nomes no trilho de navegação
Ornitoqalum cinsinin adı yunancadan tərcümədə "quşsüdü" deməkdir. Avropa, Asiya və Afrikanın mülayim iqlimli və subtropik zonalarında yayılmış bu bitkinin 150-yə yaxın növü məlumdur. Gülçülükdə 15 növündən geniş istifadə olunur. Gülçülükdə aşağıdakılar xüsusilə məşhurdur: Çətirli quşsüdü (O. umbellatum) - ağ çiçəkləri çətir çiçək qrupunda toplanmış çoxillik bitkidir. İri quşsüdü (O. magnum) ağ gülləri salxım çiçək qrupuna toplanmış bitkidir. Bəzi növlərin zərif olduğu üçün quşsüdünü qida elementləri ilə zəngin olmayan, qeyri - münbit torpaqlarda əkmək çətinlik yaradır. Onları otaq bitkiləri kimi yetişdirirlər. Quşsüdü bitkisinin soğanaqlarını yarımkölgəli yerdə, 6-10 sm dərinlikdə, avqustda ya da sentyabrda açıq torpağa əkirlər. Bitkilər arasındakı məsafə 10-15 sm olmalıdır. Quşsüdü bitkisi soğanaqların iki hissəyə bölünməsi yolu ilə çoxalır.
Ornitoqalum cinsinin adı yunancadan tərcümədə "quşsüdü" deməkdir. Avropa, Asiya və Afrikanın mülayim iqlimli və subtropik zonalarında yayılmış bu bitkinin 150-yə yaxın növü məlumdur. Gülçülükdə 15 növündən geniş istifadə olunur. Gülçülükdə aşağıdakılar xüsusilə məşhurdur: Çətirli quşsüdü (O. umbellatum) - ağ çiçəkləri çətir çiçək qrupunda toplanmış çoxillik bitkidir. İri quşsüdü (O. magnum) ağ gülləri salxım çiçək qrupuna toplanmış bitkidir. Bəzi növlərin zərif olduğu üçün quşsüdünü qida elementləri ilə zəngin olmayan, qeyri - münbit torpaqlarda əkmək çətinlik yaradır. Onları otaq bitkiləri kimi yetişdirirlər. Quşsüdü bitkisinin soğanaqlarını yarımkölgəli yerdə, 6-10 sm dərinlikdə, avqustda ya da sentyabrda açıq torpağa əkirlər. Bitkilər arasındakı məsafə 10-15 sm olmalıdır. Quşsüdü bitkisi soğanaqların iki hissəyə bölünməsi yolu ilə çoxalır.
Ornitògal (Ornithogalum L.) és un gènere de plantes herbàcies, perennes i bulboses de la família de les jacintàcies.[1] La majoria d'elles es troben al sud d'Europa o al sud d'Àfrica, tot i que és possible trobar-ne en altres àrees, com per exemple al Caucas.
Algunes espècies d'aquest gènere als Països Catalans són:
Altres espècies d'aquest gènere:
Ornitògal (Ornithogalum L.) és un gènere de plantes herbàcies, perennes i bulboses de la família de les jacintàcies. La majoria d'elles es troben al sud d'Europa o al sud d'Àfrica, tot i que és possible trobar-ne en altres àrees, com per exemple al Caucas.
Snědek (Ornithogalum L.) je rod jednoděložných rostlin z čeledi chřestovité. Někteří autoři zastávají užší pojetí a vyčleňují z rodu Ornithogalum ještě další menší rody, např. Loncomelos Rafin. – česky snědovka a Honorius S.F. Grey – česky snědovec. Tento článek pojednává o rodě snědek v širším pojetí (Ornithogalum s.l.), včetně výše zmíněných menších rodů.
Jedná o vytrvalé pozemní byliny, s cibulemi. Jsou to rostliny jednodomé s oboupohlavnými květy. Listy jsou po několika v přízemní růžici, jsou jednoduché, přisedlé, s listovými pochvami. Čepele listů jsou celokrajné, většinou čárkovité až kopinaté, často s bílým středním pruhem, žilnatina je souběžná. Květy jsou oboupohlavné, jsou v květenstvích, zpravidla v hroznech nebo v chocholících. Na bázi květních stopek jsou listeny, které jsou často bělavé či membránovité. Okvětí se skládá z 6 okvětních lístků ve 2 přeslenech (3+3), které jsou volné, zpravidla bílé, zelenavé či nažloutlé. Tyčinek je 6. Gyneceum je složeno ze 3 plodolistů, je synkarpní, semeník je svrchní. Plodem je tobolka.
Je známo asi 100-150 druhů (asi záleží na pojetí), které jsou rozšířeny v Evropě, v západní Asii a v Africe, jinde se vyskytují pouze adventivně.
V ČR roste zhruba 7 druhů z rodu snědek (Ornithogalum). Na sušších místech teplých oblastí je běžný snědek Kochův (Ornithogalum kochii). Vzácnější je snědek chocholičnatý (Ornithogalum umbellatum), který však na Moravě skoro chybí. Snědek rozkladitý (Ornithogalum divergens) se kdysi vyskytoval na Znojemsku, nyní patří v ČR mezi nezvěstné druhy. Silně ohroženým druhem (C2) je snědek jehlancovitý neboli snědovka jehlancovitá (Ornithogalum brevistylum, syn.: Loncomelos brevistylus), která v ČR roste pouze v Bílých Karpatech. Rovněž výskyt druhu snědek pyrenejský neboli snědovka pyrenejská (Ornithogalum pyrenaicum, syn.: Loncomelos pyrenaicus) je omezen jen na Hostýnské vrchy a okolí a Bílé Karpaty. V ČR se vyskytuje pouze snědek pyrenejský kulatoplodý (Ornithogalum pyrenaicum subsp. sphaerocarpum) a patří mezi kriticky ohrožené druhy. Výskyt snědku hřebenitého neboli snědovce hřebenitého (Ornithogalum boucheanum, syn.: Honorius boucheanus) je v ČR omezen pouze na jižní Moravu. Snědek nicí neboli snědovec nicí (Ornithogalum nutans, syn.: Honorius nutans) je v ČR nepůvodní, pochází z JV Evropy, ale často se pěstuje na zahrádkách a zplaňuje.
Vybrány byly hlavně druhy vyskytující se v Evropě.
Květena ČR: 8 nebo 9 díl
Obrázky, zvuky či videa k tématu snědek ve Wikimedia Commons
Snědek (Ornithogalum L.) je rod jednoděložných rostlin z čeledi chřestovité. Někteří autoři zastávají užší pojetí a vyčleňují z rodu Ornithogalum ještě další menší rody, např. Loncomelos Rafin. – česky snědovka a Honorius S.F. Grey – česky snědovec. Tento článek pojednává o rodě snědek v širším pojetí (Ornithogalum s.l.), včetně výše zmíněných menších rodů.
Fuglemælk er en slægt med over 50 arter, der er udbredt i Nordafrika, Mellemøsten og Sydøsteuropa. Det er flerårige urter med løg som overvintringsorganer. Bladene er fåtallige og grundstillede. De er hele, tykke og helrandede med samme farve på begge sider. Blomsterne er samlet i endestillede halvskærme eller skærme. De enkelte blomster er regelmæssige og 3-tallige med hvide, grønstribede eller (sjældnere) orange blosterblade. Frugterne er kapsler med mange frø.
Beskrevne arter
Die Milchsterne (Ornithogalum) sind eine Pflanzengattung der Tribus der Ornithogaleae in der Unterfamilie der Scilloideae innerhalb der Familie der Spargelgewächse (Asparagaceae). Einige Arten werden als Zierpflanzen verwendet, diese werden, auch Vogelmilch, Stern von Bethlehem, Gärtnertod oder Gärtnerschreck genannt; der deutsche Trivialname Gärtnertod oder Gärtnerschreck beschreibt ihre lange Haltbarkeit als Schnittblume. Sie sind von Europa über Westasien bis Afghanistan, in Afrika und Madagaskar verbreitet.
Die Milchstern-Arten sind ausdauernde krautige Pflanzen.[1] Diese Geophyten bilden eiförmige Zwiebeln als Überdauerungsorgane aus. Ihre papierartige Tunika = Außenhaut ist weiß bis hellbraun.[1]
Die wenigen bis einigen Laubblätter sind nur grundständig angeordnet. Die einfachen Blattspreiten sind linealisch bis lanzettlich. Die Blattränder sind glatt oder behaart.[1]
Auf ± langen Blütenstandsschäften befinden sich die Blütenstände.[1] Zwei bis viele Blüten befinden sich in doldentraubigen oder in traubigen Blütenständen. Im Blütenstand befinden sich kleine häutige Tragblätter und Deckblätter.[1]
Die zwittrigen Blüten sind radiärsymmetrisch und dreizählig. Die sechs gleichgestaltigen bis leicht ungleichen Blütenhüllblätter sind frei und weit ausgebreitet.[1] Die Farben der Blütenhüllblätter sind meist weiß, zuweilen gelb-grün oder grün gestreift, selten orangefarben. Am oberen Ende der freien[1] Staubfäden der sechs Staubblätter sind die Staubbeutel an den Rückseiten (dorsifix[1]) befestigt. Die Staubfäden sind flach, meist breit, manchmal blumenblattartig und laufen auf der Höhe der Staubbeutel auf beiden Seiten in je einen Zahn aus. Drei Fruchtblätter sind zu einem oberständigen, dreikammerigen Fruchtknoten verwachsen; er ist zylindrisch bis kugelförmig und sechskantig.[1] Es sind Septalnektarien vorhanden.[1] Der einzige Griffel ist kurz und endet mit einer einfachen oder undeutlich dreilappigen Narbe.[1]
Die kantigen Kapselfrüchte sind bei Reife papierartig, öffnen sich lokulizid = fachspaltig und enthalten viele Samen. Die Samen sind kugelig bis eiförmig.[1]
Die Chromosomengrundzahlen betragen x = 3, 5, 6, 7, 8, 9, 11.[1]
Die Pflanzenteile vieler Ornithogalum-Arten sind giftig,[1] besonders die Zwiebeln durch Cardenolide (Convallatoxin und Convallosid).[1]
Die Gattung Ornithogalum wurde 1753 durch Carl von Linné in Species Plantarum, Tomus I, S. 306 aufgestellt.[2][3] Typusart ist Ornithogalum umbellatum L. Der Name Ornithogalum umbellatum L. und der Typus wurden konserviert in Taxon, Volume 44, 1995, S. 611–612.[3] Der botanische Gattungsname Ornithogalum leitet sich von den altgriechischen Wörtern ornis für „Vogel“ und gala für „Milch“ her und bezieht sich auf die Farbe der Blüten, der damals bekannten Arten.[1] Ornithogalum ist die namensgebende Gattung der Tribus Ornithogaleae.
Die systematische Einordnung der Gattung Ornithogalum hat öfters gewechselt. Waren sie früher den Liliaceae zugeordnet, stehen sie nach Franz Speta als eigene Tribus Ornithogaleae in der Unterfamilie Scilloideae.
Die Gattung Ornithogalum s. l. mit ihren in diesem Umfang etwas 300 Arten wurde in viele Untergattungen gegliedert. In der Flora Europaea wurde 15 Untergattungen gelistet, viele davon wurden in von unterschiedlichen Autoren mehrmals zu eigenständigen Gattungen. Bei Manning et al. 2004 werden wieder alle Gattungen der Tribus Ornithogaleae in die Gattung Ornithogalum s. l. eingegliedert. Diese Verwandtschaftsgruppe wird kontrovers diskutiert.[4] Martínez-Azorin et al. 2011 favorisieren ein engeres Gattungskonzept innerhalb der Tribus Ornithogaleae mit 19 Gattungen.[5]
Nach Manning et al. 2009 werden Albuca, Pseudogaltonia und Dipcadi von Ornithogalum abgetrennt.[6] Es wird nach Manning et al. 2009 Ornithogalum s. str. in vier Untergattungen gegliedert:[6]
Der Umfang der Gattung Ornithogalum wird je nach Autor unterschiedlich weit gehandhabt. In weiter Gattungsauffassung[7] werden 200 bis 300 Arten dazugerechnet, in enger Gattungsauffassung[8][5] verbleiben etwa 50 Arten. In Mitteleuropa sind bei weiter Fassung der Gattung zehn Arten heimisch, bei enger Fassung verbleiben sechs in der Gattung.[9] Seit 2009[6] wurden viele Arten neu beschrieben.
Die Gattung Ornithogalum ist in Eurasien und Afrika, sowie Madagaskar weitbreitet.[10] Etwa 73 Arten kommen in Südafrika vor.[11] Viele Arten sind in Roten Listen gefährdetet Pflanzenarten aufgeführt.[12][11]
Die Gattung Ornithogalum s. str. enthält 160[6] bis 200 Arten:[11][10]
Die Milchsterne (Ornithogalum) sind eine Pflanzengattung der Tribus der Ornithogaleae in der Unterfamilie der Scilloideae innerhalb der Familie der Spargelgewächse (Asparagaceae). Einige Arten werden als Zierpflanzen verwendet, diese werden, auch Vogelmilch, Stern von Bethlehem, Gärtnertod oder Gärtnerschreck genannt; der deutsche Trivialname Gärtnertod oder Gärtnerschreck beschreibt ihre lange Haltbarkeit als Schnittblume. Sie sind von Europa über Westasien bis Afghanistan, in Afrika und Madagaskar verbreitet.
De voegelmelk (Latien: Ornithogalum) is een geslach van bolgewassen in de Aspergefemilie, mar vuil vrogger onder de Hyacintenfemilie. De Latiense naam Ornithogalum is ofkomstig van een ouwe Griekse plaantenaam, dee voegelmelk beteken (ornithos = voegel, gala = melk).
Alle voegelmelksoorten bin wettelijk bescharmd!
De trosvormig egroepeerde bloemen staon op stelen dee ontspringen in de oksels van lancetvormige, schutblaojen. De bloemen hem zes kroonblaojen, mit op 't midden van de achterkaante een dujelijk herkenbare greune strepe. De deusvruch bevat zwarte zaojen.
De voegelmelksoorten hem een 3 cm breje bol, waorvanuut kleinere ziedbollen kunnen ontstaon. De lienvormige blaojen greuien hieruut vort. Ze bin wat vleizig.
De vruch is een zeshoekige deuze.
De meeste soorten bin inheems in Zuud-Europa en Klein-Azië, al bin der oek een antal soorten inheems in Zuud-Afrika.
De bollen van de plaante bin eetbaar, vergeliekbaar mit schorseneer.
't Geslach hef ongeveer honderd soorten, waorvan der een viertal in de Lege Lanen veurkoemen.
Dit bin:
De voegelmelk (Latien: Ornithogalum) is een geslach van bolgewassen in de Aspergefemilie, mar vuil vrogger onder de Hyacintenfemilie. De Latiense naam Ornithogalum is ofkomstig van een ouwe Griekse plaantenaam, dee voegelmelk beteken (ornithos = voegel, gala = melk).
Alle voegelmelksoorten bin wettelijk bescharmd!
Τo Ορνιθόγαλο (λέγεται και αστέρι της Βηθλεέμ λόγω σχήματος) είναι ένα ιδιαίτερα όμορφο αγριολούλουδο της Μεσογειακής υπαίθρου. Είναι συγγενικό λουλούδι με το κρίνο. Παγκοσμίως συναντάται μία μεγάλη ποικιλία ορνιθόγαλων, στην Ελλάδα μόνο υπάρχουν περισσότερα από 20 είδη.
Τα Ορνιθόγαλα είναι βολβώδη φυτά με αστεροειδές άνθος το οποίο αποτελείται συνήθως από έξι πέταλα και είναι στραμμένο συνήθως προς τα πανω. Ο βλαστός τους είναι κοντός αλλά σε κάποιες ποικιλίες φτάνει και τα 60 εκατοστά.
Το πιο διαδεδομένο είδος ορνιθόγαλου είναι το Ορνιθόγαλο της Ναρμπόν (Ornithogalum narbonense) το οποίο ανθίζει τους τελευταίους μήνες της άνοιξης και το ύψος του μπορεί να φτάσει τα 60 εκατοστά. Αναπτύσσεται από τα χαμηλά υψόμετρα και τις παραθαλάσσιες περιοχές μέχρι την ορεινή ζώνη. Πόλυ όμορφο ορνιθόγαλο και ενδημικό της Ελλάδας είναι το Ορνιθόγαλο το αττικό (Ornithogalum atticum). Συναντάται στην νότια Στερεά Ελλάδα, κυρίως στην Αττική και την Εύβοια και έχει εντυπωσιακά λευκά άνθη. Το ύψος του είναι χαμηλό, μέχρι 20 εκατοστά και ανθίζει την περίοδο του Απριλίου. Τα ορνιθόγαλα χρησιμοποιούνται συχνά ως καλλωπιστικά φυτά.
Τo Ορνιθόγαλο (λέγεται και αστέρι της Βηθλεέμ λόγω σχήματος) είναι ένα ιδιαίτερα όμορφο αγριολούλουδο της Μεσογειακής υπαίθρου. Είναι συγγενικό λουλούδι με το κρίνο. Παγκοσμίως συναντάται μία μεγάλη ποικιλία ορνιθόγαλων, στην Ελλάδα μόνο υπάρχουν περισσότερα από 20 είδη.
Τα Ορνιθόγαλα είναι βολβώδη φυτά με αστεροειδές άνθος το οποίο αποτελείται συνήθως από έξι πέταλα και είναι στραμμένο συνήθως προς τα πανω. Ο βλαστός τους είναι κοντός αλλά σε κάποιες ποικιλίες φτάνει και τα 60 εκατοστά.
Το πιο διαδεδομένο είδος ορνιθόγαλου είναι το Ορνιθόγαλο της Ναρμπόν (Ornithogalum narbonense) το οποίο ανθίζει τους τελευταίους μήνες της άνοιξης και το ύψος του μπορεί να φτάσει τα 60 εκατοστά. Αναπτύσσεται από τα χαμηλά υψόμετρα και τις παραθαλάσσιες περιοχές μέχρι την ορεινή ζώνη. Πόλυ όμορφο ορνιθόγαλο και ενδημικό της Ελλάδας είναι το Ορνιθόγαλο το αττικό (Ornithogalum atticum). Συναντάται στην νότια Στερεά Ελλάδα, κυρίως στην Αττική και την Εύβοια και έχει εντυπωσιακά λευκά άνθη. Το ύψος του είναι χαμηλό, μέχρι 20 εκατοστά και ανθίζει την περίοδο του Απριλίου. Τα ορνιθόγαλα χρησιμοποιούνται συχνά ως καλλωπιστικά φυτά.
Птичје млеко (лат. Ornithogalum) — единствениот род од племето Ornithogaloideae од подфамилијата Scilloideae. Ботаничкото име на ова племе е изведено од грчките зборови ornis што значи птица и gala што означува млеко. Распространетп во Европа, Западна Азија и Африка.
Ова се многугодишни тревести растенија. Тие се отровни (содржат карденолиди од типот на конвалатоксин и конвалозид). [1]Овие геофити образуваат луковици. Неколкуте базални листови се едноставни, тревести и меснати. Лисните рабови можат да бидат мазни или влакнести.
Две или повеќе цветови се наоѓаат заедно во вид на гроздести соцветија. Во соцветијата се среќаваат мали мембранозни прицветни листови (брактеи). Цветовите се хермафродитни и радијално симетрични. Постојат шест прашници и три споени плодни листови кои образуваат шестделен плодник. Столпчето е кратко со едно- или триделна стигма. Во капсулестите плодови созреваат сферични или јајцевидни семиња.
Родот се состои од околу 200 видови (34 во Европа).
Птичје млеко (лат. Ornithogalum) — единствениот род од племето Ornithogaloideae од подфамилијата Scilloideae. Ботаничкото име на ова племе е изведено од грчките зборови ornis што значи птица и gala што означува млеко. Распространетп во Европа, Западна Азија и Африка.
Шураседкъа e Хьазилгшура (лаьт: Ornithogálum, эрс: Птицемле́чник) — xьазилгшура тайпа, Йакъунтбаьцашa дезала баьцовгIа да.
Ornithogalum is a genus of perennial plants mostly native to southern Europe and southern Africa[3] belonging to the family Asparagaceae. Some species are native to other areas such as the Caucasus.[4] Growing from a bulb, species have linear basal leaves and a slender stalk, up to 30 cm tall, bearing clusters of typically white star-shaped flowers, often striped with green. The common name of the genus, star-of-Bethlehem, is based on its star-shaped flowers, after the Star of Bethlehem that appears in the biblical account of the birth of Jesus. The number of species has varied considerably, depending on authority, from 50 to 300.
Ornithogalum species are perennial bulbous geophytes with basal leaves. Sensu lato, the genus has the characteristics of the tribe Ornithogaleae as a whole, since the tribe is monotypic in that sense. Sensu stricto, the genus is characterised by long linear to oblong-lanceolate (lance-shaped) leaves, sometimes with a white longitudinal band on the adaxial (upper) side, an inflorescence that is corymbose or pseudocorymbose, tepals that are white with a longitudinal green band only visible on the abaxial (lower) side, a capsule that is obovate or oblong, and truncate with six noticeable ribs in section and seeds that are globose with a prominently reticulate (net-like pattern) testa.[5] The bulbs are ovoid with free or concrescent scales.[6]
The longitudinal band on the leaves is thought to be caused by an interruption of palisade tissue in the central portion of the leaf. This is an apomorphy that was not present in the early lineage of this clade, but is also seen in some Albuca species.[5]
Ornithogalum was originally described by Linnaeus in 1753, with 12 species, which he placed in the Hexandria Monogynia (six stamens, one carpel).[1] When Michel Adanson formed the family Liliaceae in 1763, he placed Ornithogalum there, where it largely remained till this very large family was dismembered towards the end of the 20th century. Specifically, he included the genus with the onions (now Allioideae).[7]
By the 1870s, as Baker describes in his revision of the family,[8] the taxonomy of Liliaceae had become vast and complicated. Baker placed Ornithogalum in the tribe Scilleae,[9] one of eight tribes into which he divided the Liliaceae. He then further subdivided the genus into seven subgenera. Of those, the first, Heliocharmos, corresponds to the modern Ornithogalum sensu stricto, with 23 species.[10]
Later, in the United Kingdom, Bentham and Hooker published their volume on the Liliaceae in Latin in 1883.[11] They divided the family into 20 tribes and placed Ornithogalum in the tribe Scilleae with 19 other genera, and indicated 70 species existed.[12] In the German literature the taxonomic system of Engler completed its classification of the Liliaceae in 1888.[13] He divided the family into 12 subfamilies and subordinate tribes. Ornithogalum was then placed in the subfamily Lilioideae and tribe Scilleae together with 21 other genera. The 70 species of Ornithogalum were then further divided into six sections,[14] with section Heliocharmos corresponding to Baker's subgenus.
Ornithogalum is one of four genera in the tribe Ornithogaleae, the largest tribe within the subfamily Scilloideae of the Asparagaceae.[15] Historically, it was treated as part of the subfamily Ornithogaloideae of Hyacinthaceae, now obsolete terms. The preferred treatment is to consider the Hyacinthaceae as subfamily Scilloideae of the Asparagaceae. The original subfamilies within Hyacinthaceae became tribes of subfamily Scilloideae. Thus subfamily Ornithogaloideae became tribe Ornithogaleae.[15][5]
The precise taxonomy of the Ornithogaloideae/Ornithogaleae has been problematic since at least the time of Linnaeus.[16] The Ornithogaloideae were one of four major clades within the Hyacinthaceae.[17] Phylogenetic analysis subsumed all of that subfamily into the genus Ornithogalum with about 300 species. This sensu lato reduction of Speta's 14 genera[18] into one was not widely accepted, though they were polyphyletic, and had a number of problems. (This also had the effect of eliminating Galtonia as a genus, under which a number of Ornithogalum species are still sold.)[5]
Further analysis with wider sampling (70 compared to 40 taxa) and a third plastid region (matK) revealed the presence of three clades (A, B and C) within Ornithogaleae/Ornithogalum. Consequently, a new classification was proposed with three tribes and four genera, Ornithogalum corresponding to clade C, placed in tribe Ornithogaleae, but further subdivided into subgenera and sections, with 160 species.[19][5] Galtonia was retained as a taxon, but at the subgenus level. An alternative approach was suggested by combining plastid gene sequences with nuclear DNA sequences, morphology, and biogeography.[5] This supported Manning's clade C within which Ornithogalum was contained, but the very large subgenus Ornithogalum was noted to still be heterogeneous, which they had managed by treating it as seven sections. This study suggested reversing the sensu lato (lumping) approach of Manning et al., reverting to separate genera (splitting), thus resurrecting Galtonia.
The sensu stricto classification of Martinez-Azorin et al. (2011) reduces the number of species to 50 as originally proposed by Speta.[18] Thus, any consideration of the genus needs to be examined as to whether it refers to sensu stricto, the 50 species considered by Speta (1998) and Martinez-Azorin et al. (2011), or sensu lato, the much larger genus envisaged by Manning et al. (2009).
This very large genus has long been divided into many subgenera. The Flora Europaea (1980) lists 15 subgenera, many of which had at various times been separate distinct genera.[6] Having originally subsumed all of the Ornithogaleae genera into the single genus Ornithogalum,[17] Manning et al. (2009) later subdivided this now very large genus into four subgenera after resurrecting three of the original subsumed genera (Albuca, Pseudogaltonia, Dipcadi).[19] As proposed by them the genus has the following structure:
Of the roughly 180 species, the best known are O. umbellatum, O. saundersiae, O. arabicum, and O. thyrsoides.[21]
Species formerly placed in Galtonia include:[22]
The Latin genus name ornithogalum derives from Greek ὀρνιθόγαλον ornithogalon referring to ornithogalum umbellatum, itself deriving from ὄρνις ornis "bird" (GEN ὄρνιθος ornithos) and γάλα gala "milk".[23][24][25] The name is thought to be related to the white colour of the flowers;[20][26] in some species, they resemble bird droppings.[26] The possible (non-attested) alternative form in ancient Greek ὀρνιθογάλη ornithogalē seems to be the source of classical Latin ornithogale as used by Pliny the Elder.[27][28]
When the genus is broadly circumscribed, as for example by Plants of the World Online, species are widely distributed over several continents including Africa (other than the tropics), Madagascar, Europe, and temperate Asia (as far as Afghanistan).[2]
Ornithogalum species may be sold as cut flowers, particularly O. arabicum, O. dubium, O. saundersiae, and O.thyrsoides.[29] They are also sold as ornamental garden flowers.
Some of the plants in the genus are poisonous, and have been known to kill grazing animals. Others are edible and used as vegetables. The bulbs contain alkaloids[30] and cardenolides,[3] which are toxic.
Ornithogalum has been listed as one of the 38 plants used to prepare Bach flower remedies,[31] a kind of alternative medicine promoted for its effect on health. However, according to Cancer Research UK, "there is no scientific evidence to prove that flower remedies can control, cure or prevent any type of disease, including cancer".[32]
.JPG)
O. arabicum
O. dubium
O. nutans
O. pyrenaicum
.jpg)
O. saundersiae
_(16274307035).jpg)
O. thyrsoides
O. umbellatum
._Gesloten_bloemknop._01-05-2022_(d.j.b.)_01.jpg)
Closed flower bud.
Linnaeus' description of Ornithogalum 1753 Ornithogalum is a genus of perennial plants mostly native to southern Europe and southern Africa belonging to the family Asparagaceae. Some species are native to other areas such as the Caucasus. Growing from a bulb, species have linear basal leaves and a slender stalk, up to 30 cm tall, bearing clusters of typically white star-shaped flowers, often striped with green. The common name of the genus, star-of-Bethlehem, is based on its star-shaped flowers, after the Star of Bethlehem that appears in the biblical account of the birth of Jesus. The number of species has varied considerably, depending on authority, from 50 to 300.
Ornitogalo - latine Ornithogalum - estas genro de plantoj unukotiledonaj el la familio asparagacoj. Ili estas plurjaraj plantoj pro sia bulbo. La floroj estas stelformaj, blankaj aŭ verdecaj kun ses tepaloj (tri petaloj kaj tri sepaloj) kaj ses stamenoj. La frukto estas kapsulo triloba. Iuj specioj entenas toksaĵon, aliaj estas manĝeblaj. La genro entenas ĉirkaŭ 200 speciojn.
Ornithogalum es un género con alrededor de 180 especies[1] de bulbosas herbáceas perennes perteneciente a las asparagáceas. Es conocido comúnmente como ornitógalo, leche de pájaro, cherinche o también estrella de Belén.[2] Se distribuye por Europa y el norte de África[3] aunque algunas especies también se encuentran en zonas como el Cáucaso.[4]
Son plantas con bulbos globosos, tunicados, con túnicas blancas a marrón claro, papiráceas, acaules o subacaules.
Las hojas son lineales u oblongo-lineales y forman una roseta basal.
Los tallos florales, carentes de hojas, alcanzan 30 cm o más de altura; de su ápice surgen las flores en racimos de entre 30 a 50 o en corimbos sueltos de unas 5 a 20 cuyo pedicelo puede alcanzar la misma altura del tallo floral.[5]
Las flores están protegidas por una bráctea membranosa y blanca. Son actinomorfas y hermafroditas. El perigonio está compuesto por 6 tépalos libres y subiguales entre sí. El androceo está compuesto por 6 estambres, con los filamentos generalmente aplanados en la base, las anteras son dorsifijas e introrsas. El ovario es súpero y trilocular, con los lóculos pluriovulados. El estilo puede ser corto o alargado.
El fruto es una cápsula trilobulada o triangular, dehiscente, con numerosas semillas globosas a ovoides. Presentan varios números cromosómicos básicos (x = 3, 5, 6, 7, 8, 9, 11).
El género fue descrito por Linneo[6] y de Straley y Utech (1997[7]).
Los bulbos son venenosos debido a que presentan sustancias cardiotóxicas.[7] Además, la parte aérea de las plantas es tóxica para el ganado cuando es ingerida accidentalmente durante el pastoreo, produciendo inflamación intestinal.[8]
El género fue descrito por Eugène Henri Perrier de la Bâthie y publicado en Bulletin de la Société Botanique de France 81: 819. 1934[1935].[9]
Ornithogalum: nombre genérico que deriva de las voces griegas ornithos (pájaro) y gala (leche), por lo que la traducción sería "leche de pájaro". Para algunos autores, este nombre se refiere al color de las flores de muchas especies del género. Para otros, "leche de pájaro" alude a las palabras que aparentemente utilizaban los romanos para indicar que algo es maravilloso.[10]
Datos: Q161148
Multimedia:
Especies: Ornithogalum
Ornithogalum es un género con alrededor de 180 especies de bulbosas herbáceas perennes perteneciente a las asparagáceas. Es conocido comúnmente como ornitógalo, leche de pájaro, cherinche o también estrella de Belén. Se distribuye por Europa y el norte de África aunque algunas especies también se encuentran en zonas como el Cáucaso.
Linnupiim (Ornithogalum) on hüatsindiliste sugukonda arvatud taimeperekond.
Eestis kasvab üks sellesse perekonda kuuluv pärismaine liik: sarik-linnupiim (Ornithogalum umbellatum).
Tähdikit (Ornithogalum) on parsakasvien heimoon kuuluva suku, johon kuuluu 120 lajia.
Tähdikkien kukat ovat valkoisia.
Tähdikkejä esiintyy luonnonvaraisina Euroopassa, Afrikassa ja Länsi-Aasiassa.
Kasvit viihtyvät auringossa tai puolivarjossa. Maan tulee olla kosteahko ja ravinteikas.
Tähdikkejä käytetään koristekasveina. Sarjatähdikki sopii kivikkoon ja harjupuutarhaan. Nuokkutähdikki sopii metsäpuutarhaan ja leikkokukaksi.[1]
Tähdikit (Ornithogalum) on parsakasvien heimoon kuuluva suku, johon kuuluu 120 lajia.
Ornithogalum
Ornithogalum est un genre de plantes monocotylédones, les ornithogales. Il appartient à la famille des Liliaceae selon la classification classique. La classification phylogénétique APG IV (2016) le place dans la famille des Asparagaceae.
Ce sont des plantes vivaces par leur bulbe, à feuilles basales, dont l'inflorescence se présente sous forme de racème ou de corymbe. Les fleurs sont étoilées, blanches ou verdâtres, à six tépales identiques (trois pétales et trois sépales pétaloïdes) et à six étamines. Le fruit est une capsule à six angles. Certaines espèces contiennent des alcaloïdes, dont la colchicine. Le genre contient des espèces toxiques et d'autres comestibles.
Le nom du genre (déjà utilisé en grec et en latin) est formé sur les mots grecs ornithos (= oiseau) et gala (= lait), peut-être en raison de la forme et de la blancheur des pétales de l'ornithogale en ombelle, à moins qu'il ne s'agisse d'une allusion à une fleur belle ou rare comme le « lait d'oiseau »[1].
Désignée en France sous le nom poétique d'étoile de Bethléem (en anglais (en) star of Bethlehem), elle est parfois confondue avec l'ornithogale en ombelle. Ce nom vernaculaire est également parfois utilisé pour désigner le genre en raison de ses fleurs en forme d'étoiles à six branches, d'après l'étoile de Bethléem qui est apparue dans le récit biblique de la naissance de Jésus.
Étoile de Bethléem, en français, désigne l'ornithogale d'Arabie (Ornithogalum arabicum) alors qu'en anglais la traduction de (en) garden star-of-Bethlehem ou (en) star of Bethlehem est couramment utilisée comme nom vernaculaire désignant non seulement Ornithogalum umbellatum mais également un certain nombre d'espèces du genre Ornithogalum.
Étoile de Bethléem désigne également une autre espèce, appartenant à un autre genre : Hippobroma longiflora. Comme il porte à confusion pour les botanistes, c'est un nom vernaculaire qui n'est pas recommandé, bien qu'usité.
Le genre comprend environ 200 espèces (34 en Europe, 54 en Afrique du sud)
Ornithogalum
Ornithogalum est un genre de plantes monocotylédones, les ornithogales. Il appartient à la famille des Liliaceae selon la classification classique. La classification phylogénétique APG IV (2016) le place dans la famille des Asparagaceae.
Hwěžkan[1][2] (Ornithogalum) je ród ze swójby hromakowych rostlinow (Asparagaceae).
Po někotrych žórłach so swójskej swójbje hyacintowych rostlinow (Hyacinthaceae) přirjaduje.
Wobsahuje sćěhowace družiny:
Oranžowy hwěžkan (Ornithogalum dubium, de:Orangefarbener Milchstern)
Ornithogalum suaveolens
Hwěžkan (Ornithogalum) je ród ze swójby hromakowych rostlinow (Asparagaceae).
Po někotrych žórłach so swójskej swójbje hyacintowych rostlinow (Hyacinthaceae) přirjaduje.
Wobsahuje sćěhowace družiny:
banćikaty hwěžkan (Ornithogalum angustifolium) łučny hwěžkan (Ornithogalum umbellatum) nazeleń hwěžkan (Ornithogalum boucheanum) pyramidojty hwěžkan (Ornithogalum pyramidale) pyrenejski hwěžkan (Ornithogalum pyrenaicum) zahrodny hwěžkan (Ornithogalum nutans) žołty hwěžkan (Ornithogalum sulphureum)Oranžowy hwěžkan (Ornithogalum dubium, de:Orangefarbener Milchstern)
Ornithogalum suaveolens
Ornithogalum L., 1753 è un genere di piante della famiglia delle Asparagaceae, diffuso in Europa, Asia e Africa.[1].
Le varie specie sono dotate di un bulbo e raggiungono in genere altezze intorno ai 30–80 cm. I fiori, il più delle volte bianchi, sono a forma di stella, con un perigonio a sei petali, raccolti a pannocchia. I frutti sono a capsula esagonale.
Alcune specie producono l'alcaloide colchicina.
La classificazione tradizionale (Sistema Cronquist, 1981) includeva questo genere nelle Liliaceae[2].
La moderna classificazione filogenetica ha notevolmente ridimensionato i confini delle Liliacee, spostando molti dei suoi generi in altre famiglie; la classificazione APG II (2003) assegnava il genere Ornithogalum alle Hyacinthaceae (sottofamiglia Ornithogaloideae)[3], raggruppamento che i successivi aggiornamenti del 2009 e del 2016 hanno incluso nelle Asparagacee[4][5] (sottofamiglia Scilloideae[6]).
Il genere comprende oltre 200 specie.[1]
Lo stesso argomento in dettaglio: Specie di Ornithogalum. Ornithogalum umbellatum
Ornithogalum thyrsoides
Ornithogalum suaveolens
Ornithogalum dubium
Ornithogalum L., 1753 è un genere di piante della famiglia delle Asparagaceae, diffuso in Europa, Asia e Africa..
Paukštpienė (Ornithogalum) – smidrinių (Asparagaceae) augalų gentis, kuriai priklauso daugiametės svogūninės žolės. Jų pamatiniai lapai linijiški, stiebas belapis. Apyžiedžio žiedeliai balti, su žalsvai ruožuota apatine puse. Vaisius – tribriaunė dėžutė. Genties pavadinimas iš graikų k. žodžių – ornis – paukštis ir gala – pienas; augalo žiedai yra balti kaip pienas.
Lietuvoje darželiuose auginamos šios rūšys:
Vogelmelk (Ornithogalum) is een geslacht van bolgewassen uit de aspergefamilie (Asparagaceae). Eerder werd het geslacht bij de hyacintenfamilie (Hyacinthaceae) ingedeeld. De botanische naam Ornithógalum is afkomstig van de Oudgriekse plantennaam ὀρνιθόγαλον, ornithogalon, die vogelmelk betekent (ὄρνις, ornis = vogel, γάλα, gala = melk).
De meeste soorten komen van nature voor in Zuid-Europa en Klein-Azië, al zijn er ook een aantal soorten die van nature voorkomen in Zuid-Afrika. In de Lage landen komen vier soorten voor:
Alle vogelmelk-soorten zijn wettelijk beschermd.
De trosvormig gegroepeerde bloemen staan op stelen die ontspringen in de oksels van lancetvormige, schutbladen. De bloemen hebben zes kroonbladen met op het midden van de achterzijde een duidelijk herkenbare groene streep.
De vrucht is een zeshoekige doosvrucht. De vrucht bevat zwarte zaden.
De vogelmelk-soorten hebben een 3 cm brede bol, van waaruit kleinere nevenbollen kunnen ontstaan. De lijnvormige bladeren spruiten hier grondstandig uit voort. Ze zijn wat vlezig.
De bollen van de plant zijn eetbaar, vergelijkbaar met schorseneer. De stengel met bloemknop van de bosvogelmelk wordt op dezelfde manier als asperges gegeten (in Parijs zeer gewild) en heet daar "asperges de bois", niet te verwarren met de echte bosasperge (Asparagus acutifolius).
Naast bovengenoemde soorten kent dit geslacht:
Vogelmelk (Ornithogalum) is een geslacht van bolgewassen uit de aspergefamilie (Asparagaceae). Eerder werd het geslacht bij de hyacintenfamilie (Hyacinthaceae) ingedeeld. De botanische naam Ornithógalum is afkomstig van de Oudgriekse plantennaam ὀρνιθόγαλον, ornithogalon, die vogelmelk betekent (ὄρνις, ornis = vogel, γάλα, gala = melk).
De meeste soorten komen van nature voor in Zuid-Europa en Klein-Azië, al zijn er ook een aantal soorten die van nature voorkomen in Zuid-Afrika. In de Lage landen komen vier soorten voor:
Bosvogelmelk (Ornithogalum pyrenaicum), ook wel Pruisische asperge of Pyrenese vogelmelk genoemd. De bloemstengel wordt 1 m hoog, de bloemtrossen worden 30-50 cm groot. Na de bloei blijven de bloemen geopend. Gewone vogelmelk (Ornithogalum umbellatum) Knikkende vogelmelk (Ornithogalum nutans) Piramidevogelmelk (Ornithogalum piramidale) (adventief in Noordwest-Europa voorkomend) is 40-80 cm hoog en afkomstig uit Zuid-Europa en Klein-Azië. De witte bloemen verschijnen in juni-juli in rijke trossen, die in het begin van de bloei piramidevormig zijn. De bloemblaadjes draaien na de bloei ineen.Alle vogelmelk-soorten zijn wettelijk beschermd.
Fuglestjerneslekta (Ornithogalum) er en slekt i aspargesfamilien. Den ble tidligere regnet til hyasintfamilien og før det til liljefamilien.
De er flerårige urter med løk og grunnstilte blad. Blomstene er stjerneformede og sitter i klaser som kan være brede eller danne et aks. Blomstene er som regel hvite, og på utsiden av blomsterdekkbladet er det en grønn stripe. Utbredelsen omfatter Europa, Afrika, Madagaskar og Vest-Asia østover til Afghanistan. Artsmangfoldet er størst i middelhavslandene og Sør-Afrika.
Ingen av artene vokser naturlig i Norge, men fuglestjerne og nikkestjerne finnes forvillet fra hager og reproduserer. Betlehemsstjerne er også blitt funnet, men reproduserer ikke.[1]
Fuglestjerne og nikkestjerne brukes som hageplanter. Betlehemsstjerne, kappstjerne og den oransje Ornithogalum dubium er for lite hardføre til å klare seg utendørs i Norge, men brukes som potteplanter og snittblomster.
Slekta Ornithogalum regnes til stammen Ornithogaleae i underfamilien Scilloideae. Omfanget av slekta er omstridt, og Manning et al. (2003) plasserte alle de ca. 300 artene i Ornithogaleae i Ornithogalum.[2] Manning et al. (2009) deler stammen i fire slekter, og ca. 160 arter regnes til Ornithogalum.[3] Martínez-Azorín et al. (2011) splitter Ornithogaleae i 19 slekter, og da blir bare 50 arter igjen i Ornithogalum.[4]
Ornithogalum arabicum
Ornithogalum dubium
Ornithogalum kochii
Ornithogalum nutans
Ornithogalum pyrenaicum
Ornithogalum thyrsoides
Fuglestjerneslekta (Ornithogalum) er en slekt i aspargesfamilien. Den ble tidligere regnet til hyasintfamilien og før det til liljefamilien.
De er flerårige urter med løk og grunnstilte blad. Blomstene er stjerneformede og sitter i klaser som kan være brede eller danne et aks. Blomstene er som regel hvite, og på utsiden av blomsterdekkbladet er det en grønn stripe. Utbredelsen omfatter Europa, Afrika, Madagaskar og Vest-Asia østover til Afghanistan. Artsmangfoldet er størst i middelhavslandene og Sør-Afrika.
Ingen av artene vokser naturlig i Norge, men fuglestjerne og nikkestjerne finnes forvillet fra hager og reproduserer. Betlehemsstjerne er også blitt funnet, men reproduserer ikke.
Fuglestjerne og nikkestjerne brukes som hageplanter. Betlehemsstjerne, kappstjerne og den oransje Ornithogalum dubium er for lite hardføre til å klare seg utendørs i Norge, men brukes som potteplanter og snittblomster.
Slekta Ornithogalum regnes til stammen Ornithogaleae i underfamilien Scilloideae. Omfanget av slekta er omstridt, og Manning et al. (2003) plasserte alle de ca. 300 artene i Ornithogaleae i Ornithogalum. Manning et al. (2009) deler stammen i fire slekter, og ca. 160 arter regnes til Ornithogalum. Martínez-Azorín et al. (2011) splitter Ornithogaleae i 19 slekter, og da blir bare 50 arter igjen i Ornithogalum.
Śniedek (Ornithogalum L.) – rodzaj roślin z rodziny szparagowatych. Należy do niego ok. 100–150 gatunków roślin występujących głównie w basenie Morza Śródziemnego oraz w południowej Afryce, poza tym w Europie i zachodniej Azji[2]. Gatunkiem typowym jest Ornithogalum umbellatum L.[3].
Bylina z organem przetrwalnikowym w postaci cebuli otulonej białą lub jasnobrązową tuniką. Liści jest tylko kilka, wyłącznie odziomkowe, o blaszce równowąskiej lub lancetowatej, na brzegach gładkiej lub owłosionej. Kwiatostan na szczycie głąbika złożony z 2 lub więcej kwiatów, z białawymi, błoniastymi przysadkami. Okwiat złożony z 6 listków, szeroko rozpostarty. Pręcików 6, słupek pojedynczy, górny, z 3 komorami, cylindryczny lub kulisty. Znamię całobrzegie lub trójdzielne. Owocem jest torebka zawierająca liczne kuliste lub owalne nasiona[2].
Rośliny zawierają w cebulach kardiotoksyczne kardenolidy[2].
Celsia Heister ex Fabricius
Rodzaj z podrodziny Scilloideae Burnett (plemię Hyacintheae podplemię Hyacinthinae[4]) z rodziny szparagowatych w obrębie szparagowców. W poprzedniej wersji systemu (APG II z 2003) zaliczany wraz z obecną podrodziną Scilloideae do rodziny hiacyntowatych[1].
Gromada okrytonasienne (Magnoliophyta Cronquist), podgromada Magnoliophytina Frohne & U. Jensen ex Reveal, klasa jednoliścienne (Liliopsida Brongn.), podklasa liliowe (Liliidae J.H. Schaffn.), nadrząd Lilianae Takht., rząd amarylkowce (Amaryllidales Bromhead), rodzina hiacyntowate (Hyacinthaceae Batsch), podplemię Ornithogalinae, Caruel rodzaj śniedek (Ornithogalum L.)[5].
Śniedek (Ornithogalum L.) – rodzaj roślin z rodziny szparagowatych. Należy do niego ok. 100–150 gatunków roślin występujących głównie w basenie Morza Śródziemnego oraz w południowej Afryce, poza tym w Europie i zachodniej Azji. Gatunkiem typowym jest Ornithogalum umbellatum L..
Ornithogalum L. é um gênero da família Asparagaceae.[1][2]
Bledavka (Ornithogalum L.) je rod rastlín z čelade hyacintovité (Hyacinthaceae). Niektorí autori zaraďujú rod bledavka (Ornithogalum) do čelade ľaliovité v širšom zmysle (Liliaceae s.l.).
Niektorí autori zastávajú užšie poňatie rodu a vyčleňujú z rodu Ornithogalum ešte ďalšie menšie rody, napr. Loncomelos Rafin. a Honorius S.F. Grey.
Tento článok je čiastočný alebo úplný preklad článku Snědek na českej Wikipédii (číslo revízie nebolo určené).
Bledavka (Ornithogalum L.) je rod rastlín z čelade hyacintovité (Hyacinthaceae). Niektorí autori zaraďujú rod bledavka (Ornithogalum) do čelade ľaliovité v širšom zmysle (Liliaceae s.l.).
Niektorí autori zastávajú užšie poňatie rodu a vyčleňujú z rodu Ornithogalum ešte ďalšie menšie rody, napr. Loncomelos Rafin. a Honorius S.F. Grey.
Stjärnlökar (Ornithogalum)[1] är ett släkte av sparrisväxter. Stjärnlökar ingår i familjen sparrisväxter.[1]
Kaphyacinter räknades tidigare till ett eget släkte, Galtonia, men förs numera till stjärnlökarna. En annan art, arabisk stjärnlök, förs till ett eget släkte Melomphis. Alla stjärnlökarna är fleråriga lökväxter med smala blad. Blommorna sitter allt från enstaka till täta klasar hos vissa arter, och är oftast grön-vita. Ståndarsträngarna är plattade. I hela växten finns hjärtaktiva gifter[2].
Wikimedia Commons har media som rör Ornithogalum.
Wikispecies har information om Ornithogalum.
Stjärnlökar (Ornithogalum) är ett släkte av sparrisväxter. Stjärnlökar ingår i familjen sparrisväxter.
Kaphyacinter räknades tidigare till ett eget släkte, Galtonia, men förs numera till stjärnlökarna. En annan art, arabisk stjärnlök, förs till ett eget släkte Melomphis. Alla stjärnlökarna är fleråriga lökväxter med smala blad. Blommorna sitter allt från enstaka till täta klasar hos vissa arter, och är oftast grön-vita. Ståndarsträngarna är plattade. I hela växten finns hjärtaktiva gifter.
Tükürük otu (Ornithogalum), Hyacinthaceae familyasından Ornithogalum cinsini oluşturan anavatanı Güney Avrupa olan çok yıllık otsu bitki türlerinin ortak adı.
Ornithogalum nutans çoğunlukla Batı, Orta ve Güney Anadolu'da doğal olarak yetişir. Yamaçlar, çayırlıklar, yol kenarları ve tarlalarda deniz seviyesi ile 1950 metre arasında bulunur. Dış tarafı yeşil renkle bezeli beyaz çiçekleri ile O. nutans, Ornithogalum türleri arasında en çekici olanlarından biridir. Gövdesi üzerinde çiçek sayıları 3-12 arasında değişen O. nutans Mart-Mayıs aylarında çiçeklenir.
Tek çenekliler ile ilgili bu madde bir taslaktır. Madde içeriğini geliştirerek Vikipedi'ye katkıda bulunabilirsiniz. Tükürük otu (Ornithogalum), Hyacinthaceae familyasından Ornithogalum cinsini oluşturan anavatanı Güney Avrupa olan çok yıllık otsu bitki türlerinin ortak adı.
Ornithogalum nutans çoğunlukla Batı, Orta ve Güney Anadolu'da doğal olarak yetişir. Yamaçlar, çayırlıklar, yol kenarları ve tarlalarda deniz seviyesi ile 1950 metre arasında bulunur. Dış tarafı yeşil renkle bezeli beyaz çiçekleri ile O. nutans, Ornithogalum türleri arasında en çekici olanlarından biridir. Gövdesi üzerinde çiçek sayıları 3-12 arasında değişen O. nutans Mart-Mayıs aylarında çiçeklenir.
Українська назва роду співзвучна із узагальнюючим словом «ряст». В давнину цим терміном позначали будь-яку дрібну рясноквітучу рослину (а українські види рясток саме до таких і належать). Втім, слід зважати, що в сучасній науковій термінології словом «ряст» прийнято називати лише представників роду Corydalis, який в систематичному відношенні не споріднений із рястками.
Латинська назва роду походить від слів ornis («птах») і gala («молоко»), тобто «пташине молоко». Вона вказує на білий колір квіток, притаманний багатьом його представникам. В європейських мовах поширені назви, що вказують на зірчасту форму квіток цих рослин: наприклад, нім. milchsterne — «молочні зірки» або англ. star of Bethlehem — «вифлеємська зірка».
Усі рястки належать до цибулинних трав'янистих рослин, причому переважна більшість їх невеликі за розміром (5-40 см), а висота найбільших видів не перевищує 85 см. Цибулини кулясті або яйцеподібні, завширшки 2-5 см, вкриті цупкими лусками. Характерно, що корені в них не відмирають у період спокою, а поступово змінюються протягом життя. Листки прикореневі, лінійні або ременеподібні, досить часто з білою поздовжньою смужкою посередині. Вони з'являються завжди раніше за квіти, у багатьох видів листки, що з'явилися восени, після зимівлі продовжують розвиток навесні.
Суцвіття — китиці, які в одних рясток можуть бути піднесені на досить довгих квітконосах, а в інших, навпаки, мають щиткоподібний вигляд. В останньому випадку квітконоси завжди значно коротші за листки, а суцвіття розташовані майже біля землі. Квітки двостатеві, актиноморфні, шестичленні, без запаху. Найпоширеніший варіант забарвлення — білий із зеленкуватими смужками на зовнішньому боці пелюсток. У рястки Буше і Ornithogalum nutans зеленкуваті смуги розташовані і на внутрішньому боці пелюсток, в Ornithogalum dubium квіти помаранчеві, у рястки жовтуватої і Ornithogalum suaveolens — жовтуваті. Тичинки вільні, тичинкові нитки плоскі, широкі, інколи з двома зубцями на верхівці, як у рястки Буше. Стовпчик ниткоподібний або його зовсім немає; приймочка маленька, головчаста.
Плід — коробочка. Насіння чорне, кулясте, оберненояйцеподібне або дископодібне. У деяких рясток оболонка насіння містить жирну олію.
Деякі види рясток, як от рястка зонтична, містять у своїх тканинах серцеві глікозиди й алкалоїди, а тому отруйні для людини і тварин.
Рястки належать до світлолюбних, посухостійких рослин. Переважна більшість представників роду досить теплолюбні і не витримують приморозків, лише біля півтора десятка видів здатні зимувати під снігом. В природі ці рослини зростають у відкритих біоценозах: у степах, серед чагарників, на схилах, причому полюбляють дещо порушені ґрунти з розрідженим травостоєм.
Рослини помірного поясу квітнуть навесні. Квіти запилюються комахами; незважаючи на відсутність запаху, деякі види рясток є добрими медоносами. Окрім насіннєвого цим рослинам притаманне інтенсивне вегетативне розмноження, яке відбувається за рахунок відокремлення численних дочірніх цибулинок.
Найбільшого видового розмаїття рястки досягають на теренах Середземномор'я, Західної Азії і Південної Африки. Кілька видів розповсюджені дещо північніше, їх ареал охоплює Північне Причорномор'я, Центральну і південну частину Східної Європи. Крім того, 4 види розповсюджені в Північній Америці, а 1 — в Південній.
В Україні зростає 14 видів рясток, з них 4 (рястка гірська, двозначна, відігнута і Буше) занесені до Червоної книги України.
Серед господарських призначень рястки відомі перш за все як декоративні рослини. Найбільш витривалі види вирощують у відкритому ґрунті, їх висаджують у кам'янистих садках, на клумбах і газонах поруч з тюльпанами, гіацинтами, гадючими цибульками. Цвітіння проходить дружно і триває близько 2 тижнів. Теплолюбні африканські рястки вирощують в оранжереях. Суцвіття найбільших видів (Ornithogalum arabicum, Ornithogalum dubium, Ornithogalum saundersiae, Ornithogalum thyrsoides) придатні для зрізання на букети.
Менш відоме кулінарне застосування рясток — деякі з цих рослин, наприклад, Ornithogalum pyrenaicum, використовують як зелені овочі.
На Кавказі та в Середній Азії цибулини рястки йдуть у харч. Їх викопують, очищують, миють в холодній воді, а потім ошпарюють окропом. Далі смажать або тушкують в олії. У деяких місцевостях маринують на зразок пікулів, або солять як огірки у дерев'яних кадубах. [1]
Рід вперше описано Карлом Ліннеєм в 1753 році в його фундаментальній праці «Species Plantarum».[2] Спочатку рясток відносили до родини Лілійних,[3] згодом австрійський дослідник цих рослин Франц Шпета виділив їх в окрему підродину Ornithogaleae родини Гіацинтових.
Видовий склад роду також не визначений остаточно. Іноді його поділяють на три підроди: Ornithogalum, Myogalum та Beryllis. В 2000-х роках до рясток віднесли представників декількох африканських родів цибулинних рослин, внаслідок чого він збагатився наступними синонімами:
В Україні в дикому стані росте 9 видів рястки. Серед них Ornithogalum fischerianum Krasch. — рястка Фішера, Ornithogalum gussonei Ten. — рястка Гуссона.
Ornithogalum là một chi thực vật có hoa trong họ Asparagaceae.[2]
Bài viết liên quan phân họ thực vật Scilloideae này vẫn còn sơ khai. Bạn có thể giúp Wikipedia bằng cách mở rộng nội dung để bài được hoàn chỉnh hơn. Ornithogalum là một chi thực vật có hoa trong họ Asparagaceae.
Ornithogalum L., 1753
Типовой вид Подроды
Птицемле́чник (лат. Ornithógalum, Орнитогалум) — род многолетних луковичных травянистых растений подсемейства Гиацинтовые (Hyacinthaceae) семейства Спаржевые (Asparagaceae) порядка Спаржецветные (Asparagales), ранее относимый к Лилейным (Liliaceae)[2]. Эти цветковые растения распространены большей частью в субтропической и умеренной зонах Средиземноморья, западной Азии и Южной Африки, встречаются в Евразии, один вид — в Южной Америке, четыре — в Северной[3].
Четыре вида были внесены в Красную книгу СССР, один вид — Птицемлечник дуговидный (Ornithogalum arcuatum) — внесён в Красную книгу России[4].
Некоторые виды выращиваются как декоративные в открытом грунте, отдельные — в оранжереях.
Научное латинское название рода происходит от греческих слов «ornis» — птица и «gala» — молоко. Название было дано, вероятно, за окраску цветков и должно означать — птичье молоко.
Имя растения на английском языке, видимо из-за звездообразных цветов, звучит как «Звезды Вифлеема» (англ. Star of Bethlehem). Немецкое название можно перевести как «Молочные звезды» (нем. Milchsterne).
Высота растения от 30 до 85 см.
Луковицы яйцевидные, округлые или продолговато-яйцевидные, одеты плотными кроющими чешуями, диаметром 2—5 см. Корни не отмирают, а постепенно сменяются.
Листья прикорневые, с беловатой средней жилкой, линейные или ремневидные. Появляются раньше цветоносов. У некоторых видов листья появляются осенью, зимуют и только потом отмирают.
Цветки белые или слегка желтоватые, обычно с зелёной полоской на наружной стороне листочков околоцветника, собраны в кистевидные или щитковидные верхушечные соцветия, не имеют запаха.
Плод — коробочка. Семена плоские, округлые, чёрные.
Некоторые виды ядовиты. Ядовитость обусловлена содержанием сердечных гликозидов и, возможно, неустановленных алкалоидов.
Луковицы птицемлечника пиренейского употребляют в пищу жареными и маринованными[5].
Ростки отдельных видов пригодны для употребления в пищу подобно спарже.
Положение Птицемлечника в классификации часто менялось, до последнего времени род относился к лилейным. Совсем недавно род был отнесён в собственное подсемейство Птицемлечниковые (Ornithogaloideae) семейства Гиацинтовые (Hyacinthaceae). В зависимости от автора классификации количество описываемых видов меняется, некоторые подвиды рассматриваются как виды. Всего насчитывается от 100 до 300 видов, на территории России и сопредельных стран встречается около 30 видов[6].
Согласно последним исследованиям, многие виды из других родов были отнесены роду Ornithogalum, вследствие чего название рода имеет множество синонимов:
Иногда род делят на три подрода: Ornithogalum subgenus Ornithogalum, Ornithogalum subgenus Myogalum и Ornithogalum subgenus Beryllis.
и многие другие
Птицемле́чник (лат. Ornithógalum, Орнитогалум) — род многолетних луковичных травянистых растений подсемейства Гиацинтовые (Hyacinthaceae) семейства Спаржевые (Asparagaceae) порядка Спаржецветные (Asparagales), ранее относимый к Лилейным (Liliaceae). Эти цветковые растения распространены большей частью в субтропической и умеренной зонах Средиземноморья, западной Азии и Южной Африки, встречаются в Евразии, один вид — в Южной Америке, четыре — в Северной.
Четыре вида были внесены в Красную книгу СССР, один вид — Птицемлечник дуговидный (Ornithogalum arcuatum) — внесён в Красную книгу России.
Некоторые виды выращиваются как декоративные в открытом грунте, отдельные — в оранжереях.
伯利恒之星是分布于南欧的多年生草本被子植物，學名虎眼萬年青屬（学名：Ornithogalum）。伯利恒之星從一個鱗莖生長，長出像草的葉子及細長的莖，最高可達30厘米。它有像星星般及带綠纹的白花束，故而得名。
伯利恒之星其下物种众多，下面是幾個常见的物種：
另外一種名為顶冰花（英文名直译黄色伯利恒之星）的植物則是屬於頂冰花屬的。
在这个种类中部分种类有毒，其毒性足以杀死食草动物。其他种类一般无毒，可以作为蔬菜食用。花的鳞茎含有的生物碱是有毒的。
这是一篇與植物相關的小作品。你可以通过编辑或修订扩充其内容。 伯利恒之星是分布于南欧的多年生草本被子植物，學名虎眼萬年青屬（学名：Ornithogalum）。伯利恒之星從一個鱗莖生長，長出像草的葉子及細長的莖，最高可達30厘米。它有像星星般及带綠纹的白花束，故而得名。
.png)
.png)
.JPG)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
_plant.jpg)
_(16088193049).jpg)
.jpg)
.JPG)
Commons ponúka multimediálne súbory na tému 
Wikidruhy ponúkajú informácie na tému 
