1 ɆȱɇȱɋɌȿɊɋɌȼɈ ȿɄɈɅɈȽȱȲɌȺɉɊɂɊ Ɍ ɈȾɇɂɏɊȿɋɍɊɋȱȼ ɍɄɊȺȲɇɂ Ɋ ɇȺɐȱɈɇȺɅɖɇɂɃɉɊɂɊɈȾɇɂɃɉȺɊɄ©ɋɂɇȿȼɂɊª †¥œ¡™–œ¤ †¥œ¡™–œ¤ Національний природний парк «Синевир» 2 УДК 502.211(1-751.3)(477.87) Н 35 Колектив авторів: Дербак М.Ю., Бабічин Ю.Ю., Башта А-Т.В., Беца В.Л., Блащак І.О., Вірченко В.М., Горбань І.М., Дербак І.С., Дербак М.І., Димитрова Л.В., Джаган В.В., Дубина Д.В., Дудка І.О., Зеленко С.Д., Зиман С.М., Колесник О.Б., Кондратюк С.Я., Матічин Ф.М., Метелешко О.Ю., Мигаль А.В., Нанинець М.В., Нірода Т.М., Паламар-Мордвинцева Г.М., Печкан С.І., Печкан М.В., Попова Л.П., Попович С.Ю., Потіш Л.А., Протопопова В.В., Путрашик І.М., Савка Є.М., Скира В.І., Снежик А.І., Субота В.І., Субота Г.М., Субота М.В., Тюх Ю.Ю., Устименко П.М., Чуп В.В., Шевера М.В., Шетеля М.В., Шишига В.В., Шквиря М.Г., Щербакова Ю.В., Царенко П.М., Цюбик М.О., Ярема Т.Ф., Ярема Ю.М. За редакцією: кандидата біологічних наук, доцента О.Б. Колесника, доктора біологічних наук, професора О.Г. Радченка Відповідальний за випуск: кандидат біологічних наук Ю.Ю. Тюх Рецензент: доктор біологічних наук, професор Пучков О.В. (Інститут зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України) Н 35 Національний природний парк «Синевир». Історія та сьогодення / кол. авторів; за ред. О.Б. Колесника, О.Г. Радченка. – Ужгород : ТДВ «Патент», 2019. – 440 с. : іл. ISBN 978-617-589-175-9 У книзі подано історію створення та розвитку Національного природного парку «Синевир», основні напрями його діяльності, загальні відомості про сучасну структуру, природні умови, біоту та вплив людини. Містяться списки відомих на сьогодні рослин, грибів та тварин. Окрему увагу приділено рідкісним та таким, що під загрозою зникнення, видам флори та фауни. Наведено характеристику пралісових та цінних ділянок НПП «Синевир». Для спеціалістів з охорони природи, вчених ботаніків, зоологів, мікологів, викладачів та студентів природничих спеціальностей вищих навчальних закладів, усіх, хто цікавиться історією та діяльністю об’єктів природно-заповідного фонду України. УДК 502.211(1-751.3)(477.87) ISBN 978-617-589-175-9 © Колектив авторів, 2019 © Національний природний парк «Синевир», 2019 © ТДВ «Патент», 2019 3 ЗМІСТ ПЕРЕДМОВА (Дербак М.Ю., Тюх Ю.Ю.).................................................................................................6 РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРИРОДНИЙ ПАРК «СИНЕВИР» ................................................................................................................9 1.1. Територіальна структура Національного природного парку «Синевир» (Ярема Ю.М., Тюх Ю.Ю.) ...............................................................................................11 1.2. Основні завдання функціонування природних екосистем в НПП «Синевир» (Дербак М.Ю., Ярема Ю.М., Шишига В.В., Дербак І.С.) ................................................................15 1.3. Функціональне зонування території Національного природного парку «Синевир» (Ярема Ю.М., Тюх Ю.Ю., Дербак М.Ю., Нанинець М.В.,Субота Г.М.) ....................16 1.4. Кліматичні особливості Національного природного парку «Синевир» (Субота М.В., Путрашик І.М.) .........................................................................................................18 1.4.1. Коротка кліматична характеристика території України.................................................18 1.4.2 Кліматичні умови Закарпаття ............................................................................................19 1.4.3. Спостереження за погодою на території НПП «Синевир». Місце і тривалість проведення спостережень ......................................................................................19 1.4.4. Метеорологічні елементи й атмосферні явища, за якими велися спостереження ......20 1.4.5. Аналіз результатів спостережень за погодою .................................................................20 1.4.6. Температура повітря..........................................................................................................20 1.4.7. Добовий та річний хід температури ................................................................................21 1.4.8. Активна температура ........................................................................................................22 1.4.9. Безморозний період ...........................................................................................................22 1.4.10. Вегетаційний період ........................................................................................................23 1.4.11. Хмарність .........................................................................................................................24 1.4.12. Вітер ..................................................................................................................................25 1.4.13. Атмосферні опади ...........................................................................................................27 1.4.14. Сніговий покрив ..............................................................................................................28 1.4.15. Характеристика клімату за порами року .......................................................................29 1.4.16. Висновки ..........................................................................................................................39 1.5. Орографія (Путрашик І.М., Субота М.В.) ...............................................................................40 1.6. Гідрологія (Путрашик І.М., Субота М.В.) ...............................................................................41 1.7. Рельєф (Субота М.В., Путрашик І.М., Ярема Ю.М.) ..............................................................43 1.8. Геологія (Субота М.В., Путрашик І.М.) ...................................................................................44 1.9. Геоморфологія (Субота М.В., Путрашик І.М.) ........................................................................45 1.10. Ґрунти (Ярема Ю.М., Тюх Ю.Ю.) .............................................................................................46 1.11.Природні й культурні ландшафти НПП «Синевир» (Ярема Ю.М.,Тюх Ю.Ю.) ....................51 1.12. Найбільші водно-болотні угіддя НПП «Синевир» (Дербак М.І., Нанинець М.В.) ..............65 РОЗДІЛ 2. ІСТОРИЧНІ ВІДОМОСТІ ПРО ТЕРИТОРІЮ, СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК НПП «СИНЕВИР» ........................................................................................70 2.1. Територія НПП «Синевир» у минулому (Субота В.І., Ярема Ю.М.) .....................................70 2.2. Лісове господарство та лісокористування в ХІХ-ХХ ст. Організація та використання теперішньої території парку (Субота В.І., Ярема Ю.М.) ..................................72 2.3. Передісторія створення та організація Державного природного національного парку «Синевир» (Субота В.І., Ярема Ю.М.)..................................................................................92 2.4. Діяльність НПП «Синевир» у перші роки його організації (Субота В.І., Росоха В.І., Шишига В.В.) ..........................................................................................95 РОЗДІЛ 3. СЬОГОДЕННЯ НПП «СИНЕВИР» ....................................................................................100 3.1. Науково-дослідна робота в Національному природному парку «Синевир» (Тюх Ю.Ю., Дербак М.Ю.)...................................................................................100 3.2. Природоохоронна діяльність НПП «Синевир» (Субота В.І., Дербак М.Ю.) ........................104 3.3. Відтворення природних екосистем в НПП «Синевир» (Дербак І.С., Тюх Ю.Ю., Чуп В.В.)........ 108 3.4. Еколого-освітня діяльність НПП «Синевир» (Бабічин Ю.Ю., Дербак М.Ю.) .......................110 3.4.1. Робота з молоддю ..............................................................................................................111 3.4.2. Взаємодія з громадами ......................................................................................................113 3.4.3. Інформаційно-освітня діяльність .....................................................................................115 3.4.4. Візит-центр – базовий екоосвітній заклад ......................................................................117 4 Національний природний парк «Синевир» 3.5. Міжнародні зв’язки НПП «Синевир» (Бабічин Ю.Ю., Дербак М.Ю.) ...................................120 3.6. Збереження історико-культурної спадщини регіону (Бабічин Ю.Ю., Дербак М.Ю.) ...........122 РОЗДІЛ 4. РЕКРЕАЦІЙНІ РЕСУРСИ РЕГІОНУ НПП «СИНЕВИР» ............................................128 4.1 Рекреаційні цінності НПП «Синевир» (Ярема Т.Ф., Матічин Ф.М.) ......................................128 4.2. Стежки та маршрути (Матічин Ф.М., Цюбик М.О.) ................................................................132 4.3 Історико-культурна спадщина НПП «Синевир» як елемент рекреаційного потенціалу (Матічин Ф.М., Савка Є.М.) ..........................................................................................139 4.4. Перспективи розвитку екологічного туризму в селі Колочава (Шетеля М.В.) .....................148 4.5. Рекреаційна діяльність Національного природного парку «Синевир» (Печкан С.І.) ...........150 РОЗДІЛ 5. РОСЛИННИЙ СВІТ НАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДНОГО ПАРКУ «СИНЕВИР» .....151 5.1. Історія ботанічних досліджень досліджуваного регіону (Тюх Ю.Ю., Колесник О.Б.) ..........151 5.2. Коротка характеристика природного рослинного покриву НПП «Синевир» (Тюх Ю.Ю., Зиман С.М., Дербак М.Ю.) ..............................................................152 5.3. Флора НПП «Синевир» (Тюх Ю.Ю., Зиман С.М., Попович С.Ю., Устименко П.М.) ...........153 5.3.1. Конспект флори .................................................................................................................153 5.3.2. Таксономічна структура флори ........................................................................................153 5.3.3. Біоморфологічна структура флори ..................................................................................155 5.3.4. Екологічні особливості флори ..........................................................................................156 5.3.5. Географічний аналіз флори...............................................................................................157 5.3.6. Поширення рослин у гірських поясах Горган на території НПП «Синевир» .............158 5.3.7. Рідкісні рослини у флорі НПП «Синевир» ....................................................................158 5.3.8. Адвентивна фракція флори ..............................................................................................160 5.3.9. Інвазійні види рослин у флорі Національного природного парку «Синевир» (Шевера М.В., Протопопова В.В., Мигаль А.В., Тюх Ю.Ю., Дербак М.Ю.) ..........................161 5.4. Рослинність НПП “Синевир” (Тюх Ю.Ю., Зиман С.М.) ..........................................................164 5.5. Основні державні пріоритети збереження та відновлення флористичного різноманіття в контексті сталого розвитку регіону (Тюх Ю.Ю., Колесник О.Б.) ..........................169 5.6. Різноманіття водоростей озер Національного природного парку «Синевир» (Паламарь-Мордвинцева Г.М., Царенко П.М., Нікіфоров В.В., Приходько Е.М., Нікіфорова В.Г.) ..................................................................................................................................172 5.7. Мохоподібні Національного природного парку «Синевир» (Вірченко В.М., Попович С.Ю., Тюх Ю.Ю.) ......................................................................................175 РОЗДІЛ 6. ЛІСИ НАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДНОГО ПАРКУ «СИНЕВИР» .............................177 6.1. Класифікаційна схема лісової рослинності НПП «Синевир» (Ярема Ю.М., Попович С.Ю., Тюх Ю.Ю.) .................................................................................................................177 6.2. Ліси Національного природного парку «Синевир» та їх основні особливості (Ярема Ю.М., Тюх Ю.Ю., Нірода Т.М., Нанинець М.В.) ................................................................177 6.2.1. Лісові угруповання ............................................................................................................180 6.2.2. Букові ліси ..........................................................................................................................180 6.2.3. Ялинові ліси .......................................................................................................................181 6.2.4. Мішані ліси ........................................................................................................................182 6.2.5. М’ягколистяні ліси ............................................................................................................184 6.2.6. Чагарникове криволісся верхньої межі лісу та полонин ...............................................184 6.3. Природні ліси, квазіпраліси і праліси НПП «Синевир» (Ярема Ю.М., Тюх Ю.Ю., Дербак М.Ю.) ..........................................................................................185 6.3.1. Природні букові чисті та мішані деревостани ................................................................187 6.3.2.Природні смерекові та мішані смереково-ялицеві деревостани ....................................190 6.3.3. Мішані природні ліси ........................................................................................................191 6.3.4. Природна рослинність субальпійського поясу ...............................................................193 РОЗДІЛ 7. ПРАЛІСИ І СТАРОВІКОВІ ЛІСИ НАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДНОГО ПАРКУ «СИНЕВИР» .............................................................................................................195 7.1. Характеристика пралісів та старовікових лісів НПП «Синевир» (Тюх Ю.Ю., Ярема Ю.М., Дербак М.Ю., Дубина Д.В., Устименко П.М.) ..........................................................195 7.2. Раритетність пралісів НПП «Синевир» та їх значення (Дербак М.Ю., Тюх Ю.Ю., Ярема Ю.М., Дубина Д.В., Устименко П.М.) ...............................................................201 5 РОЗДІЛ 8. ГРИБИ НАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДНОГО ПАРКУ «СИНЕВИР» ..........................211 8.1. Макроміцети (гриби) Національного природного парку «Синевир» (Нірода Т.М., Дербак М.Ю.)...............................................................................................................211 8.2. Інвентаризація грибів та грибоподібних організмів НПП «Синевир» (Снежик А.І., Щербакова Ю.В., Блащак І.О., Джаган В.В., Нірода Т.М.)....................................215 8.3. Історія дослідження ліхенофлори НПП «Синевир» (Попова Л.П., Кондратюк С.Я., Димитрова Л.В., Зеленко С.Д.) ...........................................................................218 РОЗДІЛ 9. ТВАРИННИЙ СВІТ НАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДНОГО ПАРКУ «СИНЕВИР» ...220 9.1. Загальний огляд (Горбань І.М., Башта А-Т.В., Тюх Ю.Ю., Беца В.Л.)...................................220 9.2. Фауна безхребетних НПП «Синевир» (Метелешко О.Ю.)......................................................223 9.2.1. Історія вивчення фауни безхребетних .............................................................................223 9.2.2. Таксономічний огляд безхребетних .................................................................................224 9.2.3. Рідкісні та зникаючі види безхребетних .........................................................................228 9.3. Фауна хребетних НПП «Синевир» (Горбань І.М., Башта А-Т.В., Потіш Л.А., Тюх Ю.Ю., Беца В.Л., Субота Г.М.) .................................................................................................231 9.3.1. Клас круглороті Cyctostomata ...........................................................................................231 9.3.2. Клас кісткові риби Qsteichthyes ........................................................................................231 9.3.3. Клас земноводні Amphibia ................................................................................................233 9.3.4. Клас плазуни Reptilia ........................................................................................................236 9.3.5. Клас птахи Aves .................................................................................................................237 9.3.5.1. Птахи Національного природного парку «Синевир» ......................................239 9.3.5.2. Зимова орнітофауна ............................................................................................242 9.3.6. Клас ссавці Mammalia ......................................................................................................243 9.3.6.1. Копитні ..................................................................................................................247 9.3.6.2. Хижі звірі ..............................................................................................................249 9.3.7. Види наземних хребетних НПП «Синевир», що занесені до природоохоронних переліків .....................................................................................................252 9.3.8. Чисельність рідкісних і зникаючих видів тварин, оцінка стану їх збереження в НПП «Синевир» ..................................................................................................252 РОЗДІЛ 10. РЕАБІЛІТАЦІЙНІ ЦЕНТРИ ДЛЯ БУРИХ ВЕДМЕДІВ І ХИЖИХ ПТАХІВ НПП «СИНЕВИР» ...........................................................................253 10.1. Утримання ведмедя бурого в напіввільних умовах на території НПП «Синевир» (Дербак М.Ю., Шквиря М.Г., Дербак М.І., Нанинець М.В.) ............................................................253 10.2. Реабілітаційний центр НПП «Синевир» для рідкісних хижих птахів (Дербак М.Ю., Тюх Ю.Ю., Дербак М.І., Нірода Т.М.) ...............................................................................................263 ДОДАТКИ .....................................................................................................................................................265 Додаток А. Ґрунти НПП «Синевир» (Ярема Ю.М., Тюх Ю.Ю.) ...............................................................265 Додаток Б. Нормативні документи НПП «Синевир» (Дербак М.Ю., Тюх Ю.Ю., Субота В.І.) ............281 Додаток В. Клімат НПП «Синевир» (Субота М.В., Путрашик І.М.) ......................................................291 Додаток Г. Флора НПП «Синевир» (Тюх Ю.Ю., Зиман С.М., Колесник О.Б.) .........................................305 Додаток Д. Ліси Національного природного парку «Синевир» (Ярема Ю.М., Попович С.Ю., Тюх Ю.Ю.) .....................................................................................................................................................348 Додаток Е. Гриби НПП «Синевир» (Нірода Т.М., Щербакова Ю.В.) ......................................................359 Додаток Ж. Фауна НПП «Синевир» (Метелешко О.Ю., Горбань І.М., Башта А-Т.В., Потіш Л.А., Тюх Ю.Ю.) ...............................................................................................................................377 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ..........................................................................................425 ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРІВ ....................................................................................................................438 6 Національний природний парк «Синевир» ПЕРЕДМОВА 5 січня 2019 року виповнилося тридцять років з часу заснування Національного природного парку «Синевир». Він був третім в Україні після Карпатського НПП (1980 р.) та Шацького НПП (1982 р.). Територія, на якій було засновано НПП «Синевир» у 1989 році, належала до Міжгірського лісокомбінату і становила 40 400 га. Площа, яку займав НПП «Синевир», була суцільною у верхній частині або північному басейні річки Теребля. По периметру територію НПП «Синевир» оточує гірський рельєф вододільних хребтів, найменша висота яких 900 м н.р.м. За тридцять років функціонування НПП «Синевир» успішно долав виклики, що стояли на його шляху і які були зумовлені природними й іншими причинами. Слід згадати вітровали, буреломи 1989 року та повені 1998 і 2001 року, внаслідок яких було заподіяно, на перший погляд, непоправної шкоди лісовим екосистемам та комунікаціям (дороги, мости, підпірні стінки, єдиний в Європі Музей лісу і сплаву тощо). Минули роки, і сьогодні на вказаних територіях ми бачимо молоді ліси та відновлене майно, що було знищене стихією. До речі, у 2018 році почалося успішне відновлення Музею лісу і сплаву. Нині нам про ці стихії нагадують лише фотографії. Долаючи різні складності, НПП «Синевир» успішно функціонує, виконує складні завдання, ідучи до досягнення поставленої мети. До найважливіших досягнень парку за роки його функціонування можна віднести такі: - розширення території НПП «Синевир» на 2 304 га в південній його частині за рахунок земель Вільшанського лісництва (ур. Вільшанка) ДП «Хустське ЛГ» у 2011 році; - підписано Указ Президента України за № 133 від 11 квітня 2019 року «Про зміни меж території Національного природного парку «Синевир» за рахунок земель Міжгірського лісництва ДП «Міжгірське ЛГ» площею 377,8 га (ур. Кам’янка). Робота в цьому напрямі проводилася за підтримки міжнародного проекту «Збереження Карпатських пралісів», який фінансується Франкфуртським зоологічним товариством і Товариством охорони птахів України. До речі, у межах цього проекту в НПП «Синевир» проводиться вирощування екочаїв, облік птахів, визначення видового складу кажанів тощо; - успішна співпраця з громадськістю та органами місцевого самоврядування; - визначення озера Синевир як Рамсарського об’єкта міжнародного значення; - віднесення пралісів НПП «Синевир» до об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО; - налагодження рекреаційної діяльності та створення відповідної інфраструктури в зоні стаціонарної та регульованої рекреації НПП «Синевир»; - створення та утримання реабілітаційного центру бурих ведмедів у НПП «Синевир»; - створення та утримання реабілітаційного центру хижих птахів; - створення та функціонування розсадника з вивчення рідкісної флори Українських Карпат; - функціонування риборозплідника лососевих видів у НПП «Синевир»; На сьогодні для забезпечення повноцінного функціонування НПП «Синевир» діють такі підрозділи: - апарат управління; - науковий відділ; - відділ охорони природних екосистем; - відділ екологічної освіти; - відділ рекреації; - виробничий відділ; - господарський відділ; - центр реабілітації бурих ведмедів; - центр реабілітації хижих птахів; - 8 природоохоронних науково-дослідних відділень (ПОНДВ); - ремонтно-транспортний цех; - бухгалтерія; - економічний відділ. Крім цього, щорічно додатково у різних підрозділах за договорами працює близько 80 осіб. Усього в НПП «Синевир» станом на 2018 р. за штатом працює 236 чоловік. НПП «Синевир» відіграє провідну роль у соціально-економічному розвитку Тереблянської долини Міжгірщини. Парк є майже єдиною установою регіону, яка забезпечує насе- Передмова лення дровами й іншими ресурсами, необхідними для забезпечення життєдіяльності краю, а в зимовий період ремонт і очистку доріг до урочищ. Частина населення працює в НПП «Синевир» та співпрацює з різних питань. Одним із важливих пріоритетів у функціонуванні НПП «Синевир» є оцінка природних екосистем та об’єктів біологічного і ландшафтного розмаїття з метою розробки функціональної оптимізації територіальної структури національного природного парку. Це питання є достатньо актуальним сьогодні в НПП «Синевир», оскільки необхідно розширити заповідну зону та провести оцінку щодо доцільності функціонування в межах існуючої оптимізації інших функціональних зон парку. Насамперед це дасть змогу провести повноцінну оцінку природних комплексів та об’єктів і забезпечить їх охорону та відновлення на регіональному, національному, міжнародному рівнях. Уже сьогодні проводяться на достатньо високому рівні роботи в цьому напрямі. Якщо теоретичний аспект забезпечується наукою, то практичне виконання здійснюється працівниками ПОНДВ. Саме сьогодні постає питання про участь НПП «Синевир» у виконанні регіональних, національних та міжнародних програм, що стосуються функціонування національного парку: на регіональному рівні – проведення виставок, фестивалів, зустрічей, організація прибирання території, співпраця з громадськістю та органами місцевого самоврядування тощо; 7 на національному рівні – проведення семінарів, конференцій, зустрічей, дотримання національного законодавства, виконання програм тощо; на міжнародному рівні – співпраця з природоохоронними об’єктами інших країн, обмін досвідом, проведення семінарів, конференцій, розробка та виконання міжнародних програм, грантів, угод, конвенцій. Нині НПП «Синевир» бере участь у виконанні міжнародної програми «Підтримка природно-заповідних територій в Україні», яка фінансується урядом Німеччини. Крім того, НПП «Синевир» співпрацює з такими іноземними національними парками: «Бещадський» (Польща), «Гортобань» (Угорщина), «Крконоші», «Шумава» (Чехія), «Словенський рай» (Словаччина). Триває співпраця з Європейським товариством дикої природи (Австрія), об’єднанням «Machaon International» (Словаччина). Частина матеріалів, що увійшла до цього ювілейного збірника, раніше вже була опублікована в наукових виданнях, книжках, дисертаціях, статтях, тезах тощо, але більша частина цих публікацій вийшла незначним накладом і на сьогодні практично недоступна читачам. Зважаючи на це, редколегією було прийнято рішення включити їх до цього видання після деякого опрацювання і осучаснення. Посилання на використані публікації подані в літературі. Це дозволило узагальнити весь спектр відомостей про сучасний стан НПП «Синевир» і більш повно розкрити мету цієї книжки. 8 Національний природний парк «Синевир» Колектив Національного природного парку «Синевир». 9 Розділ 1 ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРИРОДНИЙ ПАРК «СИНЕВИР» Національний природний парк «Синевир» створений відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 05.01.1989 року за № 7 на базі Міжгірського лісокомбінату у верхів’ї Тереблянської долини. За даними матеріалів лісовпорядкування території НПП «Синевир» 2015-2016 рр., що проводилось у польових та камеральних умовах Українським державним проектнолісовпорядним об’єднанням – комплексною лісовпорядною експедицією («Ліспроект») м. Ірпінь, загальна площа Парку становить 42704 га, а площа земельних лісових ділянок, що перебувають у постійному користуванні, становить 34614,7 га, з яких у Міжгірському адміністративному районі – 32310,7 га, а в Хустському – 2304 га. Нові матеріали лісовпорядкування території НПП «Синевир» є лише проектомпропозицією, що може використовуватись з 01.01.2017 року адміністрацією та вісьмома природоохоронними науково-дослідними підрозділами відповідно до розроблених п’яти розділів природоохоронної, науководослідної, еколого-освітньої, рекреаційної та господарської діяльності парку. НПП «Синевир» створено з метою збереження, відтворення та раціонального використання природних ресурсів, комплексів і об’єктів, які мають особливу освітню та естетичну цінність у межах різних висотних поясів південно-західних макросхилів Горган. Основними завданнями діяльності Парку є: збереження та відтворення цінних природних та історико-культурних комплексів і об’єктів; створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з до- держанням режиму охорони заповідних природних комплексів; організація та здійснення науково-дослідних робіт, у тому числі з вивчення природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розроблення та впровадження наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища, відтворення окремих видів флори та фауни, відновлення порушених екосистем, управління та ефективного використання природних ресурсів, організації та проведення моніторингу ландшафтного біорізноманіття; відродження місцевих традицій природокористування, осередків місцевих художніх промислів та інших видів народної творчості; проведення екологічної освітньо-виховної роботи. Національний природний парк «Синевир» розташований у центрі південного макросхилу Українських Карпат у південносхідній частині Міжгірського району та північній частині Хустського району Закарпатської області на території середньовисотних хребтів та груп Приводороздільних Горган і межує на півночі й північному сході по Вододільному хребту з лісовими масивами ІваноФранківської області, на заході з лісництвами Міжгірського держлісгоспу, а в південносхідній частині масиви парку розташовані в регіоні Полонинського хребта і межують з лісництвами Мокрянського держлісгоспу, на півдні з Широколужанським масивом Тячівського району Карпатського біосферного заповідника та Драгівським лісництвом Хустського держлісгоспу Хустського району. У 2017 році на території Парку відкрито два інформаційно-туристичні центри – один у травні місяці біля адмінбудинку Остріки, 10 Національний природний парк «Синевир» а другий у вересні біля заповідної території Негровецького природоохоронного науководослідного відділення – оліготрофно-сфагнового болота Глуханя. Крім того, у жовтні місяці збудовано реабілітаційний центр для рідкісних хижих птахів із шести секцій у Квасовецькому природоохоронному науково-дослідному відділенні в урочищі Квасовець, квартал № 15, виділ 5, та бджолину пасіку із 20 сімей, квартал № 14, виділи 2, 3 площею 0,06 га. Основними регламентуючими документами Національного природного парку, що спрямовують його діяльність, є Закон України «Про природно-заповідний фонд України» – 1992 р., Положення «Про Національний природний парк «Синевир» – 2001, 2011 рр., Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» – 1991 р., Міжнародні Конвенції, що їх ратифікувала Україна, постанови Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, які наголошують на їх неухильне виконання в рамках їх поширення на природно-заповідний фонд. Відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» до числа заповідних об’єктів належать національні природні парки, які є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення. Створення НПП «Синевир» передбачає мету: збереження, відтворення та ефективне використання природних комплексів і об’єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ведення Літопису природи у національних природних парках України передбачене Законом України «Про природно-заповідний фонд України». На виконання цього Закону діє Положення «Про наукову та науковотехнічну діяльність установ ПЗФ України», затверджене наказом Міністерства екології та природних ресурсів України за № 414 від 29.10.2015 р., зареєстрованим Міністерством юстиції України за № 1444/27889 від 18.11.2015 р. Це Положення визначає основні напрями, порядок організації та здійснення наукової та науково-технічної діяльності в НПП «Синевир», взаємодії установи з іншими підпри- ємствами, установами та організаціями у цій сфері. Основним напрямом наукової та науково-технічної діяльності Парку є здійснення фундаментальних та прикладних наукових досліджень функціонування екосистем в умовах заповідних режимів. Особлива увага в даному Положенні звертається на ведення Літопису природи відповідно до порядку підготовки співробітниками польових матеріалів з дослідження та спостереження на основі Програми Літопису природи, що забезпечує його формування. Матеріали польових наукових досліджень та спостережень є основною формою узагальнення результатів щодо стану і змін природних комплексів та об’єктів, отриманих у природоохоронних науково-дослідних відділеннях, де надається також оцінка стану збереження біорізноманіття, та розроблення наукових рекомендацій і заходів щодо охорони та ефективного використання природних ресурсів, видів флори та фауни, гарантування екологічної безпеки. Цими документами визначено норму, що Літопис природи є основною формою узагальнення результатів наукових досліджень, головною науковою темою, яка ведеться постійно, а результати досліджень щорічно оформляються у вигляді окремих томів за відповідними розділами. Протягом останніх років співробітниками наукового відділу Національного природного парку «Синевир» закладено: наукові полігони – 10, постійні пробні ділянки – 22, тимчасові пробні ділянки – 20, на яких проводяться науково-дослідні роботи зі збереження рідкісних та червонокнижних видів флори і фауни, рідкісних рослинних угруповань, що занесені до Зеленої книги України. Крім того, на території Парку нараховується 61 особливо цінний комплекс та об’єкт, на яких постійно ведеться науковий моніторинг. Особлива увага приділяється вивченню раритетних компонентів флори і фауни на даних науково-дослідних об’єктах, у т.ч. видів, занесених у чинні для України Міжнародні переліки – Червоної книги України, Європейського Червоного Списку, Боннської конвенції, Бернської конвенції, а також збереженню видів рослин і тварин та їх природних середовищ існування, що потребують запро- Розділ 1. Загальні відомості про Національний природний парк «Синевир» вадження спеціальних заходів, оскільки опинились під загрозою зникнення в Європі та Світовому масштабі. Співробітниками Парку постійно проводяться кліматичні, фенологіч- 11 ні, гідрологічні спостереження на території парку, а також ведеться щорічно календар природи за фенологічними та вегетаційними циклами розвитку живої природи. 1.1. Територіальна структура Національного природного парку «Синевир» Національний природний парк «Синевир», що входить у структуру Міністерства екології та природних ресурсів України, розкинувся на півночі центральної частини Закарпатської області на території Міжгірського і Хустського районів. Дирекція та адміністрація Національного природного парку «Синевир» міститься в с. Синевир-Остріки (квартал 27, виділ 26 Остріцького ПОНДВ) на відстані 18 км від районного центру – смт Міжгір’я та 175 км від обласного центру – м. Ужгород. На основі нових лісовпорядкувальних матеріалів території Національного природного парку «Синевир» із врахуванням польових та камеральних робіт загальна площа Парку становить 42 704 га, а площа земель, що передані в постійне користування, – 34 614,7 га. Географічні координати крайніх точок території НПП «Синевир»: північна точка – 48°39ʹ північної широти, 23°40ʹ східної довготи. південна точка – 48°33ʹ північної широти, 23°5ʹ східної довготи; західна точка – 48°20ʹ північної широти, 23°38ʹ східної довготи; східна точка – 48°31ʹ північної широти, 23°37ʹ східної довготи. За фізико-географічним районуванням НПП «Синевир» належить: Країна: Українські Карпати. Область: Вододільно-Верховинська. За геоботанічним районуванням НПП «Синевир» належить: Область: Європейська широколистяно-лісова. Провінція: Центральноєвропейська. Підпровінція: Східнокарпатська гірська. Округ: Гірсько-Карпатський (ВишківськоГринявський). За зоогеографічним районуванням НПП «Синевир» належить: Область: Палеарктична. Підобласть: Бореальна Європейсько-Сибірська. Провінція: Європейсько-Західносибірська лісова. Округ: Центральноєвропейський. Район: Карпатський. Ділянка: Гірськолісова. Ділянка: Полонинська. Територія Національного природного парку «Синевир» входить до складу території об’єкта природно-заповідного фонду України, розподілена на вісім природоохоронних науково-дослідних відділень (рис. 1.1). У структуру НПП «Синевир» входять 11 підрозділів, у т.ч. 8 природоохоронних науково-дослідних відділень, а саме: Синевирсько-Полянське ПОНДВ, Остріцьке ПОНДВ, Чорноріцьке ПОНДВ, Синевирське ПОНДВ, Негровецьке ПОНДВ, Колочавське ПОНДВ, Квасовецьке ПОНДВ, Вільшанське ПОНДВ; 1 Реабілітаційний центр бурих ведмедів; 1 Реабілітаційний центр хижих птахів; 1 виробничий відділ; 1 ремонтно-транспортна дільниця (табл. 1.1-1.4). 12 Національний природний парк «Синевир» Рис. 1.1. Карта-схема поділу Національного природного парку «Синевир» на природоохоронні науково-дослідні відділення. Розділ 1. Загальні відомості про Національний природний парк «Синевир» 13 Таблиця 1.1 Адміністративно-господарський поділ території НПП «Синевир» № з/п Найменування ПОНДВ 2 СиневирськоПолянське Остріцьке 3 Чорноріцьке 4 5 6 7 Синевирське Негровецьке Колочавське Квасовецьке 1 8 Вільшанське Усього по НПП Місцезнаходження контор Остріцьке ПОНДВ, кв. 5, вид. 1 Остріцьке ПОНДВ, кв. 27, вид. 31 Синевирське ПОНДВ, кв. 11, вид. 6 с. Синевир с. Негровець с. Колочава Квасовецьке ПОНДВ, кв. 15, вид. 8 с. Вільшани Площа станом на 01.01.2000 р., га 6041,0 Площа станом на 01.01.2016 р., га 5968,0 17,24 Віддаль від контори НПП, км 6 4527,0 4576,0 13,22 0,2 5801,0 5824,0 16,83 11 4626,0 2234,0 5384,0 3681,0 4555,0 2268,7 5380,0 3739,0 13,16 6,55 15,54 10,80 10 20 30 38 2304,0 34614,7 6,66 100,00 52 32294,0 % від загальної площі Таблиця 1.2 Розподіл площі НПП «Синевир» за сільськими радами 5968,0 213,0 5755,0 5968,0 4576,0 5824,0 4555,0 2268,7 5380,0 3739,0 2304,0 34614,7 100,00 407,0 752,7 4169,0 5824,0 4415,0 936,0 4576,0 5824,0 4555,0 2268,7 5380,0 3739,0 752,7 2,17 15557,0 44,95 6162,0 17,80 32310,7 93,34 140 580,0 5380,0 3739,0 9839,0 28,42 Вільшанська Разом Негровецька Синевирсько-Полянська СиневирськоПолянське Остріцьке Чорноріцьке Синевирське Негровецьке Колочавське Квасовецьке Вільшанське Усього У %% Синевирська Загальна площа, га Колочавська Найменування ПОНДВ У тому числі за районами та сільськими радами Хустський Міжгірський район район 2304,0 2304,0 6,66 Таблиця 1.3 Базові територіальні елементи організації території НПП «Синевир» Найменування ПОНДВ Загальна площа, га Синевирсько-Полянське Остріцьке Чорноріцьке Синевирське Негровецьке Колочавське Квасовецьке Вільшанське Усього 5968,0 4576,0 5824,0 4555,0 2268,7 5380,0 3739,0 2304,0 34614,7 Кількість планшетів, шт. 7 6 6 7 5 7 6 3 47 Кількість кварталів, шт. 38 31 37 33 22 31 23 16 231 Середня площа кварталу, га 157,1 147,6 157,4 138,0 103,1 173,5 162,6 144,0 149,8 Кількість виділів, шт. 1166 1048 1162 937 420 965 543 614 6855 Середня площа виділу, га 5,1 4,4 5,0 4,9 5,4 5,6 6,9 3,8 5,0 Розподіл площі земель лісогосподарського призначення за категоріями земель у розрізі відділень % Чорноріцьке Синевирське Негровецьке Колочавське Квасовецьке Вільшанське 34614,7 32619,2 100,00 94,24 5968,0 5710,0 4576,0 4204,7 5824,0 5782,0 4555,0 4210,7 2268,7 1999,4 5380,0 4825,9 3739,0 3631,7 2304,0 2254,8 31407,8 6669,7 1211,4 90,74 19,27 3,50 5491,4 2504,2 218,6 3929,4 784,2 275,3 5491,2 1958,8 290,8 3998,7 446,6 212,3 1973,1 22,9 26,3 4750,9 263,3 75,0 3571,1 317,8 60,6 2202,3 371,9 52,5 420,0 1,5 217,9 193,6 7,1 212,0 159,3 1995,5 1,21 0,01 0,63 0,56 0,02 0,61 0,46 5,76 19,8 178,4 15,0 11,8 28,0 23,1 12,7 106,9 24,6 28,5 172,9 11,5 143,9 1,5 5,3 30,0 4,2 0,7 6,2 0,5 48,9 30,3 258,0 19,8 24,0 371,3 66,8 24,6 42,0 10,7 20,9 344,3 12,6 9,5 269,3 1,7 5,8 7,1 27,2 21,4 554,1 14,2 11,5 107,5 11,8 17,1 49,2 1603,8 4,63 181,1 295,5 0,0 292,7 234,8 503,5 77,3 21,9 201,4 1402,4 259,8 27,5 27,9 4,9 71,6 0,58 4,05 0,75 0,08 0,08 0,01 0,21 36,5 144,6 50,3 47,9 244,6 44,4 39,3 20,8 214,0 12,9 16,1 29,1 474,4 39,6 37,1 40,2 23,3 2,6 19,3 21,5 6,6 7,1 1,0 2,4 20,0 27,3 1,7 27,4 265,3 28,5 11,4 7,2 1,3 3,2 1,3 0,5 4,9 2,3 3,1 0,4 5,5 8,6 Національний природний парк «Синевир» 1.Загальна площа 2. Лісові ділянки – усього у тому числі: 2.1. Вкриті лісовою рослинністю лісові ділянки у тому числі: лісові культури 2.2. Не вкриті лісовою рослинністю лісові ділянки – усього з них: незімкнуті лісові культури лісові розсадники згарища, загиблі насадження зруби галявини біополяни, декоративні галявини, місця відпочинку лісові шляхи, просіки тощо 3. Нелісові ділянки – усього у тому числі 3.1. Сільськогосподарські угіддя – усього з них: сіножаті пасовища 3.2. Води 3.3. Болота 3.4. Садиби, споруди 3.5. Траси 3.6. Інші нелісопридатні землі га Остріцьке Категорії земель У тому числі за відділеннями СиневирськоПолянське Загальна площа 14 Таблиця 1.4 Розділ 1. Загальні відомості про Національний природний парк «Синевир» 15 1.2. Основні завдання функціонування природних екосистем в НПП «Синевир» Охорона ландшафтного і біологічного розмаїття є одним з першочергових завдань функціонування НПП «Синевир». Охорона території Національного природного парку «Синевир» визначається Законом України «Про природно-заповідний фонд України», що вводиться в дію Постановою ВР № 2457-ХІІ (2457-12) від 16.06.1992 р., покладається на службу його охорони, що входить до складу служби державної охорони природних екосистем природно-заповідного фонду України. Служба державної охорони природних екосистем, яку очолює директор Парку, забезпечує додержання режиму охорони території, а також збереження, відтворення та раціональне використання природних комплексів і ресурсів у межах його території. Координацію та управління діяльністю служби державної охорони здійснює Міністерство охорони та навколишнього природного середовища. Основними завданнями служби державної охорони природних екосистем є: • забезпечення додержання режиму охорони території та природних об’єктів на території Парку; • запобігання порушенням та їх припинення, додержання встановленого режиму природоохоронного законодавства на території Парку; • відтворення природних екосистем, їх комплексів та об’єктів. Державний контроль за додержанням режиму охорони території Парку здійснюється Державною екологічною інспекцією України та іншими уповноваженими державними органами. Науково-дослідна робота на території НПП «Синевир» здійснюється з метою вивчення природних процесів, забезпечення постійного спостереження за змінами екосистем, екологічного прогнозування, розробки наукових основ охорони, відтворення і використання природних ресурсів та особливо цінних об’єктів Парку відповідно до законів України «Про природно-заповідний фонд України», «Про наукову та науково-технічну діяльність», «Про наукову та науково-технічну експертизу», «Про науковотехнічну інформацію». Основні напрями наукових досліджень на території Парку визначаються з урахуванням програм і планів науково-дослідних робіт, що затверджуються НАН України та Мінприроди. Наукові дослідження проводяться на території Парку його науковими співробітниками, а також можуть здійснюватись іншими науково-дослідними установами та організаціями на основі єдиних програм і планів науково-дослідних робіт чи спеціальних угод між Парком і науковими організаціями та установами. Природоохоронні науково-дослідні підрозділи ведуть у встановленому порядку первинний облік кадастрових та інших відомостей на території Парку. Координацію проведення наукових досліджень на території Парку здійснює відповідно до природоохоронного законодавства наукова установа-куратор, НАН України разом з Мінприроди України. Національний природний парк «Синевир» забезпечує організацію екологічної, освітньовиховної діяльності, цілеспрямованого впливу на світогляд, поведінку і діяльність населення з метою формування екологічної свідомості та залучення його до збереження природної, історико-культурної спадщини відповідно до «Положення про еколого-освітню діяльність заповідників і національних природних парків України». Еколого-освітня робота здійснюється шляхом популяризації екологічних знань; впровадження нових форм і методів екологічної освіти та виховання; організації проведення екологічних акцій, конкурсів, семінарів; формування фото-, слайдо-, кіно-, відеотек. Рекреаційна діяльність на території Парку здійснюється відповідно до «Положення про рекреаційну діяльність у межах території та об’єктів природно-заповідного фонду України». Основним напрямом рекреаційної діяльності є: створення умов для організованого та ефективного туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони природних комплексів та об’єктів. Рекреаційна діяльність здійснюється із забезпеченням створення функціональної рекреаційної інфраструктури. Національний природний парк «Синевир» 16 На основі викладеного вище, з врахуванням природоохоронного законодавства України та функціонального зонування території Парку, проведено лісовпорядкувальні роботи, які мають забезпечувати охорону, збереження, відтворення природних екосистем і особливо цінних комплексів та об’єктів, а також його господарську діяльність. Усі лісові ділянки НПП «Синевир», що перебувають у постійному користуванні, належать до категорії – ліси природоохоронного, наукового, історико-культурного призначення. До лісів природоохоронного призначення з особливим режимом користування ввійшли лісові ділянки заповідної зони та зон регульованої рекреації, а також стаціонарної рекреації; до господарської частини лісів природоохоронного призначення з обмеженим режимом користування увійшли лісові ділянки господарської зони. Для визначення режиму та обґрунтування заходів щодо провадження відповідно до законодавства ПЗФ, вимог і завдань з природоохоронної, науково-дослідної, рекреаційної, господарської діяльності, охорони, відтворення і використання природних комплексів та об’єктів, а також стратегії розвитку Національного природного парку «Синевир» розробляється проект організації його території. 1.3. Функціональне зонування території Національного природного парку «Синевир» Відповідно до функціонального зонування на території НПП «Синевир» встановлюється диференційований режим щодо охорони, відтворення та використання його природних екосистем та об’єктів. Детально і вичерпно режимні застереження на території Парку виділених функціональних зон наведено у відповідних пунктах Положення про Національний природний парк «Синевир», затвердженого наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 15.10.2001 року за № 371, із змінами та доповненнями від 18.01.2005 року за № 25 та від 12.12.2011 року за № 521. Територія Парку з метою виконання покладених на нього завдань відповідно до закону України «Про природно-заповідний фонд України» поділена на функціональні зони, а саме: заповідну, регульованої рекреації, стаціонарної рекреації, господарську. Розподіл площі НПП «Синевир», що перебуває у постійному користуванні, здійснений за функціональними зонами у розрізі природоохоронних науково-дослідних відділень, наведено у табл. 1.5, а також відображено на карті-схемі (рис. 1.2). Таблиця 1.5 Розподіл площі НПП за функціональними зонами у розрізі відділень Найменування ПОНДВ Загальна площа, га Синевирсько-Полянське У тому числі за функціональними зонами Регульованої рекреації Стаціонарної рекреації Господарська 5968,0 5503,7 7,0 457,3 Остріцьке 4576,0 3689,0 887,0 Чорноріцьке 5824,0 Синевирське 4555,0 3593,2 961,8 Негровецьке 2268,7 1001,0 1251,6 Колочавське 5380,0 4209,3 1170,7 Квасовецьке 3739,0 3381,0 Вільшанське 2304,0 Усього 34614,7 5840,1 21377,2 7,8 7389,6 у %% 100,00 16,87 61,76 0,02 21,35 Заповідна 5824,0 16,1 0,8 357,2 2304,0 Розділ 1. Загальні відомості про Національний природний парк «Синевир» Рис. 1.2. Карта-схема поділу НПП «Синевир» на функціональні зони. 17 18 Національний природний парк «Синевир» Пропозиції щодо внесення змін у функціональне зонування території НПП «Синевир» лісових природних екосистем, що передані йому в постійне користування з врахуванням пралісових ділянок, виконано відповідно до прийнятого рішення науково-технічної ради. Сьогодні існує потреба у новій оптимізації функціонального зонування території НПП «Синевир», яка буде включати поставлені першочергові завдання перед природними екосистемами та їх об’єктами щодо сталого розвитку. Вже сьогодні розроблена система оптимізації функціонального зонування НПП «Синевир», яка враховує регіональні, національні та міжнародні вимоги нозологічного статусу природних екосистем та їх об’єктів. 1.4. Кліматичні особливості Національного природного парку «Синевир» Погода – це стан нижнього шару атмосфери в даній місцевості в певний час або протягом нетривалого часу (години, доби, декади, місяця). Погода характеризується рядом метеорологічних елементів і атмосферних явищ, які час від часу змінюються. Розрізняють періодичні та неперіодичні зміни погоди. Періодичні зміни погоди залежать від добового і річного обертання Землі. Неперіодичні зумовлені переносом повітряних мас. Вони і змінюють нормальний хід метеорологічних елементів. Метеорологічні елементи є результатом атмосферних процесів і визначають погоду і клімат. До метеорологічних елементів належать температура повітря, вологість повітря, атмосферний тиск, видимість, хмарність, опади, тумани, грози і т.д., а також тривалість сонячного сяйва, температура ґрунту, висота і стан снігового покриву. Багаторічний режим погоди в даній місцевості називають кліматом. Фіксація погоди, прогноз атмосферних явищ, дослідження клімату – це важливий напрям в діяльності НПП «Синевир», оскільки стан і розвиток природних комплексів і об’єктів парку перебувають у певній залежності від стану погоди і клімату в цілому на території НПП «Синевир». Згадати хоча б катастрофічні вітровали на теперішній території парку в 1964 та 1989 рр., коли через сильні вітри і налипання мокрого снігу на деревах – в основному хвойних порід – за декілька годин було повалено та вивернуто з корінням смерекові ліси на сотнях гектарів і було пошкоджено більш як півмільйона кубометрів деревини. Природі було завдано значної шкоди. Відновлення природних екосистем проходило впродовж 10-15 років. Значної шкоди території НПП «Синевир» було завдано і катастрофічними повенями 1998 і 2001 рр., що були викликані сильними опадами (в 1998 і 2001 рр.) з одночасним різким підвищенням температури повітря (у 2001 р.). Внаслідок цього відбулися зсуви ґрунту, підмив берегів річок і потічків, підмив дерев, розмив доріг, руйнація мостів, підпірних стінок та інших інженерних споруд, затоплення прибережних територій. Ось чому спостереження за погодою на території НПП «Синевир» є одним із пріоритетних напрямів у комплексі спостережень за природою. 1.4.1. Коротка кліматична характеристика території України Територія України в основному розміщена в помірному теплому поясі Землі. Клімат її переважно помірно континентальний, лише на півдні Криму має ознаки субтропічного, середземноморського типу. Для клімату України характерна часта зміна погоди, що викликається надходженням циклонів і антициклонів. Циклонів над територією України буває в середньому 45 за рік, а антициклонів 36. Разом з тим в Україні переважають дні з ясною сонячною погодою – їх буває до 230 на рік. Гірські хребти Карпат і Криму частково захищають Закарпаття та Південний берег Криму від холодних арктичних повітряних мас, що надходять з півночі та північного сходу. Середньомісячна температура січня коливається від -8º С на північному сході країни та високогір’ї Карпат до +4º С на Південному березі Криму. Середньомісячна температура липня коливається від +17º С на північному заході держави та +9º С на високогір’ї Карпат до +23º С на крайньому півдні. Розділ 1. Загальні відомості про Національний природний парк «Синевир» У гірських районах температура повітря протягом року нижча, ніж на навколишніх територіях. Тривалість безморозного періоду коливається від 150 днів на півночі до 210 днів на півдні та 270 днів на Південному березі Криму. Вітри міняються за сезонами року. Взимку в північній половині країни переважають західні вітри, що приносять вологу; в південній половині – переважають північно-східні та східні сухі й вологі вітри. Влітку найбільш часті північно-західні вітри. Але у південній половині часто дмуть східні й південно-східні вітри. Опади розділяються нерівномірно, їх річна кількість зменшується з північного заходу на південний схід. Середньорічні суми опадів зменшуються із заходу (600-650 мм) на південь і південний схід (до 300 мм). Максимум опадів буває в Карпатах (близько 1500 мм). На півдні в степовій зоні опадів недостатньо і бувають посухи. 1.4.2. Кліматичні умови Закарпаття Клімат Закарпатської області помірно континентальний. Формується він під впливом сонячної радіації (особливо значної у низинній частині області), переважання південно-західного та західного переносу повітряних мас і гірської дуги Карпат, яка захищає область від проникнення арктичних повітряних мас. Кількість сонячної радіації, яку отримує область, залежить від пори року, хмарності, рельєфу території. На рівнині повітря і ґрунт прогріваються більше, ніж у гірській місцевості. У червні-липні кут падіння сонячних променів досягає 60-65º, а в грудні-січні падає до 20-17º. З підняттям в гори континентальність клімату підвищується. Середня температура липня на низині близька до +20º С, на високогір’ї +9... +13º С. Середня температура січня на низині близько -3º С, на високогір’ї -9º С. Абсолютний максимум був зафіксований у Берегові +41º С, а абсолютний мінімум -36º С у с. Нижній Студений. Найбільше опадів (до 1500 мм) випадає в північно-східній та східній частинах області, а найменше в південно-західній частині (до 500 мм). Найбільше опадів випадає в червнілипні. На той же період припадає найбільша частина злив і гроз. 19 За кліматичними показниками на території області виділяють три кліматичні райони: низовинний, передгірський і гірський. Низовинний район займає Закарпатську (Притисянську) низовину і є найтеплішим в області. Сума активних температур досягає до 3600º С, безморозний період до 190 днів. Зима м’яка, коротка і нестабільна. Зимою переважає хмарна погода з туманами. Сильні морози бувають рідко. Сніговий покрив нестійкий. Часто спостерігаються відлиги. Бувають зими, коли стійкий сніговий покрив не утворюється зовсім. Весна на рівнині починається рано: в кінці лютого – на початку березня. Весною спостерігаються значні коливання температури повітря. У квітні-травні температура часто піднімається до +25... +32º С, але майже щорічно в кінці квітня і навіть на початку травня бувають приморозки. Літо на низовині спекотне. Передгірський район займає передгір’я області, Солотвинську та Іршавську улоговини і Вулканічний хребет. Характеризується м’яким теплим кліматом. Сума активних температур досягає до 3000º С. Безморозний період триває до 175 днів. Гірський район займає більшу частину області. В горах зима сувора і тривала. Тривалість безморозного періоду всього 60-120 днів. Сума активних температур становить всього 600-1500º С, сніговий покрив сягає 1 м і вище. Бувають роки, коли на північних схилах та улоговинах вершин гір сніг лежить ще навіть в першій половині липня. Середня температура повітря в січні становить -8...-10º С. В горах спостерігається явище температурної інверсії, тобто коли в долинах буває холодніше, ніж на схилах і вершинах гір. Таке явище викликане тим, що важке холодне повітря опускається в долини і там застоюється. Весна тут холодніша, ніж у передгір’ї чи на низовині. Літо прохолодне, середня температура липня становить +9... +15º С. Територія НПП «Синевир» повністю лежить у гірському кліматичному районі Закарпатської області. 1.4.3. Спостереження за погодою на території НПП «Синевир». Місце і тривалість проведення спостережень Спостереження за погодою проводилися на метеопосту № 4, що розташований у кварталі 29, діл. 3 Синевирського ПОНДВ НПП 20 Національний природний парк «Синевир» «Синевир». Ділянка, на якій обладнано метеопост, лежить на висоті 670 м н.р.м. Метеопост розміщений на горизонтальній ділянці біля підніжжя гори Замлака, яка височіє на захід від метеопосту. На півночі – гора Кам’янка, до підніжжя якої близько 0,5 км. Зі сходу – гора Рожок, до підніжжя якої також близько 0,5 км. На півдні височить гора Тяпеш, до її підніжжя близько 3 км. Спостереження, аналіз яких буде зроблено нижче, охопили період з 1 січня 1999 року до 31 грудня 2017 року, тобто повних 18 років. 1.4.4. Метеорологічні елементи й атмосферні явища, за якими велися спостереження По ходу ведення спостережень реєструвались: 1. Температура повітря. Протягом 01.01.1999 р. – 31.05.2007 р. температура повітря вимірювалась два рази на добу: - перед сходом сонця (о 6-7-й годині), коли температура повітря найнижча; - в післяобідню пору о 15-й годині, коли температура повітря найвища. У період 01.06.2007 р. – 31.12.2018 р. температура повітря вимірювалась 4 рази на добу: о 6:00-7:00, 15:00, 19:00, 22:00. Вимірювання температури проводились термометром ТМ-4. Із середини березня 2010 року максимальна температура повітря вимірювалась за допомогою максимального термометра. 2. Хмарність. Хмарність визначалася 4 рази на добу: о 6:00-7:00, 14:00, 19:00, 22:00 год. Залежно від хмарності день визначався як сонячний (до 50% неба вкрито хмарами) чи похмурий (60-100% неба вкрито хмарами). 3. Опади. Опади фіксувались у вигляді дощу, мряки, снігу, граду, інію чотири рази на добу: о 6:00-7:00, 14:00, 19:00, 22:00 год. Залежно від виду опадів визначався день: дощовий, сніговий, сонячно-грозовий. 4. Вітер. Напрямок і сила вітру фіксувалися три рази на добу: о 6:00-7:00, 14:00, 19:00 год. Визначалося вісім напрямків, з яких дме вітер. Напрямок вітру визначався за допомогою флюгера. Сила вітру визначалась окомірно за шкалою Бофорта в балах: 0 – штиль, тихий – 0-1,5 м/с, вітер відсутній, дим піднімається вертикально вгору або злегка відхиляється вбік; 1 – легкий, слабкий – 1,5-5,4 м/с; 2 – помірний, свіжий – 5,5-10,7 м/с; 3 – сильний, міцний – 10,8-17,1 м/с; 4 – дуже міцний, шторм – 17,2-24,4 м/с; 5 – сильний та жорсткий шторм – 24,532,6 м/с; 6 – ураган – більше 32,6 м/с. 5. Інші явища погоди. При спостереженнях фіксувалися: наявність і висота снігового покриву, іній, туман, серпанок, відлига, гроза (грім, блискавки), злива, бурі. 1.4.5. Аналіз результатів спостережень за погодою За 18 років спостережень за погодою на території НПП «Синевир» накопичено значний матеріал, аналіз якого дає можливість описати погоду на території парку та охарактеризувати клімат НПП «Синевир». 1.4.6. Температура повітря Температура повітря є одним із головних метеорологічних показників. Усі процеси і явища, що відбуваються довкола нас, як в органічному, так і в неорганічному середовищі, сильно залежать від температури навколишнього середовища. Температура повітря в нижніх шарах атмосфери дуже тісно пов’язана з температурою підстилаючої поверхні, що одержує основну частину теплової енергії Сонця. Передача тепла з приземних шарів до верхніх відбувається двома шляхами: - безпосереднім висхідним рухом повітря з теплих нижніх шарів до верхніх, тобто шляхом конвекції: тепле повітря піднімається вгору, а холодне з верхніх шарів замінює його; - турбулентним, або вихороподібним, рухом повітряних мас, що переносять тепло у різних напрямках: це спостерігається при переміщенні атмосферних фронтів. За результатами 18-річних спостережень визначено помісячно та в цілому за рік мінімальну, максимальну, середньодобову температуру повітря, середній максимум та середній мінімум, які наведені в табл. В.1 Додатка. Розділ 1. Загальні відомості про Національний природний парк «Синевир» 1.4.7. Добовий та річний хід температури В умовах НПП «Синевир» добовий хід температури повітря має такий вигляд. При стійкій погоді найнижча температура повітря протягом доби спостерігається за 10-20 хвилин до сходу сонця і досягає максимуму влітку – о 16-17-й годині, а взимку – о 14-15-й годині. Такий хід температури може порушуватися при теплообмінних процесах в атмосфері, при зміні теплих повітряних мас холодними або навпаки. У таких випадках нічна температура може інколи виявитися навіть вищою за денну. Температура повітря залежить від стану погоди в цілому. При суцільній хмарності перепади температури значно менші, ніж при ясному небі. Під час дощу і після нього температура повітря звичайно знижується на декілька градусів: на 2-5º С, а інколи на 10-12º С. Чим вища температура повітря перед дощем – тим на більше градусів вона знижується після дощу. Добова амплітуда температури повітря, тобто різниця між найвищою і найнижчою температурою за добу, залежить від хмарності, пори року, ходу атмосферних фронтів. Чим більша хмарність – тим амплітуда температури повітря менша. Характер добового ходу температур повітря має прямий вплив на погоду в цілому. Порушення встановленого роками добового ходу температури повітря передвіщає погіршення погоди, а при різкому зниженні денної температури після негоди треба чекати поліпшення погоди. Погіршення погоди може настати при підвищенні температури ближче до вечора. З табл. В.1 Додатка видно, що добова амплітуда температури повітря протягом року має такі характеристики. Абсолютна амплітуда температури повітря найменша в листопаді–січні, тобто тоді, коли вона стабільно низька і кількість хмарних днів є найбільшою, лежить ця амплітуда в межах 13-17º С. Трохи більша влітку (червень–серпень), коли температура повітря стабільно висока і амплітуда в межах 18-19º С. Найбільша амплітуда температури повітря спостерігається у квітні–травні та вересні–жовтні – у межах 20-26º С, коли вночі повітря ще досить сильно охолоджується, а вдень достатньо нагрівається, в окремі дні навіть до літніх температур. 21 Річний хід температури повітря зведено в табл. В.1 Додатка, де показано помісячно, а також за рік в цілому: - мінімальну температуру повітря, - максимальну температуру повітря, - середньоранішню температуру повітря (абсолютний мінімум), - середньоденну температуру повітря (абсолютний максимум), - середньодобову температуру повітря. Середньорічна температура повітря в НПП «Синевир» за 1999-2017 роки становить в середньому +7,7º С. Для порівняння: в Ужгороді +9,7º С, у Львові +7,4º С, у Чернівцях +7,9º С, у Києві +8,0º С, у Харкові +7,6º С, у Москві +5,8º С, у Братиславі +9,9º С, у Будапешті +9,7º С. Найхолоднішим місяцем року є січень із середньомісячною температурою повітря -4,0º С, найтеплішим – липень із середньомісячною температурою повітря +18,4º С. Середньомісячна температура повітря найхолоднішого місяця року – січня – становить -4,0º С (Ужгород -1,7º С, Львів -3,4º С, Київ -4,3º С, Москва -6,5º С, Прага -1,1º С). Середньомісячна температура повітря грудня–лютого, тобто календарної зими, становить -2,7º С. Протягом усього періоду спостережень найнижча середньомісячна температура повітря січня (-7,5º С) спостерігалась у 2017 році, найвища (+2,3º С) у 2014 році. Найнижча температура повітря -26º С була зафіксована 03.02.2012 р. У січні найнижча температура повітря становила -24º С (2000 р.), у грудні -21º С (2001 р.). Для зимового періоду в НПП «Синевир» характерні часті відлиги, під час яких температура повітря піднімається вище 0º С. У січні та лютому таких днів у середньому буває 5-8, а в окремі роки їх кількість доходить до 12 днів (лютий 2001 р., січень–лютий 2007 р.). Протягом тривалих відлиг температура повітря піднімається до +7…+9º С. Найвищі значення +10º С зафіксовано 17 січня 2015 року та +15 º С 12 лютого 2014 року. Середньомісячна температура повітря найтеплішого місяця року – липня – становить +18,4º С (Ужгород +20,9º С, Львів +17,5º С, Київ +19,5º С, Москва +19,2º С, Прага +19,0º С). Середньомісячна температура червня–серпня, тобто календарного літа, становить 17,7º С. Найвища середньомісячна температура повітря липня (+20,3º С) спостерігалась у 2015 році, а найнижча (+15,8º С) у 2000 році. Най- Національний природний парк «Синевир» 22 вища температура повітря +34º С була зафіксована 30-31 липня 2005 року, коли в Україну вторглося розжарене повітря з Північної Африки. 1.4.8. Активна температура Активна температура – температура повітря, більша за біологічний мінімум протягом усього періоду вегетації. Залежно від визначення біологічного мінімуму, виділяють суму активних температур, більшу за 5º С та більшу за 10º С. Ця сума підраховується як сума середньодобових температур повітря за весь період, поки ці температури перевищують визначене значення. Сума активних температур є показником ресурсів тепла і визначає можливість зростання тих чи інших теплолюбних рослин. У рівнинній частині України сума активних температур, більших за 10º С, коливається від 1600º С на північному заході країни до 3900º С в Криму. На Закарпатті сума активних температур становить: на низовині 30003600º С, у передгір’ї 2700-3000º С, у гірських районах знижується від 2700 до 1500-600º С. Нижче наводиться табл. 1.6 із сумою активних температур вище 10º С по метеопосту № 4 НПП «Синевир» Таблиця 1.6 Сума активних температур вище 10º С по метеопосту № 4 НПП «Синевир», ºС Рік 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 Середнє 04 66 234 46 54 38 105 86 46 31 53 92 127 98 184 157 57 161 86 05 279 398 356 485 520 284 350 280 416 377 340 421 368 433 428 321 381 326 371 375 06 557 487 403 504 514 452 438 397 552 513 469 513 481 533 523 461 514 548 497 492 Як видно з табл. 1.6, сума активних температур, більших за 10º С, на посту № 4 (с. Синевир, в.н.р.м. 670 м) становить 2545º С. Найбільш теплими місяцями року є липень та серпень, сума активних температур яких в середньому вище за 550º С. З підняттям у гори сума активних температур зменшується і на полонинах та вершинах гір становить 1500800º С. 1.4.9. Безморозний період Безморозний період – це частина року, коли в багатолітньому середньому виводі зберігається температура повітря вище 0º С. Місяці 07 613 489 594 617 559 534 530 597 580 526 563 572 551 614 565 581 629 577 554 570 08 529 568 604 532 581 533 550 510 559 554 509 590 561 563 587 520 519 556 541 551 09 464 322 275 302 333 286 403 439 248 223 441 336 463 445 230 407 429 452 386 362 10 96 275 229 80 64 131 101 47 96 123 86 90 126 236 108 27 82 109 Разом за рік 2604 2773 2507 2494 2625 2258 2402 2410 2448 2320 2498 2524 2637 2776 2643 2683 2637 2647 2431 2545 Триває від багатолітньої середньої дати останнього весняного заморозку до багатолітньої середньої дати першого осіннього заморозку. У помірних широтах приблизно відповідає вегетаційному періоду, тривалість якого в значній мірі визначає склад місцевої дикорослої та культурної рослинності. В Україні тривалість безморозного періоду коливається від 150 днів на півночі, до 210 днів на півдні і навіть 270 днів на Південному березі Криму. Нижче наводиться табл. 1.7 дат останнього весняного та першого осіннього заморозків, а також тривалість безморозного періоду на метеопосту № 4. Розділ 1. Загальні відомості про Національний природний парк «Синевир» 23 Таблиця 1.7 Дати останнього весняного та першого осіннього заморозків, а також тривалість безморозного періоду на метеопосту № 4 НПП «Синевир» Рік Останній весняний заморозок Перший осінній заморозок Тривалість безморозного періоду 1999 19.05 19.10 153 2000 03.05 21.10 171 2001 17.04 25.10 191 2002 10.04 30.10 203 2003 22.04 15.10 176 2004 15.04 13.10 170 2005 13.05 29.10 169 2006 10.04 17.10 190 2007 03.05 15.10 165 2008 31.03 19.10 202 2009 25.04 14.10 172 2010 23.04 07.10 166 2011 06.05 17.10 164 2012 10.04 29.10 201 2013 08.04 05.10 180 2014 06.05 26.10 172 2015 23.04 27.10 185 2016 27.04 08.10 163 2017 11.05 02.10 143 У середньому 23.04 18.10 176 З табл. 1.7 видно, що середня дата останнього весняного заморозку припадає на 23 квітня, а першого осіннього – на 18 жовтня. Останній весняний заморозок найпізніше був зафіксований 19 травня 1999 р., а перший осінній раніше всіх був зафіксований 2 жовтня 2017 р. Безморозний період на посту № 4, за даними 18-річних спостережень, становить 176 днів. Зважаючи на те, що з підняттям в гори в середньому на 160 м температура повітря падає на 1º С, і враховуючи, що територія НПП «Синевир» розташована в межах висот 460 м н.р.м. (с. Вільшани) і 1717 м н.р.м. (г. Стримба), безморозний період на території парку залежно від висоти над рівнем моря становить від 180 до 100 днів. 1.4.10. Вегетаційний період Вегетаційний період – це період року, коли можливі ріст і розвиток (вегетація) рослин. Вегетація – активна життєдіяльність рослинних організмів (на відміну від стану спокою). Тривалість вегетаційного періоду залежить від географічної широти і клімату. У тропіках вегетаційний період триває весь рік; у високих широтах – від останнього весняного до першого осіннього заморозку. У середніх широтах, у тому числі й в Україні, вегетаційний період для більшості рослин визначається як період із середньодобовими температурами +5º С і вище. Вегетаційний період для дерев – це час активної життєдіяльності від початку сокоруху і розпускання бруньок до опадання листя. На більшій частині України вегетаційний період починається в кінці березня, а закінчується в кінці жовтня. Строки, в які відбувався стабільний перехід середньодобової температури повітря через +5º С в бік підвищення і перехід через +5º С в бік зниження, та тривалість вегетаційного періоду, за даними спостережень на метеопосту № 4, за останні 19 років наведені в табл. 1.8. Національний природний парк «Синевир» 24 Таблиця 1.8 Тривалість вегетаційного періоду за даними спостережень на метеопосту № 4 НПП «Синевир» Рік 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 У середньому Перехід через 5º С в бік підвищення 26.03 11.04 19.04 11.04 12.04 02.04 04.04 09.04 06.03 28.03 31.03 20.03 29.03 03.04 11.04 18.03 09.04 28.03 26.04 03.04 Тривалість вегетаційного періоду на висоті 670 м н.р.м. в НПП «Синевир» становить 201 день, починається він в середньому в перших числах квітня і закінчується в середині жовтня. З підняттям в гори тривалість вегетаційного періоду зменшується і на полонинах не перевищує 100 днів, де починається він в середньому в кінці травня і закінчується в першій декаді вересня. 1.4.11. Хмарність Хмарність – це ступінь вкриття неба хмарами. Хмарність – один з важливих факторів, що визначають погоду і клімат. Завдяки ефекту, що екранує, хмарність перешкоджає як охолодженню поверхні Землі за рахунок власного теплового випромінювання, так і її перегріванню випромінюванням Сонця. Тобто взимку і вночі хмарність перешкоджає зниженню температури земної поверхні й приземного шару повітря, а влітку і вдень – послабляє нагрівання земної поверхні сонячними променями, тим самим пом’якшуючи клімат. Хмарність на території парку за 1999-2011 роки наведена в табл. В.3 Додатка. Хмарними днями вважалися дні, коли протягом доби більше половини неба вкрито хмарами. Кількість сонячних днів та днів з грозами – днів, коли протягом доби менше половини Перехід через 5º С в бік зниження 14.10 21.10 24.10 07.10 14.10 10.10 16.10 15.10 13.10 17.10 12.10 20.10 14.10 28.10 22.11 25.10 26.10 26.10 27.10 20.10 Тривалість вегетаційного періоду 203 194 189 180 186 192 196 190 222 203 196 214 200 209 226 222 201 213 185 201 неба вкрито хмарами, наведено в табл. В.4 і В.5 Додатка. Хмарність на території парку характеризується такими показниками. У році в середньому буває 207 хмарних днів. Найменше їх було у 2011 році – 174 дні та у 2000-му – 177 днів. Найбільше їх було у 2004 році – 238 днів та по 226 днів у 2010-му та 2013-му роках. Аналізуючи хмарність на території НПП «Синевир», можна зробити такі висновки: 1. У середньому в році буває 207 хмарних днів, або 57% від усіх днів року, тобто коли протягом доби небо вкрите більше ніж на половину хмарами. 2. За порами року найбільша хмарність спостерігається в зимові місяці (грудень–лютий) – 66 днів, або 73%. Наявність значної хмарності холодної пори року перешкоджає більш сильному охолодженню земної поверхні, нівелює добовий хід температури повітря, пом’якшує клімат на території парку. 3. Найменша хмарність за порами року спостерігається в літні місяці (червень–серпень) – 38 днів, або 42%. 4. Якщо порівнювати теплий період року з холодним, то в теплий період (квітень–вересень) лише 85 днів тримається хмарність, тоді як в холодному періоді (жовтень–березень) таких днів 122, тобто в 1,4 раза більше, ніж в Розділ 1. Загальні відомості про Національний природний парк «Синевир» теплому. Відповідно, сонячних днів літом буває в 1,4 раза більше, ніж зимою. 5. Якщо аналізувати хмарність помісячно, то найбільше хмарних днів припадає на грудень – 24 дні, січень – 22 дні, лютий, березень – по 20 днів. Найменше хмарних днів припадає на серпень – 11 днів, липень і червень – по 14 днів, травень – 15 днів, вересень – 15 днів. Відповідно, сонячних днів у літні місяці найбільше. 6. Якщо аналізувати за роками спостережень (1999-2017 рр.), то найменше хмарних днів було у 2011 році – 174 дні, або 48%, а найбільше у 2004 році – 238 днів, або 65% від загальної кількості днів у році. Над територією НПП «Синевир» переважають шаруваті, купчасті та купчасто-дощові хмари. Шаруваті, шарувато-дощові хмари, тобто хмари нижнього ярусу, дуже часто – близько 100-130 днів у році – огортають вершини гір та стеляться полонинами. Перисті хмари утворюються рідко і на невеликий проміжок часу (декілька годин) та перетворюються у перисто-купчасті та купчасті. Аналізуючи табл. В.3 Додатка, бачимо, що у році в середньому буває 155 днів, протягом яких менше половини неба вкрито хмарами, у т.ч. 138 сонячних і 17 днів з грозами. Дні з грозами бувають протягом квітня–вересня, причому найбільше їх у червні–липні (по 5 днів). Грози в 99% випадків супроводжуються зливовими дощами, часто з градом. Загалом найбільше сонячних днів припадає на теплі місяці року: серпень – 17, вересень – 14. Найменше сонячних днів припадає на холодний період року: в січні – 9, у грудні – 12, у лютому – 8 днів. Але бувають значні відхилення від середніх показників. Так, у травні 2003 р. і серпні 2008 р. було по 27 сонячних днів, а в лютому 1999 р. та в жовтні 2002 р. було лише по одному сонячному дню. А от у грудні 2010 р. не було жодного сонячного дня. 1.4.12. Вітер Вітер – це великомасштабний потік повітря. На Землі вітер є потоком повітря, що рухається переважно у горизонтальному напрямку. Метеопост № 4 розташований в гірській долині біля с. Синевир, яка простягається з півночі на південь, і для даної точки на місцевості характеристика вітру має свої особливості. По-перше, у долинах швидкість вітру завжди менша, ніж на високогір’ї. Залежно від 25 частини доби штиль на метеопосту буває протягом 21-34% часу доби. У 50-60% часу доби в долинах дме легкий або слабкий вітер (1,56,6 м/с). На високогір’ях у цей час дме помірний або сильний вітер (6,7-15,5 м/с). Буря, як різновид вітру, буває рідко, переважно влітку 4-6 разів на місяць тривалістю 20-30 хв. Пориви вітру бувають приблизно однакові як влітку, так і взимку. Буря та пориви вітру при збігу певних обставин: розбухла земля через тривалі та значні дощі, наявність на кронах дерев (особливо ялини) мокрого важкого снігу, – викликають вітровали, вітроломи, буреломи іноді на значних площах, як це було в грудні 1989 року на території парку, коли за одну добу було повалено ялинові насадження на площі близько 1000 га. У більшій чи меншій мірі вітровали на території парку трапляються щорічно. По-друге, на напрямок вітру має значний вплив розташування гірських хребтів та річкових долин. Для метеопоста № 4 це – хребет Пішконя та гори Кам’янка, Замлака, Мирша, Тяпеш, які виступають як локальні бар’єри на шляху вітру та відхиляють його напрямок до 30º. Тут у холодну частину доби (ніч, ранок) переважають північно-західні та північні вітри, а в теплу – південно-західні та південні. Через те, що на схід від метеопоста № 4 простягається хребет Пішконя, східний вітер за 18 років спостережень фіксувався в середньому 1-3 дні в році. У табл. В.6 Додатка подано зведений напрямок вітрів у процентному відношенні помісячно в середньому за 13 років спостережень, а також напрямок вітрів у процентному відношенні у вітряні дні (без врахування штилю). Безвітряних ранків у середньому буває 22,7%, причому найменше їх буває у квітні (11,6%), а найбільше в грудні (30,2%). Безвітряних полуднів – 26,1%, причому найменше їх у травні (18,2%), найбільше – у вересні (36,3%). Безвітряних вечорів – 35,1%, при цьому найменше їх у квітні (20,4%), а найбільше – у серпні (49,9%). Переважаючими вітрами в ранкові години є північно-західні, що дмуть 50,5% часу від загальної кількості вітряних днів, північні (16,1%) та південно-західні вітри (8,4%). Переважаючими вітрами в полуденні години є південні, що дмуть 30% часу від загальної кількості вітряних днів, північно-західні (26,4%) та південно-західні вітри (17,7%). 26 Національний природний парк «Синевир» У вечірні години і вночі переважаючими вітрами є північно-західні, що дмуть 46,2% часу від загальної кількості вітряних днів, північні (14,2%) та південні вітри (13,1%). В цілому за добу переважаючими вітрами є північно-західні, що дмуть 40,4% часу від загальної кількості вітряних днів, південні (17,2%), південно-західні вітри (12,4%) та північні (12,4%). Тобто загалом на території НПП «Синевир» переважають вітри західних напрямків, приблизно у 53 випадках із 100. Найменше днів у році дме східний вітер (0,2% від загальної кількості вітряних днів), Рис. 1.3. Роза вранішніх вітрів. Рис. 1.4. Роза полуденних вітрів. південно-східний (3,6%) та північно-східний (5,0%), тобто вітри східних напрямків. На рис. 1.3-1.6 подаються рози вітрів для ранку, полудня, вечора і доби в цілому по метеопосту № 4. Роза вітрів – це векторна діаграма, яка характеризує режим вітру в даному місці за багаторічними спостереженнями. Розу вітрів в умовах НПП «Синевир» необхідно враховувати при підборі й розміщенні лісових порід при створенні лісових культур, при вирощуванні та формуванні насаджень. За розою вітрів визначається вітроударність схилів. Розу вітрів також враховують при будівництві споруд, будинків, уточнюють їх положення відносно сторін світу. Розділ 1. Загальні відомості про Національний природний парк «Синевир» 27 Рис. 1.5. Роза вечірніх вітрів. Рис. 1.6. Добова роза вітрів. 1.4.13. Атмосферні опади На території парку випадає 1200-1500 мм опадів за рік. Тут буває в середньому 118 днів з опадами, з них 70 днів з дощем, 17 днів з грозою, яка супроводжується зливою, та 31 день, протягом яких випадав сніг. Найбільше днів з опадами буває взимку – 30 днів, а найменше влітку – 24 дні. Причому протягом календарної зими сніг іде 20 днів, а дощ – 10 днів. Упродовж року буває в середньому 17 грозо- вих днів, з них 10 днів припадає на червеньлипень, коли грозові розряди бувають дуже сильними, супроводжуються шквалистими поривами вітру і зливовими дощами. Розподіл днів, протягом яких випадав дощ, сніг та була гроза, наведено в табл. В.7-В.9 Додатка. Розподіл днів за хмарністю і опадами наведено в табл. В.10 Додатка, причому похмурі, дощові та снігові дні віднесено до хмарних днів, тобто таких, коли протягом доби небо було більш ніж на 50% вкрите хмарами (рис. 1.7). 28 Національний природний парк «Синевир» Рис. 1.7. Розподіл днів за хмарністю і опадами на території НПП «Синевир». 1.4.14. Сніговий покрив Сніговий покрив – шар снігу, що лежить на поверхні ґрунту, утворюється внаслідок снігопадів та заметілей. Сніговий покрив впливає на клімат, рельєф, живлення рік, життя рослин і тварин. Характеризується сніговий покрив висотою, щільністю та тривалістю. Висота снігового покриву на рівнинній території України в середньому становить 10-15 см, зростаючи з півдня на північний захід. В окремі зими висота снігового покриву сягає на рівнині 40-50 см. У горах середня висота снігового покриву становить 30-40 см, а в окремі зими перевищує 100 см і досягає навіть кількох метрів. Сніговий покрив має невелику щільність, яка зростає з часом. Відбивна здатність (альбедо) свіжого снігу – 70-90%, старого снігу – 30-40%. Сніговий покрив сильно відбиває сонячну радіацію, але охороняє ґрунт від сильного охолодження. Сніговий покрив буває: - тимчасовий – який лежить декілька годин або днів; - стійкий – який лежить більше місяця. Стійкий сніговий покрив на більшості території України встановлюється у третій декаді грудня, у Карпатах – у першій половині грудня. Середня тривалість стійкого снігового покриву – 60-70 днів, у Карпатах – 100-120 днів. Навесні починається сніготанення, що призводить до злежування снігового покриву. Середня тривалість стійкого снігового покриву на території НПП «Синевир» на висотах до 700 м н.р.м. становить 93 дні; з підняттям вверх до висот 1200-1500 м н.р.м. – збільшується до 115-125 днів залежно від експозиції схилу: на північних схилах сніг лежить довше на 15-25 днів, ніж на південних. Сніговий покрив на території НПП «Синевир» встановлюється в середньому в другій декаді грудня, а злежується в останній п’ятиденці березня. Середня висота снігового покриву на висоті до 670 м н.р.м. становить близько 22 см, з підняттям вверх на висотах 1200-1500 м н.р.м. в улоговинах та на північно-східних схилах хребтів висота снігового покриву в окремі роки досягає 1,5-2 м. Пояснюється це наметами снігу з навітряної сторони в улоговини та на підвітряну сторону хребтів, де сніг осідає. Тому з навітряної сторони (південні й південно-західні схили) висота снігового покриву така, як і в нижній частині парку – 3050 см. Найбільша висота снігового покриву на метеопосту № 4 зафіксована 13 березня 2005 року і становила 125 см. Середній максимум снігового покриву становить 57 см. Характеристика снігового покриву за період спостережень наведена в табл. В.11 і В.12 Додатка та на рис. 1.8. Розділ 1. Загальні відомості про Національний природний парк «Синевир» 29 Рис. 1.8. Діаграма висоти снігового покриву (см) на останній день декади на території НПП «Синевир». 1.4.15. Характеристика клімату за порами року Зима Кліматична зима – період, коли середньодобова температура повітря тримається нижче 0º С. Календарна зима в наших широтах триває з 1 грудня по 28 (29) лютого. Терміни кліматичної і календарної зими практично не збігаються. Зима в наших умовах характеризується від’ємними температурами, наявністю снігового покриву, короткими днями і довгими ночами. У період календарної зими декілька разів (від 2 до 5) бувають недовготривалі (1-4 дні) періоди достатньо морозної погоди з нічним вихолоджуванням до -15…-20º С, рідко – нижче -21º С. Морози нижче -25º С за 19992017 роки були зафіксовані лише один раз 03.02.2012 р. Цього дня найнижча температура повітря була -26º С. У січні найнижча температура повітря становила -24º С, а в грудні -21º С. Середній мінімум температури повітря грудня становить -3,7º С, січня -5,8º С, лютого -2º С. Середня температура грудня становить -2,1º С, січня -4,0º С, лютого -2,0º С. Тобто найхолоднішим місяцем року є січень. Протягом календарної зими буває 3-7 відлиг, коли температура зі звичних -3…-6º С піднімається до плюсових значень, інколи досягаючи відміток +10…+13º С. Тривалість відлиг коливається в межах 2-12 днів. Так, у лютому 2007 року плюсова температура повітря трималася з 8 до 19 числа, тобто 12 днів. Максимальні значення температури повітря фіксувались: - у грудні – +13º С (09.12.2006 р.); +10º С (01.12.2002 р., 04.12.2002 р., 07.12.2006 р., 25.12.2009 р.); - у січні – +10º С (08.01.2014 р., 17.01.2015 р.); +9,5º С (08.01.2001 р.); +8º С (07.01.2001 р., 28.01.2002 р.); - у лютому – +15º С (12.02.2014 р.); +13º С (08.02.2009 р.); +12º С (15.02.2016 р., 17.02.2016 р., 18.02.2016 р.); +11º С (07.02.2009 р., 25.02.2008 р.). Протягом календарної зими в середньому буває близько 20 днів з плюсовою середньоденною температурою. Кліматична зима за 1999-2017 роки наставала та закінчувалась у терміни, які наведені в табл. 1.9. Національний природний парк «Синевир» 30 Таблиця 1.9 Тривалість зими на території НПП «Синевир» Роки 1999-2000 2000-2001 2001-2002 2002-2003 2003-2004 2004-2005 2005-2006 2006-2007 2007-2008 2008-2009 2009-2010 2010-2011 2011-2012 2012-2013 2013-2014 2014-2015 2015-2016 2016-2017 У середньому Початок 13.11 19.12 10.11 07.12 05.12 20.11 18.11 20.12 05.11 22.11 12.12 26.11 29.11 04.12 26.11 27.11 24.11 28.11 26.11 Кінець 23.03 03.03 06.03 24.03 24.03 24.03 20.03 26.02 21.02 27.03 12.03 10.03 12.03 28.03 06.02 19.02 11.02 26.02 08.03 Кліматична зима в середньому триває 102 дні: з кінця листопада до середини березня. Хоча є роки, коли вона настає в першій декаді листопада (зими 2001-2002 рр., 2007-2008 рр.) або в кінці другої декади грудня (зими 20002001 рр., 2006-2007 рр., 2012-2013 рр.), а закінчується зима інколи в останній декаді березня (зими 1999-2000 рр., 2002-2003 рр., 20032004 рр., 2004-2005 рр., 2008-2009 рр., 20122013 рр.) або в останній декаді лютого (зими 2006-2007 рр., 2007-2008 рр., 2016-2017 рр.). На високогір’ї кліматична зима настає на 15-20 днів раніше, закінчується на 15-20 днів пізніше і триває на 30-40 днів довше, ніж у низинній частині парку. Наявність значної хмарності в зимові місяці перешкоджає зниженню температури Тривалість, дні 131 74 116 107 110 124 122 68 108 125 90 104 104 115 73 85 80 91 102 земної поверхні і приземного шару повітря, зменшує добову амплітуду повітря, через що взимку вона є найнижчою. На річці Теребля та її притоках взимку, коли температура повітря протягом 5-10 днів підряд тримається нижче -8…-12º С, утворюється льодостав. Так буває 1-3 рази за зиму. При відлигах льодостав промивається водою. Льодохід на Тереблі буває в середньому один раз за зиму, але бувають зими, коли льодоходу немає. Зимою спостерігається в середньому 24 безвітряні дні. Цієї пори переважають північно-західні вітри (36,1% від загальної кількості вітряних днів), південні (21,5%) та південнозахідні (17,6%). Напрямки вітрів зимового періоду зведено в табл. 1.10 та на рис. 1.9. Таблиця 1.10 Напрямки вітрів зимового періоду НПП «Синевир» Напрямок вітрів Кількість днів у % від вітряних днів Грудень Січень Лютий Середня Пн. 8,3 6,3 5,8 6,8 Пн. сх. 2,1 2,5 2,3 2,3 Пн. зх. 34,6 36,8 36,8 36,1 Пд. 22,5 23,8 18,1 21,5 Пд. сх. 6,4 4,5 2,9 4,6 Пд. зх. 16,2 15,7 21,0 17,6 Зх. 9,6 10,4 13,0 11,0 Сх. 0,3 - 0,1 0,1 Розділ 1. Загальні відомості про Національний природний парк «Синевир» 31 Рис. 1.9. Роза вітрів зимового періоду. Взимку над територією НПП «Синевир» переважають циклони, які несуть із собою опади в основному у вигляді снігу, а інколи дощу, снігової крупи. Антициклони, яких взимку буває в середньому у 2 рази менше, ніж циклонів, несуть із собою ясну і морозну погоду. Взимку в основному дмуть слабі вітри (0,5-6,6 м/с), при проходженні атмосферних фронтів сила вітру зростає до 9-15,5 м/с. Тоді виникають хуртовини, які в середньому за зиму бувають протягом 8-10 днів. Зима відносно м’яка. Сніг лежить майже всю зиму. Бувають періоди, коли сніговий покрив на деякий час (3-15 днів) у грудні–лютому зникає, як це було в грудні 2006 – січні 2007 р., січні 2008 р., лютому 2008 р., першій декаді січня 2010 р., першій декаді січня 2011 р. Середня висота снігового покриву на 30 листопада – 6 см, 31 грудня – 15 см, 31 січня – 29 см, 28 лютого – 26 см, у першій половині березня – 19 см. Сніг лежить в середньому 118 днів у році. Стійкий сніговий покрив тримається в середньому 93 дні. Сніг іде в середньому 31 день в році, у т.ч. протягом календарної зими – 20 днів, а поза періодом зими, тобто весною (березень-квітень) – 6 днів та осінню (жовтень-листопад) – 5 днів. Найбільша висота снігового покриву зафіксована 13.03.2005 р. – 125 см. Середній максимум снігового покриву – 63 см. У зимові місяці хмарність спостерігається в середньому 64 дні, або 71% тривалості календарної зими. Хмари тримаються низько – 100-300 м над рівнем земної поверхні, огортають хребти та вершини гір – це в основному купчасто-дощові, шаруваті та шарувато-купчасті хмари, які закривають усе небо, бувають туманоподібні, і з них випадає сніг або моросить дрібний дощ. Кількість днів, протягом яких ішов сніг та дощ, подано в табл. 1.11. Таблиця 1.11 Кількість днів з опадами на території НПП «Синевир» Місяці Грудень Січень Лютий Зима Середня 4 3 3 10 Дощ Кількість днів з опадами Максимальна 10 13 8 31 Середня 6 7 7 20 Сніг Максимальна 12 15 25 52 Національний природний парк «Синевир» 32 Дощових днів, тобто днів, протягом яких іде дощ, у грудні–лютому в середньому буває 10, у т.ч. в грудні – 4, січні – 3 та лютому 3 дні. Найбільше дощових днів у зимовий період за 1999-2011 рр. було в січні 2007 р. – 13, грудні 2000 р. – 10, грудні 2011 р. – 9, лютому 2004 р. – 7 днів. Протягом кліматичної зими буває в середньому 9 днів з хуртовинами, причому найбільше їх буває в січні – 3 дні, лютому і грудні – по 2 дні, в листопаді і березні – по 2 дні. Найбільше хуртовин спостерігалось в січні 2010 року – 7 днів, у січні 2000, 2003 та 2004 років – по 6 днів, у грудні 1999 року, січні і березні 2005 року – по 5 днів. Весна Фенологічна, або кліматична, весна настає, коли середньодобова температура повітря переходить через 0º С в бік підвищення, і за даними спостережень це відбувається на метеопосту № 4 в середньому 17 березня. Два тижні березня – першого місяця календарної весни – є кліматичною зимою. Хоча є роки, коли фенологічна весна настає в третій декаді лютого (2006, 2007 рр.) або затримується до кінця березня (2008 р.). Стабільний перехід середньодобової температури повітря через 0º С, 5º С, 10º С та 15º С на метеопосту № 4 за 1999-2017 роки відбувався в такі терміни (табл. 1.12): Таблиця 1.12 Стабільний перехід середньодобової температури повітря через 0º С, 5º С, 10º С та 15º С на метеопосту № 4 на території НПП «Синевир» Середньодобова tº Рік Перехід через 0º С Перехід через 5º С Перехід через 10º С Перехід через 15º С Берез. Квіт. Трав. 1999 23.03 26.03 27.04 27.05 +2,6 8,0 11,6 2000 23.03 11.04 14.04 15.05 -0,8 5,5 13,9 2001 03.03 19.04 29.04 16.05 +2,2 7,7 12,9 2002 06.03 11.04 02.05 03.05 +3,3 6,9 15,7 2003 24.03 12.04 29.04 20.05 -0,3 5,0 16,8 2004 24.03 02.04 29.04 30.05 +0,7 5,6 11,0 2005 24.03 04.04 02.05 26.05 -2,5 6,9 12,8 2006 20.03 09.04 25.04 18.05 -0,8 6,5 11,3 2007 26.02 06.03 05.05 14.05 +5,0 7,4 14,6 2008 21.02 28.03 01.05 17.05 +2,2 8,0 13,0 2009 27.03 31.03 26.05 17.05 -0,1 9,9 12,6 2010 13.03 20.03 24.04 27.05 -1,3 7,4 13,2 2011 11.03 29.03 22.04 17.05 +2,1 7,2 13,0 2012 13.03 19.03 25.04 02.05 +0,9 +8,6 +14,4 2013 29.03 11.04 17.04 27.04 -1,1 +8,8 +14,9 2014 07.02 05.03 18.04 22.05 +5,6 +8,9 +12,6 2015 20.02 24.03 24.04 19.05 +3,1 +5,7 +13,1 2016 12.02 03.03 28.03 22.05 +4,0 +9,8 +12,7 2017 27.02 22.03 01.05 28.05 +4,5 +4,8 +12,8 У серед. 11.03 02.04 26.04 19.05 +1,7 +7,4 +13,3 Перехід середньодобової температури повітря через 5º С, тобто початок вегетаційного періоду для більшості рослин, відбувається в середньому на початку квітня (02.04.), хоча у 2007, 2014 та 2016 роках – навіть у першій декаді березня. Перехід середньодобової температури повітря через 15º С означає початок кліматичного літа і, відповідно, закінчення кліматичної весни, що в середньому відбувається в кінці другої декади травня (18.05.) і коливається від 27.04. (2013 рік) до 28.05. (2017 рік). Розділ 1. Загальні відомості про Національний природний парк «Синевир» Тобто кліматична весна триває приблизно із середини березня до кінця другої декади травня. За температурним режимом весняні місяці (березень–травень) значною мірою відрізняються між собою. Так, середньодобова 33 температура повітря березня +1,7º С, квітня +7,4º С, травня +13,3º С. Найнижча температура в березні знижувалась до -18º С, у квітні до -10º С, у травні до -6º С. Найвища температура в березні сягала +18º С, у квітні +26º С, в травні +30º С, що наведено в табл. 1.13. Таблиця 1.13 Температурні показники весняних місяців на території НПП «Синевир» Показники Березень Квітень Травень Абсолютний максимум +18º С +26º С +30º С Середній максимум +5,2º С +12,3º С +18,6º С Середня температура +1,7º С +7,4º С +13,3º С Середній мінімум -2,0º С +2,5º С +7,7º С Абсолютний мінімум -18º С -10º С -6º С У березні сніговий покрив зазвичай є найбільш потужний за весь період кліматичної зими – в окремі роки сягає 1 м і більше. Максимальна глибина снігу за весь період спостережень була в березні 2005 року і становила 125 см. Злежується стійкий сніговий покрив в середньому в останній п’ятиденці березня. Повернення холодів з мінусовими температурами та випаданням снігу спостерігається і у квітні, і навіть у травні. Дати сходу снігового покриву, останнього снігопаду та останнього заморозку наведені в табл. 1.14. Таблиця 1.14 Дати сходу снігового покриву, останнього снігопаду та останнього заморозку на території НПП «Синевир» Рік Дата сходу снігового покриву Дата останнього заморозку Дата останнього снігопаду 1999 10.04 19.05 20.04 2000 12.04 03.05 05.04 2001 30.04 17.04 15.04 2002 25.03 10.04 08.04 2003 11.04 22.04 09.04 2004 30.03 15.04 08.04 2005 04.04 13.05 23.04 2006 08.04 10.04 07.04 2007 02.03 03.05 28.02 2008 28.03 31.03 27.03 2009 01.04 25.04 25.03 2010 22.03 23.04 22.04 2011 15.03 06.05 07.05 2012 01.04 10.04 08.04 2013 04.04 08.04 01.04 2014 10.02 06.05 17.03 2015 10.04 23.04 21.04 2016 25.02 27.04 16.05 2017 03.03 11.04 21.04 У середньому за 19 років 28.03 24.04 10.04 Національний природний парк «Синевир» 34 Весною кількість хмарних днів у порівнянні із зимовими місяцями зменшується, причому чим ближче до літа, тим їх стає все менше: у березні їх є в середньому 19, у квітні – 16, у травні – 14. Відповідно, кількість сонячних днів зростає. У квітні в серед- ньому буває 1 сонячно-грозовий день (найбільше – 5), у травні – 3 дні (найбільше – 7 днів). Весною випадають опади як у вигляді дощу, так і у вигляді снігу. Кількість днів, протягом яких ішов дощ чи сніг, зведено в табл. 1.15. Таблиця 1.15 Кількість весняних днів, протягом яких ішов дощ чи сніг на території НПП «Синевир» Місяці Березень Квітень Травень Весна Середня 5 6 7 18 Кількість днів з опадами Дощ Максимальна Середня 10 4 18 2 15 43 6 Як видно з табл. 1.15, весною дощ в середньому іде 18 днів, сніг – 6 днів. Найбільше днів, протягом яких падав сніг, було у березні 2009 року – 14, а максимум днів, протягом яких ішов дощ, спостерігався у квітні 2008 року – 18. Сніг Максимальна 14 8 1 23 Весною буває в середньому 21 безвітряний день. А переважають весною північно-західні (44,9% від загальної кількості вітряних днів), південні (15,2%) та північні вітри (14,3%). Напрямок вітрів весняного періоду зведено в табл. 1.16 та рис. 1.10. Таблиця 1.16 Напрямок вітрів весняного періоду на території НПП «Синевир» Напрямок вітрів Пн. Пн. сх. Пн. зх. Пд. Пд. сх. Пд. зх. Зх. Сх. Березень 8,5 4,7 39,1 18,0 2,6 15,7 10,7 0,7 Кількість днів у % від вітряних днів Квітень Травень Середня 16,1 18,3 14,3 4,6 3,7 4,3 44,6 46,0 43,3 14,6 13,0 15,2 1,4 2,1 2,0 11,7 9,5 12,3 6,5 7,3 8,2 0,5 0,1 0,4 Рис. 1.10. Роза вітрів, що дмуть весною на території НПП «Синевир». Розділ 1. Загальні відомості про Національний природний парк «Синевир» Літо Кліматичне літо розпочинається з переходом середньодобової температури повітря через +15º С у бік підвищення і закінчується з переходом через +15º С у бік зниження. За кількістю енергії, що надходить від Сонця, літнє сонцестояння має бути в кліматичному відношенні серединою літа, однак затримка в змінах температури суші та океанів затримує кліматичні зміни в порівнянні з астрономічними. Тривалість кліматичного літа істотно залежить від широти та інших особливостей клімату і місцевості. Так, у Заполяр’ї кліматичне літо зовсім коротке або його взагалі немає, а в тропічних і екваторіальних широтах триває весь рік. Для помірно континентального клімату, що панує майже на всій території 35 України, характерне жарке літо із достатньою кількістю опадів. Перехід середньодобової температури повітря через +15º С у бік підвищення в НПП «Синевир», за даними 13-річних спостережень, відбувається в середньому в кінці другої декади травня (19-20 травня). Найраніше такий перехід відбувся 3 травня у 2002 році, а найпізніше – 27 травня в 1999 та 2010 роках. Перехід середньодобової температури повітря через +15º С у бік зниження відбувається в середньому 10 вересня. Дати переходу середньодобової температури повітря через +15º С у бік підвищення та у бік зниження, а також тривалість кліматичного літа в 1999-2017 роках зведено в табл. 1.17. Таблиця 1.17 Початок, закінчення та тривалість кліматичного літа на території НПП «Синевир» Рік Дата переходу через +15º С у бік підвищення Дата переходу через +15º С у бік зниження Тривалість кліматичного літа, дні 1999 27.05 13.09 110 2000 15.05 05.09 114 2001 16.05 28.08 99 2002 03.05 10.09 131 2003 20.05 31.08 103 2004 30.05 05.09 99 2005 26.05 17.09 115 2006 18.05 29.09 135 2007 14.05 02.09 112 2008 17.05 11.09 118 2009 17.05 18.09 125 2010 27.05 28.08 125 2011 17.05 23.09 130 2012 02.05 19.09 139 2013 27.04 10.09 135 2014 22.05 16.09 117 2015 19.05 19.09 123 2016 22.05 19.09 120 2017 28.05 14.09 109 У середньому 19.05 13.09 113 Якщо календарне літо триває 92 дні, астрономічне – 95, то кліматичне, за даними спостережень, у 1999-2017 роках тривало в середньому 113 днів (з 19 травня по 13 ве- Національний природний парк «Синевир» 36 ресня). На високогір’ї кліматичне літо триває 65-85 днів. За температурним режимом літні місяці не мають такої значної амплітуди, як весняні. Так, середньодобова температура повітря червня +16,5º С, липня +18,4º С, серпня +18,1º С. Кліматичні показники літа зведені в табл. 1.18. Таблиця 1.18 Кліматичні показники літа на території НПП «Синевир» Показники Червень Липень Серпень За літо +32º С +34º С +32º С +34º С Середній максимум +21,5º С +23,1º С +23,1º С +22,6º С Середня температура +16,5º С +18,4º С +18,1º С +17,7º С Середній мінімум +11,1º С +13,3º С +12,5º С +12,3º С +3º С +5º С +3º С +3º С Абсолютний максимум Абсолютний мінімум Крім того, протягом літа буває в середньому 13 сонячно-грозових днів і 20 днів, протягом яких ішов дощ. Найбільше гроз у році – у червні та липні, по 5 у кожному (табл. 1.19). У червні–серпні найменша хмарність у порівнянні з іншими порами року – 41 день, або 44% від усіх днів літа. Найменше хмарних днів у серпні – 12. Відповідно, сонячних днів літом найбільше – 39 днів, або 42%. Таблиця 1.19 Розподіл днів літа за хмарністю та опадами на території НПП «Синевир» Кількість днів сонячних похмурих з грозами дощових у сер. макс. у сер. макс. у сер. макс. у сер. макс. Червень 11 17 7 10 5 15 7 15 Липень 12 21 6 12 5 15 8 15 Серпень 17 27 7 10 2 10 5 15 У середньому 13 7 4 Протягом червня–серпня буває в середньому 28 безвітряних днів. А переважають літом північно-західні (43,2% від загальної кількості вітряних днів), південні (15,7%) та північні ві- 7 три (14,5%) – майже так само, як і у весняні місяці. Напрямок вітрів літнього періоду зведено в табл. 1.20 та рис. 1.11. Таблиця 1.20 Напрямок вітрів літнього періоду на території НПП «Синевир» Кількість днів у % від вітряних днів Напрямок вітрів Червень Липень Серпень У середньому Пн. 14,1 11,8 17,6 14,5 Пн. сх. 8,1 8,3 5,2 7,2 Пн. зх. 47,6 44,5 37,4 43,2 Пд. 11,9 16,2 19,1 15,7 Пд. сх. 1,6 1,7 3,7 2,3 Пд. зх. 8,7 7,9 9,2 8,6 Зх. 8,0 9,3 7,8 8,4 Сх. - 0,3 - 0,1 Розділ 1. Загальні відомості про Національний природний парк «Синевир» 37 Рис. 1.11. Роза вітрів, що дмуть літом на території НПП «Синевир». Осінь Кліматична осінь не має чітких дат початку та закінчення. Починається кліматична осінь при переході середньодобової температури повітря через +15º С в бік зниження і за- кінчується при переході середньодобової температури повітря через 0º С в бік зниження, тобто початку кліматичної зими. Кліматична осінь у 1999-2017 рр. наставала та закінчувалася в такі терміни (табл. 1.21): Таблиця 1.21 Настання, закінчення та тривалість кліматичної осені на території НПП «Синевир» Роки 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 У середньому Дата переходу через +15º С в бік зниження 13.09 05.09 28.08 10.09 31.08 05.09 17.09 29.09 02.09 11.09 18.09 28.08 23.09 20.09 11.09 17.09 20.09 20.09 15.09 13.09 Як видно з табл. 1.21, кліматична осінь у низинній частині території парку настає в середньому в кінці першої декади вересня і три- Дата переходу через 0º С в бік зниження 13.11 19.12 10.11 07.12 05.12 20.11 18.11 20.12 05.11 22.11 12.12 26.11 29.11 04.12 26.11 27.11 24.11 28.11 28.11 28.11 Тривалість кліматичної осені, дні 61 105 74 88 96 76 62 83 64 72 85 90 67 75 75 70 64 68 73 75 ває до кінця листопада. Бували роки, коли кліматична осінь наставала в кінці серпня (2001, 2003, 2010 рр.), а закінчувалась у кінці другої Національний природний парк «Синевир» 38 декади грудня (2000, 2006 рр.). У середньому кліматична осінь триває близько 75 днів. На високогір’ї початок і кінець календарної осені настають на 10-20 днів раніше ніж у низинній частині парку. За кількістю енергії, що надходить на Землю від Сонця, рівнодення повинне бути серединою відповідних сезонів, тобто серединою осені має бути 22 вересня. Але різні фізичні властивості океанів і суходолу затримують кліматичні зміни. Осінь поділяють на два періоди. Перша половина осені (до середини жовтня) в умовах парку переважно тепла і суха – про неї кажуть золота осінь. У ці дні багато ясних сонячних днів, але ночі вже прохолодні, іноді із заморозками. Майже кожної осені приходить бабине літо, коли під впливом теплих повітряних мас у полуденні години температура повітря піднімається до 20º С і вище. Восени дні стають коротшими, а ночі довшими. 22 вересня – день осіннього рівнодення. У другій половині осені (після 15 жовтня) ночі вже відчутно довші, а дні коротші. Сонце опускається все нижче над горизонтом, його промені все менше нагрівають землю. Кліматичні показники осені наведено в табл. 1.22. Таблиця 1.22 Кліматичні показники осені на території НПП «Синевир» Показники Абсолютний максимум Середній максимум Середня температура Середній мінімум Абсолютний мінімум Вересень +31º С +17,9º С +13,1º С +8,5º С 0º С Якщо у вересні бувають дні з літніми температурами повітря, то в листопаді – з цілком зимовими холодами. Протягом осінніх місяців середньодобова температура повітря з кожним місяцем падає на 5º С. У середині жовтня в долинах парку відбувається перехід середньодобової температури Жовтень +26º С +11,9º С +8,2º С +4,3º С -10º С Листопад +19º С +5,9º С +3,4º С +0,7º С -14º С За осінь +31º С +11,9º С +8,2º С +4,5º С -14º С повітря через 5º С в бік зниження, тобто закінчується вегетаційний період. Перший осінній заморозок у середньому буває в кінці другої декади жовтня. Дати закінчення вегетаційного періоду, першого осіннього заморозку та першого снігопаду в долинах парку наведені в табл. 1.23. Таблиця 1.23 Дати закінчення вегетаційного періоду, першого осіннього заморозку та першого снігопаду в долинах на території НПП «Синевир» Роки 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 У середньому Дата переходу через +5º С (припинення вегетаційного періоду) 14.10 21.10 24.10 07.10 14.10 10.10 16.10 15.10 13.10 17.10 12.10 20.10 14.10 28.10 22.11 25.10 26.10 26.10 27.10 20.10 Дата першого осіннього заморозку 19.10 21.10 25.10 30.10 15.10 13.10 29.10 17.10 15.10 19.10 14.10 07.10 17.10 29.10 04.10 26.10 27.10 08.10 02.10 17.10 Дата першого снігопаду 15.10 17.12 02.11 07.10 08.10 14.11 16.10 02.11 19.10 19.11 13.10 20.10 15.10 30.10 02.10 24.10 13.11 05.10 30.10 Розділ 1. Загальні відомості про Національний природний парк «Синевир» Перший сніг у долинах в середньому випадає в кінці жовтня, але найчастіше це відбувається в середині жовтня – на Покрову. Хоча бувають роки, коли перший сніг випадає в середині листопада чи навіть у середині грудня (2000 р.). А на високогір’ї часто перший сніг випадає на початку чи в середині вересня, але тримається недовго. Восени стає більше, порівняно з літом, хмарних днів. Якщо влітку таких днів у середньому буває 41, то восени їх в середньому уже 52. Причому чим коротші дні – тим 39 хмарність збільшується. Так, у вересні хмарних днів буває в середньому 14, у жовтні – 17, у листопаді – 20. Для другої половини осені характерні негода із затяжними дощами, велика хмарність, мряка, пронизливі вітри, пониження температури повітря інколи до 0º С і нижче і навіть випадання снігу. Протягом вересня–листопада буває в середньому 29 безвітряних днів, або майже кожен третій. А переважають восени вітри північнозахідного напрямку (табл. 1.24, рис. 1.12). Таблиця 1.24 Кількість вітряних днів на території НПП «Синевир» Напрямок вітрів Пн. Пн. сх. Пн. зх. Пд. Пд. сх. Пд. зх. Зх. Сх. Вересень 18,4 7,2 44,7 11,7 4,5 6,6 6,3 0,6 Кількість днів у % від вітряних днів Жовтень Листопад 14,7 9,3 6,6 4,7 39,1 32,4 16,2 21,3 5,1 7,0 10,6 15,7 7,4 9,4 0,3 0,2 У середньому 14,1 6,2 38,7 16,4 5,5 11,0 7,7 0,4 Рис. 1.12. Роза вітрів, що дмуть восени на території НПП «Синевир». 1.4.16. Висновки Територія НПП «Синевир» розташована в гірському агрокліматичному районі Карпат, на південному їх мегасхилі в межах висот 550-1719 м н.р.м. Клімат НПП «Синевир» помірно континентальний і залежить від рельєфу, висоти над рівнем моря, експозиції схилів, розташування гірських хребтів. Гірське пасмо Карпат перешкоджає проникненню холодних повітряних мас з півночі і північного сходу. Тому клімат НПП «Синевир» формується переважно вологими повітряними масами з Атлантики і континентальним повітрям помірних широт. Гірський рельєф парку посилює континенталь- 40 Національний природний парк «Синевир» ність клімату. З підняттям угору на кожні 100 метрів температура повітря знижується літом на 0,7º С, а зимою на 0,4º С. Середньорічна температура повітря в нижній частині парку (долині ріки Теребля) становить +7,7º С. З підняттям в гори вона знижується і на високогір’ї (1400-1700 м н.р.м.) не перевищує +3…+4º С. Середньомісячна температура повітря найхолоднішого місяця року – січня – в нижній частині парку становить -4,0º С. З підняттям в гори вона знижується і на високогір’ї досягає -8…-10º С. Найнижча температура повітря -26º С була зафіксована на метеопосту № 4 03.02.2012 р. Температури нижче -15º С фіксуються в середньому 8 днів за зиму. Для зимового періоду характерні часті відлиги, при яких температура повітря досягає позначок +5…+9º С. Сніговий покрив на території НПП «Синевир» встановлюється в середньому в другій декаді грудня, а сходить в останній п’ятиденці березня, хоча перший снігопад нерідко буває у вересні, а останній у квітні. Сніг лежить у середньому 118 днів, а на високогір’ї – на 10-25 днів довше. Висота снігового покриву становить у середньому в нижній частині парку 63 см, з підняттям в гори вона збільшується і на високогір’ї досягає 1 метра. Але в окремі роки (лютий–березень 1999 р., березень 2005 р., березень 2006 р.) висота снігу сягає 1,3-1,5 м, а в кучугурах і до 2,5 м. Середньомісячна температура повітря найтеплішого місяця року – липня – у нижній частині парку становить +18,4º С. З підняттям в гори вона знижується і на високогір’ї не перевищує +10…+12º С. Найвища температура повітря +34º С була зафіксована 30-31 липня 2005 р., коли розжарене повітря з Північної Африки вторглося в Карпати. Сума активних температур вище 10º С у нижній частині парку досягає 2500º С. З підняттям у гори вона зменшується і на високогір’ї не перевищує 1000-1500º С. Безморозний період у нижній частині парку становить у середньому 170-180 днів. З підняттям у гори тривалість його зменшується і на високогір’ї становить близько 110 днів. Останні весняні заморозки зазвичай закінчуються в середині третьої декади квітня, але в окремі роки вони бувають і в кінці другої декади травня. Перші осінні заморозки в основному починаються в другій декаді жовтня, а на високогір’ї – значно раніше, навіть у першій декаді вересня. Вегетаційний період у низинній частині парку в середньому триває 190-200 днів. Починається він у першій декаді квітня і закінчується в середині жовтня. З підняттям у гори тривалість його зменшується і на високогір’ї не перевищує 100 днів. Починається він у кінці травня і закінчується в середині вересня. На території парку в році буває в середньому 138 сонячних та 17 днів з грозою, і найбільше їх у теплий період року. Територія парку має достатнє зволоження. Тут випадає 1200-1400 мм опадів за рік, причому близько 60% їх випадає в літній період. Літом часто спостерігаються зливи і грози. Протягом року тут буває в середньому 118 днів з опадами, з них 70 днів з дощем, 17 днів з грозою, 31 день зі снігом. На території парку дмуть гірсько-долинні вітри в основному з північного заходу та півдня, вище 1000 м переважає західний перенос повітряних мас. Сприятливий клімат дає змогу розвивати на території НПП «Синевир» різні види літнього і зимового відпочинку рекреантів та туристів. 1.5. Орографія Територія НПП «Синевир» практично відмежована з усіх сторін гірськими хребтами, які є водорозділами річок. Північно-східна межа парку фіксується хребтом, який є водорозділом між басейнами рік Дністер і Дунай. Цей хребет порівняно не високий. Його основні вершини: Верх Чорної Ріки – 1268 м, Струнга – 1210 м, Кругла Млака – 1242 м, Вишківський Горган – 1438 м. Ці та інші вершини не виступають за верхню межу лісу. Західна межа парку фіксується хребтом, який є водорозділом рік Теребля і Ріка. Починається він від вершини Вишківський Горган і далі на південь фіксується вершинами: Озірна – 1496 м, Кам’янка – 1578 м, Трихутори – 1266 м, Тяпеш – 1325 м. З усіх вершин тільки система гори Кам’янка дещо виходить за верхню межу зростання лісової рослинності. Східна межа парку, яка проходить по водорозділу між ріками Теребля і Мокрянка (басейн ріки Тересва), фіксується досить ви- Розділ 1. Загальні відомості про Національний природний парк «Синевир» сокими вершинами гірського хребта, який починається від гори Верх Чорної Ріки і продовжується до вершин Задня – 1550 м, Передня – 1544 м, Стримба – 1719 м, Стрименіс – 1652 м; вершини без назви на полонині Красна – 1487 м. Практично всі основні вершини цього хребта виходять за верхню межу лісу і відзначаються субальпійськими луками і чагарниковою рослинністю. З півдня межа парку пролягає дещо південніше водорозділу між ріками Теребля та Лужанка і фіксується вершинами Топас – 1549 м, Босова – 1379 м, Перехрестя – 1144 м, які входять у систему хребта полонини Красної. Далі на захід південна межа парку проходить другорядними водорозділами між притоками річки Теребля до вершин Тяпеш – 1325 м, Косів Верх – 956 м. Найвищим у групі гірських масивів є дугоподібний масив Пішконя з вершинами Рожок – 1403 м, Пішконя – 1473 м, Мала Гропа – 1552 м, Гропа – 1621 м, Ясеновець – 1600 м, Негровець – 1712 м, Горб – 1631 м, Дарвайка – 1502 м. На південь відгалужуються відроги з вершинами Гребінь – 1511 м, Барвінок – 1461 м. На північ від цього гірського масиву окремо розміщений масив полонин Великий Канч з вершинами Канч – 1579 м, Попадя – 1448 м. 41 Нижня висотна відмітка (515 м н.р.м.) міститься в долині р. Теребля при виході її за межі парку, найвища (1719 м н.р.м.) – на вершині гори Стримба. Вкриті лісовою рослинністю землі за крутизною схилів розділяються таким чином:  пологі (до 10°) – 681 га (2,4 %);  покаті (11-20°) – 6 817 га (23,9%);  круті (21-30°) – на південних експозиціях – 18 025 га (63,2%).  дуже круті (більше 30° і 35° на південних і північних експозиціях відповідно) – 3 005 га (10,5%). Схили гірських хребтів розрізані долинами рік і струмків, які перетинають оротектонічні структури впоперек їх загальної орієнтації. На багатьох схилах спостерігаються кам’яні розсипища, виходи на поверхню кам’яних порід, кам’яні потоки. На значних за площею ділянках поверхні в результаті давніх і сучасних ерозійних процесів утворилися різної товщини шари уламкових кам’яних порід. Фактично на схилах усіх основних вершин, які розміщені вище верхньої межі лісу, існують умови для сходу снігових лавин, особливо в багатосніжні зими. Рельєф – головний ландшафтоутворювальний елемент території НПП «Синевир», являє собою найбільшу естетично-рекреаційну цінність і є об’єктом рекреаційного використання. 1.6. Гідрологія Територія НПП «Синевир» займає верхню частину басейну головної водної артерії – ріки Теребля (54% від загальної площі всього басейну), яка бере початок на західному схилі гори Болотняк (висота над рівнем моря 1081 м), впадає в р. Тиса біля села Буштина і належить до Центрально-Карпатської області високої водності, характеризується щільною гідрологічною мережею і характерним порогово-водоспадним типом русел. Ріка Теребля має досить звивисте русло, розміщене ближче до західної мережі парку, з порівняно короткими правими притоками: Красний, Синевирський, Стенешор, Студений, Білий, Щиглянчик, Мерешорський, Копитянський, і більше розвинутими лівими притоками: Слобода, Розтока, Канчівський, Озерянка, Ясеновець, Негровець, Гирсовець, Сухар, Квасовець. Найбільшою притокою р. Теребля є р. Озерянка, що має досить великі притоки: Дубелянка, Песся, Яворовець та інші (табл. 1.25). Водний режим гідрологічної мережі суттєво змінюється протягом року. Характерною особливістю внутрішнього розподілу стоку є наявність повеней протягом більшої частини року, нестійка літньо-осіння межень, яка формується талими і дощовими водами. Весь теплий період року характеризується частими зливовими дощами, внаслідок чого виникають паводки (5-10 за рік), ерозійні процеси, зсуви. На території НПП «Синевир» розташоване найбільше в Українських Карпатах озеро Синевир, його площа 4,2 га, найбільша глибина коливається в межах від 19 до 23,5 м. Водозбірний басейн озера розташований у середньогірській частині Карпат, переваж- Національний природний парк «Синевир» 42 но на абсолютних позначках менше 1200 м у межиріччі Тереблі і Ріки. Площа водозбірно- го басейну озера Синевир становить близько 2,3 млн. м². Таблиця 1.25 Площа водозбору, км² Швидкість течії, м/сек Ширина, м Глибина, м Теребля Тиса, п 91 750 1,0-2,5 10-35 0,5-1,5 Озерянка Теребля, л 18 113 1,5-3,0 5-15 0,5-1,0 Сухар Теребля, л 14 69 1,5-8,0 5-10 0,5-1,0 Розтока Теребля, л 10 29 1,5-3,0 5-10 0,5-1,0 Брадолець Сухар, п 11 42 2,0-4,0 3,7 0,3-0,7 Назва рік Куди впадає і з якого берега, л - лівий п - правий Протяжність, км Характеристика рік протяжністю більш як 10 км на території НПП «Синевир» Рівень води в озері постійно змінюється: знижується взимку, підвищується весною і влітку, знову спадає восени відповідно до приливів води з Озерно-Полонинського і Смереково-Клівського потоків у період злив та інтенсивного танення снігу. Амплітуда коливань рівня води в озері досягає 4-4,5 м, відповідно змінюється площа водного дзеркала від 4,1 до 7,5 га. На території парку розташоване ще одне невелике озеро Озірце площею 0,7 га. На території, наданій парку в постійне користування, розташовано 36,4 га боліт, у тому числі унікальне оліготрофне болото Глуханя площею 17 га. Територія НПП «Синевир» характеризується складністю і своєрідністю гідрологічних умов, які зумовлюються геоструктурними особливостями, літологічним складом водовмісних порід, фізико-географічними і геоморфологічними особливостями. Складна геологічна будова, розріз якої представлений потужною товщею верхньокрейдяного і палеогенового флішу, зім’ятого в асиметричні складки, насунені одна на одну, визначає відсутність тут витриманих гідрогеологічних горизонтів. Блоки складок, підняті площинами тектонічних зрушень, являють собою окремі, деколи ізольовані гідрогеологічні структури, сприятливі для утворення нафтових покладів і пов’язаних з ними мінеральних вод і розсолів. Основні водовмісні породи – піщані пласти верхньої крейди і палеогену. Зона прісних вод розвинена, головним чином, у четвертинних відкладах і верхній зоні корінних порід до глибини декількох десятків і перших сотень метрів. У глибинних складках поширені переважно високомінералізовані води хлоридно-натрієво-кальцієвого складу, які інколи виходять на поверхню. Відомі на території парку джерела мінеральної води. Два з них в Остріцькому і Синевирському ПОНДВ. У Квасовецькому ПОНДВ виявлено мінеральне родовище. Тут природно витікає вуглекисла маломінералізована гідрокарбонатно-хлоридно-натрієва мінеральна вода. Гідрографічна мережа парку – один із основних природоохоронних об’єктів, що потребує охорони, збереження і відновлення, вона включає:  прилісові верхові болота (від 0,01-3,0 га) – 30 штук площею 26 га;  геологічний (льодовиковий) кар – 1 га;  загальна протяжність гідромережі – 426,9 км;  мінеральні джерела (вуглекисла маломінералізована гідрокарбонатно-хлоридно-натрієва) – 4 джерела;  мінеральні родовища – свердловини 1977 року глибиною від 87 до 154 м (вуглекисла маломінералізована гідрокарбонатно-хлоридно-натрієва) – 3 свердловини. Розділ 1. Загальні відомості про Національний природний парк «Синевир» 43 1.7. Рельєф Рельєф Національного парку показує чітку залежність від літології геологічних порід, точніше від їх денудаційної стійкості. На всій своїй протяжності хребти звивисті, є багато відрогів різної величини, які утворюють хребти другого і третього порядку. Схили мають переважно пологу форму, а гострі вершини більшості хребтів вирівняні, широкі. Максимальна крутизна схилів досягає 45º, середня – 15º, мінімальна – 4º. Зміна характеру рельєфу Національного парку виражається в зміні крутизни схилів і динаміки гравітаційних процесів. Згідно з геоморфологічним районуванням, рельєф НПП «Синевир» гірський, ділиться на два нерівних масиви – західний і східний. В обох масивах спостерігається вертикальне розчленування рельєфу, глибокі долини, кам’янисті розсипища. У природних умовах геоморфологічні особливості гірських систем виступають як провідний фактор потенційної стійкості гірських ґрунтів. Гори складені потужними товщами карпатського флішу, який легко руйнується. Вплив геоморфологічних процесів на формування і стійкість лісових ґрунтів гір є досить значний. Під постійною дією цих процесів гірські ґрунти перебувають у стійкому стані, або в стані деградації і деструкції. Стійкість гірських ґрунтів пов’язана, в першу чергу, з дією біоти на ґрунтоутворювальний субстрат. Серед процесів, які зумовлюють нестійкий стан ґрунтового покриву вертикальної зональності, переважають: лавини, зливи, зсуви. Шкідливі процеси на території парку, які провокують порушення стійкості природних екосистем, становлять особливу небезпеку: вітровали, буреломи, повені, осипища, обвали, зсуви, лавини, селі. Особливо негативно відбивається на стані ґрунтового покриву гір діяльність людини, яка втручається в хід природних процесів. Це постійні випаси худоби на гірських луках, вирубка лісів та спалювання субальпійських луків з домінуванням у трав’яному покриві білоусу стиснутого. Людська діяльність більш негативно впливає на ґрунтовий покрив, ніж природні катастрофічні процеси. Нерідко господарська діяльність людини посилює антропогенні навантаження на природні комплекси, унеможливлює відновлення ґрунтового покриву. Тому потенційна нестійкість ґрунтів з деградацією їх біоти веде до реальної нестійкості. Врешті-решт на геоморфологічні процеси в горах накладаються процеси спровокованої людиною потужної ерозії, що зумовлює втрату частини, а нерідко і всього ґрунтового профілю, відповідно, різко погіршується життя – спокійність окремих ділянок гірських геосистем гір. Найголовнішими сучасними екзогенними процесами, які формують відповідні морфоструктури Національного парку, є: ерозійноакумулятивна діяльність річок, площинний змив, ярова ерозія, зсуви, обвально-осипні і, частково, карстові явища. Останнім часом у Національному парку приділяється більше уваги боротьбі з ерозією ґрунту, при цьому розрізняють площинну та лінійну, або глибинну, ерозію. Внаслідок площинної ерозії ґрунт втрачає верхній, багатий гумусом і поживними речовинами, горизонт, через що ґрунтовий профіль скорочується, ґрунт збіднюється і утворюються змивні ґрунти. На відміну від площинної, глибинна ерозія утворює промоїни, яри. Інтенсивність ерозійних процесів залежить від таких умов: клімату (чим більше опадів, тим більше будуть проявлятися ерозійні процеси), щільності і рихлості гірських порід, від яких залежить їх придатність до зливу і розливу, водопроникнення ґрунту і гірських порід, крутизни і експозиції схилів. Важливим фактором є рослинний покрив: чим він краще розвинутий, тим слабшою є ерозія. Це пояснюється тим, що коріння рослинності зв’язують і скріплюють ґрунтові частини; рослинний покрив утримує частину опадів, зумовлює їх перехід із поверхневого стоку до внутрішнього по кореневій системі рослин і тим самим утримує руйнівні прояви дощових потоків; під натуральним покривом, особливо під лісом, значно вище водопроникнення і значно менше промерзання ґрунту. При випаданні великих зливових дощів щорічно на ділянках, де відсутні насадження, або на дуже проріджених ділянках змивається багато дрібнозему, а також побічних залишків, які потрапляють у русла гірських потоків, внаслідок чого утворюються затори. Особливо ерозійно небезпечними ділянками на території Національного парку є круті схили 20-25º, смуги вздовж потоків, вітровальні ділянки, вершини деяких хребтів, водороз- 44 Національний природний парк «Синевир» діли, ділянки з поверхнево-каменистими ґрунтами, а також ділянки з близьким заляганням скальних горизонтів. За останні десять років на території парку посилились також і селеві явища типу водно-кам’яних і грязекам’яних потоків. У горах можна спостерігати конуси уламкового матеріалу більш старих селевих потоків, на яких росте високостовбурний ліс. Серед природних факторів, які обумовлюють селеві явища, виділяють: різку розчленованість басейну гірської ріки, значне падіння русла, наявність крутих схилів, слабку денудаційну стійкість флішових товщ, значну потужність пухового матеріалу на схилах, великий поверхневий стік. Джерелом живлення селевих потоків є кам’янисті осипи, які характерні для Горган. Процес яроутворення і розвиток яркових форм являється наслідком багатьох причин, за різних сприятливих умов, серед яких виділяють: орографічні, геологічні та кліматичні. Умови яроутворення можна об’єднати у дві великі групи: перша – фізико-географічна, друга – причини, обумовлені діяльністю людини. Яри Національного парку розташовані на схилах вододілів річкових долин і з’являються в процесі руйнівної діяльності текучих вод. Ярові форми рельєфу, як результат взаємодії природних і антропогенних факторів та компонентів довкілля, є дуже динамічними. Вони характеризуються відносно короткою тривалістю стадії активного розвитку, великою морфологічною різноманітністю, інтенсивним ростом у довжину і глибину на початкових стадіях утворення. Зсувні явища на території Національного парку – одна з форм шкідливої дії води. Більшість зсувів на території парку проходять по надмірно зволоженій ґрунтовими водами або атмосферними опадами поверхні водотривкого пласта. На території НПП «Синевир» за останні десять років зсувних явищ не спостерігалось, це пов’язане з недостатньою кількістю ґрунтових вод, які виконують мастильну роль між пластами ґрунту. Для виникнення зсуву не обов’язкова наявність великої кількості води, часто достатньо невеликого змочування поверхні зсуву, щоб сприяти зчепленню і тертю, але цього природного року на території парку таких явищ не зафіксовано. Обвально-осипні процеси найбільш поширені у високій частині Українських Карпат, до складу якої входять і Горгани. До Горганського високогір’я входить і територія Національного парку, вона приурочена до крутих схилів (30-40º), де відшаровуються масивні ямненські і вигодські палеогенові пісковики, а також пісковики крейдової, стрийської, чорногорської, скупівської та інших світ. Поширення реліктових кам’яних розсипів і осипів на території парку відбувається в місцях лісовирубів, хоч і не в значній мірі. Відновлення лісового покриву у цих місцях – як природного, так і посадкового – стає неможливим, перешкоду цьому створює уламковий матеріал з кам’яних осипів. У долинах бесейну ріки Теребля осипні процеси є причиною виникнення селів, хоча обвали тут трапляються дуже рідко. Територія НПП «Синевир» гірська, гірський рельєф її становить понад 80%, тому саме тут у зимовий період, а особливо в роки великих снігопадів, можна спостерігати снігові лавини. Снігові лавини виникають унаслідок зриву зі схилів хребтів «снігових карнізів» і «снігових дощок». За останнє десятиріччя на території Національного парку снігові лавини не були зафіксовані, це пояснюється невеликим сніговим покривом. Українські Карпати – сейсмічний район, де землетруси можуть досягати 6-7 балів. Вони пов’язані із зоною Закарпатського глибинного розлому і характерні для районів вулканічного хребта. 1.8. Геологія Геологічна структура території НПП «Синевир» визначається розміщенням на межі центральної синклінальної і внутрішньої антиклінальної зон Карпат Водороздільно-Верховинської і Полонинсько-Чорногорської областей, розвитком осадових утворень флі- шових формацій, які відкладені від верхньої крейди до олігоцену. Серед них виділяються відокремлені товщі (світи), які відрізняються між собою як за віком, так і за літолого-фаціальними особливостями. Виходячи з регіональної схеми тек- Розділ 1. Загальні відомості про Національний природний парк «Синевир» тонічного районування, територія парку належить до Скибової і Свидовецької структурно-фаціальних зон. Рубіж між цими зонами проходить по північній межі Квасовецького лісництва. Флішеві відклади при піднятті Карпат були виведені з нормального горизонтального залягання і зазнали значних зрушень. При цьому утворились серії антиклінальних і синклінальних асиметричних форм, які названі лусками і скибами. Вони мають чітко виражену загальнокарпатську орієнтацію (з північного заходу на південний схід) і, як правило, насунуті одна на одну в північно-східному напрямку. Повнота геологічного розділу в кожній із виділених скиб і лусок неоднакова, видозмінений і характер літофацій. Стиль тектоніки Скибової зони в межах парку визначається двома скибами: Славською і Синевира. В районі вершин Передня і Задня на незначній площі парку скиба Славська перекривається скибою Брустурянки. У межах обох основних скиб у визначеній послідовності повторюються вісім світ: олігоцену – Кросненська, Верецька і Менілітова; еоцену: Бестрицька, Вигодська і Манявська; палеоцену – Ямненська; верхньої крейди – Стрийська. У межах Свидовецької зони на території парку виділяються угодокські і бобрукські шари флішу (еоцен) і Урдинська світа (верхня крейда – палеоцен). 45 У цілому всі світи представлені в різних пропорціях послідовним чергуванням пісковиків, алевролітів і аргілітів (глинисті сланці). Гірські породи різних світ відрізняються своїми фізичними і хімічними особливостями, що в більшості визначаються типом рельєфу території парку і формують закономірність характеру ґрунтоутворення, структуру поширення і межі корінних деревостанів та рослинних комплексів, є важливою передумовою правильного трактування можливостей автохтонного виникнення; поширення окремих видів рослин. Усю різноманітність субстратів на території парку можна розділити на три літосерії: 1. М’який, переважно аргілітовий дрібноритмічний фліш Бестрицької, Менілітової, Кросненської і Верецької світ. Смуги їх проходження фіксуються депресіями, горбистозсувними, в основному пологими, силовими сідловинами на гребенях хребтів. 2. Фліш, в якому має місце рівне співвідношення глинистих сланців: пісковиків, складових з відкладів Стрийської і Манявської світ, відкладів Свидовецької зони. У смугах залягання цих відкладів спостерігаються широкі, м’яковипуклі гребені хребтів, плоскі або слабовипуклі, як правило круглі, схили. 3. Переважно пісковиковий фліш Вигодської і Ямненської світ. Смуги проходження цих світ терасуються підвищеннями в рельєфі, в тому числі другорядними вершинами на схилах хребтів, гребені яких складені флішем інших літосерій. 1.9. Геоморфологія Згідно з геоморфологічним районуванням, НПП «Синевир» розташований у двох районах: у районі середньовисотних хребтів і гірських груп Приводороздільних Горган Водороздільно-Верховинської області Карпатської країни і в районі середньовисотного нагірного рельєфу Полонинського Хребта Полонинсько-Чорногірської області Карпатської країни. В обох районах спостерігається вертикальне розчленування рельєфу, глибокі долини, гострі форми хребтів і вершин, кам’янисті розсипища. Рельєф показує чітку залежність від літології геологічних порід, точніше від їх денудаційної стійкості. Північна частина території НПП «Синевир» розміщена в гірських групах Приводо- роздільних Горган, відповідає ділянці піднятої складчастості основи центральної синклінальної зони. Смуга Красненської світи сильно звужується, менілітові відклади відшаровуються лише в кількох антиклінальних складках. Найбільшого розвитку досягають еоценові і палеоценові пісковики. Притоки р. Теребля своїми верхів’ями змістили далеко до північного сходу Карпатський вододіл і утворили на південному схилі відроги і гірські групи (Негровець – 1712 м, Канч – 1579 м, Барвінок – 1461 м). Амплітуда середнього розчленування досягає 700-1000 м. Південна частина НПП «Синевир» належить до Полонинського хребта, відзначається порівняно великими середніми абсолютними висотами, симетрією по- 46 Національний природний парк «Синевир» перечного профілю, поширенням вирівняних поверхонь (полонин), глибокими поперечними долинами, що поділяють хребет на крупні гірські групи і масиви з ниркоподібними заглибинами. Тут, можливо, скупчувався сніг у льодовикову епоху, фіксується в межах вершин Топас (1549 м) і Ружа (1568 м). Максимальні висоти приурочені до піскових світ, понижені форми рельєфу – до світ з переважанням глинистих сланців. Уздовж р. Теребля і ряду її великих приток виділяються алювіальні форми рельєфу в комплексі низьких (І-ІІ) і середніх (ІІІ-V) річкових терас. Наявними елементами рельєфу є гирла і тальвеги гірських потоків з крутими ерозійними схилами, полого-випуклі гребеневі і вирівняні денудаційні поверхні, окремі куполоподібні, рідше гострі вершини та схили делювіального накопичення. В окремих місцях наявні гравітаційні форми рельєфу у вигляді схилів обвально-зсувного зносу і накопичення силових осипів. У цілому в парку переважають флювіальні форми, створені нерусловим стоком із схилами поверхневого стоку з динамічною площинною ерозією. М’якість рельєфу спричиняє розвиток долинної системи в умовах тривалого впускання. Цьому сприяють поширені тут зсувні явища. Своєрідна геоморфологічна будова території НПП «Синевир» у поєднанні з фізикогеографічними і кліматичними умовами сприяла формуванню ялинових, ялицевих, букових лісів, соснового криволісся, багатого біологічного і ландшафтного біорізноманіття. 1.10. Ґрунти Розвиток ґрунтоутворювальних процесів відбувається під впливом складного гірського рельєфу, в різних кліматичних умовах, на надзвичайно різноманітних за своїми фізичними і хімічними особливостями геологічних субстратах. Для того щоб в гірській породі розвивались ґрунтоутворювальні процеси, ґрунт повинен володіти розпорошеністю, тобто перебувати в окремочастковому стані. Такий стан гірської породи, займаючи велику площу поверхні, визначає можливість розвитку в ній ґрунтоутворювальних процесів і проникнення коріння рослинності. Порушення щільних гірських порід може проходити під впливом ряду факторів. Так, гірські породи, виходячи на денну поверхню, піддаються руйнуванню під впливом метеорологічних і біологічних факторів. Процес руйнування і хімічної зміни гірської породи і мінералів, що виходять на денну поверхню, називається вивітрюванням. У результаті вивітрювання потужні гірські породи перетворюються в трухляк, утворюючи на поверхні так званий елювій гірських порід. Присутність елювію гірських порід характерна для гірських районів, де гороутворювальні процеси зумовили вихід на поверхню потужних гірських порід. Продукти вивітрювання гірських порід можуть бути різні, що пов’язане з особливостями першочергових гірських порід, історією виникнення трухляка і фізико-географічними умовами. Основна особливість продуктів вивітрювання пов’язана з їх рихлим станом, що є результатом об’єднання уламків гірської породи різного розміру. Це визначає такі важливі фізичні властивості, як шпаруватість, вологоємкість, водопроникність та водопідйомні можливості. Геологічні відклади, що виходять на поверхню, визначають характер ґрунтоутворювальних гірських порід. Основною умовою розвитку процесів ґрунтоутворення є наявність рихлої гірської породи, яка сприяє проникненню коріння рослин у глибину, збагаченню мінеральними та органічними речовинами. Таким чином, потужні гірські породи, перш ніж стати ґрунтоутворювальними відкладами, повинні піддатись руйнуванню з утворенням трухляка. Процеси ґрунтоутворення розвиваються у великому проміжку часу, тобто основним фактором ґрунтоутворення є вік ґрунту. Важливе значення для ґрунтоутворювальних процесів має рослинний покрив та господарська діяльність людини. Ґрунтовий покрив території парку сформувався в умовах, типових для гірської частини Карпат. Розділ 1. Загальні відомості про Національний природний парк «Синевир» Значення рослинності в ґрунтоутворенні визначається тим, що основним і першочерговим чинником органічної речовини ґрунту є рослинність. У природних умовах уся продукція рослинності, що виникає при її життєдіяльності, зрештою повертається в ґрунт або на його поверхню. Розвиток рослинності і повернення її відмираючої частини назад у ґрунт створює круговорот речовин у системі: ґрунт – рослина. Такий прояв має назву біологічного круговороту речовин і відіграє надзвичайно важливу роль у процесі ґрунтоутворення, сприяючи рослинному покриву. Найбільш суттєво на характерні особливості ґрунтового покриву (потужність профілю, механічний склад, скелетність тощо) впливає характер підстилаючих гірських порід і літолого-петрографічна структура НПП «Синевир». Флішові товщі, що виходять на поверхню, піддаються фізичному і хімічному вивітрюванню, руйнуються і утворюють елювіальноделювіальний шар (елювіо-делювій Карпатського флішу), що є материнською ґрунтоутворювальною породою, у верхній частині якої відбувається комплекс ґрунтоутворювальних процесів, тобто формується ґрунт. Із ґрунтоутворювальних порід на території парку трапляються також алювіальні відклади на виражених терасових рівнях уздовж великих річок і долин. В результаті ґрунтового обстеження в лісах НПП «Синевир» виділено чотири типи ґрунтів: гірсько-лугові (3%), гірсько-підзолисті (4%), бурі гірсько-лісові (91%), дернові (2%). Бурі гірсько-лісові ґрунти розподілені на підтипи: темно-бурі (86%), світло-бурі (5%), дерново-буроземні (1%). Крім того, виділено площі (0,5%), зайняті виходами корінних порід, і кам’янисті розсипища. Решта (0,5%) площ займають річки, струмки, озера. Вплив рельєфу на характер ґрунтів проявляється в тому, що при переході від акумулятивних (низьких) типів місцевості до автономних (гірських) механічний склад ґрунтів полегшується від глинистого і суглинкового до легкосуглинкового і піщаного, зменшується потужність (товщина ґрунтів), підвищується кислотність, зростає щебенистість і кам’янистість, аж до утворення кам’янистих розсипищ. 47 На безлісних ділянках виположених гірських схилів, терас річок, що використовуються під кормові угіддя, поширені дерново-буроземні ґрунти. Вони утворились у результаті накладення дернового процесу ґрунтоутворення на буроземний. Виположені форми рельєфу сприяли освоєнню їх під нелісові угіддя, а лучна (трав’яниста) рослинність сприяла формуванню на цих ґрунтах виразного дернового горизонту. Одним із важливих завдань при веденні наукових досліджень на території НПП «Синевир» є обстеження ґрунтів і складення деталізованих карт ґрунтового покриву з врахуванням змін, що відбулись під впливом природних і антропогенних факторів. На землях сільгоспугідь, які входять до загального складу території парку, переважають такі ґрунти: бурі гірсько-лісові (44%), гірсько-лугові (15%), дерново-буроземні (23%), дернові (14%), кам’янисті розсипища (3%), води (1%). Залежно від потужності профілю, механічного складу, наявності ерозійних процесів, ґрунтоутворювальних порід і за іншими ознаками всі типи різноманітних ґрунтів у НПП «Синевир» об’єднані в 49 різновидностей. Крім того, кожна різновидність поділяється на різності, які відмінні за скелетністю профілю ґрунту. Внаслідок дії факторів ґрунтоутворення ґрунт набирає ряд зовнішніх, або морфологічних, ознак, які дозволяють виділити тіло природи і встановити відмінності в процесі ґрунтоутворення. При цьому вивчають так званий профіль ґрунту, який прийнято поділяти на генетичні горизонти. Під генетичними горизонтами необхідно розуміти окремі шари ґрунту з переважними зовнішніми ознаками, які дають можливість їх виділити і морфологічно описати. Дані шари ґрунту називаються генетичними горизонтами, оскільки вони утворились внаслідок складної історії розвитку ґрунту як самостійного природно-історичного тіла. Господарська діяльність людини негативно впливає на ґрунтоутворювальний процес. Вирубка лісових насаджень, безсистемне трелювання лісу, будівництво волоків, порушення верхнього гумусного родючого ґрунту – все це прискорює виникнення або посилення ерозійних процесів. 48 Національний природний парк «Синевир» Основними факторами ґрунтоутворення є клімат, рельєф, ґрунтоутворювальні породи, рослинність, тваринний світ, діяльність людини. Клімат, як показник ґрунтово-кліматичної зони, визначає спрямування процесів ґрунтоутворення, в результаті яких утворюються визначені типи ґрунтів. На процеси ґрунтоутворення впливають в основному такі елементи клімату, як волога, а саме водний баланс ґрунту, і температура (приплив тепла, період безморозного терміну – короткий, подовжений). Оскільки на території парку проявляється деяка зональність елементів клімату, вплив якого на утворення на різних висотах не однаковий, ґрунти верхніх природороздільних ділянок формуються в умовах порівняно низьких температур і підвищеної вологості. В таких умовах розпад органічних і мінеральних речовин менш інтенсивний, внаслідок чого тут переважають первинні мінерали, багаті на кремнезем, які мають легкі механічні сполуки. Органічні речовини накопичуються у вигляді грубого гумусу і торф’янистих горизонтів. Гірський рельєф території парку обумовлює різноманітність клімату, рослинності, а також ґрунтів на різних висотах. Текстура, механічний і мінералогічний склад ґрунтоутворювальних порід безпосередньо впливають на процеси ґрунтоутворення. Ґрунтоутворювальні породи визначають тип ґрунту через механічний склад, хімічні та морфологічні властивості, залежно від механічного складу ґрунт має ті чи інші водно-фізичні властивості. Залежно від розвитку основних процесів ґрунтоутворення, гумусонакопичення, потужності та щільності профілю, механічного складу, скелетності, кам’янистості, змитості та характеру утворення вищенаведені типи ґрунтів поділяються на багато різновидностей. Ґрунти видозмінюються під впливом взаємодії з живими організмами. За певних кліматичних умов у результаті такої взаємодії ґрунт набуває специфічних якостей, які відрізняють його від гірських порід. Ґрунти – геологічна порода з певною структурою. Спочатку йде гумусовий шар, потім – підгумусовий, далі – горизонт і материнська порода. Порушення структури ґрунту зменшує його родючість. Для ґрунтів НПП «Синевир» характерна виражена вертикальна зональність, як і для клімату. На території парку ґрунти переважно бурі підзолисті та бурі гірсько-лісові опідзолені. Перші поширені на пологих вершинах і в нижній частині підніжжя гір Тереблянської долини і потребують протиерозійного захисту, оскільки вода атмосферних опадів погано проникає крізь них, викликає оглеювання і змивання. Гірсько-лісові опідзолені ґрунти поширені майже на 90% території парку на більш крутих схилах, крізь них добре проникає вода і повітря. Бурим гірсько-лісовим ґрунтам притаманне неглибоке або середньо-глибоке залягання щільних порід. Верхній пояс з висоти 1500 м н.р.м покритий гірськими луками або високогірним рідколіссям. На полонинах, в альпійському і субальпійському висотних поясах, гірські лугові ґрунти двох видів: щебенюваті, які утворені на пісковиках і глинистих сланцях, і торфовані. Вони добре забезпечені азотом і слаборухомим фосфором і калієм, мають високу кислотність. Розвиток інтенсивного землеробства на території НПП «Синевир» для жителів сіл Мерешор, Колочава, Негровець, Синевир та Синевирська Поляна, де проживає 19 тис. чоловік, дуже обмежений через відсутність угідь. При загальній кількості 40696 га земельної площі дуже мало орної землі – близько 600 га, до того ж суворі погодні умови дозволяють вирощувати тут на найбільш придатних землях тільки картоплю, овес, боби, капусту, багатолітні трави, тобто дуже обмежену кількість культур. Тому пріоритетний розвиток має тваринництво з огляду на значні площі сінокосів та пасовищ. Високогірні пасовища, полонини, використовуються лише в літній період для громадської худоби (ВРХ, овець, коней). Під час багаторічного користування землями – пасовищами – полонинами колгоспи та громадяни допускались великих помилок, а тривале невкладання коштів на заходи щодо відтворення лук полонин призвело до деградації цих угідь. При цьому використання полонин у дорадянський час не супроводжувалось такими лихами, як тепер. Варто згадати і про чималу негативну роль заходів 70-80-х років минулого століття зі штучного розширення Розділ 1. Загальні відомості про Національний природний парк «Синевир» полонинських пасовищ (випалювання, розчистка тощо), у т.ч. на схилах, що призвело до пониження природної верхньої межі лісу, де густа чагарникова рослинність відіграє виняткову захисну роль, зокрема в снігозатриманні, сніготаненні, переведенні поверхневих стоків опадів у підґрунтові. Випасання худоби прискорило негативні процеси порушення ґрунтового покриву, ерозію, подальше знищення чагарникової рослинності верхньої межі лісу. Полонинське господарство нині необхідно переводити на туристично-рекреаційні рейки. Оскільки на території парку вже нема колгоспів, потрібно облагородити полонини, піднести їх стан на той рівень, якого вони заслуговують своєю красою та привабливістю. Хто хоч раз піднімався на полонину, ніколи не забуде мальовничих ландшафтів, запаху трав, простору і величі гір. До радянських часів територія Карпат майже не вивчалася, лише в працях румунських, чеських і польських вчених є уривчасті дані про ґрунти та ґрунтовий покрив. Ґрунти найчастіше класифікувалися не за генетичними ознаками, а за механічним складом та літологічними особливостями материнських порід. Карти ґрунтів НПП «Синевир» наведені на рис. А.1.-А.7 Додатка та в табл. А.1 Додатка. А. Бурі гірсько-лісові ґрунти (буроземи) Дані ґрунти поширені від основи гірської споруди до висоти 1100-1200 м, місцями до 1500 м н.р.м. Формуються на схилах різної стрімкості й експозиції під ялиновими, ялицевими, буковими лісами. Материнськими породами тут є елювіальні та елювіально-делювіальні відклади, які утворилися внаслідок вивітрювання трьох типів гірських порід: флішу, кристалічних сланців і ефузивів. Спільною особливістю названих материнських порід є їх мала потужність, щебенистість і безкарбонатність. Деякі відмінності умов формування, безумовно, позначаються на морфології бурих гірсько-лісових ґрунтів, проте всі вони мають подібний профіль. У природному стані (під лісом) над мінеральними горизонтами залягає лісова підстилка (А0) товщиною 2-4 см. На висотах, більших за 1000-1200 м н.р.м., її товщина збільшується до 6-8 см. 49 Під підстилкою залягає верхній гумусовий горизонт А1 потужністю 12-15 см. Він має сіро-буре (іноді темно-буре) забарвлення, дрібногрудкувато-горіхувату структуру і звичайно містить велику кількість уламків корінних порід у вигляді хряща і щебеню. Висока щебенистість горизонту А1 – дуже характерне явище, яке відіграє важливу і різнобічну роль. По-перше, вона служить «захисним панциром», що запобігає інтенсивному змиву ґрунту в період масового танення снігу і випадання опадів; по-друге, обумовлює сприятливий водно-повітряний режим ґрунту, оскільки надає поверхневому горизонту добру водо- та повітрепроникність; по-третє, хрящ і щебінь поверхневого горизонту є постійним джерелом свіжих первинних мінералів, які поступово залучаються до ґрунтоутворення в міру фізичного і хімічного вивітрювання уламків. Утворення захисного панцира в умовах відносно м’якого рельєфу НПП «Синевир», де у більшості випадків виключена можливість кам’янистих осипів, можна пояснити лише наявністю «нормального» поверхневого змиву дрібнозему під час випадання інтенсивних опадів і масового танення снігу. Причому цей змив має дуже малу інтенсивність, тому він не призводить до знищення всього ґрунту і автоматично послаблюється разом з відокремленням « захисного панцира». Донизу горизонт А1 поступово переходить у другий гумусний горизонт А2, набуваючи бурого кольору. Структура горизонту А2 дещо крупніша, ніж горизонту А1, дрібногрудкувата. Щебенистість звичайно менша, ніж в горизонті А1. Горизонт А2 поступово переходить у горизонт В, який має буре забарвлення. Донизу він світлішає і поступово набуває кольору корінних порід. Цей горизонт дуже щебенистий та кам’янистий. У верхній його частині уламки порід звичайно сильно вивітрені і легко розминаються в суглинисту масу. Це свідчить про інтенсивність внутріґрунтового вивітрювання. Донизу кам’янистість горизонту збільшується, а уламки стають усе міцнішими. Залежно від глибини ґрунтового профілю (сума горизонтів А1+А2+В) бурі гірсько-лісові ґрунти поділяються на: неглибокі – до 4045 см, середньоглибокі – до 75 см і глибокі – більш як 75 см. 50 Національний природний парк «Синевир» Найбільш поширені на території НПП «Синевир» середньоглибокі ґрунти. Неглибокі ґрунти бурі гірсько-лісові поширені у верхньому лісовому поясі і в полонинських масивах. Вони звичайно приурочені до виходів денудаційно стійких порід і найстрімкіших схилів. Глибокі буроземи найбільш характерні для нижнього поясу території парку і досить часто трапляються на ділянках, де поширений глинистий фліш. Із загального опису видно, що в типових бурих гірсько-лісових ґрунтах нема ознак переміщення мулу по профілю і будь-яких слідів поверхневого оглеєння, що є показником їх стадійної молодості: найбільш перероблені ґрунтоутворенням верхні горизонти ґрунту поступово змиваються в процесі нормальної ерозії, а до ґрунтоутворення залучаються все глибші горизонти корінних порід, багаті на свіжі, невивітрені мінерали. І хоч ґрунтоутворення в гірсько-лісовому поясі не переривалося четвертинним зледенінням, а сучасні процеси ґрунтоутворення і вивітрювання відбуваються з надзвичайною інтенсивністю, ґрунти тут багаті на первинні мінерали та метастабільні продукти їх вивітрювання. Це й визначає фізико-хімічні властивості бурих гірськолісових ґрунтів. В однакових умовах материнських порід зміна величини кислотності ґрунту пов’язана зі складом насадження. Під ялиновими лісами звичайно найбільш бідним на основи і найбільш кислим є верхній горизонт ґрунту. Під буковими насадженнями найбільш кислим і найменш насиченим основами є горизонт В, який залягає на глибині 40-50 см. Така різниця пов’язана з тим, що ялина має більш поверхневу кореневу систему, ніж бук. Бурі гірсько-лісові ґрунти характеризуються високим вмістом гумусу і відносно поступовим зменшенням його кількості з глибиною. Особливо багаті на перегній ґрунти під лісами – до 10-15%. У ґрунтах під вторинними луками (царинками) кількість перегною зменшується до 5-7%, а в орних землях до 3-5%. Дуже своєрідний груповий і фракційний склад гумусу буроземів. У його складі різко переважає група світлозабарвлених і рухомих гумусних сполук, так званих фульвокислот. Гумінових кислот приблизно у два рази менше. Відношення вуглецю гумінових кислот до вуглецю фульвокислот найчастіше становить 0,5, але іноді, особливо у нижніх горизонтах, знижується до 0,2-0,3. Найінтенсивніше буре забарвлення мають верхні горизонти, де найбільше перегною. З глибиною разом зі зменшенням кількості гумусу послаблюється й буре забарвлення профілю. Крім своєрідного складу гумусу, буре забарвлення буроземів обумовлюється ще тим, що в процесі ґрунтоутворення відбувається окислення двовалентного заліза і збільшення його рухомості у верхніх горизонтах ґрунту. Утворення рухомих форм бурозабарвленого тривалентного заліза посилює буре забарвлення профілю. Сполуки тривалентного заліза обумовлюють і ясно-бурий колір нижніх, безгумусних горизонтів ґрунту та кори вивітрювання. Б. Гірсько-лучно-буроземні ґрунти полонин У ґрунтах полонинського поясу НПП «Синевир» виділяють такі горизонти: А0А1-0-4(8) см – оторфована темно-сіра дернина з коричневим або бурим відтінком, густо пронизана коренями біловуса, напівчагарників (брусниця, чорниця) та інших рослин. А1-4(8)-20(25) см – гумусний горизонт темно-сірого кольору, грудкувато-зернистий, пухкий, часто містить велику кількість сильновивітрених (розм’якшених) уламків корінних порід та нерозкладених рослинних решток. В1-20(25)-40(45) см – верхній перехідний, бурий, пухкий, дрібногоріхувато-зернистий горизонт з великою кількістю слабовивітрених уламків породи, щільність яких донизу зростає. В2-40(45)-55(65) см – нижній перехідний горизонт ясно-бурого кольору, майже цілком складається з вивітрених уламків породи, між якими залягає дрібнозем. Часті сліди оглеєння. Донизу переходить у вивітрену корінну породу. Нижня частина профілю гірсько-лучнобуроземних ґрунтів ідентична з бурими гірсько-лісовими. Різниця між ними полягає, головним чином, у кольорі верхніх горизонтів, які мають темне забарвлення і зверху навіть оторф’янілі. Розділ 1. Загальні відомості про Національний природний парк «Синевир» Вплив дернового процесу проявляється в акумуляції у верхніх горизонтах біогенних елементів – кальцію, калію, фосфору. Фізико-хімічні властивості гірсько-лучнобуроземних ґрунтів дуже подібні до бурих гірсько-лісових. Гірсько-лучно-буроземні ґрунти значно багатші на перегній, ніж бурі гірсько-лісові. Особливо це стосується ґрунтів, приурочених до депресій рельєфу або до вирівняних слабосточних ділянок. У цьому випадку над мінеральним горизонтом розвивається неглибокий торф’яний шар і ґрунт переходить до типу гірсько-торфувато-буроземних. У неторфованих, власне гірсько-лучно-буроземних, ґрунтах кількість гумусу в горизонті А1 найчастіше коливається в межах 10-15%, в горизонті А2 різко зменшується до значень, характерних для відповідних горизонтів бурих гірсько-лісових ґрунтів. В. Буроземно-підзолисті ґрунти високих терас Буроземно-підзолисті ґрунти формуються на більш або менш глибоких нещебенистих древньоалювіальних або делювіальних відкладах. Залягають вони звичайно на рівнинних малостічних ділянках високих терас річок, на довгих делювіальних шлейфах схилів та рідше на рівнинних ділянках вододілів. Безстічність рельєфу і більш або менш значна потужність нещебенистих материнських порід обумовлюють розвиток у цих ґрунтах періодичних глейових процесів, що пов’язано з відновленням заліза і переходом його у форму рухомого двовалентного іона, а також із збільшенням рухомості гумусу ґрунту. Внаслідок цього з верхнього горизонту виноситься залізо і перегній, він обезбарвлюється і ґрунтовий профіль диференціюється на елювіальний горизонт. Водний режим цих ґрунтів несприятливо впливає на лісову рослинність, тому бу- 51 роземно-підзолисті ґрунти з найбільш обезбарвленим горизонтом А2 і з найбільш різко виявленим ілювіальним горизонтом звичайно бувають зайняті лучними асоціаціями щільнокущових злаків (біловусником), а не лісом. На території НПП «Синевир» можна зустріти бурі гірсько-лісові ґрунти різного ступеня «опідзолювання», точніше деградації. Г. Дернові та лучні ґрунти низьких терас гірських річок Найчастіше вони бувають на першій і другій, іноді на третій надзаплавних терасах. Материнськими породами є алювіальні та делювіальні відклади. Останні приносяться поверхневими водами з прилеглих схилів і значною мірою складаються з «буроземного матеріалу», який утворюється під час денудації бурих гірсько-лісових ґрунтів. Такий характер материнських порід надає цим ґрунтам буроземний габітус. Залежно від локальних гідрологічних обставин ґрунти низьких терас перебувають у різних умовах дренування і зволоження, часто підтоплюються ґрунтовими водами, які дренують прилеглі схили і містять різну кількість основ (залежно від літологічних особливостей корінних порід схилів). Це визначає різні фізико-хімічні властивості цих ґрунтів, зокрема їх кислотність (від сильнокислих до нейтральних, і навіть слаболужних, коли схили складені карбонатними породами). Переважають кислі і слабокислі варіанти. Різний ступінь вираженості дернового процесу ґрунтоутворення, який розвивається на низьких терасах під лучною різнотравною рослинністю, і різний ступінь зволоження та оглеєння дозволяють виділити тут цілий ряд ґрунтів – від дерново-буроземних (з дерновим горизонтом до 25-30 см) до лучно-болотних і навіть неглибоких торфовищ. 1.11. Природні й культурні ландшафти НПП «Синевир» Усі ландшафти на території НПП «Синевир» та їх розмаїття надзвичайно мальовничі незалежно від пори року. Краєвиди території парку від найнижчих географічно висотних рівнів по вертикальній зональності змінюють- ся майже непомітно, якщо не брати до уваги їх біологічні та естетичні особливості, а також історичний процес перетворення умовної або фактичної трансформації, тобто видозмінення (рис. 1.13). 52 Національний природний парк «Синевир» Рис. 1.13. Карта-схема природних ландшафтів НПП «Синевир». Розділ 1. Загальні відомості про Національний природний парк «Синевир» Відомо, що первинні ландшафти без антропогенного втручання на теперішній території парку майже не збереглися із часу першого поселення людини. Процеси видозмінення краєвидів малих і великих площ, урочищ на перших періодах розвитку відбувалися постійно, хоча і без дуже негативних наслідків для самої природи. З розвитком сільського господарства та промислової інфраструктури, з настанням механізації виробничих процесів ландшафти – краєвиди різко почали набувати помітних для погляду видозмін. Ландшафтне розмаїття в антропічному розумінні сприймається як композиція угідь, господарських і природних структур на певній території. Його показниками можуть бути складність, неоднаковість, контрастність територіальних структур у межах парку. Біологічне ландшафтне розмаїття ґрунтується на давно сформованій систематиці видів, практично майже повній інвентаризації тваринного і рослинного світу парку. Для характеристики ландшафтів і ландшафтного розмаїття необхідні якісні та кількісні показники різного рангу, зокрема походження, морфологічні, геофізичні, геохімічні, динамічні, а також дані про їх зміни під впливом антропогенних факторів. Національний природний парк «Синевир» розташований в районі середньовікових хребтів та груп Приводороздільних Горган за загальними ботаніко-географічними рисами рослинного покриву і належить до Карпатської підпровінції Середньоєвропейської провінції Європейської Широколистяної області Голарктичного царства (Медвецька-Карпась, 1959). Територія парку, відповідно, віднесена до Карпатського (Рахівсько-Турківсько-Берегометського і Гірсько-Карпатського геоботанічних округів), Міжгірсько-Рахівського і Горганського геоботанічних районів. За геоботанічним районуванням (Голубець, 1978) на території парку виділяють такі таксономічно-геоботанічні угруповання, що тісно пов’язані із типами ландшафтів та їх структурою залежно від висотних поясів рослинності та географічною диференціацією. На території парку виділено три надзвичайно яскраві й масштабні за площею угруповання, які належать кожне окремо до відповідного ландшафту, а саме: 53 Округ букових Карпатських лісів: Підокруг темно-хвойних букових приводороздільних лісів; Район смереково-ялицево-букових, смереково-буково-ялицевих і смереково-букових лісів; Підрайон Міжгірський. Нижній гірський пояс у межах висот 440-700 м н.р.м. Округ смерекових гірських Карпатських лісів: Район смерекових Горганських лісів; Підрайон смерекових ВодороздільноГорганських лісів; Середньо- та верхньогірський пояс у межах висот 700-1450 м н.р.м. Округ Карпатського субальпійського криволісся гірськолучних і чагарникових формацій: Район задернілих лук субальпійського поясу у межах висот 1450-1650 м н.р.м.; Підрайон ялівцево-сосново-зеленовільхового криволісся та заростей з поодинокими фрагментами альпійської рослинності Полонинського хребта у межах висот 1200-1719 м н.р.м. За оцінкою природних ландшафтів (Геренчука, 1981), на території НПП «Синевир» виділяються такі ландшафти з відповідною структурою та характером розташування, а саме: Ландшафт Воловецько-Міжгірської Верховини; Ландшафт Синевирський низькогірний; Ландшафт Стрімчаковогірний; Ландшафт Вододільного хребта і Приводороздільних Горган; Ландшафт Полонинський (субальпійський, альпійський пояси). Тип ландшафту та естетична оцінка визначаються для всіх категорій земель, крім тих, що мають лінійний характер розташування місцевості. Решта показників визначається тільки для ділянок, вкритих лісовою рослинністю, ландшафтних полян, пасовищ, сіножатей, тобто тих категорій, що в тій чи іншій мірі можуть бути використані в рекреаційних цілях:  Закриті типи ландшафту, представлені зімкнутими насадженнями;  Напіввідкриті типи ландшафту, представлені насадженнями із зімкнутістю крон повнотою 0,3-0,5;  Відкриті типи ландшафту, представлені насадженнями рідколісся, а також пасовища, сіножаті, галявини. 54 Національний природний парк «Синевир» Територіальне співвідношення ландшафтів НПП «Синевир» нерівномірне. У північній його частині переважають закриті типи ландшафту, а в південній – відкриті типи ландшафту. Ландшафтні, або природно-територіальні, комплекси являють собою закономірно побудовані системи взаємодіючих компонентів: - літогенної основи (земна кора з її відкладами, рельєфом і тектонічними рухами); - атмосфери (повітряні маси); - гідросфери (наземні й підземні водні маси); - біосфери (тваринні й рослинні угруповання). При цьому визначальна роль у диференціації ландшафтних єдностей належить геологогеоморфологічній основі. Найсуттєвішими ознаками ландшафтних комплексів є їх жорстка детермінована цілісність і повнокомплектність. У визначенні належності конкретних частин гір до того або іншого ярусу, поряд з висотами над рівнем моря, важливе значення мають максимальні висотні перевищення (МВП) над днищами долин. Складна схема природних ландшафтів території парку відображає структуру природних комплексів у ранзі урочищ і місцевостей. Беручи за основу особливості природних ландшафтів в описово-досліджуваній території НПП «Синевир», для виділення природоохоронних (краєвидних) ландшафтів цілком доречно запровадити фізико-географічне районування. У межах кожного ландшафтного району належало б виділити просторові межі одиниць ландшафтних розмаїть, із врахуванням історико-культурної й етнічної специфіки окремих населених пунктів чи поєднань, що викликало б емоційне відчуття багатства і краси природи рідного краю. Беручи до уваги фізичну географію та знання про природні ландшафти (краєвиди), уявлення про георозмаїття і ландшафтне розмаїття сформувалось лише протягом останніх 15-25 років. При цьому перше з них визначається як діапазон (чи розмаїття) геологічної і морфологічної будови певної території даного ландшафту та особливостей ґрунтів або комплексу системних процесів. Природний ландшафт визначається візуально, тобто поглядом людини з наданням йому естетичної та екологічної оцінки в межах осяжності простору гірських краєвидів. Природні територіальні системи гірських Карпат утворюють один із складних підкласів України. Вони складаються з різноманітних біо-фізико-географічних комплексів верхньогірського, середньогірського, нижньогірського і прирічкових ландшафтних ярусів. Високогірний ярус представляють два види ландшафтів, а саме: 1. Давньольодовиковий високополонинський (МВП 1500 м і вище – полонини Негровець, Дарвайка, Стримба, Красна). 2. Давньольодовиковий кристалічний (МВП район Водороздільних Горган до 1500 м). Верхній гіпсометричний рівень – це рівень давньольодовиково-високополонинських флішових ландшафтів, які формують групи схилів полонинських поверхонь з глибоко врізаними реліктовими карами, складеними потужними товщами безкарбональних конгломератів і пісковиків з альпійсько-субальпійськими луками, пустищами і гірськососново-ялівцевозеленовільховим криволіссям на гірсько-буроземних ґрунтах. Гори Національного природного парку «Синевир» дуже привабливі, вони мають м’які, звичайно без скель обриси. Високі округлі вершини полонин Менчул, Красна, Стримба, Дарвайка, Барвінок, Негровець, Кам’янка, Канч, Тяпеш із субальпійськими і частково альпійськими луками чергуються з вкритими лісами гірськими схилами і долинами потоків та річок. Полонини – це переважно безкраї, квітучі упродовж всього літа луки, що змінюються заростями чагарників із сосни гірської (Pinus mugo Scop.), вільхи зеленої (Alnus viridis L.), ялівцю сибірського (Juniperus sibirica L.). На цій території парку в межах верхнього поясу лісів у приполонинній зоні збереглися букові, буково-ялицево-ялинові та частина ялинових пралісів загальною площею майже 4 тис. га. За біорізноманіттям та розмаїттям рельєфу ландшафтів нараховується 61 об’єкт особливої охорони і особливого збереження, які займають одне з провідних місць за красою краєвидів. Рослинний і тваринний світ тут найрізноманітніший – загальна кількість флори нараховує 1862 види, з них 60 видів занесено до Червоної книги України, та фауни – 1721 вид, з них 73 занесено до Червоної книги України. Розділ 1. Загальні відомості про Національний природний парк «Синевир» З висоти 440 м н.р.м. розпочинається пояс букових, буково-яворово-ясеново-грабовов’язових лісів, а на окремих ділянках і урочищах Сухар-Кобильчик букові ліси зростають на висоті до 1350 м н.р.м. У цьому поясі виділяється смуга буково-ялицево-ялинових лісів. Вище 1200 м н.р.м. починається пояс смерекових лісів. У субальпійському поясі, що має верхню межу від 1400 до 1719 м, переважає різноманітна чагарникова та трав’яна рослинність (ожина, чорниці та біловус стиснутий), хоча на деяких ділянках є відображення альпійської рослинності, це ситники та осокові, а також зростає більшість рідкісних реліктових та ендемічних видів. У великих і малих урочищах упродовж багатьох століть утворилися стрімкі й бурхливі гірські потоки та водоспади, гірські озера, болота, льодовиковий кар, джерела мінеральні та прісноводні, верхові оліготрофні сфагнові болота – усе це природне багатство, яке ми повинні зберегти і передати нащадкам. Вагомий внесок у пізнання закономірностей поширення і розвитку біорізноманіття на території Національного парку в ландшафтному відношенні на різних висотних поясах, а також його збереження було зроблено вченими Ужгородського національного університету, Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного та Інституту зоології ім. І.І. Шмальгаузена НАН України, Інституту екології Карпат (м. Львів) разом із співробітниками наукового відділу НПП «Синевир». Ботаніками були досліджені його рослинність, болота, окремі особливо цінні об’єкти та комплекси, а також встановлена закономірність поширення їх видового та ценотичного різноманіття. Не менш важливу наукову роботу було проведено зоологами з вивчення тваринного світу та в цілому фауністичного комплексу в межах розташування ландшафту від першого окультуреного прирічкових долин до п’ятого ландшафту субальпійських лук – полонин. На основі аналізу власне поняття «біорізноманіття» було виявлено рівні його організації, доведено провідну роль ценотичного та екосистемного рівнів, а також опрацьовано і сформульовано оцінку загального біорізноманіття. На території парку за фізико-географічним районуванням у межах Вододільно-Верховинської області виділені три фізико-географічні райони з відповідними ландшафтами:  Район Вододільного хребта (ландшафт Вододільного хребта) – 4,6 тис. га; 55  Район Внутрішніх Горган (ландшафт Приводороздільних Горган) – 23,6 тис. га;  Район Воловецько-Міжгірської Верховини (ландшафт Воловецько-Міжгірсько-Синевирської Верховини) – 9,7 тис. га. У межах Полонинсько-Чорногірської області Східних Карпат виділено один фізикогеографічний район з відповідним ландшафтом:  Район Полонинського хребта, якому відповідають ландшафти Полонинського хребта субальпійського та частково альпійського поясів-полонин – 4,8 тис. га: гг. Менчул, Красна, Стримба, Дарвайка, Барвінок, Негровець, Кам’янка, Канч, Тяпеш. Ландшафт Вододільного хребта представлений одною ландшафтною місцевістю – крутосхилим лісистим середньогір’ям на середньоритмічному фліші і займає близько 4,6 тис. га (11,3% від загальної площі парку). Серед виділених ландшафтних урочищ переважають урочища з крутими (16-30 градусів) і пологими (6-15 градусів) схилами, відповідно 54,8 і 41,3 % від загальної площі ландшафту. В рослинному покриві переважають чисті ялинники – 89,1% від загальної площі ландшафту, а також післялісові різнотравно-злакові луки, які використовуються як сіножаті й пасовища. Ґрунтовий покрив представлений бурими гірськолісовими ґрунтами і дерново-буроземними на луках та пасовищах. Ландшафт Приводороздільних Горган займає найбільшу площу НПП «Синевир» – 23,6 тис. га, або 58,7% від загальної площі парку, і представлений кількома місцевостями. Найвищі гіпсометричні рівні займає місцевість кам’янисто-розсипищного висотного середньогір’я на пісковиковому фліші. Ця місцевість виділяється декількома окремими ділянками на вершинах найвищих хребтів. Загальна площа місцевості – 4,1 тис. га (74,9% від загальної площі). Тут переважають урочища з крутими (87,8%) схилами. Решта урочищ мають дуже круті схили (більше 30%). Характерне для місцевості урочище (36,6%) утворене купольними і конічними вершинами з крутими і дуже крутими пригребеневими схилами червонокостричників і біловусників на гірсько-лучних ґрунтах. Функціонально це високогірні пасовища (полонини). У межах 56 Національний природний парк «Синевир» місцевості знаходяться жерепняки (усі ділянки сосни гірської) та душекійники – зарості вільхи зеленої (лилячники). Більшу частину місцевості (46,8%) займають урочища з чистими смеречниками на верхній межі проростання лісу, які мають важливе природоохоронне значення. Кам’яні розсипища поширені невеликими окремими ділянками. Найбільшу площу (17,9%) як в межах ландшафту (74,9%), так і в межах парку (44%) займає місцевість крутосхилого лісистого середньогір’я на пісковиковому фліші. В межах цієї місцевості є урочища з крутими (69,8%), дуже крутими (23,5%) схилами і полонини (5,6%). В рослинному покриві переважають смерека (69,2%) та бук (30%). Незначну площу (2,2%) займають окремі післялісові луки. Тут переважають бурі гірсько-лісові ґрунти, окремими фрагментами трапляються гірсько-підзолисті ґрунти. Скелетність ґрунтового профілю висока, розвинуті процеси площинної ерозії, що спричиняють утворення на поверхні ґрунту кам’янистого шару (поверхнево-кам’янисті різновиди ґрунтів). Порівняно понижене положення в рельєфі ландшафту займає місцевість крутосхилого низькогір’я на аргілітовому фліші. Площа місцевості 1,5 тис. га (6,3% від площі ландшафту). Близько 25% урочищ пологосхилі, решта 75% крутосхилі. У рослинному покриві переважають смеречники (53,4%) та букняки (13,7%). Решта площі під різнотравно-злаковими луками. Окремі луки використовуються як приватні садиби жителів сіл Синевирська Поляна, Синевир, Негровець, Колочава. Найменшу площу (0,4 тис. га) у межах ландшафту займає місцевість терасових днищ річкових долин. Низькі І-ІІ тераси вздовж річки Теребля та її лівої притоки – річки Озерянка займають різнотрав’яно-злакові луки (75%). В селі Синевирська Поляна другу терасу займають житлові будинки громадян. Ландшафт Воловецько-Міжгірської Верховини має площу 9,7 тис. га (18,2%), яку займають два різновиди місцевостей. Місцевість пологосхилого низькогір’я на тонкоритмічному глинисто-піщаному фліші (5,9 тис. га) з пологосхилими (54,2%) та крутосхилими (44,1%) урочищами, де переважають різнотравно-злакові луки, частіше в комплексі з рідколіссям та чагарниками і відокремленими садибами. Деяку частину місцевості займають сільські садиби. Решта місцевості вкрита розладнаними низькоповнотними насадженнями бука (Вільшани-Колочава-Негровець) 3-4-ї порослевої генерації (23,7%), смереки (Син. Поляна 6,8%) і вільхи сірої (уздовж річки Теребля та її основних приток 8,4%). Місцевість терасових днищ річкових долин (1,5 тис. га) розміщена смугами (63%) вздовж річки Теребля і ряду її приток (в основному лівих), на яких розкинулись села Синевир, Негровець, Колочава, Вільшани. Решта площі під луками з вкрапленням окремих ділянок ріллі і окремих садиб. В межах даного ландшафту лежить заповідне верхове болото Глуханя (17 га). Ландшафт Полонинського хребта займає південну частину парку на площі 4,8 тис. га (11,8%). Представленний такими місцевостями: місцевість полонинського висотного середньогір’я (0,4 тис. га) на груборитмічному фліші з одним ландшафтним урочищем полонини Стримба з конічними вершинами і крутими пригребеневими схилами, які займають вівсянцеві та лежачекострицеві луки на гірсько-лучних ґрунтах. Більша частина – 4,3 тис. га (89,5%) ландшафту представлена місцевістю крутосхилого лісистого середньогір’я на груборитмічному фліші з крутими (57,1%) і дуже крутими (40,5%) схилами. В рослинному покриві переважають букові деревостани (83,8%). Решту площі ландшафту (0,1 тис. га) займає місцевість терасових днищ річкової долини річки Теребля, на якій росташовані заплавні луки і приватні садиби сіл Вільшани, Мерешор, Колочава, Негровець, Синевир, Синевирська Поляна. З точки зору прикладного використання природних ландшафтів і оцінки території ландшафтів НПП «Синевир» можна розділити таким чином: - Кам’янко-Негровецький ландшафт, основна частина якого припадає на крутосхиле лісисте середньогір’я, що характеризується масовим розвитком літніх видів відпочинку (гірський пішохідний туризм, збір ягід та грибів). Заліснені схили мають значну кількість туристичних стежок, тоді як круті та дуже круті східні й південно-східні схили хребта Кам’янка практично не мають туристичних стежок, важкодоступні з кам’яними розсипищами, з наявністю екзогенних процесів (осипища, каменепади, зсуви). У рекреаційному Розділ 1. Загальні відомості про Національний природний парк «Синевир» плані найбільш привабливим є альпійськосубальпійське високогір’я (хребти Кам’янка, Пішконя, Негровець, Плай, Стримба), які є кульмінацією туристичних маршрутів. - Ландшафт Красненсько-Мершанського середньогір’я, де практично високу рекреаційну оцінку має альпійсько-субальпійське середньогір’я, найпридатніший для розвитку гірськолижних видів спорту і туризму. - Ландшафт Негровецько-Колочавської улоговини з терасованими днищами річкових долин з окремими ділянками крутосхилого лісистого і пологосхилого безлісного середньогір’я є зручним у транспортній доступності, стартовим пунктом багатьох туристичних маршрутів історично-ентографічного, спортивного та рекреаційного напрямів. - Ландшафт Синевирської Верховини, який займає північно-східну частину НПП «Синевир» з переважанням спадистого лісистого середньогір’я, з наявністю гірських стежок, що полегшує прохідність території, проте обмежує огляд краєвидів, де зосереджена більшість туристичних закладів. Сучасна структура ландшафтів і структура рослинного покриву та чисельності фауни на території парку склалася значною мірою в результаті господарської діяльності у минулі декілька десятиліть, а то й століть. На території парку гірський лісовий ландшафт, тобто площа лісів, становить 31,4 тис. га, або 74% від загальної площі парку. За останні майже два сторіччя частково відбулася зміна корінних деревостанів на похідні внаслідок вирубок, але найбільшої реструктуризації гірські лісові ландшафти зазнали за часів радянського господарювання в повоєнні роки. В сучасній віковій структурі гірські лісові ландшафти зазнали також змін, близько 40% вкритої лісом площі зайнято молодими та середньовіковими лісовими насадженнями, з яких половина припадає на штучно створені чисті ялинові насадження у всіх типах лісу, а найгірше те, що частина із них створювалась на чистих бучинах. Антропогенні наслідки в гірськолісовому ландшафті, часткові зміни лісових екосистем викликають певну деградацію їх флористичних, фауністичних та ценотичних комплексів, а також можуть призвести до незворотних і негативних екологічних процесів, а в результаті дії антропогенних чинників трансформується екологічна структура осередків біорізноманіття. 57 Ландшафт поясу листяних лісів займає близько 12485 га території НПП «Синевир» у Вільшанському, Квасовецькому, Колочавському, Негровецькому природоохоронних науково-дослідних відділеннях. Він охоплює схили гір Мирша, Тяпеш, Менчул, Красна, Рівна, Стримба, Дарвайка, Барвінок, Негровець, Ріжок і піднімається на висоту до 900 м н.р.м., а в окремих випадках до 1200-1350 м н.р.м. Сучасна межа букового лісу є майже всюди антропогенною і проходить нижче від природної, у межах букового поясу чітко виділяються три висотні смуги: чистих букових лісів, ялицево-букових лісів, ялицево-ялиново-букових лісів. Оптимальною для росту бука є смуга чистих букових лісів. Бук (Fagus sylvatica L.) формує тут одноярусні і багатоярусні насадження, в яких лише поодиноко трапляються граб (Carpinus betulus L.), явір (Acer pseudoplatanus L.), ясен (Fraxinus excelsior L.), в’яз (ільм) (Ulmus glabra Huds.). У високоповнотних бучинах підлісок майже відсутній, лише зрідка трапляються ліщина звичайна (Corylus avellana L.), бузина чорна (Sambucus nigra L.), жимолость чорна (Lonicera nigra L.), трав’яний покрив представлений виключно мегатрофними видами: маренка запашна (Asperula odorata L.), безщитник жіночий (Athyrium filix-femina L.), копитняк європейський (Asarum europaeum L.), осока волосиста (Carex pilosa Scop.). Природно бук лісовий відновлюється дуже добре. Лісостани відзначаються найвищою серед бучин продуктивністю (І-Іа бонітет), у 100-річному віці середня висота бука становить 28-30 м, а діаметер 36-40 см, запас 500600 м³ на 1 га. Смуга ялицево-букових лісів становить близько 1100 га, являє собою варіант бучин. Високопродуктивні лісостани утворюють ялиця біла (Abies alba Mill.) і бук, постійними їх супутниками є клен гостролистий (Acer platanoides L.), явір, в’яз (ільм), у трав’яному покриві переважають евтрофні види, характерні для чистих бучин, із значною домішкою квасениці звичайної (Oxalies acetosella L.), чорниці (Vaccinium myrtillus L.), ожини сизої (Rubus caesius L.). Смуга ялицево-ялиново-букових лісів становить майже 2210 га, характеризується постійною в межах 10-15% домішкою ялини. Лісостани цієї смуги – складні двоярусні 58 Національний природний парк «Синевир» (у першому ярусі ялиця і ялина (Picea abies L.), у другому – бук) або одноярусні високоповнотні та високопродуктивні. Характерною ценотичною ознакою ялицево-ялиново-букових лісів є наявність у їх складі багатьох бореальних видів і незначне зменшення рясності типових неморальних видів. У підліску часто трапляється бузина червона (Sambucus racemosa L.), жимолость чорна, у трав’яному покриві – нечуйвітер вусиковий (Hieracium flagellare Wild.), зеленчук жовтий (Galeobdolon luteum Huds.), ожина лісова, чорниця, квасениця, поряд з маренкою запашною. Природно ліси цієї смуги відновлюються дуже добре, масово зростає підріст бука, явора, ялиці. Ландшафт поясу смерекових лісів площею близько 18250 га розташований на території Синевирсько-Полянського, Остріцького, Чорноріцького, Синевирського природоохоронних науково-дослідних відділень і об’єднує верхню та середню межу букових лісів. Мінімальне значення нижньої межі становить 700 м н.р.м., а максимальне 1450 м н.р.м. Цей пояс займає близько 65% площі Національного парку. У межах поясу виділяються дві смуги рослинності – чистих ялинових і мішаних з участю ялиці і другим ярусом бука. У сучасному рослинному покриві ліси з домінуванням ялини європейської мають найбільшу питому вагу. Ялина культивувалась без врахування її біологічних властивостей, штучні насадження зайняли величезні площі на місцях букових і ялицево-букових лісів. При співучасті людини ялинові ліси ніби сповзли вниз по схилах на пояс букових лісів. Ялиноманія за останні десятиріччя призвела до значного погіршення біологічної стійкості, ґрунтозахисних, водорегулювальних функцій гірських лісів, поряд з інтенсивними рубками вона стала причиною катастрофічних вітровалів, буреломів та інвазій короїдів. Флористичний склад чистих смеречин не багатий. Характерними видами зеленого килиму є чорниця, ожина лісова, квасениця, безщитник альпійський (Athurium alpestre Rylonds.), щавель карпатський (Rumex carpaticus Zapal.), звіробій чотиригранний (Hypericum quadrangulum L.). Включаючи найвищу приполонинську смугу ялинового лісу, чисті смеречники відіграють надзвичайну гідрологічну і проти- ерозійну роль. Тут бере початок багато річок і потоків та фільтрується величезна кількість води, що стікає з прилеглих полонин. Ця смуга приймає на себе основні удари буреломних вітрів і снігових лавин. За останнє сторіччя господарської діяльності площі чистих ялинових лісів різко скоротились внаслідок вирубок і спалювання з метою збільшення площ гірських лук. На їх місці виникли чагарникові пустища, низькопродуктивні біловусові пасовища та щавники. Тепер ці ділянки дуже руйнуються через випасання і окошарювання на них худоби. Смуга природних мішаних ялинових лісів приурочена до нижчих гіпсометричних ступенів (900-1200 м). Вона безперервною стрічкою тягнеться вздовж північно-східних і південнозахідних макросхилів Національного природного парку «Синевир» вище від поясу букових лісів і об’єднує високопродуктивні біологічно стійкі складні й мішані угруповання ялини, поряд з якою в першому ярусі зростає ялиця (10-30%), а другий ярус утворює бук з його листяними супутниками – явором, кленом гостролистим та в’язом. Ґрунти більш глибокі і родючі, ніж у смузі чистих ялинників, і менш щебенисті. Це смуга найбільш продуктивних довговічних ялинників, де ялина росте за І-Іа (Іб) бонітетами, бук – за ІІ бонітетами, запаси деревини інколи досягають на окремих ділянках до 750 м³ на 1 га. Окремі дерева досягають висоти до 45-50 м і діаметра до 1 м. Бук у цих умовах відіграє велику ґрунтополіпшуючу і «стабілізуючу» щодо лісостану роль. Складні і мішані з буком угруповання стійкі до вітровалів та шкідників і більш продуктивні. Ялина, бук і ялиця відновлюються дуже добре, підлісок, як правило, розвинений слабо – його постійними представниками є бузина червона (Sambucus racemosa L.), жимолость, горобина звичайна (Sorbus aucuparia L.), вовче лико звичайне (Daphne mezereum L.), ожина, які сильно розростаються лише на лісосіках, утворюючи суцільні зарості. Крім типових представників трав’яного покриву поясу чистих ялинників, тут постійними компонентами наземного килиму виступають представники широколистяних лісів – маренка запашна, переліска багаторічна (Mercurialis perennis L.), підсніжник звичайний (Galanthus nivalis L.). В описуваній смузі значно зменшується покриття мохами, а в нижній частині Розділ 1. Загальні відомості про Національний природний парк «Синевир» вони виступають лише на кореневих лапах, біля потоків та на виходах скель. До наших днів природних мішаних ялинових лісів, типових для даної смуги, збереглося дуже мало на території парку. Як уже згадувалось, первинний лісовий покрив парку, як і в цілому Карпат, зазнав змін внаслідок багаторічного господарювання людини. Ці зміни відбулись як в напрямі заміни природних змішаних високоцінних лісів швидкоростучими, але біологічно нестійкими деревостанами, так і в напрямі створення на місці лісів лук, пасовищ та інших сільськогосподарських угідь. В сучасних ландшафтах парку лукам і пасовищам належить значне місце. У лісових поясах території парку площа первинних лук нині становить не більше 200250 га. Луки дуже малі і розміщуються головним чином у долинах річок, а також на вологих і заболочених ділянках схилів, несприятливих для лісових порід. У типологічному відношенні первинні луки належать до гігрофільних злаково-різнотравних, крупнозлакових та осоково-мохових формацій, домінантом яких є пухівка широколиста (Eriophorum latifolium Hoppe.) та багато інших. Вторинні луки лісового поясу займають великі площі – близько 1791 га, особливо в місцевостях території парку з великою концентрацією населення, а також у приполонинській смузі, де площі лук розширювались за рахунок знищення (випасу, вирубок, окоровування) приполонинських букових, ялинових лісів. Післялісові луки генетично пов’язані з лісами і досить різноманітні щодо структури, екології та багатства флори. У складі лук є дуже багато видів злаків та різнотрав’я, тут трапляються види чебрецю (Thymus L.), подорожник ланцетний (Plantago lanceolata L.), перстач прямостоячий (Potentilla erecta L.), пахуча трава справжня (Anthoxanthum odoratum L.), різні види нечуйвітра (Hieracium L.), жовтеці (Ranunculus L.), дзвінець альпійський (Rhinantus alpinus Baumg.), тимофіївка (Phleum L.), дзвоники (Campanula L.), конюшина повзуча (Trifolium repens L.), конюшина лучна (T. Pratense L.), чина (Lathyrus L.), чорниця, брусниця (Rhodococum vitis-idaea L.). Пояс субальпійської рослинності займає площу 6361 га на висотній смузі від 1200-1300 до 1719 м н.р.м. Природна нижня межа субальпійського поясу проходить значно вище 59 від сучасної верхньої межі лісів, яка знизилася, як уже згадувалось, за останнє століття внаслідок діяльності людини. Найбільші площі субальпійської рослинності знаходяться у Квасовецькому, Колочавському, Синевирському та Остріцькому ПОНДВ полонин Красна – Перехрестя, Стримба, Плай, Дарвайка, Сигла, Негровець, Пішконя, Кам’янка і характеризуються перевагою хвойних вічнозелених чагарників – гірської сосни; літньозелених – вільхи зеленої; вічнозелених чагарників, рододендрона (Rhododendron myrtifolium Schott & Kotschy.) та трав’яного типу рослинності, серед якого переважають вторинні щільнодернисті злакові формації, а також формації гідрофільного різнотрав’я та кам’янистих розсипищ. У трав’яному вкритті є брусниця, безщитники альпійський і жіночий (Athyrium filix-femina L.), пухирник ламкий (Cystoptens fragilis L.), жовтозілля карпатське (Senecia carpaticus L.), щавель карпатський, королиця круглолиста (Leucanthemum rotundifolia L.) і порічки карпатські (Ribes carpaticum Schultes.). Сосняки утворюють густі, майже непрохідні зарості висотою до 1,5-2,0 м. У сприятливих умовах біля верхньої межі лісу кущі сосни гірської досягають 2-3 м, висота їх зменшується в міру підняття і на самих вершинах вони часто піднімаються тільки на 20-30 см. До листяних літньозелених чагарників належать тільки зелена вільха, яка сьогодні росте майже всюди на території парку в субальпійському поясі на вологих схилах північних експозицій або в жолобинах. За флористичним складом виділяються угруповання вільхи з такими домінантами нижніх ярусів, як чорниця, жовтозілля карпатське, куничник (Calamagrostis), безщитники жіночий і альпійський та компонентами – тирлич крапчастий (Gentiana punctata L.), тирлич ваточниковидний (G. aslepiodae L.), підбілик альпійський (Homogyne alpina (L.) Cass.), папороті (Polypodiopsida), із злаків – костриця червона (Festuca rubra L.), щучник (Deschampsia) і багато інших видів. Угруповання вільхи займають положисті й вологі місцезростання з добре розвинутим ґрунтовим шаром або щебенисті ґрунти, але з виходами ґрунтових вод. До вічнозелених листяних чагарників належить формація рододендрона східнокарпатського, зарості якого формуються на краю чагарників сосни гірської або займають смугу 60 Національний природний парк «Синевир» між криволіссям і альпійськими угрупованнями і мають дуже малу площу або поодиноко трапляються на території парку в субальпійському поясі. Флористичний склад чагарників дуже різноманітний і залежить від ступеня випадання первинних ценозоутворювачів. На початкових етапах формування велику участь беруть лісові види або види, характерні для криволісся. Поступово, з появою пасовищного різнотрав’я і злаків, їх роль зменшується, зрештою вони зовсім випадають з угруповань, а на їх місці розвиваються види пасовищної бореальної флори – пухко-кущові і щільнодернинні злаки, які в ході подальших змін створюють умови, несприятливі для розвитку чорниці, і самі стають едифікаторами ценозів. Трав’яна лучна рослинність субальпійського поясу дуже різноманітна і досить багата за флористичним складом. Найбільша площа полонин Національного парку субальпійського поясу вкрита формацією біловуса, в її склад входить багато видів квіткових рослин, мохів та лишайників. Біловусові луки поширені в різноманітних умовах рельєфу від верхньої межі лісу до висоти 16001700 м н.р.м. У різних умовах місцезростань у біловусових угрупованнях беруть участь види різних життєвих форм – чагарники, крупні і дрібні злаки, мохи тощо. Угруповання біловуса характеризуються перевагою щільнодернинних рослин, які здатні добре витримувати витоптування, бідні за флористичним складом і мають низьку кормову цінність. Найчастіше серед біловусових трапляються такі види, як пахуча трава, костриці, щучник, осока пухирчаста (Carex visicaria L.), чорниця, брусниця, перстач, фіалка відхилена (Viola declinata Waldst.), скорзонера рожева (Scorzonera rosea Waldst.), підбілик альпійський та багато інших. Фауна ландшафтів. Опис основних видів фауни Національного парку проведено за основними групами ландшафтів, які послідовно чергуються від долини річок і потоків до гірських поясів, у такому порядку: 1. Окультурені ландшафти річкових долин – 2,3 тис. га. 2. Ландшафт гірських букових лісів – 12,5 тис. га. 3. Ландшафт ялицево-ялинових лісів – 18,2 тис. га. 4. Ландшафт гірського криволісся – 1,3 тис. га. 5. Ландшафт субальпійських лук – полонин – 8,4 тис. га. Зоогеографічне районування. Бореально-лісова зона. Карпатська гірсько-лісова зоогеографічна округа. Найбільш звичайними видами зоогеографічного району парку є: земноводні – кумка жовточерева (Bombina variegate), жаба трав’яна (Rana temporaria), тритон карпатський (Lissotriton montandoni); з плазунів – ящірка живородна (Zootoca vivipara); з птахів – щеврик гірський (Anthus spinoletta), сойка (Garrulus glandarius), горіхівка (Nucifraga caryocotactes), зяблик (Fringilla coelebs), плиска гірська (Motacilla cinerea); із ссавців – миша жовтогорла (Apodemus flavicollis), полівка звичайна (Microtus arvalis), бурозубка звичайна (Sorex araneus), білка (Sciurus vulgaris), лисиця (Vulpes vulpes). До видів-індикаторів тварин, що тісно пов’язані з навколишнім середовищем, яке впливає на їх життя і розвиток, належать: із земноводних – тритон альпійський (Ichthyosaura alpestris), саламандра вогняна (Salamandra salamandra); з птахів – глушень карпатський (Tetrao urogallus), вівсянка звичайна (Emberiza citronella), завирушка лісова (Рrunella modularis), оляпка (Cinclus cinclus), шишкар ялиновий (Loxia curvirostra); із ссавців – мідиця (бурозубка) альпійська (Sorex alpinus), ведмідь бурий (Ursus arctos), олень благородний (Cervus capreolus) та багато інших. Фауна окультурених ландшафтів річкових долин вражає різноманітністю видового складу, що пояснюється різноманітними екологічними умовами. Наявність тут чагарників та окремих лісових ділянок, лук, заболочених ділянок відносно широких річок, оброблюваних земель, на яких вирощується картопля, біб, капуста, жито, овес, фруктові дерева, – усе це створює сприятливі умови для існування великої кількості видів хребетних: деякі з них досягають високої щільності популяції. Саме в цьому ландшафті постійно проживають синантропні види ссавців та птахів, чисельність яких місцями досить велика. Іхтіофауна цього ландшафту найбільш різноманітна. Тут і у верхів’ях річки Теребля та її притоках водяться такі види, як форель струмкова (Salmo trutto morfa fario), харіус Розділ 1. Загальні відомості про Національний природний парк «Синевир» (Thymallus thymallus), андруга (Telestes sjuffia agassizi), головень (Squalius cephalus), мересниця (гол’ян) (Phoxinus phoxinus), бистрянка (Alburnus bipuctalus), бабець головач (Cottus gobio), бабець строкатоплавцевий (барвистоногий) (C. poecilopus), ялець (Leuciscus leuciscus), піскар гірський (Romanogobio uranoscopus), верховодка (Alburnus alburnus), вусач звичайний (Barbus barbus), вусач румунський (карпатський) (B. Petenyi Heck) та деякі інші. Із земноводних та плазунів у цьому ландшафті високої щільності та чисельності досягають тритон карпатський, кумка жовточерева, жаба трав’яна, менш чисельні такі, як саламандра вогняна, тритон гребінчастий (Triturus cristatus), ропуха сіра і зелена (Bufo bufo, B. viridis), райка (Hyla arborea) та інші жаби, ящірка прудка (Lacerta agilis), веретільниця (Anguis fragilis), вуж звичайний (Natrix natrix). Спорадично спостерігається жаба прудка (Rana dalmatina), полоз лісовий (Zamenis longissimus), мідянка (Coronella austriaca) та гадюка звичайна (Vipera berus). Авіфауна окультуреного ландшафту налічує дуже багато видів, серед яких домінують дятел звичайний (Dendrocopоs major), зозуля (Cuculus cаnorus), сойка (Garulus glandarius), ворона сіра (Corvus cornix), сорока (Pica pica), шпак (Sturnus vulgaris), костогриз (Coccothraustes coccothraustes), зяблик (Fringilla coelebs), щиглик (Carduelis carduelis), горобці хатні (Passar domesticus) і польовий (P. montanus), вівсянка звичайна (Emberiza citrinella), плиска (Motocilla cinerea), синиця велика (Parus major), сорокопуд терновий (Linius collurio), ластівка міська і сільська (Delichon urbicum, Hirundo rustica) та інші. Слід відмітити, що в складі авіфауни цього ландшафту особливо чітко виявлені сезонні аспекти видового складу птахів. Якщо взимку фоновими можна вважати воронових (зокрема, сороку, сойку, сіру ворону), велику синицю, горобців, то весною найчастіше доводиться бачити зяблика, шпака, плиску, а влітку – зозулю, сорокопуда тернового, міських та сільських ластівок і т.д. До птахів окультуреного ландшафту відкритих біотопів належать чирки (Anus qeurqedula), одуд (Upupa epops). Теріофауна порівняно з іншими групами ландшафтів характеризується значною різноманітністю. До ссавців, чисельність яких досить висока, належать: кріт (Talpa europaea), 61 бурозубка звичайна (Sorex araneus), нічниця велика (Myotis miotis), тхір лісовий (Mustela putorius), ласка (Mustela nivalis), лисиця, заєць сірий (Lepus europaeus), пацюк сірий (Rattus norvegiсus), миша хатня (Mus musculus), миша польова (Apodemus agraicus), миша жовтогорла (Apodemus flavicollis), полівка звичайна (Microtus arvalis). Значну користь народному господарству приносять землерийки та рукокрилі. Фауна ландшафту гірських букових лісів має чимало спільного з фауною попереднього ландшафту, але загалом характеризується відсутністю типових представників відкритих експозицій, які спостерігались в окультуреному ландшафті річкових долин. Чисельність синантропних видів помітно скорочується. Основне ядро фауни гірських букових лісів Національного парку «Синевир» становлять суто бореальні види. Крім того, тут водиться чимало видів – еврибіонтів, властивих найрізноманітнішим природним угрупованням, а також тварин, пов’язаних із садами, гаями та іншими насадженнями антропогенного походження. За кількістю видів хребетних ландшафт гірських букових лісів займає друге місце після ландшафту річкових долин. Типовими тут, хоч не чисельними, є тритон карпатський та гребінчастий, саламандра плямиста, кумка жовточерева, квакша, жаба трав’яна та прудка, ропуха звичайна; ящірка прудка, веретільниця, вуж звичайний; голуб-синяк (Columba oenas), яструби малий та великий (Accipiter nisus L., A. gentilis), канюк звичайний (Buteo buteo), осоїд (Pernis apivorus), сова сіра (Strix aluco), дятел трипалий (Picoides tridactylus), сойка, костогриз, зяблик, щеврик лісовий (Anthus trivialis), плиска, синиця велика, горихвістка звичайна (Phoenicurus phoenicurus); кріт, їжак білочеревий (Erinaceus roumanicus), мідиця (бурозубка) звичайна, кіт лісовий (Felis silvestris), куниця лісова (Martes martes), свиня дика (Sus scrofa), козуля європейська (Capreolus capreolus), олень благородний, ведмідь бурий, вовчок сірий (Glis glis), білка, миша жовтогорла, полівка підземна та звичайна (Microrus subterraneus, M. arvalis). Про домінуючі види цього ландшафту потрібно говорити не взагалі, а лише в розрізі сезонних аспектів, бо якісний і кількісний склад фауни істотно змінюється за періодами року. Зрозуміло, що поняття «домінуючий вид» є відносним. Взимку чисельно переважають: з птахів – дятел великий строкатий, сойка, си- 62 Національний природний парк «Синевир» ниця велика; із ссавців – бурозубка звичайна, заєць-русак, полівка лісова, миша жовтогорла, лисиця, косуля європейська, олень карпатський; весною – крім перелічених, зяблик, щеврик лісовий, дрізд співучий (Turdus philomehs), кріт, полівка підземна; влітку – крім усіх попередніх, тритон карпатський, кумка жовточерева, жаба трав’яна, ящірка прудка, зозуля, плиска біла (Motacilla alba L), вечірниця руда (Nyctalus noctula), ведмідь бурий, вовк, лисиця – хоча ці види присутні тут цілий рік. Восени фауна характеризується різким скороченням. Фауна ландшафту ялицево-ялинових лісів характеризується подальшим помітним збідненням якісного (видового) складу, що пояснюється більш однотипними екологічними і значно суворішими кліматичними умовами цього ландшафтного поясу. Ялицево-ялинові ліси, поширені на території парку, в значній мірі вирубані за попередні декілька десятиліть, що також має негативний вплив на склад фауни і чисельність популяції окремих видів. Слід відзначити, що для цього ландшафту характерні чимало видів тварин, властивих двом попереднім. Проте саме тут можна побачити групу видів, притаманних лише цьому рослинному поясу. До типових хребетних належать: тритон альпійський, ящірка живородна, глухар, орябок (рябчик) (Tetrastes bonasia), голуб, дятел трипалий, горіхівка, або кедрівка (Nucifraga caryocutactes), чиж (Carduelis spinus), снігур (Pyrrhula pyrrhula), шишкар ялиновий, гаїчкапухляк (буроголова) (Poecile montanus), завирушка лісова, мідиця альпійська, кутора мала, ведмідь бурий, вовк, рись (Lynx lynx), горностай (Mustela erminea), косуля європейська, олень карпатський, свиня дика, полівка лісова. Треба відмітити, що зв’язок з цим природним біотопом не в усіх перелічених тварин однаковий, деякі перелічені вище види, заселяючи ялицево-ялиновий ландшафт, трапляються і в ландшафті гірського букового лісу, а часом заходять у розташований вище субальпійський пояс (криволісся, соснового жерепу, полонини). Більшість птахів у період гніздування осідають як в ялицево-ялиновому, так і в буковому поясі. Такі види, як глухар, ялиновий шишкар, корольок, буроголова гаїчка, майже не відвідують розташовані нижче ландшафти. Фауна ландшафту гірського криволісся має дуже бідний видовий склад, що пов’язано із суворістю місцевих умов існування взагалі, а в осінньо-зимовий час зокрема. Цей своєрідний ландшафт субальпійського поясу, утворений гірською сосною (жерепом), зеленою вільхою, починається з вершин Кам’янка, Озірна, Стримба, Дарвайка, Красна, Негровець. До складу фауни даного ландшафту входять такі види, як: яструби великий і малий, беркут (Aquila chrysaetas), пугач (Bubo bubo), вівсянка звичайна, крім тих, які описані в попередньому ландшафті, однак деякі з них можуть перебувати як в ялицево-ялиновому поясі, так і в гірському криволіссі. До найтиповіших «ендемічних» тварин можна лише віднести снігову полівку, нерозривно екологічно пов’язану з цим біотопом. Цей вид ніколи не спускається в розташовані нижче лісові ландшафти і майже не заходить на полонини. Тваринний світ криволісся характеризується своїми специфічними рисами, які полягають у тому, що саме тут живуть поруч тварини, типові, з одного боку, для парку високостовбурного букового лісу, а з другого – для субальпійських лук, які називаються полонинами. До перших належать глухар, яструби великий і малий, канюк звичайний, сова сіра, зозуля, дятел великий строкатий, горіхівка, чиж, снігур, шишкар ялиновий, дрізд співучий, вовчки з родини соневі (Gliridae), миша жовтогорла, полівка звичайна і підземна, ведмідь бурий, рись, свиня дика, олень карпатський, косуля європейська; до других – боривітер звичайний, серпокрилець (стриж) чорний (Apus apus), крук (Corvus corax), кам’янка (камінка) звичайна (Oenanthe oenanthe) та деякі інші. Усі зазначені тварини становлять весняно-літній аспект фауни. Восени і взимку криволісся вкрите товстим шаром снігу і фактично «німе» у фауністичному плані. Фауна ландшафту субальпійських лук – полонин представлена мінімальною кількістю видів «корінних» тварин, в основному птахами, але в цей високогірний пояс їх заходить чимало, хоч умови суворі й своєрідні, на відкритих просторах, вкритих біловусом, різними видами вівсяниць, щучником, тонконогом, чорницею, альпійським щавлем та іншими трав’яними рослинами, існує своєрідний фауністичний комплекс, до складу якого, крім ендеміків високогір’я, входять бореальні види – групи птахів та ссавців відкритих просторів, синантропні форми і види – еврибіонти. До перших належать найтиповіші гірські тварини – тритони альпійський і карпатський, плиска гірська, мідиця альпійська, полівка; Розділ 1. Загальні відомості про Національний природний парк «Синевир» до других – жаба трав’яна, гадюка звичайна, яструби великий і малий, підорлик малий (Clanga pomarina), канюк звичайний, зозуля, сойка, щеврик лісовий, завирушка лісова, горихвістка звичайна, кріт, бурозубка звичайна, куниця лісова, ведмідь бурий, рись, свиня дика, олень карпатський, косуля європейська, миша жовтогорла, полівка підземна. Групи відкритих просторів представляють: боривітер звичайний, стриж чорний, жайворонок польовий (Alauda arvensis), заєць сірий, миша польова, полівка звичайна. В теплу пору року на полонинах парку можна спостерігати синантропні види, такі як: плиска, ластівка міська і сільська, пацюк сірий та види еврибіонти: крук, ворона сіра, ласка, вовк, лисиця. Фауна хребетних Національного природного парку «Синевир» багата і своєрідна. Вона є невід’ємною складовою частиною усього природного гірського комплексу і вимагає особливої охорони. Загальний гірський лісовий ландшафт займає найбільшу за площею територію. Безперечно, ліси Національного парку «Синевир» мають велику цінність, але відомо, що значною мірою їхня цінність полягає в екологічному, науковому, рекреаційному, туристичному значенні, крім того, відомо і те, що ліси є наймісткішим осередком біорізноманітності лісових ландшафтів, що дуже важливо, різноманітності фітоценозів, тобто рослинних угруповань. Лісовими угрупованнями забезпечується функціонування природних екосистем в цілому, забезпечується екологічна стабільність, тобто створення умов для життя тваринного світу, а також для життя людини. На сьогодні за описовими даними визначено, що серед чотирьох гірських лісових ландшафтів на території парку третина асоціацій лісоценофонду припадає на букові та буково-яворовоясеново-в’язові ліси, удвічі менше асоціацій нараховують ялинові та ялицево-ялинові ліси. Слід відзначити, що майже всі лісові формації лісових ландшафтів, крім похідних ялинників, мають групи найцінніших раритетних угруповань, що занесені до Зеленої книги України. Відповідно до характеру і глибин антропогенних змін ландшафтної структури розрізняються такі категорії сучасних ландшафтів (Гетьман, 1998): 1. Ландшафт первинний, для якого не характерна антропогенна діяльність за тривалий час. Таких ландшафтів у НПП «Синевир» 63 практично не збереглося, за винятком окремих його фрагментів (букові праліси 17% від загальної площі лісів парку). 2. Ландшафт природно-змінений. До цієї категорії відносять ландшафти, в структурі яких антропогенний вплив проявився, але він на зміні корінного первинного стану не відобразився або відобразився незначною мірою, без зміни просторової ландшафтної структури. Ці ландшафти в природному парку займають 4,3% площі і являють собою з науково-прикладної природоохоронної точки зору об’єкт досліджень. 3. Ландшафт культурний. Ландшафт, в якому природний корінний стан змінений в результаті господарської діяльності людини більш як на 50 процентів, однак без негативних наслідків для самого ландшафту і, головне, людини. Культурний ландшафт представлений двома варіантами: агрокультурним та сільвакультурним. У першому випадку на місці лісів виникли сільськогосподарські угіддя, у другому – відбулась зміна природних лісів на культурфітоценози (70% від загальної площі парку). 4. Ландшафт напівдевастований (напівзруйнований). У його формуванні проявилась негативна діяльність або стихійні катаклізми, і ліквідація наслідків такого впливу ще можлива у порівняно короткий проміжок часу. Ця різновидність ландшафту становить у природному парку 21% (агроландшафти поблизу сіл Синевирська Поляна, Синевир, Негровець, Колочава), прийняті лісові землі від колективних сільських господарств. 5. Ландшафт девастований (зруйнований). Девастація, або деградація, ландшафту є наслідком незворотних впливів, коли майже повністю руйнується корінна ландшафтна структура. В цьому випадку негативний вплив людини або природи проявився настільки сильно, що відновлення ландшафту, якщо й можливе, то лише протягом тривалого часу (час релаксації). Це кам’яні розсипища (куруми, греготи), загиблі насадження та згарища, ділянки після вітровалів, зсувів та снігових лавин (4,8% площі парку). Ландшафт культурний та напівдевастований – це нижньолучний і прирічковий пояси, в основному сільськогосподарські угіддя, що становлять 8 тис. га, в яких природний корінний стан змінений протягом 500 років у результаті господарської діяльності людини, однак без негативних наслідків. 64 Національний природний парк «Синевир» Перший ландшафт, культурний, представлений двома варіантами:  агрокультурний, на якому проводиться господарська діяльність з вирощування культур овочевих, фруктових та частково зернових населенням даного регіону;  сільвакультурний, в якому відбулась зміна природних лісів на культурні фітоценози. Другий ландшафт напівдевастований з описуваних – напівзруйнований, у його формуванні найбільшу участь брала сама людина (розробка кар’єрів, зсуви), а також стихійні катаклізми (сильні паводки з руйнуванням природної території, русел річок та ін.), що приводить до таких наслідків і такого впливу, які можливо відновити у порівняно короткий проміжок часу, а також розладнані лісові площі та площі з кущовою та чагарниковою рослинністю, тобто в деякій мірі агроландшафт. На даній території проводилась господарська діяльність десятиліттями, і навіть століттями, що призвело до часткової руйнації природних комплексів. Полонинський ландшафт субальпійського та частково альпійського поясу займає площу близько 3 тис. га. Особливе місце займає полонинський ландшафт, в якому протягом багатьох століть найбільш інтенсивно проводилася господарська діяльність людини. Випас великої кількості овець, великої рогатої худоби, розчистка площ випасу, спалювання чагарників та різнотрав’я призвели до надзвичайно великих змін біорізноманіття в порівнянні з первинними гірськими полонинськими луками. Антропогенний вплив на полонинський ландшафт субальпійського та частково альпійського поясу призвів до скорочення площ гірськососново-ялівцево-зеленовільхового криволісся та зниження верхньої межі лісу, внаслідок чого виникають снігові лавини та частково земляні зсуви. У полонинському ландшафті різко знизилася продуктивність не лише лісових, а й трав’яних фітоценозів. Унаслідок інтенсивного випасу худоби в минулому на великих площах сформувалися вторинні рослинні угруповання з низькою продуктивністю та малою врожайністю. На нашу думку, найбільшої шкоди для природи приносило те, що проводилось окошарювання на декількох ділянках площ одноразово у весняно-літній період для овець і ВРХ на межі початку полонинських лук або у смузі лісу верхньої межі, що призвело до вирубування великої кількості здорових дерев для розведення вогню, а також для зарубування у вигляді загат – перешкод для доступу хижаків до стійла овець та ВРХ. В даний час різко зменшилось випасання худоби на полонинах через відсутність колгоспів, а також впало поголів’я овець та ВРХ у населення, що сприяє розвитку біорізноманіття, а особливо відновленню верхньої межі лісу. Гірські екосистеми (ландшафту гірськолісового та полонинського) відзначаються особливою вразливістю, а відновлення їх динамічної рівноваги проходить значно важче. Така ситуація пояснюється тим, що гірські екосистеми, котрі є резерватами природного біорізноманіття, вкрай чутливі до будь-якого антропогенного втручання, що змінює хиткий екологічний баланс і може призвести у майбутньому до негативних наслідків. Першочерговим завданням на сьогодні для НПП «Синевир» повинно бути збереження біологічного та ландшафтного різноманіття з новаторськими підходами, спрямованими на те, щоб призупинити і трішечки повернути назад процеси деградації в межах лісових та лучних ландшафтів. Для досягнення поставленої мети необхідно домогтися збалансованого і невиснажливого використання біологічного та ландшафтного різноманіття та своєчасного відновлення і відтворення природних ресурсів у разі їх необхідного вилучення. Особливостями природних ландшафтів, антропогенно порушених або антропогенно змінених, є їх біотичне та абіотичне різноманіття – одна з наших найбільших цінностей. Ця цінність дісталася нам у спадок після тисячоліть природних, людських перетворень. Цінні й характерні природні екосистеми парку несуть значні втрати внаслідок абіотичних і біотичних чинників, які призводять до зменшення біорізноманіття в межах ландшафтів у різних висотних поясах. Перспективна мета збереження існуючої ландшафтної структури полягає в тому, щоб у найближчий час досягнути найповнішого збереження біологічного і ландшафтного розмаїття на території парку. Ландшафти на території НПП «Синевир», як уже було описано вище, різноманітні та багаті своїм природним і культурним змістом, а їх екосистеми характеризуються великим різноманіттям середовищ існування, багатою флорою та фауною. Розділ 1. Загальні відомості про Національний природний парк «Синевир» 65 1.12. Найбільші водно-болотні угіддя НПП «Синевир» Найбільші водно-болотні угіддя НПП «Синевир» – це озеро Синевир (рис. 1.14) та сфагнові оліготрофні болота Глуханя та Замшатка. Рис. 1.14. Озеро Синевир. Фото М.І. Дербак. 2018 р. Завдяки географічному положенню, природним ресурсам та унікальним гірським ландшафтам зі значним рекреаційним потенціалом Українські Карпати мають особливе економічне і соціально-екологічне значення в країні. Надзвичайно цікавим у геолого-геоморфологічному, ландшафтно-естетичному і біолого-географічному аспектах є район Привододільних Горган, справжньою перлиною якого є Синевирське озеро, поетично назване Морським оком. Водозбірний басейн озера Синевир розташований в середньогірській частині Українських Карпат у північно-західній частині однойменного Національного парку, переважно на абсолютних позначках менш як 1200 м н.р.м., у межиріччі Тереблі й Ріки. Cередній ухил басейну становить 0,032. Головною водною артерією, яка дренує район Синевирського озера, є річка Теребля, що бере початок на західному схилі гори Болотняк на висоті 1080 м і впадає в р. Тиса біля села Буштино. Площа водозбірного басейну озера Синевир невелика, близько 2,3 млн. м2. Особливості геологічної будови басейну, а саме тонкоритмічне перешарування піщаних і глинистих порід палеогенового флішу в поєднанні із помірно континентальним вологим кліматом, зумови- ли глибоке розчленування його поверхні. Глибина ерозійного врізу – понад 500 м. Синевирське озеро належить до типу завальних. Воно утворилось близько 10-11 тис. років тому внаслідок потужного обвало-зсуву корінних пісковиків бистрицької світи еоцену, що зірвалися з південного схилу гори Красної і перекрили прадавню долину Синевирського потоку (Колодій, 1998). Протяжність обвало-зсуву 400 м, ширина близько 250 м, товщина до 38 м, площа поверхні 60 тис. м2, об’єм 847 тис. м3. Улоговина озера складається із двох вузьких, широтно простягнутих западин – прадавніх долин Озерно-Полонинського і Смереково-Клівського потоків. У середній його частині здіймається підводний хребет, що подеколи виходить з-під рівня води у вигляді вузького крутосхилого, витягнутого із заходу на схід острівця. Рівень води в озері постійно змінюється: знижується взимку, підвищується весною і влітку та знову спадає восени відповідно до припливів води з названих вище постійних та тимчасових потоків у періоди злив та інтенсивного танення снігу. Амплітуда коливань рівня води в озері досягає 4,0-7,0 м. Відповідно змінюється площа водного дзеркала від 4,45 до 7,58 га, найбільша глибина від 19 до 23,5 м та об’єм води – від 350 до 460 тис. м3. 66 Національний природний парк «Синевир» Проточність озера забезпечується Синевирським потоком, що витікає за 350 м західніше озера з-під обвало-зсуву на 60 м нижче рівня позначки його гребеня. Кількість води, що витікає з озера, функціонально пов’язана з її припливом, тобто озеро є системою, що саморегулюється. Більшу частину року витік переважає над припливом, проте протягом тих нетривалих періодів, коли суттєво переважає приплив води до озера, об’єм води у ньому збільшується настільки, що забезпечує поступове спадання води протягом достатньо тривалого часу. При цьому рівень води не опускається нижче позначки 964 м н.р.м. (при позначці гребеня природної греблі 973 м н.р.м.). Вода Синевирського озера належить до типу гідрокарбонатно-сульфатних та сульфатно-гідрокарбонатних з мінералізацією 107186 мг/л (для порівняння – мінералізація води р. Теребля біля с. Синевирська Поляна становить 211 мг/л). Зміна мінералізації та хімічного складу води пов’язана з коливанням її рівня в озері (Колодій, 1998). Встановлено, що розподіл температури по площі Синевирського озера на глибині 5 м контролюється в загальних рисах рельєфом дна: гідроізотерми на цій глибині добре узгоджуються з ізобатами і гідроізотермами природного шару води. На глибинах 10 і 15 м розподіл температур дещо інший: найменші температури тяжіють до берегів, а найбільші – до схилів підводного гребеня посередині озера. Найімовірніше, це пов’язано з більш нагрітими підводними течіями, що омивають гребінь (Колодій, 1998). Навіть улітку температура води в Синевирському озері досить низька. Хоча за сонячної погоди поверхневий шар води нагрівається до 20-22° С, але вже на глибині 2,5 м температура знижується до 13,4° С, на глибині 7,5 м – до 7,8° С, на глибині 17,5 м – до 2,6° С. І влітку, і взимку глибинні шари води в озері мають однаково низьку температуру. Температура води в Синевирському озері влітку характеризується наявністю трьох зон: від поверхні до глибини 5 м середній градієнт її падіння становить 0,66° С/м, від 5 до 10 м – 1,56° С/м і нижче 10 м до дна – 0,18° С/м. Твердий стік в озеро становить близько 50 т/рік, із озера – не більше 1 т/рік, отже 98% твердого стоку акумулюється в озері. Тепер на його ванні зосереджено близько 200 тис. м3 озерних відкладів. На території НПП «Синевир» є озеро Озірце, або Дике озеро. Розташоване воно на північно-східному схилі гори Гропа, його площа 1,2 га, максимальна глибина – 9,5 м. Завдяки розташованню на висоті 1000 м н.р.м., при крутизні схилу 30-35º, воно належить до високогірних озер. Унікальність озеру надає те, що воно слугує еталонним взірцем перетворення озера у верхове болото, яке живиться в основному за рахунок опадів, а також водами талих снігів. Заболочування відбувається від центру до периферії і навпаки. Прибережний плав утворений сфагновими мохами й осоками, а сплавинна середина озера – сфагновими мохами буро-червоного кольору, рдесниками та пригніченими ялинами. Вода озера прозора, має темно-синій колір. Навколо озера зростають смереково-ялицево-букові ліси віком понад 120 років (рис. 1.15). Рис. 1.15. Дике Озеро. Фото Н.А. Чуп. 2017 р. Розділ 1. Загальні відомості про Національний природний парк «Синевир» Болото Глуханя знаходиться на території Негровецького природоохоронного науководослідного відділення. Воно займає площу 17,0 га у кварталі № 13, на висоті 620 м н.р.м., біля гори Мерша і правого берега річки Теребля. 67 Гірські болота характеризуються специфічними фітоценозами і в порівнянні із рівнинними мають ряд флористичних особливостей, зокрема наявність рідкісних видів рослин (рис. 1.16). Рис. 1.16. Болото Глуханя. Фото Н.А. Чуп. 2018 р. Болото Глуханя має дуже різноманітний рослинний покрив. Тут зростають такі рідкісні види: журавлина дрібнолиста (Oxycoccus microcarpus Turez. ex Rupr), осока малоквіткова (Carex pauciflora Light.), лікоподіела заплавна (Lycopodiella inundata L.), шейхцерія болотна (Scheuchceria palustris L.), а також представники родини орхідних – коручка болотна (Epipactis palustris (L.) Crantz.), зозулинець плямистий (Dactylorhiza maculata (L.) Soo). На болоті Глуханя зростає один з рідкісних видів лікоподіела заплавна (Lycopodiella inundata L.) – голарктичний вид. Крім категорії Рис. 1.17. Росичка круглолиста (Drosera rotundifolia L.). Фото М.І. Дербак. 2018 р. рідкісних видів, тут зростає також цілий ряд судинних рослин – водянка чорна (Empetrum nigrum L.), осока волосиста (Carex paniculata L.), осока багнова (Carex limosa L.), а серед мохів – (Sphagnum fuscum (Schimp.) Klinggr., Sphagnum rubellum Wills.) бобівник трилистий (Meyianthes trifoliata L.). Тут трапляється також регіонально рідкісний вид – росичка круглолиста (Drosera rotundifolia L.) (рис. 1.17). Також у великій кількості зустрічаються такі види, як андромеда багатолиста (Andromeda polifilium L.), пухівка піхвова (Erioforum vaginatum L.) (рис. 1.18). 68 Національний природний парк «Синевир» Рис. 1.18. Пухівка піхвова (Erioforum vaginatum L.). Фото М.І. Дербак. 2018 р. Оліготрофне болото Замшатка розташоване в Остріцькому ПОНДВ, у 18 кв. ур. Замшатка. Його загальна площа становить 4,5 га, на висоті 820 м н.р.м. На відміну від болота Глуханя, Замшатка більш зволожена, тому що в горах частіші опади і там більша висота над рівнем моря, але за різноманітністю рослинного покриву болото бідніше. Тут зростають такі судинні рослини: журавлина дрібнолиста (Oxycoccus microcarpus Turez.) і осока темно-бура (Carex fuliginosa L.). У фітоценозі Замшатки відмічено зростання деяких видів cудинних рослин, таких як: хвощ болотний (Equisetum palustre L.), підмаренник болотний (Galium palustre L.), журавлина дрібнолиста (Oxycoccus microcarpus Turez. ex Rupr) (рис. 1.19), росичка круглолиста (Drosera rotundifolia L.), калюжниця болотна (Caltha palustris L.), лепешняк великий (Glyceria maxima (C. Hartm.) Holmb.), гірчак почечуйний (Polygonum persicaria L.), гравілат річковий (Geum rivale L.), зозулинець болотний (Orchis palustris Jacq.), осока похилена (Carex leporina L.), осока малоквіткова (Carex pauciflora L.), осока пухирчаста (Carex vesicaria L.), осот болотний (Сirsium palustre (L.) Scop.), жеруха лучна (Cardamine pratensis L.), перстач прямостоячий (Potentila erecta L.), поодиноко розкидана пухівка піхвова (Erioforum vaginatum L.), окремими купками росте брусниця звичайна (Vaccinum myrtillus L.). Уся територія болота Замшатка вкрита суцільним килимом сфагнуму болотного (Sphagnum cuspidatum) та купками зозулиного льону (Polutrychum commune L.). Більшість території заросла ялиною європейською (Picea abies L.), ялівцем звичайним (Juniperus communis L.), поодиноко вербою козячою (Salix caprea L.). Останніми роками з’явилися поодинокі дерева ялини, дещо активніше помітний їх ріст, що свідчить про зниження вологості на окремих ділянках болота. Це може бути явище агрегатної погоди в літні місяці, коли довгий час не випадають опади, а температура повітря до 30о С і більше (рис. 1.20). Розділ 1. Загальні відомості про Національний природний парк «Синевир» Рис. 1.19. Журавлина дрібнолиста (Oxycoccus microcarpus Turez. ex Rupr.). Фото М.І. Дербак. 2018 р. Рис. 1.20. Болото Замшатка. Фото М.І. Дербак. 2013 р. 69 70 Національний природний парк «Синевир» Розділ 2 ІСТОРИЧНІ ВІДОМОСТІ ПРО ТЕРИТОРІЮ, СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК НПП «СИНЕВИР» 2.1. Територія НПП «Синевир» у минулому Перші поселення слов’ян на Мараморощині, до якої входила і теперішня територія частини Закарпаття, а саме Північний Мараморош, з’явились у V ст. Північний Мараморош – це східна частина теперішнього українського Закарпаття: Хуст, Довге, Тячів, Рахів, Міжгір’я та села Міжгірського району. Річки Північного Мараморошу: Тересва, Теребля, Ріка, а також озеро Синевир. Як повідає «Історія міст і сіл Української РСР. Закарпатська область» (1969), територія Закарпаття, у тому числі й теперішня територія Національного природного парку «Синевир», протягом багатьох століть входила до різних державних утворень: Угорщини, Семиградського князівства (васала Туреччини), Австрійської імперії, Чехословаччини, Радянського Союзу. Територія вздовж Тереблі теж переходила від одного феодала до іншого. Вже в 1365 році в долині Тереблі 6 поселень належали румунським феодалам Балу і Драгу та їх нащадкам. У першій половині XV ст. ці землі дістались феодалам Білкеям, які в 1463 році передали їх своїм родичам – Урмезеям. Володіли цими землями і такі власники, як Погань, Калої, Дарваї, Товт. Перші поселення на теперішній території парку з’явились у ХV ст. Першими поселенцями були втікачі від кріпацького гніту. Зокрема, про жителів Колочави в романі «Микола Шугай, розбійник» (1990) чеський письменник Іван Ольбрахт писав: «Це правнуки бунтівних невільників, які втекли від канчука і шибениць, підстаростів і отаманів пана По- тоцького, правнуки повстанців проти здирства румунських бояр, турецьких панів, мадярських магнатів». На берегах річок і потоків втікачі будували собі невеличкі дерев’яні хатинки з маленькими вікнами, глиняною долівкою, дерев’яною крівлею (кора, дранка, чатина), без димоходу, з вогнищем посередині. М. Бембило та М. Підберецький у книжці «Синевирська Поляна. Історія і сучасність» (2012) пишуть: «Отже, 400 років тому на теперішній території Синевирської Поляни були дрімучі незаймані ліси. Логічно припустити, що перші поселенці з’явились на території с. Свобода (яке місцеві жителі називають Слобода), … . Першими поселились тут втікачі з панської Польщі, які згідно з тодішнім правом упродовж кількох десятиліть на новому місці поселення ставали вільними (свобідними) людьми». Перша письмова згадка про Колочаву датується 1463 роком, про Негровець, або Верхню Колочаву – теж 1463 роком, Синевир (Зіневер, Нижній Синевир) – 1604 роком (рис. 2.1), Синевирську Поляну (Верхній Синевир) – 1715 роком. Степан Поп у книжці «Природні ресурси Закарпаття» (2003) пише, що на всіх етапах життя людства природні ресурси використовувались для задоволення матеріальних і духовних потреб людей, і в першу чергу для збору чи вирощування продуктів харчування, спорудження житла, виробництва інших предметів споживання. Наші далекі предки Розділ 2. Історичні відомості про територію, становлення і розвиток НПП «Синевир» селились біля лісу і води, від яких повністю залежали. Ліси були багаті на диких звірів, а річки та потоки – на рибу, і в першу чергу на лососеві види. Основними заняттями перших поселенців на Тереблянській долині були мисливство, рибальство, скотарство, вівчарство та вирощування деяких сільськогосподарських культур, і в першу чергу вівса. Для заготівлі грубих кормів, вирощування рослинних продуктів харчування необхідні були сільськогосподарські угіддя, яких на Тереблянській долині було надзвичайно мало – кругом ліси та чагарники, які займали до 95% території. Тому для розширення сільськогосподарських площ – сінокосів, пасовищ та орних земель перші поселенці та їх нащадки проводили розчистку земель шляхом викорчовування та спалення чагарників та дерев у долинах річок і потоків та на найближчих крутосхилах. Ще й дотепер із сивої давнини вживаються назви урочищ, такі як Погарь, Погореник, Паленик, Спалище, Гарь, Січ, Посіч, Тішня, що безпосередньо вказують на те, що колись на цих ділянках проводилось вирубування (висікання) дерев і чагарників та їх спалювання. Тобто на початку заселення території Тереблянської долини через неве- 71 лику кількість населення негативний вплив на навколишнє природне середовище був мінімальний, природні ресурси використовувались в незначній мірі. Природні процеси в екосистемах проходили повільно у звичному руслі, практично не відчувалось втручання людини. Як повідає «Історія міст і сіл Української РСР» (1969), після 1526 року долина Тереблі потрапила до складу Семиградського князівства, усі ліси ввійшли до складу Хустської домінії, а населення було підпорядковане Хустському замку. Через деякий час маєтки Хустського замку стають власністю угорських князів. До 1867 року ліси східної частини Закарпаття були приписані до солекопалень, коли були утворені дві самостійні лісові дирекції, підпорядковані лісовому відділу Міністерства фінансів. За часів Чехословацької республіки багато лісових насаджень Тереблянської долини були в приватному володінні. За часів Угорщини, зі слів старожила із села Синевир Івана Ілліча Мокрянина, лісництва були в Колочаві та в Синевирській Поляні. Лісником на Остріках був Болог, а в Чорній Ріці біля греблі – Горват. Обидва угорці. Рис. 2.1. Село Нижній Синевир. Фото 1930-х років з чеського архіву. 72 Національний природний парк «Синевир» 2.2. Лісове господарство та лісокористування в ХІХ-ХХ ст. Організація та використання теперішньої території парку З розвитком капіталізму в Австрії, Угорщині, Румунії зростав попит на деревину. На початку ХІХ ст. на Закарпатті почалось інтенсивне вирубування лісів, яке в дещо меншій мірі характерне для Тереблянської долини. Але і тут попит на деревину зростав, що породило жорстоку експлуатацію верховинців-лісорубів. Торгівля лісом приносила поміщикам великі прибутки. Заготівля деревини проводилась вручну за допомогою поперечної пили, сокири, цапіни. Волами та кіньми зрубані і, як правило, обкоровані стовбури смерек підвозились до риз чи місць спуску і прямували в портош, де їх складали в штабелі для просихання. Потім цей ліс бокораші сплавляли рікою Теребля до Тиси. Для сплаву потрібен був запас води, тому на притоках Тереблі будувались греблі (стави). Зазвичай така технологія практично не завдавала шкоди довкіллю. Такі греблі (стави) в ХІХ ст. були побудовані на Тереблі в урочищах Слобода (рис. 2.2) та Розтока, вище впадіння потоку Студений в Тереблю, на Чорній ріці (Озерянці), на річці Дубелянка, на Фулеївці, на Пессій ріці вище потоку Селиського. На річці Песся греблю відремонтував у 1950-х роках Буштинський лісокомбінат, але 04.11.1998 року вона була повністю зруйнована повінню (рис. 2.3). Рис. 2.2. Залишки греблі в урочищі Слобода, яка зазнала сильної руйнації під час повені 4 листопада 1998 р. Фото з архіву НПП «Синевир». 1998 р. Рис. 2.3. Капітальний ремонт греблі на Пессій ріці. Представники Буштинського лісокомбінату на перевірці ходу робіт. Зліва крайній – сторож-рибовод В.С. Мокрянин. 1950-ті роки. Фото із сімейного архіву Кута Ю.А. Основною греблею була гребля на Чорній ріці. Побудована вона під керівництвом австрійського інженера Клаузе в середині XIX ст. Гребля являла собою складний комплекс дерев’яних конструкцій, а також технічних вузлів і механізмів. Довжина її 80 м, ширина 5,5 м, висота від днища до річкового дна 3,5 м. Підпирали греблю дві основні опори, побудовані, як і сама гребля, за принципом «скрині» – коробки, викладені з колод і засипані камінням. Опори встановлені паралельно течії і перпендикулярно до греблі, по обидва боки від основних воріт, через які проходили бокори. Опори виконували дві функції: підпирали греблю і направляли бокори в потрібному напрямку. На дно під основу греблі укладалось каміння великих розмірів (брили), яке доставлялось туди з навколишніх схилів. До речі, частина тих брил і тепер лежить у руслі ріки нижче моста, який знесла вода при повені 1999 року. Водосховище, що утворилося в результаті загачування річки греблею, мало до 2 км у довжину та 80-200 м у ширину. Об’єм води водосховища на Чорній ріці забезпечував одночасний сплав до п’яти бокорів. Інші водосховища, що були у верхів’ях рік Теребля, Розтока, Слобода, Дубелянка, Песся ріка, мали набагато менший об’єм води і забезпечували одночасний сплав до двох бокорів. Греблі були дерев’яні. Завдяки їм ставало можливим транспортування деревини водою з віддалених Розділ 2. Історичні відомості про територію, становлення і розвиток НПП «Синевир» урочищ. Важкий і ризикований труд лежав на плечах сильних і мужніх горян (рис. 2.4). Не один і не два бокораші загинули під час сплаву. І все ж робота бокорашів була престижною і високооплачуваною. Рис. 2.4. Вид на греблю з боку ставу (водосховища), який на той час ще не був замулений. Початок 1960-х років. Фото з архіву НПП «Синевир». Деревина для бокорів заготовлялася переважно взимку. Лісоруби жили в колибах. Ко- 73 лоди корувались прямо на місці рубки. По ризах комлем уперед спускалися з гір у портош. Кіньми підтрельовувались та розвертались. Бокор шили вершинами вперед. Заготівля деревини, звичайно, була важкою працею, але праця бокорашів була набагато важчою і небезпечнішою. І, як правило, бокораші ліс не заготовляли, а лісоруби бокори не сплавляли. Був такий собі розподіл праці. Нижче подано фото бригади лісорубів, яка заготовляла ліс для формування бокорів у кінці 1950-х років (рис. 2.5). Бригади в той час організовувались, як правило, з родичів та сусідів. Один з них, наймолодший, – каймер. До його обов’язків входила підтримка вогнища біля колиби, забезпечення колиби дровами і водою. Увагу привертає колиба, в якій проживали лісоруби. Зроблена з дерев’яних колод і довкола накрита гіллям хвойних порід (чатиною). Основним і найважливішим природним ресурсом Карпат, який до того піддавався найбільшій експлуатації, звичайно, є ліс. Тому надалі основна увага буде приділена стану використання і охорони лісу в різні періоди нашої історії. Рис. 2.5. Бригада лісорубів із 16 чоловік. На цій фотографії можна впізнати: зліва лежить Субота Василь Григорович (1933-2002); навприсядки зліва направо: Мокрянин Іван Степанович (1929-2000), Шпілька Михайло Іванович (1928-2012), Кут Василь Миколайович (1919-1984), справа: Субота Павло Григорович (1940-2017). Стоїть – другий справа Бобонич Ілько Олексійович (1908-1981). На колибі сидять Субота Іван Григорович (1928-2011) та Кут Федір Миколайович (1921-2003). 74 Національний природний парк «Синевир» Рубки лісу в другій половині ХІХ – першій половині ХХ ст. зважаючи на тодішню технологію лісозаготівель, що базувалась на ручних пилах, кінній тязі, а пізніше і на малопотужних тракторах, не завдавали істотної шкоди природному середовищу. У 1950-1960-х роках між урочищами Кантина та Зелена Яворина була прокладена вузькоколійка, по якій на мотовозі (дрезині) перевозився ліс із Зеленої Яворини, Піскави, Турикової, Фулеївця, Мадярки на Кантину, а там формувались бокори та сплавлялись вниз по Чорній ріці. Мотовозом перевозились також робітники та лісова охорона (рис. 2.6). Рис. 2.6. Працівники лісової охорони Остріцького лісництва їдуть на мотовозі. Серед них є В.Д. Міщанин, В.М. Субота, С.І. Сятиня, С.В. Субота, М.Ю. Субота. Машиністом мотовоза був М.І. Гриць із с. Драгова. Кінець 50-х років ХХ ст. Фото із сімейного архіву Міщанина В.Д. З приходом радянської влади лісові насадження піддаються масовим вирубкам і в основному суцільними рубками. Деревину в 40-50-х роках ХХ ст. продовжували сплавляти бокорами по р. Теребля аж у р. Тиса. Але з початком будівництва Теребле-Ріцької ГЕС сплав проводився лише до ур. Квасовець. А звідти вже вузькоколійкою деревина транспортувалась до с. Буштина. Сплав припинився в 1961 році, після чого вивезення лісу проводилось лісовозами. Техніка полегшила працю людей і остаточно залишила у минулому таку професію, як бокораш. Молоді, здорові, загартовані чоловіки із задоволенням ішли на сплав бокорів – праця їх була хоч і дуже небезпечною, але романтичною та престижною і доволі-таки оплачуваною (рис. 2.7-2.9). Багато бокорашів із Синевира, Синевирської Поляни та меншою мірою Негрівця і Колочави були справжніми майстрами своєї справи і багато років сплавляли бокори по р. Теребля та її притоках. Справжніми «асами» сплаву були із с. Син. Поляни: В.В. Тацин (1926-2007), Г.І. Красняник (1930-2013), С.І. Нанинець (нар.1933 р.)., М.М. Біланин (1915-1983), С.С. Ковач (19312016), Ю.М. Желізняк (1934-2015), В.Ю. Нірода (1928-1992), синевирці: Ф.В. Сятиня (19111996), Ів. Іл. Мокрянин (нар. 1929 р.), Ю.Іл. Бобонич (1924-1998), І.Г. Субота (1928-2011), П.І. Шегда (1908-1959), Ю.М. Бугина (19222016), М.Ю. Бонкало (1929-1987), М.І. Шпілька (1928-2012), В.М. Кут (1919-1984), М.М. Куруц (1930-1984), Ю.І. Гаштур (1927-2015), Ю.А. Теслевич (1927-1992), А.І. Гаштур (19292005), М.І. Гаштур (1922-2017), Ф.В. Цупер (1918-2014). Рис. 2.7. Бокораші шиють бокор. Перша табла майже готова, іде установлення опайчин (весел). Також іде формування другої табли. Кінець 50-х років ХХ ст. Фото із сімейного архіву Міщанина В.Д. Рис. 2.8. Прохід бокора через флудер (шлюз). Кінець 1950-х років. Фото з путівника «Музей лісу і сплаву» Я.М. Байрак, Д.Е. Матола. 1987 р. Розділ 2. Історичні відомості про територію, становлення і розвиток НПП «Синевир» 75 то років сплавляв бокори. В ур. Розтока ставниками були Ілько Микитович Красняник, а після нього Іван Іванович Красняник (19261980). В ур. Фулейовецька ставником був Василь Павлович Субота (Кіронський). Рис. 2.9. Тільки що бокор зійшов зі швінтабел (дерев’яного настилу) і пройшов під мостом. Бокораші вправно працюють опайчинами. Зліва на фото видно цімрованку (відбійну стінку). Тут було найнебезпечніше місце, де часто гинули бокораші. Кінець 1950-х років. Фото з путівника «Музей лісу і сплаву» Я.М.Байрак, Д.Е. Матола. 1987 р. У 1930-40-х роках сплавляв бокори навіть священик православної церкви с. Синевир ігумен Феодосій, у миру Горват Федір (рис. 2.10). Він по неділях і у свята правив службу в церкві, а в робочі дні сплавляв бокори, разом з односельцями, попередньо поблагословивши їх. Рушаючи з бокором чи проходячи через флудер, бокораші вимолювали «Отче наш». Рис. 2.11. На фотографії бокораші (зліва направо): Андрій Якович Ковбиця, Костянтин Миколайович Чуп (він був і ставником) та Федір Васильович Сятиня. Фото із сімейного архіву Бобика М.В. Середина 1950-х років. На час написання цієї книжки в живих залишилось усього декілька бокорашів. Серед них синевирці: Іван Ілліч Мокрянин (1929 р.н.) (рис. 2.13), Михайло Васильович Нірода (1930 р.н.), Микола Юрійович Бобик (1931 р.н.) та житель Синевирської Поляни Михайло Михайлович Бабічин (1935 р.н.). Вони охоче поділилися спогадами про сплав бокорів у далекі 1950-ті роки. Рис. 2.10. Меморіальна дошка на честь священика церкви Успіння Пресвятої Богородиці в с. Синевир ігумена Феодосія (Горвата). Фото В.І. Суботи. 2018 р. Важливою посадою на кожному ставі-греблі була посада ставника, який стежив за станом інженерних споруд греблі, відкривав ворота флудера, керував початком руху бокора у флудер та виголошував молитву. На Чорній ріці, за словами Миколи Васильовича Бобика (рис. 2.12), ставником близько 30 років був Костянтин Миколайович Чуп. Він також бага- Рис. 2.12. Бокораш Бобик Микола Васильович, 1931 р.н. Фото із сімейного архіву Бобика М.В. 2011 р. Івану Іллічу йде 87-й рік, але він багато чого розказав про життя горян у далекі 19401960-ті роки. Згадав, як заготовляли ліс, з ким сплавляв бокори, де були найбільш небезпечні 76 Національний природний парк «Синевир» місця на р. Теребля. Розказав про принцип роботи так званої чови. Розмову з ним знято на відео. Рис. 2.13. Бокораш Мокрянин Іван Ілліч ділиться спогадами про бокораське життя з працівниками НПП «Синевир» В.І. Суботою та Ю.Ю. Бабічином. Зустріч у лютому 2018 року. Фото Печкан М.В. Багато цікавого розповів і Федір Іванович Шегда (1930 р.н.), який особисто бокори не сплавляв, але постійно працював з кіньми на підтрелюванні хлистів у лісі та розвороті їх у портоші. Неодноразово доводилось йому розбирати затори, які утворювались при аварії бокора. Іван Ілліч Мокрянин та Федір Іванович Шегда розказали, що бокор складався з декількох табл: від 2 до 5. Шили їх у руслі річок нижче греблі, за винятком греблі на Чорній ріці, де бокори шили у водосховищі. В один бокор зшивалось від 150 до 400 куб. м деревини. Федір Шегда каже, що бокор у 500 куб. м (рекорд!) зшив і сплавив по Тереблі Ю.М. Бугина з бригадою. До речі, Ю.М. Бугина сплавляв бокор, який знімали в кінострічці «Над Тисою» (Виробництво: Мосфільм, 1958 р.). Микола Васильович Бобик (1931 р.н.) розказав, що він у 1954-1957 роках сплавляв бокори з урочищ Мадярки, Березівця та Чорної Ріки разом з Михайлом Васильовичем Дебелєм, Юрієм Іллічем Бобоничом, Іваном Івановичем Бобоничом, Дмитром Олексійовичем Костем, Григорієм Дмитровичем Костем. Бокор за бокором ішли з розривом 15 хвилин. Він розповів, що при зйомці фільму «Над Тисою» було декілька дублів. Тоді бокори сплавляли Михайло Субота, Василь Стець, Михайло Дебель, Іван Бобонич. М.В. Бобик розказав, що бокор у 500 куб. м (5 табл) зшили Василь Юрійович Бонкало, Михайло Юрійович Бонкало, Петро Васильович Нірода та Юрій Михайлович Бугина. Однак перші три табли пройшли флудер, а четверта не увійшла і застопорила. Довелось четверту таблу відрізати, а вниз пішли тільки перші три. Передня, або перша, табла, шилася з найдовших хлистів (зазвичай 25 м), а наступні табли були коротші – 23 м, 20 м. Задня табла привантажувалася хлистами у два, а то і три ряди, щоб вода не гнала бокори і не виносила задні табли на передні. При цьому так легше управляти бокором. Іван Ілліч Мокрянин згадує, що, бувало, так привантажать задню таблу, що поки довезуть бокор у Квасовець, то нижні колоди задньої табли зчешуться об каміння днища ріки наполовину. Воду зі ставу (водосховища) пускали на дві години раніше, а потім бокори. Бокор сплавляла бригада в основному з чотирьох бокорашів. Для надійного сплаву бокорів за рікою вели догляд: будувались цімрованки та кашиці. Найбільш небезпечні ділянки ріки були у Чорній ріці нижче моста зразу за греблею, в урочищах Гуки, в Кайлова та в Крутіль (нижня частина Синевира). На цих ділянках бокори найчастіше розбивались. Часто траплялись і смертельні випадки. Нижче моста на Чорній ріці при сплаві загинули в кінці 1950-х років Юрій Васильович Савинець та Василь Стець з Негрівця, Василь Іванович Куліш із Синевира. З-поміж бокорашів Синевирської Поляни під час сплаву загинули Михайло Іванович Яцько та Іван Іванович Красняник (обидва в 1934 році). Останній бокор по Тереблі із Синевирської Поляни у 1961 році сплавив Михайло Юрійович Нірода (1935-2009). Для інформування бокорашів при сплаві бокора про наявність або відсутність заторів, тобто про дозвіл або заборону подальшого ходу бокора, використовувалась так звана «чова» – щиток, який встановлювався на підвищеннях, де добре проглядалась ріка. Якщо щиток-«чова» піднята – можна продовжувати везти бокор далі. Якщо «чова» впала і лежить – необхідно зупинити бокор. Зупиняли бокори на гамованках, тобто ділянках ріки, де течія була спокійною. Бокори зупиняли за допомогою клочаних мотузів або пізніше металевих тросів, один кінець яких був прив’язаний до мертвяка (деревини великого діаметра), зако- Розділ 2. Історичні відомості про територію, становлення і розвиток НПП «Синевир» паного в землю. При небезпеці другий кінець мотуза кидали на бокор і прив’язували його до спеціально заверченої на задній таблі чопи. Праця, пов’язана зі сплавом лісу, у багатьох викликала неабиякий інтерес та навіювала романтику. Тож аби донести до нащадків, яке було важке життя і труд горян-бокорашів, в урочищі Чорна Ріка, на греблі було вирішено створити музей. В 1973 році цю унікальну гідротехнічну споруду було детально обстежено фахівцями, а потім відремонтовано, зроблено надбудови. Тут розмістився єдиний в Європі Музей лісу і сплаву (рис. 2.14 та 2.15). Відкрився цей унікальний історико-культурний об’єкт у 1976 році. Рис. 2.14. Гребля на Чорній ріці для сплаву бокорів. Вид до реконструкції, що була проведена в 1983-1984 рр. Фото з путівника «Музей лісу і сплаву» Я.М. Байрак, Д.Е. Матола. 1987 р. Рис. 2.15. Екскурсовод І.Д. Іванина демонструє механізм підняття воріт для пуску води. Фото з путівника «Музей лісу і сплаву» Я.М. Байрак, Д.Е. Матола. 1987 р. 77 Рис. 2.16. Група синевирських бокорашів під час формування бокора: Федір Васильович Сятиня (1911-1996) – крайній зліва, Іван Васильович Міщанин (1930-1997) – крайній справа, Микола Іванович Селемон (1929-2005) – другий справа. Фото з архіву Міщанина І.В. Кінець 1950-х років. Шпілька Михайло Іва- Субота Іван Григорович нович (1928-2012). (1928-2011). Сятиня Федір Васильо- Бугина Юрій Михайлович (1911-1996). вич (1922-2016). Рис. 2.17. Бокораші. 78 Національний природний парк «Синевир» Шпілька та майстер Микола Іванович Руснак (1933-2005). У 1988 році Музей лісу і сплаву відкрився знову. Біланин Михайло Ми- Тацин Василь Васильохайлович (1915-1983). вич (1926-2007). Рис. 2.18. Бокораші. Обидва сплавляли бокори зі Слободи і Розтоки в повоєнні роки. Рис. 2.19. Зустріч старих бокорашів з представниками Синевирського лісництва на березі Тереблі, по якій в далекі 1950-ті сплавляли бокори. Зліва направо: бокораш Василь Миколайович Кут (19191984), бокораш Михайло Васильович Куруц (19301984), бокораш, а після лісник Юрій Михайлович Бугина (1922-2016), лісник Дмитро Іванович Нірода, лісничий Синевирського лісництва Василь Петрович Шпілька (1940-2003), бокораш Михайло Юрійович Бонкало (1929-1987). Початок 1980-х років. Фото із сімейного архіву Шпільки В.П. У 1987-1988 роках Синевирським лісництвом було проведено капітальну реконструкцію греблі і музею (рис. 2.20-2.24). По-новому були зроблені всі дерев’яні елементи греблі: стіни, у т. ч. й ті, що розташовані нижче рівня води, дах, усі елементи і конструкції під дахом, настил, відбійні стінки, швінтабли, а також зроблено оригінальний критий міст нижче греблі. Основу греблі, опорні скрині та відбійні стінки було заповнено камінням. Безпосередньо керували роботами з реконструкції греблі лісничий Василь Петрович Рис. 2.20. Будівельна бригада на реконструкції греблі. Фото з архіву НПП «Синевир». 1988 р. Рис. 2.21. Настил швінтабел при реконструкції греблі. У центрі – бригадир Іван Михайлович Ньорба, справа – будівельник Андрій Миколайович Чуп. Фото з архіву НПП «Синевир». 1988 р. Рис. 2.22. Гребля та Музей лісу і сплаву на Чорній ріці після реконструкції 1983-1984 рр. Зруйнована повінню 1998 року. Фото з архіву НПП «Синевир». 1989 р. Розділ 2. Історичні відомості про територію, становлення і розвиток НПП «Синевир» 79 обсязі, було відновлено. А також відновлено мости, підпірні стінки. Рис. 2.23. Міст на Чорній ріці (Озерянці) до реконструкції. Фото із сімейного архіву Шпільки В.П. 1980 р. Рис. 2.24. Критий міст нижче греблі на Чорній ріці, збудований при реконструкції греблі в 19871988 рр. За проектом В.П. Шпільки, В.І. Суботи, П.В. Міщанина та І.М. Ньорби. Фото з архіву НПП «Синевир». 1989 р. Павло Васильович Міщанин (1931-1996) був відмінним будівельником. Усі об’єкти, які споруджувалися Синевирським лісопунктом та лісництвами, без його участі не будувались. Його козиром були роботи з дерева. Він будував греблю, базовий будинок лісопункту на Остріках (їдальня), амбулаторію в Синевирі, гуртожиток на Туриковій та інші об’єкти. Але катастрофічною повінню 1998 року гребля та Музей на Чорній ріці, а також критий міст були зруйновані (рис. 2.25-2.27). Цією повінню були зруйновані й інші об’єкти: мости, підпірні стінки, гребля в Пессій ріці, дороги господарського значення. Національному парку, його інфраструктурі було завдано величезної шкоди. Дороги, хоч і не в повному Рис. 2.25. Вид греблі, зруйнованої повінню 4 листопада 1998 року. Фото з архіву НПП «Синевир». 1998 р. Рис. 2.26. Наслідки повені 1998 року. Залишки греблі, руйнація берегів ріки, немає моста, жалюгідні залишки автомобільної дороги. Фото через декілька днів після повені. Фото з архіву НПП «Синевир». 1998 р. Рис. 2.27. Повінь 4 листопада 1998 р. Вид з моста на цех переробки. Вода досягла настилу моста та розлилась по всій території нижнього складу. Фото з архіву НПП «Синевир». 1998 р. 80 Національний природний парк «Синевир» У 2000 році силами Національного парку розпочалась відбудова зруйнованої греблі. На будівництві працювали від 30 до 50 чоловік, залежно від виду роботи. Але нова весняна повінь 2001 року знову зруйнувала те, що було вже зроблене. Так закінчилася епопея з Музеєм лісу і сплаву та греблею, на якій він був розташований. Щоправда, періодично після 2001 року Мінприроди схвалювало ідею відновлення цього комплексу та навіть обіцяло виділити кошти. У 2008 році рішенням Закарпатської обласної ради Музей лісу і сплаву (залишки греблі) та об’єкти музею, що знаходились на території біля греблі (колиба, ужварня, 2 будинки, а також форелеінкубатор), були незаконно передані нашвидку створеному комунальному підприємству при Закарпатській обласній раді «Музей лісу і сплаву на Чорній ріці». Лише через 8 років рішенням суду Музей було повернуто Національному парку, а у 2017 році виділено 52 млн. грн на відновлення Музею. Роботи передбачено провести у 20182019 роках. У своїй книжці «Лісам Закарпаття зеленіти вічно» (2010) Микола Бігун лісогосподарювання в краї поділяє на три етапи: долісокомплексний (1946-1959 рр.), період діяльності лісового комплексу в Карпатах (1960-1991 рр.) і діяльність обласного управління лісового господарства (після 1992 р.). «Важким ударом по лісових екосистемах області був повоєнний період, коли для відновлення зруйнованої України … потреба в деревині, особливо хвойній,… була високою. У 1950-1960-х роках обсяги щорічних суцільних вирубок перевищували у 3-4 рази науково обґрунтовані і допустимі обсяги…». Але на першому етапі, за твердженням М. Бігуна, технологія лісозаготівель була старою та не завдавала значної шкоди природі. «Рубка здійснювалась ручними пилами, а транспортування деревини з гір – гужовою тягою (коні, воли), а під кінець періоду – легкими газогенераторними тракторами». Природоохоронне законодавство на цьому етапі в основному дотримувалось. «Найтривалішим за часом, понад 32 роки, був другий період лісокористування в краї. У кінці 1959 р. у трьох Карпатських областях… були створені потужні лісові комплекси – трести, а потім реформовані у державні об’єднання, які взяли на себе функції ведення лісового господарства, лісоексплуатацію, деревообробку, лісохімічне та меблеве виробництво» (Бігун, 2010). До складу «Закарпатлісу» входило 14 лісокомбінатів. Для такого потужного комплексу потрібна була велика кількість деревини. Тому переруб розрахункової лісосіки тривав аж до 1968 р. На цьому етапі успішно вирішувалась проблема лісовідновлення як поточних, так і минулих вирубок. З 1968 року рубки головного користування стали проводитись у межах розрахункової лісосіки. Перші два етапи цілком характерні для теперішньої території НПП «Синевир», яка спочатку входила до складу Буштинського лісокомбінату, а з 1972 року – до Міжгірського лісокомбінату. В повоєнні роки, аж до створення Національного парку, лісові насадження інтенсивно вирубувались. На жаль, інформації про обсяг рубок небагато, але деякі цифри навести можна. Так, на території Колочавського лісництва за 1953-1972 роки було проведено посадку лісових культур на площі 978 га. А за 1973-1989 роки посаджено 309 га лісових культур. Тобто на цих площах був зрубаний ліс і вони стали вирубками. Для порівняння: протягом 19902017 років було зрубано лісу і посаджено лісових культур на площі 31 га. У 1978-1990 рр. на сучасній території парку щорічно вирубувалось по 50-60 тис. куб. м за головним користуванням та до 15 тис. куб. м – за проміжним (рубки догляду та санітарні рубки). З 1960 по 1989 рік на цій території суцільними рубками зрубано лісів на площі 4113 га. Вирубки лісів, в основному суцільні, проводились ліспромгоспами області, а також Львівським і Станіславським раднаргоспами, а потім лісокомбінатами: в основному Буштинським та Міжгірським. У 1964 році на теперішній території парку буревій повалив сотні тисяч кубометрів лісу на сотнях гектарів в Остріцькому та Синевирському лісництвах в урочищах Зелена Яворина, Велика і Мала Піскави, Безіменний. Для розробки вітровалів у 1964-1965 роках були задіяні й інші лісокомбінати області. Рубки головного користування проводились до 1990 року. На свіжих та задернілих вирубках проводилось лісовідновлення шляхом створення лісових культур та сприяння природному поновленню. Розділ 2. Історичні відомості про територію, становлення і розвиток НПП «Синевир» У перші роки становлення радянської влади на Закарпатті на території нинішнього НПП «Синевир» були організовані три лісництва: Колочавське площею 9 576 га, Синевирське площею 10 225 га, Син.-Полянське площею 10019 га. У 1965 році на частині території Синевирського та Син.-Полянського лісництв було створено Остріцьке лісництво. У цьому ж 1965 році частина лісів Колочавського, Синевирського та Син.-Полянського лісництв загальною площею 6025 га була передана у відання колгоспів Міжгірського, Хустського та Тячівського районів. Передача лісів до колгоспів здійснювалася з метою заготівлі деревини власними силами для розвитку господарської діяльності, будівництва тваринницьких комплексів, виробничих приміщень та для власних потреб населення. В колгоспах лісове господарство велось на дуже низькому рівні. Як наслідок, на місці високопродуктивних лісів виникли порослеві та чагарникові насадження (вільха, ліщина, береза, бук, ялина) з пеньками висотою 0,5-1 м, з яких відростає до десяти і навіть більше порослевих деревцят діаметром 5-12 см і висотою до 3 м (особливо бука), що виростають в результаті постійного рубання молодих деревцят, а також криволісся, особливо ялини, що утворилось через рубання молодих стовбурів для підгодівлі хвойними деревцятами та гілками овець зимою. Такі порослеві насадження і натепер є у Негрівці на схилах правобережжя Тереблі аж до Косого Верха, у Синевирі, у Кривому, на лівобережжі Тереблі, Заверхом. Таке саме порослеве букове криволісся є по грунях навколо Колочави. До 1946 року сучасна територія парку входила до Буштинської дирекції державних, приватних, церковних лісів і маєтків (від Яблуницького перевалу до Іршавщини), керівниками якої були Кампій та Стріпський. Решта лісів області – від Іршавщини, на сході, до кордону з Чехословаччиною і Польщею, на заході, належали до Ужгородської дирекції державних, приватних та церковних лісів. У 1946 році Буштинська дирекція реорганізувалась у ліспромгосп та лісгосп. Першими директорами були: ліспромгоспу – В.П. Болдирев, а лісгоспу – Андрушко. Колочавське, Синевирське та Син.-Полянське лісництва входили до складу Буштинського лісгоспу. У 1960 році лісгосп і ліспромгосп об’єдналися в Буштинський лісокомбінат. Першим директором лісокомбінату став Юрій Дмитрович Гаджега. Після нього 81 в різні роки директорами Буштинського лісокомбінату були Вікентій Євтіхійович Шураєв (з 1968 по 1972 р.), Петро Львович Мисько (з 1972 р.). У 1972 році сучасна територія парку була передана з Буштинського до Міжгірського лісокомбінату. Директором Міжгірського лісокомбінату був Михайло Степанович Дудчук, а згодом, з 1975 року, Антон Юрійович Федурця (рис. 2.28). Рис. 2.28. Директор Міжгірського лісокомбінату Антон Юрійович Федурця (1936 р.н.). Фото Бабічина Ю.Ю. 2013 р. У період діяльності Буштинського та Міжгірського лісокомбінатів лісничими були: Колочавського лісництва: Іван Михайлович Мойсюк, Микола Йосипович Фетько, Юрій Миколайович Ярема (1951 р.н.) (рис. 2.31), Василь Іванович Субота (1956 р.н.) (рис. 2.33), Михайло Петрович Кільчицький (1961 р.н.); Синевирського лісництва: Юрій Дмитрович Іванина, Іван Трофимович Беззуб, Іван Миколайович Квак (рис. 2.35), Іван Іванович Апшай, Юрій Михайлович Панич, Іван Михайлович Горінецький, Василь Петрович Шпілька, Володимир Шведов, Юрій Миколайович Ярема, Олександр Васильович Дуда; Остріцького лісництва: Юрій Михайлович Панич, Василь Йосипович Шиндра (1920-1985) (рис. 2.34), Микола Іванович Подоляк (рис. 2.29), Алім Філіпович Виноградов, Іван Михайлович Куруц (1952-2006), Іван Петрович Маркович (1956 р.н.) (рис. 2.32); Син.-Полянського лісництва: Микола Іванович Подоляк, Микола Йосипович Фетько, Зорян Миколайович Фреїв (рис. 2.30), Віктор Михайлович Свищо, Василь Федорович Попадинець (1960 р.н.). 82 Рис. 2.29. Лісничий Остріцького та Син.Полянського лісництв Микола Іванович Подоляк. Фото із сімейного архіву Міщанина В.Д. 1975 р. Національний природний парк «Синевир» Рис. 2.30. Лісничий Син.-Полянського лісництва Зорян Миколайович Фреїв. Фото із сімейного архіву Шпільки В.П. Рис. 2.31. Лісничий Колочавського лісництва Юрій Миколайович Ярема (другий зліва) з інженерами Міжгірського лісокомбінату Ф.Г. Іваниною, Й.Д. Ковбашиним і М.А. Романишиним. Фото із сімейного архіву Яреми Ю.М. 1975 р. Рис. 2.32. Лісничий Остріцького лісництва Іван Петрович Маркович. Фото із сімейного архіву Марковича І.П. 2010 р. Рис. 2.33. Лісничий Колочавського лісництва Василь Іванович Субота. Фото із сімейного архіву Суботи В.І. 1981 р. Рис. 2.34. Лісничий Остріцького та Син.-Полянського лісництв Василь Йосипович Шиндра. Фото із сімейного архіву Шиндри В.В. 1960-ті роки. Рис. 2.35. Лісничий Синевирського лісництва Іван Миколайович Квак. Фото із сімейного архіву Кута Ю.А. Кінець 1950-х років. На сучасній території Національного парку для організації ведення лісового господарства та лісозаготівель, а також використання природних ресурсів у народногосподарських цілях періодично, раз на 10 років, проводилось лісовпорядкування. Перше лісовпорядкування було проведено в 1948 році, а наступні в 1958, 1968, 1978, 1988 роках. У 1988 році лісовпорядкування проведено вже з прицілом на створення Національного парку. Лісництва займалися всім комплексом лісогосподарських, лісозахисних заходів, лісовідновленням, біотехзаходами. Лісництва проводили рубки догляду за лісом: освітлення, прочистки, прорідження. Формування молодих насаджень, яке включало і проведення рубок догляду, було на особливому контролі як з боку лісокомбінату, так і з боку об’єднання «Закарпатліс» та Міністерства лісової промис- Розділ 2. Історичні відомості про територію, становлення і розвиток НПП «Синевир» ловості. На ділянках, що вийшли з-під суцільних рубок, в основному проводилась посадка лісових культур, рідше – сприяння природному поновленню. В обов’язковому порядку проводився догляд за лісовими культурами шляхом обкопування чи обжинки посадкових місць. При кожному лісництві діяв лісовий розсадник, де вирощувались десятки тисяч саджанців і сіянців, які використовувались для власних потреб, а також реалізовувались як по області, так і за її межі. У середині 1960-х років при кожному обході був індивідуальний невеличкий розсадник площею 0,01-0,03 га, який був закріплений за лісником відповідного обходу і ним оброблявся. Лісництва займались виробництвом товарів широкого вжитку: заготівля березових віників, дров-рубанців, парканових прогонів, виноградних коликів. З прийняттям у 1980 році Продовольчої програми до лісництв доводились плани заготівлі дикоростучих плодів і ягід, розведення молодняку овець та ВРХ. Лісництва займалися заготівлею сіна та кормових віників для зимової підгодівлі лісової фауни, споруджували годівниці, будували перепади. Проводилась боротьба з вовками, доводився план відстрілу бродячих собак та сірих ворон. У той час в лісах Карпат, у т.ч. й лісах Міжгірського лісокомбінату, було багато вовків, які завдавали відчутної шкоди диким звірам, і в першу чергу оленям та косулям. Тому з ними велась активна боротьба: проводилось облавне полювання, викладались капкани, будувались так звані вовчурні для відлову вовків живими (рис. 2.36). 83 Велика увага приділялась зарибненню річок і потоків. У Синевирському лісництві працював найпотужніший в Європі форелеінкубатор з одноразовою закладкою 1 млн. шт. ікри (рис. 2.37). Рис. 2.37. Внутрішній вигляд форелеінкубатора. Фото з архіву НПП «Синевир». 1985 р. Рис. 2.36. Зліва направо: лісник Ю.А. Томаш, інженер-мисливствознавець Міжгірського ЛК М.Іл. Бундзяк, інженер по охороні лісу Ф.Г. Іванина, лісник М.І. Нірода, лісничий В.П. Шпілька, пом. лісничого З.М. Фреїв, технік-лісівник М.А. Горват. По центру в ногах добутий вовк. Фото із сімейного архіву Шпільки В.П. 1975 р. Техніком-іхтіологом довгі роки працював Василь Степанович Томаш (1935-2011), який займався відбором ікри від маточного поголів’я, закладкою ікри на інкубацію, контролем за ходом інкубації, підтримкою необхідної температури води в інкубаційних апаратах, пігодівлею малька, випуском його у ставки та потоки. У Колочавському (на Квасівці), Синевирському (в урочищах Остріки, Велика Гропка та біля греблі), Син.-Полянському (біля контори) лісництвах діяли рибники, де вирощувалась товарна риба (рис. 2.38). 84 Національний природний парк «Синевир» свята Дня працівника лісу, що проходило в Буштинському лісокомбінаті у вересні 1983 р. (рис. 2.40). Рис. 2.38. Ставки для вирощування форелі в ур. Плотина (біля форелеінкубатора). Фото з архіву НПП «Синевир». 1985 р. Щорічно будувались нові гірські стежки та підтримувались у належному стані існуючі, у т.ч. побудовані за часів Австро-Угорської імперії, Чехословаччини та Угорщини. Працівники лісової охорони регулярно забезпечувались форменим одягом, службовою зброєю. За вказівкою партійних та радянських органів, працівники лісництв залучались до проведення сільськогосподарських робіт у колгоспах, як шефська допомога. З метою виховання в молоді любові до природи та професійної орієнтації при Негровецькій та Син.-Полянській середніх школах діяли шкільні лісництва, якими опікувались Колочавське та Син.Полянське лісництва. При прийнятті на роботу в лісову охорону перевага надавалась учасникам війни. Один серед них, Михайло Іванович Куруц (1915-1994 рр.), удостоєний звання заслуженого лісівника України. В Міжгірському лісокомбінаті щорічно на День працівника лісу проводились професійні змагання серед працівників лісової охорони: визначення порід дерев, кущів, визначення таксаційних показників насадження, видів трав’янистих рослин та інших індикаторів лісу, слідів диких тварин тощо. Представники лісництв Тереблянської долини постійно входили в трійку переможців (рис. 2.39). У 1970-1980-х роках у системі «Закарпатлісу» щорічно з пафосом відзначалось професійне свято – День працівника лісу. Причому кожного року на базі чергового лісокомбінату. На цих днях святкування відзначались кращі колективи та працівники, нагороджувались преміями, вручались цінні подарунки, виносились подяки. Нижче подане фото учасників Рис. 2.39. Переможці професійного змагання серед лісників на честь Дня працівника лісу 1977 року. Переможець – лісник Син.-Полянського лісництва Федір Федорович Руснак (1949 р.н.). Друге місце зайняв лісник Синевирського лісництва Іван Іванович Микулін (1932-2009). Фото з архіву Руснака Ф.Ф. 1977 р. Рис. 2.40. Представники Синевирського лісництва на святкуванні Дня працівника лісу в Буштинському лісокомбінаті. Зліва направо: Д.І. Нірода, Ю.А. Кут, учасниця свята від Ужгородського державного університету, В.І. Субота, М.І. Нірода. Вересень, 1983 р. Розділ 2. Історичні відомості про територію, становлення і розвиток НПП «Синевир» Щорічно в Міжгірському лісокомбінаті перед початком лісокультурної кампанії проводилась нарада за участю всіх працівників 85 лісової охорони та керівництва лісокомбінату (рис. 2.41). Рис. 2.41. Загальне фото працівників лісової охорони Міжгірського лісокомбінату – учасників наради у квітні 1982 р. Фото із сімейного архіву Суботи В.І. 1982 р. Довгі роки на ниві охорони лісу трудились поряд з лісничими десятки лісників, техніківлісівників, помічників лісничих (рис. 2.44). Серед них можна назвати: - по Син.-Полянському лісництву: технікилісівники Ю.М. Тюх (1930-1996) (рис. 2.43), С.М. Ковач, Ф.Ф. Руснак (1949 р.н.), помічник лісничого І.М. Біланин (1921-1981) (рис. 2.42), лісники М. Тернавчук, М. Корецький, М.Ю. Нірода (1935-2009)., Ю.М. Руснак (1939-2000), І.С. Гавей (1925-1996), І. Ковач (нар. 1941 р.), І. Бабічин та М.І. Тюх; Рис. 2.44. Колектив Син.-Полянського лісництва 1970-х років. Зліва направо: лісник Юрій Михайлович Руснак, технік-лісівник Юрій Михайлович Тюх, помічник лісничого Іван Михайлович Біланин, лісничий Микола Іванович Подоляк, лісники Іван Степанович Гавей, Степан Степанович Ковач, Іван Михайлович Бабічин, Михайло Тернавчук. Справа наліво: лісники Микола Федорович Корецький, Микола Вовканець, Павло Михайлович Желізняк, Ілля Васильович Ковач. Фото із сімейного архіву Біланина П.М. Рис. 2.42. Помічник лісничого Син.-Полянського лісництва Іван Михайлович Біланин. Фото із сімейного архіву Біланина П.М. 1968 р. Рис. 2.43. Технік-лісівник Юрій Михайлович Тюх. Фото із сімейного архіву Тюха Ю.Ю. 1974 р. - по Остріцькому лісництву: помічники лісничого М. М. Шимоняк, М.А Горват (1947 р.н.), техніки-лісівники В.М. Субота (1930-2013) (рис. 2.45), В.І. Микулін, лісники С.І. Сятиня (1913-2004) (рис. 2.46), С.В. Субота (рис. 2.47), Національний природний парк «Синевир» 86 В.П. Субота, В.Д. Міщанин (1930-2017), Ю.М. Павліш, С.С. Ковач, В.С. Мокрянин, В.П. Шпілька і М.Ю. Субота (рис. 2.48); Рис. 2.45. Технік-лісівник Остріцького лісництва В.М. Субота. Після організації Чорноріцького лісництва – його перший лісничий. Фото із сімейного архіву Суботи В.М. 2012 р. Рис. 2.46. Лісник Остріцького лісництва Семен Іванович Сятиня. Фото із сімейного архіву Сятині С.І. 1979 р. Рис. 2.47. Лісник Остріцького лісництва Степан Васильович Субота. Фото з архіву Міщанина В.Д. 1978 р. - по Синевирському лісництву: пом. лісничого М.А. Горват (1947 р.н.), техніки-лісівники: І.В. Сідей (1921-2000), М. Полажинець, І.С. Томаш (1950-2005), лісники: Ф.І. Бобонич (1908-2010) (рис. 2.53), В.М. Цімбота, І.І. Микулин (1932-1999) (рис. 2.51), Ю.А. Томаш (1931-1993), Д.І. Нірода, М.І. Нірода (19322015), В.Ф. Бобонич (1938-2011), Ф.В. Клембак (1925-2003), Ю.М. Бугина (1922-2016), Ф.В. Томаш, М.Д. Іванина (1941 р.н.), М.В. Скира (1943-2006), І. Вовканець, Ю.А. Кут (1938 р.н.) (рис. 2.52), М.І. Куруц (1915-1994) (рис. 2.50), В.В. Куруц (1921-2001), М.І. Сідей (1955-2010), Ф.Ф. Метенько (1933-2014) і М.І. Кут (1933-2005) (рис. 2.49); Рис. 2.48. Колектив Остріцького лісництва першої половини 1970-х років. Зліва направо: лісники І.С. Томаш, С.С. Ковач, В.Д. Міщанин, Ю.Ю. Павліш, технік-лісівник В.М. Субота, лісник Мик. Ю. Субота, лісничий Мик. Ф. Подоляк, помічник лісничого і бухгалтер Ганна Форос, лісник В.С. Мокрянин, технік-лісівник Вас. Ів. Микулін, лісник С.В. Субота, лісники Семен Ів. Сятиня, В.П. Субота і В.П. Шпілька. Фото з архіву Міщанина В.Д. 1978 рік. Рис. 2.49. Працівники лісової охорони Синевирського лісництва біля озера Синевир на заготівлі сіянців горобини звичайної для закладки плодової плантації. Середина 1980-х років. Зліва направо: лісники: М.В. Скира, В.Ф. Бобонич, І.І. Микулин, С.І. Кут, Ю.А. Томаш, М.І. Сідей, помічник лісничого В.І. Субота і лісник І.С. Томаш. Фото з архіву В.І. Суботи. - по Колочавському лісництву: пом. лісничого Ю.Д. Маркусь (1934-2016) (рис. 2.61), об’їждчик М.Г. Ярема (1906-1985) (рис. 2.54), техніки-лісівники: І.І. Стець (1941-2012), І.Й. Банга, І.М. Савка, В.Ф. Кецук (1947-2014), лісники: П. Іваниш, В.П. Іваниш (1929-2008) (рис. 2.57), В.О. Савка, Д.І. Андрусь (19391999) (рис. 2.58), Ю.В. Ковач, С.В. Крільо, Ф.В. Рошинець, В.І. Маханець, І.М. Росада, В.С. Рошинець (1950-1990), Ф.В. Ковач (19262014) (рис. 2.60), Й.І. Сюгай (1937-2013), Ю.І. Сюгай, В.Д. Сюгай, Ю.П. Банга, Розділ 2. Історичні відомості про територію, становлення і розвиток НПП «Синевир» 87 Ю.Ю. Ярема, І.Ф. Ковач (1954 р.н.) (рис. 2.60), Д.В. Ковач, М.М. Савка (1920 р.н.) (рис. 2.55), І.Д. Штаєр (1954-2010) (рис. 2.59) і Й.С. Шетеля (1937 р.н.) (рис. 2.56). Рис. 2.50. Лісник Синевирського лісництва, заслужений лісівник України Михайло Іванович Куруц. Фото із сімейного архіву Куруца М.І. Початок 1960-х років. Рис. 2.51. Лісник Синевирського лісництва Іван Іванович Микулин. Фото із сімейного архіву Микулина І.І. 1986 р. Рис. 2.56. Лісник Йосип Степанович Шетеля. Фото із сімейного архіву Шетелі Й.С. 1982 р. Рис. 2.57. Лісник Василь Петрович Іваниш. Фото із сімейного архіву Іваниша В.П. 1982 р. Рис. 2.52. Лісник Синевирського лісництва Юрій Андрійович Кут. Фото з архіву Кута Ю.А. 2010 р. Рис. 2.53. Лісник Синевирського лісництва Федір Ілліч Бобонич. Фото із сімейного архіву Галатиби М.Ф. 1990 рік. Рис. 2.58. Лісник Дмитро Ілліч Андрусь. Фото із сімейного архіву Андруся Д.І. 1982 р. Рис. 2.59. Лісник Іван Дмитрович Штаєр. Фото із сімейного архіву Штаєра І.Д. 1988 р. Рис. 2.54. Об’їждчик Микола Григорович Ярема. Фото із сімейного архіву Яреми Ю.М. 1958 р. Рис. 2.55. Лісник Михайло Миколайович Савка. Фото із сімейного архіву Савки М.М. 1958 р. Рис. 2.60. Лісники Колочавського лісництва батько і син: Федір Васильович Ковач та син Іван Федорович Ковач. Фото із сімейного архіву Ковача І.Ф. 1960 та 1982 р. 88 Національний природний парк «Синевир» Рис. 2.61. Помічник лісничого Колочавського лісництва Юрій Данилович Маркусь. Фото із сімейного архіву Макара В.Й. 1990 р. На початку 1980-х років у Колочавському лісництві в ур. Сухар за участю Інституту гірського лісівництва з м. Івано-Франківськ проводились експериментальні рубки в букових насадженнях (рис. 2.62). Рис. 2.62. Працівники лісової охорони Колочавського лісництва (зліва направо) М.М. Савка, І.І. Стець та (справа наліво) Й.І. Сюгай, Ф.В. Ковач з представниками Інституту гірського лісівництва (м. Івано-Франківськ), один з них майбутній директор цього інституту (третій справа) В.І. Парпан, при перевірці експериментальної рубки в урочищі Иський. 1980-ті роки. Фото із сімейного архіву Ковача І.Ф. Основним виробничим підрозділом із заготівлі деревини був лісопункт, який в різні роки базувався в Син.-Поляні (на Минчелівському), у Синевирі та Колочаві. Начальниками лісопункту в різні часи були: Іван Йосипович Шиндра (1927-2012), Олексій Юрійович Гречин (1942 р.н.), Василь Васильович Юрик, Михайло Григорович Рущак, Михайло Федорович Попадинець. Лісопункт щорічно заготовляв близько 50 тис. куб. м деревини за головним користуванням суцільними рубками у хвойних та поступовими в букових насадженнях. Перевозили лісорубів до місць заготівлі спеціально обладнаними бортовими автомобілями. Лісозаготівельні бригади працювали за вахтовим методом: з понеділка до суботи проживали в гуртожитках, які були збудовані практично у всіх основних урочищах: Турикова, Кантина, Песся Ріка, Стинка, Розтока, Слобода, Сухар, Квасовець. Субота була робочим днем до 1978 року. Якщо релігійне свято припадало на суботу і в бригаді на цей день не планувалось завантаження лісу, дозволялось бригаді лісорубів повертатись додому в п’ятницю. Але спеціальний транспорт для перевезення не направлявся за ними – їхали на підводах. Такий випадок зафіксований на нижчеподаній фотографії (рис. 2.63). Рис. 2.63. Бригада лісорубів повертається в кінці тижня з роботи додому (1980-ті роки). Бригадир М.В. Мокрянин, візник Мик. В. Цімбота, лісоруби: І.В. Матічин, В.В. Бонкало, І.Г. Субота, М.Ю. Ледида і С.В. Попович. Фото із сімейного архіву Суботи В.І. Звалювання дерев проводилось бензопилами «Дружба», а потім «Урал». Трелювались хлисти тракторами Т-40, а потім ТДТ-55 (рис. 2.64, 2.65). У кожній лісозаготівельній бригаді була пара коней, які працювали на підтрелюванні на лісосіці та верхньому складі, а також на трелюванні деревини при проведенні проріджень, прохідних та вибіркових рубок, тобто там, де не міг пройти трактор. Трелювання деревини Розділ 2. Історичні відомості про територію, становлення і розвиток НПП «Синевир» тракторами, на жаль, проводилося з переважної більшості лісосік потоками, що негативно впливало на рибні запаси в річках і потоках та дуже прискорило замулення ставів (водосховищ), утворених греблями ще для сплаву деревини. На середину 1980-х років водосховище (озеро) на Чорній ріці було повністю замулене. Рис. 2.64. Трелювання хлистів трактором Т-40. Фото надав Михайло Васильович Шпілька (1934 р.н.), який працював на цьому тракторі трактористом. Біля трактора стоїть причіплювач Василь Попадинець. Фото кінця 50-х років. Рис. 2.65. Передовий тракторист Синевирського лісопункту Іван Андрійович Кут (1941 р.н.) на тракторі ТДТ-55. Фото із сімейного архіву Кута І.А. 1986 р. Вивезення деревини проводилось потужними лісовозами МАЗ-509, пізніше – і «Уралами». Вантаження проводилось автокранами та вручну з естакад, спеціально збудованих для цих цілей. Робітники забезпечувались спецодягом, спецвзуттям. При основних гуртожитках (Турикова, Розтока, Сухар, Слобода, Кантина) працювали лісові їдальні – котлопункти. У 1980-х роках лісоруби забезпечувались гарячим харчуванням. Організацією роботи котло- 89 пунктів, гарячим харчуванням, забезпеченням робітників та й усіх працівників лісокомбінату займався відділ робітничого постачання (ВРП), що був створений при кожному лісокомбінаті, під контролем робітничого комітету лісокомбінату. Крім того, для задоволення потреб працівників лісокомбінату в продуктах харчування, одязі, взутті, інших промислових товарах ВРП мав мережу магазинів. На Тереблянській долині такі магазини були в Колочаві, на Мерешорі, в Негрівці, в Синевирі два (у центрі і на Дільницях), у Син.-Поляні. Заробітна плата постійно зростала. Особливо високою вона була при начальникові лісопункту М.Г. Рущаку. При організації Державного природного національного парку «Синевир» у 1989 році йому з Міжгірського лісокомбінату були передані: - гуртожиток «Слобода» (рис. 2.66). В цьому гуртожитку проживали лісозаготівельні бригади. Пізніше гуртожиток був переданий Син.-Полянській сільській раді, де розмістилась бібліотека, школа І ступеня та ФАП; Рис. 2.66. Гуртожиток «Слобода». Фото з архіву НПП «Синевир», 1988 р. - гуртожиток «Кантина» (рис. 2.67), побудований за Угорщини близько 1940 року. Угорцями такі добротні будинки були побудовані також в ур. В. Гропка, на Минчелівському в Син. Поляні, у центрі с. Синевир, у Розтоці. Тепер у цьому будинку міститься контора Чорноріцького ПОНДВ; - лісовий кордон «Березовець» (рис. 2.68). На жаль, у 2014 році будинок знищений пожежею; - лісовий кордон в урочищі Кантина (рис. 2.69). На теперішній час використовується за призначенням та є сторожкою; 90 Національний природний парк «Синевир» України та колишнього Союзу. На даний час не використовується. Розташований в заповідній зоні Чорноріцького ПОНДВ; Рис. 2.67. Гуртожиток «Кантина». Фото з архіву НПП «Синевир», 2002 р. Рис. 2.70. Гуртожиток «Турикова». Фото з архіву НПП «Синевир», 1998 р. - автомобільний міст через Тереблю, побудований Синевирським лісопунктом за ідеєю техкерівника О.Ю. Гречина (рис. 2.71). Дорога веде в урочище Гедошова; Рис. 2.68. Лісовий кордон «Березовець». Фото з архіву НПП «Синевир», 2000 р. Рис. 2.71. Автомобільний міст через Тереблю. Фото з архіву НПП «Синевир»,1998 р. Рис. 2.69. Лісовий кордон на Кантині. Фото з архіву НПП «Синевир», 2010 р. - гуртожиток «Турикова» (рис. 2.70). Побудований в 1980-х роках силами Синевирського лісопункту (начальник М.Г. Рущак). У цьому гуртожитку проживали лісозаготівельні бригади. У той час неодноразово визнавався кращим гуртожитком у системі Мінлісгоспу - автодорогу з ур. Остріки до Озірця, базовий будинок лісопункту на Остріках (рис. 2.72), лікарську амбулаторію в с. Синевир, базу відпочинку «Кам’янка», новий відрізок автодороги в Чорній Ріці з ур. Ріниський до ур. Гуні по косогору, які збудовані за ініціативою начальника Синевирського лісопункту Михайла Григоровича Рущака та техкерівника О.Ю. Гречина та під їх керівництвом; - магазин відділу робітничого постачання в с. Негровець (рис. 2.73). На даний час тут знаходиться контора Негровецького ПОНДВ та ФАП; Розділ 2. Історичні відомості про територію, становлення і розвиток НПП «Синевир» 91 - контору Синевирського лісництва, яка побудована в 1959 році (рис. 2.75); Рис. 2.72. Базовий будинок Синевирського лісопункту в ур. Остріки. Тут розміщались їдальня (котлопункт), ремонтний цех, контора лісопункту. Фото з архіву НПП «Синевир». 2005 р. Рис. 2.75. Контора Синевирського лісництва. Фото з архіву НПП «Синевир», 2002 р. - контору Синевирсько-Полянського лісництва, яка збудована за ініціативи й активної допомоги начальника відділу лісового господарства Міжгірського лісокомбінату Дмитра Тимофійовича Мисика (рис. 2.76); Рис. 2.73. Магазин відділу робітничого постачання в с. Негровець. Фото з архіву НПП «Синевир». 1998 р. - контору Колочавського лісництва (рис. 2.74); Рис. 2.76. Контора Синевирсько-Полянського лісництва. Фото з архіву НПП «Синевир». 2002 р. - будинок відпочинку біля Синевирського озера (рис. 2.77). Рис. 2.74. Контора Колочавського лісництва. Фото з архіву НПП «Синевир», 2002 р. Рис. 2.77. Будинок відпочинку біля Синевирського озера. Фото з архіву НПП «Синевир». 2010 р. 92 Національний природний парк «Синевир» 2.3. Передісторія створення та організація Державного природного національного парку «Синевир» Офіційно Державний природний національний парк «Синевир» (ДПНП «Синевир») створений 5 січня 1989 року, коли Радою Міністрів Української РСР була прийнята постанова № 7 «Про створення Державного природного національного парку «Синевир». Площа парку становила 40 400 га, з яких 27 208 га передавалось паркові в постійне користування шляхом вилучення їх у Міжгірського лісокомбінату. Решта 13 192 га були включені в парк без вилучення їх у постійних землекористувачів, якими на той час були колгоспи «Червона Зірка», «Радянське Закарпаття» та «Нове життя». На виконання вказаної постанови Ради Міністрів 17 січня 1989 року видається наказ Міністерства лісової промисловості УРСР за № 9 «Про створення Державного природного парку «Синевир» у віданні Закарпатського виробничо-торгового лісозаготівельного об’єднання «Закарпатліс». Але прийняттю постанови уряду про створення парку передувала напружена робота багатьох науковців, наукових установ, природоохоронців, представників державної влади. Був і спротив, особливо представників місцевого самоврядування та впливових людей в населених пунктах Тереблянської долини. Вивчення лісового фонду сучасної території парку почалося ще в довоєнні роки за час правління краєм Чехословацькою республікою та Угорщиною. Після возз’єднання Закарпаття з Україною лісовпорядні роботи проводились у 1949, 1958, 1968, 1978, 1988, 1991, 2000 та 2015 роках. У 1966-1967 роках Ґрунтово-лісотипологічною (нині Комплексною) експедицією Українського лісовпорядного підприємства ВО «Ліспроект» було проведено детальне ґрунтово-лісотипологічне обстеження території. У 1974 році Українським державним інститутом проектування міст «Діпромісто» за завданням Держбуду УРСР і відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 20.05.1974 р. № 227 був розроблений проект районного планування (Генеральна схема організації території) Карпатського державного природного парку. Цей проект включав значну територію Карпат уздовж головного водорозділу площею 420 тис. га. Складовою частиною проектовано- го парку була сучасна територія НПП «Синевир». З різних причин, і переважно економічного характеру, цей проект не був затверджений і не втілений в життя. Історію доукраїнських ботанічних досліджень теперішньої території Закарпаття можна розділити на три періоди: австро-угорський (друга половина XVIII ст. – 1918 рік), який характеризується переважно проведенням флористичних досліджень; чехословацький (19181939) – період систематичних та ботаніко-географічних; радянський (1945-1991) – період геоботанічних досліджень. З 1991 року почався український період наукових досліджень природи Закарпаття. Значним чинником вивчення рослинності Карпат стало створення багатьох наукових установ та навчальних закладів у післявоєнні роки в Західній Україні, які вивчали Карпати: відділу географії квіткових рослин та відділу географії спорових рослин Інституту ботаніки АН УРСР; Науково-природознавчого музею АН УРСР, лісотехнічного і сільськогосподарського університетів у Львові, вищих навчальних закладів Ужгорода, Чернівців, Івано-Франківська; сільськогосподарських та лісових дослідних станцій, зокрема, в Берегові, Мукачеві, Волівці. Велику дослідну роботу провели в Карпатах відділи геоботаніки та систематики рослин Інституту ботаніки АН УРСР, інші науково-дослідні установи Києва, Львова, Харкова. Наукова громадськість постійно звертала увагу Ради Міністрів УРСР, Академії наук УРСР, Міністерства лісової промисловості УРСР на необхідність приведення рубок у Карпатах до науково обґрунтованого рівня, на необхідність організації національних природних парків та інших заповідних установ. Питання про створення Національного природного парку «Синевир» постійно піднімали науковці Львівського відділення Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного АН УРСР. У 1985 році відділом охорони природних екосистем цього інституту було виконано ботаніко-географічне обґрунтування організації ДПНП «Синевир». Значний внесок в обґрунтування необхідності створення Національного парку та його організації зробили науковці Степан Стойко, Розділ 2. Історичні відомості про територію, становлення і розвиток НПП «Синевир» Василь Комендар, Степан Фодор. Довгий час вони досліджували цей регіон, вивчали його біологічне різноманіття. Василь Комендар був відомим і авторитетним вченим. До його думки і порад прислухались. Завдяки наполяганням В.І. Комендара та С.С. Фодора збережено верхове оліготрофне болото Глуханя. Важливою є роль у створенні парку й авторитетного вченого, професора Степана Стойка. Родом він із Закарпаття, та працював у Львові в Інституті екології Карпат, але часто відвідував з різними експедиціями сучасну територію парку. Вагомий внесок у створення парку зробив Михайло Павлович Русняк, який сприйняв ідеї багатьох науковців, і в першу чергу В.І. Комендара, С.С. Фодора, С.М. Стойка, щодо необхідності створення парку. В той час він працював головою Міжгірського райвиконкому. Потім перейшов працювати до м. Ужгорода на посаду начальника управління охорони природи при Закарпатському облвиконкомі і повністю поринув у процес підготовки документів для створення парку та його організації. Для прискорення роботи, через невеликий проміжок часу, повернувся в Міжгір’я. Він згадував: «Для реального здійснення задуму мені довелося залишити посаду начальника в охороні природи, і навіть трикімнатну квартиру в Ужгороді, одержану за розпорядженням облвиконкому, та перейти в Міжгірський лісокомбінат на тимчасову посаду заступника директора й опікуватися Синевирським кущем, працюючи над втіленням ідеї по оформленню документів. А необхідних «паперів» треба було зібрати чимало, щоб затвердити Положення про Державний природний національний парк «Синевир». Адже тільки погоджувати їх довелося в шести міністерствах, а також в Академії наук України. Всюди, окрім Академії наук, потрібні були вагомі аргументи про необхідність створення такого парку». В інтерв’ю регіональному еколого-освітньому часопису «Синій Вир» з нагоди 15-річчя створення парку М.П. Русняк сказав: «Не буду скромним, адже саме мені випала доля бути не тільки першим директором, але й серед тих природолюбів, котрі стояли біля колиски цього заповідно-природоохоронного об’єкта. Ще за років 5-6 до офіційного визнання цієї установи до мене, як тодішнього голови райвиконкому, завітали наші визначні вчені з Ужгородського держуніверситету професори Василь Комендар та Степан Фодор, які з хвилюванням провели розмову про збереження 93 заказника… Після спілкування з вченими в нас зайшла мова про створення природного національного парку в Тереблянській долині. Через певний час до райвиконкому завітав заступник начальника облінспекції з охорони природи Іван Негря, з котрим ми де пішки, а де на автомобілі об’їхали-обійшли майже всю територію теперішнього парку, «прихопивши» трохи й більше, але тут зіткнулися інтереси природолюбів і Міжгірського лісокомбінату. Та буду відвертим, Антон Федурця, тодішній його директор, з розумінням поставився до ідеї утворення заповідної установи, хоч для нього особисто важкою дилемою було вилучити з лісокомбінату майже половину земель лісфонду. Але таке рішення він все-таки прийняв». Підмогою у питанні прискорення створення Національного парку «Синевир» була наявність на цій території ряду заповідних об’єктів, створених у попередні роки. У Син.-Полянському лісництві навколо озера Синевир у 1974 році був організований ландшафтний заказник загальнодержавного значення площею 960 га. Центром заказника стало Синевирське озеро, а навколо нього зростали високопродуктивні, цінні в ландшафтному відношенні смерекові насадження віком більш як 120 років. У 1972 році в Синевирському лісництві на базі водосховища, утвореного греблею на Чорній ріці, виділено іхтіологічний заказник місцевого значення «Кантина» площею 25 га. У водосховищі водилось багато форелі (струг), харіуса (пірь), головня (клень) та інших видів риб. Однак з часом водосховище стало замуленим внаслідок трелювання деревини потужними трелювальними тракторами по гірських потоках, а гребля в 1998 році була зруйнована катастрофічним паводком і функції іхтіологічного заказника були втрачені. У 1980 році був організований гідрологічно-ботанічний заказник загальнодержавного значення – Негровецьке сфагнове болото Глуханя площею 17 га. Значних зусиль до його створення доклали вчені-біологи Василь Комендар та Степан Фодор. У 1983 році в Остріцькому лісництві був організований лісовий заказник загальнодержавного значення «Кам’янка» площею 328 га, на схилах якого є кам’яні розсипи та зарості сосни гірської і вільхи зеленої. У 1984 році в Синевирському лісництві був виділений гідрологічний заказник місцевого значення «Озірце» площею 322,2 га. Центром 94 Національний природний парк «Синевир» його стало озеро Озірце, яке займає площу близько 1 га. В 1982-1984 роках Інститутом геології і геохімії Академії наук України проведено науково-дослідне вивчення гідрологічного режиму Синевирського озера і геолого-геоморфологічної обстановки басейну, його водозбору під загальним керівництвом доктора геологомінералогічних наук В.В. Колодія. У результаті багаторічних наукових досліджень, наполегливості цілого ряду наукових установ, учених, доброї волі керівництва Міжгірського лісокомбінату і, в першу чергу, його багаторічного керівника – директора А.Ю. Федурці, керівництва ВТЛЗО «Закарпатліс» (І.І. Герц), Закарпатського облвиконкому, Міністерства лі- сової промисловості УРСР Радою Міністрів Української РСР 5 січня 1989 року прийнято постанову за № 7 «Про створення Державного природного національного парку «Синевир». Адміністрація парку в складі директора Михайла Павловича Русняка (1937-2010), головного лісничого Ореста Миколайовича Задорожного (1937-1999) та головного бухгалтера Лідії Андріївни Суботи (1957 р.н.) була сформована на початку 1989 року, а офіційно почала працювати з 1 квітня 1989 року (рис. 2.78). Лідія Андріївна Субота є незмінним головним бухгалтером Національного парку з часу його створення по сьогоднішній день. Задорожний Орест Миколайович нагороджений орденом Трудового червоного прапора. Рис. 2.78. Перші керівники ДПНП «Синевир»: директор М.П. Русняк, головний бухгалтер Л.А. Субота, головний лісничий О.М. Задорожний. Фото з архіву НПП «Синевир». 1989 р. До інженерно-технічного персоналу парку увійшли: заступник директора з виробничих питань Олексій Юрійович Гречин, начальник планового відділу Наталія Іванівна Беля, начальник відділу реалізації Юрій Юрійович Малета, начальник лісогосподарського відділу Іван Петрович Маркович, головний механік Василь Іванович Росоха, начальник виробничого відділу Михайло Федорович Попадинець, інженер з охорони праці і техніки безпеки Василь Васильович Ковбиця, заввідділом кадрів Марія Олексіївна Секереш. У лісогосподарському відділі працювали інженери І.М. Левківський, Й.Д. Ковбашин, М.О. Задорожний, В.І. Субота, І.М. Шарга, І.Л. Кузик. Першим головою профспілкового комітету в 1989 році було обрано заступника головного бухгалтера Христину Іванівну Гречин. Загальна чисельність працівників становила близько 200 чол., у т.ч. 84 чол. – працівники лісової охорони. Адміністрація парку розмістилася в приміщенні Остріцького лісництва. На баланс парку від Міжгірського лісокомбінату були передані всі основні фонди, що належали Колочавському, Синевирському, Остріцькому і Син.-Полянському лісництвам та Синевирським лісопунктом, а також декілька автомобілів з РТЦ (гаража) Міжгірського лісокомбінату. До парку відійшли: контори всіх чотирьох лісництв, підсобні приміщення біля кожної контори, Музей лісу і сплаву на Чорній ріці, будинок в ур. Остріки, де розміщалися їдальня, гараж, ремонтні та побутові приміщення (сучасний візит-центр), лазня в Синевирі та лазня в Син.-Поляні, лісові кордони в Сухарі – 1 , Канчівському – 1, Яворівці – 1, Стинці – 1, В.Гропці – 1, Кантині – 3, Пессій Ріці – 1, Березовці – 1, Фулейовці – 1, форелеінкубатор на Чорній ріці, будинки відпочинку у Квасівці та на Чорній ріці (біля Музею), гуртожитки в Розділ 2. Історичні відомості про територію, становлення і розвиток НПП «Синевир» Слободі, Розтоці, Туриковій, на Кантині. Крім того, відділом робітничого постачання Міжгірського лісокомбінату Національному парку були передані магазини на Мерешорі, в Колочаві, Негрівці, Синевирі (в центрі), Синевирі на Дільницях, Синевирській Поляні. На час організації парку працювали три котлопункти (лісові їдальні ): Турикова, Розтока та Остріки. Підрозділи національного парку на час його організації очолювали: - Колочавське лісництво – лісничий Михайло Петрович Кільчицький; - Синевирське лісництво – лісничий Василь Петрович Шпілька; - Остріцьке лісництво – лісничий Іван Дмитрович Іванина; 95 - Син.-Полянське лісництво – лісничий Василь Федорович Попадинець; - лісопункт – начальник Василь Васильович Буркало; - транспортно-ремонтний цех – Михайло Іванович Кут. Чорноріцьке та Квасовецьке лісництва були створені вже після організації парку в 1990 році, і їх очолювали лісничі відповідно Василь Михайлович Субота та Юрій Миколайович Ярема. В 1990 році було створено транспортно-ремонтний цех, який очолив Михайло Іванович Кут. Усі перераховані працівники були висококваліфікованими спеціалістами і мали значний досвід роботи. 2.4. Діяльність НПП «Синевир» у перші роки його організації ДПНП «Синевир», розпочавши свою роботу, керувався діючими на той час законами, іншими правовими актами, а також Проектом організації території Державного природного національного парку «Синевир», який було розроблено ВО «Укрдержліспроект» (м. Ірпінь) за матеріалами проведеного в 1988 році лісовпорядкування території, Положенням про ДПНП «Синевир». Перше Положення про ДПНП «Синевир» додається (Додаток Б). Зусилля адміністрації були направлені на перехід від методів, способів і шляхів втілення завдань, які були властиві лісокомбінату, до завдань і мети природно-заповідної установи. Друге лісовпорядкування на території парку проведено в 1999 році ВО «Укрдержліспроект». Ним також розроблено Проект організації території, охорони, відтворення та рекреаційного використання природних комплексів і об’єктів НПП «Синевир», який затверджено Мінприроди у 2003 році. Розроблення нового проекту організації було розпочато у 2011 році Державною екологічною академією післядипломної освіти та управління Мінекології України. Виконано тільки перший і другий етапи з трьох. Через відсутність фінансування роботи не закінчені. У 2015 році ВО «Укрдержліспроект» розроблено матеріали лісовпорядкування по НПП «Синевир» за результатами польових робіт, проведених у 2011 році, з врахуванням змін, що відбулися протягом 2011-2015 років. Попри труднощі становлення установи та занепад існуючої ще держави, робота ДПНП «Синевир» налагоджувалась. Міжгірський лісокомбінат у 1989 році ще продовжував проводити як рубки головного, так і рубки проміжного користування на території парку за лісорубними квитками, виписаними до 1 квітня 1989 р. Колектив Національного парку адаптовувався до нових умов роботи, проводив першочергові природоохоронні заходи, обговорювались і складались плани природоохоронної діяльності на ближчий час та на перспективу. Але 17 грудня 1989 року потужним ураганом завдано величезної шкоди природним екосистемам парку. За лічені години ураганний вітер вивернув з корінням та поломив стовбури віковічних та середньовікових дерев майже на 1 тис. гектарів (рис. 2.79). Причому вітровали на 95% були суцільними. Найбільше постраждала територія Чорноріцького та Син.-Полянського лісництв. Меншою мірою вітровали утворились на території Остріцького лісництва. Решта лісництв не постраждало. В інтерв’ю регіональному еколого-освітньому часопису М.П. Русняк, згадуючи вітровали 1989 року, сказав: «Це було жахливе видовище. І першими моїми діями була оцінка обставин, насамперед, чи стихія не призвела до людських жертв, потім – чи потрапила у буреломні пастки фауна, на основі чого треба скласти план дій щодо розробки поваленої 96 Національний природний парк «Синевир» деревини. В цьому плані належну допомогу надав «Закарпатліс», особисто заступник генерального директора І.І. Петчер та перший заступник голови облвиконкому Б.О. Молнар». Рис. 2.79. Фото суцільних вітровалів у Чорноріцькому лісництві з архіву НПП «Синевир». 1989 р. Стихія негативно вплинула на становлення ДПНП «Синевир» як природно-заповідної установи. До розробки вітровалів, крім спеціалізованих державних лісогосподарських підприємств – лісокомбінатів, з усієї області потяглися колгоспи, заводи, кооперативи, споживчі товариства, дорожні фірми, відділи робітничого постачання лісокомбінатів, райвузли зв’язку, хлібокомбінати, релігійні організації… Так, у 1990 році було виписано 222 лісорубні квитки на проведення санітарних рубок (і в переважній більшості суцільних санітарних) на площі 1794 га в кількості 482060 куб. м. У 1991 році – 221 лісорубний квиток, площа 1758 га, запас 211453 куб. м. У 1992 році – 196 лісорубних квитків, площа 959 га, запас 75091 куб. м. Фактично в 1990 році було проведено санітарні рубки на площі 1500 га та заготовлено 480 тис. куб. м у 1991 році – на площі 1400 га, заготовлено 195 тис. куб. м, у 1992 році – на площі 700 га та заготовлено 60 тис. куб. м деревини. Наслідки вітровалів давали відгомін ще протягом 1993-1997 років, коли активізувалось розмноження стовбурних шкідників, поширювались хвороби, через що виникали нові й нові сухостої. Та і власне парк включився в розробку вітровалів, проведення лісовідновлення. І основний тягар по розробці вітровалів прийняв на себе парк. На розробці вітровалів у 1990-1994 роках працювали до 15 лісозаготівельних бригад парку. Було закуплено значну кількість тракторів, вантажних автомобілів, лісовозів, іншої техніки. Парк став працювати як потужний лісокомбінат. Кількість працівників парку зросла до 400 чоловік. Крім того, на розробці вітровалів працювало до 20-30 бригад інших лісозаготівельників. Роботи проводились у складних економічних, фінансових і соціальнопобутових умовах: купони, бартер, безгрошів’я переважної чисельності працівників, дефіцит як продуктів харчування, так і промислових товарів народного споживання. У таких важких соціально-економічних умовах зросла роль профспілкової організації парку та її профспілкового комітету, який займався забезпеченням працівників парку, і в першу чергу робітників лісозаготівельних бригад, гарячим харчуванням, продуктами, сигаретами, предметами одягу та взуттям, меблями, холодильниками, пральними машинами тощо, що завозились у торговельну систему відділу робітничого постачання (ВРП) Міжгірського лісокомбінату. Частина завезеного товару в торгові точки ВРП направлялась для розподілу між працівниками ДПНП «Синевир». У 1990 році звільненим головою профкому було обрано Василя Івановича Суботу (1956 р.н.) (рис. 2.80). Профспілковий комітет опікувався також житлово-побутовими умовами в гуртожитках, перевезенням робітників, виділенням дров та ділової деревини працівникам парку за пільговими цінами, забезпеченням спецодягом, спецвзуттям, станом техніки безпеки і охорони праці. За весь період розробки вітровалів та його наслідків не було жодного смертельного випадку або випадку з важкими наслідками. Розділ 2. Історичні відомості про територію, становлення і розвиток НПП «Синевир» 97 Рис. 2.80. Учасники конференції профспілкової організації ДПНП «Синевир». Фото з архіву В.І. Суботи. 1990 р. Спільними зусиллями лісозаготівельних бригад парку та інших лісозаготівельників у 1990 році розроблено 1073 га суцільних вітровалів, у 1991 році – 311 га, у 1992 році – 207 га. За ці три роки заготовлено 735 тис. куб. м деревини. Одночасно проводилось заліснення площ, що вийшли з-під суцільних санітарних рубок вітровалів. Заліснення проводилось в основному шляхом посадки лісових культур, а також шляхом сприяння природному поновленню. Участь у посадці лісових культур, поряд з лісокультурними бригадами парку, брали і лісозаготівельні бригади лісокомбінатів, що розробляли вітровали: Усть-Чорнянського, В. Бичківського, Довжанського, Міжгірського, Хустського. роботи з розробки вітровалів та закупівлю техніки. У квітні 1990 року виконуючим обов’язки директора парку було призначено начальника відділу лісового господарства Міжгірського лісокомбінату Івана Миколайовича Штогрина (1945 р.н.) (рис. 2.82). У серпні 1990 року він звільнився. Повернувшись у лісокомбінат, продовжив працювати начальником відділу лісового господарства. З часу утворення Міжгірського держлісгоспу працював головним лісничим до виходу на пенсію. Вийшовши на пенсію, почав працювати викладачем у Міжгірському профтехучилищі (сьогодні – ліцей), де працює і сьогодні. Національний природний парк «Синевир» очолювали: Перший директор парку Михайло Павлович Русняк, пропрацювавши трохи більше одного року, з початку 1989 по квітень 1990 року, перейшов на іншу роботу – був обраний першим секретарем Міжгірського райкому партії (рис. 2.81). До Національного парку М.П. Русняк довгі роки працював головою Міжгірського райвиконкому – тодішнього органу виконавчої влади в районі. Він випускник Львівського лісотехнічного інституту. Трудову діяльність розпочинав в УстьЧорнянському лісокомбінаті. За час своєї роботи в парку сформував колектив, організував його діяльність, розпочав Рис. 2.81. Михайло Павлович Русняк (19372011). Фото з архіву НПП «Синевир». 1989 р. Рис. 2.82. Іван Миколайович Штогрин. Фото із сімейного архіву Штогрина І.М. 1990 р. 98 Національний природний парк «Синевир» 21 серпня 1990 року наказом Закарпатського виробничо-торгового лісозаготівельного об’єднання «Закарпатліс» директором ДПНП «Синевир» призначено Василя Петровича Шпільку (рис. 2.83). Шпілька В.П. – заслужений лісівник України, лісничий І класу, закінчив Львівський лісотехнічний інститут за спеціальністю «Лісове господарство», учасник підняття цілини в Казахстані, працював бухгалтером Остріцького лісництва та довгі роки лісничим Синевирського лісництва, обирався головою Синевирської сільської ради. Був великим любителем лісу. Всіма можливими способами спонукав таксаторів при проведенні лісовпорядкування не проектувати на території ввіреного йому Синевирського лісництва рубок головного користування. Тому при господарюванні тут лісокомбінатів збереглися майже незайманими ліси в урочищах Песся Ріка, Яворовець, Крехайний, Селемованя, Іванцова, Гропка, Гедошова. За час керівництва парком В.П. Шпільки побудовано центральний офіс установи, водолікарню, контору Квасовецького лісництва, цех переробки деревини, мотель «Бункер», капітально відремонтовано автодорогу Остріки – Турикова кооперативом «Перевал» за договором з НПП «Синевир». Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року № 584 «Про зміну деяких рішень Уряду України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про природно-заповідний фонд України» державні природні національні парки були перейменовані в національні природні парки. Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 23.12.1993 р. № 3788-ХІІ «Про впорядкування управління заповідниками та національними природними парками» та на основі наказу Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 17.02.1994 року № 14 НПП «Синевир» прийнятий в підпорядкування Мінприроди України. 4 грудня 1996 року наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки директором НПП «Синевир» було призначено Мирона Михайловича Цюбика (рис. 2.84). Цюбик М.М. закінчив Виноградівське профтехучилище та Ужгородський державний університет, заслужений природоохоронець. За час його керівництва поступово парк став відходити від розробки вітровалів і починав працювати як природоохоронна установа, збудовано контору Синевирського лісництва, рекреаційний пункт «Рабачинка», відбудовано мотель «Бункер». У 2002 році він був призначений начальником управління охорони навколишнього природного середовища в Закарпатській області. Рис. 2.83. Василь Петрович Шпілька (19402003 рр.). Фото із сімейного архіву Шпільки В.П. 1994 р. Рис. 2.84. Мирон Михайлович Цюбик (1945 р.н.). Фото з архіву НПП «Синевир». 1998 р. Іван Степанович Дербак (1975 р.н.) на посаду директора НПП «Синевир» призначений 14 січня 2003 року наказом Міністерства екології та природних ресурсів України (рис. 2.85). Дербак І.С. закінчив Національний аграрний університет за спеціальністю «Лісове господарство», заслужений природоохоронець. За час його керівництва поглиблювалась робота парку як природоохоронної установи, побудовано будинок охоронців біля центрального офісу, обладнано візит-центр. Рис. 2.85. Іван Степанович Дербак (1975 р.н.). Фото з архіву НПП «Синевир». 2008 р. Микола Юрійович Дербак (1968 р.н.) на посаді директора парку з 27 липня 2010 року (рис. 2.86), заслужений природоохоронець, кандидат філософських наук. До призначення на посаду директора працював лісником, а згодом лісничим Колочавського лісництва, головним природознавцем НПП «Синевир». Розділ 2. Історичні відомості про територію, становлення і розвиток НПП «Синевир» Рис. 2.86. Микола Юрійович Дербак (1968 р.н.). Фото з архіву НПП «Синевир». 2012 р. 99 З приходом на посаду директора М.Ю. Дербака парк дійсно став природоохоронною установою. Знижено до мінімуму незаконні рубки дерев. Набуло розвитку рекреаційне використання території. Капітально відремонтовано центральний офіс парку, збудовано приміщення КПП «Остріки», інформаційний центр біля центрального офісу, еколого-освітній центр «Глуханя», будиночки-сторожки біля центральної контори парку та на нижньому складі, перекрито дахи центрального офісу парку, контор Син.-Полянського, Остріцького, Колочавського та Синевирського ПОНДВ, збудовано центр реабілітації бурого ведмедя та центр реабілітації птахів. Набуло розвитку міжнародне співробітництво з національними парками та іншими прородоохоронними державними та громадськими установами та організаціями. 100 Національний природний парк «Синевир» Розділ 3 СЬОГОДЕННЯ НПП «СИНЕВИР» 3.1. Науково-дослідна робота в Національному природному парку «Синевир» Наукова діяльність у НПП «Синевир» проводиться з часу його заснування за такими напрямами: 1) Проведення досліджень за Програмою Літопису природи, де значна увага приділяється: - вивченню абіотичного середовища НПП «Синевир»; - веденню календаря природи, метео- та феноспостереження; - вивченню історико-культурної спадщини регіону; - вивченню антропогенного навантаження на природні екосистеми та впровадженню концепцій сталого розвитку регіону; - вивченню флори і рослинності регіону НПП «Синевир»; - вивченню грибів макро- і мікроміцетів НПП «Синевир»; - вивченню фауни НПП «Синевир» – як безхребетних, так і хребетних тварин; - вивченню природних екосистем НПП «Синевир», у.т.ч. водних та водно-болотних угідь, пралісів, лісових екосистем, прилісових, лісових та післялісових лук і полонин; - вивченню рідкісних зникаючих видів рослинного і тваринного світу та грибів, розробці наукових основ охорони на регіональному, національному та міжнародному рівнях з метою функціональної оптимізації територіальної структури Національного парку. 2) Проведення досліджень за спеціальними темами: - вивчення та відтворення рідкісних видів судинної флори Українських Карпат, вирощування екзотичних видів кущів і дерев у НПП «Синевир»; - вивчення гідрологічного режиму та флористичного біорізноманіття на озерах Дике озеро і Синевир, оліготрофних сфагнових болотах Глуханя і Замшатка; - розведення лососевих фонових видів риб у НПП «Синевир»; - вивчення біологічних, етологічних, та екологічних особливостей ведмедя бурого як у природних, так і в напіввільних умовах Реабілітаційного центру бурого ведмедя в НПП «Синевир»; - розведення карпатської бджоли та бджільництво в НПП «Синевир»; - у межах виконання міжнародного проекту: «Збереження Карпатських пралісів та старовікових лісів» при фінансовій підтримці Франкфуртського зоологічного товариства та координації товариства охорони птахів в Україні. Крім вказаного вище, на території НПП «Синевир»: - створено реабілітаційний центр хижих птахів, де вивчаються червонокнижні види птахів; - вивчаються рукокрилі НПП «Синевир» (за допомогою спеціального приладу Betcoder). 3) Проведення наукових та науково-технічних заходів у НПП «Синевир»: - ведення моніторингу лісових насаджень; - викладки феромонних пасток з метою діагностики розвитку стовбурних шкідників хвойних лісів; - розробка наукових рекомендацій при відновленні природних екосистем; - надання наукових рекомендацій при проведенні біотехнічних заходів; - проведення екологічних експертиз та надання оцінки стану природних екосистем. 4) Ведення регіонального моніторингу: - гідрологічного, - кліматичного, - флористичного, - фауністичного, - екосистемного. Розділ 3. Сьогодення НПП «Синевир» Загальна кількість особливо цінних природних об’єктів 61, в яких знаходяться: - наукові полігони – 10; - постійні пробні ділянки (ППП) – 22; 101 - тимчасові пробні ділянки – 20; - загальна площа регіонального моніторингу – 25,0 га. Таблиця 3.1 Виконання науково-дослідних робіт у НПП «Синевир» сторонніми науковими та науково-дослідними організаціями разом з працівниками Національного природного парку «Синевир» № з/п 1 1 2 3 4 5 6 7 8 Наукові та науково-дослідні установи України 2 Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН УРСР, м. Київ Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, м. Київ Ужгородський державний університет, кафедра зоології Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, м. Київ УкрНДІгірліс ім. П.С. Пастернака, м. Івано-Франківськ УкрНДІгірліс та Карпатська лісова науково-дослідна станція, м. Мукачево Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренка, кафедра зоології, м. Суми Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, м. Київ 9 УкрНДІгірліс, м. ІваноФранківськ 10 УкрНДІгірліс, м. ІваноФранківськ Національний аграрний університет, кафедра ботаніки, м. Київ Карпатська лісова науково-дослідна станція УкрНДІгірліс, м. Івано-Франківcьк Закарпатський державний спеціалізований лісозахисний філіал УкрНДІгірліс Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, м. Київ 11 12 13 14 Назва наукової теми НПП «Синевир» Роки Примітка 5 Угода 3 «Інвентаризація раритетних ботанічних об’єктів НПП «Синевир» 4 1990 «Інвентаризація судинних рослин НПП «Синевир» 19911993 Угода «Інвентаризація хребетних тварин НПП «Синевир» 19911994 Угода «Водорості озера Гропа НПП «Синевир» (Українські Карпати)» 1993 «Лісопатологічне обстеженння ялинових насаджень НПП «Синевир» та розробка лісівничо-біологічних заходів по обмеженню масового розвитку осередків найбільш небезпечних хвороб та шкідників» № 15-ГД «Моніторинг лісових насаджень НПП «Синевир» 20032005 Науковий інтерес Угода 20032009 Угода «Вивчення павуків родини Linyphiidae на території НПП «Синевир» 2004 Науковий інтерес «Біологічне розмаїття судинних рослин НПП «Синевир», його созологічні та екологічні особливості», підготовлено матеріали для ГіС 20042009 Угода № 05/06 «Дослідження ефективності препаратів ІРSODOR та IPSVABOL проти короїда типографа в ялинниках НПП «Синевир» № 06/07 «Дослідження вітровалів і феромонного захисту ялинників НПП «Синевир» «Структура та флористичні особливості лісової рослинності НПП «Синевир» 2006, 2007 Угода 20072009 2008, 2009 Угода «Проведення лісопатологічного обстеження насаджень НПП «Синевир» 2010 Угода «Моніторинг лісових насаджень НПП «Синевир» 2010 Угода «Дослідження стану букових пралісів та стану й динаміки популяції рідкісних та ендемічних видів судинних рослин у флорі НПП «Синевир» та навколишніх територій Українських Карпат» 2011 Угода Угода Національний природний парк «Синевир» 102 Продовження табл. 3.1 1 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 2 Карпатська лісова науководослідна станція, м. Мукачево та УкрНДІгірліс, м. Івано-Франківcьк Закарпатський державний спеціалізований лісозахисний філіал УкрНДІгірліс Інститут ботаніки ім. М.Г.Холодного НАН України, м. Київ ТОВ «Міжгалузевий науково-дослідний центр менеджменту та інформації», м. Київ ДУ «УкрНДІ медреабілітації та курортології МОЗ України», м. Одеса Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, м. Київ Львівський національний університет ім. Ів. Франка, біологічний факультет, кафедра зоології, м. Львів УкрНДІгірліс, м. ІваноФранківськ Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, м. Київ Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, м. Київ Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, м. Київ Українське товариство охорони птахів, Франкфуртське зоологічне товариство (Німеччина), Київ-Синевир Інститут екології Карпат НАН України, м. Львів 28 Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, м. Київ 29 Навчально-науковий центр «Інститут біології та медицини», Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, м. Київ 3 № 43/92 «Проведення лісопатологічного обстеження насаджень НПП «Синевир» 4 2011 5 Угода № 25/43 «Моніторинг лісових насаджень НПП «Синевир» 2011 Угода «Дослідження стану букових пралісів НПП «Синевир» 2012 Угода № 137 «Дослідження та розробки в галузі біологічних наук (розробка наукового обґрунтування щодо утримання ведмедя бурого в напіввільних умовах, умовах неволі в НПП «Синевир»)» «Наукове обґрунтування використання перспективних територій ПЗФ загальнодержавного значення для створення центрів санаторного лікування, методичної та соціальнопсихологічної реабілітації для дітей і дорослих» (на базі мінеральних джерел та свердловин НПП «Синевир») № 36 «Вивчення видового складу міко- та фітобіоти Національного природного парку «Синевир» 2012 Угода 2012 Науковий інтерес 20102017 Угода «Хіроптерологічні дослідження (рукокрилі або кажани) на території НПП «Синевир» (околиці високогірних озер – Синевир і Озірце) 2013 Науковий інтерес № 106 «Дати оцінку стану ялинових лісів Національного природного парку «Синевир» № 2 до Договору № 105/36/2 по темі: «Дослідження синтаксономічної різноманітності пралісів НПП «Синевир» «Дослідження окремих груп фітопатогенних та сапрофітних грибів трав’яного покриву наявних кластерів у букових пралісах НПП «Синевир» «Дослідження судинних рослин трав’яного покриву наявних кластерів у букових пралісах НПП «Синевир» 20132017 20132017 Угода Угода 2013 Угода 2013 Угода У рамках виконання Проекту «Збереження Карпатських пралісів» – Зміна меж (розширення) території НПП «Синевир». Підготовка наукового звіту 2014 Міжнародний проект № 117 на тему: «Сучасний стан червонокнижних видів хребетних тварин НПП «Синевир» 2015, 2016, 2017 2015, 2016, 2017 Угода 2017 Угода № 2 до Договору № 106/36/2 «Дослідження окремих груп фітопатогенних та сапрофітних грибів та судинних рослин трав’яного покриву наявних кластерів у букових пралісах НПП «Синевир» № 43 «Проведення мікологічних, альгологічних, флористичних, фітоценотичних та фауноінвентаризаційних досліджень на території НПП «Синевир» Угода Розділ 3. Сьогодення НПП «Синевир» За роки функціонування НПП «Синевир» був організатором та співорганізатором таких конференцій: 1. Збереження флористичного різноманіття Карпатського регіону. Науково-практична конференція (1-4 жовтня 1998 р., Синевир). 2. Проблеми екологічної стабільності Східних Карпат. Міжнародна науково-практична конференція, присвячена 10-річчю створення Національного природного парку «Синевир» (24-27 червня 1999 р., Синевир, Україна). 3. Міжнародна регіональна наукова конференція, присвячена 100-річчю від дня народження проф. С.С. Фодора: «Актуальні питання досліджень рослинного покриву Українських Карпат» (4-6 жовтня 2007 р., м. Ужгород). 4. Охорона та раціональне використання природних ресурсів Українських Карпат. Регіональна науково-практична конференція, присвячена 25-річчю біобази УжНУ в с. Колочава та пам’яті її фундатора В.Ю. Штаєра (23-25 травня 2008 р., с. Колочава, Міжгірський р-н Закарпатської області). 5. Фіторізноманіття Карпат: сучасний стан, охорона та відтворення. Міжнародна наукова конференція, присвячена 15-річчю Міжвідомчої науково-дослідної лабораторії охорони природних екосистем Ужгородського національного університету (11-13 вересня 2008 р., м. Ужгород, Україна). 6. Функціонування заповідних територій в сучасних умовах України. Міжнародна науково-практична конференція, присвячена 20-річчю створення НПП «Синевир» (1-3 жовтня 2009 р., с. Синевир, Міжгірський р-н Закарпатської області). 7. Природно-заповідні території України. Регіональна учнівська науково-практична конференція (с. Синевир). 8. Міжнародна наукова конференція «Біологічне різноманіття природно-заповідних об’єктів Карпат», присвячена 25-річчю створення Національного природного парку «Синевир» (25-27 червня 2014 р.). 9. Науково-практична конференція викладачів і студентів «Проблеми та перспективи розвитку науково-навчального центру «Синевир» (28-29 березня 2014 р., м. Київ). 10. Всеукраїнська науково-практична конференція, присвячена 180-річчю заснування Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова: «Наукові та соціально-економічні проблеми розвитку НПП «Синевир» (17-19 червня 2015 р.). 103 11. Міжнародна науково-практична конференція «Нові технології в геодезії, землевпорядкуванні, лісовпорядкуванні та природокористуванні» (6-8 жовтня 2016 р., УжгородСиневир). 12. IX Міжнародна науково-практична конференція «Нові технології в геодезії, землевпорядкуванні, лісовпорядкуванні та природокористуванні» (4-6 жовтня 2018 р., УжНУ. м. Ужгород). 13. Міжнародна науково-практична конференція до 50-річчя Карпатського біосферного заповідника «Проблеми збереження гірських екосистем та сталого використання біологічних ресурсів Карпат» (22-25 жовтня 2018 р. м. Рахів). В НПП «Синевир» з часу його заснування проведено понад 35 семінарів. Видавнича діяльність НПП «Синевир»: випущено: 27 томів Літопису природи; науково-практичних та науково-популярних на різні теми – 4 книжки, 5 брошур; усього наукових публікацій – 261, з них наукових статей – 102, наукових тез – 159. Захищено по території НПП «Синевир» три науково-дослідні дисертаційні роботи на здобуття наукового ступеня кандидата наук: Романів А.С. Львівський національний університет ім. Ів. Франка, географічний факультет. «Національний природний парк «Синевир» в системі фізико-географічного районування Українських Карпат та його ландшафтна структура». Львів-2008. Тюх Ю.Ю. Ужгородський національний університет, біологічний факультет, кафедра ботаніки. «Флора судинних рослин Національного природного парку «Синевир» (Українські Карпати): аналіз та охорона». Ужгород-2009. Дербак М.Ю. Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова, Інститут природничо-географічної освіти та екології, географічний факультет. «Антропогенне навантаження в системі екобезпечного розвитку: соціально філософський аналіз». Київ-2015. НПП «Синевир» виконує Міжнародні угоди і конвенції, які ратифіковані урядом України в частині, що безпосередньо стосується мети і завдань функціонування Національного парку, серед них: - Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, насамперед як 104 Національний природний парк «Синевир» місце існування водоплавних птахів (Іран, Рамсар, 1971 р.). - Конвенція про захист культурної та природної спадщини (Франція, Париж, 1972 р.). - Конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин (Німеччина, Бонн, 1979 р.). - Конвенція про Міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES, США, Вашингтон, 1979 р.). - Конвенція про охорону флори і фауни і природних середовищ існування в Європі (Швейцарія, Берн, 1979 р.). - Конвенція про охорону біологічного різноманіття (Бразилія, Ріо-де-Жанейро, 1992 р.). - Рамкова або Карпатська Конвенція про сталий розвиток Карпатського регіону по збереженню і сталому використанню біологіч- ного та ландшафтного різноманіття (Румунія, Бухарест, 2009 р.) Крім цього, в НПП «Синевир» виконуються такі міжнародні проекти: - проект підтримки природно-заповідних об’єктів в Україні, що проводиться в рамках реалізації угоди Урядом України та Урядом Федеративної Республіки Німеччини, 2012 р.; - проект: «Збереження старовікових лісів та пралісів НПП «Синевир» за фінансової підтримки Франкфуртського зоологічного товариства при координації Товариства охорони птахів в Україні», 2014 р.; - проект Всесвітнього фонду природи WWF в Україні по Дунайсько-Карпатській програмі, проведено ідентифікацію старовікових лісів та пралісів на території НПП «Синевир», 2016 р. 3.2. Природоохоронна діяльність НПП «Синевир» Відповідно до статті 20 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» національні природні парки перш за все є природоохоронними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення й ефективного використання природних комплексів та об’єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Основними функціями парку є консерваторська та захисно-екологічна. Функція консерваторська, або рятувальна, полягає в тім, щоби шляхом заповідання зберегти в природних умовах весь генофонд рослинного і тваринного світу і, в першу чергу, рідкісні, реліктові та ендемічні види, їх угруповання і біотопи. Консерваторська функція має велике біогенетичне значення, оскільки сприяє збереженню умов для ходу еволюції всіх органічних форм. Захисно-екологічна функція полягає в тім, що охорона біологічного розмаїття, особливо рослинного покриву, сприяє підтриманню екологічної рівноваги не тільки на території парку, а й на прилеглих до нього територіях, сприяє водо- та ґрунтозахисній ролі лісових екосистем (глава 7, п.п. 7.1 Проекту організації території…). Аналіз можливості здійснення цих функцій на території НПП «Синевир» і визначення їх співвідношень покладено в основу функ- ціонального зонування. На території НПП «Синевир» з урахуванням природоохоронної, оздоровчої, наукової, рекреаційної, історико-культурної та інших цінностей природних комплексів та об’єктів, їх особливостей встановлюється диференційований режим щодо їх охорони, відтворення та використання згідно з функціональним зонуванням. На території парку (постійне користування) виділено чотири функціональні зони: - заповідна зона – призначена для охорони та відновлення найбільш цінних природних комплексів, її режим відповідає режиму природних заповідників. Основними завданнями заповідної зони є збереження природних комплексів та об’єктів, проведення наукових досліджень і спостережень за станом навколишнього природного середовища, розробка на їх основі природоохоронних рекомендацій, поширення екологічних знань. До заповідної зони входять територія Чорноріцького ПОНДВ та сфагнове оліготрофне болото Глуханя Негровецького ПОНДВ. Загальна площа заповідної зони становить 5840 га, або 17% площі постійного користування парку. На території заповідної зони заборонена, та і не проводиться, будь-яка господарська діяльність, що суперечить цільовому призначенню цієї зони, або що може порушити природний розвиток процесів та явищ, або створити загрозу шкідливого впливу на природні комплекси та об’єкти; Розділ 3. Сьогодення НПП «Синевир» - зона регульованої рекреації – в її межах проводяться короткостроковий відпочинок та оздоровлення населення, огляд особливо мальовничих та пам’ятних місць. Тут дозволяється влаштування та відповідне обладнання туристичних маршрутів і екологічних стежок, проте забороняються рубки лісу головного користування, суцільні санітарні рубки, мисливство, інша діяльність, яка може негативно вплинути на стан природних комплексів та об’єктів заповідної зони. Зона регульованої рекреації займає площу 21377 га, або 62% території парку; - зона стаціонарної рекреації – призначена для розміщення мотелів, готелів, кемпінгів, інших об’єктів обслуговування відвідувачів парку. Площа цієї зони становить усього 7,8 га; - господарська зона – в її межах проводиться господарська діяльність, спрямована на виконання покладених на парк завдань, знаходяться населені пункти, землі інших землекористувачів та землевласників. Площа господарської зони постійного користування парку становить 7390 га, або 21%. З метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду рослинного і тваринного світу, підтримання загального екологічного балансу, забезпечення природного проходження процесів у природних екосистемах встановлюється особливий режим охорони, збереження, відтворення і ви- 105 користання природних ресурсів, який включає: - встановлення заповідного режиму; - організацію систематичних спостережень за станом природних комплексів та об’єктів ПЗФ; - додержання вимог щодо охорони природних комплексів та об’єктів під час здійснення управлінської, господарської, рекреаційної та іншої діяльності, розробку проектів організації території, землевпорядкування, лісовпорядкування. Охорону території НПП «Синевир», його природних комплексів та об’єктів здійснює служба державної охорони, яка створена у складі спеціальної адміністрації парку. Очолює службу державної охорони директор НПП «Синевир». До складу служби державної охорони також входять: головний природознавець, начальник та інженери відділу, начальники природоохоронних науково-дослідних відділень та їх заступники, майстри з охорони природи та інспектори з охорони ПЗФ І та ІІ категорій. Загальна кількість працівників служби державної охорони становить 126 чоловік, у т.ч. у відділеннях 108 чоловік та в адміністрації парку 8 чоловік. На території парку організовано 8 природоохоронних науково-дослідних відділень (ПОНДВ). Коротку характеристику ПОНДВ наведено в табл. 3.2 (за матеріалами лісовпорядкування 2015 року). Таблиця 3.2 Коротка характеристика ПОНДВ НПП «Синевир» (за матеріалами лісовпорядкування 2015 року) У т.ч. за функціональними зонами, га № з/п Назва ПОНДВ Площа, га Заповідна Регульованої рекреації Стаціонарної рекреації Кількість майстерських дільниць Кількість обходів Середня площа обходу, га 2 7 832,0 457,3 2 13 459,1 Господарська 1 Чорноріцьке 5824,0 2 СиневирськоПолянське 5968,0 5503,7 3 Остріцьке 4578,0 3689,0 887,0 2 13 352,2 4 Синевирське 4555,0 3593,2 961,8 2 9 506,1 5 Негровецьке 2268,7 1001,0 1251,6 2 7 324,1 6 Колочавське 5380,0 4209,3 1170,7 2 11 489,1 7 Квасовецьке 3739,0 3381,0 0,8 357,2 2 12 311,6 2304,0 2 5 460,8 21377,2 7,8 7389,6 16 77 449,5 8 Вільшанське 2304,0 РАЗОМ: 34614,7 5824,0 16,1 5840,1 7,0 106 Національний природний парк «Синевир» Відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України», постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2000 р. № 1127 «Про службу державної охорони природно-заповідного фонду України» питання охорони та збереження ПЗФ НПП «Синевир», запобігання та припинення порушень природоохоронного законодавства, дотримання режиму охорони покладено на службу державної охорони парку. Служба державної охорони відповідно до покладених на неї завдань: - здійснює охорону природних комплексів та об’єктів ПЗФ, ландшафтного і біологічного розмаїття на регіональному, національному та міжнародному рівнях; - здійснює охорону диких тварин та місць їх перебування; - забезпечує порядок використання природних ресурсів; - запопігає пошкодженням лісових насаджень внаслідок незаконних рубок; - здійснює заходи щодо запобігання виникненню, поширенню лісових пожеж, інших надзвичайних ситуацій та їх ліквідації; - забезпечує реалізацію заходів з профілактики та захисту природних комплексів від шкідників і хвороб, а також заходів з покращення санітарного стану лісів; - підтримує в належному стані межові та охоронні знаки, інформаційні аншлаги, квартальні та ділянкові стовпи, лісові кордони, інше майно та протипожежний інвентар; - забезпечує додержання режиму території та об’єктів ПЗФ; - проводить роз’яснювальну роботу серед місцевого населення та відвідувачів парку щодо порядку перебування, використання природних ресурсів, забезпечення протипожежного режиму, дбайливого ставлення до природи. Служба державної охорони за останні 7-10 років успішно справляється з покладеними на неї обов’язками. Так, незаконні рубки лісу в порівнянні з 1990-2000-ми роками зменшились у 25-30 разів. Якщо в буремні 1990-ті роки незаконні рубки досягали 500-650 куб. м за рік, то в останні роки обсяг незаконних рубок зменшився до мінімуму і не перевищує 20-35 куб. м за рік. Цього досягнуто завдяки посиленню роботи служби державної охорони, тісній співпраці НПП «Синевир» з місцевими громадами і органами місцевого самворядування та своєчас- ному проведенню заходів з поліпшення санітарного стану лісів, деревина від яких відпускається місцевому населенню, у першу чергу, як дрова для опалення, а також як будівельний матеріал. Хоча проблема із забезпеченням місцевого населення дровами повністю не знята з порядку денного. Так, у межах НПП «Синевир» проживає близько 20 тис. жителів і нараховується близько 6 тис. дворогосподарств. На кожне дворогосподарство необхідно в середньому 10-12 куб. м дров, або загалом 6070 тис. куб. м на рік. А НПП «Синевир» за останні роки має ліміт на 25-32 тис. куб. м ліквідної деревини в рік. Невирішеною проблемою на даний час є відсутність сміттєзвалища або підприємств по збору сміття та його утилізації чи переробки. А це призводить до засмічення території парку, особливо річок, їх берегів та придорожніх смуг. Працівники служби державної охорони, крім власне заходів з охорони і збереження природних комплексів і об’єктів, проводять й інші природоохоронні заходи, а саме: - лісопатологічне обстеження насаджень та відведення ділянок під проведення заходів з поліпшення санітарного стану лісів; - встановлення квартальних стовпчиків, інформаційних і охоронних знаків, панно та аншлагів на природоохоронну тему; - облаштування та утримання в належному порядку місць відпочинку, рекреаційних пунктів та території вздовж річок, потоків, шляхів у межах обходу; - виготовлення годівниць та солонців для диких копитних тварин; - заготівля сіна і кормових віників для диких тварин та викладання їх для зимової підгодівлі, проведення інших біотехнічних заходів; - будівництво та ремонт перепадів на річках і потоках; - розселення і огородження мурашників; - виготовлення і розвішування штучних гнізд для птахів; - будівництво та ремонт гірських стежок; - виготовлення та встановлення шлагбаумів на в’їздах в урочища; - встановлення та ремонт перехідних містків через потоки; - благоустрій джерел та рекреаційних водойм. Крім цього, працівниками служби державної охорони ведуться спостереження за природними видами та явищами, а саме: Розділ 3. Сьогодення НПП «Синевир» - фенологічні спостереження; - календар природи; - карточки спостережень; - щоденники працівників державної охорони; - карточки спостережень за розвитком хвороб і шкідників лісу. Одним з вагомих завдань служби державної охорони є контроль за дотриманням спеціальних лімітів по використанню природних ресурсів у межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення в НПП «Синевир». На даний час НПП «Синевир» має значний кадровий потенціал служби державної охорони. Директор НПП «Синевир», він же найвища посадова особа служби державної охорони парку (СДО) – М.Ю. Дербак. Освіта вища за спеціальністю біологія, кандидат філософських наук. Стаж роботи в СДО – 24 роки, стаж роботи на даній посаді – 8 років. Головний природознавець В.В. Шишига, має вищу освіту, спеціальність – інженер лісового господарства. Стаж роботи в СДО – 9 років, стаж роботи на даній посаді – 6 років. Начальник відділу державної охорони ПЗФ В.І. Субота. Освіта вища за спеціальністю інженер лісового господарства. Стаж роботи в СДО – 29 років, стаж роботи на даній посаді – 15 років. Начальник Чорноріцького ПОНДВ П.В. Шпілька. Освіта вища за спеціальністю інженер лісового господарства. Стаж роботи в СДО – 27 років, стаж роботи на даній посаді – 18 років. Начальник Остріцького ПОНДВ В.Ю. Іваниш. Освіта вища за спеціальністю правознавство та н/вища за спеціальністю географія. Стаж роботи в СДО – 6 років, стаж роботи на даній посаді – 4 роки. Начальник Синевирсько-Полянського ПОНДВ М.В. Субота. Освіта вища за спеціальністю екологічна і соціальна географія. Стаж роботи в СДО – 4 роки, стаж роботи на даній посаді – 1 рік. Начальник Синевирського ПОНДВ В.В. Сятиня. Освіта вища за спеціальністю інженер лісового господарства. Стаж роботи в СДО – 9 років, стаж роботи на даній посаді – 6 років. Начальник Негровецького ПОНДВ М.П. Хланта. Освіта вища за спеціальністю лісоінженерна справа. Стаж роботи в СДО – 7 років, стаж роботи на даній посаді – 7 років. 107 Начальник Колочавського ПОНДВ М.Ю. Ярема. Освіта вища за спеціальністю інженер лісового господарства. Стаж роботи в СДО – 22 роки, стаж роботи на даній посаді – 10 років. Начальник Квасовецького ПОНДВ В.Ю. Павлюк. Освіта вища за спеціальністю інженер лісового господарства. Стаж роботи в СДО – 18 років, стаж роботи на даній посаді – 8 років. Начальник Вільшанського ПОНДВ В.М. Гінцяк. Освіта вища за спеціальністю інженер лісового господарства. Стаж роботи в СДО – 7 років, стаж роботи на даній посаді – 7 років. Провідний інженер з охорони ПЗФ І.І. Тільняк. Освіта вища за спеціальністю лісоінженерна справа. Стаж роботи в СДО – 12 років, стаж роботи на даній посаді – 4 роки. Провідний інженер з охорони ПЗФ І.В. Росоха. Освіта вища за спеціальністю лісове і садово-паркове господарство. Стаж роботи в СДО – 6 років, стаж роботи на даній посаді – 3 роки. Провідний інженер з охорони ПЗФ В.І. Макар. Освіта вища за спеціальністю обладнання лісового комплексу. Стаж роботи в СДО – 9 років, стаж роботи на даній посаді – 7 років. Інженер з охорони ПЗФ М.І. Бугина. Освіта вища за спеціальністю екологія та охорона навколишнього природного середовища. Стаж роботи в СДО – 16 років, стаж роботи на даній посаді – 7 років. Заступник начальника Синевирсько-Полянського ПОНДВ М.С. Горват. Освіта неповна вища, спеціальність – лісозаготівля і лісове господарство. Стаж роботи в СДО – 9 років, стаж роботи на посаді – 9 років. Заступник начальника Остріцького ПОНДВ В.Г. Кость. Освіта неповна вища, спеціальність – технологія лісозаготівель. Стаж роботи в СДО – 27 років, стаж роботи на посаді – 25 років. Заступник начальника Синевирського ПОНДВ М.Л. Кут. Освіта вища, спеціальність технологія лісозаготівель. Стаж роботи в СДО – 27 років, стаж роботи на посаді – 25 років. Заступник начальника Чорноріцького ПОНДВ Я.Д. Міщанин. Освіта вища, спеціальність – біологія. Стаж роботи в СДО – 27 років, стаж роботи на посаді – 25 років. Заступник начальника Негровецького ПОНДВ Я.Є. Басараб. Освіта неповна вища, спеціальність – технологія деревообробки. 108 Національний природний парк «Синевир» Стаж роботи в СДО – 21 рік, стаж роботи на посаді – 7 років. Заступник начальника Квасовецького ПОНДВ М.В. Банга. Освіта неповна вища, спеціальність – лісове господарство. Стаж роботи в СДО – 29 років, стаж роботи на посаді – 2 роки. Заступник начальника Вільшанського ПОНДВ І.В. Ярема. Освіта вища, спеціальність – лісове господарство. Стаж роботи в СДО – 7 років, стаж роботи на посаді – 7 років. Заступник начальника Колочавського ПОНДВ В.В. Рошинець. Освіта неповна вища, спеціальність – агрономія. Стаж роботи в СДО – 15 років, стаж роботи на посаді – 6 років. В цілому по парку працюють 16 майстрів з охорони природи та рекреації, або по 2 майстри в кожному відділенні. З них 6 чоловік мають вищу освіту, а 10 чоловік – неповну вищу. Стаж роботи майстрів в СДО розподіляється таким чином: від 20 до 26 років мають 5 чоловік, від 10 до 20 років – 2 чоловіки, менше 10 років – 9 чоловік. З 82 інспекторів з охорони природи переважна більшість має професійно-технічну освіту та стаж роботи більше 10 років. 3.3. Відтворення природних екосистем в НПП «Синевир» Після створення Національного природного парку «Синевир» уже в грудні 1989 року в його лісах відбувся суцільний вітровал і вітролом на площі близько 1500 га лісових насаджень, а ще близько 4000 га було пошкоджено частково. Перед фахівцями парку постало одне з професійних питань – відтворення корінних типів деревостанів природних екосистем. Майже для кожної лісової ділянки спеціалістами кафедри лісових культур Львівського лісотехнічного інституту були розроблені індивідуальні технологічні проекти відповідно до природних умов, рельєфу, експозиції, крутизни схилу, висоти над рівнем моря, ґрунтових умов та типу лісу, згідно з якими проводились лісовідновні роботи. На основі розроблених Проектів створення лісових культур на площах, що зазнали вітровалів у НПП «Синевир», протягом 6 років були створені нові насадження та проведено сприяння природному поновленню. Основне завдання в лісокультурній справі на даний час – це відтворення корінних типів деревостанів, підвищення їх вітростійкості, біологічної стійкості та виконання функцій, що притаманні корінним насадженням, наближеним до природних лісів. Уже сьогодні минув той час, коли поставало питання планових посадок лісових культур, планового вирощування садивного матеріалу, планової заготівлі лісового насіння тощо, настав час, коли маємо поставити мету і завдання в одне русло задля створення корінних біологічно стійких насаджень, які здатні максимально виконувати свої функції. Переважно особливе місце відводиться змішаним за складом видам насаджень, які б якісно виконували свої функції і характеризувались високою біологічною стійкістю проти несприятливих біотичних і абіотичних факторів. Необхідно звернути особливу увагу на вивчення матеріалів ґрунтово-типологічної характеристики карт ґрунтів відповідно до тих площ, де це необхідно, щоб сформувати стійкі корінні гетерогенні ліси. Для лісовідновних заходів, тобто створення лісових насаджень, у першу чергу, необхідно правильно підібрати склад деревних видів. Відомо, що за останні 60-80 років склад лісових насаджень НПП «Синевир» дещо змінився, з корінних лісів на похідні ялинники. При підборі складу деревних та кущових видів для створення лісових насаджень необхідно враховувати: цільове призначення, лісорослинні умови даної ділянки, біоекологічну подібність, категорію лісокультурної площі, ступінь вітроударності ділянки, а також санітарні вимоги до складу видів з метою запобігання поширенню хвороб і шкідників лісу. Якщо звернути увагу на сказане вище, то підрахунки покажуть, що у зв’язку з необхідністю поступової заміни домінуючих монокультур ялини європейської на біологічно стійкі змішані породи ступінь участі з головною породою ялини буде поступово зменшуватись у майбутньому до 40-50%. Одночасно площі новостворених лісових культур, за рахунок інших цінних порід, будуть поступово збільшуватися із фонових видів, а саме: сосни звичайної та кедра європейського, ялиці білої, модрини європейської, тиса ягідного, бука лісового, із забезпеченням максимальної участі теж цінних порід на зволожених ділянках – ясеня звичай- Розділ 3. Сьогодення НПП «Синевир» ного, клена-явора, клена гостролистого, в’яза гірського, в’яза шорсткого, граба звичайного, липи серцелистої, черешні, яблуні лісової, груші дикої та ін. На тих ділянках площ, які вийшли зі спеціального державного користування, тобто відпрацьованих кар’єрів, а також кам’янистих розсипів, греготів, що є в Остріцькому, Син.-Полянському та Колочавському ПОНДВ, необхідно провести рекультивацію цих площ за рахунок заліснення ґрунтозакріплювальними фоновими видами, такими як: сoсна звичайна, сосна гірська, кедр європейський, та світлолюбними деревними і кущовими видами. На наш погляд, обов’язковим є ведення наукового моніторингу (спостереження) в гірських умовах Національного природного парку за площами не тільки фонових видів, а й інтродуцентів, дугласії зеленої, які вже впроваджені в лісові культури до 80-х років минулого століття, що зростають у складі лісів різних висотних поясів і мають свої характерні особливості. Формуючи склад лісових насаджень, необхідно враховувати законодавчу базу та настанови до змішування видів з тим, щоб не до- 109 пустити поширення хвороб і шкідників лісу, а також чужорідних видів. Підбираючи склад порід та їх кількісне співвідношення, визначають найпоширеніший тип їх змішування. Суть у тім, щоб визначити найбільш правильну форму розміщення кожного виду, виходячи із наявності природного поновлення тих чи інших видів. На території НПП «Синевир» при лісовідновних роботах виконуються і враховуються необхідні або спеціальні функції, які має виконувати майбутній ліс, що, у свою чергу, накладає відповідний вплив на склад та структуру лісових культур. Визначивши цілі і мету, підбираємо види дерев, які б за своїми біологічними особливостями могли успішно себе почувати відповідно до природних умов. До головних видів можна відносити не тільки один вид, а й два і три. При цьому враховуються насамперед аборигенні види, як головні так і другорядні, та кущі, які створюють сприятливі умови для подальшого формування насадження та у ході формування насаджень взаємовпливають одне на одного. Рекомендуємо для умов НПП «Синевир» проводити лісовідновлення із таких основних видів деревних порід, що наведені в табл. 3.3. Таблиця 3.3 Основні породи, які рекомендуються для лісовідновлення у НПП «Синевир» Порода Висота над рівнем моря, м Типи умов місцезростання Ялина європейська До верхньої лісової границі В2, В3, С2, С3 Бук лісовий До 1200-1250 С2, С3, Д2, Д3 Ялиця біла До 1150-1200 С2, С3, Д2, Д3 Модрина європейська До 950-1000 С2, С3, Д2, Д3 – південні схили Сосна гірська До 1700 В2, В3, С2, С3 Тис ягідний До верхньої межі лісу В2, В3 Сосна кедрова карпатська До верхньої лісової границі В2,В3,С2,С3 – в основ. субори Ясень звичайний До 950-1000 В3, С3, Д3, Д4 Клен-явір До верхньої лісової границі С3, С4, Д3, Д4 Клен гостролистий До 1150-1200 С2, С3, Д2, Д3 В’яз гірський До 950-1000 С2, С3, С4, Д2, Д3, Д4 В’яз шорсткий До 850-900 С2, С3, С4, Д2, Д3, Д4 Липа серцелиста До 800 С2, С3, Д2 Сосна звичайна До 1150-1200 В2, В3 Горобина звичайна До 800 С2, С3, Д2 Яблуня лісова До 600 С2, С3, Д2, Д3 Груша дика, черешня До 600 С2, С3, Д2, Д3 Береза повисла До верхньої лісової границі В2, В3, С2, С3, Д2, Д3 Граб звичайний До 650 С3, Д2, Д3 110 Національний природний парк «Синевир» Обробіток ґрунту в умовах парку проводиться в основному вручну – мотиками, чеканками. Найголовніша причина складності створення лісових культур – це віддаленість таких лісокультурних площ від населених пунктів та автомобільних доріг. А також круті схили різних експозицій, гребеневі та пригребеневі схили на площах, які вивільняються з-під суцільних вітровалів та суцільного всихання, з наявністю великої кількості виворотей. На таких площах рекомендується не більше 5-6 тис. на один гектар площадок розміром 45х45х25 см, а на сильнокам’янистих ґрунтах – заготовка рихлого ґрунту з підношенням на досить велику віддаль і укладання його в підготовлені площадки з каменю або підсобного матеріалу – лісосічних відходів, закріплення з нижньої частини по схилу, тому такі роботи досить трудомісткі, витрачається дуже багато часу на саму підготовку площі під новостворювані культури. Догляд за лісовими культурами проводять двома способами: шляхом обжинки серпом трав’янистих рослин від затінення та розпушування ґрунту мотиками для поліпшення обміну повітря і поглинання атмосферних опадів, що зменшує випаровування вологи з ґрунту і сприяє розкладу органічних решток. Створення лісових насаджень на території НПП «Синевир» – одне з ключових завдань фахівців Національного парку. В основі цієї клопіткої праці – вирощування посадкового матеріалу лісових порід. На даний час у Національному парку діє лісовий розсадник, що знаходиться на території Синевирського природоохоронного науково-дослідного відділення, площею 1,0 га. У цьому розсаднику вирощують сіянці основних лісоутворювальних порід: ялини звичайної, ялиці білої, бука лісового, клена-явора, ясеня звичайного тощо. Для створення лісових культур Національний парк використовує власний посадковий матеріал, вирощений у лісовому розсаднику, та при потребі проводить додаткову викопку з-під пологу лісу, де саджанці відповідають стандартному посадковому матеріалу. З початку створення Національного парку по теперішній час закладено понад 2500 га лісових насаджень та проведено сприяння природному поновленню, де є благонадійний підріст на площі близько 1500 га. Отже, відновлення природних екосистем є одним з вагомих завдань фахівців НПП «Синевир», вони служитимуть для майбутніх поколінь. Надіємось, що створені лісові насадження стануть максимально наближеними до природних. 3.4. Еколого-освітня діяльність НПП «Синевир» Територія Національного природного парку «Синевир» – регіон дуже багатий на біологічне різноманіття, серед якого чимало рідкісних видів, що потребують посиленої охорони. Враховуючи ті обставини, що у межах цієї території розташовано п’ять великих населених пунктів, в яких проживає близько 20 тис. чоловік, роль екологічної освіти у регіоні набуває особливого значення. Екологічна освіта – один з пріоритетів Національного природного парку «Синевир», адже вона вважається важливою ланкою становлення гармонійного суспільства. Національний парк став центром організації екологічної освіти та виховання у регіоні верхів’я Тереблянської долини Закарпаття, цілеспрямованого впливу на світогляд, поведінку, діяльність населення у напрямі формування екологічної свідомості та залучення місцевих жителів до збереження природної спадщини. Відповідно до Положення про екологоосвітню діяльність заповідників і національних природних парків України та інших законодавчих актів, Національний природний парк «Синевир» успішно працює за такими основними напрямами: - проведення екологічних акцій, зокрема практичних заходів з охорони і збереження довкілля, залучення до участі в них громадськості; - організація і проведення масових еколого-освітніх заходів з учнівською і студентською молоддю регіону; систематична робота з учнями екологічних гуртків середніх шкіл краю; - ведення активної освітньої природоохоронної діяльності через видання екологоосвітнього часопису «Синій Вир», листівок, буклетів, книжок тощо; - співпраця із засобами масової інформації, Інтернет-виданнями, громадськими об’єд- Розділ 3. Сьогодення НПП «Синевир» наннями, органами місцевого самоврядування, релігійними громадами тощо; - участь у фестивалях, виставках та інших форумах еколого-освітнього та природоохоронного спрямування; - забезпечення стабільної роботи екологічного візит-центру НПП «Синевир». Формування екологічної культури та залучення людей до участі у вирішенні назрілих проблем довкілля – основне завдання екологоосвітньої діяльності. 111 3.4.1. Робота з молоддю Особливу увагу НПП «Синевир» приділяє роботі з молоддю (рис 3.1). Тісна співпраця започаткована між Національним природним парком «Синевир» і всіма середніми навчальними закладами регіону, а саме: Вільшанська ЗОШ І-ІІ ст., Горбівська ЗОШ І-ІІ ст., Колочавська ЗОШ І-ІІІ ст. № 1, Колочавська ЗОШ І-ІІІ ст. № 2, Меришорський НВК І-ІІ ст., Негровецький НВК І-ІІІ ст. Рис. 3.1. Еколого-освітній захід в НПП «Синевир». Фото Н.А. Чуп. 2018 р. ім. В.Росохи, Синевирська ЗОШ І-ІІІ ст., Синевирсько-Полянська ЗОШ І-ІІІ ст. Разом у цих закладах навчається близько 2 тис. учнів. Налагоджена співпраця з позашкільним навчальним закладом – Закарпатським центром туризму, краєзнавства, екскурсій і спорту учнівської молоді. Еколого-освітня робота засобами туризму та краєзнавства – ефективний спосіб прищепити молоді любов до природи і бережливе ставлення до неї. Формування екологічно виваженого ставлення до довкілля під час подорожей юні – одне з головних завдань, до втілення якого долучається НПП «Синевир» (рис. 3.2). З гуртківцями проводяться екологічні уроки, бесіди, екскурсії, акції. Дієвим способом наблизити молодь до довкілля, його краси, як однієї з мотиваційних складових бережливого ставлення до навколишнього середовища, стали уроки на природі. Подібні заходи, які проводить НПП «Синевир», формують у гуртківців любов до природи, рідного краю, допомагають усвідомити важливість місії, до якої покликаний кожен, – дбати про природу. З гуртківцями шкіл регіону проводяться майстер-класи з виготовлення зимових букетів замість живих новорічних ялинок, екскурсії до визначних місць природи НПП «Синевир». Гуртківці шкіл регіону брали участь у традиційному конкурсі дитячого малюнка «Я люблю свою річку», який НПП «Синевир» проводить щороку. Конкурс має за мету привернути увагу молоді до проблем охорони водойм, а також покликаний формувати свідому позицію щодо охорони довкілля. НПП «Синевир» сприяє у проведенні краєзнавчо-пошукових експедицій Закарпатського центру туризму, краєзнавства, екскурсій і спорту учнівської молоді. Наприклад, у 2017 році така експедиція проводилася з метою збору матеріалів для творчих робіт у рамках Всеукраїнської краєзнавчої експедиції учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» за напрямом «Із батьківської криниці». 112 Національний природний парк «Синевир» Рис. 3.2. Освітні заходи з гуртківцями. Фото Н.А. Чуп, Л.А. Гречин. 2017 р. Для виконання завдань експедиції була складена програма, яка передбачала спортивно-туристські, краєзнавчо-пошукові та екскурсійні заходи. За сприяння НПП «Синевир» розбито наметовий табір в урочищі Рабачинка. Учасники експедиції здійснили перехід до озера Синевир, Реабілітаційного центру бурих ведмедів, пройшлися туристичною стежкою «Лінія Арпада». Вони відві- дали візит-центр НПП «Синевир», де працівники відділу екологічної освіти парку надали молоді чимало корисної інформації. Черговим етапом став похід за маршрутом: Урочище Рабачинка – Музей лісу та сплаву – Дике озеро – хребет Пішконя – с. Колочава. Учасники також здійснили сходження на найвищу вершину НПП «Синевир» – гору Стримба (1719 м н.р.м.) (рис. 3.3). Рис. 3.3. Учасники еколого-освітнього заходу знайомляться зі стежкою «Лінія Арпада». Гуртківці Закарпатського центру туризму в НПП «Синевир». Фото з архіву НПП «Синевир». Співробітники відділу екологічної освіти долучалися до роботи з гуртківцями щомісяця. Основні тематичні напрями: національні парки та їх роль, охорона довкілля, бережливе ставлення до природи під час туристичних подорожей, традиції українського народу, культурна та історична спадщина. НПП «Синевир» надає допомогу школам в обладнанні природничих кабінетів. Співробітники відділу екологічної освіти – часті гості шкіл, де проводять з молоддю цікаві заходи: лекції, уроки, бесіди, вікторини, подорожі, конкурси – усе, що сприяє формуванню природоохоронного світогляду. Директори шкіл, педагогічні колективи краю з розумінням ставляться до пропаганди дій щодо охо- рони навколишнього середовища і сприяють в організації просвітницьких заходів. Підготовка цієї роботи проходить на фаховому рівні. Велика увага приділяється наочним матеріалам та інтерактивним методам роботи. Щороку поетапно проводяться семінари з екологічної етики для школярів. Учасників знайомлять з роллю Національного парку, яку він відіграє у своєму регіоні, а це природоохоронна, науково-дослідна, рекреаційна, еколого-освітня діяльність. Особливою проблемою на сьогодні є забруднення навколишнього середовища побутовими відходами, тому треба дуже бережливо ставитися до природи, яка є великою цінністю. І не лише економічною, а й естетичною, Розділ 3. Сьогодення НПП «Синевир» екологічною, науковою, рекреаційною, освітньою, духовною – усі ці цінності незрівнянно вагомі для людини. Водночас, природа цінна й сама для себе. Особливої турботи потребу- 113 ють ліси, роль яких надзвичайно важлива для суспільства. Чим вони цінні – про це також дізнаються учні на семінарах з екологічної етики (рис. 3.4). Рис. 3.4. Під час екологічних акцій. Фото з архіву НПП «Синевир». Спільно з молоддю і місцевими жителями працівники НПП «Синевир» проводять різноманітні екологічні акції. Вони є дієвим способом привернути увагу людей до проблем охорони довкілля. Кожного року в НПП «Синевир» організовуються десятки екологічних акцій, серед яких традиційними стали: «День довкілля», «Година Землі», «Чиста річка», «Приноси батарейки – рятуй життя», «Великий зимовий облік птахів», «Первоцвіт», «Чистий Квасовець», «Подбай про птахів», «Збережи ялинку», «До чистих джерел». Особливого звучання і актуальності набувають акції з нагоди екологічних дат, а саме: Міжнародний день водно-болотних угідь, Всесвітній день лісів, Міжнародний день води, День Землі, Міжнародний день охорони навколишнього середовища, Всесвітній день захисту тварин та інші. Проводяться екологічні конкурси серед молоді різних вікових категорій. Це здійснюється задля привернення уваги до існуючих проблем у сфері охорони природи, формування активно свідомої позиції щодо збереження довкілля. НПП «Синевир», як природно-заповідна установа, також бере участь в екологічних конкурсах. Так, творчі роботи парку у Всеукраїнському конкурсі «До чистих джерел» у номінації «Колективи земле- і водокористувачів, установ та підприємств» неодноразово здобували перше місце. 3.4.2. Взаємодія з громадами Національний природний парк «Синевир» тісно співпрацює з органами державної влади і місцевого самоврядування з питань, що стосуються освіти, охорони навколишнього природного середовища, охорони історико-культурної спадщини, туризму тощо. Співпраця здійснюється з Вільшанською, Негровецькою, Синевирською, Синевирсько-Полянською, Колочавською сільськими радами, Міжгірською районною державною адміністрацією, Міжгірською районною радою, Закарпатською обласною державною адміністрацією, Закарпатською обласною радою. Працівники НПП «Синевир» беруть участь у нарадах, зустрічах з громадами, семінарах, «круглих столах», робочих зустрічах, зустрічах делегацій, супроводі делегацій тощо, у ході яких, спільно з представниками органів влади, обговорюються питання функціонування парку, його ролі для місцевих громад, охорони довкілля в регіоні, ведення освітньої роботи, взаємодії парку з громадами, рекреаційної діяльності і таке інше (рис. 3.5). НПП «Синевир» залучив голів сільських рад і місцеве населення до активної участі в обговоренні питань щодо розширення території парку, які розглядалися на нарадах, а у 2015 році в межах проекту «Збереження Карпатських пралісів» проведено семінар «Обмін досвідом щодо взаємин між місцевими громадами та національними природними парками». У результаті цієї роботи сільські голови підтримали питання розширення. Голови сільських рад є постійними учасниками засідань науково-технічних рад НПП «Синевир». Голова Синевирсько-Полянської сільської ради є постійним членом науковотехнічної ради парку. 114 Національний природний парк «Синевир» Рис. 3.5. Зустрічі з громадами. Фото Н.А. Чуп. НПП «Синевир» проводить спільну роботу із сільськими радами щодо поширення еколого-освітньої роботи з питань зменшення відходів, уникання зайвого пакування і недопущення викидів побутових відходів у природне середовище. Організовано збір пальчикових батарейок, які відтак відправляються на переробку до ДП «Аргентум» (Львів) відповідно до угоди, що діє між цим підприємством і НПП «Синевир». Рис. 3.6. Студенти НПУ ім. М.П. Драгоманова ознайомлюються з ділянкою рідкісних рослин (зліва). Фото Н.А. Чуп. Освітньо-виховний захід у Син.-Полянській ЗОШ І-ІІІ ст. (справа) Фото Н.А. Чуп. Працівники НПП «Синевир» проводять лекції та бесіди з населенням, обравши три основні тематичні напрями: - Національний природний парк і громади – міфи і реальність у співіснуванні; - Національний парк як основа для зеленого туризму регіону; - національні природні парки – свідомий вибір майбутнього. Триває співпраця з місцевими громадськими організаціями «Товариство «Синій Вир», «Кришталеве джерело», «Колочава», а також із громадськими організаціями національного рівня: «Українське товариство охорони птахів», Фонд Лоренса Ентоні. З громадськими організаціями проводяться спільні заходи, інформаційна й освітня робота, реалізація природоохоронних проектів. У регіоні НПП «Синевир» діє 15 православних і греко-католицьких громад, з якими установа співпрацює у напрямі екологічної просвіти населення, шляхом інформування парафіян через священиків про важливість бережливого ставлення до довкілля, недопущення випадків забруднення водойм краю побутовими відходами. У краї відсутнє централізоване газопостачання, тож для опалення житлових будинків місцевого населення використовуються в основному дрова. НПП «Синевир» здійснює виписку паливних дров для жителів краю за рахунок проведення санітарних заходів у лісах парку. НПП «Синевир» займається рекреаційним благоустреєм території, удосконалює туристичну інфраструктуру (перехідні містки, дороги), якою, зокрема, користуються й місцеві жителі. Розділ 3. Сьогодення НПП «Синевир» Парк здійснює інформаційну роботу, презентуючи туристичний потенціал регіону. Залучені туристи поповнюють місцевий бюджет (торгівля, готелі, сільський туризм). НПП «Синевир» щорічно бере участь в організації фестивалів «На Синевир трембі- 115 ти кличуть», «Проводи отар на полонини», які пропагують місцевий фольклор, рекреаційний потенціал регіону. Парк сприяє у проведенні фестивалю «Рекітське сузір’я», який допомагає у творчій реалізації молоді (рис. 3.7). Рис. 3.7. Під час фестивалю «На Синевир трембіти кличуть». Фото Н.А. Чуп. НПП «Синевир» презентує свою діяльність і пропагує екологічні ідеї, беручи участь у виставках різного рівня. Упродовж 2014-2018 рр. парк був учасником таких виставок: «Довкілля» (Київ), «Тур’євроцентр-Закарпаття» (Ужгород), Львівський міжнародний форум індустрії туризму та гостинності, «Дерев’яна архітектура в культурному ландшафті: виклики сучасності» (Київ), «День добросусідства на українсько-словацькому кордоні» (Ужгород), Інвестиційно-туристичний форум «Закарпаття – бізнес в центрі Європи» (Ужгород). Завдяки роботі з громадами посилюється освітній ефект щодо необхідності підтримки природно-заповідних об’єктів як осередків збереження природної та історико-культурної спадщини. Участь у виставках і фестивалях сприяє рекламуванню туристичних можливостей НПП «Синевир», що позитивно впливає на розвиток рекреації. ваний 21 березня 2001 року і з того часу на своїх сторінках друкує інформаційні та аналітичні матеріали екологічної тематики. Газета видається Національним природним парком «Синевир» і громадським об’єднанням «Товариство «Синій Вир». Станом на грудень 2018 року світ побачили 296 випусків (рис. 3.8-3.10). 3.4.3. Інформаційно-освітня діяльність На сучасному етапі розвитку суспільства у діяльності природно-заповідних територій провідну роль відіграє інформаційно-освітня діяльність. Серед ряду заходів, які здійснює НПП «Синевир» у цьому напрямі, провідне місце посідає співпраця із засобами масової інформації. Головною трибуною виступає регіональна газета «Синій Вир». Часопис засно- Рис. 3.8. «Синій Вир» – еколого-освітній часопис, який видає НПП «Синевир». 116 Національний природний парк «Синевир» Рис. 3.9. Кількість публікацій НПП «Синевир» у друкованих ЗМІ за період 2008-2017 рр. Рис. 3.12. Частка виступів працівників НПП «Синевир» на всеукраїнських і регіональних телеканалах за період 2008-2017 р. Успішною є еколого-освітня робота, що проводиться через Інтернет. Створено офіційний сайт НПП «Синевир», який регулярно поновлюється і містить солідну інформаційну базу про усі аспекти діяльності парку (рис. 3.13). Адреса порталу: http://www.nppsynevyr.net.ua/. Рис. 3.10. Частка публікацій НПП «Синевир» у районній, обласній і всеукраїнській пресі за період 2008-2017 рр. Тісна взаємодія налагоджена із газетами «Верховина», «Міжгір’я», «Новини Закарпаття», «Голос України», в яких працівники НПП «Синевир» регулярно друкують свої матеріали на екологічну тематику, зокрема, й про збереження біологічного різноманіття Карпат, сталий розвиток регіону (рис. 3.11, 3.12). Рис. 3.11. Виступи працівників НПП «Синевир» на телебаченні за період 2008-2017 рр. Працівники парку поширюють інформацію на телебаченні. Співпрацюють з журналістами регіональних («Перший кабельний», «М-студіо», «Тиса-1») та всеукраїнських телеканалів (ІCTV, «1+1», «Україна»). Наприклад, у 2017 році працівники НПП «Синевир» брали участь у підготовці 32 сюжетів на телебаченні, 12 з яких для всеукраїнських і 20 для регіональних телеканалів. Рис. 3.13. Титульна сторінка сайту НПП «Синевир». Актуальна інформація про діяльність НПП «Синевир» регулярно подається для розміщення на сайтах новин і для офіційного сайту Міністерства екології та природних ресурсів України. Забезпечено стабільне систематичне поповнення сторінок парку в соціальних мережах «Facebook» і «Twitter». Найбільш активно проводиться освітньо-виховна робота у «Facebook», оскільки це найбільша і наймасовіша соціальна мережа у світі, яка об’єднує понад 1 мільярд користувачів. Тож не дивно, що люди саме її використовують як зручний і оперативний інструмент комунікації. На сьогодні забезпечено регулярне змістовне наповнення сторінки не лише українською, а й англійською та російською мовами. Щоденно користувачі мережі залишають під фотографіями, статтями, відеофільмами і Розділ 3. Сьогодення НПП «Синевир» посиланнями лайки «Мені подобається» і коментарі захоплення красою природи парку. Це позитивно позначилося й на рекреаційній привабливості НПП «Синевир». Як показав аналіз усіх сторінок національних парків і заповідників України у «Facebook» на кількість загальних лайків «Мені подобається», найбільше їх користувачі мережі віддали саме сторінці НПП «Синевир» – понад 7 тисяч. За цим показником дана установа залишається лідером і досі. Висока оцінка спонукає співробітників установи й надалі активно працювати в інформаційно-освітній сфері, виходити на прямий зв’язок з громадськістю і дивувати світ новими захоплюючими матеріалами про унікальну природу Національного парку «Синевир». Значних темпів набуло видання інформаційної літератури: буклетів, листівок, книжок. Якісна поліграфічна продукція парку розповсюджується серед місцевого населення, туристів, учасників масових еколого-освітніх заходів і спрямовується на те, аби громадськість була поінформована про роль національних парків, їхній внесок у збереження, охорону та відтворення природи тощо. 117 У Національному природному парку «Синевир» діє власна бібліотека, книжковий фонд якої становить понад 1500 видань. Бібліотека також регулярно поповнюється періодичними виданнями. Еколого-освітня робота НПП «Синевир» має велике значення для формування природоохоронного мислення громадян, сучасних уявлень про роль природно-заповідних територій та сприяє забезпеченню підтримки заповідної справи широкими верствами населення, отже, збереженню біологічного різноманіття на шляху до сталого розвитку. 3.4.4. Візит-центр – базовий екоосвітній заклад У сучасних умовах розвитку суспільства важливу роль відіграє проведення екологоосвітньої роботи із залученням якомога більшої різновікової аудиторії. Провідну діяльність у цьому напрямі здійснюють природно-заповідні установи шляхом застосування різних методів роботи і створення відповідної матеріально-технічної та інформаційної бази (рис. 3.14). Рис. 3.14. Візит-центр НПП «Синевир». У виставковій залі візит-центру НПП «Синевир». Фото з архіву НПП «Синевир». Для будь-якої природно-заповідної установи важливо створити власний візит-центр, де відвідувачі матимуть нагоду отримувати інформацію про природно-заповідний фонд, музеї, туристичні стежки, рекреаційні послуги тощо. Створення таких центрів передбачено Положенням про еколого-освітню діяльність заповідників і національних природних парків України. Візит-центр Національного природного парку «Синевир» створено у 2004 році з ме- тою ведення екологічної просвіти, формування привабливого туристичного іміджу НПП «Синевир» . До структури візит-центру належать: конференц-зал, виставковий зал, експозиція традиційної дерев’яної архітектури, відеотека (рис. 3.15). Біля візит-центру розміщена стоянка для автотранспорту, альтанка, інформаційні стенди, кафе, що є важливою інфраструктурою для відвідувачів закладу. 118 Національний природний парк «Синевир» Рис. 3.17. Освітній захід зі студентами у візит-центрі НПП «Синевир». Фото Н.А. Чуп. Рис. 3.15. Структура візит-центру НПП «Синевир». Щороку парк відвідує близько 200 тис. туристів, тож зацікавленим особам візит-центр надає інформаційні відомості про визначні місця регіону, музеї, історико-культурну спадщину, туристичні й екологічні стежки, об’єкти туристичної інфраструктури тощо (рис. 3.16). Рис. 3.16. Схема функцій візит-центру НПП «Синевир». Режим роботи візит-центру – з 08.00 до 17.00 є найбільш оптимальним і відповідає запитам відвідувачів. Роботу візит-центру забезпечують співробітники відділу екологічної освіти НПП «Синевир». Вони використовують сучасні та інтерактивні методи подачі інформації, постійно удосконалюючи їх. Візит-центр надає послуги з проведення екскурсій (рис. 3.17). У виставковому залі представлена макеткарта території Національного природного парку «Синевир», за допомогою якої можна здійснити віртуальну подорож екологічними, науково-пізнавальними стежками, туристичними маршрутами, «підкоривши» найвищі вершини Національного парку, такі як Стримба, Негровець, Кам’янка. У візит-центрі можна почерпнути чимало інформації про територію парку, її корінних жителів, визначні місця, діючі музеї і пам’ятки архітектури. За допомогою фотогалереї, виставки, стендів можна ознайомитись із відомостями про тваринний і рослинний світ НПП «Синевир», зокрема з червонокнижними видами. У конференц-залі візит-центру відвідувачі мають нагоду переглянути науково-популярні відеофільми про територію НПП «Синевир». Тут також поширюється різноманітна інформаційна та еколого-просвітницька література: листівки, буклети, путівники, книжки, газета «Синій Вир». У візит-центрі також знайомлять гостей з правилами поведінки на території природнозаповідних територій, зокрема, про заборону купатися в озері Синевир, розкладати намети та розпалювати вогнища у не відведених для цього місцях, рубати і пошкоджувати дерева, чагарники, зривати квіти, полювати на тварин, руйнувати нори і гнізда, ловити рибу, пошкоджувати природні об’єкти тощо. Також у візит-центрі туристів закликають під час відпочинку дбати про власну безпеку, зокрема не підніматися у гори за несприятливої погоди, під час грози не ховатися під поодинокі дерева на відкритій місцевості. Тут дають рекомендації щодо дій, у разі якщо мандрівник заблукає чи зустріне у лісі дику тварину (рис. 3.18). Розділ 3. Сьогодення НПП «Синевир» 119 Рис. 3.18. Еколого-освітній захід у конференц-залі візит-центру НПП «Синевир». Фото Л.А. Гречин. Окрім ознайомчої, візит-центр НПП «Синевир» виконує важливу просвітницьку та навчальну роботу. Враховуючи специфіку природно-заповідних установ, це провідне завдання центру. Тут регулярно проводяться різноманітні еколого-просвітницькі заходи з учнівською і студентською молоддю, а саме: семінари з екологічної етики, лекції, бесіди, екологічні уроки, конференції, виставки, конкурси, акції тощо. Візит-центр служить осередком комунікації та проведення заходів з громадськістю, а це «круглі столи», урочисті збори, наради з місцевими жителями та органами місцевого самоврядування, науково-технічні ради тощо. Різноманіття форм роботи візит-центру НПП «Синевир», відповідно до сучасних реалій, дозволяє залучити до участі в обговоренні актуальних питань екології та функціонування природно-заповідних установ якомога більше зацікавлених осіб різних вікових категорій. Плідними є напрацювання НПП «Синевир» з Національним педагогічним університетом ім. М.П. Драгоманова. Партнерські стосунки були започатковані у січні 2011 року. З того часу в урочищі Квасовець почав діяти Науково-навчальний центр Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова. Щороку сюди приїжджають сотні студентів столичного вузу для проходження навчально-польової практики, оскільки територія НПП «Синевир» надзвичайно сприятлива для таких занять, особливо для майбутніх біологів, географів, екологів, менеджерів з туризму. Не лише викладачі університету проводять заняття зі студентами на базі науково-навчального центру «Синевир», а й працівники парку долучаються до освітньої діяльності, яка здійснюється головним чином на базі візит-центру. Працівники парку організовують зі студентами університету спільні заходи, а саме: «круглі столи», бесіди, лекції, вечори екологічного відео, екологічні акції. При тісній взаємодії з викладачами і студентами виникли спільні напрацювання, тож у 2013 році вони були втілені в окремому науковому виданні «Інноваційна діяльність Науково-навчального центру «Синевир». НПП «Синевир» також співпрацює з іншими вищими навчальними закладами України. Співробітники установи організовують ознайомчі зустрічі у візит-центрі для студентів таких вузів: Національного лісотехнічного університету, Національного авіаційного університету, Житомирського державного університету ім. І. Франка, Криворізького національного університету. У НПП «Синевир» триває розбудова мережі еколого-освітніх центрів. Невдовзі розпочнуть роботу візит-центри поблизу заповідного болота Глуханя і Реабілітаційного центру бурих ведмедів. Заходи, які проводять співробітники НПП «Синевир», сприяють підвищенню рівня екологічної культури учасників, виховують почуття відповідальності та патріотизму. У цьому напрямі ключову роль відіграє саме візитцентр НПП «Синевир» як базовий заклад для ведення екологічної освітньо-виховної роботи. Він служить майданчиком для обговорення актуальних питань екології (рис. 3.19). 120 Національний природний парк «Синевир» Рис. 3.19. Майстер-клас із місцевими школярами. Фото Н.А. Чуп. 3.5. Міжнародні зв’язки НПП «Синевир» Найбільш тісну співпрацю НПП «Синевир» має із Чеською Республікою. Туристична «мекка» чехів – облюбоване й описане чеським письменником Іваном Ольбрахтом село Колочава, розташоване у межах НПП «Синевир». У червні 2013 року в Національному парку «Крконоші» (Чехія) проведено робочу нараду з керівником цієї установи Яном Гржебачка про подальшу співпрацю двох природоохоронних структур та підписання відповідної угоди. Обговорювалися й питання щодо вступу НПП «Синевир» до Асоціації європейських парків «Європарк», членами якої є 400 природоохоронних установ із 35 країн Європи. У жовтні 2013 року делегація НПП «Синевир» відвідала Національний парк «Шумава» – найбільший чеський парк, який внесений у список Світової спадщини ЮНЕСКО. Під час візиту між українською і чеською сторонами обговорено проект угоди про співпрацю, яку невдовзі було підписано (рис. 3.20). Рис. 3.20. Під час робочих поїздок у чеські національні парки. Фото з архіву НПП «Синевир». Розділ 3. Сьогодення НПП «Синевир» Представники НПП «Синевир» не лише їздили до Чехії, але й у себе приймали гостей із сусідньої країни. У серпні 2013 року природоохоронну структуру відвідали представники чеського благодійного фонду «ВІЗА» на чолі із головою Зденеком Кадлецом, а у вересні із діяльністю парку знайомився гетьман Пардубіцкого краю Мартін Нетоліцки, який вельми зацікавився Реабілітаційним центром бурих ведмедів. Проведено відповідну роботу щодо налагодження співпраці й з угорськими національними парками. У вересні 2013 року в НПП «Синевир» відкрилася оновлена туристична стежка «Лінія Арпада». Урочистий захід відвідали консули 121 Генерального консульства Угорщини в Ужгороді Ласло Віда та Трієб Гергей. Військово-оборонні споруди «Лінії Арпада», що розташовані у центральній частині НПП «Синевир» в урочищі Остріки, працівники парку досліджували, вивчали та впорядковували не один рік. Результатом довготривалої і копіткої роботи стало відкриття оновленої туристичної атракції, яка нараховує 25 бетонних бункерів, 16 дзотів, десятки мінометних та кулеметних точок і тягнеться кілька кілометрів. Об’єкти цієї частини оборонної «Лінії Арпада» працівники парку впорядкували, проклали стежки та містки, розмістили інформаційні щити українською та угорською мовами, облаштували місця відпочинку (рис. 3.21). Рис. 3.21. Під час урочистого відкриття музею просто неба «Лінія Арпада». Фото М. В. Шетелі, з архіву НПП «Синевир». Після урочистого відкриття туристичної атракції українська та угорська сторони обговорили шляхи можливої співпраці у напрямі подальшого поглибленого дослідження «Лінії Арпада». НПП «Синевир» очікує зростання інтересу до стежки з боку українських та угорських туристів, а також усіх, кого цікавить минуле. Улітку 2016 року, на запрошення директора Національного парку «Гортобать» Зіти Ковач, у цю установу з візитом навідалася делегація Національного природного парку «Синевир» на чолі з директором Миколою Дербаком і заступником директора департаменту екології та природних ресурсів Закарпатської ОДА Юрієм Шпонтаком. Українських колег зустріли директор парку «Гортобать» Зіта Ковач, заступник директора Олайош Пітер, експерт з питань світової спадщини Жужа Толнай, керівник рейнджерів парку Пігоні Габор. Під час зустрічі обговорювалися шляхи співпраці. «Синевир» і «Гортобать» – досить різні національні парки, втім за багатьма напрямами можлива предметна співпраця, обмін досвідом та ідеями. Були визначені пріоритетні сфери взаємодії, а саме: - міжнародні зв’язки: взаємодія з міжнародними організаціями і мережами, залучення грантів; - еколого-освітня робота: стратегії, програми, контакти з навчальними закладами, інфраструктура тощо; - рекреація: практика туризму і його роль в управлінні природоохоронною територією; управління відвідуванням, управління дорожнім рухом, система перекладу, рекреаційні послуги, роль і регулювання туризму на охоронюваних природних територіях, туристична інфраструктура; - дослідження: наукові теми і завдання, моніторинг, організація науково-дослідної діяльності, застосування результатів досліджень на практиці охорони природи; 122 Національний природний парк «Синевир» - втілення програм зі збереження видів, управління природною і культурною спадщиною тощо. Про ці напрями співпраці йшла мова на зустрічі між двома сторонами. Окреслено кожен конкретний пункт, обговорено деталі взаємодії. 24 вересня 2016 року в Ужгороді, під час інвестиційно-туристичного форуму «Закарпаття – бізнес в центрі Європи», відбулося підписан- ня рамкової угоди про співпрацю між Національним парком «Гортобать» та Національним природним парком «Синевир» щодо розвитку професійного співробітництва між сторонами, зміцнення двосторонньої співпраці в галузі охорони природи і культурної спадщини. Напередодні підписання угоди група працівників Національного парку «Гортобать» здійснила ознайомчу поїздку до Національного природного парку «Синевир» (рис. 3.22). Рис. 3.22. Під час підписання угоди між НПП «Синевир» і НП «Гортобать». Дружнє фото сторін. Фото з архіву НПП «Синевир». Співпрацюючи з іноземними та вітчизняними партнерами, упродовж 2013-2018 років НПП «Синевир» брав участь у реалізації таких проектів: - «Збереження Карпатських пралісів»; - «Підтримка природно-заповідних територій України»; - «Дерев’яна архітектура в культурному ландшафті: виклики сучасності»; - «Території натхнення». Участь у цій роботі сприяла підвищенню ефективності функціонування НПП «Синевир», зміцненню матеріально-технічної бази, удосконаленню професійного рівня працівників. 3.6. Збереження історико-культурної спадщини регіону Національний природний парк «Синевир» покликаний, перш за все, дбати про охорону, збереження і відтворення природних екосистем, їх дослідження. Однак особлива увага приділяється і пам’яткам історико-культурної спадщини, що є також важливим напрямом діяльності природно-заповідної установи (рис. 3.23). Як уже зазначалося, у межах парку розташовано п’ять великих населених пунктів, загальна чисельність жителів становить близько 20 тис. осіб. Перші поселення тут сформува- лися на початку XV ст. Жителі гірських сіл були віруючими людьми, тож, попри злидні й голод, знаходили можливість будувати дерев’яні церкви. Найдавнішим таким храмом, що зберігся до сьогодні, є церква Святого Духа у селі Колочава. Напис на одвірку цієї споруди засвідчує, що вона зведена у 1795 році. Це тридільна церква з двох зрубів, досконала в пропорціях, головні об’єми збалансовані по горизонталі й вертикалі. Вежа споруди завершена бароковим ансамблем, а це гранчаста баня з дахом та кулясті главки, дах ґонтовий. Розділ 3. Сьогодення НПП «Синевир» 123 Рис. 3.23. Село Синевирська Поляна. Фото Л. Пархуця. У період Радянського Союзу у церкві Святого Духа було створено музей атеїзму. Зі здобуттям Україною незалежності тут створено церкву-музей, де експонується старий іконостас – цінна пам’ятка сакрального мистецтва. Старі церковні книги, документи, ікони – усе це презентовано для огляду, однак найцікавішим експонатом є сама церква, вік якої перевищує два століття (рис. 3.24). Рис. 3.24. Пам’ятка архітектури – церква Святого Духа у с. Колочава. Фото М.В. Шетелі. Перед храмом встановлено скульптурну композицію, присвячену пам’ятці сакральної творчості XVІІІ ст. – рукопису Івана Лугоша «Перло дорогоцінне». Збірка збереглася і складається з проповідей, написаних у 1746-1747 роках (Малета, Малета, 2009, с. 53-70). Не менш цікавою є дерев’яна церква святого Архангела Михаїла у селі Негровець, яка споруджена у 1818 році на невеликому пагорбі (НПП «Синевир», 2013, с. 19). Ця споруда має тесані колоди зрубів, ґонтові дахи, стрічку піддашшя, квадратну вежу з аркадою верхніх голосниць, вкрита чотирисхилим шатром, з якого тягнеться високий шпиль. Форми храму гармонійно збалансовані. Поряд з церквою збереглася й дерев’яна дзвіниця, яка являє собою двоярусну каркасну споруду, і це є характерним для більшості дерев’яних дзвіниць регіону Національного природного парку «Синевир» (рис. 3.25). У найбільш високогірному селі України Синевирській Поляні, що знаходиться у північній частині «Синевира», збереглася дерев’яна церква Покрови Пресвятої Богородиці, яка датується 1817 роком, про що свідчить напис на одвірку. Споруда стоїть на висоті близько 900 м над рівнем моря (Дивовижний край..., 2004, с. 5). Для храму характерний бароковий стиль. Вежа складається з гранчастої бані, глухого ліхтаря і главки над ним. У 20-х роках ХХ ст. дах і фасад церкви повністю було вкрито бляшаним покривом, який заховав дерев’яний матеріал споруди. Біля церкви також збереглася дерев’яна двоярусна дзвіниця з декоративним куполом (рис. 3.26). Національний природний парк «Синевир» 124 церква Переображення Господнього, 2000 р. (с. Свобода), церква Покрови Пресвятої Богородиці, 1999 р. (с. Синевирська Поляна), церква Петра і Павла, 2013 р. (с. Свобода). Рис. 3.25. Пам’ятка архітектури – церква святого Архангела Михаїла у с. Негровець. Фото Ю.Ю. Бабічина. Рис. 3.26. Пам’ятка архітектури – церква Покрови Пресвятої Богородиці у с. Синевирська Поляна. Фото Ю.Ю. Бабічина Описані три церкви є пам’ятками архітектури. Окрім них, у межах НПП «Синевир» споруджено ще 6 дерев’яних церков, а саме: церква Святої Трійці, 1928 р. (село Колочава), церква Успіння Пресвятої Богородиці, 1928 р. (с. Вільшани), церква на честь ікони Божої Матері «Нечаяна радість», 2002 р. (с. Колочава), Усі наявні у межах НПП «Синевир» дерев’яні церкви, окрім церкви Святого Духа у Колочаві, належать релігійним громадам, з якими Національний парк тісно взаємодіє, зокрема сприяє у виділенні деревини для здійснення необхідних ремонтних робіт на даних об’єктах (табл. 3.4). Таблиця 3.4 Пам’ятки архітектури національного значення, що знаходяться в межах НПП «Синевир» № з/п Найменування 1 Святодухівська церква та дзвіниця 1795 р. с. Колочава 216 2 Михайлівська церква 1818 р. с. Негровець 219 3 Покровська церква та дзвіниця 1817 р. с. Синевирська Поляна 1126 Датування Цікавими історико-культурними об’єктами в межах Національного природного парку «Синевир» були дерев’яна гребля на Чорній ріці і Музей лісу і сплаву. Дерев’яна гребля побудована у XІX ст. За допомогою цієї споруди тоді мало вирішитися питання транспортування деревини з віддаленого урочища. Її заготовляли тут у великих кількостях, формували з неї бокори (плоти) і сплавляли з Чорної ріки в річку Теребля і аж до Тиси. Цей важкий і ризикований труд ле- Місцезнаходження Охоронний номер жав на плечах сильних і мужніх горян. Багато бокорашів загинули під час сплаву (Байрак та ін., 1983, с. 10). Ця складна справа, на базі досвіду і руху науки вперед, постійно удосконалювалася. У 50-х роках минулого століття ліс з Чорної ріки транспортували ще способом сплаву, а пізніше – лісовозами. Техніка полегшила працю людей і остаточно залишила у минулому таку професію, як бокораш (рис. 3.27). Розділ 3. Сьогодення НПП «Синевир» 125 Її довжина становила 80 м, а ширина – 5,5 м. Висота 3,5 м і ще 3,5 м закладеного по обидва боки каменями дерев’яного фундаменту на дні річки. Споруду підпирали дві основні опори, побудовані, як і сама гребля, за принципом скрині, тобто коробки з горизонтально викладених колод, засипаних каменями (рис. 3.29). Водоймище, що утворилося в результаті загати річки, мало довжину до 2 км, а ширину близько 300 м. Воно могло забезпечити одночасний сплав 4 бокорів (Байрак, Матола, 1987, с. 12-13). Рис. 3.27. Сплав бокорів у Чорній ріці, 50-ті роки. Фото зі стенда музею лісу і сплаву. Оскільки праця, пов’язана зі сплавом лісу, у багатьох викликала неабиякий інтерес, в урочищі Чорна Ріка на греблі було вирішено створити музей. У 1973 році цей унікальний гідротехнічний об’єкт детально обстежено фахівцями, а потім і реставровано. Пізніше на греблі пристосовано надбудови, в яких і розмістився єдиний у Європі музей лісосплаву. Даний історико-культурний об’єкт розпочав свою роботу у 1976 році (Байрак, Матола, 1987, с. 12-13). Експозиція музею складалася з численних експонатів, серед яких особливу увагу привертали знаряддя праці й одяг лісорубів та бокорашів, макети бокорів, фотографії людей, що тут трудилися. Найбільшим і найціннішим експонатом була сама гребля, яка, перегородивши річку, утворювала водне плесо. Аномальна повінь, що пронеслася Чорною рікою у 1998 році, забрала із собою дві третини приміщення музею – надводну його частину. Напередодні сторож та студенти, які відпочивали на тутешній базі, бачили, що є загроза руйнування музею. Вони врятувати експонати, та не вдалося врятувати головний експонат – греблю (рис. 3.28). Рис. 3.29. Музей лісу і сплаву, 1980-ті роки. Фото зі стенда Музею лісу і сплаву. У 2000-му році на кошти, виділені Міністерством екології та природних ресурсів України, було здійснено перший етап відбудовчих робіт зруйнованої частини музею та мосту, але через брак коштів завершення будівництва стало неможливим (рис. 3.30). Рис. 3.30. Критий міст через Чорну ріку, поблизу музею лісу і сплаву, 1980-ті роки. Фото зі стенда Музею лісу і сплаву. Рис. 3.28. Гребля на Чорній ріці. Фото зі стенда Музею лісу і сплаву. Чергова повінь у березні 2001 року зруйнувала те, що вдалося відбудувати. Та музей діяв далі у приміщенні наземної, не зруйнованої частини. 126 Національний природний парк «Синевир» Національний парк невтомно відстоював питання відтворення музею. У 2018 році Міністерство екології та природних ресурсів України виділило 53 млн. грн. Передбачається: спорудження та укріплення греблі, підведен- ня електро-, водопостачання, водовідведення та зв’язок. Близько трьох кілометрів дороги у напрямку до музею потребують капітального ремонту. Завершення реконструкції музею заплановано на 2019 рік (рис. 3.31). Рис. 3.31. Такий вигляд матиме відбудований Музей лісу і сплаву. За допомогою макетів, фотографій, стендів, оригінальних речей, якими користувалися лісоруби і бокораші, тут можна ознайомитись із процесом заготівлі, сортування, зберігання і транспортування деревини річкою. Також експозиція інформує відвідувачів про історію і побут верховинського краю. Доцільність відбудови греблі на Чорній ріці і відновлення музею лісосплаву обумовлюється рядом факторів: - історико-культурний. Музей завжди був гордістю і славою верховинців. Це пам’ятка про їхніх предків і об’єкт особливої пошани до тих людей, які важкою і ризикованою працею заробляли на хліб для своїх родин у важкі часи злиднів та голоду. Професія бокорашів відійшла в минуле, але не забулася і посідає провідне місце в історії карпатського регіону; - рекреаційний і соціальний. Інтерес до цього закладу з боку туристів дуже великий. Вони часто розпитують про музей і навідуються до того місця, де він був. Відбудований музей лісосплаву сприятиме ще більшій активізації рекреації у регіоні, а це й нові робочі місця, поповнення бюджету, що так важливо для дотаційного Міжгірського району; - водорегулювальний. Відбудова греблі – це ще й водорегулювальний проект. На гірських річках часто трапляються паводки, які можуть завдавати шкоди природним прирічковим ландшафтам і місцевому населенню. При наявності греблі на Чорній ріці стає можливим регулювання водного потоку гірської річки під час повеней, створення польдера. Популярним серед туристів є музей архітектури та побуту просто неба «Старе село». На його території відтворено село стародавньої Верховини з автентичних експонатів, віднайдених у селі Колочава, які ознайомлюють із 300-річною історією побуту місцевих жителів (Проблеми і перспективи..., 2014, с. 247). У скансені представлені пам’ятки культури різних часів та різних верств населення як за соціальним статусом (бідняки, середняки), так і за видом діяльності (вівчарі, лісоруби, теслі, шевці) (рис. 3.32). Рис. 3.32. Музей просто неба «Старе село» у Колочаві. Фото Ю.Ю. Бабічина. Якщо крокувати кам’яною стежкою музею, перед зором постає минуле гірського поселення з його оригінальною дерев’яною архітектурою і побутом. Будинки горян початку XX ст. Розділ 3. Сьогодення НПП «Синевир» невеличкі, побудовані з круглої деревини, дах покритий драницями. Інтер’єр вражає найперше тим, що у хатах того часу не було підлоги, а лише глиняний настил. Давні речі, починаючи від дерев’яного посуду, звичайно, ручної роботи, і закінчуючи кроснами, веретенами, кудилями, щітями, грабачками, коновцями тощо – усе це можна побачити у будиночках музею. Колочава поєднує культуру гуцулів, бойків, лемків, угорців, румунів, німців, євреїв, чехів та словаків, про що також свідчать різні експонати, зокрема національний одяг. «Старе село» розкинулось в оточенні мальовничої природи, з листяними та хвойними деревами, а оборіг сірого сіна, огорожі та 127 кам’яні доріжки підсилюють колорит унікального закладу просто неба. Історія гірського села Колочава захопила численних її уродженців, які докладають немало зусиль для дослідницької роботи. Дедалі частіше виринають із небуття нові факти, постають перед сучасниками цікаві деталі, а подеколи сенсаційні аргументи. Тож у Колочаві створюються нові музеї. Село Колочава відоме у світі як край опришка Миколи Шугая. Історія верховинського розбійника, змальованого у художньому творі чеським письменником Іваном Ольбрахтом (псевдонім Каміла Земана), і досі захоплює численних читачів (рис. 3.33). Рис. 3.33. У музеї Івана Ольбрахта. Фото Л.А. Гречин. Прибувши вперше у Колочаву в 1931 році, Іван Ольбрахт одразу захопився розповідями місцевих жителів про благородного опришка, у результаті чого письменник написав роман «Микола Шугай, розбійник», а також ряд творів, в яких детально описано важкі часи соціального і національного гноблення закарпатців. Чеський митець також написав сценарій до фільму «Марійка-невірниця», в якому майже всі ролі виконували місцеві жителі (Кохан, Сенько, 1985, с. 23). Туристи з Чехії, передусім, ознайомлюються з експозицією музею свого земляка. Тут чи- мало цікавих документів, фотографій, унікальних речей, які розповідають про Івана Ольбрахта, його перебування у гірському селі тощо. Отже, в межах Національного природного парку «Синевир» збереглися три цінні пам’ятки дерев’яної архітектури ХVІІІ-ХІХ ст. – дерев’яні церкви. Тут також є унікальний музей лісосплаву (ХІХ ст.). У селі Колочава функціонує музей народної архітектури та побуту «Старе село». НПП «Синевир» дбає про збереження пам’яток дерев’яного зодчества, які є вагомою складовою історико-культурної спадщини Закарпатського регіону України. 128 Національний природний парк «Синевир» Розділ 4 РЕКРЕАЦІЙНІ РЕСУРСИ РЕГІОНУ НПП «СИНЕВИР» Рекреаційні ресурси – це сукупність природно-технічних, природних, соціальноекономічних комплексів та їх елементів, що сприяють відновленню та розвитку духовних і фізичних сил людини, її працездатності. При сучасній та перспективній структурі рекреаційних потреб і техніко-економічних можливостях вони використовуються для прямого і опосередкованого споживання та надання курортних і туристичних послуг. Карпатський регіон розташований в центрі Європи, через нього проходять різноманітні зв’язки, а непогана транспортна доступність є сприятливим фактором залучення контингенту відпочивальників з різних регіонів України та країн Європи. Карпати можуть служити своєрідним полігоном дислокації центрів міжнародного бізнесу, що стимулюватиме зростання комерційного та ділового туризму. Особливої актуальності міжнародний туристичний бізнес набуває в Карпатському регіоні, що пов’язане із сприятливим помірним кліматом, мальовничими краєвидами, наявністю численних пам’яток природи та культури. Карпати мають потужний потенціал для розвитку різних видів туризму – мальовничі ландшафти, рельєф створюють сприятливий фон для короткотривалого відпочинку. Карпати не мають альтернативи в Україні щодо розвитку гірськолижного спорту на рівні світових стандартів. Світовий досвід засвідчує, що туризм є високорентабельною галуззю народного господарства багатьох країн світу. У Тереблянській долині перспективи розвитку туризму НПП «Синевир» мають потенційно сприятливий вигляд завдяки наявності значних рекреаційних ресурсів. Перелік видів туризму, які можна успішно розвивати в регіоні сіл, дуже великий. На основі вже наявної організаційної туристської бази перспективно було б активніше розвивати пригодницький туризм. Часто екотуристів захоплюють особливі визначні пам’ятки неживої природи, геоморфологічні, гідрологічні та інші об’єкти (гори і каньйони, печери, озера і річки). Тут, крім пізнавального, реалізується рекреаційний елемент екотуризму, який включає спортивний туризм, альпінізм, лижні, кінні, водні й піші походи та інші види активного і пасивного відпочинку. 4.1. Рекреаційні цінності НПП «Синевир» Національний природний парк «Синевир» вдало розташувався в самісінькому серці Українських Карпат. Парк володіє мальовничими гірськими краєвидами, унікальними куточками дикої незайманої природи, рідкісними представниками флори і фауни, що мають велику наукову цінність. Цей комплекс переваг привертає велику увагу та притягує сюди багатьох туристів з усіх куточків нашої держави та зарубіжжя. Природні цінності Природні умови парку є типовими для Горган – одного з найвеличніших гірських масивів, геологічні відклади якого охоплюють діа- пазони часу від верхньої крейди до олігоцену. Навіть важко уявити собі, що ця місцевість колись була морським дном, а нині уособлює ландшафти, краєвиди та окремі об’єкти, наприклад: водоспад Білий звір, озеро Синевир та Дике озеро (Озірце), скелі і кам’яні розсипи, гірські річки і потічки, відкриті та залісені болота, вікові дерева та рідкісні види рослин тощо. Найвищими вершинами на території парку є Стримба (1719 м над рівнем моря) та Негровець (1709 м над рівнем моря). Характерною особливістю гір є наявність великих кам’янистих розсипів, що називаються в народі «греготами». Крім них, представлені всі типи Розділ 4. Рекреаційні ресурси регіону НПП «Синевир» рельєфу – від полонинного до річково-долинного. Територія парку займає верхню частину водозбору р. Теребля з її численними водоймами – озерами Синевир та Озірце, штучними водосховищами (клаузами) та притоками, найбільшою з яких є Чорна ріка (Озерянка). Хоча регіон парку давно освоєний людиною, тут ще збереглося чимало незайманих пралісів, багатих на флору і фауну. Смерекові й букові ліси та луки є основними типами рослинності. Навесні на схилах гір видно, що букові ліси мають ранні та пізні форми. Місцевий клімат сприяє також росту смереки, угруповання якої займають тут найбільшу площу. В лісах, на полонинах (альпійських луках) та в перелісках щедро родять ягоди ожини, чорниці, брусниці, малини, суниць, горіхи ліщини. Цими дарами природи можна поласувати, мандруючи горами, полонинами і долинами. Озеро Синевир є невеликим, але найбільшим в Українських Карпатах за площею (близько 8 га під час повного наповнення) та об’ємом води (близько 400 тис. куб. м). Розташоване на висоті 989 м над рівнем моря, утворилося 10-11 тис. років тому в післяльодовиковий період внаслідок перекриття річкової долини зсувами. Його середня площа становить 4-5 га, глибина – 8-10 м, а найбільша – до 22 м. Озеро розкинулось серед ялинового лісу та живиться трьома гірськими потічками і підземними водами. Вода з озера через підземні водоносні горизонти надходить в річку Теребля. Озеро Синевир – це чарівна природа, національний символ Українських Карпат та візитівка Закарпаття. Не менш красивим куточком парку є невеликий водоспад в урочищі Рабачинка під назвою Білий звір. Холодна вода спадає зі скелястого схилу гори. На фоні смерек і буків вода з прозорої перетворюється на біле шумовиння, збігає по кам’янистих виступах, створюючи неперевершену красу. Білий звір мінливий за характером. Навесні, коли у горах тануть сніги, він повноводний і несеться вниз до річки Теребля з великою швидкістю та гуркотом. Влітку (за тривалої посухи) водоспад заспокоюється і його русло звужується; восени – знову збуджується і гримить вода об каміння, а взимку – спить. У цей час над Карпатами панують люті морози і виснажений гірський водоспад замерзає, утворюючи вертикальну скелю з льоду. Як не помітити красу Білого звору? Замерзла вода створює на схилі гори льодові фігури, милуючись якими, починаєш відкривати в них щось нове, незвідане. 129 Етнографічні особливості території Любов і повага до України починається з любові до рідного краю, зокрема до рідної оселі, де ти народився і виріс, з колискової, з емоційно-вразливої пісні, яку співала мати. Знання про свій рідний край духовно збагачують людину, виховують глибоку повагу до історично усталених форм життєдіяльності і цікавих традицій людей. Адже людина, яка любить і цінує свій рідний край, повинна знати, розуміти та поважати традиції і культуру людей інших регіонів України. Зрозуміти такий мальовничий і неповторний куточок Карпат, як Синевирський край, неможливо без пізнання фольклору та традицій його людей. Верховина має багату та цікаву історію, давні культурні традиції. Це особлива земля, де з покоління в покоління передаються багатющі фольклорні скарби – казки, пісні, коломийки, зберігаються народні звичаї та обряди, в яких віддзеркалюється душа людей та їх історично усталені традиції. Територія сучасного НПП «Синевир» масово почала заселятися лише у XV ст. Найбільш населеними пунктами на території Національного природного парку «Синевир» є села Колочава (на півдні) та Синевир (майже у самісінькому центрі). На Чорній ріці в ХІХ ст. були збудовані дві греблі для сплаву лісу з гір у долину. На одній із них розміщувався єдиний у Європі музей лісосплаву. Тепер експонати цього музею зберігаються в приміщенні візит-центру НПП «Синевир». Тут можна побачити макети різних побутових та житлових приміщень, старовинні знаряддя праці лісорубів та плотогонівбокорашів, речі домашнього вжитку, якими володів кожен ґазда та ґаздиня на селі, тощо. Бальнеологічні ресурси Для розвитку туристичної діяльності на території парку особливо важливими стають бальнеологічні фактори привабливості Тереблянщини. Територія парку розташовується в долині річки Теребля, яка є правою притокою Тиси. Річка Теребля бере початок у межах гірського масиву Внутрішні Горгани і тече з півночі на південь, а у пониззі – на південний захід. Річка Теребля має багато приток, що збирають воду з полонин та гірських хребтів. Найбільші з них: Сухар, Гирсовець, Ясеновець, Потік, Чорна ріка, Песся. Річка Теребля відіграє значну роль у формуванні рельєфу НПП «Синевир». 130 Національний природний парк «Синевир» У структурі природного туристичного потенціалу установи чільне місце посідає лікувальна вода «Колочава». Це мінеральне природне джерело є одним із найбільших в регіоні. Вода з джерела є надзвичайно чистим продуктом, бо ефективнішого засобу для очищення, аніж природний фільтр ґрунту, поки що не існує. Використовуючи воду цілющого джерела, місцеве підприємство «Бінако» розпочало розлив мінеральної води. Мінеральна вода не тільки насичує організм цінними життєво необхідними мікроелементами (кальцієм, магнієм, залізом, бромом), а й допомагає звільненню його від шлаків, токсинів та сечового піску; може стимулювати кислотоутворювальну функцію шлунка. Мінеральна вода – це основний вид бальнеологічних ресурсів на території НПП «Синевир». Природна вода має лікувальні властивості завдяки підвищеному вмісту біологічно активних компонентів. Сама природа потурбувалася про те, щоб використання природного довкілля і мінеральних вод сприяло оздоровленню. Тому основним напрямом оздоровчого лікування повинен стати бальнеологічний, оскільки в ньому використовується унікальний комплекс мінеральної лікувальної води з відповідним хімічним складом і цілющими властивостями, що робить можливим одночасне ефективне лікування різних захворювань. На території НПП «Синевир» є 8 водопунктів, з яких 7 джерел і 1 свердловина (карта мінеральних джерел) (рис. 4.1). Рис. 4.1. Карта мінеральних джерел НПП «Синевир». Розділ 4. Рекреаційні ресурси регіону НПП «Синевир» Води характеризуються різним хімічним складом та мінералізацією, з яких виділяється група мінеральних природних столових вод з лікувальними властивостями. За фізико-хімічним складом та наявністю біологічно активних компонентів та сполук досліджені води можна розділити на чотири групи: - слабомінералізовані без специфічних компонентів та властивостей (мінеральні столові): джерела урочищ, мотелю «Остріки», турбази «Рабачинка», біля Музею лісу і сплаву, мотелю «Арніка»; - вуглекислі води – джерело урочища Кантина; - вуглекислі води з підвищеним вмістом заліза – дж. с. Колочава; - вуглекислі, борні, залізисті води – свр. № 4 с. Колочава. За температурою досліджені води належать до холодних – 7,0-12,5° С. Для слабомінералізованих вод характерна, як правило, реакція слаболужна – рН 7,4-8,3 од., для вуглекислих вод – слабокисла – 6,0-6,1 од. рН. Поряд з традиційним питним лікуванням у Науково-навчальному центрі «Синевир» (база Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова) застосовується купання в чанах з мінеральною водою, яке було відоме закарпатцям із давніх-давен. Користь від таких ванн не викликає сумніву, адже, крім простого очищення організму, мінеральна вода чудово впливає на загальний тонус, покращує дихання шкіри та роботу кровоносної системи. Безперечно, що ефективному відпочинку сприятимуть природа і затишок, спокій і тиша, мальовничі краєвиди та ранішній спів лісових птахів. Таким чином, забезпеченість території НПП «Синевир» цінними рекреаційними ресурсами, їх якість і стан є вагомим фактором, що виступає передумовою розвитку рекреаційної оздоровчої сфери, а інтенсивність освоєння регіону відображає тенденції і перспективи подальшого розвитку Тереблянщини (Бабічин, 2017). Визначні рекреаційні об’єкти, архітектурно-історичні пам’ятки, туристичні маршрути, екологічні та науково-пізнавальні стежки на території НПП «Синевир» Рекреаційно-туристичний потенціал на території Національного природного парку 131 «Синевир» сприятливий будь-якої пори року з огляду на те, що він характеризується чудовими гірськими ландшафтами та мальовничими краєвидами. Сильна розчленованість пологих і крутих гірських схилів жолобами, потоками, потічками та протоками річки Теребля надає неповторної краси різним типам гірських ландшафтів − полонинам субальпійського та частково альпійського поясів, чисто листяним і чисто хвойним лісам, а також нижньо-гірському прирічковому поясу із його населеними пунктами, оригінальними архітектурними будівлями. Високогірні озера Синевир (Морське око), Озірце (Дике озеро), що розташовані на території Син.-Полянського, Синевирського ПОНДВ, є перлинами Українських Карпат. Синевирське озеро ще віднесено до Рамсарської конвенції, як «Водно-болотне угіддя Міжнародного значення» для водоплавних птахів та до «Семи природних чудес України». Гомінкі потоки та дзвінкі водоспади приваблюють у цей чудовий край багато туристів. Ці природні об’єкти туризму охоче відвідують жителі всієї країни, близького і дальнього зарубіжжя, а особливо туристи Чехії, Словаччини, Угорщини, Польщі та інших країн. Легенди про озеро Синевир ЛЕГЕНДА ПРО КОХАННЯ Було це в сиву давнину. Довколишні гори з лісовими масивами належали багатому графу, котрий запряг у ярмо бідолашних горян, змушував їх важко трудитися на себе. А була у графа красуня-дочка, яку звали Синь. Гарні очі дівчини зачаровували синявою карпатського неба. Горянка була добра, романтична. Синь подобалась графським слугам. Одного разу граф вирішив перевірити, як працюють його наймити. Дочка пішла з ним у гори. Поки пан займався своєю справою, Синь настільки захопилася дивом навколишньої природи, збиранням квітів, що незчулася, як опинилась на лісовій галявині, звідки долинала чарівна мелодія сопілки. Це грав-вигравав графський пастух Вир. Хлопець був дивовижної краси. Молоді люди познайомилися. З часом міцно й вірно покохали одне одного. Та графська дочка і наймит не могли бути парою. Тому таємно від графа зустрічалися в лісі. 132 Національний природний парк «Синевир» Щастю молодих прийшов кінець, коли про їхні стосунки довідався батько Сині. Він негайно наказав жорстоко розправитися з бідним пастухом. Одного разу, коли Вир грав на дзвінкій сопілці, чекаючи свою кохану, графські слуги тихенько підкралися і зіштовхнули на юнака зі скелі величезний камінь. Довідавшись про загибель коханого, Синь через ліси й високі гори побігла до місця Вирової смерті. Обняла камінь-могилу і почала гірко-прегірко плакати. Дівочі сльози капали й капали, поки не затопили всю галявину і саму Синь, утворивши глибоке озеро з кришталевою водою. Горяни назвали його Синевирським. За аналогією імен Синь і Вир. Острівець посередині озера – це вершок каменя-могили Сині та Вира (Хланта, 2010) . ВІРА І СИНЬ У селі між горами жила гарна дівчина Віра, і любив її працьовитий хлопець на ім’я Синь. Але батьки Віри не дозволяли їм одружитися, бо Синь був хоч і добрим натурою, але дуже бідним. Тоді хлопець і дівчина з горя, що їх хочуть розлучити, вирішили разом померти. Вийшли на вершину скелі і кинулися в провалля. Там, де впали, розколовся камінь і вдарила вода. Вона затопила провалля, й утворилося озеро. Люди назвали його Синевирським – на пам’ять про закоханих Віру і Синя (Хланта, 2010) . ОЗІРЦЕ (ДИКЕ ОЗЕРО) Окрім титулованого, всіма знаного Синевирського озера, в НПП «Синевир» є ще одне, але не таке прославлене, проте прекрасне озеро, що зветься Озірцем (рис. 4.2). Мабуть, не випадково назвали його так ніжно і водночас принизливо. Воно дійсно менше за Синевирське, але його краса неповторна, унікальна. Дике озеро – це друга назва Озірця. З цього приводу в народі розповідають легенду: «Якось поверталася із походу дика орда. Цей похід приніс ханові та його війську велику славу і багатство, бо ж вони завоювали різні народи та везли додому награбоване добро. Карпати виявилися дуже суворими для хана, тому було вирішено частину здобутого добра заховати в горах, щоб згодом повернутися і забрати його. Та яке було розчарування хана, коли, повернувшись, на місці своєї схованки він побачив озеро. Мати-природа не стерпіла чужинців і навічно забрала від них награбоване багатство. Від того часу це гірське водне плесо називають Диким. Озірце розташоване на північно-східному схилі гори Гропа і, як кажуть науковці, може служити еталоном перетворення озера у верхове болото. Що цікаво, заболочення відбувається не лише від периферії, а й від центру, де виникли такі собі острівці – сплавина. Вони утворені буро-червоними сфагновими мохами, між якими росте журавлина дрібноплідна. Глибина озера сягає до десяти метрів. Рис. 4.2. Озірце (Дике озеро). Фото з архіву парку. 2015 р. 4.2. Стежки та маршрути Природно-заповідні території – мальовничі осередки нашої землі, де збереглася унікальна природа, краса якої чарує зір, додає енергії, охоплює почуттям радості. На території НПП «Синевир» діють: 3 екологічні стежки, 8 туристичних маршрутів, 2 науково-пізнавальні стежки. Загальна протяжність 138 км. Екологічні стежки Екологічна стежка «Ур. Красний – Синевирське озеро» розташована з північного боку підніжжя гори Озірна на півночі Національного природного парку «Синевир». Розділ 4. Рекреаційні ресурси регіону НПП «Синевир» Маршрут проходить шляхом на висоті від 850 до 1000 м над рівнем моря (рис. 4.3). Стежка огинає озеро Синевир плавною дугою і вабить до себе туристів (рис. 4.4). Пройшовши екологічною стежкою «Ур. Красний – Синевирське озеро», можна побачити всю красу цього краю, унікальні куточки дикої природи, мальовничі гірські пейзажі, величні карпатські ліси, раритетних представників флори і фауни. Маршрут екологічної стежки пішохідний. Його можна рекомендувати всім туристам без вікового обмеження, що мають досвід походів у гірській місцевості. Приблизний час проходження маршруту 1,5-2 години. Рис. 4.3. Карта екологічної стежки «Ур. Красний – Синевирське озеро». Рис. 4.4. Озеро Синевир. Фото з архіву парку. 2016 р. 133 Екологічна стежка «Музей лісу і сплаву – Озірце (Дике озеро)» розташована на північному схилі хребта Пішконя. Маршрут екологічної стежки «Музей лісу і сплаву – Озірце (Дике озеро)» виконує природно-освітницьку функцію (рис. 4.5). Пройшовши цим маршрутом, ви зможете побачити унікальні куточки дикої природи, мальовничі гірські пейзажі, величні карпатські ліси, раритетних представників флори і фауни, рідкісні історичні об’єкти з часів сплаву деревини річками (рис. 4.6). Рис. 4.5. Карта екологічної стежки «Музей лісу і сплаву – Озірце (Дике озеро)». Рис. 4.6. Залишки музею після повені. Фото з архіву парку. 1999 р. 134 Національний природний парк «Синевир» Краса цього куточка неймовірна. Навколо стіна незайманих лісів, що стоять наче вартові, оберігаючи це дивовижне місце. Всюди чути дзюркіт дзвінкої річки Чорна ріка, що в самій назві ховає щось незвичайне та містичне. Це один із незайманих людиною куточків Національного парку «Синевир». Перлиною цієї стежки є Дике озеро. Це гарне місце для відпочинку, де чудові пейзажі, дзеркальна гладь води. На озері є оглядовий майданчик, стоячи на якому, можна годинами милуватися цією красою. Неподалік озера є стіл та лавиці, де можна присісти, відпочити та пообідати після подорожі. Є також місце для розведення вогню. В негоду тут захистять та сховають три бесідки тимчасового відпочинку. Екологічна стежка «Колочава» Стежка розташована на півдні Національного природного парку «Синевир» і проходить територією Квасовецького природоохоронного науково-дослідного відділення. Протяжність стежки 15 км. Маршрут проходить шляхом на висоті від 500 до 1540 м над рівнем моря. Стежка «Колочава» бере початок від мінерального джерела Буркут, проходить біля офісу Квасовецького ПОНДВ і повертає в ліс. Пройшовши екологічною стежкою «Колочава», ви зможете побачити унікальні панорами диких куточків природи Національного парку, величні букові праліси, мальовничі гірські пейзажі, скуштувати цілющої води з мінерального джерела Буркут та багато іншого. Уздовж маршруту стежки трапляється ожина, малина, вовче лико, на галявинах – суниця, мати-й-мачуха та арніка гірська, а на полонинах – скарб Карпат – чорниця. Маршрут екологічної стежки «Колочава» пішохідний. Стежка проходить пристигаючим буковим лісом, де домішкою є смерека та граб. Перед мандрівником відкривається краса Карпатських гір і вид на річку Теребля та село Колочава. Маршрут цікавий своїми панорамами на села Синевир, Негровець та Колочава (рис. 4.7). У разі несприятливої погоди в кінці маршруту прихистить будиночок. Маршрут обладнаний інформаційним стендом та інформаційними знаками, маркований. Рис. 4.7. Краєвиди з гори Красної. Фото з архіву парку. 2011 р. Туристичні маршрути Туристичний маршрут «Синевирський перевал – г. Кам’янка – Синевирське озеро» Протяжність маршруту становить 16 км, проходить на висоті від 800 до 1500 м н.р.м. (рис. 4.8). По маршруту є місця для відпочин- Рис. 4.8. Карта туристичного маршруту «Синевирський перевал – г. Кам’янка – Синевирське озеро». Розділ 4. Рекреаційні ресурси регіону НПП «Синевир» ку з природними джерелами. Маршрут пішохідний, проходить середньовіковим та пристигаючим смерековим лісом, де в домішці є бук, ялиця, переходить у гірські полонини та знов повертає до лісу. Підлісок складається з кущів ліщини, смородини альпійської, бука та жимолості татарської. По дорозі трапляється вовче лико, чорниця, малина, горобина, спірея та інші ягоди. Чаруючим є вид на Синевирське озеро з гори Озірна та краєвиди навколишніх сіл з гори Кам’янка (рис. 4.9). Рис. 4.9. Краєвид з гори Кам’янка. Фото з архіву парку. 2014 р. Туристичний маршрут «Лінія Арпада» Маршрут цікавий своєю історією, що починається з років Другої світової війни. Туристичний маршрут проходить на висоті від 800 до 920 м н.р.м. Протяжність маршруту 1,5 км (рис. 4.10). У 20-40-х роках XX ст. наш край був під чеською владою. У першій половині березня 1939 року між союзниками Німеччиною і Угорщиною було досягнуто угоду про повну окупацію Закарпаття угорськими військами. 15 березня 1939 року Німеччина захоплює Чехію, і в цей день Угорщина починає повне загарбання Закарпаття. Чехословацькі війська, які дислокувались на Закарпатті в той час, відмовилися виступати проти Угорщини. У місті Хуст було проголошено Карпатську Україну (президент Августин Волошин), на захист якої виступили січовики-добровольці, тому бої тривали лише три дні. За цей час загинуло понад 6 тисяч стрільців-патріотів. 18 березня 1939 року угорська армія зайняла Закарпаття, і вже в цьому році починаються проектно-пошукові, а в наступному 1940 році бу- 135 дівельно-монтажні роботи оборонної системи «Лінія Арпада». «Лінія Арпада» – військово-оборонна система німецької армії та її союзників (Угорщини) часів Другої світової війни, укріплена потужними інженерними спорудами, створена вздовж старого державного кордону, який простягався через весь Карпатський хребет, довжиною понад 300 км з 30 вузлами ешелонованої оборони вглиб на 100-120 км. Будівництво цієї системи було розпочато ще перед Другою світовою війною в 1940-му і тривало до 1943 року. В будівництві брали участь військовополонені (в основному серби). Роботи були каторжні. У той час у Східних Карпатах тримала оборону армійська група під командуванням генерал-полковника Хейнріца (Перша німецька танкова і Перша угорська армії). Надзвичайно сильні укріплення було створено в районі Руського перевалу, на Ужгородському, Мукачівському, Хустському, Ясінському, Сигітському напрямках, які вважалися основними. Велика кількість інженерних споруд Хустського напрямку саме і опинилась на території Національного природного парку «Синевир». Це були численні протитанкові піраміди і загородження, мінні поля, залізобетонні і дерев’яно-земляні споруди (бункери), доти, дзоти, бліндажі, склади тощо (рис. 4.11). Рис. 4.10. Карта туристичного маршруту «Лінія Арпада». 136 Національний природний парк «Синевир» Рис. 4.11. Бункер та вхід на маршрут. Фото з архіву парку. 2012 р. Між селами Синевир і Синевирська Поляна і тепер існує понад двадцять залізобетонних бункерів, які ще добре збереглися. Чому не проходили бої на території Хустського напрямку? Червона армія була непогано обізнана з оборонною системою цього регіону і, вибравши правильний тактичний хід, наступала в інших напрямках. Тому цілий ряд сіл – Син. Поляна, Синевир, Негровець, Колочава – визволені 23 жовтня 1944 року. Майже всі укріплення були залишені замінованими, і саперам довелося добре попрацювати, щоб розмінувати їх. Однак без жертв серед місцевого населення не обійшлось. На мінах підірвалось і загинуло 6 чоловік, жителів Тереблянської долини. Оборонна система отримала назву на честь князя Арпада, який у 889 році об’єднав угорські племена і заснував угорську державу. На одному з об’єктів колишньої оборонної системи «Лінія Арпада» – залізобетонному бункері, який під час Другої світової війни використовувався з метою випікання хліба для австро-угорських солдат і офіцерів, Національний природний парк «Синевир» звів з хвойного бруса ще два поверхи та оригінальний дах. Тепер цей казковий будиночок тепло приймає туристів на відпочинок. щу воду з водоспаду, а також дізнатися про часи сплаву лісу. Уздовж стежки маршруту зростають ожина, малина, суниця, арніка гірська та мати-ймачуха. Маршрут «Остріки – Гребля» проходить автомобільною дорогою, тому його можна використовувати як автомобільний, кінний, велосипедний або пішохідний і рекомендувати майже всім туристам, що мають досвід походів у гірській місцевості. Стежка проходить узліссям, де в домішці смерека, ялиця. Придорожня рослинність складається з кущів ліщини, верби та вільхи. Рис. 4.12. Мальовничі пейзажі маршруту «Остріки – Гребля». Фото Н.А. Чуп. Туристичний маршрут «Колочава – г. Стримба» Протяжність маршруту становить 15 км, проходить на висоті від 550 до 1719 м н.р.м. (рис. 4.13). На шляху є місця для відпочин- Туристичний маршрут «Остріки – Гребля» Маршрут проходить шляхом на висоті 800 м н.р.м. і веде до місця, де діяла гребля і звідки у минулому річкою сплавляли деревину. Протяжність маршруту 3 км (рис. 4.12). Пройшовши туристичним маршрутом «Остріки – Гребля», ви зможете ознайомитися з історією Національного парку, побачити унікальні панорами куточків природи, ліси, мальовничі гірські пейзажі, скуштувати цілю- Рис. 4.13. Карта туристичного маршруту «Колочава – г. Стримба». Розділ 4. Рекреаційні ресурси регіону НПП «Синевир» ку та природні джерела. Маршрут пролягає середньовіковим та пристигаючим буковим лісом, де домішкою є смерека, ялиця, і переходить у гірські полонини. Кінцевою точкою маршруту є гора Стримба – найвища вершина на території НПП «Синевир». Звідти відкривається чарівна панорама гірського масиву парку та сусіднього Тячівського району (рис. 4.14). 137 парку пропонується ознайомлення з цікавою флорою болота Глуханя. Стежка починається з туристично-інформаційного центру і прямує на вершину гори Косий Верх (рис. 4.16, 4.17). Рис. 4.16. Туристично-інформаційний центр «Глуханя». Фото з архіву парку. 2018 р. Рис. 4.14. Краєвиди гори Стримба. Фото з архіву парку. 2011 р. Туристичний маршрут «Глуханя – г. Косий Верх» Туристичний маршрут «Глуханя – г. Косий Верх» розташований на південному заході Національного природного парку «Синевир». Протяжність цього маршруту становить 5 км, пролягає на висоті від 603 до 956 м н.р.м. (рис. 4.15). На початку шляху відвідувачам Глуханя – найбільше сфагнове оліготрофне болото в Горганах, має науково-пізнавальне значення, а також виконує водорегулювальну функцію. Площа природоохоронної території 17 га. На болоті ростуть 15 рідкісних і зникаючих видів рослин. З маршруту можна побачити вражаючі краєвиди на села Синевир і Негровець, гори Кам’янка і Негровець. Чудову панораму створює гірський хребет Пішконя, що стоїть наче вартовий, охороняючи навколишні села. Рис. 4.17. Гора Косий Верх. Фото з архіву парку. 2014 р. Туристичний маршрут «Ур. Квасовець – г. Красна – г. Менчул – с. Вільшани» Рис. 4.15. Карта туристичного маршруту «Глуханя – г. Косий Верх». Протяжність маршруту 25 км, перепад висот від 500 до 1400 м н.р.м. При подорожуванні цим маршрутом відкриваються захоплюючі 138 Національний природний парк «Синевир» краєвиди на річку Теребля та краса навколишніх гір. З вершини г. Менчул відкривається панорама с. Колочава та водосховище Теребле-Ріцької ГЕС (рис. 4.18). Уздовж маршруту наявні місця для відпочинку з природними джерелами. Рис. 4.20. Рекреаційне місце тимчасового відпочинку в ур. Сухар. Фото з архіву парку. 2012 р. Науково-пізнавальні стежки Рис. 4.18. Вид на водосховище Теребле-Ріцької ГЕС. Фото з архіву парку. 2017 р. Туристичний маршрут «с. Негровець – г. Горб – г. Негровець – г. Сигла – г. Прислопці – ур. Сухар – с. Колочава» Протяжність маршруту 40 км, перепад висот від 600 до 1709 м н.р.м. Він охоплює значну частину території Національного парку «Синевир», що дозволяє широко ознайомитись з унікальними куточками та добре відпочити, насолоджуючись красою місцевих гір. Маршрут проходить середньовіковим та пристигаючим буковим лісом і переходить у гірські полонини та знов повертає до лісу (рис. 4.19, 4.20). «Березовець» Стежка бере початок з урочища Березовець на Чорній ріці. Протяжність маршруту 3,8 км (рис. 4.21). На початку стежки висота над рівнем моря становить 850 м, закінчується на висоті 1150 м. На початку маршруту протікає потічок Березовець, а в кінці маршруту бере початок потічок Фулейовець. Протягом всього маршруту, неподалік дороги, є декілька невеликих криничок, з яких можна напитися та поповнити запас смачної води. Рис. 4.21. Науково-пізнавальна стежка «Березовець». Фото з архіву парку. 2010 р. «Кичера» Рис. 4.19. Краєвиди з гори Негровець. Фото з архіву парку. 2014 р. Протяжність стежки 3,8 км (рис. 4.22). На початку маршруту висота над рівнем моря становить 850 м. На відстані 2,7 км від початку висота над рівнем моря 1150 м, в кінці маршруту – 900 м. Розділ 4. Рекреаційні ресурси регіону НПП «Синевир» 139 Маршрут бере свій початок неподалік р. Дубелянка і проходить водорозділом між річками Песся та Дубелянка. Закінчується маршрут також на р. Дубелянка. Протягом усього маршруту трапляються декілька криничок, біля яких можна відпочити. Рис. 4.22. Науково-пізнавальна стежка «Кичера». Фото з архіву парку. 2010 р. 4.3. Історико-культурна спадщина НПП «Синевир» як елемент рекреаційного потенціалу НПП «Синевир» намагається сповна використовувати природні та історико-культурні, рекреаційні ресурси, щоб створити нормальні умови для відпочинку та оздоровлення людей. Важливим фактором у цьому плані є унікальність природи НПП «Синевир», де саме повітря дихає здоров’ям, а вічнозелені ліси очищають його від шкідливих домішок. Природні ресурси – це чи не найважливіше джерело рекреаційної діяльності, але не менш важливу роль відіграє й історико-культурна спадщина краю, більше того, завдячуючи саме їй, НПП «Синевир» став відомим далеко за межами України. На території Національного природного парку розміщені такі села, як: Синевирська Поляна, Синевир, Негровець, Колочава – у Міжгірському адміністративному районі, та Вільшани, що в Хустському адміністративному районі Закарпатської області. У кожного села є своя історія та своя легенда, яка надає йому унікальності й неповторності. Синевирська Поляна На території теперішньої Синевирської Поляни були переважно ліси. Можна припустити, що перші поселення з’явилися на території с. Свобода, що розташоване за 9 км від села Синевирська Поляна. У 70-х роках XX ст. село поділили на чотири села: Синевирська Поляна, Свобода, Береги, Загорб. Першими поселилися тут втікачі з панської Польщі, які, згідно з тодішнім правом, упродовж кількох десятиліть на новому місці поселення ставали вільними (свобідними) людьми. Одні з перших прізвищ поселенців: Тернавчук, Підберецький, Ковач, Руснак, Красняник, Бембило. Перша письмова згадка про село в документах датується 1715 роком. Від ХІ до другої половини XVIII ст. теперішня територія села, як і все сучасне Закарпаття, перебувало під владою угорських королів, а потім Австрії, з 1867 по 1918 р. тут панувала дуалістична Австро-Угорська імперія. У березні 1919 р. за часів Угорської революції в селі була встановлена Радянська влада, яка вже в середині квітня була жорстоко придушена румунськими військами. 3 1919 по 1938 рік Закарпаттям, під офіційною назвою Підкарпатська Русь, володіла Чехословацька республіка. Про чеський режим на Закарпатті, який загалом був демократичнішим від попереднього, можна судити з інтерпретації депутатів чехословацького парламенту (Бембило, Підберецький, 2012). У селі Синевирська Поляна безчинствували польські терористи. Як згадувала Руснак Василина Іллівна, в той час страшно було виходити з хати. 18 березня 1939 р. в село увійшли угорські війська. Від фашизму село визволили 23 жовтня 1944 р. У своїх спогадах (записаних переважно у 80-х роках минулого століття) усі без винятку ветерани війни згадують, що народилися в бідняцьких багатодітних сім’ях, але до повноліття доживало лише двоє-троє дітей, інші помирали в дитячому віці (Бембило, Підберецький, 2012). Тоді за сім тижнів Великого посту в селі померло 86 дітей. Під час епідемії присланий лікар обходив двори, вішав табличку на хати, 140 Національний природний парк «Синевир» де були хворі на тиф, але ніякого ліку не давав. Високу дитячу смертність можна пояснити не тільки відсутністю медичної допомоги, а й матеріальним становищем населення, якістю харчування (Бембило, Підберецький, 2012). За спогадами селян, дітям-пастушкам (а кожен двір мав та доглядав худобину) на обід давали бур’ян (чиривці, лободу…), заправлений молоком, а в кого не було корови – бур’ян на воді. Лободу можна було заготовити лише на своєму городі. Навіть у 30-ті роки діти вчилися лише 2-6 років. Навчання переходило в трудову діяльність. Вже в 14-15 років хлопчики влаштовувалися на роботу в лісову управу, переважно з батьками (хто не був сиротою). Жіноче населення підробляло в наймах в урядовців, керівників лісової управи, торгівців. Підлітків, кому поталанило, віддавали у більш заможні сім’ї. Там вони випасували, а зимою доглядали худобу, виконували хатню роботу. За рік «служби» господар мав дати: двоє портків, уйош, шапку, полотна, а також дві пари постолів гумових. Харчувався слуга тим, що й господарі. У селі жив багатий єврей, звали його Дудьо. Він тримав крамницю. Продукти давав «на віру» – під заставу: коли корова чи вівця приведе потомство, воно залишалося на догляді у господаря, але вже належало Дудьови за борги. Якщо не було чим погасити борги, то у власність жида переходила земельна ділянка (Бембило, Підберецький, 2012). Після мадярської окупації Дудьо втік із села, але маєток не відпускав його далеко. Хворий, сам не міг пересуватися, тож найняв селян, які лісами перенесли його в Синевирську Поляну до хліва за селом. Угорські жандарми там його вислідили. Селян судили, а Дудя розстріляли, – розповідали старожили. Жителі Свободи згадують, що одного разу жандарми вели колону євреїв, переважно старих і матерів з дітьми. Вони були настільки голодні, що під час привалу на городі у місцевого горянина зірвали і з’їли всю капусту з корінням. Одна молода єврейка несла двох маленьких дітей, не маючи сил, не могла вставати, просила не мучити їх, а розстріляти на місці. Але жандарми вели бранців за межі села в Станіславську область, десь за 200 м від кордону, і там стратили (Бембило, Підберецький, 2012). Дуже важко жилося селянам, але всі були впевнені, що настануть кращі часи. Тепер село Синевирська Поляна дуже гарне, найвисокогірніше в Закарпатській області і, мабуть, у всій Україні. Влітку до нього навідується багато туристів, але живуть тут люди досить важко, особливо ті, що мешкають далеко від центра села. Також є легенда про виникнення села. Близько 400 років тому на цій долині стояли ліси. Ніхто не порушував спокою гір, хіба що пробіжить стадо красенів-оленів, трісне гілка під важкою лапою ведмедя або визирне з-за смереки прудконога серна. Та раптом… «цюк-цюк». Що це? Такого звуку звірі не чули. Людина підтинала сокирою смереку. Чоловік розширював галявину, щоб збудувати собі на ній житло. Хто ця людина? Звідки вона взялася в цих лісах? Що пригнало її в глибину Карпатських гір? Це був утікач із панської Польщі на прізвище Тернавчук. Тяжкі знущання панів-кріпосників примусили залишити убогу хатину і разом з дружиною тікати далеко в ліси. Як він жив сам у лісі? Звичайно, важко. Але неволя ще важча. Тож вороття немає. Одного разу Тернавчук побачив вогник, що блимнув під сусідньою горою. Хто це? Ворог чи друг? Вогник блимав і наступного вечора в тому ж місці. Пізніше виявилося, що це такий самий утікач з кріпаччини, як і він сам, на прізвище Руснак. Згодом Руснак поселився ближче до Тернавчука, адже так можна допомогти один одному та й було з ким поговорити. А через деякий час у лісах з’явилися ще біженці на прізвища: Ковач, Красняник, Тюх. Тяжке було життя втікачів. Кругом ліси. Їжею служила здобич убитих звірів, лісові ягоди. Вільної від лісів землі не було, тому жителі змушені були випалювати ліси і на розроблених ділянках сіяти овес, який був для них основною культурою. Сама назва села і походить від того, що жителі вирубували ліси, спалювали їх і утворили поляну. Перша назва села була Поляна. Ще й дотепер дехто вживає цю назву: «Ходивим у Поляни. Іду із Полян» (Хланта, 2010). Так утворилося найвисокогірніше село Синевирська Поляна. Синевир Наступне село вздовж ріки Теребля – Синевир. Населення Закарпаття століттями перебувало під гнітом іноземних поневолювачів, які грабували багатство краю, намагалися розірвати зв’язки Закарпаття зі східними україн- Розділ 4. Рекреаційні ресурси регіону НПП «Синевир» цями. Понад 200 років Закарпаття, у тому числі й село Синевир, перебувало під гнітом Габсбурзької монархії. Національне приниження, занепад національної культури, кріпосницькі порядки призводили до того, що проти монархії неодноразово піднімався народ Закарпаття. Гарна природна місцевість, великі лісові багатства приваблювали в гори іноземців. Перша згадка про село Синевир, згідно з письмовими джерелами, належить до кінця XVI – початку XVII ст. У 1604 році відома назва села Синевир – Зіневир. Існує декілька легенд про село Синевир. У сиву давнину нижче сучасного Синевира існувало поселення Ясиновець. Внаслідок трагедії (мабуть, землетрусу) відбувся величезний зсув і під товщею глини й гірських порід поселення було поховане. Тогочасна Теребля була перегороджена греблею, завдяки чому утворилося озеро, в якому страшно вирувала вода. Так згодом утворилася назва Синій-Вир, а з плином часу і село, яке тут виникло, назвали Синевиром (Хланта 2010). За іншою легендою, на місці, де тепер Синевир, у давнину трапилася трагедія – син убив батька. Одного разу вони обоє пішли на полювання, дуже довго ходили і заблудилися. Поїли все, що мали їсти, і мандрували голодні, шукаючи виходу з непрохідних лісів. Але син усе думав, що у батька є ще хліб, лише він не хоче дати. Та й вийшли вони на поляну, син став просити від батька хліба, але той йому сказав, що не має, та син йому не вірив, розсердився і почав бити батька. Той став просити, щоб не вбивав його, що у нього вже немає хліба, і казав: «Сину, вір мені!» Але син все-таки убив батька. Коли розв’язав тайстрину і побачив, що вона порожня, то дуже жаль йому стало за свій ганебний вчинок. Лиш тоді збагнув, що зробив недобре, і поклявся, що залишиться на тій поляні жити, щоб спокутати свій гріх. Через деякий час одружився, з’явилися діти. І те поселення назвали останніми словами, що промовив батько, як настанову для інших, що треба слухатися своїх батьків і вірити їм. Та й село стало називатися Синевир (Хланта, 2010). Негровець Село Негровець розташоване у верхів’ї річки Теребля. Його оточують мальовничі гори, що належать до гірського масиву Горган. 141 Перша письмова згадка про Негровець, як присілок с. Колочава (Верхня Колочава), датується 1463 роком. Безсумнівно, що село було засноване значно раніше, десь у кінці XIV – на початку XV ст. За переказами старожилів, першим було поселення в урочищі Ясиновець, під горою Магалька. Через деякий час полонина зсунулася і зруйнувала поселення наших предків. Більшість людей встигли врятуватися та забрати худобу й свої пожитки. Серед зруйнованих хат та інших будівель чудом вціліла лише стара церква, багато речей з якої збереглося і до наших днів, її іконостас знайшов своє місце у новій церкві с. Негровець (Хланта, 2010). Після зруйнування старого села люди почали поселятися в урочищі Потік. Чому село отримало таку назву? Угорський історик-дослідник закарпатських говорів Ласло Даже твердив, що назва села утворена від румунського кореня. Очевидно, одна із гір, що височить над селом, у свій час, десь у XV ст., належала одному із румунських дворян, князів на прізвище Негр або Негря. Згодом ця гора стала називатися за прізвищем свого власника полониною Негровець, а село що біля її підніжжя, також отримало цю назву. До 1930 року нижня частина села називалася Негровець, а верхня, за річкою, що була заселена трохи пізніше, називалася Імшади. Її назва походить від слова імшити, тобто утеплювати зруби дерев’яних хат висушеним мохом, який закриває щілини між деревинами зрубу. Згідно з переказами, засновниками села Імшади були сивий (сідий) дід і піп, нащадки яких дістали прізвища Сідей і Попович, що й на сьогодні є найбільш поширеними в селі. Імшади засновані в 1491 р. Як і всі навколишні села, с. Негровець було заселене втікачами із нижніх сіл, які ховалися в горах від утисків феодалів. У горах на деякий час втікачі знаходили притулок і волю. Будували собі дерев’яні хатинки з маленькими вікнами, глиняною долівкою, криті дранкою (драницями) або смолою, без димарів, з вогнищем посередині. Основними їхніми заняттями було скотарство, землеробство, полювання і лісові промисли. На оброблених клаптиках землі вирощували жито, овес, картоплю, капусту та іншу городину. 142 Національний природний парк «Синевир» В епоху середньовіччя територія вздовж р. Теребля переходила від одного феодала до іншого. Населення Негрівця потерпало не тільки від феодальної експлуатації, а й від стихійних лих та голоду. Розоряли селян і феодальні війни. Протягом XVIII–XIX ст. селяни Негрівця, як і навколишніх сіл, і далі терпіли від феодальних повинностей і малоземелля. А після революції 1848-1849 рр. їхнє становище ще більше погіршилося, бо після реформи найкращі їхні землі поступово захопили багачі, євреї і церква. Більша частина селян жила в злиднях, бідняцькі сім’ї тільки у святкові дні бачили хліб, і то вівсяний. Не краще було і тим, хто працював на лісорозробках і лісосплаві. За мізерну плату вони заготовляли ліс, підвозили його кіньми до річки, шили бокори (дараби) і сплавляли по річці Теребля до Тиси, часто ризикуючи своїм життям. Матеріальні нестатки і безробіття гнали на заробітки багатьох жителів Негрівця в Угорщину, Чехію, Боснію, Бельгію, Францію, Німеччину та Америку. Частина з них повернулася додому, а багато залишилося на чужині за різних обставин на постійне проживання. В селі на початку ХХ ст. не було жодного культосвітнього та медичного закладу, зате було кілька корчм, дві церкви й одна початкова школа, в якій один учитель навчав усіх учнів віком від 6 до 11 років. Перша світова війна принесла населенню села реквізиції, мобілізацію в армію і великі нестатки. У березні-квітні 1919 р. в Угорщині перемогла пролетарська революція і була проголошена Угорська радянська республіка. В Негрівці в цей час була встановлена нова влада. Румунські окупанти придушили цю владу і пограбували село. Не кращим було становище селян і після приходу чехословацьких окупантів у вересні 1919 р. Важке становище населення Верховини в складі Чехословаччини яскраво описав у своїх творах чеський письменник Іван Ольбрахт, який довгий час жив у Колочаві і в її околицях, збираючи народні оповіді й документальні матеріали. В одному із них говорив: «Урожаю із городу ледве ставало до Різдва, у дітей пухли животи, а у матерів у грудях не було молока для новонароджених, був голод, хоч кричи і умирай». У 1933 р. негровецькі бокораші одностайно підтримали страйк синевирських бокорашів і спільними зусиллями добилися підви- щення зарплати на 2 крони за 1 кубічний метр сплавленої деревини. У 30-ті роки на території Верховини не було жодної лікарні. На всю верхню долину Тереблі був один лікар у Синевирі, який міг надати медичну допомогу лише за велику плату. В селі часто спалахували інфекційні хвороби. Половина новонароджених не доживали до одного року. Майже третина бідняцьких дітей не мали взуття та одягу і не могли відвідувати початкову школу. Порівнюючи з теперішнім часом, жилося дуже важко. Біля села Негровець стоїть гора Волошка, про яку існує легенда. У давні часи в село Імшади (так називалась верхня частина села Негровець) прийшли з далеких сіл втікачі. Серед них були батько й дочка. Батька звали Волохом, а дочку Волошкою. Дівчина була дуже гарною, очі були карі, сама смаглява і дуже добра душею. Всі леґіні села були закохані у Волошку, але чомусь їй ніхто не був милий. Дівчина любила ліси, річки, гори. Вона часто ходила в Імшадські хащі, коли їй було сумно, то свій сум топила в річці Теребля. Одного разу, коли Волошка пішла до лісу, то побачила там дуже гарного леґеня. Вони з першого погляду покохали одне одного. Зустрічалися дуже часто. Та якось по селу пройшла чутка, що вночі хтось грабує людей. Усі люди села зібралися, щоб упіймати злодія, але він вислизнув із рук, тільки з перебитою рукою. Волошка з нетерпінням чекала неділі, щоб піти до свого коханого. Коли зустрілися, то він подарував їй намисто, вона хотіла його подарунок прийняти, але побачила його скалічену руку, тоді здогадалася, що її коханий – злодій. Волошка заридала і кинула намисто на землю, воно покотилося по цілому полю, де на місці намистинок з’явились маленькі сині квіточки – волошки. Волошка з горя втопилась у криниці, а її коханий зробився каменем біля тої криниці. Із того часу цю гору називають Волошкою. Колочава Ще одним із чудових сіл Тереблянської долини є село Колочава. Це найбільше село даної місцевості. Воно лежить у гірській долині між полонинами Стримбою, Дарвайкою, Барвінком, Красною і Ружею. Легендами овіяний цей чарівний куточок верховинської землі над Тереблею, де живуть працьовиті та скромні люди. У давнину люди із рівнинних земель Розділ 4. Рекреаційні ресурси регіону НПП «Синевир» від панщини тікали в гори, хащі, глухі місця. Добралися вони і в ті місця, де тепер село Колочава. Кожен поселенець будував собі хатину, навколо неї пізніше будували помешкання сини й родичі, хутори розросталися й перетворювалися на присілки. Село складається з п’яти присілків: Лази, Горб, Брадолець, Сухар, Мерешор. При цьому вони зберігали свої історично виниклі назви. А сама Колочава – наче лісова казка, навкруги стрімкі лісисті гори і високі полонини (Хланта, 2010 ). Після XV ст. територія села Колочави стає місцем поселення різних національностей, які знаходили притулок, чи хоча б тимчасовий життєвий спокій в неприступних горах. Залишалися постійними жителями села лише ті, хто зумів пристосуватися до суворого і злиденного життя в горах. Сюди до кінця ХІХ ст. прямували втікачі від феодальної експлуатації з різних держав та шукали тут порятунку. З кінця XVI ст. історія заселення Колочавських хуторів тісно пов’язана з рухом опришків у Карпатах та козацьким рухом на Наддніпрянщині. Відомо, що багато опришків і козаків у різні часи стали жителями Колочави (Аржевітін, 2007). Цей край, подібний до польських Окопів, був кордоном у квадраті: люди казали, що їх вівці пасли в Польщі, хата була у Румунії, а прати ходили в Чехословаччину. Територія уздовж Тереблі в епоху середньовіччя часто переходила від одного феодала до іншого. Вже з 1365 року в долині Тереблі 6 садиб належало феодалам румунського походження Балку і Драгу та нащадкам останнього – Драгфійовцям. У першій половині XV ст. ці землі дісталися феодалам Білкеям, які в 1463 році передали їх своїм родичам – Урмезеям. Це і є перша письмова згадка про Колочаву. Після 1526 року долина Тереблі потрапила до складу Семиградського князівства. Усі ліси стають власністю ерара і включаються до складу Хустської домінії, а населення підпорядковується Хустському замку. Феодали не мирилися з тим, що на їх землях і в лісах проживають незалежні поселенці. Панські гайдуки знаходили біженців і примушували відпрацьовувати панщину – три дні на тиждень, а також платити натуральні грошові побори. Для збору дані посилалися спеціальні загони – «бандерії». У записі, зробленому в Нижньому Синевирі (нині Синевир), говориться про те, що 143 бандури (учасники бандерії) збирали дань: за землю – десяту частину врожаю, за вола – сорокову, за коня – дві сорокові; за членів сім’ї кожен одружений чоловік платив поголовщину. Але цим повинності селян не обмежувалися. Грабувала колочавців і церква. У тому ж записі сказано, що піп брав віз сіна, баддю кукурудзи, або дві – вівса, сани дрів, а пан був дуже злий, знущався з людей і накладав на них багато податей. Населення Колочави страждало не лише від феодальної експлуатації, але й від стихійних лих. Голод постійно, впродовж століття, супроводжував бідне населення. Розоряли селян і феодальні війни. У 1657 році князь Дьєрдь ІІ Ракоці відправився із села Вишково долиною Тереблі до Польщі воювати за королівський трон. По дорозі він забрав велику кількість селян. У відповідь на цей похід до Закарпаття вторглася польська армія, яка спалила і зруйнувала багато населених пунктів. Повертаючись до Польщі з награбованим добром уздовж Тереблі, шляхтичі на своїй дорозі спустошили і Колочаву. Напади польських панів здійснювалися і надалі. Потерпало село і від австрійських військ після захоплення Закарпаття Габсбургами. Соціальний гніт, що все посилювався, призводив до загострення антифеодальної боротьби. Селяни втікали у глухі й лісові місця. У 17031711 рр. вони брали участь у визвольній війні угорського народу проти Габсбургів. Після поразки у війні багато хто з її учасників, рятуючись від страти, ховався на Мармарощині, особливо в її північно-східній лісистій місцевості (Хланта, 2010). Сюди ж прямували втікачі з Галичини та інших областей. Унаслідок цього і у зв’язку з початком широких лісорозробок населення Колочави швидко зросло. І в ХІХ ст. колочавці продовжували страждати від феодальних повинностей і малоземелля. Кількість жителів зросла, а орної землі було мало. Це змушувало селян рубати ліс, пасти худобу і виконувати інші роботи. Часто траплялися неврожаї, стихійні лиха, лютував голод. Над дверима сільської церкви зберігся надпис, де згадується про 1789 рік: «Тоді був великий голод». У селі не було ні лікаря, ні фельдшера. Люди займалися самолікуванням. Влада не спромоглася відкрити тут навіть початкову школу. 144 Національний природний парк «Синевир» Звільнення від кріпацтва під час буржуазної революції 1848-1849 рр. було фактично звільненням великої частини селян від землі на користь поміщиків і держави. Сума викупу встановлювалася у розмірі 20-кратного річного доходу поміщика від скасованих повинностей. Важливе значення в селянському господарстві Колочави мали ділянки землі, очищені від пнів і чагарників і перетворені на ріллю і луги наполегливою, важкою працею багатьох поколінь кріпаків. Після реформи на ці землі пред’явили свої права поміщики. Майнова нерівність ще більше посилилася. Поступово всі кращі землі, ліси і полонини захопили багачі та церква уніату. Статистика не згадує про наявність у селі в той період лікарні й бібліотеки. Зате були чотири шинки і дві церкви. Лише 224 жителі вміли читати і писати, решта, тобто 92% населення, грамоти не знали. У 1899 р. тут була заснована початкова школа. У 1908-1909 рр. у ній один учитель навчав 38 дітей у віці від 6 до 11 років. У XIX ст. Колочава була важливим осередком єврейського життя на Верховині. Близько 13% місцевого населення становили іудеї. Деякі з них тримали корчми (у Колочаві на початку XX ст. їх нараховувалось вісім). Перша світова війна принесла трудящим військові реквізиції, мобілізацію в армію. Нові нещастя додатковим тягарем лягли на плечі селян. Австрійськими військами була зруйнована шосейна дорога Буштино – Синевир, і Колочава виявилася відрізаною від зовнішнього світу. Після війни село опинилося у прикордонній зоні. Перемога соціалістичної революції в Росії в 1917 р. розбудила у колочавців революційні настрої. Восени 1918 р. в село повернулися військовополонені, учасники революційних боїв у Росії: С. Лугош, Т. Булік, Д. Малета, Г. Ковач та інші. Вони розповідали про побачене і пережите, піднімали бідних селян на боротьбу проти експлуататорів (Аржевітін, 2007). У вересні–жовтні 1918 р. у селі відбулися збори, демонстрації, а 7 листопада селяни взяли владу у свої руки, розгромивши жандармерію і нотарське управління. Нотар утік у Волове, а жандарми разом з їх начальником – у Синевир. Назва села походить від річки Колочавка. Річки в горах бистрі, і дощі тут часто. Підмивають береги – тече вода каламутна. Колись вона підточила берег, на якому стояла церква. Тепер і сліду від тієї церкви не залишилося – зсунулася в ріку, і вода її понесла. За те, що вода у річці каламутна, назвали ріку Колочавкою. А потім і село на березі річки назвали Колочавкою, та коли воно розрослося, то стали його називати Колочавою (Хланта, 2010). Хоча й тепер під ногами чавкає болотний ґрунт – кажуть, саме через цей звук під постолами мандрівників, що забрались в гори 700 років тому подалі від загарбників, і виникла назва «Колочава». За іншою легендою, де тепер село, там були ліси. А в Усть-Чорній уже жили люди. І жив у тому селі чоловік на прізвище Чавка. Він був дуже бідний і ще нежонатий, тому в селі присудили, аби віддати його у вояки. Чавка не хотів служити королю дванадцять років і втік у ліс. Там побудував хату і жив. Але самому жити сумно. А мав хлопець в Усть-Чорній дівчину. Договорилися, аби приходила до нього, ховаючись. Сам у село боявся навідуватись, щоб його не зловили і не віддали в катуни. Згодом дівчину і зовсім забрав до себе жити – стали вони чоловіком і дружиною. Люди питали матір дівчини: – А де ваша донька? – Коло Чавки, – відповідала мати. Так і називали те місце – «Коло Чавки». Звідти й назва села Колочави (Хланта, 2010). Південна межа Колочави проходить через Полонинський хребет, який має назву Косий Верх, або полонина Красна. Найзахідніша частина Красного хребта над Колочавою називається Косий Верх. Його назва походить від мінеральних джерел квасної води-буркута, які б’ють з-під землі біля його підніжжя. А великий струмок з південного боку називається Квасовець. По всьому потоку є до 26 криниць з мінеральною водою. Всі вони різного хімічного складу. Нині Колочава досить відоме село. Село 10 музеїв, воно є одним з найбільших на Закарпатті, його населення становить близько 8 тис. Вільшани Між високими хребтами Карпат, у вузькій долині річки Теребля розташоване мальовниче село Вільшани, яке розкинулось у південній частині парку і належить до Хустського району Закарпатської області. Село існує з XV ст. Річка поділяє його на дві частини, які простягаються на декілька кілометрів. Розділ 4. Рекреаційні ресурси регіону НПП «Синевир» Протягом декількох століть матеріальне становище наших предків було дуже важке. Люди втікали від панського свавілля та ховалися в лісах, вирубували ліси, а саме вільху і бук, які виростали в долині річки. Від слова вільха і походить назва села Вільшани. Де сьогодні знаходиться водосховище, уся долина покрита вільхою. Люди вирубували ці вільхи, щоб побудувати собі невеличкі будиночки. Згодом була збудована дерев’яна церква, яка збереглася і до цього часу, адже коли почали будувати Вільшанське водосховище, людей переселили у низинні райони: Берегівський та Виноградівський, а деякі люди залишилися жити в селі, збудували собі в 1928 році церкву, яку згодом перевезли в присілок Глисна, де вона і тепер, тоді село складалося з двох присілків: Глисна та Був-Цар. Люди у Вільшанах були дуже працьовиті, але їм не давали зростати, адже село перебувало в окупації під румунами, угорцями та чехословаками, люди не встигали звикати до своїх вельмож. До радянської влади село було найбіднішим у Хустському районі, тому що на людей накладали великі податки, забирали останні запаси врожаю, худобу, якщо вчасно не сплатити податки. Від недоїдання, важкої праці село охопила епідемія тифу та туберкульозу. Лікарями в той час були сільські знахарі, бабки-шептухи. У селі не було жодної медичної установи, діти народжувались у домашніх умовах, пологи приймала бабка-знахарка, яка все і всіх лікувала. 1939 рік був найважчим для жителів села, це була чорна, кривава сторінка в історії розвитку села. Німецько-фашистські загарбники виганяли людей на каторжні роботи до Угорщини та Німеччини, а особливо на будівництво так званої оборонної «Лінії Арпада». Багато людей ховалися в лісах від жандармів, щоб не потрапити на каторжні роботи, але їх переслідували і катували. Світла сторінка історії настала в жовтні 1944 року, коли бійці Радянської Армії в жорстоких боях перейшли Карпати і звільнили поневолений народ Закарпаття від фашистської окупації та свавілля. Мешканці села з щирим відкритим серцем, з хлібом і сіллю в руках та піснями на устах зустрічали своїх визволителів. Після закінчення Другої світової війни в селі було споруджено пам’ятник воїнам-визволителям, які загинули під час війни. 145 До 1943 року діти в селі виростали неписьменними, у селі відвели одну хатину під школу, але не всі мали можливість навчатися, навчалися тут діти багатих. У той час гостро поставало питання розбудови вже вільного села, підвищення грамотності людей, розвитку інтелекту. А для цього людям потрібен був керівник, адже селом управляв «божник», який також керував і селом Драгово. Люди вирішили провести перші вибори і на них обрати сільського голову та депутатів, і все це відбулося у далекому 1946 році. Сільським головою став Візантій Степан Юрійович. Керівництво села Вільшани почало брати приклад розбудови з інших сіл. Протягом 1950-1956 рр. тут виросло нове село, тривало будівництво ГЕС. В той час у селі побудували восьмирічну школу в присілку Глисна, а також дитячий садок, де виховувалися діти селян і робітників. З часом у селі збудували будинок-інтернат для дітей-сиріт на 200 ліжок, де працює 120 чоловік. У 1957 році в селі була відкрита обласна психіатрична лікарня на 500 ліжок, де працює понад 200 чоловік, у центрі села побудовано сільську раду, під дахом якої розмістили поштове відділення, ФАП, бібліотеку. На даний час на території села працює декілька державних установ, тому більшість людей забезпечені робочими місцями, не виїжджають за межі області та країни. У селі Вільшани є багато цікавих місць, зокрема Вільшанське водосховище, на якому споруджено Теребле-Ріцьку гідроелектростанцію. В селі протікає гірська швидкоплинна річка Теребля, а по той бік гори, у селі Нижній Бистрий, протікає річка Ріка, розділяє їх гірський хребет шириною 3,7 км. Русло річки Теребля пролягло на 210 м вище, ніж русло річки Ріка. У зв’язку з тим і виникла ідея побудувати гідроелектростанцію. Планували її побудувати ще в часи панування АвстроУгорщини та Чехословаччини, однак плани залишилися тільки на папері. Будівництво розпочали лише в радянські часи. Весною 1949 року в далеке гірське село приїхало 4500 людей з усього Радянського Союзу. ТереблеРіцька ГЕС – унікальна споруда, вона найбільша на Закарпатті і єдина в Україні високонапірна, дериваційна. За задумами фахівців, води Тереблі вирішили направити по тунелю у русло річки Ріка, щоб обидві річки рухали турбіни. Для тунелю вибрали найвужче місце 146 Національний природний парк «Синевир» вододільного хребта між Тереблею та Рікою, яке називають Бувцарський Верх. У 1956 році споруджено греблю, яка перегородила річку Теребля, і прокладено майже 4-кілометровий тунель крізь гору, щоб вода Тереблі, поступаючи тунелем, падала з висоти 210 метрів і обертала турбіни гідроелектростанції, яка розташована в с. Нижній Бистрий. Водосховище між високими горами є надзвичайно мальовничим. Його довжина становить 9 км, ширина – 1 км. 10 лютого 1956 року Теребле-Ріцька ГЕС дала перший промисловий струм, за допомогою електростанції в кожному будиночку загорілася електрична лампочка, а для жителів села й світло нового життя. На екскурсію приїжджають багато туристів, на березі водосховища влітку відпочиває чимала кількість людей. Ще однією пам’яткою в селі є криниця, яка підтверджує, що в гірське село в сиву давнину приїжджали вельможі. Коли в старожилів запитали, від чого походить назва присілка Був-Цар, вони гордо відповідають, що тут був цар, казали, що Ференц Ракоці II, який визволяв нас від австрійців. Старенькі люди ще й досі село ділять умовно на присілки Був-Цар та Глисна. На території села Вільшани для відпочивальників є чимало мінеральних криниць, у лісі росте багато лікарських трав. Приваблюють туристів і букові праліси, які занесено до списку ЮНЕСКО, як екологічну, кліматичну, туристичну цінність. На даній території пралісів не було втручання діяльності людини, адже Національний природний парк «Синевир» веде догляд за лісом і стежить за тим, щоб зберегти спадщину. У селі добре розвивається туризм. Пам’ятки архітектури На Міжгірщині здавна існує церковне будівництво, адже релігія займає тут вагоме місце в житті народу. Сьогодні на території Національного природного парку «Синевир» нараховується 11 дерев’яних та 7 мурованих храмів. За період створення Національного парку побудовано чотири нові дерев’яні сільські церкви, монастирський комплекс та чотири муровані святині. Дерев’яна церква є символом українського народу, адже жодна інша християнська країна не мала і не має такої кількості й розмаїття дерев’яних храмів, за словами Михайла Си- рохмана, який склав п’ять маршрутів до путівника 55 дерев’яних храмів Закарпаття. Рис. 4.23. Церква Святого Духа. Фото з архіву парку. 2015 р. Найстарішою церквою околиці є дерев’яна споруда у Колочаві-Горбі на честь Святого Духа (рис. 4.23). Напис на її одвірку гласить: «Создан храм сей 1795 при парохові Іоані Попович при царі Францишкі ІІ майстрові Ференц Текка. Тоді був великий голод.». Двозрубна тридільна церква струнка і досконала в пропорціях. Головні об’єми дивовижно збалансовані по горизонталі й вертикалі. Стрімкість головного фасаду врівноважується об’ємами нави та вівтаря й водночас підтримується нестримними схилами дахів. Висока вежа над бабинцем завершена чудовим бароковим ансамблем з гранчастої бані з дашком, ліхтаря та кулястої главки над ним. Ліхтарі з главками вдало акцентують гребені дахів над навою та вівтарем. Усередині наву перекрито арковим склепінням, вівтарну частину – шатровим зрубом, над бабинцем настелено плоске перекриття. Дерев’яну двоярусну каркасну дзвіницю, що стояла біля церкви, перенесено до збудованої неподалік православної церкви й оббито бляхою. Таким чином, дзвіниця, якою користувалася громада, втратила своє первісне архітектурне обличчя, а церква, що була довго закритою в радянські часи і називалася «музеєм атеїзму», зовні залишилася недоторканою у своїй первозданній красі, хоча й була повністю спустошена всередині. Розділ 4. Рекреаційні ресурси регіону НПП «Синевир» 147 Церкву зняли з реєстрації діючих храмів 9 січня 1953 року. Згодом ікони було вмонтовано до іконостасу Шелестівської церкви в Ужгородському музеї архітектури і побуту. У 1969-1970 рр. Колочавську церкву Св. Духа та сусідню дзвіницю було відреставровано. Ще однією з найстаріших церков на території НПП «Синевир» є Негровецька церква святого Архангела Михаїла, яка була збудована у червні 1818 року (рис. 4.24). Набагато старіший іконостас з Ясенівця було перенесено до нової святині. Рис. 4.25. Син.-Полянська церква Покрови Пресвятої Богородиці. Фото з архіву парку. 2015 р. Рис. 4.24. Церква св. Архангела Михаїла. Фото з архіву парку. 2015 р. Споруда вдало розташована на схилі пагорба. Панують чисті форми давнього мистецтва, не порушені пізнішими втручаннями: тесані колоди зрубів, широкі площини ґонтових дахів, стрічка піддашшя, квадратна башта з аркадою верхніх голосниць, вкрита чотирисхилим шатром, з якої виростає високий та правильної форми стрункий шпиль. Вдало знайдено висоту вежі та шпиля. Усі форми гармонійно збалансовані. Негровецька церква потрапила до промоційного кліпу України до Євро-2012. Не втратили своєї цінності і храми Покрови Пресвятої Богородиці в селі Синевирська Поляна (рис. 4.25) та святого Миколая в селі Негровець (рис. 4.26), які сьогодні є пам’ятками архітектури. Біля вхідних дверей храму Покрови Пресвятої Богородиці на стіні карбовано напис: «Сей храм Божія правили (будували, робили) року Божія місяця новембра дня 15 1825 г 1826 г +», а храм святого Миколая збудований в 1829 р. Рис. 4.26. Негровецька церква святого Миколая. Фото з архіву парку. 2015 р. Рис. 4.27. Колочавська церква св. Іоана Предтечі. Фото з архіву парку. 2017 р. Національний природний парк «Синевир» 148 Таблиця 4.1 Пам’ятки архітектури в межах Національного природного парку «Синевир» Вид пам’ятки, особливі риси Рік створення Матеріал будівництва Місцезнаходження Храм святих Первоапостолів Петра і Павла 2003 Дерев’яна Свобода Церква Преображення Господнього 2000 Дерев’яна Свобода Церква Покрови Пресвятої Богородиці 1817 Дерев’яна Син.-Поляна Церква Покрови Пресвятої Богородиці 1999 Дерев’яна Син.-Поляна Свято-Успенська православна церква 1905 Кам’яна Синевир Церква Різдва Пресвятої Богородиці 2002 Кам’яна Синевир Церква св. Арх. Михаїла 1818 Дерев’яна Негровець Миколаївська 1829 Дерев’яна Негровець Церква Пресвятої Богородиці 2010 Дерев’яна Негровець Введенська 1991 Цегляна Негровець Церква Св. Духа 1795 Дерев’яна Колочава-Горб Церква св. Трійці 1928 Дерев’яна Колочава-Горб Свято-Георгіївська церква 1993 Цегляна Колочава-Мерешор Церква св. Іоана Предтечі 1911 Кам’яна Колочава-Лази Церква св. Іоана Предтечі 2008 Цегляна Колочава-Лази Чоловічий монастир на честь ікони Божої Матері «Нечаянна Радість» 2002 Дерев’яна Колочава-Мерешор Церква Преображення Господнього 1999 Цегляна Колочава-Брадолець 4.4. Перспективи розвитку екологічного туризму в селі Колочава У наш час жителі великих міст дедалі більше віддаляються від природи, тому що внаслідок технічного прогресу в них зменшується кількість часу, який вони можуть провести на свіжому повітрі. Через ведення такого способу життя людина стає ізольованою, відчуває себе самотньою, а надмірні навантаження на нервову систему породжують у неї постійне психологічне напруження і призводять до стресів. Тому в жителів міст усе частішими стають нервові розлади та захворювання нервової системи. Одночасно у городян з’являється бажання виїхати на природу, щоб у спілкуванні з нею зменшити навантаження на нервову систему. Розвиток екотуризму стає ланкою, яка здатна повернути людину в природне середовище та допомогти відчути себе частиною живої природи. Екологічний туризм ґрунтується на природних багатствах, любові до природи, бажанні пізнати її з метою захисту та примноження біологічного різноманіття, і він здійснюється в екологічно збереженому людиною природному середовищі. Міжнародна організація з екотуризму (TIES) визначає його як відповідальні подорожі у природні регіони, які зберігають природне довкілля та підтримують добробут місцевого населення (Масляк, 2008). Основою екотуризму України є об’єкти природно-заповідного фонду, а саме: біосферні заповідники, національні природні парки та регіональні ландшафтні парки, які містять найціннішу пізнавальну інформацію щодо природи території. На національні природні парки, до яких належить «Синевир», покладені завдання створити умови для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах, і на їх території має здійснюватися рекреаційна діяльність якраз у формі екологічного туризму. Село Колочава – найбільший населений пункт у межах Національного природного парку «Синевир». Воно розташоване у центрі Верховини й оточене горами Стримба, Ружа, Розділ 4. Рекреаційні ресурси регіону НПП «Синевир» Красна, Дарвайка і Барвінок, тож дуже підходить для любителів відпочинку на природі й походів у гори. По горах розроблені стежки та маршрути різного ступеня важкості, які марковані за європейською системою. Важливою складовою для розвитку екотуризму в сучасних умовах є якість довкілля. Село Колочава розташоване в одному з екологічно чистих куточків не лише Карпат, але й усієї Європи, тому що тут відсутня будьяка промислова діяльність. У селі є декілька форелевих господарств, в яких вода, згідно з результатами проб, відповідає європейським стандартам, тому туристів тут охоче ознайомлюють з розведенням форелі, дають можливість порибалити і приготувати зловлену рибу. Важливим фактором для розвитку екологічного туризму в гірському селі є наявність фіторесурсів, які обмежуються параметрами рекреаційного використання лісів, їх водоохоронно-захисними функціями, цілющим впливом на організм людини і сприятливим санаторно-гігієнічним фоном для лікування, відпочинку і туризму. На території Колочавської сільської ради ліси займають площі близько 10 га, тобто ¾ загальної площі села. Ці ліси сприятливі для знищення мікробів і покращують санітарногігієнічні умови проживання й відпочинку. Одним із важливих факторів лікувальної рекреації є наявність джерел мінеральних вод, які мають цілющі властивості та є дуже чистими. Уже у 1876 р. у Колочаві були відкриті два джерела – Колочава-Горб та Колочава-Лази, причому вже тоді на останньому джерелі І. Fankovich відкрив невеличку купальню, а F. Wiesner (1935) писав: «У Колочаві є джерело, вода якого вживається для пиття, та будівля з трьома кабінами для ванн». Особливістю хімічного складу вуглекислої маломінералізованої хлоридно-гідрокарбонатної кальцієво-натрієвої води «Колочава» є високий вміст важливих для організму мікроелементів, зокрема кальцію, магнію і брому. Один літр цієї води містить 250-400 мг кальцію, тобто майже половину добової потреби організму дорослої людини. Вода «Колочава» також сприяє звільненню організму від шлаків, токсинів та сечового піску. Надзвичайно корисними є купелі у дерев’яному чані із гарячою мінеральною водою, які можна прийняти поблизу джерела 149 мінеральної води, а саме на території навчально-оздоровчої бази Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова. Територія біля Колочавського родовища мінеральних вод вже понад два століття є найпопулярнішим і, без перебільшення, найгарнішим місцем для відпочинку. Смачна і корисна мінеральна вода, віддаленість від села, зручне розташування, мальовнича природа та спокій приваблюють до джерела щодня сотні відвідувачів, як місцевих жителів, так і туристів. У 2018 році біля мінерального джерела Колочава реалізовано два міжнародні проекти по його облаштуванню, партнером яких виступив НПП «Синевир». Тут вимощено природним каменем пішохідні доріжки та територію довкола витоку мінеральної води, реставровано дерев’яне укриття над джерелом, встановлено огорожу, нові лавки для сидіння, альтанки для відпочивальників, інформаційні стенди, контейнери для сміття тощо. Облагороджена територія стала надзвичайно привабливим місцем і перетворилася на невеличке рекреаційне містечко. Національний природний парк «Синевир», який виступив партнером проекту, надав усі необхідні дерев’яні матеріали та розробив інформаційні стенди. Біля мінерального джерела починається екологічна стежка «Колочава», пройшовши якою, туристи мають змогу побачити мальовничі гірські пейзажі, букові праліси, панораму сіл Синевир, Негровець, Колочава, піднятися на вершину гори Красна. Поки що це єдина екологічна стежка на території села, проте розробляються проекти ще кількох, що дозволить зручно подорожувати мальовничими місцями без шкоди для природи. Екологічний туризм має в Колочаві великі перспективи. Для його розвитку є відповідний природно-заповідний фонд та наявні всі необхідні природні ресурси. Завдяки екотуризму, відвідувачі Колочави отримають фізичні, психологічні, інтелектуальні й емоційні запаси стійкості, причому природа зазнає мінімальних втрат (Дербак та ін., 2013). Для місцевих жителів розвиток екологічного туризму дасть можливість отримати соціальні та економічні стимули до збереження природи та систем традиційного природокористування. 150 Національний природний парк «Синевир» 4.5. Рекреаційна діяльність Національного природного парку «Синевир» Загальновідомо, що території та об’єкти природно-заповідного фонду України успішно використовуються в рекреаційних цілях, особливо туристсько-екскурсійних та лікувально-оздоровчих. Більше того, можна сказати, що саме природоохоронні установи мають великий потенціал для розвитку туризму, тому, значною мірою, саме від них залежить майбутнє цієї галузі, яка у деяких країнах світу займає провідне місце в економіці. НПП «Синевир» намагається сповна використовувати природні та історико-культурні рекреаційні ресурси, щоб створити нормальні умови для відпочинку й оздоровлення людей. Важливим фактором у цьому плані є унікальність природи НПП «Синевир», де саме повітря дихає здоров’ям, а вічнозелені ліси очищають його від шкідливих домішок. Сприятливе розташування Національного парку дозволяє активно проводити організацію туризму. Люди з різних куточків України приїжджають відпочити в НПП «Синевир», де знаходиться відома перлина Карпат – Синевирське озеро, яке з давніх часів приваблювало відвідувачів, але набуло найбільшої популярності після створення Національного природного парку. Подібних гірських водойм в Україні небагато, тому найбільше озеро в Українських Карпатах і залучає численних туристів із усіх куточків України і навіть із країн зарубіжжя. Природні ресурси – це чи не найважливіше джерело рекреаційної діяльності, але не менш важливу роль відіграє й історико-культурна спадщина краю, більше того, завдячуючи саме їй, НПП «Синевир» став відомим далеко за межами України. Музей лісу і сплаву на Чорній ріці, зруйнований паводками 1998-го та 2001-го років, тепер перебуває на реставрації. В межах парку діють історико-краєзнавчий музей в ур. Остріки, а також історико-етнографічний музей І. Ольбрахта та музей-скансен «Старе село» в селі Колочава, які щорічно відвідує багато туристів з-за кордону. На території НПП «Синевир» створено численні екологічні стежки, розроблено пішохідні, велосипедні та кінні маршрути, які успішно функціонують. Слід відзначити, що зі створенням Національного парку набув розвитку пішохідний туризм. Створено мережу маркованих гірських туристичних стежок. Найпопулярнішими маршрутами є «Ур. Красний – Синевирське озеро», «Колочава – г. Стримба», «Музей лісу і сплаву – о. Озірце (Дике озеро)». Важливим завданням природного парку є створення мережі стаціонарних рекреаційних пунктів в урочищах Рабачинка, Бункер, Остріки, Син.-Поляна. На сьогоднішній день НПП «Синевир» має можливість розмістити в номерах мотелів «Остріки» – 12 відпочивальників, «Бункер» – 14 чоловік, в рекреаційному містечку «Рабачинка» (будиночки сімейного типу) – 30 чоловік, а в мотелі «Синевирська Поляна» – 4 відпочивальників. За останні 15 років, як свідчать спеціальні дослідження, на території населених пунктів Національного парку стрімко набирає обертів зелений туризм. На даний час функціонує 105 агросадиб загальною місткістю 700 місць. Найбільше розвинена мережа агросадиб у Син.-Поляні, Колочаві, Синевирі. Останніми роками сформувалась традиція довготривалого сімейного відпочинку у приватних господарів (переважно влітку, а також взимку – на Новий рік і Різдвяні свята). Для обслуговування відпочивальників у Національному парку створено низку зон тимчасового відпочинку: Рабачинка (Остріцьке ПОНДВ), Кошилівський (Колочавське ПОНДВ), Поросячка, Синевирське озеро, Красний (Син.-Полянське ПОНДВ). Туристичні послуги розвиваються досить активно, постійно проводиться інвентаризація та ревізія туристичних стежок, розробляються додаткові туристичні маршрути, застосовуються нові підходи до їх реалізації. 151 Розділ 5 РОСЛИННИЙ СВІТ НАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДНОГО ПАРКУ «СИНЕВИР» 5.1. Історія ботанічних досліджень досліджуваного регіону Перші відомості про флору Карпат, у тому числі флору басейну р. Теребля, містяться в роботі Clusius (1601) (цит. за: Чопик, 1958). У другій половині XVIII ст. флору та рослинність Карпат вивчав P. Kitaibel (1866) та деякі інші, у ХІХ ст. – F. Herbich (1859) (цит. за: Чопик, 1958), A. Rehman (1895), у тому числі у кінці ХІХ – на початку ХХ ст. було опубліковано монографії F. Pax (1898, 1908) та H. Zapalowicz (1889, 1906, 1908, 1911). У 20-ті роки ХХ ст. вагомий внесок у справу вивчення флори так званої Подкарпатської Русі, куди входив і наш район дослідження, зробили K. Domin (1928, 1929, 1930, 1931) й A. Margittai (1923), а узагальнення щодо флори Угорщини, куди частково входило й Закарпаття, було здійснено S. Javorka (1924-1925; Javorka, Csapody, 1975). Досить детально досліджували флору та рослинність Східних Карпат у 30-40-х роках XX ст. польські, чеські та угорські ботаніки (Zlatnik, 1935, 1938; Pawlowski, 1937, 1948; Deyl, 1940 та ін.). Майже всі зазначені роботи мали у свій час значний науковий інтерес та не втратили актуальності й сьогодні. Однак вони лише частково охоплювали територію Українських Карпат, мали переважно описово-інвентаризаційний характер і не охоплювали питання систематики, еколого-географічного поширення більшості видів, також не виходили на практичне використання результатів. Важливий період у дослідженні флори та рослинності Українських Карпат почався після возз’єднання українських земель. Першою працею цього періоду була книга А.П. Ільїнського (1945), присвячена рослинності Радянських Карпат, а трохи згодом з’явилася праця М.Г. Попова (1949) про флору й рослинність Карпат, з наголосом на походженні й генезисі флори і рослинності як Карпат, так і всієї Середньоєвропейської флористичної області. У 50-ті роки українськими ботаніками було опубліковано низку праць про флору й рослинність Українських Карпат. З них заслуговують на увагу публікації П.Д. Ярошенка (1947, 1951), С.С. Харкевича (1949), Г.І. Білика (1950), Є.М. Брадіс (1951), Є.М. Брадіс і О.О. Зап’ятової (1954), Г.В. Козія (1954, 1955), В.О. Поварніцина (1950), К.А. Малиновського (1954), К.А. Малиновського, В.М. Мельничука (1955), В.І. Комендара (1954, 1955), С.С. Фодора (1956) та ін. Найбільш повно на той час рослинність Закарпатської області була описана в колективній монографії під редакцією В.О. Поварніцина (Рослинність..., 1954). Природоохоронну тематику з 60-х років успішно розвивав В.І. Комендар (1964, 1966, 1988, 1992 та ін.). Флору й рослинність Українських Карпат протягом багатьох років досліджували В.І. Чопик (1958, 1960, 1970, 1976, 1978, 1988 та ін.), С.С. Фодор (1974 та ін.), К.А. Малиновський (1980 та ін.), також К.А. Малиновський, Й.В. Царик (1991), К.А. Малиновський, В.В. Крічфалушій (2002). У цих роботах: багатотомній «Флорі УРСР» (1940-1965), «Екофлорі України» (2000, 2002, 2004), декількох виданнях «Визначника (Определителя)…» (1950, 1965, 1977, 1987), «Флоре Европейской части СССР» (1974-2004) та деяких інших флористичних зведеннях містяться важливі відомості про рослинний покрив багатьох частин Закарпаття, у тому числі Горган, куди відносять регіон нашого дослідження. Проте спеціальне вивчення рослинного покриву Горган, у тому числі їх частини на території НПП «Синевир», не проводилося. Також слід зазначити, що за останні роки під 152 Національний природний парк «Синевир» впливом антропогенного фактора спостерігаються значні зміни рослинного покриву Українських Карпат, які ще не знайшли повного відображення в літературі. Тому вважаємо актуальним наше багаторічне дослідження флори й рослинності НПП «Синевир», в якому ми прагнули здійснити критичний перегляд ви- дового складу флори, створити її анотований конспект, проаналізувати географічні та екологічні особливості цієї флори та її адвентивну фракцію, уточнити і проаналізувати рідкісні та ендемічні таксони судинних рослин в її складі, виявити найбільш характерні риси рослинності. 5.2. Коротка характеристика природного рослинного покриву НПП «Синевир» За нашими даними, спонтанна флора НПП налічує 890 видів судинних рослин, що належать до 398 родів та 104 родин, з них 133 види з 90 родів та 45 родин є рідкісними (до нового видання Червоної книги України входить 48 видів зі складу флори НПП). Рослинність на території парку належить до двох гірських поясів – лісового й субальпійського, але лісовий пояс складається з чотирьох частин, висотно диференційованих. Це букові ліси (з Fagus sylvatica, 500-750 м н.р.м.); ялиново-ялицево-букові ліси (з Picea abies, Abies alba, Fagus sylvatica, 700-900 м н.р.м.); буково-ялицево-ялинові ліси (з Fagus sylvatica, Abies alba, Picea abies, 900-1100 м н.р.м.); ялинові ліси та ялинове рідколісся (з Picea abies, 1100-1450 м н.р.м.). Тим часом субальпійський пояс включає криволісся з домінуванням Pinus mugo й Duschekia viridis та субальпійську трав’яну рослинність (14501700 м н.р.м.). Букові ліси займають близько 10480 га на території НПП й поширені на схилах гір Мирша, Тяпиш, Красна, Рівна, Стримба, Дарвайка, Барвінок, Негровець, Ріжок. Сучасна межа букового лісу майже всюди є антропогенною й зниженою. Тут зростають чисті букові ліси, ялицево-букові ліси та ялицево-ялиново-букові ліси. У чистих букових лісах бук формує одноярусні й іноді багатоярусні деревостани, в яких лише поодиноко трапляються Acer pseudoplatanus й Fraxinus excelsior. Підлісок майже відсутній (лише зрідка трапляються Сorylus avellana, Sambucus nigra, Lonicera nigra), трав’янистий покрив представлений Galium odoratum, Athyrium filix-femina, Asarum europaeum. Природно Fagus sylvatica відновлюється дуже добре, і його лісостани характеризуються високою продуктивністю (Іа-І бонітет), так що у 100-річному віці середня висота дерев становить 28-30 м, а діаметр – 36-40 см, запаси деревини – 500-600 м3 на 1 га. Ялиново-ялицево-букові ліси являють собою один з варіантів бучин, в якому високопродуктивні лісостани утворюються Picea abies, Abies alba і Fagus sylvatica, а їх постійними супутниками є Acer platanoides і A. pseudoplatanus, у трав’яному покриві переважають види, характерні для чистих бучин, із значною домішкою: Oxalis acetosella, Vaccinium myrtillus, Rubus hirtus та ін. Відновлення цих лісів добре. Буково-ялицево-ялинові ліси близькі до ялиново-ялицево-букових і відрізняються від них переважно меншою участю бука. Ці ліси в НПП займають переважно північно-східні й південно-західні макросхили вище поясів букових та хвойно-букових лісів. Деревні види (Fagus sylvatica, Picea abies, Abies alba) відновлюються добре, підлісок слабко розвинений. Флористичний склад близький до складу лісів попередньої групи. Ялинові ліси та ялинове рідколісся займають близько 65% площі НПП. Частина цих лісів являють собою насадження і є вразливими, тобто саме в них часті буреломи й вітровали. Флористичний склад цих лісів збіднений, їх характерними видами є Vaccinium myrtillus, Rubus hirtus, R. idaeus, Oxalis acetosella, Athyrium filix-femina. За останнє століття внаслідок господарської діяльності площі ялинових лісів у НПП різко скоротилися і на їх місці виникли чагарникові пустища, низькопродуктивні біловусові луки та щавники (з Rumex carpaticus). В сучасних ландшафтах парку значне місце належить лукам, хоча в його лісовому поясі площа первинних лук була невеликою, і вони розміщувалися, головним чином, у долинах річок та на вологих і заболочених ділянках схилів. У типологічному плані первинні луки належать до гігрофільних злаково-різнотравних, крупнозлакових та осоково-мохових угруповань, домінантами яких є Holcus lanatus, Eriophorum latifolium та деякі інші види. Розділ 5. Рослинний світ Національного природного парку «Синевир» Тим часом вторинні луки займають у лісовому поясі на території НПП великі площі, особливо в місцях з великою концентрацією населення, а також у приполонинській смузі, де їх площі розширювались за рахунок знищення букових та ялинових лісів. Субальпійський пояс займає в НПП переважно висотну смугу від 1500 до 1700 м н.р.м., іноді спускається трохи нижче. Найбільші площі субальпійської рослинності є у Квасовецькому, Колочавському, Синевирському та Остріцькому ПОНДВ на полонинах Красна- 153 Перехрестя, Стримба, Плай, Дарвайка, Сигла, Негровець, Пішконя, Кам’янка. Тут поширені зарості Pinus mugо й Duschekia viridis, у той час як заростей Rhododendron myrtifolium небагато. Трав’яниста лучна рослинність субальпійського поясу (полонини) має в цілому досить багатий видовий склад і є різноманітною. Проте серед лучних субальпійських угруповань переважають вторинні щільнодернисті злакові луки, переважно біловусові, з бідним видовим складом, також поширені петрофітні угруповання. 5.3. Флора НПП «Синевир» Систематична структура флори визначається О.І. Толмачовим (1974) як властивий кожній флорі розподіл видів між систематичними категоріями різного рангу. Найважливішим кількісним показником кожної флори є її насиченість таксонами різного рангу, від відділів і родин до видів. За нашими даними, спонтанна флора НПП «Синевир» нараховує 890 видів судинних рослин. У цілому флора Горган, до яких належить і НПП «Синевир», дещо бідніша від флори суміжних регіонів Українських Карпат (наприклад, флори Свидовця, Чивчин та інших гірських масивів), оскільки тут не дуже характерні високогір’я та дещо більш суворі кліматичні умови. 5.3.1. Конспект флори У результаті критичного опрацювання літературних джерел, роботи з гербаріями у доступних колекціях ботанічних установ України та власних польових досліджень, нами був скла- дений Конспект флори НПП «Синевир» (табл. Г.1. Додатка), до якого включені види спонтанної флори. Родини, роди та види розміщені за групами спорових, голонасінних, однодольних та дводольних рослин, а в межах цих груп – в алфавітному порядку. Конспект містить стислі біоморфологічні, екологічні та географічні дані за видами, також деякі зауваження й примітки. Ми використали у Конспекті найбільш загальноприйняті у літературі латинські назви рослин, без синонімів і внутрішньовидових таксонів. 5.3.2. Таксономічна структура флори Основними показниками систематичної структури є співвідношення між основними групами судинних рослин та розподіл видів між таксонами різного рангу (відділи, родини та роди); кількісний склад провідних родин та родів і співвідношення між кількістю видів у різних родинах (табл. 5.1). Таблиця 5.1 Кількісний розподіл таксонів та основні таксономічні пропорції флори НПП «Синевир» Родини Роди Види Пропорції (родини: роди: види) Родові коефіцієнти Lycopodiophyta 3 5 6 1:1,7:2 1,20 Equisetophyta 1 1 6 1:1:6 6,00 Polypodiophyta 9 13 23 1:1,4:2,5 1,77 Відділи, класи Pinophyta 3 5 7 1:1,7:2,3 1,40 Magnoliophyta 88 374 848 1:4,3:9,6 2,27 Magnoliopsida 69 299 663 1:4,3:9,6 2,23 Liliopsida 19 75 185 1:3,9:9,7 2,47 104 398 890 1:3,8:8,6 2,24 Усього Національний природний парк «Синевир» 154 Таким чином, досліджені нами 890 видів флори НПП «Синевир» належать до 398 родів, 104 родин та 5 відділів. Судинні, спорові та голонасінні рослини відіграють порівняно невелику роль у даній флорі (разом 42 види з 24 родів), що характерно (за О.О. Гросгеймом, 1936 та іншими авторами) для флор більшості регіонів і в цілому для флори Земної кулі. Переважна більшість видів припадає у досліджуваній флорі на Magnoliophyta (848 видів з 374 родів), причому на клас Liliopsida припадає 185 видів (21,8%), а на Magnoliopsida – 663 види (78,2% ), тобто вони співвідносяться як 1:3,6. Це дещо більше, ніж аналогічні показники для флор Середньої Європи (1:2,93,5) (Камелин, 1973; Шмидт, 1980; Толмачов, 1974; Чопик, 1976). У той же час флора НПП «Синевир» досить репрезентативна по відношенню до регіональної флори Горган (НПП – 890 видів (наші дані), Горгани – 1043 види (Берко, 1967)). У цілому флора НПП «Синевир» характеризується значним видовим та родовим різноманіттям. До показників систематичного різноманіття відносять співвідношення середньої кількості видів у роді, родині та серед- нього числа родів у родині, а також флористичні пропорції, тому що вони відображують ступінь родового та видового різноманіття. Для досліджуваної флори ця пропорція становить 1:3,8:8,6. Середня кількість видів у родині 8,56, а в роді – 2,24, і ці показники менші від таких для інших регіональних флор (Дидух, Шеляг-Сосонко, 1982; 1992, Кондратюк, Бурда, Чуприна, 1988; Заверуха, 1985 та ін.). Проте, за даними різних авторів (Заки, Шмидт, 1973; Шеляг-Сосонко, Дидух, 1980; Шеляг-Сосонко, Дидух, Молчанов, 1985 та ін.), родовий та родинний коефіцієнти значно залежні від площі території та їх зіставлення часто суб’єктивне. Цікаві результати отримано нами при виділенні так званих провідних родин (10 родин, найбільш насичені видами та родами) та зіставленні кількості у них родів та видів (табл. 5.2). Як видно з табл. 5.2, отриманий для флори НІІП «Синевир» спектр провідних родин характеризується високим положенням родин Asteraceae, Poaceae, Rosaceae, Caryophyllaceae, проте типові для бореальних флор родини Cyperaceae, Ranunculaceae, Scrophulariaceae займають місця 5-10. Таблиця 5.2 Провідні родини у флорі НПП «Синевир» № з/п Родини Кількість видів Загальна кількість видів, % Кількість родів Загальна кількість родів, % 1 Asteraceae 123 13,8 52 13,1 2 Роасеае 66 7,7 33 8,3 3 Rosaceae 51 5,7 19 4,8 4 Саrуophyllaceae 41 4,6 21 5,3 5 Суреrасеае 38 4,3 5 1,3 6 Lamiaceae 34 3,8 14 3,5 7 Scrophulariaceae 34 3,8 11 2,8 8 Ranunculaceae 33 3,7 13 3,3 9 Fabaceae 32 3,6 12 3,0 10 Brassicaceae 28 3,1 18 4,5 У трьох провідних родинах 240 27,2 104 26,1 У десяти провідних родинах 480 54,1 198 49,8 Тим часом у трьох найбільших родинах наявні 240 видів (майже третина усіх видів) зі 104 родів (26,1%), у 10 родинах – 480 видів (більше половини), 198 родів (майже половина). Подібний характер структури родового спектра властивий помірно широтним регіональним флорам Голарктики (Толмачев, 1974 та ін.). З табл. 5.3 видно, що до числа найбільш представлених у досліджуваній флорі родів входять як роди з «першої десятки» родин (Carex, Hieracium, Viola, Galium, Campanula), так і роди поза її межами (Ranunculus, Senecio, Poa, Veronica, Geranium), й у цілому для більшості родів флори НПП характерна невелика їх насиченість видами. Розділ 5. Рослинний світ Національного природного парку «Синевир» 155 Таблиця 5.3 30 17 15 14 13 12 12 11 11 10 145 1. Carex 2. Hieracium 3. Viola 4. Galium 5. Campanula 6. Rosa 7. Trifolium 8. Juncus 9. Salix 10. Festuca Усього для 10 родів 3,37 1,91 1,69 1,57 1,46 1,35 1,35 1,24 1,24 1,12 16,30 Роди 10 10 9 9 8 8 8 8 7 7 229 11. Ranunculus 12. Senecio 13. Poa 14. Veronica 15. Geranium 16. Myosotis 17. Potentilla 18. Vicia 19. Aconitum 20. Chenopodium Усього для 20 родів 5.3.3. Біоморфологічна структура флори Вважається необхідним розгляд основних біоморфологічних особливостей регіональних флор, тому ми здійснили такий перегляд таксонів як за основними біоморфами, так і за біологічними типами C. Raunkiaer (1934). Згідно з нашими даними (табл. 5.4), основна маса рослин являє собою трав’янисті полікарпіки (621 вид), помітна участь у флорі НПП % загальної кількості видів флори НПП Кількість видів % загальної кількості видів флори НПП Роди Кількість видів Найбільш насичені видами роди флори НПП «Синевир» 1,12 1,12 1,01 1,01 0,90 0,90 0,90 0,90 0,79 0,79 25,74 монокарпіків (178 видів), певна кількість видів (55) – кущі та кущики, є дерева (28 видів), і напівкущиків налічується 8 видів. Близькі цифри приналежності видів у флорі НПП «Синевир» до біологічних типів (табл. 5.5), згідно з якими більшість рослин (563 види) – гемікриптофіти, значна кількість (178 видів) – терофіти, також наявні хамефіти (63 види), геофіти (40 видів), фанерофіти (28 видів) та гідрофіти (16 видів). Таблиця 5.4 Основні біоморфи у флорі НПП «Синевир» Основні біоморфи Дерева Кущі й кущики Напівкущики Полікарпіки Монокарпіки (Mk) Усього Кількість видів 28 55 8 621 178 890 % від загальної кількості видів 3,1 6,2 0,9 69,8 20,0 Таблиця 5.5 Спектр біологічних типів флори НПП «Синевир» Кількість видів % від загальної кількості видів Фанерофіти Біологічні типи 28 3,1 Хамефіти 65 7,3 Гемікриптофіти 563 63,3 Геофіти 40 4,5 Гідрофіти 16 1,8 Терофіти 178 20,0 Усього 890 Національний природний парк «Синевир» 156 5.3.4. Екологічні особливості флори Екологічна структура флори відображує кількісний розподіл видів за реакцією на вплив екологічних факторів (світло, температура, вологість, склад ґрунтів тощо), що проявляється через особливості клімату, який є вирішальним фактором у регуляції характеру та закономірностей поширення рослин у горах (Чопик, 1976; Дидух, 1992 та ін.). За ступенем пристосування до інтенсивності освітлення (табл. 5.6) у досліджуваній флорі геліофітів (облігатних і факультативних) значно більше, ніж сциофітів (400 і 128 видів). Тим часом, дуже помітною є участь у досліджуваній флорі рослин, здатних зростати як у відкритих, так і затінених локалітетах, а саме геліосциофітів та сциогеліофітів (362 види). Причиною цього явища є, можливо, вищий рівень флористичного багатства лучних, болотних та скельних угруповань по відношенню до лісових угруповань. За відношенням до температурного фактора у флорі НПП «Синевир» переважають мезотермофіти (475 видів), багато оліготермофітів (376 видів), а участь мегатермофітів незначна (39 видів) (табл. 5.6; рис. 5.1). Таким чином, у флорі досліджуваної території переважають холодостійкі та помірно холодостійкі рослини, що обумовлено природно-кліматичними особливостями гірського регіону. За ступенем пристосування до зволоження ґрунту рослини у флорі НПП належать до шести основних груп: мезофіти, мезоксерофіти, мезогігрофіти, ксеромезофіти, гігромезофіти, гідрофіти (табл. 5.6). Переважна більшість видів – це мезофіти (включають перехідну групу гігромезофітів) – 617 видів (69,3%). Це зумовлено вологим кліматом, завдяки якому формуються порівняно вогкі екотопи, до яких приурочені мезофіти і які зайняті переважно лучними та лісовими фітоценозами. Помітна також участь гігрофітів (разом з мезогігрофітами 161 вид), які є компонентами болотних фітоценозів, поширені також біля гірських джерел, уздовж берегів потоків та річок, а декілька видів зростають у водоймах зі стоячою чи проточною водою. Втім справжніх ксерофітів немає, але є певна частка (112 видів) мезоксерофітів та ксеромезофітів, що приурочені, головним чином, до відкритих скелястих чи кам’янистих локалітетів. Таблиця 5.6 Екологічний спектр флори НПП «Синевир» Ознаки видів Кількість видів % від загальної кількості видів Геліоморфи Геліофіти 400 44,9 Геліосциофіти та сциогеліофіти 362 40,7 Сциофіти 128 14,4 Термоморфи Оліготермофіти 376 42,2 Мезотермофіти 475 53,4 Мегатермофіти 39 4,4 Гігроморфи Мезофіти 552 62,0 Мезогігрофіти 73 8,2 Гігромезофіти 65 7,3 Гігрофіти 88 9,9 Мезоксерофіти 8 0,9 Ксеромезофіти 104 11,7 Розділ 5. Рослинний світ Національного природного парку «Синевир» Рис. 5.1. Розподіл видів флори НПП «Синевир» за термоморфою. Таким чином, екологічний аналіз флори НПП «Синевир» свідчить про переважання в її складі мезофітів і геліофітів, що властиво для флор Середньої Європи, та про значну участь гігрофітів, оліготермофітів і мезотермофітів, що відображує регіональну специфіку ландшафтнокліматичних умов досліджуваної території. 5.3.5. Географічний аналіз флори Важливою складовою структурою загального аналізу флори, за допомогою якої розкриваються властиві цій флорі хорологічні закономірності, є географічний аналіз, який базується на даних сучасного географічного поширення видів. Географічний аналіз флори як Українських Карпат в цілому, так і окремих їх частин, проводили F. Pax (1898), який розробив першу класифікацію географічних елементів флори Карпат, М.Г. Попов (1949), М.І. Котов та В.І. Чопик (1960), В.І. Чопик (1976), К.А. Малиновський (1980) та деякі інші автори, причому для класифікації видів застосовувалися різні принципи, тому наявні певні розбіжності результатів їх аналізу. В основу виконаного нами географічного аналізу було покладено схему ботаніко-географічного районування Земної кулі, розроблену Н. Meusel et al. (1965). Проте ми зна- 157 чно спростили цю схему й відмовилися від історичного трактування елементів, натомість об’єднали у великі блоки види з поширенням у Європі, Євразії й Північній Америці та об’єднали в один блок так звані голарктичні й циркумполярні види. На підставі наших даних можна стверджувати, що у флорі НПП переважають таксони, рослини яких зростають у Європі (447 видів), значна частка видів, що мають євразійський ареал (320 видів), декілька видів зростають у Євразії й Північній Америці (8) і певна частина таксонів (88 видів) поширена у Голарктиці чи навіть ширше (циркумбореальний ареал) (табл. 5.7). Досить цікаві географічні особливості окремих систематичних груп у флорі НПП, зокрема, серед спорових рослин (папороті, хвощі й плауни) переважають види (28 з 35) з циркумполярним ареалом, серед однодольних таких поширених видів лише 26 із 185, а найбільша частка (87 видів) належить рослинам, поширеним у Євразії, тим часом серед дводольних видів переважають рослини з європейським (400) ареалом, тоді як євразійських видів майже у два рази менше (214). Серед видів флори НПП з європейським ареалом найбільш цікавими є ті, що зростають виключно у Карпатах, тобто карпатські ендеміки, також у Карпатах і частково Альпах чи Балканах, тобто альпійсько-карпатські чи балкано-карпатські субендеміки. Згідно з літературними даними (Чопик, 1976, Малиновський та ін., 2002, Тасенкевич, 1998 та ін.), таких видів у флорі НПП «Синевир» усього 34. Найбільш цікавим є те, що серед них переважають рідкісні рослини (30) й більше третини належить до четвертої категорії рідкісності (LR), а тих, що належать до першої категорії (CR), лише два види (Coeloglossum alpinum Schur, Phyteumа confusum A. Kerner), причому вони зовсім недавно (Зиман та ін., 2006) були виявлені у флорі НПП «Синевир». Таблиця 5.7 Географічний аналіз флори НПП «Синевир» Ареали Кількість видів % від загальної кількості видів Європейський 447 50,2 Євразійський 320 36,0 Євросибірський 27 3,0 Циркумбореальний 88 9,9 8 0,9 Євразійсько-Північноамериканський Усього 890 Національний природний парк «Синевир» 158 Розглянутий нами розподіл родин, родів та видів у флорі НПП «Синевир» та їх біоморфологічні, екологічні й географічні особливості значною мірою пов’язані з тим, що ця флора є агрегатною, тому що складається з декількох досить самостійних фракцій, а саме високогірної флори (є, на нашу думку, однією з найбільш нетипових серед високогірних флор Українських Карпат), флори широколистяних та хвойних лісів, флори післялісових та заплавних лук, водно-болотної флори та сегетально-рудеральної фракції. 5.3.6. Поширення рослин у гірських поясах Горган на території НПП «Синевир» За нашими даними, рослини флори НПП розподіляються по гірських поясах таким чи- ном: у нижньому гірському поясі (з переважанням лісів з широколистяних дерев, в основному Fagus sylvatica) їх зростає 703 види, у середньому гірському (з переважанням лісів з темнохвойних дерев Picea abies, Abies alba) – 709 видів й у верхньому гірському (субальпійський пояс з криволіссям з Pinus mugo, Dushekia viridis, Juniperus sabina та високогірні луки) – 169 видів (табл. 5.8). Дуже цікава участь у флорі гірських поясів рослин з основних таксономічних груп. Спорові рослини поширені переважно у нижньому гірському поясі, тобто у широколистяних лісах (30 видів), у той час як однодольні й дводольні – майже порівну в нижньому (136 та 531 вид) й середньому (152 та 612 видів) поясах. Зате переважна більшість рослин субальпійського поясу – це дводольні рослини (110 проти 35 видів). Таблиця 5.8 Поширення рослин у гірських поясах Горган на території НПП «Синевир» Висотні пояси* Кількість видів % від загальної кількості видів 1 гп 159 17,9 2 гп 86 9,7 3 гп 22 2,5 1-2 гп 476 53,5 2-3 гп 79 8,9 1-3 гп 68 7,6 Усього 890 * де 1 гп – нижній гірський пояс, 2 гп – середній гірський пояс, 3 гп – субальпійський пояс. Наступне цікаве явище – це зростання рослин у межах певного гірського поясу. Тільки в нижньому гірському поясі поширені рослини 159 видів, лише в середньому – 86 видів й виключно у верхньому гірському поясі – 22 види. Тим часом 476 видів зростають у нижньому й середньому поясах, 79 видів – у середньому та верхньому поясах й 68 видів – у всіх трьох гірських поясах. Таким чином, можна відмітити найбільше флористичне багатство середнього гірського поясу, переважно за рахунок поширення тут видів із сусідніх поясів, та порівняно флористичну бідність субальпійського поясу. Переважна більшість рослин поширена в усіх гірських поясах спорадично, часто чи розсіяно, але частина з них трапляється на території НПП зрідка, і цей список охоплює близько 150 видів. 5.3.7. Рідкісні рослини у флорі НПП «Синевир» У результаті критичного аналізу флори НПП з рослин, які тут зрідка зростають, нами було сформовано список із 133 видів, що вважаються рідкісними (Чопик, 1976, Червона книга України, 1996, 2009, Малиновський та ін., 2002, Тасенкевич, 1998… та ін.) (табл. Г.2 Додатка). Він включає 17 видів спорових рослин (переважно папоротеподібних), 2 види голонасінних (інтродуценти Pinus cembra i Taxus baccata), 50 видів однодольних та 64 види дводольних рослин, які належать до 90 родів та 45 родин. Їх розподіл по гірських поясах такий: 17 видів зростають у нижньому гірському поясі, 24 види – у середньому гірському поясі, 25 видів – в обох поясах, 38 ви- Розділ 5. Рослинний світ Національного природного парку «Синевир» дів – у середньому та верхньому гірському поясах. Проте лише 14 видів приурочені до високогір’я (Aconitum hosteanum, A. nanum, Anemone narcissiflora, Aquilegia nigricans, Asplenium septentrionale, Campanula kladniana, Carduus kerneri, Diphasiastrum alpinum, Linum extraaxillare, Lycopodiella inundata, Oberna carpatica, Phyteuma confusum, Selaginella selaginoides, Trollius transsilvanicus) і 15 видів зростають у всіх трьох гірських поясах. У табл. Г.2 Додатка подано біоморфологічну, созологічну та географічну характеристики 133 рідкісних видів флори Синевиру. Цим рослинам притаманні такі біоморфологічні особливості. Переважають рослини з мичкуватою кореневою системою (121 вид), а стрижнекореневих рослин зовсім небагато – лише 12 видів (Aconitum hosteanum, Aquilegia transsilvanica, Carduus kerneri, Carlina acaulis, Centaurea carpatica, Cerastium lanatum, Gentiana lutea, Gentiana punctata, Oberna carpatica, Pleurospermum austriacum, Taraxacum alpinum, Taxus baccata), для яких характерні багаторічні пагони – гілки каудекса. Тим часом у 80 видів (Anemone narcissiflora, Atropa belladonna, Campanula abietina та ін.) підземні багаторічні пагони – короткі кореневища, у 15 видів (Campanula subcapitata, Gentiana acaulis, Gymnocarpium robertianum, Leucanthemum raciborskii, Ranunculus carpaticus та ін.) – довгі кореневища, у 31 виду (Aconitum nanum, Gymnadenia conopsea, Lilium martagon, Orchis morio та ін.) – бульби чи цибулини. Надземні пагони переважно безрозеткової структури (78 видів – Aconitum nanum, Dianthus carpaticus, Linum extraaxillare, Lunaria rediviva, Melampyrum saxosum, Oberna carpatica та ін.), напіврозеткова структура надземних пагонів відмічена у 55 видів (Aconitum hosteanum, Aquilegia transsilvanica, Helleborus purpurascens, Oberna carpatica та ін.). Надземні пагони розеткової структури наявні лише у 9 видів, переважно спорових рослин (Asplenium septentrionale, Blechnum spicant, Phyllitis scolopendrium та ін.). Усім рідкісним видам у флорі НПП притаманне симподіальне поновлення надземних пагонів, винятком є лише один вид, Anemone narcissiflora. Таксономічні особливості рідкісних видів у флорі НПП «Синевир» такі. Найбільш численними є родини Orchidaceae (26 видів, 159 Ranunculaceae (9 видів), Asteraceae (8 видів) й Campanulaceae (8 видів), у той час як інші родини представлені 1-3 видами. Помітні кількості рідкісних видів наявні з родів Campanula (6), Orchis (5), Epipactis (4), Aconitum, Allium, Carex, Gentiana (по 3 види). Слід відзначити відсутність рідкісних видів у родах Salix, Saxifraga, Veronica, характерних для інших гірських флор Українських Карпат. Серед рідкісних рослин Синевиру видів, що належать до першої групи (CR), – 7 (Aquilegia nigricans, Carduus kerneri, Coeloglossum alpinum, Listera cordata, Lycopodiella inundata, Phyteuma confusum, Selaginella selaginoides), другої (EN) – 18 (Asplenium septentrionale, Carex fuliginossa, Cephalanthera damasonium, Drosera rotundifolia, Dactylis incarnata, Epipactis atrorubens, Gentiana acaulis, G. lutea, Rhodiola rosea та ін.). Тим часом переважають таксони третьої категорії рідкісності (VU) – 71 вид (Aconitum hosteanum, Allium ursinum, Cerastium lanatum, Galium carpaticum, Gentiana punctata, Lilium martagon, Phyteuma tetramerum, Traunsteinera globosa та ін.), видів, що належать до четвертої категорії (LR), – 36 (Allium victorialis, Daphne mezereum, Helleborus purpurascens, Melampyrum saxosum, Phyllitis scolopendrium та ін.). Більше третини видів рідкісних рослин (50), входять до Червоної книги України (1996, 2009), 119 видів включено до Червоного списку Закарпаття (Крічфалушій та ін., 1999), 88 видів – до колективної праці по рідкісних, ендемічних, реліктових та погранично-ареальних видах рослин Українських Карпат (Малиновський та ін., 2002). Проте значний науковий інтерес являють собою види, які не входять у сучасну Червону книгу України, наприклад Carduus kerneri, який за природоохоронним статусом перебуває під критичною загрозою (CR), та види за статусом під загрозою зникнення (VU – Aconitum hosteanum, Campanula subcapitata, Cardaminopsis ovirensis, Cerastium lanatum, Leucanthemum raciborskii, Primula poloninensis, Trollius transsilvanicus та деякі інші), на які звернула увагу С.М. Зиман із співавторами (Зиман та ін., 2006). Найбільш цікавими є два види (Coeloglossum alpinum й Phyteuma confusum), які раніше не були відомі у флорі Синевиру й флорі Українських Карпат, як і у флорі України в цілому. Крім того, нами зафіксована наявність 9 видів рідкісних рослин, які для Сине- 160 Національний природний парк «Синевир» виру і Горган раніше не наводилися: Aconitum nanum, Carduus kerneri, Cardaminopsis neglecta, Gentiana lutea, Polygala subamara, Polypodium interjectum, Primula poloninensis, Taraxacum alpinum, Trollius transsilvanicus. Проте ми відмічаємо відсутність 8 видів за природоохоронним статусом рідкісних рослин, відомих з літератури й не знайдених нами під час ботанічних маршрутів: Botrychium multifidum (S.G.Gmelin) Rupr., Galium hercynicum Weig, Matteuccia struthiopteris (L.) Tod., Potentilla crantzii (Crantz) G. Beck ex Fritsch, Pulsatilla scherfelii (Ullep.) Skalicki, Rhododendron mytrifolium Schott. & Kotschy, Swertia perennis L., Veronica alpina L. До обговорюваного нами списку рідкісних рослин у флорі НПП входить близько 10 видів, які визнані у літературі (Крічфалушій та ін., 1999, Малиновський та ін., 2002) як такі, що потребують захисту й охорони (Aconitum firmum, Allium victorialis, Arnica montana, Astrantia major, Campanula abetina, Carlina acaulis, Centaurea carpatica, Ranunculus carpaticus, Viola declinata та ін.), проте вони на території НПП досить поширені. Серед рідкісних видів флори НПП переважають геліосциофіти (60 видів), трохи менше геліофітів (56 видів) й сциофітів (справжні лісові рослини) зовсім небагато (17 видів). Мезотермофітів і оліготермофітів дуже близькі кількості (60 та 61 вид). За приуроченістю до певного режиму вологості найбільша частка мезофітів (70 видів), а серед рослин з інших груп найбільш помітні мезогігрофіти (12 видів) та гігрофіти (10 видів). За особливостями географічного поширення рідкісних видів Синевиру, переважають види з європейськими ареалами (48), причому серед них найбільш численна група видів, що зростають у горах Південно-Східної Європи (Aquilegia transsilvanica, Atragene alpina, Blechnum spicant, Gentiana acaulis, Helleborus purpurascens, Leucojum vernum та ін. – 18 видів). Близько третини видів мають ареали, що охоплюють Євразію (Cephalanthera longifolia, Dactylorhiza fuscsii, Gentiana lutea, Lilium martagon, Listera ovata, Neottia nidus-avis та ін. – 26 видів) й почасти Голарктику (Anemone narcissiflora, Asplenium septentrionale, Coeloglossum viride, Diphasiastrum alpinum, Drosera rotundifolia, Phyllitis scolopendrius та ін. – 20 видів). Карпатських ендеміків 29 видів, й серед них найбільш помітна частка східно-південно-кар- патських ендеміків (Aconitum nanum, Carduus kerneri, Coeloglossum alpinum, Dianthus carpaticus, Phyteuma confusum, Polypodium interjectum, Ranunculus carpaticus та ін. – усього 14 видів), у той час як видів, поширення яких обмежене лише Східними Карпатами, порівняно небагато (Aconitum hosteanum, Campanula subcapitata, Euphorbia carpatica, Galium carpaticum, Leucanthemum raciborskii, Oberna carpatica, Primula poloninensis та ін. – 12 видів) і вони є в основному вузькими географічними расами із спірним таксономічним статусом. 5.3.8. Адвентивна фракція флори Окремої уваги заслуговує адвентивна фракція у флорі Національного парку «Синевир», до складу якої нами (Протопопова, Тюх, Шевера, 1999) віднесено 104 види з 74 родів і 27 родин. Найбільша кількість видів у цій фракції належить до родини Asteraceae (24 види з 14 родів), далі йдуть Chenopodiaceae (9 видів з 2 родів), Brassicaceae (8 видів з 8 родів), Poaceae (8 видів з 6 родів), Malvaceae (7 видів з 3 родів), Lamiaceae (6 видів з 5 родів), Boraginaceae (5 видів з 5 родів), Fabaceae (4 види з 3 родів), Scrophulariaceae i Solanaceae (по 4 види з 4 родів), Caryophyllaceae і Rosaceae (по 3 види з 3 родів). Решта 15 родин представлена одним чи двома видами. Найбільшою кількістю видів представлені роди Chenopodium (7 видів), Malva (5 видів), Sonchus (3 види), роди Anthemis, Arctium, Athriplex, Chamomilla, Cirsium, Bromus, Euphorbia, Fumaria, Galeopsis, Potentilla, Senecio, Setaria, Solanum, Vicia, Xanthium містять по два види, інші 56 родів – по одному виду. За способом занесення лише три види можна віднести до ергазіофітів, решта дісталася на цю територію самостійно (ксенофіти). За походженням серед археофітів переважають середземноморські види (19), середземноморсько-ірано-туранські та ірано-туранські (по 8 видів), а серед кенофітів – північноамериканські (6 видів), південноамериканські та середземноморсько-ірано-туранські (по 3 види). За життєвими формами домінують однорічники (65 видів); монокарпіків 15 видів, трав’янистих полікарпіків 20 видів, кущів і дерев по 2 види. Розділ 5. Рослинний світ Національного природного парку «Синевир» Переважну більшість складають види, що засмічують поля і городи (40), а також типові рудерали (15 видів). До звичайних пасовищних бур’янів належать 15 видів, решта – придорожні види та агріофіти. Наявна значна кількість археофітів (50 видів), це дає підставу припустити, що закономірність розподілу археофітів у широтному напрямку (збільшення їх участі у флорах з півдня на північ) також зберігається для видів даної групи рослин у висотному напрямку. Слід зазначити, що для заповідних урочищ найбільшу загрозу становить поширення Phalaeroloma annuum (L.) Dumort. та Impatiens parviflora DС, яке в Україні, у тому числі у Карпатському регіоні, має нині характер експансії, тим більше, що вони належать до агріофітів, тобто увійшли до складу природних ценозів з більш або менш порушеною структурою. У напівприродних ценозах також є тенденція до поширення Juncus tenuis Willd., Oenothera biennis L., Xanthoxalis fontana (Bunge) Holub, Saponaria officinalis L., Robinia pseudoacacia L., Althaea officinalis L., Lamium album L., Salix fragilis L. та ін. Втім фіторізноманіття судинних рослин спонтанної флори Горган у цілому потребує подальшого поглибленого вивчення та уточнення. Детальне викладення аналізу флори НПП «Синевир» також міститься у серії наших публікацій (Тюх, 1995, 2006, 2009 та ін.). Охорона рідкісних рослин як складова частина проблеми збереження та підтримання біологічної різноманітності має базуватися на детальній інформації про біолого-морфологічні особливості рослин, які доцільно охороняти. У зв’язку з актуальністю даного питання нами було здійснено уточнення наявності рідкісних видів судинних рослин у флорі НПП «Синевир» та проведено їх біоморфологічне дослідження. 5.3.9. Інвазійні види рослин у флорі Національного природного парку «Синевир» Однією з основних загроз природному біорізноманіттю, у т.ч. фіторізноманіттю, є поширення видів адвентивних (неаборигенних) організмів, оскільки наслідки їхнього впливу давно вийшли за межі сільськогосподарських питань та стали проблемою довкілля. Екологічна ціна інвазій чужорідних 161 організмів – непоправні збитки природним видам, оселищам та екосистемам, а економічні, як прямі, так і опосередковані, – у світовому масштабі вимірюються мільярдами доларів щороку (Pyšek et al., 1999; Протопопова, Мосякін, Шевера, 2002; Chornesky, Randall, 2003; Davis, 2003 та ін.). Наприкінці ХХ ст. негативний вплив неаборигенних організмів на флору, фауну і навіть на суспільство настільки посилився, що набув глобального характеру та привернув увагу не лише фахівців, а й державних та міжнародних інституцій, про що свідчить обговорення цієї проблеми на міжнародних форумах, присвячених збереженню біологічного різноманіття, зокрема на конференції ООН з проблем сталого розвитку в Ріо-де-Жанейро у 1992 р., конференції ООН з проблеми неаборигенних видів у Трондгеймі у 1996 р. та численних спеціальних наукових форумах з проблем неаборигенних організмів, у т.ч. й фітоінвазій. Важливим етапом у дослідженні процесів фітоінвазій та їх контролі була розробка Глобальної стратегії з проблеми інвазійних неаборигенних видів (McNeely et al., 2001) та Європейської стратегії з проблеми інвазійних неаборигенних видів (Genovesi, Shine, 2004). Згодом у більшості країн на підставі цих міжнародних документів були прийняті національні стратегії запобігання й контролю інвазій, які відображали регіональну специфіку. На жаль, в Україні проблему неаборигенних організмів, у т.ч. фітоінвазій, на державному рівні досі не усвідомлююють належним чином, незважаючи на те, що запропоновано робочий варіант Національної стратегії контролю неаборигенних рослин в Україні, опубліковано перший список чужорідних видів з високою інвазійною здатністю (Протопопова, Мосякін, Шевера, 2002), узагальнено міжнародний досвід щодо охорони об’єктів природно-заповідного фонду (Зав’ялова, 2017а, б), підготовлено перший огляд чужорідних видів рослин на об’єктах природно-заповідного фонду Лісостепу України (Бурда та ін., 2015) тощо. Першим реальним кроком у справі контролю за фітоінвазіями в Україні на регіональному рівні є затверджений у 2017 р. Закарпатською обласною радою «Перелік інвазійних видів рослин Закарпатської області» (Шевера та ін., 2017), який повинен стати основою моніторингу та розробки заходів контролю. Важливою подією також є 162 Національний природний парк «Синевир» створення у 2018 р. при Міністерстві екології та природних ресурсів України Міжвідомчої робочої групи щодо інвазійних чужорідних видів, яка має на меті виконання Цілі 5 – Припинення втрат біологічного та ландшафтного різноманіття і формування екологічної мережі Розділу 3 Закону України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року» в частині створення системи запобіжних заходів щодо видів-вселенців та забезпечення контролю за внесенням таких видів до екосистем, у тому числі морських. Поширення інвазійних видів рослин не обмежується антропогенно-трансформованими екотопами, куди вони початково заносяться і де формують перші осередки, з яких згодом розселяються на навколишні території, зокрема часто вкорінюються також у напівприродних, інколи й природних рослинних угрупованнях. Останнім часом спостерігається чітка тенденція до проникнення видів адвентивних рослин, зокрема інвазійних, і на території об’єктів природно-заповідного фонду, що спричинює зміни у видовому складі флори, а інколи і в її структурі. У флорі Національного природного парку «Синевир» адвентивна фракція представлена 104 видами судинних рослин (Протопопова, Тюх, Шевера, 1999), що становить 11,67% його флористичного багатства. Такий показник є досить високим для заповідної території, незважаючи на те, що більшість цих видів приурочена тепер до антропогенно-трансформованих екотопів та ділянок з різним ступенем порушення рослинного покриву. Флора (Тюх, Зиман, Дербак, 2011) та рослинність (Соломаха та ін., 2016) парку загалом добре збережені, й тому інвазіабельність рослинних угруповань незначна. Найбільшу загрозу для природних рослинних угруповань, особливо на території об’єктів природно-заповідного фонду, становлять інвазійні види. Тому їх вивченню і повинні бути присвячені детальні дослідження. У складі адвентивної фракції флори Національного природного парку «Синевир» зафіксовано 11 інвазійних видів (Tyukh, Derbak, 2018). Усі вони включені до «Переліку інвазійних видів рослин Закарпатської області». Поширення більшості з них на території парку має обмежений характер. Такі види, як Amaranthus retroflexus L., Ambrosia artemisiifolia L., Reynoutria japonica Houtt., ростуть переважно на антропогенно-трансформованих ділянках, здебільшого при дорогах. Види Bidens frondosa L. та Galinsoga parviflora Cav. – звичайні бур’яни городів та рудеральних екотопів. У порушених природних місцезростаннях спорадично поширені Impatiens parviflora DC., Phalacroloma annuum (L.) Dumort., Robinia pseudoacaia L. та Salix fragilis L. Нижче подаємо перелік та коротку характеристику інвазійних видів, виявлених на території Національного природного парку «Синевир». Amaranthus retroflexus. Рідко на території парку, переважно на антропогенних місцях у складі синантропних рослинних угруповань. Ambrosia artemisiifolia. Рідко на території парку, найбільший локалітет виду відмічений на антропогенних місцях у с. Негровець, відомий також по берегу потічка біля музейного комплексу «Старе село» у с. Колочава, на березі р. Квасовець на території Реабілітаційного центру хижих птахів у складі несформованих рослинних угруповань (рис. 5.2). Рис. 5.2. Ambrosia artemisiifolia на території НПП «Синевир». Фото А.В. Мигаля. 2018 р. Bidens frondosa. Спорадично в населених пунктах парку, зокрема на території Реабілітаційного центру ведмедів у с. Синевирська Поляна на зволожених ділянках, а також відмічений у складі рослинних угруповань класу Molinio-Arrhenatheretea R.Tx. 1937 em. R.Tx. 1970 (Соломаха та ін., 2016). Echinocystis lobata. Рідко на території парку, відмічений на рудералізованих ділянках берегів р. Теребля у с. Негровець. Galinsoga parviflora. Часто в населених пунктах на території парку, у складі синантропних рослинних угруповань. Розділ 5. Рослинний світ Національного природного парку «Синевир» Heracleum sosnowskyi Manden. Рідко на території парку, відомий з двох локалітетів: урочище Герсовець та урочище Сухар Колочавського природоохоронного науково-дослідного відділу на лучних ділянках біля потічка. Impatiens parviflora. Спорадично на території парку, відмічений у букових лісах Вільшанського лісництва у складі рослинних угруповань класу Querco-Fagetea Br.-Bl. et Vlieg. 1937 (Соломаха та ін., 2016) та у придорожніх екотопах. Phalacroloma annuum. Спорадично на території, переважно на Синевирському перевалі у складі придорожніх та зрідка лучних рослинних угруповань. Reynoutria japonica. Зрідка культивується, наприклад, біля адміністративної будівлі НПП «Синевир» (с. Синевирська Поляна), досить велика колонія здичавілих рослин виникла на схилі від дороги до берега р. Теребля у с. Негровець (рис. 5.3). Рис. 5.3. Reynoutria japonica на території НПП «Синевир». Фото А.В. Мигаля. 2018 р. Robinia pseudoacia. Невеликі колонії виду відмічені по берегу р. Теребля у с. Негровець, в інших місцях рослини трапляються поодиноко. Salix fragilis. Часто на території парку, трапляється переважно по берегах водойм та у населених пунктах (села Синевирська Поляна, Колочава). Setaria pumila (Poir.) Roem. & Schult. Спорадично на території парку, при дорогах та на порушених трав’яних ділянках. Серед інвазійних та потенційно інвазійних видів НПП «Синевир» за життєвими формами переважають однорічники, за відношенням до вологості – ксеромезофіти, до режиму освітленості – геліофіти. 163 У складі цієї групи за часом занесення, за винятком одного археофіту (Salix fragilis), усі види належать до кенофітів, переважна більшість з них ксенофіти. За походженням група дуже різноманітна: п’ять видів (Amaranthus retroflexus, Ambrosia artemisiifolia, Bidens frondosa, Phalacroloma annuum та Robinia pseudoacia) належать до північноамериканських, по одному – до південноамериканських (Galinsoga parviflora), східноазійських (Reynoutria japonica), центральноазійських (Impatiens parviflora), малоазійських (Salix fragilis), середземноморських (Setaria pumila) та кавказьких (Heracleum sosnowskyi). За ступенем натуралізації серед інвазійних видів переважають епекофіти (сім), колонофітів – два, ефемерофітів та ергазіофігофітів – по одному. Загалом згадані види на території НПП «Синевир» не відзначаються активним поширенням та входженням у природні рослинні угруповання, чому сприяє загалом добре збережений природний рослинний покрив. Але занесення видів на територію парку відбувається регулярно. Прикладом цього є той факт, що переважна більшість наведених вище видів рослин у складі лучних рослинних угруповань долини р. Теребля НПП «Синевир» ще 25-30 років тому була відсутня (Комендар, Мигаль, 1994). Загалом негативний вплив інвазійних видів виявляється у тому, що вони є надмірними споживачами вологи та поживних речовин, продуцентами великої біомаси, затінюють місцезростання природних видів рослин, пригнічуючи поновлення підросту трав’янистих і деревних рослин, збіднюють ґрунт, спричинюють його ерозію, негативно впливають на рослини, що ростуть поряд, внаслідок наявності у деяких з них алелопатичних властивостей, успішно конкурують як запилювачі тощо, викликаючи інсуляризацію популяцій природних видів. Наприклад, негативний вплив від поширення у лісових ценозах інвазійного виду Impatiens parviflora виявляється перш за все у витісненні аборигенного I. noli-tangere L. та пригніченні Aegopodium podagraria L., а Phalacroloma annuum, який поширюється на трансформованих ділянках, може стати домінантом у лучних рослинних угрупованнях. Високому інвазійному потенціалу видів рослин сприяє ряд біологічних та екологічних особливостей, зокрема формування великої 164 Національний природний парк «Синевир» кількості життєздатного насіння, швидкий ріст рослин, тривалий період цвітіння, самозапилення, наявність різноманітних способів розселення, гібридизація тощо (Дідух та ін., 2016). Швидкому розселенню деяких інвазійних видів сприяють повені, що час від часу трапляються у регіоні, неконтрольовані рубки лісу та інші прояви антропогенного навантаження. У 2019 р. Указом Президента України (№ 133/2019 від 11 квітня 2019 р.) було розширено межі територій деяких національних природних парків країни, у т.ч. НПП «Синевир»: «…погоджено в установленому поряд- ку включення 377,8 гектара земель державної власності на території Міжгірського району Закарпатської області, що вилучаються в державного підприємства «Міжгірське лісове господарство» і надаються Національному природному парку в постійне користування…». Лісові насадження на цій території в основному представлені корінними деревостанами хвойних та твердолистяних порід другого та вищих бонітетів (Лісове господарство Закарпаття, 2007). Першочерговим завданням є інвентаризація флори приєднаної території, виявлення видів її адвентивної фракції та особливо моніторинг за інвазійними видами. 5.4. Рослинність НПП «Синевир» Нами уточнені основні синтаксони у складі рослинного покриву НПП за літературними джерелами (Голубец, Малиновский, 1967; Чопик, 1976; Малиновський, 1980; Стойко та ін., 1991; Малиновський, Крічфалушій, 2002 та ін.) та власними багаторічними матеріалами. При складанні нарису рослинності ми користувалися підходами домінантної класифікації (Шеляг-Сосонко та ін., 1985). Нижче стисло розглянуто основні лісові (деревні), деревночагарникові й трав’янисті (переважно лучні) угруповання. Букові ліси (з Fagus sylvatica) займають на території НПП порівняно невеликі (близько 15%) площі (рис. 5.4) і розташовані переважно Рис. 5.4. Формація бука лісового Fagetum sylvatіcae (г. Діл). Фото О.Б. Колесника. у Квасовецькому й Колочавському ПОНДВ в урочищах Квасовець, Сухар, Горбик, Бояринський, Тяпеш, Чертежник та деяких інших. У першому ярусі, крім Fagus sylvatica, іноді наявні окремі дерева Picea abies, Abies alba, Fraxinus excelsior, Acer pseudoplatanus. Підлісок складається з Sambucus nigra, S. racemosa, Lonicera nigra, Frangula alnus, Corylus avellana, іноді з домішкою Daphne mezereum, Vaccinium myrtillus, на узліссях місцями є деревна ліана Atragene alpina. Для чистих букових лісів характерними є майже повна відсутність підліску й бідний видовий склад трав’янистого ярусу, в якому наявні Athyrium felix-femina, Rubus hirtus, Dentaria bulbifera, Dentaria glandulosa, Galium odoratum, Anemone nemorosa, A. ranunculoides. Проте іноді в угрупованнях помітну роль відіграють Mercurialis perennis, Dryopteris filixmas, Polystichum aculeatum, Stellaria nemorum, Symphytum cordatum, Oxalis acetosella, Adenostles alliariae. Нами описано декілька асоціацій в букових лісах НПП, а саме асоцiації FagetumDaphnetum (mezereum) (відмічена біля дороги до Музею лісу і сплаву, на схилах південної та південно-західної експозицій) (рис. 5.5), Fagetum mercurialidosum (на схилах південно-західної, західної та південносхідної орієнтації), Fagetum dryopteridosum (на схилах південної, південно-східної, південно-західної експозицій з крутизною 45-75о), Fagetum myrtillosum (на схилах південної, південно-східної, східної та південно-західної експозицій), Fagetum stellarionemorosum (на схилах північно-західної, західної, південно-східної, південної експозицій), також Fagetum rubosum (hirtae), Fagetum Розділ 5. Рослинний світ Національного природного парку «Синевир» Рис. 5.5. Асоцiація Fagetum-Daphnetum (mezereum) (ур. Розтока). Фото О.Б. Колесника. symphytosum (cordatae), Fagetum oxalidosum, Fagetum dentariosum (glandulosae), Fagetum adenostylosum, в яких значну участь беруть вищезгадані Mercurialis perennis, Dryopteris filix-mas, Stellaria nemorum, Symphytum cordatum, Adenostyles alliariae, також Carex sylvatica, Mycelis muralis, Galium odoratum, Paris quadrifolia, Veronica serpyllifolia, Salvia glutinosa, Allium ursinum, Sanicula europaea, Lunaria rediviva та ін. Значні площі на території НПП зайняті, як ми вже відзначали, змішаними ялиновоялицево-буковими та буково-ялицево-ялиновими лісами (з Picea abies, Abies alba, Fagus sylvatica), що поширені до верхньої межі лісу, причому з підняттям над рівнем моря стан дерев бука значно гірший і його дерева там низькорослі, з покрученими стовбурами. Підлісок переважно краще виявлений і складається з тих самих видів, що й у букових лісах, але є також Sorbus aucuparia, Spiraea ulmifolia, Ribes carpaticum. Це ж стосується і трав’янистого ярусу, в якому, проте, є також Soldanella montana, Campanula abietina, Homogyne alpina, Oxalis acetosella, Galeobdolon luteum, Geranium robertianum та ін. Ялинові ліси (включаючи ялинове рідколісся) (з Picea abies) займають на території НПП найбільші площі (близько 65%). Ліси з Picea abies без домішок інших дерев поширені переважно у верхній частині гір (рис. 5.6, 5.7), а нижче 1200 м Picea abies росте разом з Abies alba, Fagus sylvatica, Acer platanoides, A. pseudoplatanus, Fraxinus excelsior. Підлісок слабко виявлений, якщо є, то складається з Daphne mezereum, Sorbus aucuparia, Spiraea ulmifolia. 165 Рис. 5.6. Формація Piceeta abіetіs на г. Песія (на задньому плані г. Кам’янка). Фото О.Б. Колесника. Рис. 5.7. Вітровали в похідних смерекових лісах. На зрізі видно враженість стовбурними гнилями. (2007 р. Син.-Полянське ПОНДВ). Фото О.Б. Колесника. Для трав’янистого покриву характерні Dentaria bulbifera, Galium odoratum, Salvia glutinosa, Doronicum austriacum, а в приполонинній смузі – Homogyne alpina, Soldanella montana, Adenostyles alliariae, Cicerbita alpina, Gentiana asclepiadea, Cirsium waldsteinii. На території НПП описані асоціації ялинових лісів: Piceetum myrtillosum, Piceetum oxalidosum, Piceetum petasitosum, Piceetum athyriosum, Piceetum luzulosum (sylvaticae), Piceetum doronicetum (austriaci), Piceetum lycopodiosum (annotini), Piceetum calamagrostidetum (villosi), в яких, крім вже зазначених видів, беруть чільну участь Vaccinium myrtillus, Oxalis acetosella, Petasites albus, Athyrium filix-femina, Luzula sylvatica, Lycopodium annotinum, Calamagrostis villosa. Чисті ялинники високопродуктивні, але вразливі – часто піддаються буреломам і вітровалам, змішані ялинники більш стійкі. 166 Національний природний парк «Синевир» Ялицеві ліси (з Abies alba) поширені в межах букових лісів і є частково насадженими, хоча й переважно високопродуктивними. Характерною особливістю даного виду є те, що його природні чисті деревостани майже відсутні й Picea abies росте переважно разом з Fagus sylvatica. Лісостани високопродуктивні, підлісок виявлений слабко, у трав’янистому покриві найчастіше присутні Dentaria glandulosa, Vaccinium myrtillus, Oxalis acetosella, Anemone nemorosa, Galeobdolon luteum. Угруповання належать до асоціацій Abietum myrtillosum, Abietum oxalidosum, Abietum dentariosum, Abietum rubosum (hirtae), Abietum oxalidosum, Abietum phegopteridosum (connectilis). З інших дерев лісоутворювальними видами в ялицевих лісах є Acer pseudoplatanus й Alnus incana. Перший вид на території НПП є частою домішкою до бука й майже не утворює монодомінантних угруповань, але на верхній межі букових лісів, особливо на південних схилах, утворює невеликі смуги. Мають вигляд вузьких смуг також ліси з Alnus incana – на перезволожених ділянках уздовж водотоків (рис. 5.8). Рис. 5.8. Формація Alneta incanae. Весняний аспект. Ур. Розтока, Син.-Полянське ПОНДВ. Фото О.Б. Колесника. У субальпійському поясі на території НПП досить поширені високогірні деревно-чагарникові й чагарникові угруповання з домінуванням Pinus mugo, Duschekia viridis, Juniperus sibirica й Vaccinium myrtillus. Найбільш поширеним у субальпійському поясі НПП є гірсько-соснове криволісся з Pinus mugo, яке наявне переважно від полонини Горб до гори Великий Горган на висоті 1400-1600 м н.р.м. (рис. 5.9). Рис. 5.9. Формація Pineta mugo (г. Стримба). Фото О.Б. Колесника. Pinus mugo утворює суцільні, щільно зімкнені, майже непрохідні монодомінантні зарості, що складаються з дуже галузистих і полеглих кущів заввишки 1,0-2,5 м. З інших рослин тут найчастіше росте лише Vaccinium myrtillus, але наявні також Calamagrostis villosa, Athyrium filix femina, Vaccinium vitis idaea, Homogyne alpina, Oxalis acetosella, Rumex carpaticus. Вище 1600 м Pinus mugo зростає лише у вигляді невеликих куртин серед лучних фітоценозів. Описані асоціації Mugetum myrtillosum, Mugetum calamagrostidosum, Mugetum athyriosum, Mugetum oxalidosum належать до союзу Pinion mughii Pawl. 1928, формації Mugeta (Малиновський, 1980; Малиновський, Крічфалушій, 2002). Флористичний склад усіх угруповань бідний, без характерних видів для окремих асоціацій. Крім щойно зазначених видів, тут присутні Vaccinium vitis idaea, Soldanella montana, Adenostyles alliariae, Veratrum album, а з рідкісних видів – Gentiana lutea, G. punctata, Pulmonaria filarszkyana, Leucanthemum rotundifolium. Зарості Duschekia viridis (формація Duschekieta viridis) трапляються на невеликих площах, але в багатьох місцях, переважно на вологих схилах північної експозиції або в жолобах (рис. 5.10). У межах цих заростей описана низка асоціацій, зокрема Duschekietum myrtillosum, Duschekietum calamagrostidosum, Duschekietum luzulosum (pilosae), Duschekietum adenostylosum, Duschekietum pulmonariosum (obscurum). Флористичний склад усіх угруповань порівняно багатий, й у них найчастіше зростають Vaccinium myrtillus, а з трав’янистих рослин – Calamagrostis villosa, Deschampsia caespitosa, Festuca rubra, Luzula pilosa, Aconitum moldavicum, Adenostyles alliariae, Campanula Розділ 5. Рослинний світ Національного природного парку «Синевир» abietina, Cicerbita alpina, Doronicum austriacum, Geranium sylvaticum, Homogyne alpina, Primula poloninensis, Pulmonaria obscura, Senecio nemorensis, Soldanella montana, Symphytum cordatum, Veratrum album, а також рідкісні Leucanthemum rotundifolium, P. filarszkyana, Aconitum hosteanum, Melampyrum saxosum, Primula poloninensis, Ranunculus carpaticus, Campanula serrata. 167 Угруповання Vaccinium myrtillus (формація Vaccinieta myrtillii) теж поширені у верхній частині лісового поясу й частково в субальпійському поясі (рис. 5.12). Вони є як первинними, так і вторинними, переважно на місці зведених лісів. Наявні асоціації Vaccinietum myrtilleto-uliginosum, Cetrario-Vaccinietum myrtillii, Vaccinietum calamagrostidosum, Vaccinietum hylocomioso-melampyroso-saxosum та деякі інші. Флористичний склад угруповань переважно багатий, характерними видами вважаються Juniperus sibirica, Vaccinium uliginosum, Vaccinium vitis idaea, Melampyrum saxosum, Homogyne alpina, Gentiana asclepiadea, Ranunculus carpaticus, Luzula sudetica, Festuca supina, Carex sempervirens, Ligusticum mutellina, Juncus trifidus, Thymus subalpestris та ін. Рис. 5.10. Зарості Duschekia viridis. Весняний аспект. Фото О.Б. Колесника. Угруповання Juniperus sibirica поширені у вигляді досить щільних невисоких і невеликих за розмірами заростей (рис. 5.11), переважно на верхній межі лісу й частково в субальпійському поясі, у тому числі поблизу вершин, на теплих і сухих, переважно південних порожистих схилах. Характерними видами цих заростей є Vaccinium myrtillus, V.uliginosum L., Sorbus aucuparia, Salix silesiaca. Зарості ялівцю часто щільні, трав’янисті лучні рослини ростуть головним чином на прогалинах (Festuca picta, F. ovina, Juncus trifidus, Scorzonera rosea, Thymus subalpestris, Campanula abietina), а під пологом ялівцю наявні лісові види (Lycopodium clavatum, Calamagrostis villosa, Deschampsia caespitosa, Anemone nemorosa). Рис. 5.11. Угрупування Juniperus sibirica (г. Стримба). Фото О.Б. Колесника. Рис. 5.12. Угруповання Vaccinium myrtillus (г. Квасний Верх). Фото О.Б. Колесника. Післялісові луки, поширені на значних площах в НПП, є досить різноманітними щодо структури та видового складу (рис. 5.13). Характерними видами цих лук є Anthoxanthum odoratum, Briza media, Phleum pratense, Trifolium pratense, T. montanum, Campanula abietina, Plantago lanceolata, Potentilla erecta, Rhinantus minor, Lotus corniculatus та ін., у тому числі низка видів з родини Orchidaceae (Dactylorhiza maculata, Orchis militaris, Gymnadenia conopsea, Traunsteinera globosa). Лучні високогірні угруповання чи полонини займають значні площі на хребтах та гірських вершинах, тобто належать до субальпійського поясу (рис. 5.14). Серед великої кількості фітоценозів вирізняються такі, що віднесені до формацій Festuceta supinae, Deschampsieta caespitosae, Calamagrostiteta villosae. У трав’янистому покриві субальпійських лук найчастіше трапляються такі 168 Національний природний парк «Синевир» види, як Vaccinium myrtillus, V. vitis-idaea, Anthoxanthum odoratum, Festuca ovina, Deschampsia caespitosa, Carex vesicaria, Campanula abietina, Potentilla aurea, P. erecta, Thymus subalpestris, Viola declinata, Leontodon danubialis, Scorzonera rosea та багато інших. Рис. 5.13. Лучна рослинність на полонині Діл. Післялісова різнотравна високопродуктивна лука. Фото О.Б. Колесника. Проте найбільші площі у високогір’ї займають так звані пустищні луки чи біловусники (формація Nardetа strictae), які поширені на різній висоті над рівнем моря й на схилах різної крутизни і різної експозиції (рис. 5.15). Вони характеризуються дуже бідним видовим складом. Включають асоціації Nardetum arnicosum, Nardetum ligusticosum, Nardetum sphagnosum та деякі інші. Окремими острівками тут зростають Juniperus sibirica, Vaccinium myrtillus, V. uliginosum, V. vitis-idaea, а як едифікатори виступають Phleum alpinum, Poa chaixii, Carex atrata, C. leporina, C. sempervirens, характерними видами є Achillea carpatica, Alchemilla alpestris, Antennaria dioica, Aposeris foetida, Bellis perennis, Hieracium aurantiacum, Hypericum alpigenum, Laserpitium alpinum, Parnassia palustris, Phleum alpinum, Potentilla aurea, Thymus subalpestris, Trifolium montanum, Viola declinata та інші. Болотна рослинність представлена на території НПП верховими оліготрофними болотами (найбільші з них Глуханя й Замшатка, рис. 5.16) та низовими мезотрофними болотами (рис. 5.17), які займають невеликі площі. Рис. 5.14. Субальпійська лука на полонині Красна. На передньому плані Gentianella. Фото О.Б. Колесника. Рис. 5.16. Верхове болото Замшатка на території НПП «Синевир». Фото О.Б. Колесника. Рис. 5.15. Низькопродуктивна лука з Nardus stricta на полонині Красна. Фото О.Б. Колесника. Болото Глуханя міститься на території Негровецького ПОНДВ і має площу 17 га, болото Замшатка – на території Остріцького ПОНДВ, його площа 4,2 га. Обидва болота утворилися на місці колишніх лісових ділянок, про що свідчать рештки дерев у торфових шарах. За даними В.І. Комендара (1988), на болоті Глуханя раніше зростали Carex limosa й C. pauciflora, це було для першого виду єдине місцезростання в Українських Карпатах, а для другого – єдине місцезростання в Україні. Проте протягом багатьох останніх років їх тут ніхто не Розділ 5. Рослинний світ Національного природного парку «Синевир» 169 знаходив. Характерними рослинами на цьому болоті є Eriophorum latifolium й E. gracile, а також Andromeda polifolia, Empetrum nigrum, Menyanthes trifoliata, Calla palustris, Oxycoccus palustris, Scheuchzeria palustris. Найбільш цікаві дуже рідкісні Drosera rotundifolia (рис. 5.18), Lycopodiella inundata Holub та Oxycoccus microcarpus (рис. 5.19). Рис. 5.17. Низове мезотрофне болото у заплаві р. Теребля. Фото О.Б. Колесника. Рис. 5.18. Рослинність верхового болота за участю Drosera rotundifolia. Фото О.Б. Колесника. Рис. 5.19. Oxycoccus microcarpus на сплавині озера Озірце. Фото О.Б. Колесника. Якщо на болоті Глуханя наявні позитивні зміни (відновлення фонових видів, відновлення гідрологічного режиму тощо), то на болоті Замшатка спостерігається повернення до вихідного стану лісового угруповання, зокрема, за останні роки наявний інтенсивний ріст дерев (рис. 5.16). Ми не займалися дослідженнями водних угруповань, у тому числі вільноплаваючих (Callitricho-Lemnetum minoris, Eriophori vaginati-Sphagnetum recurvi, Glycerietum fluitantis, Glycerietum plicatае, Caricetum rostratae та ін.), тому не наводимо даних щодо них, хоча в літературі є відомості про них саме з території НПП (Глуханя, Син. Поляна та ін.). 5.5. Основні державні пріоритети збереження та відновлення флористичного різноманіття в контексті сталого розвитку регіону Вироблення стратегії збереження та відновлення флористичного різноманіття НПП важливо розглядати в контексті процесів, які відбуваються у світі й в Україні. Підготовка та підписання Конвенції про збереження біорізноманіття відбувалися паралельно з підготовкою та прийняттям Програми дій «Порядок денний на ХХІ століття», схваленої на Саміті «Планета Земля» (1992 р.) в Ріо-де- Жанейро. На цьому ж Саміті було відкрито підписання Конвенції про збереження біорізноманіття. У «Порядку денному на ХХІ століття» збереження біорізноманіття є однією з цілей, проте в цьому документі вперше було звернуто увагу на необхідність комплексного вирішення проблем довкілля, включаючи масштабні зміни господарських механізмів, зміни структури виробництва і споживання, 170 Національний природний парк «Синевир» пошуку нових економічних пріоритетів, які більше б відповідали новим умовам існування і господарської діяльності людини на планеті Земля. Увага до господарської діяльності людини не випадкова в контексті збереження рівноваги глобальної екосистеми, адже саме ця діяльність є головним чинником руйнування ландшафтів, деградації ґрунтів, знищення лісів, дикої флори і фауни. В рамках впровадження «Порядку денного на ХХІ століття» Комісія ООН з питань сталого розвитку внесла чимало конкретних рекомендацій та механізмів запобігання руйнівному впливу людської діяльності на природне середовище. На рівні країн питаннями практичної реалізації рекомендацій «Порядку денного» покликані займатися Національні комісії сталого розвитку. Їх завданням є об’єднання зусиль органів влади, місцевого самоврядування, бізнесу, науки та неурядових організацій з метою створення потенціалу, розробки стратегій, узгодження міжвідомчих проблем для формування комплексу механізмів переходу до засад сталого розвитку. В Україні така Комісія створена при Кабінеті Міністрів України в 1996 році. Конвенція про збереження біорізноманіття визначає своїм головним завданням збереження та стале використання його компонентів, хоча сам текст Конвенції говорить лише про загальні рекомендації щодо створення умов збереження біорізноманіття. Лише починаючи з третьої Конференції сторін, заохочувальні заходи привертають все більшу увагу сторін Конвенції, оскільки стає все більш очевидним, що лише через зміну економічних механізмів та управлінських пріоритетів можна досягти надійного результату у збереженні біорізноманіття. Але це було очевидно ще розробникам комплексного документа – «Порядку денного на ХХІ століття». Це привело до того, що процеси впровадження Конвенції і «Порядку денного на ХХІ століття» на міжнародному рівні йдуть паралельно, майже автономно, і це не дозволяє використати всі наявні напрацювання та ресурси задля спільної цілі – збереження біорізноманіття. Проблеми міжнародні значною мірою екстраполюються і на національний рівень. Це проявляється насамперед в неузгодженості дій різних органів влади з впровадження як положень Конвенції, так і «Порядку денного на ХХІ століття» в цілому. В Україні досить проблематично просувається стратегія Саміту «Планета Земля» та Національна стра- тегія збереження біорізноманіття і сталого використання його компонентів. Крім того, завдання впровадження Конвенції покладено на одне міністерство – Мінприроди, хоча завдання зміни соціально-економічних пріоритетів та формування нових економічних механізмів виходять далеко за межі його компетенції, стосуються ряду інших центральних органів державної влади (зокрема, Мінекономіки, Мінсільгоспу, Мінпраці та соціального захисту) і в цілому належать до сфери загальнонаціональних пріоритетів. Усе це призводить до розпорошення сил та ресурсів, а самі дії з реалізації Конвенції мають несистемний, нестійкий і другорядний в системі державних пріоритетів характер і дають незначний ефект у вирішенні самої проблеми. Проблеми місцевого рівня – обласного та місцевих громад – пов’язані, в першу чергу, з відсутністю достатньої інформації, кваліфікованих кадрів та фінансових ресурсів, необхідних для розробки та впровадження місцевих Планів дій по збереженню та сталому використанню компонентів біорізноманіття. Негативно впливає на стан справ і неузгодженість дій в цьому питанні на загальнодержавному рівні. Слід відзначити також, що низький рівень життя населення, особливо в сільській місцевості, спонукає його до необхідної для виживання експлуатації природних ресурсів (дрова, деревина для кустарних виробів, збирання грибів, ягід та лікарських рослин, полювання на диких тварин, рибальство як для власного вжитку, так і на продаж). Причому необхідний для виживання населення рівень експлуатації природних ресурсів може бути надмірним з точки зору збереження екосистем. Економічні та соціальні фактори є найбільш вагомими в ієрархії загроз біорізноманіттю. Ринкова економіка, орієнтована на нічим не обмежене зростання, є безпосереднім і головним споживачем природних ресурсів та їх біологічних компонентів, а також найбільшим забруднювачем довкілля. Дія на біорізноманіття та природні ресурси соціальних факторів проявляється в значній мірі опосередковано через такі соціальні явища, як бідність та надспоживання. Брак у значної кількості населення засобів до існування, що переважно характерне для сільських громад, призводить до їх компенсації за рахунок надексплуатації місцевих біоресурсів. Це проявляється у вигляді браконьєрства та несталого використання рослинних ресурсів (лікарських Розділ 5. Рослинний світ Національного природного парку «Синевир» рослин, квітів, грибів, ягід, несанкціонованої вирубки лісу тощо). Надспоживання діє на природні ресурси опосередковано через ринковий механізм «попит-пропозиція», з одного боку – стимулюючи економічний ріст, з другого – даючи виробникам стимули до додаткового використання ресурсів. Значну загрозу біорізноманіттю становить низький рівень екологічної свідомості населення. У суспільній свідомості населення краю панують думки про невичерпність природних ресурсів і безмежну здатність екосистем до нівелювання негативного впливу антропогенного фактора. Для того щоб перестати нищити та засмічувати довкілля на побутовому рівні, не треба ніяких фінансових ресурсів, єдине, що треба, – це підняття екологічної свідомості та відповідальності людини. Для забезпечення ефективного збереження біорізноманіття та невиснажливого використання природних ресурсів необхідно запроваджувати ряд заходів:  обмеження (заборона) господарської діяльності, яка негативно впливає на рідкісні види і місця їх проживання, насамперед: - надмірного використання (добування, збору, мисливства, рибальства); - забруднення довкілля в локалітетах рідкісних біологічних видів; - торгівлі біоресурсами і продукцією, що може бути з них вироблена;  стимулювання екологічно прийнятної поведінки суб’єктів господарювання стосовно важливих біологічних видів;  стимулювання контрольованої платної рекреаційної діяльності (туризм, екологічні стежки тощо), яка пов’язана із спостереженням за біологічними видами в місцях їх проживання або розміщення;  стимулювання розведення комерційно цінних видів;  акціонування діяльності з розведення цінних або рідкісних біологічних видів, утворення системи страхування рідкісних видів, використання компенсацій (пільг) приватним або колективним землекористувачам за шкоду, що заподіяна рідкісними хижаками домашньому господарству;  заохочення контрольованої комерційної діяльності у національних парках, заповідниках тощо; 171  стимулювання збереження некомерційних біологічних видів (наприклад, використання компенсацій або пільг приватним або колективним землекористувачам, окремим громадянам за охорону ними рідкісних видів на територіях їх господарювання). Постанова Верховної Ради України «Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» від 5 березня 1998 року № 188/98-ВР визначає національну стратегію розвитку екологічної політики включно із напрямом збереження генетичного та біологічного різноманіття. У розділі I констатується, що екстенсивне природокористування, нехтування екологічним обґрунтуванням у процесі розвитку агропромислового комплексу, зарегулювання стоку річок, осушення боліт, стихійний розвиток колективного садівництва та інші невпорядковані дії призвели до знищення майже 70 відсотків цінних природних комплексів і ландшафтів. В умовах економічної та екологічної кризи при переході до ринкових відносин та різних форм власності без ефективних заходів з боку держави процес деградації генофонду флори і фауни, ценозів, екосистем та ландшафтів стане незворотним. Цей документ затверджує як основні державні пріоритети охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів такі завдання:  збереження біологічного та ландшафтного різноманіття; заповідну справу;  збереження і розширення територій з природним станом ландшафту;  посилення природоохоронної діяльності на заповідних і рекреаційних територіях;  впровадження дійових економічних складових впливу на систему природокористування. Передбачені основні заходи щодо збалансованого використання і відновлення природних ресурсів у галузі заповідної справи і збереження біорізноманіття включають:  створення оптимальної репрезентативної мережі природно-заповідного фонду України;  резервування у процесі земельної реформи цінних для заповідання природних територій та об’єктів. 172 Національний природний парк «Синевир» Збереження і раціональне використання ресурсів тваринного та рослинного світу повинно здійснюватися на основі:  організації комплексного моніторингу стану популяцій тваринного і рослинного світу та створення і ведення державного кадастру;  розроблення і впровадження сучасних наукових методів оцінки оптимальних рівнів використання біологічних ресурсів;  розроблення і впровадження державних, регіональних і міжнародних програм з охорони;  використання та відтворення видів тваринного і рослинного світу, яким загрожує зникнення через негативний вплив господарської діяльності. В основі існування всіх без винятку наземних екосистем лежать рослинні угруповання, від стану яких залежать як консументи, так і редуценти. Виходячи з цього, підтримання стану рослинних угруповань є найпершим завданням будь-якої природоохоронної установи, у тому числі й НПП «Синевир». Стаття 23 Закону України «Про рослинний світ» передбачає забезпечення відтворення природних рослинних ресурсів власниками та користувачами (у тому числі орендаторами) через впровадження таких заходів:  сприяння природному відновленню рослинного покриву;  штучне поновлення природних рослинних ресурсів;  запобігання небажаним змінам природних рослинних угруповань та негативному впливу на них господарської діяльності;  зупинення (тимчасове) господарської діяльності з метою створення умов для відновлення деградованих природних рослинних угруповань. 5.6. Різноманіття водоростей озер Національного природного парку «Синевир» Відомості щодо різноманіття водоростей водойм НПП «Синевир» досить обмежені. Цілеспрямованого вивчення альгофлори цієї території досі не було проведено. Опубліковані лише дані щодо окремих знахідок синьозелених водоростей із околиць озера Синевир (Приходькова,1984) та видового різноманіття зелених і золотистих водоростей озера Озірце (Паламар-Мордвинцева и др.,1992). Літературні відомості не відтворюють загальної та реальної картини різноманіття і багатства як вказаних груп водоростей, так і усіх водоростей водойм регіону в цілому. Проте останні дослідження багатства водоростей водойм НПП «Синевир» засвідчили наявність своєрідного та рідкісного комплексу водоростей, які властиві даній території і обстеженим водоймам. Загальне уявлення про різноманіття водоростей дають відомості, опубліковані нами в матеріалах Міжнародної конференції, присвяченої 10-річчю НПП «Синевир» (Царенко,1999). Подальші дослідження видового різноманіття водоростей водойм НПП «Синевир» та вивчення альгофлори перлини Українських Карпат – озера Синевир (Царенко, 2005) доповнили відомості щодо загального багатства водоростей цього регіону, а також уявлення про наявність рідкісних форм водоростей. Зокрема, у різних біотопах озера Синевир виявлено 85 видів, представлених 87 таксонами видового та внутрішньовидового рангу, включаючи номенклатурний тип виду, із яких 8 є рідкісними таксонами, а 6 форм – новими для альгофлори Українських Карпат (там само). Останні відомості та літературні дані попередніх наших досліджень, а також нечисленні дані літератури дозволяють провести попередні узагальнення щодо загального різноманіття водоростей деяких озер парку та встановити певні флористикосистематичні особливості видового різноманіття цих водойм (враховуючи, що наявні матеріали суттєво відрізняються за цілеспрямованістю щодо вивчення конкретних груп водоростей). Альгологічні збори перифітону та бентосу оз. Синевир, проведені О.Б. Колесником у 2003 році (за надану можливість їх використання висловлюємо щиру вдячність), дозволили виявити нові та підтвердити наявність інших видів і доповнити наші уявлення щодо Розділ 5. Рослинний світ Національного природного парку «Синевир» різноманіття водоростей як унікального озера, так і НПП «Синевир» в цілому (табл. Г.3 Додатка). Наявні дані щодо різноманіття водоростей водойм на території НПП «Синевир» засвідчують їх багатство у досліджених озерах Синевир та Озірце, що становить 166 видів, представлених 183 внутрішньовидовими таксонами, включаючи номенклатурний тип виду. Серед різних біотопів зростання відзначені представники відділів Cyanoprocayota, Euglenophyta (табл. Г.3 Додатка). Chrisophyta, Dinophyta, Bacillariophyta, Chlorophyta та Streptophyta. Найбільше видове різноманіття властиве для стрептофітових водоростей – 101 вид (118 внутрішньовидових таксонів) і значно нижче – зелених (44 види – вн.) та діатомових (36 видів – 37 вн. такс.). Надзвичайно низький ступінь різноманіття (2-4 види) характерний для евгленових, дінофітових та синьозелених водоростей. Проте необхідно зазначити цілеспрямований напрям досліджень видового багатства стрептофітових та кокоїдних зелених водоростей у цих водоймах, що певною мірою відзначилось на загальних результатах. Крім того, вивчення різноманіття діатомових водоростей проведене лише в оз. Синевир, а золотистих – в оз. Озірце. За рівнем різноманітності виділяються роди Cosmarium Corda ex Ralf – 18 (21). Desmodesmus (Chodat) An et al. – 11 (15), Starodesmus – 11 (13), Closterium Nitzsh ex Ralf – 12, Staurastrum Meyen emend. Pal.-Mordv. – 8 (9), Penium Bred, ex Ralfs – 7 (8), Eustrum Enhreb. ex Ralfs – 6 (8), Raphidiastrum Pal.Mordv. ex Pal.-Mordv. – 6 (7), Netrium (Nageli) Itzigs. et Rothe in Rabenh. – 3 (6), Acutodesmus (E. Hegev.) P. Tsar. – види, які охоплюють понад 50% відзначеного видового складу водоростей. Досліджені озера відрізняються як за своїми морфометричними даними, так і еколого-ботанічною характеристикою та видовим складом водоростей зокрема. Підтвердженням зосередженості видового різноманіття в одній, конкретно взятій водоймі, а разом з цим існування сформованого альгоценозу ізольованої водойми є оз. Озірце (Гропа). Альгологічні дослідження лише зелених та золотистих водоростей виявили не тільки їх значне різноманіття (134 види, представлені 148 внутрішньовидовими таксонами), 173 а й комплекс рідкісних та вузькоареальних (близько 45%) видів (Паламарь-Мордвинцева и др., 1992). Дев’ятнадцять видів водоростей флори України відомі лише з оз. Озірце, серед них особливу зацікавленість викликають види, які є вузькоареальними та відомі для альгофлори України, а нерідко і для східноєвропейського регіону в цілому лише з цієї водойми: Kephyrion mastigophorum Schmid, Chrysaemoeba mikronta Skyja, Ch. microphaea (Rasch.) Matv., Ch. radius Klebs, Ochromonas polymorpha (Gavaud) Bourr., Brehmiella chrysohydra Pascher, Mallomonas curta (Plaifair) W. Conrad. M. spinusola W. Conrad, Phaeotamnion articulatum H. Ettl, Hydrianum coronatum Fott, Botryosphaerella sudetica (Lemmerm.) P.C. Silva, Monoraphidium fontinale Hindak, Enallax costatus (Schmidle) Pascher, Cylindrocystis crassa de Bary, Netrium interruptum (Breb.) Lutkem. f. minus (Borge) Kossinsk., N. oblongum (de Bary) Lutkem f. cylindricum (W. West et G.S. West) Kossinsk., Cosmaricum boergesenii Gronblad, Euastrum turneri W. West f. bohemica Lutkem., Staurastrum subarmigerum Roy et Bisset, Xanthidium, antilopaeum (Breb.) Kutz. var. polymasum Nordst. f. granulate Y.V. Roll, X. trispinatum (W. West et G.S. West) Pal.-Mordv., Cosmarium constritum Delp. var. subdeplanatum (Schmidie) Krieg. Et Gerloff. та ін. Розподіл водоростей за своєрідними зонами, які відрізняються за ступенем заростання вищими водними рослинами та стадією заболочення прибережної смуги і центральної сплавини в оз. Озірце, є нерівномірним. Ці зони розрізняються як видовим складом, так і чисельністю водоростей, а також за видами-домінантами. Найбільшим багатством та видовим різноманіттям водоростей характеризується прибережна зона озера, що є сфагново-осоковою сплавиною на ранній стадії формування болота з ценозами мезотрофного характеру (Попович, Андрієнко, 1982). У цій мезотрофній зоні виявлено 97 видів (107 вн. такс.) водоростей, серед яких найбільш різноманітно представлені десмідієві (Streptophyta) – 58 видів, кокоїдні зелені (Сhlorophyta) та золотисті (Chrysophyta) значно менш формують багатство та нараховують близько 30 видів. Комплекс домінуючих форм представляють Micrasterias denticulate Breb., Euastum verrucosum Ehrenb., Closterium 174 Національний природний парк «Синевир» pseudolunula Borge, Xanthidium antilopaeum (Breb.) Kutz, Stauratstrum tohopekaligense Wolle, проте на краях озера поблизу сплавини серед сфагнових мохів домінували Netrium digitus (Ehrenb.) Itzigs. et Rothe, Euastrus ansatum Ralfs Micrasteris та deniculata. Частота трапляння кокоїдних зелених та золотистих водоростей досить низька і відповідає рівню «зрідка» і лише Botryoshaerella sudetica (Lemmerm.) P.C. Silva та Enallax costatus (Schmidle) Pascher – «поодиноко» за системою Стармаха (Starmach, 1955). Відзначені групи розрізняються за біотопами зростання і заселяють різні з них, зокрема: десмідієві – переважно перифітон, кокоїдні зелені та золотисті – планктон і значно рідше – бентос та лише деякі види – перифітон (наприклад, Brehmiella chrysohydra Pasher, Dinobryon seltularia Ehrenb., Chrysopyxis urna Korschicov). Різноманіття водоростей центральної оліготрофної частини сплавини помітно менше (35 видів десмідієвих і 9 – золотистих), ніж прибережної мезотрофної зони, та характеризується розвитком лише деяких видів, які формують провідний комплекс (Penium phymatosporum Nords., Netrium digitus, Tetmemorus leave (Kutz) Ralfs та Penium silvae-nigrae Raban.). Переважна більшість виявлених видів водоростей належать до бентосних чи епіфітно-бентосних (Brehmeilla chrysohydra, Phaeotamnion articulatum H. Ettl) форм. Видовий склад водоростей центральної (вільної від заростей вищих рослин) частини водного дзеркала озера характеризується незначним різноманіттям (11 видів – десмідієвих, 7 видів – золотистих та 4 види – кокоїдних зелених). Переважна більшість виявлених видів є типовими планктонними організмами (Staurastrum tohopekaligense, S. arctison (Ehrenb.) Lund., S. subarmigerum Roy et Bisset, Xanthidium antilopaeum, Micrasterias denticulata, Crucigeneniella apiculate (Lemmerm.) Schmidle, Acutodesmus acuminatus (Lagerh.) P. Tsar., Desmodesmus costato-granulatus (Skuja) E. Hegev., Kephyrion mastigophorum, Dinobryon sertularia, Ochromonas polymorpha (Gavaudan) Bour., Mallomonas curta (Playfair) W. Conrad, M. spinula W. Conrad) з різноманітним пристосуванням до зростання в товщі води і лише окремі – перифітонними формами (Hydrianum coratum Fott). Різноманіття водоростей унікального озера Синевир є значно меншим, ніж оз. Озірце. Попередні дослідження видового складу водоростей окремих груп водоростей оз. Синевир засвідчили наявність видів різних таксономічних груп (Сyanoprocaryota, Euglenophyta, Chrysophyta, Dinophyta, Bacillariophyta, Chorophyta та Streptophyta) і певне їх багатство та розвиток деяких рідкісних таксонів, зокрема, серед діатомових та зелених водоростей (Царенко та ін., 2005). Проте оліготрофність водойми, специфіка гідрологічного режиму та невисока температура води чинять свій негативний вплив на видове багатство водоростей (87 видів, представлених 89 внутрішньовидовими таксонами). Загальний кількісний розвиток водоростей незначний, а конкретні види представлені «зрідка» чи «поодиноко» за шкалою Стармаха (Starmach, 1955). Фітопланктонний комплекс досить бідний та сформований представниками відділів діатомових, зелених, стрептофітових та дінофітових водоростей. У бентосі частіше всього відзначені Gomphonema angustum Kutz., Fragilaria arcus (Ehrenb.) Cleve, Planotidium lanceolatum (Breb. in Kutz.) Round et Bucht., Ancyonema silesiaca (Bleisch in Rabehn.) Mann. Серед ідентифікованих водоростей виявлений також комплекс рідкісних видів (8) та нових для альгофлори Українських Карпат (7 таксонів): Ooycystis pusilla Hangs., Oocystidium ovale Korsch., Scenedes costato-granulatus var. elegans E. Hegew. et Krein., Cavinula pseudoscutiformis (Hust.) Mann et Stick., Navicula stroemii Hust., Nitzschia recta Hantzsch in Rabenh, Nitella flexilis (L.) C. Agardh. Видове різноманіття, наявність рідкісних видів, своєрідність водоростевих угруповань та специфіка їх розподілу у конкретних зонах обстежених водойм, а також початковий етап флористичного вивчення водоростей Національного парку «Синевир» вказують на необхідність подальшого цілеспрямованого та ретельного вивчення водоростей цієї території та окремих її водойм. Розділ 5. Рослинний світ Національного природного парку «Синевир» 175 5.7. Мохоподібні Національного природного парку «Синевир» Узагальнений список мохоподібних Національного природного парку «Синевир» досі не опублікований, тоді як бріофлора Карпатського біосферного заповідника (Данилків та ін., 1997), ПЗ «Горгани» (Нипорко, 2006), НПП «Гуцульщина» (Вірченко, Нипорко 2011) достатньо вивчена. Окремі відомості про бріофіти цієї заповідної території містяться, головним чином, у працях: «Мохоподібні Українських Карпат» (Зеров, Партика, 1975); «Каталог музейних фондів» Львівського природоохоронного музею (Улична, 1976, 1978; Улична, Вороніна,1979); «Флора мохів УРСР» (Бачурина, Мельничук,1987-89); «Brioflora Carpathorum Septentrionale-Orientaliorum» (Boros, Vajda, 1968-69). З цих публікацій видно, що основні збори мохоподібних на території НППС були проведені у 60-х і 70-х роках ХХ ст. бріологами Д.К. Зеровим, Л.Я. Партикою, М.П. Слободяном, К.О. Уличною на горах Негровець, Стримба, а також в околицях сіл Синевирська Поляна, Синевир, Колочава. За цими джерелами у бріофлорі Національного парку «Синевир» було відомо близько 140 видів. Рослинності та флорі боліт парку (компонентами яких, як відомо, є чимало мохів) присвячено низку статей геоботаніків (Брадіс та ін., 1969; Андрієнко, Попович, 1981; Попович, Андрієнко, 1982). Aвтор статті (Т.Л. Андрієнко) відвідала Національний парк «Синевир» у 1996 р. і зібрала в околицях сіл Негровець, Синевир, Синевирська Поляна понад 100 пакетів мохоподібних на камінні у потоках, на болотах, у хвойних і мішаних лісах, у смузі криволісся. Недавно була опублікована попередня інформація про мохоподібні НПП «Синевир». Згодом з’ясувалося, що такі види, як Cephalozia lacinulata (Jack) Spruce, Sphagnum subnitens Russ. et Warnst., Bryum uliginosum (Brid.) Bruch et Schimp. були нами помилково вказані для парку, а Homalothecium sericeum, Brachythecium populeum, B. velutinum, Pterigynandrum filiforme, Leskeella nervosa та деякі інші не є рідкісними на його території, як про це писали раніше. З урахуванням цих уточнень, за даними літератури і матеріалами власних досліджень, у бріофлорі НПП «Синевир» на сьогодні встановлено 208 видів: 43 – печіночників, 15 – сфагнів і 150 видів брієвих мохів. Це становить приблизно 47% бріофлори Карпатського національного парку і 32% – Українських Карпат (табл. Г.4 Додатка). Мохоподібні боліт НПП «Синевир» вивчені найкраще. Для «висячих» боліт евтрофного типу в долині р. Теребля (околиці с. Негровець) вказували 30 видів брієвих мохів (Андрієнко, Попович,1981). Серед них такі гелофіти, як Drepanocladus revolvens, D. sendtneri, Philonotis fontana, Calliergonella cuspidata, Warnstorfia exannulata, W. fluitans, Cratoneuron filicinum, Palustriella commutata, представники родів Mnium s.l., Brachythecium B.S.G. та ін. Нами (першим автором) на таких болотах, крім домінантів Calliergonella cuspidata, Philonotis fontana і Drepanocladus revolvens, зареєстровані ще Marchantia polymorpha, Pellia endiviifolia, Calliergon giganteum, Climacium dendroides, Bryum pseudotriquetrum, Hypnum lindbergii, Palustriella decipiens, Campylium stellatum, Plagiomnium elatum, Thuidium delicatulum. На сфагнових болотах парку виявлено 14 видів сфагнів, причому 12 з них трапляються і на території КНПП. Особливої уваги заслуговує знахідка в околицях с. Синевир Sphagnum majus і S. tenellum; останній, як рідкісний мох з субокеанічним поширенням, занесено до Червоної книги України. Низку видів сфагнів наводили і для болота Глуханя, яке розміщене коло с. Негровець. Sphagnum capillifolium, S. fuscum, S. rubellum та інші види входили тут до складу рідкісних оліготрофних болотних угруповань пухівково-сфагнової формації. Дуже цікаве у бріофлористичному плані озеро Гропа (хребет Пішконя), де на сфагновому плаві відмічено нечастий у нас Sphagnum riparium, а також раритетні в Українських Карпатах печіночники Calypogeia sphagnicola і Cladopodiella fluitans. Відмінний склад гідро- і гігрофільних бріофітів спостерігається на камінні в річці Теребля, притоках та біля озера Синевир. Тут трапляються Rhynchostegium riparioides, Hygroamblystegium tenax, Brachythecium rivulare, Chiloscyphus polyanthus var. rivularis; дещо рідше знаходимо Fontinalis antipyretica, Hygrohypnum durisculum, H. luridum, Schistidium rivulare, Dichodontium pellucidum. 176 Національний природний парк «Синевир» Проте на мертвій деревині у струмках і потоках зростають майже ті самі види, що і на евтрофних болотах: Scapania undulata, Calliergonella cuspidata, Sanionia uncinata, Palustriella decipiens, Campylium stellatum, Bryum pseudotriquetrum тощо. Мохоподібні хвойних і мішаних лісів ми досліджували, головним чином, на горі Кам’янка і біля Синевирського озера. На ґрунті там зелений килим часом утворюють Dicranum scoparium, Pleurozium schreberi, Hylocomium splendens; домішку до цих видів становлять Dicranum polysetum, Polytrichum formosum, P. commune, Plagiothecium cavifolium P. laetum, Pohlia nutans, Ptilium crista-castrensis. Гнилі пеньки і колоди обживають мохи Dicranum montanum, D. flagellare, Tetraphis pellucida, Dicranodontium denudatum, Herzogiella seligeri; а з печіночників – Lepidozia reptans, Blepharostoma trichophyllum, Ptilidium pulcherrimum, Tritomaria exsecta, Nowellia curvifolia, Calypogeia suecica. Як зазначають Д.К. Зеров і Л.Я. Партика, епіфітна бріофлора смерекових лісів досить бідна й одноманітна. На хвойних породах мохи поселяються рідко внаслідок злущування кори, її сухості та підвищеної кислотності. В НПП «Синевир» на коренях ялин і ялиць трапляються лише Lophocolea heterophylla, Ptilidium pulcherrimum, Dicranum montanum, D. scoparium, Plagiothecium laetum, Hypnum cupressiforme, H. pallescens та деякі інші види. Значно багатший видовий склад епіфітів на листяних породах, особливо яворах і буках. З печіночників тут трапляються Radula complanata, Frullania dilatata, Metzgeria furcata, M. conjugata, Plagiochila porelloides, Lejeunea cavifolia, Apometzgeria pubescens; а з мохів – Isothecium alopecuroides, Pterigynandrum filiforme, Paraleucobryum longifolium, Leucodon sciuroides, Bryum subelegans, Leskeella nervosa, Homalothecium sericeum, Antitrichia curtipendula, види родів Anomodon Hook. et Tayl., Hypnum Hedw., Brachythecium B.S.G., Plagiothecium B.S.G. Біля о. Синевир на стовбурі явора нами знайдений рідкісний епіфіт Neckera pumila, який до цього був відомий лише у двох пунктах Українських Карпат; пізніше він був виявлений ще в Ужанському національному парку. У заростях сосни гірської і ялівцю сибірського (субальпійський пояс) домінують звичайні епігейні види хвойних лісів: лишайники Cetraria islandica (L.) Ach., Cladina rangiferina (L.) Nyl., C. arbuscula ssp. mitis (Sandst.) Ruoss, Cladonia gracilis (L.) Willd., а також мохи Dicranum scoparium, Pleurozium schreberi, Hylocomium splendens. Досить багатий тут набір печіночників: Bazzania trilobata, Cephalozia bicuspidata, Barbilophozia attenuata, Nardia scalaris, Mylia taylori, Diplophyllum taxifolium; на стовбурцях жерепа іноді зростають Ptilidium pulcherrimum і Dicranum montanum. З усієї сукупності переважно звичайних мохоподібних НПП «Синевир» можна виділити ряд рідкісних, які мають не більше 10 місцезнаходжень в Українських Карпатах. Серед них трапляються на болотах: Calypogeia sphagnicola, Cladopodiella fluitans, Sphagnum tenellum, Calliergon giganteum, Drepanocladus sendtneri; на скелях і камінні – Brachydontium trichodes, Kiaeria blyttii, Tortella humilis, Hygrohypnum luridum; на ґрунті та інших субстратах – Dicranum congestum, D. majus, Pottia lanceolata, Tayloria tenuis, Splachnum ampullaceum, Plagiothecium latebricola, Neckera pumila. Як згадувалось, для Синевирського парку вказували Sphagnum tenellum, занесений до Червоної книги України (2009). У другому виданні Червоної книги (1996) з цієї території наводили ще Sphagnum subnitens; проте в праці А. Бороша і Л. Вайди (1968-69), на яку посилались українські біологи (Зеров, Партика 1975), цей вид подано для Горган без зазначення конкретного місцезнаходження. В парку також виявлено 3 таксони, які занесено до Червоної книги європейських мохоподібних (Red…, data book…, 1995) – це Buxbaumia viridis, Brachydontium trichodes і Hamatocaulis vernicosus. Загалом, бріофлора НПП «Синевир» ще потребує досліджень, після чого варто порівняти її з бріофлорою інших природно-заповідних територій Українських Карпат і встановити ступінь її сaмобутності. 177 Розділ 6 ЛІСИ НАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДНОГО ПАРКУ «СИНЕВИР» 6.1. Класифікаційна схема лісової рослинності НПП «Синевир» В основу підготовки класифікаційної схеми лісової рослинності Національного природного парку «Синевир» була покладена кла- сифікаційна схема лісової рослинності України, розроблена С.Ю. Поповичем (2002) на домінантних принципах (табл. Г.1 Додатка). 6.2. Ліси Національного природного парку «Синевир» та їх основні особливості Карпатські ліси – унікальний природний комплекс біорізноманіття, що сформувався упродовж багатьох століть і є середовищоутворювальним фактором та впливає на екологічну ситуацію Центральної Європи. Ліси НПП «Синевир» – це один із найважливіших факторів в екологічній рівновазі верхньої частини Тереблянської долини гірського рельєфу, що має виняткову цінність. Важливість цих лісів, з погляду на їх значимість в аспекті водоохоронних, водорегулювальних, ґрунтозахисних, кліматоутворювальних та протиерозійних властивостей, не можна переоцінити, тому що вони регулюють водний режим і збагачують атмосферу киснем, отже, мають важливе життєве та господарське значення для даного регіону. Ліси мають велике значення і відповідають основним принципам і завданням зі збереження історично-сформованих природних екосистем, відтворення і ведення на них моніторингу та прогнозування різних природних явищ і процесів, збереження просторової, видової різноманітності, цілісності при- родних об’єктів і комплексів, відтворення генетичного фонду живої природи. Послідовне виконання «Програми перспективного розвитку заповідної справи в Україні» в плані стратегії збереження біорізноманіття ставить за мету зберегти не тільки найбільш цінні ділянки природи, а й найменш порушені, зберегти в природному недоторканому стані якнайбільше ділянок раритетних лісових комплексів та об’єктів. Ліс є найбільшим і основним осередком багатств біорізноманіття, що взаємопов’язані між собою у своєму біологічному циклі розвитку, впливають одне на одного і навколишнє природне середовище. Ліси зростають у дуже сприятливих географічних та екологічних умовах гірських Карпат, Вододільного хребта, Приводороздільних Горган, тому відзначаються багатою видовою різноманітністю за складом, віковою структурою, за формою та походженням і мають суттєве екологічне, ресурсне та соціальне значення. Загальна цінність лісу відома, але, з точки зору наукових досліджень, його раритетність полягає в тому, що в лісових масивах – природних деревостанах та лісових насаджен- 178 Національний природний парк «Синевир» нях трапляються особливо цінні комплекси й об’єкти, де вони позначаються не часто, а вкраплені невеликими площами та поодиноко і займають незначну частку в співвідношенні до загальної чисельності на території зростання. Це пояснюється ґрунтово-кліматичними умовами, місцезростанням на різних висотних рівнях по схилу, при різних експозиції та крутизні схилів цінного за структурою породновидового складу деревних, кущових, чагарникових у присутності трав’яних, мохових, лишайникових рослин, рідкісних і зникаючих видів та видів, що занесені до Червоної книги України, Європейського червоного Списку, а також видів, що занесені в Міжнародні Переліки відповідних Конвенцій для особливого збереження та охорони, рідкісні лісові угруповання Зеленої книги України. Однак важливою цінністю лісу є не лише його рослинність, а й тваринний світ – видовий склад, його чисельність, місця постійного перебування, місця постійного гніздування птахів та міграційні коридори. Важливою оцінкою лісу є його видовий склад за головними лісоутворювальними деревними хвойними породами, такими як: ялина європейська (Picea abiеs L.), ялиця біла (Abies alba L.) та їх супутниками: модрина європейська (Larix deciduas Mill), сосна звичайна (Pinus sylvestris L.), а з листяних видів: бук лісовий (Fagus sylvatica L.), клен – явір (Acer pseudoplatanus L.), клен гостролистий (A. platanoides L.), ясен звичайний (Fraxinus excelsior L.) та їх супутники: в’яз гірський (Ulmus glabra Huds.), граб звичайний (Carpinus betuius L.), береза повисла (Betula pendula Roth.), осика (Populus tremula L.), горобина звичайна (Sorbus aucuparia L.), а з м’яколистяних: вільха сіра (Alnus іncana L.). Дані види беруть участь у формуванні складу та структури лісостанів і лісових насаджень разом із супутніми та другорядними видами з їх віковою структурою, як чисті, так і змішані, прості й складні за походженням відповідно до кліматичних, гідрологічних, типологічних умов у різних висотних поясах за вертикальною зональністю. Загальна площа лісових ділянок НПП «Синевир» становить 32619,2 га, з них вкрита лісовою рослинністю 31407,8 га та площа нелісових ділянок 1995,5 га, разом площа становить 34614,7 га. Таблиця 6.1 Структурний розподіл лісів на площі, вкритій лісовою рослинністю, НПП «Синевир» Групи лісів Площа, га I. За видовими групами: а) Хвойні ліси: 18 244,9 – ялинові 18 114,7 – ялицеві 128,7 – модринові 1,5 б) Твердолистяні: 12 485,9 – букові 12 458,1 – грабові 6,2 – кленові 21,6 в) М’яколистяні: 314,5 – сіровільхові 303,1 – вербові 1,0 – березові 4,8 – осикові 5,6 II. За віковою структурою: а) Молодняки: 4 556,8 – хвойні 3 381,8 – твердолистяні 1 245,4 – м’яколистяні 29,6 б) Середньовікові: 12 402,2 – хвойні 6 320,8 – твердолистяні 6 052,7 – м’яколистяні 29,7 в) Пристигаючі: 5 338,7 – хвойні 3 795,4 – твердолистяні 1 361,8 – м’яколистяні 80,5 г) Стиглі й перестійні: 8 747,6 – хвойні 4 746,9 – твердолистяні 3 826,0 – м’яколистяні 174,7 III. За походженням: а) Природного походження: 8 747,6 Окрім того, криволісся: – сосни гірської, що зростає в субальпійському поясі 310,6 – вільхи зеленої, що зростає в субальпійському поясі 51,9 б) Штучного походження: 22 297,7 Розділ 6. Ліси Національного природного парку «Синевир» Рис. 6.1. Карта-схема лісонасаджень НПП «Синевир». 179 180 Національний природний парк «Синевир» Найбільші площі займають мішані хвойні та чисті ялинові ліси у верхніх лісових поясах північної частини парку – штучні насадження та природні деревостани, а в середніх і нижніх лісових поясах південної частини парку переважають мішані твердолистяні та чисті букові, а також частина м’яколистяних загальною площею 31 045,3 га (табл. 6.1). Як видно, лісові культури, що створені людиною у минулому столітті та на початку цього століття, за видовим складом із аборигенних видів на сьогодні становлять 22 297,7 га і на даний час перебувають у молодняковому, середньовіковому, пристигаючому, а частина із них у стиглому віці з різним породним складом: прості й складні, чисті й змішані за структурою насаджень (табл. 6.1). У високогір’ї ж ліс поступається субальпійській рослинності заростями гірського криволісся 362,5 га та луками полонин (табл. 6.1). 6.2.1. Лісові угруповання Лісостани та лісові насадження НПП «Синевир», які зростають на 96,2% його площі, складаються з порід, які поширені не лише в Карпатах, а й у всій Центральній Європі. Бук лісовий – один із основних видів, що зростають у південній частині території парку на площі 12 458,1 га, де він є домінуючим. Ялина європейська займає середню та північну частини території парку та домінує на площі 18 114,7 га. Ці два види, що є головними лісоутворювальними породами деревостанів та лісових насаджень, утворюють як чисті, так і мішані лісові масиви. Ялиця біла, клен-явір, клен гостролистий, ясен звичайний, в’яз гірський, граб звичайний не створюють на території парку чистих деревостанів та лісових насаджень, але є основними лісовими породами, що формують мішані ліси складної структури, разом із ялиною і буком вони беруть участь у складі до 30%. Формування лісової рослинності й породного складу переважно визначається висотною зональністю. У той час як нижні пояси представлені в основному листяними видами з тривалим вегетаційним періодом, оскільки тут дуже тепла погода і незначна кількість опадів, то у верхніх поясах панують ялина, ялиця, сосна гірська (Pinus mugo Turra), вільха зелена (Duschecie viridis (Chaix) Opiz), а також ялівець сибірський (Juniperus sibirica Burgsd.), тобто породи з короткими термінами вегетації, бо тут холод, мороз і надлишок опадів. 6.2.2. Букові ліси Оптимальні умови зростання бука лісового на території Національного природного парку «Синевир» забезпечені у висотних поясах з вертикальною зональністю від 440 до 1200 м н.р.м. Пояс букових лісів займає загальну площу 12 485,9 га. Смуга чистих букових та буковояворово-ясеново-в’язово-грабових лісів займає площу 8782,0 га, охоплює урочища Вільшанка, Тринковець, Зворець, Лехманівський, Квасовець, Копитянський, Мерешорський, Сухар, Кальновець, Гирсовець, НегровецьТішня, Грабово, Заподрини, Млинник, Ломоватий, Ясеновець, Погореник та схили гір Менчул, Цевела, Тяпеш, Красна, Квасів Верх, Стримба, Дарвайка, Барвінок, Гребінь, Мирша, Рожок. Чисті букові ліси на території парку займають за площею третє місце після монодомінантних та мішаних лісів, але мають виняткове наукове значення, тому що яскраво ілюструють залежність мезоструктури корінного лісового покриву (тобто розподіл рослинності певних типів у межах окремих висотнокліматичних поясів) від геологічної будови території. Значна тінистість і багатоярусність чистих букових деревостанів та лісових насаджень, а також наявність товстого шару підстилки не сприяє розвитку флористично багатого трав’яного покриву, тоді як в мішаних буково-яворово-ясеново-в’язово-грабових деревостанах та лісових насадженнях розвиток флористично-видового складу збільшується в декілька разів через багатство та товщину гумусового шару. Одним із факторів, що пригнічує розвиток трав’яного ярусу, є конкуренція кореневої системи бука, особливо це проявляється там, де наявне близьке залягання підстилаючих порід та коріння бука. Тому склад трав’яного покриву, який мав би збагачувати гумусовий шар ґрунту, часто в букових лісах досить бідний і представлений видами, що пристосувались до специфічного екологічного режиму. Це в основному довгокореневищні багаторіч- Розділ 6. Ліси Національного природного парку «Синевир» ники, з яких близько 70% видів розмножуються вегетативно. Однак у мішаних і складних за структурою і складом букових деревостанах та лісових насадженнях за участю більше 2030% явора, клена, ясена, граба та інших супутніх, а також другорядних деревних, кущових, чагарникових видів порід флористичне розмаїття збагачується майже на 60%, що сприяє накопиченню в ґрунті біологічної маси, органічних речовин і покращує гумусонакопичувальний та ґрунтоутворювальний процеси, підвищує його родючість. Чисті букові ліси займають на території парку порівняно невеликі площі ділянок (27,9%) і розташовані переважно у Вільшанському, Квасовецькому, Колочавському, Негровецькому та частково в Остріцькому природоохоронному науково-дослідному відділеннях. Бук формує тут як одноярусні, так і багатоярусні деревостани та насадження, одновікові та різновікові, в яких лише поодиноко, або не більше 10-20% беруть участь у складі інші види, такі як: граб звичайний, клен гостролистий, клен-явiр, ясен звичайний, в’яз шорсткий, береза повисла, осика. Дуже часто в поясі букових лісів можна зустріти поодиноко стоячі фруктові дерева, такі як: груша дика (Pyrus communis L.), яблуня дика (Malus sylvestris Mill), черешня дика (Cerasus avium (L.) Moench), горобина звичайна, а в нижній частині поясу терен (Prunus spinosa L.) та багато інших плодових кущів та чагарників – крушина (Frangula alnus Mill), калина (Viburnum opulus L.), бруслина (Euonymus europaeus L.), бузина (Sambucus racemosa L.), глід (Crataegus monogyna auct.p.p.non Jacg). Природно бук лісовий відновлюється дуже добре. Лісостани відзначаються найвищою серед бучин продуктивністю (Іа-І бонітетів), у 100-річному віці середня висота бука становить 28-36 м, а діаметр 36-40 см, запас деревини на 1 га становить 500-600 м³. Не менш продуктивні лісові деревостани та насадження бука лісового і на субучинах, вони достатньо високоповнотні (І-ІІ, а інколи ІІІ бонітетів), у 100-річному віці досягають висоти до 28 м, а діаметра до 30 см, із загальним запасом деревини на 1 га 450 м³, відповідно зі зниженням класу бонітету знижується продуктивність лісу, тобто його висота, діаметр, запас та якість деревини на 1 га. 181 У середньоповнотних деревостанах букових лісів дуже часто зустрічаються молоді деревцята, які виросли з насіння дорослих батьківських дерев середньовікової, пристигаючої та стиглої вікових груп. Таке лісове молоде покоління головних лісоутворювальних порід називають підростом. Головними, тобто найбільш цінними і найбільш продуктивними породами у деревостанах вважають ті, які в процентному відношенні займають більш як 50% у складі деревостану, але може бути і менше, якщо на головну породу ставиться господарство або знаходиться у зоні головної лісоутворювальної породи, а всі інші види порід, які формують деревостани або насадження, є основними, допоміжними та підгінними. Підріст біологічно цінних, стійких до хвороб та шкідників лісу порід дуже важливий у своїй екологічній основі, він забезпечує майбутнє природне насадження дорослого материнського деревостану. Отже, здоровий і надійний підріст – це не тільки важливий елемент природного лісопоновлення, але й запорука успішної екологічної, естетичної оцінки стану лісів та економічної, природоохоронної діяльності в цілому. Підлісок, на відміну від підросту, ніколи не досягне верхнього ярусу. Найчастіше підлісок у складі лісових деревостанів та насаджень представлений бузиною, ліщиною, крушиною, калиною. Для лісових букових деревостанів та насаджень підлісок теж має надзвичайно важливе значення, бо завдяки йому підвищується родючість лісових ґрунтів, відбувається збагачення ґрунтів гумусом за рахунок органічної маси, а також зменшується глибина їх промерзання у зимовий період. У багатих на підлісок букових деревостанах та насадженнях розкішно почувають себе корінні мешканці диких тварин і звірів, земноводних, плазунів та птахів. 6.2.3. Ялинові ліси Незважаючи на велику поширеність культур ялинових лісів у Карпатах, створених за попередні два століття, а також на території НПП «Синевир», нині природні ялинові ліси зростають лише у верхньому лісовому поясі від 900 до 1600 м н.р.м. та у віддалених урочищах завдяки відсутності шляхів їх лісоексплуатації в попередні періоди: Слобода, Розтока, 182 Національний природний парк «Синевир» Красний Звір, Зелена Яворина, Песся Ріка, Фулейовець, Березовець, Канчівський, Студений, Яворовець. Півтора століття велася часткова, а за часів радянської влади масована лісоексплуатація лісових масивів різними державними структурами під виглядом відбудови народного господарства в післявоєнний період, вирубувалися ялиново-ялицеві та буково-ялицеві ліси. Сьогодні майже не можливо знайти такого складу деревостанів, як буково-ялицеві у середньому та нижньому лісових поясах, хоча частина таких площ, ділянок залишилась у верхньому лісовому поясі завдяки їх недоступності. Ялиново-ялицеві ліси (Abieto-Picetum) сформувалися на дуже кислих, бідних, але з високою часткою дрібнозему, здебільшого на перезволожених ґрунтах у гірському ялиновому поясі. За таких кліматичних умов та висотної поясності листяні види порід бука, явора, клена, ясена в смерекових лісах не є конкурентоспроможними. Пояс ялинових лісів та ялинового рідколісся загальною площею 18 244,9 га розташований на висоті над рівнем моря від 1100 до 1500 м. Смуга чистих ялинових лісів об’єднує частину верхньої межі букових лісів, а також частину мішаних хвойних та змішаних листянохвойних лісів від найнижчої висоти лісового гірського поясу 700 м н.р.м. до максимальної 1450 м н.р.м. У межах ялинового поясу виділяються дві смуги рослинності чистих ялинових і мішаних лісостанів з участю ялиці білої в першому ярусі, а другий ярус займає бук лісовий. У сучасному рослинному покриві території НПП «Синевир» ліси з домінуванням ялини європейської мають найбільшу питому вагу, витісняючи природний ареал споконвічної смереки карпатської. Ялина європейська культивувалась за останні 100 років посиленими темпами, незважаючи на її біологічні властивості, як в зоні чистих смеречин, так і в зоні змішаних ялиново-букових та чистих букових лісів через суцільні вирубки протягом цього періоду. Штучні насадження зайняли величезні площі за останні 70 років на місцях природних чистих смеречин, мішаних буково-ялицевих та чистих букових лісів. При співучасті людини ялинові ліси ніби «сповзли» вниз по схилах. Ялиноманія, що так посилено впроваджувалась, призвела до значного погіршення біологічної стійкості лісостанів, зниження ґрунтозахисних, водорегулювальних функцій гірських лісів у цілому, поряд із інтенсивними рубками вона стала причиною вітровалів, буреломів та інвазій короїдів, а також подальшого масового всихання дерев у молодому, середньовіковому та пристигаючому віці. Видовий склад чистих ялинових лісів не дуже багатий, однак тут присутні ялиця (2030%), бук (10%) та поодиноко клен, явір, ясен, які разом становлять не більше 5-6%. Вікова структура в стиглих та перестійних деревостанах здебільшого майже одновікова. В деревостанах та лісових насадженнях молодняків, середньовікових та пристигаючих найбільш різновікова. При створенні лісових культур шляхом їх посадки та додаткового природного поновлення в урожайні роки формується достатньо складна їх структура протягом певного періоду. Включаючи найвищу приполонинську смугу, чисті смеречини поступово від типових деревостанів переходять у рідколісся, вони разом відіграють надзвичайно важливу гідрологічну і протиерозійну роль. Тут беруть початок багато річок і потоків, фільтрується величезна кількість по масі води, що стікає з прилеглих полонин. Ця смуга приймає на себе основні удари буреломних вітрів і сходження снігових лавин та сповзання каменистих розсипів. Подекуди на межі лісу ростуть поодинокі дерева сосни кедрової європейської (Pinus cembra L.), тис ягідний (Taxus baccata L.), а нижче модрина європейська та сосна звичайна на невеликих ділянках і в дуже малій кількості. Приполонинна смуга чистих смеречин поступово від типових деревостанів переходить у рідколісся, вище верхньої межі лісу сформувалось криволісся сосни гірської, ялівця сибірського та вільхи зеленої, вони разом відіграють надзвичайно важливу гідрологічну та протиерозійну роль, формуючи сприятливі умови для зростання. 6.2.4. Мішані ліси Мішані хвойно-листяні ліси розташовані у нижній частині ялинових лісів та верхній частині букових лісів. Розділ 6. Ліси Національного природного парку «Синевир» Змішані ліси ялиново-ялицево-буковояворово-ясенові та ялицево-ялиново-буковояворово-ясеново-в’язові займають висотний рівень 750-900 м н.р.м. Буково-ялиново-ялицево-яворові та ялицево-буково-ялиново-яворово-ясенові деревостани та лісові насадження займають висотний рівень 900-1100 м н.р.м., об’єднуючи в загальну площу частину букових лісів 1120,0 га, а також частину ялинових лісів 4514,0 га та власну смугу від 750 до 1100 м н.р.м. площею 1418,0 га. Ялицево-букові ліси є варіантом бучин. Високопродуктивні лісостани утворюють ялиця біла, бук лісовий, а постійними їх супутниками є клен гостролистий, клен-явір, ясен, в’яз, із багатим підростом у середньоповнотних деревостанах та підліском. У трав’яному покриві переважають ефтрофні види, характерні для чистих бучин, із домішкою квасниці, чорниці, ожини. В ялиново-ялицево-букових лісах характерною ознакою є те, що постійно присутня у межах 10-15% домішка ялиці білої. Деревостани цих лісів – складні двоярусні і більше, де в першому ярусі ялина європейська, ялиця біла, а в другому – бук лісовий з 10-20% або поодиноко клен, явір, ясен, в’яз, або одноярусні, високоповнотні, високопродуктивні, естетично сформовані деревостани та лісові насадження. Природні ліси з вищеописаним видовим складом деревостанів відновлюються дуже добре, масово зростає підріст зазначених деревних видів. Деревостани змішаних ялиново-ялицевобукових лісів характерні за лісорослинними умовами для семи природоохоронних науково-дослідних відділень: Вільшанського, Квасовецького, Колочавського, Негровецького, Синевирського, Чорноріцького, Остріцького. В перших чотирьох відділеннях урочищ Вільшанка, Квасовець, Сухар, Гирсовець, Тішня вони займають верхню частину схилів гір та урочищ. А в трьох наступних займають площу поселення від підніжжя схилів нижньогірської до кінця середньогірської частини висоти гірських схилів та урочищ Гедешова, Яворовець, Минчелівський. Студений, Кантина. Представленість геоелементів у флорі мішаних та змішаних лісів зумовлюється розміщенням Карпат, де проходить межа гірських 183 районів з висотною поясністю рослинності. Це дає підставу стверджувати, що в мішаних лісах майже однакову роль відіграватимуть бореальні та неморальні види. Своїм походженням бореальні види пов’язані з іншими, більш суворими територіями (сосна звичайна, ялина європейська, береза бородавчата та інші види). Неморальні види, що зростають у мішаних лісах, – види третинного періоду, вони складаються з двох видів еколого-генетичних груп, а саме: типово неморальних, які сформувалися у північних районах, і присередньоморських, що зростають у південних районах. До типово неморальних у переважній більшості належать широко ареальні види (липа серцелиста (Tilia cordata Mill.), ясен звичайний, дуб звичайний (Quercus robus L.)) з незначною участю центральноєвропейських видів: бук лісовий, клен гостролистий, клен-явір. На території парку зростають два північноамериканські інтродуковані види сосни веймутової (Pinus strobus L.) та дугласії зеленої (дугласія Мензіса, дугласова ялиця) (Pseudotsuga menziesii Franco). Вони завезені до Європи 300 років тому, а на територію Колочави потрапили за часів Австро-Угорської імперії (приблизно 200 років тому) і тепер зростають в ур. Квасовець Квасовецького ПОНДВ у кількості п’яти екземплярів. У 1980 році при створенні лісових культур на площі 9,7 га в ур. Сухаровець Колочавського лісництва було введено в склад насадження дугласію зелену з розрахунку 400 шт./1 га. Мішані ліси формують надзвичайно складні за структурою лісові насадження та лісові деревостани, що відіграють особливу роль у біологічній стійкості проти пошкоджень від хвороб та шкідників лісу внаслідок біотичного та абіотичного фактора. Такі лісові насадження та деревостани мають велику естетичну та екологічну цінність. Крім того, вони виконують ґрунтозахисну, водорегулювальну, протиерозійну функцію, забезпечуючи особливий внутрішній розподіл стоку атмосферних опадів протягом року, а також снігових талих вод. Складним змішаним лісовим насадженням і деревостанам властива вітростійкість завдяки глибокій кореневій системі цих видів дерев. Відіграючи важливу роль у ґрунтоутворювальних процесах, вони забезпечують зростання родючості ґрунту та накопичення біологічно-гумусового шару в 184 Національний природний парк «Синевир» результаті перегнивання біомаси – решток деревних, кущових, чагарникових, трав’яних рослин та завдяки наявності великої кількості органічної маси від диких тварин, звірів, птахів, що населяють ліси. 6.2.5. М’яколистяні ліси М’яколистяні ліси займають площу 314,5 га і приурочені до долин урочищ гірських потоків та приток річки Теребля по обидва береги на території парку в усіх 8 природоохоронних науково-дослідних відділеннях на висоті від 440 до 780 м н.р.м. В різних гірських урочищах прирічкових долин та потоків видовий склад м’яколистяних лісів різний за кількістю видів, віковою структурою, повнотою, густотою, майже скрізь, де вони зростають, мають природне походження (насіннєве, паросткове та кореневідводами). До м’яколистяних порід, що зростають на території парку, належать: ліщина, вільха сіра, верба біла (Salix alba L.), верба ламка (S. Fragilis L.), горобина звичайна, крушина чорна і червона, калина, бузина чорна, а із дерев – береза, липа, а на окремих ділянках суходолів і підвищених місцевостях зростають фруктові види, такі як: яблуня дика, груша дика, черешня, вишня, терен звичайний. У м’яколистяних лісах на невеликих площах до складу входять деякі види головних лісоутворювальних порід: ялина, явір, клен, граб, бук. М’яколистяні ліси формуються на ділянках уздовж потоків, приток та окремих долин – галявин різної експозиції та невеликої крутизни від 1 до 5-7°, де ґрунтове зволоження відбувається за рахунок гідрологічної мережі, атмосферних опадів, перезволожених ділянок у понижених місцях, мокрих та заболочених, де рівень ґрунтових вод найближчий до поверхні. М’яколистяні ліси утворюють в основному вільха сіра, верба біла, верба чорна, а підлісок формує верба козяча. Зростають м’яколистяні ліси на дерновоалювіальних ґрунтах, що приурочені до заплавних терас, які сформувались на сучасних алювіальних відкладах. Ці ліси, якщо зростають уздовж гірських потоків, виконують над- звичайно важливі берегозакріплювальну, водорегулювальну та водорозподільчу функції. Усі понижені місця, де зростають вищевказані ліси, лежать біля підніжжя схилів, де найбільш зволожений ґрунт, у засушливий період року вони поступово віддають вологу у прилеглі потоки і наповнюють їх. 6.2.6. Чагарникове криволісся верхньої межі лісу та полонин Склад та структуру заростей чагарникового криволісся формують сосна гірська (жереп або оросі) (Pinus mugo Turra), ялівець сибірський (джиняпа) (Juniperus sibirica Burgsd), вільха зелена – душекія (лиляч) (Duschekie viridis (Chaix) Opiz.), які зростають на площі 362,5 га на висоті від 1300 до 1650 м н.р.м. Зарості криволісся на значних площах скоротилися майже на 70%, оскільки в другій половині минулого століття вони були знищені – вирубані, спалені під розширення пасовищ на полонинах колгоспами для випасу овець та ВРХ. Чагарникова рослинність є основним регулятором водного режиму та відновлювачем кисню і служить захисною смугою протиерозійних процесів у вигляді сповзання землі та кам’янистих розсипищ. Зарості ялівця сибірського трапляються у вигляді куртин невеликими групами та поодиноко – у вигляді стелюхів. Рослинність верхньої межі лісу – смуги заростей криволісся, де в підліску дуже часто ростуть: верба козяча (Salix caprea L.), верба сілезька (S. silesiaca Willd), таволга в’язолиста (Spiraea ulmifolia Scop), горобина звичайна, жимолость, вовче лико (Daphne mezereum L.) та інші, а у надґрунтовому покриві – чорниця, брусниця, орляк (Pteridium aquilinum (L.) Kuhn.), ожина лісова, підбілик альпійський (Homogyne alpina (L.) Cass.), блехнум колосистий (Blechnum spicant (L.) Roth), арніка гірська (Arnica montana L.), верес (Calluna vulgaris (L.) Hull), багатоніжка звичайна (Polupodium vulgare L.), квасениця, тирлич жовтий (Gentiana lutea L.), нечуйвітер волохатий, андромеда багатолиста (Andromeda polifolia L.), осока здута (Carex inflata Huds), зозулин льон (Polytrichum commune) та ін. Розділ 6. Ліси Національного природного парку «Синевир» 185 6.3. Природні ліси, квазіпраліси і праліси НПП «Синевир» Ліси природного походження, за матеріалами лісовпорядкування та лісової таксації 2015-2016 рр., становлять 8747,6 га, або 27,8% від вкритої лісом площі, із них ідентифіковано в натурі 4518,3 га, з яких загальна площа пралісів 2865,04 га, а решта припадає на квазіпраліси та наближені до них. Архівні дані про лісогосподарську діяльність у лісах верхів’їв Тереблянської долини досить скупі або майже відсутні, лише зі слів та пояснень старожилів відомо, що незаймані ліси залишились у приполонинній частині, деякі із розповідей збігаються і відповідають дійсності. Природних лісів, в урочищах яких ніколи не проводились лісогосподарські заходи як за часів Австро-Угорської імперії та Чехословацької республіки, так і за часів радянської влади, в Україні залишилось небагато. У 30-х роках минулого століття дослідженням, охороною та збереженням пралісів на Закарпатті займався видатний чеський учений, професор, природолісознавець Алоїс Златнік, оскільки сьогоднішня територія області входила тоді до складу Чеської республіки. Ним було закладено багато пробних площ, ділянок на цій території в букових та буково-ялицевих лісах. Згадується гора Красна, що сьогодні височіє на межі трьох адміністративних районів: Міжгірського, Тячівського та Хустського, а частина її схилів із природними лісами належить до території Національного природного парку «Синевир». Ще у 2007 році науковими співробітниками Національного природного парку «Синевир» розпочато роботу по набору площ природних лісів. Багато часу потрачено на перегляд матеріалів першого лісовпорядкування другої половини минулого століття та перших матеріалів ґрунтово-типологічного опису, а також картографічних матеріалів. Протягом останніх років починаючи з 2010 року нами проведено натурне обстеження площ та ділянок кожного природоохоронного науково-дослідного відділення на предмет встановлення істинних площ природних лісів та визначення категорії їх значимості (природні ліси, праліси). Високо в горах і у віддалених урочищах ще є справжні праліси, які природа захистила завдяки їх недоступності. Тут не проводились лісозаготівельні заходи, оскільки тоді не було доріг, придатних для вивезення деревини та сплаву водними шляхами, тому вони збереглися до наших часів. Піднімаючись від підніжжя гірських схилів до їх вершин, пересікаючи великі площі лісів, в яких уже проводились лісогосподарські роботи, поступово потрапляєш у приполонинні ліси, у майже незайману місцевість (рис. 6.2). Рис. 6.2. Старовіковий буковий ліс. Фото Д.В. Дубини. 2013 р. Як уже згадувалось, з 2007 по 2010 рік науковими співробітниками парку було проведено важливу роботу по набору ділянок природного походження в камеральних умовах та здійсне- но натурне обстеження лісових деревостанів, які б відповідали пралісовим критеріям. Тут надзвичайна багатоярусність деревостанів різного складу та вікової структури, з наяв- 186 Національний природний парк «Синевир» ністю природного підросту, одиничних давніх дерев, вік яких, за окомірними даними, набагато перевищує 300 років, а діаметр сягає 150170 см на висоті грудей, а в деяких екземплярів більш як 200 см, 70% дерев вкриті грибамитрутовиками, мохами та лишайниками. Наявність великої кількості 200-літніх дерев, а також дерев 100- та 40-річного віку говорить про те, що на даних ділянках проходив стихійний природний відпад стоячих дерев, а на їх місці поселялись природним шляхом материнські покоління. На багатьох обстежуваних ділянках видно горбисті місця, що нагадують коріння вивернутих дерев, яких уже сьогодні немає, а їх стовбурна деревина повністю пройшла біологічний процес перетворення на родючий ґрунт – гумус. У всіх обстежуваних ділянках, на яких нам довелось побувати, виявлено різновікову структуру деревостану і його відпаду, наявність великої кількості лежачих на землі стовбурів дерев та захаращеність вершинними і стовбурними відходами, а також наявність великої кількості грибів-трутовиків як на мертвій, так і на живій деревині. Природних лісів, квазіпралісів і наближених до них, а також пралісів на території парку нараховується близько 27,8%, але враховуючи господарську діяльність у зоні господарювання в минулому, сучасним природоохоронним науково-дослідним відділенням можна лише сподіватися, що в майбутньому вони, можливо, відновляться, якщо після наукового обґрунтування будуть винесені з господарської зони в зону регульованої рекреації та заповідну зону як особливо цінні лісові об’єкти та комплекси залежно від їх цінності, породновидового складу. Цінність таких об’єктів надзвичайно велика в описовому характері для науковців, які ведуть щорічний моніторинг, забезпечують їх охорону. Для НПП «Синевир» важливим є те, що система заповідності таких об’єктів і комплексів гарантує їх збереження для теперішнього і майбутнього поколінь як стійкого біологічного фонду. Квазіпраліси та наближені до них мають майже таку саму цінність, з точки зору наукових досліджень, як і праліси, бо є надія, що в майбутньому деякі із цих ділянок, можливо, будуть-таки переведені у більш високий ранг – ранг пралісів у процесі їх аналізу та більш досконалого вивчення. Характеризуючи ділянки квазіпралісів на території парку, необхідно звернути увагу на цінність їх породновидового складу, структуру, склад за віковими групами як чистих, так і мішаних лісових деревостанів, ступінь антропогенної доступності та навантаження. Необхідно покращити охорону цієї території, не допускати проведення можливих лісогосподарських робіт без необхідності. Правда, не всі набрані ділянки, відповідно до матеріалів лісовпорядкування та таксаційного опису, відповідають вимогам, які поставлені відповідно до Карпатської Конвенції, але все ж таки деякі з ділянок відповідають цим нормам і стандартам як за породним складом, так і за віковою структурою та категорією значимості. Тут необхідний особливий науковий підхід до кожної окремої ділянки з врахуванням не тільки господарської діяльності парку в межах природоохоронних відділень, а й їх наукового значення з точки зору їх стабільності та можливості їх охорони, збереження як цінного стійкого біологічного фонду. Деякі ділянки квазіпралісів, менш значущі, можуть служити для інших, більш цінних, як буферна зона. Загальна площа квазіпралісів, в яких за останні 40-50 років не проводились лісогосподарські роботи, на теперішній території парку сягає за 653 га, ці ліси відповідають за віковою структурою нормам і стандартам, що дозволяють віднести їх у майбутньому до пралісів. Такі ділянки лісових деревостанів, тобто квазіпралісів, зростають у кожному із восьми природоохоронних науково-дослідних відділень у середній і верхній частинах схилів різної експозиції, крутизни схилів, висоти над рівнем моря в більш віддалених місцях від автоексплуатаційних шляхів та ґрунтових доріг внутрішнього використання. Вони розміщені по площі локально, нерівномірно, що дає можливість більш ретельно їх охороняти. Збереження та збагачення біорізноманіття базується на вивченні сучасного стану пралісових, квазіпралісових та наближених до них лісових деревостанів і розробці режимів їх охорони, з одного боку, та прогнозуванні динаміки росту або зменшення в часі та корекції системи заходів, що сприяли б як стабілізації сучасного рівня, так і збагаченню його – з другого боку. Прогнозування стабільності таких лісових деревостанів потребує постій- Розділ 6. Ліси Національного природного парку «Синевир» ного стеження (моніторингу), як на рівні породновидовому, так і на рівні угруповань або екосистем. Моніторинг квазіпралісових лісових деревостанів вимагає участі не лише наукових спеціалістів (ботаніків, мікробіологів, ґрунтознавців, кліматологів, гідрологів та ін.), а й спеціалістів лісового господарства та сучасного технічного забезпечення. 6.3.1. Природні букові чисті та мішані деревостани Букові ліси природного походження, що займають площу 3826,0 га, мають дуже важливе значення для лісових масивів, вони немов оточують, охороняють і оберігають хвойні ліси, не допускають до них стихійних лих. Більш як 20% лісостанів, що утворюються і формуються в складні за структурою, видовим складом і віковими групами багатоярусні деревостани, в склад яких входять змішані види порід, тобто: ялина (Picea), бук (Fagus), ялиця (Abies) з домішкою явора (Acer), клена (Acer), ясена (Fraxinus), в’яза (Ulmus), граба (Carpinus), на території Вільшанського, Квасовецького, Колочавського, Негровецького, та частині Остріцького і Синевирського природоохоронних науково-дослідних відділень, є найбільш цінними за екологічною, біологічною, та естетичною оцінкою. Яворові, кленові, ясенові, в’язові та грабові види є постійними супутниками головних лісоутворювальних порід залежно від поясу зростання, вони є домінантами на території парку, а також невід’ємною частиною в складі лісових фітоценозів від 440 до 1350 м н.р.м. В цьому буковому поясі чітко виділяють три висотні смуги лісів: чистих букових 440700 м н.р.м, мішаних листяних 440-900 м н.р.м., мішаних буково-ялицевих та буковоялицево-ялинових 750-1350 м н.р.м. Чисті букові ліси утворюють як прості, так і складні деревостани. Бук (Fagus sylvatica) формує тут одноярусні і багатоярусні, одновікові та різновікові деревостани, в яких не більше 10-20% інших видів, таких як: граб, клен, явір, ясен, в’яз, береза (Betula), осина (Populus). У високоповнотних бучинах підлісок представлений лише ліщиною, бузиною, глодом, 187 а трав’яний покрив в основному мегатрофними видами: маренкою запашною (Asperula odorata), безщитником жіночим (Alhyrium filix-femina), копитняком (Asarum), осокою волосистою (Carex pilosa), квасеницею (Oxalis acetosella). Природно бук лісовий відновлюється дуже добре. Лісостани відзначаються найвищою серед бучин продуктивністю (Іа-І бонітетів), у 120-річному віці середня висота бука становить 30-36 метрів, а діаметр 38-42 см, запас деревини на 1 га складає 600-650 м³. На субучинах вони достатньо високоповнотні (І-ІІ, а інколи ІІІ бонітетів), у 120-річному віці досягають висоти до 30 метрів, діаметра 32-36 см із запасом деревини на 1 га 450 м³, відповідно із зниженням класу бонітету знижується продуктивність лісу. Крім чистих букових природних деревостанів, на території чотирьох ПОНДВ – Вільшанського, Квасовецького, Колочавського, Негровецького особливу увагу привертають до себе мішані твердолистяні деревостани за участю клена-явора (Acer pseudoplatanus), клена гостролистого (Acer platanoides), ясена звичайного (Fraxinus excelsior), в’яза гірського (Ulmus glabra), або шорсткого, граба звичайного (Carpinus betuius). До змішаних букових лісів, що формують природні деревостани, входять не тільки твердолистяні види, а й хвойні, такі як: ялина європейська (Picea abies), ялиця біла (Abies alba), модрина європейська (Larix decidua), сосна звичайна (Pinus sylvestris), дві останні мають найменшу кількість одиниць участі в складі та структурі (рис. 6.3). Склад та вікова структура букових деревостанів досить оригінальні та неоднозначні, на майже 40% площ та ділянок сформувався ліс за формулою 10Бкл. Вникнувши глибше в його склад та вікову структуру, можна відзначити такий загальний порядок його розвитку: 2Бкл – 160-200 років, 4Бкл – 80-100 років, 2Бкл – 40-60 років і 2Бкл – до 40 років. Це означає, що за період біологічного циклу розвитку букові деревостани на цих ділянках зазнали впливу біотичних та абіотичних факторів на процес їх формування, що спричинило поновлення їх природного походження більш молодими поколіннями материнських видів порід на місцях відмерлих дерев, де утворились світлові прогалини (рис. 6.4). 188 Національний природний парк «Синевир» Рис. 6.3. Природний буковий ліс. Фото В.В.Чупа. 2011 р. Рис. 6.4. Природний буково-ялиновий ліс. Фото І.В. Росохи. 2012 р. Окремі ділянки буково-ялицево-ялинових деревостанів відповідають поясу поширення рослинності супутніх видів порід більш нижніх поясів, які присутні у складі деревостанів. Структурні особливості даних деревостанів показують, що вік дерев бука змінюється від 80 до 220 років, яли- ці білої – від 85 до 280-300 років, а ялини європейської – від 70 до 240 років при одному і тому ж діаметрі, розбіжність віку в середньому для бука 100 років, ялиці – 140 р., ялини 140 р., а різниця в діаметрі таких деревостанів відповідно дорівнює 20, 40 і 30 см (рис. 6.5). Рис. 6.5. Природний буковий ліс взимку. Фото М.І. Бугини, М.Ю. Яреми. 2010 р. Розділ 6. Ліси Національного природного парку «Синевир» Надзвичайно важливе місце на території парку займають букові ліси, які заселяють як північні, так і південні схили від найнижчих висотних рівнів до їх вершин з відміткою від 440 до 1000 м н.р.м. Однак на території Колочавського ПОНДВ бук зростає на висо- 189 ті 1350 м н.р.м., формуючи пралісові угруповання, а на межі субальпійського поясу та верхньої границі лісу переходить у букове криволісся. В даних умовах бук зростає на крутих схилах до 47º південно-східної експозиції (рис. 6.6). Рис. 6.6. Високогірний природний ліс. Фото Д.В.Дубини. 2012 р. На території Вільшанського, Квасовецького, Колочавського ПОНДВ є багато ділянок букового лісу, які зберегли свою природну структуру і вік яких перевищує 200 років. Вікова структура непорушених природних деревостанів на таких ділянках коливається в межах 25-30, 80 років, а в окремих випадках діапазон розривів у їх віковій структурі досягає на різних ділянках 170-180, 200-220, 240 років і більше. Дослідження таких ділянок показало, що в одній і тій же віковій групі при однаковій висоті дерев їх діаметри можуть різнитися на 10-18 см, інколи на 24 см, а то й більше, що залежить від типу місця зростання та родючості ґрунту. Буково-яворово-ясеново-в’язові види формують мішані листяні деревостани біологічно 190 Національний природний парк «Синевир» стійких форм за видовим складом, що дуже добре себе відновлюють, є природно-стійкі проти вітровалів, буреломів, шкідників лісу, належать до ґрунтозакріплювальних видів, у той же час такі ліси збагачують ґрунт гумусом в результаті швидкого перегнивання їх біологічної маси. У таких деревостанах найкращим показником є їх багатоярусність, різновіковість, формула структури їх складу, різнорідність у діаметрах та висоті. 6.3.2. Природні смерекові та мішані смереково-ялицеві деревостани Природні смерекові та смереково-ялицеві ліси площею 4746,9 га безперервною стрічкою тягнуться вздовж північно-східних і південно-західних макросхилів на висоті від 900 до 1450 м н.р.м. Це високопродуктивні, біологічно стійкі деревостани чистих і складних та мішаних лісових угруповань смереки карпатської (Picea montana) та ялини євро- пейської (55-80%), поряд з якою в першому ярусі зростає ялиця біла (10-30%), а другий ярус утворює бук лісовий з його листяними супутниками – явором, ясеном, які разом складають 10%. Ґрунтові умови найбільш сприятливі для росту та розвитку чистих смеречин, ґрунти тут найбільш глибокі і родючіші, ніж у ялиновому рідколіссі. Найбільш продуктивні і довговічні смерекові ліси, де зростають смерека карпатська, ялиця біла Іа–І бонітетів, бук з його листяними супутниками за ІІ класом бонітету. На окремих ділянках такі деревостани сягають запасу до 900 м³ на 1 га при висоті стовбурів 4050 м і діаметрі 60-80 см, а в окремих випадках і до 100 см. Бук у цих умовах та його листяні супутники – явір, ясен, в’яз, горобина, береза, що вкраплені поодиноко, виконують велику ґрунтополіпшуючу та стабілізуючу функції, а щодо лісостану вони утворюють складні й мішані угруповання, стійкі до вітровалів, шкідників та хвороб лісу (рис. 6.7). Рис. 6.7. Природний ялиновий ліс. Фото М.В.Суботи, Ю.Ю. Бабічина. 2010 р. Хвойні ліси природного походження займають 15% вкритої лісом площі. В даних природних деревостанах підлісок, як правило, розвинутий слабо – його постійними представниками є бузина червона (Sambucus racemosa), жимолость, горобина звичайна, вовче лико (Daphne mezereum), ожина (Rubus). Крім типових представників трав’яного покриву чистих смеречин тут постійними компонентами наземного килиму виступають представники листяних лісів – маренка запашна, переліска багаторічна (Mercurialis perenne), підлісник європейський (Sanicula europaea). В опису- ваних деревостанах значно зменшується покриття мохами, а в нижній частині вони виступають лише на кореневих лапах дерев, біля потоків та на виходах скель. Окремі ділянки поясу смерекових лісів вклинюються в нижні пояси невеликими ділянками на різних висотних рівнях вниз по схилу. Це залежить від ряду причин – від напрямку хребтів та долин між ними, від експозиції та крутизни схилів. Важливе значення мають гірські породи і утворені на них ґрунти. Зі збільшенням висоти над рівнем моря погіршується механічний склад ґрунтів, Розділ 6. Ліси Національного природного парку «Синевир» збільшується скелетність, зменшується родючий ґрунтовий шар. Тому в смерекових лісах переважають мезотрофні, олігомезотрофні й оліготрофні типи умов місцезростання, які за типологічною характеристикою та класифікацією П.С. Погребняка належать до сураменів та суборів, лише зрідка трапляються рамені. Морфоструктура чистих смерекових лісів НПП «Синевир» набагато простіша, ніж мішаних хвойних лісів. У сураменях смерека формує одноярусні деревостани. Оптимальні висотні межі для І-ІІ класу бонітету 900-1100 м н.р.м. Під густим наметом смереки карпатської ярус підліска не виражаний. Поодиноко виступають горобина звичайна, таволга в’язолиста (Spiraea ulmifolia), вовче лико звичайне. Характерною флористичною ознакою смерекових лісів на межі їх контакту з мішаними буково-ялицево-смерековими лісами є поява домішки у трав’яному покриві таких неморальних видів, як: зубниця бульбиста (Dentaria bulbifera L), маренка запашна, живокіст серцеподібний (Symphytum cordatum Scop), зеленчук жовтий (Galeobdolon luteum 191 L), шавлія клейка (Salvia glutinosa), сугайник звичайний (Doronicum luteum Huds). У приполонинній смузі смерекових лісів трапляються гірські лучні види: підбілик альпійський (Homogynе alpina L), сольданела угорська (Soldanella hungarica), аденостилес сіролистий (Adenostyles alliariae), цицербіта альпійська (Cicerbita alpine), тирлич ваточниковий (Centiana asclepiadea), осот Вальдштейна (Cirsium waldsteinii), щавель альпійський (Rumex alpinus), чемериця біла (Veratrum album), тирлич крапчастий (Gentiana punctata). Включаючи найвищу приполонинну смугу, чисті смеречини поступово від типових деревостанів переходять у рідколісся, вони разом відіграють надзвичайно важливу гідрологічну і протиерозійну роль. Як уже було сказано, тут беруть початок багато річок, потічків, фільтрується величезна за масою кількість води, що стікає із прилеглих схилів полонин. Ця смуга приймає на себе основні удари буреломних вітрів і сходження снігових лавин та сповзання каменистих розсипів (рис. 6.8). Рис. 6.8. Високогірний ялиновий ліс. Фото І.В. Росохи. 2013 р. Як уже згадувалось, первинний лісовий покрив парку, як і в цілому Карпат, зазнав значних змін внаслідок багаторічного господарювання людини. Ці процеси відбувались як у напрямі зміни біологічно високоцінних лісів на швидкоростучі види, такі як ялина європейська, що формують біологічно нестійкі деревостани та лісові насадження, так і в напрямі створення на місці лісів лук, пасовищ, та інших сільгоспугідь. 6.3.3. Мішані природні ліси Як відомо, ялицево-ялинові та буковоялицеві ліси є найбільш цінними, біологічно стійкими, що формують змішані деревостани на території НПП «Синевир», які вкривають невеликі ділянки площ у різних урочищах, а їх поширення нерівномірне як в південній, так і в північній його частині. Найкращі ліси, у складі яких бере участь ялиця біла від 2 до 3 одиниць, зростають на 192 Національний природний парк «Синевир» території парку у великих і малих урочищах ПОНДВ: Вільшанського – урочище Вільшанка, Тринковець; Квасовецького – урочище Квасовець, Товстий, Босовчик; Колочавського – урочище Сухаровець, Тисак, Малий і Великий Кобильчик, Иський, Стинецький; Синевирського – урочище Гедешова, Озірце, Яворовець, Горб; Остріцького – схили гори Кам’янка, урочище Канчівський; Чорноріцького – урочище Песся Ріка; Син.-Полянського – урочище Розтока, Красний Звір, 42% із яких фактично належать до пралісів. Ялиця біла – найбільш пристосована до умов гірського рельєфу деревна порода, не надто вибаглива до ґрунтів, з найбільш потужною кореневою системою серед хвойних видів, що зростає на території парку як головна лісоутворювальна порода деревостану. Дуже добре себе почуває у будь-якому складі деревостанів, як у хвойних, так і листяних лісах в цілому. Прекрасно зростає в різних ґрунтово-типологічних умовах усіх висотних рівнів лісового поясу південних і північних експозицій та різної крутизни схилів (рис. 6.9). Рис.6.9. Буково-ялиново-ялицевий природний ліс. Фото Д.В. Дубини. 2012 р. Буково-ялицеві гірські природні деревостани достатньо високопродуктивні: у першому ярусі ялиця біла, а в другому – бук лісовий із явором, ясеном і в’язом. Продуктивність їх у стиглому віці сягає 600-700 м³ на 1 га на висоті 650-800 м н.р.м. Вище 800-1000 м н.р.м. буково-ялицеві ліси змінюються на ялиновобуково-ялицеві. Буково-ялиново-ялицеві гірські ліси розташовані на північних і південних макросхилах території парку. Виділяють чітко пояси до 1200 м – мішані природні деревостани за участю бука, ялиці, ялини та їх супутніх видів, а від 1200-1350 до 1450 м – чисті смерекові ліси (рис. 6.10). У нижньому поясі основними едифікаторами є бук лісовий і ялиця біла, де представлені високою продуктивністю Іа-І бонітетів, інколи ІІ бонітету. У верхньому поясі чисті смерекові ліси природного походження Іа-І бонітетів, а подекуди на слабопотужних ґрунтах середніх бонітетів (ІІ-ІІІ). У природних смерекових деревостанах як домішка є поодинокі екземпляри явора. В цьому поясі досить поширені горобина звичайна, чорниця (Vaccinium myrtillus), брусниця (Vaccinium vitis ideae), ялівець сибірський (Juniperus sibirica), сосна гірська (Pinus mugo) (Син.-Полянське, Остріцьке, Синевирське ПОНДВ), а вільха зелена (Alnus viridis) разом із сосною гірською є найбільш поширеною по всій території парку вище верхньої межі лісу. Відомо, що за останній період другої половини минулого століття у верхів’ї Тереблянської долини на теперішній території парку відбулося суттєве скорочення (25-30%) площ за участю ялиці білої в складі деревостанів. Проблема ялицевих лісів з’явилася досить давно. В основному ялиця біла росте в лісах, де домінує бук, смерека і формуються складні різновікові деревостани із вертикальною зімкнутістю намету в стиглих і перестійних за віковою структурою деревостанах. В таких деревостанах відмічаються природорозрізнені за віком покоління або яруси з наявністю в них молодого покоління – підросту внаслідок природного їх зрідження. Розділ 6. Ліси Національного природного парку «Синевир» 193 Рис. 6.10. Природний ялиновий ліс середнього і верхнього поясів. Фото Д.В. Дубини. 2012 р. В описаних природних деревостанах внаслідок виникнення «вікон» або світлових прогалин у післяврожайні роки з’являється прекрасний самосів ялиці білої та інших видів, що зростають на даних ділянках. Процес природного поновлення в таких деревостанах відбувається досить повільно, але постійно. Підріст під наметом стиглих дерев тривалий час зберігається у пригніченому стані, лише з часом він починає інтенсивно рости у висоту і перетворюватись у деревний намет, замінюючи материнські види, які випали зі складу деревостану внаслідок відмирання. Підлісок у таких природних деревостанах майже відсутній і намету не утворює, а являє собою поодинокі слаборозвинені кущі, приурочені до прогалин між деревами. 6.3.4. Природна рослинність субальпійського поясу Природна чагарникова рослинність – криволісся сосни гірської, ялівця сибірського, вільхи зеленої субальпійського поясу починається від верхньої межі лісу з висоти 1200-1300 і 14001600 м н.р.м., залежно від того, на яких схилах гір вони розташовані, і доходять майже до самої вершини найвищих гір на території парку 1719 і 1707 м н.р.м. (гг. Стримба і Негровець). Найбільші площі субальпійської рослинності є в Колочавському, Синевирському та Остріцькому, менші площі – у Квасовецькому ПОНДВ полонин Стримба, Плай, Дарвайка, Сигла, Негровець, Пішконя, Кам’янка, Красна, Перехрестя (рис. 6.11). Рис. 6.11. Субальпійський пояс. Фото Д.В. Дубини. 2012 р. Ця чагарникова рослинність природного походження заростей криволісся займає загальну площу 362,5 га. У цьому поясі суворі кліматичні умови. Раніше випадає сніг, і пізніше проходить його танення. Велика кількість опадів, сильні вітри і морози. Короткий вегетаційний період. Внаслідок випадання великої кількості снігу в зимовий період на полонинських схилах субальпійських лук дуже часто виникають 194 Національний природний парк «Синевир» снігові лавини, що постійно сходять з верхів’я вниз. Перший удар снігових лавин якраз і приходиться на дане криволісся, яке зростає вище межі лісу, таким чином сприяючи формуванню характерного криволісся, що схиляється до землі (рис 6.12). Рис. 6.12. Субальпійський пояс. Фото Д.В. Дубини. 2012 р. Сосняки утворюють густі, майже непрохідні зарості висотою 1,5-2,0 м. За сприятливих умов біля верхньої межі лісу чагарники сосни гірської сягають 2-3 м. Висота їх зменшується в міру підняття їх вверх по схилу, і на самих вершинах вони часто досягають 20-30 см заввишки. Сосна гірська, крім того, утворює суцільні щільно зімкнені природні зарості, які складаються з дуже галузистих, переплетених між собою гілок та стовбурців прилеглих до землі чагарників. У трав’яному вкритті є брусниця, безщитник альпійський, жовтозілля карпатське, щавель карпатський, королиця круглолиста, тирлич жовтий. Угруповання заростей ялівця сибірського поширені у вигляді куртин та окремих чагарників, досить щільних і невеликих за розмірами площ, переважно на верхній межі лісу й част- ково в субальпійському поясі, у т.ч. поблизу вершин на теплих і сухих схилах. Для заростей ялівця сибірського характерним є те, що він стелиться по землі, тому його ще називають стелюхом. Зарості вільхи зеленої спостерігаються на невеликих площах, але в багатьох місцях переважно на вологих схилах північної експозиції або у жолобах. Угруповання вільхи зеленої займають досить положисті й вологі схили з добре розвинутим ґрунтовим шаром або щебенисті ґрунти з виходом ґрунтових вод. За флористичним складом виділяють угруповання вільхи зеленої з такими домінантами нижніх ярусів, як чорниця, жовтозілля карпатське, куничник, підбілик альпійський, а із злаків: костриця червона, щучник та багато інших. 195 Розділ 7 ПРАЛІСИ І СТАРОВІКОВІ ЛІСИ НАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДНОГО ПАРКУ «СИНЕВИР» 7.1. Характеристика пралісів та старовікових лісів НПП «Синевир» У 2010-2013 рр. з липня по вересень вперше науковці Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України професори д.б.н. С.М. Зиман, д.б.н. П.М. Устименко, д.б.н. Д.В. Дубина, д.б.н. член-кор. НАН України І.О. Дудка та наукові співробітники к.б.н. О.В. Булак, к.б.н. Н.В. Дремлюга, в присутності директора НПП «Синевир» к.ф.н. М.Ю. Дербака, заступника директора по науково-дослідній роботі к.б.н. Ю.Ю. Тюха разом із науковими співробітниками парку Ю.М. Яремою, М.Ю. Яремою та начальниками ПОНДВ і їх заступниками з державною службою охорони природних екосистем провели натурне дослідження та вивчення природних лісів на предмет підтвердження наявності в натурі пралісових ділянок та їх масивів у Вільшанському, Квасовецькому, Колочавському, Остріцькому та Синевирському ПОНДВ відповідно до зведених нами таблиць та наукового опису. Під час натурного дослідження та вивчення природних лісів вченими представниками Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України дійсно було підтверджено наявність ділянок, що мають статус пралісів (рис. 7.1). Подано звіти про науково-дослідну роботу під авторствами: д.б.н., проф. Зиман С.М. та к.б.н. Булах О.В. «Дослідження стану букових пралісів та стану й динаміки популяцій рідкісних та ендемічних видів судинних рослин у флорі НПП «Синевир» та навколишніх територій Українських Карпат». НАН України, Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного – 2011 р.; - д.б.н. П.М. Устименко, д.б.н., проф. Д.В. Дубина, заступник директора з НДР НПП «Синевир» к.б.н. Ю.Ю. Тюх, науковий співробітник, заступник начальника наукового відділу Ю.М. Ярема, молодший науковий співробітник М.Ю. Ярема «Дослідження стану пралісів НПП «Синевир». НАН України, Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного – 2012 р.; - д.б.н. П.М. Устименко, д.б.н., проф. Д.В. Дубина, заступник директора з НДР НПП «Синевир» к.б.н. Ю.Ю. Тюх, науковий співробітник, заступник начальника наукового відділу НПП «Синевир» Ю.М. Ярема, молодший науковий співробітник НПП «Синевир» М.Ю. Ярема «Дослідження синтаксономічної різноманітності пралісів НПП «Синевир». НАН України, Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного – 2013 р.; - д.б.н., проф., член-кор. НАН України І.О. Дудка «Дослідження окремих груп фітопатогенних та сапрофітних грибів трав’яного покриву наявних кластерів у букових пралісах НПП «Синевир». НАН України, Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного – 2013 р.; - д.б.н., проф. С.М. Зиман, д.б.н., проф. член-кор. НАН України І.О. Дудка. Звіт спільної науково-дослідної роботи «Дослідження окремих груп фітопатогенних та сапрофітних грибів та судинних рослин трав’яного покриву наявних кластерів у букових пралісах НПП «Синевир», «Дослідження судинних рослин трав’яного покриву наявних кластерів у букових пралісах НПП «Синевир». НАН України, Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного – 2013 р. 196 Національний природний парк «Синевир» Рис. 7.1. Карта-схема пралісів НПП «Синевир». Розділ 7. Праліси і старовікові ліси Національного природного парку «Синевир» У природних лісах, у межах зростання яких є пралісові деревостани листяних і хвойних видів порід, що, відповідно до табличних даних, становлять 2 865,04 га, не завжди можна розпізнати з першого погляду деревостани, які б відповідали критеріям і статусу пралісів. Але при детальному їх обстеженні можна розглядіти і відкрити для себе великі відмінності в порівнянні із тими лісами, де проходила господарська діяльність. Проходячи крізь деревостани, ми раптом між стрункими прямостоячими стовбурами дерев бука, ялини, ялиці, явора, ясена, в’яза та інших видів побачимо товсті старі дерева з великим діаметром біля кореневої шийки та на висоті грудей, які зразу впадають в очі через свої розміри. Стовбури дерев надзвичайно щільно вкриті мохами від кореневих лап аж до 197 середини висоти дерева, а на них ростуть найрізноманітніші гриби як на стовбурах, так і на гілках. Нижні та половина середніх гілок крони майже відмерли, а придивившись ще краще до стовбура дерева і його вершини, побачиш, що крона дерева майже повністю відмерла. В таких деревостанах – пралісах можна побачити багато повалених дерев кількох видів, вивернутих з корінням, зламані на різних висотах стовбури, надзвичайно велику природну захаращеність стовбурними гілками та старі горбисті місця, що є наслідками давноминулих вітровалів. Крім того, в таких деревостанах можна побачити стовбури великого діаметра, зламані на висоті від 5 до 12 м, з яких на 50-70% уже відпала кора, а на стовбурі видніється багато дупел, що їх видовбали дятли (рис. 7.2). Рис. 7.2. Букові праліси Вільшанського ПОНДВ. Фото Д.В. Дубини. 2012 р. Нарости і напливи на стовбурах вікових і старих дерев указують на колишні вітроломи, сніголами або сильне пошкодження морозами (морозобійні тріщини). Іноді прохід через пралісову ділянку перегороджує величезних розмірів дерево або декілька дерев, що впали одне на одного, і людині несила пройти. Щоб обійти такі вітровали або вітроломи, необхідно подолати досить велику відстань (40-100 м і більше), аби продовжити свій шлях. Падаючи, великі стовбури зачіпляють вершини та стовбури молодших за віком та менших за розмірами дерев, обламують їх або вивертають із корінням. Наявність на ділянці великих товстих дерев різних видів порід, висока кількість мертвих і відмираючих, різновіковість та багато- ярусність є найбільш характерними ознаками пралісів. Наприклад, у лісах, де проводяться господарські заходи, тобто санітарно-оздоровчі, такі стовбури прибираються в першу чергу, а також здорові стоячі дерева різних вікових груп, які зазнали пошкодження внаслідок біотичних та абіотичних факторів, щоб дану деревину використати у виробничих та господарських цілях (рис. 7.3). У пралісах ростуть, як правило, здорові і пошкоджені дерева, а відмерлі дерева лише доповнюють їх ознаку. На даних ділянках пралісів дерева ростуть до своєї природної вікової межі або гинуть раніше внаслідок природних процесів, факторів, що можуть вплинути на припинення їх росту і розвитку. 198 Національний природний парк «Синевир» Рис. 7.3. Букові праліси Вільшанського ПОНДВ. Фото Д.В. Дубини. 2012 р. У різних видів дерев різна життєво-вікова межа, наприклад: у бука лісового – 300500 років; ялиці білої – 400-500 років; смереки карпатської – 300-450 років; ялини європейської – до 300 років; сосни звичайної – 300-400 років; модрини європейської – 500-700 років; сосни кедрової європейської – 1000 років; клена-явора – 300 років; клена гостролистого – 300 років; ясена звичайного – 300 років; в’яза гірського – 200-250 років; граба звичайного – до 300 років; горобини звичайної – до 100 років, а берези, трепети (Populus tremula) – до 80-90 років (рис. 7.4). Рис. 7.4. Букові праліси Квасовецького ПОНДВ. Фото Д.В. Дубини. 2012 р. Після відмирання дерева стоять або лежать ще кілька десятків років, поки їхня деревина повністю не розкладеться. Частка стоячої або лежачої мертвої деревини в пралісах у 10-20 разів більша, ніж у лісах, де проводяться господарські заходи. Кількість мертвої деревини залежить від породновидового складу природного деревостану, кліматичних умов, лісорослинних умов, висотності поясу, експозиції схилу – усе це впливає на тривалість розкладу деревини. У таких видів, як бук, явір, в’яз період повного розкладу деревини набагато коротший, він проходить від 10 до 30 років, а в ялини, ялиці, ясена період повного розкладу деревини набагато довший – від 25 до 50 років. Динаміка пралісів проявляється через вікову структуру деревостанів і ріст дерев. Між окремими видами дерев у складі деревостану існує постійна конкуренція за місце в просторі, де вони зростають, за світло, воду і поживні речовини. На процеси, які проходять у природних деревостанах віковічних дерев – пралісах і набагато молодших за віком, що формують склад та структуру, замінюючи відпалі (відмерлі) дерева, впливають взаємодія між ґрунтом, рослинами і тваринами, а також природні стихійні фактори, такі як: вітровали, вітроломи, сніголами, сніговали, пожежі, зсуви снігу та ґрунту. Відповідно до лісорослинних умов і висоти над рівнем моря деревостани бувають чисті або мішані (рис. 7.5). Розділ 7. Праліси і старовікові ліси Національного природного парку «Синевир» 199 Рис. 7.5. Букові праліси Квасовецького ПОНДВ. Фото Д.В. Дубини. 2012 р. Природне поновлення в пралісових деревостанах з’являється на досить обмежених площах, як в чистих, так і в мішаних лісах. Воно має різний вік, густоту і розміщене у різних частинах пралісу. В даному випадку тут має вирішальне значення світловий простір, лише за наявності світлових «вікон» у них з’являється молоде покоління самосіву материнських видів дерев (рис 7.6). Рис. 7.6. Букові праліси Колочавського ПОНДВ. Фото Д.В. Дубини. 2012 р. Там, де величезні стовбури дерев відмирають внаслідок вікової межі, вивалюються із корінням, ламаються вітром, а на поверхню ґрунту проникає багато світла, з’являються самосіви різних видів порід, тобто молоді сходи – деревцята, які можуть успішно рости на даному просторі ділянки не лише материнського покоління, що зростає в даному складі деревостану, а й інші види, насіння яких занесене вітром. На таких ділянках добре поновлюються явір, ясен або смерека, вони є більш світлолюбними, ніж бук і ялиця. Смерека добре проростає як на ґрунті у світлових «вікнах», так і на трухлявих лежачих стовбурах, тому що на останніх вона знаходить достатньо вологи і поживних речовин (рис. 7.7). Динаміка розвитку природного поновлення у чистих і мішаних за складом пралісових деревостанах є подібною. Чим більше видів дерев бере участь у складі деревостану з різними біоекологічними властивостями, тим складнішими виявляються взаємовідносини між ними (рис. 7.8). Найголовнішим є те, що часто в ході лише одного періоду біологічного циклу розвитку відбувається зміна участі головних деревних порід, не говорячи вже про декілька періодів біологічного циклу розвитку, коли може змінюватись участь деревних порід у різних поколіннях і ярусах пралісових деревостанів (рис. 7.9). 200 Національний природний парк «Синевир» Рис. 7.7. Букові праліси Колочавського ПОНДВ. Фото Д.В. Дубини. 2012 р. Рис. 7.8. Букові праліси Колочавського ПОНДВ. Фото Д.В. Дубини. 2012 р. Рис. 7.9. Буково-ялинові праліси Синевирського ПОНДВ. Фото М.І. Бугини. 2010 р. У різних фазах розвитку пралісових деревостанів їх мозаїка є типовою ознакою для різних поколінь. Дуже часто дерева одного і того ж виду, що ростуть поряд одне біля одного, в одному і тому ж віці можуть бути різних розмірів за діаметром та висотою. Одні дерева одного і того ж покоління ростуть швидше і набирають висоту та розміри у товщину, а інші відстають як у рості у висоту, так і за діаметром. У «вікні» світлового простору, що з’являється у наметі деревостану, зростаючі деревцята отримують кращі світлові умови, на них падає більше світла, а ті, які опиняються більше в тіні або затіненому місці, мають гірші умови і перебувають у пригніченому стані (рис. 7.10). Розділ 7. Праліси і старовікові ліси Національного природного парку «Синевир» 201 Рис. 7.10. Ялинові праліси Остріцького ПОНДВ. Фото Т.М. Ніроди. 2012 р. Однак дерева однакової товщини і висоти можуть мати різний вік з різницею в кілька десятиліть, а іноді навіть до 100 років. А якщо говорити про види порід, вік життя яких перевищує 2-4 тис. років, то різниця одного покоління за розмірами висоти і діаметра може бути надзвичайно великою. 7.2. Раритетність пралісів НПП «Синевир» та їх значення Дисятирічний шлях Національного природного парку «Синевир» до визнання на міжнародному рівні пралісів як об’єкта Всесвітньої Спадщини ЮНЕСКО «Букові праліси Карпат та давні букові ліси Німеччини» – це досвід співпраці наукових співробітників установи та вищих наукових і науково-дослідних інституцій України разом із міжнародними природоохоронними і науковими організаціями Європи. У 2007 році розпочато камеральні та польові роботи з набору площ ділянок старовікових природних лісів на території НПП «Синевир» у рамках Українсько-Голландського проекту «Праліси Закарпаття (Україна) як ядрові зони пан’європейської екологічної мережі» (ВВІ – МАТРА 2006-2007) за підтримки Голландського королівського товариства охорони природи. Згідно з даним Проектом роботи з визначення пралісових ділянок відповідно до міжнародних вимог Природної Спадщини проводились на території НПП «Синевир» до 2010 року на основі архівних документів (картографічних матеріалів та таксаційних описів 1948-2001 рр.), а також частково матеріалів, залишених з часів Чехословацької республіки (до 1940 р). Науковими співробітниками парку підготовлені матеріали у 2015 році та продовжена робота з дослідження пралісів і старовікових лісів, розроблено критерії їх визначення за природністю (ключові екологічні характеристики та індикатори) – за типами лісу, типами деревостанів, за головною породою, за віковою характеристикою та групою віку, за кількістю ярусів, за повнотою, за бонітетом, природністю надґрунтового покриву, природним поновленням, за кількістю мертвої стоячої і лежачої деревини, кількістю стадій розкладу деревини, наявністю або відсутністю антропогенних чинників, категорією вікової структури деревостанів, що оточують праліси та старовікові ліси, відповідно до методики, розробленої під егідою та за фінансування Дунайсько-Карпатської WWF у рамках Міжнародних проектів «Відкриті кордони для ведмедів у Румунських та Українських Карпатах» (Open borders for bears between Romanian and Ukrainian Carpathians, HUSKROUA/1001/038) та «Сприяння відповідальному веденню лісового господарства для невиснажливого розвитку в Українських Карпатах» (Support Responsible Forest Management for a Sustainable Development in the Ukrainian Carpathians, DEG – PPP). На території НПП «Синевир» фактично із 2010 року започатковано Європейський процес збереження Карпатських букових пралісів 202 Національний природний парк «Синевир» і старовікових лісів у рамках Проекту «Розширення об’єкта природної спадщини ЮНЕСКО Світового значення», не лише в Українських Карпатах, а й в сусідніх країнах Карпатського регіону та інших регіонах Європи. З 2010 року в НПП «Синевир» започатковано польове наукове дослідження та вивчення букових пралісів і старовікових лісів вищими науковими та науково-дослідними установами України, зокрема Інститутом ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України. У дослідженні взяли участь професори П.М. Устименко, Д.В. Дубина, С.М. Зиман, І.О. Дудка разом із співробітниками наукового відділу в рамках науково-дослідних тем: «Стан збереження букових пралісів», «Дослідження та вивчення синтаксономічної різноманітності букових пралісів», «Дослідження судинних рослин трав’яного покриву у букових пралісах», «Дослідження макроміцетів та сапрофітних грибів у букових пралісах». 14 травня 2014 року в місті Бонн (Німеччина) на засіданні менеджмент-комітету Українсько-Словацько-Німецького об’єкта «Букові праліси Карпат та давні ліси Німеччини» була прийнята спільна Декларація про наміри між Міністерством екології та природних ресурсів України, Федеральним Міністерством навколишнього середовища, охорони природи, будівництва та безпеки реакторів Федеративної Респібліки Німеччини і Міністерством охорони навколишнього середовища Словацької республіки щодо співпраці з охорони та управління спільним об’єктом Всесвітньої спадщини «Букові праліси Карпат та давні букові ліси Німеччини». Учасники співпраці висловлюють свій намір щодо взаємної підтримки стосовно охорони, збереження, представлення та передачі майбутнім поколінням спільного об’єкта Всесвітньої спадщини «Букові праліси Карпат та давні букові ліси Німеччини». У 2015-2016 роках Міжнародними делегаціями природоохоронних установ та Міжнародними експертами від ЮНЕСКО підтверджено наявність букових пралісів на території НПП «Синевир», їх натуральність та універсальну цінність для прийняття остаточного рішення на отримання статусу Світової природної спадщини ЮНЕСКО і підготовлено номінаційне досьє по пралісах та давніх лісах НПП «Синевир» площею 2865,04 га та з буферною зоною 1091 га для семінару на острові Вільм (Німеччина), в якому взяло участь 14 країн Європи. В ході семінару прийнято Резолюцію «Вільм – 2016 – Мережа Європейських букових пралісів», в якій надано рекомендації щодо екологічного функціонування букових пралісів на території Європи. 7 липня 2017 року у Польському місті Кракові на 41-му засіданні Комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО букові праліси НПП «Синевир» площею 2865,04 га з буферною зоною 1091 га включені до Всесвітньої спадщини. Крім того, нещодавно на розгляд 41-го засідання Комітету ввійшли найбільш визначні ділянки букових пралісів та старовікових лісів із 10 країн Європи, зокрема Іспанії, Італії, Болгарії, Бельгії, Румунії, Австрії, Німеччини, Польщі, Словаччини, України. Краківським рішенням Комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО об’єкт «Букові праліси Карпат та давні ліси Німеччини» перейменовано на об’єкт «Букові праліси і давні ліси Карпат та інших регіонів Європи» (Ancient and Primeval Beech Forests of thе Carpathians and Other Regions in Europe). Ядрова зона об’єкта становить 91 232,81 га. Рішенням 41СОМ 8В.7 Комітет Всесвітньої спадщини, розглянувши документ WHC 17/41 COM/ 8B та WHC 17/41 COM/INF 8B2, підтримує розширення об’єкта «Букові праліси Карпат та давні букові ліси Німеччини» та перетворення згаданого об’єкта на «Букові праліси і давні ліси Карпат та інших регіонів Європи» (Албанія, Австрія, Бельгія, Болгарія, Хорватія, Італія, Німеччина, Румунія, Словенія, Словаччина, Іспанія, Україна) у межах Списку Всесвітньої Спадщини ЮНЕСКО на основі критерія (ІХ) (рис. 7.11-7.13). «Букові праліси і давні ліси Карпат та інших регіонів Європи» є серійним об’єктом, який в цілому складається із 77 складових частин. Вони являють собою визначний приклад недоторканих комплексних лісів помірної зони і демонструють найбільш повні та довершені екологічні закономірності і процеси, що характерні для чистих лісостанів бука лісового в різних умовах навколишнього середовища. Вони містять безцінний генофонд бука та інших видів лісових порід, які пов’язані та залежать від даних лісових оселищ. Розділ 7. Праліси і старовікові ліси Національного природного парку «Синевир» 203 Рис. 7.11. Документ Комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО про перейменування об’єкта «Букові праліси Карпат та давні ліси Німеччини» на «Букові праліси і давні ліси Карпат та інших регіонів Європи». 204 Національний природний парк «Синевир» Рис. 7.12. Вручення сертифіката директору НПП «Синевир» Дербаку М.Ю. про внесення пралісів парку до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. м. Рахів, 2018 р. Фото надане Карпатським біосферним заповідником. Рис. 7.13. Директори природно-заповідних установ під час вручення сертифікатів про внесення пралісів парку до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. м. Рахів, 2018 р. Критерій (ІХ): Букові праліси і давні ліси Карпат та інших регіонів Європи є життєво важливими для розуміння історії та еволюції роду Fagus, який, завдяки своїй поширеності у північній півкулі, є глобально важливим. Це недоторкані комплексні ліси помірної зони, які демонструють найбільш повні та довершені екологічні закономірності і процеси, характерні для чистих лісостанів бука лісового, ряду різноманітних лісорослинних умов – кліматичних, геологічних та інших у межах усіх букових лісових регіонів Європи. Вони охоплюють усі висотні пояси від морського узбережжя до верхньої межі і, більше того, включають залишки лісових ділянок уздовж зовнішньої межі поширення бука лісового. Бук – один із найважливіших елементів лісу в межах біому широколистяних лісів помірної зони та представляє винятковий приклад реколонізації та розвитку суходільних екосис- Розділ 7. Праліси і старовікові ліси Національного природного парку «Синевир» тем та угруповань з часів останнього льодовикового періоду. Поширення бука на північ та захід з його первісних льодовикових рефугіумів, на схід та на південь Європи, яке триває і сьогодні, можна прослідкувати за природними коридорами та віхами поширення, які охоплюють увесь Європейський континент. Останні зміни в моделі поширення даного виду відбулись під дією прямого впливу діяльності людини, а до більш комплексного впливу антропогенного тиску входять і кліматичні зміни. Як минулі, так і сучасні моделі поширення бука являють собою стратегію природної еволюції, адаптації та виживання за умов змін навколишнього природного середовища. Домінування бука на значних за площею ділянках Європи є живим свідченням генетичної адаптивності виду. Цілісність. Відібрані ділянки букових лісів не лише ілюструють повне різноманіття для Європи, а й мають достатню площу для підтримки природних процесів, що є необхідним для забезпечення довгострокової екологічної життєздатності екосистем. Буферні зони, включаючи природоохоронні території довкола (природні парки, біосферні резервати), мають належний мененджмент, який сприяє довгостроковому збереженню особливих характеристик відібраних лісових ділянок разом з їх невід’ємними елементами. Поряд з такими критеріями, як площа лісової ділянки та наявність буферної зони, ключові характеристики, які використовувалися у процесі відбору ділянок, включали також середній вік лісостану та період, який минув з часу проведення останніх господарських заходів. Критерії оцінювання, які використовувалися в процесі відбору ділянок, не лише допомагають описати ступінь природності лісу, але також надають деяке уявлення про властивий функціональний потенціал екосистеми. Крім того, у відповідних випадках особливий акцент був зроблений на зв’язках між буковими лісами та навколишніми додатковими оселищами інших видів лісових порід, як прийнятій передумові функціонування екосистем та адаптації до змін навколишнього середовища. Вимоги до охорони та менеджменту. Довгострокова охорона та управління забезпечуються національним законодавством кожної окремої держави, що регулює природоохоронний режим національних парків, 205 ядрових зон біосферних резерватів чи інших типів природоохоронних територій Європи. Ефективне впровадження інтегрованого менеджмент-плану та багатосторонньої інтегрованої системи менеджменту необхідне для спрямування процесів планування та управління даним серійним об’єктом. Ключовими питаннями менеджменту є контроль за лісовими пожежами та збереження монументальних старих дерев, збереження гірських лук, річкових коридорів та прісноводних екосистем, туристична діяльність; наукові дослідження та моніторинг; співпраця з місцевими та туристичними агенціями; покращення управління з місцевими громадами та участь їх в управлінні складовими частинами об’єкта. Для цього необхідно особливу увагу приділяти належному управлінню буферними зонами з метою підтримки непорушених природних процесів з особливою увагою до мертвої та гниючої деревини, включаючи постійний моніторинг загроз і ризиків, ефективне використання фахових знань та інституційного потенціалу у сфері управління об’єктом. На даний час Україна займає перше місце за площею об’єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (28 985,98 га), друге місце належить Румунії (23 982,77 га), а третє Болгарії (10 988,01 га). Цікаво і те, що найбільшою серед 78 ділянок у 12 країнах Європи, що входять до цієї Спадщини, є Угольсько-Широколужанський масив букових пралісів Карпатського біосферного заповідника (11 860,0 га). Навколо всіх ділянок об’єкта утворено буферну зону загальною площею 254 769,75 га. Таким чином, загальна площа ядрової та буферної зон об’єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Букові праліси і давні ліси Карпат та інших регіонів Європи» становить 346 002,56 га. Комітет Всесвітньої спадщини, науковці, делегації національних парків та природоохоронних установ Європи висловлюють вдячність Україні за значну роль у збереженні букових пралісів і давніх букових лісів Європи, а також у процесі організації та розширення Всесвітньої природної спадщини ЮНЕСКО «Букові праліси і давні ліси Карпат та інших регіонів Європи», за сприяння активізації екологічної співпраці на Європейському континенті. Комітет звертається з проханням до країнучасниць Всесвітньої спадщини розглянути 206 Національний природний парк «Синевир» можливість подальшого розширення складових частин на основі консультацій з експертами МСОП та центром Всесвітньої спадщини з метою дотримання вимог про мінімальну площу 50 га та покращення природоохоронного режиму в межах буферних зон і підвищення екологічної зв’язаності (особливо між складовими частинами), а також надалі рекомендує країнам-учасницям проконтролювати, щоб складові частини, які братимуть участь у наступному ймовірному розширенні об’єкта, перевищували встановлений мінімум вимог для забезпечення цілісності, охорони та менеджменту. На базі Карпатського біосферного заповідника 26-29 вересня 2017 року організовано Міжнародну науково-практичну конференцію, присвячену десятиріччю створення об’єкта Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, «Букові праліси Карпат та давні букові ліси Німеччини: історія, стан та проблеми впровадження інтегрованої системи менеджменту». У роботі конференції взяли участь науковці, представники органів влади, природоохоронних установ та громадськості України, Німеччини, Словачини, Угорщини, Швейцарії, Румунії та Австрії, загалом близько 150 чоловік. У ході проведення конференції та пленарних засідань було презентовано і обговорено близько 70 доповідей та повідомлень: «Стан та перспективи поглиблення наукових досліджень, еколого-освітньої роботи та впровадження сталого розвитку на об’єктах Всесвітньої спадщини», «Дослідження та моніторинг фіторізноманіття на об’єктах Спадщини й на інших природоохоронних територіях – важлива передумова збереження унікальних природних цінностей», «Значення об’єктів Спадщини та інших природоохоронних територій для збереження фауністичних комплексів», «Антропогенні загрози та ризики катастроф на об’єктах Всесвітньої спадщини». Учасники конференції з приємністю констатують, що об’єкт Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Букові праліси Карпат та давні ліси Німеччини» започаткував європейський процес збереження букових старовікових лісів континенту, і вітають успішне завершення чергового етапу розширення об’єкта Всесвітньої природної спадщини ЮНЕСКО і проведення реорганізації в об’єкт Всесвітньої при- родної спадщини ЮНЕСКО «Букові праліси і давні ліси Карпат та інших регіонів Європи». Відповідно до висновків Комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, м. Краків (Польща), засідання якого відбулося 7 липня 2017 року, та Резолюції науково-практичної конференції КБЗ 29 вересня 2017 року, м. Рахів (Україна) особливу увагу було звернуто на збереження та продовження вивчення біорізноманіття в пралісових екосистемах Карпатського регіону. Унікальною особливістю букових пралісів НПП «Синевир» та інших пралісів є те, що вони зростають на різних висотах по вертикальній зональності від 650 до 1500 м н.р.м., а також на схилах різної експозиції та крутизни, які розташовані в різних частинах території парку. За матеріалами лісовпорядкування і таксаційних описів НПП «Синевир» 2015-2016 рр., у південній частині на території Вільшанського та Квасовецького ПОНДВ (ВільшанськоКвасовецький кластер-компонент лісових ділянок) зростають чисто букові праліси та буково-яворово-ясеново-ільмові загальною площею 1015,93 га з буферною зоною 587,5 га. В середній південно-східній та північно-західній частинах території парку в Колочавському, Синевирському та Остріцькому ПОНДВ (Колочавсько-Синевирсько-Остріцький кластер-компонент лісових ділянок) зростають мішані листяно-хвойні, буково-ялицево-ялиново-яворово-ясенові праліси з домішкою в’яза у верхньому лісовому поясі, створюючи складні за структурою деревостани загальною площею 1849,11 га з буферною зоною 503,5 га. Таким чином, загальна площа пралісових ділянок на території НПП «Синевир» становить 2865,04 га з буферною зоною 1091 га, з них букових пралісів 2001,1 га, інших пралісів 863,94 га, що становлять по двох кластерах-компонентах лісових ділянок 3956,04 га. Окрім того, на території Колочавського ПОНДВ букові праліси зростають за межами загальноприйнятого для Українських Карпат оптимуму поширення чистих бучин, що переходять у букове криволісся на висоті 1350 м н.р.м. у зоні субальпійського поясу. Букові праліси та давні ліси НПП «Синевир», які ввійшли згідно з Рішенням 41-го засідання Комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (41СОМ8В7) до об’єкта «Букові праліси і давні ліси Карпат та інших регіонів Європи», представляють повне серійне різно- Розділ 7. Праліси і старовікові ліси Національного природного парку «Синевир» маніття, яке притаманне для Європи, та мають достатній розмір, щоб підтримувати природні процеси розвитку, необхідні для забезпечення довгострокової екологічної життєздатності екосистеми в цілому. Вони довершують спектр букових лісів та додають останні суттєві за площею залишки букових пралісів. Праліси Національного природного парку мають надзвичайно важливе значення для самої природи, для науки, а також для людини. Праліси є особливо цінним природним комплексом не лише для парку, а й для Карпатського регіону – вони є природним скарбом цілої Європи. У зв’язку з тим, що в пралісах відбуваються природні процеси відтворення, перетворення, а особливо старіння і розпаду, в яких проходять природні стихійні явища, протягом багатьох десятиліть формується різноманітна їх структура, а також умови існування, які мають особливе значення для окремих видів рослинного і тваринного світу. 207 Усі комахи та багато видів грибів, що існують в лісовому середовищі, потребують великої кількості деревини, яка перебуває в стадії розкладу-перегнивання. Деякі види із них сьогодні стали рідкісними в лісах, де проводяться лісогосподарські роботи, але у пралісах зберігаються сприятливі умови для їх існування. Це стосується і багатьох видів птахів, кажанів, а також наземних дрібних ссавців – куниці (Master master), дикого кота лісового (Felis silvestris) та інших істот, що живуть в дуплавих деревах, тобто сплять і виводять у них молоде потомство. Важливе значення мають праліси також для диких парнокопитних тварин та звірів, що потребують для свого існування великої за площею кормової бази. Взагалі природні середовища існування для диких тварин і звірів у пралісових екосистемах мають важливе значення, у т.ч. природно-заповідні та природоохоронні території, де для них існує спокій та відсутні антропогенні фактори-чинники (рис. 7.14). Рис. 7.14. Буковий праліс в Остріцькому ПОНДВ. Фото Т.М. Ніроди. 2012 р. Тому Національний природний парк «Синевир» з його високою загальною лісистістю, що становить 90,7%, та наявністю значних площ природних лісів, квазіпралісів та пралісів, у складі та структурі яких беруть участь багато видів деревних різних вікових груп, кущових, чагарникових та трав’яних видів рослин, сьогодні є останнім найменш вивченим регіоном у питанні раритетних пралісових екосистем (рис. 7.15). 208 Національний природний парк «Синевир» Рис. 7.15. Праліси НПП «Синевир». Фото Д.В. Дубини. 2013 р. З науково-природничого погляду особливо цінними є рештки букових та ялиново-ялицево-букових пралісів, що збереглися на території парку як такі, що відповідають критеріям та статусу пралісів. Вони є природним скарбом Світового значення, або їх ще можна віднести до пралісів – раритетні природні комплекси Європи (рис. 7.16). Рис. 7.16. Дослідження пралісів НПП «Синевир». Фото М.Ю. Яреми. 2013 р. Праліси для природи, а також для людини мають неоціниме значення у зв’язку з тим, що в пралісах відбуваються різні природні процеси, що зумовлюють відмирання одних видів і відновлення інших у процесі їх розвитку протягом усього біологічного циклу розвитку пралісових деревостанів – цей процес постійний і незмінний. У пралісах зберігається цінна інформація про історично-географічний розвиток лісової рослинності (ендеміків, реліктів) та життєві процеси тварин післяльодовикового періоду. Оскільки поновлення дерев відбувається виключно природним шляхом, без участі людини, то праліси можна розглядати як генетичні резервати для господарських лісів. Праліси служать надзвичайно цінним екологічним мірилом для оцінки впливу різ- них факторів та форм господарювання на ліси, а також для дослідження змін довкілля і клімату. Праліси є найбільш важливим природним комплексом НПП «Синевир» з наукового підходу до їх вивчення, встановлення історії розвитку рослинного покриву та фауни у післяльодовиковий період та сучасного стану флори і тваринного світу в чистих, мішаних природних деревостанах. Їх вивчення є необхідною передумовою ведення моніторингу за змінами та факторами, що впливають на розвиток та процеси, які супроводжують формування пралісових формацій та асоціацій, оскільки тільки вони можуть служити еталоном для формування біологічно стійких і високопродуктивних природних лісових угруповань. Розділ 7. Праліси і старовікові ліси Національного природного парку «Синевир» У 2013 році після завершення дослідження букових пралісових ділянок та вивчення в них флори (рідкісних і Червонокнижних рослин, мохів та лишайників, грибів-макроміцетів і мікроміцетів, а також рідкісних лісових рослинних угруповань, що віднесені до Зеленої книги України) на території НПП «Синевир» такими науковцями Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, як д.б.н. С.М. Зиман, к.б.н. П.М. Устименко, Д.В. Дубина, член-кор. НАН України І.О. Дудка, та винесення експертної оцінки к.с/г.н. експертом М.В. Чернявським їх стану збереження було подано заключний висновок про виділення кластера, що об’єднує суцільні лісові масиви: - кластер Вільшансько-Квасовецький: – букові праліси – 1015,9 га; – буферна зона – 587,5 га. Загальна площа кластера – 1603,4 га. - кластер Колочавсько-СиневирськоОстріцький: – букові праліси – 985,2 га; – інші праліси – 863,9 га; – буферна зона – 503,5 га. Загальна площа кластера – 2352,61 га. Таким чином, загальна площа букових прлісів становить 2001,1 га, інших пралісів 863,94 га, буферна зона 1091,0 га. Праліси – це своєрідна природна лабораторія під відкритим небом. Саме там можна вивчати закономірності перебігу природних процесів розвитку рослинного і тваринного світу, а також розвитку окремих пралісових деревостанів, їх динаміку та структурні особливості. Через природні ліси НПП «Синевир» проходить пан’європейська екологічна мережа, яка об’єднує Західні (Чеські, Словацькі і Польські) та Східні (Румунські) Карпати. На даному етапі потрібно зосередити весь науковий потенціал як з боку Національного парку, так і з боку НАН України для відображення та вивчення пралісів, включення їх до природної спадщини «Карпатські праліси», Європейських пралісів та природної спадщини світового значення. Унікальною особливістю пралісів НПП «Синевир» є цінність букових лісів, їх часте зростання за межами загальноприйнятого для Українських Карпат оптимуму поширення чистих бучин, у тому числі в приполонинній частині гірських крутих схилів, що переходять у букове криволісся. 209 Пропоновані ділянки пралісів представляють повне серійне різноманіття, яке притаманне для Європи, але також мають достатній розмір, щоб підтримувати природні процеси, необхідні для забезпечення довгострокової екологічної життездатності екосистеми в цілому. Праліси та старовікові ліси НПП «Синевир», що пропонуються до включення в існуючий Спільний об’єкт Всесвітньої Природної Спадщини, не тільки довершують спектр представлених букових лісів, а й додають останні суттєві за площею залишки природних лісів у Карпатському лісовому регіоні. У вказаних букових пралісах і старовікових лісах найбільш поширені й відмічені 15 асоціацій. Синфітозоологічна оцінка фітоценофонду букових пралісів НПП «Синевир» показує, що праліси парку належать до двох синфітозоологічних категорій. До першої категорії віднесені широко розповсюджені фітоценози високого ступеня трапляння. Це фітоценози асоціацій: Fagetum (sylvaticaе) gаlіоsum (оdоrаti), Fаgеtum (sylvaticaе) саrісоsum (hilosac), Fаgеtum (sylvaticaе) galеоlоlоsum (lutеі), Fagetum (sylvaticaе) mercuriolidosum (реrеnnіs), Fagetum (sylvaticaе) denteriosum (geandulosaе), Fagetum (sylvaticaе) sporsiherbosum, Fagetum (sylvaticaе) vacciniosum (murtili), Fagetum (sylvaticaе) athyriosum (filix – faminac) – усього 8 асоціацій. У другій категорії об’єднані широко розповсюджені фітоценози низького ступеня трапляння. Це – фітоценози асоціацій: Fagetum (sylvaticaе) rubosum (соеsii), Fagetum (sylvaticaе ruboso) coesii – coricosum (pilosoе), Fagetum (sylvaticaе) ruboso (соеsii) – geliosum odorati, Fagetum (sylvaticaе) ruboso (hirti) – athyriosum (filix – feminae). Слід зазначити, що до другої категорії можна віднести і раритетні угруповання. Серед угруповань, віднесених до Зеленої книги України, в пралісах НПП «Синевир» зростають такі: Fаgеtum (sylvaticaе) аllіоsum (ursini), Fаgеtum (sylvaticaе) lunariosum redivivae, Fаgеtum (sylvaticеa) scopoliosum (саrnіоlіса). Тваринний світ пралісів території НПП «Синевир» досить різноманітний і багатий на рідкісні, зникаючі та корисні види, які заслуговують на охорону, а гірські потоки багаті на водну фауну рідкісних та зникаючих видів. 210 Національний природний парк «Синевир» В даному урочищі водяться 9 видів земноводних, серед яких 5 видів із Червоної книги України (2009): саламандра вогняна (Salamandra salamandra), тритон карпатський (Lissotriton montandoni), тритон альпійський (Ichthyosura alpestris), кумка жовточерева (Bombina variegata), жаба прудка (Rana daimatina), 7 видів плазунів, у тому числі 2 рідкісні: мідянка звичайна (Coronella austriaca) і полоз лісовий (Zamenis longissimus) – ЧКУ. Зокрема, в урочищах, де зростають букові старовікові ліси та праліси, найбільш поширеним видом фауни є саламандра вогняна, яка фактично не трапляється у інших зоографічних округах України. Фауна птахів НПП «Синевир» нараховує 140 видів, у т.ч. 101 вид гніздовий, 23 – мігруючі, 4 – виключно зимуючі, серед них хижі птахи: сови – 9 видів, соколоподібні – 13 видів. Групу рідкісних видів птахів із Червоної книги України (2009) представляють 34 види. Ссавців нараховується 56 видів, у т.ч. 13 видів, що занесені до Червоної книги України (2009). У пралісових екосистемах та на межуючих територіях багате різноманіття горобиних птахів – найбільшу кількість видів нараховує родина мухоловкові (Muscicapidae), що об’єднує 16 видів співучих птахів, родина в’юркові (Fringillidae), що включає 12 видів, а також родина кропив’янкові (Sulvidae), яка об’єднує 10 видів птахів. При цьому запропоновані для розширення території НПП «Синевир» за рахунок природних об’єктів є особливо сприятливими для збереження рідкісних видів птахів ряду соколоподібні (Falconiforines), що входять до складу Національної Червоної книги – 5 видів: підорлик малий (Clanga pomarina), орел-карлик (Hieraaetus pennatus), змієїд (Circaetus gallicus), орел беркут (Aquila chrysaetos), сапсан (Falco peregrinus). В бучинах даних об’єктів, найбільш представлений ряд дятлоподібних (Piciformes), що об’єднує 3 види з переліку Червоної книги, популяційний стан яких залежить від наявності букових пралісів та старовікових лісів, одним із них є дятел (жовна) чорний (Dendrocopos martius), найбільший за величиною в Європі, що гніздиться в основному в пралісах. Цей вид дят- ла – жовна чорна не тільки очищає стовбури найбільш хворих дерев, а й забезпечує житлом найменшу в Європі сову і найбільш рідкісного в Україні сичика горобця (Glaucidium passerinum), що занесений до Національної Червоної книги. Особливими реліктами серед птахів є орел беркут та лелека чорний (Ciconia nigra). У пралісах нараховується 36 видів ссавців, що належать до 7 рядів. Серед рідкісних ссавців, що занесені до Червоної книги України, які постійно перебувають на даних об’єктах, нараховується 9 видів. Найбільш численними у видовому складі, що постійно проживають на досліджуваних ділянках, є лиликоподібні (рукокрилі). Найпоширеніші представники ссавців, що водяться в природних екосистемах, – це їжак білочеревий (Erinaceus europaeus), мідиця (бурозубка) мала (Sorex minutus), мідиця звичайна (S. araneus), кутора мала (Neomys anomalus), кріт звичайний (Talpa europaea), нічниця велика (Myotis myotis), вухань сірий (Plecotus austiacus), вечірниця дозірна (Nyctalus noctula), нетопир малий (Pipistrellus pipistrellus), куниця лісова (Martes martes), куниця кам’яна (M. foina), тхір темний (Mustela putorius), горностай (M. erminea) – ЧКУ, ласка південна (M. nivalis), заєць сірий, білка звичайна (Sciurus vulgaris), борсук (Meles meles), видра річкова (Lutra lutra) – ЧКУ, миша жовтогорла, руда полівка (Clethionomus glareolus), ведмідь бурий (Ursus arctos) – ЧКУ, вовк (Canis lupus) – ЄЧК, лисиця звичайна, кіт лісовий – ЧКУ, рись – ЧКУ, свиня дика, косуля європейська – сарна європейська, олень благородний. Як бачимо із описаного, праліси є своєрідним резерватором для диких тварин, звірів, птахів, а особливо для копитних, які мігрують у понижені місця взимку – при випаданні великої кількості снігу в горах, бо у нижніх поясах гірського рельєфу завдяки меншому сніговому покриву наявна достатня кормова база, а восени – достигають букові горішки, насіння лісових деревних, кущових та чагарникових видів порід, плоди декоративних порід – велика кількість горобини, ягід та різних корисних кормових трав’яних видів. 211 Розділ 8 ГРИБИ НАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДНОГО ПАРКУ «СИНЕВИР» 8.1. Макроміцети (гриби) Національного природного парку «Синевир» Гриби – група безхлорофільних організмів, які отримують вуглець для свого росту і розвитку з готової органічної речовини, накопиченої автотрофними рослинами. Серед великого різноманіття живих організмів, що заселяють різні екосистеми і біотопи Земної кулі, гриби, які в систематичному відношенні об’єднані в царстві Fungi (Mycota), займають важливе місце в кругообігу речовин як компоненти гетеротрофного блоку, тобто деструктори мертвої органіки. Видова різноманітність грибів наразі становить близько 100 тис. видів, а за прогнозами їх число може сягати 1,5 млн видів. Ключовими територіями високого біологічного різноманіття всіх живих організмів, у тому числі грибів, вважаються об’єкти природно-заповідного фонду. На жаль, гриби є найменш дослідженою групою організмів навіть на цих територіях. Тому вивчення їх видового складу, біології та екології набуває особливого значення саме у заповідниках і національних природних парках. Вивчення видової і таксономічної різноманітності грибів у Національному природному парку «Синевир» розпочато порівняно недавно. Першими об’єктами досліджень у парку стали грибоподібні організми відділу Myxomycota (Леонтьєв та ін., 2010). Згодом були здійснені попередні мікологічні обстеження території парку з метою виявлення в складі його мікобіоти мікроскопічних грибів. З’явилися публікації, присвячені першим знахідкам у парку – іржастим грибам з відділу Basidiomycota (Тихоненко, Дудка, 2014), також відносно нещодавно було здійснено дослідження дискоміцетів, у результаті якого виявлено 39 видів грибів з відділу Ascomycota (Зикова, Джаган, Дудка, 2013). У вересні 2016 року проводились дослідження по грибах та грибоподібних організмах (Щербакова, Блащак, Джаган, 2016). Макроміцетам парку до останнього часу в науковій літературі приділялося значно менше уваги. Між тим, дана група організмів відіграє суттєву роль у лісових екосистемах, вони є симбіонтами вищих рослин, деструкторами відмерлої деревини тощо. Дослідження та вивчення макроміцетів на території НПП «Синевир» розпочато у 2013 році під керівництвом члена-кореспондента НАН України, д.б.н., професора І.О. Дудки. У характерних для НПП типах лісу нами було закладено пробні ділянки для вивчення таксономічного складу та сезонної й річної динаміки росту базидіальних макроміцетів. Результати п’ятирічного дослідження (20132017 рр.) свідчать про багате видове різноманіття грибів у НПП «Синевир». Нині кількість грибів та грибоподібних організмів становить 358 видів. Як результат даного дослідження ми подаємо систематичний розподіл за порядками та родинами видів Basidiomycota НПП «Синевир» (табл. 8.1). Найбільш численним за видовим складом на досліджуваних територіях є порядок Agaricales, представлений 111 видами з 21 родини і 50 родів. Національний природний парк «Синевир» 212 Таблиця 8.1 Систематичний розподіл за порядками та родинами видів Basidiomycota НПП «Синевир». Basidiomycota Порядок Agaricales Auriculariales Родина Усього родів Усього видів Agaricaceae 9 17 Amanitaceae 2 8 Cortinariaceae 1 15 Fistulinaceae 1 1 Entolomataceae 2 4 Exidaceae 1 1 Hydnangiaceae 1 2 Hygrophoraceae 2 3 Inocybaceae 1 3 Lyophyllaceae 3 4 Marasmiaceae 3 5 Mycenaceae 2 9 Clavariadelphaceae 1 1 Physalacriaceae 3 3 Schisophyllaceae 1 1 Polyporaceae 1 1 Pleurotaceae 1 1 Pluteaceae 1 4 Psathyrellaceae 1 1 Strophariaceae 8 12 Tricholomataceae 5 15 Notassigned 2 2 Boletaceae 7 23 Paxillaceae 3 3 Diplocystidiaceae 1 1 Gomphidiaceae 1 2 Sclerodermataceae 1 2 Dacrymycetales Dacrymycetaceae 2 2 Cantharellales Cantharellaceae 2 3 Boletales Clavulinaceae 1 3 Geastrales Geastraceae 2 2 Glophyllales Glophyllaceae 1 1 Gomphales Gomphaceae 1 4 Thelephorales Bankeraceae 1 1 Telephoraceae 1 1 Phallales Phallaceae 2 2 Rusulales Russulaceae 2 46 За екологічними групами найбільше виявлено мікоризних грибів, що становлять майже 65% від усієї кількості. Більшість видів грибів належать до їстівних. Їх частка становить майже 46%. Друга за кількістю група – неїстівні гриби, які склада- ють приблизно 33%. Умовно їстівні, отруйні та смертельно отруйні становлять відповідно 13, 6 і 2%. Важливо відмітити дослідження видового розмаїття макроміцетів порядку Aphyllophorales у різних лісових фітоценозах з Розділ 8. Гриби Національного природного парку «Синевир» участю бука лісового (Fagus sylvatica) Національного природного парку «Синевир», де на 15 головних лісоутворювальних породах було зібрано 43 види цих грибів. Найпоширенішими виявилися Fomes fomentarius (L.et Fr.) Gill, Phelinus igniarius (L.: Fr.) Quel., Schizophyllum commune Fr. (Ловас, 1999) (рис. 8.1). Рис. 8.1. Трутовик звичайний, Остріцьке ПОНДВ. Фото Т.М. Ніроди. 2012 р. Дослідження грибів макроміцетів на території НПП «Синевир» є досить важливим аспектом у загальній динаміці вивчення біорізноманіття природоохоронних територій та 213 розробки стратегії їх охорони і подальшого функціонування, що є актуальною для дослідження грибів макроміцетів, серед яких є чимало видів, що належать до національного, регіонального та міжнародного рівнів охорони. Першочерговим заходом збереження грибів макроміцетів є внесення їх до списків національної охорони, до Червоних списків або книг, що на даний час створені практично в усіх країнах Європи. Серед макроміцетів, проінвентаризованих на території НПП «Синевир», виявлено 9 видів, що занесені до Червоної книги України (2009), які належать до 6 родин. До цього часу в парку було зареєстровано п’ять видів червонокнижних видів грибів: Boletus aereus Bull, Boletus regius Krombh, Catathelasma imperiale (Fr.) Sing, Lactarius chrysorrheus Fr, Lactarius sanguifluus (Paulet) Fr. Під час власного дослідження, а також дослідження мікологічної експедиції Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного у складі: керівник – член-кореспондент НАН України, д.б.н., професор І.О. Дудка, аспірантка Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка «Інститут біології та медицини» Ю.В. Щербакова та н.с. НПП «Синевир» Т. Нірода було виявлено ще чотири види грибів, які занесені до Червоної книги України (табл. 8.2). Таблиця 8.2 Гриби НПП «Синевир», занесені до Червоної книги України (2009) Родина Вид та його коротка характеристика Воletaceae Strobilomyces strobilaceus (Scop) Berk – Шишкогриб лускатий, Лускач. На ґрунті, буковий ліс. Квасовецьке ПОНДВ. Ур. Фурино, кв. 3, вид. 6, у 2014 р. (Т. Нірода) та Вільшанське ПОНДВ, ур. Гуколаня, кв. 3, вид. 1, у 2016 р. (Ю. Щербакова). Созологічний статус: Зникаючий Наукове значення: Неморальний вид. Єдиний вид роду і родини в складі мікофлори України. Clathraceae Аnthurus archeri (Berk.) Fischer – Квітохвісник Арчера. На ґрунті, буковий ліс – праліси. Квасовецьке ПОНДВ, ур. Товстий, кв. 21, вид. 10, у 2016 р. (І.О. Дудка). Созологічний статус: Зникаючий Наукове значення: Вид з диз’юктивним ареалом. Належить до числа макроміцетівефемерів. Сlavariaceae Clavariadelphus pistillaris (L.) Donk – Товкачик. На ґрунті, мішаний ліс. Негровецьке ПОНДВ, ур. Васильова, кв. 9, вид. 10, 2017 р. (Т. Нірода, О. Нірода). Созологічний статус: Рідкісний Наукове значення: Неморальний вид з диз’юктивним ареалом. Phallaceae Mutinus ravenelii (Berk. et M.A. Curtis ) E. Fish – Мутин малиновий. На ґрунті. Синевирське ПОНДВ, ур. Велика Гропа, кв. 6, вид. 37, у 2014 р. (С.Ю. Тюх) та Негровецьке ПОНДВ, ур. Береги, кв. 9, вид. 10, мішаний ліс, 2014 р. (Т. Нірода). 214 Національний природний парк «Синевир» Рис. 8.2. Квітохвісник Арчера (Аnthurus archeri). Фото Д.В. Дубини. Рис. 8.3. Мутин малиновий (Mutinus ravenelii). Фото Т.М. Ніроди. Рис. 8.4. Шишкогриб лускатий (Strobilomyces strobilaceus). Фото Т.М. Ніроди. Рис. 8.5.Товкачик (Clavariadelphus pistillaris). Фото Т.М. Ніроди. Отже, гриби потрібно вивчати, охороняти, сприяти їх відтворенню в штучних і природних умовах, бо науковий підхід до збереження генетичної інформації про видове розмаїття грибів макроміцетів, які є досить вразливими до різних екологічних чинників, на наш погляд, і є тією допустимою границею, при якій можливе відновлення екологічної системи в цілому. У табл. Е.1 Додатка наведено загальний систематичний список усіх грибів, зібраних на території НПП «Синевир», а також список грибів та грибоподібних організмів, зібраних науковцями Київського національного університету ім. Тараса Шевченка (Снежик А.І., Щербакова Ю.В). Розділ 8. Гриби Національного природного парку «Синевир» 215 8.2. Інвентаризація грибів та грибоподібних організмів НПП «Синевир» Мікологічні дослідження у межах Національного природного парку «Синевир» є досить широкими і ґрунтовними, що дало можливість висвітлення їх у фахових статтях і монографіях, які охоплюють такі групи мікобіоти, як: міксоміцети, дискоміцети, фітотрофні паразитичні мікроміцети, агарикальні та афілофороїдні макроміцети, гастероміцети тощо. Можемо констатувати, що вони все ще залишаються поодинокими і не містять системного характеру. Попереднє опрацювання результатів дослідження мікобіотичного складу НПП «Синевир» доводить, що дана територія все більше привертає увагу мікологів з точки зору варіативності рельєфу, кліматичних умов і природних особливостей цієї місцевості. Таким чином, з наведеної вище характеристики очевидно, що природні умови НПП «Синевир» є дуже сприятливими для розвитку ряду різноманітних екосистем. Строкатий рельєф і своєрідний мікроклімат місцевості створили прекрасні умови для існування тут великої кількості рідкісних угруповань різних організмів, які потребують вивчення і охорони. Фізико-географічна характеристика регіону дає можливість очікувати високу видову різноманітність грибів та грибоподібних організмів, наприклад ендомікоризних грибів-асоціантів з певними породами дерев (Fagus sylvatica, Picea abies, Abies alba, Acer psudoplatanus), грибів-мікроміцетів, приуроченних до різних екологотрофічних груп тощо. В результаті досліджень, проведених 8-21 вересня 2016 року та 16-18 травня 2018 року на території НПП «Синевир», було виявлено 92 види грибів та грибоподібних організмів, з них 56 зареєстровані вперше в парку; проаналізовано їх систематичну та еколого-трофічну структуру. Виявлені на території НПП «Синевир» види грибів та грибоподібних організмів належать до 75 родів, 42 родин, 21 порядку, 7 класів та 4 відділів. Переважає за кількістю видів, зібраних на дослідженій території, відділ Basidiomycota (рис. 8.6). Рис. 8.6. Діаграма розподілу мікобіоти НПП «Синевир» за відділами і кількістю видів усередині кожного відділу. Рис. 8.7. Діаграма розподілу мікобіоти НПП «Синевир» за відділами і відсотковим співвідношенням видів усередині кожного відділу. Даний відділ об’єднує 54 види із 46 родів, 28 родин, 11 порядків і 2 класів (58,69% від загального числа видів). Систематична структура відділу подана в табл. 8.3. Національний природний парк «Синевир» 216 Таблиця 8.3 Систематична структура відділу Basidiomycota Клас Порядок Родина Agaricaceae Amanitaceae Cortinariaceae Fistulinaceae Hydnangiaceae Lyophyllaceae Marasmiaceae Agaricales Mycenaceae Omphalotaceae Physalacriaceae Entolomataceae Schizophyllaceae Strophariaceae Tricholomotaceae Agaricomycetes Auriculariales Boletales Cantharellales Exidiaceae Boletaceae Sclerodermataceae Cantharellaceae Clavulinaceae Hydnaceae Geastrales Geastraceae Gleophyllales Hymenochaetales Gleophyllaceae Hymenochaetaceae Fomitopsidaceae Polyporales Polyporaceae Dacrymycetes Усього: 2 Russulales Russulaceae Thelephorales Thelephoraceae Dacrymycetales Dacrymycetaceae 11 28 Рід Cyathus Lycoperdon Macrolepiota Amanita Cortinarius Fistulina Laccaria Asterophora Lyophyllum Pleurocybella Mycena Panellus Gymnopus Mycetinis Armillaria Oudemansiella Entoloma Schizophyllum Hypholoma Leratiomyces Arrhenia Tricholomopsis Guepinia Pseudohydnum Boletus Chalciporus Xerocomellus Strobilomyces Tylopilus Scleroderma Cratherellus Clavulina Hydnum Geastrum Sphaerobolus Gleophyllum Trichaptum Fomitopsis Postia Polyporus Trametes Lactarius Russula Thelephora Calocera Guepiniopsis 46 К-сть видів 1 3 1 2 1 1 2 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 1 2 1 1 1 1 1 2 2 1 1 1 1 1 1 1 1 1 2 1 1 1 1 54 Розділ 8. Гриби Національного природного парку «Синевир» Основу біоти відділу становлять порядки Agaricales (26 видів) та Boletales (7 видів). Серед родин провідне положення займають: Agaricaceae (5 видів) та Boletaceae (6 видів). Як видно з табл. 8.3, домінуючим за кількістю видів є порядок Agaricales, що представлений 26 видами з 14 родин (Agaricaceae, Amanitaceae, Cortinariaceae, Fistulinaceae, Hydnangiaceae, Lyophyllaceae, Marasmiaceae, Mycenaceae, Omphalotaceae, Physalacriaceae, Entolomataceae, Schizophyllaceae, Strophariaceae, Tricholomataceae). Відділ Ascomycota – другий за кількістю видів (35,86% загальної кількості зареєстрованих на досліджуваній території видів) – і нараховує 33 види, що належать до 24 родів, 13 родин, 7 порядків і 3 класів (табл. 8.4). Таблиця 8.4 Систематична структура відділу Ascomycota Клас Порядок Родина Bisporella 1 Helotium 1 Hymenoscyphus 1 Ombrophila 2 Phaeohelotium 2 Tatraea 1 Lachnaceae Neobulgaria 1 Dermateaceae Mollisia 1 Leotiales Leotiaceae Leotia 1 Thelebolales Thelebolaceae Thelebolus 1 Rhytismatales Rhytismataceae Rhytisma 1 Ascobolus 1 Thecotheus 1 Ascodesmidaceae Lasiobolus 1 Pezizaceae Peziza 2 Lamprospora 1 Ramsbottomia 1 Scutellinia 4 Trichophaea 3 Tuberaceae Tuber 1 Sordariales Helmintosphaeriaceae Helmintosphaeria 1 Xylariales Xylariaceae Hypoxylon 1 Xylaria 2 Leotiomycetes Ascobolaceae Pezizales Pyronemataceae Усього: 3 К-сть видів 1 Helotiales Sordariomycetes Рід Ascocoryne Helotiaceae Pezizomycetes 217 7 Основу біоти відділу становлять порядки Pezizales (15 видів) та Helotiales (11 видів). Провідними родинами є Pyronemataceae (9 видів), Helotiaceae (9 видів) та Pezizaceae (2 види). Як видно з інформації, поданої вище, домінуючим за кількістю видів є порядок Pezizales, що представлений 15 видами з 5 родин (Ascobolaceae, Ascodesmidaceae, Pezizaceae, Pyronemataceae, Tuberaceae). 13 24 33 З відділу Zygomycota (Mucoromycota) нами на даний момент було знайдено лише одного представника – Pilobolus crystallinus (F.H. Wigg.) (порядок Mucorales, родина Pilobolaceae). З групи грибоподібних організмів царства Protozoa нами було зареєстровано 4 представники (табл. 8.5.). Усі вони – справжні слизовики типу Mycetozoa, належать до 4 родів, 4 родин, 3 порядків і 2 класів – Myxomycetes і Protosteliomycetes. Національний природний парк «Синевир» 218 Таблиця 8.5 Систематична структура типу Mycetozoa Клас Myxomycetes Protosteliomycetes Усього: 2 Порядок Родина Рід К-сть видів Liceales Tubiferaceae Lycogala 1 Trichiales Arcyriaceae Arcyria 1 Trichiaceae Hemitrichia 1 Physaraceae Fuligo 1 Physarales 3 4 Під час інвентаризації видового складу грибів та грибоподібних організмів НПП «Синевир» на території Міжгірського району Закарпатської області нами було виявлено новий для мікобіоти України вид сумчастих грибів з порядку Helotiales – Tatraea dumbirensis (Velen.) Svrček. У ряді країн (Болгарія, Словаччина, Чехія) Tatraea dumbirensis занесений до списку видів локальних Червоних книг. Зважаючи на 4 4 нашу знахідку і на статус цього представника в інших країнах, він є перспективним у природоохоронному аспекті, можливо, виступає індикатором стану старих букових насаджень. Під час обстеження території парку було виявлено три види сумчастих грибів, відомості про поширення яких в Україні обмежені лише одним або кількома локалітетами (табл. 8.6). Таблиця 8.6 Види сумчастих грибів, знайдених на території НПП «Синевир», відомості про поширення яких в Україні обмежені лише одним або кількома локалітетами Ascomycota Порядок Родина Вид, місце зростання Pezizales Pyronemataceae Scutellinia superba (Velen.) Le Gal Міжгірське л-во, заказник «Омножанський», ялиново-ялицевобуковий ліс, стежка біля струмка (N48º33ʹ08.553, E23º35ʹ33.916), на екскрементах, 14 вересня 2016 р. Trichophaea woolhopeia (Cooke & W. Phillips) Boud Oколиці c. Синевир, ур. Гедешова, лівий берег р. Теребля, дорога до водно-болотного комплексу Озірце (Дике озеро), струмок (N48º31ʹ52.679, E23º38ʹ40.628), на камінні та рослинних рештках, 10 вересня 2016 р. Tuber rufum Picсo Oколиці c. Синевир, ур. Гедешова, лівий берег р. Теребля, дорога до водно-болотного комплексу Озірце (Дике озеро), струмок (N48º31ʹ52.679, E23º38ʹ40.628), у ґрунті під підстилкою, 10 вересня 2016 р. Tuberaceae 8.3. Історія дослідження ліхенофлори НПП «Синевир» Відомості щодо ліхенофлори НПП до останнього часу залишались неповними та дуже розрізненими. За даними, наведеними в роботах «The second checklist of lichen forming, lichenicolous and allied fungi of Ukraine» (Kondratyuk et al., 1998) та «A Catalogue of Eastern Carpathian Lichens» (Kondratyuk et al., 2003), з території Українських Карпат відомо 1095 видів лишайників. Розділ 8. Гриби Національного природного парку «Синевир» Перші відомості про знахідки лишайників на території парку зустрічаються в роботах відомого словацького ліхенолога Й. Надворніка «Systematische Übersicht der mitteleuropaischen Arten der Flechtenfamilie Caliciaceae.I». (Nadvornik, 1939-1940), «Systematische Übersicht der gatungen Embolidium Sacc. und Mycocalicium Vain». (Nadvornik, 1940), «Systematische Übersicht der mitteleuropaischen Arten der Flechtenfamilie Caliciaceae.II». (Nadvornik, 1942). Автор наводить для парку 7 видів лишайників: Calicium schaereri D. Not (= Chaenotheca cinerea (Pers.) Tibell), Calicium marianum Nadv. (= Calicium adaequatulum Nyl.), Calicium viride Pers., Calicium viridireagens Nadv. (= Chaenothecopsis viridireagens (Nadv.) A.F.W. Schmidt), Mycocalicium cinerascens (Nyl.) Nyl. (= Chaenothecopsis viridialba (Krempelh.) A.F.W. Schmidt), Chaenotheca suzai Nadv. (= Chaenotheca chlorella (Ach.) Müll. Arg.), Stenocybe major Nyl. В цей же час були опубліковані 6 видів лишайників з території парку чеським ліхенологом А. Хілітцером у роботі «Ad distributionem lichenum in Carpatis orientalibus» (Hilitzer, 1939-1940), зокрема: Hypogymnia vittata (Ach.) Gas., Menegazzia terebrata (Hoffm.) A. Massal., Parmelia revoluta (Flot.) Flk. (= Hypotrachyna revoluta (Florke) Hale), Parmelia sinuosa (Sm.) Ach. (= Hypotrachyna sinuosa (Sm.) Hale, Platismatia glauca (L.) C. Culb. & W. Culb., Certaria laureri Krempelh. (= Tuckneraria laureri (Krempelh.) Randlane & Thell.). Серед публікацій 50-70-х років ХХ ст. знаходимо відомості лише про декілька видів лишайників у фундаментальній роботі видат- 219 ного українського ліхенолога А.М. Окснера «Флора лишайників України» (Окснер, 1956, 1968) та в роботах О.Г. Ромс «Поширення роду Chaenotheca Th. Fr. на Україні» (Ромс, 1963) і «Семейство Caliciaceae – калициевые» (Ромс, 1975). У цих роботах, окрім указаних вище, наведені ще два види: Chaenotheca suzai Nadv. (= Chaenotheca chlorella (Ach.) Müll. Arg.), Calicium disseminatum Fr. (= Microcalicium disseminatum (Ach.) Vainio). Більш повно видовий склад представлений у роботі М.Ф. Макаревич «Атлас географического распространения лишайников в Украинских Карпатах» (Макаревич и др., 1982) та наступних випусках «Флора лишайників України» (Окснер, 1993, 2010). Тут наведено дані про 24 види лишайників, зібраних на території парку. До проведення спеціальних досліджень ліхенофлори НПП «Синевир», за літературними даними, було відомо 32 види лишайників. У 1996, 1998, 1999 рр. Л.П. Попова, а в 1997 р. С.Д. Зеленко здійснили експедиційні виїзди для збору та дослідження лишайників НПП «Синевир». Отримані дані були опубліковані в тезах: «Знахідка Lobaria pulmonaria (L.) Hoffm. в Національному природному парку «Синевир» (Сенчило та ін., 1996); «New locations of Red Data Book lichen Lobaria pulmonaria in National Nature Park «Synevyr» (Zelenko et al., 1997); «Lobaria pulmonaria (L.) Hoffm. in the National Nature Park «Synevyr» (Raduka, Zelenko, 1998); «Лишайники НПП «Синевир» (Попова, 1999). Крім того, Л.В. Димитрова та Л.П. Попова опрацювали та визначили матеріали, зібрані у 1972 році І.Л. Навроцькою, та лишайники, зібрані у 2014 р. На основі опрацьованих власних результатів та з урахуванням літературних даних складено загальний список лишайників НПП «Синевир», що включає 183 види (табл. Е.4 Додатка). 220 Національний природний парк «Синевир» Розділ 9 ТВАРИННИЙ СВІТ НАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДНОГО ПАРКУ «СИНЕВИР» 9.1. Загальний огляд Мета і завдання цього розділу – подати наукове уявлення про наявність на території НПП «Синевир» дикої фауни, як невід’ємного гетеротрофного компонента лісових біогеоценозів, її видову структуру та кількісний склад. Основними завданнями є: уточнення кількісного видового складу за принципами систематики; дослідження біології та екології і взаємозв’язків дикої фауни з лісовим середовищем; оцінка впливу природних умов середовища на життєздатність дикої фауни. На території Національного природного парку «Синевир» нараховується 1721 вид фауни, з них: безхребетних 1486 видів та хребетних 235 видів. Багаторічні спостереження показують, що одночасно з формуванням природних екосистем (відновлення лісу, садів, городів та зміни іншого характеру) як штучно створених, так і природного походження змінюється чисельність фауни за видовим складом, що залежить від пори року та кліматичних умов, а особливо від кормової бази, тож в них оселяються різні види фауни, притаманні тим або іншим екотопам. Усі види фауни впродовж свого життя вступають у тісну взаємодію як одні з одними, так і з іншими тваринними організаціями, а також рослинністю, ґрунтом, рельєфом, кліматичними умовами та іншими компонентами неживої природи, що є їхнім середовищем існування. Особлива увага на території НПП «Синевир» приділяється дослідженню та вивченню екології хребетних тварин, що дозволяє глибше зрозуміти їх біологічні особливості у зв’язку з умовами існування і дає можливість розробляти високоефективні заходи з охоро- ни, відтворення і примноження чисельності дикої фауни парку. Таким чином, одна із найважливіших причин коливання чисельності дикої фауни на території парку – це біогеоценотична, що відіграє важливу роль у біологічних циклах розвитку, пов’язаних із сонячною активністю. Друга причина залежить від господарських заходів, що проводяться на території парку, коли виробнича діяльність вносить хоча і невеликі зміни в природні екосистеми, але їх вплив на дику фауну досить помітний. На основі викладеного вище охорона тваринного світу передбачає комплексний підхід до вивчення стану, розробки і здійснення заходів щодо охорони та поліпшення екологічної стабільності на території НПП «Синевир». Найважливішою складовою охорони тваринного світу є охорона середовища існування, перебування тварин в обраних біотопах, тобто місць їх постійного проживання, постійних коридорів – шляхів переходів, переміщень та міграції на різних висотних рівнях і рослинних поясах території парку. В таких природних середовищах існування повинні передбачатися і здійснюватися заходи щодо збереження середовища та умов розмноження тварин, звірів, птахів і забезпечення недоторканості лісових ділянок та інших біотопів у період масового розплоду ссавців, гніздування та виводків орнітофауни, нерестилищ лососевих видів риб та ін., що становлять особливу зоологічну або екологічну цінність. Дика фауна, що заселяє та мешкає в природних екосистемах, а також мігрує на території парку, представлена різними життєвими формами. Багато видів дикої фауни пристосу- Розділ 9. Тваринний світ Національного природного парку «Синевир» валися та адаптувалися до певних природних умов життя однієї екосистеми (стрімкі потоки, річки, озера, прирічкові луки, субальпійські луки – полонини, ліси). Під цими описаними екотопами розуміють екологічну приналежність та характеристику виду або будь-якої іншої систематичної групи. Сьогодні важливим підґрунтям для наукових досліджень є попередні дані з наукових літературних джерел за тривалий період формування видового складу тваринного світу на території Карпат, у тому числі на території НПП «Синевир», а на даний час – набір інформації через проведення зимової та літньої інвентаризації та обліку дикої фауни, ведення постійних наукових досліджень та спостережень, встановлення даних про місця розташування, місця постійного перебування дикої фауни у межах кожної окремої функціональної зони, а також у природних та штучних екосистемах, в окремих групах комплексів та об’єктів, які репрезентують певну природну зону або ландшафт. Екологічний підхід особливо ефективний при вивченні лісової фауни, тому що в лісі найкраще проявляються глибокі взаємозв’язки між тваринами, рослинами і чинниками середовища. Тваринний світ лісів НПП «Синевир» є їх невід’ємною складовою частиною, яка бере участь у циркуляції, трансформації та акумуляції органічної речовини й енергії в лісовому середовищі. Ліс не є оселею винятково деревних, кущових, чагарникових та трав’яних видів – це спільне житло більш широкого порядку, в якому рослини пристосовані не тільки одні до одних, а й до тварин, а тварини – до рослин, і все це разом перебуває під впливом природного навколишнього середовища. Під час проведення заходів щодо охорони, раціонального використання і відтворення тваринного світу, а також під час здійснення будь-якої діяльності, яка може вплинути на середовище перебування дикої фауни та на її стан, необхідно забезпечити додержання таких основних вимог і принципів: - збереження умов існування видового і популяційного різноманіття тваринного світу в стані природного середовища; - недопустимість погіршення середовища перебування, шляхів міграції та умов розмноження дикої фауни; - збереження цілісності природних угруповань дикої фауни. 221 Крім того, в цьому розділі особлива увага звертається на охорону дикої фауни, що передбачає комплексний підхід до вивчення стану, розробки і здійснення заходів на території НПП «Синевир», поліпшення всієї екологічної системи, в якій перебуває і складовою частиною якої є тваринний світ. Дика фауна, що водиться на території НПП «Синевир», екологічно пов’язана з лучними, водними і лісовими біотопами, окремі її представники в’ють гнізда, риють глибокі нори, прокладають розгалужені підземні ходи, поїдають істотну частину насіння, листя і пагони дерев, чагарників, трав, а також поїдають багато інших живих організмів. Одночасно з формуванням лісостану в ньому оселяються різні види дикої фауни. Вони впродовж свого життя вступають у тісну взаємодію як із представниками свого виду, так і з іншими живими організмами природи, а також із ґрунтом. На життя та розмноження дикої фауни істотний вплив має, крім абіотичних і біотичних чинників, діяльність людини, тобто антропогенний фактор. Останнім часом антропогенний вплив нерідко має головне значення в існуванні дикої фауни, а особливо в тих природних ландшафтах, де проявляються негативні наслідки господарювання людини. У зв’язку з інтенсифікацією господарської діяльності в природних екосистемах і посиленням негативного впливу антропогенних чинників на природне середовище збереження генофонду дикої фауни стало одним з найактуальніших завдань природно-заповідних територій. Вивчення видового різноманіття дикої фауни дозволяє глибше зрозуміти її біологічні особливості у зв’язку з умовами існування і дає можливість розробляти високоефективні заходи з охорони, збереження та відтворення її видового складу. Головним життєвим компонентом тваринного світу є луки, води, ліси, що є невід’ємною складовою частиною, яка бере участь у циркуляції, трансформації та акумуляції органічних речовин і енергії у загальному біогеоценозі. Знання тваринного світу надає навики визначати видовий склад, етологічні прояви та характерні риси життєдіяльності, вести іхтіологічний, орнітологічний і теріологічний моніторинг, обґрунтовувати охорону зникаючих видів. 222 Національний природний парк «Синевир» Дослідження та постійне спостереження за дикою фауною, що проводиться на території НПП «Синевир», передбачає збір, накопичення і узагальнення даних про видове різноманіття, особливості динаміки її чисельності, територіального розміщення, розмноження, взаємодії з іншими видами еколого-фауністичних комплексів. В основу спостережень покладено обсяг охопленої інвентаризацією території з урахуванням того, що тваринний світ постійно в русі і має достатню чисельність за видовим різноманіттям серед біоти. Дослідження та ведення постійних спостережень на території Національного природного парку «Синевир» за станом збереженості дикої фауни дозволяє з’ясувати місця постійного перебування видового складу тварин з наявною кормовою базою, їх міграційні маршрути та визначити, наскільки стабільна їх чисельність у різні пори року. Багаторічні спостереження показують стабільність чисельності та ступінь щільності дикої фауни на одиницю площі. Взаємне пристосування рослинних і тваринних видів у природних екосистемах утворює своєрідний ланцюжок живлення в екологічних умовах різних екотопів, що розвивається, сприяє формуванню не тільки відповідного складу рослинності, а й популяцій різних видів тваринного світу, які знаходять тут сприятливі умови для свого біологічного розвитку, влаштування житла і укриття свого потомства. Багато видів хребетних тварин займають по кілька біотопів, причому як лісових, так і лучних нижнього, середнього, верхнього і субальпійського поясів, а також і прибережних річкових долин та водотоків. Тому зі збільшенням різноманітності рослинності та врожайності як лісових видів, так і культурних, садів, городів, ягідників, лісового насіння та іншого, а також з ускладненням структури лісу, розчленуванням лісостанів на яруси, біогрупи, збільшується і кількість лісових мешканців. Особливо сприятливі захисні і кормові умови для фауни парку створюються у старих багатоярусних мішаних лісостанах природного походження. Як правило, тут багато всихаючих дерев, що важливо для птахів-дуплогніздників, є підлісок і підріст, вдосталь личинок, лялечок і комах як у лісовій підстилці, так і на її поверхні, а також гусені на гілках та листях, тож корм найбільш багатий на ви- довий склад для птахів і звірів буває тільки в лісах пралісового типу. Тому на території НПП «Синевир» протягом його функціонування при зборі наукової інформації та її узагальненні проводяться польові інвентаризаційні роботи відповідно до Програми ведення Літопису природи з обліку видового складу фауни, а дані відображаються у вигляді таблиць (табл. 9.1). Таблиця 9.1 Кількісні дані фауни по НПП «Синевир» Клас тварин Безхребетні Війчасті черви Коловертки Хромадорії Малощетинкові черви П’явки Зяброногі ракоподібні Максилоподи Вищі ракоподібні Павукоподібні Кліщі Губоногі Двопарноногі Ногохвістки Комахи Черевоногі молюски Двостулкові молюски Багатоніжки Разом: Хребетні Круглороті Костні риби Земноводні Плазуни Птахи Ссавці Разом: УСЬОГО: Кількість видів 1 12 3 12 2 6 4 2 71 29 23 27 1 1244 13 5 31 1486 1 19 12 7 140 56 235 1721 Особлива увага приділяється фоновим видам дикої фауни при відносному обліку на стаціонарних маршрутах та абсолютному обліку здебільшого за методологією моніторингових досліджень на облікових ділянках. Облікові маршрути та облікові ділянки є багаторічними стаціонарами, на яких можна отримати найбільш достовірні дані, а на окремих із них – узагальнені дані. На території Національного природного парку «Синевир» в плані вивчення фауни основна увага зверталася на хребетних тварин. Розділ 9. Тваринний світ Національного природного парку «Синевир» 223 9.2. Фауна безхребетних НПП «Синевир» Згідно з фізико-географічним районуванням, територія НПП «Синевир» лежить у межах Вододільно-Верховинської (райони Внутрішніх Горган та Воловецько-Міжгірської Верховини) та Полонинсько-Чорногірської областей. Відповідно до зоогеографічного районування територію парку відносять до Палеарктичної області, Бореальної Європейсько-Сибірської підобласті, Європейсько-Західносибірської лісової провінції, Центрально-Європейского округу, Карпатського району. Фауна безхребетних тут є характерною для Горган і, в меншій мірі, для Полонинського хребта. Різноманітність і відносна збереженість природних угруповань (змішаних лісів, боліт, полонин), а також наявність гір понад 1700 м впливає на біорізноманіття артроподів парку. Окрім досить поширених, тут трапляється чимало рідкісних, ендемічних та реліктових видів. 9.2.1. Історія вивчення фауни безхребетних Відомості про інвертебрат до заснування парку мають фрагментарний, вибірковий характер. Комплексні дослідження безхребетних НПП «Синевир» розпочались після його створення у 1989 році. Перші дані про окремі групи безхребетних території нинішнього НПП «Синевир» з’явились у першій половині минулого століття після виходу праць ряду угорських і чехословацьких дослідників (Csiki, 1908; Gregor, 1927; Petrovsky, 1937; Roubal, 1930-1941). Вивченню водних безхребетних (коловертки, кільчасті черви, ракоподібні) присвячені праці ряду дослідників (Власова, 1959; Білак, 1959; Лукін, 1962; Ивлев, Ивасик, 1967; Пархоменко, 2014). Планарій парку вивчала А.О. Чернишова (1993). Відомості про паразитичних філярій містить праця П.П. Желізняка (2003). Окремі дані про павуків знаходимо у працях М.В. Леготай (1958, 1973). Павукам з родини Linyphiidae, що трапляються на території НПП «Синевир», присвячена праця В.А. Гнелиці (2005), який наводить звідси 72 види. Завдяки каталогу В.В. Меламуда (2009) досить добре вивченими є панцирні кліщі парку. Губоногим і Двопарноногим багатоніжкам НПП «Синевир» присвячені роботи О.В. Кос’яненко (2000, 2001). Відомості про амфібіонтних комах (одноденки, бабки, веснянки, волохокрильці) парку містяться у працях таких дослідників, як: Жильцова (1967, 1977), Данко (1988), Годунько (2003, 2008). У зведеній праці С.М. Горба, Р.С. Павлюка і З.Д. Спуриса (2000) містяться окремі дані про поширення бабок на території парку. Прямокрилих і шкірястокрилих Українських Карпат, у тому числі на території сучасного парку, досліджував І.М. Ликович (1958, 1959). Значний внесок у вивчення напівтвердокрилих зробив Г.М. Рошко (1955, 1956, 1959). Рівнокрилих Українських Карпат досліджували В.М. Логвиненко (1961), В.О. Чумак (1998, 2004). Твердокрилих комах території НПП «Синевир» досліджували чимало вчених. Турунам Українських Карпат присвячені праці В.І. Пономарчук (1959, 1963) та В.Б. Різуна (1988, 2003). Дані про водних твердокрилих парку з родин плавунчики, плавунці, вертячки, водолюби містяться у працях О.Ю. Мателешка (2002, 2003, 2004, 2008а, 2008б, 2008в). Відомості про стафілінів НПП «Синевир» знаходимо у працях Ю.О. Богданова (1977) і О.Ю. Мателешка (2007). Пластинчастовусим твердокрилим Українських Карпат присвячені праці В.Г. Рошка (1988, 2003). В.В. Мірутенко (2010) наводить для території парку п’ять видів твердокрилих з родини малашок, а Е.В. Турис (1998) подає дані про м’якотілок. Т.П. Яницький (1996, 2001, 2003, 2013) відомий дослідженнями пігульників і златок регіону. Златок і вусачів вивчав І.К. Загайкевич (1956, 1958, 1978, 1987). Відомості про листоїдів містять праці В.М. Бровдія (1973, 1976, 1977). Довгоносикоподібних жуків НПП «Синевир» у різні часи досліджували такі вчені, як: Тверитина (1953, 1957, 1958), Погоріляк (1973), Тюх (2014), Назаренко, Пархоменко (2016). Сітчастокрилих Українських Карпат досліджували М.М. Бабідорич (1993), Г.В. Середюк (2015, 2016). Відомості про денних метеликів містяться у працях С.Г. Попова (1988, 2004, 2008), а нічних – у працях З.Ф. Ключко 224 Національний природний парк «Синевир» (2006) і Ю.М. Геряка (2010, 2013). Дослідженням листовійок займався В.О. Добей (1971). Рогохвостів і пильщиків Українських Карпат вивчали В.М. Єрмоленко (1957, 1959, 1966) та І.І. Бокотей (1956, 1966). Г.З. Осичнюк (1961) досліджувала бджолиних регіону. Відомості про джмелів Українських Карпат знаходимо в працях І.Б. Коновалової (2007, 2010). Мух-сірфід Українських Карпат досліджувала З.Л. Анікіна (1965-1972). Відомості про молюсків парку містяться у працях таких дослідників, як: Полевина (1959), Здун (1960) Байдашников (1985), Стадниченко (1984, 1990, 2004), Аністратенко (1994), Корнюшин (2002), Гураль-Сверлова (2008), Гураль-Сверлова, Гураль (2009, 2012), Макогон (2014). 9.2.2. Таксономічний огляд безхребетних Безхребетні є найчисленнішою у видовому відношенні групою організмів на території НПП «Синевир». Проте їх вивченість надто нерівномірна. Найкраще вивченими є окремі таксономічні групи, такі як багатоніжки, окремі родини павуків і твердокрилих. На сьогодні, згідно з літературними відомостями і даними власних досліджень, тут виявлено понад 1450 видів, що належать до шести типів: Плоскі черви (Plathelminthes), Коловертки (Rotifera), Нематоди (Nemathelminthes), Кільчасті черви (Annelides), Членистоногі (Arthropoda), Молюски (Mollusca). Переважна більшість видів належить до класу комах (Insecta) (Додаток Ж.1). Тип Плоскі черви (Plathelminthes) включає кілька класів вільноживучих або паразитичних червів. Серед останніх трапляється ряд небезпечних для людини і тварин видів. Вільноживучі плоскі черви існують здебільшого у водоймах, живляться дрібними безхребетними. До класу Війчастих червів (Turbellaria) належить планарія (Crenobia alpina) (Dana, 1766), що трапляється на території парку. До типу Коловертки (Rotifera) належить один клас – Rotatoria. Коловертки – це дрібні організми, що живуть у водоймах або у вологих місцях поза ними. Живляться водоростями, детритом, невибагливі до зовнішніх умов. На території НПП зареєстровано 12 видів коловерток. Тип Нематоди (Nemathelminthes) представлений кількома вільноживучими і паразитичними видами. Представники типу Кільчасті черви (Annelidae) водяться у водному середовищі або в ґрунті. На території парку тип представлений двома класами. Клас Малощетинкові черви (Oligochaeta) нараховує 12 видів, що живуть у ґрунті, вологій підстилці, гниючих стовбурах дерев. Види Allolobophora sturanyi (Rosa, 1895) і A. carpathica (Cognetti, 1927) є ендеміками Українських Карпат. До класу П’явки (Hirudinea) належать два види (Helobdella stagnalis (Linnaeus, 1758) і Piscicola geometra (Linnaeus, 1761)), які водяться у водоймах і живляться кров’ю хребетних тварин. Тип Членистоногі Arthropoda – найбагатший у якісному та кількісному відношенні тип тварин. Представники типу заселяють найрізноманітніші екосистеми парку. Підтип Ракоподібні (Crustacea) представлений на території НПП трьома класами: Зяброногі (Branchiopoda), Максилоподи (Maxillopoda) і Вищі ракоподібні (Malacostraca), що заселяють різноманітні водойми. Загалом тут виявлено 12 видів, найвідомішими з яких є вузькопалий рак (Astacus leptodactylus) (Eschscholtz, 1823) і представники роду Gammarus – бокоплави. Клас Павукоподібні (Arachnida) вивчений на території парку нерівномірно. Добре вивченою вважається родина Linyphiidae (Araneae), що нараховує 72 види. Серед них такі рідкісні види, як: Meioneta milleri (Thaler et al., 1997), Micrargus georgescuae (Millidge, 1976), Saloca kulczynskii (Miller & Kratochvil, 1939). Також для цієї території наведено 29 видів панцирних кліщів (Oribatida). Достатньо вивченими є багатоніжки НПП «Синевир». Клас Губоногі (Chilopoda) нараховує 23 види кістянок (Lithobiomorpha), геофілів (Geophilomorpha) і сколопендрових (Scolopendromorpha). Ці хижі тварини ведуть прихований спосіб життя і водяться під каменями, у ґрунті, гниючій деревині. Кістянка (Lithobius domogledicus) (Matic, 1961), крім території парку, відома ще з Румунії. Представники класу Двопарноногі (Diplopoda) заселяють схожі біотопи, як і губоногі, але на відміну від них є сапрофагами. Загалом на території парку виявлено 27 видів класу, серед яких близько половини є карпатськими ендеміками. Розділ 9. Тваринний світ Національного природного парку «Синевир» Найбільшим видовим різноманіттям на території парку характеризується клас Комахи (Insecta). На сьогодні тут відомо понад 1250 видів із 24 рядів класу. Фактична кількість видів щонайменше у 2-3 рази вища, що пояснюється недостатньою вивченістю окремих таксономічних груп комах. Представники ряду Одноденок (Ephemeroptera) є типовими амфібіонтними комахами, личинки яких розвиваються у воді протягом 1-3 років. Вони займають важливе місце у бентосних ценозах р. Теребля і її приток. За даними В.В. Поліщука та І.Г. Гарасевича (1986), їх середня кількість у річці в районі с. Синевир становила 100 особин/м2. Це здебільшого представники родів Baetis, Rhithrogena, Cloeon. Личинки бабок (Odonata) трапляються здебільшого у рівнинних річках, тоді як у гірських небагато видів. Зокрема, у верхній течії р. Теребля водяться такі реофільні види, як Calopteryx splendens (Harris, 1780), Platycnemis pennipes (Pallas, 1771). У невеликих стоячих водоймах у руслах річок розвиваються Lestes sponsa (Hansemann, 1823), деякі види роду Coenagrion тощо. Окремі види періодично залітають у високогір’я. Це, зокрема, Cordulegaster bidentata (Selys, 1843), а зрідка також представники родів Aeschna і Sympetrum. Личинки веснянок (Plecoptera) живуть майже виключно у текучих водоймах: струмках, потоках, річках. У річці Теребля та її притоках вони є важливим компонентом донної фауни, а також біоіндикаторами стану водойм. Найчастіше це представники родів Brachyptera, Nemoura, Leuctra. На відкритих територіях (луках, пасовищах, сінокосах) водяться численні прямокрилі (Orthoptera). Це здебільшого представники саранових (Acridoidea), а також коникові (Tettigonioidea) і цвіркунові (Grylloidea). Найвідомішими представниками ряду є: коник зелений, коник сірий, вовчок звичайний. Лише кілька видів трапляються вище верхньої межі лісу на полонинах: Miramella alpina (Kollar, 1833) Omocestus viridulus (Linnaeus, 1758) Chorthippus longicornis (Latrielle, 1804). Ряд Шкірястокрилі (Dermaptera) представлений у фауні НПП двома видами: Forficula auricularia (Linnaeus, 1758) і F. tomis (Kolenati, 1846). Вони водяться у затінених місцях, під каменями тощо. 225 Серед напівтвердокрилих (Hemiptera) виділяють водних і наземних. До перших належать водний скорпіон, ранатра, гребляки, водомірки. Вони трапляються у різноманітних водоймах: калюжах, ставках, болотах. Ряд видів можуть пошкоджувати культурні рослини. В умовах високогір’я трапляються наземні хижі види: Pentatoma rufipes (Linnaeus, 1758), Picromerus bidens (Linnaeus, 1758), Zicrona coerulea (Linnaeus, 1758). Характерними видами є також Nithecus jacobeae (Schilling, 1829), Geocoris dispar (Waga, 1839). Види Elasmostethus interstinctus (Linnaeus, 1758) і Pitedia juniperina (Linnaeus, 1758) є монофагами ялівцю. Із ряду Рівнокрилі (Homoptera) на території НПП найчисленнішими є попелиці (Aphidinea) і цикадові (Cicadinea). Багато з них є шкідниками сільськогосподарських рослин. Лише небагато видів живуть у суворих умовах високогір’я: Penthimia nigra (Goeze, 1778), Phylaenus leucophthalmus (Linnaeus, 1758). З околиць Синевирського озера описано самця рідкісного ендемічного виду цикадок Agallia carpathica (Melichar, 1898). Ряд Жуки (Coleoptera) – найчисленніший у видовому відношенні рядів комах. Загалом на території НПП «Синевир» виявлено 969 видів жуків, які належать до 65 родин. Найбагатшими на види тут є родини стафілінів (Staphylinidae) і турунів (Carabidae) (175 і 119 відповідно). Багатими у видовому відношенні є також родини листоїдів (Chrysomelidae) (76 видів), довгоносиків (Curculionidae) (66), вусачів (Cerambycidae) (44 види). Туруни – здебільшого хижаки, живляться іншими безхребетними. На берегах гірських водотоків і зволожених ділянках парку живуть види з родів Trechus, Nebria, Bembidion, Agonum, Deltomerus, Pterostichus. Відкритим ділянкам віддають перевагу стрибуни (рід Cicindela), Notiophilus aquaticus (Linnaeus, 1758), Poecilus cupreus (Linnaeus, 1758). Ряд видів характерні для лісового поясу: Carabus obsoletus (Sturm, 1815), Carabus glabratus (Paykull, 1790), Carabus linnaei (Panzer, 1810). Серед турунів є чимало ендемічних видів: Nebria rufescens (Stroem, 1768), Carabus zawadzkii (Kraatz, 1854), Trechus latus (Putzeys, 1847), Trechus pulpani (Rеska, 1965), Duvalius subterraneus (Miller, 1868), Deltomerus carpathicus (Miller, 1868), Pterostichus 226 Національний природний парк «Синевир» foveolatus (Duftschmid, 1812), Pterostichus pilosus (Host, 1789). Окрему екологічну групу серед твердокрилих складають гідробіонти, що трапляються у різноманітних водоймах. Так, Плавунчики (Haliplidae) живуть у водоймах з чистою проточною водою і бідною рослинністю. Жуки і їхні личинки живляться водоростями. Серед семи видів на території парку найчастіше трапляється Haliplus heydeni (Wehncke, 1875). Плавунці (Dytiscidae) живуть у найрізноманітніших водоймах. Види Hydroporus ferrugineus (Stephens, 1827) і Agabus guttatus (Paykull, 1798) трапляються у джерелах і струмках. Тільки на сфагнових болотах парку (Глуханя, Замшатка, Красний Звір) відмічені Hydroporus longicornis (Sharp, 1870), Hydroporus melanocephalus (Marsham, 1802), Ilybius crassus (Thomson, 1854), які потребують охорони у складі болотних екосистем. Представники родини вертячки (Gyrinidae) водяться здебільшого у спокійних місцях струмків і потоків і теж ведуть хижий спосіб життя. Жуки з родини Водобродки (Hydraenidae) живуть у річках і потоках, трапляються найчастіше на нижній поверхні каменів та інших предметів, занурених у воду, а також на рослинності. На території парку виявлено 14 видів родини. Водолюби (Hydrophilidae) живуть у різних водоймах: калюжах, канавах, розливах струмків. Загалом для НПП відомо 37 видів родини. Рідкісний середньоєвропейський водолюб Crenitis punctatostriata (Letzner, 1840) трапляється лише на верхових болотах. У місцях випасу худоби трапляються копрофільні види з родів Sphaeridium, Megasternum, Cryptopleurum. Жуки-водолази (Dryopidae) (8 видів) віддають перевагу текучим водоймам та їхнім берегам. Представники родини Мертвоїди (Silphidae) водяться здебільшого на трупах тварин, гниючих грибах тощо. На території парку найчастіше трапляються Phosphuga atrata (Linnaeus, 1758) і Nicrophorus vespillo (Linnaeus, 1758). Жуки-лейодіди (Leiodidae) здебільшого дрібних розмірів, трапляються на трупах дрібних тварин (наприклад, Catops nigrita (Erichson, 1837), C. subfuscus (Kellner, 1846), на підземних грибах (Leiodes oblonga (Erichson, 1845), Liodopria serricornis (Gyllenhal, 1813)) або в норах і гніздах тварин (Choleva nivalis (Kraatz, 1856)). В околицях с. Колочава виявлений сліпий вид Leptinus testaceus (J. Mueller, 1817), що живе на дрібних ссавцях та в їхніх гніздах. Найбагатшою у кількісному і якісному плані родиною твердокрилих парку є Стафіліни (Staphylinidae). Це здебільшого хижі види, що трапляються в різних органічних рештках (Metopsia clypeata (P.W.J. Mueller, 1821), Proteinus atomarius (Erichson, 1840)), на берегах водойм і у зволожених біотопах (Omalium caesum (Gravenhorst, 1806), Lesteva longelytrata (Goeze, 1777)), а також під каменями (Stenus carpathicus (Ganglbauer, 1896), Othius brevipennis (Kraatz, 1857)). Ряд видів з роду Eusphalerum трапляються на квітах і рослинності. Багато видів родини є ендемічними або середньоєвропейськими гірськими видами. Серед жуків з родини Пластинчатовусі (Scarabaeidae) відомі як рослиноїдні види (травневий хрущ, садовий і лучний хрущики), так і копрофаги, що живляться послідом тварин (жуки-гнойовики). Пігульники (Byrrhidae) – наземні жуки, трапляються на ґрунті, під каменями, у мохах, якими живляться. Вони є характерними мешканцями полонин парку. Більшість видів родини належать до середньоєвропейських гірських або ендеміків. Представники родини Сонечка (Coccinellidae) заселяють найрізноманітніші наземні стації. Преважна більшість видів жуків-сонечок на стадії личинки і дорослої комахи є хижаками, знищують велику кількість дрібних, переважно шкідливих комах. Із рослиноїдних видів в умовах парку поширена Subcoccinella vigintiquatuorpunctata (Linnaeus, 1758). Найпоширенішими видами є сонечка – двокрапкове (Adalia bipunctata (Linnaeus, 1758)) і семикрапкове (Coccinella septempunctata (Linnaeus, 1758)). Види Ceratomegilla notata (Laicharting, 1781) і С. alpina redtenbacheri (Capra, 1928) характерні для верхнього лісового і субальпійського поясів. Жуки-вусачі (Cerambycidae) живуть на рослинності і квітах, де отримують додаткове живлення. Їхні личинки розвиваються найчастіше у деревині різних порід. Окремі види можуть завдавати шкоди лісовому господарству. Характерними для НПП видами вусачів є: Rhagium inquisitor (Linnaeus, 1758), Carilia virginea (Linnaeus, 1758), Alosterna tabacicolor (De Geer, 1775). Розділ 9. Тваринний світ Національного природного парку «Синевир» До родини Листоїди (Chrysomelidae) належать рослиноїдні жуки, що трапляються найчастіше на квітах і листках, де отримують живлення. Там же трапляються і їхні личинки. Багато видів шкодять сільськогосподарським культурам. Окрім дуже поширених (колорадський жук (Leptinotarsa decemlineata (Say, 1824)), листоїд тополевий (Chrysomela populi (Linnaeus, 1758)), на території НПП трапляється чимало рідкісних ендемічних і монтанних видів з підродин хризомелін (Chrysomelinae) і земляних блішок (Alticinae). До Довгоносикоподібних (Curculionoidea) належать кілька родин, найбільшою з яких є Довгоносики (Curculionidae) – численна і важлива у господарському сенсі група комах. На території НПП «Синевир» встановлено 67 видів і можна очікувати понад 100 видів довгоносикоподібних жуків (Назаренко, Пархоменко, 2016). Cеред них багато ендемічних і монтанних видів, особливо з роду скосарів (Otiorhynchus). До ряду Волохокрильці (Trichoptera) належать амфібіонтні комахи, личинки яких живуть здебільшого у текучих водоймах. Віддають перевагу кам’янистим ділянкам гірських річок, де складають головну частину бентосу. Личинки живуть у «чохликах», які будують з частинок детриту або іншого матеріалу з дна водойми. Дорослі волохокрильці живуть біля водойм і не живляться. Загалом для гірської ділянки басейну р. Тиса наведено 32 види Trichoptera (Поліщук, Гарасевич, 1986). Це здебільшого представники родів Rhyacophila, Hydropsyche, Potamophylax. Серед ряду Лускокрилі (Lepidoptera) на території НПП найкраще вивчені денні метелики (Diurna). Найатрактивнішими серед них є косатці (Papilionidae). Досить часто в долинах трапляється махаон (Papilio machaon (Linnaeus, 1758)), гусениці якого розвиваються на зонтичних рослинах. Більш рідкісними є подалірій (Iphiclides podalirius (Linnaeus, 1758)) і мнемозина (Parnassius mnemosyne (Linnaeus, 1758)). Всі вони занесені до Червоної книги України (2009). Серед біланів (Pieridae) найчастіше трапляються білани капустяний (Pieris brassicae (Linnaeus, 1758)) та ріпаковий (Pieris rapae (Linnaeus, 1758)). На лісових луках можна побачити представників родини сонцевиків (Nymphalidae): денне павичеве око (Aglais io (Linnaeus, 1758)), адмірала 227 (Vanessa atalanta (Linnaeus, 1758)), жалібницю (Nymphalis antiopa (Linnaeus, 1758)). Характерними мешканцями гірських лук парку є види з роду гірняк (Erebia), що належать до родини сатирів (Satyridae). На сухих південних схилах можна побачити метеликів з родини синявців (Lycaenidae). Значно більше видів нараховують мікролепідоптери (Microlepidoptera) і більші лускокрилі (Macrolepidoptera), особливо з родин п’ядунів (Geometridae) і совок (Noctuidae). Звичайними видами відкритих просторів є совка озима (Agrotis segetum (Denis & Schiffermüller, 1775)) та металовидка-гама (Autographa gamma (Linnaeus, 1758)). Хвилівки, шовкопряд непарний (Lymantria dispar (Linnaeus, 1758)) і золотогуз (Euproctis chrysorrhoea (Linnaeus, 1758)) є небезпечними шкідниками деревних порід. Трапляються також представники родин листовійок (Tortricidae), павиноочок (Saturniidae), бражників (Sphingidae). Ряд Перетинчастокрилі (Hymenoptera) є одним із найбільших і найпрогресивніших серед комах. Перетинчастокрилі відіграють велику роль в екосистемах. Хижі і паразитичні види є найважливішими природними регуляторами своїх жертв і хазяїв. Рослиноїдні види здатні консумувати значну частину приросту фітомаси, а бджолині є найважливішими запилювачами квіткових рослин. Серед підряду Сидячечеревцевих (Symphyta) на території парку водяться пильщики, окремі види яких завдають шкоди сільському та лісовому господарству. На пошкоджених вітровалами і буреломами ділянках лісів можна побачити рогохвоста великого (Urocerus gigas (Linnaeus, 1758)), який є стовбурним шкідником ялини. Для субальпійських лук парку характерні такі види пильщиків, як: Rhogogaster punctatula (Klug, 1814), Rh. viridis (Linnaeus, 1758). Найвідомішими представниками підряду Стебельчасточеревцевих перетинчастокрилих (Apocrita) є бджоли (Apoіdea), веспоїдні оси (Vespoidea) і мурашки (Formicoidea). Серед бджолиних часто трапляються джмелі (рід Bombus), яких можна побачити на свіжих та сухих трав’янистих схилах. Загальновідомими представниками суспільних ос є оса германська (Vespula germanica (Fabricius, 1793)) і шершень (Vespa crabro (Linnaeus, 1758)). Мурашки є однією з найчисленніших серед перетинчастокрилих групою комах. У лісах 228 Національний природний парк «Синевир» парку вони займають домінуюче становище серед ентомофагів, місцями їх чисельність досягає 400 особин на 1 м2. Найпоширенішими видами є Formica rufa (Linnaeus, 1761) і F. polyctena (Foerster, 1850). Слід зазначити, що фауна рядів Лускокрилих, Перетинчастокрилих, Двокрилих та ряду інших таксономічних груп комах потребує подальших ґрунтовних досліджень на території парку. Тип Молюски (Mollusca) – другий за чисельністю тип тварин. Вони складають важливу ланку в ланцюгах живлення у водних і наземних екосистемах, виконують роль біофільтраторів, що очищають водойми від органічного забруднення. Молюски представлені на території НПП двома класами: Двостулкові (Bivalvia) та Черевоногі (Gastropoda). До першого належать молюски, що ведуть водний спосіб життя. В умовах Синевирського озера трапляється рідкісний вид – горошинка холодноводна (Neopisidium conventus (Сlessin,1877)). Другий клас включає як водні (наприклад, ставковик малий (Galba truncatula (O. F. Müller, 1774)), так і наземні форми (равлик виноградний (Helix pomatia (Linnaeus, 1758)). Окраса парку – слизень синій (Bielzia coerulans (Bielz, 1851)), що є карпатським ендеміком. 9.2.3. Рідкісні та зникаючі види безхребетних Одним із головних критеріїв створення нових заповідних територій та оцінки стану функціонування діючих об’єктів ПЗФ є наявність у складі їх фаун рідкісних і зникаючих видів, занесених до природоохоронних списків різного рівня (Червона книга України, Європейський червоний список, Червоний список МСОП тощо). Фауна Безхребетних характеризується високим біорізноманіттям завдяки існуванню на території НПП «Синевир» цілого ряду рослинних угруповань у різних висотно-рослинних поясах – від річкових долин до субальпійського поясу. Найбагатшою є фауна безхребетних лісових екосистем, особливо старих лісів за участі ялиці. Здебільшого у таких лісах трапляються види, пов’язані з підстилкою, відмерлими деревами або грибами, що ростуть на них. Це ендемічні (Allolobophora carpathica (Cognetti, 1927), Beskidia jankowskii (Jwlowski, 1938), Quedius transsylvanicus (Weise, 1875)), середньоєвропейські гірські (Carabus irregularis montandoni (Buysson, 1882), Bryaxis reitteri (Saulcy, 1875)), бореомонтанні (Ceruchus chrysomelinus (Hochenwarth, 1785), Pteryngium crenatum (Gyllenhal, 1808)) види. Чимало лісових видів занесено до Червоної книги України: Rosalia alpina (Linnaeus, 1758), Aglia tau (Linnaeus, 1758), Cucujus cinnaberinus (Scopoli, 1763). В умовах високогір’я переважають хижі форми (туруни, стафіліни, сонечка), а також фітофаги (прямокрилі, клопи, листоїди). Це здебільшого нелітаючі або погано літаючі геофільні види, а також світлолюбні види відкритих просторів. Через понижену температуру і значну зволоженість переважають гігрофільні і холодолюбні форми. Фауна безхребетних високогір’я є збідненою, однак тут зростає питома вага ендемічних, монтанних і бореальних елементів: Agallia carpathica (Melichar, 1898), Helophorus confrater (Kuwert, 1886), Choleva nivalis (Kraatz, 1856), Leiodes skalitzkyi (Ganglbauer, 1899), Bryaxis ruthenus (Saulcy, 1876), Pararaphes coronatus (J. Sahlberg, 1883), Anaspis arctica (Zetterstedt, 1828). Водна поверхня парку становить 215 га. Найбільшим в Українських Карпатах є озеро Синевир, яке належить до водно-болотних угідь міжнародного значення (рішення Бюро Конвенції про водно-болотні угіддя від 29.07.2004 р.). В озері зрідка трапляються водні жуки (Haliplus flavicollis (Sturm, 1834), Berosus signaticollis (Charpentier, 1825)). Тут можна побачити річкових раків. Лише в оз. Синевир в Україні живе рідкісний молюск горошинка холодноводна. Найбільшими сфагновими болотами парку є Глуханя і Замшатка. Тут трапляються рідкісні Hydroporus memnonius (Nicolai, 1822), Hydroporus melanarius (Sturm, 1835) (Dytiscidae), Quedius unicolor (Kraatz, 1857) (Staphylinidae). Болото Глуханя є прихистком для регіонально рідкісної бореальної перламутрівки болотяної (Boloria aquilonaris (Stichel, 1908)). У болоті в урочищі Красний Звір серед інших трапляються гірські й бореомонтанні види плавунців: Hydroporus ferrugineus (Stephens, 1827), Hydroporus melanocephalus (Marsham, 1802), Hydroporus longicornis (Sharp, 1870), водолюб Crenitis punctatostriata (Letzner, 1840). Розділ 9. Тваринний світ Національного природного парку «Синевир» 229 середньоєвропейських гірських та бореомонтанних видів. З них 22 види занесені до Червоної книги України. Ряд рідкісних видів безхребетних занесені до Червоного списку МСОП, Європейського Червоного Списку та в Додатки Бернської Конвенції. До Червоної книги сапроксильних жуків Європи занесено 61 вид. Крім того, 38 видів занесені до Червоної книги Українських Карпат і потребують охорони на регіональному рівні (табл. 9.2). У річках, потоках на території Національного парку водяться типові для Українських Карпат реофільні види: планарія (Crenobia alpina), плавунець (Oreodytes sanmarki (Sahlberg, 1834)), вертячка сутінкова (Orectochilus villosus (Mueller, 1776)), водобродки з родів Hydraena, Ochthebius, водолюби, трясовинні, жуки-водолази. У водотоках розвиваються личинки більшості видів одноденок, веснянок та волохокрильців. Фауна безхребетних НПП «Синевир» нараховує загалом близько 300 ендемічних, Таблиця 9.2 Охоронні категорії безхребетних тварин НПП «Синевир» Види Списки, категорії IUCN BernC ЄЧС ЧКУ ЧСЗ 2 3 4 5 6 Тетрадонтофора блакитна Tetradontophora bielanensis (Waga, 1842) Dunger, 1961 Зникаючий LC Красуня-діва Calopteryx virgo (Linnaeus, 1758) Вразливий LC Дозорець-володар Anax imperator (Leach, 1815) Вразливий NT Зникаючий NT 1 Кордулегастер двозубчастий Cordulegaster bidentata (Selys, 1843) NT Ризод борознистий Rhysodes sulcatus (Fabricius, 1787) VU Турун золотисто-блискучий Ешера Carabus auronitens escheri (Palliardi, 1825) NT Турун заплутаний Carabus intricatus (Linnaeus, 1761) LR/Nt V LC Турун нерегулярно-ямковий Carabus irregularis (Fabricius, 1792) NT Дельтомерус карпатський Deltomerus carpathicus (Miller, 1868) NT Гідропорус довговусий Hydroporus longicornis (Sharp, 1870) NT Плавунець-тинник потовщений Ilybius crassus (C. G. Thomson, 1854) VU Кренітіс пунктатостріата Crenitis punctatostriata (Letzner, 1840) NT Кведій карпатський Quedius transsylvanicus (Weise, 1875) Жук-олень Lucanus cervus (Linaeus, 1758) Рогачик скромний Ceruchus chrysomelinus (Hochenwarth, 1785) III Вразливий VU Рідкісний NT NT VU Щитовидка велика Peltis grossa (Linnaeus, 1758) Плоскотілка червона Cucujus cinnaberinus (Scopoli, 1763) VU NT II E Вразливий NT Національний природний парк «Синевир» 230 Продовження табл. 9.2 1 2 3 4 5 6 VU II E Вразливий VU Вусач мускусний Aromia moschata (Linnaeus, 1758) Вразливий NT Махаон Papilio machaon (Linnaeus,1758) Вразливий LC Подалірій Iphiclides podalirus (Linnaeus,1758) Вразливий LC Вразливий NT Вусач альпійський Rosalia alpina (Linaeus, 1758) Мнемозина Parnassius mnemosyne (Linnaeus,1758) II * Білан гірський Pieris bryoniae (Huebner, 1791) NT Райдужниця велика Apatura iris (Linnaeus,1758) Вразливий LC Стрічкарка тополева Limenitis populi (Linnaeus,1758) Вразливий NT Перламутрівка болотяна Boloria aquilonaris (Stichel, 1808) Синявець аріон Maculinea arion (Linnaeus, 1758) EN LR II V NT Павиноочка руда Aglia tau (Linnaeus, 1758) Вразливий LC Павиноочка мала Saturnia pavonia (Linnaeus, 1758) Рідкісний NT Шовкопряд березовий Endromis versicolora (Linnaeus, 1758) Вразливий NT Ведмедиця-господиня Callimorpha dominula (Linnaeus, 1758) Вразливий LC Ведмедиця велика Pericallia matronula (Linnaeus, 1758) Вразливий VU Орденська стрічка блакитна Catocala fraxini (Linnaeus, 1758) Вразливий LC Совка агатова зелена Phlogophora scita (Huebner, 1790) Бджола-тесляр звичайнa Xylocopa valga (Gerstaecker, 1872) VU Рідкісний LC Джміль піренейський Bombus pyrenaeus (Pérez, 1879) VU Джміль вурфленії Bombus wurflenii (Radoszkowski, 1860) VU Аріанта Петрі Arianta petrii (Kimakowicz, 1890) Рідкісний VU Умовні позначення: МСОП – Червона книга Міжнародного Союзу Охорони Природи; BK – Бернська Конвенція (1992), в таблиці – номер Додатка; ЄС – Європейський Червоний Список (1991): E – зникаючий; V – вразливий; R – рідкісний; I – невизначений; K – недостатньо відомий. ЧКУ – Червона книга України (2009); ЧКК – Червона книга Українських Карпат (2011): CR – такий, що перебуває у критичному стані; EN – такий, що перебуває у небезпечному стані; VU – вразливий; NT – близький до стану загрози зникнення; LC – відносно благополучний; DD – брак даних. Розділ 9. Тваринний світ Національного природного парку «Синевир» 231 9.3. Фауна хребетних НПП «Синевир» Національний природний парк «Синевир» сприяє збереженню природних комплексів та об’єктів, що дозволяє сформувати і зберегти цілісну гірську екосистему з регульованим природоохоронним режимом та створити більш сприятливі умови для збереження рослинного і тваринного світу східних Карпат в цілому. У цьому контексті важливою є можливість збереження цінних природних лісових біотопів, а також різноманіття видів фауни, що їх заселяють. Екологічна та біологічна цінність території Національного парку полягає у тому, що в природних екосистемах поширена значна кількість рідкісних видів хребетних тварин з високим національним та міжнародним природоохоронним статусом. Природоохоронна цінність даної території, зокрема, полягає в тому, що тут наявна більшість лісових та річкових видів хребетних, а саме: риби, земноводні, плазуни, птахи, ссавці, у т.ч. рідкісні і зникаючі види. Тут наявні сприятливі умови для тривалого відтворення популяцій тварин, які можуть бути привабливим предметом зоологічних та екологічних екскурсій під час розвитку екологічного туризму в Національному парку, що досить перспективно для розвитку його інфраструктури. Виявлені та досліджувані хребетні тварини належать до шести класів: круглороті, кісткові риби, земноводні, плазуни, птахи, ссавці. Загальна чисельність хребетних тварин на території НПП «Синевир» нараховує 235 видів (табл. Ж.2 Додатка). 9.3.1. Клас круглороті Cyctostomata Мінога угорська − Eudonomyzon dantordti (Regan). Заселяє неглибокі ділянки з проточною чистою водою, з піщаним, гальковим або замуленим дном. Нерест у кінці березня–квітні. Плодючість самки в середньому становить 2-4 тис. ікринок. Із заплідненого яйця розвивається личинка – «піскорийка». Перетворення личинки у дорослу особину закінчується перед нерестом. Поширена в р. Теребля та її притоках, а також Теребле-Ріцькому водосховищі. За чисельністю рідкісна. Занесена до Червоної книги України. 9.3.2. Клас кісткові риби Оsteichthyes Форель струмкова (Пструг) − Salmо truttа morfa fario (L.). Відрізняється яскравим забарвленням. Боки тіла жовтуваті або зеленуваті з численними круглими червоними і чорними плямами зі світлою вузькою облямівкою. Природні умови малих річок сприяють розселенню даного виду риб. Чиста швидка гірська вода протікає по природно створених перекатах, в основі яких суцільні кам’яні «поли», що формують перепад висот від 20 до 40 см і більше. На цих перепадах вода збагачується киснем. Такі місця і є улюбленими для форелі. Нерест проходить у листопаді-грудні. Самка залежно від віку відкладає від 100 до 3000 ікринок. З ікри через 40-60 днів розвивається личинка. На початку весни личинки перетворюються на мальків, які живляться поручайниками, поденками, бокоплавами, павуками, бабками, веснянками, молюсками, пізніше земноводними та рибою. Поширена в р. Теребля та її притоках і в гірських струмках. Чисельність звичайна. Форель озерна (Пструг) − Salmo truttа morfa laccustris (L.). Під час дослідження в р. Теребля нами не зареєстрована, але є всі підстави вважати, що вона водиться у Тереблянському водосховищі. На відміну від струмкової форелі вона має на тілі лише чорні плями, без світлої облямівки. Ікру відкладає восени або на початку зими. Лосось дунайський (Головатиця) − Hucho hucho L. Рідкісний вид. Поширений в р. Теребля та Теребле-Ріцькому водосховищі, підіймається вверх проти течії до с. Колочави. Відрізняється від інших лососевих риб здавленою, як у щуки, головою, сильно розвиненими зубами, вкритий дрібною лускою. Відкладає ікру протягом квітня–травня. Через 20-35 діб з ікринок виходять личинки, які швидко перетворюються в мальків. Характеризується високим темпом росту. Поширений в оз. Синевир. Занесений до Червоної книги України. Харіус європейський (Пірь) − Thymallus thymallus (L.). Водиться у водосховищі та виходить на нерест у потічки в березні–квітні. Самка відкладає 10-20 тис. оранжевих ікринок, з яких через 18-25 діб розвиваються ли- 232 Національний природний парк «Синевир» чинки. Личинки через 5-10 діб перетворюються на мальків. Як усі лососеві риби, харіус не переносить забруднення води, але до її гідрохімічного режиму менш вибагливий. Характеризується високим та довгим спинним плавцем, щільною лускою. Поширений в р. Теребля та її гірських притоках. Вид занесений до Червоної книги України. Вусач звичайний − Barbus barbus L. Характерною ознакою є виїмчастий спинний плавець, останній промінь якого закінчується зубчиками. Має довге хоботоподібне рило, у кутках рота 2 пари вусиків. Досягає досить великих розмірів і маси тіла до 4 кг. Нереститься протягом травня–червня. Одна самка під час нересту відкладає 2-8 тис. ікринок. Живиться личинками водних комах, молюсками, ракоподібними. Тримається ділянок річок з піщаним та гальковим дном і помірною течією. Досить рідкісний вид водойм Національного парку. Вусач румунський – Barbus petenyi Heck. Відрізняється від вусача звичайного дрібнішими розмірами і масою тіла. Довжина тіла не перевищує 30 см, маса 300 г. Відсутність колючого променя в спинному плавці, більш темне забарвлення тіла. Нереститься в кінці травня, червні й навіть у липні. Самка відкладає ікру порціями. Усього за час нересту самка відкладає до 5 тис. ікринок. Ікра отруйна. Біологія виду подібна до вусача звичайного. Вид численний. Піскар звичайний − Romanogobio gobio (Flem). Тіло товсте, хвостове стебло коротке, луска порівняно велика. Уздовж бічної лінії 8-11 темних плям. Нереститься у травні–червні. Живиться черв’яками, личинками водних комах, дрібними молюсками, бокоплавами. Піскар відіграє певну роль у живленні хижих риб. Звичайний вид середньої течії р. Теребля. Піскар гірський − Romanogobio uranoscopus (Agassiz). Звичайний вид. Біля рота має пару вусиків, більш довгі й тонкі. Веде природний спосіб життя. У водоймах Національного парку тримається ділянок річок з піщаним та гальковим дном. Нереститься у червні. Відкладає близько 2 тис. ікринок. Максимальна довжина риби не перевищує 100 мм, маса тіла до 40 г. Поширений в р. Теребля та її притоках. Занесений до Червоної книги України. Головень європейський (Клинь) − Squalius cephalus L. Для нього характерна широка клиноподібна голова, спина темно-зеленого кольору, черево − сріблясто-біле. Позаду зябрових кришок є досить велика темна пляма. Нерест проходить у травні та першій половині червня. Самки масою 3 кг відкладають до 200 тис. ікринок. За сприятливих умов розвиток ікри триває 18-22 доби. Молодняк живиться переважно комахами, а дорослі особини – рибою, земноводними. Поїдають навіть полівок і землерийок, які потрапляють у воду. Поширений на території Національного парку в р. Теребля. Водиться на ділянках ріки з порівняно глибокою водою, повільною течією; хоча дрібні особи тримаються на перекатах. Один з найбільш численних видів риб р. Теребля. Андруга – Telestes souffia agassizi A.Risso. Її легко відрізнити від інших риб завдяки наявності широкої темної смуги, що тягнеться вздовж бічної лінії від ока до кінця хвостового стебла. Максимальна довжина тіла 20 см, маса 150 г. Нереститься з кінця квітня і до середини травня. Самка відкладає до 10 тис. ікринок. Протягом тижня з ікри розвивається мальок. Живиться андруга водними комахами, їх личинками, а також водоростями. Звичайний вид риб верхів’я р. Теребля. Занесена до Червоної книги України. Ялець звичайний − Leuciscus leuciscus L. Любить чисту воду. На відміну від головня має більш стиснуте тіло і вужчу голову. Веде подібний до головня спосіб життя, розміри тіла дрібніші. Нерест спостерігається у квітні й першій половині травня. Самка відкладає 15-20 тис. ікринок. Звичайний вид. Мересниця (Гольян) − Phoxinus phoxinus (L.). Масовий вид риби в озерах Синевир та Озірце. Риба дрібна, довжина тіла не перевищує 9 см, маса – 20 г. Забарвлення – на основному золотисто-зеленому фоні наявні темні плями, які з віком набувають обрисів поперечних смуг; уздовж спини – темна смуга, черевце біле. Нерест проходить у квітні–травні. Самка відкладає до 1 тис. ікринок. При температурі води +10…+12° С за 15 діб з них розвиваються мальки. Живиться комахами, личинками та дорослими донними безхребетними, ікрою риб, жаб, падаллю. Цікавий як кормова база для форелі. Звичайний вид риб р. Теребля та стоячих водойм із чистою джерельною водою. Підуст звичайний − Chondrostoma nasus (L.). Характерними ознаками цього виду є Розділ 9. Тваринний світ Національного природного парку «Синевир» нижній рот у вигляді поперечної щілини, яка вкрита роговим чохлом. Водиться у водосховищі. Довжина тіла сягає 36-40 см, маса до 2 кг. Нереститься у березні–квітні. Самка відкладає 1,5-12 тис. ікринок, з яких через 15-17 діб розвиваються личинки. Живиться водоростями, личинками водних комах, яких «згризає» з каміння. Численний вид риб басейну річки Теребля. Верховодка звичайна − Alburnus alburnus L. Живе зграйками, тримається відкритих ділянок річок з порівняно спокійною течією. Тіло верховодки стиснуте з боків, нижня щелепа трохи довша за верхню і направлена догори. Максимальна довжина тіла 15 см. Самка відкладає ікру порціями у загальній кількості до 13 тис. у квітні–травні. Живиться комахами, зоопланктоном, ікрою інших риб. Численний і досить поширений вид риб. Бистрянка звичайна − Alburnus bipunctatus (Bloch). Бистрянку легко відрізнити від верховодки за наявністю двійчастої темної смуги вздовж бічної лінії. Живе до 5 років і досягає довжини тіла до 12 см. Протягом травня самка відкладає до 10 тис. ікринок, з яких через 11-18 діб розвиваються мальки. Живиться переважно безхребетними, зрідка ікрою інших риб. Один з численних видів риб верхів’я р. Теребля. Слиж − Nemachilus barbatulus L. Дрібні риби. Довжина тіла не перевищує 15 см. Тіло слижа майже повністю голе. На верхній губі є 3 пари вусиків. Нереститься у квітні–травні. Нерест проходить на мілководді з піщаним або дрібногальковим дном. У невелику заглибину, яку вигрібає самець, самка відкладає кілька тисяч ікринок. Запліднену ікру самець прикриває піском і галечником і оберігає до виходу личинок. Живиться донними дрібними черв’яками, молюсками, ракоподібними, личинками комах. Звичайний вид. Бабець-головач − Cottus gobio L. Бабець має два спинні плавці. На усіх плавцях, крім черевних, є темні поперечні смуги. Максимальна довжина тіла 12 см. Кістки зябрової кришки з шипами. Нерест проходить у квітні–травні, самець робить заглибину в піску або намулі, в яку самка відкладає від 100 до 1000 ікринок. Бабці малорухливі риби і не здатні тривалий час переслідувати свою здобич. Живляться личинками водних комах, молюсками, черв’яками. Нападають на дрібних 233 рибок, личинок та мальків. Досить численний вид, водиться як в р. Теребля, так і в потічках та водосховищі. Бабець барвистоногий − Cottus poecilopus Heckel. Відрізняється від бабця-головача наявністю на черевних плавцях 5-6 темних поперечних смуг. Довжина тіла до 15 см, маса до 130 г. Живиться бабець барвистоногий, як і попередній вид, личинками комах, дрібними молюсками, ракоподібними, інколи дрібною рибою, її личинками та мальками. Чисельність така ж, як і у попереднього виду. Окунь − Perca fluviatilis L. Характерним для окуня є розміщення черевних плавців під грудними, або навіть дещо попереду від них. Забарвлення тіла зеленувато-жовте, по боках тіла 5-9 темних поперечних смуг. Нерест проходить з другої половини березня до середини квітня. Самка відкладає залежно від віку від 10 до 1000 ікринок. Дрібні окуні живляться ікрою, личинками та мальками інших риб, різноманітними водними безхребетними тваринами. Дорослі особини – хижаки, які нападають не тільки на інші види риб, а й на дрібніших за себе окунів. Один з нечисленних видів риб р. Теребля (досить численний у ТереблеРіцькому водосховищі). 9.3.3. Клас земноводні Amphibia На території Національного природного парку «Синевир» водяться 12 видів земноводних, серед яких до ряду хвостатих належать 3 види та до ряду безхвостих – 6 видів. Серед земноводних Національного парку – 5 видів занесені у третє видання національної Червоної книги (2009 р.). Ще до недавнього часу ставкова жаба (Pelophylax lessonae) була невідома, але, у першу чергу, через те, що ці території Східних Карпат були недостатньо досліджені. Природні екосистеми Національного парку надзвичайно сприятливі для земноводних, яким притаманна значна частина біологічного циклу розвитку: заселяти болотні, лучні, природні лісові біотопи, розшукувати корм серед трав’янистих формацій або лісової підстилки, шукати укриття для зимівлі. До таких тварин, у першу чергу, належать сірі ропухи (Bufo bufo), два види бурих жаб: трав’яна (Rana temporaria) та жаба прудка (Rana dalmatina), які водяться на узлісних ділянках широколис- 234 Національний природний парк «Синевир» тяних лісів від прирічкових долин до верхнього лісового поясу. Саламандра вогняна – Salamandra salamandra L. Активна вночі або в хмарну, дощову погоду. На зимівлю збирається у жовтні, утворюючи групи до 15-20 особин. Пробуджується у квітні й заселяє змішані та листяні ліси з різними малими та більшими потоками і потічками, часом трапляється на ділянках листяних лісів біля берегів річок і потоків. Надає перевагу старим бучинам, на схилах південної експозиції. Живиться саламандра дощовими черв’яками, гусеницями, мокрицями, клопами, павуками. Яйцеживородна. Малята народжуються у травні в кількості 5-61 особини. Поширена у вологих листяних, змішаних, рідше хвойних лісах, а також на скелястих та кам’янистих схилах НПП «Синевир», укритих папороттю, мохом та листяною підстилкою. Чисельність звичайна. Занесена до Червоної книги України. Тритон карпатський − Lissotriton montadoni (Boulenger). Заселяє різні водойми, калюжі, канави, заводі, криниці, болота, озера Синевир та Озірце. У липні та на початку серпня тритони покидають водойми. У період наземного способу життя їх можна побачити у лісовій підстилці, під корінням та камінням. Живиться черв’яками, дрібними ракоподібними, комахами та їх личинками. Кладка ікри у травні–червні. У кладці від 35 до 250 ікринок. Цей вид є фоновим і відмічений у водоймах різних типів природного й антропогенного походження. Під час розмноження карпатські тритони в більшості випадків утворюють разом з альпійськими тритонами спільні колонії. Є досить поширеним і подекуди звичайним видом уздовж лісових хребтів та ґрунтових доріг, що пролягають паралельно гірським потокам. Занесений до Червоної книги України, але на території Національного парку. Тритон альпійський − Ichthyosaura alpestris (Laurenti). Найгустіші популяції альпійських тритонів спостерігалися в ставках природного походження (до 40 особин на 100 м2 водної площі), заплавних калюжах (до 10-15 особин). Щодо антропогенних водойм, то найвища концентрація тритонів даного виду спостерігалася в кар’єрах (10 особин на 100 м2). Живиться комахами, поїдає дощових черв’яків, молюсків, слимаків, павуків, п’явок. Ікру від- кладає у травні–червні. Кількість ікринок в одній кладці така, як у карпатського тритона. Поширений у водоймах Національного парку та під камінням і в пнях. Рідкісний вид, також занесений до Червоної книги України Тритон гребенястий − Triturus cristatus (Laur). На території парку водиться в канавах, водоймах, які розміщені по берегах річки Теребля і заростають водяною рослинністю. У водоймах з’являються у квітні–травні. А у вересні вже ідуть на зимівлю. Харчовий раціон тритона гребенястого складається переважно з комах, хоча поїдає і ракоподібних, молюсків, пуголовків, черв’яків. Ікру відкладає у травні та першій половині червня. Кумка жовточерева − Bombina variegata (L.). На території Національного парку водиться головним чином по долинах гірських річок, що пов’язане з фенологією весняної активності та поведінкою тривалого перебування у водоймах. Крім того, завдяки своєму захисному забарвленню, практично не має ворогів, які б виловлювали саме цих тварин. Кумка заселяє різні типи переважно мілководних водойм, але найчастіше тимчасові дощові калюжі, невеличкі пересихаючі водойми, що утворені на ерозійних ділянках схилів або вздовж лісових доріг біля малих чи середніх потоків, а також водойми антропогенного або напівприродного походження. Найбільша концентрація під час розмноження спостерігається в дощових калюжах глибиною понад 10 см. Хоча оточення водозборів, які заселяє даний вид, дуже різноманітне, перевага ж надається водоймам на пологих схилах, де присутні польові дороги, або околиці населених пунктів. Такі біотопи трапляються спорадично, тому і кумка належить до типових представників фауни парку з мозаїчним поширенням. Перші реєстрації особин даного виду в Національному парку бувають з кінця квітня, але розмноження і повноцінна активність цих тварин у різні роки реєструвались із середини першої декади травня. У водоймах трапляється з іншими видами земноводних, переважно зі звичайними та гребенястими тритонами, сірими ропухами та представниками групи зелених жаб. У кінці липня голосова активність кумок припиняється, а в кінці серпня та у першій половині вересня у кумок починається міграція до місць зимівлі, що концентруються поряд з місцями розмноження, як правило, на ерозій- Розділ 9. Тваринний світ Національного природного парку «Синевир» них ділянках схилів, у глибоких ямах та під корінням старих або мертвих дерев. Вид звичайної чисельності, але порівняно з іншими видами земноводних його чисельність є найбільш стабільною. Ропуха сіра (звичайна) − Bufo bufo L. У Національному парку для сірої ропухи найбільш притаманні біотопи, що розташовані поблизу приватних городів і околиць населених пунктів, подвір’я приватних садиб, берегів річок, а також у різноманітних дощових калюжах уздовж берегів місцевих потоків. Ці біотопи найбільш сприятливі для розмноження даного виду в парку. Розмножується сіра ропуха в дуже різноманітних водоймах, але найчастіше в ровах та мілководних стоячих або слабопроточних водоймах. Надає перевагу добре освітленим водоймам із достатньо прозорою водою, навіть при незначній наявності болотної рослинності. Найбільш характерний і численний представник даного роду. Головним чином трапляється в стаціях, де наявні елементи будь-яких господарських конструкцій або глибокі ерозійні ділянки. У кінці квітня переважна більшість ропух покидає ділянки розмножень і значна частина цих тварин мандрують на сусідні лісові та лучні ділянки, часто надають перевагу бучинам, де й залишаються на зимівлю. Масовий вихід дозрілих молодих особин сірих ропух із місць розмноження відбувається протягом кінця першої декади липня. Молоді особини, як правило, протягом літа мігрують у лісові урочища, де й зимують. Райка звичайна − Hyla arborea L. Трапляється на ділянках узлісь листяних лісів з розвинутими чагарниками, особливо вздовж вузьких річкових долин. Для локалізації угруповань квакш, як правило, необхідні хоч незначні водойми зі стоячою або слабопроточною водою. В умовах Національного парку концентрація особин у популяціях рідко перевищує 5-6 на 100 м2. Райка віддає перевагу дощовим озерцям, канавам або схилам чи дамбам, на яких проростають окремі чагарники або невисокі листяні породи дерев. Сприятливим фактором для існування локальних мікропопуляцій райок є поєднання різних типів ландшафту: лук, приватних сільськогосподарських ділянок, пасовиськ, ґрунтових доріг, обабіч яких ростуть окремі деревця, чагарники. У водоймах трапляються практично тільки 235 під час розмноження протягом травня–першої декади червня. Чисельність звичайна. Жаба трав’яна − Rana temporaria L. – домінантний вид земноводних у лісових урочищах Національного парку, але чисельність і щільність популяції повністю пов’язана з умовами біотопів, наявністю вологи. Головні місця концентрації під час розмноження зосереджені вздовж берегів річок та в неглибоких водоймах. Розмножується досить рано, як правило, з другої половини березня (у теплі ранні весни) до першої декади квітня, а до останньої декади квітня покидає водойми. Але у пізні й холодні весни може траплятись у водоймах протягом усього квітня, іноді навіть до першої декади травня. Самки відкладають ікру клубками від 150 до 400 ікринок. Живляться трав’яні жаби комахами, переважно жуками, прямокрилими, інколи дощовими черв’яками, молюсками, ікрою інших видів жаб та риб. Часті ранньовесняні заморозки є головною причиною загибелі значної частини популяції та ікри. Чисельність звичайна. Жаба прудка − Rana dalmatina Bonap. Найбільш типовий вид для бучин і на території парку має свій природний ареал. Саме на ділянках букових пралісів досягає своєї природної щільності. Хоча для розмноження мігрує до найближчих мілководних водойм, все ж переважну більшість своєї річної активності проводить у букових лісах, де і зимує у різних нішах під щільною буковою підстилкою. В умовах Національного парку переважно трапляється на ділянках, що чергуються між листяними та змішаними лісами. Рідкісний вид. Занесена до Червоної книги України. Жаба їстівна − Pelophylax esculentus (Linnaeus). Ці жаби трапляються переважно вздовж берегів штучних водойм. Розмножуються, як правило, з першої декади травня, але у водоймах перебувають протягом усього літнього періоду. Ці зелені жаби надають перевагу водоймам із стоячою водою, але розмножуються і на заплавних ділянках долин річок. Загалом їх чисельність у Національному парку є низькою, а поширення даного виду цілком пов’язане з антропогенними перетвореннями ландшафту, процесами синантропізації фауни. Поширюються у Національному парку лише завдяки формуванню водойм біля населених пунктів та впливу Тереблянського водосховища. 236 Національний природний парк «Синевир» Для всіх видів земноводних важливе значення має присутність підводної рослинності або опалого листя на дні водозбору, тому ці види найбільш охоче оселяються в змішаних лісах та бучинах. Важливим фактором для амфібій є оточення водойм. Найчастіше земноводні обирають водойми, навколо яких або поряд з якими розташовані не суцільні лісові урочища, а луки, пасовища, поля і польові дороги. В умовах Національного природного парку «Синевир» прокладання ґрунтових доріг є сприятливим для поширення практично всіх видів амфібій, але частина цих тварин саме на дорогах і гине. Наявність значних площ лісових кварталів навколо невеликих водойм або боліт не становить перешкод для заселення їх такими видами, як: Triturus alpestris, Triturus montandoni, Bombina variegata, Bufo bufo. На території досліджуваного району Національного парку локальні популяції карпатського і альпійського тритонів є досить поширеними і не перебувають під загрозою. Саламандра всюди нечисленна, але саме бучини є її природним середовищем, тут цей вид має найкращі умови для успішної зимівлі, сюди ці земноводні і мігрують в осінній період, переважно протягом вересня. 9.3.4. Клас плазуни Reptilia До класу плазунів, що трапляються на досліджуваних ділянках у Національному парку, належить 7 видів, і серед них два види занесені до національної Червоної книги. Ще недавно мідянка звичайна (Cоronella austriaca) не була внесена до переліку плазунів, що водяться у Національному природному парку «Синевир», але детальніші обстеження засвідчують, що мідянка дійсно з передгір’їв проникає узліссями та річковими долинами до окремих урочищ Національного парку. У спекотливе літо на території Національного парку, особливо на узліссях бучин, можна виявити полоза лісового (Zamenis longissimus (Laurenti)), що фіксувався у більш південних та південнозахідних регіонах Карпатського зоогеографічного району. Серед рептилій досліджуваної ділянки Національного парку фоновими видами є ящірка прудка (Lacerta agilis) і живородна (Lacerta vivipara), звичайний вуж (Natrix natrix), а також гадюка звичайна (Vipera berus), чисель- ність якої переважно помітно коливається або й скорочується. Цікавим представником в екосистемах Національного парку є безнога ящірка, яку інколи плутають зі змією мідянкою, – веретільниця ламка (Angvis fragilis). Веретільниця ламка − Anguis fragilis L. Трапляється на вузьких лісових стежках, особливо на ділянках узлісь, на схилах, де проводиться регулярний випас худоби. Можна вважати, що поширення цього виду плазунів у лісах Національного парку пов’язане з процесами приватного випасання худоби, під час якого протоптуються тимчасові ґрунтові стежки, підтримуються окремі ерозійні ділянки на схилах, а особливо важливо, що саме з допомогою випасання підтримуються типові біотопи з низькотравними асоціаціями, які є необхідні для веретільниць. Процеси вільного випасання худоби в горах часто сприяють поширенню й інших хребетних тварин, серед яких цілий ряд видів земноводних та птахів. Живородний вид плазунів. В одному приплоді з 6-17 яєць відразу народжуються малята. Народження молодих відбувається у серпні–вересні. У харчовому раціоні веретільниці багато комах, голих слимаків, дощових черв’яків. Щільність веретільниці в бучинах та змішаних лісах є низькою, часто коливається до 2-3 особин на 1 км маршруту лісових ґрунтових доріг. Ящірка прудка − Lacerta agilis L. Обирає добре освітлені ділянки південних схилів, часто біля сільськогосподарських угідь, на пасовищах та сіножатях, окраїнах узлісь та вирубок. Весняна активність виду спостерігається у квітні–травні. Парування відбувається у травні, а відкладка яєць у травні–червні (2-20 шт.). Малята вилуплюються з яєць у серпні–вересні. Живиться жуками, клопами, прямокрилими, двокрилими, а інколи молюсками, черв’яками та павукоподібними. Оселяється в норах або під трухлявими пеньками. Досить подібними є біотопи ящірки живородної (Lacerta viripara), але остання є найчисленнішою у більшості сприятливих біотопів Національного парку. Щільність прудкої ящірки у вказаних біотопах Національного парку та сусідніх лісах є нижчою, ніж у ящірки живородної. Ящірка живородна − Zootoca vivipara (Lichtenstein). Заселяє лісові галявини, лісосіки, полонини, вологі луки Національного Розділ 9. Тваринний світ Національного природного парку «Синевир» парку. Активна з квітня по серпень. Парується у травні. Вагітність триває близько 90 днів. У серпні самка народжує 2-12 малят. Живиться жуками, перетинчастокрилими, двокрилими, павуками, молюсками, дощовими черв’яками. Поширена у Національному парку більше і має вищу щільність практично у кожному лісництві. Щільність живородної ящірки коливається до 5-6 особин на 1 км маршруту з обліковою лінією до 10 м уздовж ґрунтових доріг попід лісові кордони. Чисельність звичайна. Вуж звичайний − Natrix natrix (L). Серед інших плазунів вуж найбільше залежний від присутності води та заболочених урочищ, де охоче живиться дрібними земноводними. У відповідних біотопах на досліджуваній території коливання чисельності звичайних вужів є незначними, але щільність цих тварин помітно коливається у різних лісництвах. Восени часто трапляється у світлих лісах. У зимовій сплячці перебуває з середини вересня–початку жовтня і до кінця квітня–початку травня. Після пробудження проходить парування. У липні–серпні самка вужа відкладає 7-28 яєць. Поява малят у серпні або пізніше. Основною поживою вужа є жаби, тритони, саламандри, риби, ящірки та мишоподібні гризуни. Поширений у лісових масивах, але часто трапляється вздовж річкових долин і нижніх частин гірських потоків. Чисельність звичайна. Мідянка звичайна − Coronella austriaca Laurenti. Трапляється нерегулярно серед заростей чагарників, на узліссях. Цей плазун охоче поселяється на ерозійних лісових ділянках, що часто формуються внаслідок лісогосподарських робіт, локального випалювання рослинності, згромадження деревини. Найбільш привабливими для мідянки є узлісся з невисокими чагарниками, невеликі відкриті площі серед рідколісся чи на вирубках, окраїни ґрунтових доріг, якими проганяється худоба, що сприяє підтримці важливих для даного виду ерозійних ділянок. Живородний вид плазунів. У кінці серпня–вересні самка народжує 2-19 малят. Живиться переважно прудкою ящіркою і веретільницями, інколи поїдає дрібних змій, гризунів, землерийок і навіть птахів. Очевидно, її чисельність помітно коливається у різні роки залежно від успішної зимівлі. Чисельність звичайна. Занесена до Червоної книги України. 237 Полоз лісовий − Zamenis longissimus (Laurenti). Водиться в південній частині Національного парку – біобаза с. Колочава, на узліссі та в чагарниках. Активний з травня до початку жовтня. У червні самка відкладає 5-9 яєць. Живиться переважно мишоподібними гризунами, пташиними яйцями та пташенятами. Рідкісний вид. Занесений до Червоної книги України. Гадюка звичайна − Vipera berus (L). У біотопічному відношенні гадюка надає перевагу добре прогрітим лісовим галявинам і вирубкам, малинникам та узліссям з достатньою кількістю густих чагарників. У таких біотопах щільність гадюки переважно досягає 0,5-0,7 особин на 1 км². Яйцеживородний вид плазунів. Малята народжуються (5-18 особин) у серпні–вересні. Живиться переважно дрібними гризунами, землерийками. Отрута гадюки звичайної є великою цінністю для фармацевтичної промисловості. Гадюка звичайна часто наражається на пастухів або збирачів ягід та грибів, отже, часто гине від їх рук. Тому в регіоні доцільно розгортати програму охорони плазунів, що гинуть через недостатньо високу екологічну свідомість населення. При цьому слід врахувати, що серед плазунів для людини саме гадюка звичайна, з точки зору сільськогосподарської практики, може розглядатись як найбільш корисний вид наземних хребетних, бо у кормовому раціоні цих плазунів переважають дрібні мишоподібні гризуни. Відносно нечисленна у лісах Національного парку. 9.3.5. Клас птахи Aves До цього часу в екосистемах Національного природного парку «Синевир» зареєстровано 140 видів птахів, де 79 видів належать до співочих, що переважно оселяються у лісових екосистемах, екотопах, чагарникових заростях. В орнітофауні Національного парку виявлено 101 вид гніздових птахів, серед яких 48 видів гніздуються і є осілими на його території. Також на території Національного парку трапляються 23 види перелітних птахів, що пролітають через територію під час весняної або осінньої міграції, а також 4 види, які в умовах парку тільки зимують. Важливо, що усі наведені нижче у систематичному переліку види птахів регулярно або періодично 238 Національний природний парк «Синевир» трапляються на території НПП «Синевир» і в субальпійських заростях. Видовий склад орнітофауни досліджуваних лісництв Національного парку різноманітний, але оскільки територія є лісовою гірською країною, то тут порівняно бідно представлені види водоплавних та болотних птахів, які на території парку є переважно перелітними під час сезонних міграцій – гуска сіра (Anser anser), а також, можливо, й інші види гусей, журавель сірий (Grus grus), чайка (Vanellus vanellus), мартин звичайний (Chroicocephalus ridibundus (L). Найбільшу кількість видів нараховує ряд горобцеподібні (Passeriformes), серед яких найбільш численні – родина мухоловкові (Muscicapidae), що об’єднує 16 видів співочих птахів, родина в’юркові (Fringillidae), що включає 12 видів, а також родина кропив’янкові (Sylviidae), що об’єднує 10 видів чагарникових птахів. Ряд горобцеподібних включає багато цікавих видів, як приклад – хижий птах серед співочих видів – сорокопуд сірий (Lanius excubitor), що занесений до національної Червоної книги. Сорокопуд сірий оселяється на узліссях уздовж лісових кордонів та річкових коридорів, активно полює на дрібних гризунів та птахів. У Національному парку цей вид гніздується, а у малосніжні зими – зимує. Ряд соколоподібні (Falconiformes) у Національному парку нараховує дві родини, що об’єднують 13 видів і з них найбільше число входить до складу національної Червоної книги – 5 видів (підорлик малий (Aquila pomarina), орел-карлик (Hieraaetus pennatus), змієїд (Circaetus gallicus), беркут (Aquila chrysaetos), сапсан (Falco peregrinus). З усіх рядів найбільш повно у Національному парку представлений ряд дятлоподібні (Piciformes), що в Україні об’єднує 10 видів, а в Національному парку «Синевир» виявлено 9 видів. Усі види дятлів практично повністю меншою або більшою мірою залежать від наявності суцільних лісових масивів. Ці птахи не тільки важливі санітари лісостанів, вони одночасно забезпечують житлом багатьох інших птахів, які неспроможні самостійно видовбати дупло у трухлявому чи сухому стовбурі. Найбільшим серед дятлів Європи є жовна чорна (Dryocopus martius). Він не тільки очищає стовбури найбільш хворих дерев, але й забез- печує житлом найменшу в Європі сову і найбільш рідкісного в Україні – сичика-горобця (Glaucidium passerinum), що занесений до національної Червоної книги. У Національному парку водяться 6 видів сов, але до Червоної книги занесено 4 види і з них – довгохвоста сова (Strix uralensis), яка у Національному парку «Синевир» має найбільш стабільну популяцію. Цей вид, як і сичик-горобець та сич волохатий, належить до сибірського типу фауни, що, головним чином, у нашій країні притаманні тільки тайговим лісам Карпат та Полісся. У Національному парку виявлено 19 видів птахів, занесених до Червоної книги України. Особливими реліктами серед них є лелека чорний (Ciconia nigra) та беркут (Aquila chrysaetos). Загальний перелік видів указаний у систематичному списку птахів (табл. Ж.2 Додатка). Гніздова орнітофауна Національного парку налічує 101 вид птахів. Загалом тривалість гніздового періоду на території Національного парку розтягається від першої декади березня (у деяких видів сов та беркута, а у теплі зими і у крука з кінця третьої декади лютого) до середини липня, а іноді й до кінця серпня (у синантропних видів – горлиці садової, горобців хатніх). Для хижих птахів гніздовий період триває найдовше – понад 150-160 днів (наприклад, виліт молодих пташенят у беркута може припадати на кінець липня або першу декаду серпня), а інкубаційний період у різних видів триває від 26 до 55 діб. Найбільш раннє гніздування починається у беркута, крука, сірої та вухатої сови (незначні відмінності стосовно тривалості гніздового періоду в інших сов), а найбільш пізнє гніздування притаманне пізнім мігрантам, таким як вивільга, що прилітає у район досліджень у середині травня, а відлітає уже в першій декаді серпня. Тривалість гніздового періоду більшості горобцеподібних птахів не перевищує 75 днів, при тому, що частина видів протягом гніздового сезону мають по два виводки. З ряду лелекоподібні (Ciconidae) у парку гніздуються тільки лелека білий (Ciconiа сiconiа), що утворює нечисленні синантропні поселення, переважно не більше 1-2 гнізд у селі, і лелека чорний (Ciconiа nigra), що гніздується на території НПП «Синевир» лише у старовікових лісах ур. Песся Ріка Чорноріцького ПОНДВ. Розділ 9. Тваринний світ Національного природного парку «Синевир» З ряду гусеподібні (Anseriformes) на території Національного парку в незначній кількості гніздується тільки крижень (Anas platyrhynchos). Аналізуючи гніздову орнітофауну Національного парку, ми розподілили всі наявні тут види відповідно до присутніх біотопів і у таблицях подаємо характеристику біотопічного розподілу, що дає можливість проаналізувати, які біотопи найбільш заселені і найчастіше заселяються птахами у гніздовий період. Окремий аналіз такого біотопічного розподілу виконаний для дендрофільних птахів (табл. Ж.4 Додатка). У цій таблиці ми виділили види птахів, що гніздуються на території Національного парку, але мають різний статус, зокрема, окремі з них є осілими, а тому не тільки перебувають тут у гніздовий період, але й зимують, а інші після гніздування відлітають у південні широти. Також тут виділені види за частотою, з якою вони трапляються, та кількістю в екосистемах Національного парку. Рідкісні види трапляються переважно поодинокими парами або з дуже низькою щільністю (менше 1 пари/1 км2), нечисленні, поширені, як правило, нерівномірно, і їх щільність також не перевищує кількох пар на 1 км2. Звичайні види поширені переважно рівномірно відносно своїх гніздових біотопів, мають відносно стабільну чисельність, а численні види, як правило, дуже поширені в переважній більшості біотопів усіх екосистем Національного парку і мають найвищу щільність у гніздовий період. 9.3.5.1. Птахи Національного природного парку «Синевир» Гніздова орнітофауна лісових екосистем розділена нами на відповідні відносно типові біотопи, що поширені на території Національного парку (табл. Ж.3 Додатка). Тут переважають як природні, так і похідні смерекові ліси, окремі невеликі ділянки букових та мішаних лісостанів, зокрема і давніх бучин. Вони, у свою чергу, розділені нами на старі та молоді ліси, хоча ця класифікація у даному випадку є відносною і більше стосується не встановлених нормами таксаційних параметрів, а вибору птахами ділянок, старших або молодших за лісостан віком 100 років. Природні або похідні насадження, старші за 100 років, умовно 239 відносимо до старих лісів, хоча розуміємо, що в лісовій таксаційній класифікації ці ліси ще не є цілком старими. Розглядаючи види з точки зору їх цінності для заповідання територій та визначення особливостей аутекології, що важливі для подальшого збереження рідкісних видів на природоохоронних територіях НПП «Синевир», ми наводимо більш детальні дані про деякі види птахів, що занесені до національної Червоної книги. Лелека чорний − Ciconia nigra (L). Прилітає наприкінці березня − у квітні. Птах масою до 3 кг. Забарвлення більшої частини оперення в дорослих особин чорне, із зеленим полиском. Нижня частина грудей і черево білі. У молодого птаха колір оперення чорно-бурий. Віддає перевагу старим глухим лісам поблизу водойм і боліт. Прилітає на гніздування у квітні. Пари гніздяться на відстані 2,5-3,5 км одна від одної. Гніздо влаштовує на старому дереві у розгалуженні стовбура на висоті 6-20 м. Яйця відкладає у травні. У повній кладці 2-6 яєць, найчастіше 4. Насиджують кладку самка і самець протягом 32-34 днів. У виводку 1-5 пташенят. Пташенята починають літати у віці близько 2 місяців. Статева зрілість настає у віці 3 років. Відліт відбувається у серпні–жовтні. Поширений на території Національного парку частково. Трапляється на околицях села Колочава та в урочищі Песся Ріка. Рідкісний вид. Занесений до Червоної книги України. Гоголь − Bucephala clangula (L). Залітний птах масою 400-1400 г. Голова велика, шия тонка. У самця на чорній голові із зеленим відблиском при основі дзьоба біла пляма. Груди, шия, боки тіла й черево яскраво-білі, спина чорна, на крилі велике біле «дзеркальце». Очі та ноги жовті, дзьоб сірий. Самка сіра з коричневою головою, білим шийним кільцем і білуватим черевом. Заселяє водойми з лісистими берегами. На території парку трапляється на Теребле-Ріцькому водосховищі. Токує на воді. Гніздиться в дуплавих деревах, глибина дупла 35-100 см, діаметр 25-30 см. Кладка в гніздо 8-12 голубувато-зелених яєць. Насиджує самка 27-28 діб. Пташенята починають літати в липні. Живиться личинками комах, молюсками, ракоподібними, а також дрібною рибою. Відлітає у жовтні–листопаді. Рідкісний вид. Занесений до Червоної книги України. 240 Національний природний парк «Синевир» Підорлик малий – Clanga pomarina Brem. Маса самця 1-2 кг, самки 1,2-1,6 кг, розмах крил 134-160 см. У дорослого птаха оперення буре, верх голови і задня частина світліші. Махові пера темно-бурі, верхні покривні та зісподу крила бурі або світло-бурі. Дзьоб чорний, восковиця і пальці жовті. Молодий птах темно-бурий. Оселяється у вологих листяних лісах. На місцях гніздування з’являється наприкінці березня – у першій половині квітня. Гніздо влаштовує на деревах на висоті 6-30 м. Діаметр гнізда 75-170 см, висота 40-120 см. Початок кладки яєць у травні – 1-2 шт. Насиджує самка 38-43 доби. Майже завжди старше пташеня вбиває молодшого, залишає гніздо у 2-місячному віці на початку серпня. Статевозрілим стає на 4-5-му році життя. Живиться переважно комахами та хребетними дрібних і середніх розмірів. Зрідка поїдає рештки тварин, що загинули. Відлітає у вересні. Селиться у старих лісах різних типів на території парку в урочищі Чорна Ріка та на горі Кам’янка. Рідкісний вид. Занесений до Червоної книги України. Яструб малий − Accipiter nisus (L). Маса самця 100-200 г, самки 200-300 г, розмах крил 60-75 см. Самець зверху темно-сизий, лоб буруватий. Над оком нерідко буває білувата «брова», на потилиці нечітка біла пляма. Горло сірувато-біле, щоки руді. Низ сірувато-білий з рудими або бурими поперечними смугами. Боки тулуба руді. Махові пера зісподу білуваті, з темною поперечною смугою. У самки білі «брови». Молодий птах подібний до самки. Гніздо робить на дереві, частіше в середній частині крони. Діаметр гнізда 3040 см. Повна кладка у травні. У кладці 4-6 білих із сіруватими плямами яєць. Насиджує самка 32-35 діб. Пташенята сидять у гнізді 5-6 тижнів. Живится дрібними птахами, мишоподібними гризунами. Полює із засідки або наздоганяє здобич. Трапляється найчастіше у листяних лісах. Поширений на території парку в околицях сіл Колочава та Негровець. Рідкісний вид. Занесений до Червоної книги України. Змієїд – Circaetus gallicus (Gmelin). Маса самця 1,4-1,7 кг, самки 1,5-2,0 кг, розмах крил 170-185 см. Дорослий птах зверху сіруватобурий або бурий. Шия спереду і воло бурі або білі, з бурими плямами. На світлому споді крил чорно-бурі смуги. Хвіст з темними поперечними смугами. Дзьоб чорний, восковиця і ноги блакитно-сірі. Райдужна оболонка ока жовта. Гніздиться в старих високостовбурних лісах поблизу галявин, зрубів. Гніздо будує на дереві на висоті 20-23 м, діаметр гнізда 4548 см. Кладка з одного яйця у другій половині квітня – на початку травня. Нерідко – один раз на 2 роки. Насиджують самець і самка 35-37 днів. Пташенята з’являються у червні, залишають гніздо в кінці липня – у першій половині серпня. Живиться зміями, рідше жабами, ящірками, пташенятами та дрібними гризунами. Відлітає на зимівлю у вересні – на початку жовтня. Поширений у пралісових лісах південної частини парку. Вид рідкісний. Занесений до Червоної книги України. Беркут − Aquila chrysaetos (L). Великий птах, маса самця 2,8-4,0 кг, самки 4,0-5,0 кг, розмах крил 190-227 см. У дорослого птаха пера верху голови і задньої частини шиї рудувато-вохристі із золотистим відтінком, видовжені, загострені, нагадують гриву. Інше оперення темно-буре. Хвіст сіруватий з вузькими темними поперечними смугами. Дзьоб синюватий, восковиця і пальці жовті. Райдужна оболонка ока світло-коричнева. Гніздиться на території НПП «Синевир», г. Кам’янка в районі озера Синевир. Гніздо влаштовує на високому старому дереві та скелях. Діаметр гнізда 1,0-2,0 м, інколи до 3 м, висота 1,5-2,0 (4) м. Повна кладка у березні з 1-2 брудно-білих плямистих яєць. Насиджує кладку самка 40-45 діб. Пташенята сидять у гнізді 9-10 тижнів. Живиться беркут зайцями, молодими косулями, глушнями, тетерюками. Рідкісний вид. Занесений до Червоної книги України. Глушень – Tetrao urogallus L. Найбільший представник ряду куриних Карпат. Самець досягає маси до 6,5 кг, а самка 4 кг. У самця верхня частина забарвлена в чорний колір, на якому є сіруваті хвилеподібні смуги, а нижня частина чорно-бура, черевна частина усіяна білими плямами. Самка відрізняється чорнобурим забарвленням верхньої частини тіла з рудуватими смугами, на нижній частині видно чорно-бурі смуги. На території парку селиться в зоні верхньої межі хвойних лісів та соснового криволісся. Токування починається на початку березня. Гніздо на землі будує самка. Розмір гнізда діаметром 20-30 см, висота 10-20 см. Повні кладки відмічені на початку травня, у кладці до 10 яєць. Самка насиджує протягом 21-23 діб. Пташенята живляться переважно дрібними комахами, гусінню і ля- Розділ 9. Тваринний світ Національного природного парку «Синевир» лечками, а дорослі живляться лісовими ягодами, насінням, узимку переважно хвоєю. Глушень поширений в лісових масивах парку приполонинної частини шпилькових лісів вище 800 м н.р.м. Чисельність звичайна. Занесений до Червоної книги України. Тетерук – Lyrurus tetrix L. Птах розміром свійської курки масою 0,7-1,6 кг. Самець забарвлений у чорний колір з металічним полиском на голові й нижній частині тіла. На крилах є «дзеркальця», над очима – голі червоні «брови». Хвіст прикрашений загнутим пір’ям. Самка меншого розміру, має рудуватий колір. На хвості невелика вирізка. На території Національного парку зустрічається здебільшого в приполонинній частині негустих гірських лісів та заростях соснового криволісся. Токування починається в березні з початком танення снігу, триває до середини або до кінця травня. Гніздо робить на землі під кущами і добре маскує рослинністю. Діаметр гнізда 15-24 см, висота 4-12 см. Повна кладка припадає на квітень–травень, 4-12 яєць. Насиджує самка 21-23 доби. Пташенята через 10 днів уже перелітають з місця на місце. Живиться лісовими ягодами, насінням. У літний період в раціон добавляються жуки, мурашки, а в зимовий ще сережки вільхи і берези. Вид рідкісний. Занесений до Червоної книги України. Орябок − Tetrastes bonasia (L). Найдрібніший птах серед тетерукових. Маса 350-500 г. Забарвлення бурувато-сіре з рудими боками і темними поперечними малюнками. На голові невеликий «чуб». У самця на підборідді й горлі чорна пляма, оточена білою смугою. Хвіст заокруглений з чорною смугою на кінці. Оселяється у пралісах букових і хвойних деревостанів з підліском і невеликими галявинами. Токування відрізняється від токувань тетерука і глушня тим, що кожен самець орябка токує біля своєї самки. Гніздо робить на землі, вимощує сухою травою, листям. Діаметр гнізда 1220 см, висота 4-8 см. Кладка у другій половині квітня – 6-14 яєць. Насиджує самка 20-21 добу. Пташенята стають дорослими через 6-7 тижнів. Живится рослинним і тваринним кормом. Поширений в приполонинній зоні букових та хвойних лісів, на висоті 1200-1400 м н.р.м. Чисельність звичайна. Вид занесений до Червоної книги України. Голуб-синяк − Columba oenas L. Птах трохи менший за свійського голуба, маса 250- 241 300 г. Дорослий птах сизо-сірого кольору, з металічним зеленим і пурпуровим полиском на боках і задньому боці шиї та з рожево-винним нальотом на волі. Селиться в пралісових дуплистих листяних і шпилькових деревостанах. На територію парку прилітає в кінці лютого – на початку березня. Відкладає яйця в дупло – 2 шт. чисто-білого кольору. Повна кладка у квітні. Насиджують обидва птахи 1718 діб. У кінці травня буває друга кладка. Живиться насінням листяних порід і культурних рослин, підбираючи його з землі. Відлітає у вересні–жовтні. Чисельність звичайна. Занесений до Червоної книги України. Пугач – Bubo bubo (L.). Великий птах, маса 1,5-4,2 кг, розмах крил 160-188 см. Дорослий птах зверху темно-рудий з чорними повздовжніми і поперечними смугами. На голові довгі чорні з рудими краями пір’яні «вушка». Нижня частина тіла білувата або жовтувата з бурими смугами. Гніздо влаштовує безпосередньо на землі, на виступах скелі, печери, яру, у лісах – найчастіше під вивернутими деревами або в дуплі дерева. Повна кладка в кінці березня – на початку квітня з 2-3 (рідше 4) білих майже кулястих яєць. Насиджує самка 33-35 діб. Пташенята стають дорослими через 12-13 тижнів. Живиться зайцями, ховрахами, білками, куріпками, орябками, тетерюками, качками, куликами. Полює вночі. Поширений на території парку в старих лісах з густим підліском. Вид звичайний. Занесений до Червоної книги України. Сова довгохвоста – Strix uralensis Pall. Маса сови 600-1300 г, розмах крил 124-134 см. Голова велика з сіруватим, добре помітним лицевим диском і чорними очима. Забарвлення вохристо-сіре, із густими повздовжніми темними ряботинами. Активна і вдень, особливо похмурої погоди. Гніздо влаштовує у старих гніздах канюків або круків, спорохнявілих пнях, дуплах старих дерев, зрідка на землі. Повна кладка у квітні з 3-4 (рідше 6) яєць. Насиджує самка 27-29 діб. Вигодовують пташенят обоє батьків. Пташенята стають самостійними через 5-6 тижнів. Живиться переважно мишоподібними гризунами, але восени і взимку білками й птахами. Поширена на території парку в листяних, мішаних і хвойних лісах. Трапляється в урочищі Чорна Ріка. Вид рідкісний. Вид занесений до Червоної книги України. 242 Національний природний парк «Синевир» Дятел трипалий – Picoides tridactylus (L). Маса птаха 65 г. Верх тіла чорний з білими плямами і білою смугою вздовж спини. У самців на голові золотисто-жовта «шапочка». Низ тіла білий з чорними повздовжніми і поперечними плямами. Ноги трипалі. Віддає перевагу старим корінним шпильковим деревостанам. Пара утворюється у квітні – на початку травня. Гніздо влаштовує найчастіше в дуплі смереки. Дупло робить майже виключно в сухому або гнилому дереві. Повна кладка з 3-5 білих яєць у кінці квітня – на початку травня. Пташенята вилуплюються в середині червня, залишають гніздо в першій половині липня. Живиться стовбурними шкідниками та вільноживучими безхребетними, тобто гусінню лускокрилих, перетинчастокрилих, павуками та мурахами. Поширений на території парку в північній його частині, де зростають ялинові ліси. Вид рідкісний. Занесений до Червоної книги України. Дятел білоспинний – Dendrocopos leucotos (Bechst.). Птах невеликих розмірів, маса якого близько 100 г. Спина, широкі смуги на крилах і на бічних перах хвоста – білі. Низ тіла світлий з чорними повздожніми плямами. Підхвістя рожеве. Оселяється в старих мішаних і листяних лісах, особливо букових пралісах парку. Формування пари і будування дупла – у квітні. Гніздо влаштовує в дуплі, нерідко в пеньку. Повна кладка з 5-6 білих яєць у травні. Пташенята вилуплюються в кінці травня – на початку червня. Живиться переважно деревними паразитами, рідше вільноживучими комахами, восени і взимку ягодами, насінням, буковими горішками. Чисельність звичайна. Занесений до Червоної книги України. 9.3.5.2. Зимова орнітофауна Біологія та чисельність зимуючих птахів залишається недостатньо вивченою не тільки в Україні, й в більшості європейських країн. Це зумовлено труднощами, пов’язаними з проведенням польових досліджень, відсутністю уніфікованих методик, а також складними особливостями біології зимуючих птахів. Тепер у багатьох європейських країнах зареєстровано помітне скорочення чисельності більшості видів птахів. Серед причин такого зменшення чисельності виділяють погіршення умов зимівлі птахів, зміни клімату, що мають глобальний характер. Саме в зимовий період протягом останніх десятиліть на європейському континенті помітні значні зміни кліматичних умов, які, відповідно, мають помітний вплив на зміни у зимовому поширенні та динаміці чисельності багатьох видів. Зимові умови у Східній Європі для багатьох видів є дуже складними, тому частина періодично зимуючих у нас видів відлітають у Західну чи Південну Європу. Успішність зимівлі для багатьох негоробиних та горобиних птахів у наших широтах, у першу чергу, залежить від температурного режиму та тривалості снігового покриву. Для багатьох видів успішність зимівлі залежить від кількості опадів загалом, і особливо негативними є опади у вигляді дощу, якщо вони тривають протягом кількох днів. Частина видів дуже негативно реагує на значну кількість опадів снігу, і якщо протягом короткого часу випадає більш як 20 см снігу, то це багатьох птахів змушує мігрувати південніше або ж частина популяцій може загинути в умовах нашої країни. Такі складні зимові умови особливо несприятливі для зимівлі багатьох негоробиних птахів – куриних, хижих та сов, лісових голубів, садових горлиць. На заході України найбільш складними є зимові умови в Карпатах, і тому ми вважаємо за потрібне окремо зупинитись на розгляді зимової орнітофауни Національного парку «Синевир» та порівняти її із зимуючим складом птахів усієї країни (табл. Ж.5 Додатка). У роки з високими врожаями ягід горобини та калини на зимівлю у Національному парку залишається чимало дроздів-чикотнів. В суворих умовах багатосніжних зим на півночі та сході Європи, в Сибіру до нас мігрує на зимівлю чимало снігурів (Pyrrhula pyrrhula), дроздівомелюхів (Turdus viscivorus), в’юрків (Fringilla montifringilla). Але відсутність урожаїв горобини та омели в умовах парку обмежує зимову інвазію чикотнів (Turdus pilaris) та омелюхів (Bombycilla garrulus), а неврожай вільхи негативно впливає на розміри та тривалість інвазії чижів (Spinus spinus). Серед осілих птахів помітно зменшується чисельність зимуючих сойок (Garrulus glandarius) при низьких врожаях дуба, а неврожаї букових та грабових горішків негативно впливають на чисельність зимуючих костогризів (Coccothraustes coccothraustes), повзиків (Sitta europaea). Дуже значні коливання чисельності помічені у хижих птахів, що при- Розділ 9. Тваринний світ Національного природного парку «Синевир» літають до нас на зиму з тундри – наприклад, зимняк (Buteo lagopus), який живиться виключно гризунами на узліссях. Через територію Національного парку зимняки переважно пролітають у листопаді та згодом у лютому, але поодинокі особини тримаються недалеко від населених пунктів протягом зими. У досліджуваних лісництвах Національного парку часто реєструємо періодичні інвазії птахів, які пов’язані з нерегулярними міграціями багатьох зимуючих видів, що переважно залежать від наявності запасів корму на території зимового ареалу або від того, наскільки інтенсивна інвазія окремих інших видів, зокрема горобиних птахів. Для прикладу, в родині яструбові (Accipitridae) досить часто здійснюють інвазії яструби малі (Accipiter nisus), які інтенсивно мігрують у роки значних інвазій чикотнів (Turdus pilaris) та чижів (Spinus spinus). У свою чергу, інвазії двох попередніх видів повністю залежать від успішності гніздування протягом року та від урожайності ягід горобини, насіння вільхи. Серед інших хижих птахів інвазії відбуваються у зимняка (Buteo lagopus), а в родині соколових (Falconidae) вони найбільш характерні для підсоколика малого (Falco columbarius), який також у незначній кількості зимує біля населених пунктів на території парку, де здебільшого полює на горобців та синиць. До найбільш характерних видів, які в різні роки здійснювали зимові інвазії в межах території Національного парку, належать: сова довгохвоста (Strix uralensis), жовна чорна (Dryocopus martius), дятел звичайний (Dendrocopos major), дятел малий (Dendrocopos minor), сойка (Garrulus glandarius), горіхівка (Nucifraga caryocatactes), омелюх (Bombycilla garrulus), чикотень (Turdus pilaris), дріздомелюх (Turdus viscivorus), синиця довгохвоста (Aegithalos caudatus), гаїчка болотяна (Parus palustris), гаїчка-пухляк (Parus montanus), синиця чубата (Parus cristatus), синиця чорна (Parus ater), синиця велика (Parus major), повзик (Sitta europaea), підкоришник звичайний (Certhia familiaris), в’юрок (Fringilla montifringilla), зеленяк (Chloris chloris), чиж (Spinus spinus), щиглик (Carduelis carduelis), коноплянка (Acanthis cannabina), чечітка гірська (Acanthis flavirostris), чечітка звичайна (Acanthis flammea), смеречник (Pinicola enucleator), шишкар ялиновий (Loxia 243 curvirostra), снігур (Pyrrhula pyrrhula), костогриз (Coccothraustes coccothraustes), вівсянка звичайна (Emberiza citrinella). Оцінка змін чисельності та контроль списку зимуючих видів птахів у нашій країні є важливими елементами для орнітологічного моніторингу за видовим багатством та станом природних популяцій птахів. З огляду на помітні зміни у природному середовищі більшості видів, значні кліматичні коливання внаслідок антропогенного впливу на довкілля, все більшої актуальності заслуговує впровадження моніторингу за зимуючими видами, що занесені до національної Червоної книги або мають міжнародний природоохоронний статус. Роботи такого характеру останнім часом набирають все більшої уваги. 9.3.6. Клас ссавці Mammalia На даний час в усіх лісництвах Національного парку «Синевир» зареєстровано 56 видів ссавців (систематичні дані наводяться у переліку нижче за текстом), але на ділянках, що заплановані для розширення території парку, дотепер виявлено 36 видів, що належать до 7 рядів (табл. Ж.2 Додатка). Серед рідкісних у парку зареєстровано 24 види ссавців, які занесено до Червоної книги України. Найбільш численними у видовому складі, що постійно чи періодично трапляються на території досліджуваних ділянок парку, є лиликоподібні (рукокрилі) ссавці. Територія Національного парку є дуже важливою природною територією для збереження популяцій цілого ряду цінних та рідкісних видів ссавців, які на території країни саме у Карпатах мають найбільш сприятливі умови для виживання та успішної репродукції. Серед цих ссавців, у першу чергу, це такі види, як: ведмідь бурий, рись, вовк, лісовий кіт, олень благородний. Проведено попередні дослідження динаміки чисельності ссавців з метою встановлення популяційних характеристик особливо важливих і численних видів фауни Національного парку. Значні переміщення на річкових ділянках здійснює видра річкова у пошуках гірських видів риб. У зимовий та ранньовесняний період видра має значні труднощі із добуванням корму і тому так активно переміщається по території парку. Також важливо відмітити, 244 Національний природний парк «Синевир» що у 2013 році повноводність рік на території парку була невисокою, що теж сприяло збільшенню переміщень видри на віддаленіші ділянки сусідніх більших річок. У зв’язку з тим, що у період з кінця березня по квітень встановлюється вищий рівень води на річках (і в їх притоках), з’ясувалося, що переміщення і перебування видр у цей час є найбільш активними. Аналіз життєдіяльності видр за слідами та переміщеннями дав можливість з’ясувати, що видри пов’язані зі стабільним розміщенням або переміщенням нерестилищ місцевих найбільш масових видів риб. Стабільність високої чисельності їжаків у Національному парку може бути пов’язана зі сталим заляганням снігового покриву у період, коли були значні морози, та з відсутністю значних морозів при незначних запасах снігового покриву. Також у даного виду незначна кількість ворогів, до яких найбільш актуально віднести вовка та лисицю. Обліки звірів на території Національного парку проводяться лісовою охороною у кінці січня та першій декаді березня, коли залягання снігу є достатньо щільним і сприятливим для ведення тривалих маршрутних обліків. Ми застосовували методику обліку рідкісних видів ссавців на границях їх постійних територій біля водотоків та вздовж доріг, що проходять паралельно окремим річкам. На цих ділянках часто ефективно фіксуються сліди крупних звірів на ґрунті, що теж важливо використовувати для збору даних про чисельність рідкісних видів звірів. Додатково нами проводяться опитування єгерської служби парку з метою оцінки даних, які нагромаджуються лісовою службою охорони. Під час польового сезону методи обліку чисельності звірів залишаються сталими та адаптованими до наявності суцільного снігового покриву, на якому реєструються сліди їх діяльності. Характеристику окремих видів ссавців, їх біологічні особливості та поширення на території природоохоронних підрозділів НПП «Синевир», що занесені до Червоної книги України, наводимо нижче. Мідиця альпійська (бурозубка) − Sorex alpinus (Schinz). Довжина тіла 6,2-7,7 см, хвоста 6,2-7,5 см, маса 6-12 г. Забарвлення як верху, так і низу тіла темно-сіре, без коричневих і палевих відтінків. Перший проміжний зуб нижньої щелепи завжди має 2 верхівки. Веде переважно наземний спосіб життя. Кубло у вигляді кулі (діаметр 10-16 см) будує на стеблах рослин з минулорічної трави, моху та листя. Дає два приплоди по 3-9 малят у кінці травня та липні–вересні. Живиться членистоногими, дощовими черв’яками, молюсками, жабами та дрібними ссавцями. Поширена у Національному парку у верхньому поясі букового та смерекового лісу, а також гірськососнового криволісся, уздовж струмків і потоків на висті від 450 до 1500 м н.р.м. Чисельність звичайна. Вид занесений до Червоної книги України. Нічниця велика – Myotis myotis (Borkhausen). Найбільший вид серед нічниць, довжина тіла 6,5-8,0 см, хвоста 4,8-6,5 см, маса 26-45 г. Великий череп (загальна довжина 2,2-2,5 см), відзначається видовженим носовим відділом, відносно вузьким мішочним простором і помітно звуженою в передньому відділі мозковою капсулою. Забарвлення спини сіро-попелисто-буре з каштановим відтінком. Черевна частина тіла білувато-сіра. Печерний вид. Зимує великими колоніями, а весною мігрує від місця зимівлі до 260 км. У весняно-літній період оселяється на горищах будинків, на дзвіницях, у дуплах. У кінці травня–червні після 60-70-добової вагітності самка народжує одне маля, яке після народження тримається біля матері лише кілька днів, після чого прикріплюється до стінки сховища і повертається до матері на годівлю. Самостійними стають у 6-7 тижнів, а статевозрілими – на другому році життя. Живиться комахами (лускокрилі, жуки), яких здобуває над сільськогосподарськими полями і лісовими галявинами. На полювання вилітає пізно і спершу прямує до води, яку п’є на льоту. Здобич ловить на невеликій висоті 5-7 м. Полює 20-30 хв. Поширена на околицях сіл Колочава і Синевир. Чисельність звичайна. Занесена до Червоної книги України. Нічниця вусата – Myotis mystacinus (Kuhl). Найдрібніший та, відповідно, найбільш притаманний вид нічниць нашої фауни. Довжина тіла 3,5-4,8 см, хвоста 3,0-4,3 см, маса 5,07,5 г. Череп видовжений (особливо в носовому відділі), мозкова капсула широка і помітно сплющена зверху. Вздовж вільного краю шпори епіблема відсутня. Вільний край перетинки крила прикріплюється біля основи крайнього зовнішнього пальця ноги. Забарвлення дуже мінливе, від темно-сіро-бурого до палево- Розділ 9. Тваринний світ Національного природного парку «Синевир» жовтувато-рудого, а на череві – сірувато-каштанове. Тримається завжди поблизу узлісся, садових і паркових насаджень тощо, причому найчастіше трапляється по річкових долинах і в місцях поблизу водойм. Оселяється в різних місцях: у дуплах і під відсталою корою дерев, у щілинах скель і берегових урвищ, норах берегових птахів, на горищах, у печерах тощо. Живе поодинці або невеликими групами. У другій половині червня або на початку липня самиця народжує 1-2 малят. Живиться лускокрилими, двокрилими, дрібними жуками та іншими комахами. Полює частіше над береговою лінією, біля узлісся. На зиму відлітає за межі України. Поширена на території парку на околицях сіл Колочава, Мерешор. Рідкісний вид. Занесений до Червоної книги України. Вечірниця дозірна (руда) – Nyctalus noctula (Schreber). Один з найбільших видів кажанів, довжина тіла 6,4-8,2 см, хвоста 4,2-5,9 см, маса 22-40 г. Малий передкутній зуб верхньої щелепи настільки малий, що між іклом і великим передкутнім зубом його навіть не видно. Козелок короткий, грибоподібний, найширший вище своєї середини. Забарвлення відносно низького, рівного, гладенького хутра спини – палево-рудувате або каштаново-буре, на череві помітно світліше. Під час сезонних міграцій може долати значні віддалі, до 1000-1600 км. Оселяється в основному в дуплах широколистяних дерев, рідше в будівлях. Весняний період міграції починається в березні–квітні, самки утворюють моностатеві виводкові колонії з 20-30 особин. До осені колонії збільшуються за рахунок підростаючого приплоду до 60-70 особин. Зимує переважно в південних широтах. Парується із середини серпня. Самка в кінці травня або на початку червня народжує двох малят (рідше одне), які в перші дні після народження міцно прикріплюються до соски у матері і висять на ній при польоті. Через 7-8 тижнів вони стають самостійними. Відліт на зимівлю – в кінці серпня або вересня. Живиться як дрібними, так і великими літаючими комахами, жуками, метеликами. Вечірній виліт починає рано, ще до заходу сонця, літаючи навколо череди великої рогатої худоби, ловить ґедзів, комарів, мух та інших жалючих комах. Поширена на околицях сіл Колочава і Мерешор. Чисельність звичайна. Занесена до Червоної книги України. 245 Горностай – Mustela erminae L. Дрібний хижак з довгим гнучким тілом і характерним чорним кінчиком хвоста. Довжина тіла 2229 см, хвоста 6-12 см, маса 130-350 г. Голова коротка із заокругленою мордою. Хвіст відносно довгий, досягає 1/3 довжини тіла. Кінцівки п’ятипалі. Кігті гострі, тонкі. Хутро густе коротке, взимку сніжно-біле, а влітку двобарвне. Верхня половина тіла і боки каштанові, нижня – білувато-жовтувата. Череп дрібний, видовжений. Кондилобазальна довжина черепа дорослих самців 3,9-5,2 см, самок 3,2-4,7 см. Самка має 4-6 пар сосків, статева кістка дорослого самця має довжину 2,4-3 см. Парується в березні–липні. Вагітність триває 9-10 місяців. Малята у кількості 4-8 (18) народжуються в березні–травні. Новонароджені малята мають вагу 2,5-3 г. Самка годує їх молоком 6-7 тижнів, але на 26-27-му добу починають брати м’ясну їжу. Зрячими стають у 5-6 тижнів. Статевої зрілості досягають самки в 3-4 місяці, а самці в 10-11 місяців, тривалість життя 7-12 років. Полює, як правило, вночі, переміщується зигзагоподібно, безпосередньо заглядаючи за пні, у розщелини, під каміння, у нори. Полюючи на велику здобич, вгризається їй в шию. Мисливська ділянка становить 7-40 га. Живиться переважно мишоподібними гризунами, пташиними яйцями, дрібною рибою, жабами, комахами, а також поїдає падаль. Рослинами живиться рідко. Поширений на території парку у річкових долинах, заростях чагарників, уздовж узбережжя водойм, на схилах гір, околиці лісів, полів і пасовищ, а також може підніматись до верхньої межі лісу. У межах парку рідкісний вид. Занесений до Червоної книги України. Тхір темний – Mustela putorius L. Довжина тіла 29-48 см, хвоста 11,5-18,7 см, маса 0,6-1,9 кг. Тіло витягнуте, відносно масивне, ноги короткі. Морда витягнута з широкими заокругленими вухами. Хвіст пухнастий. Хутро пухнасте, зрідка з остьовим волоссям, довгим на задній ділянці спини і поступово коротшим до переду. Загальне забарвлення тіла темне або чорно-буре. Череп широкий і короткий, ширина його в межах слухових капсул значно більша половини кондилобазальної довжини черепа (5,1-7,1 см). Статева кістка дорослого самця має довжину 4,3 см. Оселяється у різних місцевостях, уникаючи лише суцільних лісів. Кубло для виведення молодняку робить у порож- 246 Національний природний парк «Синевир» нинах між корінням дерев, під хмизом, у купах каміння або дров, під підлогою будівель, у скиртах сіна або соломи, норах. Гін – у березні–квітні. Вагітність триває 40-42 доби. Малята народжуються у квітні–травні, у приплоді 4-6 сліпих голих малят, які прозрівають через 5 тижнів. Маса новонародженого 6-10 г. Молоком матері живляться до 6 тижнів. Статевої зрілості досягають у 9-14 місяців. Тривалість життя 12-15 років. Живиться різноманітною їжею: свійськими птахами, курячими яйцями, кроликами, мишоподібними гризунами. Найбільш поширений вид населених пунктів та їх околиць. Чисельність звичайна. Занесений до Червоної книги України. Видра річкова – Lutra lutra (L.). Довжина тіла 60-95 см, хвоста 25-55 см, висота в холці 25-35 см, маса 7-14 кг. Самка дещо менша від самця. Голова відносно невелика, поступово переходить у товсту довгу шию. Вушні раковини невеликі, а вушні отвори замикаються клапанами. Тіло видовжене на дуже коротких ногах, пальці передніх і задніх кінцівок сполучені між собою шкірними перетинками. Ступні знизу голі. Забарвлення хутра одноманітне, блискуче, темно-буре або каштаново-буре. Хвіст ширший в основі, довший за половину довжини тіла. Широкий череп різко сплющений. Кондилобазальна довжина 9,612,6 см. Носовий відділ вкорочений, довжина його менша за ширину. Довжина статевої кістки самця 5,8-6,5 см. Самка має три пари сосків. Парування, головним чином, в лютому–березні. Тривалість вагітності вважається до року. Малята в кількості 2-4 (5), як правило, народжуються у квітні–червні, масою близько 100 г, зрячими стають після 5 тижнів. У 6 тижнів починають плавати, молоком матері живляться до 8 тижнів. З 8-9 місяців веде самостійне життя. Статевої зрілості досягає на 2-3-му році життя. Вік життя 10-15 (20) років. Видра – типова напівводна тварина, чудово пристосована до життя у водному середовищі, добре плаває і пірнає, здатна тривалий час перебувати під водою (до 6-8 хвилин). На суші, навпаки, почуває себе менш впевненою, рухається порівняно незграбно і повільно. Активна протягом усього року. Добова активність має нічний і сутінковий характер. Іхтіофаг, що використовує у своєму трофічному ланцюгу інших водних тварин як хребетних, так і безхребетних. Крім риби, часто може споживати раків, жаб, нориць, щурів та водоплавних птахів. На території парку поширена в Теребле-Ріцькому водосховищі, річці Теребля та її притоках Квасовець, Сухар та навіть у рибних басейнах урочища Чорна Ріка-Велика Гропа. Чисельність звичайна. Занесена до Червоної книги України. Ведмідь бурий – Ursus arctos L. Найбільший хижак нашої фауни. Довжина тіла 150200 см, хвоста 7-8 см, висота в холці 90-125 см, маса 120-250 кг, як правило, самці дещо більші за самок, відрізняються масивною статурою. Очі малі, тьмяні. Темні кігті передніх лап можуть сягати 5-6 см, ступні кінцівок голі. Хвіст короткий. Забарвлення м’якого і довгого хутра має різні відтінки бурого кольору з переважанням темно-бурих тонів. Низ шиї іноді має світліші відтінки. Найдовше волосяне вкриття буває в зашийнику і в стегновій частині задніх кінцівок (8-9 см). Зимове хутро густіше і довше, ніж літнє. Череп великий, масивний із сильно розвинутими гребенями і виличними дугами, у самки дещо менший і заокруглений. Кондилобазальна довжина черепа дорослих самців 32-39 см, а самок 2732 см. Довжина статевої кістки корелює з віком самця: у 5-6-річному віці 12,2 см, у 10-річному – 13,2 см, у 15-річному – 13,8 см, а у 18-річному – 14,7 см. Самка має 3 пари сосків. Зиму проводить у факультативній сплячці в барлогу, який у вигляді просторої, неглибокої ями влаштовує під корінням вивернутого дерева, під поваленим стовбуром, під великим каменем, або в дуже густій смеречині, в яку вистеляє м’яку підстилку з «хвойної лапки», сухого листя, моху, трави. Парується в травні–липні. Вагітність триває 180-250 діб (усього 8-10 тижнів без латентної стадії, тривалість якої змінюється від часу запліднення). Раз у 2 роки в січні–лютому, в барлогу, самиця народжує одно-двоє, рідко більше зовсім голих, сліпих і безпорадних ведмежат масою 450-650 г. Зрячими стають на 5-му тижні життя. Лактація триває 4-8 місяців. З барлогу виходять у 3 місяці, а живляться здебільшого самостійно з 5-6-го місяця. Ростуть повільно. Статевої зрілості досягають у віці 3-6 років. Перше потомство самка приводить на четвертому році життя. Репродуктивну здатність зберігає до 20-30 років, а тривалість життя така ж сама. Веде поодинокий спосіб життя. Індивідуальна територія становить 3-5 тис. га. Активний у сутінках та вночі. У складі раціону близько 100 видів кормів: соковиті трави і їх коріння, овес, Розділ 9. Тваринний світ Національного природного парку «Синевир» пшениця, ячмінь, кукурудза, кора молодих дерев, горіхи ліщини, бука, плоди дикої груші, яблуні, горобини, калини, шипшини, ягоди малини, ожини, чорниці, брусниці, гриби, а з тваринної їжі споживає майже все – від різноманітних безхребетних (мурахи, оси, бджоли, дощові черв’яки) до дрібних та великих хребетних (амфібії, рептилії, риби, птахи, дика свиня, косулі, олень), а також усі види свійських тварин, що випасаються на полонинах. За один раз з’їдає від 8 до 12 кг м’яса. Природних ворогів не має. Поширений на всій території Національного природного парку від нижнього гірського лісового поясу до субальпійських лук, однак переважають пралісові масиви з листяних та шпилькових лісів. Чисельність звичайна. Занесений до Червоної книги України. Кіт лісовий − Felis silvestris Schreber. За своїм загальним виглядом нагадує сіру свійську кішку, але відрізняється від неї більшими розмірами і масивним хвостом. Довжина тіла 45-80 см, хвоста 29-40 см, висота в холці 3040 см, маса 3-10 кг. Самець дещо більший за самку. Самка має 3-4 пари сосків. Статева кістка у самця має довжину близько 4 мм. Голова широка, вуха короткі, ніс червоно-коричневий, навколо носа довгі білі вібриси. Зір і слух добре розвинуті. Кінцівки відносно короткі, міцні й товсті. Хвіст з 4-6 широкими темними кільцями і чорним кінцем. Загальний тон забарвлення бурувато-сірий з жовтуватими відтінками на череві. Уздовж хребта тягнуться темно-бурі повздовжні смуги, а по боках тіла майже чорні поперечні смужки. Водиться в місцях, що добре прогріваються сонцем, протягом ночі може долати від 4 до 12 км. Веде прихований спосіб життя. Виводкові лігва влаштовує в дуплавих деревах, розколинах скель, під купами сушняку і колод, у норах борсука та лисиці. Парується в січні–березні. Вагітність триває 63-69 діб. Самка народжує 3-5 малят, маса тіла новонароджених 40-50 г. Зрячими стають на 10-12-ту добу. Лактація триває близько 3-4 місяців. Ростуть швидко, стають самостійними в 5-6-місячному віці, а статевозрілими в 10-12 місяців. Полює переважно на дрібних мишоподібних, мідицеподібних, птахів, зайцеподібних, а також поїдає падаль. Величина індивідувальної ділянки від 50 до 8000 га. Його мисливська територія – окраїни лісів на межі з полями, луками, лісові галявини, долини потоків рік. Добовий раціон становить 300-500 г. Тривалість життя 247 12-14 років. На території парку поширений переважно у листяних та мішаних лісах Квасовецького, Колочавського, Синевирського природоохоронних відділень. Рідкісний вид. Занесений до Червоної книги України. Рись звичайна − Lynx lynx (L.). Довжина тіла 85-130 см, хвоста 11-25 см, висота в холці 60-75 см, маса 12-32 кг. Вуха на кінцях мають виразно помітні китиці 4-5 см. З боків голови розвинуті добре помітні бакенбарди. Хутро зверху брудно-рудувате із сіро-брудними плямами вздовж усієї верхньої частини тіла. Хвіст короткий, майже рівний довжині голови. Самка має 3 пари сосків. Статева кістка в самця вилоподібна, довжина 6-9 мм. Череп досить видовжений, дуже опуклий у міжочній частині. Кондилобазальна довжина 12-16,9 см. Веде поодинокий спосіб життя. Індивідуальна ділянка самця становить 25-300 км2, самки 10-150 км2. Лігвища влаштовує у важкоприступних місцях: у непрохідних лісових хащах, розколинах скель, під навислими низько над землею кронами дерев, у прикореневих дуплах, серед сушняку, в норах лисиць і борсуків. Парується в лютому–березні. Самка раз на рік (квітень–травень) після 60-70-добової вагітності народжує 1-3 (рідко 4) сліпих малят. Новонароджені мають масу 240-300 г, зрячими стають на 12-16-ту добу. Лактація триває 2-3 місяці. Виводок тримається біля самки до весни наступного року. Статевої зрілості досягають у 21-30 місяців. Тривалість життя 16-18 (25) років. Живиться переважно оленеподібними (косуля, молодняк оленя, молодняк свині дикої), а також зайцями, птахами, мишоподібними, гризунами, мідицеподібними і падаллю. За один раз може з’їсти від 1,3 до 3,2 кг м’яса. Поширений вид на території парку в пралісових листяних, мішаних, шпилькових лісах, піднімається на висоту до 1450-1650 м н.р.м. Рідкісний вид. Занесений до Червоної книги України. 9.3.6.1. Копитні Свиня дика − Sus scrofa Linnaeus. Довжина тіла 140-200 см, хвоста 15-35 см, висота в загривку 60-115 см, маса 70-250 (350) кг. Самець більший і масивніший, ніж самка, кремезне тіло тримається на міцних, але відносно коротких ногах. Передня частина дещо стиснутого з боків тулуба вища, ніж задня. Морда конусоподібна, видовжена і закінчується го- 248 Національний природний парк «Синевир» лим і круглим рилом. Вуха у вигляді широкого трикутника. Тіло вкрите рідкою жорсткою щетиною. Взимку волосяний покрив густіший за літний. Забарвлення спинної частини тіла чорно-буре із сіруватим відтінком, взимку темніше, а влітку світліше. Верхня частина черепа поступово піднімається спереду назад і з’єднується під гострим кутом з потиличним відділом. У верхній і нижній щелепах, крім кутніх зубів, є різці і досить розвинуті ікла. Найбільш розвинуті ікла у самця, які ростуть постійно. Кондилобазальна довжина черепа 32-40 см. Парування відбувається у листопаді–січні. Під час гону до самок приєднуються самці, між якими бувають сутички. Вагітність триває 15-17 тижнів. У березні–квітні або травні самка народжує 4-8 поросят. Новонароджені поросята мають масу 600-1000 г, молоком матері годуються близько 15 тижнів. До цього часу у них добре виявлена смугастість, яка потім зникає. Самостійне життя починають вести з 6 місяців. Тривалість життя 10-20 років. Свиня дика всеїдна, живиться плодами дуба, бука, ліщини, диких фруктових дерев, наземними і підземними частинами рослин, а також культурними овочевими рослинами. У Національному парку поширена у букових та буково-смерекових лісах, трапляється на висоті до 1650 м н.р.м. Взимку значних стад не утворювала – періодично трапляються нечисленні групи по 3-5 особин, а інколи 10-12 і більше переважно з молодняком особин, протягом зими і ранньої весни виявляються окремі сікачі. Чисельність звичайна. Олень благородний − Cervus elaphus L. Довжина тіла 160-250 см, довжина хвоста 1215 см, висота в холці 120-160 см, маса 95250 кг. Максимальної маси досягають самці 8-10 років, а самки 7-9 років. Статура тіла змінюється з віком. Самець має великі гіллясті з численними пасинками (близько 20) роги, маса яких до 15 кг. Забарвлення спинної частини одноманітне, рудувато-буре. Період гону – у другій половині вересня і закінчується у другій половині жовтня, хоча в теплу осінь парування затримується. Живе в чередах і поодиноко. Під час гону сильніший олень опановує череду олениць з молодняком, володар гарему ретельно його стереже. Вагітна самка усамітнюється в затишному потаємному місці й після 33-34 тижнів народжує одне, рідше двоє малят, що мають плямисте забарвлення. У перші дні воно перебуває в заростях трав чи підліску, а самка приходить, щоб нагодувати його. Через 3-4 тижні маля слідує за матір’ю, яка повертається в череду. Лактація триває 3-5 місяців, але пастися маля починає з двох місяців. Світлі плями з маляти зникають до кінця літа. Статевої зрілості досягає у 18-20 місяців, але активну участь у розмноженні бере з 4 років життя. У молодих самців вже в 6-8 місяців на лобових кістках з’являються горбики, з котрих у 13-15 місяців виростають перші роги. Роги скидає самець у лютому–квітні, причому старший скоріше, а молодший пізніше. Весь цикл розвитку рогів, з часу їх появи аж до очищення від шкіри, триває 17-24 тижні. Кожні наступні роги, що виростають у самця, як правило, масивніші, могутніші, з більшою кількістю пасинків. Максимального розвитку роги досягають в оленя віком 10-14 років. Живиться переважно трав’яними рослинами, а взимку гілками дерев і чагарників, поїдає листя і гілки ясеня, липи, бука, дуба, осики, клена, берези, граба, вільхи, ялівцю, ялиці, смереки, верби, ліщини, горобини, крушини, чорниці, лісових яблунь і груш, а також гриби, однак не гребує й сільськогосподарськими культурами – пшениця, жито, овес, ячмінь, кукурудза, картопля, буряк, морква, конюшина, люцерна тощо. Максимальна тривалість життя 20 років. Зберігає відносно стабільну чисельність на території парку, але встановлено часті й значні переміщення самців по всій території. Високі показники переміщень встановлено на ділянках рекреаційних та господарських зон парку. По верхніх хребтах досліджуваних лісництв встановлені переходи поодиноких самців як рано навесні, так і в кінці літа, переважно у серпні. Дуже часто олені сходили ближче до потоків і затримувались на ділянках з багатим підліском ліщини. Чисельність звичайна. Сарна європейська (козуля) − Capreolus capreolus (L.). Довжина тіла 95-135 см, хвоста 1-2 см, висота в холці 60-80 см, маса 1535 кг. Голова коротка, у профіль майже трикутна. Морда чорна, без волосся. Вуха видовжені, овальні, довжина їх сягає 2/3 довжини голови. Шия відносно довга. Роги розвинуті відносно слабо, мають невеликі повздовжні ребра, з одного боку гладенькі, а з другого вкриті численними горбочками. Забарвлен- Розділ 9. Тваринний світ Національного природного парку «Синевир» ня хутра взимку темне, сіро-брудне, а влітку руде. Череп дещо вкорочений. Кондилобазальна довжина черепа 18-22 см. Гін відбувається в липні–серпні. Готова до спарювання самка упродовж 2-3 діб приваблює самця запахом виділень прихвостової залози. Запліднена самка покидає самця. Зародок у заплідненої самки проходить латентну стадію до листопада–грудня. Після 41-43 тижнів вагітності в травні–червні самка народжує 2 (1-3) малят. Новонароджені мають масу 0,5-1,6 кг, перші 3-5 діб вони зовсім немічні й лежать у траві, а самка приходить їх годувати. Рухова активність малят збільшується через 10-12 діб після народження. Лактація триває 2-3 місяці, проте малята скубають траву вже з 2 тижнів. Ростуть швидко. У самців у віці 6-8 місяців (жовтні–грудні) на лобових наростах виростають перші роги довжиною до 2 см. Самець скидає роги в лютому–березні, а невдовзі виростають наступні, котрі він очищає в травні–липні. Максимального розвитку роги досягають в 6-9-річного самця. Статевозрілими стають у дворічному віці. Тривалість життя 15 років. Взимку живуть родинною групою з 3-7 особин. Рослиноїдна тварина, живиться травою, листям, корою, бруньками і плодами, а також мохом, лишайниками, ягодами, виходячи на сільськогосподарські поля, пасеться посівами сільгоспкультур. Короткочасні коливання чисельності можуть бути пов’язані із переміщеннями даного виду в межах сусідніх лісництв. Закономірність переміщень сарни європейської та інших копитних звірів (добових і сезонних міграцій звірів) часто пояснюється як погодними факторами, так і впливом хижаків. Найсприятливіші місця постійного перебування – там, де багато чагарничків чорниць, вічнозелених ожини, малини, листки яких упродовж зими є їх основним кормом. Найбільш охоче ними живились стада козуль, ці тварини тримаються досить стало. Чисельність звичайна. 9.3.6.2. Хижі звірі У парку продовжено оцінку популяційних тенденцій у хижих звірів. Популяційна стабільність стосується таких видів, як горностай (Mustela erminea) та видра річкова (Lutra lutra), чисельність яких тривалий час тримається на низькому рівні. Такі тенденції у цих ссавців пов’язані з тим, 249 що ці звірі тримаються урочищ, локалізованих поряд з відкритими річковими берегами, і глибоко в ліс ці види не заходять. Тому і видра, і горностай головним чином реєструються лише вздовж значних потоків, але в місцях, де вони впадають у річки. Особливо для видри характерні значні переміщення вздовж берегових кордонів парку і часто на відстані 710 км. В літній період, особливо під час тривалого спаду рівня води в річках і потоках, видра переміщається на більш водні ділянки і мігрує в напрямку річки Теребля до водосховища Теребле-Ріцької ГЕС. Серед видів хижаків, які продовжують збільшувати свою чисельність на території Національного парку, залишається куниця лісова (Martes martes). Незначні коливання чисельності спостерігаються у лисиці звичайної (Vulpes vulpes), але чисельність цього хижака залишається відносно високою. Однак на ділянках усіх природоохоронних відділень встановлено скорочення чисельності лисиці, що може бути пов’язане з постійною присутністю та ростом чисельності вовка, який лімітує популяцію лисиць. Хижі звірі, що занесені до Червоної книги України, описані нижче, подано їх біологічну характеристику та поширеність на території Національного природного парку «Синевир». Вовк сірий − Canis lupus L. Хижак схожий на домашню вівчарку. Довжина тіла 100-160 см, хвоста 30-60 см, висота в холці 65-90 см, маса 25-60 кг. Самець дещо більший, ніж самка. Статева кістка у дорослого самця має довжину 10-10,5 см, ширину 7-9 мм. Самка має 5 пар сосків. Череп масивний, виличні дуги розміщені широко, лицьовий відділ довший від мозкового приблизно на ¼. Кондилобазальна довжина черепа дорослих самців 22,0-28,5 см, самки 20,7-24,7 см. Зуби у вовка, особливо ікла і хижі зуби, могутніші, ніж у найбільшого собаки. Ясно-коричневі очі розміщені трохи косо, мають опуклі надбрівні дуги, через що здаються запалими і більшими, ніж у собак. Вуха на кінцях загострені і чітко виступають з хутра, зовні руді, з домішкою чорно-бурих волосинок. Сухорляве тіло звіра тримається на досить високих і міцних кінцівках. Товста кремезна шия вкрита помітно видовженим волосяним покривом. Міцний високий загривок. Підібране в пахвинах черево підкреслює міцну широку грудну клітку. Забарвлення ху- 250 Національний природний парк «Синевир» тра влітку рудувате, а взимку більш білувате та палево-сіре, воно значно густіше, а вся шкура більш пухнаста. У гірських умовах для влаштування лігва використовує кам’янисті урвища, розколини скель, завали вітровалів і буреломів. Саме гніздо вовчиця робить під корінням вивернутого дерева, у широкому кущі або просто в невеликій заглибині на землі серед високого зимостою, рідше використовує нору лиса або борсука. Діаметр вхідного отвору до лігва становить 40-50 см, а гніздова камера 1,5×0,7 м, використовується упродовж багатьох років. Розмножуються один раз на рік. Моногам. Тічка і гін у січні–лютому. Старі самки паруються на 2-3 тижні раніше, ніж молоді. Гін супроводжується сутичками самців. Самка після 62-65 діб вагітності народжує 3-8 і більше вовченят. Перші дні вовченята розвиваються дуже повільно – вони глухі, сліпі, беззубі і багато сплять, а на 8-10-ту добу в них відкривається слух, на 12-13-ту добу – зір. Молоком матері живляться упродовж двох місяців, хоча з 4 тижнів починають підгодовуватись м’ясною їжею, а з 2-3-місячного віку вчаться полювати. Статевої зрілості самці досягають у 2-3 роки, а самки у 2 роки. У природних умовах живе 8-10 років. На початок осені сім’я вовків зазвичай складається з батьківської пари, 3-6 прибулих, 1-3 переярків. У Національному парку регулярно спостерігається 3-5 особин, які переміщаються по верхах і переслідують оленів та сарн, а також свійських тварин. У зимовий період, особливо починаючи з другої половини січня, у багатьох селах, що розташовані в межах угідь перелічених вище природоохоронних відділень парку, зникають домашні собаки, яких вовки успішно переслідують. Чисельність звичайна. Лисиця звичайна − Vulpes vulpes (L.). Хижак середніх розмірів, довжина тіла 50-90 см, висота в холці 30-35 см, маса 4-10 (13) кг, хвіст довгий 30-50 см, вкритий пишним хутром. Самець дещо більший за самку. Лицьовий відділ черепа стиснутий з боків. Кондилобазальна довжина черепа дорослих 13,5-15,5 см. Ікла верхньої щелепи довгі, кінці їх майже доходять до спіднього краю нижньої щелепи. Статева кістка у дорослого самця має довжину понад 5 см, а масу більше ніж 0,5 г. Самка має 4 (3-5) пари сосків. Тіло струнке, довге, на відносно коротких ногах, ступні лап спереду чорні. Вуха загострені, досить довгі. Забарв- лення хутра верхньої частини тіла іржаво-червонувате з домішкою темно-сірих тонів, воно мінливе, що залежить від пори року та від місцевості, в якій перебуває. Нори робить у лісі, на схилах ярів, у скиртах соломи, а також на відкритих рівних місцях південної експозиції. Нора похило йде вглиб на 1-1,5 м, а потім тягнеться під землею до 5-6 м, може мати 2 і більше гніздові камери, а також кілька виходів. Гін спостерігається у січні–лютому, самка готова до спарювання протягом 8-10 діб, парується зазвичай у норі. У кінці березня або у квітні після 49-55 діб вагітності самка народжує 4-8, інколи 10 і більше малят. Маса новонароджених становить 80-150 г. Народжуються малята сліпими й немічними, прозрівають на 12-14-ту добу. У віці 3-4 тижнів починають виходити з нори і брати м’ясну їжу, а в 3-4 місяці вчаться полювати самостійно. Тривалість життя 12 років. Головні добові маршрути лисиць досягали 7-8 км (іноді й більше – 8-10 км), але в сніжний період добові маршрути лисиць складали 4-6 км і пролягали ближче до річкових коридорів та поблизу населених пунктів. У багатьох місцях маршрути лисиць перетинаються, вони пролягають уздовж берегів потоків, часто виходячи на лісові стежки, та вздовж щільних смерекових молодняків, де лисиці дуже вдало переховуються і тут полюють на дрібних ссавців або птахів. Цікавий фактор переміщень встановлено на ділянках, що межують з ширшими річковими долинами – тут переміщення більш довгі, а в лісових кварталах – коротші. У лісових кварталах лисиці намагаються полювати на дрібних гризунів, полюють на птахів. Чисельність не зазнає значних змін упродовж кількох років, стабілізувалась, однак є щорічні помітні незначні коливання. Куниця кам’яна – Martes foina (Erxleben). Зовні дуже схожа на куницю лісову і відрізняється лише деякими особливостями будови черепа, забарвленням хутра та розмірами. Трапляється по всій території парку – чисельність становить 20-25 особин. Хутро грубіше, забарвлення світліше. Довжина тіла 40-50 см, хвоста 23-27 см, висота в холці 12-13 см, маса 1,1-2,3 кг. Вушні раковини коротші й ширші. Ніс світлий, темно-рожевого кольору. Верхня частина тіла сірувато-бура, а нижня бурувато-сіра. Горлова пляма брудно-біла, нижнім краєм досягає передніх кінцівок. Кінцівки та Розділ 9. Тваринний світ Національного природного парку «Синевир» хвіст темно-бурі, помітно темніші, ніж забарвлення спини. Носові кістки чітко оперезані в їх середній частині. Лігво робить у дуплах дерев, купах дров та каміння, у тріщинах між скелями. Після вагітності 236-290 діб самка народжує 2-5 (зрідка до 7) малят, які стають статевозрілими на 2-му році життя. Живе до 15-16 років. Живиться ссавцями (переважно мишоподібними гризунами, лиликоподібними), птахами, менше плазунами, земноводними, комахами. Добова потреба в їжі 100-200 г. Здобич може складати у схованку про запас. Важливе значення в її раціоні має також рослинна їжа (ягоди, фрукти, плоди глоду, шипшини, насіння соняшника, зерно пшениці, кукурудзи). У пошуках їжі за ніч проходить 6-10 км, величина мисливської території залежить від наявності кормів і може сягати 2-4 тисячі га. Поширений вид у лісових масивах деревно-чагарникової рослинності, та не уникає культурного ландшафту, оселяючись на горищах житлових будинків. На території парку чисельність звичайна, стабільна. Куниця лісова − Martes martes (L.). Довжина тіла 40-53 см, хвоста 22-28 см, висота в холці 13-18 см, маса 0,8-1,7 кг. Самки дещо менші за самців. Хижак з тонким, гнучким і струнким тулубом. Ніс чорний або темно-сивий. Кінцівки 5-палі, пальцехідні, короткі, міцні. Хвіст пухнастий, приблизно сягає половини довжини тіла, заходить далеко за кінці задніх лап. Подушечки пальців майже заховані в густому волосяному покриві ступні. Верхня частина тіла і пухнастий хвіст темно-бурі з жовтуватими відтінками на боках і на череві. Світла пляма на горлі та на грудях мінлива від блідо-жовтого до жовто-гарячого кольору. Череп середніх розмірів, кондилобазальна довжина 7,8-8,9 см. Довжина статевої кістки у дорослих самців 3,9-4,6 см. Веде нічний спосіб життя, проте може траплятися і вдень. Вдень, як правило, спить у дуплах, гніздах птахів. Кубло мостить у дуплах старих дерев, нерідко використовує і старе кубло, вистеляючи його мохом та лишайником. Гін у липні–серпні, а також в січні–лютому. Самка після 8-9-місячної вагітності у квітні–травні народжує 2-6 малят, новонароджені мають масу 25-30 г, зрячими стають у 5 тижнів, а самостійними наприкінці літа або на початку осені. Лактація триває близько 2 місяців, статева зрілість настає в 15-20 місяців. Тривалість життя 15-20 251 років. Живиться переважно теплокровними хребетними (мишоподібними гризунами, вивірками, дрібними співочими птахами), комахами, рослинною їжею (ягоди, плоди диких фруктових дерев). Крім дрібної здобичі, іноді нападає на зайців і навіть на молодих косуль, з якими справляється без особливих труднощів, а також на великих птахів, таких як тетерук і глушень. У пошуках їжі за ніч може пройти до 30 км. Мисливська територія, залежно від умов, може мати площу від 5 до 23 км2. У лісах Національного парку серед хижаків за чисельністю (50 особин) не тільки не поступається навіть найбільш стабільному і численному виду – лисиці, але й на значних територіях досягає вищої щільності, ніж остання. За останні роки встановлено, що чисельність куниці є найбільш високою та її щільність не зазнає різких коливань. Можливо, саме з тієї причини, що у лісах парку на даний час є досить висока чисельність даного хижака, на багатьох ділянках, де проводились обліки, встановлено відносно невисоку щільність білки та дуплогніздних птахів. З даного приводу, слід відразу звернути увагу, що саме куниця лісова та білка є головними хижаками проти репродуктивної успішності дуплогніздних птахів. Але білка головним чином руйнує кладки та поїдає найменших пташенят, тоді як куниця лісова часто ловить і дорослих птахів на гнізді. Чисельність звичайна. Ласка − Mustela nivalis L. Найменший представник серед звірів-хижаків, довжина тіла 1225 см, хвоста 3-6 см, маса 30-120 (200) г. За будовою тіла нагадує горностая, проте різниться більшою гнучкістю. Хвіст значно коротший, ніж у горностая. Зимове хутро ласки руде або сиво-гнідого кольору, а влітку здебільшого каштанове. На білому хутрі черева нерідко виступають руді плями. Череп дуже малий. Кондилобазальна довжина черепа дорослого самця 2,3-4,7 см, самки 2,7-3,6 см. Лицьовий відділ широкий, ширина черепа над іклами майже дорівнює міжочній довжині. Біологія розмноження вивчена недостатньо. Ймовірно, може паруватися упродовж цілого року, проте здебільшого наприкінці зими або на початку весни. Тривалість вагітності приблизно 9-10 місяців без латентного періоду 5-6 тижнів. Самка в березні–квітні народжує 4-8 (12) малят, бувають 2-3 приплоди протягом року. Маса новонароджених 1-2 г, зрячими стають у 252 Національний природний парк «Синевир» 4-5 тижнів. Лактація триває 6-8 тижнів, проте м’ясну їжу починають споживати з 2 тижнів. Самостійними стають у 3-5 місяців. Тривалість життя 6-12 років. Мисливська ділянка становить 1,5 га. Живиться мишоподібними гризунами, поїдає також ящірок, жаб, птахів та їхні яйця, комах. Добова потреба в їжі 2040 г. Ласка часто трапляється на узліссі, поблизу гірських потічків, біля лісових кордонів, на полонині Красна, поряд з населеними пунктами Колочава, Мерешор, Синевир, Синевирська Поляна. Чисельність даного виду в лісових урочищах парку є низька, що, можливо, пов’язане з високою конкуренцією різних хижаків серед ссавців та птахів, однак ласка більше тяжіє до населених пунктів. Чисельність виду на території парку звичайна. Борсук звичайний − Meles meles (L.). Довжина тіла 60-90 см, хвоста 15-20 см, маса 1025 кг. Самки значно менші, ніж самці. Тіло масивне приземкувате, різко звужується у бік морди. Шия коротка, майже непомітна. Голова з витягнутою вузькою мордою. Кінцівки короткі масивні, стопохідні з довгими притупленими кігтями, пристосованими до риття. Хвіст короткий, вкритий грубим волоссям. Хутро грубе з довгим рідким остьовим волоссям і коротким м’яким пухом. Забарвлення спини і боків у зимовому хутрі сірувате або бурувато-сіре з чорною строкатістю, уздовж хребта тягнеться бура смуга. Череп досить великий і масивний. Кондилобазальна довжина 10-14,4 см. Довжина статевої кістки дорослого самця 6,5-7,8 см, а молодого близько року 5,5 см. Самка має 3-4 пари молочних сосків. Нори копає сам, вони бувають прості й складні, тимчасові й виводкові. Складними вважаються нори, які мають від 2 до 8-10 і більше вхідних отворів. Загальна довжина підземних ходів може досягати 50-80 м. Парується в лютому–жовтні. Тривалість вагітності 4-13 місяців, залежно від часу запліднення і тривалості латентного періоду. Самка народжує 2-6 малят, новонароджені сліпі, безпорадні, маса 85-130 г, зрячими стають через 4-5 тижнів. Молоком матері живляться 13-16 тижнів, з 4-5 місяців починають самостійно шукати поживу. Статева зрілість настає на 2-му році життя. Живиться рослинним кормом (плоди, ягоди, бульби, корені), безхребетними (дощові черв’яки, молюски, комахи), мишоподібни- ми дрібними гризунами, зрідка поїдає дрібних птахів, їхні яйця, рибу. Найбільш активний в радіусі 400-500 м, на площі близько 100 га. Залягає в зимовий сон пізньою осінню. Заселяє виключно бучини південної частини території Національного парку. Чисельність борсука коливається від 2 до 4 особин. Однак розширення парку за рахунок прилеглих територій буде максимально сприяти стабілізації чисельності даного виду. Саме ці урочища є потенційними для проживання борсука звичайного. Вид рідкісний. 9.3.7. Види наземних хребетних НПП «Синевир», що занесені до природоохоронних переліків Види наземних хребетних НПП «Синевир», що занесені до природоохоронних переліків, наведені в табл. Ж.6 Додатка. 9.3.8. Чисельність рідкісних і зникаючих видів тварин, оцінка стану їх збереження у НПП «Синевир» За результатами моніторингових досліджень, які проводилися у попередні роки, стан популяцій та видів у межах Національного парку – стабільний. Результати наведені у табл. Ж.7 Додатка. У Національному природному парку «Синевир» здійснюються комплексні стаціонарні дослідження всього його природного комплексу як єдиного цілого. Перспективними є фауністичні дослідження на зоологічних маршрутах, які фіксують кількість ключових видів хребетних тварин: рисі (Lynx lynx), кота дикого (Felis sylvestris), ведмедя (Ursus arctos), видри річкової (Lutra lutra), борсука (Meles meles). Поглиблені дослідження біогеоценозів на постійних пробних площах поєднані з маршрутними дослідженнями решти території, вивченням розвитку процесів усередині біогеоценозів і локальних угруповань видів тварин і взаємовідносин між ними, забезпечення постійних спостережень за їх змінами дають основу для опрацювання та доповнення наукових підходів щодо збереження, охорони і відтворення природних комплексів. 253 Розділ 10 РЕАБІЛІТАЦІЙНІ ЦЕНТРИ ДЛЯ БУРИХ ВЕДМЕДІВ І ХИЖИХ ПТАХІВ НПП «СИНЕВИР» 10.1. Утримання ведмедя бурого в напіввільних умовах на території НПП «Синевир» У 2011 році на території НПП «Синевир» створено Реабілітаційний центр бурого ведмедя для забезпечення ефективної адаптації до наближених напівприродних умов окремих особин ведмедів, що зазнали насильства й агресивної дії з боку людини, для організації догляду за ними, забезпечення харчування та надання медичної допомоги. Популяція бурого ведмедя в Україні нараховує близько 300 особин, крім того, багато ведмедів перебувають у неволі. Часто ведме- ді утримуються у вкрай неякісних умовах та з порушенням природоохоронного законодавства. Реабілітаційний центр бурих ведмедів розташовано на лісовій ділянці Остріцького природоохоронного науково-дослідного відділення площею 12 га. У верхній його частині споруджено шість карантинних кліток та дві секції для утримання груп і одиночних тварин різного віку, в яких облаштовано ігрові майданчики, басейни і барлоги (рис. 10.1). Рис. 10.1. Схема РЦБВ на території НПП «Синевир». М.В. Печкан. 254 Національний природний парк «Синевир» Метою адаптації тварин в центрі реабілітації бурого ведмедя є розробка науково обґрунтованого методичного забезпечення для ефективного та безпечного функціонування центру. Створення реабілітаційних центрів та притулків для ведмедів сьогодні є досить актуальним. За характерними ознаками, ведмідь бурий (Ursus arctos Linnaeus, 1758) – найбільший хижак нашої фауни. Довжина тіла 150-250 см, хвоста 7-8 см, висота в холці 90-125 см, маса 120-250 кг, занесений до Червоної книги України (2009). Як всеїдний хижак, ведмідь схильний до рослинної їжі, має відносно довгий кишківник, що майже у 7,7 раза перевищує довжину тіла. Частка рослинної їжі у річному раціоні становить 60-75%, залежно від її наявності та сезону. У складі рослинних кормів близько 100 видів рослин: соковиті трави та їх коріння, овес, пшениця, ячмінь, кукурудза, кора молодих дерев смереки та ялиці, горіхи ліщини, бука, плоди дикої груші, яблука, горобина, калина, шипшина, ягоди малини, ожини, чорниці й брусниці, а також гриби. З тваринної їжі ведмідь споживає усе, від різноманітних безхребетних (мурахи, оси, бджоли, дощові черв’яки, м’якуни) до дрібних хребетних (амфібії, рептилії, риби, птахи, дрібні ссавці) і навіть таких великих тварин, як дика свиня, козуля, олень, зрідка вівця та велика рогата худоба (І.В., І.І., І.І. Делеган, 2005 р.). Спостерігається критична ситуація з утриманням ведмедів в умовах неволі приватними особами. Унаслідок жорстокого поводження та неприйнятних умов утримання (на автозаправках, у пересувних цирках, ресторанах, звіринцях та зоокутках тощо) у ведмедів спостерігається поганий фізичний стан, травми та патологічні порушення поведінки. Кожен із мешканців реабілітаційного центру має свою нелегку історію життя. Тому функціонування такого центру має неоціненне суспільне значення, але водночас потребує підтримки небайдужих людей. Нерідко з тваринами жорстоко поводяться – цькують собак, спричиняють опіки, переломи та інші травми. Ведмеді характеризуються стереотипією та проблемами із здоров’ям – з травною системою, імунітетом, станом волосяного покриву тощо, наявні паразитарні інвазії, різно- манітні інфекційні захворювання. Переважну більшість ведмедів зловлено у природі, у тому числі при браконьєрському полюванні, менший відсоток – наслідок неконтрольованого розмноження особин з різним генетичним статусом. Центр реабілітації має сприятливі перспективи для здійснення різноманітних наукових досліджень щодо процесів адаптації тварин, методик збагачення середовища, накопичення досвіду для розвитку подібних ініціатив у майбутньому на території України. Важливим аспектом є можливість здійснення еколого-просвітницької роботи серед населення, а також сприяння розвитку еколого-освітньої та рекреаційної діяльності НПП «Синевир». Подібна робота є невід’ємною частиною функціонування таких закладів. Також це важливий крок до покращення ситуації з етичним ставленням до тварин в Україні. Утримання бурого ведмедя в умовах неволі дозволяє не лише проводити реабілітаційні заходи щодо бурих ведмедів, які постраждали через неналежні умови утримання, а й здійснювати наукову діяльність (етологічні спостереження, напрацювання в галузі прикладних аспектів утримання для подальшого впровадження тощо), а також розвивати еколого-освітню та рекреаційну діяльність НПП «Синевир». Ландшафт центру реабілітації природний, мозаїчний з окремими штучними елементами (водоймами, барлогами, сховищами). У вольєрі передбачено поділ на сектори для утримання груп і одиночних тварин різного віку, статі, вагових характеристик, стану здоров’я. До основного вольєра прилягають клітки для перетримки та майданчик для вигулу – 6 кліток. Клітки прилягають одна до одної. Ведмеді можуть безпосередньо контактувати, що сприяє призвичаєнню та подальшому формуванню груп. Майданчик для вигулу оснащений штучними барлогами, басейнами, конструкціями для стимуляції природної дослідницької та харчової поведінки. Навкруг території встановлено електропастух. Утримання ведмедів у клітках є тимчасовим перед випуском в основний вольєр з природними умовами. У тварин збалансований раціон, розроблений зоологами і ветеринарами для підтримання найкращої форми. Розділ 10. Реабілітаційні центри для бурих ведмедів і хижих птахів НПП «Синевир» Ці тварини вже не зможуть вижити в дикій природі і потребують годування, догляду та ветеринарного обслуговування. Працівниками центру складено раціон та внормовано поживні речовини, макро- і мікроелементи та білки, залежно від стану організму, ваги тварини, віку та пори року, апетиту та особливостей, для кожного ведмедя індивідуально. Це сприяє забезпеченню тварин повноцінною їжею, а отже, збільшенню росту, ваги і розвитку тварин. Цілодобово ведмеді перебувають під наглядом працівників центру, за їх здоров’ям стежать ветеринарні лікарі, тварини отримують добовий раціон їжі. Стрес, недостатня вага, непристосовані умови впливали на стан тварин, і вони роками не залягали у сплячку. З кожним роком у центрі реабілітації все більше ведмедів впадають у зимову сплячку. Це свідчить про те, що вони добре вгодовані, організм тварин адаптовується до природних інстинктів. На території реабілітаційного центру споруджено штучні барлоги. Проте більшість особин бурого ведмедя не довіряють штучним барлогам, а будують собі самі під корінням або стовбуром вивернутого дерева. Упродовж зимового сну нічого не їдять і живуть в цей період за рахунок підшкірного жиру, відкладеного у період вегетації. Тривалість сну 75-140 діб, від часу випадання снігу до березня–квітня, залежно від вгодованості й погодних умов. Тому в реабілітаційному центрі розроблено спеціальні раціони, які відповідають фізіологічним потребам бурого ведмедя, залежно від пори року (весна, літо, осінь, зима). Ведмідь під час зимового сну не впадає в повну заціпенілість, температура тіла його понижується всього на 4-5º, пульс – на 75%, а споживання кисню – на 50%. Він під час сну ворушиться, повертається, прислухається до різних звуків і в разі небезпеки кидає барліг. Станом на 2018 рік на території центру є 25 ведмедів. Історія життя більшості клишоногих мешканців вражає тим, наскільки жорстокою може бути людина у ставленні до тварин. Золоте правило у відносинах із тваринами: ми відповідаємо за тих, кого приручили, було невідоме власникам ведмедів, які дресирували тварин варварськими методами (рис. 10.2). 255 Рис. 10.2. Ведмеді РЦБВ НПП «Синевир». Фото М.І. Дербака. 2017 р. Першим мешканцем реабілітаційного центру бурих ведмедів в НПП «Синевир» є Дюрій, привезений у 8-річному віці, вагою 380 кг, ростом 2,3 м, 24 листопада 2011 року з гірськолижного курорту Драгобрат, що на Рахівщині. Він там утримувався задля розваги і приманювання туристів біля туристичного комплексу в дерев’яному будиночку, де були антисанітарні умови, які не відповідали нормам утримання. Тварину відбирали силою правоохоронні органи. Підприємці не хотіли віддавати, тому що вона їм служила для заробітку (рис. 10.3). Рис. 10.3. Ведмідь Дюрій. Фото Н.А. Чуп. 2017 р. Чотирирічна Бубочка з м. Харкова, привезена 27 листопада 2011 року, вагою 160 кг, ростом 1,8 м. Власниця цирку сама віддала в приватний зоопарк, бо та ніяк не піддавалася 256 Національний природний парк «Синевир» дресируванню. В зоопарку Бубочка захворіла, там не змогли надати їй медичної допомоги, не було чим годувати, тому її передали в реабілітаційний центр бурих ведмедів НПП «Синевир». Найбільше страждань зазнав ведмідь Потап, привезений 27 лютого 2012 року в 4-річному віці, вагою 220 кг, ростом 2,1 м. Він утримувався в тісній клітці спортивного клубу «Барс», що у м. Луганську. На шиї у нього був ошийник, який власники наділи на тварину, коли вона була ще малою. Він служив приманкою для мисливських собак. Ведмідь ріс, а ошийник врізався у тіло, від цього зробилася глибока рана. Там не було умов для утримання, тому тварину забрали через суд, а господар заплатив штраф за погане ставлення. Шестирічну ведмедицю Розу, вагою 180 кг, ростом 1,9 м привезено з Вінничини (м. Літин) 16 грудня 2011 року, де її утримували біля траси на автозаправці. Вона жила 5 років у дуже маленькій клітці. Тварина вдихала шкідливі випаровування вихлопних газів, дуже погано їла. Через погані умови життя Роза вдавалася до втечі п’ять разів, це було небезпечно, тому що поряд були населені пункти. Десятирічний Беня привезений з м. Козятин Вінницької області 9 травня 2012 року, з вагою 270 кг, ростом 2,5 м. Він перебував у пересувному цирку, у поганих умовах. Власники довели тварину до важкого дистрофічного стану, у нього спостерігались хвороби з порушенням обміну речовин. Ведмідь був схожий на жахливу істоту – сухий, кошлатий, змучений. Безсердечні власники вчили його танцювати на розжареній плиті. Тварина була змушена перебирати лапами по гарячому і терпіти біль. Такі муки призвели до того, що Беня, почувши музику чи побачивши наближення людини, починав нервово підтанцьовувати. Після тривалого лікування під вмілим наглядом працівників центру ведмідь набрав 80 відсотків нинішньої ваги, та щоб позбутися набутого рефлексу підстрибування, потрібен час. Дворічного Вінні привезли із с. Косівська Поляна, що на Рахівщині, 26 грудня 2012 року, вагою 120 кг, ростом 1,4 м. Люди знайшли його у лісі ще маленького, ведмедиця за ним не поверталася, тому взяли його до себе. Там він утримувався у приватного власника, в хороших умовах, його добре годували, жив разом з лисицею і собакою. Через два роки тварину хотіли відпустити до лісу, але він повертався. Господар вирішив віддати Вінні до реабілітаційного центру НПП «Синевир», бо побачив, що тут добрі умови. Оскільки тварина звикла до людей, проблем з транспортуванням не було. Семирічний Малиш прибув 22 січня 2013 року з с. Кідьош Берегівського р-ну. Він там перебував на закинутій птахофабриці, де його тримали закритим у трейлері для транспортування великої рогатої худоби. Раніше він був у цирку і не піддавався дресируванню, тому ведмедя віддали приватному підприємцю. Співробітниками телеканалу «1+1» було виявлено тварину, яка утримувалася у важких, непридатних для життя умовах, про це повідомили в реабілітаційний центр НПП «Синевир». 13 березня 2013 року до реабілітаційного центру бурих ведмедів Національного природного парку «Синевир» транспортовано ще одного ведмедя за кличкою Стелс, вагою 130 кг, ростом 1,5 м. Він утримувався у рівненському цирку-шапіто і не піддавався дресируванню. Дресирувальники, які купили ведмедя за власні кошти, подарували його Національному парку, щоб тварині жилося краще. 21 квітня 2013 року до реабілітаційного центру НПП «Синевир» завезли маленького 3-місячного ведмедя Мішу з Тячівського району. Люди знайшли його на околиці села, ведмедиця за ним не поверталася, тому вирішили передати його до реабілітаційного центру. Маша зі Львівської області (м. Сколе) привезена 8 листопада 2013 року, вагою 250 кг, ростом 2,2 м. Бася – самка, доставлена з Чортківського району Тернопільської області 27 листопада 2014 року, у віці 25 років, вагою 200 кг, ростом 2,1 м, там її утримували в умовах, що не відповідають нормам. До центру реабілітації бурих ведмедів Національного природного парку «Синевир» 13 березня 2015 року доставлено клишоногого з Тернополя, на ім’я Джин. Ведмідь має 25 років і важить 450 кг. Досі він утримувався у держлісгоспі у м. Чортків Тернопільської області. Забрати ведмедя у центр реабілітації допомогла Тернопільська громадська організація «Скала». Розділ 10. Реабілітаційні центри для бурих ведмедів і хижих птахів НПП «Синевир» Кузьма – привезений 14 квітня 2015 року із с. Надлак Новоархангельського району Кіровоградської області, 25-річний, вагою 210 кг, утримувався для виступу в цирку та знімання в кіно, а через великий вік був закритий до темного приміщення, погано годувався. Він нічого не бачить, для нього розроблено спеціальну дієту. За період перебування в центрі Кузьма добре їсть, стан покращився. Потапич – віком 10 років, вагою 650 кг, ростом 2,5 м, привезений до центру 5 травня 2015 року з м. Первомайськ Миколаївської області. Здоровий, апетит в нормі, адаптація пройшла успішно. Реабілітаційний центр бурих ведмедів Національного природного парку «Синевир» 31 травня 2015 року поповнився ще двома мешканцями. Тримісячні ведмежата Настя і Боря, у доброму стані, вагою до 5 кг. Ведмежат вилучено на митниці м. Бориспіль під час переправки контрабандистами в Дубаї. Двом маленьким ведмедикам контрабандисти, щоб перевезти літаком, вводили наркотичні речовини. На щастя, працівники митниці вчасно виявили незаконне перевезення тварин і врятували їх (рис. 10.4.) Рис. 10.4. Настя і Боря. Фото Н.А. Чуп. 2017 р. Ще одна тварина потрапила в реабілітаційний центр 26 лютого 2016 року із с. Кирилівка Акимівського району Запорізької області. При попередньому огляді та за показаннями власника бурий ведмідь по кличці Балу, самець, клінічно здоровий. 12-річна тварина пройшла всі необхідні ветеринарно-санітарні заходи та була випущена до великого вольєра. 257 17 січня 2017 року однорічного клишоногого самця на кличку Потап (Тяпа) добровільно віддав до центру його власник. Раніше тварина утримувалася у м. Харкові. Разом з твариною власник надав ветеринарні документи та документи щодо походження тварини (рис. 10.5). Рис. 10.5. Тяпа. Фото Н.А.Чуп. 2017 р. Ведмедиця по кличці Ляля привезена 17 лютого 2017 року з міста Дніпро з розформованого зоопарку, де утримувалася в жахливих умовах. Шестирічна ведмедиця оселилася у центрі. Вона пройшла ветеринарний огляд і поступово звикає до нових напіввільних умов утримання. 400-кілограмовий ведмідь по кличці Стефан привезений 27 березня 2017 року до РЦБВ НПП «Синевир» з міста Хмельницький. Доля 17-річного самця склалася непросто. Спочатку він виступав у цирку разом з артисткою Мартою Бужановською. Це тривало кілька років. Відтак жінка покинула арену і забрала із собою Стефана, бо надто була прив’язана до цієї тварини. Жінка й сама жила бідно, тож, аби прогодувати улюбленця, щоденно просила милостиню у перехожих в Хмельницькому. Це тривало 15 років. У січні 2017 року Марта померла. Весь цей час Стефан жив у тісній клітці. Щоб тварина не загинула, її прихистив приватний зоопарк у Хмельницькому. 22 листопада 2017 року були привезені до реабілітаційного центру два ведмеді, які жили у клітках на базі приватного комплексу неподалік міста Самбір. Бурий – 25-річний самець, вагою 250 кг, і самець по кличці Боря, вагою 300 кг. 258 Національний природний парк «Синевир» 13 липня 2018 року привезли з м. Яремче Івано-Франківської області 5-місячного ведмедя Петю. Природні умови, ландшафт та клімат краю є типовими для ведмедів цього виду і найкраще підходять для повернення до нормального життя. На майданчику відбувається процес призвичаєння тварин до нових умов. Вигул на майданчику окремо та в групах, маніпуляції з конструкціями, у тому числі такими, що імітують природні, можливість користування басейном та сховищами забезпечують успішність перехідного етапу до існування у напіввільних умовах в основному вольєрі серед елементів природного ландшафту. З огляду на незадовільний стан утримання бурих ведмедів приватними особами, створення реабілітаційного центру на державному рівні є надзвичайно актуальним. Центр реабілітації має сприятливі перспективи для здійснення різноманітних наукових досліджень у процесі адаптації їх загальної поведінки, можливість здійснення екологопросвітницької роботи серед населення, та рекреаційної діяльності НПП «Синевир». Утримання бурого ведмедя в напіввільних умовах, умовах неволі з метою реабілітації, на території України в цілому проводиться вперше і потребує розробки науково обґрунтованого методичного забезпечення, якого до сьогодні ще немає. Реалізація в НПП «Синевир» проекту щодо бурого ведмедя – важлива справа, яка не лише взяла під захист тварин, що зазнали жорстокого ставлення, а й сприятиме поглибленню досліджень найбільшого хижака України, а також слугуватиме для розвитку природоохоронної, наукової, еколого-освітньої та рекреаційної роботи, що відповідає меті та завданням, які покладені на НПП «Синевир». Екопросвітницька діяльність Центр реабілітації ведмедів в НПП «Синевир», окрім основної функції – утримання ведмедів та їх реабілітації, виконує й інші, не менш важливі, завдання, зокрема здійснює екопросвітницьку діяльність. Територію центру дозволено відвідувати, тож важливо розуміти загальні принципи спілкування з відвідувачами. Основним результатом відвідування центру має стати розуміння різними вер- ствами населення проблем охорони тваринного світу, необхідності етичного ставлення до тварин та важливості існування подібних закладів. За безпеку процесу відвідування, проведення екскурсій, поводження людей безпосередньо відповідають служба охорони та екскурсійна служба. Керівництво регулює величину потоку відвідувачів, виходячи з принципів убезпечення ведмедів від факторів стресу та дотримання правил загальної безпеки. Початок роботи з відвідувачами здійснюється тільки після ранкової перевірки належного стану приміщень, території та тварин центру. Допуск на територію поряд з візитцентром та майданчиком для вигулу дозволяється протягом робочого дня з 9.00 до 16.00 (час роботи може бути подовжено за погодженням з керівником центру залежно від сезону, величини потоку відвідувачів і т.і.). Вихід на екскурсійний маршрут здійснюється за умов формування груп не більше ніж із 15 осіб одночасно та тільки в присутності екскурсовода або керівника центру чи іншого працівника, допущеного керівництвом до цієї діяльності, у робочий час з 10.00 до 16.00. Але не більше ніж 5 груп за день. При цьому не допускається примусова стимуляція ведмедів до візуальної демонстрації, наближення до огорожі з боку співробітників (рис. 10.6) (Шквиря, 2012). Рис. 10.6. Ведмеді НПП «Синевир». Фото Н.А. Чуп. 2018 р. Розділ 10. Реабілітаційні центри для бурих ведмедів і хижих птахів НПП «Синевир» Питання охорони та гуманного ставлення до об’єктів тваринного світу В основі питань охорони та гуманного ставлення до об’єктів тваринного світу лежать політико-правові та соціально-ідеологічні засади існування суспільства як суспільно-демократичного утворення, як системи органів, покликаних реалізовувати його екологічну функцію. Найбільш достатньо аргументує питання охорони та гуманного ставлення до об’єктів тваринного світу Закон України від 21 грудня 2010 р. «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України, де основними пріоритетами є збереження навколишнього природного середовища та переваг сталого розвитку. Стратегія визначає окремим напрямом екологічної політики збереження біологічного та ландшафтного різноманіття. Так, як зазначено в Загальних положеннях Стратегії, займаючи менше 6 відсотків площі Європи, Україна володіє близько 35 відсотками її біорізноманіття. Біосфера України нараховує більш як 70 тисяч видів флори і фауни, зокрема флори – більш як 27 тисяч видів, фауни – більш як 45 тисяч видів. Протягом останніх років спостерігається збільшення кількості видів рослин і тварин, занесених до Червоної книги України. Водночас, за даними Стратегії до складу природно-заповідного фонду України входять більш як 7608 територій та об’єктів загальною площею 3,2 млн. гектарів (5,4 відсотка загальної площі країни) та 402,5 тис. гектарів у межах акваторії Чорного моря. Частка природно-заповідних територій в Україні є недостатньою і залишається значно меншою, ніж у більшості країн Європи, де площі, зайняті під природно-заповідні території, становлять у середньому 15 відсотків. Отже, основну загрозу біорізноманіттю становлять діяльність людини та знищення природного середовища існування флори і фауни. Тому метою національної екологічної політики визначається стабілізація і поліпшення стану навколишнього природного середовища України шляхом інтеграції екологічної політики до соціально-економічного розвитку України для гарантування екологічно безпечного природного середовища і життя, 259 здоров’я населення, впровадження екологічно збалансованої системи природокористування та збереження природних екосистем. Визначено в Стратегії і основні принципи національної екологічної політики. Серед них важливими є такі: відповідальність нинішнього покоління за збереження довкілля на благо прийдешніх поколінь; участь громадськості, суб’єктів господарювання у формуванні та реалізації екологічної політики, а також урахування їх пропозицій при вдосконаленні природоохоронного законодавства; невідворотність відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища тощо. Національна екологічна політика спрямована на досягнення конкретних стратегічних цілей. Серед основних та пріоритетних цілей Стратегії виділено такі цілі, як: 1. Підвищення рівня суспільної екологічної свідомості; 2. Припинення втрат біологічного та ландшафтного різноманіття; 3. Формування екологічної мережі. Засобами реалізації таких цілей можуть слугувати конкретизовані та визначені у Стратегії завдання до кожної з них. Так, необхідно виділити серед них такі: 1. Розроблення і реалізація Стратегії екологічної освіти з метою сталого розвитку українського суспільства та економіки України; розроблення організаційного механізму місцевого, регіонального та національного рівня для активного залучення громадськості до процесу екологічної освіти з метою сталого розвитку, екологічної просвіти та виховання. Виконання таких завдань дозволить сформувати людину нової генерації, в цілому екологізоване суспільство, здатне приймати оптимально значущі для справи охорони природи рішення та нести відповідальність за їх виконання; 2. Створення системи запобіжних заходів щодо видів-вселенців та забезпечення контролю за внесенням таких видів до екосистем. Такі заходи дозволять Україні виконувати свої міжнародні зобов’язання щодо охорони і захисту мігруючих тварин; 3. Удосконалення нормативно-правової бази щодо системи здійснення контролю за торгівлею видами дикої флори і фауни, що перебувають під загрозою зникнення; 260 Національний природний парк «Синевир» 4. Проведення інформаційно-просвітницької кампанії щодо цінності екосистемних послуг на прикладі екосистем України, формування та подальше застосування вартісної оцінки екосистемних послуг; 5. Доведення площі національної екомережі до рівня (41 відсоток території країни), необхідного для забезпечення екологічної безпеки країни, запровадження системи природоохоронних заходів збереження біо- та ландшафтного різноманіття і розширення площі природно-заповідного фонду до 10 відсотків та у майбутньому до 15 відсотків загальної території країни; 6. Впровадження екосистемного підходу в управлінську діяльність та адаптація законодавства України у сфері збереження навколишнього природного середовища відповідно до вимог директив Європейського Союзу; 7. Створення мережі центрів штучного розведення та реакліматизації рідкісних видів рослин і тварин та таких, що перебувають під загрозою зникнення, створення системи економічних важелів сприяння збереженню біота ландшафтного різноманіття та формуванню екомережі на землях усіх форм власності. Стратегія визначає і конкретні інструменти реалізації національної екологічної політики, серед переліку яких виділено освітнє та наукове забезпечення формування і реалізації національної екологічної політики відтворення рідкісних біологічних видів, а також тих, що перебувають під загрозою зникнення, розроблення схем їх адаптації до сучасних умов життя. Серед очікуваних результатів даної Стратегії виділяються: припинення втрат біо- та ландшафтного різноманіття і формування цілісної та репрезентативної екомережі. Національний план дій з охорони навколишнього природного середовища, який затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України на виконання Стратегії, так само визначає ряд пріоритетних цілей, серед яких: підвищення рівня суспільної екологічної свідомості, зокрема і шляхом проведення просвітницької кампанії в засобах масової інформації з висвітлення екологічно обґрунтованих методів використання та відновлення живої природи, дбайливого ставлення до видів тваринного світу, занесених до Червоної книги України; припинення втрат біологічного та ландшафтного різноманіття і формування екологічної мережі шляхом, зокрема, удосконалення механізму збору інформації про види тваринного світу, занесені до Червоної книги України, включаючи дослідження стану видів та їх збереження в природному середовищі; розроблення та здійснення комплексу заходів із збереження видів рослинного та тваринного світу, що занесені до Червоної книги України чи охороняються відповідно до міжнародних зобов’язань України (Шквиря, 2012). Правила утримання тварин, що виключають жорстокість Умови утримання тварин повинні відповідати їх біологічним, видовим та індивідуальним особливостям. Умови утримання тварин мають задовольняти їх природні потреби в їжі, воді, сні, рухах, контактах із собі подібними, у природній активності та інші потреби. Кількість тварин, що утримуються, обмежується можливістю забезпечення їм умов утримання відповідно до вимог Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження». Місце утримання тварин повинно бути оснащене таким чином, щоб забезпечити необхідні простір, температурно-вологісний режим, природне освітлення, вентиляцію та можливість контакту тварин із природним для них середовищем. Особливості утримання диких тварин у неволі регулюються ст. 8 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження». Утримання диких тварин у неволі допускається, якщо створені умови, що відповідають їх біологічним, видовим та індивідуальним особливостям. Утримання диких тварин у неволі без створення відповідних умов не допускається. Утримання диких тварин у неволі допускається за наявності дозволу, що видається центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Утримання диких тварин у неволі без дозволу допускається в разі тимчасового утримання врятованої постраждалої тварини. Транспортування тварин регулюється положеннями ст. 8 Закону України «Про захист Розділ 10. Реабілітаційні центри для бурих ведмедів і хижих птахів НПП «Синевир» тварин від жорстокого поводження» та Правилами транспортування тварин, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2011 р. № 1402. При транспортуванні тварин повинні задовольнятися їх потреби в їжі та воді, а також має бути забезпечений захист від шкідливого для них зовнішнього впливу. Транспортний засіб, призначений для перевезення тварин, повинен бути спеціально оснащений для того, щоб виключати травмування або загибель тварин. При завантаженні і розвантаженні тварин мають використовуватися пристрої та прийоми, що виключають травмування і загибель тварин. Транспортування тварин різних видів проводиться роздільно, за винятком таких їх видів, які природно контактують один з одним або є нейтральними один до одного. Загиблі тварини і ті, що не підлягають подальшому транспортуванню, повинні бути вилучені від інших на першій же стоянці. Право власності або інші речові права особи, яка утримує тварину, обмежені обов’язком дотримання норм і вимог Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження». Право власності та інші речові права на тварин у разі жорстокого поводження з ними можуть бути припинені за рішенням суду шляхом їх оплатного вилучення або конфіскації. Державне регулювання відносин у сфері захисту тварин від жорстокого поводження Державна політика у сфері захисту тварин від жорстокого поводження проводиться в таких основних напрямах: контроль за дотриманням законодавства про захист тварин від жорстокого поводження; установлення єдиних норм у сфері захисту тварин від жорстокого поводження; пропаганда гуманного поводження з тваринами, розробка та впровадження освітніх програм з охорони та захисту тварин від жорстокого поводження; установлення відповідальності за порушення законодавства про захист тварин від жорстокого поводження. Кабінет Міністрів України через систему органів виконавчої влади забезпечує реалізацію державної політики у сфері захисту тварин від жорстокого поводження. 261 Управління у сфері захисту тварин від жорстокого поводження в межах своєї компетенції здійснюють: центральний орган виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища; центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики та ветеринарної медицини; центральний орган виконавчої влади з питань науки та освіти; інші центральні та місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Контроль громадських організацій у сфері захисту тварин від жорстокого поводження може здійснюватися громадськими організаціями, статутною метою яких є захист тварин від жорстокого поводження. Громадські організації у сфері захисту тварин від жорстокого поводження: беруть участь у проведенні державними органами управління у сфері захисту тварин від жорстокого поводження перевірок виконання підприємствами, установами та організаціями планів і заходів, пов’язаних із захистом тварин від жорстокого поводження; ставлять перед відповідними органами державної влади питання про конфіскацію тварин та відповідальність осіб, які їх утримують, відповідно до чинного законодавства, у разі виявлення фактів жорстокого поводження з тваринами; подають до суду позови про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про захист тварин від жорстокого поводження, в тому числі здоров’ю громадян і майну громадських організацій. Громадські організації, статутною метою яких є захист тварин від жорстокого поводження, мають право одержувати від органів державної влади та органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для реалізації ними своїх статутних цілей і завдань. Діяльність громадських організацій у сфері захисту тварин від жорстокого поводження здійснюється відповідно до законодавства України на основі їх статутів. За порушення вимог Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» винні особи несуть кримінальну, адміністративну та цивільно-правову відповідальність згідно із законом. Відповідно до статті 17 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» Кабінет Міністрів затверджує перелік видів діяльності, що належать до природоохоронних заходів. 262 Національний природний парк «Синевир» Під безпритульними тваринами розуміють домашніх тварин, що залишились без догляду людини або утворили напіввільні угруповання, здатні розмножуватися поза контролем людини. Зазначено, що у притулку утримуються виловлені безпритульні тварини, тварини, вилучені у власників за рішенням суду, а також тварини, від яких власники відмовились у зв’язку з неможливістю їх утримання. Це збігається за змістом і щодо джерел надходження диких тварин, які потрапляють і у центри порятунку та утримання диких тварин, у тому числі при національних природних парках. Тому, на нашу думку, необхідно внести деякі зміни та доповнення у законодавство України щодо регулювання відносин з охорони диких тварин. Зокрема, необхідно доповнити перелік видів діяльності у сфері охорони і раціонального використання ресурсів тваринного світу, а саме: догляд за безпритульними дикими тваринами та дикими тваринами, конфіскованими у власників за рішенням суду, а також розробити та прийняти Положення про притулок для диких тварин та Ветеринарно-санітарні вимоги до утримання диких тварин у притулках. Окрім цього, в Переліку передбачені заходи щодо збереження природно-заповідного фонду, зокрема такі, як: проведення спеціальних заходів, спрямованих на запобігання знищенню чи пошкодженню природних комплексів, територій та об’єктів природно-заповідного фонду (п. 60 Переліку); діяльність щодо збереження видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, поліпшення середовища їх перебування чи зростання, створення належних умов для розмноження у природних умовах, розведення та розселення (п. 63 Переліку). Мета та організаційно-функціональна діяльність центрів порятунку та утримання диких тварин відповідає даним видам діяльності, що належать до природоохоронних заходів. З проведеного аналізу нормативно-правового регулювання охорони та використання об’єктів тваринного світу в межах природнозаповідного фонду та правової основи функціонування реабілітаційних центрів диких тварин можна зробити ряд висновків та пропозицій: 1. Доцільно змінити назви центрів реабілітації диких тварин на центри порятунку та утримання диких тварин, що буде відповідати законодавству України та відображати мету створення та функціонування даних центрів. 2. Використовувати диких тварин у межах центру дозволено законодавством в наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях; можливе добування (придбання) диких тварин з метою їх утримання і розведення у напіввільних умовах чи в неволі. 3. Можливе здійснення спеціального використання об’єктів тваринного світу на підставі спеціальних дозволів, порядок отримання яких встановлений законодавством України. 4. Центри (реабілітації) порятунку та утримання диких тварин можуть: Варіант І. Бути юридичною особою, що діє як господарюючий суб’єкт відповідно до вимог Господарського кодексу України згідно з власним Статутом. Дана юридична особа може діяти на підставі: а) укладеного договору оренди землі із власником чи користувачем земельної ділянки у межах території національного природного парку; б) спеціального дозволу на здійснення даного виду діяльності, керуючись вимогами Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» та Закону України «Про природно-заповідний фонд»; в) спеціального дозволу на використання об’єктів тваринного світу. Варіант ІІ. Центри можуть бути структурним підрозділом спеціальної адміністрації національного природного парку, що їй підпорядковується і підзвітний та діє на підставі затвердженого Положення про даний центр. В частині пропозицій до нормативно-правового регулювання даних питань пропонується: 1. Доповнити перелік видів діяльності у сфері охорони і раціонального використання ресурсів тваринного світу, а саме: догляд за безпритульними дикими тваринами та дикими тваринами, конфіскованими у власників за рішенням суду, та розробити і прийняти Положення про притулок для диких тварин та Ветеринарно-санітарні вимоги до утримання диких тварин у притулках. Розділ 10. Реабілітаційні центри для бурих ведмедів і хижих птахів НПП «Синевир» 2. Розробити та прийняти Порядок реєстрації та утримання тварин, вилучених із природного середовища з метою надання допомоги. 3. Внести доповнення до Порядку організації перевірок суб’єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства. 263 4. Затвердити списки тварин, що підлягають обов’язковій конфіскації (червонокнижні та особливо небезпечні), та видів, що можуть безпечно утримуватись у приватній власності та вилучення яких з природи не є критичним явищем (фонові види) тощо (Шквиря М.Г., 2012). 10.2. Реабілітаційний центр НПП «Синевир» для рідкісних хижих птахів Реабілітаційний центр розташований на території Квасовецького природоохоронного науково-дослідного відділення НПП «Сине- вир» в урочищі Квасовець, квартал № 15, виділ 5 (рис. 10.7-10.11). Рис. 10.7. Схема Квасовецького природоохоронного науково-дослідного відділення. Ю.М. Ярема. Мета створення реабілітаційного центру хижих птахів в НПП «Синевир» полягає в поверненні птахам природних інстинктів, втрачених у результаті їх травмування, ушкодження і захворювання. Завдання реабілітаційного центру хижих птахів: - проведення лікувальних процедур, що ведуть до усунення недуг птаха; - повернення птахові природних інстинктів, які забезпечують йому життєдіяльність та розмноження; - повернення птахів до їхніх природних ареалів. У 2017 році НПП «Синевир» спільно з Українським товариством охорони птахів споруджено реабілітаційний центр з вольєрним комплексом із шести секторів та гос- 264 Національний природний парк «Синевир» подарського приміщення загальною довжиною 12 м. Станом на 2018 рік у реабілітаційному центрі перебувають Сапсан (Falco peregrinus Tunstall, 1771), Балабан (Falco cherrug Gray, 1834), Орлан-білохвіст (Haliaetus albicilla Linnaeus, 1758) та Боривітер звичайний (Falco tinnunculus Linnaeus, 1758). Рис. 10.8. Загальний вигляд реабілітаційного центру хижих птахів. Фото М.О. Цюбика. 2018 р. Рис.10.11. Хижі птахи в реабілітаційному центрі. Фото М.О. Цюбика. 2018 р. Рис. 10.9, 10.10. Хижі птахи в реабілітаційному центрі. Фото М.О. Цюбика. 2018 р. Додатки ДОДАТКИ Додаток А. Ґрунти НПП «Синевир» Рис. А.1. Карта ґрунтів Син.-Полянського ПОНДВ НПП «Синевир». Син.-Полянське ПОНДВ – 6041 га. Ґрунти та їх лісорослинні особливості. Номенклатурно-систематичний список ґрунтів: І. Гірсько-лучні на елювії-делювії піщанику 1. Гірсько-лучні дернові суглинисті (К3) – 115,0 га; ІІ. Гірсько-підзолисті а) на елювії-делювії піщанику: 2. Гірсько-підзолисті грубогумусні типові і легкосуглинисті (К3) – 170,0 га; 265 266 Національний природний парк «Синевир» 3. Гірсько-підзолисті грубогумусні малопотужні супіщані (К3) поверхнево-середньокаменисті еродовані – 1,5 га; 4. Гірсько-підзолисті грубогумусні малопотужні супіщані (К3) поверхнево-сильнокаменисті еродовані – 85,0 га; б) на каменистих розсипищах: 5. Торф’янисто-перегнійні підвісні (К3) – 138,9 га; 6. Торф’янисто-перегнійні підвісні (К3) в комплексі (30%) з кам’янистими розсипищами – 6,0 га; ІІІ. Бурі гірсько-лісові на елювії-делювії Карпатського флішу 7. Темно-бурі грубогумусні потужні суглинисті (К0, К1, К2, К3) – 1534,4 га; 8. Темно-бурі грубогумусні потужні глеюваті суглинисті (К0, К1) – 658,5 га; 9. Темно-бурі грубогумусні середньопотужні глеюваті суглинисті (К1) – 90,6 га; 10. Темно-бурі грубогумусні середньопотужні суглинисті (К1, К2, К3) – 1770,0 га; 11. Темно-бурі грубогумусні середньопотужні глинисті (К2) – 36,2 га; 12. Темно-бурі грубогумусні середньопотужні суглинисті (К3) поверхнево-середньокаменисті еродовані – 229,5 га; 13. Темно-бурі грубогумусні середньопотужні суглинисті (К3) поверхнево-сильнокаменисті еродовані – 0,6 га; 14. Темно-бурі мульові потужні глеюваті суглинисті (К0, К1) поверхнево-слабозмиті – 24,2 га; 15. Темно-бурі мульові середньопотужні суглинисті (К0, К1, К2) – 364,3 га; 16. Темно-бурі мульові середньопотужні глеюваті суглинисті (К0,К1,К2) – 628,3 га; 17. Глибокодернові-буроземні потужні суглинисті (К1, К2) – 30,2 га; 18. Глибокодернові-буроземні потужні суглинисті (К1, К2) з розораним горизонтом – 0,6 га; 19. Глибокодернові-буроземні потужні глеюваті суглинисті (К0) – 6,0 га; 20. Глибокодернові-буроземні середньопотужні суглинисті (К0, К2, К3) – 24,2 га; 21. Глибокодернові-буроземні середньопотужні глеюваті суглинисті (К0, К1) – 18,0 га; ІV. Дернові на сучасних елювіальних відкладах 22. Дерново-елювіальні розвинуті глеєві суглинисті (К1) – 18,0 га; 23. Дерново-алювіальні розвинуті глеєві (К2) в комплексі (20%) з дерново-елювіальними супіщаними (К3) – 6,0 га; 24. Дерново-алювіальні змиті глеєві суглинисті в комплексі (30%) зі слаборозвинутими легкосуглинистими (К3) – 0,6 га; 25. Дерново-алювіальні слаборозвинуті супіщані (К3) – 18,0 га; 26. Виходи корінних порід, кам’янисті розсипища – 30,2 га. Річки, озера, стави – 46,7 га. Разом: 6041,0 га. Додатки 267 Рис. А.2. Карта ґрунтів Остріцького ПОНДВ НПП «Синевир». 268 Національний природний парк «Синевир» Остріцьке ПОНДВ – 4527 га. Ґрунти та їх лісорослинні особливості. Номенклатурно-систематичний список ґрунтів: І. Гірсько-лучні на елювії-делювії піщанику 1. Гірсько-лучні дернові суглинисті (К2) – 90,5 га; 2. Гірсько-лучні дернові легкосуглинисті (К3) – 22,6 га; ІІ. Гірсько-підзолисті а) На алювії-делювії піщанику: 3. Гірсько-підзолисті грубогумусні типічні легкосуглинисті (К3) – 67,9 га; 4. Гірсько-підзолисті грубогумусні слабопотужні супіщані (К3) поверхнево-середньокаменисті еродовані – 54,3 га; 5. Гірсько-підзолисті грубогумусні слабопотужні супіщані (К3) поверхнево-сильнокаменисті еродовані – 81,5 га; б) На каменистих розсипищах: 6. Торф’яно-перегнійні підвісні (К3) – 90,5 га; 7. Торф’янисто-перегнійні підвісні (К3) в комплексі (30%) з каменистими розсипищами – 9,0 га; ІІІ. Бурі гірсько-лісові на елювії-делювії Карпатського флішу 8. Темно-бурі грубогумусні потужні суглинисті (К0, К1, К2, К3) – 1462,6 га; 9. Темно-бурі грубогумусні потужні глеюваті суглинисті (К0, К1) – 226,0 га; 10. Темно-бурі грубогумусні середньопотужні глеюваті суглинисті (К1) – 108,6 га; 11. Темно-бурі грубогумусні середньопотужні суглинисті (К1, К2, К3) – 1281,5 га; 12. Темно-бурі грубогумусні середньопотужні глинисті (К2) – 22,6 га; 13. Темно-бурі грубогумусні середньопотужні суглинисті (К3) поверхнево-каменисті еродовані – 316,9 га; 14. Темно-бурі грубогумусні середньопотужні суглинисті (К3) поверхнево-сильнокаменисті еродовані – 31,7 га; 15. Темно-бурі мульові потужні глеюваті суглинисті (К0, К1) поверхнево-змиті – 0,45 га; 16. Темно-бурі мульові середньопотужні суглинисті (К0, К1, К2) – 181,0 га; 17. Темно-бурі мульові середньопотужні глеюваті суглинисті (К0, К1, К2) – 362,0 га; 18. Глибокодерново-буроземні потужні суглинисті (К1, К2) – 9,0 га; 19. Глибокодерново-буроземні потужні суглинисті (К1, К2) з розораним горизонтом – 0 га; 20. Глибокодерново-буроземні потужні глеюваті суглинисті (К0) – 0 га; 21. Глибокодерново-буроземні середньопотужні глеюваті суглинисті (К0, К2, К3) – 22,6 га; 22. Глибокодерново-буроземні середньопотужні глеюваті суглинисті (К0, К1) – 22,6 га; ІV. Дернові на сучасних алювіальних відкладах 23. Дерново-алювіальні розвинуті глеюваті суглинисті (К1) – 22,6 га; 24. Дерново-алювіальні розвинуті глеюваті (К2) в комплексі (20%) з дерново-алювіальними супіщаними (К3) – 4,5 га; 25. Дерново-алювіальні слаборозвинуті супіщані (К3) – 13,6 га. V. Лучні на сучасних алювіальних відкладах 26. Лучно-болотні легкосуглинисті (К3) – 9,0 га; 27. Виходи корінних порід, кам’янисті розсипища – 9,0 га. Річки, притоки – 4,5 га. Разом: 4527,0 га. Додатки 269 Рис. А.3. Карта ґрунтів Чорноріцького ПОНДВ НПП «Синевир». Чорноріцьке ПОНДВ – 5801 га. Ґрунти та їх лісорослинні особливості. Номенклатурно-систематичний список ґрунтів: І. Гірсько-лучні на елювії-делювії Карпатського флішу 1. Гірсько-лучні дернові легкосуглинисті (К3) – 5,8 га; 2. Гірсько-лучні дернові суглинисті (К2) – 5,8 га; 3. Гірсько-лучні дернові глинисті (К1) – 5,8 га; ІІ. Гірсько-підзолисті а) на елювії-делювії Карпатського флішу: 4. Гірсько-підзолисті грубогумусні типові супіщані (К3) – 23,2 га; 5. Гірсько-підзолисті грубогумусні типові легкосуглинисті (К3) поверхнево-середньокаменисті еродовані – 23,2 га; 6. Гірсько-підзолисті грубогумусні типові суглинисті (К3) – 23,2 га. б) на каменистих розсипищах: 7. Торф’янисто-перегнійні – 34,8 га; ІІІ. Бурі гірсько-лісові на елювії-делювії Карпатського флішу 8. Темно-бурі грубогумусні потужні суглинисті (К2, К3) – 348,0 га; 9. Темно-бурі грубогумусні потужні суглинисті (К2) поверхнево-середньокаменисті еродовані – 58,0 га; 10. Темно-бурі грубогумусні потужні суглинисті (К1) – 29,0 га; 270 Національний природний парк «Синевир» 11. Темно-бурі грубогумусні середньопотужні супіщані (К3) слабозмиті поверхнево-середньокаменисті еродовані – 5,8 га; 12. Темно-бурі грубогумусні середньопотужні легкосуглинисті (К3) поверхнево-сильнокаменисті еродовані – 157,0 га; 13. Темно-бурі грубогумусні середньопотужні суглинисті (К1, К3) – 493,0 га; 14. Темно-бурі грубогумусні потужні суглинисті (К2) поверхнево-середньокаменисті еродовані – 40,6 га; 15. Темно-бурі грубогумусні потужні суглинисті (К3) слабозмиті – 5,8 га; 16. Темно-бурі мульові потужні суглинисті (К1, К2, К3) – 2442,2 га; 17. Темно-бурі мульові потужні глеюваті суглинисті (К1) – 232,0 га; 18. Темно-бурі мульові потужні суглинисті (К2, К3) поверхнево-середньокаменисті еродовані – 400,3 га; 19. Темно-бурі мульові потужні глинисті (К1) – 174,0 га; 20. Темно-бурі мульові потужні глеюваті глинисті (К1) – 156,6 га; 21. Темно-бурі мульові середньопотужні суглинисті (К3) поверхнево-сильнокаменисті еродовані – 58,0 га; 22. Темно-бурі мульові середньопотужні суглинисті (К1, К2) – 696,1 га; 23. Темно-бурі мульові середньопотужні глеюваті суглинисті – 174,0 га; 24. Темно-бурі мульові середньопотужні суглинисті (К3) поверхнево-середньокаменисті еродовані – 0 га; 25. Глибокодерново-буроземні потужні суглинисті – 29,0 га; 26. Глибокодерново-буроземні потужні суглинисті (К3) поверхнево-середньокаменисті еродовані – 0 га; 27. Глибокодерново-буроземні потужні глинисті (К1, К2) – 5,8 га; 28. Глибокодерново-буроземні потужні глеюваті глинисті (К1) – 5,8 га; 29. Глибокодерново-буроземні середньопотужні суглинисті (К1, К2, К3) – 46,4 га; ІV. Дернові на сучасних алювіальних відкладах 30. Дерново-алювіальні розвинуті глеюваті суглинисті (К2) – 29,0 га; 31. Дерново-алювіальні розвинуті глеюваті суглинисті (К1) з розораним горизонтом – 0 га; 32. Дерново-алювіальні розвинуті глеюваті суглинисті (К2) в комплексі (10%) з лучно-болотними суглинистими – 17,4 га; 33. Дерново-алювіальні розвинуті глеюваті суглинисті (К2) в комплексі (20%) з лучно-болотними суглинистими – 17,4 га; 34. Дернові-алювіальні розвинуті глеюваті супіщані (К2) в комплексі (40%) з дерново-алювіальними слаборозвинутими супіщаними (К3) – 5,8 га; V. Лучні на сучасних алювіальних відкладах 35. Лучно-болотні легкосуглинисті (К3) – 5,8 га; 36. Лучно-болотні глинисті (К0) – 5,8 га; 37. Виходи корінних порід, кам’янисті розсипища – 5,8 га. Річки, притоки, стави – 34,8 га. Разом: 5801,0 га. Додатки Рис. А.4. Карта ґрунтів Синевирського ПОНДВ НПП «Синевир». 271 272 Національний природний парк «Синевир» Синевирське ПОНДВ – 4626 га. Ґрунти та їх лісорослинні особливості. Номенклатурно-систематичний список ґрунтів: І. Гірсько-лучні на елювії-делювії Карпатського флішу 1. Гірсько-лучні дернові легкосуглинисті (К3) – 9,25 га; 2. Гірсько-лучні дернові суглинисті (К2) – 9,25 га; 3. Гірсько-лучні дернові глинисті (К1) – 0 га; ІІ. Гірсько-підзолисті а) на елювії-делювії Карпатського флішу: 4. Гірсько-підзолисті грубогумусні типові супіщані (К3) – 97,1 га; 5. Гірсько-підзолисті грубогумусні типові легкосуглинисті (К3) поверхнево-середньокаменисті еродовані – 0 га; 6. Гірсько-підзолисті грубогумусні типові суглинисті (К3) – 23,0 га; б) на каменистих розсипищах: 7. Торф’янисто-перегнійні підвісні (К3) – 32,4 га; ІІІ. Бурі гірсько-лісові на елювії-делювії Карпатського флішу 8. Темно-бурі, грубогумусні потужні суглинисті (К2, К3) – 367,5 га; 9. Темно-бурі грубогумусні потужні суглинисті (К2) поверхнево-каменисті еродовані – 41,6 га; 10. Темно-бурі грубогумусні потужні глинисті (К1) – 13,9 га; 11. Темно-бурі грубогумусні середньопотужні супіщані (К3) слабозмиті поверхнево-середньокаменисті еродовані – 4,6 га; 12. Темно-бурі грубогумусні середньопотужні легкосуглинисті (К3) поверхнево-сильнокаменисті еродовані – 50,9 га; 13. Темно-бурі грубогумусні середньопотужні суглинисті (К2, К3) – 346,9 га; 14. Темно-бурі грубогумусні середньопотужні суглинисті (К2) поверхнево-середньокаменисті еродовані – 32,4 га; 15. Темно-бурі грубогумусні середньопотужні суглинисті (К3) слабозмиті – 4,6 га; 16. Темно-бурі мульові потужні суглинисті (К1, К2, К3) – 1926,5 га; 17. Темно-бурі мульові потужні глеюваті суглинисті (К1) – 231,3 га; 18. Темно-бурі мульові потужні суглинисті (К2, К3) поверхнево-середньокаменисті еродовані – 272,9 га; 19. Темно-бурі мульові потужні глинисті (К1) – 161,9 га; 20. Темно-бурі мульові потужні глеюваті глинисті (К1) – 124,9 га; 21. Темно-бурі мульові середньопотужні легкосуглинисті (К3) поверхнево-сильнокаменисті еродовані – 46,3 га; 22. Темно-бурі мульові середньопотужні суглинисті (К1, К2) – 504,2 га; 23. Темно-бурі мульові середньопотужні глеюваті суглинисті (К1) – 152,6 га; 24. Темно-бурі мульові середньопотужні суглинисті (К3) поверхнево-середньокаменисті еродовані – 0,46 га; 25. Глибокодерново-буроземні потужні суглинисті – 27,7 га; 26. Глибокодерново-буроземні потужні суглинисті (К3) поверхнево-середньокаменисті еродовані – 0,46 га; 27. Глибокодерново-буроземні потужні глинисті (К1, К2) – 4,6 га; 28. Глибокодерново-буроземні потужні глеюваті глинисті (К1) – 4,6 га; 29. Глибокодерново-буроземні середньопотужні суглинисті (К1, К2, К3) – 32,4 га; ІV. Дернові на сучасних алювіальних відкладах 30. Дерново-алювіальні розвинуті глеюваті суглинисті (К2) – 18,5 га; 31. Дерново-алювіальні розвинуті глеюваті суглинисті (К1) з розораним горизонтом – 0,46 га; 32. Дерново-алювіальні розвинуті глеюваті суглинисті (К2) в комплексі (10%) з лучно-болотними суглинистими – 9,3 га; 33. Дерново-алювіальні розвинуті глеюваті суглинисті (К2) в комплексі (20%) з лучно-болотними суглинистими – 13,9 га; 34. Дерново-алювіальні розвинуті глеюваті супіщані (К2) в комплексі (40%) з дерново-алювіальними слаборозвинутими супіщаними (К3) – 9,3 га. V. Лучні на сучасних алювіальних відкладах 35. Лучно-болотні легкосуглинисті (К3) – 0 га; 36. Лучно-болотні глинисті (К0) – 4,6 га; 37. Виходи корінних порід, кам’янисті розсипища – 28,8 га. Річки, озера, стави, притоки – 37,0 га. Разом: 4626,0 га. Додатки 273 Рис. А.5. Карта ґрунтів Негровецького ПОНДВ НПП «Синевир». Негровецьке ПОНДВ – 2234 га. Ґрунти та їх лісорослинні особливості. Номенклатурно-систематичний список ґрунтів: І. Гірсько-лучні дернові ґрунти 1. Гірсько-лучні дернові легкосуглинисті поверхнево-слабоскелетні, середньоскелетні, сильноскелетні ґрунти (К1, К2, К3) – шифр – 124,9 га; ІІ. Гірсько-підзолисті ґрунти 2. Торф’янисто-перегнійні підвісні сильноскелетні ґрунти (К3) – 4,2 га; ІІІ. Бурі гірсько-лісові ґрунти на елювії-делювії Карпатського флішу 3. Темно-бурі грубогумусні потужні суглинисті поверхнево-слабокаменисті (К2, К3) – 1020,4 га; 4. Темно-бурі грубогумусні середньопотужні суглинисті ґрунти на елювії-делювії Карпатського флішу (К2, К3) – 164,5 га; 5. Темно-бурі мульові потужні суглинисті поверхнево-слабокаменисті еродовані (К2, К3) – 334,4 га; 6. Темно-бурі мульові потужні суглинисті (К2, К3) – 52,2 га; 7. Темно-бурі мульові середньопотужні суглинисті (К1, К2, К3) – 455,0 га; 8. Темно-бурі мульові середньопотужні легкосуглинисті поверхнево-сильокаменисті еродовані (К3) – 25,1 га; 9. Глибокодерново-буроземні потужні суглинисті поверхнево-середньокаменисті еродовані (К3) – 1,2 га; 10. Глибокодерново-буроземні середньопотужні суглинисті (К1, К2, К3) – 7,3 га; ІV. Дернові ґрунти 11. Дерново-алювіальні розвинуті глеюваті суглинисті (К2) – 9,0 га; V. Лучно-болотні ґрунти 12. Лучно-болотні торф’яно-глинисті (К0) – 17,0 га; 13. Виходи корінних порід, кам’янисті розсипища – 8,0 га; Води: річки, притоки, потоки – 10,8 га. Усього: 2234,0 га. 274 Національний природний парк «Синевир» Рис. А.6. Карта ґрунтів Колочавського ПОНДВ НПП «Синевир». Колочавське ПОНДВ – 5384 га. Ґрунти та їх лісорослинні особливості. Номенклатурно-систематичний список ґрунтів: І. Гірсько-лучні на елювії-делювії Карпатського флішу 1. Гірсько-лучні дернові легкосуглинисті еродовані поверхнево-слабоскелетні (К1) – 306,8 га; 2. Гірсько-лучні дернові суглинисті (К2) – 36,6 га; 3. Гірсько-лучні дернові суглинисті поверхнево-середньокаменисті еродовані (К3) – 33,8 га; ІІ. Гірсько-підзолисті на елювії-делювії Карпатського флішу 4. Гірсько-підзолисті грубогумусні типові суглинисті поверхнево-середньокаменисті еродовані (К3) – 45,2 га; ІІІ. Бурі гірсько-лісові ґрунти на елювії-делювії Карпатського флішу 5. Темно-бурі грубогумусні потужні суглинисті поверхнево-слабокаменисті еродовані (К2) – 55,0 га; 6. Темно-бурі грубогумусні середньопотужні суглинисті поверхнево-слабокаменисті еродовані (К3) – 288,0 га; 7. Темно-бурі грубогумусні середньопотужні суглинисті поверхнево-середньокаменисті еродовані (К3) – 182,0 га; 8. Темно-бурі мульові потужні легкосуглинисті (К2) – 33,0 га; 9. Темно-бурі мульові потужні суглинисті (К2) – 304,0 га; 10. Темно-бурі мульові потужні суглинисті поверхнево-слабокаменисті еродовані (К3) – 10,0 га; 11. Темно-бурі мульові потужні суглинисті поверхнево-середньокаменисті еродовані (К2) – 12,5 га; 12. Темно-бурі мульові середньопотужні легкосуглинисті (К3) – 0,4 га; Додатки 275 13. Темно-бурі мульові середньопотужні легкосуглинисті слабокаменисті еродовані (К1) – 0,4 га; 14. Темно-бурі мульові середньопотужні легкосуглинисті поверхнево-середньокаменисті еродовані (К2) – 15,0 га. 15. Темно-бурі мульові середньопотужні суглинисті (К0, К1, К2, К3) – 1092,6 га; 16. Темно-бурі мульові середньопотужні суглинисті поверхнево-слабокаменисті еродовані (К2, К3) – 1603,5 га; 17. Темно-бурі мульові середньопотужні суглинисті поверхнево-середньокаменисті (К3) – 1040,2 га; 18. Світло-бурі середньопотужні легкосуглинисті (К2) – 196,7 га; 19. Глибокодерново-буроземні середньопотужні суглинисті (К1, К2) – 24,4 га; 20. Слабодерново-буроземні середньопотужні суглинисті (К1) – 3,1 га; ІV. Дернові на сучасних алювіальних відкладах 21. Дерново-алювіальні розвинуті глеюваті супіщані (К3) – 6,7 га; 22. Дерново-алювіальні розвинуті глеюваті легкосуглинисті (К1, К2, К3) – 2,9 га; 23. Дерново-алювіальні слаборозвинуті супіщані (К3) – 21,3 га; 24. Виходи корінних порід, кам’янисті розсипища – ґреготи – 41,4 га; Води: річки, потоки, притоки – 28,5 га. Усього: 5384,0 га. 276 Національний природний парк «Синевир» Рис. А.7. Карта ґрунтів Квасовецького ПОНДВ НПП «Синевир». Додатки 277 Квасовецьке ПОНДВ – 3681 га. Ґрунти та їх лісорослинні особливості. Номенклатурно-систематичний список ґрунтів: І. Гірсько-лучні на елювії-делювії Карпатського флішу 1. Гірсько-лучні дернові суглинисті поверхнево-середньокаменисті еродовані (К0, К3) – 16,7 га; ІІ. Бурі гірсько-лісові на елювії-делювії Карпатського флішу 2. Темно-бурі мульові потужні легкосуглинисті поверхнево-слабокаменисті еродовані (К2) – 61,3 га; 3. Темно-бурі мульові потужні суглинисті поверхнево-слабокаменисті еродовані ґрунти (К0, К1, К2, К3) – 288,0 га; 4. Темно-бурі мульові потужні суглинисті поверхнево-середньокаменисті еродовані (К3) – 7,5 га; 5. Темно-бурі мульові середньопотужні легкосуглинисті (К3) – 5,1 га; 6. Темно-бурі мульові середньопотужні легкосуглинисті поверхнево-середньокаменисті еродовані (К0, К3) – 18,2 га; 7. Темно-бурі мульові середньопотужні суглинисті (К2, К3) – 32,0 га; 8. Темно-бурі мульові середньопотужні суглинисті поверхнево-слабокаменисті еродовані (К1, К2, К3) – 1060,0 га; 9. Темно-бурі мульові середньопотужні суглинисті поверхнево-середньокаменисті еродовані (К0, К1, К2, К3) – 720,0 га; 10. Світло-бурі потужні суглинисті (К2) – 118,2 га; 11. Світло-бурі потужні суглинисті поверхнево-слабокаменисті еродовані (К2) – 670,0 га; 12. Світло-бурі потужні суглинисті поверхнево-середньокаменисті еродовані (К2, К3) – 19,0 га; 13. Світло-бурі середньопотужні легкосуглинисті поверхнево-слабокаменисті еродовані (К3) – 14,0 га; 14. Світло-бурі середньопотужні легкосуглинисті поверхнево-середньокаменисті еродовані (К3) – 22,0 га; 15. Світло-бурі середньопотужні суглинисті (К3) – 10,0 га; 16. Світлобурі середньопотужні суглинисті поверхнево-слабокаменисті еродовані (К2, К3) – 118,0 га; 17. Світло-бурі середньопотужні суглинисті поверхнево-середньокаменисті еродовані (К2, К3) – 350,0 га; 18. Світло-бурі середньопотужні легкосуглинисті (К3) – 30,0 га; 19. Глибокодерново-буроземні середньопотужні суглинисті (К3) – 2,0 га; 20. Слабодерново-буроземні середньопотужні суглинисті (К1, К2, К3) – 94,2 га; ІІІ. Дернові на сучасних алювіальних відкладах 21. Дерново-алювіальні розвинуті глеюваті супіщані ґрунти (К2, К3) – 5,0 га; 22. Виходи корінних порід, кам’янисті розсипища – греготи – 0 га. Води: притоки, потоки, річки – 19,8 га. Усього: 3681,0 га. Примітка: К0 – нескелетний ґрунт (вміст скелета до 5%); К1 – слабоскелетний ґрунт (вміст скелета 5-20%); К2 – середньоскелетний ґрунт (вміст скелета 20-50%); К3 – сильноскелетний ґрунт (вміст скелета 50-80%). 278 Національний природний парк «Синевир» Таблиця А.1 Загальний номенклатурний систематичний список ґрунтів Національного природного парку «Синевир» № з/п Тип ґрунту Площа, га 1 2 3 І. Гірсько-лучні на елювії-делювії піщанику 1 Гірсько-лучні дернові суглинисті (К2, К3) 257,2 2 Гірсько-лучні дернові легкосуглинисті (К1, К2, К3) 37,6 3 Гірсько-лучні дернові глинисті (К1) 5,8 - Карпатського флішу 4 Гірсько-лучні дернові легкосуглинисті еродовані поверхнево-слабокаменисті (К1) 431,7 5 Гірсько-лучні дернові суглинисті поверхнево-середньокаменисті еродовані (К0, К3) 50,5 ІІ. Гірсько-підзолисті на елювії-делювії піщанику 6 Гірсько-підзолисті грубогумусні типові легкосуглинисті (К3) 237,9 7 Гірсько-підзолисті грубогумусні слабопотужні супіщані поверхнево-середньокаменисті еродовані (К3) 55,8 8 Гірсько-підзолисті грубогумусні слабопотужні супіщані поверхнево-сильнокаменисті еродовані (К3) 161,1 - Карпатського флішу 9 Гірсько-підзолисті грубогумусні типові супіщані (К3) 120,3 10 Гірсько-підзолисті грубогумусні типові легкосуглинисті поверхнево-середньокаменисті еродовані (К3) 23,2 11 Гірсько-підзолисті грубогумусні типові суглинисті поверхнево-середньокаменисті еродовані (К3) 45,2 12 Гірсько-підзолисті типові суглинисті (К3) 46,2 - на кам’яних розсипищах 13 Торф’янисто-перегнійні підвісні (К3) 315,8 ІІІ. Бурі гірсько-лісові на елювії-делювії Карпатського флішу 14 Темно-бурі грубогумусні потужні суглинисті (К0, К1, К2, К3) 15 Темно-бурі грубогумусні потужні суглинисті поверхнево-каменисті еродовані (К2) 41,6 16 Темно-бурі грубогумусні потужні глеюваті суглинисті (К0, К1) 884,5 17 Темно-бурі грубогумусні середньопотужні глеюваті суглинисті (К1) 199,2 18 Темно-бурі грубогумусні середньопотужні суглинисті (К1, К2, К3) 3891,4 19 Темно-бурі грубогумусні середньопотужні глинисті (К2) 58,8 20 Темно-бурі грубогумусні потужні суглинисті поверхнево-середньокаменисті еродовані (К2, К3) 58,0 21 Темно-бурі грубогумусні потужні глинисті (К1) 42,9 22 Темно-бурі грубогумусні середньопотужні супіщані слабозмиті поверхневосередньокаменисті (К3) 10,4 23 Темно-бурі грубогумусні середньопотужні легкосуглинисті поверхнево-сильнокаменисті еродовані (К3) 207,9 24 Темно-бурі грубогумусні середньопотужні суглинисті (К1, К2, К3) 845,9 25 Темно-бурі грубогумусні потужні суглинисті поверхнево-слабокаменисті (К2, К3) 1392,3 26 Темно-бурі грубогумусні середньопотужні суглинисті поверхнево-слабокаменисті (К3) 288,0 27 Темно-бурі грубогумусні середньопотужні суглинисті на елювії-делювії Карпатського флішу (К2, К3) 164,5 28 Темно-бурі грубогумусні середньопотужні суглинисті поверхнево-середньокаменисті еродовані (К2, К3) 848,5 29 Темно-бурі грубогумусні середньопотужні суглинисті поверхнево-сильнокаменисті еродовані (К3) 32,3 3712,5 Додатки 279 Продовження табл. А.1 1 2 3 30 Темно-бурі грубогумусні середньопотужні суглинисті слабозмиті (К3) 10,4 31 Темно-бурі мульові потужні глеюваті суглинисті поверхнево-слабозмиті (К0, К1) 24,6 32 Темно-бурі мульові потужні суглинисті (К1, К2, К3) 33 Темно-бурі мульові потужні легкосуглинисті (К2) 33,0 4724,9 34 Темно-бурі мульові потужні глеюваті суглинисті (К1) 463,3 35 Темно-бурі мульові потужні глинисті (К1) 335,9 36 Темно-бурі мульові потужні глеюваті глинисті (К1) 281,5 37 Темно-бурі мульові потужні суглинисті поверхнево-слабокаменисті еродовані (К1, К2, К3) 632,4 38 Темно-бурі мульові потужні легкосуглинисті поверхнево-слабокаменисті еродовані (К2) 61,3 39 Темно-бурі мульові потужні суглинисті поверхнево-середньокаменисті еродовані (К2, К3) 693,1 40 Темно-бурі мульові середньопотужні легкосуглинисті (К3) 5,5 41 Темно-бурі мульові середньопотужні легкосуглинисті поверхнево-середньокаменисті еродовані (К2, К3) 33,2 42 Темно-бурі мульові середньопотужні легкосуглинисті поверхнево-слабокаменисті еродовані (К1) 0,4 43 Темно-бурі мульові середньопотужні легкосуглинисті поверхнево-сильнокаменисті еродовані (К3) 129,4 44 Темно-бурі мульові середньопотужні суглинисті (К1, К2, К3) 3325,2 45 Темно-бурі мульові середньопотужні суглинисті поверхнево-сильнокаменисті еродовані (К3) 58,0 46 Темно-бурі мульові середньопотужні суглинисті поверхнево-середньокаменисті еродовані (К1, К2, К3) 1010,6 47 Темно-бурі мульові середньопотужні суглинисті поверхнево-слабокаменисті еродовані (К1, К2, К3) 2663,5 48 Темно-бурі мульові середньопотужні глеюваті суглинисті (К1, К2) 1316,9 49 Світло-бурі потужні суглинисті (К2) 118,2 50 Світло-бурі потужні суглинисті поверхнево-слабокаменисті еродовані (К2) 670,0 51 Світло-бурі потужні суглинисті поверхнево-середньокаменисті еродовані (К2, К3) 19,0 52 Світло-бурі середньопотужні легкосуглинисті (К2, К3) 226,7 53 Світло-бурі середньопотужні легкосуглинисті поверхнево-слабокаменисті еродовані (К3) 14,0 54 Світло-бурі середньопотужні легкосуглинисті поверхнево-середньокаменисті еродовані (К3) 22,0 55 Світло-бурі середньопотужні суглинисті (К3) 10,0 56 Світло-бурі середньопотужні суглинисті поверхнево-слабокаменисті еродовані (К2, К3) 118,0 57 Світло-бурі середньопотужні суглинисті поверхнево-середньокаменисті еродовані (К2, К3) 350,0 58 Глибокодерново-буроземні потужні суглинисті (К1, К2) 95,9 59 Глибокодерново-буроземні потужні суглинисті поверхнево-середньокаменисті еродовані (К3) 1,7 60 Глибокодерново-буроземні потужні суглинисті з розораним горизонтом (К1, К2) 0,6 61 Глибокодерново-буроземні потужні глеюваті суглинисті (К0) 6,0 62 Глибокодерново-буроземні потужні глинисті (К1, К2) 10,4 63 Глибокодерново-буроземні потужні глеюваті глинисті (К1) 10,4 64 Глибокодерново-буроземні середньопотужні суглинисті (К0, К1, К2, К3) 136,7 65 Глибокодерново-буроземні середньопотужні глеюваті суглинисті (К0, К1, К2, К3) 40,6 66 Слабодерново-буроземні середньопотужні суглинисті (К1, К2, К3) 97,3 ІV. Дернові на сучасних алювіальних відкладах 67 Дерново-алювіальні розвинуті глеюваті суглинисті (К1, К2) 97,2 68 Дерново-алювіальні розвинуті глеюваті в комплексі з супіщаними (К2, К3) 22,2 69 Дерново-алювіальні розвинуті глеюваті суглинисті з розораним горизонтом (К1) 0,46 Національний природний парк «Синевир» 280 Продовження табл. А.1 1 2 3 70 Дерново-алювіальні розвинуті глеюваті суглинисті в комплексі 10% з лучно-болотним суглинком (К2) 26,6 71 Дерново-алювіальні розвинуті глеюваті суглинисті в комплексі 20% з лучно-болотним суглинком (К3) 31,2 72 Дерново-алювіальні розвинуті глеюваті супіщані в комплексі 40% з дерново-алювіальними слаборозвинутими супіщаними (К2, К3) 15,1 73 Дерново-алювіальні змиті глеюваті суглинисті в комплексі 30% зі слаборозвинутими легкосуглинистими (К3) 0,6 74 Дерново-алювіальні слаборозвинуті супіщані (К3) 52,9 75 Дерново-алювіальні розвинуті глеюваті легкосуглинисті (К1, К2, К3) 2,9 V. Лучні на сучасних алювіальних відкладах 76 Лучно-болотні легкосуглинисті (К3) 14,8 77 Лучно-болотні глинисті (К0) 10,4 78 Лучно-болотні торф’яно-глинисті (К0) 17,0 VІ. Кам’яні розсипища (греготи) 79 Виходи корінних порід, кам’янисті розсипища – греготи 103,6 Води Води, озера, стави, потоки, притоки Разом: 215,2 32294,0 Додатки Додаток Б. Нормативні документи НПП «Синевир» 281 282 Національний природний парк «Синевир» Додатки 283 284 Національний природний парк «Синевир» Додатки 285 286 Національний природний парк «Синевир» Додатки 287 288 Національний природний парк «Синевир» Додатки 289 290 Національний природний парк «Синевир» Додатки 291 Додаток В. Клімат НПП «Синевир» Таблиця В.1 Підсумки спостережень за температурою повітря на території НПП «Синевир» Показники 1 Рік 2 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 Макси2008 мальна температура 2009 повітря, 2010 ºС 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 За 19 років 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 Мінімальна 2008 температура 2009 повітря, 2010 ºС 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 За 19 років I II III 3 +4 +1 +9,5 +8 +3 +1 +3 +3 +5 +6 +7 +6 +6 +3 +4 +10 +10 +6 +2 +10 4 +7 6,5 +9,5 +9 +4 +5 +5 +4 +6 +11 +13 +9 +5 +2 +7 +15 +10 +12 +10 +15 5 +15 +8 +13 +17 +12 +15 +13 +9 +15 +13 +12 +17 +16,5 +15 +8 +16 +18 +12 +18 +18 -13 -24 -14 -19 -21 -18 -18 -22 -12 -13 -18 -19 -15 -20 -15 -9 -20 -18 -19 -24 -13 -16 -16 -9 -18 -20 -18 -25 -9 -16 -14 -15 -19 -26 -14 -8 -15 -8 -11 -26 -8 -14 -7 -8 -16 -17 -18 -18 -2 -3 -12 -15 -14 -17 -17 -2 -8 -6 -3 -18 IV V 6 7 +20 +26 +25 +27 +23 +26 +20 +27 +25 +30 +21 +23 +21 +30 +20 +25 +20 +29 +17 +27 +21 +26 +20,5 +23,5 +22 +27 +26 +28 +26 +27 +21 +26 +20 +27 +23 +26 +21 +25 +26 +30 -2 -3 -4 -6 -10 -5 -5 -2 -2 +1 -1 -2 -2 -3 -2 -1 -7 -3 -5 -10 -2 -1 +1 +5 +1 0 -1 +1 -3 +4 0 +4 -1,5 +3 +6 -2 +2 +2 -4 -6 VI Місяці VII 8 +29 +29 +27 +31 +30 +26 +27 +30 +28 +27 +28 +29,5 +27,5 +30 +31 +27 +27 +32 +28 +32 9 +32 +28 +33 +31 +28 +30 +34 +30 +32 +29 +29 +28,5 +30 +32 +32 +28 +31 +30 +28 +34 +8 +5 +3 +4 +6 +4 +3 +3 +10 +8 +6 +8 +8 +8 +8 +6 +7 +4 +6 +3 +9 +8 +12 +5 +11 +7 +9 +10 +9 +7 +9 +10 +8 +8 +8 +7 +6 +6 +7 +5 VIII IX 10 11 +29 +25 +32 +24 +30 +21 +26 +26 +30 +26 +27 +22 +30 +24 +28 +25 +31 +21 +31 +28 +27 +26 +31 +22 +30,5 +25,5 +32 +29 +33 +22 +28 +25 +32 +31 +28 +26 +32 +25 +33 +31 +6 +7 +3 +9 +8 +6 +10 +7 +7 +6 +8 +6 +8 +8 +8 +6 +7 +5 +7 +3 +4 0 +2 +5 +1 0 +5 +3 0 +3 +3 +4 +4 +1 +1 +1 +6 +4 +1 0 X XII XII За рік 12 +23 +26 +22 +14 +17 +19 +23 +20 +21 +18 +20 +16 +20 +24 +23 +22 +20 +20 +21 +26 13 +14 +18 +11 +16 +16 +18 +13 +15 +8 +19 +13 +17,5 +16,5 +16 +12 +18 +15 +14 +11 +19 14 +6 +10 0 +10 +10 +5 +3 +13 +4 +8 +10 +10 +7 +6 +7 +9 +8 +2 +8 +13 15 +32 +32 +33 +31 +30 +30 +34 +30 +32 +31 +29 +31 +30,5 +32 +33 +32 +32 +32 +32 +34 -4 -3 -4 -2 -10 -3 -4 -6 -3 -2 -2 -4 -5 -2 -4 -4 -2 -1 -2 -10 -8 -2 -11 -5 -6 -12 -14 -5 -12 -8 -6 -4 -8 -3 -8 -9 -5 -8 -6 -14 -19 -16 -21 -20 -17 -10 -14 -11 -12 -15 -14 -16 -7 -8 -11 -18 -14 -14 -6 -21 -19 -24 -21 -20 -21 -20 -18 -25 -12 -15 -18 -19 -19 -26 -17 -18 -20 -18 -19 -26 Національний природний парк «Синевир» 292 Продовження табл. В.1 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 1999 -6,71 -5,82 -1,74 +3,13 +5,60 +12,77 +14,39 +12,48 +10,40 +5,03 -1,13 2000 -8,45 -4,28 -3,38 +3,33 +6,87 +10,67 +12,00 +11,90 +7,03 +5,39 +2,80 -1,36 +3,57 2001 -4,35 -4,64 +0,97 +2,33 +7,03 2002 -7,10 -1,93 -1,00 +1,63 +9,61 +11,17 +14,81 +13,00 +8,03 +4,81 +2,13 -6,90 +4,04 2003 -6,35 -10,21 -3,84 -0,20 +10,10 +10,77 +13,16 +12,81 +6,87 +2,84 +1,87 -4,61 +2,85 2004 -7,71 -4,83 -3,03 +2,25 +6,45 +9,67 +12,45 +12,90 +7,40 +5,26 +0,57 -2,74 +3,22 2005 -7,10 -8,14 -6,55 +2,07 +7,65 +9,73 +12,23 +13,52 +8,57 +4,29 -1,20 +9,90 +14,10 +14,13 +8,40 +6,03 -2,10 -3,74 +3,75 -9,71 +3,57 -4,00 +2,65 2006 -10,00 -7,32 -3,26 +1,67 +6,87 +10,23 +13,10 +12,81 +9,30 +4,65 +0,80 -0,90 +3,16 Середньоранішня температура (середній мінімум), ºС 2007 -1,16 -1,50 +0,97 +1,80 +9,06 +12,83 +13,61 +12,71 +6,77 +3,77 -1,40 -5,55 +4,33 2008 -4,06 -3,17 -2,03 +4,59 2009 -5,55 -4,11 -2,97 +2,57 +6,48 +11,13 +13,71 +9,39 2010 -6,60 -3,40 -2,50 +2,50 +9,70 +12,50 +14,90 +13,60 +8,70 +1,60 +4,00 -4,50 +4,2 2011 -4,6 -2,7 +1,8 +7,7 +11,7 +14,2 +12,7 +10,5 +2,4 -3,3 -0,7 +3,6 2012 -4,8 -10,8 -3,4 +4,2 +8,7 +12,7 +14,5 +11,8 +9,5 +4,9 +2,2 -3,4 +3,8 2013 -4,6 -3,0 -4,0 +3,3 +9,1 +11,8 +12,2 +12,3 +7,3 +5,7 +3,5 -4,0 +4,1 2014 -0,6 -0,1 +1,0 +3,5 +7,5 +8,9 +13,1 +12,3 +8,2 +4,9 +0,6 -1,8 +4,9 2015 -2,9 -5,0 -1,1 +0,8 +7,0 +10,4 +13,7 +13,9 +10,9 +4,6 +0,9 -0,6 +4,3 2016 -6,5 -0,3 0 +3,9 +6,2 +12,3 +12,1 +11,6 +9,0 +3,5 -0,6 -7,3 +3,7 2017 -10,6 -2,7 +1,4 +1,2 +6,4 +11,4 +11,9 +12,4 +9,1 +4,2 -0,1 -1,3 +3,6 +2,5 +7,7 +11,1 +13,3 +12,5 +8,5 +4,3 +0,7 -3,7 +3,7 За -5,8 19 років -6,7 -4,6 0 -2,0 +4,60 +8,26 +12,33 +12,74 +12,42 +7,7 +8,6 +4,9 +1,4 +4,48 +3,50 -1,42 +3,82 1999 -0,63 -2,25 +6,87 +12,87 +17,63 +24,37 +25,16 +21,64 +20,05 +10,84 +3,97 -1,35 +11,67 2000 -5,03 +0,59 +1,84 +13,57 +20,95 +22,43 +19,52 +24,74 +17,20 +17,81 +11,20 +2,64 +12,30 2001 +0,45 +0,86 +3,42 +13,00 +18,81 +18,03 +24,26 +24,84 +14,67 +14,30 +0,53 -2,71 +10,86 Середньополуденна температура (середній максимум), ºС 2002 -3,20 +3,00 +7,58 +12,07 +21,71 +22,43 +25,00 +22,50 +16,37 +8,03 +5,73 -1,93 +11,58 2003 -2,94 -2,75 +3,29 +10,20 +23,42 +23,53 +22,90 +24,71 +18,03 6,87 2004 -4,32 -1,45 +4,42 +8,93 +15,61 +20,50 +22,13 +21,48 +15,83 +12,48 +4,00 -0,39 +9,94 2005 -3,03 -2,11 +1,48 +11,67 +17,84 +19,47 +21,94 +22,00 +19,50 +13,42 +4,80 -2,10 +10,35 2006 -3,52 -2,32 +1,71 +11,40 +15,77 +20,67 +25,42 +20,71 +19,97 +14,32 +4,57 +1,87 +10,95 +8,17 -0,01 +11,36 2007 +0,58 +1,35 +8,97 +13,07 +20,10 +23,93 +23,81 +23,35 +15,2 +10,74 +1,93 -2,19 +11,74 2008 0 +2,62 +4,42 +11,30 +17,80 +21,90 +21,19 +23,32 +15,23 +12,39 +6,73 +1,39 +11,52 2009 -2,16 +0,39 +2,84 +17,23 +18,77 +20,17 +22,61 +23,42 +20,80 +9,71 +7,07 +0,54 +11,78 2010 -2,40 +1,00 +5,10 +12,20 +16,70 +21,10 +21,20 +24,00 +15,50 +9,80 +9,20 -2,3 +10,92 2011 -1,2 -1,1 +6,9 +12,7 +18,3 +20,3 +21,4 +23,5 +20,4 +11,3 +5,2 +0,9 +11,6 2012 -2,1 -5,2 +5,2 +13,0 +19,3 +21,5 +25,4 +23,3 +19,7 +13,1 +8,0 -1,0 +11,9 2013 -1,0 +1,0 +1,8 +14,0 +19,9 +22,4 +24,1 +24,3 +14,5 +14,2 +7,1 +0,9 +11,9 2014 +2,0 +5,9 +10,1 +13,7 +17,5 +20,5 +23,6 +22,0 +20,1 +14,4 +9,0 +1,7 +12,5 2015 -0,3 +2,5 +7,7 +10,6 +17,9 +21,8 +24,5 +23,0 +19,1 +12,0 +6,6 +2,2 +12,7 2016 -2,7 +4,3 +7,4 +15,1 +18,1 +23,5 +23,8 +22,4 +20,5 +9,4 +3,9 -2,8 +11,8 2017 -4,8 +2,6 +8,3 +18,5 +20,8 +22,6 +23,4 +17,8 +11,6 +4,2 +0,4 +11,2 За 19 років -1,9 +3,6 +5,2 +12,3 +18,6 +21,5 +23,1 +23,1 +17,9 +11,9 +5,9 -0,4 +11,5 +8,5 Додатки 293 Продовження табл. В.1 1 Середньодобова температура, ºС 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 1999 -3,67 -4,04 +2,57 +8,00 +11,62 +18,57 +19,78 +17,06 +15,23 +7,94 +1,42 -2,55 +7,66 2000 -6,74 -1,85 -0,77 +8,45 +13,91 +16,55 +15,76 +18,32 +12,12 +11,60 +7,00 +0,64 +7,92 2001 -1,95 -1,89 +2,20 +7,67 +12,92 +13,97 +19,18 +19,49 +11,54 +10,17 -0,79 -6,21 +7,19 2002 -5,15 +0,54 +3,29 +6,85 +15,66 +16,80 +19,91 +17,75 +12,20 +6,42 +3,93 -4,42 +7,82 2003 -4,65 -6,48 -0,28 +5,00 +16,76 +17,15 +18,03 +18,76 +12,45 +4,86 +5,02 -2,31 +7,03 2004 -6,02 -3,14 +0,70 +5,59 +11,03 +15,09 +17,29 +17,19 +11,62 +8,87 +2,29 -1,57 +6,58 2005 -5,07 -5,13 -2,54 +6,87 +12,75 +14,60 +17,09 +17,76 +14,04 +8,86 +1,80 -3,05 +6,50 2006 -6,76 -4,82 -0,78 +6,54 +11,32 +15,45 +19,26 +16,76 +14,64 +9,49 +2,69 +0,49 +7,02 2007 -0,29 -0,08 +4,97 +7,44 +14,58 +18,38 +18,71 +18,03 +10,99 +7,25 +0,27 -3,87 +8,03 2008 -2,03 -0,28 +2,21 +7,95 +13,03 +17,12 +16,97 +17,87 +11,47 +8,65 +4,07 -0,32 +8,06 2009 -3,86 -1,86 -0,07 +9,90 +12,63 +15,65 +18,16 +16,41 +14,70 +7,10 +5,29 -0,44 +7,80 2010 -4,50 -1,20 -1,30 +7,40 +13,20 +16,80 +18,10 +18,80 +12,10 +5,70 +6,60 -3,80 +7,33 2011 -2,9 -3,9 +2,1 +7,2 +13,0 +16,0 +17,8 +18,11 +15,5 +6,8 +1,0 +0,1 +7,6 2012 -3,5 -7,8 +0,9 +8,6 +14,4 +17,8 +19,8 +18,1 +15,0 +8,8 +6,7 -3,0 +8,0 2013 -2,9 -0,8 -1,1 +8,8 +14,9 +17,4 +18,2 +18,3 +11,3 +10,2 +5,4 -1,7 +7,8 2014 +2,3 +2,6 +5,6 +8,9 +12,6 +15,7 +18,7 +17,3 +14,7 +9,8 +4,4 0 +9,4 2015 -1,6 -1,2 +3,1 +5,7 +13,1 +17,2 +20,3 +21,6 +15,2 +8,2 +3,4 +0,7 +8,8 2016 -4,2 +2,3 +4,0 +9,8 +12,7 +18,3 +18,6 +18,0 +15,1 +6,4 +1,6 -4,9 +8,1 2017 -7,5 +0,4 +4,5 +4,8 +12,8 +16,0 +17,9 +18,0 +14,1 +8,2 +2,0 -0,5 +7,6 За 19 років -4,0 -2,0 +1,7 +7,4 +13,3 +16,5 +18,4 +18,1 +13,1 +8,2 +3,4 -2,1 +7,7 Зведена таблиця температурних показників за 1999-2017 рр. на території НПП «Синевир» Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень За рік Абсолютний максимум, ºС +10 +15 +18 +26 +30 +32 +34 +33 +31 +26 +19 +13 +34 Середній максимум, ºС -1,9 +3,6 +5,2 +12,3 +18,6 +21,5 +23,1 +23,1 +17,9 +11,9 +5,9 -0,4 +11,5 Середня температура, ºС -4,0 -2,0 +1,7 +7,4 +13,3 +16,5 +18,4 +18,1 +13,1 +8,2 +3,4 -2,1 +7,7 Середній мінімум, ºС -5,8 -4,6 -2,0 +2,5 +7,7 +11,1 +13,3 +12,5 +8,5 +4,3 +0,7 -3,7 +3,7 Абсолютний мінімум, ºС -24 -26 -18 -10 -6 +3 +5 +3 0 -10 -14 -21 -26 Національний природний парк «Синевир» Показники 294 Таблиця В.2 Таблиця В.3 Хмарність на території НПП «Синевир» за 1999-2017 рр. Місяць, пора року Кількість хмарних днів за роками Показник У середньому 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 днів % дн. 20 24 18 18 26 26 23 9 28 22 23 20 21 21 68 Лютий дн. 27 19 17 18 16 22 17 26 22 18 20 24 18 20 74 Березень дн. 23 23 24 14 19 19 16 25 16 27 25 19 14 20 65 Квітень дн. 21 10 18 18 15 14 15 17 7 25 8 17 13 15 53 Травень дн. 15 6 11 9 4 22 18 18 10 19 7 28 10 14 45 Червень дн. 5 8 24 12 12 15 17 13 14 13 12 13 18 14 48 Липень дн. 12 22 11 11 14 22 18 5 15 20 10 11 18 15 43 Серпень дн. 18 7 4 11 4 14 21 24 10 4 10 9 6 11 39 Вересень дн. 13 13 22 20 13 18 8 8 16 18 7 21 8 14 50 Жовтень дн. 19 8 14 30 25 16 13 12 17 15 21 10 15 17 55 Листопад дн. 15 15 22 21 18 24 17 24 19 21 24 23 13 20 63 Грудень дн. 26 22 20 19 18 26 26 20 17 20 27 31 28 23 74 Зима дн. 73 65 55 55 60 74 66 55 67 60 70 75 67 64 71 Весна дн. 59 39 53 41 38 55 49 60 33 71 44 64 37 49 53 Літо дн. 35 37 39 44 31 51 56 42 39 37 32 33 34 41 44 Осінь дн. 47 36 58 71 56 58 38 44 52 54 48 54 36 52 57 дн. 214 177 205 201 185 238 209 201 191 222 194 226 174 204 % 59 48 57 57 51 65 57 55 52 61 53 62 48 56 За рік Додатки Січень 56 295 Місяць, пора року Показник Кількість хмарних днів за роками У середньому 2012 2013 2014 2015 2016 2017 днів % дн. 25 27 29 28 26 13 22 71 Лютий дн. 21 22 15 16 24 17 20 71 Березень дн. 16 22 19 18 23 21 20 64 Квітень дн. 11 16 20 17 18 22 16 53 Травень дн. 18 15 17 15 21 15 15 48 Червень дн. 17 12 12 16 12 14 14 46 Липень дн. 11 7 14 13 11 13 14 45 Серпень дн. 13 12 16 7 9 9 11 35 Вересень дн. 13 24 12 17 12 18 15 50 Жовтень дн. 19 20 16 22 26 21 18 58 Листопад дн. 18 24 10 22 15 22 19 63 Грудень дн. 27 25 28 26 23 28 24 77 Зима дн. 73 74 72 70 73 58 66 73 Весна дн. 45 53 56 50 62 58 51 55 Літо дн. 41 31 42 36 32 36 38 42 Осінь дн. 50 68 38 61 53 61 52 58 дн. 219 226 208 217 220 213 207 % 60 62 57 59 60 58 57 Національний природний парк «Синевир» Січень За рік 296 Продовження табл. В.3 Таблиця В.4 Лютий Березень Квітень Травень Червень Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень Разом 1999 11 1 8 9 15 10 16 13 17 12 15 5 132 2000 7 10 8 17 22 15 6 24 17 23 15 9 173 2001 13 11 7 11 17 6 15 17 8 17 8 11 141 2002 13 10 17 14 12 17 11 13 10 1 9 12 140 2003 5 12 12 15 26 16 9 23 17 6 12 13 166 2004 5 7 12 16 4 13 8 17 12 15 6 5 120 2005 8 11 15 15 10 9 10 10 20 18 13 5 144 2006 22 2 6 8 12 6 17 7 21 19 6 11 137 2007 3 6 15 23 15 11 14 15 12 14 11 14 153 2008 9 11 4 5 7 8 10 27 11 16 9 11 128 2009 8 8 6 22 23 11 16 19 22 10 6 4 155 2010 11 4 12 12 2 14 10 18 9 21 7 0 120 2011 10 10 17 17 17 8 9 22 22 16 17 3 168 2012 6 8 15 8 9 11 13 15 16 12 12 4 129 2013 4 6 9 13 12 11 21 17 8 11 6 10 128 2014 2 13 12 10 8 15 8 8 17 15 20 3 131 2015 3 12 13 12 14 9 17 17 13 9 8 5 132 2016 5 5 8 10 6 7 15 19 14 5 8 8 112 2017 18 11 10 8 14 12 13 18 1 10 8 3 126 Сер. за 19 років 9 8 11 13 13 11 12 17 14 13 10 7 138 Максимальне значення 22 13 17 23 26 17 21 27 22 23 20 14 173 Додатки Рік Січень Кількість сонячних днів на території НПП «Синевир» 297 Лютий Березень Квітень Травень Червень Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень Разом 1999 11 2 13 13 10 5 11 10 10 5 9 11 110 2000 14 13 10 8 3 7 9 6 9 7 11 9 106 2001 7 7 13 10 8 9 2 2 8 10 7 8 91 2002 10 6 6 8 4 7 7 5 10 11 12 11 98 2003 16 14 13 6 2 7 6 3 11 13 15 10 116 2004 14 5 11 10 14 10 12 5 9 9 13 22 134 2005 8 10 6 8 7 9 11 9 6 8 10 11 103 2006 6 15 17 6 7 3 4 9 6 8 14 16 121 2007 6 10 11 5 4 8 8 6 8 12 8 13 99 2008 16 14 11 7 14 7 6 2 9 10 14 9 119 2009 17 10 9 5 2 3 3 7 6 7 7 18 94 2010 9 14 8 8 15 6 4 6 6 6 12 14 108 2011 16 9 6 5 6 10 3 4 4 7 13 14 97 2012 15 10 11 3 10 5 6 8 6 11 8 19 122 2013 13 13 7 7 5 5 3 7 8 14 13 17 112 2014 14 6 13 15 9 5 4 10 6 8 8 15 113 2015 17 9 7 7 7 10 5 7 9 14 10 24 126 2016 9 12 17 12 14 5 3 6 9 12 5 11 115 2017 8 8 14 9 6 7 8 5 10 9 6 13 103 Сер. за 19 років 12 10 10 8 7 7 6 7 8 10 10 14 109 Максимальне значення 17 15 17 15 15 10 12 10 11 14 15 24 134 Національний природний парк «Синевир» Рік Січень Кількість похмурих днів на території НПП «Синевир» 298 Таблиця В.5 Додатки 299 Таблиця В.6 Травень Червень Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень За рік Сер. за 13 років Ніч Квітень Вечір Березень День Лютий Ранок Січень Період доби Напрямок вітру Зведена таблиця напрямку вітрів у процентному відношенні за 1999-2017 рр. на території НПП «Синевир» Пн. 6,1 5,8 8,5 18,9 20,2 15,2 11,9 18,7 16,3 13,8 8,3 6,5 12,5 16,1 Пн.сх. 1,8 1,9 4,4 4,5 3,5 6,6 8,7 5,2 6,2 7,2 4,2 2,5 4,7 6,1 Пн.зх. 32 34,1 38,0 48,7 45,5 43,5 43,6 39,8 44,9 39,3 30,5 28,2 39,0 50,5 Пд. 14,9 9,4 10,0 3,8 1,6 0,7 3,8 2,9 0,5 5,0 9,8 12,8 6,3 8,2 Пд.сх. 3,4 1,4 1,7 0,8 1,0 - 1,5 1,8 2,8 3,5 5,2 4,4 2,3 3,0 Пд.зх. 11,8 13,3 7,6 5,8 1,9 2,7 2,2 1,9 2,0 8,3 8,7 11,3 6,5 8,4 Зх. 6,8 10,4 6,5 5,8 4,6 4,0 3,7 7,6 4,0 3,3 5,8 4,1 5,6 7,2 Сх. - - 0,2 - - - 0,5 - 4,1 - - - 0,4 0,5 Штиль 23,3 23,7 23,1 11,6 21,6 27,3 24,1 22,1 19,2 19,6 27,5 30,2 22,7 - Пн. 3,7 2,7 3,1 7,2 7,5 3,8 4,7 8,2 7,2 6,2 4,0 2,5 5,1 6,9 Пн.сх. 1,7 1,4 2,5 3,4 2,2 5,8 5,6 2,4 3,2 2,8 1,7 1,2 2,8 3,8 Пн.зх. 21,5 22 18,3 20,4 23,1 23,8 20,2 10,5 14,6 15,0 10,1 18,8 18,2 24,6 Пд. 20,4 17,9 18,5 24,8 21,6 22,1 26,4 30,6 20,5 22,8 20,9 20,2 22,2 30,0 Пд.сх. 3,5 2,2 3,1 2,2 3,2 2,2 1,5 3,8 4,2 5,5 5,9 4,8 3,5 4,7 Пд.зх. 11,8 17,6 15,1 17,9 15,3 14,2 11,0 11,9 8,0 9,5 13,8 11,6 13,1 17,7 Зх. 9,5 11,8 11,1 6,9 8,8 8,6 9,2 7,1 5,2 7,1 8,5 10,2 8,7 11,8 Сх. - - 0,5 0,9 0,2 - - - 0,8 0,2 0,5 0,2 0,3 0,4 Штиль 27,9 24,4 27,8 16,2 18,2 19,5 21,4 25,5 36,3 30,9 34,6 30,5 26,1 - Пн. 4,3 4,6 6,5 14,5 13,8 10,5 7,5 9,5 13,0 11,4 6,6 8,2 9,2 14,2 Пн.сх. 1,8 1,7 4,4 3,3 2,2 4,6 3,8 2,5 4,9 4,0 3,4 0,7 3,1 4,8 Пн.зх. 27,7 27,2 30,4 43,7 35,3 32,7 28,8 25,0 29,8 29,5 24,5 25,7 30,0 46,2 Пд. 16,6 13,2 11,8 7,6 6,0 2,2 3,4 5,2 2,5 7,0 12,1 14,7 8,5 13,1 Пд.сх. 2,8 3,1 0,9 0,5 0,5 1,1 0,5 1,9 2,1 2,2 3,1 5,1 2,0 3,1 Пд.зх. 10,8 16,6 10,7 5,9 4,6 1,2 2,9 4,2 2,8 4,1 9,5 10,5 7,0 10,8 Зх. 6,7 7,7 6,3 4,1 3,9 4,9 6,2 1,6 3,3 5,0 4,3 5,5 5,0 7,7 Сх. - 0,2 0,5 - - - - 0,2 0,2 - - - 0,1 0,1 Штиль 29,3 25,7 28,5 20,4 33,7 42,8 46,9 49,9 41,4 36,8 36,5 29,6 35,1 - Пн. 4,6 4,4 6,3 13,5 13,8 9,9 8,2 11,9 12,2 10,4 6,3 5,8 8,9 12,4 Пн.сх. 1,8 1,7 3,5 3,9 2,8 5,7 5,8 3,5 4,8 4,7 3,2 1,5 3,6 5,0 Пн.зх. 26,9 27,8 28,8 37,5 34,8 33,3 30,9 25,3 29,8 27,7 21,8 24,2 29,1 40,4 Пд. 17,3 13,7 13,3 12,2 9,8 8,3 11,3 12,9 7,8 11,5 14,4 15,8 12,4 17,2 Пд.сх. 3,3 2,2 1,9 1,2 1,6 1,1 1,2 2,5 3,0 3,6 4,7 4,5 2,6 3,6 Пд.зх. 11,4 15,8 11,6 9,8 7,2 6,1 5,5 6,2 4,4 7,5 10,6 11,1 8,9 12,4 Зх. 7,6 9,8 7,9 5,5 5,5 5,6 6,5 5,3 4,2 5,2 6,3 6,7 6,3 8,8 Сх. - 0,1 0,5 0,4 0,1 - 0,2 - 0,4 0,2 0,1 0,2 0,2 0,2 Штиль 27,0 24,5 26,2 16,0 24,5 30,0 30,4 32,4 33,4 29,2 32,6 30,2 28,0 - Національний природний парк «Синевир» 300 Таблиця В.7 Рік Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень Разом Кількість днів, протягом яких ішов дощ на території НПП «Синевир» 1999 0 0 8 6 5 0 1 8 3 14 2 5 52 2000 0 1 6 1 3 2 13 1 4 1 4 10 46 2001 6 2 9 5 3 15 9 2 14 4 6 0 75 2002 3 6 4 6 5 5 4 6 10 16 4 3 72 2003 2 0 1 4 2 5 8 1 2 8 3 1 37 2004 2 7 5 4 8 5 10 9 9 7 7 3 76 2005 0 0 0 5 11 8 7 12 2 4 3 4 56 2006 1 2 4 9 11 10 1 15 2 4 3 1 63 2007 13 7 5 1 6 6 7 4 8 5 3 3 68 2008 3 1 9 18 5 6 14 2 9 5 0 7 79 2009 4 2 2 3 5 9 7 3 1 10 17 3 66 2010 3 3 2 9 13 7 7 3 15 3 8 7 80 2011 1 0 4 5 3 8 15 2 4 6 0 9 57 2012 2 0 1 6 8 12 5 5 7 8 10 3 67 2013 3 1 10 8 10 7 4 5 13 5 8 4 73 2014 7 7 4 5 8 7 10 6 6 8 2 8 78 2015 3 3 8 2 8 6 8 0 8 8 10 1 65 2016 6 8 4 5 7 7 8 3 3 12 6 1 70 2017 0 5 3 8 9 7 5 4 8 10 8 4 71 Сер. за 19 років 3 3 5 6 7 7 8 5 6 7 8 4 70 Максимальне значення 13 8 10 18 13 15 15 15 15 16 17 10 80 Додатки 301 Таблиця В.8 Рік Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень Разом Кількість днів з грозами на території НПП «Синевир» 1999 0 0 0 0 1 15 3 0 0 0 0 0 19 2000 0 0 0 3 3 7 3 0 0 0 0 0 16 2001 0 0 0 1 3 0 5 10 0 0 0 0 19 2002 0 0 0 0 7 1 9 7 0 0 0 0 24 2003 0 0 0 0 1 2 8 4 0 0 0 0 15 2004 0 0 0 0 5 2 1 0 0 0 0 0 8 2005 0 0 0 0 3 4 3 0 2 0 0 0 12 2006 0 0 0 5 1 11 9 0 1 0 0 0 27 2007 0 0 0 0 6 5 2 6 2 0 0 0 21 2008 0 0 0 0 5 9 1 0 1 0 0 0 16 2009 0 0 0 0 1 7 5 2 1 0 0 0 16 2010 0 0 0 1 1 3 10 4 0 0 0 0 19 2011 0 0 0 0 4 4 4 3 0 0 0 0 15 2012 0 0 0 3 4 2 7 3 1 0 0 0 20 2013 0 0 0 1 4 7 3 2 1 0 0 0 18 2014 0 0 0 0 6 3 9 6 1 0 0 0 25 2015 0 0 0 0 2 5 1 4 0 0 0 0 12 2016 0 0 0 2 4 9 5 3 4 0 0 0 27 2017 0 0 0 0 2 3 5 4 2 0 0 0 17 Сер. за 19 років 0 0 0 1 3 5 5 2 1 0 0 0 17 Максимальне значення 0 0 0 5 7 15 10 10 4 0 0 0 27 Національний природний парк «Синевир» 302 Таблиця В.9 Рік Січень Лютий Березень Квітень Травень Червень Липень Серпень Вересень Жовтень Листопад Грудень Разом Кількість днів, протягом яких ішов сніг на території НПП «Синевир» 1999 9 25 2 2 0 0 0 0 0 0 4 10 52 2000 10 5 6 1 0 0 0 0 0 0 0 3 25 2001 5 8 2 3 0 0 0 0 0 0 9 12 39 2002 5 6 4 3 0 0 0 0 0 3 5 5 31 2003 8 2 5 5 0 0 0 0 0 4 0 7 31 2004 10 10 3 0 0 0 0 0 0 0 4 1 28 2005 15 7 10 2 0 0 0 0 0 1 4 11 50 2006 2 9 4 2 0 0 0 0 0 0 7 3 27 2007 9 5 0 1 0 0 0 0 0 0 8 1 24 2008 3 3 7 0 0 0 0 0 0 0 7 4 24 2009 2 8 14 0 0 0 0 0 0 4 0 6 34 2010 8 7 9 0 0 0 0 0 0 1 3 10 38 2011 4 9 4 3 1 0 0 0 0 2 0 5 28 2012 8 11 4 2 0 0 0 0 0 0 0 5 30 2013 11 8 5 1 0 0 0 0 0 1 3 4 33 2014 8 2 2 0 0 0 0 0 0 0 0 5 17 2015 8 4 3 8 0 0 0 0 0 0 2 1 26 2016 11 4 2 1 0 0 0 0 0 2 4 11 36 2017 5 4 4 5 0 0 0 0 0 2 8 11 39 Сер. за 19 років 7 7 4 2 0 0 0 0 0 1 4 6 31 Максимальне значення 15 25 14 8 1 0 0 0 0 4 9 12 52 Додатки 303 Таблиця В.10 Розподіл днів за хмарністю і опадами на території НПП «Синевир» Роки Сонячні дні Похмурі дні Дощові дні Дні з грозою Дні зі снігом 1999 2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012 2013 2014 2015 2016 2017 Середнє значення 132 173 141 140 166 120 144 137 153 128 155 120 168 129 128 131 132 112 126 138 110 107 91 98 116 134 103 121 99 119 94 108 97 122 112 113 126 115 103 109 52 46 75 72 37 76 56 63 68 79 66 80 57 67 73 78 65 70 71 70 19 16 19 24 15 8 12 27 21 16 16 19 15 20 18 25 12 27 17 17 52 25 39 31 31 28 50 27 24 24 34 38 28 30 33 17 26 36 39 31 Таблиця В.11 Характеристика снігового покриву за період спостережень на території НПП «Синевир» Тривалість стійкого снігового покриву, днів Середня висота снігу, см Максимальна висота снігу, см Кількість днів, протягом яких лежав сніг 2002/2003 116 34 80 227 2003/2004 115 41 78 118 2004/2005 109 48 125 226 2005/2006 138 43 105 140 2006/2007 59 14 57 80 2007/2008 110 9 40 126 2008/2009 85 16 37 97 2009/2010 90 9 28 96 2010/2011 108 7 18 102 2011/2012 108 29 82 119 2012/2013 112 25 67 114 2013/2014 49 9 28 63 2014/2015 65 6 22 86 2015/2016 35 3 20 67 Зима років 1999/2000 2001/2002 2016/2017 94 32 70 107 Середнє значення 93 22 125 118 Національний природний парк «Синевир» 304 Таблиця В.12 Висота снігового покриву на останній день декади Зима років Листопад Грудень Січень Лютий Березень Квітень 1 2 3 1 2 3 1 2 3 1 2 3 1 2 3 1 2 2001/2002 - 10 37 15 35 82 71 66 37 21 15 20 - - - - - 2002/2003 6 - - - 6 5 33 30 50 80 60 44 49 40 7 10 - 2003/2004 - - - 6 25 16 18 55 62 64 76 70 62 31 - - - 2004/2005 - - 10 - 3 1 25 35 66 53 66 60 88 70 10 - - 2005/2006 - 1 - 1 50 60 26 50 52 67 55 60 101 78 30 1 - 2006/2007 - 3 - - - 2 - 1 35 30 10 10 - - - - - 2007/2008 15 18 20 3 7 4 3 - 35 3 4 - - 8 - - - 2008/2009 - - 7 1 1 16 20 20 - - 10 14 20 25 5 - - 2009/2010 - - - - 23 2 - 2 15 17 8 1 5 5 - - - 2010/2011 - - 8 6 7 10 - 3 3 3 8 12 7 1 - - - 2011/2012 - - - 10 6 6 10 30 32 46 70 74 48 10 2 - - 2012/2013 - - - 4 5 - 22 15 15 58 62 35 17 32 15 - - 2013/2014 - - 5 28 14 3 - - 10 1 - - - - - - - 2014/2015 - - - 1 - 2 22 10 6 12 4 - - - 1 1 1 2015/2016 - - 4 - 2 - 1 17 12 - - - - - - - - 2016/2017 1 - 4 26 18 38 58 60 51 30 24 16 - 4 4 - - Середнє значення 1 2 6 6 13 15 13 19 29 30 29 26 25 19 5 1 0 Додатки 305 Додаток Г. Флора НПП «Синевир». Таблиця Г.1 Відділи, класи, родини, роди, види Біоморфа Клімаморфа Геліоморфа Термоморфа Гігроморфа Ценоморфа Фітоценоцикл Конспект флори судинних рослин НПП «Синевир» Поширення 1 2 3 4 5 6 7 8 9 п гк гс ол мф 2-3 гп ц Зрідка 2. Diphasiastrum alpinum (L.) Holub п гк г ол мф 3 гп ц Зрідка 3. Lycopodiella inundata (L.) Holub п гк г ол гм 3 гп ц Рідко: Негровець 4. Lycopodium annotinum L. п гк с ол мф 1-2 гп ц Зрідка 5. Lycopodium clavatum L. п гк с ол мф 1-2 гп ц Спорадично п гк г ол мг 3 гп ц Зрідка 7. Equisetum arvense L. п гк г мз мф 1 гп ц Спорадично 8. Equisetum fluviatile L. п гк г ол гф 1-2 гп ц Розсіяно 9. Equisetum palustre L. п гк г ол гф 1 гп ц Зрідка 10. Equisetum pratense L. п гк г ол мг 1 гп ц Зрідка 11. Equisetum sylvaticum L. п гк гс ол гм 1-2 гп ц Зрідка 12. Equisetum telmateia Ehrh. п гк гс ол гм 1 гп є Зрідка 13. Asplenium septentrionale (L.) Hoffm. п гк г ол мф 3 гп ц Зрідка 14. Phyllitis scolopendrium (L.) Newm. п гк гс ол мф 2 гп єа Зрідка 15. Athyrium distentifolium Tausch ex Opiz п гк с ол мф 1 гп ц Розсіяно 16. Athyrium filix-femina (L.) Roth п гк с ол мф 1 гп ц Спорадично 17. Cystopteris fragilis (L.) Bernh. п гк с ол мф 1-3 гп ц Спорадично 18. Cystopteris sudetica A.Braun et Milde п гк с ол мф 1 гп єа Зрідка п гк с ол мф 1 гп єа Спорадично п гк гс ол мф 1 гп ц Спорадично 21. Dryopteris carthusiana (Vill.) H.P.Fuchs п гк с мз гм 1 гп ц Спорадично 22. Dryopteris cristata (L.) A. Gray п гк с ол гф 1-2 гп єа Спорадично 23. Dryopteris dilatata (Hoffm.) A.Gray п гк с ол мф 1-3 гп ц Спорадично 24. Dryopteris expansa (C.Presl) Fraser-Jenkins et Jermy п гк с ол мф 1 гп ц Спорадично 25. Dryopteris filix-mas (L.) Schott п гк с мз мф 1 гп ц Спорадично Lycopodiophyta 1. Huperziaceae 1. Huperzia selago (L.) Bernh. ex Schrank et C.Mart. 2. Lycopodiaceae 3. Selaginellaceae 6. Selaginella selaginoides (L.) C.Mart. Equisetophyta 1. Equisetaceae Polypodiophyta 1. Aspleniaceae 2. Athyriaceae 3. Blechnaceae 19. Blechnum spicant (L.)Roth 4. Dennstaedtiaceae 20. Pteridium aquilinum (L.) Kuhn 5. Dryopteridaceae Національний природний парк «Синевир» 306 Продовження табл. Г.1 1 2 3 4 5 6 7 8 9 26. Gymnocarpium dryopteris (L.) Newman п гк с ол гм 1 гп ц Спорадично 27. Gymnocarpium robertianum (Hoffm.) Newman п гк с ол гм 1 гп ц Розсіяно 28. Polystichum aculeatum (L.) Roth п гк с ол мф 1 гп єа Зрідка 29. Polystichum braunii (Spenner) Fee п гк с ол мг 1 гп ц Зрідка 30. Polystichum lonchitis (L.) Roth п гк гс ол мф 1-3 гп ц Зрідка п гк с мз гм 1 гп ц Місцями п гк гс ол мф 2-3 гп ц Зрідка 33. Polypodium interjectum Shivas. п гк с ол мф 1 гп єа Зрідка 34. Polypodium vulgare L. п гк с ол мф 1-3 гп ц Спорадично п гк с ол мф 1-3 гп ц Місцями 36. Juniperus communis L. к ф г ол мф 3 гп ц Спорадично 37. Juniperus sibirica Burgsd. к ф г ол мф 3 гп єа Спорадично 38. Abies alba Mill. д ф с ол мф 1 гп є Часто 39. Picea abies (L.) H.Karst. д ф с ол мф 1-3 гп є Часто 40. Pinus cembra L. д ф с ол мф 2 гп є Рідко: Студений (інтродуковано) 41. Pinus mugo Turra к ф г ол мф 3 гп є Часто д ф гс ол мф 1 гп є Рідко: Поляна (інтродуковано) 43. Alisma lanceolatum With. п гд г ол гф 1 гп єа Спорадично 44. Alisma plantago-aquatica L. п гд г ол гф 1 гп ц Спорадично п гф г мз мф 2 гп єа Спорадично 6. Onocleaceae 31. Matteuccia struthiopteris (L.)Tod. 7. Ophioglossaceae 32. Botrychium lunaria (L.) Sw. 8. Polypodiaceae 9. Thelipteridaceae 35. Phegopteris connectilis (Michx.) Watt Pinophyta 1.Cupressaceae 2. Pinaceae 3. Taxaceae 42. Taxus baccata L. Magnoliophyta Liliopsida 1. Alismataceae 2. Alliaceae 45. Allium montanum F.W.Schmidt 46. Allium schoenoprasum L. п гф г мз мф 2-3 гп ц Місцями 47. Allium ursinum L. п гф г мз мф 2-3 гп єа Розсіяно 48. Allium victorialis L. п гф г ол мф 2-3 гп є Спорадично 49. Galanthus nivalis L. п гф г ол мф 1-3 гп є Спорадично 50. Leucojum vernum L. п гф г ол мф 1-2 гп єа Спорадично п гд гс ол гф 2 гп єа Рідко: Глуханя п гд г мз гф 1-2 гп єа Зрідка 3. Amaryllidaceae 4. Araceae 51. Calla palustris L. 5. Butomaceae 52. Butomus umbellatus L. 6. Convallariaceae Додатки 307 Продовження табл. Г.1 1 2 3 4 5 6 7 8 9 53. Convallaria majalis L. п гф гс ол мф 1-2 гп є Спорадично 54. Majanthemum bifolium (L.) F.W.Schmidt п гф гс ол мф 1-2 гп є Спорадично 55. Polygonatum multiflorum (L.)All. п гф гс ол мф 1-2 гп єа Розсіяно 56. Polygonatum verticillatum (L.)All. п гф гс мз мф 1-2 гп єа Звичайно 57. Streptopus amplexifolius (L.)DC. п гф с ол мф 1 гп є Спорадично 58. Carex acuta L. п гк г ол мф 1-2 гп є Зрідка 59. Carex atrata L. п гк г ол мф 2-3 гп єа Спорадично 60. Carex brizoides L. п гк с мз мф 1-2 гп є Зрідка 61. Carex caryophyllea Latourr. п гк гс мз мф 2 гп єа Рідко: Озірна 62. Carex cinerea Pollich п гк гс мз гф 1-2 гп є Місцями 63. Carex contigua Hoppe п гк гс мз мф 1-2 гп є Нерідко 64. Carex digitata L. п гк с мз мф 1-3 гп єа Спорадично 65. Carex echinata Murray п гк г ол гм 1-2 гп ц Спорадично 7. Cyperaceae 66. Carex elongata L. п гк гс ол гм 2 гп єа Зрідка 67. Carex flava L. п гк г ол гф 1-2 гп ц Спорадично 68. Carex fuliginosa Schkuhr п гк г ол мф 2 гп є Рідко: Негровець 69. Carex hirta L. п гк гс мз мг 1 гп є Часто 70. Carex inflata Huds. п гк г мз гф 1-2 гп є Часто 71. Carex leporina L. п гк гс ол мф 1-2 гп єа Часто 72. Carex limosa L. п гк г ол гф 2 гп ц Дуже рідко: Глуханя 73. Carex montana L. п гк гс мз мф 1 гп єа Зрідка 74. Carex muricata L. п гк с ол мф 1-2 гп єа Нерідко 75. Carex pallescens L. п гк гс ол мф 1-3 гп єа Спорадично 76. Carex panicea L. п гк гс ол гф 1 гп єа Спорадично 77. Carex pauciflora Lightf. п гк г ол гф 2-3 гп ц Дуже рідко: Глуханя 78. Carex pendula Huds. п гк гс мз мф 1-2 гп є Нерідко 79. Carex pilulifera L. п гк гс ол мф 1-2 гп єа Нерідко 80. Carex pseudocyperus L. п гк гс мз гф 1-2 гп єа Часто 81. Carex remota L. п гк гс мз мг 1-2 гп є Спорадично 82. Carex rostrata Stokes п гк г ол гф 1-3 гп ц Часто 83. Carex sempervirens Vill. п гк г ол мф 2-3 гп є Часто 84. Carex sylvatica Huds. п гк с мз мф 1-2 гп є Спорадично 85. Carex vesicaria L. п гк г ол гм 2 гп ц Місцями 86. Carex vulgaris Fries. п гк гс мз гм 1-2 гп єа Спорадично 87. Carex vulpina L. п гк г мз гф 1-2 гп єа Спорадично 88. Eleocharis palustris (L.) Roem.et Schult. п гк г ол гф 1 гп ц Спорадично 89. Eriophorum angustifolium Honck. п гк г ол гф 1-2 гп ц Спорадично 90. Eriophorum gracile W.D.J.Koch п гк г ол гф 2 гп є Рідко: ур. Песся Ріка 91. Eriophorum latifolium Hoppe п гк г ол гф 1-2 гп єа Спорадично 92. Eriophorum vaginatum L. п гк г ол гф 2-3 гп ц Зрідка 93. Rhynchospora alba (L.) Vahl п гк г ол гф 2 гп є 94. Scirpus sylvaticus L. п гк гс мз гф 1-2 гп єа Рідко: Глуханя Спорадично Національний природний парк «Синевир» 308 Продовження табл. Г.1 1 2 3 4 5 6 7 8 п гк г ол гф 1-2 гп єа Зрідка п гф гс мз мф 2-3 гп є Спорадично 97. Crocus heuffelianus Herb. п гф гс мз мф 1-3 гп є Спорадично 98. Gladiolus imbricatus L. п гф гс мз гм 1 гп є Спорадично 99. Iris graminea L. п гф гс мз мф 1 гп єа Спорадично 100. Sisyrinchium angustifolium Mill. п гф г мз мф 1-2 гп є Зрідка 101. Juncus acutiflorus Her. ex Hoffm. п гк г ол гм 2 гп є Зрідка 102. Juncus ambiguus Guss. п гк гс ол мф 1-2 гп є Місцями 103. Juncus articulatus L. п гк г ол гф 1-2 гп єа Спорадично 104. Juncus atratus Krock. п гк г ол гм 1-2 гп є Спорадично 105. Juncus compressus Jacq. п гк г ол гм 1-2 гп єа Спорадично 106. Juncus conglomeratus L. п гк г ол гф 1 гп є Спорадично 107. Juncus effusus L. п гк г ол гф 1-2 гп єа Розсіяно 108. Juncus filiformis L. п гк г ол гф 2 гп єа Зрідка 109. Juncus inflexus L. п гк г мз гф 1-2 гп єа Спорадично 110. Juncus tenuis Willd. п гк г ол мг 1 гп єаам Адвент, дуже рідко 111. Juncus trifidus L. п гк г мз мф 3 гп єа Зрідка 112. Luzula campestris (L.)DC. п гк г мз км 1-2 гп є Звичайно 113. Luzula luzuloides (Lam.) Dandy et Wilmott п гк с ол мф 1-2 гп є Спорадично 114. Luzula multiflora (Ehrh.) Lej. п гк гс ол мф 2 гп єа Спорадично 115. Luzula pilosa (L.)Willd. п гк с ол мф 1 гп єа Спорадично 116. Luzula subpillosa (Gilib.) V.Krecz. п гк гс ол мф 1-2 гп єа Розсіяно 117. Luzula sudetica (Willd.) Schult. п гк г ол мф 2-3 гп є Спорадично 118. Luzula sylvatica (Huds.) Gaudin п гк с ол мф 1-3 гп є Часто п гд г ол гф 1-2 гп єа Звичайно 120. Colchicum autumnale L. п гф г мз мф 1-2 гп єа Спорадично 121. Gagea lutea (L.) Ker-Gawl. п гф гс мз мф 1-2 гп єа Розсіяно 122. Gagea minima (L.) Ker-Gawl. п гф гс мз мф 2 гп єа Рідко: ур. Грабове 123. Lilium martagon L. п гф гс ол мф 1-3 гп єа Розсіяно 124. Paris quadrifolia L. п гф с мз мф 1-2 гп єа Розсіяно 125. Veratrum album L. п гф гс ол мф 1-3 гп є Зрідка 126. Veratrum lobelianum Bernh. п гф гс ол мф 1-2 гп є Спорадично 127. Cephalanthera damasonium (Mill.) Druce п гф с мз мф 1-2 гп є Зрідка 128. Cephalanthera longifolia (L.) Fritsch п гф с мз мф 2 гп єа Зрідка 95. Scirpus tabernaemontani C.C.Gmel. 9 8. Hyacinthaceae 96. Scilla bifolia L. 9. Iridaceae 10. Juncaceae 11. Lemnaceae 119. Lemna minor L. 12. Liliaceae 13. Melanthiaceae 14. Orchidaceae 129. Cephalanthera rubra (L.) Rich. п гф с мз мг 2 гп є Зрідка 130. Coeloglossum alpinum Schur. п гф г мз мф 3 гп є Дуже рідко: Негровець Додатки 309 Продовження табл. Г.1 1 2 3 4 5 6 7 8 131. Coeloglossum viride (L.) C.Hartm. п гф 132. Dactylorhiza cordigera (Fr.) Soó п гф 133. Dactylorhiza fuchsii (Druce) Soó п 134. Dactylorhiza incarnata (L.) Soó 9 гс ол мф 1-2 гп єа Спорадично г мз гм 1-3 гп є Спорадично гф гс мз гм 1-2 гп єа Зрідка п гф гс мз гм 2-3 гп єа Зрідка 135. Dactylorhiza maculata (L.) Soó п гф гс мз гм 1-2 гп є Спорадично 136. Dactylorhiza majalis (Rchb.) P.F. Hunt et Summerhayes п гф г мз гм 1-2 гп єа Спорадично 137. Epipactis atrorubens (Hoffm. exBernh.) Besser п гф гс мз мф 2 гп єа Розсіяно 138. Epipactis helleborine (L.) Crantz п гф гс мз мф 1-2 гп єа Рідко: г. Стримба 139. Epipactis palustris (L.) Crantz п гф г мз гф 1-2 гп єа Спорадично 140. Epipactis purpurata Smith. п гф с мз мф 1-2 гп є Зрідка 141. Gymnadenia conopsea (L.) R.Br. п гф г мз мф 1-3 гп є Спорадично 142. Listera cordata (L.) R.Br. п гф с мз мг 2 гп єа Дуже рідко: Озірне 143. Listera ovata (L.) R.Br. п гф с мз мг 1-2 гп єа Спорадично 144. Neottia nidus-avis (L.) Rich. п гф с ол мг 1-2 гп єа Спорадично 145. Orchis coriophora L. п гф гс мз гм 2 гп є Рідко: Негровець 146. Orchis mascula (L.)L. п гф гс мз мф 1-2 гп єаам 147. Orchis militaris L. п гф гс мз мг 1-2 гп єа Спорадично 148. Orchis morio L. п гф г мз мф 2 гп є Зрідка 149. Orchis palustris Jacq. п гф г мз мг 2 гп єа Зрідка 150. Orchis ustulata L. п гф гс мз мф 1 гп єа Зрідка 151. Platanthera bifolia (L.) Rich. п гф гс мз мф 1 гп єа Спорадично 152. Platanthera chlrorantha (Cust.) Reichb. п гф гс мз мф 1-2 г є Зрідка 153. Pseudorchis albida (L.) A. Löve et D. Löve п гф г ол мг 1-3 гп єа Спорадично 154. Traunsteinera globosa (L.) Rchb. п гф гс мз мг 1-2 гп є Спорадично 155. Agrostis canina L. п гк г ол мг 1 гп єа Спорадично 156. Agrostis capillaris L. п гк г ол мф 1-3 гп єа Спорадично 157. Agrostis tenuis Sibth. п гк г ол мф 1-2 гп єа Спорадично 158. Alopecurus aequalis Sobol. м т г ол мг 1 гп ц Зрідка 159. Alopecurus geniculatus L. м т г ол гм 1 гп є Спорадично Спорадично 15. Poaceae 160. Alopecurus pratensis L. п гк г ол мф 1-3 гп єа Спорадично 161. Anisantha tectorum (L.) Nevski м т г мз мф 1-2 гп єа Адвент 162. Anthoxanthum odoratum L. п гк г ол мф 1-2 гп єа Спорадично 163. Apera spica-venti (L.) Beauv. м т г мз мф 1-2 гп єа Бур’ян 164. Arrhenatherum elatius (L.) J.Presl et C. Presl п гк г мз мф 1-2 гп є Спорадично 165. Avena fatua L. м т г мз мф 1-2 гп єа Бур’ян 166. Avenella flexuosa (L.) Drejer п гк г ол мф 1-3 гп ц Спорадично 167. Brachypodium sylvaticа (Huds.) P.Beauv. п гк с ол мф 2 гп єа Зрідка 168. Briza media L. п гк г мз мф 1 гп є Спорадично 169. Bromus secalinus L. м т г мз мф 1 гп є Бур’ян 170. Bromus mollis L. м т г ол мф 1 гп єа Бур’ян 171. Calamagrostis arundinacea (L.) Roth п гк с мз мф 1-3 гп єа Спорадично Національний природний парк «Синевир» 310 Продовження табл. Г.1 1 2 3 4 5 6 7 8 172. Calamagrostis pseudophragmites (Haller f.) Koeler. п гк г 173. Calamagrostis villosa (Chaix) J.F.Gmel. п гк г 174. Cynosurus cristatus L. п гк 175. Dactylis glomerata L. п 176. Deschampsia caespitosa (L.P.) Beauv. 9 ол гм 1-2 гп є Спорадично ол мф 2-3 гп є Спорадично гс мз мф 1-2 гп єа Спорадично гк гс ол мф 1-2 гп єа Часто п гк г ол мг 1-2 гп є Часто 177. Echinochloa crusgalli (L.) Beauv. м т г мз мф 1-2 гп єа Бур’ян 178. Elymus caninus (L.) L. п гк гс ол мф 1 гп є Спорадично 179. Elytrigia repens (L.) Nevski п гк г ол мф 1 гп єа Спорадично 180. Festuca altissima All. п гк с мз мф 1-2 гп єа Спорадично 181. Festuca drymeja Mert. et W.D.J.Koch п гк гс мз мг 2 гп є Зрідка 182. Festuca fallax Thuill. п гк гс ол мф 1-2 гп є Спорадично 183. Festuca gigantea (L.) Vill. п гк с ол мф 1 гп єа Спорадично 184. Festuca inarmata Schur п гк г мз км 2-3 гп є Зрідка 185. Festuca ovina L. п гк г ол мф 2 гп єа Спорадично 186. Festuca picta Kit. п гк г ол км 2-3 гп є Спорадично 187. Festuca pratensis Huds. п гк гс ол мф 1-2 гп є Спорадично 188. Festuca rubra L. п гк гс ол мф 1-2 гп єа Спорадично 189. Festuca supina Schur. п гк г мз км 2-3 гп є Спорадично 190. Glyceria fluitans (L.) R. Br. п гк гс ол гф 1-2 гп єа Спорадично 191. Glyceria maxima (C. Hartm.) Holmberg п гд гс ол гф 1-2 гп є Спорадично 192. Helictotrichon alpinum (Smith) Henrard. п гк г мз мф 2-3 гп є Зрідка 193. Helictotrichon planiculme (Schrad.) Pilg. п гк гс ол мф 2-3 гп є Спорадично 194. Helictotrichon versicolor (Vill.) Pilg. п гк г ол мф 2-3 гп є Часто 195. Holcus lanatus L. п гк гс мз мф 1-2 гп є Спорадично 196. Holcus mollis L. п гк гс мз гм 1-2 гп є Спорадично 197. Hordelymus europaeus (L.) Jessen ex C.O.Harz п гк с мз мф 1-2 гп є Спорадично 198. Lolium perenne L. п гк г мз мф 1-2 гп є Спорадично 199. Melica nutans L. п гк гс ол мф 1 гп єа Спорадично 200. Milium effusum L. п гк гс ол мф 1-2 гп єаам Спорадично 201. Molinia caerulea (L.) Moench п гк гс ол гм 1-3 гп є Спорадично 202. Nardus stricta L. п гк г ол км 1-3 гп є Часто 203. Phalaroides arundinacea (L.) Rausch. п гк г ол гм 1 гп ц Спорадично 204. Phleum alpinum L. п гк г ол мф 2-3 гп є Часто 205. Phleum hirsutum Honck. п гк г ол мф 2-3 гп є Зрідка 206. Phleum pratense L. п гк г ол мф 1-2 гп єа Часто 207. Phragmites australis (Cav.) Trin. ex Steud. п гк г ол гф 1-2 гп єа Спорадично 208. Poa angustifolia L. п гк гс ол км 1-2 гп єа Спорадично 209. Poa annua L. м т г ол мф 1-2 гп єа Спорадично 210. Poa balfourii Parn. п гк г ол мф 2-3 гп є Часто 211. Poa chaixii Vill. п гк гс ол мф 2-3 гп є Спорадично 212. Poa nemoralis L. п гк гс ол мф 1-3 гп ц Спорадично 213. Poa palustris L. п гк гс ол мг 1-2 гп ц Спорадично 214. Poa pratensis L. п гк гс ол мф 1-2 гп ц Спорадично 215. Poa remota Forsell. п гк с мз гм 1-2 гп єа Зрідка Додатки 311 Продовження табл. Г.1 1 2 3 4 5 6 7 8 9 216. Poa trivialis L. п гк гс ол мг 1-2 гп єа Спорадично 217. Setaria glauca (L.) Beauv. м т г мз мф 1-2 гп ц Бур’ян 218. Setaria viridis (L.) Beauv. м т г мз мф 1-2 гп ц Бур’ян 219. Sieglingia decumbens (L.) Bernh. п гк г мз мф 1-2 гп є Спорадично 220. Trisetum flavescens (L.) P.Beauv. п гк гс мз мф 2 гп є Спорадично 221. Potamogeton alpinus Balb. п гд г ол гф 1-2 гп є Рідко: Озірце 222. Potamogeton natans L. п гд г ол гф 1-2 гп єа Спорадично п гд г ол гф 2 гп єа Рідко: Глуханя 224. Sparganium erectum L. п гд г ол гф 1-2 гп єа Спорадично 225. Sparganium minimum Wallr. п гд г ол гф 1 гп ц Спорадично 16. Potamogetonaceae 17. Scheuchzeriaceae 223. Scheuchzeria palustris L. 18. Sparganiaceae 19. Typhaceae 226. Typha angustifolia L. п гд г ол гф 2 гп є Зрідка 227. Typha latifolia L. п гд г ол гф 1 гп єа Спорадично 228. Acer campestre L. д ф гс ол мф 1-2 гп є Спорадично 229. Acer platanoides L. д ф гс мз мф 1-2 гп є Спорадично 230. Acer pseudoplatanus L. д ф гс мз мф 1-2 гп є Спорадично п гк с ол мф 1-2 гп єа Спорадично м т г мз мф 1-2 гп ц Бур’ян 233. Aegopodium podagraria L. п гк гс мз гм 1-2 гп єа Звичайно 234. Angelica sylvestris L. п гк гс мз мф 1 гп єа Спорадично 235. Anthriscus sylvestris (L.) Hoffm. п гк гс мз мф 1 гп єс Звичайно 236. Archangelica officinalis Hoffm. п гк гс ол гф 1-2 є Спорадично 237. Astrantia major L. п гк гс мз мф 1-3 гп є Спорадично 238. Carum carvi L. м т гс мз мф 1-2 гп єа Спорадично 239. Chaerophyllum aromaticum L. п гк гс мз мф 1-3 гп є Звичайно 240. Chaerophyllum cicutaria Vill. п гк гс мз мф 1-2 гп є Спорадично 241. Chaerophyllum hirsutum L. п гк гс мз мф 1-3 гп є Спорадично 242. Chaerophyllum temulum L. м т гс мз мф 1-2 гп є Спорадично 243. Cnidium dubium (Schkuhr.) Thell. п гк г ол мф 1-2 гп є Спорадично 244. Daucus carota L. м т г мз мф 1 гп єа Бур’ян 245. Heracleum sphondylium L. п гк г мз мф 1-3 гп єа Звичайно 246. Laserpitium alpinum Waldst. et Kit. п гк г ол км 2-3 гп є Спорадично 247. Laserpitium latifolium L. п гк с мз мф 2 гп є Звичайно 248. Ligusticum mutellina (L.) Crantz п гк г ол мф 2-3 гп є Звичайно 249. Oenanthe aquatica (L.) Poir. п гк гс ол гф 2 гп є Зрідка 250. Peucedanum oreoselinum (L.) Moench п гк г мз км 2 гп є Спорадично Magnoliopsida 1. Aceraceae 2. Adoxaceae 231. Adoxa moschatellina L. 3. Amaranthaceae 232. Amaranthus retroflexus L. 4. Apiaceae Національний природний парк «Синевир» 312 Продовження табл. Г.1 1 2 251. Pimpinella saxifraga L. п 252. Pleurospermum austriacum (L.) Hoffm. п 253. Sanicula europaea L. п 254. Selinium carvifolia (L.)L. 3 4 5 6 7 8 9 гк г мз км 1 гп є Спорадично гк гс мз мф 2 гп єа Зрідка гк с ол мф 1 гп єа Спорадично п гк гс ол гм 1-2 гп єа Спорадично нк х с мз мф 1-2 гп є Зрідка 256. Aristolochia clematitis L. п гк гс мз мф 1-2 гп єа Спорадично 257. Asarum europaeum L. п гк с ол мф 1-2 гп є Спорадично п гк гс мз мф 1-2 гп є Спорадично 259. Achillea carpatica Blocki. п гк г ол мф 2-3 гп є 260. Achillea millefolium L. п гк гс ол мф 1-2 гп єа Спорадично 261. Achillea submillefolium Klokov et Krytzka п гк гс мз мф 1-2 гп є Спорадично 262. Adenostyles alliariae (Gouan) A. Kern. п гк с мз мф 2-3 гп є Часто 263. Antennaria dioica (L.) P. Gaertn. п гк г мз мф 1-2 гп єа Звичайно 264. Anthemis arvensis L. п гк гс мз мф 1-2 гп є Бур’ян 265. Anthemis cotula L. м т г мз мф 1-2 гп єа Бур’ян 266. Aposeris foetida (L.) Less. п гк гс мз мф 1-2 гп є Часто 267. Arctium lappa L. м т гс ол мф 1-2 гп єа Бур’ян 268. Arctium minus (Hill) Bernh. м т гс ол мф 1-2 гп є Бур’ян 269. Arctium tomentosum Mill. м т гс ол мф 1-2 гп є Бур’ян 270. Arnica montana L. п гк г ол мф 1-3 гп є Спорадично 271. Artemisia vulgaris L. нк х г мз мф 1-2 гп єа Бур’ян 272. Bellis perennis L. п гк гс мг мф 1 гп є Спорадично 273. Bidens cernua L. м т г мз гф 1-2 гп є Спорадично 274. Bidens tripartita L. м т г ол гф 2 гп єа Зрідка 275. Carduus acanthoides L. м т г мз мф 1-2 гп є Бур’ян 276. Carduus bicolorifolius Klokov п гк с мз гм 1-2 гп є Часто 277. Carduus crispus L. м т гс ол мф 1-3 гп є Спорадично 278. Carduus kerneri Simk. п гк г мз мф 3 гп є Зрідка 279. Carlina acaulis L. п гк г мз мф 1-3 гп є Часто 280. Centaurea carpatica (Porcius) Porcius п гк гс мз мф 1-3 гп є Розсіяно 281. Centaurea jacea L. п гк г мз мф 1 гп є Часто 282. Centaurea marmarosiensis (Jav.) Czerep. п гк гс ол мф 2 гп є Зрідка 283. Centaurea mollis Waldst. et Kit. п гк гс ол км 2-3 гп є Спорадично 284. Chamomilla recutita (L.) Rauschert м т г мз мф 1 гп єа Адвент 285. Chamomilla suaveolens (Pursh) Rydb. м т г мз мф 1 гп єа Адвент 286. Chondrilla juncea L. п гк г мз км 1-2 гп єа Бур’ян 287. Cicerbita alpina (L.) Wallr. п гк с мз мф 1-2 гп є Часто 288. Cichorium intybus L. п гк г мз мф 1-2 гп єа Звичайно 289. Cirsium arvense (L.) Scop. п гк г мз мф 1 гп єа Бур’ян 290. Cirsium oleraceum (L.) Scop. п гк г мз мф 1-2 гп єс Місцями 5. Apocynaceae 255. Vinca minor L. 6. Aristolochiaceae 7. Asclepiadaceae 258. Vincetoxicum hirundinaria Medik. 8. Asteraceae Додатки 313 Продовження табл. Г.1 1 2 3 4 291. Cirsium palustre (L.) Scop. п гк г 292. Cirsium setosum (Willd.) Besser п гк гс 293. Cirsium vulgare (Savi) Ten. м гк г 294. Cirsium waldsteinii Rouy п гк 295. Crepis biennis L. м 296. Crepis capillaris (L.) Wallr. 297. Crepis conyzifolia (Gouan) A.Kern. 5 6 7 8 9 ол мг 1-2 гп єс Спорадично мз мф 1-2 гп є Бур’ян мз мф 1 гп єа Бур’ян с мг мг 1-2 гп є Часто т гс мз мф 1-2 гп є Часто м т г мг мф 1-2 гп є Бур’ян п гк гс мз мф 1-2 гп є Спорадично 298. Crepis paludosa (L.) Moench п гк г мз гм 1-2 гп є Часто 299. Crepis tectorum L. м т г ол мф 1-2 гп є Часто 300. Doronicum austriacum Jacq. п гк гс мз мф 1-3 гп є Звичайно 301. Erigeron acris L. м т г ол км 1-2 гп ц Спорадично 302. Eupatorium cannabinum L. п гк гс ол мг 1-2 гп єа Звичайно 303. Filago arvensis L. м т г ол км 1-2 гп єа Звичайно 304. Filago vulgaris Lam. м т г мг км 2 гп є Зрідка 305. Galinsoga ciliata (Rafin.) Blake м т г мз мф 1-2 гп єа Розсіяно 306. Galinsoga parviflora Cav. м т г мз мф 1 гп ц Розсіяно 307. Gnaphalium luteo-album L. м т г ол мф 1-2 гп є Спорадично 308. Gnaphalium norvegicum Gunn. п гк г ол мф 2-3 гп єаам Спорадично 309. Gnaphalium supinum L. п гк г ол км 2-3 гп єаам Спорадично 310. Gnaphalium sylvaticum L. п гк гс ол мф 1-2 гп єаам Звичайно 311. Gnaphalium uliginosum L. м т гс ол мг 1-2 гп єа Зрідка 312. Hieracium auricula Lam. et DC. п гк г ол мф 1-2 гп є Розсіяно 313. Hieracium bupleurifolium (Tausch) Ueksip п гк гс ол мф 2-3 гп є Розсіяно 314. Hieracium conicum Arv.-Touv. п гк с ол мф 1-2 гп є Розсіяно 315. Hieracium cymosum L. п гк гс мз мк 1-2 гп єа Зрідка 316. Hieracium festinum Jord. п гк г мз мф 1-2 гп є Спорадично 317. Hieracium galbanum (Dahlst.) K.Joh. п гк г мз мк 1-2 гп є Спорадично 318. Hieracium gentile Jord. п гк гс мз мф 1-2 гп є Розсіяно 319. Hieracium glaucescens Bess. п гк г мг мф 1-2 гп є Часто 320. Hieracium knafii (Celak.) Zahn. п гк с мз мф 1-2 гп є Спорадично 321. Hieracium laevigatum Willd. п гк гс мз км 1-2 гп є Спорадично 322. Hieracium rehmannii (Naeg. et Peter) Juxip п гк гс мз мф 1-2 гп є Розсіяно 323. Hieracium roxolanicum Rehman п гк г мз мф 2-3 гп є Розсіяно 324. Hieracium rubricymigerum Naeg. Et Peter. п гк г мз мф 2-3 гп є Розсіяно 325. Hieracium scabiosum (Sudre) Ueksip п гк гс мз мф 1 гп є Розсіяно 326. Hieracium umbellatum L. п гк г мз мф 1 гп ц Розсіяно 327. Hieracium umbelliferum Naeg. еt Peter. п гк г мз мф 1 гп є Спорадично 328. Hieracium umbrosum Jord. п гк с мз мф 1 гп є Спорадично 329. Homogyne alpina (L.) Cass. п гк гс ол мф 1-3 гп є Звичайно 330. Hypochaeris maculata L. п гк г мг мф 2 гп єа Спорадично 331. Hypochaeris radicata L. п гк гс мз км 1-2 гп є Часто 332. Hypochaeris uniflora Vill. п гк г ол мф 2-3 гп є Зрідка Національний природний парк «Синевир» 314 Продовження табл. Г.1 1 2 3 4 5 6 7 8 333. Inula helenium L. п гк гс мз 334. Lactuca stricta Waldst. et Kit. м гк с мз 335. Lapsana communis L. м т гс 336. Leontodon autumnalis L. п гк 337. Leontodon danubialis Jacq. п гк 338. Leontodon hispidus L. п 339. Leucanthemum raciborskii M. Pop. et Chrshan. п 340. Leucanthemum rotundifolium (Waldst. et Kit. ex Willd.) DC. 9 мф 1 гп єа Місцями мф 1 гп є Місцями мз мф 1 гп є Спорадично, як бур’ян г ол мф 1-2 гп єа Часто гс мз мф 1-2 гп є Звичайно гк г мз км 1-2 гп є Зрідка гк гс ол км 2-3 гп є Зрідка п гк гс мз мф 2 гп є Спорадично 341. Leucanthemum vulgare Lam. п гк гс ол мф 1-2 гп єс Звичайно 342. Matricaria perforata Merat м т г мз мф 1 гп єа Адвент 343. Mycelis muralis (L.) Dumort. п гк с мз мф 1-2 гп є Звичайно 344. Petasites albus (L.) P. Gaertn. п гк с мз гф 1-2 гп є Часто 345. Petasites hybridus (L.) P. Gaertn., B.Mey. et Scherb. п гк г мз мг 1-2 гп є Місцями 346. Petasites kablikianus Tausch ex Bercht. п гк г мз мг 1-2 гп є Зрідка 347. Phalaeroloma annuum (L.) Dumort м т г мз мф 1 гп є Адвент 348. Picris hieracioides L. м гк г мз мф 1 гп єа Звичайно, як бур’ян 349. Pilosella aquilonaris (Naeg. et Peter) Schljak. п гк гс мз км 1-2 гп єа Розсіяно 350. Pilosella aurantiaca (L.) F.Schultz et Sch.Bip. п гк г мз мф 1-2 гп є Звичайно 351. Pilosella glaucescens (Besser)Sojak. п гк г мз км 1-2 гп є Місцями 352. Pilosella officinarum F.Schult. et Sch.Bip. п гк г ол км 1-2 гп є Розсіяно 353. Pilosella roxolanica (Rehman) Sojak п гк г мз мф 2 гп є Зрідка 354. Prenanthes purpurea L. п гк с мг мф 1 гп є Звичайно 355. Pulicaria vulgaris Gaertn. м т г ол мг 1-2 гп є Спорадично 356. Pyrethrum clusii Fisch. ex Rchb. п гк г мг км 2-3 гп є Зрідка 357. Pyrethrum corymbosum (L.) Scop. п гк гс мз мф 2 гп єа Зрідка 358. Scorzonera rosea Waldst. et Kit. п гк г ол мф 1-3 гп єс Спорадично 359. Senecio fuchii Gmel. п гк гс мз мф 1-2 гп єа Спорадично 360. Senecio jacobaea L. п гк гс мз км 1-2 гп єа Спорадично 361. Senecio nemorensis L. п гк гс ол мф 1-2 гп єа Часто 362. Senecio papposus (Reichb.) Less. п гк г ол мф 2-3 гп є Спорадично 363. Senecio pratensis (Hoppe) DC. п гк г мз мф 1-2 гп є Спорадично 364. Senecio rivularis (Waldst. et Kit) DC. п гк гс ол мг 2-3 гп є Часто 365. Senecio subalpinus W.D.I. Koch. п гк гс ол мф 1-3 гп є Часто 366. Senecio sylvaticus L. м т гс мг мф 1-2 гп єа Спорадично 367. Senecio vernalis Waldst. et Kit. м т г мз мф 1 гп є Часто, як бур’ян 368. Senecio vulgaris L. м т г мз мф 1-2 гп єа Бур’ян 369. Solidago alpestris Waldst. et Kit. ex Willd. п гк г ол мф 2-3 гп є Спорадично 370. Solidago virgaurea L. п гк г мз км 1 гп єа Часто 371. Sonchus arvensis L. п гк г мз мф 1 гп єа Бур’ян 372. Sonchus asper (L.) Hill. м т г мз мф 1 гп єа Бур’ян 373. Sonchus oleraceus L. м т г мз мф 1-2 гп єа Спорадично, як бур’ян Додатки 315 Продовження табл. Г.1 1 2 3 4 5 374. Tanacetum vulgare L. п гк г ол 375. Taraxacum alpinum (Hoppe) Hegetschw. et Heer. п гк г мз 376. Taraxacum officinale Wigg. п гк г мз 377. Telekia speciosa (Schreb.) Baumg. п гк гс 378. Tragopogon transcarpaticum Klokov м т 379. Tussilago farfara L. п 380. Xanthium spinosum L. 381. Xanthium strumarium L. 6 7 8 9 км 1 гп єа Спорадично мф 2-3 гп є Зрідка мф 1-3 гп єа Спорадично мз гм 1-2 гп є Спорадично г ол мф 2 гп є Спорадично гк г ол мф 1-2 гп єа Спорадично м т г мз мф 1 гп єа Бур’ян м т г мз мф 1 гп ц Бур’ян 382. Impatiens noli-tangere L. м т г ол мф 1 гп єаам Спорадично 383. Impatiens parviflora DC. м т г ол мф 1 гп єа Місцями 384. Alnus glutinosa (L.) P.Gaertn. д ф гс ол мг 1 гп є Спорадично 385. Alnus incana (L.) Moench д ф гс мз гм 1-2 гп єс Спорадично 386. Betula pendula Roth д ф гс ол мф 1-3 гп єа Звичайно 387. Betula pubescens Ehrh. д ф гс мз мг 1-2 гп є Спорадично 388. Duschekia viridis (Schaix) Opiz. к ф гс ол мф 2-3 гп є Спорадично м т г мз мф 1-2 гп єа Бур’ян 9. Balsaminaceae 10. Betulaceae 11. Boraginaceae 389. Anchusa officinalis L. 390. Buglossoides arvensis (L.) Johnst. м т г мз км 1-2 гп є Бур’ян 391. Cynoglossum officinale L. м т г мз км 1-2 гп єа Бур’ян 392. Echium vulgare L. м т г мг мк 1 гп єа Спорадично 393. Lappula squarrosa (Retz.) Dumort. м т г мз мк 1 гп є Бур’ян 394. Lithospermum officinale L. п гк г мз мк 1-2 гп єа Спорадично 395. Lycopsis arvensis L. м т г мз мк 1-2 гп єа Бур’ян 396. Myosotis alpestris F.W. Schmidt п гк г мз мф 1-2 гп є Зрідка 397. Myosotis caespitosa K.F. Schultz п гк г ол гм 1-2 гп є Спорадично 398. Myosotis discolor Pers. м т г мз мф 2 гп є Зрідка 399. Myosotis micrantha Pall. ex Lehm. м т г ол мф 1-2 гп є Спорадично 400. Myosotis nemorosa Besser п гк гс ол мг 1-2 гп єа Спорадично 401. Myosotis palustris L. п гк г мз мг 1-2 гп єа Спорадично 402. Myosotis ramosissima Rochel ex Schult. м т г ол мф 1-2 гп є Спорадично 403. Myosotis sylvatica Ehrh. ex Hoffm. п гк с мз мф 1-2 гп єа Звичайно 404. Nonea pulla DC. п гк г мз км 1-2 гп є Спорадично 405. Pulmonaria mollis Wulfen ex Hornem. п гк гс ол мф 2-3 гп є Спорадично 406. Pulmonaria obscura Dumort. п гк с ол мф 1 гп є Звичайно 407. Strophiostoma sparsiflora (Mikan) Turcz. м т с ол мф 1-2 гп єа Спорадично 408. Symphytum cordatum Waldst. et Kit. ex Willd. п гк с мз мф 1-2 гп є Місцями 409. Symphytum officinale L. п гк гс ол мг 1 гп єа Спорадично 410. Symphytum popovii Dobrocz. п гк с мз мф 2 гп є Розсіяно 12. Brassicaceae 411. Arabidopsis thaliana (L.) Heynh. м т г мз мф 1 гп єа Бур’ян 412. Arabis hirsuta (L.) Scop. м т г мз мф 2-3 гп ц Спорадично 413. Barbarea vulgaris R.Br. м т г мз мф 1-2 гп є Бур’ян Національний природний парк «Синевир» 316 Продовження табл. Г.1 1 2 3 4 5 6 7 8 414. Berteroa incana (L.) DC. м т г 415. Bunias orientalis L. м т г 416. Capsella bursa-pastoris (L.) Medik. м т 417. Cardamine dentata Schult. п 418. Cardamine impatiens L. 9 мз км 1-2 гп єа Бур’ян мз мф 1-2 гп єа Бур’ян г мз мф 1-2 гп ц Бур’ян гк г ол мг 1-2 гп є Спорадично м т гс ол мг 1-2 гп єа Часто 419. Cardamine parviflora L. м т г ол гф 1-2 гп єа Спорадично 420. Cardamine pratensis L. п гк г ол мг 1-3 гп ц Звичайно 421. Cardamine rivularis Schur п гк г ол мг 2 гп є Спорадично 422. Cardaminopsis arenosa (L.) Hayek м т г мз мф 2-3 гп є Спорадично 423. Cardaminopsis neglecta (Schultes) Hayek п гк г мз мф 2-3 гп є Рідко: Кам’янка 424. Cardaminopsis ovirensis (Wulfen) Thell. Ex Jav. п гк г мз мф 2-3 гп є Рідко: Негровець 425. Conringia orientalis (L.) Dumort. м т г мз км 1-2 гп є Бур’ян 426. Dentaria bulbifera L. п гф с мз мф 1-2 гп є Спорадично 427. Dentaria glandulosa Waldst. et Kit. п гф с мз мф 1-2 гп є Часто 428. Erophila verna (L.) Besser м т г мз мф 1-2 гп є Спорадично 429. Hesperis matronalis L. м т гс ол мф 1-2 гп єа Спорадично 430. Lepidium perfoliatum L. м т г мз мф 1-2 гп єа Бур’ян 431. Lunaria rediviva L. п гк с мз мф 1-2 гп єа Спорадично 432. Raphanus raphanistrum L. м т г мз мф 1-2 гп єа Бур’ян 433. Rorippa amphibia (L.) Besser п гк г ол гф 1-2 гп є Спорадично 434. Rorippa austriaca (Crantz) Besser п гк г мз гм 1-2 гп є Зрідка 435. Rorippa palustris (L.) Besser м т г ол гф 1 гп ц Спорадично 436. Rorippa sylvestris (L.) Besser п гк г мз мг 1 гп є Спорадично 437. Turritis glabra L. м т гс ол км 1 гп ц Спорадично 438. Thlaspi arvense L. м т г мз мф 1 гп ц Бур’ян 439. Callitriche cophocarpa Sendner. м т г мз гф 1-2 гп є Спорадично 440. Callitriche palustris L. м т г мз гф 1 гп єа Спорадично 441. Campanula abietina Griseb. et Schenk п гк гс мз мф 2-3 гп є Спорадично 442. Campanula bononiensis L. п гк гс мг мф 1-2 гп єа Зрідка 443. Campanula cervicaria L. п гк гс ол мф 1-2 гп єа Зрідка 444. Campanula glomerata L. п гк гс ол мф 1-2 гп єа Спорадично 445. Campanula kladniana (Schur) Witasek нк х г мз мф 3 гп є Зрідка 446. Campanula latifolia L. п гк с мз мф 1-2 гп єа Спорадично 447. Campanula patula L. м т гс мз мф 1-2 гп єа Зрідка 448. Campanula persicifolia L. п гк гс ол мф 1-2 гп є Зрідка 449. Campanula polymorpha Witasek п гк г мз мф 1-2 гп є Зрідка 450. Campanula rapunculoides L. п гк гс мз мф 1-2 гп є Спорадично 451. Campanula serrata (Kit. ex Schult.) Hendrych п гк г ол мф 2-3 гп є Спорадично 452. Campanula subcapitata M. Pop. п гк г мз мф 2-3 гп є Зрідка 453. Campanula trachelium L. п гк с мз мф 1-2 гп є Зрідка 454. Phyteuma confusum A. Kerner п гк г мз мф 3 гп є Рідко: Негровець 455. Phyteuma orbiculare L. п гк гс ол мф 1-2 гп є Спорадично 13. Callitrichaceae 14. Campanulaceae Додатки 317 Продовження табл. Г.1 1 2 3 4 456. Phyteuma spicatum L. п гк гс 457. Phyteuma tetramerum Schur. п гк г 458. Phyteuma vagneri A. Kerner п гк г п гк к ф 5 6 7 8 9 мз мф 1-2 гп є Спорадично мз мф 2-3 гп є Зрідка мз мф 2-3 гп є Спорадично гс ол гм 1 гп є Спорадично с мз мф 1-2 гп є Спорадично 15. Cannabaceae 459. Humulus lupulus L. 16. Caprifoliaceae 460. Lonicera nigra L. 461. Lonicera xylosteum L. к ф с мз мф 1 гп єа Спорадично 462. Sambucus ebulus L. п гк гс мз мф 1 гп єа Зрідка 463. Sambucus nigra L. к ф гс мз мф 1 гп є Спорадично 464. Sambucus racemosa L. к ф гс мз мф 1-2 гп є Спорадично 465. Viburnum opulus L. к ф гс мз мф 1-2 гп є Зрідка 466. Agrostemma githago L. м т г мз км 1-2 гп єа Бур’ян 17. Caryophyllaceae 467. Arenaria brevifolia Gilib. м т г мз мф 1-2 гп єа Спорадично 468. Cerastium arvense L. п гк г мз км 2 гп єа Зрідка 469. Cerastium caespitosum Gilib. п гк г мз мф 1-2 гп єа Спорадично 470. Cerastium fontanum Baumg. п гк г ол мф 2-3 гп є Зрідка 471. Cerastium glomeratum Thuill. м т г ол км 1-2 гп є Спорадично 472. Cerastium lanatum Lam. нк х г мз мф 2-3 гп єа Зрідка 473. Cerastium sylvaticum Waldst. et Kit. п гк с мз мф 1-2 гп є Спорадично 474. Coccyganthe flos-cuculi (L.) Fourr. п гк гс мз гф 1-2 гп єс Спорадично 475. Cucubalus baccifer L. п гк гс мз гм 1-2 гп єа Зрідка 476. Dianthus carpaticus W.. п гк г ол км 2-3 гп є Рідко: г. Горб 477. Dianthus carthusianorum L. п гк г мз мф 1 гп є Спорадично 478. Dianthus compactus Kit. п гк г мз мф 1-3 гп є Спорадично 479. Dianthus deltoides L. п гк гс мз мф 1 гп єс Спорадично 480. Dianthus glabriusculus (Kit.)Borbas п гк г мз км 1-2 гп є Зрідка 481. Heliosperma carpaticum (Zapal.) Klok. п гк г мз мф 2-3 гп є Спорадично 482. Melandrium album (Mill.) Garcke м т г ол мф 1-2 гп є Спорадично 483. Melandrium dioicum (L.) Coss. et Germ. м т г мз мф 1-2 гп єс Звичайно 484. Moehringia muscosa L. м гк гс мз гф 2-3 гп є Зрідка 485. Moehringia trinervia (L.) Clairv. м т г мз гф 2-3 гп є Спорадично 486. Myosoton aquaticum (L.) Moench п гк гс ол мг 1-2 гп є Зрідка 487. Oberna behen (L.) Ikonn. п гк г ол мф 1-3 гп єа Зрідка 488. Oberna carpatica (Zapal.) Czer. нк х г ол км 3 гп є Зрідка 489. Sagina procumbens L. п гк гс ол мг 1-2 гп єа Спорадично 490. Saponaria officinalis L. м т г мз мф 1-2 гп єа Спорадично 491. Scleranthus annus L. м т г мз мф 1-2 гп єа Спорадично 492. Scleranthus uncinatus Schur м т г ол мф 1 гп єа Спорадично 493. Silene dubia Herbich п гк г мз мф 2-3 гп є Спорадично 494. Silene gallica L. п гк г мз мф 1-2 гп є Місцями 495. Silene jundzilii Zapa. п гк гс мз мф 1-2 гп є Зрідка 496. Silene nutans L. п гк гс мз мф 1 гп єс Спорадично Національний природний парк «Синевир» 318 Продовження табл. Г.1 1 2 3 4 5 6 7 8 9 497. Silene vulgaris (Moench) Garcke п гк г мз мф 1-2 гп є Спорадично 498. Spergula arvensis L. м т г мз мф 1-2 гп є Бур’ян 499. Spergularia rubra (L.) J. Presl. et C. Presl м т г ол мф 1-2 гп є Спорадично 500. Stellaria alsine Grimm. п гк гс мз гф 1-3 гп єа Спорадично 501. Stellaria graminea L. п гк г мз мф 1-2 гп єа Звичайно 502. Stellaria holostea L. п гк гс мз мф 1-2 гп єс Спорадично 503. Stellaria media (L.) Vill. м т гс ол мф 1-2 гп ц Спорадично 504. Stellaria nemorum L. п гк с мз мг 1-2 гп є Звичайно 505. Steris viscaria (L.) Raf. п гк г ол мф 1 гп єс Спорадично 506. Vaccaria segetalis Garcke м т г мз мф 1-2 гп є Бур’ян п гк гс ол гф 1-2 гп єа Спорадично м т г мз км 1-2 гп є Бур’ян 18. Ceratophyllaceae 507. Ceratophyllum demersum L. 19. Chenopodiaceae 508. Atriplex nitens Schkuhr 509. Atriplex patula L. м т г мз км 1-2 гп єа Бур’ян 510. Chenopodium album L. м т г мз мф 1-2 гп єа Бур’ян 511. Chenopodium bonus-henricus L. п гк г мз мф 1-2 гп єа Бур’ян 512. Chenopodium botrys L. м т г мз мф 1-2 гп єа Бур’ян 513. Chenopodium foliosum Asch. м т г мз км 1-2 гп єа Бур’ян 514. Chenopodium polyspermum L. м т г мз мф 1-2 гп єа Бур’ян 515. Chenopodium rubrum L. м т г мз мф 1-2 гп єа Бур’ян 516. Chenopodium urbicum L. м т г мз мф 1-2 гп єа Бур’ян п гк г мз мф 2-3 гп є Зрідка 518. Hypericum alpigenum Kit. п гк г ол мф 2-3 гп єа Спорадично 519. Hypericum humifusum L. п гк г мз км 2 гп єа Зрідка 520. Hypericum maculatum Crantz п гк гс мз гм 1-3 гп єс Звичайно 521. Hypericum perforatum L. п гк гс ол км 1-2 гп єа Спорадично 522. Calystegia sepium (L.) R.Br. п гк гс ол гм 2 гп є Зрідка 523. Convolvulus arvensis L. п гк г ол мф 2 гп єа Зрідка к ф г мз мф 1 гп є Зрідка 525. Carpinus betulus L. д ф гс мз мф 1-2 гп є Спорадично 526. Corylus avellana L. к ф с мз мф 1-2 гп є Спорадично 527. Rhodiola rosea L. п гк г мз мф 3 гп єа Зрідка 528. Sedum acre L. п гк г мз мк 1-2 гп єа Розсіяно 529. Sedum carpaticum G. Keuss п гк г мз мф 2-3 гп є Спорадично 530. Dipsacus pilosus L. м т гс мз мф 2 гп єа Зрідка 531. Dipsacus sylvestris Huds. м т гс мг мф 1-2 гп є Бур’ян 20. Cistaceae 517. Helianthemum grandiflorum (Scop.) Lam. et DC. 21. Clusiaceae 22.Convolvulaceae 23. Cornaceae 524. Swida sanguinea (L.) Opiz 24. Corylaceae 25. Crassulaceae 26. Dipsacaceae Додатки 319 Продовження табл. Г.1 1 2 3 4 5 532. Knautia arvensis (L.) Coult. п гк г мз 533. Scabiosa columbaria L. п гк г мз 534. Scabiosa ochroleuca L. п гк г мз 535. Scabiosa opaca Klokov п гк г 536. Succisa pratensis Moench п гк п 538. Elatine alsinastrum L. 6 7 8 9 км 1 гп єс Спорадично мф 1-2 гп є Зрідка км 1-2 гп єа Розсіяно ол мф 2-3 гп є Зрідка гс мз мг 1 гп є Спорадично гд гс мз гф 2 гп ц Зрідка м гд г ол гф 1-2 гп є Спорадично 539. Elatine hungarica Moesz. м гд г ол гф 1-2 гп є Зрідка 540. Elatine hydropiper L. м гд гс ол гф 1-2 гп є Спорадично к ф г ол гм 2-3 гп ц Спорадично 542. Andromeda polifolia L. к ф гс ол гф 2 гп ц Зрідка 543. Calluna vulgaris (L.) Hull к ф гс мз гм 1-2 гп є Спорадично 544. Oxycoccus microcarpus Turcz. ex Rupr. к ф г ол гф 2 гп ц Рідко: Глуханя, Замшатка 545. Oxycoccus palustris Pers к ф г ол гф 2 гп ц Зрідка 546. Vaccinium myrtillus L. к ф с ол гм 1-3 гп єс Часто 547. Vaccinium uliginosum L. к ф гс ол гм 2-3 гп ц Спорадично 548. Vaccinium vitis-idaea L. к ф гс ол гм 1-3 гп ц Спорадично 549. Euphorbia amygdaloides L. п гк с мз мф 1-3 гп є Спорадично 550. Euphorbia carniolica Jacq. п гк гс мз мф 1-2 гп є Розсіяно 551. Euphorbia carpatica Wol. п гк г ол мф 2-3 гп є Розсіяно 552. Euphorbia cyparissias L. п гк г мз км 1-2 гп єа Розсіяно 553. Euphorbia helioscopia L. м т г мз км 1-2 гп єа Бур’ян 554. Euphorbia platyphyllos L. м т г мз км 1-2 гп єа Бур’ян 555. Euphorbia serrulata Thuill. м т г мз км 1-2 гп єа Розсіяно 556. Mercurialis perennis L. п гк с мз мф 2 гп є Спорадично 557. Coronilla varia L. п гк г мз км 1-2 гп єа Спорадично 558. Genista tinctoria L. нк х гс мз км 1 гп єс Зрідка 559. Lathyrus laevigatus (Waldst. et Kit.) Gren. п гк с ол мф 1-2 гп є Спорадично 27. Droseraceae 537. Drosera rotundifolia L. 28. Elatinaceae 29. Empetraceae 541. Empetrum nigrum L. 30. Ericaceae 31. Euphorbiaceae 32. Fabaceae 560. Lathyrus sylvestris L. п гк гс мз мф 1 гп є Розсіяно 561. Lotus corniculatus L. п гк г мз мф 1-2 гп єа Звичайно 562. Medicago falcata L. s.l. п гк гс мз км 1 гп єа Спорадично 563. Medicago lupulina L. м т гс мз мф 1 гп єа Бур’ян 564. Melilotus albus Medik. м т г мз км 1-2 гп є Розсіяно 565. Melilotus officinalis (L.) Pall. м т г мз км 1-2 гп є Спорадично 566. Ononis arvensis L. п гк г мз мф 1 гп єа Спорадично 567. Robinia pseudoacacia L. д ф гс мз мф 1 гп єа Зрідка 568. Sarothamnus scoparius (L.) W.D.J. Koch к ф с мз мф 1 гп є Розсіяно 569. Trifolium alpestre L. п гк г мз км 1-2 гп єа Спорадично Національний природний парк «Синевир» 320 Продовження табл. Г.1 1 2 3 4 5 6 7 8 9 570. Trifolium arvense L. м т г мз км 1-2 гп єа Місцями 571. Trifolium aureum Pollich м т гс мз мф 1-2 гп єс Спорадично 572. Trifolium campestre Schreb. м т гс мз км 1-2 гп є Переважно як бур’ян 573. Trifolium dubium Sibth. м т г мз км 1 гп є Розсіяно 574. Trifolium medium L. п гк гс мз мф 1 гп єс Місцями 575. Trifolium montanum L. п гк г мз км 1 гп єс Спорадично 576. Trifolium ochroleucon Huds. п гк г мз мф 2 гп є Місцями 577. Trifolium pannonicum Jacq. п гк гс мз км 1 гп є Розсіяно 578. Trifolium pratense L. п гк г мз мф 1-3 гп єа Спорадично 579. Trifolium repens L. п гк г ол мф 1-2 гп ц Спорадично 580. Trifolium spadiceum L. м т г мз мф 2-3 гп є Місцями 581. Vicia cassubica L. п гк гс мз мф 1-2 гп єа Спорадично 582. Vicia cracca L. п гк гс мз мф 1-2 гп єа Звичайно 583. Vicia dumetorum L. п гк с мз мф 1-2 гп єа Місцями 584. Vicia hirsuta (L.) S.F. Gray м т г мз мф 1-2 гп єа Бур’ян 585. Vicia sylvatica L. п гк с мз мф 1 гп єс Спорадично 586. Vicia tenuifolia Roth п гк г мз км 1-2 гп є Спорадично 587. Vicia tetrasperma (L.) Schreb. м т гс мз мф 1-2 гп є Спорадично 588. Vicia villosa Roth м т гс мз мф 1-2 гп є Бур’ян 589. Fagus sylvatica L. д ф гс мз мф 1-2 гп є Спорадично 590. Quercus robur L. д ф гс мз км 1-2 гп є Спорадично 591. Corydalis cava (L.) Schweigg. et Köerte п гф с мз мф 1-2 гп є Спорадично 592. Corydalis intermedia (L.) Merat п гф с мз мф 1-2 гп є Спорадично 593. Corydalis solida (L.) Clairv. п гф гс мз мф 2-3 гп є Звичайно 594. Fumaria officinalis L. м т г мз км 1-2 гп єа Бур’ян 595. Fumaria schleicheri Soy.-Willem. м т г мз км 1 гп є Бур’ян 596. Centaurium erythraea Rafin. м т г мз мф 1 гп єа Зрідка 597. Gentiana acaulis L. п гк г ол мф 2-3 гп є Зрідка 598. Gentiana asclepiadea L. п гк гс мз мф 1-3 гп є Спорадично 599. Gentiana lutea L. п гк гс мз мф 2-3 гп є Зрідка 600. Gentiana pneumonanthe L. п гк гс ол гм 2 гп єа Зрідка 601. Gentiana punctata L. п гк г ол мф 2-3 гп є Зрідка 602. Gentianella amarella (L.) Börner м т гс мз мф 2 гп ц Зрідка 603. Gentianella lingulata (Agardh) Pritchard м т гс ол мф 2 гп є Спорадично 604. Gentianella lutescens (Velen.)Holub м т г ол мф 1-3 гп є Зрідка 605. Erodium cicutarium (L.) L’Her. м т г ол км 1-2 гп є Бур’ян 606. Geranium divaricatum Ehrh. м т гс мз км 1-2 гп є Спорадично 607. Geranium macrorrhisum L. п гк с мз мф 2 гп єа Зрідка 608. Geranium palustre L. п гк гс мз гм 1 гп є Спорадично 609. Geranium phaeum L. п гк гс мз мф 1-3 гп є Розсіяно 33. Fagaceae 34. Fumariaceae 35. Gentianaceae 36. Geraniaceae Додатки 321 Продовження табл. Г.1 1 2 3 4 5 6 7 8 610. Geranium pratense L. п гк гс 611. Geranium robertianum L. м т гс 612. Geranium sanguineum L. п гк 613. Geranium sylvaticum L. п 614. Grossularia reclinata (L.) Mill. 9 ол гм 1 гп єа Часто ол мф 1-2 гп ц Спорадично гс мз км 1-2 гп єа Спорадично гк гс мз мф 1-2 гп єс Зрідка к ф гс мз мф 2 гп є Зрідка 615. Ribes carpaticum Schult к ф гс мз мф 1-2 гп є Рідко: Канчівський 616. Ribes nigrum L. к ф с мз гм 2 гп єа Місцями 617. Ajuga genevensis L. п гк гс мз мф 1-2 гп є Розсіяно 618. Ajuga reptans L. п гк гс мз мф 1-2 гп є Розсіяно 619. Ballota ruderalis Sw. п гк гс мз мф 1-2 гп є Бур’ян 37. Grossulariaceae 38. Lamiaceae 620. Betonica officinalis L. п гк гс мз мф 1-2 гп єа Спорадично 621. Clinopodium vulgare L. п гк гс мз мф 1-3 гп ц Спорадично 622. Elscholtzia ciliata (Thunb.) Hyl. м т г ол км 1-2 гп є Бур’ян 623. Galeobdolon luteum Huds. п гк с мз мф 1-2 гп є Спорадично 624. Galeopsis bifida Boenn. м т гс мз мф 2 гп є Спорадично, як бур’ян 625. Galeopsis pubescens Besser м т гс мз мф 2 гп є Місцями, іноді як бур’ян 626. Galeopsis speciosa Mill. м т гс мз мф 1-3 гп єа Місцями, іноді як бур’ян 627. Galeopsis tetrahit L. м т гс мз мф 1 гп є Спорадично 628. Glechoma hederacea L. п гк гс ол мф 1-2 гп є Спорадично 629. Lamium album L. п гк гс мз мф 1-2 гп єа Бур’ян 630. Lamium purpureum L. м т с мз мф 2 гп є Зрідка 631. Lamium maculatum (L.) L. п гк с ол мф 2 гп є Спорадично 632. Lamium laevigatum L. п гк с ол мф 1-2 гп є Часто 633. Melittis carpatica Klokov п гк с мз мф 2 гп є Зрідка 634. Melittis melissophyllum L. п гк с мз мф 1-2 гп є Місцями 635. Mentha aquatica L. п гк гс ол гф 1-2 гп єа Спорадично 636. Mentha arvensis L. п гк гс ол гм 1-2 гп є Спорадично 637. Mentha longifolia (L.) Huds. п гк гс мз мг 1-2 гп єа Часто 638. Mentha pulegium L. п гк г ол гм 1-2 гп є Спорадично 639. Mentha verticillata L. п гк г ол гм 2 гп єаам Місцями 640. Origanum vulgare L. п гк гс мз км 1-2 гп єа Розсіяно 641. Prunella vulgaris L. п гк гс ол мф 1-3 гп єа Часто 642. Salvia glutinosa L. п гк гс мз мф 1-2 гп є Часто 643. Salvia verticillata L. п гк г мг мф 1-2 гп єа Часто 644. Scutellaria galericulata L. п гк гс ол гф 1-2 гп є Спорадично 645. Stachys germanica L. п гк гс мз км 1-2 гп єа Спорадично 646. Stachys palustris L. п гк гс ол гф 1-2 гп єа Спорадично, іноді як бур’ян 647. Stachys sylvatica L. п гк с ол гм 1-2 гп є Спорадично Національний природний парк «Синевир» 322 Продовження табл. Г.1 1 2 3 4 5 6 7 8 9 648. Thymus alternans Klokov нк х г ол мф 1-2 гп є Спорадично 649. Thymus subalpestris Klokov нк х г ол мф 2-3 гп є Спорадично 650. Thymus ucrainicus (Klokov et Des.-Shost.) Klokov нк х гс мз мф 1-2 гп є Часто 651. Linum catharticum L. м т гс мз мг 1-3 гп є Спорадично 652. Linum extraaxillare Kit. п гк гс ол км 3 гп є Зрідка п гк гс ол мг 1 гп єа Часто 654. Althaea officinalis L. п гк гс мз гм 1-2 гп є Розсіяно, як бур’ян 655. Lavatera thuringiaca L. п гк гс мз км 1-2 гп є Бур’ян 656. Malva excisa Rchb. п гк гс мз мф 1-2 гп є Місцями, іноді як бур’ян 657. Malva neglecta Wallr. п гк г мз мф 1-2 гп є Бур’ян 658. Malva pusilla Smith м т г мз мф 1-2 гп є Бур’ян 659. Malva rotundifolia L. п гк г мз мф 1-2 гп є Бур’ян 660 Malva rotundifolia L. м т гс мз мф 1-2 гп є Бур’ян п гк гс ол гф 2-3 гп ц Зрідка 662. Fraxinus excelsior L. д ф г мз км 1-2 гп є Розсіяно 663. Syringa vulgaris L. к ф г мз мф 1 гп єа Здичавіла 664. Chamerion angustifolium (L.) Holub п гк гс ол мф 1-2 гп ц Часто 665. Chamerion dodonaei (Vill.) Holub п гк гс мз км 1-2 гп є Місцями 666. Circaea alpina L. п гк с ол гм 1-2 гп ц Розсіяно 39. Linaceae 40. Lythraceae 653. Lythrum salicaria L. 41. Malvaceae 42. Menyanthaceae 661. Menyanthes trifoliata L. 43. Oleaceae 44. Onagraceae 667. Circaea lutetiana L. п гк с ол мг 1-2 гп єа Часто 668. Epilobium alsinifolium Vill. п гк с мг мф 2-3 гп є Спорадично 669. Epilobium collinum C.C. Gmel. п гк гс мз гм 1-3 гп є Зрідка 670. Epilobium montanum L. п гк гс ол мф 1-2 гп єа Звичайно 671. Epilobium parviflorum Schreb. п гк гс мз гф 1-2 гп єа Розсіяно 672. Epilobium roseum Schreb. п гк г мз мг 1-2 гп є Місцями 673. Oenothera biennis L. м т г мз мф 1 гп єа Адвент 674. Orobanche alba Stephan ex Willd. п гк гс мз мф 1-2 гп є Місцями 675. Orobanche reticulata Wallr. м т г мз мф 2 гп є Зрідка: Озірна 676. Oxalis acetosella L. п гк с ол мф 1-2 гп єа Часто 677. Xanthoxalis fontana (Bunge) Holub п гк с ол мф 2 гп є Зрідка п гк гс ол мф 1-2 гп є Бур’ян п гк г ол гф 1-3 гп ц Часто 45. Orobanchaceae 46. Oxalidaceae 47. Papaveraceae 678. Chelidonium majus L. 48. Parnassiaceae 679. Parnassia palustris L. 49. Plantaginaceae Додатки 323 Продовження табл. Г.1 1 2 3 4 5 6 7 8 680. Plantago lanceolata L. п 681. Plantago major L. п гк г гк гс 682. Plantago media L. п гк 683. Polygala comosa Schkuhr. п 684. Polygala subamara Fritsch. 685. Polygala vulgaris L. 9 ол км 1-2 гп є Часто ол мф 1-2 гп є Часто, переважно як бур’ян г ол км 1-2 гп є Часто гк г мз мф 1-2 гп є Місцями п гк г мз мф 2-3 гп є Часто п гк г мз мф 1-2 гп є Часто 686. Bistorta officinalis Delarbre п гк г ол мг 1-3 гп єа Розсіяно 687. Fallopia dumetorum (L.) Holub м т гс ол мф 1-2 гп є Місцями, іноді як бур’ян 688. Fagopyrum convolvulus (L.) H. Grossh. м т г мз мф 1-2 гп єа Бур’ян 50. Polygalaceae 689. Persicaria hydropiper (L.) Delarbre м т г ол гф 1 гп єа Розсіяно 690. Polygonum aviculare L. м т г ол км 1-2 гп ц Бур’ян 691. Rumex acetosa L. п гк гс ол мф 1-2 гп ц Часто 692. Rumex acetosella L. п гк гс ол мф 1-2 гп ц Розсіяно 693. Rumex alpinus L. п гк г ол мф 1-3 гп єа Часто 694. Rumex carpaticus Zapal. п гк гс ол мг 1-2 гп є Спорадично 695. Rumex conglomeratus Murray п гк гс ол гм 1-2 гп є Спорадично 696. Rumex crispus L п гк г ол мф 1 гп єа Місцями, як бур’ян 697. Rumex sylvestris (Lam.) Wallr. п гк гс мз мф 1 гп є Часто 698. Anagallis arvensis L. м т г мз мф 1-2 гп єа Бур’ян 699. Lysimachia nemorum L. п гк гс ол мг 1-2 гп є Розсіяно 700. Lysimachia nummularia L. п гк гс мз гм 1-2 гп єа Розсіяно 701. Lysimachia punctata L. п гк гс мз мг 1-2 гп єа Місцями 702. Lysimachia vulgaris L. п гк гс ол гф 1 гп є Спорадично 703. Primula elatior (L.) Hill п гк гс мз мф 1-2 гп є Розсіяно 704. Primula vulgaris Huds. п гк гс мз мф 1-2 гп є Місцями 705. Soldanella montana Willd. п гк гс ол мф 2-3 гп є Спорадично 706. Trientalis europaea L. п гк г ол мф 1-2 гп єа Розсіяно 707. Moneses uniflora (L.) A. Gray п гк с ол мф 1-2 гп ц Спорадично 708. Orthilia secunda (L. ) House п гк с ол мф 1-2 гп ц Спорадично 709. Pyrola minor L. п гк с ол мф 1-2 гп ц Розсіяно 710. Pyrola rotundifolia L. п гк с ол мф 1-2 гп єа Часто 711. Aconitum firmum Rchb. п гф г ол мф 3 гп є Місцями 712. Aconitum gracile Rchb. п гф гс ол мф 2 гп є Місцями 713. Aconitum hosteanum Schur п гк с ол мф 3 гп є Зрідка 714. Aconitum moldavicum Hacq. ex Rchb. п гк с мз мф 1-2 гп є Спорадично 715. Aconitum nanum (Baumg.) Simonk. п гф г ол мф 3 гп є Зрідка 716. Aconitum paniculatum Lam. п гф гс ол мф 1-2 гп є Розсіяно 717. Aconitum variegatum L. п гф гс мз мф 1-2 гп єа Місцями 51. Primulaceae 52. Pyrolaceae 53. Ranunculaceae Національний природний парк «Синевир» 324 Продовження табл. Г.1 1 2 3 4 5 6 7 8 718. Actaea spicata L. п гк с 719. Anemone narcissiflora L. п гк г 720. Anemone nemorosa L. п гф 721. Anemone ranunculoides L. п 722. Aquilegia nigricans Baumg. 9 мз мф 1-2 гп єа Спорадично ол мф 3 гп єа Зрідка: Негровець гс мз мф 1-3 гп єа Часто гф гс мз мф 1-2 гп є Спорадично п гк г мз мф 3 гп є Зрідка: Негровець 723. Aquilegia vulgaris L п гк г мз мф 1 гп єа Зрідка 724. Atragene alpina L. к х гс мз мф 1-2 гп ц Місцями 725. Batrachium foeniculaceum (Gilib.) V. Crecz. п гд г ол гф 1-2 єа Місцями 726. Batrachium trichophyllum (Chaix.) Bosch п гд г ол гф 1 гп єа Спорадично 727. Caltha palustris L. п гд г ол гф 1-2 гп єа Спорадично 728. Ficaria verna Huds. п гк г мз мф 1-2 гп є Місцями 729. Helleborus purpurascens Waldst. et Kit. п гк гс мз мф 1-2 гп є Місцями 730. Isopyrum thalictroides L. п гк с мз мф 1-2 гп є Місцями 731. Ranunculus acris L. п гк гс ол мф 1-2 гп єа Часто 732. Ranunculus arvensis L. м т г мз мф 1-2 гп єа Як бур’ян 733. Ranunculus breyninus Crantz. п гк гс мз мф 1-2 гп є Спорадично 734. Ranunculus carpaticus Herbich п гк гс ол мф 1-3 гп є Місцями 735. Ranunculus flammula L. п гк г ол гф 1 гп єа Спорадично 736. Ranunculus lanuginosus L. п гк гс мз мф 1-2 гп є Спорадично 737. Ranunculus platanifolius L. п гк гс мз мф 1-2 гп є Спорадично 738. Ranunculus polyanthemos L. п гк гс ол км 1-3 гп є Спорадично 739. Ranunculus pseudobulbosus Schur п гк гс ол мг 1-2 гп єа Спорадично 740. Ranunculus repens L. п гк г ол мк 1-2 гп єа Спорадично 741. Thalictrum aquilegifolium L. п гк с мз мф 1-2 гп є Спорадично 742. Trollius altissimus Crantz п гк г мз мг 1-2 гп ц Спорадично 743. Trollius transsilvanicus Schur. п гк г мз мф 3 гп є Зрідка 744. Frangula alnus Mill. к ф гс ол гм 1-2 гп є Часто 745. Rhamnus cathartica L. к ф гс мз мф 1-2 гп єа Місцями 746. Agrimonia eupatoria L. п гк гс мз км 1-2 гп єа Розсіяно 747. Alchemilla acutiloba Opiz. п гк г мз мф 2 гп є Розсіяно 748. Alchemilla alpestris F.W. Schmidt. п гк г мз мф 2 гп є Часто 749. Alchemilla micans Buser п гк гс мз мф 2 гп є Розсіяно 750. Alchemilla monticola Opiz п гк гс ол мф 2 гп є Місцями 751. Alchemilla subcrenata Buser п гк г ол мф 3 гп є Розсіяно 752. Alchemilla vulgaris L. п гк гс ол мф 1-2 гп єа Розсіяно 753. Aruncus vulgaris Rafin. к х гс мз мф 1 гп є Спорадично 754. Cerasus avium (L.) Moench д ф гс мз мф 1 гп є Місцями 755. Comarum palustre L. п гк гс ол гф 2 гп єа Дуже рідко: Озірце 756. Cotoneaster melanocarpus Fisch. ex Blytt к ф гс мз км 2 гп є Місцями 757. Crataegus curvisepala Lindm. д ф гс мз мф 1-2 гп є Місцями 54. Rhamnaceae 55. Rosaceae Додатки 325 Продовження табл. Г.1 1 2 3 4 5 6 7 8 9 758. Filipendula denudata (J. Preset C. Presl) Fritsch п гк гс ол гф 1-2 гп є Розсіяно 759. Filipendula ulmaria (L.) Maxim п гк гс ол мг 1-2 гп єа Розсіяно 760. Filipendula vulgaris Moench п гк г ол км 1 гп є Спорадично 761. Fragaria moschata (Duchesne) Weston п гк гс мз км 1-2 гп є Місцями 762. Fragaria vesca L. п гк гс мз мф 1-2 гп ц Спорадично 763. Fragaria viridis Duchesne п гк г мз км 1-2 гп є Місцями 764. Geum rivale L. п гк г ол мг 1-3 гп єа Спорадично 765. Geum urbanum L. п гк гс мз мф 1 гп єа Місцями 766. Malus sylvestris Mill. д ф гс ол мф 1-2 гп є Спорадично 767. Padus avium Mill. д ф гс ол мф 1-2 гп є Часто 768. Potentilla anserina L. п гк г ол мф 1 гп ц Спорадично 769. Potentilla argentea L. п гк г ол км 1-2 гп єа Бур’ян 770. Potentilla aurea L. п гк г мз мф 1-3 гп є Місцями 771. Potentilla erecta (L.) Rausch. п гк гс ол мф 1-3 гп єс Звичайно 772. Potentilla gracilis Opiz п гк гс мз мф 1-2 гп є Спорадично 773. Potentilla norvegica L. м т гс ол гм 1-2 гп єа Бур’ян 774. Potentilla reptans L. п гк гс ол гм 1-2 гп єа Звичайно 775. Potentilla verna L. п гк г ол мг 2 гп єа Зрідка 776. Prunus spinosa L. к ф гс мз мф 1 гп єа Спорадично 777.Rosa agrestis Savi к ф гс мз мф 1-2 гп є Розсіяно 778. Rosa canina L. к ф гс мз мф 1-2 гп єа Місцями, як бур’ян 779. Rosa ciesielskii Blocki к ф гс мз км 2 гп є Зрідка 780. Rosa dumalis Bechst. к ф гс мз км 1-2 гп є Спорадично 781. Rosa jundzillii Besser к ф г мз км 1 гп є Зрідка 782. Rosa micrantha Smith к Ф гс мз км 1-2 гп єа Спорадично 783. Rosa pendulina L. к ф гс ол мф 1-2 гп єа Розсіяно 784. Rosa schmalhauseniana Chrshan. к ф гс мз км 2 гп є Зрідка 785. Rosa slobodyanii (Crshan.) Dubovik к ф г мз мф 1-2 гп є Місцями 786. Rosa subafzeliana Chrshan. к ф гс мз км 1-2 гп є Місцями 787. Rosa tomentosa Smith к ф гс мз км 1-2 гп єа Спорадично 788. Rosa uncinella Besser к ф г мз км 2 гп є Зрідка 789. Rubus caesius L. к х гс ол мф 1-2 гп єа Спорадично 790. Rubus hirtus Waldst. et Kit. к ф гс мз мф 1 гп є Спорадично 791. Rubus idaeus L. к ф гс ол мф 1-2 гп ц Спорадично 792. Rubus nessensis W. Hall. к ф гс мз мф 1-2 гп є Спорадично 793. Rubus saxatilis L. к х с ол мф 2 гп єс Розсіяно 794. Rubus serpens Weihe ex Lej. et Court. к х с мз мф 1-2 гп є Спорадично 795. Sorbus aucuparia L. д ф гс ол км 1-2 гп єа Часто 796. Spiraea ulmifolia Scop. к ф гс ол мф 1-2 гп є Спорадично п гк гс мз мф 1-3 гп єа Спорадично 798. Cruciata laevipes Opiz п гк гс мз гм 1-2 гп є Спорадично 799. Galium aparine L. м т гс ол мф 1 гп єа Спорадично 800. Galium boreale L. п гк гс мз мф 1-2 гп єа Місцями 56. Rubiaceae 797. Cruciata glabra (L. ) Ehrend. Національний природний парк «Синевир» 326 Продовження табл. Г.1 1 2 3 4 5 6 7 8 9 801. Galium carpaticum Klokov п гк гс мз мф 1-2 гп є Місцями 802. Galium cynanchicum (L.) Scop. п гк гс мз мф 1-2 гп є Спорадично 803. Galium glabratum Klokov п гк гс мз мф 1 гп є Спорадично 804. Galium intermedium Schult. п гк гс мз мф 1 гп є Місцями 805. Galium maximum G. Moris. п гк г мз мф 1-2 гп є Розсіяно 806. Galium odoratum (L.) Scop. п гк с ол мф 1 гп єа Спорадично 807. Galium palustre L. п гк г ол гф 1-2 гп єс Спорадично 808. Galium pseudomollugo Klokov п гк гс мз мф 1-2 гп є Спорадично 809. Galium rivale (Sibth. et Smith) Griseb. п гк гс ол гм 1-2 гп є Спорадично 810. Galium suberectum Klokov п гк гс ол мф 1-2 гп є Місцями 811. Galium uliginosum L. п гк гс ол гф 1 гп єс Спорадично 812. Galium verum L. п гк гс ол км 2 гп єа Часто 813. Populus tremula L. д ф гс ол мф 1-2 гп єа Розсіяно 57. Salicaceae 814. Salix alba L. д ф г мз мф 1-2 гп єа Розсіяно 815. Salix aurita L. к ф гс мг гф 1-2 гп є Зрідка 816. Salix caprea L д ф гс ол мф 1-2 гп єа Спорадично 817. Salix cinerea L. к ф гс ол мг 1 гп єа Спорадично 818. Salix elaeagnos Scop. к ф с ол мг 1 гп єа Нерідко 819. Salix fragilis L. д ф гс ол мг 1 гп є Часто 820. Salix pentandra L. к ф гс ол мг 1 гп єа Спорадично 821. Salix purpurea L. к ф гс мз гф 1-2 гп єа Спорадично 822. Salix silesiaca Willd. к ф гс ол мф 1-3 гп є Спорадично 823. Salix triandra L. к ф г ол гф 1 гп єа Місцями 824. Salix viminalis L. к ф гс ол гф 1-2 гп єа Зрідка п гк г ол мф 1-2 гп єа Спорадично п гк гс ол мф 1-2 гп єа Спорадично 827. Digitalis grandiflora Mill. п гк гс мз мф 1-2 гп є Спорадично 828. Euphrasia brevipila Burn. et Gremli м т г ол гм 1 гп є Часто 829. Euphrasia kerneri Wettst. м т г ол мф 1-2 гп є Часто 830. Euphrasia rostkoviana Havne м т г мз мг 1-2 гп є Спорадично 831. Euphrasia stricta D.Wolff ex J.F. Lehm. м т г мз км 1 гп є Спорадично 832. Euphrasia tenuis (Brenn.) Wettst. м т г мз км 1 гп є Часто 833. Gratiola officinalis L. п гк гс ол мг 1-2 гп є Часто 834. Lathraea squamaria L. п гк с мз мф 2 гп є Спорадично 835. Linaria vulgaris Mill. п гк г ол км 1-2 гп єа Бур’ян 836. Melampyrum herbichii Wol. м т гс ол мф 1-2 гп є Спорадично 837. Melampyrum nemorosum L. м т с мз мф 1-2 гп є Спорадично 838. Melampyrum pratense L. м т гс ол мф 1 гп є Часто 839. Melampyrum saxosum Baumg. м т г мз мф 2-3 гп є Спорадично 840. Odontites vernus (Bellardi) Dumort. м т г мз мф 1 гп єа Бур’ян 58. Santalaceae 825. Thesium alpinum L. 59. Saxifragaceae 826. Chrysosplenium alternifolium L. 60. Scrophulariaceae Додатки 327 Продовження табл. Г.1 1 2 3 4 5 6 7 8 9 841. Pedicularis palustris L. м т г мз мг 2 гп є Зрідка 842. Pedicularis sylvatica L. м т г мз мг 1-2 гп єа Місцями 843. Rhinanthus aestivalis (N. Zinger) Schischk. et Serg. м т гс мз мф 1-2 гп є Звичайно 844. Rhinanthus alectorolophus Pollich м т гс ол мф 1-2 гп є Спорадично 845. Rhinanthus alpinus Baumg. м т г мз мф 2 гп є Зрідка 846. Rhinanthus minor L. м т г мз мф 1 гп є Часто 847. Rhinanthus nigricans Meinsh. м т г мз мф 2-3 гп є Місцями 848. Rhinanthus serotinus (Schoenh.) Oborny. м т гс мз мф 1-2 гп єс Спорадично 849. Rhinanthus vernalis (N. Zinger) Schischk. et Serg. м т гс ол мф 1-2 гп єа Часто 850. Scrophularia nodosa L. п гк гс ол гм 1 гп єа Звичайно 851. Verbascum lichnitis L. м т г мз мф 1-2 гп єа Бур’ян 852. Veronica beccabunga L. п гк г ол гф 1-2 гп єа Спорадично 853. Veronica chamaedrys L. п гк гс мз мф 1-2 гп є Часто 854. Veronica montana L. п гк с мз мф 1-2 гп є Часто 855. Veronica officinalis L. п гк гс мз мф 1-2 гп єа Звичайно 856. Veronica scutellata L. п гк г ол гф 1-2 гп є Звичайно 857. Veronica serpyllifolia L. п гк г ол мф 1-2 гп ц Звичайно 858. Veronica teucrium L. п гк гс ол мф 2 гп є Місцями 859. Veronica urticifolia Jacq. п гк с ол мф 1-3 гп є Звичайно 860. Veronica verna L. м т г мз км 1-2 гп є Бур’ян 861. Atropa bella-donna L. п гк гс мз мф 1-2 гп єа Зрідка 862. Datura stramonium L. п гк гс мз мф 1-2 гп є Бур’ян 863. Hyoscyamus niger L. м т г мз мф 1-2 гп є Бур’ян 864. Scopolia carniolica Jacq. п гк с мз мф 1 гп є Місцями 865. Solanum dulcamara L. п гк гс ол мг 1-2 гп є Бур’ян 866. Solanum nigrum L. м т г мз км 1-2 гп єа Бур’ян к ф с мз мф 1-2 гп єс Часто д ф гс мз мф 1-2 гп є Місцями д ф гс мз мф 1 гп є Спорадично 870. Urtica dioica L. п гк гс ол мг 1-2 гп є Спорадично 871. Urtica urens L. м т г мз мф 1-2 гп єа Бур’ян 872. Valeriana dioica L. п гк гс мз гф 2 гп єа Зрідка 873. Valeriana simplicifolia (Rchb.) Kabath п гк г ол гф 2-3 гп є Зрідка 874. Valeriana tripteris L. п гк с ол мг 1-2 гп є Місцями 61. Solanaceae 62. Thymelaeaceae 867. Daphne mezereum L. 63. Tiliaceae 868. Tilia cordata Mill. 64. Ulmaceae 869. Ulmus glabra Huds. 65. Urticaceae 66. Valerianaceae 67. Violaceae 875. Viola arvensis Murr. м т г мз мф 1-2 гп єа Бур’ян 876. Viola biflora L. п гк гс ол мг 1-3 гп єа Нерідко 877. Viola canina L. п гк с мз мф 1-2 гп єа Спорадично Національний природний парк «Синевир» 328 Продовження табл. Г.1 1 2 3 878. Viola declinata Waldst. et Kit. п гк 879. Viola hirta L. п гк 880. Viola matutina Klokov м т 881. Viola mirabilis L. п 882. Viola montana L. 4 5 6 7 8 9 г ол мф 2-3 гп є Часто гс мз мф 1-2 гп єа Спорадично гс мз км 1 гп є Розсіяно гк с ол мф 1-2 гп єа Розсіяно п гк гс мз мф 1-2 гп єа Спорадично 883. Viola nemoralis Kuntz п гк гс мз мф 1-2 гп є Місцями 884. Viola odorata L. п гк с мз мф 1-2 гп єа Місцями 885. Viola palustris L. п гк г мз гф 1-2 гп єа Місцями 886. Viola reichenbachiana Jord. ex Boreau п гк с мз мф 1-2 гп є Місцями 887. Viola suavis M.Bieb. п гк с мз мф 1-2 гп єа Місцями 888. Viola tricolor L. м т гс мз мф 1-2 гп єа Місцями 889. Viola uliginosa Besser п гк г мз гф 1-2 гп є Зрідка к х г мз мф 1 гп є Бур’ян 68. Vitaceae 890. Partenocissus quinquefolia (L.) Planch. Список умовних скорочень до конспекту флори НПП «Синевир» 1. Біоморфа д – дерево к – кущ чи кущик нк – напівкущик п – трав’янистий полікарпік м – монокарпік 2. Біологічні типи ф – фанерофіт х – хамефіт гк – гемікриптофіт гф – геофіт гд – гідрофіт т – терофіт 3. Геліоморфа г – геліофіт гс – геліосциофіт с – сциофіт 4. Термоморфа ол – оліготермофіт мз – мезотермофіт мг – мегатермофіт 5. Гігроморфа мк – мезоксерофіт км – ксеромезофіт мф – мезофіт мг – мезогігрофіт гм – гігромезофіт гф – гігрофіт гд – гідрофіт 6. Висотні пояси 1 гп – нижній гірський пояс 2 гп – середній гірський пояс 3 гп– субальпійський пояс 7. Ареали є – європейський єа – євразійський єс – євросибірський ц – циркумбореальний (включає голарктичний) єа-ам – євразійсько-північноамериканський Додатки 329 Таблиця Г.2 Біоморфологічна, созологічна та географічна характеристики рідкісних видів судинних рослин у флорі НПП «Синевир» Види 1 2 3 4 5 6 7 8 1 2 3 4 5 6 7 8 9 1. Aconitum firmum Reichb. п бр с б мк LR СПЄ М., К. 2. Aconitum hosteanum Schur п нр с к ск VU СК M., K. 3. Aconitum nanum (Baumg.) Simonk. п бр с б мк VU СПК M., К. 4. Allium schoenoprasum L. п бр с б мк LR ГА М., К. 5. Allium ursinum L. п бр с ц мк VU СЄ Ч.к.,M., K. 6. Allium victorialis L. п бр с ц мк LR ЄА M. 7. Andromeda polifolia L. п бр с к мк VU ГА К. 8. Anemone narcissiflora L. п нр м к мк VU ГА Ч.к., M. 9. Aquilegia nigricans Baumg. п нр с к ск CR СПЄ Ч.к., M., K. 10. Arnica montana L. п нр с кк мк VU CПЄ M., K. 11. Asplenium septentrionale (L.) Hoffm. п р с кк мк EN ГА M., K. 12. Astrantia major L. п нр с кк мк LR Є K. 13. Atragene alpina L. к бр с дк мк VU СПЄ M. 14. Atropa belladonna L. п бр с кк мк VU СПЄ Ч.к., M. 15. Blechnum spicant (L.) Roth. п р с кк мк VU CПЄ K. 16. Botrychium lunaria (L.) Sw. п бр с кк мк VU Кс Ч.к., M., K. 17. Calla palustris L. п р с кк мк EN ЄА К. 18. Calluna vulgaris (L.) Hill. к бр с дк мк VU K К. 19. Сampanula abietina Griseb. et Schenk п нр с кк мк LR СПК M., K. 20. Campanula kladniana (Schur.) Vitasek нк нр с кк мк VU КСу Ч.к., M., K. 21. Campanula polymorpha Witas. п нр с дк мк LR Є К. 22. Campanula serrata (Schult.) Hendrych п нр с кк мк VU Є K. 23. Campanula subcapitata M. Pop. п нр с дк мк VU СК K. 24. Cardaminopsis neglecta (Schultes) Hayek п нр с кк мк VU K M., K. 25. Cardaminopsis ovirensis (Wulf) Thell. Ex Jav. п нр с дк мк VU К K. 26. Carduus kerneri Simonk. п нр с к ск CR СПК M., K. 27. Carex fuliginosa Schkuhr п бр с к мк EN Є K. 28. Carex limosa L. п бр с к мк VU ГА К. 29. Carex pauciflora Lightf. п бр с к мк LR ГА К. 30. Carlina acaulis L. п р с к ск LR СПЄ M. 31. Centaurea carpatica (Porc.) Porc. п нр c к ск LR СК M., K. 32. Cephalanthera damasonium (Mill.) Druce п бр c б мк EN СПЄ Ч.к., M., K. 33. Cephalanthera longifolia (L.) Fritsch. п бр с б мк VU ЄА Ч.к., M., K. 34. Cephalanthera rubra (L.) Rich. п бр с б мк VU СПЄ Ч.к., M., K. 35. Cerastium lanatum Lam. нк бр с к ск VU СПЄ M., K. 36. Coeloglossum alpinum Schur п бр с б мк CR CПК - 37. Coeloglossum viride (L.) Hartm. п бр с б мк VU ГА Ч.к., M., K. 38. Colchicum autumnale L. п бр с ц мк VU ЄАм M., K. 39. Comarum palustre L. п бр с к мк EN ЄА K. 40. Crocus heuffelianus Herbert п бр с ц мк LR Є М., К. 41. Cystopteris sudetica A. Braun & Milde п р с кк мк VU ЄА Ч.к., M., K. 42. Dactylorhhiza cordigera (Fries) Soo п бр с б мк LR Є Ч.к., М., К. Національний природний парк «Синевир» 330 Продовження табл. Г.2 1 2 3 4 5 6 7 8 9 43. Dactylorhiza fuchsii (Druce) Soo п бр с б мк VU ЄA Ч.к., M., K. 44. Dactylorhiza incarnata (L.) Soo п бр с б мк EN ЄА Ч.к., M., K. 45. Dactylorhiza maculata (L.) Soo п бр с б мк VU Є Ч.к., M., K. 46. Dactylorhiza majalis (Rchb.) P.F. Hunt & Summ. п бр с б мк VU ЄА Ч.к., M., K. 47. Daphne mezereum L. к бр с дк мк LR Є K. 48. Dianthus carpaticus Woloszcz. нк бр с дк мк VU СПК K. 49. Dianthus carthusianorum L. п бр с кк мк LR СК М., К. 50. Diphasiastrum alpinum (L.) Holub п бр с дк мк VU ГА Ч.к., M., K. 51. Drosera rotundifolia L. п нр с кк мк EN ГА Ч.к., M., K. 52. Elatine alsinastrum L. п бр с кк мк LR ЄА K. 53. Elatine hungaricum Moesz п бр с кк мк VU Є K 54. Epipactis atrorubens (Hoffm. ex Bernh.) Besser п бр с б мк EN ЄA Ч.к., M., K. 55. Epipactis helleborine (L.) Crantz п бр с б мк VU ЄA Ч.к., M., K. 56. Epipactis palustris (L.) Crantz п бр с б мк VU ЄA Ч.к., M., K. 57. Epipactis purpurata Smith. п бр с б мк VU СПЄ Ч.к., M., K. 58. Equisetum telmateia Ehrh. п бр с к мк LR ГА M,. K. 59. Eriophorum gracile Koch п бр с кк мк LR ЄА K. 60. Euphorbia carpatica Woloszcz. п бр с кк мк LR СК M., K. 61. Festuca drymeja Mert. et Koch п бр с кк мк LR Є K. 62. Festuca inarmata Schur п бр с кк мк LR Є K. 63. Galanthus nivalis L. п нр с ц мк VU ГА Ч.к., M., K. 64. Galium carpaticum Klok. п бр с кк мк VU СК K. 65. Galium suberectum Klok. п бр с кк мк LR Є K. 66. Gentiana acaulis L. п нр с дк мк EN СПЄ Ч.к., M., K. 67. Gentiana lutea L. п нр с к ск EN ЄА Ч.к., M., K. 68. Gentiana punctata L. п нр с к ск VU СПЄ Ч.к., M., K. 69. Gladiolus imbricatus L. п нр с кк мк VU СПЄ Ч.к., M., K. 70. Gymnadenia conopsea (L.) R.Br. п бр с б мк VU СПЄ Ч.к., M., K. 71. Gymnocarpium robertianum (Hoffm.) Newman п р с дк мк VU ГА M. 72. Helleborus purpurascens Waldst. et Kit. п нр с кк мк LR СПЄ M., K. 73. Huperzia selago (L.) Bernh. ex Schrank & Mart. п бр с кк мк EN Кс Ч.к., M., K. 74. Inula helenium L. п нр с кк мк VU ЄА K. 75. Iris graminea L. п бр с кк мк LR СПЄ K. 76. Leucanthemum raciborskii M.Pop.& Chrshan. п нр с дк мк VU СК M., K. 77. Leucanthemum rotundifolium (Waldst. et Kit.) DC. п нр с кк мк LR Є K. 78. Leucojum vernum L. п нр с ц мк VU СПЄ Ч.к., M., K. 79. Lilium martagon L. п нр с ц мк VU ЄА Ч.к., M., K. 80. Linum extraaxillare Kit. п бр с кк мк VU КБ M., K. 81. Listera cordata (L.) R.Br. п бр с б мк CR ГА Ч.к., M., K. 82. Listera ovata (L.) R.Br. п бр с б мк VU ЄА Ч.к., M., K. Додатки 331 Продовження табл. Г.2 1 2 3 4 5 6 7 8 9 83. Lunaria rediviva L. п бр с кк мк LR Є M., K. 84. Lycopodiella inundata (L.) Holub п бр с кк мк CR ЄАм Ч.к., M., K. 85. Lycopodium annotinum L. п бр с кк мк LR ЄАм М., K. 86. Matteucia struthiopteris (L.) Tod. п р с кк мк VU ГА K. 87. Melampyrum saxosum Baumg. м бр - - мк LR СК M., K. 88. Menyanthes trifoliata L. п бр с кк мк VU ЄА K. 89. Neottia nidus-avis (L.) Rich. п бр с б мк VU ЄА Ч.к., M., K. Нк бр с к ск VU СК K. 91. Orchis coryophora п бр с мк мк LR Є K. 92. Orchis mascula (L.) L. п бр с б мк VU ЄАм Ч.к., M., K. 93. Orchis militaris L. п бр с б мк VU ЄА Ч.к., M., K. 94. Orchis coriophora L. п бр с б мк EN Є Ч.к., M., K. 95. Orchis morio L. п бр с б мк VU СПЄ Ч.к., M., K. 96. Oxycoccus microcarpus Turcz. ex Rupr. к бр с дк мк EN ЄА Ч.к., M., K. 97. Pedicularis palustris L. п нр с кк мк VU Є K. 98. Pedicularis sylvatica L. п нр с кк мк VU ЄА K. 99. Phyllitis scolopendrium (L.) Neuman п р с кк мк LR ГА M., K. 100. Phyteuma confusum A. Kerner п нр с кк мк CR СПК - 101. Phyteuma tetramerum Schur. п нр с кк мк VU СПК M., K. 102. Phyteuma vagneri A. Kerner п нр с кк мк LR СПК M., K. 103. Pinus cembra L. д бр с к ск EN СЄ Ч.к., M., K. 104. Platanthera bifolia (L.) Rich. п бр с б мк VU ЄА Ч.к., M. 105. Platanthera chlorantha (Cust.) Reichb. п бр с б мк VU ЄА М., К. 106. Pleurospermum austriacum (L.) Hoffm. п нр с к ск VU Є M. 107. Poa nemoralis L. п бр с кк мк VU ЄА K. 108. Polygala subamara Fritsch. п нр с кк мк VU КАл M., K. 109. Polypodium interjectum Shivas п бр с дк мк VU СПК - 110. Polystichum aculeatum (L.) Roth п р с кк мк LR ЄА K. 111. Polystichum braunii (Spenner) Fee п р с кк мк LR ГА K. 112. Polystichum lonchitis (L.) Roth п р с кк мк VU ГА M. 113. Potamogeton alpinus Balb. п бр с кк мк VU Є K. 114. Primula poloninensis (Domin) Fed. п нр с кк мк VU СК M., K. 115. Pseudorchis albida (L.) A. Love & D. Love п бр с б мк VU ГА Ч.к., M. 116. Pulmonaria filarszkyana Jav. п нр с кк мк LR CK M., K. 117. Ranunculus carpaticus Herbich п нр с дк мк VU СПК M., K. 118. Rhodiola rosea L. п бр с дк мк EN ГА Ч.к., М, K. 119. Rhynchospora alba (L.) Vahl п бр с кк мк EN Є K. 120. Scabiosa opaca Klok. п нр с кк мк VU СПК M., K. 121. Scheuchzeria palustris L. п бр с кк мк VU ГА K. 122. Scopolia carniolica Jacq. п бр с кк мк LR СЄ Ч.к., М, K. 90. Oberna carpatica (Zapal.) Czer. Національний природний парк «Синевир» 332 Продовження табл. Г.2 1 2 3 4 5 6 7 8 9 123. Selaginella selaginoides (L.) C. Mart. п бр с кк мк CR ГА Ч.к., М, K. 124. Silene dubia Herbich п нр с кк мк LR СПК K. 125. Symphytum cordatum Waldst. et Kit. ex Willd. п нр с кк мк LR СЄ M. 126. Taraxacum alpinum Hegetschw. et Heer п р с к ск LR СЄ K. 127. Taxus baccata L. д бр с кк ск EN ГА Ч.к., М, K. 128. Traunsteinera globosa (L.) Rcnb. п бр с б мк VU СПЄ Ч.к., М, K. 129. Thymus alternans (Zapal.) Czer. п бр с дк мк VU СК M., K. 130. Thymus subalpestris Klok. п бр с дк мк VU СК K. 131. Trollius transsilvanicus Schur. п нр с кк мк VU СПК M., K. 132. Valeriana simplicifolia (Reichenb.) Kabath п нр с кк мк LR Є K. 133. Viola declinata Waldst. et Kit. п нр с кк мк LR СПК K. Умовні позначення: біоморфологічна характеристика: 1: д – дерево, нк – напівкущик, п – полікарпік, м – монокарпік; р – розетковий, 2: нр – напіврозетковий, бр – безрозетковий; 3: с – симподіальний, м – моноподіальний; 4: к – каудексовий, кк – короткокореневищний, дк – довгокореневищний, б – бульбовий; 5: ск – стрижнекореневий, мк – мичкуватокореневий; 6 – категорії охорони: CR – під критичною загрозою (critically endangered), EN – під загрозою (endangered), VU – вразливий (vulnerable), LR – менш вразливий (lower risk); 7 – ареали: К – загальнокарпатський, СХ – східнокарпатський, СПК – східно-південнокарпатський, КСу – карпатсько-судетський, КБ – карпатсько-балканський, КАл – карпатсько-альпійський, Є – європейський, СЄ – середньоєвропейський, СПЄ – середньо-південноєвропейський, ЄА – євразійський, ГА – голарктичний, Кс – космополітний; 8 – література: Ч.к. – Червона книга України (1996, 2009), М. – К.А. Малиновський та ін. (2002), К. – Крічфалушій В.В. та ін. (1999). Додатки 333 Таблиця Г.3 Видове різноманіття водоростей деяких озер НПП «Синевир» Назва таксону оз. Синевир та околиці оз. Озірце та околиці 1 2 3 Clastidium setigerum Kirchm. + - Cyanophanon mirus Geitler + - Oscillatoria pseudogeminata G. Schmid + - Phormidium tenue (Menegh.) Gom. + - Phacus caudatus Hubn. + - Trachelomonas volvocina Ehrenb. + - Brehmiella chrysohydra Pascher - + Chrysamoeda mikrokota Skuja - + Ch. Microphaea (Pasher) Matv. - + Ch. Radians Klebs - + Chrysococcus klebsianus Pascher - + Chrysopyxis urna Korschikov - + Dinobryon divergens Imhof + - D. sertularia Ehrenb. - + Kephyrion mastigophorum Schmid. - + Malomonas curta (Playfair) W. Conrad - + M. spinulosa W. Conrad - + Microglena punctifera (O. F. Mull.) Ehrenb. - + Ochromonas polymorpha (Gavaudan) Bourr. - + Phaeothamnion articulatum Ettl - + Peridinionpsis elpatievskyi (Ostf.) Bourr + - Ceratium hyrundinella (O.F. Mull.) Bergh + - Gymnodinium sp. + - Achnantidium minutissima (Kutz.) Czarn + - Amphora pediculus Kutz. In A.W.F. Sschmidit et al. + - Brachysira vetrea (Grunov) Ross in Hart + - Caloneis bacillum (Grunov) A. Cleve Mer. + - C. silicula (Ehrenb) A. Cleve + - Cavinula pseudoscutiformis (Hust.) Mann et Stic. + - Cymbella aequalis W. Sm. In Grev. + - C. amphycephala Nageli in Kutz. + - C. helvetica Kutz. + - Diotima mesodon (Ehrend.) Kutz. + - Encyonema minuta (Hilse in Rabehn.) Mann in Round, Ctawf. + - E. silesiaca (Bleisch in Rabeh.) Mann + - Eunotica praerupta Ehrenb. + - E. tenella (Grunov) A. Cleve Hust. + - Cyanoprocaryota (Cyanophyta) Euglenophyta Chrysophyta Dinophyta Bacillariophyta Національний природний парк «Синевир» 334 Продовження табл. Г.3 1 2 3 Fragilaria arcus (Ehrenb.) A. Cleve + - Frustulia vulgaris Thw. + - Gomphonema angustatum Kutz. Rabenh. + - G. angustum C. Agardh + - G. parvulum (Kutz) Grunov + - Hantzshia amphioxys f. capitana O.F. Mull. + - Luticola mutica (Kutz) Mann in Round, Crawf., Mann + - Meridion circulare (Grev.) C. Agardh + - Navicula stroemii Hust. + - Neidium ampliatum (Ehrend.) Kram. in Kram. Et L.-B. + - Nitzschia amphibian Grunov + - N. recta Hant. in Rabenh. + - N. sinuala var. tabellaria (Grunov) Grunov in van Heuruck + - Pinnularia borealis Ehrenb. + - P. interrupta W. Sm. + - P. sinistra Kram + - Planotidium lanceolata (Bred. In Kutz).Round et Bucht. var. lanceolata + - P. lanzeolata var. ellptica (A. Cleve) Bucht. + - Reimeria sinuate (W.Greg.) Koc. Et Stoer. + - Stauroneis phoenicenteron (Nitzsch) Ehrenb. + - Staurosiella leptostauron (Ehreb.) Will. et Round + - S. pinnata Ehrenb. + - Tabellaria flocculosa (Roth) Kutz. + - Acutodesmus acuminatus (Lagerh.) P. Tsar. - + A. dimorphus (Turp.) P. Tsar. - + A. pectinatus (Meyen) P. Tsar. - + A. wisconsinensis (G.M. Sm.) P. Tsar - + Ankistrodesmus spiralis (Turp.) Lemmerm. - + A. falcatus (Corda) Ralfs - + Botryococcus braunii Kutz. + + Botryosphaerella sudetica (Lemmerm.) P.C. Silva - + Chlamydomonas spp. + + Dictyosphaerium pulchellum Wood + + Coelastrum astroideum De-Not. - + Ceonochloris fottii (Hindak) P. Tsar. + - Coenococcus planctonicus Korschikov + - Crucigeniella apiculate (Lemmerm.) Schmidle + + C. rectangularis (Nageli) Komarek + - Desmodesmus artmas (Chodat) E. Hegew. - + D. commuris (E. Hegew.) E. Hegew. - + D. costato-granulatus (Skuja) E. Hegew. var costato-granulatus - + D. costato-granulatus var. eleganus (E. Hegew. et Krein.) E. Hegew. + - D. denticulatus (Lagerh) An, Friedl et E. Hegew. - + Chlorophyta Додатки 335 Продовження табл. Г.3 1 2 3 D.grahneisii (Heynig) E. Hegew - + D. hystrix (Lagerh.) E. Hegew. - + D. microspina (Chodat) P. Tsar. Petlev. et al. + - D. opoliensis (P. Richter) E. Hegew. - + D. opolinensis var. alatus (Dedus.) E. Hegew. - + D. opolinensis var. carinatus Lemmerm. + - D. opolinensis var. monensis Chodat + - D. serratus (Corda) An, Friedi et E. Hegew. - + D. spinosus (Chodat) E. Hegew. - + D. subspicatus (Chodat) E. Hegew. et A. Schmidt - + Elakatothrix lacustris Korschikov + - Enallax ostatus (Shmidle) Pascher - + Hydrianum coronatum Fott - + Monaraphidium contrtum (Turp.) Komark.-Legn. - + M. fontinale Hindak - + Nephrochlamys willeana (Printz) Korschikov - + Oocystis borgei J. Snow + - O. marssonii Lemmern + - O. pussila Hansg. + - Oocystidium ovale Korschikov + - Pandorina morum (O.F Mull.) Bory + - Pediastrum angulosum (Ehrenb.) Menegh. - + P. boryanum (Turp.) Menegh. - + Scenedesmus apiculatus (W. West et G.S. West) Chodat - + S. ellipticus Corda - + Siderocelis orate (Fott) Fott - + Tetraedron triangulare Korschikov - + T. caudatum (Corda) Hangs. - + Actinotaenium clevei (Lund) Teiling - + A. cucurbita Teiling var. latior W. West et G.S. West - + A. cuccurbitinum (Biss) Teiling - + Bambusina brebissonii Kutz. - + Closterium braunii Reinsch + - C. ehrenbergii Menegh. - + C. leibleinii Kutz. - + C. libellula Focke - + C. lunula (Mall.) Nitzsch + - C. navicula (Bred.) Lutkem. - + C. pseudolunula Borge - + Streptophyta C. rostrate Ehrenb. + - C. striolatum Ehrenb. + - C. tumidulum Gay - + C. turdidum Ehrenb. - + 336 Національний природний парк «Синевир» Продовження табл. Г.3 1 2 3 C. venus Kutz. - + Cosmarium bioculatum Breb. - + C. boergesenii Gronbl. - + C. botrytis var. emarginatum Hansg. - + C. botrytis var. mediolaeve W. West - + C. botrytis Menegh. var. tumidum Wolle + C. brebissonii Menegt. - + C. constrictum Delp. var. subdeplanatum (Schmidle) Krieg. Et Gerloff - + C. contractum Kirchn. var. ellipsoideum (Elfv.) W. West et G.S. West - + C. formosolum Hoff. var. nathorstii (Boldt) W. West et G.S. West - + C. hornavanerse Gutw. var. alpium (Schmidle) Messik. + - C. hornavanense var. dubovianum (Lutkem) Ruzicka. - + C. impressulum Elfv. + + C. laeve Rabenh. + + C. pachydermum Lund. - + C. perforatum Lund. - + C. protractum (Nageli) de Bary - + C. pseudoconnatum Nordst. var. ellipsoidenum W. West et G.S. West - + C. quadratulum (Gay) De Toni - + C. quadratum Ralfs f. quadratum - + C. reniforme (Ralfs) Arch. - + C. subcrenatum Hantzsch + - Cosmoastrum alternans (Breb.) Pal.-Mordv. - + C. muticatum (Breb.) Pal.-Mordv. - + C. orbiculare (Ralfs) Pal.-Mordv. var. depressum (Roy et Biss.) Pal.-Mordv. + - C. polytrichum (Perty) Pal.-Mordv. - + C. punctulatum (Breb.) Pal.-Mordv. + - C. pyramidatum (W. West) Pal.-Mordv. - + C. teliferum(Ralfs) Pal.-Mordv. f. teliferum - + C. teliferum f. obtusalum (W. West) Pal.-Mordv. - + Cylindrocystis brebissonii Menegh. - + C. crassa de Bary - + Desmidium swartsii (C.Agardh) C.Agardh ex Ralfs - + Euastrum ansatum Ralfs var. ansatum - + E.ansatum var. rhomboidaie Ducell. - + E. bidentatum Nageli - + E.didelta (Turp.) Ralfs - + E.oblongum (Grev.) Ralfs + + E.turneri W. West f. bohemikum Lutkem. - + E. verrucosum Ehrenb. var. verrucosum + + + E. verrucosum var. alatum Wolle Gonatozygon monotaenium de Bary + - Hyalotheca dissilienus (Smith) Breb. + - Mesotaenium degreyi Turn. - + Додатки 337 Продовження табл. Г.3 1 2 3 Micrasterius Americana (Ehrenb.) Ralfs - + M. denticulate Breb. - + Micrasterias sp. + - Netrium digitrus (Ehrenb.) Itzigs. et Rothe var. digitus + + N. digitus var. lamellosum (Breb.) Gronbland - + N. interruptum (Breb.) Lutkem. f. interruptum - + N. interruptum f. minus (Borge) Kossink. - + N. oblongum (de Bary) Lutkem. f. oblongum - + N. oblongum (de Bory) Lutkem. f. cylindricum (W. West et G.S. West) Kossinsk. - + Nitella flexilis (L.) C. Agardh + - Penium cylindrus (Ehrenb.) Breb. var. cylindrus - + P. cylindrus var. attenuatum Racib. - + P. didymocarpum Lund. - + P. margaritaceum (Ehrenb.) Breb. + + P. phymatosporum Nordst. - + P. polymorphum Perty - + P. sivae-nigrae Raban. f. parallelum (Krieg.) Kossinsk. - + P. spirostriolatum Bark. - + Pleurotaenium coronatum (Breb.) Raban. - + P. ehrenbergii (Breb.) de-Bary + + P. trabecula (Ehrenb.) Nageli + + Raphidiastrum avicula (Breb.) Pal.-Mordv. var avicula + + R. avicula var. subarcuatum (Wolle) Pal.-Mordv. - + R. cristatum (Nagei) Pal.-Mordv. - + R. denticulatum (Breb.) Pal.-Mordv. - + R. monticulosum (Breb.) Pal.-Mordv. - + R. pungens (Breb.) Pal.-Mordv. - + R. quadrangullare (Breb.) Pal.-Mordv. - + Spondylosum leutkemuelleri Gronbland - + Staurastrum arctiscon (Ehrenb.) Lund. - + S. bacillare Breb. - + S. furcatum (Ehrenb.) Breb. - + S. furcigerum Breb. + + S. hexacerum (Ehrenb.) Wittr. + + S. margaritaceum (Ehrenb.) Menegh. - + S. polymorphum Breb. - + S. subarmigerum Roy et Bisset - + S. tohopekaligense Wolle var. tohopekaligense - + S. tohopekaligense var. trifurcatum W. West et G.S. West - + Staurodesmus brevispia (Breb.) Croasdale - + S. convergens (Ehrenb.) Teiling var. convergens - + S. convergens var. laportei Teiling - + S. convergens var. ralfsii Teiling f. curtus Hirano - + S. corniculatus (Lund.) Teiling - + 338 Національний природний парк «Синевир» Продовження табл. Г.3 1 2 3 S. curvatus (Turn) R.H. Thomps. - + S. cuspidatus (Breb.) Teiling + + S. dejectus (Breb.) Teiling - + S. dickiei (Ralfs) Teiling - + S. incus (Breb.) Teiling - + S. glaber (Ehrenb.) Teiling - + S. pterosporus (Lund.) Bourr. - + S. subulatus (Kutz.) R.H. Thomps. - + Tetmemorus laevis (Kutz.) Ralfs var. laevis f. laevis - + T. laevis var. laevis f. minutus (de Bary) Krieg - + T. laevis var. intermedius (Woronich.) Ruzicka - + Xanthidium antilopaeum (Breb.) Kutz. var. antilopaeum f. antilopaeum - + X. antilopaeum var. polymazum Nordst. f. granulate Y.V. Roll - + X. smithii W. Archer var. octocorne (Ehreb.) Pal.-Mordv. - + X. trispiunatum (W. West et G. S. West) Pal.-Mordv. - + Додатки 339 Таблиця Г.4 Конспект мохоподібних НПП «Синевир» Порядок 1 Mаrchantiаles Pelliales Metzgeriales Porellales Ptilidiales Jungermanniales Відділ Mаrchantiophita – печіночники Клас Mаrchantiopsida – маршанцієві печіночники Родина Вид 2 3 Marchantia polymorpha L. Міжгірський р-н, оз. Синевир (Зеров, Партика,1975), окол. с. Негровець (Вірченко), оз. Озірце (Вірченко) Conocephalaceae Mull. Conocepalatum conicum (L.) Dumort.s.l. Міжгірський р-н, окол. Frib.ex Grolle оз. Синевир (Вірченко) Клас Jungermanniopsida – юнгерманієві печіночники Pelliaceae H. Klinggr. Pellia endiviifolia (Dicks.) Dumort. Міжгірський р-н, с. Негровець (Вірченко) Metzgeriaceae Apometzgeria pubescens (Schrank) Kuwah. Міжгірський р-н, H. Klinggr г. Кам’янка (Вірченко). Metzgeria conjugata Lindb. Міжгірський р-н, г. Кам’янка (Вірченко). Metzgeria furcate (L.) Dumort. Міжгірський р-н, оз. Синевир (Вірченко), г. Кам’янка (Вірченко) Radulaceae Mull. Frib Radula complanata (L.) Dumort. Міжгірський р-н, г. Кам’янка (Вірченко), оз. Синевир (Вірченко). Radula lindenbergiana Gottsche ex C. Hartm. Міжгірський р-н, г. Негровець (Улична, 1976) Frullaniaceae Lorch Frullania dilatata (L.) Dumort. Міжгірський р-н, оз. Синевир (Вірченко). Frullania tamarisci (L.) Dumort. Міжгірський р-н, г. Стримба (Козій, Зеров), окол. с. Синевир (Вірченко) Ptilidiaceae H. Klinggr Ptilidium pulcherrimum (Weber) Vain. Міжгірський р-н, с. Синевир, г. Негровець, г. Стримба (Зеров, Партика, 1975), г. Кам’янка (Вірченко), оз. Синевир (Вірченко) Pseudolepicoleaceae Blepharostoma trichophyllum (L.) Dumort. Міжгірський р-н, Fulford & J. Taylor г. Стримба (Зеров), оз. Синевир (Вірченко), оз. Озірце (Вірченко) Lepidoziaceae Limpr Bazzania tricrenata (Wahlenb.) Lindb. Міжгірський р-н, г. Стримба (Зеров, Партика, 1975). Bazzania trilobata (L.) Gray. Міжгірський р-н, г. Стримба (Зеров, Партика, 1975), с. Негровець (Андрієнко, Попович, 1981), оз. Озірце (Вірченко). Lepidozia reptans (L.) Dumort. Міжгірський р-н, г. Стримба (Зеров. Партика, 1975), г. Кам’янка (Вірченко) Lophocoleaceae Vanden Chiloscyphus polyanthus (L.) Corda var. rivularis (Schrad.) Nees. Berghen. Міжгірський р-н, окол. оз. Синевир (Вірченко). Lophocolea heterophylla (Schrad.) Dumort. Міжгірський р-н, г. Стримба (Зеров, Партика, 1975) Plagiochilaceae Mull. Plagiochilla porelloides (Torrey ex Nees) Lindeb. Міжгірський р-н, Frib.et Herzog г. Кам’янка (Вірченко) Mаrchantiaceae Lindl. Cephaloziaceae Mig. Cephalozia bicuspidate (L.) Dumort. Міжгірський р-н, г. Стримба (Зеров, Партика, 1975). Cephalozia leucantha Spruce. Міжгірський р-н, г. Стримба (Зеров, Партика, 1975). Cephalozia lunulifolia (Dumort.) Dumort. Міжгірський р-н, г. Стримба (Зеров, Партика, 1975). Сephalozia pleniceps (Austin) Lindb. Міжгірський р-н, г. Стримба (Зеров, Партика, 1975). Сladopodiella fluitans (Nees) H. Buch. Міжгірський р-н, хр. Пішконя, оз. Озірце (Вірченко, 2004). Nowellia curvifolia (Dicks.) Mitt. Міжгірський р-н, оз. Синевир (Вірченко) Національний природний парк «Синевир» 340 Продовження табл. Г.4 1 2 Scapaniaceae Mig. 3 Diplophyllum taxifolium (Wahled.) Dumort. Міжгірський р-н, г. Стримба (Зеров, Партика, 1975). Scapania undulate (L.) Dumort. Міжгірський р-н, окол. оз. Синевир (Вірченко) Lophoziaceae Cavers Anastrepta orcadensis (Hook.) Schiffn. Міжгірський р-н, г. Стримба (Зеров, Партика, 1975). Anastrophyllym minutum (Schreb.) R. M. Schust. Міжгірський р-н, г. Стримба (Зеров, Партика, 1975). Barbilophozia attenuate (Mart.) Leoske. Міжгірський р-н, г. Стримба (Зеров). Barbilophozia floerkei (F. Weber et D. Mohr) Loeske. Міжгірський р-н, с. Синевирська Поляна (Улична, 1976). Lophozia longidens (Lindb.) Macoun. Міжгірський р-н, г. Негровець (Зеров, Партика, 1975). Lophozia longiflora (Nees) Schiffn. Міжгірський р-н, г. Стримба (Зеров, Партика, 1975). Tritomaria exsekta (Schmidel) Loeske. Міжгірський р-н, г. Стримба (Зеров), оз. Синевир (Вірченко). Tritomaria quinquedentata (Huds.) H. Buch. Міжгірський р-н, г. Стримба (Зеров, Партика, 1975) Myliaceae Schljakov Mylia taylori (Hook.) Gray. Міжгірський р-н, г. Стримба (Зеров, Партика, 1975) Calypogeiaceac Arnell Cylypogeia neesiana (C. Massal. et Carestia) Mull. Frib. Міжгірський р-н, г. Стримба (Зеров, Партика, 1975). Сalypogeia sphagnicola (Arnel et J. Perss.) Warnst. Et Loeske. Міжгірський р-н, хр. Пішконя, оз. Озірце (Вірченко, 2004). Calypogeia suecica (Arnell et J. Perss.) Mull.Frib. Міжгірський р-н, г. Стримба (Зеров), оз. Синевир (Вірченко), оз. Озірце (Вірченко) Jungermanniaceae Reichenb Jungermannia gracillima Sm. Міжгірський р-н, г. Стримба, (Зеров, Партика, 1975). Jungermannia sphaerocapra Hook. Міжгірський р-н, г. Стримба (Зеров, Партика, 1975) Gymnomitriaceae H. Klinggr Sphagnales Marsupella funckii (F. Weber et D.Mohr) Dumort. Міжгірський р-н, г. Негровець (Улична, 1976). Nardia scalaris Gray. Міжгірський р-н, г. Стримба (Зеров, Партика, 1975) Відділ Bryophyta – мохи Клас Sphagnopsida – cфагнові мохи Sphagnaceae Dumort. Sphagnum capillifolium (Ehrh.) Hedv. Міжгірський р-н, с. Синевир (Boros, Vajda, 1968-69), c. Негровець (Брадіс та ін., 1969). Sphagnum central C.E.O. Jensen. Міжгірський р-н, с. Синевир (Boros, Vajda, 1968-69). Sphagnum cuspidatum Ehrh. ex Hoffm. Міжгірський р-н, с. Негровець (Брадіс та ін., 1969), оз. Озірце (Попович, Андрієнко, 1982). Sphagnum fallax (H. Klinggr.) H. Klinggr. Міжгірський р-н, с. Синевир (Boros, Vajda, 1968-69), оз. Озірце (Попович, Андрієнко, 1892). Sphagnum fuscum (Schimp.) H. Klinggr. Міжгірський р-н, с. Негровець (Брадіс та ін., 1969). Sphagnum girgensohnii Russow. Міжгірський р-н, г. Стримба (Гринь, Зеров), оз. Озірце (Попович, Андрієнко, 1982). Sphagnum magellanicum Brid. Міжгірський р-н, с. Синевир, (Boros Vajda, 1968-69), c. Негровець (Брадіс та ін., 1969), оз. Озірце (Попович, Андрієнко, 1982). Додатки 341 Продовження табл. Г.4 1 Andreaeales Polytrichales Tetrapridales 2 3 Sphagnum majus (Russow) C.E.O. Jensen. Міжгірський р-н, с. Синевир (Boros, Vajda, 1968-69). Sphagnum palustre L. Міжгірський р-н, с. Синевир (Boros, Vajda, 1968-69; Зеров, Партика, 1975). Sphagnum papillomus Lindb. Міжгірський р-н, с. Негровець, болото Глуханя (Фельбаба-Клушина, 2010). Sphagnum quinquefarium (Braithw.) Warnst. Міжгірський р-н, г. Стримба (Зеров). Sphagnum riparium Angstr. Міжгірський р-н, оз. Озірце (Попович, Андрієнко, 1982). Sphagnum rubellum Wilson. Міжгірський р-н, с. Синевир (Boros, Vajda, 1968-69) c. Негровець (Брадіс та ін., 1969), оз. Озірце (Попович, Андрієнко, 1982). Sphagnum russowii Warnst. Міжгірський р-н, г. Стримба (Зеров, Партика, 1975). Sphagnum squarrosum Crome. Міжгірський р-н. с. Синевир (Boros, Vajda, 1968-69), оз. Озірце (Попович, Андрієнко, 1982). Sphagnum tenellum (Brid.) Pers. ex. Brid. Міжгірський р-н, с. Синевир (Boros, Vajda, 1968-69)* Клас Andreaeopsida – андреєві мохи Andreaeaceae Dumort. Andreaea alpestris (Thed.) Schmp. Міжгірський р-н, г. Негровець (Зеров, Партика, 1975). Andreaea rupestris Hedw. Міжгірський р-н, ур. Великий Кривульський, г. Стримба (Зеров, Партика, 1975), г. Негровець (Бачурина, Мельничук, 1987) Клас Polytrichopsida – політрихові мохи Polytrichaceae Schwagr. Atrichum undulatum (Hedw.) P. Beauv. Міжгірський р-н, окол. с. Синевир (Вірченко). Oligotrichum hercynicum (Hedw.) Lam. & DC. Міжгірський р-н, г. Стримба (Зеров, Партика, 1975). Pogonatum aloides (Hegew.) P. Beauv. Міжгірський р-н, г. Стримба (Зеров, Партика, 1975), с. Колочава, г. Негровець (Улична, 1978). Pogonatum urnigerum (Hedw.) P. Beauv. Міжгірський р-н, с. Синевирська Поляна (Улична, 1978). Polytrichastrum alpinum (Hedw.) G.L.Sm. Міжгірський р-н, с. Синевир, г. Негровець, г. Стримба (Зеров, Партика, 1975). Polytrichastrum formosum (Hedw.) G.L.Sm. Міжгірський р-н, с. Синевирська Поляна, с. Колочава (Улична, 1978), с. Синевир, (Бачурина, Мельничук, 1987). Polytrichastrum longisetum (Sw. Ex Brid.) G.L.Sm. Міжгірський р-н, г. Негровець (Улична, 1978). Polytrichum pallidisetum (Funck) G.L.Sm. Міжгірський р-н, г. Негровець (Улична, 1978). Polytrichum commune Hedw. Міжгірський р-н, оз. Синевир (Улична, 1978), оз. Озірце (Попович, Андрієнко, 1982), г. Негровець (Бачурина, Мельничук, 1987). Polytrichum piliferum Hedw. Міжгірський р-н, г. Негровець (Зеров, Партика, 1975). Polytrichum strictum Menzies ex Brid. Міжгірський р-н, с. Синевир (Boros, Vajda, 1968-69), г. Стримба, г. Негровець (Улична, 1978) Клас Tetraphidopsida – тетрафісові мохи Tetrapridaceae Schimp. Tetraphis pellucida Hedw. Міжгірський р-н, г. Стримба, с. Колочава, (Улична, 1978), с. Синевир (Бачурина, Мельничук,1987) Клас Bryopsida – брієві мохи Buxbaumiaceae Schimp. Buxbaumia viridis (Moug. Ex Lam. &. DC.) Brid. Ex Moug. & Nestl. Міжгірський р-н, г. Стримба, с. Синевир (Зеров, Партика, 1975) Національний природний парк «Синевир» 342 Продовження табл. Г.4 1 Diphysciales 2 Diphysciaceae M. Fleisch. Fanariales Funariaceae Schwagr Funaria hygrometrica Hedw. Міжгірський р-н, г. Негровець (Зеров, Партика, 1975) Grimmiaceae Arn Grimmia donniana Sm. Міжгірський р-н, г. Стримба (Зеров, Партика, 1975). Grimmia hartmanii Schmp. Міжгірський р-н, г. Негровець (Зеров, Партика, 1975). Grimmia pulvinata (Hedw.) Sm. Міжгірський р-н, окол. с. Синевир (Вірченко). Racomitrium canescens (Hedw.) Brid. Міжгірський р-н, г. Негровець, с. Синевир (Зеров, Партика, 1975). Racomitrium elongatum Ehrh. еx Frisvoll. Міжгірський р-н, г. Стримба (Брадіс) (Вірченко, 2004). Racomitrium lanuginosum (Hedw.) Brid. Міжгірський р-н, г. Негровець (Малиновський, Крічфалушій, 2000). Racomitrium microcarpon (Hedw.) Brid. Міжгірський, г. Стримба (Зеров, Партика, 1975). Racomitrium sudeticum (Funck) Bruch & Schimp. Міжгірський р-н, г. Негровець (Зеров, Партика, 1975), оз. Синевир (Вірченко). Schistidium apocarpum (Hedw.) Bruch & Schimp. Міжгірський р-н, г. Негровець (Зеров, Партика, 1975), оз. Синевир (Вірченко). Schistidium rivulare (Brid.) Podp. Міжгірський р-н, окол. с. Синевир (Вірченко, 2004). Seligeriaceae Schimp. Brachydontium trichodes (F. Weber) Milde. Міжгірський р-н, г. Негровець (Улична, 1978). Seligeria recurvate (Hedw.) Bruch & Schimp. Міжгірський р-н, г. Негровець (Улична, 1978), с. Синевир (Зеров, Партика, 1975) Fissdentaceae Schimp. Fissidens bryoides Hedw. Міжгірський р-н, с. Синевирська Поляна (Улична, Вороніна, 1979). Fissdens dubius P. Beauv. Міжгірський р-н, г. Негровець, с. Синевирська Поляна (Улична, Вороніна, 1979). Fissides pusillus (Wilson) Milde. Міжгірський р-н, оз. Синевир (Улична, Вороніна, 1979), г. Стримба (Зеров, Партика, 1975) Ditrichaceae Limpr. Ceratodon purpureus (Hedw.) Brid. Міжгірський р-н, окол. с. Синевир (Вірченко). Ditrichum heteromallum (Hedw.) E. Britton. Міжгірський р-н, г. Негровець (Бачурина, Мельничук, 1987). Ditrichum pallidum (Hedw.) Hampe. Міжгірський р-н, г. Негровець (Зеров, Партика, 1975) Rhabdoweisiaceae Limpr. Amphidium lapponicum (Hedw.) Schimp. Міжгірський р-н, г. Негровець (Улична, 1978). Cynodontium polycarpom (Hedw.) Schimp. Міжгірський р-н, с. Синевирська Поляна, ур. Великий Кривульський (Зеров, Партика, 1975). Dichodontium pellucidum (Hedw.) Schimp. Міжгірський р-н, г. Негровець (Улична, 1978). Dicranoweisia crispula (Hedw.) Milde. Міжгірський р-н, г. Негровець (Зеров, Партика, 1975), г. Стримба (Улична, 1978). Kiaeria blyttii (Bruch & Schimp.) Broth. Міжгірський р-н, г. Негровець (Улична, 1978). Kaieria starkei (F. Weber & D. Mohr) I. Hagen. Міжгірський р-н, г. Негровець (Зеров, Партика, 1975). Rhabdoweisia fugax (Hedw.) Bruch & Schimp. Міжгірський р-н, с. Синевирська Поляна, г. Негровець (Улична, 1978) Grimmiales Dicranales 3 Diphyscium foliosum (Hedw.) D. Mohr. Міжгірський г. Негровець, г. Стримба, с. Синевир (Зеров, Партика, 1975) р-н, Додатки 343 Продовження табл. Г.4 1 2 Dicranaceae Schimp. Leucobryaceae Schimp Pottiales Pottiaceae Schimp. Splachnales Splachnaceae Grev. Et Arn. 3 Dicranella heteromalla (Hedw.) Schimp. Міжгірський р-н, с. Колочава, с. Синевирська Поляна (Улична, 1978). Dicranella schreberiana (Hedw.) Dixon. Міжгірський р-н, окол. с. Синевир (Вірченко). Dicranella subulata (Hedw.) Schimp. Міжгірський р-н, с. Синевирська Поляна (Улична, 1978). Dicranella varia (Hedw.) Schimp. Міжгірський р-н, окол. с. Синевир (Вірченко). Dicranum flagellare Hedw. Міжгірський р-н, г. Кам’янка (Вірченко). Dicranum flexicaule Brid. Міжгірський р-н, г. Стримба (Зеров, Партика, 1975), г. Негровець (Улична, 1978). Dicranum fuscescens Sm. Міжгірський р-н, г. Стримба (Зеров, Партика, 1975), г. Негровець (Улична, 1978). Dicranum majus Sm. Міжгірський р-н, г. Негровець (Улична, 1978), с. Негровець (Андрієнко, Попович, 1981). Dicranum montanum Hedw. Міжгірський р-н, г. Негровець (Зеров, Партика, 1975), г. Стримба, оз. Синевир (Улична, 1978). Dicranum polyvsetum Sw. ex anon. Міжгірський р-н, оз. Озірце (Попович, Андрієнко, 1982). Dicranum scoparium Hedw. Міжгірський р-н, г. Негровець, г. Стримба, оз. Синевир (Улична, 1978). Dicranum undulatum Schrad. ex Brid. Міжгірський р-н, г. Негровець (Улична, 1978). Paraleucobrym longifolium (Hedw.) Loeske. Міжгірський р-н, г. Негровець (Зеров, Партика, 1975) Dicranodontium denulatum (Brid.) E. Britton. Міжгірський р-н, окол. с. Синевир, с. Синевирська Поляна, ур. Великий Кривульський (Зеров, Партика, 1975). Leucobryum glaucum (Hedw.) Angstr. Міжгірський р-н, с. Синевирська Поляна, г. Стримба (Зеров, Партика, 1975), с. Колочава (Улична, Вороніна, 1979). Leucobrym juniperoideum (Brid.) Mull. Hal. Міжгірський р-н, Синевирське л-во, ур. Великий Кривульський (Партика) (Вірченко, 2002) Bryoerythrophyllum recurvirostrum (Hedw.) P.C. Chen. Міжгірський р-н, г. Негровець (Зеров, Партика, 1975). Oxystegus tenuirostris (Hook. & Taylor) A.J.E.Sm. Міжгірський р-н, г. Негровець (Зеров, Партика, 1975). Syntrichia virescens (De Not.) Ochyra. Міжгірський р-н, г. Кам’янка (Вірченко) (Zelenko et al., 1997). Tortella humilis (Hedw.) Jenn. Міжгірський р-н, г. Негровець (Зеров, Партика, 1975). Tortella tortuosa (Hedw.) Limpr. Міжгірський р-н, г. Негровець (Бачурина, Мельничук, 1988). Tortula hoppeama (Schultz) Ochyra. Міжгірський р-н, г. Негровець (Зеров, Партика, 1975). Tortula lanceola R.H. Zander. Міжгірський р-н, г. Негровець (Бачурина, Мельничук, 1988). Tortula modica R.H. Zander. Міжгірський р-н, г. Негровець (Зеров, Партика, 1975). Tortula subulata Hedw. Міжгірський р-н, с. Синевирська Поляна (Бондар, Улична, 1985) Splachnum ampullaceum Hedw. Міжгірський р-н, с. Синевир (Boros, Vajda, 1968-69). Taylora tenuis (Dicks.) Schimp. Міжгірський р-н, Синевирське л-во, ур. Великий Кривульський (Зеров, Партика, 1975) Національний природний парк «Синевир» 344 Продовження табл. Г.4 1 Orthotrichales 2 Orthotrichaceae Arn. Bryales Bartramiaceae Schwagr. Bryaceae Schwagr. Mielichhoferiaceae Schimp Cinclidiaceae Kindb. Plagiomniaceae T.J. Kop. Aulacomniaceae Schimp Hypnales Fontinalaceae Schimp Climaciaceae Kindb. Amblystegiaceae Kindb. 3 Orthotrichum pumilum Sw. ex anon. Міжгірський р-н, с. Синевир (Вірченко). Orthotrichum speciosum Nees. Міжгірський р-н, окол. оз. Синевир (Вірченко). Orthotrichum stramineum Hornsch. Ex Brid. Міжгірський р-н, с. Колочава (Бачурина, Мельничук, 1989). Orthotrichum striatum Hedw. Міжгірський р-н, окол. с. Синевир (Вірченко). Ulota crista (Hedw.) Brid. Міжгірський р-н. г. Негровець (Зеров, Партика, 1975) Bartramia ithyphylla Brid. Міжгірський р-н, г. Негровець (Зеров, Партика, 1975). Philonotis Fontana (Hedw.) Brid. Міжгірський р-н, с. Негровець, (Андрієнко, Попович, 1981) Bryum argenteum Hedw. Міжгірський р-н, окол. с. Синевир (Вірченко). Bryum moravicum Podp. Міжгірський р-н, г. Кам’янка, (Вірченко). Bryum pseudotriquetrum (Hedw.) P. Gaertn. et al. Міжгірський р-н, окол. с. Негровець (Вірченко) Pohlia elongate Hedw. Міжгірський р-н, г. Негровець (Зеров, Партика, 1975). Pohlia nutans (Hedw.) Lindb. Міжгірський р-н, г. Кам’янка (Вірченко). Pohlia wahlenbergii (F. Weber & D. Mohr) A.L. Andrews. Міжгірський р-н, окол. с. Синевир (Вірченко) Rhizomnium magnifolium (Horik.) T.J. Kop. Міжгірський р-н, с. Синевир (Вірченко). Rhizomnium punctatum (Hedw.) T.J. Kop. Міжгірський р-н, с. Негровець (Андрієнко, Попович, 1981), оз. Озірце (Попович, Андрієнко, 1982) Plagiomnium affine (Blandow ex Funck) T.J. Kop. Міжгірський р-н, с. Негровець (Зеров, Партика, 1975). Plagiomniatum elatum (Bruch & Schimp.) T.J. Kop. Міжгірський р-н, с. Негровець (Вірченко). Plagiomnatum undulatum (Hedw.) T.J. Kop. Міжгірський р-н, с. Негровець (Андрієнко, Попович, 1981), оз. Озірце (Попович, Андрієнко,1982) Aulacomnium palustre (Hedw.) Schwagr. Міжгірський р-н, оз.Озірце (Попович, Андрієнко, 1982) Fontinalis antipyretica Hedw. Міжгірський р-н, окол. с. Синевир (Вірченко) Сlimacium dendroides (Hedw.) F. Weber & D. Mohr. Міжгірський р-н, окол. с. Синевир, с. Негровець (Вірченко) Amblystegium serpens (Hedw.) Schimp. Міжгірський р-н, окол. с. Синевир (Вірченко). Сampylium stellatum (Hedw.) Lange & C.E.O. Jensen. Міжгірський р-н, с. Негровець (Вірченко). Cratoneuron filicinum (Hedw.) Spruce. Міжгірський р-н, с. Негровець (Андрієнко, Попович, 1981). Drepanocladus sendtneri (Schimp. ex H. Mull.) Marnst. Міжгірський р-н, с. Негровець (Андрієнко, Попович, 1981). Hygroamblystegium tenax (Hedw.) Jenn. Міжгірський р-н, біля оз. Синевир (Вірченко). Hygrohypnum duriusculum (De Not.) D.W. Jamieson. Міжгірський р-н, окол. с. Синевир (Вірченко, 2004). Додатки 345 Продовження табл. Г.4 1 2 3 Hygrohypnum luridum (Hedw.) Jenn. Міжгірський р-н, окол. с. Синевир (Вірченко, 2004). Palustrialla commutata (Hedw.) Ochura. Міжгірський р-н, с. Негровець (Андрієнко, Попович, 1981). Palustrialla decipiens (De Not.) Ochura Міжгірський р-н, с. Негровець (Вірченко). Sanionia uncpnaia (Hedw.) Loeske Міжгірський р-н, окол. с. Синевиp (Вірченко) Calliergonaceae (Kanda) Vanderp. et al. Calliergon cordifolium (Hedw.) Kinbd. Міжгірський р-н, оз. Синевир (Вірченко). Calliergon giganteum (Schimp.) Kindb. Міжгірський р-н, с. Негровець (Вірченко). Hamatocaulis vernicosus (Mitt.) Hedenas. Міжгірський р-н, с. Синевир (Boros, Vajda, 1968-69). Scorpidium cossonii (Schimp.) Hedenas. Міжгірський р-н, с. Негровець (Андрієнко, Попович, 1981). Straminergon stramineum (Dicks. еx Brid.) Hedenas. Міжгірський р-н, с. Негровець (Андрієнко, Попович, 1981), оз. Озірце (Попович, Андрієнко, 1982). Warnstorfia exannulata (Schimp.) Loeske. Міжгірський р-н, с. Негровець (Андрієнко, Попович, 1981). Warnstorfia fluitans (Hedw.) Loeske. Міжгірський р-н, с. Синевир (Boros, Vajda, 1968-69), c. Негровець (Андрієнко, Попович, 1981) Leskeaceae Schimp. Leskea polycarpa Hedw. Міжгірський р-н, г. Кам’янка (Вірченко). Pseudoleskeella nervosa (Brid.) Nyholm. Міжгрський р-н, с. Синевир, (Зеров, Партика, 1975). Thuidiaceae Schimp. Abietinella abietina (Hedw.) M. Fleisch. Міжгірський р-н, с. Негровець (Вірченко). Thidium delicatulum (Hedw.) Shimp. Міжгірський р-н, г. Стримба, с. Колочава (Слободян). Thidium tamariscinum (Hedw.) Shimp. Міжгірський р-н, с. Синевир, ур. Великий Кривульський (Зеров, Партика, 1975) Brachytheciaceae Shimp. Brachytheciastrum velutinum (Hedw.) Ignatov & Huttunen. Міжгірський р-н, с. Синевир (Зеров, Партика, 1975). Brachythecium rivulare Schimp. Міжгірський р-н, с. Негровець (Андрієнко, Попович, 1981). Brachythecium rutabulum (Hedw.) Schimp. Міжгірський р-н, оз. Синевир (Вірченко). Brachythecium salebrosum (Hoffm. ex F. Weber & D. Mohr) Schimp. Міжгірський р-н, г. Стримба (Зеров, Партика, 1975). Eurhynchium angustirete (Broth.) T.J. Kop. Міжгірський р-н, окол. с. Синевир (Вірченко). Homalothecium sericeum (Hedw.) Shimp. Міжгірський р-н, г. Стримба (Зеров, Партика, 1975). Oxyrrhynchium hians (Hedw.) Loeske. Міжгірський р-н, окол. с. Негровець (Вірченко). Platyhypnidium riparioides (Hedw.) Dixon. Міжгірський р-н, окол. с. Синевир (Вірченко). Sciuro-hypnum populeum (Hedw.) Ignatov & Huttunen. Міжгірський р-н, г. Стримба (Зеров, Партика, 1975), оз. Синевир (Вірченко). Sciuro-hypnum reflexum (Starke) Ignatov & Huttunen. Міжгірський р-н, г. Кам’янка (Вірченко) Національний природний парк «Синевир» 346 Продовження табл. Г.4 1 2 3 Hypnaceae Schimp. Сallicladium haldanianum (Grev.) H.A. Crum. Міжгірський р-н, оз. Синевир (Вірченко). Calliergonella cuspidate (Hedw.) Loeske. Міжгірський р-н, с. Негровець (Андрієнко, Попович, 1981). Calliergonella lindbergii (Mitt.) Hedenas. Міжгірський р-н, с. Негровець (Вірченко). Ctenidium molluscum (Hedw.) Mitt. Міжгірський р-н, с. Негровець (Зеров, Партика, 1975). Homomallium incurvatum (Schrad. ex Brid.) Loeske. Міжгірський р-н, Синевирське л-во, ур. Великий Кривульський (Зеров, Партика, 1975). Hypnum cupressiforme Hedw. Міжгірський р-н, Синевирське л-во, ур. Великий Кривульський (Партика), оз. Синевир (Вірченко). Hypnum pallescens (Hedw.) P. Beauv. Міжгірський р-н, оз. Синевир (Вірченко). Ptilium crista-castrensis (Hedw.) De Not. Міжгірський р-н, с. Синевир, оз. Синевир (Вірченко). Pylaisia polyantha (Hedw.) Schimp. Міжгірський р-н, окол. с. Синевир (Вірченко) Pteriunandraceae Schimp. Pterygynandrum filiforme Hedw. Міжгірський р-н, г. Негровець (Зеров, Партика, 1975), с. Колочава, оз. Синевир (Улична), г. Стримба (Мельничук) Hylocomiaceae (Broth.) M. Fleisch. Hylocomium splendes (Hedw.) Schimp. Міжгірський р-н, оз. Озірце (Попович, Андрієнко, 1982). Pleurozium schrebei (Willd. ex Brid.) Mitt. Міжгірський р-н, оз. Озірце (Попович, Андрієнко, 1982). Rhytidiadelphus squarrosus (Hedw.) Warnst. Міжгірський р-н, с. Негровець (Зеров, Партика, 1975) Plagiotheciaceae (Broth.) M. Fleisch. Herzogiella seligeri (Brid.) Z. Iwats. Міжгірський р-н, г. Кам’янка (Вірченко). Plagiothecium cavifolium (Brid.) Z. Iwats. Міжгірський р-н, окол. с. Синевир (Вірченко). Plagiothecium curvifolium Schlieph. ex Limpr. Міжгірський р-н, г. Кам’янка (Вірченко). Plagiothecium denticulatum (Hedw.) Schimp. Міжгірський р-н, г. Кам’янка (Вірченко). Plagiothecium laetum Schimp. Міжгірський р-н, г. Негровець (Слободян), г. Кам’янка (Вірченко). Plagilathecium latebricola Schimp. Міжгірський р-н, Синевирське л-во, ур. Великий Кривульський (Зеров, Партика, 1975). Plagiothecium nemorale (Mitt.) Jaeq. (P. sylvaticum). Міжгірський р-н, хр. Пішконя (Малиновський, Крічфалушій, 2000). Plagiothecium undulatum (Hedw.) Shimp. Міжгірський р-н, г. Стримба, Синевирське л-во, ур. Великий Кривульський (Зеров, Партика, 1975) Pylaisiadeiphaceae Goffinet & W.R. Buck Platygyrium repens (Brid.) Schimp. Міжгірський р-н, окол. с. Синевир (Вірченко) Leucodontaceae Schimp. Antitrichia curtipendula (Hedw.) Brid. Міжгірський р-н, оз. Синевир (Вірченко) (Zelenko et al., 1997). Leucodon sciuroides (Hedw.) Schwagr. Міжгірський р-н, окол. с. Синевир. г. Кам’янка (Вірченко) Neckeraceae Schump. Neckera pumila Hedw. Міжгірський р-н, оз. Синевир, (Вірченко) (Zelenko et al., 1997) Додатки 347 Продовження табл. Г.4 1 2 3 Lembophyllaceae Broth Isothecium alopecuroides (Lam. ex Dubois) Isov. Міжгірський р-н, г. Негровець (Слободян), оз. Синевир (Вірченко) Anomodontaceae Kindb. Anomodon longifolius (Schleich. ex Brid.) Hartm. Міжгірський р-н. г. Негровець (Зеров, Партика, 1975). Anomodon rugelii (Mull. Hal.) Keissl. Міжгірський р-н, г. Кам’янка (Вірченко) (Zelenko et al., 1997). Anomodon viticuosus (Hedw.) Hook. & Taylor. Міжгірський р-н, г. Кам’янка (Вірченко) Національний природний парк «Синевир» 348 Додаток Д. Ліси Національного природного парку «Синевир» Таблиця Д.1 Класифікаційна схема лісової рослинності НПП «Синевир» Тип рослинності. Ліси. Silvae. А. КЛАС ФОРМАЦІЙ. ХВОЙНІ ЛІСИ – SILVAE ACICULARES Група формацій. Темнохвойні ліси. Silvae obscuroaciculares Формація – Piceeta abietis Субформація Група асоціацій Асоціація 1 2 3 Piceeta abietis nuda Piceeta hylocomniosa P. athyrioso (filicis-feminae) – hylocomiosum, P. calamagrostidoso (arundinaceae) – hylocomiosum, P. caricoso (pilosae) – hylocomiosum, P. dryopteridoso (filicis-maris) – hylocomiosum, P. hylocomiosum. P. luzudoso (luzuloiditis) – hylocomiosum, P. luzulosum (sylvaticae) – hylocomiosum, P. majanthemozo (bifolii) – hylocomiosum, P. oxalidoso (acetosellae) – hylocomiosum, P. vaccinioso (myrtilli) – hylocomiosum, P. nudum, P. ruboso (serpentis) – hylocomiosum Piceeta polytrichosa P. polytrichosum (communis) Piceeta sphagnosa Piceeta dryopteridosa Piceeta catamagrostidosa Piceeta mercurialidosa P. sphagnosum, P. vaccinioso (myrtilli) – sphagnosum, P. polytricho (communis) – sphagnosum P. athyriosum (distentifolii), P. athyriosum (filicis-feminae), P. dryopteridosum (filicis-maris), P. athyriosum (filicis-feminae) – polytrichosum** P. catamagrostidosum (arundinacea), P. catamagrostidosum (villosae), P. filipendulosum (denudatae), P. luzulosum (luzuloiditis), P. luzulosum (sylvaticae), P. nardosum (strictae), P. poosum (chaixii), P. catamagrostidoso (arndinaceae) – polytrichosum**, P. loniceroso (nigrae) – luzulosum (sylovaticae)** P. mercurialidosum (perennis), P. petasilosum (albi), P. impatietosum (noli-tangeris), P. petasitosum (hybridi)** Piceeta oxalidosa P. galeobdolosum (lutei), P. galiosum (odorati), P. majanthemosum (bifolii), P. oxolidosum (acelosellae) Piceeta vacciniosa P. vacciniosum (myrtilli), P. vaccinioso (myrtilli) – polytrichosum**. Piceeta juniperosa P. juniperoso (communis) – vacciniosum (myrtilli), P. juniperoso (communis) – vaccinioso (myrtilli) – hylocomiosum Piceeta pinetosa Piceeta rubosa P. pinetoso (mugi) – calamagrostidosum (villosae), P. pinetoso (mugi) – vacciniosum (myrtilli), P. pinetoso (mugi) – vaccinioso (myrtilli) – hylocomiosum, P. pinetoso (mugi) – sphagnosum P. ruboso (hirti) – athyriosum (filicis-feminae), P. ruboso (hirti) – calamagrostidosum (arundinaceae), P. ruboso (hirti) nudum** Додатки 349 Продовження табл. Д.1 1 2 Abieto (albae) – Piceeta Abieto – Piceeta hylocomiosa Abieto – Piceeta oxalidosa A.-P. oxalidosum (acetosellae), A.-P. ruboso (hirtae) – oxalidosum (acetosellae) A.-P. athyriosum (filicis-feminae), A.-P. dryopteridae (filicis-maris) Abieto – Piceeta calamagrostidosa A.-P. calamagrostidosum (arundinaceae), A.-P. luzulosum (sylvaticae) A.-P. vacciniosum (myrtilli) Abieto – Piceeta mercurialidosa A.-P. galiosum (odorati), A.-P. mercurialidosum (perennis) Fageto – Piceeta hylocomiosa F.-P. dentarioso (glandulosae) – hylocomiosum, F.-P. galiosum (odorati) – hylocomiosum, F.-P. oxalidoso (acetosellae) – hylocomiosum, F.-P. ruboso (serpentis) – hylocomiosum, F.-P. hylocomiosum Fageto – Piceeta vacciniosa F.-P. vacciniosum (myrtilli) Fageto – Piceeta calamagrostidosa F.-P. calamagrostidosum (arundinaceae), F.-P. luzulosum (sylvaticae) Fageto – Piceeta dryopteridosa F.-P. dryopteridosum (filicis-maris), F.-P. athyriosum (filicis-feminae)**, F.-P. ruboso (hirti) – athyriosum (filicis-feminae) Fageto – Piceeta oxalidosa Pineto (cembrae ) – Piceeta A.-P. calamagrostidoso (arundinaceae) – hylocomiosum, A.-P. hylocomiosum, A.-P. majanthemoso (bifolii) – hylocomiosum, A.-P. oxalidoso (acelosellae) – hylocomiosum, A.-P. pelasitoso (albi) – hylocomiosum, A.-P. vaccinioso (myrtilli) – hylocomiosum, A.-P. ruboso (caesii) – hylocomiosum Abieto – Piceeta dryopteridosa Abieto – Piceeta vacciniosa Fageto (sylvaticae) – Piceeta 3 F.-P. oxalidosum (acetosellae), F.-P. petasilosum (albi), F.-P. mercurialidosum (perennis)**, F.-P. nudum**, F.-P. stellariosum (nemori)** Pineto – Piceeta hylocomiosa P.-P. hylocomiosum, P.-P. vaccinioso (myrtilli) – hylocomiosum Pineto – Piceeta vacciniosa P.-P. vaccinioso (myrtilli) – sphagnosum, P.-P. Vacciniosum (myrtilli), P.-P. dryopteridasum (dilatatae) Acereto (pseudoplatani) – Piceeta Acereto – Piceeta athyriosa A.-P. athyriosum (filicis-feminae)** Pineto (sylvestris ) – Piceeta Pineto – Piceeta hylocomiosa Abieta (albae) – Fageto (sylvestris) – Piceeta P.-P. caricoso (tlongatae) – hylocomiosum, P.-P. majanthemoso (bifolii) – hylocomiosum, P.-P. vaccinioso (myrtilli) – hylocomiosum Pineto – Piceeta oxalidosa P.-P. oxalidosum (acetosellae) Pineto – Piceeta vacciniosa P.-P. vacciniosum (myrtilli), P.-P. athyriosum (filicis-feminae) Abieto – Fageto – Piceeta dryopteridosa A.-F.-P. athyriosum (filicis-feminae), A.-F.-P. dryopteridosum (filicis-maris) Abieto – Fageto – Piceeta oxalidosa A.-F.-P. oxalidosum (acetosellae) Abieto – Fageto – Piceeta mercurialidosa A.-F.-P. mercurialidosum (perennis), A.-F.-P. galeobdolosum (lutei), A.-F.-P. pelasitosum (albis), A.-F.-P. pelasitoso (albi) – polytrichosum Національний природний парк «Синевир» 350 Продовження табл. Д.1 1 Fageto (sylvestris) – Abieto (albae) – Piceeta 2 3 Abieto – Fageto – Piceeta rubosa A.-F.-P. ruboso (hirti) – athyriosum (filicis-feminae)**, A.-F.-P. ruboso (hirti) – mercurialidosum (perennis)** Abieto – Fageto – Piceeta vacciniosa A.-F.-P. vacciniosum (myrtilli), A.-F.-P. luzulosum (sylvaticae) Fageto – Abieto – Piceeta hylocomiosa F.-A.-P. calamagrostidoso (arundinaceae) – hylocomiosum, F.-A.-P. vaccinioso (myrtilli) – hylocomiosum, F.-A.-P. vacciniosum (myrtilli) Fageto – Abieto – Piceeta dryopteridosa F.-A.-P. dryopteridosum (filicis-maris), F.-A.-P. athyriosum (filicis-feminae), F.-A.-P. petasitosum (albi) Fageto – Abieto – Piceeta calamagrostidosa F.-A.-P. calamagrostidosum (arundinaceae), F.-A.-P. luzulosum (sylvaticae) Fageto – Abieto – Piceeta caricosa F.-A.-P. caricosum (pilosae), F.-A.-P. galeobdolosum (lutei), F.-A.-P. galiosum (odorati) Fageto – Abieto – Piceeta oxalidosa F.-A.-P. oxalidosum (acetosellae) Fageto – Abieto – Piceeta corylosa F.-A.-P. coryloso (avellanue) – athyrioso (filicis-feminae) – hylocomiosum Формація – Abieto albae Abieta albae nudo Fageto (sylvaticae) – Abieta Abieta hylocomiosa A. galiosum (odorati) – hylocomiosum, A. hylocomiosum, A. luzuloso (luzuloiditis) – hylocomiosum, A. majanthemoso (bifolii) – hylocomiosum, A. mercuriolidoso (perennis) – hylocomiosum, A. oxalidoso (acetosellae) – hylocomiosum, A. vaccinioso (myrtilli) – hylocomiosum Abieta oxalidosa A. oxalidosum (acetosellae), A. galiosum (odorati), A. dentariosum (glandulosae), A. impatientosum (noli-tangeris) Abieta vacciniosa A. vacciniosum (myrtilli) Fageto – Abieta hylocomiosa F.-A. luzuloso (luzuloiditis) – hylocomiosum, F.-A. nudum, F.-A. dentarioso (glandulosae) – hylocomiosum, F.-A. hylocomiosum, F.-A. oxalidoso (acetosellae) – hylocomiosum Fageto – Abieta dryopteridosa F.-A. athyriosum (filicis-feminae), F.-A. dryopteridosum (filicis-maris), F.-A. calamagrostidosum (villosae) Fageto – Abieta caricosa F.-A. caricosum (pilosae), F.-A. mercurialidosum (perennis), F.-A. dentariosum (glandulosae), F.-A. galeobdolosum (lutei), F.-A. galiosum (odorati) Fageto – Abieta oxalidosa F.-A. oxalidosum (acetosellae) Fageto – Abieta vacciniosa F.-A. vacciniosum (myrtilli), F.-A. petasitosum (albae) Додатки 351 Продовження табл. Д.1 1 Piceeto (abietis) – Abieta 2 Fageto – Abieta hylocomiosa Piceeto – Abieta rubosa Piceeto – Abieta dryopteridosa Piceeto – Abieta oxalidosa Piceeto – Abieta vacciniosa Fageto (sylvaticae) – Piceeto (abietis) – Abieta Fageto – Piceeto – Abieta hylocomiosa Fageto – Piceeto – Abieta dryopteridosa Fageto – Piceeto – Abieta mercuriolidosa Fageto – Piceeto – Abieta oxalidosa Piceeto (abietis) – Fageto (sylvaticae) – Abieta Fageto – Piceeto – Abieta vacciniosa Piceeto (abietis) – Fageto (sylvaticae)- Abieta Piceeto – Fageto – Abieta caricosa 3 P.-A. athyriosa (filicis-feminae) – hylocomiosum, P.-A. calamagrostidoso (arundinaceae) – hylocomiosum, P.-A. hylocomiosum, P.-A. nudum, P.-A. oxalidoso (acetosellae) – hylocomiosum, P.-A. petasitoso (albae) – hylocomiosum, P.-A. vaccinioso (myrtilli) – hylocomiosum P.-A. ruboso (hirti) – hylocomiosum, P.-A. rubosum (caesii) nudum P.-A. athyriosum (filicis-feminae), P.-A. dryopteridosum (filicis-maris), P.-A. festucosum (altissimae) P.-A. oxalidosum (acetosellae), P.-A. galiosum (odorati), P.-A. asarosum (europaei) P.-A. vacciniosum (myrtilli), P.-A. petasidosum (albae) F.-P.-A. calamagrostidoso (arundinaceae) – hylocomiosum, F.-P.-A. luzuloso (luzuloiditis) – hylocomiosum, F.-P.-A. oxalidoso (acetosellae) – hylocomiosum, F.-P.-A. nudum, F.-P.-A. calamagrostidosum (arundinaceae) F.-P.-A. athyriosum (filicis-feminae), F.-P.-A. dryopteridosum (filicis-maris) F.-P.-A. mercuriolidosum (perennis), F.-P.-A. pelasitosum (albae) F.-P.-A. oxalidosum (acetosellae), F.-P.-A. caricosum (sylvestris), F.-P.-A. caricosum (pylosae) F.-P.-A. vacciniosum (myrtilli) P.-F.-A. athyriosum (filicis-feminae), P.-F.-A. calamagrostidosum (arundinaceae), P.-F.-A. festucosum (altissimae) P.-F.-A. caricosum (pilosae), P.-F.-A. dentariosum (glandulosae), P.-F.-A. gal[osum (odorati), P.-F.-A. mercurialidosum (perennis) P.-F.-A. oxalidosum (acetosellae), P.-F.-A. nudum P.-F.-A. petasitosum (albi), P.-F.-A. salviosum (glutinosae) P.-F.-A. vacciniosum (myrtilli) Piceeto – Fageto – Abieta oxalidosa Piceeto – Fageto – Abieta petasitosa Piceeto – Fageto – Abieta vassiniosa Б. КЛАС ФОРМАЦІЙ. ЛИСТЯНІ ЛІСИ – SILVAE FOLIOSAE Група формацій. Широколистяні ліси – Silvae folioaestilignosa Формація – Acereta pseudoplatani Acereta pseudoplatani Acereta dryopteridosa A. athyriosum (filicis-feminae), nuda A. dryopteridosum (filicis-maris), A. phyllitidosum (scolopendrii) Acereta petasitosa A. impatientosum (noli-tangeris), A. lunariosum (redivivae), A. mercurialidosum (perennis), A. petasitosum (albae), A. urticosum (dioicae), A. salviniosum (glutinosae)* Національний природний парк «Синевир» 352 Продовження табл. Д.1 1 2 3 Ulmeto (scabrae) – Fraxineto (excelsioris) – Acereta Ulmeto – Fraxineto – Acereta phyllitidosa U.-F.-A. phyllitidosum (scolopendrii) Формація – Fageta sylvaticae Fageta sylvaticae nuda Fageta adenostillosa F. adenostyllosum (alliarie), F. calamagrostidosum (villosae), F. hylocomiosum, F. luzulosum (luzuloiditis), F. luzulosum (sylvaticae), F. calamagrostidosum (arundinaceae), F. vacciniosum (myrtilli), F. vaccinioso (myrtilli) – polytrichosum Fageta petasinosa F. aegopodiosum (podagrariae), F. alliosum (ursini), F. asarosum (europaei), F. equisetosum (telmateiae), F. impatientosum (noli-tangeris), F. lunariosum (redivivae), F. petasitosum (albi), F. symphitosum (cordatae), F. urticosum (dioicae) Fageta dryopteridosa F. athyriosum (filicis-feminae), F. dryopteridosum (filicis-maris), F. phyllitidosum (scolopendrii), F. pteridiosum (aquilini), F. dryopteridosum (carthusianae), F. matteuciosum (strutiopteris) Fageta caricosa F. caricosum (brisoiditis), F. caricosum (pilosae), F. dentariosum (glandulosae), F. convallariosum (majalis), F. aposeridosum (foetidae,), F. stellariosum (holosteae), F. vincosum (minoris), F. stellariosum (nemori), F. dentariosum (bulbiferae) Fageta festicosa F. festicosum (altissimae), F. festicosum (drymeja), F. melicosum (uniflorae), F. poosum (chaixii), F. sesteriosum (heuffleranae) Fageta galiosa F. galiosum (odorati), F. galeobdolosum (lutei) Fageta mercurialidosa F. mercurialidosum (perennis), F. salviosum (glutinosae), F. saniculosum (europaei), F. scopoliosum (carniolicaea) Fageta oxalidosa F. oxalidosum (acetosellae), F. majanthemosum (bifolii), F. vacciniosum (myrtilli), F. nudum Fageta corylosa F. coryllosum (avellanae) nudum, F. corylloso (avellanae) – calamagrostidosum (arundinaceae), F. corylloso (avellanae) – caricosum (pilosae) Додатки 353 Продовження табл. Д.1 1 Abieto (albae) – Fageta Acereto (pseudoplatani) – Fageta 2 3 Fageta rubosa F. rubosum (caesii) nudum, F. ruboso (hirti) – galiosum (odorati), F. ruboso (hirti) nudum, F. ruboso (hirti) – calamagrostidosum (arundinaceae)**, F. ruboso (hirti) – dryopteridosum (carthusianae), F. ruboso (hirti) – dryopteridosum (filicis-maris)**, F. ruboso (hirti) – seneciosum (fuchsii), F. ruboso (hirti) – athyriosum (filicis-feminae), F. ruboso (hirti) – impatientosum (noli-tangeris), F. ruboso (hirti) – mercurialidosum (perennis), F. ruboso (hirti) – oxalidosum (acetosellae), F. ruboso (hirti) – symphytosum (cordatae) Fageta taxosa F. taxoso (baccatae) – galiosum (odorati), F. taxoso (baccatae) – mercurialidosum (perennis), F. taxoso (baccatae) nudum, F. taxoso (baccatae) – oxalidosum (acetosellae), F. taxoso (baccatae) – vacciniosum (myrtilli), F. taxoso (baccatae) – vacciniosum (vitis-idaeae) Abieto – Fageta aegopodiosa A.-F. aegopodiosum (podagrariae), A.-F. alliosum (ursini), A.-F. asarosum (europaei), A.-F. petasitosum (albi), A.-F. salviosum (glutinosae), A.-F. symphytosum (cordatae) Abieto – Fageta dryopteridosa A.-F. athyriosum (filicis-feminae), A.-F. dryopteridosum (filicis-maris), A.-F. luzulosum (luzuloiditis), A.-F. vacciniosum (myrtilli), A.-F. calamagrostidosum (arundinaceae) Abieto – Fageta caricosa A.-F. caricosum (pilosae), A.-F. festucosum (altissimae), A.-F. nudum, A.-F. hederosum (helicis), A.-F. dentariosum (glandulosae) Abieto – Fageta oxalidosa A.-F. galeobdolosum (lutei), A.-F. mercurialidosum (perennis), A.-F. oxalidosum (acetosellae), A.-F. galiosum (odorati) Abieto – Fageta rubosa A.-F. rubosum (hirti) nudum, A.-F. ruboso (hirti) – athyriosum (filicis-feminae)**, A.-F. ruboso (hirti) – calamagrostidosum (arundinaceae) Abieto – Fageta taxosa A.-F. taxoso (baccatae) – caricosum (pilosae), A.-F. taxoso (baccatae) – galeobdolosum (lutei), A.-F. taxoso (baccatae) – salviosum (glutinosae) Acereto – Fageta mercuriolidosa Acereto – Fageta athyriosa A.-F. aegopodiosum (podagrariae), A.-F. lunariosum (redivivae), A.-F. mercurialidosum (perennis), A.-F. petasitosum (albae), A.-F. symphytosum (cordatae), A.-F. salviosum (glutinosae) A.-F. athyriosum (filicis-feminae), A.-F. phyllitidosum scolopendriio, A.-F. vacciniosum (myrtilli), A.-F. dryopteridosum (filicis-maris)** Національний природний парк «Синевир» 354 Продовження табл. Д.1 1 Carpineto (betulis) – Fageta 2 Acereto – Fageta galiosa A.-F. caricosum (pilosae), A.-F. dentariosum (glandulosae), A.-F. galiosum (odorati), A.-F. nudum**, A.-F. oxalidosum (acetosellae)** Acereto – Fageta rubosa A.-F. ruboso (hirti) – dryopteridosum (filicis-maris)*, A.-F. rubosum (hirti) nudum Carpineto – Fageta aegopodiosa Carpineto – Fageta caricosa Carpineto – Fageta dryopteridosa C.-F. aegopodiosum (podagrariae), C.-F. aposeridosum (foetidae), C.-F. violosum (reichenbachianae) C.-F. caricosum (pilosae), C.-F. convallariosum (majalis), C.-F. dentariosum (bulbiferae), C.-F. vincosum (minoris), C.-F. luzulosum (luzuloiditis), C.-F. luzulosum (pilosae) C.-F. athyriosum (filicis- feminae), C.-F. dryopteridosum (filicis-maris), C.-F. hylocomiosum Carpineto – Fageta galiosa C.-F. galeobdolosum (lutei), C.-F. galiosum (odorati), C.-F. mercurialidosum (perennis), C.-F. saniculosum (europaei), C.-F. oxalidosum (acetosellae) Carpineto – Fageta rubosa C.-F. ruboso (hirti) – luzulosum (luzuloiditis) Carpineto – Fageta spiraeosa Piceeto (abietis) – Fageta 3 C.-F. spiraeoso (mediae) – mercurialidosum (perennis) Piceeto – Fageta mercuriolidosa P.-F. alliosum (ursini), P.-F. caricosum (sylvtstris), P.-F. dentariosum (glandulosae), P.-F. galiosum (odorati), P.-F. mercurialidosum (perennis), P.-F. galeobdolosum (lutei)**, P.-F. nudum** Piceeto – Fageta vacciniosa P.-F. luzulosum (luzuloiditis), P.-F. oxalidosum (acetosellae), P.-F. vacciniosum (myrtilli), P.-F. athyriosum (filicis-feminae), P.-F. dryopteriosum (filicis-maris), P.-F. luzulosum (sylvaticae), P.-F. petasitosum (albi) Piceeto – Fageta rubosa Pineto (sylvestris) – Fageta Pineto – Fageta vacciniosa Sorbeto (aucupariae) – Fageta Sorbeto – Fageta calamagrostidosa Fraxineto (exelcioris) – Fageta Fraxineto – Fageta mercurialidosa Tilieto (plathyphyllae) – Fageta Tilieto – Fageta sesleriosa P.-F. ruboso (hirti) – festucosum (altissimae)**, P.-F. rubosum (hirti) nudum**, P.-F. ruboso (hirti) – athyriosum (filicis-feminae)** P.-F. vacciniosum (myrtilli) S.-F. calamagrostidosum (arundinaceae)*, S.-F. calamagrostidosum (villosae), S.-F. vacciniosum (myrtilli) Mercurialidosum (perennis) T.-F. sesleriosum (heufleranae) Додатки 355 Продовження табл. Д.1 1 2 Abieto (albae) – Piceeto (abietis) – Fageta Abieto – Piceeto – Fageta dryopteridosa A.-P.-F. athyriosum (filicis-feminae), A.-P.-F. dryopteridosum (filicis-maris), A.-P.-F. lunariosum (redivivae), A.-P.-F. mercurialidosum (perennis), A.-P.-F. petasitosum (albi) Abieto – Piceeto – Fageta vacciniosa A.-P.-F. oxalidosum (acetosellae), A.-P.-F. vacciniosum (myrtilli) Abieto – Piceeto – Fageta galiosa A.-P.-F. caricosum (pilosae), A.-P.-F. dentariosum (glandulosae), A.-P.-F. galeobdolosum (lutei), A.-P.-F. galiosum (odorati), A.-P.-F. nudum Abieto – Piceeto – Fageta rubosa A.-P.-F. ruboso (hirti) – oxalidosum (acetosellae) Piceeto – Abieto – Fageta dryopteridosa P.-A.-F. athyriosum (filicis-feminae), P.-A.-F. dryopteridosum (filicis-maris), P.-A.-F. vacciniosum (myrtilli) Piceeto – Abieto – Fageta mercurialidosa P.-A.-F. galeobdolosum (lutei), P.-A.-F. mercurialidosum (perennis), P.-A.-F. oxalidosum (acetosellae), P.-A.-F. galiosum (odorati), P.-A.-F. stellariosum (holosteae), P.-A.-F. petasinosum (albi)** Piceeto – Abieto – Fageta rubosa P.-A.-F. rubosum (serpentis) nudum, P.-A.-F. nudum, P.-A.-F. ruboso (hirti) athyriosum (filicis-feminae)**, P.-A.-F. ruboso (hirti) nudum, P.-A.-F. oxalidosum (acetosellae)** Piceeto – Acereto – Fageta rubosa P.-A.-F. festucosum (altissimae)*, P.-A.-F. nudum*, P.-A.-F. ruboso (hirti) – dryopteridosum (filicis-maris)*, P.-A.-F. mercurialidosum (perennis) Piceeto (abietis) – Abieto (albae) – Fageta Piceeto (abietis) – Acereto (pseudoplatani) – Fageta 3 Група формацій. Дрібнолистяні ліси – Silvae parvifliosae Формація – Betuleta pendulae Betuleta pendulae Betuleta hylocomiosa B. callunoso (vulgaris) – hylocomiosum, B. hylocomiosum, B. molinioso (caeruleae) – hylocomiosum, B. pteridoso (aquilini) – hylocomiosum, B. vaccinioso (myrtilli) – hylocomiosum Betuleta polytrichosa B. callunoso (vulgaris) – polytrichosum, B. molinioso (caeruleae) – polytrichosum, B. polytrichosum, B. vaccinioso (myrtilli) – polytrichosum Betuleta moliniosa B. moliniosum (caeruleae), B. molinioso (caeruleae) – sphagnosum, B. athyriosum (filicis-feminae) Betuleta festucosa B. calamagrostidosum (epigeioris), B. festucosum (ovinae), B. festucosum (rubdae), B. nardosum (strictae) Betuleta callunosa B. callunosum (vulgaris) Betuleta pteridosa B. pteridosum (aquilini) Національний природний парк «Синевир» 356 Продовження табл. Д.1 1 2 3 Betuleta vacciniosa Betuleta galiosa B. vacciniosum (myrtilli) B. asarosum (europaei), B. caricosum (pilosae), B. dentariosum (glandulosae), B. galiosum (odorati), B. stellariosum (holosteae) Формація – Populeta tremulae Populeta tremulae nuda Populeta polytrichosa Populeta sphagnosa Populeta pteridiodosa Populeta stellariosa Populeta corylosa Populeta frangulosa Populeta rubosa P. molinioso (caeruleae) – polytrichosum, P. polytrichosum P. caricosum (lasiocarpae) – sphagnosum, P. phragmitoso (australis) – sphagnosum, P. thelypteridoso (palustris) – sphagnosum, P. vaccinioso (myrtilli) – sphagnosum P. vaccinioso (myrtilli), P. nudum, P. pteridiodosum (aquilini), P. calamagrostidosum (epigeioris) P. aristolochiosum (clematitis), P. caricosum (pilosae), P. convallariosum (majalis), P. galiosum (odorati), P. stellariosum (holosteae) P. coryloso (avellanae) – aegopodiosum (podagrariae), P. coryloso (avellanae) – caricosum (pilosae) P. franguloso (alni) – vaccinioso (myrtilli) – sphagnosum, P. franguloso (alni) – caricoso (juncellae) – sphagnosum, P. franguloso (alni) – convallariosum (majalis) P. rubosum (caesii) nudum, P. ruboso (hirti) – caricosum (brisoiditis) Формація – Alneta incanae Alneta incanae nuda Piceeto (abietis) – Alneta Alneta dryopteridosa A. athyriosum (filicis-feminae), A. dryopteridosum (filicis-maris), A. matteusiosum (struthiopteris) Alneta petasitosa A. calthosum (palustris), A. caricosum (brisoiditis), A. filipendulosum (denudatae), A. impatientosum (noli-tangeris), A. mercurialidosum (perennis), A. petasitosum (albi), A. petasitosum (kablikianae), A. salviosum (glutinosae) Alneta corylosa A. coryloso (avellanae) – caricosum (brisoiditis)** Alneta syringosa A. syringoso (josikaea) – calthosum (palustris), A. syringoso (josikaea) – caricosum (brisoiditis), A. syringoso (josikaea) – filipendulosum (denudatae) Piceeto – Alneta petasitosa P.-A. impatientosum (noli-tangeris), P.-A. petasitosum (albi) 357 Угруповання Зеленої книги України, які зростають на території НПП «Синевир» Угруповання букових лісів (Fageta sylvaticacae) з домінуванням у травостої листовика сколопендрового (Phyllitis scolopendrium). Голов’язово-буковий ліс сколопендроволистовиковий (Ulmeto (glabrae) – Fagetum (sylvaticaceae) phyllitidosum (scolopendrii)), яворово-буковий ліс сколопендроволистковий (Acereto (pseudoplatani) – Fagetum (sylvaticaceae) phyllitidosum (scolopendrii)), яворово-звичайноясеново-буковий ліс сколопендроволистковий (Acereto (pseudoplatani) – Fraxineto (excelsioris) – Fagetum (sylvaticaceae) phyllitidosum (scolopendrii)). Угруповання букових лісів (Fageta sylvaticaceae) з домінуванням у травостої лунарії оживаючої (Lunaria rediviva). Буковий ліс лунарієвий (Fageta (sylvaticacae) lunariosum (redivivave)), ялицево-буковий ліс лунарієвий (Abieto (alba) – Fagetum (sylvaticacae) lunariosum (redivivave)), ялицево-ялиново-буковий ліс лунарієвий (Abieto (alba) – Piceeto (abietis) – Fagetum (sylvaticacae) lunariosum (redivivave)). Угруповання букових лісів (Fageta sylvaticaceae) з домінуванням у травостої скополії карніолійської (Scopolia carniolica). Буковий ліс скополієвий (Fagetum (sylvaticae) scopoliosum (carnioliace)) Угруповання букових лісів (Fageta sylvaticaceae) з домінуванням у травостої цибулі ведмежої (Allium ursinum). Буковий ліс ведмежоцибулевий (Fageta sylvaticaceae) alliosum (ursini)), грабово-звичайно-дубовобуковий ліс ведмежоцибулевий (Carpineto (betuli) – Querceto (roboris) – Fagetum (sylvaticae) alliosum (ursini)), грабово-ялицево-буковий ліс ведмежоцибулевий (Carpineto (betuli)) – Abieto (albae) – Fagetum (sylvaticacae) alliosum (ursini)), яворово-буковий ліс ведмежоцибулевий (Acereto (pseudoplatani) – Fagetum (sylvaticacae) alliosum (ursini)), ялиново-буковий ліс ведмежоцибулевий (Piceeto (abietis) – Fagetum (sylvaticacae) alliosum (ursini)), ялиново-ялицево-буковий ліс ведмежоцибулевий (Piceeto (abietis) – Abieto (albae) – Fagetum (sylvaticacae) alliosum (ursini)), ялицево-буковий ліс ведмежоцибулевий (Abieto (albae) – Fagetum (sylvaticacae) alliosum (ursini)). Угруповання сіровільхових лісів (Alneta incanae) з домінуванням у травостої страусового пера звичайного (Matteuccia strunhiopteris). Сіровільховий ліс страусовоперовий (Alneta (incanae) matteucciosum (strunhiopteris)). Угруповання сіровільхових лісів (Alneta incanae) з домінуванням у травостої цибулі ведмежої (Allium ursinum). Сіровільховий ліс ведмежоцибулевий (Alnetum incanae) alliosum (ursini)). Угруповання ялинових лісів (Piceeta abietis). Клейковільхово-ялиновий ліс піхвовопухівковий (Alneto (glutinosae) – Piceetum (abietis) eriophorosum (vaginati)), клейковільхово-ялиновий ліс чорницевий (Alneto (glutinosae) – Piceetum (abietis) vacciniosum (myrtilli)), ялиновий ліс веснівково-зеленомоховий (Piceetum (abietis) majanthemoso (bifolii) – hylocomiosum), ялиновий ліс зеленомоховий (Piceetum (abietis) hylocomiosum), ялиновий ліс квасеницевий (Piceetum (abietis) oxalidosum (acetosellae)), ялиновий ліс чорницево-зеленомоховий (Piceetum (abietis)) vacciniosо (myrtilli)), ялиновий ліс чорницево-зеленомоховий (Piceetum (abietis) vacciniosо (myrtilli) – hylocomiosum), ялиновий ліс чорницево-сфагновий (Piceetum (abietis) vacciniosо (myrtilli) – sphagnosum). Угруповання ялинових лісів гірськососнових (Piceeta (abietis) pinetosa (mugi)). Ялиновий ліс гірськососново-волохатокуничниковий (Piceeta (abietis) pinetosa (mugi) – calamagrostidosum (villosae)), ялиновий ліс гірськососново-чорницевий (Piceetum (abietis) pinetoso (mugi) – vacciniosum (myrtilli)), ялиновий ліс гірськососново-чорницево-зеленомоховий (Piceeta (abietis) pinetosa (mugi) – vaccinioso (myrtilli) – hylocomiosum). Угруповання ялинових лісів сибірськоялівцевих (Piceeta (abietis) juniperosa (sibiricae)). Ялиновий ліс сибірськоялівцево-чорницевий (Piceeta (abietis) juniperosa (sibiricae) – vacciniosum (myrtilli)), ялиновий ліс сибірськоялівцево-чорницево-зеленомоховий (Piceeta (abietis) juniperosa (sibiricae) – vacciniosо (myrtilli) – hylocomiosum). 358 Національний природний парк «Синевир» Угруповання субформації звичайногоробиново-душекієвої (Sorbeto (aucupariae) – Duschekieta (viridis)). Волохатокуничниково-звичайногоробиново-душекієва (Sorbeto (aucupariae) – Duschekieta (viridis) calamagrostidosum (villosae)), очеретяно-куничниково-звичайногоробиново-душекієва (Sorbeto (aucupariae) – Duschekietum (viridis) calamagrostidosum (arundinaceae)). Угруповання формації сосни гірської (Pineta mugi). Карпатськощавелево-гірськососнова (Pinetum (mugi) rumicetosum (carpaticae)). Угруповання формації гірськососново-сфагнової (Pineto (mugi) – Sphagneta). Гірськососново-жовтоосоково-сфагнова (Pineto (mugi) caricoso (flavae) – sphagnosum (Sphagnum fallax, S. girgensohnii)), гірськососново-піхвовопухівково-малоквітковоосоково-сфагнова (Pineto (mugi) erioophoroso (vaginati) – caricoso (pauciflorae) – sphagnosum (S. magellanicum)), гірськососново-піхвовопухівково-сфагнова (Pineto (mugi) erioophoroso (vaginati) – sphagnosum (S. russowii)). Угруповання формації пригніченоялиново-сфагнової (Sphagneta depressipiceetosa). Пригніченоялиново-піхвовопухівково-андромедово-сфагнова (Depressipiceetum (abietis) eriophoroso (vaginati) – andromedoso (polifoliae) – sphagnosum (Sphagnum flexuosum, S. Magellanicum)), пригніченоялиново-піхвовопухівково-болотножуравлиново-сфагнова (Depressipiceetum (abietis) eriophoroso (vaginati) – oxycoccoso (palustris) – sphagnosum (S. Magellanicum)), пригніченоялиново-піхвовопухівковомалоквітковоосоково-сфагнова (Depressipiceetum (abietis) eriophoroso (vaginati) – caricoso (pauiciflorae) – sphagnosum (S. palustris, S. russowii)), пригніченоялиново-піхвовопухівково-сфагнова (Depressipiceetum (abietis) eriophoroso (vaginati) – sphagnosum (S. flexuosum)). Угруповання формацій шейхцерієво-сфагнової (Scheuchzerieto (palustris) – Sphagneta), осоковошейхцерієво-сфагнової (Cariceto – Scheuchzerieto (palustris) – Sphagneta). Багновоосоково-шейхцерієво-сфагнова (Cariceto (limosi)-Shceuchzerietum (palustris) sphagnosum (Sphagnum cuspidatum)), бобівниково-шейхцерієво-сфагнова (Menyantheto (trifoliate) – Shceuchzerietum (palustris) sphagnosum (S. palustris)), болотножуравлиново-шейхцерієво-сфагнова (Oxycocceto (palustris) – Shceuchzerietum (palustris) sphagnosum (S. obtusum)), ринхоспопово-шейхцерієво-сфагнова (Rhynchosporeto (albae) – Shceuchzerietum (palustris) sphagnosum (S. centrale, S. cuspidatum)), шейхцерієво-сфагнова (Shceuchzerietum (palustris) sphagnosum (S. fallax S. flexuosum)). Угруповання формації рдесника альпійського (Potamogetoneta alpine). Альпійськордесникова чиста (Potamogetoneta alpine purum), зануренокуширово-альпійськордесникова (Potamogetoneta (alpine) cerato – phyllosum (demersi)), напівзануренокуширово-альпійськордесникова (Potamogetonetum (alpini) ceratophyllosum (submersi)), триборозенчасторясково-альпійськордесникова (Potamogetonetum (alpini) lemnosum (trisulcae)). Додатки 359 Додаток Е. Гриби НПП «Синевир» Таблиця Е.1 Макроміцети НПП «Синевир» Порядок Родина Вид 1 2 3 Agaricales Agaricaceae Calvatia excipuliformis (Scop) Lycoperdon pyriforme Schaeff L. perlatum Pers L. nigrescens Pers Leucoagaricus holosericeus (Gillet) M.M. Moser Agaricus arvensis Schaef. A. сampestris (L.) Fr. A. bisporus (I.E.Lange) Imbach Lepiota cristata (Bolton) P. Kumm L. сlypeolaria Fr. L. brunneo-incarnata Chodat & C. Mart Makrolepiota procera (Scop) Сystoderma granulosum (Batsch) Fayod Cyathus striatus (Huds.) Willd. Amanitaceae Amanita rubescens Pers. A. excelsa (Fr.) Bertill. A. aspera (Pers.) Pers А. muscaria (L.:Fr.) Hook A. pantherina (DC.) Krombh A. virosa Bertill. Amanitopsis vaginata (Bull.) Roze Limacella guttata (Pers.) Konrad&Maubl Cortinariaceae Cortinarius alboviolaceus (Pers.) Fr. C. purpurascens Fr. C. violaceus (L.) Gray C. collinitus (Sowerby) Gray C. torvus (Fr.) Fr. C. brunneus (Pers.) Fr. C. elegantior (Fr.) Fr. C. laniger Fr C. trovialis J.E. Lang Cortinarius turgidus Fr. C. sanguinea (Fr.) C. сastaneus (Fr.) Fr. C. hemitrichus (Pers.) Fr. C. caerulescens (Schaeff.) Fr. Fistulinaceae Fistulina hepatica (Schaeff.) With Entolomataceae Еntoloma sericeus (Fr.) Quel E. hirtipes (Schumach.) M.M. Moser E. rhodophplium (Fr.) P. Kumm Clitopilus prunulus (Scop.) P. Kumm Exidiaceae Guepinia helveloides Fr. Hydnangiaceae Laccaria laccata (Scop.) Cooke L. amethystina Cooke Hygrophoraceae Hygrocybe conica (Schaef.) P. Kumm. Hygrophorus eburneus (Bull.:Fr.) Fr. H. olivaceoalbus (Fr.) Fr. Національний природний парк «Синевир» 360 Продовження табл. Е.1 1 2 3 Inocybaceae Inocybe cervicolor (Pers.) Quel I. patouillardii Bres. I. geophylla (Bull.) P. Kumm Lyophyllaceae Asterophora parasitica (Bull.) Singer Liophyllum infumatum (Bres) Lyophyllum connatum (Schumach.) Sing. L. rancidum (Fr.) Singer Marasmiaceae Pleurocibella porigens (Pers) Singer Marasmius alliaceus (Jacg.) Fr. M. oreades (Bolton) Fr. М. androsaceus L. Della Megacollybia platyphylla (Pers.) Kotl.&Pouzar Mycenaceae Mycena purpureofusca (Peck) Sacc M. vitilis (Fr.) Quel M. viscosa Secr.ex Maire М. polygramma (Bull.) Gray M. renati Quel M. epipterygia (Scop.) Gray M. acicula (Schaef.) P. Kumm M. rosea Gramberg Panellus stipticus (Bull.) P. Karst Сорrinaceae Coprinus atramentarius (Bull.) Fr. С. conatus Fr. C. disseminatus (Pers.) Gray Physalacriaceae Armillaria mellea (Vahl) P. Kumm Oudemansiella mucida (Schrad.) Hӧhn Xerula radicata (Relhan) Dorfelt Schizophyllaceae Schizophyllum commune Fr. Polyporaceae Trichaptum abietinum (Dicks.) Ryvarden Pleurotaceae Hohenbuehelia`geogenia (Fr.) Pluteaceae Pluteus salicinus (Pers.) P. Kumm P. umbrosus (Pers.) P. Kumm P. cervinus (Schaeff.) P. Kumm P. nanus (Pers.) P. Kumm Clavariadelphaceae Clavariadelphus pistillaris (Fr.) Donk ЧКУ Psathyrellaceae Psathyrella piluliformis (Bull.) P.D. Orton Strophariaceae Galerina hyphorum (Schrank.) Kuhner Hebeloma crustulinoforme (Bull.) Quel Gymnopilus hybridus (Gillet) Maire Hypholoma fasciculare (Huds.) P. Kumm H. capnoides (Fr.) P. Kumm H. sublateritium (Fr.) Quel H. epixanthum (Fr.) Quel Kuhneromyces mutabilis (Schaeff.: Fr.) Pholiota adiposa (Fr.) P. Kumm Ph. sguarrosa (Pers: Fr. P. Kumm) Ph. destruens (Brond.) Gillet Leratiomyces sguamosus (Pers) Bridge Spooner Додатки 361 Продовження табл. Е.1 1 2 3 Tricholomataceae Arrenia epichysium (Pers.) Redhead Clitocybe cerussata (Fr.) P. Kumm C. candicans (Pers.) P. Kumm C. infundibuliformis (Schaeff.) Quel Pleurotus ostreatus (Jacg.) P. Kumm Collybia butyraceae (Fr.) Catatelasma imperiale (Fr.) Sing ЧКУ Tricholomopsis decora (Fr.) Singer T. rutilans (Schaeff.) Singer Tricholoma portentosum (Fr.) Quel T. batschii Gulden T. vaccinum (Schaeff.) P. Kumm T. imbricatum (Fr.) P. Kumm T. saponaceum (Fr.) P. Kumm Lepista nuda (Bull.) Cooke Auriculariales Notassigned Pseudohydnum gelatinosum (Scop.) P. Karst Guepinia helvelloides (DC.) Fr. Boletales Boletaceae Boletus edulis Fr. B. impotinus Fr. B. luridus Schaeff. Fr. B. erythropus Pers. B. calopus Pers. B. rhodoxanthus (Krombh.) Kallenb B. rhodopurpureus Smotl. B. aereus Bull ЧКУ B. regius Kromdh ЧКУ Leccinum scabrum (Bull.) Gray L. vulpinum Watling L. versipelle (Fr.& Hok) Snell L. percandidum (Vassilcov) Watling L. griseum (Quel) Singer Pulverobolet ravenelii (Berk.& M.A.Curtis) Murtill Porphyrellus porphyrosporus (Fr.&.Hok). E-J. Gilbert Suillus piperatus (Bull.) Kuntze Suillus pruinatus Fr.& Hok Qell S. variegatus (Sw.) Richon & Roze S. collinitus (Fr.) Kuntze S. luteus (L.) Roussel Suillus grevillei (Korzah) Sing Strobilomyces strobiloceus (Scop.) Berk ЧКУ Xerocomus badius (Fr.) E.-J.Gilbert X. ferrugineus (Schaeff) Alessio Paxillaceae Gyrodon lividus (Bull.) Sacc Hygrophoropsis aurantica (Wulfen:Fr.) Maire Paxillus involutus (Batsch) Fr. Diplocystidiaceae Astracus hygrometricus (Pers.) Morgan Gomphidiaceae Chroogomphus rutilus (Schaef.) O.K. Mill Gomphidius glutinosus, (Schaeff.) Fr. Sclerodermataceae Scleroderma aurantium Pers. S. citrinum Pers. Dacrymycetales Dacrymycetaceae Calocera viscosa (Pers.) Fr. Guepinopsis buccina (Pers) L.L. Kenn Cantharellales Cantharellaceae Craterellus cornucopioides Fr. Cantharellus cibarius Fr. C. lutescens Fr. Національний природний парк «Синевир» 362 Продовження табл. Е.1 1 2 Clavulinaceae 3 Clavulina cristata (Holmsk.) J. Schröt C. coralloides (L.) J. Schröt C. rugosa (Bull.) J. Schröt Hydnaceae Hydnum repandum Fr. Geastrales Geastraceae Geastrum fornscatum (Huds.) Hook Sphaerobolus stellatus Tode Gloephyllales Gloephyllaceae Gomphales Gomphaceae Ramaria flava (Schaeff.) Quel R. formosa (Pers.) Quel R. stricta (Persel.) Quel R. mairei Donk Hydnellum Peckii Banker Thelephorales Bankeraceae Gyromitra esculenta (Pers.) Fr. Pezizales Discinaceae Peziza vesiculosa Bull. Gyromitra infula (Schaeff) Quel Morchellaceae Phallales Phallaceae Russulales Russulaceae Gloephyllum sepiarium (Wulfen) P. Karst. Morchella conica Pers. Anthurus archeri (Berk.) E. Fisch ЧКУ Mutinus Ravenelii (Berk.&M.A.Curtis) E. Fisch ЧКУ Lactarius rufus (Scop.) Fr. L. scrobiculatus (Scop.) Fr. L. uvidus (Fr.) Fr. L. insulsus (Fr.) Fr. L. thejogalus (Bull.) Gray L. trivialis (Fr.) Fr. L. flexuosus (Pers.) Gray L. rufus (Scop.) Fr. L. ozonites (Bull) Fr. L. camphoratus (Bull.) Fr. L. piperatus (L.) Pers. L. chrysorrheus Fr. L. sanguifluus (Paulet) Fr. ЧКУ L. chrysorrheus Fr. ЧКУ L. ichoratus (Batsch) Fr. L. glutinopallens E.H.Moller&J.E .Lange L. fuliginosus (Fr.) Fr. L. volemius (Fr.) Fr. L. volemus (Fr.) Fr. L. deliciosus (L.) Gray L. salmonicolor (L.) Fr. L. torminosus (Fr.) Gray Russula nigricans Fr. R. сyanoxantha (Sacc.) Fr. R. grisea Fr. R. integra (L.) Fr. R. laeta Jul. Schaff. R. xerampelina (Schaeff.) Fr. R. aurata Fr. R. brunneoviolacea Crawshay R. pectinata Fr. R. amethystina Quel R. pulchella I.G. Borschch R. consobrina (Fr.) Fr. R. vinosa Lindblad. Додатки 363 Продовження табл. Е.1 1 2 3 R. adusta (Pers.) Fr. R. fragilis Fr. R. nitida (Pers.) Fr. R. claroflava Grove R. emetica (Schaeff.) Pers. R. sanguinea Bull.ex Fr. R. decolorans (Fr.) Fr. R. pseudointegra Fr. R. emetica (Schaef) Pers. R. medulata Fr. R. viscida Kudrna Thelephorales Bankeraceae Thelephoraceae Sarcodon imbricatus (L.) P. Karst. Hydnellum Peckii Banken Thelephora palmata (Scop.) Fr. Національний природний парк «Синевир» 364 Таблиця Е.2 Анотований список грибів та грибоподібних організмів, виявлених на території НПП «Синевир» (експедиційні виїзди 2016 і 2018 рр.) ASCOMYCOTA Порядок Родина Вид 1 2 3 Helotiales Helotiaceae Ascocoryne sarcoides (Jacq.) J.W. Groves & D.E. Wilson Bisporella citrina (Batsch) Korf & S.E. Carp. Helotium schimperi Navashin Hymenoscyphus fructigenus (Bull.) Gray var. coryli Feuill Ombrophila ianthina P. Karst. O. violacea (Hedw.) Fr. Phaeohelotium epiphyllum (Pers.) Hengstm. Phaeohelotium fagineum (Pers.) Hengstm. Tatraea dumbirensis (Velen.) Svrček Lachnaceae Neobulgaria pura (Pers.) Petr Dermateaceae Mollisia cinerea (Batsch) P. Karst. Leotiales Leotiaceae Leotia lubrica (Scop.) Pers. Thelebolales Thelebolaceae Thelebolus stercoreus Tode Rhytismatales Rhytismataceae Rhytisma acerinum (Pers.) Fr. PEZIZOMYCETES Pezizales Ascobolaceae Ascobolus stercorarius (Bull.) J. Schröt Thecotheus pelletieri (P. Crouan & H. Crouan) Boud Ascodesmidaceae Lasiobolus intermedius J.L. Bezerra & Kimbr Pezizaceae Adelphella babingtonii (Sacc.) Pfister Peziza badia Pers. P. michelii (Boud.) Dennis Pyronemataceae Lamprospora crechqueraultii var. macracantha Boud Ramsbottomia asperior (Nyl.) Benkert & T. Schumach. Scutellinia decipiens Le Gal S. superba (Velen.) Le Gal S. trechispora (Berk. & Broome) Lambotte S. umbrorum (Fr.) Lambotte Trichophaea gregaria (Rehm) Boud. T. variornata Korf & W.Y. Zhuang T. woolhopeia (Cooke & W. Phillips) Boud Tuber rufum Picco SORDARIOMYCETES Sordariales Helminthosphariaceae Helminthosphaeria clavariarum (Desm.) Fuckel Xylariales Xylariaceae Hypoxylon fragiforme (Pers.) J. Kickx f. Xylaria hypoxylon (L.) Grev X. longipes Nitschke Додатки 365 Продовження табл. Е.2 1 2 3 ZYGOMYCOTA (MUCOROMYCOTA) NOT ASSIGNED Mucorales Pilobolaceae Pilobolus crystallinus (F.H. Wigg.) Tode MYCETOZOA Liceales Tubiferaceae Lycogala epidendrum (L.) Fr. Trichiales Arcyriaceae Arcyria obvelata (Oeder) Onsberg Trichiaceae Hemitrichia serpula (Scop.) Rostaf. ex Lister PROTOSTELIOMYCETES Physarales Physaraceae Fuligo leviderma H. Neubert, Nowotny & K. Baumann 366 Національний природний парк «Синевир» Таблиця Е.3 Фотографії грибів, зареєстрованих на території НПП «Синевир» в ур. Бункер, хвойно-широколистяний ліс, ур. Гедешова біля струмка, дорога до озера Озірце, ур. Рабачинка, ур. Гуколаня, буковий ліс, ур. Остріки, заказник «Омножанський». Фото – Щербакової Ю.В., аспірантки Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка A – Ascocoryne sarcoides (Jacq.) J.W. Groves & D.E. Wilson; B – Bisporella citrina (Batsch) Korf & S.E. Carp.; C – Helotium schimperi Navashin; D – Hymenoscyphus fructigenus var. coryli (Feuilleaub.) Hengstm.; E – Ombrophila ianthina P. Karst.; F – O. violacea (Hedw.) Fr.; G – Phaeohelotium epiphyllum (Pers.) Hengstm.; H – P. fagineum (Pers.) Hengstm.; I – Tatraea dumbirensis (Velen.) Svrcek; J – Neo ulgaria pura (Pers.) Petr.; K – Leotia lubrica (Scop.) Pers.; L – Ascobolus stercorarius (Bull.) J. Schröt; M – Adelphella babingtonii (Sacc.) Pfister; N – Peziza badia Pers. Додатки 367 Продовження табл. Е.3 A – Peziza michelii (Boud.) Dennis; B – Lamprospora crechqueraultii var. macracantha Boud.; C – Ramsbottomia asperior (Nyl.) Benkert & T. Schumach.; D – Scutellinia decipiens Le Gal; E – S. olivascens (Cooke) Kuntze; F – S. superba (Velen.) Le Gal; G – S. trechispora (Berk. & Broome) Lambotte; H – S. umbrorum (Fr.) Lambotte; I – Trichophaea gregaria (Rehm) Boud.; J – T. variornata Korf W.Y. Zhuang; K – T. woolhopeia (Cooke & W. Phillips) Boud.; L – Tuber rufum Picco; M – Helminthosphaeria clavariarum (Desm.) Fuckel; N – Hypoxylon fragiforme (Pers.) J. Kickx f.; O – Xylaria hypoxylon (L.) Grev. 368 Національний природний парк «Синевир» Продовження табл. Е.3 A – Cyathus striatus (Huds.) Willd.; B – Lycoperdon nigrescens Pers.; C – L. perlatum Pers.; D – L. pyriforme Schaeff.; E – Amanita muscaria (L.) Lam.; F – A. vaginata (Bull.) Lam.; G – Cortinarius sanguineus (Wulfen) Fr.; H – Fistulina hepatica (Schaeff.) With.; I – Asterophora parasitica (Bull.) Singer; J – Lyophyllum connatum (Schumach.) Singer; K – Pleurocybella porrigens (Pers.) Singer; L – Mycena acicula (Schaeff.) P. Kumm.; M – Panellus stipticus (Bull.) P. Karst.; N – Gymnopus androsaceus (L.) Della Maggiora & Trassinelli; O – Mycetinis alliaceus (Jacq.) Earle ex A.W. Wilson & Desjardin. Додатки 369 Продовження табл. Е.3 A – Armillaria mellea (Vahl) P. Kumm.; B – Oudemansiella mucida (Schrad.) Höhn.; C – Schizophyllum commune Fr.; D – Hypholoma lateritium (Schaeff.) P. Kumm.; E – Leratiomyces squamosus (Pers.) Bridge & Spooner; F – Tricholomopsis rutilans (Schaeff.) Singer; G – Guepinia helvelloides (DC.) Fr.; H – Pseudohydnum gelatinosum (Scop.) P. Karst.; I – Boletus erythropus Pers.; J – Chalciporus piperatus (Bull.) Bataille; K – Strobilomyces strobilaceus (Scop.) Berk.; L – Tylopilus porphyrosporus (Fr. & Hök) A.H. Sm. & Thiers; M – Scleroderma citrinum Pers.; N – Craterellus cornucopioides (L.) Pers.; O – C. lutescens (Fr.) Fr. 370 Національний природний парк «Синевир» Продовження табл. Е.3 A – Clavulina coralloides (L.) J. Schröt.; B – C. rugosa (Bull.) J. Schröt.; C – Geastrum fornicatum (Huds.) Hook.; D – Sphaerobolus stellatus Tode; E – Gloeophyllum sepiarium (Wulfen) P. Karst.; F – Fomitopsis pinicola (Sw.) P. Karst.; G – Postia caesia (Schrad.) P. Karst.; H – Russula nigricans Fr.; I – Thelephora palmata (Scop.) Fr.; J – Calocera viscosa (Pers.) Fr.; K – Guepiniopsis buccina (Pers.) L.L. Kenn.; L – Pilobolus crystallinus (F.H. Wigg.) Tode; M – Lycogala epidendrum (L.) Fr.; N – Hemitrichia serpula (Scop.) Rostaf. ex Lister; O – Fuligo leviderma H.Neubert, Nowotny & K. Baumann. Додатки 371 Таблиця Е.4 Список лишайників НПП «Синевир» № з/п Вид, місце зростання 1 2 1 Acarospora fuscata (Nyl.) Arnold – Колочавське лісництво, полонина Передня (Попова) 2 Alyxoria varia (Pers.) Ertz & Tehler – околиці Синевирського озера (Навроцька, Димитрова) 3 Amandinea punctata (Hoffm.) Coppins & Scheidegger – с. Синевирська Поляна, околиці Синевирського озера (Попова, Димитрова) 4 Anisomeridium biforme (Borrer) R.C. Harris – урочище Березовець (Попова, Димитрова). 5 Arthonia vinosa Leighton – урочище Сумісний, околиці Синевирського озера (Навроцька, Попова, Димитрова) 6 Athallia pyracea (Ach.) Arup, Frödén & Søchting – Колочавське лісництво, околиці Синевирського озера (Окснер, 1993, Попова) 7 Bacidia incompta (Borrer ex Hook.) Anzi – гора Кам’янка (Зеленко) 8 Bacidia inundata (Fr.) Körb. – околиці Синевирського озера (Зеленко) 9 Bacidia rubella (Hoffm.) A. Massal. – гора Кам’янка (Зеленко) 10 Baeomyces rufus (Huds.) Rabent. – урочище Фулийовець (Попова) 11 Biatora epixanthoides (Nyl.) Diederich – Синевирське лісництво, кв. 4, виділ 18 (Димитрова) 12 Biatora sphaeroides (Dicks.) Körb. – урочище Березовець (Попова) 13 Bryobilimbia hypnorum (Lib.) Fryday, Printzen & S. Ekman – урочище Песся Ріка (Попова) 14 Bryoria capillaris (Ach.) Brodo & D. Hawksw. – околиці Синевирського озера (Попова, Димитрова) 15 Bryoria fuscescens (Gyeln.) Brodo & D. Hawksw. – урочище Березовець (Попова) 16 Bryoria tortuosa (G. Merr.) Brodo & D. Hawksw. – урочище Березовець (Попова) 17 Buellia disciformis (Fr.) Mudd – с. Синевирська Поляна, урочище Сумісний (Попова, Димитрова) 18 Buellia griseovirens (Turner & Borrer ex Sm.) Almb. – околиці Синевирського озера (Попова, Димитрова) 19 Calicium adaequatulum Nyl. – с. Синевирська Поляна, вище греблі Фультовець (Nadvornik, 1940, Окснер, 1956, Ромс, 1975, Макаревич и др., 1982) 20 Calicium viride Pers. – околиці Синевирського озера (Nadvornik, 1939-1940; Макаревич и др., 1982, Попова) 21 Caloplaca chrysodeta (Vain. ex Rasanen) Dombr. – урочище Березовець, с. Колочава (Попова) 22 Caloplaca herbidella (Hue) H. Magn. – околиці Синевирського озера (Зеленко, Попова) 23 Candelariella aurella (Hoffm.) Zahlbr. – урочище Песся Ріка (Попова) 24 Candelariella reflexa (Nyl.) Lettau – с. Синевирська Поляна, біля контори лісопункту, гора Кам’янка (Зеленко, Димитрова) 25 Candelariella vitellina (Hoffm.) Müll. Arg. – с. Колочава, гора Стримба (Попова) 26 Candelariella xanthostigma (Ach.) Lettau – с. Синевирська Поляна (Попова) 27 Cetraria islandica (L.) Ach. – гора Кам’янка, гора Канч (Попова, Зеленко) 28 Cetrelia cetrarioides (Del. ex Duby) W. L. Culb. & C. Culb. – гора Гропа, на території Музею лісу і сплаву, на території адміністрації НПП, околиці Синевирського озера, урочище Березовець, урочище Фулийовець, урочище Песся Ріка, урочище Сумісний (Попова, Зеленко, Димитрова) 29 Chaenotheca chlorella (Ach.) Müll. Arg. – с. Синевирська Поляна, гора Канч, околиці озера Гропа, гора Кам’янка (Nadvornik, 1942; Ромс, 1975, Зеленко) 30 Chaenotheca cinerea (Pers.) Tibell – с. Синевирська Поляна (Nadvornik, 1940; Окснер, 1956; Ромс, 1975; Макаревич и др., 1982) 31 Chaenothecopsis viridialba (Krempelh.) A.F.W. Schmidt – с. Синевирська Поляна (Nadvornik, 1939-1940) 32 Chaenothecopsis viridireagens (Nadv.) A.F.W. Schmidt – с. Синевирська Поляна, гребля Фультовець (Nadvornik, 1939-1940) 33 Cladonia arbuscula (Wallr.) Hale & W. L. Culb. – гора Кам’янка (Зеленко) 34 Cladonia bellidiflora (Ach.) Schaer. – с. Синевирська Поляна, Чорноріцьке лісництво, урочище Березовець, урочище Песся Ріка (Попова) 35 Cladonia cervicornis (Ach.) Flot. – с. Колочава (Попова) 372 Національний природний парк «Синевир» Продовження табл. Е.4 1 2 36 Cladonia coniocraea (Flörke) Vainio – с. Синевирська Поляна, урочище Фулийовець, урочище Песся Ріка, гора Канч (Попова, Димитрова) 37 Cladonia convoluta (Lam.) Cout. – урочище Песся Ріка (Попова) 38 Cladonia digitata (L.) Hoffm. – с. Синевирська Поляна, урочище Березовець, урочище Песся Ріка, гора Гропа, с. Колочава (Попова, Зеленко) 39 Cladonia fimbriata (L.) Fr. – урочище Фулийовець, урочище Березовець, урочище Песся Ріка (Попова, Димитрова) 40 Cladonia furcata (Huds.) Schrad. – с. Колочава, Колочавське лісництво (Попова) 41 Cladonia macilenta Hoffm. – с. Синевирська Поляна, урочище Фулийовець, урочище Песся Ріка, урочище Сумісний, гора Канч, околиці турбази «Кам’янка» (Попова, Димитрова) 42 Cladonia ochrochlora Flörke – гора Гропа (Зеленко) 43 Cladonia parasitica (Hoffm.) Hoffm. – урочище Песся Ріка (Попова) 44 Cladonia portentosa (Dufour) Follm. – с. Синевирська Поляна (Попова) 45 Cladonia pyxidata (L.) Hoffm. – околиці Синевирського озера, с. Синевирська Поляна, урочище Песся Ріка, гора Канч, с. Колочава (Попова, Зеленко, Димитрова) 46 Cladonia ramulosa (With.) J.R. Laundon – с. Колочава (Попова) 47 Cladonia rangiferina (L.) F. Weber ex F.H. Wigg. – гора Кам’янка (Зеленко) 48 Cladonia squamosa (Scop.) Hoffm. – урочище Песся Ріка (Попова) 49 Cladonia subulata (L.) F. Weber ex F.H. Wigg. – с. Колочава (Попова) 50 Cliostomum corrugatum (Ach.: Fr.) Fr. – околиці Синевирського озера (Зеленко) 51 Cliostomum griffithii (Sm.) Coppins – околиці Синевирського озера (Зеленко) 52 Dactylospora lobariella Hafellner – околиці Синевирського озера (Попова) 53 Dibaeis baeomyces (L.fil.) Rambold & Hertel – урочище Фулийовець, околиці турбази «Кам’янка» (Попова, Димитрова) 54 Diploschistes scruposus (Schreb.) Norman – гора Кам’янка (Зеленко) 55 Evernia prunastri (L.) Ach. – с. Синевирська Поляна, на території Музею лісу і сплаву, околиці Синевирського озера, на території адміністрації НПП, урочище Березовець, урочище Песся Ріка, Квасовецьке лісництво, кв. 28, виділ 6 (Навроцька, Попова, Зеленко, Димитрова) 56 Flavoparmelia caperata (L.) Hale – околиці Синевирського озера, с. Синевирська Поляна (Окснер, 1993, Зеленко) 57 Flavoplaca citrina (Hoffm.) Arup, Frödén & Søchting – урочище Песся Ріка (Зеленко, Попова) 58 Fuscidea kochiana (Hepp) V. Wirth & Vězda – с. Синевирська Поляна, біля лісопилки (Зеленко) 59 Graphis scripta (L.) Ach. – с. Синевирська Поляна, околиці Синевирського озера, Вільшанське лісництво, кв. 13. виділ 21, Остріцьке лісництво, кв. 29, виділ 5, Синевирське лісництво, кв. 4, виділ 18 (Навроцька, Попова, Зеленко, Димитрова) 60 Gyalecta truncigena (Ach.) Hepp – околиці Синевирського озера (Навроцька, Димитрова)* 61 Haematomma ochroleucum (Neck.) J. R. Laundon – с. Синевирська Поляна (Попова) 62 Heterodermia speciosa (Wulfen) Trevis. – околиці Синевирського озера (Попова, Димитрова) 63 Hypogymnia farinacea Zopf. – околиці Синевирського озера (Окснер, 1993) 64 Hypogymnia physodes (L.) Nyl. – с. Синевирська Поляна, околиці Синевирського озера, на території Музею лісу і сплаву, на території адміністрації НПП, урочище Березовець, біля адміністрації Чорноріцького лісництва, урочище Фулийовець, урочище Песся Ріка, гора Канч, урочище Сумісний, околиці турбази «Кам’янка», Синевирське лісництво, кв. 2 (Попова, Зеленко, Димитрова) 65 Hypogymnia tubulosa (Schaer.) Hav. – с. Синевирська Поляна, околиці Синевирського озера, с. Синевир, на території Музею лісу і сплаву, біля адміністрації Чорноріцького лісництва, урочище Сумісний (Попова, Зеленко, Димитрова) 66 Hypogymnia vittata (Ach.) Parrique – с. Синевирська Поляна, околиці Синевирського озера, урочище Березовець, (Макаревич и др., 1982, Попова, Димитрова) 67 Hypotrachyna revoluta (Flörke) Hale – с. Синевирська Поляна, околиці Синевирського озера (Hilitzer, 1939-1940, Макаревич и др., 1982, Окснер, 1993, Попова, Димитрова) Додатки 373 Продовження табл. Е.4 1 2 68 Hypotrachyna sinuosa (Sm.) Hale – околиці Синевирського озера (Hilitzer, 1939-1940, Макаревич и др., 1982, Окснер, 1993) 69 Lecania cyrtella (Ach.) Th. Fr. – околиці Синевирського озера, урочище Сумісний (Окснер, 1993, Попова) 70 Lecania fuscella (Schaer.) A. Massal. – урочище Сумісний (Попова) 71 Lecanora albella (Pers.) Ach. – с. Синевирська Поляна (Попова, Димитрова) 72 Lecanora albellula (Nyl.) Th. Fr. – гора Канч, с. Синевирська Поляна (Попова, Димитрова) 73 Lecanora argentata (Ach.) Malme – с. Синевирська Поляна, околиці Синевирського озера (Навроцька, Зеленко, Попова, Димитрова) 74 Lecanora carpinea (L.) Vainio – с. Синевирська Поляна, на території Музею лісу і сплаву (Попова, Зеленко) 75 Lecanora chlarotera Nyl. – с. Синевирська Поляна, урочище Березовець, урочище Сумісний (Попова, Димитрова) 76 Lecanora intumescens (Rebent.) Rabenh. – урочище Сумісний, Синевирське лісництво, кв. 4, виділ 18 (Попова, Димитрова) 77 Lecanora pulicaris (Pers.) Ach. – с. Синевирська Поляна, урочище Фулийовець (Попова) 78 Lecanora saligna (Schrad.) Zahlbr. – околиці Синевирського озера (Навроцька, Димитрова) 79 Lecanora symmicta (Ach.) Ach. – біля адміністрації Чорноріцького лісництва, с. Синевирська Поляна, урочище Фулийовець, урочище Песся Ріка, село Колочава (Попова, Димитрова) 80 Lecidella elaeochroma (Ach.) Choisy – околиці Синевирського озера (Навроцька, Зеленко, Димитрова) 81 Leptogium saturninum (Dicks.) Nyl. – урочище Песся Ріка (Попова, Димитрова)* 82 Lepraria incana (L.) Ach. – урочище Березовець (Попова, Димитрова) 83 Lepraria lobificans Nyl. – с. Синевирська Поляна (Попова, Димитрова) 84 Leproplaca xantholyta (Nyl.) Nyl. – урочище Песся Ріка (Попова) 85 Lobaria pulmonaria (L.) Hoffm. – околиці Синевирського озера, гора Кам’янка, урочище Березовець, урочище Песся Ріка, урочище Сумісний, Квасовецьке лісництво, кв. 28, виділ 6 (Сенчило, Навроцька, Попова, Зеленко, Димитрова)* 86 Massjukiella candelaria (L.) S.Y. Kondr., Fedorenko, S. Stenroos, Kärnefelt, Elix, Hur & A. Thell – урочище Фулийовець, с. Синевирська Поляна, урочище Квасовець (Окснер, 1993, Попова). 87 Massjukiella polycarpa (Hoffm.) S.Y. Kondr., Fedorenko, S. Stenroos, Kärnefelt, Elix, J.S. Hur & A. Thell – с. Синевирська Поляна (Попова) 88 Massjukiella ucrainica (S.Y. Kondr.) S.Y. Kondr., Fedorenko, S. Stenroos, Kärnefelt, Elix, Hur & A. Thell – на території Музею лісу і сплаву (Зеленко) 89 Melanelia stygia (L.) Essl. – гора Кам’янка (Зеленко) 90 Melanelia subargentifera (Nyl.) Essl. – околиці Синевирського озера, с. Колочава, урочище Квасовець (Навроцька, Окснер, 1993, Димитрова) 91 Melanelia subaurifera (Nyl.) Essl. – с. Синевирська Поляна, околиці Синевирського озера (Окснер, 1993, Попова) 92 Melanelixia fuliginosa (Duby) Essl. – околиці Синевирського озера (Навроцька, Димитрова) 93 Melanelixia glabra (Schaer.) O. Blanco, A. Crespo, Divakar, Essl., D. Hawksw. & Lumbsch – Квасовецьке лісництво, кв. 28, виділ 6 (Димитрова) 94 Melanelixia glabratula (Lamy) Sandler & Arup – с. Синевирська Поляна, біля лісопункту, околиці Синевирського озера, урочище Березовець, урочище Сумісний, на території адміністрації НПП, на території Музею лісу і сплаву, гора Кам’янка, Квасовецьке лісництво, кв. 28, виділ 6 (Навроцька, Попова, Зеленко, Димитрова) 95 Melanohalea elegantula (Zahlbr.) O. Blanko et al. – біля адміністрації Чорноріцького лісництва (Попова) 96 Melanohalea exasperata (De Not.) O. Blanko et al. – с. Синевирська Поляна, околиці Синевирського озера, урочище Березовець (Окснер, 1993, Попова) 97 Melanohalea exasperatula (Nyl.) O. Blanko et al. – с. Синевирська Поляна, околиці Синевирського озера, біля адміністрації Чорноріцького лісництва, урочище Песся Ріка (Навроцька, Окснер, 1993, Попова) 98 Menegazzia terebrata (Hoffm.) A. Massal. – околиці Синевирського озера, урочище Березовець (Окснер, 1993, Попова, Зеленко) 374 Національний природний парк «Синевир» Продовження табл. Е.4 1 2 99 Microcalicium disseminatum (Ach.) Vainio – с. Синевирська Поляна (Ромс, 1975) 100 Myriolecis dispersa (Pers.) Śliwa, Zhao Xin & Lumbsch – урочище Песся Ріка, урочище Березовець, с. Колочава, гора Стримба (Попова) 101 Myriolecis hagenii (Ach.) Śliwa, Zhao Xin & Lumbsch – біля адміністрації Чорноріцького лісництва, с. Синевирська Поляна, урочище Песся Ріка (Попова) 102 Ochrolechia arborea (Kreyer) Almb. – урочище Фулийовець, урочище Песся Ріка, с. Синевирська Поляна (Попова) 103 Ochrolechia parella (L.) A. Massal. – околиці Синевирського озера (Окснер, 1993) 104 Ochrolechia turneri (Sm.) Hasselrot – урочище Фулийовець (Попова) 105 Pachyphiale fagicola (Hepp) Zwackh – на території Музею лісу і сплаву (Зеленко). 106 Parmelia saxatilis (L.) Ach. – околиці Синевирського озера, с. Синевир, с. Синевирська Поляна, урочище Березовець (Окснер, 1993, Навроцька, Попова, Димитрова) 107 Parmelia sulcata Taylor – с. Синевир, с. Синевирська Поляна, околиці Синевирського озера, на території Музею лісу і сплаву, біля адміністрації Чорноріцького лісництва, урочище Березовець, урочище Фулийовець, урочище Сумісний, Квасовецьке лісництво, кв. 28, виділ 6 (Навроцька, Попова, Зеленко, Димитрова) 108 Parmeliella triptophylla (Ach.) Müll. Arg. – урочище Березовець (Попова, Димитрова) 109 Parmelina quercina (Willd.) Hale – на території Музею лісу і сплаву (Зеленко) 110 Parmelina tiliacea (Hoffm.) Hale – околиці Синевирського озера, на території Музею лісу і сплаву, на території адміністрації НПП, урочище Песся Ріка, урочище Березовець (Окснер, 1993, Попова, Зеленко) 111 Parmeliopsis ambigua (Wulfen) Nyl. – урочище Песся Ріка, гора Канч (Попова, Димитрова) 112 Parmeliopsis hyperopta (Ach.) Arnold – гора Канч (Попова, Димитрова) 113 Peltigera canina (L.) Willd. – на території адміністрації НПП, с. Синевир, с. Синевирська Поляна, урочище Фулийовець, урочище Песся Ріка (Попова) 114 Peltigera collina (Ach.) Schrad. – околиці Синевирського озера (Зеленко) 115 Peltigera malacea (Ach.) Funck – гора Кам’янка (Зеленко) 116 Peltigera praetextata (Flörke ex Sommerf.) Zopf – урочище Песся Ріка (Попова, Димитрова). 117 Peltigera rufescens (Weis) Humb. – на території адміністрації НПП, с. Синевир, с. Синевирська Поляна, урочище Фулийовець (Попова) 118 Pertusaria albescens (Huds.) Choisy & Werner – урочище Березовець, околиці Синевирського озера, Квасовецьке лісництво, кв. 28, виділ 6 (Навроцька, Попова, Димитрова) 119 Pertusaria amara (Ach.) Nyl. – с. Синевирська Поляна, урочище Фулийовець, урочище Песся Ріка, урочище Сумісний, околиці Синевирського озера, гора Кам’янка, на території Музею лісу і сплаву (Навроцька, Зеленко, Попова, Димитрова) 120 Pertusaria coccodes (Ach.) Nyl. – околиці Синевирського озера (Навроцька, Димитрова) 121 Pertusaria coronata (Ach.) Th. Fr. – околиці Синевирського озера (Навроцька, Димитрова) 122 Pertusaria hymenea (Ach.) Schaer. – околиці Синевирського озера (Навроцька, Димитрова) 123 Pertusaria leioplaca (Ach.) DC. – околиці Синевирського озера (Навроцька, Димитрова) 124 Phaeophyscia endophoenicea (Harm.) Moberg. – с. Синевирська Поляна (Попова, Димитрова) 125 Phlyctis agelaea (Ach.) Flot. – околиці Синевирського озера, урочище Березовець, урочище Фулийовець, урочище Песся Ріка, урочище Сумісний (Навроцька, Попова, Димитрова) 126 Phlyctis argena (Spreng.) Flot. – с. Синевирська Поляна, околиці Синевирського озера, урочище Березовець, Квасовецьке лісництво, кв. 28, виділ 6, Вільшанське лісництво, кв. 13. виділ 21 (Навроцька, Окснер, 1993, Попова, Зеленко, Димитрова) 127 Physcia adscendens (Fr.) H. Olivier – на території Музею лісу і сплаву, с. Синевирська Поляна, околиці Синевирського озера, урочище Березовець, урочище Сумісний (Попова, Зеленко) 128 Physcia caesia (Hoffm.) Fürnr. – берег р. Теребля біля Музею лісу і сплаву (Зеленко) 129 Physcia stellaris (L.) Nyl. – на території Музею лісу і сплаву (Зеленко) 130 Physcia tenella (Scop.) DC. – с. Синевирська Поляна, на території Музею лісу і сплаву (Зеленко, Попова) Додатки 375 Продовження табл. Е.4 1 2 131 Physconia enteroxantha (Nyl.) Poelt – с. Синевирська Поляна (Попова, Димитрова) 132 Physconia grisea (Lam.) Poelt – околиці Синевирського озера, гора Кам’янка (Зеленко) 133 Placynthiella dasaea (Stirt.) Tønsberg – біля адміністрації Чорноріцького лісництва (Попова) 134 Placynthiella icmalea (Ach.) Coppins & P. James – околиці турбази «Кам’янка» (Попова, Димитрова) 135 Placynthiella oligotropha (J.R. Laundon) Coppins & P. James – гора Кам’янка (Зеленко) 136 Platismatia glauca (L.) W.L. Culb. & C.F. Culb. – на території адміністрації НПП, с. Синевир, на території Музею лісу і сплаву, околиці Синевирського озера, с. Синевирська Поляна, біля адміністрації Чорноріцького лісництва, урочище Фулийовець, урочище Березовець, урочище Песся Ріка, гора Канч, урочище Сумісний, околиці турбази «Кам’янка», Квасовецьке лісництво, кв. 28, виділ 6 (Hilitzer, 19391940, Макаревич и др., 1982, Окснер, 1993, Попова, Зеленко, Димитрова) 137 Pleurosticta acetabulum (Neck.) Elix & Lumbsch – урочище Березовець, урочище Песся Ріка (Попова) 138 Porina aenea (Wallr.) Zahlbr. – с. Синевирська Поляна (Зеленко) 139 Porpidia cinereoatra (Ach.) Hertel & Knoph – с. Колочава (Попова) 140 Porpidia crustulata (Ach.) Hertel & Knoph – с. Колочава (Попова) 141 Porpidia macrocapra (DC.) Hertel et Schwab – гора Канч, с. Колочава (Попова) 142 Porpidia speirea (Ach.) Krempelh. – урочище Песся Ріка (Попова) 143 Protoparmeliopsis muralis (Schreb.) M. Choisy – гора Кам’янка, с. Колочава, гора Стримба (Попова, Зеленко) 144 Protoblastenia rupestris (Scop.) J. Steiner – с. Синевирська Поляна (Зеленко) 145 Pseudevernia furfuracea (L.) Zopf – с. Синевир, на території Музею лісу і сплаву, околиці Синевирського озера, на території адміністрації НПП, с. Синевирська Поляна, біля адміністрації Чорноріцького лісництва, урочище Фулийовець, урочище Песся Ріка, урочище Березовець, урочище Сумісний, гора Канч, околиці турбази «Кам’янка», Синевирське лісництво, кв. 2 (Попова, Зеленко, Димитрова) 146 Punctelia subrudecta (Nyl.) Krog – урочище Песся Ріка, с. Синевирська Поляна (Окснер, 1993, Попова) 147 Pyrenula nitida (Weigel) Ach. – урочище Березовець (Попова) 148 Ramalina calicaris (L.) Fr. – околиці Синевирського озера (Навроцька, Димитрова) 149 Ramalina dilacerata (Hoffm.) Hoffm. – на території адміністрації НПП, на території Музею лісу і сплаву, околиці Синевирського озера (Попова, Зеленко) 150 Ramalina farinacea (L.) Ach. – околиці Синевирського озера, на території Музею лісу і сплаву, урочище Березовець, урочище Песся Ріка, с. Синевирська Поляна (Навроцька, Попова, Зеленко, Димитрова) 151 Ramalina fastigiata (Pers.) Ach. – с. Синевирська Поляна, околиці Синевирського озера (Попова, Димитрова) 152 Ramalina fraxinea (L.) Ach. – околиці Синевирського озера (Попова) 153 Ramalina pollinaria (Westr.) Ach. – с. Синевирська Поляна, околиці Синевирського озера, Квасовецьке лісництво, кв. 28, виділ 6 (Навроцька, Попова, Димитрова) 154 Ramalina subfarinaceae (Cromb.) Nyl. – околиці Синевирського озера (Попова) 155 Rhizocarpon badioatrum (Flörke ex Spreng.) Th. Fr. – гора Канч, с. Колочава (Попова) 156 Rhizocarpon geographicum (L.) DC. ap. Lam. & DC. – гора Канч, с. Колочава (Попова) 157 Rhizocarpon petraeum (Wulfen) A. Massal. – урочище Фулийовець (Попова) 158 Rhizocarpon sublucidum Räs. – Колочавське лісництво, полонина Передня (Попова) 159 Rinodina milvina (Wahlenb.) Th. Fr. – с. Синевирська Поляна, біля лісопункту (Зеленко) 160 Scoliciosporum chlorococcum (Stenh.) Vězda – околиці Синевирського озера, біля адміністрації Чорноріцького лісництва (Зеленко) 161 Scoliciosporum sarothamnii (Vainio) Vězda – с. Синевирська Поляна (Попова, Димитрова) 162 Stenocybe major Nyl. – с. Синевирська Поляна (Nadvornik, 1942) 163 Thelotrema lepadinum Ach. – Вільшанське лісництво, кв. 13. виділ 21 (Димитрова) 164 Trapelia coarctata (Sm.) Choisy – Колочавське лісництво (Попова) 165 Trapelia placodioides Coppins & P. James – с. Колочава, полонина Передня (Попова) 376 Національний природний парк «Синевир» Продовження табл. Е.4 1 2 166 Trapeliopsis flexuosa (Fr.) Coppins & P. James – біля адміністрації Чорноріцького лісництва, околиці турбази «Кам’янка» (Попова, Димитрова) 167 Tuckermannopsis chlorophylla (Willd. in Humb.) Hale – с. Синевирська Поляна, урочище Сумісний (Попова, Димитрова) 168 Tuckermannopsis sepincola (Ehrh.) Hale – гора Канч (Попова) 169 Tuckneraria laureri (Krempelh.) Randlane & Thell – околиці Синевирського озера (Hilitzer, 1939-1940, Макаревич и др., 1982, Окснер, 1993) 170 Umbilicaria cylindrica (L.) Delise ex Duby – с. Колочава, полонина Передня, гора Кам’янка (Попова, Зеленко). 171 Umbilicaria deusta (L.) Baumg. – гора Кам’янка (Зеленко) 172 Umbilicaria torrefacta (Lightf.) Schrad. – гора Кам’янка (Зеленко) 173 Usnea glabrescens (Nyl. ex Vainio) Vainio – урочище Березовець, урочище Песся Ріка (Попова) 174 Usnea hirta (L.) F.C. Weber ex F. H. Wigg. – на території адміністрації НПП, на території Музею лісу і сплаву, околиці Синевирського озера, с. Синевирська Поляна, біля адміністрації Чорноріцького лісництва, урочище Березовець, урочище Фулийовець, урочище Песся Ріка, урочище Сумісний (Окснер, 1993, Попова, Димитрова) 175 Usnea scabrata Nyl. – урочище Песся Ріка (Попова) 176 Usnea subfloridana Stirt. – на території Музею лісу і сплаву, околиці Синевирського озера (Окснер, 1993, Попова) 177 Varicellaria hemisphaerica (Flörke) I. Schmitt & Lumbsch – с. Синевирська Поляна, околиці Синевирського озера (Навроцька, Попова, Димитрова) 178 Verrucaria denudata Zschake – с. Синевирська Поляна (Зеленко) 179 Verrucaria muralis Ach. – с. Синевирська Поляна (Зеленко) 180 Vulpicida pinastri (Scop.) J.-E. Mattsson & M.-J. Lai – на території адміністрації НПП, околиці Синевирського озера, гора Гропа, с. Синевирська Поляна, біля адміністрації Чорноріцького лісництва, урочище Фулийовець, урочище Песся Ріка, урочище Березовець, гора Канч, урочище Сумісний, околиці турбази «Кам’янка» (Попова, Зеленко, Димитрова) 181 Xanthomendoza huculica (S.Y. Kondr.) Diederich – с. Негровець (Зеленко) 182 Xanthoparmelia conspersa (Ehrh. ex Ach.) Hale – околиці Синевирського озера (Окснер, 1993) 183 Xanthoria parietina (L.) Th. Fr. – біля адміністрації Чорноріцького лісництва, с. Синевирська Поляна (Попова, Димитрова) Додатки 377 Додаток Ж. Фауна НПП «Синевир» Систематичний список безхребетних тварин НПП «Синевир» Plathelminthes Клас Ряд Вид 1 2 3 Crenobia alpina (Dana) Turbellaria Rotifera Rotatoria Asplanchna priodonta Gosse Brachionus calciflorus Pallas Cephalodella incila Wulfert Cephalodella physalis (Myers) Colurella gastracantha Hauer Dicranophorus uncinatus (Milne) Keratella cochlearis (Gosse) Keratella quadrata (Müller) Lecane crenata (Harring) Notommata pachyura (Gosse) Philodina citrina Ehrenberg Trichocerca cylindrica (Imhof) Nemathelminthes Chromadorea Onchocerca flexuosa (Wedl), Railliet et Henry Onchocerca skrjabini Ruchljadev Onchocerca garmsi Bain et Schulz-Key Annelidae Oligochaeta Hirudinea Allolobophora carpathica Cognetti Allolobophora sturanyi (Rosa) Aporrectodea caliginosa (Savigny) Aporrectodea rosea (Savigny) Dendrobaena alpina (Rosa) Dendrobaena attemsi Michaelsen Dendrobaena octaedra (Savigny) Dendrodrilus rubidus subrubicunda (Eisen) Eisenia lucens (Waga) Octolasion lacteon (Oerley) Octolasion lissaense (Michaelsen) Octolasion transpadanum (Rosa) Rhynchobdellida Helobdella stagnalis (Linnaeus) Piscicola geometra (Linnaeus) Arthropoda Crustacea Branchiopoda Cladocera Alona rectangular Sars Bosmina coregoni Baird Bosmina longirostris O.F. Müller Ceriodaphnia pulchella G.O. Sars Chydorus sphaericus O.F. Müller Daphnia longispina (O.F. Müller) Maxillopoda Copepoda Acanthocyclops vernalis (Fischer) Cyclops vicinus Uljanin Diaptomus coeruleus (Fischer) Mesocyclops leuckarti (Claus) Malacostraca Amphipoda Gammarus pulex (Linnaeus) Decapoda Astacus leptodactylus Eschscholtz Таблиця Ж.1 Національний природний парк «Синевир» 378 Продовження табл. Ж.1 1 Arachnida 2 Araneae 3 Astenargus paganus (Simon) Bathyphantes gracilis (Blackwall) Bathyphantes nigrinus Westring Blyphantes alticeps (Sundevall) Blyphantes nigropictus Simon Caviphantes saxetorum (Hull) Centromerita bicolor (Blackwall) Centromerus arcanus (Pickard-Cambridge) Centromerus pabulator (Pickard-Cambridge) Centromerus sellarius Simon Centromerus silvicola (Kulczynski) Centromerus silvaticus (Blackwall) Ceratinella brevis (Wider) Cnephalocotes obscures (Blackwall) Dicymbium nigrum (Blackwall) Diplocephalus helleri (L. Koch) Diplocephalus latifrons (Pickard-Cambridge) Drapetisca socialis (Sundervall) Drepanotylus borealis Holm Entelecara acuminata (Wider) Entelecara congenera (Pickard-Cambridge) Erigone atra Blackwall Erigone dentipalpis (Wider) Gonatium orientale Fage Kaestneria torrentum (Kulczynski) Obscuriphantes obscures (Blackwall) Linyphia triangularis (Clerk) Macrargus rufus (Wider) Manusphantes arciger (Kulczynski) Manusphantes mansuetus Thorell Maro minutus Pickard-Cambridge Maso sundevalli (Westring) Meioneta affinis (Kulczynski) Meioneta milleri Thaler Meioneta mollis (Pickard-Cambridge) Meioneta rurestris (C.L. Koch) Metopobactrus prominulus (Pickard-Cambridge) Micrargus apertus (Pickard-Cambridge) Micrargus georgescuae Millidge Micrargus herbigradus (Blackwall) Microlinyphia pusilla Sundevall Microneta viaria (Blackwall) Minyriolus pusillus Wider Mughiphantes mughi (Flickert) Neriene clathrata Sundevall Neriene emphana (Walckenaer) Neriene peltata Wider Oedothorax agrestis (Blackwall) Oedothorax apicatus (Blackwall) Oedothorax gibbifer (Kulczynski) Oedothorax gibbosus (Blackwall) Oedothorax retusus Westring Palliduphantes milleri Starega Pelecopsis radicicola L. Koch Piniphantes pinicola Simon Pocadicnemis carpatica Chyzer Poeciloneta variegata (Blackwall) Додатки 379 Продовження табл. Ж.1 1 2 Acarina Oribatida Chilopoda Lithobiomorpha 3 Porrhomma convexum Westring Porrhomma egeria Simon Saloca kulczynskii Miller &Kratochvil Stemonyphantes lineatus Linnaeus Tapinocyba affinis Lessert Taranucnus bihari Fage Tenuiphantes alacris (Blackwall) Tenuiphantes mengei Kulczynski Tenuiphantes tenebricola Wider Tiso vagans (Blackwall) Troxochrus nasutus Schenkel Walckenaeria antica Wider Walckenaeria cuspidata (Blackwall) Walckenaeria vigilax (Blackwall) Berniniella bicarinata Paoli Berniniella kazakovi Gordeeva et Melamud Ctenoppiella globosa (Mihelcic) Ctenoppiella oblongata Gordeeva et Melamud Dissorhina ornata (Oudemans) Hypogeoppia sigma conjucta (Strenzke) Lauroppia neerlandica (Оudemans) Medioppia media (Mihelcic) Microppia minus (Paoli) Oppia translamellata (Willmann) Oxyoppioides paradecipiens Kulijev Subiasella maculata (Hammer) Quadroppia quadricarinata (Michael) Suctobelbella alloenasuta Moritz Suctobelbella similis (Strenzke) Suctobelbella tatarica (Krivolutsky) Edwardzetres edwardsii (Nicolet) Melanozetes mollismilis Schweizer Sphaerozetes orbicularis (C.L. Koch) Trichoribates longipilis Willmann Minunthozetes pseudofusiger (Schweizer) Minunthozetes semirufus (C.L. Koch) Eupelops acromios (Hermann) Eupelops subuliger (Berlese) Eupelops torulosus (C.L. Koch) Oribatella berlesei Michael Oribatella ornata (Coggi) Lepidozetes singularis Berlese Pergalumna altera Grandjean Lithobius forficatus Linnaeus Lithobius mutabilis L. Koch Lithobius muticus C. Koch Lithobius silvivagus (Voerhoeff) Lithobius piceus L. Koch Lithobius latro Meinert Lithobius validus Meinert Lithobius lucifugus L. Koch Lithobius erythrocephalus schulleri Voerhoeff Lithobius cyrtopus Latzel Lithobius tenebrosus Meinert Lithobius domogledicus Matic Monoithobius dubosquoi Brolemann Monoithobius aeruginosus (L. Koch) Monoithobius sseliwanoffi Grabowski Harpalolithobius anodus Latzel Національний природний парк «Синевир» 380 Продовження табл. Ж.1 1 2 3 Geophilomorpha Strigamia pusillus perkeo (Voerhoeff) Strigamia transsilvanica (Voerhoeff) Strigamia crassipes (C.L. Koch) Strigamia acuminate (Leach) Geophilus exculptus Attems Dicelophillus carniolensis (C.L.Koch) Scolopendromorpha Cryptops parisi Brolemann Diplopoda Polyxenus lagurus (Linnaeus) Glomeris gexasticha Brandt Glomeris connexa C. Koch Glomeris prominens Attems Trachysphaera acutula Latzel Trachysphaera noduligera Verhoeff Mastigona vihorlatica (Attems) Karpatophyllon polinskii Jwlowski, Beskidia jankowskii Jwlowski Polydesmus complanatus (Linnaeus) Polydesmus montanus Daday Polydesmus polonicus Latzel Polydesmus tatranus Latzel Polydesmus komareki Gulicka Nemasoma varicorne (C. Koch) Cylindroilus burzenlandicus Verhoeff Haplophyllum mehelyi Verhoeff Allopodoiulus verhoeffi Jvlowski Leptoiulus trilobatus Verhoeff Leptoiulus polonicus Jedryczkowski Leptoiulus korongisius Attems Leptoiulus vagabundus pruticus Jwlowski Megaphyllum silvaticum Verhoeff Xestoiulus imbecillus beszkidensis Loksa Unciger foetidus C. Koch Polyzonium germanicum Brandt Polyzonium eburneum Verhoeff Collembola Poduromorpha Tetradontophora bielanensis (Waga), Dunger Insecta Ephemeroptera Baetis vernus Curtis Baetis bioculatus (Linnaeus) Epeorus torrentium Eaton Rhithrogena aurantiaca (Burmeister) Cloeon dipterum (Linnaeus) Electrogena lateralis (Curtis) Siphlonurus linnaeana Bengtsson Odonata Calopteryx splendens Harris Calopteryx virgo Linnaeus Lestes sponsa (Hansemann) Platycnemis pennipes (Pallas) Erythromma najas (Hansemann) Enallagma cyathigerum (Charpentier) Coenagrion puella (Linnaeus) Coenagrion pulchellum Vander Linden Ischnura pumilio (Charpentier) Anax imperator Leach Aeshna mixta Latreille Aeshna isoceles (Müller) Aeshna cyanea Müller Cordulegaster bidentata Selys Додатки 381 Продовження табл. Ж.1 1 2 3 Cordulia aenea (Linnaeus) Sympetrum flaveolum (Linnaeus) Sympetrum striolatum (Charpentier) Sympetrum vulgatum (Linnaeus) Libellula depressa Linnaeus Plecoptera Brachyptera seticornis Klapalek Protonemoura intricata (Ris) Nemoura cinerea Olivier Nemouraflexuosa Aubert Nemoura fusca Kis Chloroperla neglecta Rostock Leuctra fusca (Linnaeus) Isoperla rivulorum (Pictet) Orthoptera Chorthippus biguttulus (Linnaeus) Chorthippus dorsatus (Zetterstedt) Chorthippus longicornis Latrielle Decticus verrucivorus Linnaeus Gryllotalpa gryllotalpa (Linnaeus) Gryllus campestris Linnaeus Leptophyes albovittata (Kollar) Miramella alpina (Kollar) Omocestus viridulus (Linnaeus) Psophus stridulus (Linnaeus) Tetrix subulata (Linnaeus) Tettigonia cantans Fuessly Tettigonia viridissima (Linnaeus) Dermaptera Forficula auricularia Linnaeus Forficula tomis (Kolenati) Thysanoptera Aptinothrips rufus (Haliday) Chirothrips ambulans Bagnall Chirothrips manicatus Haliday Chirothrips molestus Priesner Chirothrips pallidicornis Priesner Odontothrips phaleratus (Haliday) Heteroptera Nepa cinerea Linnaeus Ranatra linearis (Linnaeus) Hesperocorixa linnaei (Fieber) Sigara lateralis (Leach) Sigara nigrolineata (Fieber) Notonecta glauca Linnaeus Notonecta viridis Delcourt Plea minutissima Leach Hydrometra gracilenta Horvath Velia saulii Tamanini Aquarius paludum (Fabricius) Gerris lacustris (Linnaeus) Adelphocoris lineolatus (Goeze) Lygus rugulipennis Poppius Lygus pratennis Linnaeus Pentatoma rufipes (Linnaeus) Picromerus bidens (Linnaeus) Zicrona coerulea (Linnaeus) Nithecus jacobeae (Schilling) Geocoris dispar (Waga) Elasmostethus interstinctus (Linnaeus) Національний природний парк «Синевир» 382 Продовження табл. Ж.1 1 2 3 Pitedia juniperina (Linnaeus) Polymerus cognatus (Fieber) Polymerus vulneratus (Panzer) Stenodema calcaratum (Fallén) Stenodema virens Linnaeus Trigonotylus ruficornis Geoffroy in Fourcroy Halticus apterus Linnaeus Lygaeus equestris Linnaeus Pyrrhocoris apterus Linnaeus Coreus marginatus Linnaeus Corizus hyosciami Linnaeus Eurygaster maurus Linnaeus Graphosoma lineatum Linnaeus Aelia acuminata Linnaeus Palomena prasina Linnaeus Dolycoris baccarum Linnaeus Eurydema oleracea Linnaeus Homoptera Agallia carpathica Melichar Agallia venosa (Fourcroy) Aphrodes bicinctus (Schrank) Penthimia nigra (Goeze) Phylaenus leucophthalmus (Linnaeus) Cercopis sanguinolenta (Scopoli) Cicadella viridis (Linnaeus) Cixius nervosus Linnaeus Dicranotropis hamata (Boheman) Edwardsiana rosae (Linnaeus) Empoasca flavescens Fabricius Empoasca pteridis (Dahlbom) Eupteryx atropunctata (Goeze) Gargara genistae (Fabricius) Hrophora alni Fallen Javesella dubia (Kirschbaum) Javesella pellucida (Fabricius) Laodelphax striatella (Fallen) Lepyronia coleoptrata Linnaeus Macrosteles cristatus (Ribaut) Macrosteles laevis (Ribaut) Pentastiridius leporinus Linnaeus Philaenus spumarius (Linnaeus) Turrutus socialis (Flor) Coleoptera Rhysodes sulcatus (Fabricius) Cicindela campestris Linnaeus Cicindela hybrida Linnaeu Cicindela sylvicola Dejean in Latreille et Dejean Carabus arvensis Herbst Carabus obsoletus Sturm Carabus zawadzkii Kraatz Carabus cancellatus Illiger Carabus granulatus Linnaeus Carabus glabratus Paykull Carabus linnaei Panzer Carabus intricatus Linnaeus Carabus irregularis montandoni Buysson Carabus variolosus Fabricius Carabus violaceus Linnaeus Додатки 383 Продовження табл. Ж.1 1 2 3 Carabus coriaceus Linnaeus Carabus auronitens escheri Palliardi Cychrus caraboides (Linnaeus) Leistus piceus Froelich Nebria jockischii hoepfneri Dejean Nebria picicornis (Fabricius) Nebria brevicollis (Fabricius) Nebria rufescens (Stroem) Nebria fuscipes Fuss Notiophilus aquaticus (Linnaeus) Notiophilus biguttatus (Fabricius) Notiophilus palustris (Duftschmid) Loricera pilicornis (Fabricius) Elaphrus (Neoelaphrus) cupreus Duftschmid Elaphrus (Elaphrus) riparius (Linnaeus) Clivina collaris (Herbst) Clivina fossor (Linnaeus) Dyschirius aeneus (Dejean) Dyschirius globosus (Herbst) Broscus cephalotes (Linnaeus) Perileptus areolatus (Creutzer) Epaphius secalis (Paykull) Trechus latus Putzeys Trechus pulchellus Putzeys Trechus pulpani Reška Trechus striatulus Putzeys Duvalius subterraneus (Miller) Paratachys micros (Fischer von Waldheim) Elaphropus quadrisignatus (Duftschmid) Tachyta nana (Gyllenhal) Asaphidion caraboides (Schrank) Bembidion pygmaeum (Fabricius) Bembidion lampros (Herbst) Bembidion varium (Olivier) Bembidion schuppelii Dejean Bembidion quadrimaculatum (Linnaeus) Bembidion millerianum Heyden Bembidion doderoi Ganglbauer Bembidion geniculatum Heer Bembidion tibiale (Duftschmid) Bembidion varicolor (Fabricius) Bembidion monticola Sturm Bembidion decorum (Zenker in Panzer) Bembidion andreae bualei Jacquelin du Val Bembidion tetracolum Say Deltomerus carpathicus (Miller) Stomis pumicatus (Panzer) Poecilus cupreus (Linnaeus) Poecilus versicolor (Sturm) Poecilus virens (O.F. Mueller) Pterostichus longicollis (Duftschmid) Pterostichus vernalis (Panzer) Pterostichus oblongopunctatus (Fabricius) Pterostichus niger (Schaller) Pterostichus melanarius (Illiger) Pterostichus anthracinus (Illiger) Pterostichus nigrita (Paykull) Національний природний парк «Синевир» 384 Продовження табл. Ж.1 1 2 3 Pterostichus diligens (Sturm) Pterostichus ovoideus (Sturm) Pterostichus strenuus (Panzer) Pterostichus unctulatus (Duftschmid) Pterostichus foveolatus (Duftschmid) Pterostichus pilosus (Host) Abax parallelepipedus (Piller et Mitterpacher) Abax parallelus (Duftschmid) Molops piceus (Panzer) Calathus fuscipes (Goeze) Calathus erratus (C.R. Sahlberg) Calathus melanocephalus (Linnaeus) Calathus metallicus Dejean Dolichus halensis (Schaller) Synuchus vivalis (Illiger) Anchomenus dorsalis (Pontoppidan) Paranchus albipes (Fabricius) Oxypselaphus obscurus (Herbst) Agonum moestum (Duftschmid) Agonum muelleri (Herbst) Agonum sexpunctatum (Linnaeus) Agonum viduum (Panzer) Platynus assimilis (Paykull) Amara aenea (De Geer) Amara communis (Panzer) Amara curta Dejean Amara familiaris (Duftschmid) Amara lunicollis Schioedte Amara montivaga Sturm Amara ovata (Fabricius) Amara similata (Gyllenhal) Amara erratica (Duftschmid) Amara apricaria (Paykull) Amara equestris (Duftschmid) Anisodactylus binotatus (Fabricius) Trichotichnus laevicollis (Duftschmid) Pseudoophonus griseus (Panzer) Harpalus affinis (Schrank) Harpalus atratus Latreille Harpalus honestus (Duftschmid) Harpalus latus (Linnaeus) Harpalus rubripes (Duftschmid) Harpalus tardus (Panzer) Licinus hoffmannseggii (Panzer) Chlaenius vestitus (Paykull) Dromius agilis (Fabricius) Dromius fenestratus (Fabricius) Syntomus truncatellus (Linnaeus) Cymindis humeralis (Fourcroy) Peltodytes caesus (Duftschmid) Haliplus lineatocollis (Marsham) Haliplus laminatus (Schaller) Haliplus flavicollis Sturm Haliplus fulvus (Fabricius) Haliplus ruficollis (De Geer) Haliplus heydeni Wehncke Noterus clavicornis (De Geer) Додатки 385 Продовження табл. Ж.1 1 2 3 Noterus crassicornis (Mueller) Hyphydrus ovatus (Linnaeus) Hydroglyphus pusillus (Fabricius) Coelambus impressopunctatus (Schaller) Hydroporus discretus Fairmaire Hydroporus ferrugineus Stephens Hydroporus incognitus Sharp Hydroporus longicornis Sharp Hydroporus melanarius Sturm Hydroporus melanocephalus (Marsham) Hydroporus memnonius Nicolai Hydroporus nigrita (Fabricius) Hydroporus palustris (Linnaeus) Hydroporus planus (Fabricius) Graptodytes bilineatus (Sturm) Oreodytes sanmarki (Sahlberg) Laccophilus hyalinus (De Geer) Platambus maculatus (Linnaeus) Agabus biguttatus (Olivier) Agabus bipustulatus (Linnaeus) Agabus congener (Thunberg) Agabus guttatus (Paykull) Agabus melanarius Aube Agabus sturmi (Gyllenhal) Ilybius crassus Thomson Ilybius fenestratus (Fabricius) Ilybius fuliginosus (Fabricius) Rhantus bistriatus (Bergstresser) Colymbetes fuscus (Linnarus) Hydaticus seminiger (De Geer) Acilius sulcatus (Linnaeus) Dytiscus marginalis Linnaeus Cybister laterimarginalis (De Geer) Gyrinus distinctus Aube Gyrinus substriatus Stephens Orectochilus villosus (Mueller) Hydraena britteni Joy Hydraena melas Dalla Torre Hydraena morio Kiesenwetter Hydraena riparia Kugelann Hydraena gracilis Germar Hydraena hungarica Rey Hydraena schuleri Ganglbauer Hydraena pygmaea Waterhouse Ochthebius exsculptus Germar Ochthebius gibbosus Germar Ochthebius sidanus Orchymont Ochthebius foveolatus Germar Limnebius papposus Mulsant Limnebius truncatellus (Thunberg) Helophorus aquaticus (Linnaeus) Helophorus brevipalpis Bedel Helophorus confrater Kuwert Helophorus montenegrinus Kuwert Helophorus dorsalis (Marsham) Helophorus griseus Herbst Helophorus granularis (Linnaeus) Національний природний парк «Синевир» 386 Продовження табл. Ж.1 1 2 3 Helophorus flavipes Fabricius Coelostoma orbiculare (Fabricius) Sphaeridium bipustulatum Fabricius Sphaeridium lunatum Fabricius Sphaeridium scarabaeoides (Linnaeus) Cercyon ustulatus (Preyssler) Cercyon haemorrhoidalis (Fabricius) Cercyon impressus (Sturm) Cercyon pygmaeus (Illiger) Cercyon quisquilius (Linnaeus) Cercyon unipunctatus (Linnaeus) Cercyon analis (Paykull) Megasternum obscurum (Marsham) Cryptopleurum minutum (Fabricius) Crenitis punctatostriata Letzner Anacaena globulus (Paykull) Anacaena limbata (Fabricius) Hydrobius fuscipes (Linnaeus) Laccobius minutus (Linnaeus) Laccobius alternus Motschulsky Laccobius striatulus (Fabricius) Laccobius bipunctatus (Fabricius) Laccobius obscuratus Rottenberg Helochares obscurus (Mueller) Enochrus ochropterus (Marsham) Enochrus quadripunctatus (Herbst) Cymbiodyta marginella (Fabricius) Hydrochara caraboides (Linnaeus) Berosus signaticollis (Charpentier) Berosus luridus (Linnaeus) Sphaerites glabratus (Fabricius) Abraeus perpusillus (Marsham) Plegaderus caesus (Herbst) Plegaderus vulneratus (Panzer) Acritus minutus (Herbst) Acritus nigricornis (Hoffmann) Saprinus aeneus (Fabricius) Saprinus semistriatus (L.G. Scriba) Dendrophilus punctatus (Herbst) Paromalus flavicornis (Herbst) Paromalus parallelepipedus (Herbst) Margarinotus brunneus (Fabricius) Margarinotus striola succicola (C.G. Thomson) Margarinotus bipustulatus (Schrank) Margarinotus obscurus (Kugelann) Margarinotus carbonarius (Hoffmann) Margarinotus purpurascens (Herbst) Hister bissexstriatus Fabricius Hister quadrinotatus L.G. Scriba Hister unicolor Linnaeus Atholus corvinus (Germar) Atholus duodecimstriatus (Schrank) Platysoma (Eurylister) minor (Rossi) Ptenidium pusillum (Gyllenhal) Ptenidium nitidum (Heer) Ptilium myrmecophilum (Allibert) Ptiliola kunzei (Heer) Ptinella aptera (Guerin-Meneville) Додатки 387 Продовження табл. Ж.1 1 2 3 Pteryx suturalis (Heer) Acrotrichis grandicollis (Mannerheim) Acrotrichis atomaria (De Geer) Acrotrichis fascicularis (Herbst) Acrotrichis intermedia (Gillmeister) Acrotrichis sericans (Heer) Thanatophilus rugosus (Linnaeus) Thanatophilus sinuatus (Fabricius) Xylodrepa qudripunctata (Linnaeus) Oiceoptoma thoracica (Linnaeus) Silpha carinata Herbst Silpha obscura Linnaeus Silpha tristis Illiger Phosphuga atrata (Linnaeus) Necrodes littoralis (Linnaeus) Nicrophorus humator Olivier Nicrophorus vespillo (Linnaeus) Nicrophorus vespilloides Herbst Leptinus testaceus J. Mueller Nargus wilkini (Spence) Choleva agilis (Illiger) Choleva cisteloides (Froelich) Choleva nivalis (Kraatz) Sciodrepoides alpestris Jeannel Sciodrepoides watsoni (Spence) Catops fuliginosus Erichson Catops nigricans (Spence) Catops nigrita Erichson Catops picipes (Fabricius) Catops subfuscus Kellner Catops tristis (Panzer) Anisotoma castanea (Herbst) Anisotoma humeralis (Fabricius) Anisotoma orbicularis (Herbst) Liodopria serricornis (Gyllenhal) Amphicyllis globiformis (C.R. Sahlberg) Amphicyllis globus (Fabricius) Agathidium discoideum Erichson Agathidium bescidicum Reitter Agathidium mandibulare Sturm Agathidium nigripenne (Fabricius) Agathidium varians (Beck) Agathidium badium Erichson Agathidium laevigatum Erichson Leiodes brandisi (Holhaus) Leiodes brunnea (Sturm) Leiodes oblonga (Erichson) Leiodes pallens (Sturm) Leiodes polita (Marsham) Leiodes skalitzkyi (Ganglbauer) Liocyrtusa minuta (Ahrens) Agaricophagus cephalotes W.L.E. Schmidt Colenis immunda (Sturm) Colon brunneum (Latreille) Cephennium carpathicum Saulcy Neuraphes elongatulus (P.W.J. Mueller et Kunze) Pararaphes coronatus J. Sahlberg Pararaphes parallelus (Chaudoir) Національний природний парк «Синевир» 388 Продовження табл. Ж.1 1 2 3 Scydmoraphes geticus Saulcy Stenichnus collaris (P.W.J. Mueller et Kunze) Stenichnus scutellaris (P.W.J. Mueller et Kunze) Euconnus pubicollis (P.W.J. Mueller et Kunze) Scydmaenus hellwigi (Herbst) Scaphidium quadrimaculatum Olivier Scaphisoma agaricinum (Linnaeus) Scaphisoma boleti (Panzer) Phloeocharis subtilissima Mannerheim Olisthaerus substriatus Paykull Metopsia clypeata P.W.J. Mueller Megarthrus depressus Paykull Megarthrus sinuatocollis Boisduval et Lacordaire Proteinus atomarius Erichson Proteinus brachypterus Fabricius Eusphalerum anale Erichson Eusphalerum longipenne Erichson Eusphalerum minutum Fabricius Eusphalerum signatum Maerkel Eusphalerum sorbi Gyllenhal Acrulia inflata Gyllenhal Hapalaraea floralis Paykull Hapalaraea nigra Gravenhorst Hapalaraea linearis Zetterstedt Hapalaraea scabriuscula Kraatz Omalium caesum Gravenhorst Omalium rivulare Paykull Phloeonomus pusillus Gravenhorst Xylodromus concinnus Marsham Anthobium atrocephalum Gyllenhal Lesteva longelytrata Goeze Anthophagus (Phagantus) caraboides Linnaeus Anthophagus alpinus Fabricius Anthophagus bicornis Block Anthophagus alpestris Heer Syntomium aeneum P.W.J. Mueller Aploderus caelatus Gravenhorst Oxytelus sculptus Gravenhorst Oxytelus piceus Linnaeus Oxytelus insecatus Gravenhorst Oxytelus rugosus Fabricius Anotylus nitidulus Gravenhorst Anotylus sculpturatus Gravenhorst Anotylus tetracarinatus Block Platystethus (Pyctocraerus) arenarius Fourcroy Platystethus (Platystethus) cornutus Gravenhorst Platystethus (Platystethus) nitens C.R. Sahlberg Oxyporus maxillosus Fabricius Oxyporus rufus Linnaues Stenus ater Mannerheim Stenus biguttatus Linnaeus Stenus clavicornis Scopoli Stenus gracilipes Kraatz Stenus boops Ljungh Stenus fuscipes Gravenhorst Stenus humilis Erichson Stenus morio Gravenhorst Додатки 389 Продовження табл. Ж.1 1 2 3 Stenus nanus Stephens Stenus pusillus Stephens Stenus brunnipes Stephens Stenus latifrons Erichson Stenus similis Herbst Stenus tarsalis Ljung Stenus bifoveolatus Gyllenhal Stenus binotatus Ljung Stenus flavipes Stephens Stenus picipes Stephens Stenus carpathicus Ganglbauer Stenus geniculatus Gravenhorst Stenus glacialis Heer Stenus impressus Germar Dianous coerulescens Gyllenhal Paederus riparius Linnaeus Paederus litoralis Gravenhorst Rugilus erichsoni Fauvel Rugilus orbiculatus Paykull Medon fusculus Mannerheim Sunius melanocephalus Fbricius Lithocharis ochracea Gravenhorst Domene scabricollis Erichson Lathrobium qudratum Paykull Lathrobium terminatum Gravenhorst Lathrobium fulvipenne Gravenhorst Nudobius lentus Gravenhorst Gyrohypnus punctulatus Paykull Xantholinus (Xantholinus) linearis Olivier Xantholinus (Purrolinus) tricolor Fabricius Atrecus affinis Paykull Atrecus pilicornis Paykull Othius brevipennis Kraatz Othius crassus Motschulsky Othius lapidicola Kiesenwetter Othius punctulatus Goeze Othius transsilvanicus Ganglbauer Philonthus atratus Gravenhorst Philonthus concinnus Gravenhorst Philonthus cyanipennis Fabricius Philonthus debilis Gravenhorst Philonthus decorus Gravenhorst Philonthus fimetarius Gravenhorst Philonthus immundus Gyllenhal Philonthus politus Linnaeus Philonthus varians Paykull Philonthus ventralis Gravenhorst Gabrius nigritulus Gravenhorst Gabrius splendidulus Gravenhorst Ontholestes murinus Linnaeus Ontholestes tesselatus Fourcroy Staphylinus (Parabemus) fossor Scopoli Staphylinus (Dinothenarus) pubescens De Geer Staphylinus (Staphylinus) caesareus Cederhjelm Ocypus macrocephalus Gravenhorst Heterothops niger Kraatz Quedius mesomelinus Marsham Національний природний парк «Синевир» 390 Продовження табл. Ж.1 1 2 3 Quedius scitus Gravenhorst Quedius xanthopus Erichson Quedius fuliginosus Gravenhorst Quedius transsylvanicus Weise Quedius boops Gravenhorst Quedius paradisianus Heer Quedius umbrinus Erichson Habrocerus cаpillaricornis Gravenhorst Mycetoporus (Mycetoporus) corpulentus Luze Bryoporus (Bryophacis) rufus Erichson Bryoporus (Bryophacis) rugipennis Pandelle Lordithon (Lordithon) exoletus Erichson Lordithon (Lordithon) lunulatus Linnaeus Sepedophilus immaculatus Stephens Sepedophilus littoreus Linnaeus Sepedophilus testaceus Fabricius Tachyporus chrysomelinus Linnaeus Tachyporus hypnorum Fabricius Tachyporus nitidulus Fabricius Tachyporus obtusus Linnaeus Tachyporus pusillus Gravenhorst Tachinus (Tachinus) corticinus Gravenhorst Tachinus (Tachinus) fimetarius Gravenhorst Tachinus (Tachinus) laticollis Gravenhorst Tachinus (Tachinus) lignorum Linnaeus Tachinus (Tachinus) pallipes Gravenhorst Myllaena brevicornis Matthews Cypha longicornis Paykull Gyrophaena affinis Mannerheim Gyrophaena fasciata Marsham Gyrophaena nana Paykull Gyrophaena boleti Linnaeus Gyrophaena strictula Erichson Homalota plana Gyllenhal Leptusa carpathica Weise Leptusa alpicola Brancsik Autalia impressa Olivier Cordalia obscura Gravenhorst Falagria nigra Gravenhorst Atheta fungivora C.G. Thomson Drusilla canaliculata Fabricius Zyras humeralis Gravenhorst Ilyobates nigricollis Paykull Meotica exilis Erichson Meotica pallens L. Redtenbacher Oxypoda lividipennis Mannerheim Oxypoda opaca Gravenhorst Oxypoda montana Kraatz Homoeusa acuminata Maerkel Aleochara curtula Goeze Aleochara spissicornis Erichson Aleochara laevigata Gyllenhal Aleochara lanuginosa Gravenhorst Aleochara sparsa Heer Aleochara bipustulata Linnaeus Bibloporus bicolor Denny Euplectus brunneus Grimmer Додатки 391 Продовження табл. Ж.1 1 2 3 Euplectus punctatus Mulsant Trimium brevicorne Reichenbach Trimium carpathicum Saulcy Bryaxis carpathicus Saulcy Bryaxis nigripennis Aube Bryaxis reitteri Saulcy Bryaxis ruthenus Saulcy Bryaxis weisei Saulcy Pselaphus heisei Herbst Clambus armadillo De Geer Elodes minuta Linnaeus Cyphon coarctatus Paykull Cyphon variabilis Thunberg Hydrocyphon deflexicollis P.W.J. Mueller Dascillus cervinus Linnaeus Lucanus cervus (Linnaeus) Dorcus parallelipipedus (Linnaeus) Platycerus caraboides (Linnaeus) Ceruchus chrysomelinus (Hochenwarth) Sinodendron cylindricum (Linnaeus) Anoplotrupes stercorosus (Hartmann in L.G. Scriba) Onthophagus ovatus (Linnaeus) Aphodius erraticus (Linnaeus) Aphodius fossor (Linnaeus) Aphodius depressus (Kugelann) Aphodius luridus (Fabricius) Aphodius fimetarius (Linnaeus) Oxyomus sylvestris (Scopoli) Amphimallon solstitialis (Linnaeus) Melolontha melolontha (Linnaeus) Phyllopertha horticola (Linnaeus) Oryctes nasicornis holdhausi Minck Valgus hemipterus (Linnaeus) Trichius fasciatus (Linnaeus) Tropinota hirta (Poda) Cetonia aurata (Linnaeus) Simplocaria acuminata Erichson Simplocaria deubeli Ganglbauer Carpatobyrrhulus transsylvanicus (Suffrian) Cytilus sericeus (Forster) Byrrhus arietinus Steffahny Byrrhus fasciatus (Forster) Byrrhus pilula (Linnaeus) Byrrhus pustulatus (Forster) Byrrhus glabratus Heer Curimus erichsoni Reitter Eubria palustris Germar Dryops ernesti Des Gozis Dryops striatopunctatus (Heer) Dryops viennensis (Laporte de Castelnau) Elmis latreillei Bedel Elmis maugetii Latreille Esolus angustatus (P.W.J. Mueller) Limnius perrisi (Dufour) Limnius volckmari (Panzer) Anthaxia quadripunctata (Linnaeus) Agrilus viridis (Linnaeus) Національний природний парк «Синевир» 392 Продовження табл. Ж.1 1 2 3 Agrypnus murinus (Linnaeus) Athous vittatus (Fabricius) Athous carpathicus Reitter Athous mollis Reitter Athous subfuscus (O.F. Mueller) Denticollis linearis (Linnaeus) Denticollis rubens (Piller et Mitterpacher) Actenicerus sjaelandicus (O.F. Mueller) Prosternon tesselatum (Linnaeus) Selatosomus aeneus (Linnaeus) Ampedus balteatus (Linnaeus) Ampedus sanquinolentus (Schrank) Dalopius marginatus (Linnaeus) Agriotes lineatus (Linnaeus) Agriotes obscurus (Linnaeus) Adrastus rachifer (Fourcroy) Negastrius pulchellus (Linnaeus) Melasis buprestoides (Linnaeus) Dromaeolus barnabita (A. et G.B. Villa) Omalysus fontisbellaquei (Geoffroy) Dictyoptera aurora (Herbst) Platycis minutus (Fabricius) Lopheros rubens (Gyllenhal) Lygistopterus sanguineus (Linnaeus) Lamprohiza splendidula (Linnaeus) Phosphaenus hemipterus (Geoffroy) Cantharis nigricans (O.F. Mueller) Cantharis obscura Linnaeus Cantharis rufa Linnaeus Cantharis rustica Fallen Absidia pilosa (Paykull) Podabrus alpinus (Paykull) Rhagonycha fulva (Scopoli) Rhagonycha lignosa (O.F. Mueller) Rhagonycha nigripes W. Redtenbacher Rhagonycha testacea (Linnaeus) Malthodes brevicollis (Paykull) Malthodes gittifer Kiesenwetter Malthodes marginatus (Latreille) Malthodes maurus (Laporte de Castelnau) Dermestes laniarius Illiger Dermestes lardarius Linnaeus Attagenus pellio (Linnaeus) Anthrenus scrophulariae (Linnaeus) Ptinomorphus imperialis (Linnaeus) Dryophillus pusillus (Gyllenhal) Ernobius abietis (Fabricius) Ernobius mollis (Linnaeus) Xestobium plumbeum (Illiger) Xestobium rufovillosum (De Geer) Anobium punctatum (De Geer) Ptinilus pectinicornis (Linnaeus) Xyletinus ater (Creutzer) Dorcatoma dresdensis Herbst Ptinus (Ptinus) fur (Linnaeus) Ptinus (Ptinus) pilosus P.W.J. Mueller Peltis grossa (Linnaeus) Ostoma ferruginea (Linnaeus) Thymalus limbatus (Fabricius) Додатки 393 Продовження табл. Ж.1 1 2 3 Nemozoma elongatum (Linnaeus) Tillus elongatus (Linnaeus) Trichodes apiarius (Linnaeus) Thanasimus formicarius (Linnaeus) Dasytes plumbeus (O.F. Mueller) Charopus flavipes Paykull Clanoptilus elegans (Olivier) Clanoptilus marginellus (Olivier) Malachius aeneus (Linnaeus) Malachius bipustulatus (Linnaeus) Hylecoetus dermestoides (Linnaeus) Kateretes pedicularius (Linnaeus) Heterhelus scutellaris (Heer) Heterhelus solani (Heer) Brachypterus urticae (Fabricius) Epuraea depressa (Illiger) Epuraea laeviuscula (Gyllenhal) Epuraea silacea (Herbst) Epuraea terminalis Mannerheim Epuraea unicolor (Olivier) Epuraea melanocephala (Marsham) Meligethes aeneus (Fabricius) Meligethes coracinus Sturm Meligethes symphyti (Heer) Meligethes viridescens (Fabricius) Nitidula carnaria (Schaller) Omosita colon (Linnaeus) Omosita discoidea (Fabricius) Soronia grisea (Linnaeus) Pocadius ferrugineus (Fabricius) Cychramus luteus (Fabricius) Cychramus variegatus (Herbst) Cyllodes ater (Herbst) Glischrochilus quadriguttatus (Fabricius) Pityophagus ferrugineus (Linnaeus) Rhizophagus bipustulatus (Fabricius) Rhizophagus dispar (Paykull) Rhizophagus parallelocollis Gyllenhal Rhizophagus picipes (Olivier) Rhizophagus depressus (Fabricius) Cucujus cinnaberinus (Scopoli) Placonotus testaceus (Fabricius) Cryptolestes duplicatus (Waltl) Silvanus bidentatus (Fabricius) Silvanus unidentatus (Fabricius) Uleiota planata (Linnaeus) Phalacrus corruscus (Panzer) Olibrus aeneus (Fabricius) Olibrus affinis (Sturm) Olibrus pygmaeus (Sturm) Stilbus testaceus (Panzer) Paramecosoma melanocephala (Herbst) Pteryngium crenatum (Gyllenhal) Cryptophagus badius Sturm Cryptophagus dentatus (Herbst) Cryptophagus deubeli Ganglbauer Cryptophagus saginatus Sturm Національний природний парк «Синевир» 394 Продовження табл. Ж.1 1 2 3 Cryptophagus scanicus (Linnaeus) Antherophagus nigricornis (Fabricius) Atomaria analis Erichson Atomaria apicalis Erichson Atomaria pusilla (Paykull) Atomaria fuscicollis Mannerheim Atomaria linearis Stephens Ephistemus globulus (Paykull) Byturus ochraceus (L.G. Scriba) Byturus tomentosus (De Geer) Tritoma bipustulata Fabricius Triplax aenea (Schaller) Triplax russica (Linnaeus) Triplax rufipes (Fabricius) Triplax scutellaris Charpentier Dacne bipustulata (Thunberg) Dacne rufifrons (Fabricius) Cerylon ferrugineum Stephens Cerylon histeroides (Fabricius) Sphaerosoma globosum (Sturm) Sphaerosoma pilosum (Panzer) Mycetaea subterranea (Fabricius) Mycetina cruciata (Schaller) Endomychus coccineus (Linnaeus) Coccidula rufa (Herbst) Coccidula scutellata (Herbst) Stethorus (Stethorus) punctillum Weise Scymnus auritus Thunberg Scymnus haemorrhoidalis Herbst Scymnus frontalis (Fabricius) Scymnus nigrinus Kugelann Nephus redtenbacheri Mulsant Chilocorus bipustulatus (Linnaeus) Chilocorus renipustulatus (L.G. Scriba) Aphidecta obliterata (Linnaeus) Adalia bipunctata (Linnaeus) Adalia decempunctata (Linnaeus) Hippodamia tredecimpunctata (Linnaeus) Hippodamia variegata (Goeze) Ceratomegilla notata (Laicharting) Ceratomegilla alpina redtenbacheri (Capra) Coccinella septempunctata Linnaeus Propylea quatuordecimpunctata (Linnaeus) Myrrha octodecimguttata (Linnaeus) Myzia oblongoguttata (Linnaeus) Anatis ocellata (Linnaeus) Psyllobora vigintiduopunctata (Linnaeus) Halyzia sedecimguttata (Linnaeus) Vibidia duodecimguttata (Poda) Subcoccinella vigintiquatuorpunctata (Linnaeus) Latridius minutus (Linnaeus) Enicmus transversus (Olivier) Dienerella elongata (Curtis) Dienerella filiformis (Gyllenhal) Stephostethus angusticollis (Gyllenhal) Aridius nodifer (Westwood) Corticaria elongata (Gyllenhal) Corticaria longicollis (Zetterstedt) Додатки 395 Продовження табл. Ж.1 1 2 3 Corticaria serrata (Paykull) Cortinicara gibbosa (Herbst) Corticarina fuscula (Gyllenhal) Cicones variegatus (Hellwig) Bitoma crenata (Fabricius) Triphyllus bicolor (Fabricius) Litargus connexus (Fourcroy) Mycetophagus quadripustulatus (Linnaeus) Mycetophagus atomarius (Fabricius) Mycetophagus decempunctatus Fabricius Mycetophagus piceus (Fabricius) Mycetophagus multipunctatus Fabricius Typhaea stercorea (Linnaeus) Cis boleti (Scopoli) Cis comptus Gyllenhal Cis hispidus (Paykull) Cis micans (Fabricius) Cis nitidus (Fabricius) Sulcacis (Sulcacis) affinis (Gyllenhal) Octotemnus glabriculus (Gyllenhal) Tetratoma ancora Fabricius Orchesia (Clinocara) blandula Brancsik Xylita livida (C.R. Sahlberg) Osphya bipunctata (Fabriicus) Tomoxia bucephala Costa Mordella aculeata Linnaeus Mordellistena (Mordellistena) pumila (Gyllenhal) Anogcodes fulvicollis (Scopoli) Anogcodes rufiventris (Scopoli) Ischnomera coerulea (Linnaeus) Oedemera femorata (Scopoli) Oedemera lurida (Marsham) Oedemera virescens (Linnaeus) Pyrochroa coccinea (Linnaeus) Schizotus pectinicornis (Linnaeus) Omonadus floralis (Linnaeus) Anaspis arctica Zetterstedt Anaspis frontalis (Linnaeus) Anaspis kiesenwetteri Emery Anaspis flava (Linnaeus) Anaspis rufilabris (Gyllenhal) Anaspis varians Mulsant Lagria hirta (Linnaeus) Allecula morio (Fabricius) Mycetochara (Ernocharis) humeralis (Fabricius) Opatrum sabulosum (Linnaeus) Bolitophagus reticulatus (Linnaeus) Eledona agaricola (Herbst) Diaperis boleti (Linnaeus) Scaphidema metallicum (Fabricius) Corticeus unicolor Piller et Mitterpacher Tenebrio molitor Linnaeus Cylindronotus aeneus (Scopoli) Prionus coriarius Linnaeus Isarthron castaneum Linnaeus Cerambyx scopoli Fnessly Rosalia alpina Linnaeus Національний природний парк «Синевир» 396 Продовження табл. Ж.1 1 2 3 Aromia moschata Linnaeus Obrium brunneum Fabricius Molorchus (Molorchus) minor Linnaeus Callidium (Callidium) violaceum Linnaeus Phymatodes (Phymatodes) testaceus Linnaeus Anaglyptus mysticus Linnaeus Xylotrechus rusticus Linnaeus Oxymirus cursor Linnaeus Rhagium inquisitor Linnaeus Rhagium mordax De Geer Pachyta quadrimaculata Linnaeus Evodinus clathratus Fabricius Carilia virginea Linnaeus Pidonia lurida Fabricius Alosterna tabacicolor De Geer Pseudovadonia livida Fabricius Lepturobosca virens Linnaeus Pachytodes cerambyciformis Schrank Anoplodera sexguttata Fabricius Anastrangalia dubia Scopoli Anastrangalia sanguinolenta Linnaeus Corymbia rubra Linnaeus Stictoleptura erythroptera Hagenbach Brachyleptura maculicornis De Geer Brachyleptura tesserula Charpentier Leptura quadrifasciata Linnaeus Rutpela maculata Poda Stenurella bifasciata O.F. Mueller Stenurella melanura Linnaeus Lamia textor Linnaeus Monochamus sartor Fabricius Monochamus sutor Linnaeus Agapanthia villosoviridescens De Geer Pogonocherus hispidus Linnaeus Pogonocherus fasciculatus De Geer Acanthocinus aedilis Linnaeus Leiopus nebulosus Linnaeus Saperda populnea Linnaeus Oberea oculata Linnaeus Phytoecia coerulescens Scopoli Plateumaris consimilis (Schrank) Plateumaris sericea (Linnaeus) Donacia aquatica (Linnaeus) Donacia semicuprea Panzer Lilioceris lilii (Scopoli) Lilioceris merdigera (Linnaeus) Lema cyanella (Linnaeus) Oulema melanopus (Linnaeus) Labidostomis longimana (Linnaeus) Clytra quadripunctata (Linnaeus) Cryptocephalus bipunctatus (Linnaeus) Cryptocephalus cordiger (Linnaeus) Cryptocephalus frenatus Laicharting Cryptocephalus hypochoeridis (Linnaeus) Cryptocephalus nitidus (Linnaeus) Cryptocephalus octopunctatus Scopoli Cryptocephalus sericeus (Linnaeus) Cryptocephalus violaceus Laicharting Додатки 397 Продовження табл. Ж.1 1 2 3 Cryptocephalus fulvus Goeze Timarcha metallica (Laicharting) Leptinotarsa decemlineata (Say) Chrysolina staphylea (Linnaeus) Chrysolina hyperici (Forster) Fastuolina fastuosa (Scopoli) Oreina intricata (Germar) Oreina viridis (Duftschmid) Gastrophysa polygoni (Linnaeus) Gastrophysa viridula (De Geer) Phaedon armoraciae (Linnaeus) Sclerophaedon carniolicus (Germar) Sclerophaedon carpathicus (Weise) Sclerophaedon orbicularis (Suffrian) Hydrothassa marginella (Linnaeus) Plagiodera versicolora (Laicharting) Chrysomela populi Linnaeus Chrysomela saliceti (Weise) Chrysomela cuprea Fabricius Linaeidea aenea (Linnaeus) Gonioctena viminalis (Linnaeus) Phratora vitellinae (Linnaeus) Phratora vulgatissima (Linnaeus) Galerucella tenella (Linnaeus) Lochmaea capreae (Linnaeus) Galeruca tanaceti (Linnaeus) Luperus lyperus (Sulzer) Luperus viridipennis (Germar) Phyllotreta atra (Fabricius) Phyllotreta nemorum (Linnaeus) Phyllotreta nigripes (Fabricius) Aphtona euphorbiae (Schrank) Aphtona venustula Kutschera Longitarsus anchusae (Paykull) Longitarsus luridus (Scopoli) Longitarsus pratensis (Panzer) Longitarsus succineus (Foudras) Altica oleracea (Linnaeus) Hermeophaga mercurialis (Fabricius) Batophila rubi (Paykull) Asiorestia ferruginea (Scopoli) Asiorestia transversa Marsham Orestia aubei arcuata Miller Orestia carpathica Reitter Derocrepis rufipes (Linnaeus) Crepidodera aurata (Marsham) Epitrix atropae Foudras Minota carpathica Heikertinger Chaetocnema (Tlanoma) concinna (Marsham) Chaetocnema (Chaetocnema) aridula (Gyllenhal) Sphaeroderma testaceum (Fabricius) Psylliodes affinis (Paykull) Psylliodes attenuata (Koch) Psylliodes napi (Fabricius) Hypocassida subferruginea (Schrank) Cassida (Cassida) flaveola Thunberg Cassida (Crassiduella) nobilis Linnaeus Cassida (Crassiduella) vittata Villers Національний природний парк «Синевир» 398 Продовження табл. Ж.1 1 2 3 Bruchus atomarius (Linnaeus) Bruchus luteicornis Illiger Bruchus pisorum (Linnaeus) Tropideres albirostris (Herbst) Tropideres dorsalis gibbosus (Leconte) Rhynchites (Rhynchites) auratus (Scopoli) Rhynchites (Rhynchites) bacchus (Linnaeus) Byctiscus populi (Linnaeus) Deporaus betulae (Linnaeus) Attelabus nitens (Scopoli) Apoderus coryli (Linnaeus) Temnocerus tomentosus (Gyllenhal) Byctiscus betulae (Linnaeus) Apion seniculus Kirby Apion cruentatum Walton Holotrichapion pisi (Fabricius) Ischnopterapion virens (Herbst) Pseudoperapion brevirostre (Herbst) Eutrichapion viciae Gyll. Protapion fulvipes (Geoffroy) Perapion marchicum (Herbst) Ceratapion onopordi (Kirby) Nanophyes marmoratus (Goeze) Anthribus nebulosus (Forster)* Ceutorhynchus erysimi (Fabricius) Ceutorhynchus minutus (Reich) Ceutorhynchus cochleariae (Gyllenhal) Anthonomus rubi (Herbst) Cleonis pigra (Scopoli) Bryodaemon hanakii hanakii (Frivaldszky) Bryodaemon boroveci Podlussany Donus velutinus (Boheman) Donus rubi (Krauss) Datonychus arcuatus (Herbst) Charagmus gressorius (Fabricius) Cionus tuberculosus (Scopoli) Chlorophanus viridis (Linnaeus) Ceutorhynchus contractus (Marsham) Isochnus sequensi (Stierlin) Liophloeus liptoviensis (Weise) Liosoma deflexum (Panzer) Hadroplontus litura (Fabricius) Rhytidosoma fallax (Otto) Rhinoncus castor (Fabricius) Rhinoncus pericarpius (Linnaeus) Rhinoncus perpendicularis (Reich) Larinus turbinatus Gyllenhal Lixus filiformis (Fabricius) Nedyus quadrimaculatus (Linnaeus) Magdalis (Porrothus) cerasi (Linnaeus) Magdalis ruficornis (Linnaeus) Otiorhynchus austriacus (Fabricius) Otiorhynchus scaber (Linnaeus) Otiorhynchus bisulcatus (Fabricius) Otiorhynchus pinastri (Herbst) Orchesthes fagi (Linnaeus) Phyllobius argentatus (Linnaeus) Додатки 399 Продовження табл. Ж.1 1 2 3 Phyllobius glaucus (Scopoli) Phyllobius maculicornis Germar Phyllobius viridicollis (Fabricius) Polydrusus amoenus (Germar) Polydrusus (s. str.) fulvicornis (Fabricius) Polydrusus tereticollis (De Geer) Polydrusus impressifrons (Gyllenhal) Polydrusus mollis (Stroem) Polydrusus pilosus Gredler Polydrusus impar (Gozis) Polydrusus pterygomalis (Boheman) Scleropterus serratus (Germar) Strophosoma melanogrammum (Forster) Sitona obsoletus (Gmelin) Hylobius abietis (Linnaeus) Plinthus tischeri Germar Tachyerges pseudostigma (Tempere) Isochnus foliorum (Muller) Tychius picirostris (Fabricius) Tychius aureolus Kiesenwetter Dendroctonus micans (Kugelann) Hylastes cunicularius Erichson Hylastes linearis Erichson Scolytus intricatus (Ratzeburg) Scolytus rugulosus (P.W.J. Mueller) Crypturgus pusillus (Gyllenhal) Dryocoetes autographus (Ratzeburg) Taphrorychus bicolor (Herbst) Pityogenes chalcographus (Linnaeus) Ips acuminatus (Gyllenhal) Ips amitinus (Eichhoff) Ips duplicatus (C.R. Sahlberg) Ips typographus (Linnaeus) Ernoporicus fagi (Fabricius) Xyleborus dispar (Fabricius) Xyleborus saxeseni (Ratzeburg) Neuroptera Chrysopa perla (Linnaeus) Chrysopa phyllochroma (Wesmael) Chrysoperla carnea (Stephens) Chrysotropia ciliata (Wesmael) Hemerobius marginatus (Stephens) Hemerobius micans (Olivier) Trichoptera Hydropsyche ornatula McLachlan Hydropsyche pellucidula (Curtis) Limnophilus lunatus Curtis Potamophylax stellatus (Curtis) Rhyacophila confinis Navas Rhyacophila nubila Zetterstedt Rhyacophila tristis Pictet Lepidoptera Cossus cossus (Linnaeus) Zeuzera pyrina (Linnaeus) Endromis versicolora (Linnaeus) Arctia caja (Linnaeus) Callimorpha dominula (Linnaeus) Catocala fraxini (Linnaeus) Euproctis chrysorrhoea (Linnaeus) Hyphantria cunea (Drury) Національний природний парк «Синевир» 400 Продовження табл. Ж.1 1 2 3 Lymantria dispar (Linnaeus) Scoliopteryx libatrix (Linnaeus) Abraxas grossulariata (Linnaeus) Biston betularia (Linnaeus) Erannis defoliaria (Clerck) Operophtera brumata (Linnaeus) Malacosoma neustria (Linnaeus) Phlogophora scita (Huebner) Agrotis segetum (Denis & Schiffermüller) Autographa gamma (Linnaeus) Stauropus fagi (Linnaeus) Aglia tau (Linnaeus) Saturnia pavonia (Linnaeus) Laothoe populi (Linnaeus) Smerinthus ocellata (Linnaeus) Sphinx pinastri Linnaeus Tortrix viridana Linnaeus Carterocephalus silvicola (Meigen) Erynnis tages (Linnaeus) Hesperia comma (Linnaeus) Pyrgus malvae (Linnaeus) Pyrgus armoricanus (Oberthur) Callophrys rubi (Linnaeus) Lycaena dispar (Haworth) Lycaena virgaureae (Linnaeus) Plebejus argus (Linnaeus) Polyommatus icarus (Rottemburg) Satyrium w-album (Knoch) Thecla betulae (Linnaeus) Aglais io (Linnaeus) Aglais urticae (Linnaeus) Apatura ilia (Denis & Schiffermüller) Apatura iris (Linnaeus) Aphantopus hyperantus (Linnaeus) Araschnia levana (Linnaeus) Argynnis paphia (Linnaeus) Argynnis adippe (Denis & Schiffermüller) Argynnis niobe (Linnaeus) Argynnis aglaja (Linnaeus) Boloria aquilonaris (Stichel) Boloria dia (Linnaeus) Boloria euphrosyne (Linnaeus) Boloria selene (Denis & Schiffermüller) Brenthis daphne (Bergstrasser) Brenthis ino (Rottemburg) Coenonympha pamphilus (Linnaeus) Coenonympha tullia (Muller) Erebia aethiops (Esper) Erebia euryale (Esper) Erebia ligea (Linnaeus) Erebia medusa (Denis & Schiffermüller) Issoria lathonia (Linnaeus) Limenitis camilla (Linnaeus) Limenitis populi (Linnaeus) Maniola jurtina (Linnaeus) Melitaea athalia (Rottemburg) Nymphalis antiopa (Linnaeus) Додатки 401 Продовження табл. Ж.1 1 2 3 Nymphalis polychloros (Linnaeus) Nymphalis xanthomelas (Esper) Pararge aegeria (Linnaeus) Polygonia c-album (Linnaeus) Vanessa atalanta (Linnaeus) Vanessa cardui (Linnaeus) Iphiclides podalirius (Linnaeus) Papilio machaon Linnaeus Parnassius mnemosyne (Linnaeus) Anthocharis cardamines (Linnaeus) Aporia crataegi (Linnaeus) Colias hyale (Linnaeus) Gonepteryx rhamni (Linnaeus) Pieris brassicae (Linnaeus) Pieris bryoniae (Hübner) Pieris napi (Linnaeus) Pieris rapae (Linnaeus) Hymenoptera Cephalei abietis Linnaeus Diprion similis (Hartig) Gilpinia abieticola (Dalla Torre) Gilpinia polytoma (Hartig) Pachynematus montanus (Zaddach) Lygaeonematus abietinus (Bouvarel and Lemoine) Pamphilius silvaticus Linnaeus Pamphilius pallipes (Zetterstedt) Arge coerulescens (King, P.P. & W.J. Broderip) Taxonus agrorum (Fallén) Eriocampa ovata (Linnaeus) Rhogogaster punctatula (Klug) Rhogogaster viridis (Linnaeus) Tenthredo arcuata Forster Tenthredo mesomelas Linnaeus Tenthredo livida Linnaeus Tenthredo vespa Retzius Tenthredo albicornis Fabricius Tenthredo olivacea Klug Tenthredo zonula Klug Tenthredopsis nassata (Linnaeus) Pachyprotasis repae (Linnaeus) Hemichroa crocea (Geoffroy) Urocerus gigas Linnaeus Urocerus fantoma (Fabricius) Sirex juvencus Linnaeus Sirex noctilio (Fabricius) Xeris spectrum Linnaeus Vespa crabro Linnaeus Vespula vulgaris Linnaeus Vespula germanica Fabricius Bombus hortorum (Linnaeus) Bombus lucorum (Linnaeus) Bombus ruderarius Fabricius Bombus pascuorum Scopoli Bombus pyrenaeus Pérez Bombus wurflenii Radoszkowski Bombus distinguendus Morawitz Bombus subterraneus (Linnaeus) Solenopsis fugax (Latreille) Національний природний парк «Синевир» 402 Продовження табл. Ж.1 1 2 3 Formica rufa Linnaeus Formica fusca Linnaeus Formica polyctena Foerster Formica cinerea Mayr Formica truncorum Fabricius Formica lugubris Zetterstedt Leptothorax acervorum (Fabricius) Myrmica laevinodis Nylander Lasius niger Linnaeus Lasius flavus (Fabricius) Lasius umbratus (Nylander) Camponotus ligniperda (Latreille) Camponotus herculeanus Linnaeus Camponotus vagus Scopoli Diptera Eristalis arbustorum Linnaeus Eristalis interrupta Poda Eristalis tenax Linnaeus Odagmia argyreata Meigen Odagmia ornata Meigen Odagmia variegata Meigen Simulium schoenbaueri Enderlein Mollusca Gastropoda Ancylus fluviatilis Müller Arion transsylvanus Simroth Bielzia coerulans Bielz Clausilia dubia Draparnaud Euconulus fulvus (O.F. Müller) Galba truncatula (O.F. Müller) Helix pomatia Linnaeus Lymnaea fontinalis (Studer) Lymnaea fulva (Küster) Lymnaea lagotis (Schrank) Perpolita hammonis (Strom) Trochulus bielzi (A. Schmidt) Vitrea diaphana (Studer) Bivalvia Euglesa casertana Poli Euglesa millium (Held) Euglesa obtusalis (P. Рfeiffer) Euglesa personata (Malm) Neopisidium conventus (Сlessin) Додатки 403 Таблиця Ж.2 Список хребетних тварин, що трапляються на території НПП «Синевир» Тип Chordata Клас 1 Cyclostomata Ряд 2 Petromysoniformes Родина 3 Petromyzontidae Osteichtyes Salmoniformes Salmonidae Cypriniformes Thymmalidae Cyprinidae Cobitidae Cottidae Amphibia Percifornes Caudata Anura Reptilia Squamata Percidae Salamandridae Bombinatoridae Bufonidae Hylidae Radidae Anguidae Lacertidia Colubridae Aves Ciconiiformes Viperidae Ciconiidae Anseriformes Ardeidae Anatidae Вид 4 Eudonomyzon danfordti (Regan) Salmo trutto morfa fario (L.) Salmo trutto morfa palustris (L.) Hucho hucho L. Thymallus thymallus (L.) Barbus bartus L. Barbus petenyi Heck Romanogobio gobio (Flem) Romanogobio uranoscopus (Agassiz) Squalius cephalus L. Telestes souffia agassizi A. Risso Leuciscus leuciscus L. Phoxinus phoxinus (L.) Chondrostoma nasus (L.) Alburnus alburnus L. Alburnus bipunctatus (Bloch) Nemachilus barbatulus L. Cottus gobio L. Cottus poecilopus Heckel Perca fluviatilis L. Salamandra salamandra L. Lissotriton montadoni (Boulenger) Ichthyosaura alpestris (Laurenti) Triturus cristatus (Laur) Bombina variegata (L.) Bufo bufo L. Hyla arborea L. Rana temporaria L. Rana dalmatina Bonap. Pelophylax esculentus L. Pelophylax ridibundus (Pall.) Rana lessone Camerano Anguis fragilis L. Lacerta agilis L. Zootoca vivipara Lichtenstein Natrix natrix (L.) Coronella austriaca Laurenti Zamenis longissimus (Laurenti) Vipera berus (L.) Ciconia nigra (L.) Ciconia ciconia (L.) Ardea cinerea L. Anser anser (L) Anas platyrhynchos L. Національний природний парк «Синевир» 404 Продовження табл. Ж.2 1 2 Falconiformes 3 Accipitridae Falconidae Galliformes Gruiformes Charadriiformes Tetraonidae Phasianidae Gruidae Rallidae Charadriidae Scolopacidae Laridae Columbiformes Columbidae Cuculiformes Strigiformes Cuculidae Strigidae Caprimulgiformes Coraciformes Caprimulgidae Meropidae Alcedinidae Upupidae Apodidae Picidae Upupiiformes Apodiformes Piciformes 4 Bucephala clangula (L.) Mergus merganser L. Pernis apivorus (L.) Clanga pomarina Brem. Hieraaetus pennatus (Gmeilin.) Accipiter gentilis (L.) Accipiter nisus (L.) Buteo buteo (L.) Circaetus gallicus (Gmelin) Aquila chrysaetos (L.) Buteo lagopus (Pontopp.) Falco peregrinus T. Falco subbuteo L. Falco tinnunculus L. Falco columbarius L. Tetrao urogallus L. Lyrurus tetrix L. Tetrastes bonasia (L.) Coturnix coturnix (L.) Grus grus (L.) Crex crex (L.) Charadrius dubius Scopoli. Vanellus vanellus (L.) Scopolax rusicola L. Actitis hypoleucos L. Chroicocephalus ridibundus (L.) Sterna hirundo (L.) Columba oenas L. Columba palumbus L. Columba livia Gmelin Streptopelia decaocto (Friv) Streptopelia turtur L. Cuculus canorus L. Bubo bubo (L.) Glaucidium passerinum (L.) Aegolius funereus (L.) Asio otus (L.) Asio flammeus (Pontoppidan) Strix uralensis Pall. Strix aluco L. Caprimulgus europaeus L. Merops apiaster L. Alcedo atthis L. Upupa epops L. Apus apus (L.) Picoides tridactylus (L.) Dendrocopos martius (L.) Picus canus Gmel. Picus viridis L. Dendrocopos major (L.) Додатки 405 Продовження табл. Ж.2 1 2 3 Passeriformes Alaudidae Hirundidae Motacillidae Laniidae Oriolidae Sturnidae Corvidae Bombycillidae Cinclidae Troglodytidae Prunellidae Sylviidae Regulidae Muscicapidae 4 Dendrocopos leucotos (Bechst.) Dendrocopos minor (L.) Dendrocopos medius (L.) Jynx torquilla (L.) Alauda arvensis L. Lullula arborea (L.) Hirundo rustica (L.) Delichon urbicum (L.) Riparia riparia (L.) Motacilla alba L. Motacilla flava L. Motacilla cinerea Tun. Anthus trivialis (L.) Anthus pratensis (L.) Anthus spinoletta (L.) Lanius collurio L Lanius excubitor L. Oriolus oriolus (L.) Sturnus vulgaris L. Garrulus glandarius (L.) Pica pica (L.) Nucifraga caryocatactes (L.) Corvus monedula L. Corvus frugilegus L. Corvus cornix L. Corvus corax L. Bombycilla garrulous (L.) Cinclus cinclus (L.) Troglodytes troglodytes L. Prunella modularis (L.) Prunella collaris (Scop.) Acrocephalus schoenobaenus ( L.) Acrocephalus palustris (Bechst.) Sylvia articapilla (L.) Sylvia borin (Boddaert) Sylvia communis Latham. Sylvia curruca (L.) Phylloscopus collybita (Vieillot) Phylloscopus sibilalrix (Bech.) Phylloscopus trochilus (L.) Phylloscopus trochiloides (Sundevall) Hippolais icterina (Vieillot) Regulus regulus Cuvier Regulus ignicapilla (Temminck) Muscicapa striata (Pall.) Ficedula albicollis (Temminck) Ficedula parva (Bechst.) Phoenicurus ochruros (Gmelin) Phoenicurus phoenicurus (L.) Erithacuc rubecula (L.) Національний природний парк «Синевир» 406 Продовження табл. Ж.2 1 2 3 Turdidae Aegithalidae Paridae Sittidae Certhiidae Passeridae Fringillidae Mammalia Soriciformes Emberizidae Erinaceidae Talpidae Soricidae Chiroptera Rhinolophidae Insectivora Vespertilionidae 4 Luscinia luscinia (L.) Saxicola rubetra (L.) Saxicola torquata (L.) Oenanthe oenanthe (L.) Turdus merula L. Turdus torquatus L. Turdus philomelos Brehm Turdus iliacus L. Turdus viscivorus L. Turdus pilaris L. Aegithalos caudatus (L.) Remiz pendulinus (L.) Poecile palustris (L.) Poecile montanus (Bald.) Cyanistes caeruleus (L.) Periparus ater (L.) Lophophanes cristatus (L.) Parus major (L.) Sitta europaea L. Certhia familiaris L. Passer domesticus (L.) Passer montanus (L.) Fringilla coelebs L. Fringilla montifringilla L. Carduelis spinus (L.) Serinus serinus (L.) Chloris chloris (L.) Carduelis carduelis (L.) Acanthis cannabina (L.) Acanthis flammea (L.) Carpodacus erythrinus (Pall.) Loxia curvirostra L. Pyrrhula pyrrhula (L.) Coccothraustes coccothraustes (L.) Emberiza citrinella L. Erinaceus europaeus L. Talpa europaea L. Sorex minutus L. Sorex araneus L. Sorex alpinus Schinz Neomys anomalus Cabr. Neomys fodiens (Penn.) Rhinolophus hipposideros (Bechstein) Rhinolophus ferrumequinum (Schreb.) Myotis myotis (Borkhausen) Myotis daubentonii (Kuhl.) Vespertilio murinus (L.) Barbastella barbastellus (Schreb.) Plecotus auritus (L.) Plecotus austriacus (Fisch.) Додатки 407 Продовження табл. Ж.2 1 2 3 Leporiformes (Lagomorpha) Muriformes (Rodentia) Leporidae 4 Nyctalus noctula (Schreb.) Nyctalus leisleri (Kuhl.) Pipistrellus pipistrellus (Schreb.) Pipistrellus nathusii (Keys.-Blas.) Eptesicus serotinus (Schreb.) Lepus europaeus Pall. Sciuridae Sciurus vulgaris L. Myoxidae Glis glis (L.) Muscardinus avellanarius (L.) Dryomys nitedula Pall. Ondatra zibethicus (L.) Clethrionomys glareolus (Schreb.) Arvicola amphibius (L.) Chionomys nivalis (Martins.) Microtus subterraneus (Selys-Long.) Microtus agrestis (L.) Microtus arvalis (Pall.) Micromys minutus (Pall.) Apodemus agraicus (Pall.) Apodemus sylvaticus (L.) Apodemus uralensis (Pall.) Apodemus flavicollis (Melch.) Mus musculus (L.) Rattus norvegicus (Berk.) Canis lupus (L.) Arvicolidae Muridae Caniformes (Carnivora) Canidae Mustelidae Ursidae Felidae Cerviformes (Artiodactyla) Suidae Cervidae Vulpes vulpes (L.) Martes foina (Erxleben) Martes mastes (L.) Mustela nivalis L. Mustela erminea L. Mustela putorius L. Mustela vison Schreb. Meles meles (L.) Lutra lutra (L.) Ursus arctos L. Felis silvestris Schreb. Lynx lynx (L.) Sus scrofa L. Cervus elaphus L. Capreolus capreolus L. Національний природний парк «Синевир» 408 Таблиця Ж.3 Характеристика статусу гніздових птахів Національного природного парку «Синевир» Види Осілий Перелітний Численний Звичайний Нечисленний Рідкісний 1 2 3 4 5 6 7 Ciconia ciconia - + - - + - Ciconia nigra - + - - - + Anas platyrhynchos - + - - + - Pernis apivorus - + - - - + Accipiter gentilis + - - - + - Accipiter nisus + - - + - - Buteo buteo - + - + - - Hieraaetus pennatus - + - - - + Aquila pomarina - + - - - + Aquila chrysaetos + - - - - + Falco subbuteo - + - - - + Falco tinnunculus - + - - - + Tetrao urogallus + - - - - + Tetrastes bonasia + - - - + - Coturnix coturnix - + - - + - Crex crex - + - - - + Charadrius dubius - + - - + - Actitis hypoleucos - + - - + - Scolopax rusticola - + - - + - Columba palumbus - + - + - - Columba oenas - + - - - + Streptopelia decaocto - + - + - - Streptopelia turtur - + - - + - Cuculus canorus - + - - + - Asio otus + - - - + - Aegolius funereus + - - - - + Glaucidium passerinum + - - - - + Strix aluco + - - - + - Strix uralensis + - - - - + Apus apus - + - - + - Alcedo atthis - + - - - + Upupa epops - + - - - + Jynx torquilla - + - - + - Picus viridis - + - - + - Picus canus + - - - + - Dryocopus martius + - - - + - Dendrocopos major + - - + - - Dendrocopos medius + - - - + - Dendrocopos leucotos + - - - - + Dendrocopos minor + - - - + - Picoides tridactylus + - - - - + Riparia riparia - + - - + - Додатки 409 Продовження табл. Ж.3 1 2 3 4 5 6 7 Hirundo rustica - + Delichon urbica - + - - + - - + - - Alauda arvensis - + - - - + Anthus trivialis - + - + - - Anthus pratensis - + - - + - Motacilla cinerea - + - + - - Motacilla alba - + - + - - Lanius collurio - + - - + - Lanius excubitor + - - - - + Oriolus oriolus - + - - - + Sturnus vulgaris - + - + - - Garrulus glandarius + - - + - - Pica pica + - - + - - Nucifraga caryocatactes + - - - + - Corvus monedula + - - - + - Corvus frugilegus - + - - + - Corvus cornix + - - + - - Corvus corax + - - - + - Cinclus cinclus + - - - + - Troglodytes troglodytes - + + - - - Prunella modularis - + - + - - Acrocephalus schoenobaenus - + - - - + Sylvia atricapilla - + + - - + Sylvia borin - + - - + - Sylvia communis - + - - + - Sylvia curruca - + - + - - Phylloscopus trochilus - + - + - - Phylloscopus collybita - + + - - - Phylloscopus sibilatrix - + - - + - Phylloscopus trochiloides - + - - - + Regulus regulus + - + - - - Regulus ignicapillus + - - - - + Ficedula albicollis - + - - + - Ficedula parva - + - - + - Muscicapa striata - + - - + - Saxicola rubetra - + - - + - Saxicola torquata - + - - + - Oenanthe oenanthe - + - - + - Phoenicurus phoenicurus - + - - + - Phoenicurus ochruros - + - + - - Erithacus rubecula - + + - - - Luscinia luscinia - + - - - + Turdus pilaris - + - + - - Turdus torquatus - + - - + - Національний природний парк «Синевир» 410 Продовження табл. Ж.3 1 2 3 4 5 6 7 Turdus merula - + + - - - Turdus philomelos - + + - - - Turdus viscivorus - + - - + - Aegithalos caudatus + - - - + - Remiz pendulinus - + - - - + Parus palustris + - - - + - Parus montanus + - + - - - Parus cristatus + - - + - - Parus ater + - + - - - Parus caeruleus + - - - + - Parus major + - + - - - Sitta europaea + - - + - - Certhia familiaris + - - + - - Passer domesticus + - - + - - Passer montanus + - - + - - Fringilla coelebs - + + - - - Serinus serinus - + - - + - Chloris chloris - + + - - - Spinus spinus + + - - - Carduelis carduelis - + - + - - Carpodacus erythrinus - + - - - + Loxia curvirostra + - - - + - Pyrrhula pyrrhula + - - + - - Coccothraustes coccothraustes + - - + - - Emberiza citrinella + - - + - - Додатки 411 Таблиця Ж.4 Біотопічний розподіл гніздової орнітофауни деревостанів Національного природного парку «Синевир» Старі ліси Молоді ліси Вид Смерекові Букові Мішані Смерекові Букові Мішані Сади, парки Вирубки, галявини 1 2 3 4 5 6 7 8 9 + + + + + + + + + + + + + + + + - + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + - + + + + + + + + + + + + + - + + + + + + - + + + + + + + + + + + + - + + + + + + + + + + + + + + + + + + + - Ciconia nigra Pernis apivorus Accipiter gentilis Accipiter nisus Buteo buteo Hieraaetus pennatus Clanga pomarina Aquila chrysaetos Falco subbuteo Falco tinnunculus Tetrao urogallus Tetrastes bonasia Scolopax rusticola Columba palumbus Columba oenas Streptopelia decaocto Cuculus canorus Bubo bubo Asio otus Aegolius funereus Glaucidium passerinum Strix aluco Strix uralensis Apus apus Upupa epops Jynx torquilla Picus viridis Picus canus Dryocopus martius Dendrocopos major Dendrocopos medius Dendrocopos leucotos Dendrocopos minor Picoides tridactylus Anthus trivialis Lanius collurio Lanius excubitor Oriolus oriolus Sturnus vulgaris Garrulus glandarius Pica pica Nucifraga caryocatactes Corvus monedula + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + - Національний природний парк «Синевир» 412 Продовження табл. Ж.4 1 Corvus frugilegus Corvus cornix Corvus corax Troglodytes troglodytes Prunella modularis Sylvia atricapilla Sylvia borin Sylvia communis Sylvia curruca Phylloscopus trochilus Phylloscopus collybita Phylloscopus sibilatrix Regulus regulus Regulus ignicapilla Ficedula hypoleuca Ficedula albicollis Ficedula parva Muscicapa striata Phoenicurus phoenicurus Erithacus rubecula Luscinia luscinia Turdus pilaris Turdus torquatus Turdus merula Turdus philomelos Turdus viscivorus Aegithalos caudatus Poecile palustris Poecile montanus Lophophanes cristatus Parus ater Parus caeruleus Parus major Sitta europaea Certhia familiaris Fringilla coelebs Serinus serinus Chloris chloris Spinus spinus Carduelis carduelis Carpodacus erythrinus Loxia curvirostra Pyrrhula pyrrhula Coccothraustes coccothraustes Emberiza citrinella 2 + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + - 3 + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + 4 + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + 5 + + + + + + + + + + + + + + + + + + + - 6 + + + + + + + + + + + + + + + + + 7 + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + 8 + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + + 9 + + + + + + + + + + + + + + + + + - - - - - - - + + Додатки 413 Таблиця Ж.5 Біотопічний розподіл зимуючих видів птахів у Національному природному парку «Синевир» Старі ліси Молоді ліси Інші біотопи Вид Смерекові Букові Мішані Смерекові Букові Мішані Поля та луки Населені пункти Водотоки 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Anas platyrhynchos - - - - - - - - + Bucephala clangula - - - - - - - - + Mergus merganser - - - - - - - - + Accipiter gentilis + + + - - - - + + Accipiter nisus + - - + + + + + - Buteo buteo - + + - - - + - - Buteo lagopus - + + - - - + - - Aquila chrysaetos + + + - - - - - - Falco columbarius - - - - - - + + - Tetrao urogallus + - + - - - - - - Tetrastes bonasia + - + + - - - - - Bubo bubo + - + - - - + - + Asio otus - - - - - + + + - Aegolius funereus + + + - - - - - - Glaucidium passerinum - + + - - - - - - Strix aluco - + + - - - - + - Strix uralensis + + + - - - - - - Alcedo atthis - - - - - - - - + Picus canus + + + - + - - - - Dryocopus martius + + + - - - - - - Dendrocopos major + + + + + + + + - Dendrocopos medius - + + - + - - - - Dendrocopos leucotos - + + - + - - - - Dendrocopos minor - - + - + - - + - Picoides tridactylus + - + - - - - - - Lanius excubitor - - + - - - + - - Garrulus glandarius + + + + + + - + - Pica pica - - - - - - - + - Nucifraga caryocatactes + - + + - - - - - Corvus monedula - - - - - - - + - Corvus cornix + - - - - - - - - Corvus corax + + + - - - - - - Bombcilla garrulus - - + + - + - + - Cinclus cinclus - - - - - - - - + Troglodytes troglodytes - - + + - - - + + Regulus regulus + - + - - - - - - Regulus ignicapilla - + + - + + - - - Turdus pilaris - - - - - - - + - Turdus viscivorus + - - - - - - + - Aegithalos caudatus - + + - + + - + - Національний природний парк «Синевир» 414 Продовження табл. Ж.5 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Poecile palustris 1 - + + - + + - + + Poecile montanus + + + + + + - - - Lophophanes cristatus + - + + - - - - - Parus ater + - + + + - - - - Cyanistes caeruleus - + + - + + - + - Parus major + + + + + + - + + Sitta europaea - + + - + + - + - Certhia familiaris + + + - + - - - - Passer montanus - - - + - Passer domesticus - - - - - - - + - Fringilla coelebs - + + + - + - + + Fringilla montifringilla - + - + - + - Chloris chloris - - - + - - - + + Spinus spinus + - - + - - - - - Carduelis carduelis - - - - - - - + - Acanthis flammea - - + - - + + + - Acanthis cannabina - - - - - - + + + Loxia curvirostra + - + - - - - - - Pyrrhula pyrrhula + - + + - - - - - Coccothraustes coccothraustes - + + - - + - + - Emberiza citrinella - - - - - - + + + - Додатки 415 Таблиця Ж.6 Види наземних хребетних Національного природного парку «Синевир», що занесені до природоохоронних переліків Група, вид Латинська назва Українська назва 1 2 AMPHIBIA Клас ЗЕМНОВОДНІ CAUDATA Ряд ХВОСТАТІ Salamandridae Родина Саламандрові Чер- Берн- Бонн- СІ- Європ. МСОП вона ська ська ТЕС, Черкнига конве- конве- дода- воний Украї- нція, нція, ток список, ни, ка- дода- додакатеготегорія ток ток рія 3 4 5 6 7 8 Salamandra salamandra L. 1758. Саламандра плямиста ВР 2 - - - - Lissotriton montadoni (Bolenger, Тритон карпатський 1768) ВР 2 - - - - Ichthyosaura alpestris (Laurenti, Тритон альпійський 1758) ВР 2 - - - - ВР 2 - - - - - 3 - - - - - 2 - - - - ВР 2 - - - - ANURA Bombinatoridae Bombina variegata (L. 1761) Bufonidae Bufo bufo (L. 1758) Hylidae Hyla arborea (L. 1758) Ranidae Ряд БЕЗХВОСТІ Родина Кумкові Кумка жовточерева Родина Ропухові Ропуха сіра Родина Квакшеві Квакша звичайна Родина Жаб’ячі Rana dalmatina Bonap., 1842 Жаба прудка Rana temporaria L. 1758 Жаба трав’яна - 3 - - - - Rana lessonae Camerano, 1882 Жаба ставкова - 3 - - - - - 3 - - - - - 2 - - - - - 3 - - - - REPTILIA Клас ПЛАЗУНИ Anguidae Родина Веретінницеві Anguis fragilis Linnaeus, 1758 Lacertidae Lacerta agilis L. 1758 Веретінниця ламка Родина Ящіркові Ящірка прудка Zootoca vivipara (Jacquin, 1787) Ящірка живородяча Colubridae Родина Вужеві Zamenis longissimus Laurenti, 1768 Полоз лісовий РД 2 - - VU - Coronella austriaca Laurenti, 1768 Мідянка звичайна ВР 2 - - - - Natrix natrix (L. 1758) Вуж звичайний - 3 - - - - - 3 - - - - - 3 - - - - - 2 2 - - - РД 2 2 2 - - Viperidae Vipera berus (L. 1758) Родина Гадюкові Гадюка звичайна AVES Клас ПТАХИ CICONIIFORMES Ряд ЛЕЛЕКОПОДІБНІ Ardeidae Родина Чаплеві Ardea cinerea L. 1758 Ciconiidae Чапля сіра Родина Лелекові Ciconia ciconia (L. 1758) Лелека білий Ciconia nigra (L. 1758) Лелека чорний Національний природний парк «Синевир» 416 Продовження табл. Ж.6 1 2 ANSERIFORMES Ряд ГУСЕПОДІБНІ Anatidae Родина Качині 3 4 5 6 7 8 Anser anser (L. 1758) Гуска сіра - 3 1, 2 - - - Anas platyrhynchos L. 1758 Крижень - 3 1, 2 - - - Bucephala clangula (L. 1758) Гоголь РД 3 1, 2 - - - Mergus merganser L. 1758 Крохаль великий - 3 1, 2 - - - FALCONIIFORMES Accipitridae Ряд СОКОЛОПОДІБНІ Родина Яструбині Pernis apivorus (L. 1758) Осоїд - 2 1, 2 2 - - Accipiter gentilis (L. 1758) Яструб великий - 2 1, 2 2 - - Accipiter nisus (L. 1758) Яструб малий - 2 1, 2 2 - - Buteo lagopus (Pontoppian, 1763) Зимняк - 2 1, 2 2 - - Buteo buteo (L. 1758) Канюк звичайний - 2 1, 2 2 - - Circaetus gallicus (Gmelin, 1788) Змієїд РД 2 1, 2 2 - - Hieraaetus pennatus (Gmelin, 1788) Орел-карлик РД 2 1, 2 2 - - Clanga pomarina C.L. Brechm, 1831 Підорлик малий РД 2 1, 2 2 - - Aquila chrysaetos (L. 1758) Беркут ВР 2 1, 2 2 - - Falconidae Родина Соколині Falco peregrinus Tunstall, 1771 Сапсан РД 2 2 1 - - Falco subbuteo (L. 1758) Чеглок - 2 2 2 - - Falco columbarius (L. 1758) Дербник - 2 2 2 - - Falco tinnunculus L. 1758 Боривітер звичайний - 2 2 2 - - GALLIFORMES Ряд КУРОПОДІБНІ Tetraonidae Родина Тетерукові Lyrurus tetrix (L. 1758) Тетерук ЗК 3 - - - - Tetrao urogalus (L. 1758) Глухар ЗК 2 - - - - Tetrastes bonasia (L. 1758) Орябок РД 3 - - - - - 3 2 - - - РД 2 1, 2 2 - - - 2 - - - NT - 2 2 - - - Phasianidae Coturnix coturnix (L. 1758) Родина Фазанові Перепілка GRUIFORMES Ряд ЖУРАВЛЕПОДІБНІ Gruidae Родина Журавлині Grus grus (L. 1758) Rallidae Crex crex (L.1758) Журавель сірий Родина Пастушкові Деркач CHARADRIIFORMES Ряд СИВКОПОДІБНІ Charadriidae Родина Сивкові Charadrius dubius Scopoli, 1786 Зуйок малий Scolopacidae Родина Бекасові Actitis hypoleucos (L. 1758) Перевізник - 2 1, 2 - - - Scolopax rusticola L. 1758 Вальдшнеп - 3 1, 2 - - - Laridae Родина Мартинові Додатки 417 Продовження табл. Ж.6 1 2 3 4 5 6 7 8 Chroicocephalus ridibundus (L. 1766) Мартин звичайний - 3 - - - - Sterna hirundo L. 1758 Крячок річковий - 2 2 - - - COLUMBIFORMES Ряд ГОЛУБОПОДІБНІ Родина Голубині Columbidae Columba oenas L. 1758 Голуб-синяк ВР 3 - - - - Columba livia Gmelin, 1789 Голуб сизий - 3 - - - - Streotopelia decaocto (Frivaldszky, 1838) Горлиця садова - 3 - - - - Streptopelia turtur (L. 1758) Горлиця звичайна - 3 - - - - - 3 - - - - РД 2 - 2 - - CUCULIFORMES Ряд ЗОЗУЛЕПОДІБНІ Cuculidae Родина Зозулеві Cuculus canorus L. 1758 Зозуля STRIGIFORMES Ряд СОВОПОДІБНІ Strigidae Родина Совині Bubo bubo (L. 1758) Пугач Asio otus (L. 1758) Сова вухата - 2 - 2 - - Asio flammeus (Pontoppidan, 1763) Сова болотяна РД 2 - 2 - - Aegolius funereus (L. 1758) Сич волохатий РД 2 - 2 - - Glaucidium passerinum (L. 1758) Сичик-горобець Strix aluco L. 1758 Сова сіра Strix uralensis Pall. 1772 Сова довгохвоста CAPRIMULGIFORMES Ряд ДРІМЛЮГОПОДІБНІ Caprimulgidae Родина Дрімлюгові Caprimulgus europaeus L. 1758 Дрімлюга APODIFORMES Ряд СЕРПОКРИЛЬЦЕПОДІБНІ Apodidae Родина Серпокрильцеві Apus apus (L. 1758) Серпокрилець чорний CORACIIFORMES Ряд РАКШЕПОДІБНІ Alcedinidae Родина Рибалочкові Alcedo atthis (L. 1758) Meropidae Merops apiaster L. 1758 Рибалочка звичайний Бджолоїдка звичайна Ряд ОДУДОПОДІБНІ Upupidae Родина Одудові PICIFORMES Picidae 2 - 2 - - - 2 - 2 - - РД 2 - 2 - - - 2 - - - - - 3 - - - - - 2 - - - - - 2 2 - - - - 2 - - - - Родина Бджолоїдкові UPUPIIFORMES Upupa epops L. 1758 ВР Одуд Ряд ДЯТЛОПОДІБНІ Родина Дятлові Jynx torquilla L. 1758 Крутиголовка - 2 - - - - Picus viridis L. 1758 Дятел зелений ВР 2 - - - - Picus canus Gmelin, 1788 Дятел сивий - 2 - - - - Dryocopus martius (L. 1758) Дятел чорний - 2 - - - - Dendrocopos major (L. 1758) Дятел великий - 2 - - - - Національний природний парк «Синевир» 418 Продовження табл. Ж.6 1 2 Dendrocopos media (L. 1758) Дятел середній Dendrocopos leucotos (Bechstein, 1803) Дятел білоспинний Dendrocopos minor (L. 1758) Дятел малий PASSERIFORMES Ряд ГОРОБЦЕПОДІБНІ Hirundinidae Родина Ластівкові 3 4 5 6 7 8 - 2 - - - - РД 2 - - - - - 2 - - - - Riparia riparia (L. 1758) Ластівка берегова - 2 - - - - Hirundo rustica L. 1758 Ластівка сільська - 2 - - - - Delichon urbicum (L. 1758) Ластівка міська - 2 - - - - - 3 - - - - Alaudidae Родина Жайворонкові Galerida cristata (L. 1758) Посмітюха Lullula arborea (L. 1758) Жайворонок лісовий - 3 - - - - Alauda arvensis L. 1758 Жайворонок польовий - 3 - - - - Родина Плискові Motacillidae Anthus campestris (L. 1758) Щеврик польовий - 2 - - - - Anthus trivialis (L. 1758) Щеврик лісовий - 2 - - - - Anthus pratensis (L. 1758) Щеврик лучний - 2 - - - - Anthus spinoletta L. Щеврик гірський - 2 - - - - Motacilla flava L. 1758 Плиска жовта - 2 - - - - Motacilla alba L. 1758 Плиска біла - 2 - - - - Laniidae Родина Сорокопудові Lanius collurio L. 1758 Сорокопуд-жулан - 2 - - - - Lanius excubitor L. 1758 Сорокопуд сірий РД 2 - - - - - 2 - - - - Родина Вивільгові Oriolidae Oriolus oriolus (L. 1758) Вивільга Родина Воронові Corvidae Nucifraga caryocatactes (L.1758) Горіхівка - 2 - - - - Corvus corax L. 1758 Крук - 3 - - - - - 2 - - - - - 2 - - - - - 2 - - - - Bombycillidae Bombycilla garrulus (L. 1758) Troglodytidae Родина Омелюхові Омелюх Родина Волові очка Troglodytes troglodytes (L. 1758) Волове очко Prunellidae Prunella modularis (L. 1758) Sylviidae Родина Тинівкові Тинівка лісова Родина Кропив’янкові Acrocephalus palustris (Bechstein, 1798) Очеретянка чагарникова - 2 - - - - Hippolais icterina (Vieillot, 1817) Берестянка звичайна - 2 - - - - Sylvia atricapilla (L. 1758) Кропив’янка чорноголова - 2 - - - - Sylvia borin (Boddaert, 1783) Кропив’янка садова - 2 - - - - Sylvia communis Latham, 1787 Кропив’янка сіра - 2 - - - - Sylvia curruca (L. 1758) Кропив’янка прудка - 2 - - - - - 2 - - - - Phylloscopus trochilus (L. 1758) Вівчарик весняний Додатки 419 Продовження табл. Ж.6 1 2 3 4 5 6 7 8 Phylloscopus collybita (Vieillot, 1817) Вівчарик-ковалик - 2 - - - - Phylloscopus sibilatrix (Bechstein, 1793) Вівчарик жовтобровий - 2 - - - - - 2 - - - - РД 2 - - - - Regulidae Родина Золотомушкові Regulus regulus (L. 1758) Золотомушка жовточуба Regulus ignicapillus Temminck, 1764 Золотомушка червоночуба Muscicapidae Родина Мухоловкові Ficedula albicollis (Temminck, 1815) Мухоловка-білошийка - 2 2 - - - Ficedula parva (Bechstein, 1794) Мухоловка мала - 2 2 - - - - 2 2 - - - Muscicapa striata (Pallas, 1764) Мухоловка сіра Saxicola rubetra (L. 1758) Чекан лучний - 2 2 - - - Saxicola torquata (L. 1766) Чекан чорноголовий - 2 2 - - - Oenante oenante (L. 1758) Кам’янка звичайна - 2 2 - - - Phoenicurus phoenicurus (L. 1758) Горихвістка звичайна - 2 2 - - - Phoenicurus ochruros (S.G. Gmelin, 1774) Горихвістка чорна - 2 2 - - - Erithacus rubecula (L. 1758) Вільшанка - 2 2 - - - Luscinia luscinia (L. 1758) Соловейко східний - 2 2 - - - Родина Дроздові Turdidae Turdus pilaris L. 1758 Дрізд-чикотень - 3 2 - - - Turdus merula L. 1758 Дрізд чорний - 3 2 - - - Turdus iliacus L. 1766 Дрізд білобровий - 3 2 - - - Turdus philomelos C.L. Brehm, 1831 Дрізд співочий - 3 2 - - - Turdus viscivorus L. 1758 Дрізд-омелюх - 3 2 - - - - 3 - - - - Aegithalidae Aegitalos caudatus (L. 1758) Paridae Родина Довгохвості синиці Синиця довгохвоста Родина Синицеві Remiz pendulinus (L. 1758) Ремез - 2 - - - - Poecile palustris L. 1758 Гаїчка болотяна - 2 - - - - Poecile montanus Bald, 1827 Гаїчка-пухляк - 2 - - - - lophophanes cristatus L. 1758 Синиця чубата - 2 - - - - Periparus ater L. 1758 Синиця чорна - 2 - - - - Cyanistes caeruleus L. 1758 Синиця блакитна - 2 - - - - Parus major L. 1758 Синиця велика - 2 - - - - - 2 - - - - - 2 - - - - - 3 - - - - Sittidae Sitta europaea L. 1758 Certhiidae Certhia familiaris L. 1758 Passeridae Passer montanus (L. 1758) Родина Повзикові Повзик Родина Підкоришникові Підкоришник звичайний Родина Горобцеві Горобець польовий Національний природний парк «Синевир» 420 Продовження табл. Ж.6 1 2 Fringillidae Родина В’юркові 3 4 5 6 7 8 Fringilla coelebs L.1758 Зяблик - 3 - - - - Fringilla montifringilla L. 1758 В’юрок - 3 - - - - Serinus serinus (Pallas, 1811) В’юрок канарковий - 2 - - - - Chloris chloris (L. 1758) Зеленяк - 2 - - - - Spinus spinus (L. 1758) Чиж - 2 - - - - Carduelis carduelis (L. 1758) Щиглик - 2 - - - - Acanthis cannabina (L. 1758) Коноплянка - 2 - - - - Acanthis flammea (L. 1758) Чечітка звичайна - 2 - - - - Carpodacus erythrinus (Pallas, 1770) Чечевиця звичайна - 2 - - - - Loxia curvirostra L.1758 Шишкар ялиновий - 2 - - - - Pyrrhula pyrrhula (L.1758) Снігур - 3 - - - - Coccothraustes coccothraustes (L.1758) Костогриз - 2 - - - - - 2 - - - - - 3 - - - - - 3 - - - - - 3 - - - - - 3 - - - - - 3 - - - - Emberizidae Emberiza citrinella L.1758 Родина Вівсянкові Вівсянка звичайна MAMMALIA Клас ССАВЦІ RODENTIA Ряд ГРИЗУНИ Sciuridae Родина Білки Sciurus vulgaris L. 1758 Gliridae Driomys nitedula (Pallas, 1779) Білка звичайна Родина Вовчки Вовчок лісовий Muscardinus avellanarius (L. 1758) Вовчок ліщинний Glis glis (L. 1766) LAGOMORPHA Leporidae Lepus europaeus Pallas 1778 Вовчок сірий Ряд ЗАЙЦЕПОДІБНІ Родина Зайці Заєць сірий EULIPOTYPHLA Ряд КОМАХОЇДНІ Soricidae Родина Землерийкові Sorex minutus L. 1766 Бурозубка мала - 3 - - - - Sorex araneus L. 1758 Бурозубка звичайна - 3 - - - - CHIROPTERA Ряд РУКОКРИЛІ Vespertilionidae Родина Звичайні кажани Eptesicus serotinus (Schreber, 1774) Кажан пізній ВР 2 2 - - - Pipistrellus pipistrellus (Schreber, 1774) Нетопир-карлик ВР 3 2 - - - Nyctalus noctula (Schreber, 1774) Вечірниця руда ВР 2 2 - - - Nyctalus leisleri (Kuhl, 1817) Вечірниця мала РК 2 2 - - - Barbastella barbastellus (Schreber, 1774) Широковух європейський ЗК 2 2 - VU NT Plecotus auritus (L. 1758) Вухань звичайний ВР 2 2 - - - Vespertilio murinus L. 1758 Лилик двоколірний ВР 2 2 - - - Додатки 421 Продовження табл. Ж.6 1 2 CARNIVORA Ряд ХИЖІ ЗВІРІ Felidae Родина Котячі 3 4 5 6 7 8 Felis silvestris Schreber, 1775 Кіт лісовий ЗН 2 - - VU NT Lynx lynx (L. 1758) Рись РК 3 - 2 - - ЗН 2 - 1 LC V - 2 - 2 - - Родина Ведмежі Ursidae Ursus arctos Linnaeus,1758 Ведмідь бурий Родина Собачі Canidae Canis lupus (L. 1758) Вовк Родина Куницеві Mustelidae Mustela erminea L. 1758 Горностай НО 3 - - - - Mestela putorius L. 1758 Тхір лісовий НО 3 - - - - Mustela nivalis L. 1766 Ласка - 3 - - - - Martes foina (Erxleben, 1777) Кам’яна куниця - 3 - - - - Martes martes (L. 1758) Лісова куниця - 3 - - - - Meles meles (L. 1758) Борсук - 3 - - - - Lutra lutra (L. 1758) Видра НО 2 - 1 NT NT ARTIODACTYLA Ряд ПАРНОКОПИТНІ Cervidae Родина Олені Capreolus capreolus (L. 1758) Козуля європейська - 3 - - - - Cervus elaphus L. 1758 Олень благородний - 3 - - - - Умовні скорочення: Бернська конвенція:  Види флори, що підлягають суворій охороні (Додаток 1)  Види фауни, що підлягають суворій охороні (Додаток 2)  Види фауни, що підлягають охороні (Додаток 3)  Заборонені методи забиття, відлову та інших форм експлуатації тварин та рослин (Додаток 4) СІТЕС – Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення: Додаток I – включає всі види, що перебувають під загрозою зникнення, торгівля якими надає або може зробити на їх існування несприятливий вплив. Торгівля зразками цих видів повинна особливо строго регулюватися з тим, щоб не ставити далі під загрозу їх виживання, і повинна бути дозволена тільки у виняткових обставинах; Додаток II – включає всі види, які тепер, хоч і не обов’язково, перебувають під загрозою зникнення, але можуть опинитися під такою загрозою, якщо торгівля зразками таких видів строго не регулюватиметься в цілях недопущення такого використання, яке несумісне з їх виживанням; а також інші види, які повинні підлягати регулюванню для того, щоб над торгівлею зразками деяких видів з першого списку міг бути встановлений ефективний контроль; Додаток III – включає всі види, які за визначенням будь-якої Сторони підлягають регулюванню в межах її юрисдикції в цілях запобігання або обмеження експлуатації і відносно яких необхідна співпраця інших сторін в контролі за торгівлею. ЧК МСОП – Червона книга Міжнародного союзу охорони природи.  Близький до загрозливого стану (Near Threatened, NT)  Перебуває під невеликою загрозою (Least Concern, LC) Європейський Червоний список: V – вразливі види, які в найближчому майбутньому можуть бути віднесені до категорії «зникаючих», коли продовжиться дія факторів, що впливають на їхній стан; * – категорія тварин, про яких відомо, що вони перебувають під загрозою зникнення, і які у даний час вивчаються Міжнародним союзом охорони природи. Національний природний парк «Синевир» 422 Таблиця Ж.7 Чисельність рідкісних і зникаючих видів тварин, оцінка стану їх збереження у Національному природному парку «Синевир» Назва виду латинською мовою 1 Ссавці Sorex alpinus Pipistrellus pipistrellus Vespertilio murinus Lepus europaeus Sciurus vulgaris Chionomys nivalis Mustela erminea Mustela lutreola Mustela putorius Lutra lutra Felis silvestris Lynx lynx Ursus arctos Canis lupus Meles meles Martes martes Martes foina Sus scrofa Cervus elaphus Capreolus capreolus Птахи Ciconia nigra Circaetus gallicus Сlanga pomarina Aquila chrysaetos Buteo buteo Buteo lagopus Pernis apivorus Accipiter gentiles Accipiter nisus Falco columbarius Falco subbuteo Falco tinnunculus Grus grus Tetrastes bonasia Tetrao urogallus Bubo bubo Glaucidium passerinum Strix uralensis Strix aluco Aegolius funereus Caprimulgus europaeus Alcedo atthis Dryocopus martius Тип перебування Чисельність Тенденція динаміки 2 3 4 Значущість, збереження 5 Актуальність збереження Оцінка збереження 6 7 Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. C R R C C C R V R R V V V R C C C C R C Задов. Задов. Зменш. Зменш. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Зменш. Зменш. Зменш. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Пошир. Пошир. Пошир. Неважл. Неважл. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Надзв. Надзв. Надзв. Надзв. Неважл. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Непердб. Передб. Передб. Непердб. Непердб. Непердб. Непердб. Передб. Контрол. Контрол. Контрол. Контрол. Контрол. Контрол. Контрол. Контрол. Непердб. Непердб. Контрол. Непердб. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Розмн. Міг. Розмн. Міг. Розмн. Зим. Розмн. Розмн. Розмн. Зим. Розмн. Міг. Міг. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. R V R V C C R R C R R R C R R V V R C R R R C Задов. Зменш. Зменш. Зменш. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Зменш. Зменш. Зменш. Зменш. Задов. Зменш. Зменш. Зменш. Задов. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Надзв. Надзв. На межі На межі Пошир. Надзв. Пошир. Пошир. Пошир. Контрол. Передб. Передб. Передб. Передб. Передб. Передб. Передб. Передб. Передб. Передб. Передб. Контрол. Контрол. Контрол. Передб. Передб. Контрол. Контрол. План Контрол. Контрол. Контрол. Задов. Задов. Задов. Задов. Добре Добре Добре Добре Добре Добре Добре Задов. Добре Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Додатки 423 Продовження табл. Ж.7 1 Picus viridis Picus canus Dendrocopos major Dendrocopos leucotos Dendroc opos minor Picoides tridactylus Jynx torquilla Anthus trivialis Anthus spinoletta Motacilla alba Motacilla cinerea Lanius excubitor Lanius collurio Bombycilla garrulous Cinclus cinclus Troglodytes troglodytes Prunella modularis Prunella collaris Erithacus rubecula Luscinia luscinia Phoenicurus ochruros Phoenicurus phoenicurus Saxicola rubetra Turdus torquatus Sylvia borin Sylvia curruca Sylvia communis Sylvia atricapilla Hippolais icterina Phylloscopus collybita Phylloscopus trochilus Phylloscopus sibilatrix Regulus regulus Regulus ignicapilla Muscicapa striata Ficedula hypoleuca Parus major Cyanistes caeruleus Periparus ater Lophophanes cristatus Poecile montanus Sitta europaea Certhia familiaris Emberiza citronella Acanthis cannabina Carduelis carduelis Chloris chloris Acanthis flammea Spinus spinus Coccothrauste coccothraustes 2 Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Зим. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Зим. Розмн. Розмн. 3 R C C R C R R C R C R R C C R C C R C C C C R R C C C C C C C C C R C C C C C C C C C C C C C R C C 4 Зменш. Задов. Задов. Зменш. Зменш. Зменш. Зменш. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Зменш. Задов. Задов. Задов. Зменш. Зменш. Задов. Задов. Задов. Зменш. Зменш. Зменш. Зменш. Зменш. Зменш. Задов. Зменш. Задов. Задов. Зменш. Зменш. Зменш. Зменш. Зменш. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. 5 Пошир. Пошир. Пошир. На межі Пошир. На межі Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Поши Надзв. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Надзв. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. 6 Контрол. Контрол. Контрол. Контрол. Контрол. Контрол. Контрол. Передб. Передб. Передб. Контрол. Контрол. Контрол. Безконтр. Контрол. Передб. Передб. Контрол. Безконтр. Безконтр. Безконтр. Безконтр. Безконтр. Контрол. Контрол. Контрол. Контрол. Безконтр. Контрол. Безконтр. Безконтр. Безконтр. Контрол. Контрол. Контрол. Контрол. Безконтр. Безконтр. Контрол. Контрол. Контрол. Контрол. Контрол. Безконтр. Безконтр. Безконтр. Безконтр. Безконтр. Безконтр. Безконтр. 7 Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Добре Добре Добре Добре Задов. Добре Задов. Добре Добре Добре Добре Добре Добре Задов. Добре Добре Добре Добре Добре Добре Добре Національний природний парк «Синевир» 424 Продовження табл. Ж.7 1 Fringilla coelebs Loxia curvirostra Serinus serinus Oriolus oriolus Плазуни Coronella austriaca Anguis fragilis Zootoca vivipara Lacerta agilis Natrix natrix Vipera berus Земноводні Hyla arborea Lissotriton montandoni Ichthyosaura alpestris Salamandra salamandra Bombina variegata 2 Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. 3 C C C C 4 Задов. Задов. Задов. Задов. 5 Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. 6 Безконтр. Безконтр. Безконтр. Контрол. 7 Добре Задов. Добре Добре Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. R C C C C R Зменш. Задов. Задов. Задов. Задов. Зменш. На межі Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Контрол. Безконтр. Безконтр. Безконтр. Безконтр. Контрол. Задов. Добре Добре Задов. Добре Задов. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. Розмн. C R R R R Зменш. Задов. Задов. Задов. Задов. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Пошир. Контрол. Контрол. Контрол. Контрол. Контрол. Задов. Задов. Задов. Задов. Задов. Позначення, які застосовуються у таблиці для перелічених видів: Типи перебування для тварин: осілий вид (скорочено – ос.), трапляється в період розмноження (розмн.), під час зимівель (зим.), міграцій (міг.) чи на окремій стадії розвитку (стад.). Чисельність видів рослин і тварин подається кількістю особин у межах всієї природно-заповідної території, але у випадку неможливості точного визначення чисельності виду проводиться приблизна її оцінка за схемою: 1-5, 6-10, 11-50, 51-100, 101-250, 251-500, 501-1000, 1001-10000, >10 тис. особин. Коли рівень чисельності популяції невідомий, то вказуємо її приблизно >…(понад …) або <… (менше ніж…). У певних випадках вказуємо не просто кількість особин (при цифрі вказується мала латинська буква «i» – individuals; приклади: 50i, >1000i), а кількість пар особин (при цифрі вказується мала латинська буква «p» – pairs; приклади: 50p, >100p) або навіть кількість самок (приклад: 20f) чи самців (приклад: 30m) окремо. Для ссавців, земноводних та плазунів часто робиться загальна оцінка, як-то: «звичайний вид», маючи на увазі – категорії рідкісності «численний вид» (common, C), а також «рідкісний вид» (rare, R), «дуже рідкісний вид» (very rare, V) чи взагалі «вид присутній» (present, ставиться велика латинська буква «P»). Ми застосовуємо у таблиці позначення, які рекомендовані новою Програмою Літопису Природи (Київ, 2002), але вважаємо, що ці позначення не завжди є вдало запропоновані. У тих випадках, коли позначення відповідно скорочені до латинських літер, ми вважаємо ці приклади раціональними і для ведення таблиці, і для впровадження їх у загальнодержавну мережу кодування природоохоронної інформації. При скороченні слів, як це у випадках з розділами за тенденціями чи за значущістю видів на природно-заповідних територіях, – вважаємо такий вибір (хоча дотримуємось рекомендацій Програми Літопису) поспішним і невдалим, що дуже ускладнює ведення самої таблиці та унеможливлює оптимальну комп’ютерну обробку інформації. Тенденція динаміки чисельності та поширення виду: задовільна і стабільна (задов.), ареал поширення і чисельність зменшується (зменш.), ареал поширення і чисельність збільшується (збільш.), вид трапляється спорадично (спорад.). Значущість збереження виду на даній території: надзвичайно важливо зберігати, оскільки вид є ендемічним для певного (вказати якого) регіону (надзв.); вид поширений на межі свого ареалу (на межі); вид дуже поширений (пошир.); територія не є важливою для збереження цього виду (неважл.). Актуальність збереження виду на даній території: проводиться постійний моніторинг за поширенням і чисельністю виду (контрол.), заплановані спеціальні заходи щодо збереження виду (план.), здійснення природоохоронних заходів щодо збереження виду передбачається згодом (передб.), вид трапляється спорадично і не входить до складу пріоритетних видів даної території (безконтр.). Оцінка збереження видів: «добре збереження» (добр.), «задовільне збереження» (задов.), «незадовільне збереження» (незадов.). Список використаної літератури 425 Список використаної літератури Boros A., Vajda L. Bryoflora Carpathorum Septentrionali – Orientaliorum // Revue Bryol. et Lichenol. – 1968-1969. – 36, N3-4. – pp. 397-450. Carpathian list of endangered species. – WWF International Danube-Carpathian Programme, Vienna, Austria; and Institute of Nature Conservation, Polish Academy of Sciences, Krakow, Poland. – 2003. – 84 pp. Chumak V. Blattlause der Ukrainischen Karpaten. – Ushhorod: Mystez’ka Linija, 2004. – 160 s. Chornesky E.A., Randall J.M. The threat of invasive alien species to biological diversity: Setting a future course // Ann. Missouri Bot. Gard. 2003. – Vol. 90, № 1. – P. 67-76. Csiki E. Magyarország Bogarfaunaja. 1 kötet. Adephaga: 1. Caraboidea. – Budapest, 1908. – 516 р. Davis M. Biotic Globalization: does competition from introduced species threaten biodiversity? // BioScience. – 2003. – Vol. 53, Iss. 5. – P. 481-489. Deyl M. Plants, Soil and Climate of Pop Ivan. Synecological Study from Carpathian Ukraine / M. Deyl // Opera bot. čech. Praha. – 1940. – N2. – P. 23-45. Domin K. Additamenta ad cognitionem florae Rossiae Subcarpatica / K. Domin // Acta Botanica Bohemika, Praha. – 1929. – Vol. 8. – P. 57-64. Domin K. Annotaties ad florulam montis Pietras in Rossia Subcarpatica / K. Domin // Spisy Přírodovedecke fakulty Karlovy Univ., Praha. – 1928. – C. 99. Domin K. Příspěvek k poznàní kapradorostu Podk. Rusi / K. Domin // Věda Přípodni, Praha. – 1929. – Roč. 10. – Č. 1. Domin K. Vrcholová květena Velké Bliznice na Svidovci / K. Domin // Věda Přípodni, Praha. – 1930. – Roč. 11. – P. 34-41. Domin K. Vztahy poloniny Boržavské k vegetaci ostatnich Karpat / K. Domin // Věda Přípodni, Praha. – 1931. – Roč. 12. – P. 24-52. Godunko R. J., Kłonowska-Olejnik M. A checklist of the Ukrainian mayflies (Insecta: Ephemeroptera) // Pol. Pismo Entomol. – 2003. – Vol. 72. – P. 203-210. Dimitrova E. Bulgarian Pezizales: diversity, distribution and ecology / E. Dimitrova, M. Gyosheva // Phytologia Balcanica. – 2009. – Vol. 15, № 1. – P. 13-28. Flora Europaea / [Eds. T.G. Tutin, V.H. Heywood, N.A. Burges et al.] – Cambridge: Univ. Press, 1964 –1980. – Vol. 1-5. Fungi and lichens recorded during the Cryptogam Symposium on Natural Beech Forests, Slovakia 2011 / Slavomír Adamčík [et al.] // Czech Mycology. – 2016. – Vol. 68, № 1. – P. 1-40. Genovesi P., Shine C. European strategy on invasive alien species. – Council of Europe Press, 2004. Gregor F. Prispevek pro poznani Pilatek Podk. Rusi (Hym. Tenthr.) // Časopis. Československe Společnosti Entomologicke. – Praha, 1927. – XXIV, 1-2. – S. 29-38. Hilitzer A. Ad distributionem lichenum in Carpatis orientalibus. – Preslia 18-19: 87-96, (1939-1940). IUCN Red List of Threatened Animals / Compiled and Edited by J. Baillie and B. Groombridge. – Gland, Switzerland: The IUCN SSC, 1996. – 378 p. Jávorka S. Flora hungarica / S. Jávorka. – Budapest: Studium, 1924–1925. – old. 1-1307 p. Jávorka S. Iconography of the flora from the South–Eastern part of Central Europe / S. Jávorka, V. Csapody. – Budapest: Academiai kiado, 1975. – 689 p. Kondratyuk S.Ya., Khodosovtsev A.Ye., Zelenko S.D. The second checklist of lichen forming, lichenicolous and allied fungi of Ukraine // Phytosociocentre. – Kiev, 1998. – P. 180. Kondratyuk S.Ya., Popova L.P., Lackovicova A., Pisut I. A Catalogue of Eastern Carpathian Lichens. – Kiev-Bratislava: M.H. Kholodny Institute of Botany, 2003. – 264 pp. Konovalova I. B. The bumble bees of Ukraine: species distribution and floral preferences // Psyche: Hindawi Publishing Corporation. – Vol. 2010, 10 p. 426 Національний природний парк «Синевир» Margittai A. Взносы к флоре Подкарпатской Руси. Квартальник / A. Margittai. – Мукачево: 1923. – 4. – P. 8-49. Meusel Н. Verileichende Chorologie der zentraleuropaischen Flora / Н. Meusel, Е. Jager, Е. Weinert. – Bd.I. – Jena: Fischer, 1965. – 583 s. Mycobank database. Fungal Databases, Nomenclature & Species Banks [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.mycobank.org/defaultinfo.aspx?Page=Home // (дата звернення: 27.05. 2018). McNeely J.A., Mooney H.A., Neville L.E., Schei P., Waage J.K. Global Strategy on Invasive Alien Species (IUCN, 2001). Nadvornik J. Systematische Übersicht der gatungen Embolidium Sacc. und Mycocalicium Vain. In Mitteleuropa., Praha, (1940). Nadvornik J. Systematische Übersicht der mitteleuropaischen Arten der Flechtenfamile Caliciaceae. 1. Calicium. – Preslia, 1939-1940, N 18/19, S. 113-129. Nadvornik J. Systematische Übersicht der mitteleuropaischen Arten der Flechtenfamile Caliciaceae. – Studia Bot. Cechica. Pragae, 1942, N 5, fasc. 1/2, S. 6-40. Pawlowski B. Ogolna charakterystyka geobotaniczna gor Czywczynskich / B. Pawlowski // Rozprawy wydzialu mat. – przyrodniczego. – Krakow, 1948. – P. 1-72. Pawlowski B. Zagadniene ochorony przyrody szaty roslinney gor Czywczynskich / B. Pawlowski // Ochorona prsyrody. – Krakow, 1937. – N 17. – S. 93-110. Pax F. Grundzuge der Pflanzenverbreltung in den Karpathen / F. Pax. – Leipzig: Engelman, 1898. – 269 s. Pax F. Grundzuge der Pflanzenverbreitung in den Karpathen / F. Pax. – Band 2. – Leipzig, 1908. – S. 1-322. Perić B. Première récolte monténégrine d’une espèce rare en Europe: Tatraea dumbirensis / B. Perić // Mycol. Monten. – 2013. – Vol. XVI. – P. 49-59. Petrovský V. Lepidopterologicke poznámky z Padkarpatskej Rusi // Časop. Čsl. spol. entom. – 1937. – XXXIV, № 1-2. – P. 32-37. Popov S. Butterflies of the Transcarpathian Floodplain Ecosystems: Monitoring, Ecology and Conservation. – Uzhhorod: Art Line, 2008. – 124 p. Pyšek P., Prach K., Rejmanek M. & Wade M. (Eds.) Plant Invasions. General Aspects and Special Problems. – Amsterdam: SPB Academic Publishing, 1995. – 257 p. Raduka L.P., Zelenko S.D. Lobaria pulmonaria (L.) Hoffm. in the National Nature Park «Synevyr» (Ukrainian Carpathians) – in Lobaria lichens as indicators of the primeval forest of the Eastern Carpathians (Darwin International Workshop, 25-30 May 1998, Kostrino, Ukraine) / Kondratyuk S. & Coppins B. (eds.). – Kostrino, 1998. – p. 117-119. Red Data Book of European Bryophytes. – Trondheim: Europ. Comm. for Conserv. of Bryophytes, 1995. – 291 p. Raunkiaer C. Life formas of plants and statistical plant geography / C. Raunkiaer. – New Jork, London, 1934. – 352 s. Rehman A. Ziemie dawnej Polski I sasiednich krajow slowianskich opisanie pod wzgliedem fizycznogeograficznym. 1. Karpaty / A. Rehman. – Lwow., 1895. – 657 s. Roubal J. Katalog Coleopter (brouků) Slovenska a Podkarpatska. – Praha, 1930. – T. 1. – S. 199-239. Roubal J. Katalog Coleopter (brouků) Slovenska a Podkarpatska. – Praha, 1936. – T. 2. – S. 106-115. Roubal J. Katalog Coleopter (brouků) Slovenska a Podkarpatska. – Praha, 1937-1941. – T. 3. – S. 109-115. Schur F. Enumeratio plantarum Transsilvaniae / F. Schur. – Vindobonae: Brauműler, 1866. – P. 666-669. Tyukh Yu.Yu., Derbak M.Yu. The most distribution invasion species on the territory of the National Nature Park «Synevyr» // XIІ International Conference «Synanthropization of Flora and Vegetation». Book of Abstracts. – Uzhhorod: AUTDOR–SHARK Press, 2018. – P. 63. Virchenko V.M. Bryophytes of the Lobarion communities in the regional landscape park «Stuzhytsa» (the Ukrainian Carpathians) // Roczniki Bieszczadzkie. – 1998 (1999). – V.7. – P. 359-364. Zapalowicz H. Conspectus Florae Galiciae oriticus / H. Zapalowicz. – V. 1-3. – Krakow, 1906-1911. Zapalowicz H. Roslinna szata gor Pokucko–Marmaroskich / H. Zapalowicz // Spraw. kom. fizyograf. – 1889. – 24. – 389 s. Список використаної літератури 427 Zelenko S., Kondratyuk S., Virchenko V., Raduka L., Tyukh Yu. New locations of Red Data Book lichen Lobaria pulmonaria in National Nature Park «Synevyr». Proceedings of the International regional seminar environment protection: modern studies in ecology and microbiology (May 13-16, 1997, Ukraine, Uzhgorod). – 1997, vol. I, p. 89-91. Zlatnik A. Studie o statnich lesich na Podkarpatske Rusi. Dil treti. Vyvoj a slozeni prirozenych lesu na na Podkarpatske Rusi a jejich vztah ke stanovisti / A. Zlatnik // Sborn. Vyzk. Ust. zemed. – 1935. – 127/10. – S. 1-66. Zlatnik A. Vegetace a stanoviště reservace Stužica, Javornik a Pop Ivan / A. Zlatnik // Prozkum přorozených lesu na Podkarpatské Rusi. Sborn. výzk. Ust. zeměd. – Brno, 1838. – 152/7. – S. 1-66. Андрієнко Т.Л., Попович С.Ю. Висячі болота Українських Карпат в долині р. Теребля // Укр. ботан. журн. – 1981. – 38, № 5. – С. 28-32. Андрієнко Т.Л., Прядко О.І., Попович С.Ю. Рідкісні угруповання оліготрофних боліт України // Там само. – 1987. – 44, № 2. – С.60-64. Андрущенко Г.А. Ґрунтоутворюючий процес на полонинах Карпат. – Львів, 1954. – 389 с. Андрущенко Г.А. Номенклатурний список ґрунтів Карпат. – Львів, 1954. – 255 с. Анiкiна З.Л. До фауни Syrphidae Закарпатської областi // Тези доповiдей та повiдомлень до XIX наукової конференцiї. Серія: Бiологія. – Ужгород, 1965. – С. 67-70. Анiкiна З.Л. Про мух-сiрфiд (Diptera, Syrphidae) Закарпаття // Комахи Українських Карпат i Закарпаття. – К.: Наук. думка, 1966. – С. 141-148. Аникина З.Л. Сирфиды (Diptera, Syrphidae) Украинских Карпат // Дисс. ... канд. биол. наук / Ужгородский гос. ун-т. – Ужгород, 1972. – 244 с. Андрієнко Т.Л. Болота Горган // Укр. бот. журн. – 1968. – Т. 25. – № 3. – С. 356-362. Анистратенко В.В., Стадниченко А.П. Литторинообразные, риссоиобразные // Фауна Украины. Т. 29: Моллюски. Вып. 1, кн. 2. – К.: Наук. думка, 1994. – 175 с. Аржевітін С.М. Історія верховинського села Колочава/ Передм. М Болдижара, Ю. Сливка, В. Малета. – К.: Майстерня книги; Чернівці: Видавничий дім «Букрек»; Укр. Письменник, 2007. – Т. 2 – 832 с. Бабічин Ю.Ю. Національний природний парк «Синевир»: становлення і розвиток. – Ужгород: Патент, 2017. – 181 с. Бабидорич М. М. Златоглазки Восточных Карпат. – Матеріали міжнар. конф. «Фауна Східних Карпат: сучасний стан і охорона». – Ужгород, 1993. – С. 98-99. Байдашников А. А. Наземные моллюски Закарпатской области и их распространение по основным ландшафтам и растительным сообществам // Труды ЗИН СССР. – Л., 1985. – Т. 135. – С. 44-66. Байрак Я.М. Музей лісу і сплаву: Путівник українською та російською мовами / Я.М. Байрак, І.Д. Іванина, Д.О. Матола. – Ужгород: Карпати, 1983. – 31 с. Байрак Я.М., Матола Д.Е. Музей леса и сплава: путеводитель. – Ужгород, 1987. – 44 с. Бачурина Г.Ф., Мельничук В.М. Флора мохів Української РСР. – Вип. 1. – К.: Наук. думка, 1987. – 180 с. Бачурина Г.Ф., Мельничук В.М. Флора мохів Української РСР. – Вип. 2. – К.: Наук. думка, 1988. – 180 с. Бачурина Г.Ф., Мельничук В.М. Флора мохів Української РСР. – Вип. 3. – К.: Наук. думка, 1989. – 176 с. Башта А.-Т., В.; Потіш Л.А. Сучасний стан Червонокнижних видів хребетних тварин НПП «Синевир»./ Науковий звіт. – м. Львів, 2015 р. Бембило М.М., Бабічин І. Ю. Поляни: село між хмарами. – Ужгород: Гражда, 2018. – 252.: іл. Берко И.Н. Растительность Горган и ее народнохозяйственное значение: автореф. дис. на соиск. уч. ст. канд.биол.наук. : спец. 03.00.05 «Ботаника» / И.Н. Берко . – К., 1967. – 19 с. Бембило М.М., Підберецький М.Ю. Синевирська Поляна: історія і сучасність. – Ужгород : ТІМРАNІ, 2012. – 204 с. Бігун М.Ю. Лісам Закарпаття зеленіти вічно. – Ужгород: Гражда, 2010. – 328 с. Билак И.И. К изучению зоопланктона Тереблянского водохранилища // Фауна и животный мир Советских Карпат. Уч. зап. Ужгор. ун-та. – Ужгород, 1959. – Т. 40. – С. 327-337. Білик Г.І. Сіножаті та пасовища Закарпатської області й заходи щодо їх поліпшення і раціонального використання / Г.І. Білик // Бот. журн. – 1950. – Т. VII, № 1. – С. 54-59. 428 Національний природний парк «Синевир» Богданов М.П. Геологічна структура Карпат. – Київ, 1960. – 425 с. Богданов Ю.А. К распределению стафилинид (Coleoptera, Staphylinidae) по ландшафтно-географическим поясам в Украинских Карпатах // VII Междунар. симпозиум по энтомофауне Средней Европы. – Л.: Наука, 1977. – C. 20-21. Бокотей И.И. Материалы по фауне пилильщиков и рогохвостов (Chalastogastra, Hymenoptera) Закарпатья // Научн. зап. Ужгородского ун-та. – Ужгород, 1956. – Т. 16. – С. 119-132. Бокотей І.І. Пильщики та рогохвости (Hymenoptera, Chalastogastra) хвойних лісів Українських Карпат // Рослинний та тваринний світ Українських Карпат / Тези доповідей до XX наукової конференції. – Ужгород, 1966. – С. 46-47. Бошко К.С. Карта ґрунтів України. – К., 1948. – 210 с. Бурда Р.І., Пашкевич Н.А., Бойко Г.В., Фіцайло Т.В. Чужорідні види охоронних флор Лісостепу України. – К.: Наук. думка, 2015. – 119 с. Бучинський І.О., Волеваха М.М., Коржов В.О. Клімат Українських Карпат. – К., 1971. – 267 с. Брадiс Є.М. Полонини Закарпатської області, їх використання та шляхи поліпшення / Є.М. Брадiс. – К., 1951. – С. 17-87. Брадіс Є.М. Високогірна рослинність / Є.М. Брадіс, О.О. Зап’ятова // Рослинність Закарпатської області УРСР. – К.: Вид-во АН УРСР, 1954. – С. 137-210. Брадіс Є.М., Андрієнко Т.Л., Лихобабина Є.П. Оліготрофні болота Закарпатської області //Український ботанічний журнал. – 1969. – Т. 26, №1. Всеєвропейська стратегія збереження біологічного та ландшафтного різноманіття. – К., 1990. – 70 с. Бровдій В.М. Жуки-листоїди: Хризомеліни // Фауна України. Жуки. – К.: Наук. думка, 1977. – Т. 19, вип. 16. – 385 с. Бровдій В.М. Жуки-листоїди. Галеруцини / (Фауна України, т. 19, вип. 17). – К.: Наукова думка, 1973. – 194 с. Бровдий В.М. Эколого-фаунистический обзор листоедов рода Chrysochloa Hope (Coleoptera, Chrysomelidae) Украинских Карпат // Доклады АН УССР. – 1976. – № 7. – С. 659-661. Визначник рослин України. – К.: Наук. думка, 1965. – 878 с. Визначник рослин Українських Карпат. – К.: Наук. думка, 1977. – 435 с. Визначник рослин УРСР. – К.; Харків: Держсільгоспвидав УРСР, 1950. – 927 с. Власова Е.К. Биологическая характеристика водохранилищ Закарпатья. – В кн.: Вопросы охраны природы Карпат. – Ужгород: Карпати, 1959. – С. 159-169. Гапиенко О.С., Шапорова Я.А. Флора Беларуси. Грибы. – Том 1. – «Беларуская навука», 2012. – 199 с. Гелюта В. П. Флора грибов Украины. Мучнисторосяные грибы. / В.П. Гелюта. – К.: Наук. думка, 1989. – 256 с. Герушинский З.Ю. Классификация типов леса Украинских Карпат. – Львов, 1984. – 320 с. Герушинский З.Ю. Определитель типов леса Украинских Карпат (практические рекомендации). – Львовский лесотехнический институт, Львов, 1988. – 163 с. Геряк, Ю.М. До фауни Noctuoidea (Lepidoptera, Insecta) Українських Карпат / Ю. М. Геряк // Науковий вісник Ужгородського університету : Серія: Біологія. – Ужгород : Видавництво УжНУ «Говерла», 2013. – Вип. 35. – С. 73-83. Геряк, Ю.М. Лускокрилі надродини Noctuoidea (Insecta, Lepidoptera) Закарпатської області / Ю.М. Геряк // Науковий вісник Ужгородського університету : Серія: Біологія. – Ужгород: Приватне підприємство «Інвазор», 2010. – Вип. 29. – С. 126-139. Гетьман В.І. Екологічний оптимум зміненого ландшафту і шляхи його відтворення / В.І. Гетьман // Людина в ландшафті ХХІ століття. – К., 1998. – С. 66-67. Гнелиця В. А Предварительные данные о пауках семейства Linyphiidae Национального природного парка «Синевир». – Заповідна справа в Україні. – 2005. – Т. 11. – 1. – С. 54-59. Годунько Р., Ковач Т. Личинки одноденок (Insecta: Ephemeroptera) української частини басейну р. Тиса, зібрані протягом 2006 року// Науковий вісник Ужгородського ун-ту. Серія: Біологія. – 2008. – Вип. 23. – С. 164-166. Список використаної літератури 429 Голубец М.А. Принципы классификации и классификация растительности Карпат / М.А. Голубец, К.А. Малиновский // Ботан. журн. – 1967. – Т. 52, № 2. – С. 189-201. Голубец М.А. Ельники Украинских Карпат. – К. : Наукова думка, 1978. – 264 с. Горбань І.М. Науковий звіт в рамках виконання Проекту «Збереження Карпатських пралісів». Дослідження тваринного світу (хребетних) на території НПП «Синевир». – Львівський національний університет ім. Івана Франка, кафедра зоології. – Львів, 2015. – 83 с. Горб С.М., Павлюк Р.С., Спурис З.Д. Стрекозы (Odonata) Украины: фаунистический обзор // Вестник зоологии. – 2000. – Отд. вып. 15. – 155 с. Гураль-Сверлова Н.В. Наземні молюски Закарпатської області в колекції А.А. Полевіної // Охорона та раціональне використання природних ресурсів Українських Карпат. Тези доп. конф. – Ужгород, 2008. – С. 32-33. Гураль-Сверлова Н.В., Гураль Р.И. Интересные находки брюхоногих моллюсков (Gastropoda, Aciculidae, Terrestribythinellidae) на территории Украинских Карпат // Зоол. журн. – 2009. – Т. 88, вып. 7. – С. 794-799. Гураль-Сверлова Н.В., Гураль Р.І. Наукові колекції Державного природознавчого музею. Вип. 4. Малакологічний фонд. – Львів, 2012. – 253 с. Гроссгейм А.А. Анализ флоры Кавказа / А.А. Гроссгейм // Изв. Азерб. фил. АН СССР. – 1936. – Вып. 1. – 257 с. Данко Н.Н. Фауна ручейников Украинских Карпат и Прикарпатья / Н. Н. Данко // Latvijas Entomologs. – 1988. – Вып. 31. – С. 69-77. Делеган І.В.; Делеган І.І.; Делеган І.І. Біологія лісових птахів і звірів. – Львів, 2005. – 599 с. Дербак І.С., Ярема Ю.М. Ґрунтово-типологічна характеристика НПП «Синевир» та їх лісорослинні особливості. – Синевир, 2006 р. – 229 с. Дидух Я.П. Государственный заповедник «Мыс Мартьян» / Я.П. Дидух, Е.Ф. Молчанов. – К.: Наук. думка, 1985. – 255 с. Дидух Я.П. Карадагский государственный заповедник: Растительный мир / Я.П. Дидух, Ю.Р. ШелягСосонко. – К.: Наук. думка, 1982. – 152 с. Дидух Я.П. Растительный покров горного Крыма / Я.П. Дидух. – К.: Наук. думка, 1992. – 256 с. Дідух Я.П., Чорней І.І., Буджак В.В., Токарюк А.І., Кіш Р.Я., Протопопова В.В., Шевера М.В., Козак О.М., Контар І.С., Розенбліт Ю.В., Норенко К.М. Кліматогенні зміни рослинного світу Українських Карпат / Наук. ред. Я.П Дідух, І.І. Чорней. – Чернівці: Друк Арт, 2016. – 280 с. Дивовижний край легенд / відп. за вип.: І.С. Дербак, Ю.Ю. Тюх. – Ужгород: Шарк, 2004. – 42 с. Добей В.А. К экологии некоторых видов листоверток – вредителей еловых лесов Украинских Карпат // Защита леса от вредных насекомых и болезней, т. III. – М., 1971. – С. 40-41. Дудка І.О., Кривомаз Т.І. Нові дані про видове різноманіття міксоміцетів Національного природного парку «Синевир». // Біологічне різноманіття природно-заповідних об’єктів Карпат. / Матеріали Міжнародної наукової конференції, присвяченої 25-річчю створення Національного природного парку «Синевир». (Україна, с. Синевир. 25-27 червня. 2014 р.). – Синевир, 2014. – С. 54-59. Дудка І.О. Дослідження окремих груп фітопатогенних та сапрофітних грибів трав’яного покриву наявних кластерів у букових пралісах НПП «Синевир» / Науковий звіт, Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, м. Київ, 2013. – 4 с. Дудка І.О. Макроміцети Українських Карпат, видове розмаїття та охорона / І.О. Дудка // Праці Наукового товариства ім. Шевченка. Екологічний збірник. Екологічні проблеми Карпатського регіону. – 2003. – Т. XII. – С. 171-182. Екофлора України / [Відповідальний ред. Я.П. Дідух]. – Т. 1. – К.: Фітосоціоцентр, 2000. – 284 с. Екофлора України / [Відповідальний ред. Я.П. Дідух]. – Т. 2. – К.: Фітосоціоцентр, 2004. – 480 с. Екофлора України / [Відповідальний ред. Я.П. Дідух]. – Т. 3. – К.: Фітосоціоцентр, 2002. – 496 с. Єрмоленко В.М. Дендрофільна фауна рогохвостів та пильщиків (Hymenoptera, Symphyta) гірських лісів Українських Карпат // Комахи Українських Карпат і Закарпаття. – К.: Наук. думка, 1966. – С. 55-76. Єрмоленко В.М. Еколого-зоогеографічна характеристика рогохвостів і пильщиків (Hym., Chalastogastra) Радянських Карпат та Притисянської рівнини // Тр. Зоол. музею Київського ун-ту, 1959. – Т. 18, вип. 1. – С. 119-134. 430 Національний природний парк «Синевир» Єрмоленко В.М. Еколого-фауністичний огляд рогохвостів (Hymenoptera, Siricidae) Радянських Карпат // Зб. біол. ф-ту, т. 13 / Наук. зап. Київського ун-ту. – 1957. – Т. 15, вип. 11. – С. 83-91. Желізняк П.П. Нові види філярій (Spirurida, Onchocercidae) у фауні України // Вісник зоології. 37(6). – 2003. – С. 73-75. Жильцова Л.А. Обзор веснянок (Plecoptera) Украинских Карпат / Л.А. Жильцова // Вестник зоологии. – 1967. – Вып. 4. – С. 31-41. Жильцова Л.А. К фауне и экологии веснянок (Plecoptera) Украинских Карпат / Л.А. Жильцова // Энтомологическое обозрение. – 1977. – Вып. 1. – С. 43-53. Завялова Л.В. Види інвазійних рослин, небезпечні для природного фіторізноманіття об’єктів природно-заповідного фонду України // Наук. вісн. Чернівецьк. нац. ун-ту. Біол. (Біол. системи). – 2017. – Т. 9, вип. 1. – С. 87-107. Завьялова Л.В. Инвазионные виды растений во флоре заповедных объектов Украины // Ботаника (исследования): Сб. научн. тр. (Минск). – 2017. – Вып. 46 – С. 27-39. Загайкевич И.К. Вредители пихты в Карпатах // Научные записки Ужгородского государственного университета. – 1956. – Т. 21. – С. 177-183. Загайкевич И.К. Златки – Buprestidae // Вредители сельскохозяйственных культур и лесных насаждений. – Т. 1: Вредные нематоды, моллюски, членистоногие. – К.: Урожай, 1987. – С. 349-364. Загайкевич І.К. Комахи-шкідники деревних і чагарникових порід західних областей України. – К.: Вид-во АН УРСР, 1958. – 132 с. Загайкевич І.К. Твердокрилі родини златок (Coleoptera, Buprestidae) // Каталог музейних фондів. Збірник наукових праць ДПМ АН УРСР. – К.: Наукова думка, 1978. – С. 210-229. Заки М.А. О систематической структуре флор стран Южного Средиземноморья / М.А. Заки, В.М.Шмидт // Вестн. Ленингр. ун-та. – 1973. – № 9. – С. 57-69. Закон України «Про природно-заповідний фонд України» // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1992. – № 34. – С. 502. Закон України «Про рослинний світ» // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1999. – № 22-23. – С. 198. Здун В.І. До фауни молюсків Закарпаття // Наук. зап. наук.-природозн. музею АН УРСР. – К.: Вид-во АН УРСР, 1960. – 9. – С. 83-95. Зелена Книга України / за ред. Я. П. Дідуха. – К.: Альтерпрес, 2009. – 448 с. Зеров Д.К., Партика Л.Я. Мохоподібні Українських Карпат. – К.: Наук. думка, 1975. – 231 с. Зиман С.М. Дослідження стану й динаміки популяцій рідкісних та ендемічних видів судинних рослин у флорі НПП «Синевир» та навколишніх територій Українських Карпат / Науковий звіт. Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, м. Київ, 2012. – 13 с. Зиман С.М. Біоморфологічний аналіз рідкісних таксонів судинних рослин у флорі Національного природного парку «Синевир» / С.М. Зиман, Ю.Ю. Тюх // Укр. ботан. журн. – 2008. – Т. 65, № 4. – С. 513-519. Зиман С.М. Про рідкісні високогірні види квіткових рослин у флорі Українських Карпат – вікаріанти видів з широкими ареалами та екологією / С.М. Зиман, О.В. Булах, А.Ф. Гамор // Наук. зап. Держ. прир. муз. – 2006. – Вип. 22. – С. 25-34. Зиман С.М. Рідкісні квіткові рослини у флорі Національного природного парку «Синевир»: сучасний стан і перспективи вивчення / С.М. Зиман, Ю.Ю. Тюх, І.С. Дербак [та ін.] // Фітобіота Національного природного парку «Синевир»: [збірник наукових праць]. – К.: Фітон, 2007. – С. 159-166. Зикова М.О. Перші відомості про дискоміцети Національного природного парку «Синевир» / М. О. Зикова, В. В. Джаган, І. О. Дудка // Український ботанічний журнал. – 2016. – Т. 73, № 5. – С. 510-515. Ивлев В.С., Ивасик В.И. Материалы по биологии горных рек Советского Закарпатья // Тр. Всесоюзн. гидробиол. общ-ва. – М.: Наука, 1967. – Т. XI. – С. 171-189. Ильинский А.П. Растительность Советских Карпат / А.П. Ильинский // Бюллетень МОИП. – 1945. – № 1. – С. 37-44. Інноваційна діяльність Науково-навчального центру «Синевир» // М.Ю. Дербак, В.В. Обозний, І.Г. Смирнов. – К.: Нац. пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова – 2013. – 207 с. Список використаної літератури 431 Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Закарпатська область / Ред. кол. тому: Бєлоусов В. І. (гол. редкол.), Балега Ю.І., Балла Л.К., Гончаренко А.О., Гранчак І.М., Коструб Г.М. (заст. гол. редкол.), Магарита В.І., Мельникова І.М., Міщенко С.О., Пітра Ю.Ю., Попович Д.П., Пруниця С.Ю. (відп. секр. редкол.), Русин О.І., Співак Б.І., Федоренко В.Г., Хайнас В.В., Чепур Д.В. (заст. гол. редкол.), Шульга І.Г. АН УРСР. Інститут історії. – К.: Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1969. – 810 с. Камелин Р.В. Флорогенетический анализ естественной флоры горной Средней Азии / Р.В. Камелин. – Л.: Наука, 1973. – 353 с. Картографічні матеріали – Плани-схеми лісових насаджень НПП «Синевир». ВО «Укрдержліспроект», м. Ірпінь, 2015 р. – 258 с. Ключко З.Ф., Кульберг Я. К изучению фауны совок (Noctuidae s. l.) Украинских Карпат // Эверсманния. Энтом. иссл. в Рос. и сосед. стр. – 2006. – 7-8. – С. 69-74. Ковальчук А.А., Фельбаба-Клушина Л.М., Ковальчук Н.Є., Мателешко О.Ю. Болотні екосистеми регіону Східних Карпат в межах України. – Ужгород: Ліра, 2006. – 228 с. Козій Г.В. Лікарські рослини Східних Карпат / Г.В. Козій // Гірсько-карпатські пасовища та сіножаті. – К.: АН УРСР, 1955. – С. 25-46. Козій Г.В. Ліннея північна (Linaea borealis L.) в Радянських Карпатах / Г.В. Козій // Наукові записки Львівського науково-природничого музею. – 1954. – Т. 3. – С. 24-27. Колодій В.В. Озеро Синевир: походження, сучасний стан і питання охорони: Матеріали науковопрактичної конференції, 1-4 жовтня 1998 р., Синевир. – 1998. – 180 с. Комендар В.И. Распространение нарцисса узколистого в Закарпатье / В.И. Комендар // Бот. журн. – 1964. – № 7. – С. 1024-1032. Комендар В.И. Форпосты горных лесов / В.И. Комендар. – 1966, Ужгород. – 230 с. Комендар В.І. Підсумки і програма наукових досліджень рідкісних рослин Карпат / В.І. Комендар // Укр. ботан. журн. – 1992. – 49, № 5. – С. 107-111. Комендар В.І. Проблеми охорони фітогенофонду Карпат / В.І. Комендар // Укр. ботан. журн. – 1988. – 45, № 1. – С. 1-6. Комендар В.І. Соснове криволісся хребта Чорногора в Східних Карпатах / В.І. Комендар // Ботан. журн., Київ. – 1954. – Т. 11, № 3. – С. 67-80. Комендар В.І. Характер верхньої межі лісу на хребті Чорногора в Радянських Карпатах / В.І. Комендар // Ботан. журн. АН УРСР. – 1955. – Т. 12, № 4. – С. 75-83. Комендар В.I., Мигаль А.В. Про фітоценологічну характеристику лук долини р. Тереблі // Наук. вiсн. Ужгород. ун-ту. Сер. бiол. – 1994. – Вип. 1. – C. 17-21. Конвенція «Про водно-болотне угіддя міжнародного значення насамперед як місця існування водоплавних птахів». Іран, Рамсар, 1971 р. Конвенція «Про охорону дикої флори і фауни і природних середовищ існування в Європі». Швейцарія, Берн, 1979 р. – 388 с. Конвенція «Про збереження мігруючих видів диких тварин». Німеччина, Бонн, 1979 р. Конвенція «Про охорону біологічного різноманіття». Бразилія, Ріо-де-Жанейро, 1992 р. Конвенція «Про захист світової культурної та природної спадщини». Франція, Париж, 1972 р. Конвенція «Про Міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення» (CITES). США, Вашингтон, 1979 р. – 79 с. Кондратюк Е.Н. Луганский государственный заповедник / Е.Н. Кондратюк, Р.И. Бурда, Т.Т. Чуприна [и др.]. – К.: Наук. думка, 1988. – 188 с. Кондратюк С.Я. До аналізу систематичної структури ліхенофлори України // Укр. ботан. журн. – 1995. – Т. 52, 5. – С. 678-681. Коновалова И.Б. Фауна шмелей (Hymenoptera, Apidae, Bombus) Западного региона Украины: изменения в ее структуре и в распространении отдельных видов // Исследования по перепончатокрылым насекомым. Сб. научн. работ. – М.: Товарищество научн. изданий КМК, 2007. – C. 136-144. Корнюшин А.В. О видовом составе пресноводных двустворчатых моллюсков Украины и стратегии их охраны // Вестн. зоологии. – 2002. – Т. 36, № 1. – С. 9-23. 432 Національний природний парк «Синевир» Корчинський О.В., Крочко Ю.І. Кадастр хребетних тварин Державного природного національного парку «Синевир». Науковий звіт кафедри зоології Ужгородського державного університету. – Ужгород, 1995. – 54 с. Кос’яненко О.В. Губоногі багатоніжки Національного парку «Синевир» // Заповідна справа в Україні. – Т. 7, вип. 1. – 2001. – С. 43-46. Кос’яненко О.В. До вивчення двопарноногих багатоніжок Національного парку «Синевир» // Заповідна справа в Україні. – Т. 6, вип. 1-2. – 2000. – С. 80-86. Котов М.И. Основные черты флоры и растительности Украинских Карпат / М.И. Котов, В.И. Чопик // Флора и фауна Карпат. – М.: Изд-во АН СССР, 1960. – С. 3-33. Кохан В.І., Сенько І.М. Міжгір’я: путівник. – Ужгород: Карпати, 1985. – 64 с. Крічфалушій В.В. Червоний список Закарпаття: Види рослин та рослинні угруповання, що знаходяться під загрозою зникнення / В.В. Крічфалушій, Г.Б. Будніков, А.В. Мигаль. – Ужгород, 1999. – 140 с. Леготай М.В. Некоторые данные об арахнофауне Закарпатской области // Докл. и сообщ. Ужгородск. ун-та. Сер.: Биол. – 1958. – № 2. – С. 27-30. Леготай М.В. Пауки Украинских Карпат / Автореф. дисс. ... канд. биол. н. – Харьков : Харьковск. ун-т, 1973. – 21 с. Ликович И.М. Данные о прямокрылых (Ortoptera) Закарпатья // Научные записки Ужгородского государственного университета. Зоология. – 1958. – Т. XXXI. – С. 109-121. Ликович И.М. К вопросу о вертикальном распределении прямокрылых (Orthoptera) в Закарпатье // Науч. зап. Ужгородск. гос. ун-та (фауна и животный мир советских Карпат). – Ужгород, 1959. – 40. – С. 227-238. Літопис природи Національного природного парку «Синевир». Том 1. Рукопис. – с. Синевир, 2016. Лісове господарство Закарпаття / За ред. В.П. Кічури. – Ужгород: ПП Басараб М.М., 2007. – 96 с. Ловас П.С. Афілофорові гриби (Aphyllophorales) лісових фітоценозів Національного природного парку «Синевир» // Проблеми екологічної стабільності східних Карпат. / Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 10-річчю створення Національного природного парку «Синевир». 24-27 червня 1999 р., Синевир, Україна. – С. 123-126. Логвиненко В.М. Еколого-фаунiстичний огляд та стацiальне розміщення цикадин (Homoptera, Auchenorrhyncha) Українських Карпат // Праці Інст. зоол. АН УРСР. – 1961. – Т. 17. – С. 30-50. Лукін Є.І. П’явки. Фауна України. – К.: Вид-во АН УРСР, 1962. – Т. 30. – 196 с. Макаревич М.Ф., Навроцкая И.Л., Юдина И.В. Атлас географического распространения лишайников в Украинских Карпатах. – К.: Наукова думка, 1982. – 404 с. Макогон Х.Г. До вивчення малакофауни Синевирського озера та його побережжя // Науковий вісник ЛНУВМБТ імені С.З. Ґжицького. – Том 16, № 3 (60), ч. 3, 2014. – С. 335-341. Малета В.Д., Малета О.В. Родовід верховинської Колочави. – Мукачево: Карпатська вежа, 2009. – 370 с. Малиновський К . А . Проблема вивчення і охорони популяцій рідкісних видів флори в Українських Карпат / К . А . Малиновський, Й.В. Царик // Укр. ботан. журн. – 1991. – 48, № 3. – C. 13-21. Малиновський К.А. Рідкісні, ендемічні, реліктові та погранично-ареальні види рослин Українських Карпат / К.А. Малиновський, Й.В. Царик, В.Г. Кияк, Ю.І. Нестерук. – Львів: Ліга – Прес, 2002. – 76 с. Малиновський К.А. Рослиннiсть Боржавських полонин, їх кормова характеристика, шляхи полiпшення та використання / К.А. Малиновський, В.М. Мельничук // Наук. зап. Природозн. музею. – 1955. – № 4. – С.113-128. Малиновський К.А. Рослинні угруповання високогір’я Українських Карпат / К.А. Малиновський, В.В. Крічфалушій. – Ужгород, 2002. – 244 с. Малиновський К.А. Рослинність високогір’я Українських Карпат / К.А. Малиновський. – К.: Наук. думка, 1980. – 278 с. Малиновський К.А. Структура бiловусових ценозiв субальпiйського поясу Карпат / К.А. Малиновський // Ботан. журн. – Київ. – 1954. – № 11. – С. 51-66. Масляк П.О. Рекреаційна географія: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2008. – 343 с. Мателешко О.Ю. Водні твердокрилі Українських Карпат. – Ужгород: Мистецька Лінія, 2008. – 200 с. Список використаної літератури 433 Мателешко О. Ю. Нові для Українських Карпат і Закарпатської низовини види плавунців (Coleoptera, Dytiscidae) // Наукові записки Державного природознавчого музею. – Львів, 2002. – 17. – С. 121-128 . Мателешко О.Ю. Нові і рідкісні для фауни України види водних твердокрилих (Coleoptera: Hydraenidae, Elmidae) з Українських Карпат і Закарпатської низовини // Наук. вісник УжНУ. Серія: Біол. № 14. – Ужгород, 2004. – С. 157-161. Мателешко О.Ю. Твердокрилі (Coleoptera) сфагнових боліт Українських Карпат // Наук. вісник УжНУ. Серія біол. № 13. – Ужгород, 2003. – С. 66-68. Мателешко О.Ю. Угруповання твердокрилих (Insecta, Coleoptera) гірських озер Українських Карпат // Озера та штучні водойми України: сучасний стан й антропогенні зміни: Матеріали I Міжнар. наук.практ. конф. (22-24 травня 2008 р.). – Луцьк: РВВ «Вежа» Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки. – 2008. – С. 335-338. Мателешко О.Ю. Угруповання твердокрилих (Insecta, Coleoptera) заповідних територій НПП «Синевир» // Охорона та раціональне використання природних ресурсів Українських Карпат: тези доповідей регіональної науково-практичної конференції, присвяченої 25-річчю біобази УжНУ в с. Колочава та пам’яті її фундатора В.Ю. Штаєра (23-25 травня 2008 р.). – Ужгород, 2008. – С. 78-79. Мателешко О.Ю. Фауністичні знахідки жуків-стафілінід (Coleoptera, Staphylinidae) із Закарпаття // Наук. вісник УжНУ. Серія біол. № 21. –Ужгород, 2007. – С. 182-186. Матеріали лісовпорядкування НПП «Синевир» – таксація лісу. ВО «Укрдержліспроект» м. Ірпінь, 2015 р. – 360 с. Матеріали Літопису природи в НПП «Синевир» – науково-дослідна робота, тт. ХХ-ХХVII. – Синевир, 2010-2017 рр. – 1500 с. Меламуд В.В. Каталог панцирних кліщів (Acari: Oribatida) Закарпатської області // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Біологія. – Вип. 26, 2009: С. 85-98. Мірутенко В.В. Огляд жуків родин Malachiidae і Dasytidae (Insecta: Coleoptera) Українських Карпат і Закарпатської низовини // Українська ентомофауністика, 2010, 1(1), С. 1-21. Молотов М.І. Лісорослинне районування Карпат. – Львів, 1966. Назаренко В.Ю., Пархоменко О.В. До пізнання фауни довгоносикоподібних жуків (Coleoptera, Curculionoidea) Національного природного парку «Синевир» // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Серія 20. Біологія. – 2016. – Випуск 6. – С. 52-56. Нірода Т.М. Вивчення грибів (макроміцетів) на стаціонарних пробних площах в Національному природному парку «Синевир» / Т.М.Нірода // Науковий часопис НПУ ім. М.П. Драгоманова. Серія 20. Біологія, 2016. – Вип. 6. – С. 22-26. Окснер А.М. Флора лишайників України. – К.: Наук. думка, 1956. – 495 с. Окснер А.М. Флора лишайників України. – К.: Наук. думка, 1968. – 498 с. Окснер А.М. Флора лишайників України. – К.: Наук. думка, 1993. – 540 с. Окснер А.М. Флора лишайників України. – К.: Наук. думка, 2010. – 662 с. Ольбрахт І. Микола Шугай, розбійник / Твори. Переклад з чеської. Упоряд., вступ, ст. та прим. О. В. Мишанича. – Ужгород: Карпати, 1990. – 493 с. Определитель высших растений Украины. – К.: Наук. думка, 1987. – 548 с. Осичнюк Г.З. Ландшафтний розподіл бджолиних (Apoidea) в Українських Карпатах та в Закарпатті // Праці Інституту зоології АН УРСР. – 1961. – Т. 17. – С. 108-117. Паламарь-Мордвинцева Г.М., Царенко П.М., Никифоров В.В. и др. Водоросли озера Гропа (Национальный парк «Синевир», Украинские Карпаты) // Альгология. – 1992. – 2, № 3. – С. 73-86. Пархоменко О.В. Водні безхребетні водойм Національного природного парку «Синевир» / О.В. Пархоменко // Єдність навчання і наукових досліджень – головний принцип університету : збірник наукових праць звітно-наукової конференції викладачів університету за 2013 рік, 4-6 лютого 2014 року / укл. Г. І. Волинка, О. В. Уваркіна, О. П. Ємельянова. – К.: Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2014. – С. 52-53. Пастернак П.С. Лісові ґрунти Українських Карпат. – Ужгород, 1967. Пастернак П.С. Генетична характеристика грунтів. – Ужгород, 1962. Погориляк И.М. Короеды и биологические основы борьбы с ними. Леса Украинских Карпат. – Ужгород: Карпати, 1973. – С. 86. 434 Національний природний парк «Синевир» Полевина А.А. К фауне наземных моллюсков Закарпатья // Докл. и сообщ. Ужгор. гос. ун-та. Сер. биол. – 1959. – № 3. – С. 65-68. Поварнiцин В.О. Лiси Закарпаття / В.О. Поварнiцин // Ботан. журн. – 1950. – № 3. – С. 89-92. Полищук В.В., Гарасевич И.Г. Биогеографические аспекты изучения водоемов бассейна Дуная в пределах СССР. – К.: Наук. думка. – 1986. – 212 с. Пономарчук В.И. О вертикальном распределении жужелиц (Coleoptera, Carabidae) Закарпатской области // Зоол. жур. – 1963. – 42, № 10. – С. 1485-1493. Пономарчук В.И. К экологии и географическому распространению жужелиц Закарпатья // Науч. зап. Ужгородского гос. ун-та. – 1959. – Т. 40. – С. 189-192. Поп С.С. Природні ресурси Закарпаття: навчальний посібник для студ. вищ. навч. закладів і учнів серед. шкіл / С. С. Поп; М-во освіти і науки України, Ужгородський нац. ун-т. – 2-ге вид., зі змін, та допов. – Ужгород: Спектраль, 2003. – 296 с. Попов С.Г. Булавоусые чешуекрылые (Lepidoptera, Rhopalocera) геоботанических районов Закарпатья / Попов С. Г. // Вопросы охраны и рационального использования растительного и животного мира Украинских Карпат. Ужгор. отдел МОИП. – Ужгород, 1988. – С. 40-45. Попов С.Г. Види денних метеликів (Lepidoptera: Hesperioidea, Papilionoidea), що потребують охорони в Закарпатській області // Наук. вісник Ужгородського ун-ту. Сер.: Біологія. – 2004. – 15. – С. 98-101. Попов М.Г. Очерк растительности и флоры Карпат / М.Г. Попов. – М.: Изд-во Моск. о-ва испытателей природы, 1949. – 303 с. Попова Л.П. Лишайники НПП «Синевир» // Проблеми екологічної стабільності Східних Карпат: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 10-річчю створення Національного природного парку «Синевир» (24-27 червня 1999 року, Синевир, Україна). – Синевир, 1999. – С. 150-151. Попович С.Ю., Андрієнко Т.Л. Рослинність озера Гропа та його наукова цінність // Укр. ботан. журн. – 1982. – 39, № 4. – С. 92-95. Попович С.Ю., Вірченко В.М. До бріофлори Національного парку «Синевир» // Проблеми становлення і функціонування новостворених заповідників (Гримайлів, 12-15 черв. 1995 р.): Тез. доп. – Гримайлів, 1995. – С. 221. Попович С.Ю., Корінько О., Тюх Ю.Ю., Субота В.В. Структура та флористичні особливості лісової рослинності НПП «Синевир» / Звіт науково-дослідної роботи. Національний університет біоресурсів і природокористування, м. Київ, 2008 р. Попович С.Ю., Устименко П.М. Рослинні раритети Національного парку «Синевир» // Укр. ботан. журн. – 1996. – 53, № 1/2. – С. 111-117. Природа Закарпатської області / Під ред. К.І. Геренчука. – Львів: Видавниче об’єднання «Вища школа», 1981. – 156 с. Приходькова Л.П. Хамесифонові водорості – Chamaesiphonophyceae /Визначник прісноводних водоростей України. Вип. 1. Синьозелені водорості – Cyanophyta. – Ч. 1. – К.: Наук. думка, 1984. – С. 272-356. Проект організації території і охорони природних комплексів Державного природного національного парку «Синевир». ВО «Укрдержліспроект». Ірпінь, 1989. – 250 с. Проект організації території НПП «Синевир», охорона, збереження, відтворення природних екосистем та рекреаційного використання природних комплексів. ВО «Укрдержліспроект», м. Ірпінь, 2002 р. – 480 с. Проблеми та перспективи розвитку науково-навчального центру «Синевир»: матеріали науковопрактичної конференції (28-29 березня 2014 року, Київ, Україна). – Київ: НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2014. – 297 с. Протопопова В.В. Характеристика адвентивної фракції флори Національного природного парку «Синевир» / В.В. Протопопова, Ю.Ю. Тюх, М.В. Шевера // Проблеми екологічної стабільності Східних Карпат : матеріали міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 10-річчю створення Національного природного парку «Синевир», (24-27 червня 1999, Синевир, Україна). – Синевир, 1999. – С. 157-158. Протопопова В.В., Мосякін С.Л., Шевера М.В. Фітоінвазії в Україні як загроза біорізноманіттю: сучасний стан і завдання на майбутнє. – К.: Інститут ботаніки НАН України, 2002. – 32 с. Рамкова конвенція «Про охорону та сталий розвиток Карпат», Румунія, Бухарест, 2005 р. Список використаної літератури 435 Ризун В.Б. Семейство Carabidae // Почвенные членистоногие Украинских Карпат. – К.: Наук. думка, 1988. – С. 147-160. Різун В.Б. Туруни Українських Карпат. – Львів, 2003. – 207 с. Ромс О.Г., Блюм О.Б. Нові місцезнаходження рідкісних видів лишайників на території УРСР // Укр. ботан. журн. – 1988. – Т. 45, 5. – С. 55-61. Ромс О.Г. Поширення роду Chaenotheca Th. Fr. на Україні // Зб. наук. праць аспірантів (природничі науки).– К.: Вид-во КДУ, 1963. – С. 81-86. Ромс О.Г. Семейство Caliciaceae – калициевые. – Определитель лишайников СССР. Вып. 3: Калициевые – Гиалектовые. – Л.: Наука, 1975. – С. 7-37. Рослинність Закарпатської області / [під ред. В.О. Поварніцина]. – К.: Вид-во АН УРСР, 1954. – 276 с. Рошко В.Г., Крочко В.Ю., Чумак В.О., Ребрей В.В., Вагерич О.О. Підсумки дослідження шкідливої ентомофауни Закарпаття // Науковий вісник Ужгородського університету, серія: Біологія, 12. – Ужгород, 2003. – С. 110-126 Рошко В.Г. Некоторые аспекты биологии пластинчастоусых жуков (Coleoptera, Scarabaeidae) Украинских Карпат // Экология и таксономия насекомых Украины. Сборник научных трудов. – К., 1988. – С. 70-73. Рошко В.Г. Распределение пластинчатоусых жуков в вертикально-растительных поясах Закарпатья и некоторые особенности влияния на них антропогенного фактора // Вопросы охраны и рационального использования, растительного и животного мира Украинских Карпат. – Ужгород, 1988. – С. 99-106. Рошко Г.М. К изучению настоящих полужесткокрылых Закарпатья // Научные записки Ужгородского государственного университета. Биология. – 1955. – Т. XI. – С. 93-104. Рошко Г.М. Материалы по фауне слепняков (Miridae, Hemiptera) Закарпатья // Научные записки Ужгородского государственного университета. Биология. – 1956. – Т. XVI. – С. 133-146. Рошко Г.М. Некоторые итоги изучения настоящих полужесткокрылых Закарпатья // Научные записки Ужгородского государственного университета. Фауна и животный мир Советских Карпат. – 1959. – Т. 40. – С. 161-171. Саркина И.С. Грибы знакомые и незнакомые. Справочник-определитель грибов Крыма. «БизнесИнформ», 2013. – 440 с. Сенчило О.О., Воробйов Є.О., Тюх Ю.Ю. Знахідка Lobaria pulmonaria (L.) Hoffm. в Національному природному парку «Синевир» // Український фітоценологічний збірник, Сер. А. – К., 1996. – Вип. 2. – № 2. – С. 107-108. Середюк Г.В. Золотоочки (Insecta: Neuroptera, Chrysopiadae) фауни України // Наукові записки Державного природознавчого музею. – 2015. – № 31. – С. 141-148. Середюк Г.В. Сітчастокрилі (Insecta, Neuroptera) Українських Карпат // Український ентомологічний журнал. – 2016. – № 1-2. – С. 46-68. Сирохман М.В. П’ятдесят п’ять дерев’яних храмів Закарпаття. – К.: Грані-Т, 2008. – 88 с. Соломаха В.А., Воробйов Є.О., Дербак М.Ю., Тюх Ю.Ю., Соломаха І.В., Сенчило О.О., Шевчик В.Л., Якушенко Д.М. Національний природний парк «Синевир». «Рослинний світ». Вип. 10 – К.: Фітосоціоцентр, 2016. – 332 с. Стадниченко А.П. Перлівницеві. Кулькові. (Unionidae, Cycladidae) // Фауна України. Молюски. – К.: Наук. думка, 1984. – Т. 29. – Вип. 9.– 373 с. Стадниченко А.П. Прудовиковообразные (пузырчиковые, витушковые, катушковые) // Фауна Украины. Моллюски. – К.: Наукова думка, 1990. – Т. 29. – Вып. 4. – 292 с. Стадниченко А.П. Прудовиковые и чашечковые (Lymnaeidae, Acroloxidae) Украины. – К.: Центр учебной литературы, 2004. – 327 с. Стойко С., Гадач Е., Шимон Т., Михалик С. Заповідні екосистеми Карпат. – Львів: Світ, 1991. – 248 с. Тасєнкевич Л. Природна флора Карпат / Л. Тасєнкевич. – Львів: Державний природознавчий музей НАН України, 1998. – 610 с. Тверитина Т.А. Материалы к фауне долгоносиков Закарпатья / Т.А. Тверитина // Научные записки Ужгородского государственного университета. Биология. – 1953. – Т. 8. – С. 51-66. Тверитина Т.А. Об экологии и распространении горных видов долгоносиков в Закарпатье / Т.А. Тверитина // Доклады и сообщения. Серия биологическая. № 1. – Ужгород, 1957. – С. 53-56. 436 Національний природний парк «Синевир» Тверитина Т.А. Эколого-фаунистический очерк долгоносиков Советского Закарпатья / Автореф. дисс. канд. биол. наук. – Харьков, 1958. – 15 с. Тихоненко Ю.Я., Дудка І.О. Перші відомості про іржасті гриби Національного природного парку «Синевир». // Український ботанічний журнал. – 2014. – Т. 71. – № 2. Толмачев А.Й., Тахтаджян. А.Л. Введение в географию растений. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1974. – 244 с. Турис Е.В. До вивчення фауни м’якотiлок (Coleoptera, Cantharidae) Українських Карпат та Закарпаття // Известия Харьковского Энтомологического общества. – Харьков, 1998. – Т. 6, вип. 1. – С. 35-40. Тюх Ю.Ю. Аналіз проектованої території НПП «Синевир» (ур. Вільшанка) / Ю.Ю. Тюх // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Біологія. – 2006. – № 19. – С. 222-226. Тюх Ю.Ю. Систематичний та екологічний аналіз флори Синевирського національного парку / Ю.Ю. Тюх // Науковий вісник Ужгородського державного університету. Серія: Біологія. – 1995. – № 2. – С. 56-57. Тюх Ю.Ю. Сучасний стан флори судинних рослин Національного природного парку «Синевир» / Ю.Ю. Тюх // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Біологія. – 2009. – № 25. – С. 123-126. Тюх Ю.Ю. Результати спостережень за стовбуровими шкідниками (Ips typographus L. та ін.) в ялинових лісах (Picea abies (L.) Karst.) у Національному природному парку «Синевир» / Ю. Ю. Тюх, М.В. Нанинець // Біологічне різноманіття природно-заповідних об’єктів Карпат. Матеріали Міжнародної наукової конференції, с. Синевир. 25-27 червня 2014 р. – Ужгород: ТДВ «Патент», 2014. – С. 193-198. Тюх Ю.Ю., Ярема Ю.М., Субота М.В., Нірода Т.М., Горбань І.М., Шпарик Ю.С., Корчемлюк В.В., Карпін В.Й., Субота Г.М. Заключний науковий звіт «Зміни меж (розширення) території НПП «Синевир», Київ-Синевир, 2014 р. – 82 с. Тюх Ю.Ю., Зиман С.М., Дербак М.Ю. Рослинний покрив Національного природного парку «Синевир» (Українські Карпати). – Ужгород : Ліра, 2011. – 160 с. Улична К.О. Листяні мохи. I. // Каталог музейних фондів. – К.: Наук. думка, 1978. – С. 5-42. Улична К.О. Листяні мохи. II. // Там само. – К.: Наук. думка, 1978. – С. 42-92. Улична К.О., Вороніна Н.М. Листяні мохи. III. // Там само. – К.: Наук. думка, 1979. – С. 4-18. Устименко М.П., Дубина Д.В., Тюх Ю.Ю., Ярема Ю.М.. Ярема М.Ю. Дослідження стану пралісів НПП «Синевир». /Науковий звіт. Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України м. Київ, 2012 р. – 38 с. Устименко М.П., Дубина Д.В.. Тюх Ю.Ю., Ярема Ю.М., Ярема М.Ю. Дослідження синтаксономічної різноманітності пралісів НПП «Синевир» /Науковий звіт. Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України м. Київ, 2013 р. – 42 с. Флора европейской части СССР (Флора Восточной Европы) / [Под ред. Ан.А. Федорова]. – Т. 1-11. – Л.: Наука, 1974-2004. Флора УРСР. – Т. 2-12. – К.: Вид-во АН України, 1940-1965. Фодор С.С. Растительный покров Закарпатской области / С.С. Фодор // Научные записки Ужгородского ун-та. – 1956. – Т. 17. – С. 116-141. Фодор С.С. Флора Закарпаття / С.С. Фодор. – Л: Вища школа, 1974. – 208 с. Харкевич С.С. Про флору й рослиннiсть гiрської частини Закарпатської областi УРСР / С.С. Харкевич // Студ. наук. працi КДУ. – 1949. – № 8. – С. 56-59. Царенко П.М., Паламарь-Мордвинцева Г.М., Вассер С.П. Разнообразие водорослей Украины (предварительные данные) // Альгология. – 1998. – 8, № 3. – С. 227-241. Царенко П.М., Парчук Г.В. Особливості різноманіття деяких груп гідробіонтів Українських Карпат / Карпатський регіон і проблеми сталого розвитку. Мат. міжн. наук.-практ. конф. Рахів, 13-15 жовтня 1998 р. – Т. 2. – Ужгород: Патент. – С. 297-303. Царенко П.М., Ступіна В.В., Коваленко О.В. та ін. Водорості Карпатського біосферного заповідника. – В кн.: Біорізноманіття Карпатського біосферного заповідника. – К.: Інтерекоцентр, 1997. – С. 198-208. Царенко П.М. Водойми як центри збереження різноманіття водоростей та безхребетних / Розбудова екомережі України. – К., 1999а. – С. 65-70. Список використаної літератури 437 Царенко П.М. Вивчення водоростей водойм Синевирського парку / Проблеми екологічної стабілізації Східних Карпат. Мат. міжнар. наук.-практ. конф. (24-27 червня 1999, Синевир, Україна). – Синевир, 1999б. – С. 205-207. Цись П.М. Геоморфологія УРСР. – Львів, 1962. – 224 с. Червона книга України. Рослинний світ./за ред. Я.Г. Дідуха. – К.: Глобалконсалтинг, 2009. – 900 с. Червона книга України. Рослинний світ. – К.: Укр. енциклопедія, 1996. – 608 с. Червона книга України. Тваринний світ. /за ред. І.А. Акімова. – К.: Глобалконсалтинг, 2009. – 623 с. Червона книга України. Рослинний світ / за ред. Я.П. Дідуха. – К.: Глобалконсалтинг, 2009. – 900 с. Червона книга Українських Карпат. Тваринний світ / заг. редакція – О. Ю. Мателешко, Л. А. Потіш. – Ужгород: Карпати, 2011. – 336 с. Чернышева А. О. Планарии юго-восточной части Украинских Карпат // Вестн. зоологии. – 1993. – № 3. – С. 72–74. Чумак В.О. Огляд попелиць (HOMOPTERA, APHIDINEA) хвойних регіону Українських Карпат [Текст] / В. О. Чумак // Карпатський регіон і проблеми сталого розвитку : матеріали міжнар. наук.-практ. конф., присвяч. 30-річчю Карпат. біосфер. заповідника (13-15 жовт. 1998 р.). – Т. 2. – Рахів, 1998. – С. 310-315. Чопик В.И. Редкие и исчезающие растения Украины / В.И. Чопик // Редкие и исчезающие растения и животные Украины : [Справочник]. – К.: Наук, думка, 1988. – С. 10-112. Чопик В.И. Редкие и исчезающие растения Украины / В.И. Чопик. – К.: Наук. думка, 1978. – 211 с. Чопик В.І. Високогірна флора Українських Карпат / В.І. Чопик. – К.: Наук. думка, 1976. – 248 с. Чопик В.І. Конференція по вивченню флори і фауни Карпат і прилеглих територій / В.І. Чопик // Укр. ботан. журн. – 1960. – 17, № 6. – С. 105-110. Чопик В.І. Рідкісні рослини України / В.І. Чопик. – К.: Наук. думка, 1970. – 188 с. Чопик В.І. Флора і рослинність західної частини Українських Карпат / В.І. Чопик. – К.: Вид-во АН УРСР, 1958. – 57 с. Шевера М.В., Протопопова В.В., Томенчук Д.Є., Андрик Є.Й., Кіш Р.Я. Перший в Україні офіційний регіональний список інвазійних видів рослин Закарпаття // Вісн. НАН України. – 2017. – № 10. – C. 53-61. Шеляг-Сосонко Ю.Р. Растительность Украины / Ю.Р. Шеляг-Сосонко, Т.Л. Андриенко // Природа Украинской ССР. Растительный мир. – К.: Наук. думка, 1985. – С. 130-193. Шеляг-Сосонко Ю.Р. Ялтинский горно-лесной государственный заповедник / Ю.Р. Шеляг-Сосонко, Я.П. Дидух. – К.: Наук. думка, 1980. – 180 с. Шквиря М.Г. Дослідження та розробки в галузі біологічних наук (розроблення наукового обґрунтування щодо утримання ведмедя бурого в напіввільних умовах, умовах неволі в Національному природному парку «Синевир»)» / Заключний науковий звіт. – К., 2012. – 351 с. Шмидт В.М. Статистические методы в сравнительной флористике / В.М. Шмидт. – Л.: Изд-во Ленингр. ун -та, 1980. – 176 с. Хланта І.В. Легенди та перекази Міжгірщини. – Ужгород: ВАТ «Патент», 2010. – 334 с. Яницкий Т.П. Распространение и зоогеографический анализ жуков-златок (Coleoptera, Buprestidae) в Западной Украине // Вестник зоологии. – 1996. – Т. 30, №1-2. – С. 23-27. Яницький Т.П. Златки (Coleoptera, Buprestidae) Закарпаття // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Біологія. – 2003. – 12. – С. 161-166. Яницький Т.П. Анотований список видів златок (Coleoptera: Buprestidae) Західної України / Т.П. Яницький // Наукові записки Державного природознавчого музею. – 2013. – Вип. 29. – С. 173-180. Яницький Т.П. Жуки-златки (Coleoptera, Buprestidae) Західної України: Автореф. дис… канд. біол. наук: 03.00.09 «Зоологія». – Львів, 2001. – 20 с. Ярошенко П.Д. Нариси рослинності Закарпатської області / П.Д. Ярошенко // Наукові записки Ужгородського держуніверситету. – 1947. – 1. – С. 87-95. Ярошенко П.Д. О флористическом составе карпатских сосновых криволесий в связи с их историей / П.Д. Ярошенко // Докл. АН СССР. – 1951. – Т. 81, 5. – С. 929-931. 438 Національний природний парк «Синевир» Відомості про авторів Дербак Микола Юрійович – директор НПП «Синевир», заслужений природоохоронець України, кандидат філософських наук. Бабічин Юрій Юрійович – начальник відділу екологічної освіти НПП «Синевир». Беца Василь Леонідович – старший науковий співробітник НПП «Синевир». Блащак Іван Олександрович – студент ІV курсу кафедри біофізики та медичної інформатики ННЦ «Інституту біології та медицини» КНУ ім. Тараса Шевченка. Вірченко Віталій Михайлович – кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник лабораторії ліхенології та бріології Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України. Горбань Ігор Миколайович – кандидат біологічних наук, с.н.с. кафедри зоології Львівського національного університету імені Івана Франка. Дербак Іван Степанович – начальник відділу відтворення екосистеми НПП «Синевир». Дербак Марина Іванівна – молодший науковий співробітник НПП «Синевир». Джаган Вероніка Вікторівна – доцент кафедри біології рослин ННЦ «Інституту біології та медицини» КНУ ім. Тараса Шевченка. Димитрова Людмила Володимирівна – кандидат біологічних наук, науковий співробітник відділу ліхенології та бріології Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України. Дубина Дмитро Васильович – провідний науковий співробітник відділу геоботаніки та екології Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАНУ, доктор біологічних наук, професор. Дудка Ірина Олександрівна – доктор біологічних наук, професор, член-кор., провідний міколог Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України. Зеленко Сергій Дмитрович – кандидат біологічних наук, колишній співробітник лабораторій ліхенології і бріології Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України. Зиман Світлана Миколаївна – доктор біологічних наук, професор, провідний науковий співробітник відділу систематики і флористики судинних рослин Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, заслужений діяч науки і техніки України. Колесник Олег Борисович – кандидат біологічних наук, доцент кафедри ботаніки біологічного факультету Ужгородського національного університету. Кондратюк Сергій Якович – доктор біологічних наук, професор, заввідділом фікології, ліхенології і бріології, завідувач лабораторії ліхенології і бріології Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України. Матічин Федір Миколайович – начальник відділу рекреації та благоустрою НПП «Синевир». Метелешко Олександр Юрійович – кандидат біологічних наук, доцент кафедри ентомології та збереження природних екосистем біологічного факультету Ужгородського національного університету. Мигаль Андрій Володимирович – кандидат біологічних наук, доцент кафедри лісівництва, заступник декана з наукової роботи географічного факультету ДВНЗ УжНУ Нанинець Марія Василівна – технік ІІ категорії наукового відділу НПП «Синевир». Нірода Тетяна Михайлівна – науковий співробітник НПП «Синевир». Паламар-Мордвинцева Галина Михайлівна – доктор біологічних наук, альголог, головний науковий співробітник відділу фікології Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України. Печкан Світлана Іванівна – провідний інженер відділу рекреації та благоустрою НПП «Синевир». Відомості про авторів 439 Попова Людмила Петрівна – провідний інженер лабораторії ліхенології та бріології Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України. Попович Сергій Юрійович – доктор біологічних наук, професор, завідувач кафедри декоративного садівництва та фітодизайну Національного університету біоресурсів і природокористування України (м. Київ). Протопопова Віра Вікторівна – доктор біологічних наук, професор Закарпатського угорського Інституту Ференца Ракоці ІІ, провідний науковий співробітник Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України. Путрашик Іван Михайлович – науковий співробітник НПП «Синевир». Савка Євгенія Миколаївна – технік наукового відділу НПП «Синевир». Скира Василь Іванович – молодший науковий співробітник НПП «Синевир». Снежик Анастасія Ігорівна – студентка I курсу (року) магістратури кафедри мікробіології та імунології ННЦ «Інституту біології та медицини» Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Субота Василь Іванович – начальник відділу служби державної охорони природно-заповідного фонду НПП «Синевир». Субота Ганна Миколаївна – технік ІІ категорії наукового відділу НПП «Синевир». Субота Микола Васильович – начальник Синевирсько-Полянського природоохоронного науководослідного відділення НПП «Синевир». Тюх Юрій Юрійович – заступник директора з науково-дослідної роботи НПП «Синевир», кандидат біологічних наук. Устименко Павло Митрофанович – провідний науковий співробітник відділу геоботаніки та екології Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАНУ, доктор біологічних наук. Царенко Петро Михайлович – доктор біологічних наук, професор, завідувач відділу фікології Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, альголог, член-кор. Цюбик Михайло Олегович – провідний інженер відділу рекреації та благоустрою НПП «Синевир». Чуп Василь Васильович – провідний інженер відділу відтворення природних екосистем. Шевера Мирослав Васильович – кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник, провідний науковий співробітник Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, провідний науковий співробітник Закарпатського угорського Інституту імені Ференца Ракоці ІІ. Шетеля Марія Василівна – провідний фахівець зі зв’язків з громадськістю та пресою НПП «Синевир». Шишига Василь Вікторович – заступник директора, головний природознавець НПП «Синевир». Шквиря Марина Григорівна – к.б.н., керівник НДР ТОВ «Міжгалузевий науково-дослідний центр менеджменту та інновацій». Щербакова Юлія Володимирівна – аспірантка, міколог КНУ ім. Тараса Шевченка. Ярема Тетяна Федорівна – екскурсовод Негровецького ПОНДВ. Ярема Юрій Миколайович – заступник начальника наукового відділу, науковий співробітник НПП «Синевир». 440 Національний природний парк «Синевир» Наукове видання Національний природний парк «Синевир». Історія та сьогодення За ред. О.Б. Колесника, О.Г. Радченка Комп’ютерна верстка Ю. Гандери Дизайн обкладинки В. Куклишин Коректор Л. Філь Формат 60х84/8. Умовн. друк. арк. 51,15. Обл.-вид. арк. 49,45. Тираж 500. Зам. № 138П. Видавець і виготовлювач ТДВ “Патент” 88006 м. Ужгород, вул. Гагаріна, 101 Тел.: (0312) 66-07-03; факс: (0312) 66-02-22 e-mail: upatent@gmail.com Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 4078 від 31 травня 2011 р.