Фіторізноманіття заповідників і національних природних парків України. Ч. 2. Національні природні парки [Phytodiversity of nature reserves and national nature parks of Ukraine. P. 2. National nature parks]

Eva Andrik

Tha data on vegetation and flora of biosphere reserves and nature reserves of Ukraine are provided. A survey of botanical publications is presented for every protected area. Special attention is paid to the species entered into the Red Data Book of Ukraine (2009), IUCN Red List (1997), European Red List (1991) and Appendix I of the Bern Convention. The book is designed for botanists, nature conservationists, students of biological disciplines.

The results of inventory of rare plant communities in National nature park "Pyryatynsky" protected under the "Green data book of Ukraine" (2009) are pre- sented. It was found that rare communities represent 13 formations and 42 associations of forest, steppe and macrophyte aquatic vegetation. The distribution of rare plant communities in the national park, their structure and occurence of the species under international, national and regional protection inside the communi- ties are presented. It was accented that better degree of conservation characteristic of coenosis Ceratophylleta submersi, Nymphaeeta albae, Nymphaeeta candi- dae, Nuphareta luteae, Potamogetoneta obtusifolii, Sagittarietea sagitifoliae, Salvinieta natantis and Sparganieta minimi formations. The necessity of introduction of special nature-protected action for consertvation of comunnities Stipeta borysthenicae, Stipeta pennatae and Utricularieta minoris is outlined.

Вперше для відділення Українського степового природного заповідника "Крейдова флора" проведено інвентаризацію з класифікацією та оцінкою біотопів, з використанням сучасних підходів, не так давно впроваджених в Україні. Йдеться про найбільш детальну класифікацію біотопів UkrBiotp, яка стала основою для класифікації біотопів степової зони України і наразі активно розвивається, і національний каталог біотопів, а також співвідношення національних типів/підтипів з типами біотопів інших загальноприйнятих класифікацій, що використовуються у світі, як то EUNIS, перелік оселищ Резолюції 4 Бернської конвенції, та Додаток І Оселищної Директиви ЄС. Оцінка стійкості та созологічної цінності біотопів здійснювалась для деталізації стану рослинності і створення у подальшому плану управління територією заповідника, якого, нажаль, як і порядку організації, досі не розроблено. - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - - For the first time in the "Kreidova flora" department of Ukrainian steppe nature reserve there biotopes inventory was conducted with their classification and assessment. There were used modern approaches recently introduced in Ukraine, such as UkrBiotop classification - the most detailed habitat classification, which is actively developing now, and the national catalog of biotopes. For each type there were selected the most suitable equivalent from other common classifications used in the world, such as EUNIS, Berne Convention Res. 4 and Annex I of the EU Habitat Directive. The assessment of the stability and sozological value of biotopes also were carried out to detail the state of vegetation and create a further management plan for the reserve, which, unfortunately, has not been developed yet.

УДК 502.75 (477) ББК 28.58 Ф64 Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України Фіторізноманіття заповідників і національних природних парків України. Ч.2. Національні природні парки / Колектив авторів під ред. В.А. Онищенка і Т.Л. Андрієнко. – Київ: Фітосоціоцентр, 2012. – 580 с. Фіторізноманіття заповідників і національних природних парків України Ч.2. Національні природні парки Phytodiversity of nature reserves and national nature parks of Ukraine. P.2. National nature parks / ed. by V.A. Onyshchenko and T.L. Andrienko. – Kyiv: Phytosociocentre, 2012. – 580 p. В книзі дається характеристика рослинності і флори національних природних парків України. Для кожного парку наводиться огляд ботанічних публікацій. Особлива увага приділяється інформації про види з Червоної книги України (2009), Червоного списку МСОП (1997), Європейського Червоного списку (1991) та Додатку І Бернської конвенції. Призначена для ботаніків, працівників галузі охорони природи, студенів біологічних спеціальностей. Tha data on vegetation and flora of national nature parks of Ukraine are provided. A survey of botanical publications is presented for every park. Special attention is paid to the species entered into the Red Data Book of Ukraine (2009), IUCN Red List (1997), European Red List (1991) and Appendix I of the Bern Convention. The book is designed for botanists, nature conservationists, students of biological disciplines. Рекомендовано до друку вченою радою Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України Рецензенти: д.б.н., проф. О.М. Байрак д.б.н. М.М. Федорончук Автори: Акулов О.Ю. Андрик Є.Й. Андрієнко Т.Л. Арап Р.Я. Банік М.В. Біатов А.П. Буджак В.В. Вакал А.П. Вахрушева Л.П. Воронцов Д.П. Гальченко Н.П. Громакова А.Б. Данилик І.М. Дацюк В.В. Держипільський Л.М. Дзюба Т.П. Драбинюк Г.В. Дубина Д.В. Дьякова О.В. Ємельянова С.М. під редакцією к.б.н., с.н.с. В.А. Онищенка і д.б.н., проф. Т.Л. Андрієнко Єпіхін Д.В. Жигаленко О.А. Кагало О.О. Карпенко К.К. Карпенко Ю.О. Кваковська І.М. Кіш Р.Я. Клімов О.В. Коломійчук В.П. Комендар В.І. Кривохижа М.В. Лобань Л.О. Любінська Л.Г. Маланюк В.Б. Мандзюк Л.О. Мигаль А.В. Мільчакова Н.П. Мойсієнко І.І. Онищенко В.А. Остапко В.М. Панченко С.М. Попович С.Ю. Прилуцький О.В. Прядко О.І. Саідахмедова Н.Б. Санісло Я.П. Стецюк Н.О. Субота В.В. Тищенко О.В. Токарюк А.І. Томич М.В. Тюх Ю.Ю. Філатова О.В. Чорней І.І. Шпилева Н.В. Шумська Н.В. Яворська О.Г. Якушенко Д.М. Ярова О.А. ISBN 978-966-306-165-3 © Колектив авторів, 2012 1 2 Зміст НПП Нижньодністровський (Д.В. Дубина, Т.П. Дзюба, С.М. Ємельянова) .............................................................................. 338 НПП Азово-Сиваський (В.П. Коломійчук) ............................................. 5 НПП Нижньосульський (Н.П. Гальченко) ......................................... 349 НПП Білобережжя Святослава (І.І. Мойсієнко) .................................. 27 НПП Олешківські піски (І.І. Мойсієнко) ............................................. 357 НПП Білоозерський (О.А. Ярова) ....................................................... 44 НПП Пирятинський (Н.О. Стецюк, Л.О. Лобань) ........................... 373 НПП Бузький Гард (Г.В. Драбинюк) .....................................................49 НПП Північне Поділля (О.О. Кагало) ................................................ 381 НПП Великий Луг (В.П. Коломійчук, Н.П. Гальченко) ........................ 61 НПП Подільські товтри (Л.Г. Любінська, О.О. Кагало).................... 395 НПП Верховинський (І.І. Чорней, А.І. Токарюк, В.В. Буджак) ........... 74 НПП Приазовський (В.П. Коломійчук, О.В. Тищенко) .................... 410 НПП Вижницький (І.І. Чорней, А.І. Токарюк, В.В. Буджак) ................ 93 НПП Прип’ять-Стохід (Т.Л. Андрієнко, О.І. Прядко) ........................ 429 НПП Галицький (Н.В. Шумська, В.А. Онищенко, В.Б. Маланюк) ... 105 НПП Святі гори (В.М. Остапко, Н.В. Шпилева, О.В. Дьякова) ..... 440 НПП Гетьманський (С.М. Панченко, К.К. Карпенко, А.П. Вакал) ... 124 НПП Синевир (С.Ю.Попович, Ю.Ю.Тюх, В.В. Субота) ................. 457 НПП Голосіївський (В.А. Онищенко, О.І. Прядко, Р.Я. Арап) ........ 139 НПП Сколівські Бескиди (Д.П. Воронцов, О.О. Кагало) ................. 472 НПП Гомільшанські ліси (Н.Б. Саідахмедова, О.В. Філатова, О.В. Клімов, О.В. Прилуцький, О.Ю. Акулов, А.П. Біатов) ............ 152 НПП Слобожанський (О.В. Філатова, Н.Б. Саідахмедова, О.В. Клімов) ........................................................................................ 486 НПП Гуцульщина (Л.М. Держипільський, М.В. Томич, Д.М. Якушенко) .................................................................................. 176 НПП Тузловські лимани (Д.В. Дубина, Т.П. Дзюба, С.М. Ємельянова) .............................................................................. 496 НПП Дворічанський (Н.Б. Саідахмедова, М.В. Банік, А.Б. Громакова, М.В. Кривохижа) ..................................................... 191 НПП Ужанський (І.М. Кваковська) .................................................... 506 НПП Дермансько-Острозький (Т.Л. Андрієнко, В.А. Онищенко, В.В. Дацюк) ........................................................................................ 206 НПП Чарівна гавань (Н.П. Мільчакова, Л.П. Вахрушева, Д.В. Єпіхін) ......................................................................................... 519 НПП Черемоський (І.І. Чорней, А.І. Токарюк, В.В. Буджак) ........... 530 НПП Деснянсько-Старогутський (С.М. Панченко) .......................... 215 НПП Шацький (О.І. Прядко, В.А. Онищенко) ................................... 548 НПП Джарилгацький (Д.В. Дубина, Т.П. Дзюба, С.М. Ємельянова) .............................................................................. 230 НПП Яворівський (О.О. Кагало) ....................................................... 558 НПП Дністровський каньйон (О.О. Кагало, Л.О. Мандзюк) ........... 240 НПП Зачарований край (А.В. Мигаль, Є.Й. Андрик, Р.Я. Кіш, Я.П. Санісло, В.І. Комендар) ............................................................. 250 НПП Ічнянський (О.А. Жигаленко, Т.Л. Андрієнко) ........................ 257 НПП Кармелюкове Поділля (О.Г. Яворська) ................................... 266 НПП Карпатський (В.А. Онищенко, І.М. Данилик) .......................... 273 Порівняльний аналіз представленості у заповідниках і національних природних парках України рідкісних видів та угруповань (В.А. Онищенко) ......................................................... 566 Режим заповідників і національних природних парків України та основні проблеми охорони рослинного світу в них (В.А. Онищенко, Т.Л. Андрієнко) ....................................................... 574 Післямова (Т.Л. Андрієнко) ............................................................... 579 НПП Ківерцівський Цуманська пуща (В.А. Онищенко) ................... 293 НПП Кременецькі гори (О.О. Кагало) ............................................. 301 НПП Мезинський (Ю.О. Карпенко) .................................................. 312 НПП Меотида (В.П. Коломійчук, В.М. Остапко) ............................. 321 3 4 НПП Азово-Сиваський Парк створений згідно з Указом Президента України від 25 лютого 1993 р. Площа – 52154 га. Розташований у північно-західному Приазов’ї та Присивашші на території Генічеського та Новотроїцького районів Херсонської області. До складу парку входять дві ділянки – Бірючанська і Сиваська. За останнім “Проектом організації території …” (2009) Бірючанська ділянка включає косу Бірючий острів (7273 га) і однокілометрову смугу акваторії Утлюцького лиману та Азовського моря (5900 га). Сиваська ділянка включає частини островів Куюк-Тук (255 га) і Чурюк (934 га), а також острів Мартинячий (7 га) і частину акваторії затоки Сиваш (37785 га). НПП підпорядкований Державному управлінню справами Президента України (Указ Президента України від 23.02.2000 року № 278/2000 “Про Державне управління справами” з 01.04.2000 р.). У 1923 р. до заповідника Асканія-Нова, крім островів Чорного моря, був приєднаний о. Чурюк. У 1927 р. був створений заповідник “Надморські коси”, до якого, крім згаданих ділянок, приєднали коси Бірючий острів та Обитічну, а пізніше, у 1930 р. частину о. Куюк-Тук. У 1937 р. на базі заповідника “Надморські коси” було створено два нових заповідних об’єкти, до 1957 р. острови знаходились у Азово-Сиваському заповіднику. Цей заповідник у серпні 1957 р. реорганізували у Азово-Сиваське заповідно-мисливське господарство. У грудні 1975 р. постановою Ради Міністрів СРСР територію Азово-Сиваського заповідно-мисливського господарства включено до переліку водно-болотних угідь, які мають міжнародне значення як місце оселення водоплавних птахів (Рамсарська конвенція). На базі заповідно-мисливського господарства у 1993 р. створений національний природний парк. В 1997 р. відбулося розширення площі НПП за рахунок приєднання до території півострова Бірючого акваторій лиманів Олень, Ямківський, Мужичий, Бухта, Вершинський, Озерський загальною площею 523,2 га. Згідно фізико-географічного районування територія парку знаходиться у двох областях сухостепової підзони Степової зони (Екологічна енциклопедія, 2006). Острови Куюк-Тук та Чурюк розташовані в Чаплинсько-Чонгарському районі Присивасько-Приазовської низовинної області Причорноморсько-Приазовського краю. Коса Бірючий острів знаходиться в Бірючеострівському фізико-географічному районі вищезгаданої області. Острів Мартинячий розташований в Північно-Сиваському районі Присивасько-Кримської низовинної області Кримської степової провінції. За геоботанічним районуванням (Національний атлас України, 2008) територія парку знаходиться у Степовій області, Степовій 5 підобласті, Понтичній провінції, Чорноморсько-Азовській підпровінції, Присиваському окрузі полиново-злакових степів, солонців і солончаків. Перші ботанічні дослідження на території парку розпочаті на початку ХХ ст. і пов’язані з ім’ям видатного ботаніка Й.К. Пачоського (1913, 1923). Пізніше у 20-х рр. на сиваських ділянках парку починають працювати Ф.Я. Левіна і М.С. Шалит (1927), М.І. Котов (1928, 1930), О.В. Прянішніков (1929). Рослинний світ острова Бірючого вперше дослідили М.І. Котов та О.В. Прянішніков (1928, 1937). У 30-х рр. після створення ботанічного відділу при заповіднику “Надморські коси”, який очолив П.Я. Попович, дослідження рослинного покриву поглибились (Дубина, 1999). Зокрема отримали розвиток моніторингові дослідження рослинності та її змін (Попович, 1937, 1939). Разом з тим пожвавились флористичні дослідження (Зоз, 1937; Левіна, 1938; Попович, 1938). У повоєнні роки на території парку працювали Г.І. Білик, який досліджував рослинність засолених грунтів півдня України (Білик, 1940, 1941), М.С. Шалит (1948) та М.І. Котов (1949). Вони піднімають питання щодо існування “полинових” степів у Присивашші. У подальшому, протягом майже 30 років ботанічні дослідження на території парку уповільнилися, насамперед тому, що Азово-Сиваський заповідник був реорганізований у заповідномисливське господарство. У 70-80-х рр. флору і рослинність островів Сиваша вивчали М.І. Котов і П.Я. Попович (1971), Г.І. Білик (1973), Н.П. Лоскот (1974, 1976). Знову порушуються питання генезису та подальшого існування присиваських степів. У 90-х роках для розробки заходів з оптимізації рослинного покриву, за завданням Мінлісгоспу та Мінекобезпеки України на території парку протягом 5 років працювала міжнародна наукова експедиція, вчені якої детально вивчали флору та рослинність парку, з’ясували стан фіто- та ценофонду парку, провели зонування території (Дубина, Дзюба, 2007; Дубина та ін., 2007; Шеляг-Сосонко та ін., 1998; Dubyna et al., 1994, 1995, 1996, 2000 a, b, 2003). Останнім часом на території парку проводяться комплексні ботаніко-зоологічні дослідження екологічних проблем Сиваша, його менеджменту, охорони та використання його ресурсів. Проводиться подальше дослідження флори, рослинності, зокрема її продуктивності, виділення на його території IPA (Андрієнко, Коломійчук, 2000; Домнич, Евсеева, 1999; Домнич, Вовченко, Евсеева, 2001; Дубина, Тимошенко, 2004; Інтегрований підхід…, 2001; Коломійчук, 2007; Коломійчук та ін., 2007, 2012; Онищенко та ін., 2008; Проект…, 1995). На косі Бірючий острів водно-болотна рослинність займає 38004000 га), лучна, в т.ч. засолені луки, – 1800 га, степова (піщані степи) 6 – бл. 1200 га, дюнні угруповання – 40-50 га, галофітна рослинність – 200 га, лісова – 340 га, рослинність трансформованих територій – 1015 га. На островах Сиваша степова рослинність (справжні та зпустелені степи) займає 600-650 га, солонцева та солончакова рослинність – 260-270 га, лучна рослинність – 150-170 га, водноболотна – 5 га, рослинність трансформованих територій – 3-4 га. Найбільші за площею ділянки справжніх (порядок Festucetalia valesiacae) та лучних степів (порядок Agropyretalia repentis) розташовані на островах Чурюк і Куюк-Тук у межах Азово-Сиваського НПП. Ці степи пов’язані з слабо солонцюватими темно-каштановими грунтами в комплексі з солонцями. Їх ценотичне різноманіття представлене 10 асоціаціями, що належать до класів FestucoBrometea та Agropyretea repentis (Дубина, Дзюба, 2007). Найкраще представленими на території Сиваських островів є угруповання з домінуванням житняку гребінчастого (Agropyron pectinatum) (на плакорних ділянках і схилах, мають вигляд довгих і вузьких смуг), костриці валіської (Festuca valesiaca), колосняку гіллястого (Leymus ramosus). Ці ценози у межах Азово-Сиваського НПП (о-ви Куюк-Тук, Чурюк), займають 450-500 га. Співвдомінантами є ковила Лессінга (Stipa lessingiana), к. українська (Stipa ucrainica), к. волосиста (Stipa capillata), тонконіг бульбистий (Poa bulbosa), кринітарія волохата (Galatella villosa), пижмо тисячолисте (Tanacetum millefolium), пирій звичайний (Elytrigia repens). Домішка різнотрав’я незначна: гвоздика ланцетна (Dianthus lanseolatus), г. краплиста (D. guttatus), підмаренник руський (Galium ruthenicum), кермек замшевий (Limonium alutaceum), к. сарептський (L. sareptanum), люцерна румунська (Medicago romanica), залізняк колючий (Phlomis pungens), козельці шорстконосикові (Tragopogon dasyrhynchus), дивина фіолетова (Verbascum phoeniceum), горошок мишачий (Vicia cracca) (Лоскот, 1974; Коломійчук, 1999; Дубина, Дзюба, 2007). На о. Чурюк і Куюк-Тук трапляються угруповання з переважанням видів роду ковила (Stipa lessingiana, S. ucrainica, S. capillata). Вони займають близько 400 га (Коломійчук, 2003 а; Дубина, Дзюба, 2007). На Сиваських островах співдомінантами є житняк гребінчастий (Agropyron pectinatum), костриця валіська (Festuca valesiaca), пирій середній (Elytrigia intermedia), полин кримський (Artemisia taurica), п. австрійський (A. ausrtiaca), тонконіг бульбистий (Poa bulbosa). З видів різнотрав’я характерними є будяк гачкуватий (Carduus uncinatus), волошка притиснутолускова (Centaurea adpressa), гвоздика ланцетна (Dianthus lanceolatus), ферула каспійська (Ferula caspica), гоніолімон кримський (Goniolimon tauricum), льон австрійський (Linum austriacum), прангос кравниковий (Prangos odontalgica), залізняк 7 колючий (Phlomis pungens), шавлія сухостепова (Salvia tesquicola), серпій сухоцвітий (Serratula xeranthemoides), пижмо тисячолисте (Tanacetum millefolium). Певну частку складають чагарнички та чагарники – камфоросма монпелійська (Camphorosma monspeliaca), ефедра двоколоскова (Ephedra distachya), віниччя сланке (Kochia prosrata), курай модринний (Сaroxylon laricinum). Іноді трапляються ефемери та ефемероїди: цибуля кругла (Allium rotundum), бурачок пустельний (Alyssum desertorum), белевалія сарматська (Bellevalia sarmatica), роговик сиваський (Cerastium syvaschicum), незабудка дрібноквіткова (Myosotis micrantha), глуха кропива стеблообгортна (Lamium amplexicaule), рястка Гуссона (Ornithogalum gussonei), тюльпан Шренка (Tulipa schrenkii), вероніка трилиста (Veronica triphyllos), фіалка Китайбелева (Viola kitaibeliana) (Коломійчук, 2003 а). Виявлений мохово-лишайниковий ярус, в якому наявні Tortula ruralis, Cladonia foliacea, C. rangiformis, Neofuscelia russolea, Xanthoparmelia camtschadalis (Редченко, 1996). На острові Бірючому на дерново-піщаних схилах та в западинках трапляються ценози ковили волосистої (Stipa capillata). Із співдомінантів та різнотрав’я тут відмічені типові псамофіли: жито дике (Secale sylvestre), осока колхідська (Carex ligerica), самосил білоповстистий (Teucrium polium) та ін. Пустельні (полиново-злакові) степи (союз Artemisio tauricaeFestucion valesiacae), на відміну від справжніх дернинно-злакових біднорізнотравних степів, мають значне поширення на території Присивашшя (Лавренко, 1940; Білик, 1973). Як правило, ці степи пов’язані з різним ступенем антропогенного навантаження (пасовища, старі перелоги, збої) і характеризуються панівною роллю полину кримського (Artemisia taurica). Ці угруповання приурочені до підвищених форм рельєфу, таких як плакори, верхні частини схилів та подів. На плакорі за умов заповідності полин кримський поступово витісняється дернинними злаками (Лоскот, 1974; Коломійчук, 1999). Досить типовими для ділянок парку є асоціації, де роль субдомінанти відіграють костриця валіська (Festuca valesiaca), житняк гребінчастий (Agropyron pectinatum), ковила волосиста (Stipa capillata), к. Лессінга (S. lessingiana), к. українська (S. ucrainica), лутига татарська (Atriplex tatarica), л. Ошера (A. aucheri), курай модринний (Сaroxylon laricinum). Угруповання солонцюватих степів, в яких домінують полин сантонінський (Artemisia santonica) та віниччя сланке (Kochia prostrata) (порядок Festuco-Limonietalia), трапляються значно рідше, ніж кримськополинові ценози. Cпівдомінантами є полин кримський (Artemisia taurica), житняк гребінчастий (Agropyron pectinatum), рідше – полин австрійський (Artemisia austriaca), костриця валіська (Festuca 8 valesiaca), камфоросма монпелійська (Camphorosma monspeliaca), кермек Мейєра (Limonium meyeri), к. чурюцький (L. tchurjukiense). Ці ценози у межах Азово-Сиваського НПП (о-ви Куюк-Тук, Чурюк) займають 40-50 га. Піщані степи (порядок Festucetalia vaginatae) великі площі займають на Бірючому острові. Найпоширенішими домінантами тут є костриця Беккера (Festuca beckeri), осока колхідська (Carex ligerica), ефедра двоколоскова (Ephedra distachya). Вони приурочені до найвищих ділянок острова (кучугур). На піщано-черепашкових грунтах часто домінують шандра чужоземна (Marrubium peregrinum) та самосил білоповстистий (Teucrium polium). Співдомінантами в піщаних степах парку є житняк Лавренків (Agropyron lavrenkoanum), свинорий пальчастий (Cynodon dactylon), волошка розлога (Сentaurea diffusa). Асектаторами є астрагал дніпровський (Astragalus borysthenicus), бурачок шорсткий (Alyssum hirsutum), переломник видовжений (Androsace elongata), люцерна Котова (Medicago kotovii), смілка напівконічна (Silene subconica), дивина перистороздільна (Verbascum pinnatifidum), чебрець двовидний (Thymus dimorphus), жито дике (Secale sylvestre), ковила дніпровська (Stipa borysthenica). Менш поширеними тут є угруповання ковили дніпровської (Stipа borysthenica), астрагалу дніпровського (Astragalus borysthenicus), люцерни Котова (Medicago kotovii). Подекуди розвинутий моховолишайниковий ярус (Tortula ruralis, Cladonia convoluta, C. rangiformis, Parmelia vagans). Літоральна рослинність на території парку поділяється на ценози смуги пляжу (Cakiletea maritimae) та угруповання літорального валу (Ammophiletea). В ценозах класу Cakiletea maritimae, які внаслідок згінно-нагінних явищ є досить агрегативними, домінують морська гірчиця чорноморська (Cakile euxina) і аргузія сибірська (Argusia sabirica), типовими видами є молочай щебриковидний (Euphorbia peplis), курай понтійський (Salsola pontica), латук татарський (Lactuca tatarica), катран понтійський (Crambe pontica). В ценозах класу Ammophiletea домінує колосняк чорноморський (Leymus sabulosus), рідше миколайчики приморські (Eryngium maritimum). Співдомінантами є катран понтійський (Crambe pontica), аргузія сибірська (Argusia sіbirica), молочай Сегієрів (Euphorbia seguieriana). Ці угруповання характеризуються розрідженим травостоєм, вони знаходяться під впливом дефляційних процесів (Dubyna et al., 1994, 1995). Справжні луки на островах Сиваша представлені лише ценозами з домінуванням пирію подового (Elytrigia pseudocaesia). Вони поширені по нижніх частинах схилів подів. Постійними їх 9 компонентами є скритниця колюча (Crypsis aculeata), с. схенусовидна (C. schoenoides), стелюшок морський (Spergularia marina), подорожник тонкоколосий (Plantago tenuiflora), покісниця Фоміна (Puccinellia fominii), а на вологіших грунтах – ситняг однолусковий (Eleocharis uniglumus), солончакова айстра звичайна (Tripolium vulgare) тощо. Пирійники у межах Азово-Сиваського НПП займають 120-150 га. Серед засолених лук (клас Festuco-Puccinellietea) найбільшу площу мають угруповання пирію видовженого (Elytrigia elongata). Вони займають знижені ділянки між степовими та солончаковими ценозами материкових островів Сиваша, нижні частини їх схилів, а також є характерними для вирівняних або знижених ділянок острова Бірючого. Досить часто пирій видовжений формує чисті зарості, місцями з ним співдомінують очерет південний (Phragmites australis), хрінниця широколиста (Lepidium latifolium), мітлиця азовська (Agrostis maeotica), метлюг приморський (Apera maritima), прибережниця берегова (Aeluropus littoralis), кермек Мейєра (Limonium meyeri). Постійними компонентами є кермек каспійський (Limonium caspium), цинанхум гострий (Cynanchum acutum), полин сантонінський (Artemisia santonica). Такі ценози у межах Азово-Сиваського НПП займають близько 500 га. Приблизно таку ж загальну площу мають ценози з переважанням різних видів покісниць. Угруповання покісниць розставленої (Puccinellia distans) і велетенської (P. gigantea) поширені на острові Бірючому, а ценози з домінуванням покісниці Фоміна (Puccinellia fominii) притаманні переважно островам Сиваша. Співдомінантами є полин сантонінський (Artemisiа santonica), камфоросма монпелійська (Camphorosma monspeliaca), галіміона бородавчаста (Halimione verrucifera), солонець простертий (Salicorniа prostrata), солончакова айстра звичайна (Tripolium vulgare), содник простертий (Suaeda prostrata). До засолених лук належать також угруповання з переважанням комишівника звичайного (Scirpoides holoschoenus), метлюгу приморського (Aperа maritimа) та прибережниці берегової (Aeluropus littoralis). Угруповання солончакової айстри звичайної (Tripolium vulgare) займають екотонні смуги між мокрими та пухкими солончаками (30-50 га). Солончакова айстра часто утворює чисті угруповання, рідше співдомінантами є бульбокомиш морський (Bolboschoenus maritimus), хрінниця широколиста (Lepidium latifolium), очерет південний (Phragmites australis), солонець простертий (Salicornia prostrata). Близько 40-50 га на території парку займають ценози хрінниці широколистої (Lepidium latifolium), поширені на острові Бірючому. Вона часто формує моновидові ценози, рідше співдомінaнтами є пирій видовжений (Elytrigia elongata) та полин сантонінський (Artemisia santonica). На 10 Бірючому острові на площі бл. 250 га поширені угруповання бульбокомишу морського (Bolboschoenus maritimus), часто з очеретом південним (Phragmites australis). Сукулентно-трав’янисті справжні солончаки (клас TheroSalicornietea strictae) займають в парку 100-120 га. Тут на солончаках домінує солонець простертий (Salicornia prostrata), інколи із співдомінуванням соднику солончакового (Suaeda salsa), солончакової айстри звичайної (Tripolium vulgare), тризубця морського (Triglochin maritima), сарсазану шишкуватого (Halocnemun strobilaceum), петросимонії розлогої (Petrosimonia brachiata), п. тритичинкової (P. triandra), покісниці Фоміна (Puccinellia fominii), хрінниці сиваської (Lepidium syvaschicum). На сухіших солончаках переважає содник простертий (Suaeda prostrata), часто із співдомінуванням солонця простертого (Salicornia prostrata), кураю содового (Salsola soda), полину сантонінського (Artemisia santonica), солончакової айстри звичайної (Tripolium vulgare), франкенії шорсткої (Frankenia hirsutа). Ці угруповання займають близько 40-50 га. Обидва типи солончаків поширені як на Бірючому острові, так і на сиваських островах. Виразно галофітні угруповання з переважанням багаторічних трав та напівчагарничків (клас Salicornietea fruticosae) представлені переважно угрупованнями сарсазану шишкуватого (Halocnemum strobilaceum) і кермеку Мейєра (Limonium meyeri). Ценози сарсазану шишкуватого займають площу 100-150 га і поширені на глинистих (“пухких”) солончаках. Угруповання кермеку Мейєра характерні для значно засолених суглинково-солончакових та мулистих піщаночерепашкових ділянок і займають 20-30 га. Прибережно-водна рослинність (клас Phragmito-Magnocaricetea) має значне поширення на косі Бірючий острів, де займає половину площі (бл. 4000 га). Це в основному угруповання очерету південного (Phragmites australis). Угруповання цього класу на косі Бірючий острів поширені по мілких прибережних ділянках з мулисто-піщаними, рідше піщано-черепашковими грунтами. На островах Центрального Сиваша ця формація є малопоширеною, очеретяні зарості трапляються насамперед біля слабо засолених джерел на о.Чурюк. Іноді як співдомінанти на засолених грунтах виступають бульбокомиш морський (Bolboschoenus maritimus), цинанхум гострий (Cynanchum acutum), курай содовий (Salsola soda), содник солончаковий (Suaeda salsa). Угруповання з панівною роллю камки морської (Zostera marina) відмічені у мілководних внутрішніх водоймах острова Бірючого. Як співдомінанти трапляються камка мала (Zostera noltii), цанікелія стеблиста (Zannichellia pedunculata), рдесник гребінчастий (Potamo11 geton pectinatum). Крім того, у цих ценозах спорадично зустрічаються водорості (Enteromorpha sp., Ceramium rubrum). Перші лісові насадження деревних порід (робінія звичайна, маслинка вузьколиста, тополя Болле, шовковиця біла) на косі Бірючий острів датуються 1914-1915 рр. У 1958 році розпочаті роботи по створенню захисних ремізів для фазанів, які проводила О.А. Федорко під керівництвом проф. О.Л. Бельгарда (Федорко, 1969, 1975). Всього було випробувано 116 деревно-чагарникових видів (53 деревних і 63 чагарникових). Методика полягала в тому, що дерева насаджували невеликими куртинами, а по периферії цих куртин смугами насаджували чагарники. За останні 40 років з цих ремізів близько половини насаджень загинуло, а ті, що залишились (всього відмічено 51 вид дерев та чагарників), знаходяться у пригніченому та почасти задовільному стані (Коломійчук та ін., 2005). Збереглися переважно культури маслинок сріблястої та вузьколистої, робінії звичайної, тополь білої, Болле, канадської, чорної, дуба звичайного, платану східного, ялівцю віргінського, ясена звичайного, шовковиці чорної, в’язу гладкого. Крім ремізів, були створені окремі масиви та паркові конструкції у садибі с. Садки. Найбільшу площу (більше 200 га) займають монокультури маслинок вузьколистої та сріблястої. Сучасний стан культур, створених пізніше, в 1965-1980 рр. (дуб звичайний, ясен зелений, маслинка вузьколиста, в’яз голий, тамарикс чотиритичинковий), на косі Бірючий острів є задовільним. До Зеленої книги України занесено такі виявлені в парку рослинні угруповання: угруповання формації ковили Лессінга (Stipeta lessingianae) – острови Сиваша; угруповання формації ковили української (Stipeta ucrainicae) – острови Сиваша; угруповання формації ковили волосистої (Stipeta capillatae) – острови Сиваша, рідше – на косі Бірючий острів; угруповання формації ковили дніпровської (Stipeta borysthenicae) – коса Бірючий острів угруповання формації офайстону однотичинкового (Ofaistoneta monandri) – острови Сиваша; угруповання формації кермеку напівкущового (Limonieta suffruticosi) – острови Сиваша; угруповання формації покісниці сиваської (Puccinellieta syvaschicae) – острови Сиваша. Флора парку за даними Д.В. Дубини, Ю.Р. Шеляг-Сосонка та П.А. Тимошенка (1998, 2002, 2004) налічувала 603 види судинних рослин з 286 родів і 62 родин, причому для коси Бірючий острів 12 наводиться 449 видів p 212 родів і 60 родин, а для островів Сиваша – 591 вид з 225 родів і 62 родин. За нашими інвентаризаційними даними флора судинних рослин Азово-Сиваського національного парку на 01.08.2009 р. становить 716 видів з 325 родів та 81 родини, причому 51 вид рослин є інтродукованими. Альгофлора грунтів нараховує 92 види, з них до відділу Синьозелені водорості належать 49 видів, до відділу Зелені – 28, до Діатомових – 12, до Жовтозелених – 2, а до Еустігматофітових – 1 вид (Виноградова, Дариєнко, 2008). Ще 16 видів відмічені у водоймах парку. З відділу Лишайники для НПП відмічені 35 видів (Редченко, 1996; Ходосовцев, 1999). З відділу Мохоподібні – 52 види (Бойко, 1999). Гриби на території парку не досліжувались. Спектр 10 провідних родин аборигенної фракції флори судинних рослин утворюють Asteraceae (124 види; 21,3%), Poaceae (60; 10,3%), Chenopodiaceae (45; 7,7%), Brassicaceae (44; 7,6%), Fabaceae (42; 7,2%), Caryophyllaceae (38; 6,5%), Lamiaceae (31; 5,3%), Apiaceae (22; 3,8%), Scrophulariaceae (20; 3,4%), Boraginaceae (16; 2,7%). На перші три родини припадає 39,3% флори національного парку. Родина Brassicaceae, як і у флорі Древнього Середзем’я, займає 4-те місце. Істотну роль відіграють також й інші родини зазначеного регіону – Fabaceae, Caryophyllaceae, Lamiaceae, Apiaceae. У флорі Азово-Сиваського національного природного парку відмічено 60 представників чорноморсько-каспійського флористичного ендемічного комплексу. З них досить рідкісними є цибуля переодягнена (Allium pervestitum Klokov), деревій бірючанський (Achillea birjuczensis Klokov), астрагал новоасканійський (Astragalus novoascanicus Klokov), гвоздика дрібноголовчаста (Dianthus capitellatus Klokov), гоніолімон прибережно-сиваський (Goniolimon orae-syvashicae Klokov), цмин щитконосний (Helichrysum corymbiforme Opperman ex Katina), кермек чурюцький (Limonium tschurjukiense (Klokov) Lavrenko ex Klokov), мінуарція бірючанська (Minuartia birjuczensis Klokov), залізняк азовський (Phlomis maeotica Des.Shost.), покісниця сиваська (Puccinellia syvaschica Bilyk). Зв’язки флори Присивашшя з пустелями Середньої Азії та Древнього Середзем’я до кінця пліоцену здійснювались по загальній лінії літоралей. Літораль з’єднувала Середземне море з Прикаспійською низовиною через район Присивашшя, про що свідчать реліктові місцезростання на островах Сиваша таких видів, як лутига куляста (Atriplex sphaeromorpha Iljin), кермек напівчагарниковий (Limonium suffruticosum (L.) O.Kuntze), офайстон однотичинковий (Ofaiston monandrum (Pall.) Moq.), курай модринний (Caroxylon laricinum (Pall.) 13 Tzvelev), тетрадікліс ніжний (Tetradiclis tenella (Ehrenb.) Litv.) (Лоскот, 1976; Дубина, Тимошенко, 2004; Коломійчук, Багрікова, 2007). Адвентивна флора парку за Д.В. Дубиною та П.А. Тимошенком (2004) налічує 111 видів судинних рослин, які належать до 79 родів з 28 родин і складають 19,3 % усієї флори парку. Флористичні комплекси Азово-Сиваського національного природного парку тривалий час перебували у несприятливих екологічних умовах, наслідки яких відчуваються й досі. Передусім це було спричинено лісорозведенням, акліматизацією та розведенням надмірної кількості диких копитних тварин, сінокосінням. Лісорозведенням були значно трансформовані флористичні комплекси кучугур і незаливних рівнинних ділянок. Розорювання територій під лісокультури створювало умови для експансії і розселення адвентивних видів. Зокрема, високою інвазійною спроможністю відзначаються амброзія полинолиста (Ambrosia artemisifolia L.), полин гіркий (Artemisia absinthium L.), кудрявець Софії (Descurainia sophia (L.) Webb. ex Prantl), волошка розлога (Centaurea diffusa Lam.), хрінниця смердюча (Lepidium ruderale L.), болиголов плямистий (Conium maculatum L.). Випасання зумовило дигресію псамофітних флористичних комплексів, насамперед, утворених ендемічними видами. Кострицеві степи коси Бірючий острів змінювалися дигресивними стадіями з переважанням кореневищних злаків (Cynodon dactylon (L.) Pers., Calamagrostis epigeios (L.) Roth, Agropyron dasyanthum Ledeb. та ін.) і стрижнекореневих дводольних (Euphorbia seguieriana Neck., Melilotus albus Medik. та ін.). Кострицево-ковилово-полинові степи островів Сиваша заміщуються пирійовими або полиновими ценозами зі збільшенням участі представників родини Chenopodiaceae (з родів Chenopodium, Atriplex, Kochia та ін.). Нерегламентоване сінокосіння, зокрема порушення строків вилучення фітомаси без урахування фенофаз, що їх проходять окремі, переважно цінні кормові види з родів Agrostis, Medicago, Melilotus, Trifolium, Astragalus, Festuca призводить до їх елімінації з травостою, заміни малоцінними і низькопродуктивними видами. На сиваських островах, зокрема після зрошення прилеглих ділянок у минулі роки, сформувалися стовпцюваті солонці, загальна площа яких становить близько 500 га (Дубина, 2002; Коломійчук, Безкоровайний, 2011). На території парку виявлено 20 видів судинних рослин, занесених до Червоної книги України, 11 видів з Червоного списку МСОП, 17 видів з Європейського червоного списку, 2 види з Додатку І Бернської конвенції (разом – 40 видів): • астрагал блідий (Astragalus pallescens M.Bieb.) (МСОП) – південнопонтичний ендемік, поширений від Одеси до нижнього 14 • камка морська (Zostera marina L.) (БЕРН) – на косі Бірючий острів є домінантом водних угруповань (внутрішні озера, узбережжя); • ковила волосиста (Stipa capillata L.) (ЧКУ) – на степових ділянках (зниження степу та верхи подів) о-вів Куюк-Тук та Чурюк, де нерідко формує угруповання; також часто трапляється в угрупованнях піщаного степу коси Бірючій острів; • ковила дніпровська (Stipa borysthenica Klokov ex Prokudin) (ЧКУ) – в парку трапляється виключно на косі Бірючій острів, згадки М.В. Клокова щодо місцезростань цього виду на о-ві Чурюк нами не підтверджені; • ковила Лессінга (Stipa lessingiana Trin. et Rupr.) (ЧКУ) – на території островів Сиваша (Чурюк, Куюк-Тук) часто трапляється на ділянках степу, часто домінує; • ковила українська (Stipa ucrainica P. Smirn.) (ЧКУ) – на островах Сиваша формує угруповання, які приурочені до ділянок плакору з каштановими грунтами; • козельці дніпровські (Tragopogon borysthenicus Artemcz.) (ЄЧС) – на острові Бірючому спорадично трапляється у смузі піщаного степу; • льонок Біберштейна (Linaria biebersteinii Besser) (МСОП) – спорадично у степах островів Куюк-Тук і Чурюк; • мак азовський (Papaver maeoticum Klokov) (МСОП) – субліторальний приазовський (циркуммеотичний) ендемік, росте на приморських пісках та урвищах до моря, популяції виду малочисельні; ми знайшли P. maeoticum на піщано-черепашкових грунтах острова Бірючого та лесових схилах о. Куюк-Тук і Чурюк; • мачок жовтий (Glaucium flavum Crantz) (ЧКУ) – дуже рідко на острові Бірючому в угрупованнях літорального валу (уроч. Маяк); • морковниця прибережна (Astrodaucus littoralis (M.Bieb.) Drude) (ЧКУ) – причорноморський літоральний ендемік, на косі Бірючій острів утворює стабільні популяції в угрупованнях літорального валу; • підмаренник волинський (Galium volhynicum Pobed.) (ЄЧС) – зрідка на степових схилах о-ва Чурюк; • пізньоцвіт анкарський (Colchicum ancyrense B.L. Burtt) (ЧКУ) – на косі Бірючий острів трапляється дуже рідко між Садками і Перебойнею у ценозах з переважанням Еlytrigia elongatа і Syntrichiа ruralis; вперше зібраний М.А. Парнаським у 1948 р., а пізніше (2007 р.) – нами; • піщанка Зоза (Arenaria zozii Kleopow) (ЄЧС) – азово-чорноморський літоральний ендемік, місцезнаходження цього виду Дону, на території парку дуже рідко трапляється лише у степових ценозах о-ва Чурюк (уроч. Узгуя, Камлик); • астрагал Генінга (Astragalus henningii (Steven) Klokov) (МСОП, ЄЧС, ЧКУ) – декілька екземплярів цього виду виявлено на заповідній ділянці степу острова Куюк-Тук; • астрагал дніпровський (Astragalus borysthenicus Klokov) (ЄЧС, ЧКУ) – причорноморсько-приазовський літоральний ендемік, описаний М.В. Клоковим з коси Бірючий острів (locus classicus), де зрідка трапляється на приморських пісках, значно потерпає від випасу копитних; • астрагал зігнутий (Astragalus reduncus Pall.) (МСОП, ЄЧС, ЧКУ) – спорадично трапляється на степових ділянках о-ва Чурюк (уроч. Узгуя; уроч. Ушакова); • волошка наслідувальна (Сentaurea aemulans Klokov) (ЄЧС) – кримсько-приазовський петрофітно-степовий ендемічний вид, в Присивашші відомий лише з степових схилів острова Куюк-Тук (Котов, 1971; Лоскот, 1973); • житняк керченський (Agropyron cimmericum Nevski) (МСОП) – західноприазовський ендемік, на острові Бірючому (кордони Чинка, Садки, Перебойня та Маяк) поширений на помірнозадернованих, рідше голих пісках приморської смуги; • житняк пухнатоквітковий (Agropyron dasyanthum Ledeb.) (МСОП) – нижньодніпровсько-приазовський вид, трапляється рідше, ніж попередній вид, на косі Бірючий острів (в східній її частині), де росте на схилах горбів та слабозакріплених кучугур; • жовтозілля дніпровське (Senecio borysthenicus (DC.) Andrz. ex Czern.) (ЄЧС) – на косі Бірючий острів cпорадично трапляється в западинах піщаного степу та на луках; • залізняк гібридний (Phlomis hybrida Zelen.) (ЄЧС) – причорноморський ендемік у вузькому розумінні; раніше наводився П.Я. Поповичем лише для острова Куюк-Тук (1938), у 70-х роках Н.П. Лоскот знайшла цей вид на Чонгарському півострові в околицях ст. Сальково та на острові Чурюк (1973, 1974). Ми зібрали цей вид у 2001 році на о-ві Куюк-Тук; • зозулинець розмальований (Orchis picta Loisel.) (ЧКУ) – у 1960-их роках вказувався М.А. Парнаським для вологих лук північної частини Бірючого острова (Літопис природи парку); • золотобородник цикадовий (Chrysopogon gryllus (L.) Trin.) (ЧКУ) – відмічений у 2008 р.на косі Бірючий острів у штучних насадженнях уроч. Садки на ділянці з переважанням у травостої Festuca regeliana і Cynodon dactylon. 15 16 приурочені до угруповань літорального валу, піщаного степу, поширених на піщано-черепашкових грунтах коси Бірючий острів; • покісниця сиваська (Puccinellia syvaschica Bilyk) (ЄЧС) – вузькоендемічна рослина, представник галофітно-лучного флористичного комплексу Присивашшя; ми знайшли цей вид на солончакових зниженнях острова Чурюк (ур. Присиваське, ур. Узгуя); • ситник Фоміна (Juncus fominii Zoz) (ЄЧС) – західноприазовсько-присиваський ендемік, описаний І.Г. Зозом з острова Куюк-Тук (locus classicus), росте на засолених луках на островах Сиваша і на косі Бірючий острів; • тамарикс стрункий (Tamarix gracilis Willd.) (ЧКУ) – трапляється поодинокими особинами на приморських пісках острова Бірючого серед угруповань літорального валу (уроч. Гнилі озера), іноді зустрічається на зниженнях серед степу (сагах) центральної частини острова; • тринія Китайбеля (Trinia kitaibelii M.Bieb. (МСОП) – на території парку зрідка трапляється серед угруповань типчаковоковилового степу на о-ві Чурюк (ур. Узгуя); • тюльпан Шренка (Tulipa schrenkii Regel) (ЧКУ) – великі популяції цього виду виявлені на о-ві Куюк-Тук у смузі степу з переважанням Artemisia taurica, також цей вид характерний для заповідних ділянок о-ва Чурюк; • ушанка полинкова (Otites artemisetorum Klokov) (ЄЧС) – південнопонтичний літорально-степовий ендемік, на території парку частіше трапляється в угрупованнях піщаного степу коси Бірючий острів, рідше в степових угрупованнях о-ва Чурюк; • ферула східна (Ferula orientalis L.) (БЕРН) – зрідка трапляється в степах та на солонцях островів Чурюк та Куюк-Тук; • фіалка Лавренка (Viola lavrenkoana Klokov) (ЄЧС) – спорадично трапляється в лісових насадженнях коси Бірючий острів (ур. Садки); • франкенія припорошена (Frankenia pulverulenta L.) (ЧКУ, МСОП) – спорадично зростає у перехідних смугах від солонцюватих степів до солончаків, зокрема відмічений на о. Куюк-Тук; • холодок Палласа (Asparagus pallasii Miscz.) (ЧКУ) – на острові Чурюк (уроч. Ушакова, уроч. Присиваське) дуже рідко зустрічається на засолених ділянках з солончаковою рослинністю; • холодок прибережний (Asparagus litoralis Steven) (ЄЧС) – на косі Бірючий острів поодиноко трапляється на узбережжі лиманів (лиман Олень) та у лучних угрупованнях центральної частини коси (між Перетягою і Садками); 17 • хрінниця сиваська (Lepidium syvaschicum Kleopow) (ЄЧС) – вид описаний з острова Чурюк (locus classicus), де є співдомінантом дрібнорізнотравних лук, а частіше трапляється у екотонних смугах, що відмежовують засолені луки від пухких солончаків, подекуди цей вид утворює фрагменти угруповань з Halocnemum strobilaceum; • цибуля переодягнена (Allium pervestitum Klokov) (МСОП, ЧКУ) – поодиноко трапляється на о. Чурюк (уроч. Камлик) на ділянці солонцюватого степу; • цибуля скіфська (Allium scythicum Zoz) (ЄЧС, ЧКУ) – нижньодніпровсько-молочансько-присиваський подовий ендемік, дуже рідко трапляється у степових ценозах подів островів КуюкТук та Чурюк; • чебрець дніпровський (Thymus borysthenicus Klokov et Des.Shost.) (МСОП, ЄЧС) – трапляється на Бірючому острові на слабозакріплених пісках, де домінують Ephedra distachya, Carex colchica, Teucrium polium; • чебрець прибережний (Thymus littoralis Klokov et Des.-Shost.) (ЧКУ) – західноприазовський літоральний ендемік, на острові Бірючому утворює нечисельні популяції в ур. Чинка на ділянках слабозакріплених пісків поруч з більш поширеними “латками” Thymus pallasianus. До Червоної книги України також занесені 1 вид водоростей, 4 види лишайників та 2 види грибів, виявлених на території парку: • хара Брауна (Chara braunii Gmelin) (ЧКУ) – зрідка трапляється у внутрішніх водоймах коси Бірючий острів; • цетрарія степова (Cetraria steppae (Savicz) Cogt (ЧКУ) – часто трапляється у степових ценозах сиваських островів; • пармелія грубозморшкувата (Neofuscelia ryssolea (Ach.) Essl.) (ЧКУ) – часто трапляється у степових ценозах сиваських островів та на косі Бірючий острів; • ксантопармелія камчадальська (Xanthoparmelia camtschadalis (Ach.) Hale) (ЧКУ) – спорадично трапляється у степових ценозах сиваських островів та на косі Бірючий острів; • телосхістес ямчастий (Teloschistes lacunosus (Rupr.) Savicz) (ЧКУ) – відмічений у солончакових ценозах сиваських островів та на косі Бірючий острів; • зморшок степовий (Morchella steрpicola Zer.) (ЧКУ) – відмічений нами для степових ділянок о. Чурюк; • печериця таблитчаста (Agaricus tabularis Pk.) (ЧКУ) – відмічений нами для степових ділянок о. Чурюк. 18 Ряд видів судинних рослин описано на матеріалі з території, на якій нині існує Азово-Сиваський НПП. З острова Бірючого описано 8 видів: деревій бірючанський (Achillea birjuczensis Klokov), астрагал дніпровський (Astragalus borysthenicus Klokov), метлюг приморський (Apera maritima Klokov), пирій азовський (Elytrigia maeotica (Prokud.) Prokud.), шандра тубільна (Marrubium civice Klokov), люцерна Котова (Medicago kotovii Wissjul.), мінуарція бірючанська (Minuartia birjuczensis Klokov), щавель чорноморський (Rumex euxinus Klokov). Ще 10 видів описано з островів Сиваша: 5 (ситник Фоміна (Juncus fominii Zoz), мак пухленький (Papaver tumidulum Klokov), залізняк азовський (Phlomis maeotica Des.-Shost.), кульбаба новосиваська (Taraxacum neosivaschicum Tzvelev), кульбаба сиваська (Т. ziwaschum Doll) з Куюк-Тука, та 5 (костянець сиваський (Holosteum syvaschicum Kleopow), гоніолімон прибережно-сиваський (Goniolimon orae-syvachicae Klokov), хрінниця сиваська (Lepidium syvaschicum Kleopow), кермек чурюцький (Limonium tsсhurjukiense (Klokov) Lavrenko ex Klokov), кравник солончаковий (Odontites salinus (Kotov) Kotov)) з Чурюка (Флора УРСР). Є.М. Лавренко з острова Бірючого описав підвид житняк бірючанський (Agropyron dasyanthum subsp. birjuczense Lavr.), а М.І. Котов з Бірючого – самосил голий (Teucrium polium subsp. glabra Kotov). За останнім функціональним зонуванням (Проект…, 2009) заповідна зона парку складає 39231 га, в тому числі на о. Чурюку – 935 га, на о. Куюк-Туку – 255 га, на косі Бірючий острів – 250 га, на о. Мартинячому – 7 га, акваторії Сиваша – 24586 га. Зона регульованої рекреації – 618 га, зона стаціонарної рекреації – 49 га, господарська зона – 12256 га. Сиваська ділянка майже повністю належить до заповідної зони. Бірючий острів – переважно до господарської зони, а заповідна зона на ньому має незначну площу. Азово-Сиваський НПП має найбільшу площу заповідної зони серед НПП України (як за абсолютною площею, так і за часткою від загальної площі парку). Згідно нормативних актів на території Азово-Сиваського НПП сінокосіння проводиться на острові Чурюк з метою запобігання пожежі та на забур’янених ділянках острова у червні-липні на 30 га. На острові Куюк-Тук дозволяється викошувати лише 10 га на рік. На косі Бірючий острів косять луговини (пирійники та мітличники) на площі 300 га з метою заготівлі сіна для копитних тварин (квартали 1819, 26-27, 34-35, 51, 60). На косі Бірючий острів високою є інтенсивність випасання. Кількість диких копитних (благородних оленів, ланей, куланів, муфлонів) тут становить близько 3500 особин. Крім того, є бл. 80 19 особин домашніх корів і коней. Випасання домашньої худоби проводять в 19, 28-29, 38-39, 69-74 кварталах. На сиваських островах випасання копитних заборонене і має випадковий характер. Для відвідування відкрита лише територія коси Бірючий острів. У 2009-2010 рр. екскурсійні маршрути парку відвідали бл. 5000 чол. Для рекреаційних заходів на території коси Бірючий острів розроблено дві екологічні стежки (одна з них морська). Сиваська ділянка АСНПП входить до ВБУ України міжнародного значення “Центральний Сиваш” (3UА012), що має площу 80000 га. Ця територія включає переважно акваторію Сивашу, рідше узбережжя (в т.ч. острови і півострови). Вона має надзвичайно велике значення як місце гніздування, линяння, зимівлі водно-болотяних птахів та місце їх перебування під час міграцій. Острів Чурюк включено до міжнародної бази даних важливих ботанічних територій. Для збереження цінних флористичних комплексів АзовоСиваського національного природного парку необхідно обмежити кількість видів диких копитних на його території, регламентувати випасання, сінокосіння та інші види господарської діяльності, а деякі з них, як, наприклад, лісорозведення, виключити зовсім й замінити його екологічно обгрунтованим використанням природних ресурсів, яке б не порушувало довкілля і не сприяло б негативному впливу на природні комплекси (екотуризм, природознавчі виробничі та навчальні практики освітніх установ). Перспективним є розширення заповідої зони на косі Бірючий острів для охорони цінних угруповань люцерни Котова поблизу кордону “Ворота”. Також необхідно розширити територію парку і приєднати до нього ділянки островів Чурюк і Куюк-Тук, що залишилися поза охороною (близько третини їх площ). Попередньо потрібно терміново обмежити їх господарське використання (випасання і розорювання). Розпочаті роботи щодо розширення парку на території Арабатської стрілки. Ці та інші заходи мають підвищити природоохоронну цінність Азово-Сиваського національного природного парку. Список літератури 1. Андрієнко Т.Л., Коломійчук В.П. Флористичні та фітоценотичні дослідження Сивашу та ботанічні питання його менеджмент-плану // Современное состояние Сиваша. – Киев: Wetlands International – AEME, 2000. – C. 18-26. 2. Білик Г.І. Солончакова рослинність приморської смуги УРСР. – К.: Вид-во АН УРСР, 1941. – 96 с. 20 3. Білик Г.І. Історія вивчення галофільної рослинності УРСР // Укр. ботан. журн. – 1960. – 17, № 3. – С. 87-97. 4. Білик Г.І. Рослинність засолених грунтів України її розвиток, використання та поліпшення. – К.: Вид-во АН УРСР, 1963. – 300 с. 5. Білик Г.І. Пустельні степи // Рослинність УРСР. Степи, кам’янисті відслонення, піски. – К.: Наукова думка, 1973. – С. 229-240. 6. Бойко М.Ф. Мохообразные в ценозах степной зоны Европы. – Херсон: Айлант, 1999. – С. 73-76. 7. Бойко М.Ф., Москов Н.В. Тихонов В.И. Растительный мир Херсонской области: Научно-популярный очерк. – Симферополь: Таврия, 1987. – 144 с. 8. Бойко М.Ф., Подгайний М.М. Червоний список Херсонської області: Рідкісні та зникаючі види рослин, грибів та тварин. – Херсон: Айлант, 1998. – 33 с. 9. Виноградова О.Н. Даринко Т.М. Водоросли Азово-Сивашского национального природного парка (Украина) // Альгология. – 2008. – 18, № 2. – С. 183-197. 10.Водно-болотні угіддя України. Довідник. / Під ред. Марушевського Г.Б., Жарук І.С. – К.: Чорноморська програма Ветландс Інтернешнл, 2006. – С. 60-64. 11.Дзенс-Литовская Н.Н. Почвы и растительность Присивашья // Изв. ВГО. – 1951. – Т. 83, № 5. – С. 33-68. 12. Дзенс-Литовская Н.Н. Растительность песчаных кос и островов Азово-Черноморского побережья // Очерки по растит. покрову СССР. – Ученые записки ЛГУ. Серия геогр. наук. 1954. – вып. 9, № 166. – С. 323-354. 13.Домнич В.И., Евсеева Т.А. К вопросу о влиянии диких копытных на растительные биоценозы Украины // Вісник ЗДУ. – 1999. – № 1. – С. 179-184. 14.Домнич В.И., Вовченко В.Е., Евсеева Т.А. Влияние асканийского степного оленя и европейской лани на фитоценозы островных экосистем Северного Приазовья // Мат-лы муждунар. конфер. “Геоэкологические и биоэкологические проблемы Северного Причерноморья”. – Тирасполь, 2001. – С. 93-94. 15.Дубина Д.В. Історія організації та ботанічних досліджень АзовоСиваського Національного природного парку // Укр. фітоценологічний збірник. – Київ, 1999. – Сер.А, вип. 1-2(12-13). – С. 142-149. 16.Дубина Д.В. Флора коси “Бірючий острів” (Херсонська область) // Ю.Д. Клеопов та сучасна ботанічна наука. Мат-ли читань, присвяч. 100річчю з дня народження Ю.Д. Клеопова (Київ, 10-13 листопада 2002 р.). – Київ: Фітосоціоцентр, 2002. – С. 191-199. 17.Дубина Д.В., Дзюба Т.П. Синтаксономія рослинності островів Азово-Сиваського національного природного парку. Класи FstucoBrometea, Agropyretea repentis, Chenopodietea, Artemisietea vulgaris // Чорномор. ботан. журн. – 2007. – 3, № 1. – С. 30-43. 21 18.Дубина Д.В., Дзюба Т.П., Нойгойзлова З., Соломаха В.А., Тищенко О.В., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Галофітна рослинність. Класи Bolboschoenetea maritimi, Festuco-Puccinellietea, Molinio-Juncetea, Crupsietea aculeatae, Thero-Salicornietea strictae, Salicornietea fruticosae, Juncetea maritimi / Відповід. ред. Ю.Р. Шеляг-Сосонко // Рослинність України. – К.: Фітосоціоцентр, 2007. – 315 с. 19.Дубина Д.В., Нойгойзлова З., Дзюба Т.П., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Класифікація та продромус рослинності водойм, перезволожених територій та арен північного Причорномор’я. – К.: Фітосоціоцентр, 2004. – 200 с. 20.Дубина Д.В., Тимошенко П.А. Порівняльно-структурний аналіз флори Азово-Сиваського національного природного парку (Херсонська обл.) // Укр. ботан. журн. – 2004. – 61, № 1. – С. 18-26. 21.Дубина Д.В., Тимошенко П.А., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Фітосистеми кіс і островів Азово-Чорноморського регіону України: стан та завдання охорони // Укр. ботан. журнал. – 2006. – 63, № 1. – С. 3-14. 22.Зоз І.Г. Нові і рідкі для флори УРСР рослини // Журнал ін-ту ботаніки АН УРСР. – 1937, № 13-14. – С. 203-206. 23.Інтегрований підхід до менеджменту Сиваша / Пархісенко Л.В., Костюшин В.А., Іваненко І.Б., Пархісенко Я.В., Сирота Н.П., Гуцал О.В., Чернічко Й.І., Олещенко О.В., Остапченко Л.А., Сіохін В.Д., Андрієнко Т.Л., Андрющенко Ю.О., Мацюра О.В.– Київ: Wetlands International-AEME, 2000. – 68 c. 24.Клеопов Ю.Д. Новини флори Присивашшя // Журнал інституту ботаніки АН УРСР. – 1939. – Т.21-22 (29-30). – С. 243-252. 25.Клоков М.В. Псаммофильные флористические комплексы на территории УССР (опыт анализа псаммофитона) // Новости систематики высших и низших растений. – Киев: Наукова думка, 1980. – С. 90-150. 26.Коломійчук В.П. Сучасний стан рослинного покриву сиваських островів Чурюк, Куюк-Тук і Верблюдка // Заповідна справа в Україні. – 1999. – Т.5, вип. 2. – С. 6-8. 27.Коломійчук В.П. Рідкісні види островів Північно-західного Приазов’я та Присивашшя // Укр. ботан. журн. – 2000. – Т.57, № 6. – С. 702-706. 28.Коломійчук В.П. Весняна флора острова Куюк-Тук // Актуальні питання ботаніки та екології (Мат-ли конфер. молодих вчених-ботаніків України, 19-23 cерпня 2001р., Зноб-Новгородське). – Ніжин: Наука-сервіс, 2001. – С. 38. 29.Коломійчук В.П. Рідкісні рослинні угруповання островів Сиваша // Укр. ботан. журн. – 2003 а. – 60, № 5 – С. 540-545. 30.Коломийчук В.П. Азово-Сиваський національний природний парк // Фіторізноманіття національних природних парків України / під заг. ред. Т.Д. Андрієнко та В.А. Онищенка. – К.: Науковий світ, 2003 б. – С. 19-28. 31.Коломийчук В.П., Жуков В.Н. Характеристика растительного покрова территорий, предложенных для присоединения к Азово-Сивашско- 22 му национальному природному парку // Заповедное дело: проблемы охраны и экологической реставрации степных экосистем. Мат-лы междунар. конфер., посвященной 15-летию государственного заповедника “Оренбургский” / Под научной редакцией член-корреспондента РАН А.А. Чибилева. – Оренбург: Институт степи УрО РАН, ИПК “Газпромпечать” ООО “Оренбурггазпромсервис”, 2004. – С. 116-118. 32.Коломійчук В.П. Ключові ботанічні території Північного Приазов’я // Заповідна справа в Україні. – 2008 а. – Т.14, вип. 1. – С. 61-66. 33.Коломійчук В.П. Флористичні знахідки на території АзовоСиваського НПП // Экология и ноосферология. – 2008 б. – Т.19, № 1-2. – С. 163-165. 34.Коломійчук В.П. Знахідка Chrysopogon gryllus (L.) Trin. (Poaceae) в Азово-Сиваському НПП // Укр. ботан. журн. – 2008 в. – Т.65, № 6. – С. 887-890. 35.Коломійчук В.П. Ключові ботанічні території Північно-західного Приазов’я та Присивашшя / Заповідні степи України. Стан та перспективи їх збереження: Ма-ли Міжнар.наук.конф. – Армянськ: ПП Андрєєв О.В., 2007. – С. 60-62. 36.Коломійчук В.П., Багрікова Н.О. До питання про генезис флори Присивашшя // Вісті біосферного заповідника “Асканія-Нова”. – 2007. – Т.9. – С. 42-51. 37.Коломійчук В.П., Безкоровайний О.С. Динаміка рослинності коси Бірючий острів (Херсонська область) // Грунтознавство. – 2011. – Т. 12, № 1-2. – С. 95-100. 38.Коломійчук В.П., Веселовський М.О., Кубайкін В.С., Ракова В.В. Кормові ресурси копитних в умовах коси Бірючий острів (АзовоСиваський НПП) // Екологія: наука, освіта, природоохоронна діяльність: Мат-ли міжнар. науково-практ. конф. – К.: Науковий світ, 2007. – С. 33-34. 39.Коломийчук В.П., Олешко С.Ю., Бабай О.А. Современное состояние древесно-кустарниковых насаждений косы Бирючий остров (Азово-Сивашский НПП) // Теорія і практика сучасного природознавства. – Херсон: ПП Вишемирський В.С., 2005. – С. 80-84. 40.Коломійчук В.П., Онищенко В.А., Перегрим М.М. Важливі ботанічні території Приазов’я / за ред. Т.Л. Андрієнко. – Київ: Альтерпрес, 2012. – 116 с. 41.Косець М.І., Ткаченко В.С. Рослинність пісків // Рослинність УРСР. Степи, кам’янисті відслонення, піски. – К.: Наукова думка, 1973. – С. 404-425. 42.Котов М.И. Ботанико-географические исследования в причерноморских степях // Научн. записки по биологии. Государств. Управление Наркомобразования Украины, Харьков: 1927. – С. 19-49. 43.Котов М.И. Результаты геоботанических изысканий экспедиции по исследованию побережья и островов Сиваша // Дневник Всесоюзн. съезда ботаников в Ленинграде в янв. 1928. – Л., 1928. – С. 230-237. 23 44.Котов М.И. Геоботанический очерк растительности островов Азовского моря. І. Остров Бирючий // Дневник Всесоюзн. съезда ботаников в Ленинграде в янв. 1928. – Л., 1928. – С. 238-239. 45.Котов М.И. Геоботанический очерк острова Чурюк-Туб в Сиваше // Журн. Рус. ботан. общ-ва. – 1930. – 15, в.1-2. – С. 43-46. 46.Котов М.І. Рецензія на статтю М.С. Шалита “О растительности Присивашья” // Ботан. журн. АН УРСР. – 1949. – 6, № 3. – С. 85-86. 47.Котов М.І. Нові та рідкісні рослини південного сходу УРСР і Криму // Укр. ботан. журн. – 1971. – 28, № 5. – С. 609-613. 48.Котов М.И., Прянишников А.В. Украинский заповедник остров Бирючий на Азовском море. – Л.: Природа, 1929, № 7-8. – С. 721-723. 49.Котов М.І., Прянішніков О.В. Геоботанічний нарис острова Бірючого в Азовському морі // Журн. Ін-та ботаніки АН УРСР. – 1937, № 13-14. – С. 207-234. 50.Котов М.І., Попович Ф.Я. Рослинність і флора острова Куюк-Тук // Укр. ботан. журн. - 1971. – 28, № 3. – С. 332-336. 51.Лавренко Е.М. Степи СССР // Растительность СССР. – М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1940. – Т.2. – С. 1-266. 52.Левіна Ф.Я. Весняна рослинність Надсивашшя // Геобот. зб. АН УРСР, К. – 1938. – № 2. – С. 167-190. 53.Левина Ф.Я. Полынь таврическая (Artemisia taurica Willd.) в пределах пустынно-степного юга и юго-востока Европейской части СССР // Тр. ботанич. ин-та им. В.Л. Комарова АН СССР, серия 3 (геоботаника). – 1952. – вып.8. – С. 140-155. 54.Левіна Ф.Я., Шалит М.С. Про рослинність островів Чурюка та Чурюк-тюба на Сиваші, Мелітопольської округи // Охорона пам’яток природи на Україні. – Х.: Б. в. – 1927.– Т.1. – С. 3-23. 55.Лоскот Н.П. До флори Присивашшя // Укр. ботан. журн. – 1973. – 30, № 4. – С. 526-529. 56.Лоскот Н.П. Сучасний стан флори та рослинності острова Чурюк на Сиваші // Укр. ботан. журн. – 1974. – 30, № 4. – С. 463-471. 57.Лоскот Н.П. Новые и редкие растения Присивашья // Вопросы физиологии, биохимии, цитологии и флоры Украины. – К.: Наукова думка, 1974. – С. 11-12. 58. Лоскот Н.П. К вопросу о генезисе Присивашских степей // Актуальные вопросы современной ботаники. – К.: Наукова думка, 1976. – С. 92-100. 59.Мейер К. Сиваш и его флора // Естествознание и география. – 1916, № 1-2. – С. 1-20. 60.Нейгойзлова З., Дубина Д.В., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Літоральні природно-історичні комплекси Північного Причорномор’я // Інститут ботаніки НАНУ, Київ. – 1998, № 366-Ук-98. – Деп. У ДНТБ України. Бібл. опис у “Деп. наук. роботи” 1999, № 11 (322), № 1048. – 24 с. 61.Онищенко В.А., Коломійчук В.П., Оліяр Г.І., Чорней І.І. Характеристика IPA на території України // Методичні аспекти впровадження 24 міжнародної програми “Важливі ботанічні території” в Україні / Під заг. ред. Т.Л. Андрієнко та В.А. Онищенка. – К.: Арістей, 2008. – С. 28-38. 62.Павлов В.В. Попередній список судинних рослин флори Північного Присивашшя // Херсон. держ. пед. ун-т. – Херсон, 2000. – 22 c. – Деп. в ДНТБ України 29.01.2001, № 11. 63.Павлов В.В. Флора Північного Присивашшя: Автореф. дис... канд. биол. наук: 03.00.05. – К., 2003. – 18 с. 64.Пачоский И.К. Ботаническая екскурсия в Аскания-Нова и на Сиваш // Записки Крымского общества естествоиспытателей и любителей природы. – Симферополь, 1913. – Т. 2. – С. 128-148. 65. Пачоский И.К. Список растений, обитающих на территории Государственного заповедника “Аскания-Нова” // Известия Государственного степного заповедника “Аскания-Нова”. – Херсон. – 1923. – Т.2. – С. 97-144. 66.Попович Ф.Я. Корневые системы растений солонцово-солончакового комплекса Присивашья // Ботан. журн. СССР. – 1937. – Т.5, № 22. – С. 435-450. 67.Попович Ф.Я. Новые данные к флоре и растительности Присивашья // Сов. ботан. – 1938. – Т.1. – С. 100-106. 68.Попович Ф.Я. Влияние степных пожаров на степную растительность в Присивашье // Сов. ботан. – 1939. – № 1. – С. 82-89. 69.Проект організації території Азово-Сиваського національного природного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів та об’єктів. Пояснювальна записка. – Мелітополь: ПП “Центр екологічного управління”, 2009. – Т. І. – 360 с. 70.Прянішніков О.В. Про розповсюдження кермеків на островах Сиваша // Тр. с.-г. ботаніки. – Х.: Б. в. – 1929. – Т.2, в. 2. – С. 237-240. 71.Редченко О.О. Лишайники Азово-Сивашского НПП // Актуальные вопросы ботаники и экологии. – Харьков: ХДУ, 1996. – С. 93. 72. Скарлыгина М.Д. Основные черты растительного покрова Крымского Присивашья // Автореф. … канд. геогр. наук. – Л: ЛГУ. – 1954. – 16 с. 73.Тищенко О.В. Рослинність приморських кіс північного узбережжя Азовського моря // Автореферат дисер… канд. біол. наук. – Київ, 2001. – 18 с. 74.Тищенко О.В. Рослинність приморських кіс північного узбережжя Азовського моря. – Київ: Фітосоціоцентр, 2006. – 156 с. 75.Федорко О.А. Лісонасадження на піщано-черепашкових грунтах острова Бірючого в Азовському морі // Мат-ли IV з’їзду УБТ. – К.: Наукова думка. – 1969. – С. 241-243. 76.Федорко А.А. Почвенно-биологические основы создания древесно-кустарниковых насаждений разных конструкций на песчаноракушечных накоплениях (на примере острова Бирючий на Азовском море): Автореф дис. ... канд. биол. наук. – К.: Б. в., 1975. – 20 с. 77.Ходосовцев О.Є. Лишайники причорноморських степів України. – К.: Фітосоціоцентр, 1999. – 236 с. 25 78.Шалыт М.С. О растительности Присивашья // К вопросу о существовании “полынных степей” на юге Украины и в северном Крыму // Бюллетень Московского о-ва испытателей природы. Отд. биол. – 1948. – Т. 53, вып. 6. – С. 53-66. 79.Шалыт М.С. Подземная часть некоторых луговых, степных и пустынных растений и фитоценозов // Труды Бот. ин-та АН СССР. Сер. 3. Геоботаника. – 1950. – вып. 6. – С. 205-442. 80.Шеляг-Сосонко Ю.Р., Нейгойзлова З., Дубина Д.В. Конспект флори Азово-Сиваського національного природного парку // Інститут ботаніки НАНУ. – Київ, 1998, № 365-Ук-98. – Деп. У ДНТБ України. Бібл. Опис у РЖ № 11 (322), № б/47. – 53 с. 81.Шеляг-Сосонко Ю.Р., Зубков В.І. Азово-Сиваський національний природний парк // Заповідники і національні природні парки України. – К.: Вища школа, 1999. – С. 186-193. 82.Шеляг-Сосонко Ю.Р., Осычнюк В.В., Андриенко Т.Л. География растительного покрова Украины. – Киев: Наукова думка. – 1982. – 288 с. 83.Яната А.А. Флора степи Мелитопольского и ю.-в. части Днепровского уезда Таврической губернии // Труды естественно-исторического музея Таврич. губернского земства. – Симферополь, 1913. – Т. 2. – С. 5250. 84.Dubyna D.V., Neuhäuslová Z., Shelyag-Sosonco Ju.R. Coastal vegetation of the “Birjucij Island” Spit in the Azov Sea, Ukraine // Preslia. – Praha, 1994. – Vol. 66. – P. 193-216. 85.Dubyna D.V., Neuhäuslová Z., Shelyag-Sosonco Ju.R. Vegetation of the “Birjucij Island” Spit in the Azov Sea. Sand Steppe Vegetation // Folia Geobot. Phytotax. – Praha, 1995. – Vol. 30. – P. 1-31. 86.Dubyna D.V., Neuhäuslová Z., Shelyag-Sosonco Ju.R Salt meadows of the Birjuchij Islands Spit in the Azov Sea, Ukraine // Preslia. – Praha, 1996. – Vol. 68. – P. 51-62. 87.Dubyna D.V., Neuhäuslová Z. Salt meadows (FestucoPuccinellietea) of the Birjuchij Islands Spit in the Azov Sea, Ukraine // Preslia. – Praha, 2000а. – Vol. 72. – P. 31-48. 88.Dubyna D.V., Neuhäuslová Z. Salt meadows of the Birjuchij Islands Spit in the Azov Sea. Classes Juncetea maritimi and Bolboschoenetea maritimi // Acta Bot. Croat. – 2000b. – Vol. 59, № 1. – P. 167-178. 89.Dubyna D.V., Neuhäuslová Z. The vegetation of the Azov-Sivash National Nature Park. Class Thero-Salicornietea (S. Pignatti 1953) R.Tx. in R. Tx. et Oberd. 1958 // Thaiszia. – 2003. – № 13. – P. 1-30. 26 НПП Білобережжя Святослава НПП “Білобережжя Святослава” знаходиться на півдні України, при впадінні річки Дніпро у Чорне море. Він займає західну частину півострова Кінбурнська коса (за винятком земель, на яких розташовується ділянка Чорноморського біосферного заповідника Волижин ліс), озеро Солонець-Тузла та прилеглу акваторію. В адміністративному відношенні парк розташовується в Очаківському та Березанському районах Миколаївської області. НПП створено Указом Президента України № 1056/2009 від 16 грудня 2009 р. Згідно з цим Указом площа НПП становить 35223,15 га, з яких 28587,74 га передається національному природному парку в постійне користування (з них 25000 га земель акваторії). НПП підпорядковано Мінприроди. Кінбурнська коса є частиною лівобережного піщаного масиву пониззя Дніпра. Півострів омивається трьома різними водоймами: з півночі – Дніпровсько-Бузьким лиманом, з півдня – Ягорлицькою затокою і з заходу – відкритим масивом Чорного моря. Прилеглі до півострова акваторії цих водойм входять до складу НПП. Досить багатою також є внутрішня гідрологічна мережа, яка представлена численними солоними, рідше прісними водоймами та болотами. Згідно з фізико-географічним районуванням прирічкові арени Нижнього Дніпра, в т.ч. і Кінбурнська коса, належать до Степової зони, Південностепової підзони, Нижньодніпровської терасно-дельтової низовинної області (Екол. енциклопедія, 2006). Згідно з геоботанічним районуванням (Національний атлас України, 2008) територія належить до Євразійської степової області, Степової підобласті, Понтичної провінції, Нижньодніпровського округу піщаних степів, пісків та плавнів. Основним грунтоподібним субстратом НПП “Білобережжя Святослава” є голі або слабкозарослі піски, які не мають гумусу або гумусовий горизонт не перевищує 5 см (дернові слаборозвинуті піщані грунти). Рідше представлені дернові розвинуті піщані грунти на давньому алювії. Також на території парку відмічені чорноземи осолоділі на лесах та лесовидних суглинках, лучно-чорноземні та болотні грунти. Заповідання території Кінбурнської коси має довгу історію. Першим заповідним об’єктом була сучасна Солоноозерна ділянка Чорноморського біосферного заповідника, яка ще у 1927 р. увійшла до складу “Надморських заповідників”. Пізніше, у 1937 р. до складу Чорноморського біосферного заповідника увійшло урочище Волижин ліс (Черняков, 2007). Вже в роки незалежності був створений, рішенням Миколаївської обласної Ради народних депутатів від 15.10.92 № 16 на площі 17800,2 га (з них 5631 га займає акваторія) 27 регіональний ландшафтний парк “Кінбурнська коса”. Вже на момент створення РЛП розглядався як проміжний варіант до набуття національного статусу. Тож співробітники РЛП (директор З.Й. Петрович), разом з миколаївськими (О.М. Деркач, А.О. Галкіна) та київськими (С.В. Таращук, Г.В. Коломієць) екологами, науковці різних установ, екологічна громадськість доклали значних зусиль для створення НПП “Білобережжя Святослава”. При створенні парку до нього не увійшло багато цінних в природоохоронному відношенні територій, які пропонувалося включити згідно наукового обгрунтування. Тому на думку природоохоронців, які працюють в регіоні, оптимальним виходом з цієї ситуації є існування на миколаївській частині Кінбурської коси як національного природного парку “Білобережжя Святослава”, так і регіонального ландшафтного парку “Кінбурнська коса”. Нижнє Придніпров’я згадується ще в античній літературі. Вважається, що саме Кінбурнську косу Геродот назвав Гілеєю. В ботанічних працях регіон вперше згадується в роботах Х. Стевена та М. Срединського, які відмічають поширення в пониззі Дніпра лісової рослинності, не характерної для регіону в цілому (Уманець, 1999). Спеціальне вивчення Нижньодніпровських арен започатковане Й.К. Пачоським (1927 та ін.), який детально дослідив їх флору та рослинність. В цілому, Кінбурнська коса є досить добре вивченою в ботанічному відношенні територією (Яната, 1916; Кузнєцова, Протопопова, Саричева, 1969; Ткаченко, Уманець, 1993; Уманець, 1997 та ін.), однак робіт, присвячених безпосередньо території НПП, небагато. Перше спеціальне дослідження рослинного покриву території сучасного НПП розпочате у 1925 р. в рамках комплексної експедиції (Лавренко, Прянишніков, 1926; Лавренко, 1927; Лавренко, Порецький, 1928 а, б). В середині ХХ століття дослідження рослинного покриву цієї території проводилось мало (Іллічевський, 1937; Зеров, 1971). Знову інтенсифікуються дослідження території майбутнього НПП в кінці 20 ст., що пов’язано зі створенням РЛП “Кінбурнська коса” (Деркач, Таращук, 1994; Петрович, 2003; Проект організації території…, 2004). Рослинний покрив парку досліджують О.М. Деркач (2002, 2003 а, б, 2005), І.І. Мойсієнко (2007 а, б, 2008, 2009 а, б, в, г, 2011). Також ними досліджується флористична цінність парку у співавтортві з іншими ботаніками (Г. В. Коломієць, О. С. Абдулоєва, Я. І. Мовчан) (Довідник…, 2008; Кінбурн…, 2008; Коломієць та ін., 2009; Коломиец и др., 2010). Іншою причиною інтенсифікації досліджень в цей час є оцінка впливу можливого будівництва каналу Дунай-Дніпро та дамби, що перегороджує Дніпровсько-Бузький лиман (Ткаченко, Осичнюк, Парахонська, 1980). T T T 28 T Відомості щодо НПП знаходимо також в роботах фахівців Чорноморського біосферного заповідника (Уманец и др., 2003). Також в кінці 20 ст. рослинний покрив арен Нижнього Дніпра досліджують П.О. Тимошенко (2000) та М.Ю. Карнатовська (2007). Залежно від рельєфу, рівнів зволоження та засолення на території НПП поширена піщано-степова, лісова, лучна, степоволучна, галофітно-лучна, солончакова, болотна та водна рослинність. Псамофітні (піщані) степи (Festucetea vaginatae) на території парку переважають за площею. Вони приурочені до позитивних елементів рельєфу хвилястого та горбистого типів. Домінують в них дернинні злаки: житняк Лавренка (Agropyron lavrenkoanum), костриця Беккера (Festuca beckeri), ковила дніпровська (Stipa borysthenica), келерія піскова (Koeleria sabuletorum), за участю кореневищних житняка пухнастоквіткового (Agropyron dasyanthum), куничника наземного (Calamagrostis epigeos). Серед інших видів переважають осока колхідська (Carex ligerica), бурачок савранський (Alyssum savranicum), гвоздика плоскозуба (Dianthus platyodon), цмин щитконосний (Helichrysum corymbiforme), молочай Сегієрів (Euphorbia seguieriana), скабіоза українська (Scabiosa ucrainica), волошка короткоголова (Centaurea breviceps), козельці дніпровські (Tragopogon borysthenicus), жовтозілля дніпровське (Senecio borysthenicus), юринея пухка (Jurinea laxa) та ін. Значна роль належить напівкущикам – полину Маршалла (Artemisia marschalliana) та чебрецю дніпровському (Thymus borysthenicus). Між дернинами розвиваються численні однорічники, особливо навесні: бурачок малий (Alyssum minutum), костянець зонтичний (Holosteum umbellatum), роговики український (Cerastium ucrainicum) і Шмальгаузена (C. schmalhausenii), веснянка весняна (Erophila verna), вероніки Ділена (Veronica dillenii) і польова (V. arvensis). В сухих зниженнях та на схилах північної експозиції (особливо в їх нижній частині) по всій території досліджуваних арен формуються більш вологолюбні варіанти псамофітних степів. Серед дернинних злаків тут домінують костриця Беккера (Festuca beckeri) та житняк Лавренка (Agropyron lavrenkoanum). Тут зростає роль куничника наземного (Calamagrostis epigeos) та осоки колхідської (Carex ligerica). З різнотрав’я до домінантів долучаються оман пісковий (Inula sabuletorum) та деревій чорноморський (Achillea euxina). Також досить часто трапляються тут чагарники – дрік сибірський (Genistha sibirica) та верба розмаринолиста (Salix rosmarinifolia). В піщаних степах добре розвинутий мохово-лишайниковий покрив. Зазвичай він має вище проективне покриття, ніж судинні рослини. Проміжки між рослинами заростають мохами – тортулою пісковою (Tortula 29 ruraliformis) та цератодоном пурпуровим (Ceratodon purpureus), а також лишайниками – кладонією листуватою (Cladonia foliacea), кладонією оленячерогою (Cladonia rangiformis), цетрарією шипуватою (Cetraria aculeata), неофусцелією Покорни (Neofuscelia pockornii) та ін. Піонером голих субстратів є сакоморфа багнова (Saccomorpha uliginosa) (Ходосовцев, 1999). Місцями внаслідок антропогенного впливу псамофітно-степовий рослинний покрив знищений. Такі ділянки вкриті піонерною псамофітною рослинністю. Рельєф таких пісків великобугристий (місцева назва кучугури), часто із стрімкими схилами. Бугристі піски, або кучугури, характеризуються нестабільними умовами, зокрема значним перенесенням піску під дією вітру. Ці угруповання є похідними від псамофітних степів. Піонерами заростання таких пісків серед судинних рослин є житняк пухнастоквітковий (Agropyron dasyanthum), зіновать дніпровська (Chamaecytisus borysthenicus), льонок солодкий (Linaria dulcis). Останім часом до піонерів заростання Нижньодніпровських пісків долучився булавоносець сіруватий (Corynephorus canescens), який в середині ХХ ст. активно розсівався на пісках з метою їх закріплення та добре прижився на Нижньодніпровських пісках. Сьогодні спостерігається його масова експансія на заростаючих бугристих пісках, в тому числі і в межах НПП “Білобережжя Святослава”. Значні площі в межах НПП “Білобережжя Святослава” вкриті штучними лісовими насадженнями. Вони представлені в основному культурами сосни звичайної (Pinus sylvestris) та сосни кримської (P. pallasiana). Площа соснового масиву становить 5320 га, в тому числі незімкнуті культури сосни – 498 га. Штучні ліси мають дуже низьку созологічну цінність, особливо у порівнянні з псамофітними степами, на місці яких вони переважно вирощені. В основному вони представлені “сосновою пустелею” – монодомінантними посадками з товстим шаром хвої та практично повною відсутністю трав’яного і мохово-лишайникового покриву. Трав’яні рослини представлені переважно бур’янами. Флористично багаті ділянки трапляються лише на узліссі, галявинах та в розріджених посадках. Анонсована роль соснових лісів як закріплювачів пісків є явно перебільшеною. Адже рухливі бугристі піски на Кінбурнській косі займають незначну площу в околицях населених пунктів, тоді як в основному вони висаджені на малорухливих горбистих та хвилястих пісках. Деревина з цих насаджень має дуже низьку ділову якість і тому використовується дуже мало. Тож значення штучних лісів на косі полягає у використанні їх деревини як палива та збиранні грибів. Значні пожежі 2001-2002 рр., внаслідок яких вигоріло 20% соснових насаджень, 30 вказують на помилкову стратегію лісорозведення на Кінбурнській косі та систематичне порушення технології вирощування лісу. В майбутньому необхідно обмежити лісорозведення на косі, а в перспективі слід дотримуватися стратегії поступової заміни штучних лісових насаджень на природні рослинні угруповання. Природна лісова рослинність на Нижньодніпровських пісках представлена не суцільними заростями, а окремими гайками (місцева назва – колки), що приурочені до улоговин видування. Зазвичай вони невеликі (30-150 м в діаметрі). Рідше, в місцях старих річищ, формуються витягнуті і більш зволожені лісові масиви, які називають сагами. Улоговини видування характеризуються дерновими середньопотужними піщаними підзолистими (нерідко похованими) грунтами, з домішкою мулистої (пилової) фракції, які на невеликій глибині (0,5-2 м) підстилаються водонепроникним глинистим шаром. На значних площах слабко засолених лук, вздовж морського узбережжя та понад солоними озерами поширився адвентивний вид маслинка вузьколиста (Elaeagnus angustifolia), що місцями формує більш-менш зімкнуті деревостани. Деревний ярус березових лісів утворює ендемічний вид Нижнього Придніпров’я – береза дніпровська (Betula borysthenica), включений до Червоної книги України. Березняки ростуть у зниженнях. Із березою співдомінують осика (Populus tremula) та груша звичайна (Pyrus communis). Більшість гайків є досить “світлими”, зімкнутість крон – 0,3-0,6. В підліску трапляються жостір проносний (Rhamnus cathartica), крушина ламка (Frangula alnus), ожина (Rubus caesius). На узліссі звичайно формуються зарості верби розмаринолистої (Salix rosmarinifolia) та дроку сибірського (Genistha sibirica). В трав’яному покриві є як досить ксерофільні, так і гігрофільні види. Домінують куничник наземний (Calamagrostis epigeios), золотушник звичайний (Solidago virgaurea), нечуйвітер зонтичний (Hieracium umbellatum), мітлиця гігантська (Agrostis gigantea), ситник скупчений (Juncus conglomeratus), осока висока (Carex elata), очерет звичайний (Phragmites australis) тощо. Ліси берези дніпровської відносять до ас. Poo angustifoliiBetuletum borysthenicae Umanets et I.Sl. 1999 союзу Asparago tenuifolii-Quercion robori Umanets et I.Sl. 1999 класу Salicetea purpurea. Березові гайки в межах НПП більш-менш поширені по всій території пісків, незайнятих штучними лісами. Іноді вони трапляються і в зниженнях серед соснового лісу. Діброви в межах НПП збереглися в невеликій кількості в урочищі Комендантське та в окол. с. Покровка. Вони представлені невеликими острівними масивами в комплексі з лучною, болотною та 31 водною рослинністю серед піщаного степу. Формуються у зниженнях з гумусованими і свіжими грунтами або в таких же умовах, що виникають на схилах при поступовому переході від піщаного степу до гігрофільних угруповань. В окремих колках налічується до кількох десятків особин. В деревному ярусі з дубом звичайним (Quercus robur) інколи співдомінують береза дніпровська (Betula borysthenica), осика (Populus tremula), груша звичайна (Pyrus communis), вільха чорна (Alnus glutinosa). В підліску переважають глід замшовий (Crataegus alutacea), крушина ламка (Frangula alnus), дрік сибірський (Genistha sibirica), терен степовий (Prunus stepposa), жостір проносний (Rhamnus cathartica), ожина (Rubus caesius), бузина чорна (Sambucus nigra). В трав’яному покриві, який добре розвинутий, домінують грястиця збірна (Dactylis glomerata), пирій повзучий (Elytrigia repens), пшінка весняна (Ficaria verna), підмаренник мареноподібний (Galium rubioides), розхідник звичайний (Glechoma hederacea), куколиця біла (Melandrium album), очерет звичайний (Phragmites australis). Серед них досить рідкісні в регіоні конвалія звичайна (Convallaria majalis), купина пахуча (Polygonatum odoratum), астрагал солодколистий (Astragalus glycyphyllos), перестріч гребінчастий (Melampyrum cristatum). Значну площу займають узлісні угруповання класу TrifolioGeranietea. Характерними для узлісь видами є герань пагорбкова (Geranium collinum), рутвиця проста (Thalictrum simplex), холодок багатолистий (Asparagus polyphyllus), молочай напівволохатий (Euphorbia semivillosa), вероніка довголиста (Veronica longifolia), валеріана лікарська (Valeriana officinalis), та зазначені вище чагарники. Осикові гайки трапляються в більш зволожених зниженнях. Нерідко вони займають нижчу частину березових або дубових колків. Чисті осикові (осика, або тополя тремтяча (Populus tremula)) колки трапляються досить рідко. В підліску відмічені крушина ламка (Frangula alnus), ожина (Rubus caesius), верба сіра (Salix cinerea). Травостій утворений здебільшого вологолюбними видами, такими як мітлиця гігантська (Agrostis gigantea), ситник скупчений (Juncus conglomeratus), осока висока (Carex elata), очерет звичайний (Phragmites australis). Вільхові (з вільхою чорною (Alnus glutinosa)) ліси займають досить значні площі в північно-західній частині Кінбурської коси вздовж узбережжя Дніпро-Бузького лиману від урочища Бієнкові плавні до основи Очаківської стрілки (с. Покровські хутори та околиці) та в північно-західному куті півострова в окол. с. Покровка. Рідко трапляються в центральній частині коси (урочище Комендантське). 32 Найкраще вільховий ліс зберігся в урочищі Ковалівська сага. Це мегатрофне досить обводнене болото з домінуванням осок. Деревний ярус чистий вільховий. Вільха досягає 13-18 м заввишки і 25-50 см в діаметрі. Дерева одно-, або багатостовбурні, здебільшого утворюють підвищення – “п’єдестали” 1,2-2 м завширшки, що оточені водою. Вільшняк досить густий, зімкнутість крон сягає 0,8-0,9. Чагарниковий ярус добре розвинутий. У мокріших місцях він представлений вербами попелястою (Salix cinerea) та тритичинковою (S. triandra). На п’єдесталах ростуть крушина ламка (Frangula alnus), ожини сиза (Rubus caesius) та несійська (R. nessensis), бузина чорна (Sambucus nigra). Трав’яний ярус досить густий і високий. В обводнених ділянках домінують різні види осок (Carex sp.), теліптерис болотяний (Thelipteris palustris), півники болотні (Iris pseudacorus), омег водяний (Oenanthe aquatica), підмаренник болотний (Galium palustre), вовчуг європейський (Lycopus europaeus), чистець болотний (Stachys palustris), вербозілля звичайне (Lysimachya vulgaris), щавель прибережний (Rumex hydrolapatum), частуха подорожникова (Alisma plantago-aquatica), вех широколистий (Sium latifolium), живокіст лікарський (Symphytum officinale), рогіз широколистий (Typha latifolia). До п’єдесталів приурочені щитник шартрський (Dryopteris carthusiana), мерингія трьохжилкова (Moehringia trinervia), тонконіг лісовий (Poa sylvicola), слабник водяний (Myosoton aquatica), паслін солодко-гіркий (Solanum dulcamara). Значне проективне покриття мають мохи Aulacomnium palustre та Amblystegium riparium. Фрагментарно на території парку зустрічаються також деревні рослини, характерні для заплавних лісів класу Salicetea purpurea – верба біла (Salix alba) та тополя чорна (Populus nigra). Однак вони ніде не утворюють значних масивів, до того ж принаймні частина з них посаджені штучно. Трав’яний покрив утворюють рослини заплавних боліт та лук. На території парку трапляються чагарникові угруповання. Суцільні чагарникові зарості формуються або в узлісному екотоні навколо лісового масиву, або окремо в зниженнях. Основним утворювачем чагарникових заростей є слива степова (Prunus stepposa), крім цього виду, відмічені глід замшовий (Crataegus alutacea), жостір проносний (Rhamnus cathartica), бузина чорна (Sambucus nigra), а на вологіших ділянках домінують крушина ламка (Frangula alnus), ожина (Rubus caesius), верби тритичинкова (Salix triandra) та попеляста (S. cinerea). Трапляються також ценози невисоких псамофітних чагарників – верби розмаринолистої (Salix rosmarinifolia) та дроку сибірського (Genistha sibirica). Найкраще чагарникові зарості збереглися в 33 урочищі Комендантське. Крім природних заростей, в урочищі та вздовж узбережжя Дніпро-Бузького лиману представлені угруповання, сформовані адвентивним видом аморфою кущовою (Amorpha fruticosa). Місцями вона заходить у вологі вільхові ліси, формуючи густий підлісок та пригнічуючи місцеві види. Лучна рослинність (угруповання класу Molinio-Arrhenateretea) поширена головним чином по великих зниженнях (улоговинах) серед арен і частково у невеликих, але глибоких міжкучугурних зниженнях, в останньому випадку разом з лісовими гайками. Рослинний покрив лук сильно варіює в залежності від ступеня зволоження. В справжньолучних угрупованнях домінують мітлиця гігантська (Agrostis gigantea), куничник наземний (Calamagrostis epigeios), свинорий пальчастий (Cynodon dactylon), комишівник звичайний (Scirpoides holoschoenus), костриця лучна (Festuca pratensis). У складі різнотрав’я – дивина фіолетова (Verbascum phoeniceum), звіробій звичайний (Hypericum perforatum), морква дика (Daucus carota), пижмо звичайне (Tanacetum vulgare), злинка подільська (Erigeron podolicus). На болотистих луках домінують осока гостра (Carex acuta), осока побережна (Carex riparia), очерет звичайний (Phragmites australis) тощо. Серед різнотрав’я зустрічаються живокіст лікарський (Symphytum officinale), плакун верболистий (Lythrum salicaria, сідач коноплевий (Eupatorium cannabinum), зніт шорсткий (Epilobium hirsutum). За зайнятою площею серед природних угруповань лучна рослинність посідає друге місце, поступаючиcь лише псамофітностеповій рослинності. Значні масиви лук трапляються в урочищах Коменданське, Орхідне поле, в знижені, що прилгає до Ковалівської саги, та по всій території невеликими фрагментами навколо численних озер, лісових гайків, солончаків, у приліторальних зниженнях. Найсухіші варіанти лук належать до остепнених (лучно-степових) ділянок. Вони займають незначну площу, представлені невеликими ділянками на схилах та деяких днищах неглибоких улоговин видування. Домінуючими видами є костриця борозниста (Festuca rupicola), свинорий пальчастий (Cynodon dactylon), комишівник звичайний (Scirpoides holoschoenus), тонконіг вузьколистий (Poa angustifolia), тимофіївка степова (Phleum phleoides), куничник наземний (Calamagrostis epigeios). Серед різнотрав’я трапляються люцерна серповидна (Medicago falcata), в’язіль барвистий (Securigera varia), підмаренник справжній (Galium verum), дивина фіолетова (Verbascum phoeniceum), березка лінійна (Convolvulus lineatus), шавлія дібровна (Salvia nemorosa), гвоздика польова (Dianthus campestris), чистець прямий (Stachis recta) тощо. Значна частка лук є засоленими. Галофільно-лучна рослинність розвивається в зниженнях, часто вона оточує солоні озера, розташо34 вуючись дещо далі від останніх, за поясом солончакової рослинності. Також вона тягнеться вздовж морської літоралі. В рослинному покриві переважають пирій видовжений (Elytrigia elongata), костриця східна (Festuca regeliana), осока розставлена (Carex distans), покісниця гігантська (Puccinellia gigantea), полин сантонінський (Artemisia santonica), кермек Гмеліна (Limonium gmelinii), ситник Жерарда (Juncus gerardii), айстра солончакова (Aster tripolium), подорожник солончаковий (Plantago salsa). Типовими видами засолених лук є скорзонера дрібноквіткова (Scorzonera parviflora), алтея лікарська (Althaea officinalis), подорожник солончаковий (Plantago salsa), тризубець морський (Triglochin maritimum), конюшина суницевидна (Trifolium fragiferum), кульбаба бессарабська (Taraxacum bessarabicum), перстач повзучий (Potentilla reptans), морква дика (Daucus carota). Галофітно-лучна рослинність, як і лучна, також приурочена до масштабних знижень і має схожі закономірності поширення на аренах. Власне галофільна рослинність дуже широко представлена в НПП. Вона поширена вздовж морського узбережжя, особливо Ягорлицької затоки, на прилеглих низинних ділянках, по берегах солоних озер тощо. Галофільна рослинність представлена широким спектром угруповань. Угруповання однорічних сукулентних галофітів у вологих екотопах (клас Thero-Salicornietea) трапляються по всій території. Домінанти – солонець простертий (Salicornia prostrata), содник солонцевий (Suaeda salsa), с. загострений (S. acuminata), басія шорстка (Bassia hirsutа). Угруповання сукулентних багаторічних облігатних галофітів (клас Salicornietea fruticosae) поширені переважно вздовж морського узбережжя; домінанти – галіміоне бородавчаста (Halimione verrucifera), кермек маргаритколистий (Limonium bellidifolium), покісниця Фоміна (Puccinellia fominii), прибережниця звичайна (Aeluropus littoralis), сарсазан шишкуватий (Halocnemum strobilaceum) (рідко – між урочищами Комендантське та Бієнкові плавні). В угрупованнях однорічників на оселищах з різко змінним режимом зволоження та засолення (Crypsietea aculeatae) домінують скритниці колюча (Crypsis aculeata) та сашникоподібна (C. schoenoides), стелюшок середній (Spergularia media), лобода сиза (Chenopodium glaucum). Рослинність морської літоралі характеризується значною комплексністю. Тут представлені угруповання кількох класів рослинності: Cakiletea maritimae – піонерна рослинність прибійної зони піщаних та мушельних морських узбереж (домінують морська гірчиця чорноморська (Cakile maritima ssp. euxina), спориш чорноморський (Polygonum euxinum), молочай щебриковидний (Euphorbia peplis), 35 курай поташний понтійський (Salsola kali ssp. pontica)); Ammophiletea – рослинність піщаних дюн морського узбережжя (домінують колосняк пісковий (Leymus sabulosus), пирій бесарабський (Elytrigia bessarabica), миколайчикі приморські (Eryngium maritimum), катран понтійський (Crambe pontica), морковниця прибережна (Astrodaucus littoralis)); Zosteretea marinae – рослинність морського мілководдя (домінують – камка морська (Zostera marina) та камка Нольта (Z. noltii)); Ruppietea – рослинність солонуватих вод морських лиманів та заток (домінують – рупії морська (Ruppia maritima) та великовусикова (R. cirrhoza), цанікелія болотна (Zannichellia palustris); Juncetea maritimаe – рослинність приморських лук (домінують – ситник приморський (Juncus maritimus), кермек Гмеліна (Limonium gmelinii), осока розтягнута (Carex extensa)). Болотна рослинність з’являється на днищі знижень при виході на поверхню грунтових вод. Болотні фітоценози часто оточують водойми та розвиваються в комплексі з лісовою та лучною рослинністю. В складі болотних угруповань основу рослинного покриву складають види класу Phragmito-Magnocaricetea: відмічені осоки висока (Carex elata), прибережна (C. riparia), гостровидна (C. acutiformis), очерет звичайний (Phragmites australis), куга озерна (Scirpus lacustris), ситник скупчений (Juncus conglomeratus), півники болотні (Iris pseudocorus), рогіз вузьколистий (Typha angustifolia), сідач коноплевий (Eupatorium cannabinum), вовчуг європейський (Lycopus europaeus), плакун верболистий (Lythrum salicaria), сусак зонтичний (Butomus umbellatus). На берегах після відступання води розвиваються угруповання однорічних гідрофільних рослин, зокрема, це ситники жаб’ячий (Juncus bufonius) та головчастий (J. capitatus), смикавці бурий (Cyperus fuscus) та Мікелі (C. michelianus), ситовник жовтуватий (Pycreus flavescens), які є характерними видами класу Isoeto-Nanojuncetea. Береги боліт зарослі лучними рослинами або лісовими угрупованнями. Навколо солоних водойм болотна рослинність галофітизована. Тут переважають бульбокомиш морський (Bolboschoenus maritimus), очерет звичайний (Phragmites australis), куга Табернемонтана (Scirpus tabernaemontani), солончакова айстра звичайна (Tripolium vulgare). Водна рослинність представленна здебільшого солоними водоймами (див. рослинність літоралі), рідше, більш-менш прісними. В Дніпровсько-Бузькому лимані в умовах слабкого засолення формуються збіднені угруповання вільноплаваючих плейстофітів (Lemnetea), в яких домінуює кушир занурений (Ceratophyllum demersum), та укорінених гідатофітів (Potametea) з домінуванням рдесників гребінчастого (Potamogeton pectinatus), пронизанолистого 36 • житняк пухнатоквітковий (Agropyron dasyanthum Ledeb.) (МСОП) – заростаючі піски, по всій території, часто; • жовтозілля дніпровське (Senecio borysthenicus (DC.) Andrz.) (ЄЧС) – піщаний степ, заростаючі піски, лучно-степові ділянки, по всій території, часто; • зозулинець блощичний (Orchis coriophora L.) (ЧКУ) – луки, урочище Орхідне поле, рідко; • зозулинець болотний (Orchis palustris Jacq.) (ЧКУ) – вологі луки, рідко; • зозулинець запашний (Orchis fragrans Pollini) (ЧКУ) – на луках, рідко; • зозулинець розмальований (Orchis picta Loisel.) (ЧКУ) – луки, досить рідко; • зозулинець салеповий (Orchis morio L.) (ЧКУ) – луки, рідко; • катран морський (Crambe maritima L.) (ЧКУ) – приморські піски, вздовж морського узбережжя, нерідко; • ковила дніпровська (Stipa borysthenica Klokov ex Prokud.) (ЧКУ) – псамофітний степ, розсіяно по всі території, нерідко; • козельці дніпровські (Tragopogon borystenicus Artemcz.) (ЄЧС) – піщаний степ, заростаючі піски, лучно-степові ділянки, по всій території, часто; • любка зеленоквіткова (Platanthera chloranta (Cust.) Rchb.) (ЧКУ) – луки, урочище Орхідне поле, рідко; • мачок жовтий (Glaucium flavum Crantz) (ЧКУ) – приморські піски, Покровська стрілка, рідко; • морковниця прибережна (Astrodaucus littoralis (M.Bieb.) Drude) (ЧКУ) – піски узбережжя моря та лиману, досить рідко; • роговик Шмальгаузена (Cerastium schmalhausenii Pacz.) (ЄЧС) – заростаючі піски, піщаний степ, по всій території, досить часто; • рястка Буше (Ornithogalum boucheanum (Kunth) Aschers.) (ЧКУ) – луки, узлісся, розсіяно в різних районах, рідко; • сон лучний (чорніючий) (Pulsatilla pratensis (L.) Mill.) (ЧКУ) – псамофітний степ, лучно-степові ділянки, рідко; • ушанка полинкова (Otites artemisetorum Klokov) (ЄЧС) – лучно-степові ділянки, псамофітний степ, заростаючі піски, по всій території, нерідко; • холодок Палласа (Asparagus pallasii Miscz.) (ЧКУ) – приморські піски, піщані солончакові луки, вздовж морського узбережжя, досить рідко; • чебрець дніпровський (Thymus borysthenicus Klokov et Shost.) (МСОП, ЄЧС) – псамофітний степ, по всій території, досить часто. (P. perfoliatus) та уруті колосистої (Myriophyllum spicatum). Найбільш прісні водойми трапляються у вільхових та дубових лісах, однак здебільшого вони пересихають влітку, тож в їх рослинному покриві домінують болотні види, а з гідатофітів відмічена лише ряска мала (Lemna minor). Синантропна рослинність на аренах повязана зі штучними деревними насадженнями, дорогами, інтенсивними пасовищами, тирлами, ділянками інтенсивної рекреації тощо. Рослинний покрив порушених місць утворюють як апофіти: жито дике (Secale sylvestre), хондрила ситникоподібна (Chondrilla juncea), верблюдка блискуча (Corispermum nitidum), спориш відхилений (Polygonum patulum), грабельки звичайні (Erodium cicutarium), так і заносні адвентивні рослини: булавоносець сіруватий (Corynephorus canescens), злинка канадська (Conyza canadensis), чіплянка китицева (Tragus racemosus), пальчатка звичайна (Digitaria sanguinalis), гусятник малий (Eragrostis minor), якірці сланкі (Tribulus terrestris), а також карантинні ценхрус довгоколючковий (Cenchrus longispinus та амброзія полинолиста (Ambrosia artemisiifolia). На території майбутнього НПП представлені рідкісні рослинні угруповання, які включені до Зеленої книги України (2009): формація берези дніпровської (Betuleta borysthenicae) – по всій території; формація ковили дніпровської (Stipeta borysthenicae) – по всій території. Флора майбутнього національного природного парку є досить репрезентативною відносно Нижньодніпровського піщаного масиву. Тут зосередженно понад 500 видів судинних рослин. Всього виявлено 24 види судинних рослин, занесених до Червоної книги України, Червоного списку МСОП, Європейського Червоного списку, Додатку І Бернської конвенції: • береза дніпровська (Betula borysthenica Klokov) (ЧКУ) – депресії серед піщаного степу, майже по всій території, часто; • бурачок Борзи (Alyssum borzaeanum E.I.Nyarady) (ЧКУ, БЕРН) – приморські піски, Покровська стрілка, рідко; • бурачок савранський (Alyssum savranicum Andrz.) (ЄЧС, ЧКУ) – псамофітний степ, по всій території, досить часто; • волошка короткоголова (Centaurea breviceps Iljin) (ЧКУ) – псамофітний степ та заростаючі піски, по всій території, досить часто; • гоніолімон (кермечник) злаколистий (Goniolimon graminifolium (Aiton) Boiss.) (МСОП, ЄЧС, ЧКУ) – псамофітний степ, урочища Біла хатка, Федотове, рідко; 37 38 Для західної частини Кінбурської коси і прилеглих акваторій наводяться занесені до Червоної книги України водорості пунктарія широколиста (Punctaria latifolia Grev.), п. найтонша (P. tenuissima (C. Agardh) Grev.), родохортон пурпуровий (Rhodochorton purpureum (Lightf.) Rosenv.), калітамніон зернистий (Calithamnion granulatum (Ducluz.) C.Agardh,) хара сивіюча (Chara canescens Desv. et Loisel in Loisel), лампротамніум пухирчастий (Lamprothamnium papullosum (Wallroth) J. Groves)). На території коси відмічені червонокнижні лишайники: сейрофора ямчаста (Seirophora lacunosa (Rupr.) Froden), цетрарія степова (Cetraria steppae (Savicz) Karnef.), ксантопармелія грубозморшкувата (Xanthoparmelia ryssolea (Ach.) O.Blanco et al.), ксантопармелія загорнута (Xanthoparmelia convoluta (Krempelh.) Hale) та гриб свинуха Зерової (Paxillus zerovae Wasser). Характерною особливістю флори НПП, як і в цілому Нижньодніпровських пісків, є значна участь видів, властивих більш північним територіям. Ще однією важливою особливістю флори є значний відсоток ендемічних видів. У складі флори НПП зареєстровані такі ендеміки Нижньодніпровських пісків: волошка короткоголова (Centaurea breviceps Iljin.), юринея пухка (Jurinea laxa Fish.), чебрець дніпровський (Thymus borysthenicus Klokov), а також такі бузько-дніпровські ендеміки: бурачок савранський (Alyssum savranicum Andrz.), глід замшовий (Crataegus alutacea Klokov), житняк пухнастоквітковий (Agropyron dasyanthum Ledeb.), гоніолімон злаколистий (Goniolimon graminifolium (Ait) Boiss.) тощо. Функціональне зонування території ще не розроблене. В НПП “Білобережжя Святослава” до заповідної зони необхідно включити такі особливо цінні ділянки, як Біла хатка, Качине, Кінбурнська Cтрілка, Орхідне поле, Покровська коса, Комендантське, Бієнкові плавні, Чимілівські кучугури, Нижні Кучугури, Федотове. Також значну природну цінність мають літоральні піски морського узбережжя, район озер Володимирове та Красне, Гуриних та Антерлицьких озер, березова колка біля озера Глаголь, піщаний степ на захід від Ковалівської саги. Перспективними для включення до мережі заповідних ділянок є піщані масиви на місці згорілих штучних соснових лісів, зокрема, ділянка між урочищем Комендантське та морським узбережжям. Наявність значної кількості природних ділянок, які слугують джерелом діаспор рослин природної флори при демутації згарищ, сприяє тому, що природна рослинність досить швидко поновлюється на згарищах. Значні площі на них зайняті псамофітностеповими ценозами. В зниженнях відновлюються березові колки або ж відбувається заболочування. Також на згарищах формуються стійкі популяції созофітів – житняка пухнастоквіткового (Agropyron T T T T T 39 dasyanthum), волошки короткоголової (Centaurea breviceps), жовтозілля дніпровського (Senecio borysthenicus), козельців дніпровських (Tragopogon borysthenicus) тощо. Планується, що заповідна зона займатиме близько 4 тис. га, що становить близько чверті площі суходольної частини парку. Більша частина території, що увійшла до складу національного природного парку, належить і до регіонального ландшафтного парку “Кінбурнська коса”. Природно-заповідних територій інших категорій на цій території немає. Передбачалось, що НПП “Білобережжя Святослава” буде створюватися на базі РЛП “Кінбурнська коса”. Однак в ході підготовки документації щодо створення НПП, з нього випала значна частина території, яка є дуже цінною в природному відношенні і входить до складу РЛП. Ці ділянки в майбутньому можуть бути джерелом розширення площі НПП. Зокрема повністю не увійшли до складу НПП такі урочища РЛП “Кінбурнська коса”, як Ковалівська сага, Морозівська сага, Покровська (Церковна) сага, Морозівка, Васильківські плавні. Частково до складу НПП увійшли Орхідне поле, Покровська коса, Чимілівські кучугури, Васильківські кучугури, літоральні піски морського узбережжя, піщаний степ на захід від Ковалівської саги. Через дуже високу природну цінність цих територій доцільним є паралельне існування обох об’єктів НПП та РЛП. Оскільки, згідно із законодавством ліквідованим може бути лише об’єкт, який втратив цінність, то ліквідація РЛП суперечить чинному законодавству. Адже, в разі його ліквідації та створення НПП охоронного статусу будуть позбавлені понад 2 тис. га цінних природних територій. Ліквідація РЛП є можливою лише після включення усіх цінних ділянок Кінбурнської коси до складу НПП. Іншим джерелом територіальної оптимізації НПП “Білобережжя Святослава” є включення до його складу територій, які не входять до складу РЛП “Кінбурнська коса”, але входження яких передбачене науковим обгрунтуванням створення парку. Зокрема, планувалось входження до складу НПП острова Березань. Суттєвого розширення потребує також акваторія НПП. Планувалося входження до складу парку близько 100 тис. га акваторії Чорного моря, Ягорлицької затоки та Дніпровсько-Бузького лиману, тоді як нині у складі парку документально передбачено лише 25 тис. га. T T T T T T T Список літератури 1. Деркач О.М., Таращук С.В. Наукове обгрунтування створення регіонального ландшафтного парку “Кінбурнська коса” // Проект T 40 створення РЛП “Кінбурнська коса” (рукопис). – Миколаїв, ТОВ “Ойкумена”, 1994. – 24 с. 2. Деркач О.М. Інвентаризація флори РЛП “Кінбурнська коса” // Матеріали Літопису природи РЛП “Кінбурнська коса”, 2002. – [15 арк.]. 3. Деркач О.М. До питання про створення національного природного парку “Кінбурнська коса” // Розбудова екологічної мережі Українського Причорноморя. Мат-ли науково-практичної конференції. – Миколаїв: МДУ, 2003а. – С. 29-32. 4. Деркач О.М. Перспективи використання території РЛП “Кінбурнська коса” для навчально-пізнавального та наукового туризму // Зб. наук. праць новорічних біологічних читань. – Миколаїв: МДУ, 2003б. – С. 89-91. 5. Деркач О.М. Ключові ботанічні території Миколаївщини: сучасний стан та проблеми збереження // Теорія і практика заповідної справи в Україні. Збірник наукових праць. – Київ, 2005. – С. 167-173. 6. Довідник найцінніших природних територій Кінбурнського півострова в межах Миклаївської області / Під ред. Г.В.Коломієць, Я.І.Мовчана, Т.І.Котенко. – К.: Інститут зоології ім. І.І. Шмльгаузена НАН України, 2008. – 96 с. 7. Зеров К.К. Рослинність Дніпровсько-Бузького лиману і можливий вплив на неї забирання води // Дніпровсько-Бузький лиман. – К.: Наук. думка, 1971. – С. 14-31. 8. Іллічевський С.О. Матеріали до флори приморської частини України // Укр. ботан. журн. – 1937. – № 15 (23). – С. 253-255. 9. Карнатовська М.Ю. Флора та рослинність Нижньодніпровських арен. – Автореф. дис. канд. біол. наук. – Київ, 2007. – 19 с. 10. Кінбурн: Перспективи збалансованого розвитку. Серія: Збереження біорізноманіття в Приморсько-степовому екокоридорі / С.В. Таращук, Г.В. Коломієць, О.М. Деркач, Я.І. Мовчан, І.І. Мойсієнко, М.М. Парафіло, О.С. Абдулоєва / Під. ред. Г.В. Коломієць. – Київ: Громадська організація “Срібна чайка”, 2008. – 48 с. 11. Коломієць Г., Деркач О., Мовчан Я., Романенко М., Абдулоєва О. Створення національного природного парку “Кінбурн” (“Білобережжя Cвятослава”): економічно-правові колізії та виклики епохи транзиту // Відповідальна економіка. – 2009. – Вип. 1. – С. 121-138. 12. Коломиец А.В., Мовчан Я.И., Абдулоева О.С., Деркач О.М., Романенко М.Н., Мойсиенко И.И. Национальный парк “Белобережье Святослава”: реальные ценности и опасные иллюзии // Степной бюллетень. – Весна 2010. – № 29. – С. 20-23. 13. Кузнєцова Г.О., Протопопова В.В, Саричева З.А. Флора і рослинність Волижиного лісу в Чорноморському заповіднику // Укр. ботан. журн. – 1969. – 26, № 4. – С. 35-40. 14. Лавренко Є., Прянишніков О. Рослинність Нижньодніпровських (Олешківських) пісків та південного району, що з ними межує (по 41 дослідженню 1925р.) // Мат-ли по досл. грунтів України. – 1926. – Т.1, вип. 3. – 254с. 15. Лавренко Є.М., Порецький А.С. Рослинність Чалбаського і Іванівського масивів та Кінбурнської коси Наддніпровських пісків // Матли охорони природи на Україні. – Харків, 1928. – Вип.1. – С. 127-177. 16. Мойсієнко І.І. Матеріали до ранньовесняної флори регіонального ландшафтного парку “Кінбурнська коса” (Миколаївська область) // Зб. наук. праць “Природничі науки”, вип. Метода, 2007а. – С. 30-32. 17. Мойсієнко І.І. Цінне в созологічному відношенні урочище “Комендантське” (РЛП “Кінбурнська коса”, Миколаївська область) // VIІ Міжнародні Новорічні біологічні читання (Миколаїв, грудень 2007 р.): зб. наук. праць, випуск 7 / Під. ред. С.В.Гетманцева. – Миколаїв: МДУ імені В.О.Сухомлинського, 2007б. – С. 206-208. 18. Мойсієнко І.І. Вільховий ліс урочища “Ковалівська сага” (РЛП “Кінбурнська коса”, Миколаївська область) // Науковий вісник Миколаївського державного університету ім. В.О.Сухомлинського. Серія: Біологічні науки. – 2008. – Вип. 23, № 3. – С. 68-70. 19. Мойсієнко І.І., Черемних А.О. Природно-рекреаційна цінність регіонального ландшафтного парку “Кінбурнська коса” // Екологічний бюллетень. – 2009а, № 2. – С. 72-89. 20. Мойсієнко І.І., Черемних А.О. Список видів судинних рослин Покровської коси (РЛП “Кінбурнська коса”)) // Зб. наук. праць “Природничі науки”, вип. Метода, 2009б. – С. 11-15. 21. Мойсієнко І.І. Фітозабруднення неаборигенними організмами території Регіонального ландшафтного парку “Кінбурнська коса” // Науковий вісник Миколаївського державного університету ім. В.О. Сухомлинського. Серія: Біологічні науки. – 2009в. – Вип. 24, № 4 (1). – С. 155-158. 22. Мойсієнко І.І., Черемних А.О. Регіональний ландшафтний парк “Кінбурнська коса” в національній екомережі // Магістерські студії. – 2009. 23. Мойсієнко І.І. Просторово-екологічна диференціація лучної рослинності регіонального ландшафтного парку “Кінбурнська коса” // Регіональні проблеми України: географічний аналіз та пошук шляхів вирішення. Зб. наук. праць. – Херсон: ПП Вишемирський, 2011. – C 223-226. 24. Пачоский И.К. Описание растительности Херсонской губернии. Вып. 3. Плавни, пески, солончаки, сорные растения // Мат-лы по исследованию почв и грунтов Херсонской губернии. – Херсон, 1927. – 187 с. 25. Петрович З. О. Здобутки, проблеми і перспективи регіонального ландшафтного парку “Кінбурнська коса” // Розбудова екологічної мережі Українського Причорномор’я: стан та перспективи. – Миколаїв, 2003. – С. 51–58. 26. Проект організації території регіонального ландшафтного парку “Кінбурнська коса”, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів та об’єктів : Звіт за договором № 4-ПФ/04 від 42 01.11.04 / Півд. філія ін-ту екології Націон. еколог. центру України. Керівник теми: О.М. Деркач. – Миколаїв, 2004. – 99 с. 27. Тимошенко П.А. Флороценотичні комплекси Нижньодніпровських арен в умовах антропогенного впливу. – Автореф. дис. канд. біол. наук. – Київ, 2000. – 19 с. 28. Ткаченко В.С., Осичнюк В.В., Парахонська Н.О. Рослинність Кінбурнської коси та прогноз її змін у зв’язку з гідробудівництвом // Укр. ботан. журн. – 1980. – 37, № 4. – С. 70-75. 29. Ткаченко В.С., Уманець О.Ю. Фітоценотична характеристика Солоноозерної ділянки Чорноморського біосферного заповідника (Херсонська область, Україна) // Укр. ботан. журн. – 1993. – 50, № 2. – С. 14-23. 30. Уманець О.Ю. Еколого-ценотична характеритика флори піщаних масивів Лівобережжя Нижнього Дніпра та її генезис. – Автореф. дис. канд. біол. наук. – Київ, 1997. – 19 с. 31. Уманец О.Ю. История изучения природной растительности Низовий Левобережного Днепра // Укр. фітоцен. зб. Сер. А. Фітосоціологія. – 1999. – № 1-2 (12-13). – С. 210-218. 32. Уманец О.Ю., Селюнина З.В., Руденко А.Г. Оптимизация территориальной структуры природоохранных территорий Кинбурнского полуострова // Розбудова екологічної мережі Українського Причорноморя. Матеріали науково-практичної конференції. – Миколаїв: МДУ, 2003. – 87-90 с. 33. Ходосовцев О.Є. Лишайники причорноморських степів України. – К.: Фітосоціоцентр, 1999. – 236 с. 34. Черняков Д.А. Очерк истории Черноморского заповедника. – Херсон: ОАО “ХГТ”, 2007. – 64 с. 35. Яната М. Материалы к флоре Соленоозерной лесной дачи Днепровского уезда Таврической губернии // Зап. Крым. о-ва естествоиспытателей. – 1916. – 6. – С. 32-109. 43 НПП Білоозерський Згідно указу Президента України № 1048/2009 від 11 грудня 2009 р. “Про створення національного природного парку “Білоозерський”” НПП “Білоозерський” створено на території ПереяславХмельницького району Київської області та Канівського району Черкаської області на площі 7014,44 га. Територія належала Державній організації “Лісове господарство “Білоозерське””, яка підпорядкована Державному управлінню справами. Загальна площа ДО “ЛГ “Білоозерське”” становить 26428 га, із них: у Київській області – 16873 га, у Черкаській – 9547га. НПП “Білоозерський” знаходиться на лівій надзаплавній терасі Дніпра. За фізико-географічним районуванням (Екол. енциклопедія, 2006) територія належить до Лісостепової зони, ЛівобережноДніпровського лісостепового краю, Північнопридніпровської терасної низовинної області. За геоботанічним районуванням (Національний атлас, 2008) вона розташована Євразійські степовій області, Лісостеповій підобласті, Східноєвропейській лісостеповій провінції, Лівобережнодніпровському окрузі липово-дубових, грабово-дубових, соснових (на терасах) лісів, лук, галофільної та болотної рослинності. Середня температура січня –5,8-6,5°С, липня +19,2-20,1°С. Тривалість періоду з температурами понад +10°С становить 155-165 днів. Опадів випадає 500-600 мм, найбільше в червні-липні. Узимку висота снігового покриву в середньому становить 15–25 см, у окремі роки до 40–50 см, хоча бувають зими з нестійким сніговим покривом. Поверхня – горбиста рівнина із загальним нахилом до долини Дніпра, переважають дерново-прихованопідзолисті та дерново-слабкопідзолисті грунти. Історія створення парку почалася в 90-х роках ХХ ст., коли Т.Л. Андрієнко та М.Л. Клєстовим було запропоновано проект створення Національного природного парку “Переяславський” площею близько 24 тис га., але цей проект не був реалізований. Спеціальних ботанічних досліджень на території парку раніше не проводилося. Є лише фрагментарні дані про рослинний світ регіону, які знаходимо в узагальнюючих працях О.С. Роговича (1869), Й.К. Пачоського (1893), В.В. Монтрезора (1986-1891), Ю.Д. Клеопова (1926, 1990), М.В. Дубовика, М.М. Бортняка (1975, 1978), В.К. М’якушко (1972), В.І. Чопика із співавт. (1998). На території НПП “Білоозерський” переважає лісова рослинність. Більшу частину території (70%) займають соснові ліси, поширені по всій території. Наступні за площею (30%) – це дубові ліси, поширені на півночі та півдні парку. 44 В соснових лісах в трав’яному ярусі переважають конвалія звичайна (Convallaria majalis), вероніка лікарська (Veronica officinalis), орляк (Pteridium aquilinum), купина пахуча (Polygonatun odoratum), куничник наземний (Calamagrostis epigeios), костриця червона (Festuca rubra), мітлиця тонка (Agrostis capillaris). Високу постійність мають звіробій звичайний (Hypericum perforatum), смовдь гірська (Peucedanum oreoselinum), дзвоники круглолисті (Campanula rotundifolia), золотушник звичайний (Solidago virgaurea), молочай кипарисовидний (Euphorbia cyparissias), нечуйвітер зонтичний (Нieracium umbellatum) і суниці звичайні (Fragaria vesca). Часто трапляються й інколи з високим покриттям мохи – плевроцій Шребера (Pleurozium schreberi) та дикран зморшкуватий (Dicranum polysetum). Поодиноко трапляються рідкісні для Лісостепу бореальні види – брусниця (Vaccinium vitis-idaea), ортилія однобока (Orthilia secunda), плаун булавовидний (Lycopodium clavatum). На верхівках піщаних горбів і гряд є ділянки з домінуванням або співдомінуванням лишайників. На багатших грунтах в південній частині парку (кв. 132, 133, 138) поширеніі ліси дуба звичайного (Quercus robur). В їх підліску домінує ліщина (Corylus avellana) з домішкою бруслини бородавчастої (Euonymus verrucosa) та бузини чорної (Sambucus nigra). Трав’яний ярус складається із фіалки дивної (Viola mirabilis), чистецю лісового (Stachys sylvatica), вероніки дібровної (Veronica chamaedrys), вероніки лікарської (V. officinalis), костяниці (Rubus saxatilis), герані Роберта (Geranium robertianum). В північно-західній частині парку в кв. 31-33 є ділянки багатих грунтів, на який формуються ліси, деревостан яких сформований дубом звичайним (Quercus robur) з домішкою липи серцелистої (Tilia cordata), кленів польового (Acer campestre) і гостролистого (Acer plalanoides). В трав’яному ярусі як домінанти трапляються осока волосиста (Carex pilosa) і розрив-трава дрібноквіткова (Impatiens parviflora). Звичайними видами є купина багатоквіткова (Polygonatum multiflorum), копитняк європейський (Asarum europaeum), підмаренник запашний (Galium odoratum), фіалка запашна (Viola odorala). Навесні чисельними є кілька видів ефемероїдів. Це анемона жовтецева (Anemone ranunculoides), ряст ущільнений (Corydalis solida), зірочки жовті (Gagea lutea) та маленькі (Gagea minima), проліска дволиста (Scilla bifolia). Є в парку ділянки справжніх лук з домінуванням грястиці збірної (Dactylis glomerata), пирію повзучого (Elytrigia rеpens), костриці лучної (Festuca pratensis), тонконогу лучного (Poa pratensis). На сухих піщаних галявинах в ценозах переважають куничник наземний (Calamagrostis epigeios), келерія піскова (Koeleria sabuletorum). 45 З великих водойм тут представлене озеро Біле, оточене вербами, значна частина його заросла очеретом (Phragmites australis). Найбільш поширені водні ценози з домінуванням жабурника звичайного (Hydrocharis morsus-ranae), ряски малої (Lemna minor), їжачої голівки непомітної (Sparganium neglectum). До Зеленої книги України занесені такі виявлені в парку рослинні угруповання: формація глечиків жовтих (Nuphareеta luteae) – Біле озеро; формація латаття білого (Nymphaeeta albae) – Біле озеро; формація сальвінії плаваючої (Salvinieta natantis) – Біле озеро, заболочені місця в сосновому лісі. Територія парку була досліджена 2009-2010 р., за цей час нами зареєстровано близько 410 видів судинних рослин. На території НПП знайдено 7 видів судинних рослин з Червоної книги України, 1 вид з Червоного списку МСОП, 1 – з Європейського Червоного списку, 3 – з Додатку І Бернської конвенції: • астрагал шерстистоквітковий (Astragalus dasyanthus Pall.) (МСОП, ЄЧС, ЧКУ) – на остепненому схилі Канівського водосховища; • горицвіт весняний (Adonis vernalis L.) (ЧКУ) – на остепненому схилі Канівського водосховища; • жировик Льозеля (Liparis loeselii (L.) Rich.) (БЕРН, ЧКУ) – поодиноко на Білому озері; • ковила волосиста (Stipa capillata L.) (ЧКУ) – на узліссі дубового лісу в кв. 30, 31, трапляється окремими куртинами; • коручка чемерниковидна (Epipactis helleborine (L.) Crantz) (ЧКУ) – в парку поодиноко зростає майже на всій території, чисельні популяції є в дубовому лісі в кв. 31; • півники сибірські (Iris sibirica L.) (ЧКУ) – зростає у складі чагарникових угрупувань у кв. 22, популяція нечисленна (куртина близько 2 м. кв.); • сальвінія плаваюча (Salvinia natans (L.) All.) (БЕРН, ЧКУ) – озеро Біле та на заболоченому зниженні у сосновому лісі; • сон лучний (Pulsatilla pratensis (L.) Mill. s.l.; P. nigricans Stoerck) (ЧКУ) – в соснових лісах на півночі парку; • юринея волошковидна (Jurinea cyanoides (L.) Rchb.) (БЕРН) – на сухих піщаних ділянках. На Канівському водосховищі, поруч з територією парку відмічений водяний горіх плаваючий (Trapa natans L.), занесений до Червоної книги України і Додатку І Бернської конвенції. Функціональне зонування території парку ще не розроблене. На території природоохоронного об’єкту існує декілька перспективних 46 ділянок (кварталів), які слід включити до заповідної зони. Перш за все це Біле озеро, дубовий ліс в північно-західній частині НПП, степовий схил Канівського водосховища. До складу НПП “Білоозерський” доцільно включити також цінні у флористичному та історичному відношенні природні ділянки, яким ще не надано статус природоохоронних, а також територіально близькі об’єкти природно-заповідного фонду, які є на території ПереяславХмельницького району. Зокрема, це заповідне урочище “Студениківські дубові насадження”, ботанічний заказник місцевого значення “Діброва”, урочище Куряче Горло та Змієві вали із степовою рослинністю. Список літератури 1. Бортняк М.М. Матеріали до флори Київської області // Укр. ботан. журн. – 1975. – 32, № 4. – С. 445–448. 2. Бортняк М.М. Нові знахідки флори Київщини // Укр. ботан. журн. – 1978. – 35, № 4. – С. 356–361. 3. Геоботанічне районування Української РСР. – К.: Наук. думка, 1977. – 303с. 4. Дідух Я.П., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Геоботанічне районування України та суміжних територій // Укр. ботан. журн. – 2003. – 60, № 1. – С. 6–17. 5. Клеопов Ю.Д. Анализ флоры широколиственных лесов европейской части СССР. – К.: Наук. думка, 1990. – 352 с. 6. Клеопов Ю.Д., Дубовик М.В. Ботанічна екскурсія до колишнього Переяславського повіту Полтавщини // Укр. ботан. журн. – 1926. – № 3. – С. 44–45. 7. Краснов А.Н. Материалы для флоры Полтавской губернии. – Харьков, 1891. – 116 с. 8. Монтрезор В.В. Обозрение растений, входящих в состав флоры губерний Киевского учебного округа: Киевской, Подольской, Волынской, Черниговской и Полтавской // Записки Киев. общ-ва естесвоисп. – 1898– 91. – 508 с. 9. М’якушко В.К. Соснові ліси лівобережної частини Лісостепу України // Укр. ботан. журн. – 1972. – 29, № 4. – С. 492–499. 10. Пачоский И.К. Очерк флоры окрестностей г. Переяславля Полтавский губернии // Зап. Киев. общ-ва естесвоисп. – 1893. – Вып. 1. С. 63–141. 11. Рогович А.С. Обозрение семенных и высших споровых растений, входящих в состав флоры губерний Киевского учебного округа: Волынской, Подольской, Киевской, Черниговской и Полтавской. – Киев, 1869. – 308 с. 47 12. Федорончук М.М., Андрієнко Т.Л., Протопопова В.В, Шевера М.В. Про необхідність створення “НПП Переяславський”, як складової екологічної мережі України. Мат-ли Третьої Міжнар. конф. “Молодь у вирішені регіональних та транскордонних проблем екологічної безпеки. Перспективи формування Пан’європейської Екологічної мережі” (м. Чернівці, 21–22 квітня, 2004 р.). – Чернівці: Зелена Буковина, 2004. – С. 99–105. 13. Федорончук М.М., Шевера М.В. Національний природний парк “Переяславський” повинен таки бути створений // Жива Україна. – 2005. – № 15–16. – С. 9–12. 14. Физико-географическое районирование Украинской ССР / Ред. Попов В.П, Маринич А.М., Ланько А.И. – Киев: Изд-во Киев. ун-та, 1968. – 682с. 15. Чопик В.І., Бортняк М.М., Войтюк Ю.О. та ін. Конспект флори Середнього Придніпров’я. Судинні рослини. – Київ: Фітосоціоцентр, 1998. – 140 с. 48 НПП Бузький Гард Національний природний парк “Бузький Гард” створений Указом Президента України від 30.04.2009 № 279/2009 “Про створення національного природного парку “Бузький Гард””. Територія парку знаходиться в Арбузинському, Братському, Вознесенському, Доманівському та Первомайському районах Миколаївської області. Парк розташований в долині р. Південний Буг від м. Первомайськ до смт Олександрівка Вознесенського району, а також в долині р. Велика Корабельна від с. Благодатне до с. Семенівка Арбузинського району (основна частина) та р. Мертвовод від с. Петропавлівка Братського району до с. Актове Вознесенського району, включаючи долину р. Арбузинка від с. Трикрати до с. Актове (відокремлена ділянка). Загальна площа території парку становить 6138,13 га, в тому числі 2650,85 га земель, що надаються парку у постійне користування, і 3487,28 гектара земель, що включаються до його складу без вилучення у власників земельних ділянок та землекористувачів. Процес створення заповідного об’єкту національного рівня в долині Південного Бугу тривав понад 20 років і починався як альтернатива затопленню цих земель водосховищами Південноукраїнського енергокомплексу. За цей час тут було створено низку об’єктів ПЗФ місцевого значення: іхтіологічний заказник “Південнобузький”, ботанічна пам'ятка природи “Гирло річки Бакшала”, геологічна пам'ятка природи “Протичанська скеля”, геологічна пам'ятка природи “Турецький стіл”, заповідне урочище “Лабіринт”, заповідне урочище “Василева пасіка”, заповідне урочище “Лівобережжя”, заповідне урочище “Літній хутір Скаржинського”. У 1994 році було створено регіональний ландшафтний парк “Гранітностепове Побужжя”, на основі якого у 2009 році і був створений НПП “Бузький Гард”. При цьому до складу парку не були включені Кодимська ділянка, Прибузьке (Бакшалинське) водосховище та землі м. Южноукраїнська. За фізико-географічним районуванням України (Екологічна енциклопедія, 2006) територія парку знаходиться в Степовій зоні, Північно-Степовій підзоні, Дністровсько-Дніпровському краї, Південноподільській схилово-височинній області і Південнопридніпровській схилово-височинній області. За геоботанічним районуванням України (Національний атлас України, 2008) територія належить до Степової області, ДністровськоБузького округу різнотравно-злакових степів та байрачних лісів і 49 Бузько-Дніпровського (Криворізького) округу різнотравно-злакових степів, байрачних лісів та рослинності гранітних відслонень. Основною грунтотвірною породою на території НПП є леси. З півночі на південь вони вкривають увесь простір міжріччя. На схилах долини р. Південний Буг та його приток, по балках, в місцях, де спостерігаються відслонення гранітів та гнейсів, утворюється елювій магматичних порід. Майже на всій території парку леси підстелені червоно-бурими глинами. Це зумовлює утворення чорноземів різного ступеню засоленості. Мало розвиненi заплави р. Південний Буг та його приток вкриті алювіальними відкладами. Останні представлені жовтувато-бурими або сірувато-жовтими карбонатними суглинками та супісками. На вододільних рівнинних ділянках панують глибокі чорноземи, що сформувалися на лесах і лесоподібних суглинках антропогену. На шлейфах схилів у балках на делювіальних лесових породах утворились намиті чорноземи та лучно-чорноземні грунти, розміщені в комплексi з виходами кpисталiчних порiд. На терасах зустрiчаються невеликi дiлянки супiщаних чорноземiв, які розвинулись на легких грунтоутворюючих породах. По заплавах рiчок, утворилися лучні, лучно-болотні та болотні грунти, а в місцях близького залягання сильномінералізованих вод – солончаки (Літопис..., 1989). До парку входить ділянка річки Південний Буг протяжністю біля 44 км. Крім цього, до нього входять, нижні ділянки приток першого порядку: лівих – рр. Сухий Ташлик, Мигійський Ташлик, Велика Корабельна, Мертвовод (з правою притокою р. Арбузинка), правої – р. Бакшала. Також треба відзначити великі балки з постійними водотоками. На лівому березі це Циганова, Дідова, Попова, Мимрикова, Батрацька, на правому – Дубова та Романова. В межах Трикратської ділянки головною є р. Мертвовод (ліва притока Південного Бугу) та її права притока р. Арбузинка. Внесок у вивчення рослинного світу території, на якій створено НПП “Бузький гард”, зробили І.К. Пачоський (1915, 1917), М.В. Клоков (1950, 1953), Ф.О. Гринь (1950), В.І. Собко (1972, 1993), В.В. Осичнюк (1973), Л.І. Крицька (1996, 2010), В.В. Протопопова (1996), В.В. Новосад (1996, 2010), О.М. Деркач (1990, 1994), В.А. Соломаха (2006), І.І. Мойсієнко (2006), О.Ф. Щербакова (2005, 2010), І.А. Тимченко (2003), В.М. Мінарченко (2003), Л.Я. Партика (2006), В.М. Вірченко (2006), С.О. Нипорко (2006), Б.О. Барановський (2005), І.М. Лоза (2005), С.Я. Кондратюк (2003), І.А. Коротченко (2006), Ю.І. Острівна (2006), Г.Т. Гревцова (2003, 2007), Г.В. Драбинюк (2003, 2006, 2007, 2011), Т.І. Михайлюк (2003, 2005), Т.М. Дарієнко (2003), Е.Н.Демченко (2003), Т.В.Фіцайло (2007) та деякі інші ботаніки. На цій 50 території описано низку ендемічних видів. У 1880 р. О.А. Андржієвським була описана гвоздика бузька (Dianthus hypanicus Andrz.). Пізніше з цієї ж території описані смілка бузька (Silene hypanica Klokov) М.В. Клоковим у 1949 р. та мерингія бузька (Moehringia hypanica Grynj et Klokov) Ф.О. Гринем і М.В. Клоковим у 1950 р. Сільськогосподарські землі в парку займають площу 2465 га, із них рілля – 320 га, сіножаті – 0,8 га, пасовища – 2091 га, під господарськими шляхами – 54 га. Земель, вкритих лісовою рослинністю – 1894 га, чагарниковою – 143 га, під полезахисними смугами – 35,5 га. Землі без рослинного покриву займають 792 га, із них кам’янистих місць – 700 га, ярів – 49 га, інших – 43 га. Природні водотоки (річки, струмки) займають площу 609 га, ставки 33 га, а площа відкритих заболочених земель – 33 га. На території парку природна лісова рослинність фрагментарна і представлена дубовими (з Quercus robur) байрачними лісами, що збереглися на схилах річкових долин та балок, і заплавними лісами з переважанням тополь бiлої (Populus alba) і чорної (Populus nigra), вільхи чорної (Alnus glutinosa), верб ламкої (Salix fragilis) і білої (S. alba) у заплавах та днищах балок. У наскельних дібровах переважають дуб звичайний (Quercus robur), берест (Ulmus minor), липа серцелиста (Tilia cordata), ясен звичайний (Fraxinus excelsior), груша звичайна (Pyrus communis), клени татарський (Acer tataricum) i польовий (A. campestre), а серед чагарників – свидина кров’яна (Swida sanguinea), скумпiя (Cotinus coggygria), глiд оманливий (Crataegus fallacina), бруслини бородавчаста (Euonymus verrucosa) та європейська (E. europaea). Звичайними видами дерев є груша звичайна (Pyrus comunis), яблуня лісова (Malus sylvestris). В трав’яному ярусі зростають кропива дводомна (Urtica dioica), підмаренник чіпкий (Galium aparine), чистотіл великий (Chelidonium major), гравілат міський (Geum urbanum). Частина дубових лісів є лісовими культурами. Деякі з них мають значний вік. Зокрема, в долині р. Арбузинка біля с. Трикрати розташоване урочище "Лабіринт", яке являє собою штучну ясенову діброву, основна частина якої (147 га) насаджена в 1825 році. Крім природних лісів і культур аборигенних видів, досить поширені культури інтродукованих дерев і кущів – робінії звичайної (Robinia pseudoacacia), гледичії колючої (Gleditsia triacanthos), бузини червоної (Sambucus racemosa), аличі (Prunus divaricata), вишні звичайної (Cerasus vulgaris), ялівцю звичайного (Juniperus communis), бузку звичайного (Syringa vulgaris), карагани дерев'янистої (Caragana arborescens), жимолості татарської (Lonicera tatarica) та ін. (Проект…, 2003). 51 Помітну роль у формуванні рослинного покриву території відіграє чагарниковий тип рослинності. На території представлені чагарникові угруповання з домінуванням глоду озброєного (Crataegus praearmata), терену степового (Prunus stepposa), таволги зарубчастої (Spireaeta crenatae) (Костылев, Ткаченко, 1989). Типовими домінантами степових угруповань є ковила волосиста (Stipa capillata), ковила Лессінга (Stipa lessingiana), костриця валіська (Festuca valesiaca), бородач звичайний (Botriochloa ishaemum), келерія гребінчаста (Koeleria cristata), кринітарія волохата (Galatella villosa). Часто трапляються горошок тонколистий (Vicia tenuifolia), зіновать австрійська (Chamaecytisus ruthenicus), люцерна румунська (Medicago romanica), перстач пісковий (Potentilla incana), підмаренник справжній (Galium verum), полин Маршаллів (Artemisia marschalliana), тонконіг вузьколистий (Poa angustifolia), шавлії дібровна (Salvia nemorosa) та поникла (S. nutans). Враховуючи розчленування рельефу та різноманіття екотопів, ділянки із степовою рослінністю мають невелику площу. На кам’янистих степових ділянках характерними є тонконіг бульбистий (Poa bulbosa), келерія гребінчаста (Koeleria cristata), дрік красильний (Genista tinctoria), жабриця Палласа (Seseli pallasii), нечуйвітер волохатенький (Pilosella officinarum), маренка румелійська (Asperula rumelica), цибуля подільська (Allium podolicum), дивина фіолетова (Verbascum phoeniceum), самосил білоповстистий (Teucrium polium) та ін. На відслоненнях зустрічаються авринія скельна (Aurinia saxatilis), бурачок муровий (Alyssum murale), кизильник чорноплодий (Cotoneaster melanocarpus), молодило руське (Sempervivum ruthenicum), очиток їдкий (Sedum acre), щавель пучколопатевий (Rumex fascilobus), деревій блідожовтий (Achillea ochroleuca), чебрець двовидний (Thymus dimorphus). На окремих ділянках трапляються куртини гвоздики бузької (Dianthus hypanicus), чистець вузьколистий (Stachis angustifolia), мерингія бузька (Moehringia hypanica), сон лучний (Pulsatila pratensis), мигдаль низький (Amygdalus nana) та низка інших видів, значна частина яких є рідкісними. В нижніх та середніх частинах схилів, здебільшого північних експозицій, поширені лучно-степові угруповання з домінуванням кореневищних злаків – тонконогу вузьколистого (Poa angustifolia) та пирію повзучого (Elytrigia repens). Трапляються чагарникові степи з домінуванням мигдалю степового (Amygdalus nana), карагани кущової (Caragana frutex), таволги зарубчастої (Spiraea crenata). Серед водних угруповань долини р. Південний Буг переважають угруповання з домінуванням рдесника вузлуватого (Potamogeton 52 nodosus), водопериці колосистої (Myriophyllum spicatum), валіснерії спіральної (Vallisneria spiralis), куширу темно-зеленого (Ceratophyllum demersum) та глечиків жовтих (Nuphar lutea). Трапляються лучні ділянки з домінуванням тонконогу лучного (Poa pratensis), а у вологіших місцях ценози бульбокомишу морського (Bolbochoenus maritimus), лепешняку великого (Glyceria maxima), мiтлицi повзучої (Agrostis stolonifera), осоки гострої (Carex acuta), осоки побережної (Carex riparia), очерету південного (Pharagmites australis), очеретянки звичайної (Phalaroides arundinacea) (Костюшин та ін., 2007). Типовими видами заплавних угруповань є вербозілля лучне (Lysimachia nummularia), череда трироздільна (Bidens tripartita), живокіст лікарський (Symphytum officinale), жовтець повзучий (Ranunculus repens), шоломниця звичайна (Scutellaria galericulata), подорожник середній (Plantago media), розхідник звичайний (Glechoma hederacea), вех широколистий (Sium latifolium), ожина сиза (Rubus caesius), півники болотні (Iris pseudoacorus), кропива дводомна (Urtica dioica), алтея лікарська (Althaea officinalis), борщівник сибірський (Heracleum sibiricum), герань лучна (Geranium pratense), пирій повзучий (Elytrigia repens), лисохвіст лучний (Alopecurus pratensis), плетуха звичайна (Calystegia sepium), гірчак земноводний (форма наземна) (Polygonum amphibium), нетреба звичайна (Xanthium strumarium). У рослинності національного парку представлено 11 рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України: угруповання звичайнодубових лісів скумпієвих (Querceta (roboris) cotinosa (coggygriae)); угруповання формації ковили гранітної (Stipeta graniticolae); угруповання формації ковили вузьколистої (Stipeta tirsae); угруповання формації ковили найкрасивішої (Stipeta pulcherrimae); угруповання формації ковили пірчастої (Stipeta pennatae); угруповання формації ковили пухнатолистої (Stipeta dasyphyllae); угруповання формації ковили української (Stipeta ucrainicae); угруповання формації мигдалю низького (Amygdaleta nanae); угруповання формації ковили волосистої (Stipeta capillatae); угруповання формації ковили Лессінга (Stipeta lessingianae); угруповання формації глечиків жовтих (Nuphareta luteae). Базовий список судинних рослин парку був складений на основі звітів про дослідження даної території, пов'язаних з екологічною експертизою, яку проходив проект розширення Південноукраїнського енергетичного комплексу 1988-89 рр. та проекту створення РЛП “Гранітно-степове Побужжя” (1991-1994). В подальшому список 53 доповнювався в результаті інвентаризаційних досліджень науковців парку та фахівців інших установ. Флора нижчих рослин вивчена недостатньо, а видовий склад грибів дотепер не визначений. Орієнтовний розподіл видів за систематичними групамами: покритонасінні – 865, голонасінні – 2, папоротеподібні – 10, мохоподібні – 76, лишайники – 46, водорості – 141. Характерною є наявність ендемічних видів гранітних відслонень: смілки бузької (Silene hypanica Klokov), гвоздики бузької (Dianthus hypanicus Andrz.), вишні Клокова (Cerasus klokovii Sobko), очитка Борисової (Sedum borissovae Balk.), жабриці Палласа (Seseli pallasii Besser), мерінгії бузької (Moehringia hypanica Grynj et Klokov), громовика гранітного (Onosma graniticola Klokov) та інших (Андриенко и др., 1985). Мiсцезнаходження голокучника дубового (Gymnocarpium dryopteris (L.) Newman), фегоптериса з’єднуючого (Phegopteris connectilis (Michx.) Watt) та рідкісного гібридного виду аспленію (Asplenium x alternifolium Wulfen) вiддаленi вiд основної частини ареалу на значну вiдстань і їх присутність є рідкісним для степової зони явищем (Деркач, 1990, Соломаха та ін., 2006). Значний науковий iнтерес мають види з розiрваними ареалами, якi виявляють зв’язки з Середземномор’ям – чистець вузьколистий (Stachys angustifolia M.Bieb.), рутвиця смердюча (Thalictrum foetidum L.), деревiй блiдожовтий (Achillea ochroleuca Ehrh.), деревій тонколистий (A. leptophylla M. Bieb.), гімносперміум одеський (Gymnospermium odessanum (DC.) Takht.), талабан раннiй (Thlaspi praecox Wulf). Бріофлора парку на сьогодні вивчена недостатньо, проте, серед мохоподібних були відмічені ксерофільні та гідрофільні раритетні види: Oxymitra incrassata (Brot.) Sérgio et Sim-Sim, Mannia fragrans (Balbis) Frye et Clark, Entosthodon hungaricus (Boros) Loeske, E. facicularis (Hedw.) C.Müll, Cinclidotus fontinaloides (Hedw.) P.Beauv., Fissidens crassipes Wils. ex B.S.G. та ін. Останні два тяжіють до вологих та мокрих місцезростань, інші – до степових ценозів (Партика та ін., 2006). Із видів судинних рослин, занесених до третього видання Червоної книги України, відмічено 34 види: • астрагал одеський (Astragalus odessanus Besser) – дуже рідко на гранітних відслоненнях в долині Південного Бугу (Щербакова та ін., 2010); • астрагал понтійський (Astragalus ponticus Pall.) – відома одна популяція на кам’янисто-щебнистих схилах правого берега р. Південний Буг між сс. Богданівка та Виноградний Сад Доманівського р-ну (Щербакова та ін., 2010); • астрагал шерстистоквітковий (Astragalus dasyanthus Pall.) – спорадично у верхній частині схилів північно-східної, східної і 54 • ковила Лессінга (Stipa lessingiana Trin. et Rupr.) – звичайний вид степових угруповань, місцями домінує; • ковила найкрасивіша (Stipa pulcherrima K.Koch) – на степових та кам’янистих ділянках; • ковила пірчаста (Stipa pennata L.) – на схилах із виходами граніту; • ковила пухнатолиста (S. dasyphylla (Czerrn. ex Lindem.) Trautv.) – на степових схилах, рідко; • ковила українська (S. ucrainica P. Smirn.) – на сухих степових схилах; • ковила шорстка (S. asperella Klokov) – на кам’янистих степових схилах в долині р. Південний Буг між сс. Мигія та Куріпчине на лівому березі, між сс. Грушівка та Іванівка на правому березі (Первомайський р-н) та в околицях с. Богданівка Доманівського р-ну (Деркач, 1990); • мерінгія бузька (Moehringia hypanica Grynj et Klokov) – на гранітних відслоненнях у тріщинах скель в околицях с. Богданівка та в долині р. Мертвовод між с. Петропавлівка та с. Актове у складі петрофітних угруповань (Соломаха та ін., 2006); • пирій ковилолистий (Elytrigia stipifolia (Czern. ex Nevski) Nevski) – був виявлений на степовій ділянці в околицях с. Актове; • півники понтичні (Iris pontica Zapał.) – спорадично на степових ділянках, трав’янистих та кам’янистих схилах; • рутвиця смердюча (Thalictrum foetidum L.) – на степових схилах та гранітних відслоненнях в околицях с. Богданівка; • рябчик руський (Fritillaria ruthenica Wikstr.) – в чагарникових заростях в нижній третині глибоких балок та рідше в затінку на скелястих гранітних відслоненнях; • рястка Буше (Ornithogalum boucheanum (Kunth) Asch.) – спорадично по балках, берегах річок серед чагарників та на узліссях; • смілка бузька (Silene hypanica Klokov) – на гранітних відслоненнях неподалік с. Куріпчине, в околицях с. Семенівка та на правому березі р. Південний Буг між сс. Богданівка і Виноградний Сад; • смілка Ситника (Silene synikii Krytzka, Novosad et Protopopova) – спорадично на гранітних відслоненнях в околицях сіл Костянтинівка, Богданівка, Куріпчине, Актове (Новосад та ін., 1996); • сон лучний (Pulsatilla pratensis (L.) Mill. s.l.) – часто на степових схилах; південної експозицій, переважно на правому березі Південного Бугу, виступає асектатором ковилово-різнотравних угруповань зі значною участю Adonis vernalis та Pulsatilla pratensis (Мінарченко та ін., 2003); • бурачок савранський (Alyssum savranicum Andrz. ex Besser) – відома одна популяція на піщаному терасовому схилі лівого берега р.Південний Буг між сс. Бузьке Арбузинського р-ну та Олександрівка Вознесенського р-ну (Щербакова та ін., 2010); • вишня Клокова (Cerasus klokovii Sobko) на гранітних відслоненнях в чагарникових заростях в долині р. Південний Буг; • гвоздика бузька (Dianthus hypanicus Andrz.) – на гранітних відслоненнях у тріщинах та заглибинах, виповнених дрібноземом (Соломаха та ін., 2006); • гімносперміум одеський (Gymnospermium odessanum (DC.) Takht.) – в чагарникових заростях по правому берегу річки Південний Буг та на о. Великий неподалік с. Богданівка Доманівського р-ну, • горицвіт весняний (Adonis vernalis L.) – масово на верхніх терасах, слабопорушених степових та лучно-степових ділянках вздовж р. Південний Буг та його приток, часто в розріджених чагарникових заростях, виступає асектатором типчаковоковилових та ковилових угруповань (Мінарченко та ін., 2003); • горицвіт волзький (Adonis wolgensis Steven) – спорадично на степових ділянках та кам’янисто-щебнистих схилах; • громовик гранітний (Onosma graniticola Klokov) – на кам’янистих степових схилах в околицях сc. Бузьке та Богданівка; • дельфіній Сергія (Delphinium sergii Wissjul.) – єдине місцезнаходження в південній частині урочища Василева пасіка поблизу с. Трикрати у штучній діброві (Барановський, Лоза, 2005); • ковила відокремлена (Stipa disjuncta Klokov) – на степових схилах в околицях сс. Грушівка та Куріпчине Первомайського р-ну у складі чагарникових та різнотравно-злакових угруповань (Деркач, 1990); • ковила волосиста (Stipa capillata L.) – здебільшого на пологих схилах, звичайний вид степових угруповань, часто домінує; • ковила вузьколиста (Stipa tirsa Stev.) – рідко на схилах північних експозицій у складі лучностепових угруповань; • ковила гранітна (Stipa graniticola Klokov) – на кам’янистих степових схилах в околицях с. Богданівка та між сс. Мигія і Семенівка; 55 56 • тюльпан бузький (Tulipa hypanica Klokov et Zoz.) – на схилах у складі степових ценозів та петрофітних угруповань; • тюльпан дібровний (Tulipa quercetorum Klokov et Zoz.) – рідко по балках; • чистець вузьколистий (Stachys angustifolia M. Bieb) – на кам’янисто-щебнистих схилах та відслоненнях на лівому березі р. Південний Буг в околицях с. Бузьке (Щербакова, 2005), правому березі р. Південний Буг між селами Богданівка та Виноградний сад, на правому березі р. Мертвовод між с. Петропавлівка та с. Актове; • шафран сітчастий (Crocus reticulatus Steven ex Adams) – часто на степових ділянках. До Додатку І Бернської конвенції включено 2 види: гвоздика бузька (Dianthus hypanicus) та мерінгія бузька (Moehringia hypanica). Шість видів рослин занесені до Європейського Червоного списку: астрагал шерстистоквітковий (Astragalus dasyanthus), бурачок савранський (Alyssum savranicum), гвоздика бузька (Dianthus hypanicus), громовик гранітний (Onosma graniticola), пирій ковилолистий (Elytrigia stipifolia), смілка бузька (Silene hypanica). Згідно проекту організації території, який станом на липень 2012 р. знаходиться на стадії затвердження, для території НПП було запропоноване зонування, згідно якого заповідна зона займає 289 га, зона регульованої рекреації – 4618 га, зона стаціонарної рекреації – 93 га, господарська зона – 1138 га. В межах зони регульованої рекреації на землях, що не перебувають в постійному користуванні парку, виділено п’ять ділянок з особливо цінними природними комплексами загальною площею 142 га, для яких встановлено посилений режим. До господарської зони віднесені всі орні землі на території парку, пасовища, наближені до населених пунктів та біотично малоцінні монокультурні лісові масиви. Список літератури 1. Андриенко Т.Л., Блюм О.Б., Вассер С.П. и др. Природа Украинской СССР. Растительный мир.– К.: Наук.думка, 1985. – С. 36-37. 2. Барановський Б.О., Лоза І.М.. Delphinium Sergii Wissjul. (Ranunculaceae) – новий вид для Правобережної України // Укр. бот. журн. – 2005. – 62, № 6. – С. 833-836. 3. Гревцова Г.Т. Кизильники гранітно-степового Побужжя // Збірник наукових праць Полтавського пед. ун-ту. – 2003. – Вип.4 (31). – С. 54-61. 4. Гринь Ф.О., Клоков М.В. Новий вид мерингії з гранітів р. Південного Бугу // Бот. журн. АН УРСР. – 1950. – 7, № 4 – С. 55-60. 57 5. Деркач О.М. Доповнення до флори Правобережного степу України // Укр. бот. журн. – 1990. – 47, № 6. – С. 84-85. 6. Деркач О., Таращук С., Холипенко В. Наукове обгрунтування необхідності створення регіонального ландшафтного парку “Гранітностепове Побужжя” // Оптимізація природно-заповідного фонду України. Вип.1 – К.: Інст. зоол. НАН України, 1994. – с. 80-87. 7. Драбинюк Г.В., Артамонов В.А., Андрусенко А.М. Біологічне та ландшафтне різноманіття національного природного парку “Бузький Гард”. // Природно-ресурсний потенціал збалансованого (сталого) розвитку України: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. – К.: Центр екологічної освіти та інформації, 2011. – т.1. – с.125-128. 8. Драбинюк Г.В., Гревцова Г.Т. Вивчення природних популяцій кизильників на Миколаївщині // Наукові записки. Тернопільський педуніверситет імені Володимира Гнатюка. – 2007. – 3 (33). – С.107-109. 9. Клоков М.В. Новые виды рода Onosma L. // Ботанические материалы гербаия Бтанчекого института им. В.Л.Комарова АН СССР. – М.-Л., 1953. – Т. XV. – С. 229, 246-247. 10. Костюшин В., Куземко А., Онищенко В. та ін. Південно- Бузький меридіональний екологічний коридор: стислий огляд біорізноманіття та найцінніші території. – Київ: Чорноморська програма Ветландс Інтернешнл, 2007. – 92 с. 11. Костылев А.В., Ткаченко В.С. Кустарниковая растительность северо-западного Причерноморья // Ботан. журн. – 1989. – 74, № 2. – С. 239-246. 12. Крицкая Л.И., Новосад В.В. Флорсозологические особенности степных флор региона Западного Причерноморья в связи с вопросами оптимизации его природно-заповедной сети // Вісник Нац. наук.-природн. муз. – 2001. – С.147-188. 13. Літопис природи регіонального ландшафтного парку “Гранітностепове Побужжя”. Т. 1. – Мигія, 1998. – 79 с. 14. Мінарченко В.М., Тимченко І.А., Драбинюк Г.В.. Моніторинг популяцій Adonis vernalis L. i Astragalus dasyanthus Pall. в регіональному ландшафтному парку “Гранітно-степове Побужжя” // Укр. ботан. журн. – 2003. – 60, № 6. – C. 679-690. 15. Михайлюк Т.И., Дариенко Т.М., Демченко Э.Н. Водоросли гранитных обнажений регионального ландшафтного парка "Гранитностепное Побужье" (Николаевская обл., Украина) // Новости систематики низших растений. – 2003. – 37. – С. 53-71. 16. Михайлюк Т.И. 2005. Наземные литофильные водоросли "Бугского каньона" (Николаевская обл., Украина) // III Междунар. конф. "Актуальные проблемы современной альгологии" (Харьков, 20-23 апреля 2005 г.). – Харьков, 2006. – С. 103-104. 17. Нипорко С.О. 2006. Мохоподібні пробних ділянок гранітних відслонень каньйону р. Південний Буг. // Мат. Міжнар. конф. молодих 58 учених-ботаніків "Актуальні проблеми ботаніки, екології та біотехнології" (27-30 вересня 2006 р., м. Київ). – Київ: Фітосоціоцентр, 2006. – С. 21-22. 18. Новосад В.В., Крицкая Л.И., Протопопова В.В. Новий для науки ендемічний вид Гранітно-степового Побужжя смілка Ситника (Silene sytnikii Krytzka, Novosad et Protopopova), його таксономічні, екологоценотичні, хорологічні, генезисні та созологічні особливості // Укр. бот. журн. – 1996. – 53, № 5. – С. 578-585. 19. Осичнюк В.В. Рослинність відслонень кристалічних порід // Рослинність УРСР. Степи, кам’янисті відслонення, піски. – К., 1973. – С. 380, 383-388. 20. Остривная Ю.И., Коротченко И.А. Градиентный анализ экологических условий степной растительности РЛП Гранитно-степное Побужье (Николаевская обл., Украина) // Роль особо охраняемых природ. территорий в сохранении биоразнообразия: Мат-лы междунар. заповедника науч.-практ. конф. посвящ. 10-летию Гос. природ. “Ростовский”, 26-28 апреля 2006 г., пос. Орловский, Ростовская обл. – Ростов-на Дону: изд-во Рост. ун-та, 2006. – С.131-135. 21. Партика Л.Я., Вірченко В.М., Нипорко С.О. 2006. До бріофлори регіонального ландшафтного парку “Гранітно-степове Побужжя” // Чорномор. ботан. журн. – 2006. – 2, № 1. – С. 116-122. 22. Пачоский И.К. Описание растительности Херсонской губернии. Т.1. Леса. – Херсон: Паровая типо-литография С.Н. Ольховикова и С.А. Ходушина, 1915. – 203 с. 23. Пачоский И.К. Описание растительности Херсонской губернии. Т.2. Степи. – Херсон: Паровая типо-литография С.Н. Ольховикова и С.А. Ходушина, 1917. – 366 с. 24. Проект створення об’єкту природно-заповідного фонду місцевого значення “Актове”. – Миколаїв: Спеціалізований центр проблем екології і ресурсозбереження “Сирена-плюс”, 1998. – 71 с. (рукопис). 25. Собко В.Г. Ендемічні та реліктові елементи флори гранітних відслонень Придніпровської височини // Укр. бот. журн. – 1972. – 29, № 5. – C. 624-630. 26. Собко В.Г. Стежинами Червоної книги. – К.: Урожай, 1993. – 176 с. 27. Соломаха В.А., Драбинюк Г.В., Вініченко Т.С., Мойсієнко І.І., Деркач О.М. Адаптивні особливості південнобузьких ендемів Dianthus hypanicus Andrz. та Moehringia hypanica Grynj et Klok. // Укр. фітоцен. зб. – Сер. С. – 2006. – Вип. 24. – С. 70-86. 28. Соломаха В.А., Соломаха Т.Д., Драбинюк Г.В., Мойсієнко І.І.. Знахідка Asplenium x alternifolium Wulfen у степовій зоні України // Укр. бот. журн. – 2006. – 63, № 9. – C. 515-517. 29. Фіцайло Т.В. Синфітоіндикаційна характеристика чагарникової рослинності класу Rhamno-Prunetea Rivas Godey et Carb. 1961 України // Укр. ботан. журн. – 2007. – 64, № 1. – С. 88-98. 59 30. Щербакова О.Ф. Особливості популяційної структури чистецю вузьколистого Stachys angustifolia M. Bieb в Гранітно-Степовому Побужжі та проблеми його охорони // Актуальні проблеми ботаніки та екології. Збірн. наук. праць. – 2005. – Вип. 1. – С. 96-104. 31. Щербакова О.Ф., Новосад В.В., Крицька Л.І. Раритетний флорофонд Кодимо-Єланецького Побужжя (ЧКУ, 2009): популяційні та флоросозологічні аспекти. Рослинний світ у Червоній книзі України: впровадження Глобальної стратегії збереження рослин. Мат-ли міжнар. конф. (11-15 жовтня 2010 р., м.Київ). – Київ: Альтерпрес, 2010. – С. 210-214. 32. Mikhailyuk T.I., Demchenko E.M., Kondratyuk S.Ya. Algae of granitе outcrops from the left bank of Pivdennyi Bug river (Ukraine) // Biologia. – Bratislava, 2003. – 58 (4). – P. 589-601. 60 НПП Великий Луг Парк створений згідно з Указом Президента України від 10.02.2006 р. (№ 121/2006). Розташований на території Василівського району Запорізької обл. Площа парку становить 16756 га, в тому числі 9324 га земель, що надаються йому в постійне користування, та 7432 га земель, що включаються до його складу без вилучення у землекористувача (Василівська РДА, водний фонд). Парк підпорядкований Мінприроди. Адміністративно парк поділений на три природоохоронних науково-дослідних відділення (ПОНДВ): “Білозірка” (842 га), “Панай” (7962 га), “Скельки” (7953 га). Згідно з фізико-географічним районуванням (Екологічна енциклопедія, 2006) територія НПП “Великий Луг” переважно знаходиться у Кінсько-Ялинській низовинній області ЛівобережноДніпровсько-Приазовсьської північностепової провінції. ПНДВ “Білозірка” знаходиться у Дніпровсько-Молочанській низовинній області Причорноморської середньостепової провінції. Згідно геоботанічного районування (Національний атлас України, 2008) парк розташований у Павлоградському (Самарському) геоботанічному окрузі різнотравно-типчаково-ковилових степів, байрачних лісів та засолених лук Понтичної степової провінції. Перші ботанічні дослідження на прилеглих до парку територіях розпочаті на початку ХХ ст. Найбільш детальні відомості про рослинність цього району подано в працях О.Л. Бельгарда (1950), Г.І. Білика (1953; 1977), К.К. Зерова (1960, 1972) та Д.В. Дубини (2006а). Водні ценози займають близько 65% території парку, вони поширені переважно в акваторії Каховського водосховища, також трапляються у ставках р. Білозірки. Угруповання рдесника пронизанолистого (Potamogeton perfoliatum) є найпоширенішими серед ценозів занурених рослин. Вони трапляються на мілководдях різних типів, на різних грунтах – від пісків і чистих лесів до мулів на глибинах до 2–2,5 м. Найтиповішими видами цих ценозів, крім домінанти, є рдесник гребінчастий (Potamogeton pectinatus), рдесник кучерявий (P. crispus) і водопериця кільчаста (Myriophyllum spicatum). Трапляються також ценози куширу темнозеленого (Ceratophyllуlum demersum), елодеї канадської (Elodea сanadensis), водопериці кільчастої (Myriophyllum verticillatum), рдесників стиснутого (Potamogeton compressus), кучерявого (P. crispus), блискучого (P. lucens), плаваючого (P. natans), гребінчастого (P. pectinatum). Останніми роками частіше трапляється і місцями домінує рдесник стиснутий (Potamogeton compressus). Раніше цей вид 61 траплявся на мілководдях водосховища поодиноко (Барановский, 2000). Угруповання рослин з плаваючими листками поширені менше. Відмічено ценози глечиків жовтих (Nuphar lutea), латаття білого (Nymphaea alba), водяного горіха плаваючого (Trapa natans). На мілководних ділянках трапляються ценози стрілолисту стрілолистого (Sagitaria sagitifolia). Звичайними є ценози плаваючих рослин – рясок малої (Lemna minor) і триборозенчастої (L. trisulca), трапляються угруповання сальвінії плаваючої (Salvinia natans), рідко – альдрованди пухирчастої (Aldrovanda vesiculosa). Прибережно-водна рослинність на території парку займає близько 450 га і представлена ценозами союзу Phragmition communis. Угруповання з домінуванням очерету (Phragmites australis) поширені на водосховищі майже всюди, переважаючи на більшості ділянок, на всіх типах мілководь і займають близько 80% всієї площі прибережно-водних ценозів. Найчастіше супутниками очерету є рогіз вузьколистий (Typha angustifolia), рогіз Лаксмана (Typha laxmanii), ряска мала (Lemna minor). На меншій площі поширені угруповання їжачої голівки прямої (Sparganium erectum), рогозу вузьколистого (Typha angustifolia), рогозу широколистого (Typha latifolia), сусаку зонтичного (Butomus umbellatus). Менш обводнені (болотні) ценози у межах парку займають невелику площу (до 70 га). Їх репрезентують угруповання очерету південного (Рhragmites australis), бульбокомишу морського (Bolboschoenus maritimus), рідше куги Табернемонтана (Scirpus tabernaemontani), осоки гострої (Carex acuta). Вони переважно монодомінантні, формуються навколо тимчасових водотоків Типовими асектаторами є мітлиця повзуча (Agrostis stolonifera), частуха подорожникова (Alisma plantago-aquatica), плетуха звичайна (Calystegia sepia), катаброза водяна (Catabrosa aquatica), скритниця китниковидна (Crypsis alopecuroides), зніт шорсткий (Epilobium hirsutum), плакун лозний (Lythrum virgatum), вех сизаровидний (Sium sisaroideum), рогіз вузьколистий (Typha angustifolia), рогіз Лаксманів (Typha laxmannii). Загальна площа вкритих лісом земель парку – 681,9 га. Більше половини лісів (375,8 га) знаходиться в заповідній зоні. В зоні регульованої рекреації – 334,8 га; в зоні стаціонарної рекреації – 17,0 га і в господарській зоні – 0,9 га. Природні ліси національного парку є байрачними, фрагментарно заплавними. Байраки поширені на ділянках “Панай” і “Скельки”. Тут вони набули розвитку в нижніх частинах балок, які виходять до р. Дніпро. Байрачні ліси в межах парку характеризуються незадовіль62 ним ростом головного едифікатора – дуба звичайного (Quercus robur), який формує поростеві насадження IV-V бонітету з домішкою інших порід, таких як клен польовий (Acer campestre), клен гостролистий (Acer platanoides), ясен звичайний (Fraxinus exelsior), в’яз голий (Ulmus glabra). У підліску значну роль відіграють клен татарський (Acer tataricum), терен звичайний (Prunus spinosa), бузина чорна (Sambucus nigra), глід обманливий (Crataegus fallacina). В трав’яному ярусі переважають яглиця звичайна (Aegopodium podograria), чистотіл великий (Chelidonium majus), підмаренник чіпкий (Galium aparine), зірочник ланцетовидний (Stellaria holostea). Більш-менш константними видами дібров парку є бугила лісова (Anthriscus sylvestris), куцоніжка лісова (Brachypodium sylvatica), холодок тонколистий (Asparagus tenuifolius), гравілат міський (Geum urbanum), ториліс японський (Torilis japonica), фіалки шершава (Viola hirta) і приємна (V. suavis), на слабозасолених грунтах домішується солонечник естрагоновидний (Galatella dracunculoides) (Бельгард, 1950). Заплавні ліси поширені на знижених ділянках островів Великі Кучугури та в нижніх частинах балок Маячанської, Басаньки. Формують ці угруповання тополя чорна (Populus nigra) та верба біла (Salix alba). Чагарниково-трав’яний ярус густий (50-60%). В ньому трапляється крушина ламка (Frangula alnus), кропива дводомна (Urtica dioica), підмаренник сланкий (Galium aparine), зірочник ланцетовидний (Stellaria holostea), гравілат міський (Geum urbanum), хвилівник звичайний (Aristolochia clematitis), іноді очерет південний (Phragmites australis). Колки з берези дніпровської (Betula borysthenica) фрагментарно трапляються на островах Великі Кучугури. У деревостані, крім берези, трапляється тополя чорна (Populus nigra). У підліску переважають крушина ламка (Frangula alnus), верба розмаринолиста (Salix rosmarinifolia) та ожина сиза (Rubus caesius). Трав’яний ярус утворений куничником наземним (Calamagrostis epigeios), пирієм повзучим (Elytrigia repens), кострицею Беккера (Festuca beckeri), кінським часником (Alliaria petiolata), іноді очеретом південним (Phragmites australis), осокою побережною (Carex riparia). Лісові культури складають 353 га (більше половини загальної площі лісів), 17,0 га займає колекційна ділянка в парку “Дружба” і 0,3 га – лісовий розсадник для вирощування саджанців декоративних лісових порід, призначених для догляду за парком “Дружба” і для реалізації населенню. Серед лісових земель 32,0 га складають рідколісся. Штучні лісонасадження – це переважно культури сосни кримської (Pinus pallasiana), робінії звичайної (Robinia pseudoacacia), рідше 63 дуба звичайного (Quercus robur) та гледичії звичайної (Gleditsia triacanthos). Також є мішані насадження з робінії та ясена (Fraxinus excelsior), клена гостролистого (Acer platanoides), в’яза граболистого (Ulmus minor). У лісопарковій зоні м. Дніпрорудне поширені мішані насадження з дуба звичайного (Quercus robur), сосен кримської (Pinus pallasiana) та звичайної (P. sylvestris), кленів гостролистого (Acer platanoides) та цукристого (Acer saccharinum), горіха волоського (Juglans regia), софори японської (Sophora japonica), ясенів зеленого (Fraxinus viridis) та звичайного (F. excelsior), робінії звичайної (Robinia pseudoacacia). Монодомінантних лісових культур практично немає, у всіх насадженнях співдомінують декілька видів. Чагарниковий ярус цих насаджень формують скумпія звичайна (Cotinus coggygria), клен татарський (Acer tataricum), жимолость татарська (Lonicera tatarica), бирючина звичайна (Ligustrum vulgare), смородина золотиста (Ribes aureum). Чагарникові угруповання класу Rhamno-Prunetea у межах парку займають площу близько 160 га. Вони формуються у степових балках, де займають середні та нижні, рідше верхні ділянки схилів. Ценози, в яких домінує слива степова (Prunus stepposa), формуються на нижніх частинах тальвегів балок, де часто виклинюються грунтові води, утворюючи тимчасові водотоки. Вони є перехідними угрупованнями до байрачних лісів, що трапляються у тальвегах балок. З інших видів чагарників і дерев нерідко трапляються бузина чорна (Sambucus nigra), алича (Prunus divaricata), свидина біла (Swida alba), ожина сиза (Rubus caesius). Трав’яний ярус цих угруповань формують підмаренник чіпкий (Galium aparine) та пирій повзучий (Elytrigia repens). Асектаторами є хвилівник звичайний (Aristolochia clematitis), холодок кільчастий (Asparagus verticillatus), бугила лісова (Anthriscus sylvestris), чистотіл великий (Chelidonium majus), пшінка степова (Ficaria stepporum), ториліс японський (Torilis japonica). Іноді чагарникові ценози, зокрема з домінуванням аморфи кущової (Amorpha fruticosa), формуються вздовж узбережжя Каховського водосховища, частіше на піщаних грунтах. Степи (клас Festuco-Brometea) в парку займають 480 га. Найтиповішими степовими ценозами парку є угруповання типчаку (Festucа valesiaca s.l.), що представлені корінними і дигресивними варіантами (рядами). Ці ценози притаманні плакорним ділянкам, рідше трапляються на схилах балок. У першому розрідженому підярусі (80–100 см) зрідка трапляються шипшина Бордзіловського (Rosa bordzilowskii), шипшина собача (Rosa canina). У другому (основному) під’ярусі домінують ковила волосиста (Stipa capillata), грудниця волохата (Galatella villosa), тонконіг вузьколистий (Poa angustifolia), т. бульбистий (Poa 64 bulbosa)), трапляються види посухостійкого різнотрав’я – люцерна румунська (Medicago romanica), чина бульбиста (Lathyrus tuberosus), шавлія сухостепова (Salvia tesquicola), молочай Сегієрів (Euphorbia seguieriana), в’язіль барвистий (Securigera varia), гострокільник волосистий (Oxytropis pillosa), залізняк колючий (Phlomis pungens). Дуже поширеними є угруповання з домінуванням бородачу звичайного (Botriochloa ischaemum). Типовими їх видами є цибуля кругла (Allium rotundum), в’язіль барвистий (Securigera varia), грудниця волохата (Galatella villosa), льон Черняєва (Linum czernjaevii), люцерна румунська (Medicago romanica), віниччя сланке (Kochia prostrata), самосил білоповстистий (Teucrium polium), дивина австрійська (Verbascum austriacum). Звичайними у парку є також степи з панівною роллю грудниці волохатої (Galatella villosa). Як асектатори в них відмічені бородач звичайний (Botriochloa ischaemum), хондрила ситникова (Chondrilla juncea), тонконіг вузьколистий (Poa angustifolia), келерія гребінчаста (Koeleria cristata), молочай Сегієрів (Euphorbia seguieriana), костриця валіська (Festuca valesiaca), самосил білоповстистий (Teucrium polium), березка лінійнолиста (Convolvulus lineathus), люцерна румунська (Medicago romanica), тонконіг бульбистий (Poa bulbosa), зміївка азовська (Cleistogenes maeotica), гвоздика вугільна (Dianthus carbonatus). Степи з домінуванням ковили волосистої (Stipa capillata) на дослідженій території приурочені до вирівняних ділянок плакору, іноді верхів балкових схилів. В них часто співдомінують типчак (Festuca valesiaca) або тонконіг вузьколистий (Poa angustifolia). Типовими видами є цибуля кругла (Allium rotundum), льонок дроколистий (Linaria genistifolia), дивина густоквіткова (Verbascum densiflorum), келерія гребінчаста (Koeleria cristata), пирій середній (Elytrigia intermedia), грудниця волохата (Galatella villosa), молочай Сегієрів (Euphorbia seguieriana), льон австрійський (Linum austriacum), люцерна румунська (Medicago romanica), горошок мишачий (Vicia cracca). Степи з домінуванням ковили української (Stipa ucrainica) на території парку поширені на плескатих мікропідвищеннях степових ділянок і верхніх частинах схилів балок. Часто співдомінують пирій повзучий (Elytrigia repens) та грудниця волохата (Galatella villosa), відмічені залізняк бульбистий (Phlomis tuberosa), полин австрійський (Artemisia ausrtiaca), горлянка хіоська (Ajuga chia), бурачок пустельний (Allyssum desertorum), півники низькі (Iris pumila), плоскоплідник льонолисний (Meniocus linifolius), незабудка дрібноквіткова (Myosotis micrantha), рястка Коха (Ornithogalum kochii), тонконіг бульбистий (Poa bulbosa), піщанка уральська (Arenaria uralensis) тощо. 65 Ценози з домінуванням ковили Лессінга (Stipa lessingiana) в межах парку відмічені фрагментарно, приурочені до схилів балок. Типовими їх видами є волошка притиснутолускова (Centaurea adpressa), келерія гребінчаста (Koeleria cristata), льон австрійський (Linum austriacum), віниччя сланке (Kochia prosrata), залізняк бульбистий (Phlomis pungens), шавлія сухостепова (Salvia tesquicola), бурачок пустельний (Alyssum desertorum), ефедра двоколоскова (Ephedra distachya), вероніка трилиста (Veronica triphyllos). Характерними для верхніх ділянок балок є чагарникові ценози з домінуванням карагани кущової (Caragana frutex) або мигдалю степового (Amygdalus nana). Як правило, співдомінують злаки – костриця валіська (Festuca valesiaca), тонконіг вузьколистий (Poa angustifolia). Є поодинокі представники роду шипшина (Rosa). В трав’яному ярусі часто присутні ковила волосиста (Stipa capillata), чебрець двовидний (Thymus dimorphus), гвоздика азовська (Dianthus maeoticus), подорожник степовий (Plantago stepposa), перстач темний (Potentilla obscura), козельці великі (Tragopogon major). Піщані ценози класу Festucetea vaginatae поширені лише на островах Великі Кучугури. В них переважають зіновать дніпровська (Chamaecytisus borysthenicus), полин Маршаллів (Artemisia marschalliana), житняк пухнастоквітковий (Agropyron dasyanthum), осока колхідська (Carex ligerica), жито дике (Secale sylvestre), молочай Сегієрів (Euphorbia seguieriana). На зниженнях до них приєднується комишівник звичайний (Scirpoides holoschoenus). Місцями на пісках, у гігротичних умовах досить часто розростається аморфа чагарникова (Amorpha fruticosa) (Косець, Ткаченко, 1973). В НПП “Великий Луг” є остепнені, справжні, засолені і болотисті луки (Афанасьев, 1969; Дубина та ін., 2007; Куземко, 2009). Вони займають близько 110 га. На остепнених луках (союз Trifolion montani Naum. 1986) домінують тонконіг вузьколистий (Poa angustifolia) і костриця валіська (Festuca valesiaca). Притаманні ці ценози перехідним смугам між степами та чагарниковими угрупованнями у балках. У першому розрідженому ярусі трапляються алтея лікарська (Althaea officinalis), полин гіркий (Artemisia absinthium), цикорій дикий (Cichorium intybus), морква дика (Daucus carota), головатень руський (Echinops ruthenicus), молочай прутовидний (Euphorbia virgultosa), латук татарський (Lactuca serriola), жовтозілля еруколисте (Senecio erucifolius), пижмо звичайне (Tanacetum vulgare). У другому (основному) ярусі (40–50 см), крім домінантів, із значним покриттям наявні пирій повзучий (Elytrigia repens), стоколос розчепірений (Bromus squarrosus), кардарія крупковидна (Cardaria draba). Також високу постійність мають березка польова (Convolvolus arvense), злинка ка66 надська (Conyza canadensis), підмаренник сланкий (Galium humifusum), залізняк бульбистий (Phlomis pungens), шавлія сухостепова (Salvia tesquicola), горошок паннонський (Vicia pannonica). У місцях випасу збільшується частка бур’янів, зокрема, утворює плями кропива дводомна (Urtica dioica), з’являються амброзія полинолиста (Ambrosia artemisifolia), чорнощир нетреболистий (Iva xanthifolia), миколайчики польові (Eryngium campestre), резеда жовта (Reseda lutea), щавель кінський (Rumex confertus), нетреба ельбінська (Xanthium albinum) та види засолених місцезростань у зв’язку з ущільненням грунту. Засолені луки (союз Scorzonero-Juncion gerardii (Wenbg. 1943) Vicherek 1973), представлені ценозами з домінуванням костриці східної (Festuca regeliana), ситника Жерара (Juncus gerardii), морківника лучного (Silaum silaus). Угруповання костриці східної займають засолені вирівняні місця середніх частин балок. З нею співдомінує морківник лучний (Silaum silaus). Зазвичай у складі ценозів є морква дика (Daucus carota), черсак розрізанолистий (Dipsacus laciniatus), пирій видовжений (Elytrigia elongata), лаватера тюрінгська (Lavatera thuringiaca, латук компасний (Lactuca serriola), осот український (Cirsium ucrainicum), пирій повзучий (Elytrigia repens), подорожник Корнута (Plantago cornuti), покісниця розставлена (Puccinellia distans), нетреба ельбінська (Xanthium albinum). В подібних екотопах поширені угруповання з домінуванням морківника лучного (Silaum silaus), співдомінує пирій повзучий (Elytrigia repens). Поодиноко трапляються морква дика (Daucus carota), костриця східна (Festuca regeliana), пижмо звичайне (Tanacetum vulgare), комишівник звичайний (Scirpoides holoschoenus), чина бульбиста (Lathyrus tuberosus), деревій щетинистий (Achillea setacea), сокирки волотисті (Consolida paniculata), оман британський (Inula britanica), ситник Жерара (Juncus gerardii), кермек Мейєра (Limonium meyeri). Ценози ситника Жерара (Juncus gerardii) формуються на нижчих ділянках з більш засоленими вологими грунтами. Типовими видами є лаватера тюрінгська (Lavatera thuringiaca), очерет південний (Phragmites australis), зніт шорсткий (Epilobium hirsutum), морківник лучний (Silaum silaus). До Зеленої книги України занесено 14 виявлених в парку рослинних формацій (Зелена …, 2009): угруповання формації ковили Лессінга (Stipeta lessingianae) – часто на степових cхилах ділянок “Панай” та “Скельки”; угруповання формації ковили української (Stipeta ucrainicae) – спорадично в степах ділянок “Панай” та “Скельки”; угруповання формації ковили волосистої (Stipeta capillatae) – часто в степах ділянок “Панай” та “Скельки”, зрідка на ділянці “Білозірка”; 67 угруповання формації ковили дніпровської (Stipeta borysthenicae) – зрідка на пісках островів Великі Кучугури; угруповання формації ковили найкрасивішої (Stipeta pulcherrimae) – спорадично в степах ділянок “Панай” та “Скельки”; угруповання формації ковили пірчастої (Stipeta pennatae) спорадично в степах ділянок “Панай” та “Скельки”; угруповання формації мигдалю низького (Amygdaleta nanae) – зрідка на степових схилах ділянок “Панай” та “Скельки”; угруповання формації лепешняку тростинового (Glycerieta arundinaceae) – спорадично на вологих лучних місцях (ділянка “Скельки”); угруповання формації куги приморської (Schoenoplecteta littoralis) – зрідка на мілководдях у акваторії Каховського водосховища (ділянка “Скельки”); угруповання формації сальвінії плаваючої (Salvinieta natans) – зрідка на мілководдях у акваторії Каховського водосховища (ділянка “Скельки”); угруповання формації альдрованди пухирчастої (Aldrovandeta vesiculosae) – дуже рідко у протоках островів Великі Кучугури (ділянка “Скельки”); угруповання формації водяного горіху плаваючого (Trapeta natans) – спорадично у акваторії Каховського водосховища (ділянка “Скельки”); угруповання формації латаття білого (Nymphaeaeta albae) – звичайно на мілководдях у акваторії Каховського водосховища (ділянка “Скельки”), в т.ч. асоціації із сальвінією плаваючою (Salvinia natans) та плавуном щитолистим (Nymphoides peltata); угруповання формації глечиків жовтих (Nuphareta luteae) – звичайно на мілководдях у акваторії Каховського водосховища (ділянка “Скельки”), в т.ч. асоціації із сальвінією плаваючою (Salvinia natans) i водяним горіхом плаваючим (Trapa natans). Флора парку за нашими даними нараховує 410 видів судинних рослин з 259 родів, 76 родин та 4 відділів, що становить 26,9 % від загальної чисельності флори Запорізької області (Тарасов, 2005). Провідними родинами у флорі парку є Asteraceae – 73 види, Poaceae – 54, Fabaceae – 26, Brassicaceae – 17. В цілому, перші 10 родин складають 62,8% від загальної кількості флори. 34 родини представлені лише одним видом. Особливістю флори дослідженої території є багатство видів голарктичних родин Poaceae и Cyperaceae. Провідними родами флори є: Potamogeton L. і Carex L. (по 7 видів), Artemisia L. (6), Achillea L., Astragalus L., Chenopodium L., Euphorbia L., Senecio L., Ranunculus L. (по 5 видів). Раритетна фракція флори нараховує 40 видів судинних рослин (Коломійчук, 2007; Шевченко, 2009). 68 На території парку виявлено 20 видів судинних рослин, занесених до Червоної книги України, 2 види з Червоного списку МСОП, 7 з Європейського червоного списку, 4 види з Додатку І Бернської конвенції: • альдрованда пухирчаста (Aldrovanda vesiculosa L.) (ЧКУ, БЕРН) – спорадично трапляється на мілководних ділянках проток островів Великі Кучугури, іноді формує угруповання; • астрагал шерститстоквітковий (Astragalus dasyanthus Pall.) (ЧКУ, ЄЧС, МСОП) – зрідка трапляється на степових схилах верхів’їв Маячанської балки; • береза дніпровська (Betula borysthenica Klokov) (ЧКУ) – нижньодніпровський піщаний ендемік, який формує колки на островах Великі Кучугури; • брандушка різнокольорова (Bulbocodium versicolor (KerGawl.) Spreng.) (ЧКУ) – відмічена на території ПОНДВ “Панай”, зокрема трапляється у балках Басанька та Маячанській; • водяний горіх плаваючий (Trapa natans L. s.l.) (ЧКУ, БЕРН) – часто трапляється у протоках архіпелагу Великі Кучугури та малопроточних місцях Каховського водосховища; • волошка Конки (Centaurea konkae Klokov) (ЧКУ, ЄЧС) – ендемік нижньодніпровських пісків, який спорадично трапляється лише на відкритих пісках островів Великі Кучугури; • жовтозілля дніпровське (Senecio borysthenicus (DC.) Andrz. ex Czern.) (ЄЧС) – понтичний піщаний ендемік, який cпорадично зустрічається в западинах піщаного степу на островах Великі Кучугури; • карагана скіфська (Caragana scythica (Kom.) Pojark.) (ЧКУ, ЄЧС) – причорноморський степовий ендемічний вид, який зрідка трапляється на степових схилах Маячанської балки; • ковила волосиста (Stipa capillata L.) (ЧКУ) – поширена на степових ділянках парку, де нерідко формує угруповання з Festuca valesiaca, Botriochloa ischaemum, рідше з Agropyron pectinatum; • ковила найкрасивіша (Stipa pulcherrima C.Koch) (ЧКУ) – спорадично зростає на вапнякових відслоненнях Маячанської та Басанської балок, де формує угруповання з Botriochloa ischaemum; • ковила дніпровська (Stipa borysthenica Klokov ex Prokudin) (ЧКУ) – в парку трапляється на островах Великі Кучугури, де спорадично трапляється в угрупованнях піщаного степу та зрідка на супіщаних грунтах по схилах балок на ділянці “Скельки”; • ковила Лессінга (Stipa lessingiana Trin. et Rupr.) (ЧКУ) – на території парку часто трапляється на ділянках степу з переважанням Festuca valesiaca, де часто співдомінує; 69 • ковила українська (Stipa ucrainica P. Smirn.) (ЧКУ) – на території НПП трапляється досить часто досить часто в степах Маячанської балки, формує угруповання (разом з Festuca valesiaca, Agropyron pectinatum, Stipa lessingiana), які приурочені до ділянок плакору з чорноземними грунтами; • козельці дніпровські (Tragopogon borysthenicus Artemcz.) (ЧКУ) – причорноморський піщаний ендемік, на островах Великі Кучугури спорадично трапляється у смузі піщаного степу; • півонія тонколиста (Paeonia tenuifolia L.) (ЧКУ, БЕРН) – причорноморський субендемічний вид, дуже рідкісний на території парку, відмічений на степових ділянках в окол. с. Маячка; • плавун щитолистий (Nymphoides peltata (S.G.Gmel.) O.Kuntze) (ЧКУ) – спорадично трапляється на мілководдях та у затоках Каховського водосховища; • рястка Буше (Ornithogalum boucheanum (Kunth) Aschers.) (ЧКУ) – трапляється спорадично на узліссях, у чагарникових заростях балки Басаньки, у верхів’ї Маячанської балки (окол. с. Ясна поляна), у степових балках біля м. Дніпрорудне; • сальвінія плаваюча (Salvinia natans (L.) All.) (ЧКУ, БЕРН) – трапляється на мілководдях Каховського водосховища, у протоках островів Великі Кучугури формує фрагменти угруповань; • тюльпан Шренка (Tulipa schrenkii Regel) (ЧКУ) – зрідка трапляється в балці Басанька, верхів’ях Маячанської балки у смузі степу з переважанням Festuca valesiaca, Botriochloa ischaemum; • тюльпан гранітний (Tulipa graniticola (Klokov et Zoz) Klokov) (ЧКУ) – ендемік Українського кристалічного щита, зрідка трапляється на виходах гранітів поблизу сіл Маячка і Скельки; • шафран сітчастий (Crocus reticulatus Steven ex Adams) (ЧКУ) – відмічений на степових схилах Маячанської балки; • фіалка Лавренка (Viola lavrenkoana Klokov) (ЄЧС) – понтичний піщаний ендемік, що спорадично трапляється на островах Великі Кучугури; • цибуля савранська (Allium savranicum Besser) (ЧКУ) – понтичний піщаний ендемік, що спорадично трапляється на островах Великі Кучугури; • чебрець дніпровський (Thymus borysthenicus Klokov et Des.-Shost.) (МСОП, ЄЧС) – південнопонтичний піщаний ендемік, трапляється на слабозакріплених пісках, де домінують Carex colchica, Secale sylvestre. Заповідна зона парку (8104 га, 86,9%) включає три ділянки: острови Великі і Малі Кучугури з двокілометровою акваторією навколо 70 архіпелагу, частину ур. Маячанська Балка, частину ур. Білозірське. Зона регульованої рекреації (1124,55 га, 12,1%) включає прибережну територію Каховського водосховища від Дніпрорудненського порту до урочища Басанька, зелену зону м. Дніпрорудне, частину урочищ Білозірське та Маячанська Балка. Зона стаціонарної рекреації (48,6 га, 0,5%) включає парк “Дружба” м. Дніпрорудне та прибережні ділянки міста та сіл Златополь, Маячка, Скельки. До господарської зони (47,5 га, 0,5%) належить невелика частина Каховського водосховища, ставки, територія центральних садиб парку та його відділень і лісових кордонів (Проект організації…, 2007). Територія НПП “Великий Луг” пропонується для внесення до Рамсарського списку під назвою “Верхів’я Каховського водосховища” (Дубина, 2006 а). Список літератури 1. Афанасьєв Д.Я. Природні луки // Рослинність УРСР. – К.: Наук. думка, 1969. – 253 с. 2. Барановский Б.А. Растительность руслового равнинного водохранилища (на примере Запорожского (Днепровского) водохранилища). – Днепропетровск: Изд-во ДГУ, 2000. – 169 с. 3. Бельгард О.Л. Лесная растительность юго-востока УССР. – К.: Изд-во КГУ, 1950. – 263 с. 4. Білик Г.І. Сіножаті і пасовища Півдня УРСР, їх раціональне використання та поліпшення // Ботан. журн. АН УРСР. – 1953. – 10, № 4. – С. 45-58. 5. Воровка В.П., Демченко В.О., Коломійчук В.П., Катиш С.В., Бусел В.С. Біленько-розумовські плавні // Водно-болотні угіддя України. Довідник. – К.: Чорноморська програма Ветландс Інтернешнл, 2006. – С. 246-252. 6. Гальченко Н.П., Андрієнко-Малюк Т.Л. Ботаніко-географічні та флористичні особливості території Дніпровського екокоридору / Дніпровський екологічний коридор. – К.: Wetlands International Black Sea Programme, 2008. – С. 50-53. 7. Геоботанічне районування Української РСР. – К.: Наукова думка, 1977. – 304 с. 8. Дубина Д.В. Поширення, фітоценологія та продуктивність лататтєвих у водосховищах Дніпровського каскаду // Укр. ботан. журн. – 1973. – 30, № 6. – С. 694-702. 9. Дубина Д.В. Ценози лататтєвих на Україні // Укр. ботан. журн. – 1974. – 31, № 5. – С. 587-593. 10.Дубина Д.В. Класифікація вільноплаваючої рослинності водойм України // Укр. ботан. журн. – 1986. – 43, № 5. – С. 1-15. 71 11.Дубина Д.В. Верхів’я Каховського водосховища плавні // Водноболотні угіддя України. Довідник. – К.: Чорноморська програма Ветландс Інтернешнл, 2006 а. – С. 253-257. 12.Дубина Д.В. Вища водна рослинність. Lemnetea, Potametea, Ruppietea, Zosteretea, Isoeto-Littorelletea, Phragmito-Magnocaricetea // Рослинність України. – К.: Фітосоціоцентр, 2006 б. – 412 с. 13.Дубина Д.В., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Географічна структура флори водойм України // Укр. ботан. журн. – 1984. – 41, № 4. – С.1-7. 14.Дубина Д.В., Дзюба Т.П, Нойгойзлова З., Соломаха В.А., Тищенко О.В., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Галофітна рослинність Класи Bolboschoenetea maritimi, Festuco-Puccinellietea, Molinio-Juncetea, Crupsietea aculeatae, Thero-Salicornietea strictae, Salicornietea fruticosae, Juncetea maritimi // Рослинність України. – К.: Фітосоціоцентр, 2007. – 315 с. 15.Зеров К.К. Основні особливості формування рослинності Каховського водоймища за три роки його існування // Укр. ботан. журн. – 1960. – 17, № 1. – С. 3-11. 16.Зеров К.К. Основне черты формирования растительности днепровских водохранилищ в первые годы существования // Гидробиол. режим Днепра в условиях зарегулирования стока. – Киев, 1967. – С.223248. 17.Зеров К.К. Мелководья Днепровских водохранилищ // Гидробиол. Журн. – 1972. – 8. – № 2. – С. 15-22. 18.Зуб Л.Н. Рдесты Каховского водохранилища // Актуальные вопросы водной экологии: Мат-лы всесоюзн. конфер. молодых ученых. – Киев, 1990. – С. 16-20. 19.Зуб Л.Н. Эколого-ценотические особенности растительного покрова мелководий Среднего и Нижнего Днепра // Вестн. экологии. – 1996, № 1-2. – С. 78-111. 20.Каталог раритетного біорізноманіття заповідників і національних природних парків України. Фітогенетичний фонд, мікогенетичний фонд, фітоценотичний фонд. Під наук. ред. С.Ю. Поповича. – К.: Фітосоціоцентр, 2002. – 276 с. 21.Клоков М.В. Псаммофильные флористические комплексы на территории УССР (опыт анализа псаммофитона) // Новости систематики высших и низших растений. – Киев: Наукова думка, 1980. – С. 90-150. 22.Коломійчук В.П. Ботанічна характеристика НПП “Великий Луг” // Актуальні проблеми ботаніки та екології. Мат-ли міжнарод. конференції молодих учених-ботаніків (17-20 вересня, 2007., м. Київ). – Київ: Фітосоціоцентр, 2007. – С. 99-101. 23.Коломійчук В.П., Подорожний С.М., Пюрко О.Є. Рідкісні види судинних рослин Запорізької області // Й.К. Пачоський та сучасна ботаніка. – Херсон: Айлант, 2004. – С. 282-286. 24.Корелякова И.Л. Растительность Днепровских водохранилищ // Автореф… докт. биол. наук. – Кишенев, 1982. – 42 с. 72 25.Корелякова И.Л., Горбик В.П., Сиренко Л.А. Высшая водная растительность Днепра и Днепровских водохранилищ // Растительность и бактериальное население Днепра и его водохранилищ. – К.: Наук. думка, 1989. – С.5-47. 26.Косець М.І., Ткаченко В.С. Рослинність пісків // Рослинність УРСР. Степи, кам’янисті відслонення, піски. – К.: Наукова думка, 1973. – С. 404-425. 27.Куземко А.А. Лучна рослинність. Клас Molinio-Arrhenatheretea // Рослинність України. – К.: Фітосоціоцентр, 2009. – 376 с. 28.Проект організації території національного природного парку “Великий Луг”, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об’єктів. Пояснювальна записка. – Запоріжжя. – 2007. – Т. І, книга 1 29.Рослинність УРСР. Ліси УРСР. – К.: Наукова думка, 1971. – 460 с. 30.Русинов О.О., Сіренко Л.А. Каховське водосховище. – Географічна енциклопедія України: в 3-х т./ Ред.-кол.: О.М. Маринич та ін. – К.: УРЕ, 1990. – Т.2. – С. 130-131. 31.Соломаха В.А. Синтаксономія рослинності України. Третє наближення. – К.: Фітосоціоцентр, 2008. – 296 с. 32.Тарасов В.В. Флора Дніпропетровської та Запорізької областей. Судинні рослини. – Д.: Вид-во ДНУ, 2005. – 276 с. 33.Флоровський А.М. Плавневі ліси Нижнього Дніпра. – К.: Вид-во АН УРСР, 1950. – 69 с. 34.Шевченко А.В. Рідкісні види судинних рослин Національного природного парку “Великий Луг”, занесені до Червоної книги України // Актуальні проблеми ботаніки та екології. Мат-ли міжнарод. конференції молодих учених (11-15 серпня, 2009., м. Кременець). – Київ: Фітосоціоцентр, 2009. – С. 148-149. 35.Шелегеда В.І., Шелегеда О.Р. Рідкісні та зникаючі рослини Запорізької області. – Запоріжжя: Тандем Арт Студія. – 2008. – 96 с. 36.Шеляг-Сосонко Ю.Р., Осычнюк В.В., Андриенко Т.Л. География растительного покрова Украины. – Киев: Наукова думка. – 1982. – 288 с. 73 НПП Верховинський НПП “Верховинський” створено Указом Президента України від 22 січня 2010 р. (№ 58/2010) в адміністративних межах Верховинського району Івано-Франківської області. Парк підпорядкований Мінприроди. Загальна площа НПП становить 12022,9 га, всі землі надано парку у постійне користування. Їх вилучено у державних підприємств “Верховинське лісове господарство” (9131,1 га) та “Гринявське лісове господарство” (2891,8 га). Новостворений парк знаходиться у Чивчино-Гринявських горах (верхів’я Білого і Чорного Черемошів). Це найбільш віддалена і важкодоступна частина Українських Карпат. Першим запропонував організувати в цьому регіоні заповідний об’єкт гринявський надлісничий Я. Тюркот, який у 1930 р. звернувся до Львівської дирекції державних лісів з пропозицією створити тут природний резерват. У кінці 30-х років минулого століття відомий польський ботанік Б. Павловський (Pawłowski, 1937) наводить перелік 18 найцінніших у ботанічному відношенні ділянок Чивчинських гір, площею від 1,0 до 933,0 га, які слід узяти під охорону. Ці пропозиції за ініціативи С.М. Стойка (1966) було реалізовано у 60-х роках минулого століття. На необхідності створення у Чивчинах заповідних об’єктів наголошували у своїх публікаціях В.П. Горбик та Т.Л. Андрієнко (1969), Є.М. Брадіс (1969), В.П. Горбик (1972), Л.І. Мілкіна (1980). З огляду на високу природоохоронну цінність цієї території пропонується організувати тут великий за територією заповідний об’єкт – заповідник або національний парк, який став би частиною міждержавного україно-румунського природного резервату (Загульський, Чорней, 1993; Чорней та ін., 1993; Трибун, 1995 та ін.). Першими кроками на шляху реалізації цих пропозицій можна вважати створення у 1997 р. ландшафтного заказника місцевого значення “Чивчино-Гринявський” площею 7243,0 га, гідрологічного заказника місцевого значення “Ріка Чорний Черемош з прибережною смугою” площею 1740,0 га. Після 2000 р. підкреслюється комплексна природоохоронна цінність Чивчин як однієї з ключових територій екомережі Карпат (Величко, Чорней, 2005; Попович, 2007; Брусак та ін., 2008), звертається увага на необхідність надання природоохоронного статусу усій території регіону (Величко, 2006; Чорней, 2009). Практична реалізація цих ідей почалась із створенням у регіоні національного природного парку “Верховинський”. За фізико-географічним районуванням (Екол. енциклопедія, 2007) більшість території НПП знаходиться в межах Рахівсько-Чивчинської області Українських Карпат, четверта частина – в ПолонинськоЧорногірській області. За геоботанічним районуванням (Національний 74 атлас України, 2008) територія належить до Європейської широколистянолісової області, Карпатсько-Альпійської гірської провінції, Східнокарпатської підпровінції, Мармаросько-Чорногірсько-Свидовецького округу скельно- та звичайнодубових, букових, ялицевих та ялинових лісів, субальпійської та альпійської рослинності. Чивчинські гори, в межах яких розташована більша частина НПП “Верховинський”, є північно-західною частиною Мармароського кристалічного масиву. Це єдиний в Українських Карпатах район, де на поверхню виходять найдавніші метаморфічні утворення, перекриті осадовим палеозойським та мезозойським чохлом. Упродовж всієї доступної огляду історії Мармароський масив розвивався по іншому, окремо від флішової області, до якої належать Гринявські гори. Більша тривалість субаерального існування, тривала ізоляція від суміжних областей суші, а також своєрідна геологічна будова стали причинами формування специфічної флори цього регіону. Територія НПП охоплює південну та центральну частини Чивчинських гір. Тверді метаморфічні і масивні осадові породи утворюють тут зубчасті гребені крутосхилових хребтів з численними шпилями і скелями. На схилах хребтів трапляються виходи юрських вапнякових брил, які є осередками, де росте велика кількість раритетних видів. Гринявські гори по р. Чорний Черемош межують з Чивчинськими. Ця частина території парку складена міцними пісковиками, кварцитами, конгломератами і сланцями крейди й палеогену. Переважно флішевий характер зумовлює тут одноманітність рослинного покриву і порівняно бідний флористичний склад. Таким чином, загальний рельєф і мікрорельєф території НПП гетерогенні, поверхня сильно розчленована, відслонення різних порід створюють велику різноманітність еколого-мікрокліматичних та едафічних ніш, що відіграють значну роль в розподілі природних видів з різними екологічними вимогами. Чивчинські гори, незважаючи на віддаленість, здавна привертали увагу ботаніків. Ботанічні дослідження на території, яку зараз займає НПП, почалися ще у ХІХ ст. Вони мали суто флористичний характер, результати наведено у працях О. Волощака (Wołoszszak, 1888) та Х. Запаловича (Zapałowicz, 1889; 1906; 1908; 1911). У середині 30-х років минулого століття на території Чивчинських гір працювала комплексна ботанічна експедиція польських вчених під керівництвом Б. Павловського. За її результатами опубліковані аналіз флори Чивчинських гір (Pawłowski, 1948) та їхня геоботанічна характеристика (Pawłowski, Walas, 1949). Відомості про флору і рослинність Чивчинських гір містяться у працях низки українських ботаніків: В.І. Чопика (1969; 1976), Є.М. Брадіс (1969), В.П. Горбика (1968 а; 1968 б), В.П. Горбика і Т.Л. Андрієнко (1969), К.А. 75 Малиновського (1980), С.О. Волгіна та Н.М. Сичак (1989 а; 1989 б; 1992), Л.І. Мілкіної (1994), І.І. Чорнея (2005; 2006), І.І. Чорнея та В.В. Буджака (2003), М.В. Величка та І.І. Чорнея (2003; 2004), М.В. Величка, І.І. Чорнея та В.В. Буджака (2004 а; 2004 б), а також у різних “Флорах”, “Визначниках”, “Червоних книгах”. До складу НПП включено лише землі лісового фонду. Ліси та інші лісовкриті площі займають 94,0%, сіножаті і пасовища – 2,6%, під водою – 0,3%, інші землі – 3,1% території. Серед лісової рослинності НПП “Верховинський” переважають хвойні ліси і угруповання криволісся класу Vaccinio-Piceetea. Чивчинські гори належать в Українських Карпатах до регіонів, де добре збереглася первинна кліматична верхня межа лісу (Малиновський, 1980), яка тут становить у середньому 1590 м н.р.м., але в різних частинах регіону залежить від рельєфу, висоти гір та діяльності людини. Найкраще вона збереглася у південно-східній частині Чивчин, де якраз і знаходиться парк, сягаючи на Гнєтєсі 1680, Палениці – 1650 і Хитанці – 1640 м н.р.м. Ялина європейська (Picea abies) формує на території НПП одноярусні монодомінантні угруповання. Підлісок зазвичай дуже зріджений або й зовсім відсутній. У його складі з високим ступенем постійності трапляються шипшина повисла (Rosa pendulina), таволга в’язолиста (Spiraea ulmifolia), малина (Rubus idaeus), жимолость чорна (Lonicera nigra), рідше – вовчі ягоди звичайні (Daphne mezereum). У складі травяного ярусу домінують ожика лісова (Lиzиlа sуlvаtіса), підбілик альпійський (Нотоgупе аlріпа), куничник волохатий (Сalamagrostis vіllоsa), квасениця звичайна (Охаlis асеtоsеllа), чорниця (Vассіпіит туrtillus), часто трапляються стрептоп листообгортний (Streptopus amplexifolius), щитник широколистий (Dryopteris dilatata), голокучник дубовий (Gymnocarpium dryopteris), плаун річний (Lусороdіит аппоtіпит), сугайник австрійський (Doronicum austriacum), жовтозілля Фукса (Senecio ovatus), цицербіта альпійська (Cicerbita alpina), осот Вальдштейна (Cirsium waldsteinii), сугайник австрійський (Doronicum austriacum Jacq.), а ближче до верхньої межі лісу – аденостилес сіролистий (Adenostyles alliariae), безщитник розставлений (Athyrium distentifolium) та ін. види. Моховий покрив, як правило, добре розвинутий і складає 40–100%. На території парку досить поширені ділянки ялинових лісів на евтрофних карбонатних грунтах, які належать до асоціації Chrysanthemo rotundifolii-Piceetum Krajina 1933 і відзначаються високим рівнем флористичного багатства з наявністю низки раритетних видів. Вони описані на гірських масивах Прелуки, Гнєтєса, Ротундул. Для деревного ярусу цих угруповань характерна постійна висока участь клена76 явора (Acer pseudoplatanus), для трав’яного – живокосту серцевидного (Symphytum cordatum), зубниці залозистої (Dentaria glandulosa), переліски багаторічної (Mercurialis perennis), герані Робертової (Geranium robertianum), королиці круглолистої (Leucanthemum rotundifolium). З раритетних видів у їхньому складі виявлено коручку темночервону (Epipactis atrorubens), лілію лісову (Lilium martagon), підсніжник білосніжний (Galanthus nivalis), дельфіній високий (Delphinium elatum). На значних площах у високогір’ї в межах парку поширені угруповання субальпійського криволісся союзу Pinion mugo. Вони займають майже всю надлісову частину гірських масивів Гнєтєса, Палениця, Команова, Хитанка, де наявні чи не найбільші в Українських Карпатах суцільні зарості жерепняків (Чопик, 1969; Малиновський, 1980). У їхньому складі переважають оліготерми, гігрофіти, оліготрофи, ацидофіли. Єдиним едифікатором цих угруповань є сосна гірська (Pinus mugo), яка утворює зімкнуті ценози з постійним флористичним складом і стабільною вертикальною та горизонтальною структурою. У першому, чагарниковому, ярусі разом з сосною спорадично трапляються душекія зелена (Duschekia alnobetula), верба сілезька (Salix silesiaca), а в нижній частині субальпійського поясу, на межі з лісовим – поодинокі особини ялини європейської (Picea abies), горобини звичайної (Sorbus aucuparia). Найбільш поширеними домінантами другорядних синузій є чорниця (Vассіпіит туrtillus), брусниця (V. vitis-idaea), безщитник розставленолистий (Athyrium distentifolium), куничник волохатий (Сalamagrostis vіllоsa), підбілик альпійський (Homogyne alpina) та ін. Значну частину рослинного покриву, з проективним покриттям до 30–80%, утворюють мохи. У зв’язку з тим, що до складу парку не включено долину р. Чорний Черемош (русло річки та прибережна смуга по 50 м вздовж кожного берега), листяні ліси, які представлені угрупованнями союзу Alnion incanae, займають в його межах невелику площу (не більше 1% вкритої лісом площі). Вони трапляються вузькими смугами на лівому березі р. Перкалаб, в долинах річок Альбин, Попадинець, Лостун, Чемірний. Крім домінанти, вільхи сірої (Alnus incana), у деревному ярусі цих угруповань часто трапляється ялина європейська (Picea abies), звичайними компонентами є горобина звичайна (Sorbus aucuparia), верби козяча (Salix caprea) і сілезька (S. silesiaca), бузина червона (Sambucus racemosa). Типові представники трав’яного ярусу – зірочник гайовий (Stellaria nemorum), сугайник австрійський (Doronicum austriacum), кропива дводомна (Urtica dioica), гадючник оголений (Filipendula denudata), яглиця звичайна (Aegopodium podagraria), калюжниця приємна (Caltha laeta), гравілат річковий (Geum rivale), астранція велика (Astrantia major), аконіти 77 молдавський (Aconitum moldavicum) та Дегена (A. degenii), королиця Вальдштейна (Leucanthemum waldsteinii), валеріани трикрила (Valeriana tripteris) та бузинолиста (V. sambucifolia), медунка Філярського (Pulmonaria filarszkiana). Субальпійські ацидофільні чагарникові та чагарничкові угруповання класу Loiseleurio-Vaccinietea спорадично трапляються по всій території парку на різних за площею ділянках. Вони представлені ценозами з переважанням яловцю сибірського (Juniperus sibirica), чорниці (Vaccinium myrtillus), лохини (V. uliginosum). Цим угрупованням часто властивий мозаїчний характер і комплексність з іншими ценозами субальпійського та верхнього лісового поясу. У видовому складі переважають оліготерми, оліготрофи, ацидофіли. З раритетних видів трапляються баранець звичайний (Huperzia selago), рододендрон східнокарпатський (Rhododendron myrtifolium), псевдорхіс білуватий (Pseudorchis albida), тирлич крапчастий (Gentiana punctata), дзвоники ялицеві (Campanula abietina), перестріч скельний (Melampyrum saxosum). Важливе созологічне значення на території НПП “Верховинський” мають скельні угруповання лісового поясу класу Asplenietea trichomanis, які трапляються на схилах масивів Прелуки, Гнєтєса, г. Мокринів Камінь і представлені ценозами двох асоціацій – Cystopteridetum fragilis Oberd. 1938 та Saxifragetum luteo-viridis Pawłowski et Walas 1949. Угруповання цих асоціацій займають невеликі за площею ділянки (10–30 м2), але у їх складі росте низка раритетних видів: айстра альпійська (Aster alpinus), ломикамені жовто-зелений (Saxifraga luteoviridis) та аїзоподібний (S. aizoides), елізанта Завадського (Elisanthe zawadskii), чихавка тонколиста (Ptarmica tenuifolia), костриця cкельна (Festuca saxatilis), смілка сумнівна (Silene dubia), борідник Прейсса (Jovibarba preissiana), дзвоники Кладни (Campanula kladniana), міхурниця альпійська (Cystopteris alpina) та ін. Найбагатшими на раритетні види на території парку є угруповання субальпійських та альпійських лук класу Elyno-Seslerietea, що представлені в його межах однією ендемічною асоціацією – Festucetum saxatilis Domin 1933. Ценози цієї асоціації трапляються серед відслонень карбонатних порід на схилах масивів Прелуки, Гнєтєса, горах Мінчель, Фатія Банулуї, Ротундул, Мокринів Камінь. Травостій цих угруповань нерівномірний, розміщений групами у проміжках скель, нагромадженнях щебню. Структура його складна, дво- триярусна, проективне вкриття 50–80 %. Основу травостою складають дернини костриці скельної (Festuca saxatilis). З високою постійністю трапляються осот клейкий (Cirsium erisithales), фітеума куляста (PhyP 78 P teuma orbiculare), жовтець гірськолюбивий (Ranunculus oreophyllus), ломикамінь волотистий (Saxifraga paniculata), трищетинник альпійський (Trisetum alpestre), щебрушка альпійська (Аcinos alpinus). Луки класу Molinio-Arrhenatheretea на території НПП трапляються нечасто. Вони представлені ценозами союзу Cynosurion, які сформувалися під впливом випасу, союзів Calthion і Filipendulion ulmariae. Відомі з території парку також угруповання високогірних пустищних лук класу Juncetea trifidi. Вони представлені ценозами моховолишайникових пустищних лук, які належать до асоціації CetrarioFestucetum airoidis Jenik 1961 corr. Malynovski et Kricsfalusy 2000 (союз Juncion trifidi) і описані з вершини г. Гнєтєса в межах висот 1730–1760 м н.р.м., а також низькотравних пустищних угруповань асоціації Soldanello-Nardetum Kricsfalusy et Malynovski 2000 (союз Nardion strictae), які трапляються значно частіше. Для угруповань першої з них властиве значне проективне покриття лишайників (до 70%). З високим рівнем постійності трапляються, крім домінанти костриці лежачої (Festucа airoidеs), такі види, як нечуйвітер альпійський (Hieracium alpinum), ситник трироздільний (Juncus trifidus), лерхенфельдія звивиста (Avenella flexuosa), баранець звичайний (Huperzia selago), зрідка – сон Шерфеля (Pulsatilla scherfelii). Ценози другої відзначаються флористичним багатством з постійною участю таких видів як пахуча трава альпійська (Anthoxantum alpinum), перстачі золотистий (Potentilla aurea) та прямостоячий (P. erecta), щучник дернистий (Deschampsia caespitosa), мітлиця тонка (Agrostis capillaris), костриці мальована (Festuca picta) та червона (F. rubra), арніка гірська (Arnica montana), чорниця (Vaccinium myrtillus) та ін. На території НПП “Верховинський” добре представлені високотравні угруповання вогких і мокрих лук та заростей чагарників лісового і субальпійського поясів, які належать до класу MulgedioAconitetea (союзи Adenostylion alliariae, Calamagrostion villosae, Rumicion alpini, Petasition officinalis) і відзначаються оригінальністю та різноманіттям. Значні площі займають ценози союзу Calamagrostion villosae, домінантом в них найчастіше є щучник дернистий (Deschampsia cespitosa). З високим ступенем постійності трапляються тонконіг Ше (Poa chaixii), звіробої плямистий (Hypericum maculatum) та альпійський (H. alpigenum), дзвоники ялицеві (Campanula abietina), фіалка відхилена (Viola declinata), золотушник альпійський (Solidago alpestris), ожика гайова (Luzula luzuloides), жовтозілля субальпійське (Senecio subalpinus), герань альпійська (Geranium alpestre), нечуйвітер оранжево-червоний (Hieracium aurantiacum), гірчак зміїний (Bistorta officinalis), сухоцвіт норвезький (Gnaphalium norvegicum), тимофіївка альпійська (Phleum alpinum), скорзонера рожева 79 (Scorzonera rosea), арніка гірська (Arnica montana), а з раритетних видів – шафран Гейфелів (Crocus heuffelianus), псевдорхіс білуватий (Pseudorchis albida), борщівник карпатський (Heracleum carpaticum), первоцвіт полонинський (Primula poloninensis). На місцях стійбищ худоби та поблизу них наявні фрагменти рудеральних угруповань з домінування щавелю альпійського (Rumex alpinus). Слід відзначити наявність у їх складі низки раритетних видів: борщівника карпатського (Heracleum carpaticum), медунки Філярського (Pulmonaria filarszkiana), дзвоників ялицевих (Campanula abietina), тоції карпатської (Tozzia carpatica). В парку є високотравні угруповання союзу Adenostylion alliariae, яким властива відсутність дернового процесу, слабо виражена ярусність і “зарослевий” фізіономічний тип. Вони сформовані такими видами, як кремена біла (Petasites albus), борщівник пальчастий (Heracleum palmatum), глуха кропива крапчаста (Lamium maculatum), герань альпійська (Geranium alpestre), звичайними компонентами є зірочник гайовий (Stellaria nemorum), будяк лопуховий (Carduus personata), валеріана бузинолиста (Valeriana sambucifolia), бутень цикутовий (Chaerophyllum cicutaria), медунка Філярського (Pulmonaria filarszkiana). До цього ж союзу відносять угруповання душекії зеленої (Duschekia alnobetula), які поширені у вигляді смуг вздовж струмків на горах Венгерка та Веснарка (масив Палениця). У чагарниковому ярусі, крім душекії, трапляються верба сілезька (Salix silesiaca), вовчі ягоди звичайні (Daphne mezereum), шипшина повисла (Rosa pendulina), горобина звичайна гладкувата (Sorbus aucuparia subsp. glabrata). Трав’яний ярус складається переважно з високотрав’я – фітеума колосиста (Phyteuma spicatum), щитник широколистий (Dryopteris dilatata). На території НПП вздовж річок Перкалаб, Чемірний, Попадинець на алювіальних відкладах, по щебнистих гривах, по закинутих лісових дорогах поширені угруповання з домінуванням кремени судетської (Petasites kablikianus), детальну їх характеристику наводять К.А. Малиновський та Й.В. Царик (1995). Різноманітні у ценотичному і оригінальні у флористичному відношеннях на території парку болотні угруповання, поширені від долин річок до привершинних схилів. Найціннішими у созологічному відношенні є угруповання з домінуванням осоки волотистої (Carex paniculata), які формуються на карбонатному субстраті. Вони описані з перевалу Шия та схилів г. Гнєтєса. У їхньому складі з високим ступенем рясності трапляється вузьколокальний ендемічний вид соссюрея Порціуса (Saussurea porcii), співдомінантом є ще один ендемік – костриця Порціуса (Festuca porcii), з інших раритетних видів 80 трапляються сверція багаторічна (Swertia perennis), зозульки серценосні (Dactylorhiza cordigera), зозулині сльози яйцеподібні (Listera ovata), осока Буксбаума (Carex buxbaumii), півники сибірські (Іris sibirica), первоцвіт полонинський (Primula poloninensis), фітеума чотирироздільна (Phyteuma tetramerum) та ін. Невеликі за площею ділянки на різних гіпсометричних рівнях займають угруповання осоки здутої (Carex rostrata). Важливе природоохоронне значення на території НПП мають угруповання оліготрофних верхових боліт класу Oxycocco-Sphagnetea. На покриві сфагнових мохів тут ростуть журавлина дрібноплода (Oxycoccus microcarpus), осока малоквіткова (Carex pauciflora), андромеда багатолиста (Andromeda polifolia), журавлина болотна (Oxycoccus palustris), росичка круглолиста (Drosera rotundifolia). Такі болота відомі з гір Хитанка, Ротундул, Мокрин. Нерідко на території парку трапляються приджерельні угруповання класу Montio-Cardaminetea. Вздовж потоків з нейтральною або лужною реакцією формуються ценози з домінуванням сугайника карпатського (Doronicum carpaticum), на кислих – з домінуванням жерухи Опіца (Cardamine opizii) і ломикаменя зірчастого (Saxigraga stellata). Серед раритетних видів, які формують угруповання цього типу на території парку, сверція багаторічна (Swertia perennis), товстянка альпійська (Pinguicula alpina), зозульки серценосні (Dactylorhiza cordigera), жеруха Мархольда (Cardamine marholdii), тоція карпатська (Tozzia carpatica). З території парку (долина Чорного Черемошу) описані угруповання з переважанням підбіла звичайного (Tussilago farfara) і куничника несправжньоочеретяного (Calamagrostis pseudophragmites) (ас. Tussilago-Calamagrostietum pseudophragmites Pawłowski et Walas 1949, клас Thlaspietea rotundifolii), які поширені на вологих осипах і щебнистих алювіальних відкладах на берегах гірських річок і потоків у межах висот 900-1400 м н.р.м. Крім домінантів, постійними компонентами цих угруповань є верба пурпурова (Salix purpurea), мірикарія німецька (Myricaria germanica), гусимець альпійський (Arabis alpina) та інші види. У межах НПП “Верховинський” виявлено такі угруповання, занесені до Зеленої книги України (2009): угруповання ялинових лісів гірськососнових (Piсеetа (abietis) pinetosa (mugi)) – трапляються на масиві Гнєтєса-Палениця-Команова у смузі контакту ялинових лісів та гірськососнового криволісся; угруповання ялинових лісів сибірськоялівцевих (Piceetа (abietis) juniperosа (sibiricae)) – масив Гнєтєса-Палениця, зараз відбувається формування такого типу ценозів у зв’язку з припиненням випасу і підвищенням верхньої межі лісу; 81 угруповання формації сосни гірської (Pinetа mugi) – великі площі зосереджені на масивах Прелуки-Хитанка, Гнєтєса-Палениця-Команова; угруповання формації костриці карпатської (Festuceta carpaticae) – відомі з карбонатних відслонень г. Гнєтєса, Мокринів Камінь; угруповання формації костриці скельної (Festuceta saxatilis) – зрідка трапляються серед карбонатних відслонень на горах Мінчель, Фатія-Банулуї, Гнєтєса, Ротундул, Прелуки, Мокринів Камінь; угруповання формації осоки волотистої (Cariceta paniculatae) – поширені на г. Гнєтєса, перевалі Шия. За попередніми даними флора судинних рослин НПП “Верховинський” налічує понад 700 видів, серед яких низка ендемічних. Це ендеміки Східних Карпат – аконіт опушеноплодий типовий (Aconitum lasiocarpum (Rchb.) Gáyer subsp. lasiocarpum), дельфіній високий чивчинський (Delphinium elatum L. subsp. nacladense (Zapał.) J.Holub), купальниця найвища Дейла (Trollius altissimus Crantz subsp. deylii Chrtek), жеруха Мархольда (Cardamine marholdii Tzvelev), молочай карпатський (Euphorbia carpatica Woł.), підмаренник білий підведений (Galium album Mill. subsp. suberectucm (Klokov) E.Michalkova), медунка Філярського (Pulmonaria filarszkiana Jav.), перестріч скельний (Melampyrum saxosum Baumg.), деревій карпатський (Achillea carpatica Blocki ex Dubovik), волошка мармароська (Centaurea marmarosiensis (Jav.) Czerep.); Південних і Східних Карпат – аконіт буковинський (Aconitum bucovinense Zapał.), аконіт Дегена типовий (A. degenii Gayer subsp. degenii), жовтець карпатський (Ranunculus carpaticus Herbich), елізанта Завадського (Elisanthe zawadskii (Herbich) Klokov), смілка сумнівна (Silene dubia Herbich), фіалка відхилена (Viola declinata Waldst. et Kit.), первоцвіт полонинський (Primula poloninensis (Domin) Fed.), жовтяниця альпійська (Chrysosplenium alpinum Schur), приворотень буковинський (Alchemilla bucovinensis Sytschak), борщівник пальчастий (Heracleum palmatum Baumg.), скабіоза гірська бородата (Scabiosa lucida Vill. subsp. barbata Nyár.), фітеума чотирироздільна (Phyteuma tetramerum Schur), фітеума Вагнера (Ph. vagneri A.Kern.), будяк Кернера типовий (Carduus kerneri Simonk. subsp. kerneri), любочки Кульчинського (Leontodon kulczynskii M.Pop.), китник зайцехвостий Alopecurus laguriformis Schur), костриця безоста (Festuca inarmata Schur); Західних і Східних Карпат – борідник Прейсса (Jovibarba preissiana (Domin) Omelczuk et Czopik), тонконіг гайовий карпатський (P. nemoralis L. subsp. carpatica Jiras.); загальнокарпатські – чебрець найгарніший типовий (Thymus pulcherrimus Schur subsp. pulcherrimus), королиця Рациборського (Leucanthemum raciborskii M.Pop. et Chrshan.), костриця карпатська (Festuca carpatica F.G.Dietr.). T 82 T • аконіт опушеноплодий (Aсonitum lasiocarpum (Rchb.) Gáyer) – рідко на узліссях на схилах г. Гнєтєса; • анемона нарцисоцвіта (Anemone narcissiflora L.) – рідко серед карбонатних відслонень на схилах гір Мінчель та Гнєтєса; • баранець звичайний (Huperzia selago (L.) Bernh. ex Schrank et Mart.) – часто у ялинових лісах по всій території парку; • белардіохлоа (зеленоплідниця) фіолетова (Bellardiochloa violacea (Bellardi) Chiov) – трапляється на території парку рідко, відоме місцезнаходження з г. Балтагура; • билинець довгорогий (Gymnadenia conopsea (L.) R.Br.) – на луках, узліссях, карбонатних скелях і осипищах по всій території парку, місцями у великій кількості; • борідник шерстистоволосистий (Jovibarba hirta (L.) Opiz. (J. preissiana (Domin) Omelczuk et Czopik)) – єдине місцезростання виду відоме на відслоненнях карбонатних порід в долині потоку Великий Прелучний; • гвоздика гарна (Dianthus speciosus Rchb. (D. superbus L. subsp. speciosus (Rchb.) Hayek ) – рідко серед карбонатних відслонень на схилах гір Мінчель, Фатія-Банулуї та Гнєтєса, єдине місцезростання виду в Україні; • гронянка багатороздільна (Botrychium multifidum (S.G. Gmel.) Rupr.) – дуже рідкісний вид, малочисельні популяції якого виявлені в долинах річок Перкалаб (урочище Калиничі) та Чорний Черемош (урочище Штефулець); • гронянка півмісяцева (Botrychium lunaria (L.) Sw.) – трапляється переважно у складі лучних фітоценозів, рідше на карбонатних скелях, по всій території парку; • гудайєра повзуча (Goodyera repens (L.) R.Br.) – дуже рідко у хвойних лісах, масив Прелучний; • дельфіній високий (Delphinium elatum L.) – відоме одне місцезнаходження у верхів’ї р. Перкалаб, на схилах г. Гнєтєса (витоки потоку Мінчель), у зрідженому ялиновому лісі на карбонатах; • дзвоники Кладни (Campanula kladniana (Schur) Vitasek) – рідко на скельних відслоненнях схилів гір Гнєтєса, Коман, Мокринів Камінь; • діфазіаструм альпійський (Diphasiastrum alpinum (L.) Holub) – відоме одне місцезнаходження з вершини г. Гнєтєса (Wołoszczak, 1888), яке потребує підтвердження; • елізанта (смілкоквітка) Завадського (Elisanthe zawadskii (Herbich) Klokov; Silenanthe zawadskii (Herbich) Griseb. et Schenk) – ендемік Південних і Східних Карпат, на території парку відомі Важливе фітогеографічне та фітосозологічне значення мають на території НПП аркто-альпійські види – гусимець альпійський (Arabis alpina L.), ломикамені волотистий (Saxifraga paniculata Mitt.) та зірчастий (S. stellaris L.), фіалка двоквіткова (Viola biflora L.), шолудивник кільчастий (Pedicularis verticillata L.), гірчак живородний (Bistorta vivipara (L.) Delarbre), незабудка альпійська (Myosotis alpestris F.W.Schmidt) та осока чорнувата (Carex atrata L.); реліктові види – крупка каринтійська (D. carinthiaca Hoppe), андромеда багатолиста (Andromeda polyfolia L.), багно звичайне (Ledum palustre L.), журавлина болотна (Oxycoccus palustris Pers.), росичка круглолиста (Drosera rotundifolia L.), кортуза Маттіолі (Cоrthusa matthioli L.), цибуля скорода сибірська (Allium schoenoprasum L. subsp. sibiricum (L.) Celak). Крім того, на увагу заслуговують клопогін європейський (Cimicifuga europaea Schipcz.), геліосперма карпатська (Heliosperma carpaticum (Zapał.) Klokov), вечорниці білі (Hesperis candida Kit. ex Müggenb., Kanitz et Knapp), гусимець Горнунгіїв (Arabis hornungiana Schur), гусимець судетський (Arabis sudetica Tausch), жеруха Опіца (Cardamine opizii J. Presl. et C. Presl.), гусимець овірський (Arabis ovirensis Wulfen), сонцецвіт великоквітковий (Helianthemum grandiflorum (Scop.) Lam.), заяча конюшина альпійська (Anthyllis alpestris (Kit. ex Schult.) Rchb.), льон гірський (Linum extraaxillare Kit.), стародуб широколистий (Laserpitium latifolium L.), китятки гіркі гірські (Polygala amara L. subsp. brachyptera (Chodat) Hayek), щебрушка альпійська (Аcinos alpinus (L.) Moench), сугайник карпатський (Doronicum carpaticum (Griseb. et Schenk) Nyman), будяк сизуватий (Carduus glaucinus Holub), волошка Кочі (Centaurea kotschyana Heffel), любочки шафранові (Leontodon croceus Haenke), королиця круглолиста (Leucanthemum rotundifolium (Waldst. et Kit. ex Willd.) DC.), жовтозілля чубкове (Tephroseris papposa (Rchb.) Schur). Сучасні відомості про мікофлору, альгофлору та бріофлору території НПП “Верховинський” відсутні. На території парку виявлено 59 видів судинних рослин, занесених до Червоної книги України (2009): • айстра альпійська (Aster alpinus L.) – відоме одне місцезнаходження на карбонатній скелі в долині потоку Великий Прелучний (1200 м н.р.м.), це найнижче місцезростання виду в Українських Карпатах; • аконіт Жакена (Aconitum jacquinii Rchb.) – вапнякові скелі, осипища карбонатних порід на схилах і вершинах гір Мінчель, ФатіяБанулуї, Гнєтєса, Ротундул, місцями формує великі популяції; 83 84 • любка дволиста (Platanthera bifolia (L.) Rich.) – дуже рідкісний вид на території парку, відоме одне місцезнаходження в долині потоку Альбинець; • малаксис однолистий (Malaxis monophyllos (L.) Sw.) – дуже маленькі популяції, які налічують по кілька особин, виявлені в долині потоку Мінчель і на г. Ротундул; • мінуарція гостропелюсткова (Minuartia oxypetala (Woł.) Kulcz.) – дуже рідкісний східнокарпатський ендемічний вид, місцезростання якого відомі з г. Фатія Банулуї та Гнєтєса; • міхурниця альпійська (Cystopteris alpina (Lam.) Desv.) – дуже рідко на карбонатних скелях на г. Прелуки і Гнєтєса; • міхурниця гірська (Cystopteris montana (Lam.) Bernh. ex Desv.) – вогкі вкриті мохом скелі у ялинових лісах на Гнєтєсі і Мокриновому Камені; • міхурниця судетська (Cystopteris sudetica A.Braun et Milde) – спорадично на вологих мохових подушках у лісах, біля джерел, вздовж потоків по всій території парку; • осока Буксбаума (C. buxbaumii Wahlenb.) – відомі місцезростання на осокових болотах в урочищі Василькувате під перевалом Лустон-Попадя та на полонині Глистувата; • осока малоквіткова (Carex pauciflora Lightf.) – зрідка трапляється на оліготрофних болотах масивів Фатія Банулуї, Гнєтєса, Хитанка, Балтагура, Ротундул, Лустон; • осока скельна (Carex rupestris All.) – єдине місцезростання відоме із скель на вершині г. Гнєтєса; • осот різнолистий (Cirsium heterophylum (L.) Hyll.) – знайдено невелике за площею місцезростання на схилах г. Гнєтєса, це єдине відоме місцезнаходження виду в Українських Карпатах; • пальчатокорінник м’ясочервоний (Dactylorhiza incarnata (L.) Soó) – відоме одне місцезнаходження на осоковому болоті між полонинами Глистувата і Прелуки; • пальчатокорінник серценосний (Dactylorhiza cordigera (Fries) Soó) – спорадично на вогких луках і осокових болотах по всій території парку; • пальчатокорінник травневий (Dactylorhiza majalis (Rchb.) P.F.Hunt et Summerhayes) – спорадично на вогких, заболочених луках по всій території парку; • пальчатокорінник Фукса (Dactylorhiza fuchsii (Druce) Soó) – спорадично на заболочених луках і узліссях на схилах, в долинах річок і потоків; місцезростання на відслоненнях карбонатних порід в долині потоку Великий Прелучний, на г. Гнєтєса і в урочищі Мокринів Камінь; • журавлина дрібноплода (Oxycoccus microcarpus Turcz. ex Rupr.) – відоме одне місцезнаходження на оліготрофному болоті полонини Ротундул; • зозулинець прикрашений (Orchis signifera Vest) – єдине місцезростання виду з території НПП відоме на відслоненнях карбонатних порід, в долині потоку Великий Прелучний; • зозулині сльози серцелисті (Listera cordata (L.) R.Br.) – спорадично у заболочених ялинових лісах на схилах гір Мінчель, Гнєтєса, Команова, Лостун; • зозулині сльози яйцевидні (Listera ovata (L.) R.Br.) – часто на вологих і заболочених луках, галявинах, лісових дорогах, узліссях, осокових болотах по всій території парку; • коральковець тричінадрізаний (Corallorhiza trifida Châtel.) – спорадично у ялинових лісах по всій території парку; • коручка болотна (Epipactis palustris (L.) Crantz) – зрідка на заболочених луках в долині р. Лостун; • коручка темночервона (Epipactis atrorubens (Hoffm. ex Bernh.) Besser – спорадично на карбонатних відслоненнях і осипищах вершин Мінчель, Фатія Банулуї, Гнєтєса, Прелуки, Лостун, Мокринів Камінь; • коручка чемерниковидна (Epipactis helleborine (L.) Crantz) – у лісах, на узліссях, лісових дорогах спорадично поодинокими особинами, групами по кілька особин по всій території парку; • костриця cкельна (Festuca saxatilis Schur (F. rupicola Heuff. subsp. saxatilis (Schur) Tzvelev)) – трапляється на карбонатних скелях і осипищах гір Мінчель, Фатія Банулуї, Гнєтєса, Команова, Ротундул, Прелуки, Мокринів Камінь; • костриця Порціуса (Festuca porcii Hack.) – спорадично на трав’яних болотах схилів гір Фатія Банулуї, Гнєтєса, Команова, на перевалі Шия, полонинах Палениця і Попадя; • лілія лісова (Lilium martagon L.) – у лісах, на галявинах, узліссях, лісових дорогах, луках, карбонатних відслоненнях, по всій території парку, звичайно; • ломикамінь аїзоподібний (Saxifraga aizoides L.) – єдине місцезнаходження виду приурочене до вологих скель у підніжжі г. Гнєтєса; • ломикамінь жовто-зелений (Saxifraga luteoviridis Schott et Kotschy) – локальні маленькі популяції трапляються на карбонатних скелях гір Мінчель, Фатія Банулуї, Гнєтєса, Лустон-Попадя; 85 86 • півники сибірські (Іris sibirica L.) – знайдені дві малочисельні популяції на перевалі Шия і г. Фатія Банулуї; • підсніжник білосніжний (Galanthus nivalis L.) – відомі місцезнаходження з г. Гнєтєса і масиву Прелуки; • плаун річний (Lycopodium annotinum L.) – часто у ялинових лісах по всій території парку; • плаунок плауноподібний (Selaginella selaginoides (L.) Beauv. ex Schrank et C. Mart.) – зрідка серед відслонень карбонатних порід і осипищ на вершинах гір Мінчель, Фатія Банулуї, Гнєтєса, Ротундул; • псевдорхіс (левкорхіс) білуватий (Pseudorchis albida (L.) A.Löve et D.Löve; Leucorchis albida (L.) E. Mey.) – спорадично по всій території парку, переважно у складі пустищних трав’яних і чагарничкових угруповань; • рододендрон східнокарпатський, р. миртолистий (Rhododendron myrtifolium Schott et Kotschy; R. kotschyi Simonk.) – на території парку, як і загалом у Чивчинських горах, трапляється дуже рідко, відоме одне місцезростання на г. Команова; • сверція багаторічна (Swertia perennis L.) – зрідка трапляється на карбонатних болотах, біля джерел та вздовж потоків на карбонатному субстраті на полонинах Хитанка і Балтагура; • сон Шерфеля, с. білий (Pulsatilla scherfelii (Ullep.) Skalicky) – дуже рідкісний вид на території парку, який відомий тільки з г. Гнєтєса; • соссюрея Порціуса (Saussurea porcii Degen) – ендемік Східних Карпат, один з найрідкісніших видів карпатської флори, в межах НПП відомі два його місцезнаходження: осокові болота на перевалі Шия і на схилах г. Гнєтєса; • тирлич крапчастий (Gentiana punctata L.) – багаточисельна і велика за площею популяція виду знаходиться серед гірськососнового криволісся на масиві Гнєтєса-Палениця; • товстянка альпійська (Pinguicula alpina L.) – рідко на мохових ділянках серед добре зволожених карбонатних відслонень на г. Мінчель; • траунштейнера куляста (Traunsteinera globosa (L.) Rchb.) – часто у складі лучних фітоценозів по всій території парку; • чина гладенька (Lathyrus laevigatus (Waldst. et Kit.) Fritsch) – зрідка на узліссях і зрубах, на масиві Прелучний; • чихавка тонколиста (деревій Шура) (Ptarmica tenuifolia (Schur) Schur; Achillea schurii Sch. Bip.) – ендемік Південних і Східних Карпат, відомий на території парку з одного місцезнаходження в урочищі Мокринів Камінь; 87 • шафран Гейфелів (Crocus heuffelianus Herb.) – часто, іноді у великій кількості росте у складі лучних угруповань по всій території парку; • язичок зелений (Coeloglossum viride (L.) C.Hartm.) – розсіяно на луках, вздовж потоків по всій території парку. Крім того, з ділянок, які не увійшли до складу НПП “Верховинський”, але знаходяться серед його масивів або прилягають до них (полонини, які в минулому використовувались як відгінні колгоспні пасовища, а також прибережна смуга р. Чорний Черемош) відомі місцезнаходження низки “червонокнижних” видів, які відсутні в межах парку: вероніка кущиста (Veronica fruticans Jacq.) – відслонення кальцевмісних порід на г. Чивчин; гронянка ромашколиста (Botrychium matricariifolium (A. Braun ex Doll) W.D.J.Koch) – полонина Прелуки; злинка альпійська (Erigeron alpinus L.) – на г. Василькова (полонина Прелуки); ломикамінь переломниковий (Saxifraga androsacea L.) – відслонення карбонатних порід на г. Чивчин; скополія карніолійська (Scopolia carniolica Jacq.) – долина р. Чорний Черемош вище с. Буркут; нігрітела карпатська (Nigritella carpatica (Zapał.) Teppner, Klein et Zagulski) – вузьколокальний східнокарпатський ендемік, найбільша і найчисельніша популяція якого відома з полонини Прелуки; жовтозілля карпатське (Senecio carpaticus Herbich) – відоме місцезнаходження виду на г. Чивчин. У результаті розширення меж парку за рахунок цих масивів його природоохоронна цінність значно зросте. На території НПП “Верховинський” ростуть три види, занесені до Червоного списку МСОП – чихавка тонколиста, елізанта Завадського та борщівник карпатський (Heracleum carpaticum Porcius) (південносхіднокарпатський ендемік). Останні два види разом з іншими п’ятьма – жовтецем Малиновського (Ranunculus malinovskii A. Jelen. et Derviz-Sokolova), медункою Філярського (Pulmonaria filarszkiana Jav. (P. rubra Schott subsp. filarszkiana (Jav.) Domin), первоцвітом полонинським (Primula poloninensis (Domin) Fed. (P. elatior (L.) Hill subsp. poloninensis (Domin) Dostal)), смілкою сумнівною (Silene dubia Herbich) і соссюреєю Порціуса занесені до Європейського Червоного списку. У межах НПП ростуть два види, занесені до Додатку І Бернської конвенції – гронянка багатороздільна і дзвоники ялицеві (Campanula abietina Griseb. et Schenk), ще два види включено в Додатки IIb і IVb Директиви ЄС про збереження типів оселищ та видів природної фауни і флори – це дзвоники пилчасті (Campanula serrata (Kit. ex Schult.) Hendrych) і тоція карпатська (Tozzia carpatica Woł.). Однією з важливих практичних проблем збереження фіторізноманіття в регіоні, де знаходиться парк, є масштабні демутаційні 88 процеси, які супроводжуються заростанням вторинних лук лісовою або чагарниковою рослинністю, що пов’язано із занепадом тваринництва у горах. Це стосується і ділянок з карбонатними відслоненнями, де зосереджена значна частина раритетного фіторізноманіття. При створенні НПП до його складу включено тільки землі лісового фонду. Поза межами залишились полонини “Великі Прелуки”, “Гнєтєса”, “Ротундул”, “Лустун”, “Попадя”, “Чивчин”, які використовувались як сільськогосподарські угіддя (відгінні пасовища). Тут зосереджені цінні природні комплекси, передусім лучні, болотні та скельні. Вони вже є складовою частиною природно-заповідного фонду і знаходяться в межах ландшафтного заказника “Чивчино-Гринявський” (Природно-заповідні…, 2000). Включення до складу парку цих полонин дозволить підвищити територіальну репрезентативність НПП, посилить контроль за дотриманням належного режиму в межах цих об’єктів, забезпечити повну територіальну цілісність парку. Функціональне зонування території НПП “Верховинський” ще не розроблене. Основними перспективними ділянками заповідної зони є масив Прелуки і верхів’я р. Перкалаб, де зосереджені найбільші площі карбонатних відслонень, до яких приурочені місцезростання основної частини раритетних видів території парку. Різноманіття природних умов, високий рівень созологічної цінності, міждержавність єдиного природного комплексу Чивчинських гір дають всі підстави для створення тут білатерального українськорумунського природного резервату (Андрієнко та ін., 2005; Величко, Чорней, Буджак, 2010), який буде важливим елементом забезпечення сталого розвитку у цьому регіоні. Його складовими частинами з румунського боку можуть бути природний парк “Гори Мармарощини”, який знаходиться на прикордонній з Україною території, а з українського – НПП “Верховинський” та НПП “Черемошський”, а також Мармароський масив Карпатського біосферного заповідника. Список літератури 1. Андрієнко Т.Л., Чорней І.І., Онищенко В.А., Буджак В.В. Флора та рослинність проектованого міждержавного україно-румунського біосферного резервату “Мармароські та Чивчино-Гринявські гори” // Укр. ботан. журн. – 2005. – 62, № 4. – С. 589-596. 2. Брадіс Є.М. Осоки боліт полонини Глистоватої в Гринявських горах // Укр. ботан. журн. – 1969. – 26, № 3. – С. 91-93. 3. Брусак В.П., Зінько Ю.В., Кричевська Д.А. Географічні основи формування екологічної мережі в Українських Карпатах // Розвиток 89 заповідної справи в Україні і формування Пан’європейської екологічної мережі: Мат-ли міжнар. наук.-практ. конф. (11-13 листопада 2008 р., м. Рахів). – Рахів, 2008. – С. 61-80. 4. Величко М.В., Чорней І.І. Ботанічна характеристика урочища Мокринів Камінь у Чивчинських горах (Українські Карпати) // Заповідна справа в Україні. – 2003. – Т. 9, вип. 2. – С. 16-18. 5. Величко М.В., Чорней І.І. До поширення Saxifraga luteo-viridis Schott. et Kotschy (Saxifragaceae) в Українських Карпатах // Біорізноманітність флори: проблеми збереження і раціонального використання. Репродуктивна здатність рослин як основа їх збереження і поширення в Україні: Мат-ли міжнар. наук. конф. присв. 150-річчю Ботанічного саду ЛНУ ім. І.Франка і сесії ради ботанічних садів України (Львів, 27-29 квітня 2004 р.). – Львів, 2004. – С. 92-94. 6. Величко М.В., Чорней І.І. Оцінка Чивчинських гір як ключової ботанічної території // Біорізноманіття Українських Карпат. Мат-ли наук. конф. присв. 50-річчю Карпатського високогірного біологічного стаціонару, Львівського національного ун-ту ім. І. Франка (Львів, 30 липня – 3 серпня 2005 р.). – Львів: ЗУКУ, 2005. – С. 106-108. 7. Величко М.В., Чорней І.І., Буджак В.В. До поширення Aconitum jaсquinii Rchb. (Ranunculaceae Juss.) у Чивчинських горах (Українські Карпати) // Наук. вісник Чернівецького ун-ту: Зб. наук. праць Вип. 193: Біологія. – Чернівці: Рута, 2004 а. – С. 78-84. 8. Величко М.В., Чорней І.І., Буджак В.В. Інвентаризаційний список судинних рослин Чивчинських гір (Українські Карпати) // Наук. вісник Чернівецького ун-ту: Зб. наук. праць. Вип. 223: Біологія. – Чернівці: Рута, 2004 б. – С. 152-161. 9. Величко М.В., Чорней І.І., Буджак В.В. Про місце Чивчинських гір у складі проектованого транскордонного україно-румунського біосферного резервату “Гори Мармарощини” // Національна екологічна політика в контексті європейської інтеграції України: мат-ли Міжнародної науково-практичної конференції (Київ, 27 жовтня 2010 р.). – К.: Центр екологічної освіти та інформації, 2010. – С. 75-78. 10.Волгин С.А., Сычак Н.Н. Манжетки (Alchemilla L., Rosaceae) Украинских Карпат. I. Секция Alchemilla, подсекция Calycinae (Buser) Camus // Бюл. Моск. о-ва испытателей природы. Отд. биол. – 1989 а. – Т. 94, вып. 2. – С. 71-79. 11.Волгин С.А., Сычак Н.Н. Манжетки (Alchemilla L., Rosaceae) Украинских Карпат. II. Секция Alchemilla, подсекция Euvulgares Camus (ряды Glabrae Pawl. и Subglabrae Pawl.) // Бюл. Моск. о-ва испытатетлей природы. Отд. биол. – 1989 б. – Т. 94, вып. 6. – С. 86-94. 12. Волгин С.А., Сычак Н.Н. Манжетки (Alchemilla L., Rosaceae) Украинских Карпат. III. Секция Alchemilla, подсекция Euvulgares Camus (ряды Ueteropodae Pawl., Hirsutar (Lindb. fil.) Rothm. и Pubescentes (Buser) Rothm.) // Бюл. Моск. о-ва испытатетлей природы. Отд. биол. – 1992. – Т. 97, вып. 4. – С. 78-91. 90 13.Горбик В.П. Лучна рослинність Чивчинських та Гринявcьких гір // Укр. ботан. журн. – 1968 а. – 25, № 4. – С. 11-17. 14.Горбик В.П. Лісова та чагарникова рослинність Чивчинcьких та Гринявcьких гір // Укр. ботан. журн. – 1968 б. – 25, № 6. – С. 87-92. 15.Горбик В.П. Ботанічні об’єкти Чивчинських і Гринявcьких гір, що потребують охорони // Мат-ли 5 з’їзду Укр. ботан. тов. – Ужгород, 1972. – С. 133-134. 16.Горбик В.П., Андрієнко Т.Л. Болота Чивчин // Укр. ботан. журн. – 1969. – 26, № 3. – С. 40-44. 17.Загульський М.М., Чорней І.І. Нове місцезнаходження Nigritella nigra (L.) Rich. (Orchidaceae) в Українських Карпатах // Укр. ботан. журн. – 1993. – 50, № 2. – С. 125-129. 18.Малиновський К.А. Рослинність високогір’я Українських Карпат – К.: Наук. думка, 1980. – 278 с. 19.Малиновський К.А., Крічфалушій В.В. Високогірна рослинність. – К.: Фітосоціоцентр, 2000. – 232 с. 20.Малиновський К.А., Крічфалушій В.В. Рослинні угруповання високогір’я Українських Карпат – Ужгород, 2002. – 244 с. 21.Малиновський К.А., Царик Й.В. Нові для України синтаксони з Карпат // Укр. ботан. журн. – 1994. – 52, № 5. – С. 621-639. 22.Мілкіна Л.І. Ботанічні резервати і пам’ятки природи Івано-Франківської області // Охорона природи Українських Карпат та прилеглих територій / відп. ред. С.М. Стойко. – К.: Наук. думка, 1980. – С. 142-193. 23.Мілкіна Л.І. Нове місцезнаходження Saxifraga luteo-viridis Schott et Kotschy (Saxifragaceae) в Українських Карпатах // Укр. ботан. журн. – 1994. – 51, № 6. – С. 137-140. 24.Попович С.Ю. Основні структурні елементи карпатської екомережі // Заповідна справа в Україні. – 2007. – Т. 13, вип. 1-2. – С. 80-89. 25.Природно-заповідні території та об’єкти Івано-Франківщини / Приходько М.М., Абрам’юк У.М., Бойчук І.І. та ін. – Івано-Франківськ, 2000. – 272 с. 26.Стойко С.М. Заповідники та пам’ятки природи Українських Карпат – Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 1966. – 142 с. 27.Трибун П. У високогір’ї Чивчин // Зелені Карпати. – 1995. – № 3-4. – С. 23-25. 28. Чопик B.I. Ботаніко-географічна характеристика ЧивчиноГринявських гір в Українських Карпатах // Укр. ботан. журн. – 1969. – 26, № 6. – С. 26-33. 29.Чорней І.І. Історія формування природно-заповідного фонду в Чивчинських горах (Українські Карпати) // Заповідна справа в Україні. – 2005. – Т. 11., вип. 2. – C. 63-67. 30.Чорней І.І. До питання про ботанічну цінність Чивчинських гір (Українські Карпати) // Наук. вісн. Чернівецького ун-ту: Зб. наук. праць. – Вип. 298: Біологія. – Чернівці: Рута, 2006. – С. 269-273. 91 31.Чорней І.І., Буджак В.В. Нове місцезнаходження раритетних видів флори у Чивчинських горах (Українські Карпати) // Укр. ботан. журн. – 2003. – 60, № 1. – С. 53-57. 32.Чорней I.I., Загульський М.М., Смолінська М.О., Королюк B.I. Стан та перспективи охорони рідкісних видів флори у верхів’ї р. Білий Черемош // Екологічні основи оптимізації режиму охорони і використання природно-заповідного фонду. Тез. доп. наук.-практ. конф. – Рахів, 1993. – С. 70-72. 33.Pawłowski В. Zagadniene ochrony przyrody szaty roślinney Gόr Czywczyńskich // Ochrona prsyrody. – Krakow, 1937. – № 17. – S. 93-110. 34.Pawłowski В. Ogόlna charakterystyka geobotaniczna Gόr Czywczyńskich // Rozprawy Wydziału Mat.-Przyrodniczego. – Krakόw, 1948. – p. 1-72. 35.Pawłowski В., Walas J. Les associations des plantes vesculaires des Monts de Czywczyn // Bull. Int. Acad. pol. B. – 1949. – 1. – P. 1-181. 36.Wołoszczak E. Przyczynek do Flory Pokucia // Spraw. kom. fizyogr. – 1888. – 21. – S 1-134. 37.Zapałowicz H. Roślinna szata Gór Pokucko-Marmaroskich // Spraw. Kom. Fizjograf., Kraków. – 1889. – Vol. 24. – 389 s. 38.Zapałowicz H. Conspectus Florae Galiciae сriticus – T. I. – Krakόw, 1906. – 296 s. 39.Zapałowicz H. Conspectus Florae Galiciae сriticus – T. II.– Krakόw, 1908 – 311 s. 40.Zapałowicz H. Conspectus Florae Galiciae сriticus – T. III– Krakόw, 1911. – 246 s. 92 НПП Вижницький НПП “Вижницький” розташований в адміністративних межах Вижницького району Чернівецької області. Його територія витягнута на 26 км з північного заходу на південний схід, а ширина змінюється від 4 до 8 км. Парк створено Указом Президента України від 30.08.1995 р. за № 810/95 на базі Вижницького та Берегометського лісництв Берегометського держлісгоспу і підпорядковано Мінприроди. На території, яка включена до складу парку, функціонували два ландшафтних заказники республіканського значення – “Стебник” (1656 га) і “Лужки” (964 га), заповідні урочища “Яворів” (85,5 га) і “Стаєчний” (25,0 га), які послужили основою для створення парку. Площа парку була 7928,4 га. В 2007 р. площа була збільшена. Загальна площа парку зараз становить 11238,0 га, у тому числі 8246,2 га (Вижницьке відділення – 2548 га, Солонецьке відділення – 5697,2 га) знаходяться у постійному користуванні НПП, а 2991,8 га включено до його складу без вилучення у землекористувачів: Берегометського державного лісомисливського господарства (2019 га), Вижницького держспецлісгоспу АПК (952,7 га), земель запасу Берегометської селищної (9,3 га) та Вижницької сільської (10,8 га) рад. За фізико-географічним районуванням України (Екологічна енциклопедія, 2006) НПП “Вижницький” майже повністю розташований в Зовнішньокарпатській області, маленька частина території вздовж північно-східного краю – в Передкарпатській височинній області. Територія знаходиться в межиріччі Черемоша і Сірету і охоплює ландшафти низькогірної зони Буковинського сектора Скибових Карпат з досить м’яким кліматом, переважанням в лісах бука і ялиці та ділянками вторинних лук – полонин. Особливістю геоморфологічної будови території НПП є те, що різні абсолютні відмітки базисів ерозії основних річково-ерозійних дрен регіону (Черемошу та Сірету) поділяють парк на дві ерозійно-денудаційні зони: західну (в басейні Черемошу) та східну (Сіретську). У західній частині ерозійноденудаційні процеси відбуваються значно енергійніше, а форми рельєфу гостріші, ніж у басейні Сірету, оскільки абсолютні відмітки русла останнього біля смт Берегомет та с. Лопушна становлять відповідно 470 та 540 м н.р.м., тоді як у долині Черемошу біля м. Вижниця та с. Розтоки – відповідно 335 та 395 м. Основним типом грунтів на території НПП є бурі лісові (буроземи). За геоботанічним районуванням України (Національний атлас України, 2008) територія знаходиться в Мармаросько-ЧорногірськоСвидовецькому окрузі Східнокарпатської підпровінції КарпатськоАльпійської гірської провінції. 93 Вивчення рослинного покриву Буковини проводили австрійські, румунські, польські й українські ботаніки. Це стосується і території, яку зараз займає НПП “Вижницький”. Зокрема відомості про флору та знахідки окремих видів у цьому регіоні наведені у працях австрійських ботаніків Ф. Гербіха (Herbich, 1859) та Ж.-А. Кнаппа (Knapp, 1872), румунського ботаніка А. Прокопіану-Прокоповича (Procopianu-Procopovici, 1890) та польських дослідників Й. Пачоського (Paczoski, 1897) і Х. Запаловича (Zapałowicz, 1906, 1908, 1911). У румунський період виходить з друку стаття Т. Штефуряка (Stefureak, 1936), присвячена мохоподібним долини річки Виженка. У радянський період ботанічні дослідження у цьому регіоні проводили І.В. Артемчук (1950, 1954), Р.О. Березівська (1952, 1955, 1956), З.Н. Горохова і Т.І. Солодкова (1970). Характеристику заповідних об’єктів, які пізніше увійшли до складу НПП, наводять С.М. Стойко (1977) та З.С. Заєць зі співавторами (1980). Результати ботаніко-зоологічних досліджень, що проводилися при підготовці наукового обгрунтування необхідності створення парку в 1991-1992 роках, узагальнені у статті Т.Л. Андрієнко зі співавторами (1993), а перелік судинних рослин, виявлених у цей період на досліджуваній території, наводиться у статтях Г.І. Ковальчук та І.І. Чорнея (1994 а, б). Відомості щодо раритетної компоненти флори НПП наведені в публікаціях І.І. Чорнея зі співавторами (1999, 2000, 2001). Стисла характеристика фіторізноманіття парку представлена в колективній монографії “Фіторізноманіття національних природних парків України” (2003). Найбільш детальна характеристика рослинного покриву парку міститься в колективній монографії “Національний природний парк “Вижницький”. Рослинний світ” (2005). У колективній монографії “Національний природний парк “Вижницький”: природа, рекреаційні ресурси, менеджмент” (2005), яка присвячена 10-річній діяльності парку, висвітлено питання історії формування ідеї створення НПП, наведена систематизована характеристика як окремих природних компонентів, зокрема і рослинного покриву, так і ландшафтної структури в цілому. П.М. Устименком (2007) складена карта рослинності НПП “Вижницький”, яка базується на еколого-фітоценотичній класифікації і може слугувати основою моніторингу її резерватогенних змін. Структура угідь парку на землях постійного користування наступна: лісові землі – 8032 га; нелісові землі – 214,2 га (з них орні складають 3,8 га, сіножаті – 139,7 га, пасовища – 17,5 га, води – 21,8 га, інші – 31,4 га), разом вони становлять – 8246,2 га. Щодо решти 2991,8 га земель, включених до складу парку без вилучення у землекористувачів, структура наступна: лісовими землями зайнято – 2823,4 га, нелісові землі складають 168,4 ( в тому числі орні – 0,3 га, сіножаті – 56,4, пасовища – 33,9 га, води – 6,2 га, інші – 71,6 га). 94 Особливість лісів – складна будова деревостанів, сформованих буком лісовим (Fagus sylvatica), ялиною європейською (Picea abies) та ялицею білою (Abies alba), зі значною участю останньої, а також клена несправжньоплатанового (Acer pseudoplatanus), граба звичайного (Carpinus betulus), черешні (Cerasus avium) та інших видів. НПП “Вижницький” є частиною так званого “буковинського острова” ялицевих лісів. Загалом площа насаджень з домінуванням ялиці на території НПП складає 3150,1 га. На другомі місці за площею букові ліси – 2686,0 га. Листяні ліси на території парку, крім бука, представлені окремими масивами з домінуванням дубів звичайного (Quercus robur) – 124,4 га та скельного (Q. petraea) – 18,1 га, вільхи сірої (Alnus incana) – 57,2 га та чорної (A. glutinosa) – 5,9 га, берези повислої (Betula pendula) – 13,3 га, граба звичайного (Carpinus betulus) – 6,5 га. Досить багато на території парку лісокультур. Значні площі займають насадження дуба північного (Quercus borealis) – 124,4 га, сосни кедрової європейської (Pinus cembra) – 23,0 га та деяких інших видів, які створені з метою вивчення доцільності впровадження цих порід у лісогосподарське виробництво . Найбільш поширеними серед ценозів лісової рослинності на території НПП є ліси, деревостан яких утворений переважно буком лісовим (Fagus sylvatica) та ялицею білою (Abies alba), часто з домішкою ялини європейської (Picea abies) і клена несправжньоплатанового (Acer pseudoplatanus). Характерна висока постійність зубниці бульбистої (Dentaria bulbifera), зубниці залозистої (Dentaria glandulosa), молочаю мигдалевидного (Euphorbia amygdaloides), купини кільчастої (Polygonatum verticillatum), вовчих ягід звичайних (Daphne mezereum), шавлії клейкої (Salvia glutinosa) та жовтозілля Фукса (Senecio ovatus), іноді домінують занесені до Червоної книги України лунарія оживаюча (Lunaria rediviva) та цибуля ведмежа (Allium ursinum). Такі ліси розглядають як ас. Symphyto cordati-Fagetum (Dentario glandulosae-Fagetum). Часто трапляються і ацидофільні букові ліси з переважанням в трав’яному ярусі ожики гайової (Luzula luzuloides) та чорниці (Vaccinium myrtillus) (ас. Luzulo-Fagetum). Союз Carpinion betuli на території парку представлений угрупованнями, у деревному ярусі яких, крім граба звичайного (Carpinus betulus), ростуть черешня (Cerasus avium), клен несправжньоплатановий (Acer pseudoplatanus), у підліску – свидина кров’яна (Swida sanguinea), ліщина звичайна (Corylus avellana), вовчі ягоди звичайні (Daphne mezereum), у трав’яному покриві переважає осока волосиста (Carex pilosa), трапляються зеленчук жовтий (Lamium galeobdolon), горлянка повзуча (Ajuga reptans), копитняк європейський (Asarum europaeum), медунка темна (Pulmonaria obscura), вороняче око 95 звичайне (Paris quadrifolia) та ін. На стрімких схилах формуються ясенові та яворові ліси союзу Tilio-Acerion.. Вздовж потоків Виженка, Стебник, Сухий поширені сіровільхові ліси ас. Alnetum incanae. У трав’яному ярусі з високою постійністю трапляються кропива дводомна (Urtica dioica), страусове перо звичайне (Matteuccia strutiopteris), розхідник шорсткий (Glechoma hirsuta), крем’яник гарний (Telekia speciosa), кремена біла (Petasites albus), чистець лісовий (Stachys sylvatica), шавлія клейка (Salvia glutinosa). Незважаючи на те, що площа, яку займають на території парку луки, невелика і становить 247,5 га (2,2 %), синтаксономічна різноманітність їх досить висока. Найбільші площі у складі лучної рослинності займають угруповання класу Molinio-Arrhenatheretea з домінуванням костриці червоної (Festuca rubra) і мітлиці тонкої (Agrostis capillaris), які формуються на карбонатовмісних грунтах на місці свіжих і вологих типів букових або ялицевих лісів. На схилах південної експозиції іноді трапляються багатовидові угруповання з домінуванням куцоніжки пірчастої (Brachypodium pinnatum) та конюшини паннонської (Trifolium pannonicum), у складі яких рясно представлені злаки – вівсюнець знебарвлений (Helictotrichon praeustum), мітлиця тонка (Agrostis capillaris), костриця червона (Festuca rubra), пахуча трава звичайна (Anthoxanthum odoratum), грястиця збірна (Dactylis glomerata), тимофіївка лучна (Phleum pratense) і багато різнотрав’я. Константними, крім двох основних домінантів, є подорожник ланцетолистий (Plantago lanceolata), буквиця лікарська (Stachys officinalis), бедринець ломикаменевий (Pimpinella saxifraga), перстач прямостоячий (Potentilla erecta), конюшина лучна (Trifolium pratense), к. повзуча (T. repens), зірочник злаковидний (Stellaria graminea), королиця звичайна (Leucanthemum vulgare), трясучка середня (Briza media). У нижніх частинах прирічкових схилів трапляються луки з домінуванням костриці лучної (Festuca pratensis). Угруповання гігромезофітних і мезогігрофітних лук займають значно менші площі і приурочені до долин потоків, іноді схилових ділянок у комплексах з висячими болотами. Домінують в них щучник дернистий (Deschampsia caespitosa), ситник розлогий (Juncus effusus), с. скупчений (J. conglomeratus), с. пониклий (J. inflexus), вербозілля звичайне (Lysimachia vulgaris), комиш лісовий (Scirpus sylvaticus). Угруповання пуcтищних лук класу Calluno-Ulicetea спорадично трапляються по всій території парку в комплексі з угрупованнями справжніх лук і переважно належать до союзу Nardo-Agrostion tenuis. Для них властива значна участь у травостої біловуса стиснутого (Nardus stricta), мітлиці тонкої (Agrostis capillaris), костриці червоної (Festuca rubra). 96 У долинах річок, на вологих терасах різних рівнів, алювіальних відкладах, щебнистих гривах в руслах річок трапляються ценози з домінуванням кремени білої (Petasites albus), кремени судетської (P. kablikianus), крем’яника гарного (Telekia speciosa). У заплаві річки Сірет та її приток описані чагарникові угруповання з переважанням мірикарії німецької (Myricaria germanica) та верби пурпурової (Salix purpurea), які трапляються на річкових галечниках та наносах дрібнопіщано-мулистого алювію. Угруповання скельної рослинності (клас Asplenietea trichomanis) у вигляді невеликих за площею осередків досить рівномірно поширені на території, як на силікатних, так і на карбонатних породах. Характерні види цих ценозів – аспленії волосовидний (Asplenium trichomanes), зелений (A. viride) та муровий (A. ruta-muraria), пухирник ламкий (Cystopteris fragilis), багатоніжка звичайна (Polypodium vulgare). Угруповання прибережно-водної рослинності класу PhragmitoMagnocaricetea спорадично трапляються на території НПП і, як правило, займають невеликі за площею ділянки. Домінантами є рогіз широколистий (Typha latifolia), лепешняк плаваючий (Glyceria fluitans), ситняг болотний (Eleocharis palustris), частуха подорожникова (Alisma plantago-aquatica) та хвощ великий (Equsetum telmateia). До Зеленої книги України (2009) занесені такі з виявлених на території парку угруповань: угруповання букових лісів (Fageta sylvaticae) з домінуванням барвінку малого (Vinca minor) – виявлені в урочищі Яворів та в долині річки Стебник; угруповання букових лісів (Fageta sylvaticae) з домінуванням у травостої лунарії оживаючої (Lunaria rediviva) – займають великі площі в урочищах Солонець, Татолово, Сухий, Стебник, на хребті Куриків, горі Кечера та в околицях села Виженка; угруповання букових лісів (Fageta sylvaticae) з домінуванням плюща звичайного (Hedera helix) – виявлені в урочищі Лужки; угруповання букових лісів (Fageta sylvaticae) з домінуванням у травостої цибулі ведмежої (Allium ursinum) – досить часто трапляються в урочищах Татолово, Стебник і Лужки; угруповання скельнодубово-букових лісів (Querceto (petraeae)Fageta (sylvaticae)) – відомі з урочища Рівня; угруповання ацидофільних скельнодубових лісів (Querceta petraea) – відомі тільки з урочища Рівня; угруповання сіровільхових лісів (Alneta incanae) з домінуванням у травостої страусового пера звичайного (Matteuccia struthiopteris) – трапляються в долинах річок Виженка, Стебник, Сухий; 97 угруповання яворових лісів (Acereta pseudoplatani) з домінуванням у травостої лунарії оживаючої (Lunaria rediviva) – трапляються в урочищах Сухий, Солонець та в околицях села Виженка. Флора парку налічує 683 види судинних рослин, що становить 32,7 % видового складу флори Українських Карпат. Ці види належать до 235 родів, 96 родин та 5 відділів. Синантропна фракція налічує 189 видів (28,9 %). Кількість ендемічних таксонів на території парку незначна. З їх числа на території парку виявлені південно-східнокарпатські ендеміки жовтець карпатський (Ranunculus carpaticus Herbich) та фіалка відхилена (Viola declinata Waldst. et Kit.), карпатські субендеміки смілка Юндзілла (Silene jundzillii Zapał.) та волошка карпатська (Centaurea carpatica (Porcius) Porcius). За даними літературних джерел (Зеров, Партика, 1975; Stefureak, 1936) для території НПП наводиться 236 видів мохоподібних. Спеціальні дослідження альгофлори, мікофлори та ліхенофлори не проводились. На території парку виявлено 35 видів судинних рослин, включених до Червоної книги України (2009): • баранець звичайний (Huperzia selago (L.) Bernh. ex Schrank et Mart.) – спорадично трапляється у букових та ялицевобукових лісах в урочищах Яворів, Лужки, Стебник, Рівня, Солонець та на хребті Куриків; • беладонна звичайна (Atropa belladonna L.) – спорадично трапляється у букових, ялицево-букових лісах і на узліссях в урочищах Стебник і Сухий; • билинець густоквітковий (Gymnadenia densiflora (Wahlenb.) A. Dietr.) – виявлено у складі лучних угруповань на хребтах Куриків і Баньків; • билинець довгорогий (Gymnаdenia conopsea (L.) R. Br.) – часто трапляється на луках хребта Куриків, в урочищах Стебник, Великі Лужки, Бука, Волотів, Перехрестя, Сухий, Росішний, Чорнеї, на полонині Баньків, а також на схилах гір Гуцулова, Стіжок та Магура; • булатка великоквіткова (Cephalanthera damasonium (Mill.) Druce) – кілька особин знайдено в буковому лісі урочища Рівня; • булатка довголиста (Cephalanthera longifolia (L.) Fritsch.) – росте на узліссях та в букових лісах урочища Рівня та на горі Гуцулова, крім того, виявлено у складі лучних ценозів в урочищі Солонець, на полонині Баньків та хребті Куриків; • гніздівка звичайна (Neottia nidus-avis (L.) Rich.) – поодинокими особинами та групами по декілька особин трапляється в 98 • лунарія оживаюча (Lunaria rediviva L.) – один з наймасовіших видів у ялицево-букових і букових лісах урочищ Солонець, Тaтолово, Стебник, на хребті Куриків, горі Кечера та в околицях села Виженка; • любка дволиста (Platanthera bifolia (L.) Rich.) – у великій кількості трапляється на луках в урочищах Бука, Солонець, Перехрестя, Чорнеї, Росішний, Георгієва поляна, Стебник, Великі Лужки, на полонині Баньків, хребті Куриків, горі Магура та спорадично у букових і ялицево-букових лісах урочищ Під Жиберем, Яворів та на схилах гір Гуцулова і Стіжок; • міхурниця судетська (Cystopteris sudetica A. Braun et Milde) – відоме одне місцезнаходження в ялицево-буковому лісі на схилах хребта Баньків; • пальчатокорінник бузиновий (Dactylorhiza sambucina (L.) Soó) – трапляється рідко на луках в долині річки Стебник, в урочищах Волотів і Солонець, на горі Стіжок; • пальчатокорінник м’ясочервоний (Dactylorhiza incarnata (L.) Soó) – спорадично трапляється на заболочених луках полонини Баньків та хребта Куриків; • пальчатокорінник плямистий (Dactylorhiza maculata (L.) Soó) – спорадично трапляється у складі лучних ценозів урочищ Лужки та Рівня; • пальчатокорінник травневий (Dactylorhiza majalis (Rchb.) P.F. Hunt et Summerhayes) – порівняно часто трапляється, формуючи великі популяції, на вологих луках і болотах в урочищах Солонець, Куриків, Чорнеї, Баньків, Стебник і Волотів; • пальчатокорінник Фукса (Dactylorhiza fuchsii (Druce) Soó) – маленькі популяції виявлені на луках в урочищах Чорнеї, Бука, на хребті Куриків, полонині Баньків, а також на узліссі в урочищі Перехрестя; • підсніжник білосніжний (Galanthus nivalis L.) – достовірно відоме одне місцезнаходження у вільховому лісі в долині річки Стебник; • пізньоцвіт осінній (Colchicum autumnale L.) – трапляється у великій кількості на луках урочищ Стебник, Волотів, Солонець, Бука, полонині Баньків, на горах Магура та Стіжок; • плаун колючий (Lycopodium annotinum L.) – відомі знахідки у ялицево-буковому лісі в урочищах Стебник і Сухий; • траунштейнера куляста (Traunsteinera globosa (L.) Rchb.) – спорадично трапляється на луках в урочищах Стебник, Бука, Перехрестя, Волотів, Великі Лужки, Засерет, Стебник, на полонинах Татолово і Баньків, хребті Куриків і горі Магура; букових і ялицево-букових лісах урочищ Стебник, Сухий, Великі Лужки, Яворів, Під Жиберем, Баньків, Рівня та на горі Гуцулова; • гронянка півмісяцева (Botrychium lunaria (L.) Sw.) – малочисельні популяції виявлені у складі лучних угруповань в урочищах Бука, Рівня та на горі Магура; • зозулинець блощичний (Orchis coriophora L.) – трапляється рідко у складі лучних угруповань в урочищах Бука, Георгієва поляна та на полонині Баньків; • зозулинець обпалений (Orchis ustulata L.) – трапляється рідко, малочисельними популяціями у складі лучних угруповань в урочищі Великі Лужки та на полонині Затінь; • зозулинець прикрашений (Orchis signifera Vest) – кілька популяцій виявлені у складі лучних ценозів в урочищах Георгієва поляна, Стебник та на хребті Куриків; • зозулинець салеповий (Orchis morio L.) – малочисельні популяції спорадично трапляються у складі лучних ценозів в урочищах Сухий, Бука, на полонині Баньків і хребті Куриків; • зозулинець шоломоносний (Orchis militaris L.) – трапляється дуже рідко, відоме одне оселище на горі Стіжок; • зозулині сльози яйцевидні (Listera ovata (L.) R. Br.) – досить часто трапляється на луках та узліссях в урочищах Бука, Великі Лужки, Георгієва поляна, Солонець, Росішний, на хребті Куриків, полонині Баньків, вершинах гір Гуцулова, Стіжок, Магура, а також у складі лісових угруповань в лісах (урочище Яворів); • коручка болотна (Epipactis palustris (L.) Crantz) – поширена на заболочених луках в урочищах Бука, Великі Лужки, на полонині Затінь та горі Магура; • коручка пурпурова (Epipactis purpurata Smith) – відомо єдине місцезростання виду в буковому лісі урочища Яворів; • коручка темночервона (Epipactis atrorubens (Hoffm. ex Bernh.) Besser) – відомі два локалітети в урочищах Під Жиберем (буковий ліс) і Рівня (ліс за участю дуба скельного); • коручка чемерниковидна (Epipactis helleborine (L.) Crantz) – виявлена в букових та ялицево-букових лісах в урочищах Великі Лужки і Рівня, а також на узліссі на полонині Баньків, ймовірно трапляється значно частіше; • косарики черепитчасті (Gladiolus imbricatus L.) – трапляються у лучних ценозах в долинах річок Стебник, Сухий, на хребті Баньків та в урочищі Бука; • лілія лісова (Lilium martagon L.) – знайдено одне місцезнаходження на луках гори Магура; 99 100 • цибуля ведмежа (Allium ursinum L.) – росте у великій кількості у букових, буково-ялиново-ялицевих та ялицево-букових лісах в урочищах Татолово, Стебник і Лужки; • чина гладенька (Lathyrus laevigatus (Waldst. et Kit.) Gren.) – відомий тільки з одного місцезнаходження на горі Магура; • шафран Гейфелів (Crocus heuffelianus Herb.) – виявлений у складі лучних угруповань на хребті Куриків, ймовірно трапляється значно частіше. У межах парку виявлений один вид, занесений до Додатку І Бернської конвенції – дзвоники ялицеві (Campanula abietina Griseb. et Schenk.) – у ялицевому лісі на схилах гори Магура. На післялісових луках на вершині цієї гори знайдено занесені до Додатку IIb Директиви ЄС про Біотопи дзвоники пилчасті (Campanula serrata (Kit. ex Schult.) та парило волосисте (Agrimonia pilosa Ledeb.). Необхідно визначити созологічні пріоритети для природних комплексів на території НПП, яким властивий високий рівень фіторізноманіття за участю раритетних видів, і розробити диференційований режим охорони для таких ділянок незалежно від того, де вони розташовані, у заповідній зоні чи поза її межами. Передусім це стосується лучних ділянок, які практично відсутні в межах заповідної зони. У процесі розробки техніко-економічного обгрунтування створення НПП “Вижницький” планувалося, що площа заповідної зони буде значно більшою, ніж площа зон рекреації та господарської. До заповідної зони передбачалося віднести умовно корінні лісостани характерних для території НПП типів лісу, лісостани едифікаторів, які знаходяться в парку на межі ареалу (зокрема дуба скельного), усі сформовані лісостани, крім тих, що територіально тяжіють до рекреаційної зони, існуючі об’єкти природно-заповідного фонду. Планувалися такі площі функціональних зон: заповідна – 5597,6 га, регульованої рекреації – 2321,9 га, стаціонарної рекреації – 7,0 га, господарська – 1,9 га. Під час проведення лісовпорядкування у 1997 році, з огляду на перспективи розширення НПП і зростання рекреаційного навантаження, були змінені площі його функціональних зон. В результаті вони набули такого вигляду: заповідна – 2087,2 га, зона регульованої рекреації – 4886,8 га, зона стаціонарної рекреації – 8,6 га, господарська зона – 945,8 га. Збільшення господарської зони відбулося за рахунок так званих колгоспних лісів, включених до складу парку без вилучення, а заповідна зона була обмежена найбільш віддаленими і малодоступними ділянками НПП, де реально можна забезпечувати належний заповідний режим. Розширення території парку планується здійснювати за двома напрямками: змонолітнення метропольної частини парку шляхом 101 включення суміжних ділянок лісових масивів та включення більш віддалених ділянок Зовнішніх Карпат і Передкарпаття та розширення парку за кластерним принципом з подальшим перейменуванням НПП “Вижницький” на “Буковина”. Список літератури 1. Андрієнко Т.Л., Клєстов М.Л., Байдашников А.В. та ін. Національний парк на Буковині // Ойкумена. – 1993. – № 1. – С. 91-97. 2. Артемчук И.В. О распространении безвременника (Colchicum autumnale L.) в Советской Буковине // Наук. записки Чернів. держун-ту. Сер. біол. наук. – Т. VII. – Чернівці, 1950. – С. 117-140. 3. Артемчук І. В. Гірські луки Чернівецької області та шляхи їх поліпшення // Бот. журн. АН УРСР. – 1953. – 10, № 4. – С. 24-31. 4. Артемчук І.В. Сіножаті та пасовища гірських та передгірних районів Чернівецької області і шляхи їх поліпшення // Наук. записки Чернівецького ун-ту. Сер. біол. – 1954. – Т. 25. – С. 34-91. 5. Березовская Р.А. Сенокосы и пастбища долины р. Миходры // Учен. зап. Чернов. госун-та. Сер. биол. наук. – 1952. – Т. ІХ, вып. 3. – С. 151-199. 6. Березівська Р.О. Питання динаміки рослинного покриву гірських лук Вижницького району Чернівецької області // Праці експедиції по комплексному вивченню Карпат і Прикарпаття. Сер. біол. – Т. І. – Львів: Вид-во Львів. держун-ту, 1955. – С. 26-46. 7. Березівська P.O. Біловусники Чернівецької області та заходи щодо їх поліпшення // Праці експедиції по комплексному вивченню Карпат і Прикарпаття. Сер. біол. – Т.2. – Вид-во Львівського держун-ту, 1956. – С. 69-86. 8. Буджак В.В., Чорней І.І. Геоботанічна та созологічна характеристика букових лісів Чернівецької області // Заповідна справа в Україні. – 2004. – Т. 10, вип. 1-2. – С. 14-18. 9. Горохова З.Н., Солодкова Т.І. Ліси Радянської Буковини (геоботанічна характеристика). – Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1970. – 212 с. 10. Заєць 3.0., Солодкова T.I., Стойко С.М. Ботанічні резервати і пам’ятки природи Чернівецької області // Охорона природи Українських Карпат та прилеглих територій. – К.: Наук.думка, 1980. – С. 220-252. 11. Зеров Д.К., Партика Л.Я. Мохоподібні Українських Карпат. – К.: Наук. думка, 1975. – 232 с. 12. Конспект флори Північної Буковини. Судинні рослини / Термена Б.К., Стефаник В.І, Серпокрилова Л.С. та ін. – Чернівці, 1992. – 226 с. 13. Коржик В. П. Національний природний парк “Вижницький”: нові принципи і тенденції розвитку // Зелена Буковина. – 1999, № 1-2. – С. 69-74. 14. Коржик В.П., Чорней І.І., Буджак В.В., Скільський І.В. Розширення території національного природного парку “Вижницький” за кластерним 102 принципом: доцільність, необхідність, модельність (на прикладі регіону Буковинських Карпат) // Заповідна справа в Україні. – 2001. – 7, вип. 1. – С. 70-90. 15. Ковальчук Г.І., Чорней І.І. Попередній список видів судинних рослин території майбутнього Вижницького національного парку // Зб. наук. праць по вивченню флори та фауни Чернівецької області. – Чернівці, 1994 а. – С. 43-59. 16. Ковальчук Г.І., Чорней І.І. Судинні рослини державного ландшафтного заказника “Стебник” // Зб. наук. праць по вивченню флори та фауни Чернівецької області. – Чернівці, 1994 б. – С. 7-25. 17. Національний природний парк “Вижницький”. Рослинний світ / Чорней І.І., Буджак В.В., Коржик В.П. та ін.; відпов. ред. В.А. Соломаха. – К.: Фітосоціоцентр, 2005. – 248 с. 18. Національний природний парк “Вижницький”: природа, рекреаційні ресурси, менеджмент / Коржик В.П., Чорней І.І., Скільський І.В. та ін.; відпов. ред. В.П. Коржик. – Чернівці: Зелена Буковина, 2005. – 356 с. 19. Онищенко В.А., Андрієнко Т.Л., Остапко В.М. та ін. Представленість раритетних видів судинних рослин в національних природних парках України // Укр. ботан. журн. – 2002. – 59, № 4. – С. 476-486. 20. Устименко П.М. Територіальна диференціація рослинності національного природного парку “Вижницький” // Укр. ботан. журн. – 2007. – 64, № 6. – С. 797-805. 21. Чорней І.І. НПП Вижницький // Фіторізноманіття національних природних парків України. – К.: Науковий світ, 2003. – С. 28-35. 22. Чорней І.І., Буджак В.В., Баканова Н.В. Dactylorhiza sambucina (L.) Soό (Orchidaceae) – новий вид флори Північної Буковини // Наук. записки Тернопільського педуніверситету ім. В. Гнатюка: Сер. Біологія. – 1999. – № 1 (4). – С. 27-30. 23. Чорней І.І., Буджак В.В., Гаврилюк В.О. та ін. Судинні рослини з Червоної книги України на території Буковинських Карпат та їх охорона // Заповідна справа в Україні. – 1998. – Т. 4, вип. 2. – С. 7-10. 24. Чорней І.І., Буджак В.В., Термена Б.К. та ін. Нові відомості про поширення на Чернівеччині судинних рослин з “Червоної книги України” та їх охорона // Укр. ботан. журн. – 2001. – 58, № 1. – С. 78-83. 25. Чорней І.І., Буджак В.В., Токарюк А.І. Хорологічна характеристика ефемероїдних геофітів з Червоної книги України на території Чернівецької області // Наук. вісник Ужгородського держуніверситету: Сер. Біологія. – 2000. – № 8. – С. 18-22. 26. Herbich F. Flora der Bukowina. – Leipzig, 1859. – 460 s. 27. Knapp J.A. Die bischer bekannten Pflanzen Galiciens und der Bucowina. – Wien, 1872. – 267 s. 28. Paczoski J. Szkic flory i spis roślin zabranych we wschodniej Galicyi, na Bukowinie i w Komittacie marmaroskim na Wegrzech // Sprawozd. Kom. Fizjogr. – 1897. – 33. – 36 s. 103 29. Procopiann-Procopovici A. Beitrag zur Kenntniss der Orchidaceen der Bukowina // Verh. Der K.K. Zool. – Bot. Ges. іn Wien. – 1890. – P. 186196. 30. Stefureac T. Consideratiuni asupra vegetatici si florei muchilor (Bryophytelor) din Valea Vijinicioarei (Bucovina) // Bull. Facult. de Ştiinţe in Cernaut. – 1936. – Vol. X. – S. 301-344. 31. Zapałowiсz H. Conspectus Florae Galiciae сriticus. – Krakόw, 19061911. – Т.1-3. 104 НПП Галицький Галицький національний природний парк розташований в Галицькому районі Івано-Франківської області. Загальна площа парку складає 14684,8 га; з них 12159,3 га надано у постійне користування. З територій, які ввійшли до складу Галицького НПП, першим, у 1972 р., надано статус пам’яток природи місцевого значення наступним об’єктам: “Скельно-флористичний резерват” (5 га), ”На Трантах” (1,5 га), “Залісця” (5 га), “Водойма Королівка” (2 га). Урочище “Касова гора” в 1975 році було оголошене комплексною пам’яткою природи республіканського значення на площі 7 га; у 1988 році її площу збільшено до 65 га. У 1979 р. створено ландшафтний заказник місцевого значення “Ріка Лімниця з прибережною захисною смугою вздовж берегів шириною по 100 м”, нижня частина якого припадала на територію Галицького району. Водно-болотні ділянки стариці Дністра “Водники” (62,3 га) та “Біля Маринополя” (33,1 га) отримали статус заповідних урочищ у 1984 р.; ландшафтний заказник місцевого значення “Сімлин” (50 га) оголошений заповідним у 1988 р., а ботанічний заказник місцевого значення “Камінь” – у 1993 р. У 1996 р. створено Галицький регіональний ландшафтний парк загальною площею 8306 га, до якого увійшли всі існуючі природнозаповідні об’єкти місцевого значення, окремі лісові масиви, Бурштинське водосховище (орнітологічний заказник), долина ріки Дністер в межах Галицького району (Приходько та ін., 1997). На базі регіонального ландшафтного парку в 2004 році створено Галицький національний природний парк, до якого були включені всі лісові угіддя Галицького держлісгоспу, деякі лучно-степові, водно-болотні комплекси. Його було підпорядковано Держлісагенству. Територія парку дуже фрагментована, включає понад 150 ізольованих ділянок, хоча є і лісові масиви значної площі. Галицький НПП розташований у двох фізико-географічних областях, межею між якими є р. Дністер. Правобережна (південнозахідна) частина парку за фізико-географічним районуванням України (Екологічна енциклопедія, 2006) належить до гірської країни Українські Карпати, Передкарпатської височинної області. Лівобережна частина – до Східноєвропейської рівнинної країни, Широколистолісової зони, Західноукраїнського краю, Розтоцько-Опільської горбогірної області. За геоботанічним районуванням України (1977) лівобережна частина належить до Європейської широколистянолісової області, Східноєвропейської провінції, Західноукраїнської підпровінції, Кременецько-Хотинського округу, Бурштинського геоботанічного району дубово-грабових лісів. Правобережна – до Європейської 105 широколистянолісової області, Центральноєвропейської провінції, Східнокарпатської гірської провінції, Самбірсько-Івано-Франківського округу, Івано-Франківсько-Коломийського району дубово-грабових та дубових лісів. За пізнішим геоботанічним районуванням (Національний атлас України, 2008) територія знаходиться в Європейській широколистянолісовій області, Центральноєвропейській провінції, Опільсько-Кременецькому окрузі букових, грабово-дубових лісів, справжніх та остепнених лук та лучних степів. Територія Галицького НПП відзначається геоморфологічною неоднорідністю. У передкарпатській частині парку переважають височини з абсолютними висотами 300-450 м, глибоко перерізані долинами річок Лімниці, Лукви та їх приток, ярами й балками. На лівобережжі Дністра частина об’єктів парку припадає на Галицьку улоговину з рівнинним рельєфом, яка займає розширену частину долини Дністра з абсолютними висотами 200-250 м, а інша частина – на Бурштинське Опілля з горбистим скульптурно-ерозійним ландшафтом та висотами до 350 м над рівнем моря. Характерною особливістю парку є багатство та різноманітність водних об’єктів. Загальна площа вкритих водою територій складає 1512,5 га. До них належать частина Дністра та Лімниці із заплавними водоймами, кілька малих річок, джерел, озера карстового походження, Бурштинське водосховище, а також риборозплідні стави, що відзначаються багатою орнітофауною. Основні типи грунтів на лівобережжі Дністра – опідзолені чорноземи та темно-сірі грунти, які сформувались на лесоподібних суглинках, підстелених вапняками та гіпсами. На правобережжі Дністра переважають дерново-підзолисті оглеєні грунти, сформовані на суглинково-галечниковому алювії, а місцями – сірі лісові грунти, сформовані на гіпсоангідритових породах. У заплавах й на нижніх терасах річок поширені переважно лучні та лучно-болотні грунти. Територіальна структура парку має кластерний характер. Найбільшими за площею ділянками є лісові масиви Блюдницького та Крилоського лісництв у правобережній частині парку, а також долина ріки Дністер із заплавними водно-болотними угіддями (Водницькі, Дубівецькі, Маріямпільські стариці, Королівка тощо). Інші лісові масиви, що належать до Галицького й Бурштинського лісництв, лучно-степові та водно-болотні об’єкти є ізольованими ділянками. Перші флористичні дослідження території Галицького НПП у складі Опілля здійснені польськими ботаніками С. Вієрдаком (Wierdak, 19161936), А. Козловською (Kozłowska, 1931), В. Шафером (Szafer, 1935). Подальші праці були присвячені переважно вивченню рослинності лучно-степових територій, зокрема Касової гори й Скельно106 флористичного резервату “Поділля”, а також поширення окремих видів рослин (Куковиця, 1970; 1972, 1976, 1984; Заверуха, 1978; Шеляг-Сосонко та ін., 1981; Куковиця та ін., 1994, 1998; ОмельчукМ’якушко, Заверуха, 1978; Жижин та ін., 1990; Наконечний, Кагало, 2001, Наконечний, 2002). У даний час на території Галицького НПП триває інвентаризація флори та рослинності, оселищ рідкісних видів рослин (Літопис природи Галицького НПП, т. І-V); публікації стосуються, в першу чергу, поширення та стану популяцій рідкісних видів рослин (Наконечний, 2006; Кулинич, Шумська, 2008; Чуй, Шумська, 2010; Шумська, Дмитраш, 2010; Данилик, Борсукевич, 2011 та ін.). Опубліковано результати вивчення різноманітності лісової рослинності на флористичних засадах (Онищенко, Шумська, 2011). Дослідження мохів, лишайників та водоростей на території Галицького НПП поки що не проводились. Більшу частину території парку (81,1 %) займають ліси. Згідно матеріалів лісовпорядкування, розподіл за домінантами деревостану наступний: дуб звичайний (Quercus robur) – 45,7 %, бук лісовий (Fagus sylvatica) – 19,8 %, граб звичайний (Carpinus betulus) – 11,2 %, дуб північний (Quercus borealis) – 10,0 %, береза повисла (Betula pendula) – 3,3 %, вільха чорна (Alnus glutinosa) – 2,8 %, ясен звичайний (Fraxinus excelsior) – 1,8 %, липа серцелиста (Tilia cordata) – 0,9 %, інші види – 6,4 %. Лісові культури займають 41,2 % вкритих лісовою рослинністю земель. Це переважно культури аборигенних видів – дуба звичайного, бука лісового, явора, ялиці білої, створені на місці відповідних зрубів. Культури інтродуцентів та аборигенних видів у невідповідних еколого-едафічних умовах займають 1468,3 га, у тому числі 1196,2 га – дуб північний. Найбільш характерні типи лісу – Д2ГД (21,3 %), С2ДГБ (17,7 %), Д3ГД (10,3 %). На даний час переважають середньовікові та молоді насадження (відповідно, 7,06 та 3,2 тис. га). Середній вік деревостану складає 50 років. Лісові насадження віком близько 100 років і більше збереглись на площі 492 га. Чагарники займають 0,6 % території, луки – 2,5 %, лучні степи – 1,7 %, водойми – 10,3 %, болота – 2,2 %, дороги, населені пункти, розробки – 0,7 %, рілля – 0,8 %, сади та плантації – 0,1 %. На цій території переважають темні евтрофні широколистяні ліси (порядок Fagetalia sylvaticae). Найбільші площі в парку займають дубово-грабові ліси (союз Carpinion). Грабово-дубові ліси в правобережній частині парку формуються переважно на небагатих грунтах. У деревостані, як правило, переважають граб звичайний (Carpinus betulus) і дуб звичайний 107 (Quercus robur), нерідко є значна домішка липи серцелистої (Tilia cordata) або бука лісового (Fagus sylvatica). Влітку в негустому трав’яному ярусі домінують зеленчук (Lamium galeobdolon), підмаренник запашний (Galium odoratum), яглиця звичайна (Aegopodium podagraria), навесні – анемона дібровна (Anemone nemorosa) З високою постійністю наявні вороняче око звичайне (Paris quadrifolia), квасениця звичайна (Oxalis acetosella), медунка темна (Pulmonaria obscura), зірочник ланцетолистий (Stellaria holostea), осока трясунковидна (Carex brizoides), цирцея звичайна (Circaea lutetiana), черешня (Cerasus avium), щитники чоловічий (Dryopteris filix mas) і шартрський (D. carthusiana). На багатших грунтах, що в правобережній частині розвиваються на елювії багатих на кальцій порід, в грабово-дубових лісах багато весняних ефемероїдів, серед яких найхарактернішим домінантом є зубниця залозиста (Dentaria glandulosa). З високою постійністю, крім зубниці залозистої і анемони дібровної, зустрічаються анемона жовтецева (Anemone ranunculoides), зірочки жовті (Gagea lutea), зубниця бульбиста (Dentaria bulbifera), пшінка весняна (Ficaria verna), рівноплідник рутвицелистий (Isopyrum thalictroides), цибуля ведмежа (Allium ursinum). Дуже характерними для таких лісів є апозерис смердючий (Aposeris foetida), печіночниця звичайна (Hepatica nobilis), герань темна (Geranium phaeum). Ліси лівобережної частини парку розвиваються на відносно багатих грунтах, сформованих переважно на лесах. В деревостані найчастіше домінує граб звичайний (Carpinus betulus), часто разом з дубом звичайним (Quercus robur), в середньому участь дуба нижча, ніж у передкарпатській частині парку. У трав’яному ярусі домінують зеленчук (Lamium galeobdolon) і яглиця звичайна (Aegopodium podagraria), навесні – анемона дібровна (Anemone nemorosa), нерідко ряст порожнистий (Corydalis cava) і пшінка весняна (Ficaria verna). Константними є названі домінанти (крім рясту порожнистого), а також адокса мускусна (Adoxa moschatellina), бузина чорна (Sambucus nigra), гордовина (Viburnum lantana), клени гостролистий (Acer platanoides), несправжньоплатановий (A. pseudoplatanoides), польовий (A. campestre), ряст ущільнений (Corydalis solida), копитняк європейський (Asarum europaeum), липа серцелиста (Tilia cordata), медунка темна (Pulmonaria obscura), черешня (Cerasus avium), щитник чоловічий (Dryopteris filix-mas). На найбагатших грунтах у деревостані домінує ясен звичайний (Fraxinus excelsior). У верхній частині схилу Касової гори описано сухий ясеновий ліс з наявністю таких відносно теплолюбних і світлолюбних видів, як дерен справжній (Cornus mas), егоніхон пурпурово-голубий (Aegonychon 108 purpureo-coeruleum), первоцвіт весняний (Primula veris), фіалка шершава (Viola hirta). За флористичною класифікацією рослинності грабово-дубові ліси правобережної частини парку тяжіють до ас. Tilio-Carpinetum Traczyk 1962, а лівобережної – до Isopyro thalictroidis-Carpinetum Onyshchenko 1998. Ліси з домінуванням бука лісового (Fagus sylvatica) поширені переважно в правобережній частині території парку. Більшість із них – евтрофні букові ліси, типові для рівнини західної України (ас. Stellario holosteae-Fagetum Onyshchenko 2009). З буком часто співдомінують дуб звичайний (Quercus robur), граб звичайний (Carpinus betulus), липа серцелиста (Tilia cordata). У трав’яному ярусі навесні домінує анемона дібровна (Anemone nemorosa), влітку – безщитник жіночий (Athyrium filix-femina), осока волосиста (Carex pilosa), підмаренник запашний (Galium odoratum), яглиця звичайна (Aegopodium podagraria). Видовий склад дуже близький до видового складу грабово-дубових лісів правобережної частини парку. Своєрідні ценози займають верхні частини горбів з відслоненнями гіпсу. Цим ділянкам властива багата синузія весняних ефемероїдів, а домінантом є листовик сколопендровий (Phyllitis scolopendrium), поодиноко ростуть лунарія оживаюча (Lunaria rediviva) (інколи домінує), багатоніжка звичайна (Polypodium vulgare), аспленій волосовидний (Asplenium trichomanes). На південному заході території трапляються флористично бідні ацидофільні букові і ялицево-букові ліси (союз Luzulo-Fagion). Досить поширеними в парку є гігрофільні листяні ліси (союз Alnion incanae). Найбільша площа таких ценозів знаходиться в ур. Корчева. Майже весь лісовий масив площею бл. 300 га зайнятий вологим дубовим лісом (субас. Ficario-Ulmetum typicum), навесні часто обводненим. У деревостані переважає дуб звичайний (Quercus robur), у досить розвинутому чагарниковому ярусі – ліщина (Corylus avellana) і черемха (Padus avium), у травостої – яглиця звичайна (Aegopodium podagraria), анемона дібровна (Anemone nemorosa), пшінка весняна (Ficaria verna). У днищах балок і в заплавах маленьких річок є ліси з домінуванням вільхи чорної (Alnus glutinosa), вільхи сірої (Alnus incana), клена польового (Acer campestre). В них багато весняних ефемероїдів, найчастіше домінує зубниця залозиста (Dentaria glandulosa), на деяких ділянках – білоцвіт весняний (Leucojum vernum). Улітку переважають яглиця (Aegopodium podagraria), зірочник гайовий (Stellaria nemorum), розхідник звичайний (Glechoma hederacea). 109 Поблизу східного краю ур. Діброва описано світлий дубовий (Quercus robur) ліс з домінуванням осоки трясунковидної (Carex brizoides). Тут, в умовах помірного випасання, утворився флористично багатий лісовий ценоз з наявністю таких видів, як буквиця лікарська (Stachys officinalis), звіробій гірський (Hypericum montanum), медунка м’яка (Pulmonaria mollis), конюшина середня (Trifolium medium), горошок плотовий (Vicia sepium), серпій фарбувальний (Serratula tinctoria). У південній частині парку трапляються флористично бідні ялицеві (Abies alba) ліси, в яких мало як виразно ацидофільних, так і неморальних видів. Основний їх домінант – ожина шорстка (Rubus hirtus). Типовими для них є веснівка дволиста (Majanthemum bifolium), ожика волосиста (Luzula pilosa), лісові папороті. В заплавах річок поширені ліси з домінуванням верби білої (Salix alba). В них часто добре розвинутий чагарниковий ярус з верби тритичинкової (Salix triandra) або верби пурпурової (S. purpurea). З високим покриттям у вербових лісах трапляються бутень запашний (Chaerophyllum aromaticum), кропива дводомна (Urtica dioica), ожина сиза (Rubus caesius), хміль (Humulus lupulus), яглиця (Aegopodium podagraria), ехіноцистис шипуватий (Echinocystis lobata). На території парку наявні заплавні та суходільні луки. Луки першого типу поширені в заплавах та на нижніх терасах Дністра, Лімниці, Гнилої Липи. Справжні луки (порядок Arrhenatheretalia) представлені угрупованнями з домінуванням костриці лучної (Festuca pratensis), грястиці збірної (Dactylis glomerata), тимофіївки лучної (Phleum pratense), трясучки середньої (Briza media), пахучої трави звичайної (Anthoxanthum odoratum), райграсу високого (Arrhenatherum elatius), мітлиці тонкої (Agrostis capillaris), тонконога лучного (Poa pratensis), медової трави шерстистої (Holcus lanatus). Вологі луки (порядок Molinietalia) відзначаються переважанням у травостої щучника дернистого (Deschampsia caespitosa), китника лучного (Alopecurus pratensis), пирію повзучого (Elytrigium repens), комишу лісового (Scirpus sylvaticus), гадючника в’язолистого (Filipendula ulmaria), молінії голубої (Molinia caerulea), ситника розлогого (Juncus effusus). Суходільні луки, переважно, вторинні, післялісові, використовуються як сінокоси або пасовища. Найбільшу площу займають в урочищах Селище та Над ярами Блюдницького лісництва, Галич-гора й Сімлин Галицького лісництва, Глинне Крилоського лісництва. Осередки лучної рослинності місцями поширені на північних та північно-західних схилах опільських пагорбів, а також біля їх підніжжя (ур. Касова гора, Камінь, Транти та ін.). У складі травостою домінують 110 костриця лучна (Festuca pratensis), медова трава шерстиста (Holcus lanatus), мітлиця тонка (Agrostis capillaris), пахуча трава звичайна (Anthoxanthum odoratum), райграс високий (Arrhenatherum elatius), трясучка середня (Briza media), щучник дернистий (Deschampsia caespitosa), куничник наземний (Calamagrostis epigeios). На схилах опільських пагорбів місцями поширені ксеромезофільні лучні угруповання (порядок Poo-Agrostietalia vinealis) з домінуванням мітлиці виноградникової (Agrostis vinealis), тонконога вузьколистого (Poa angustifolia), костриці несправжньоовечої (Festuca pseudovina), куничника наземного (Calamagrostis epigeios). Лучно-степові угруповання поширені у лівобережній частині парку, переважно на південних та південно-східних схилах опільських пагорбів (ур. Касова гора, Бручева, Камінь, Транти, Скельнофлористичний резерват “Поділля”). У травостої лучних степів (клас Festuco-Brometea) домінують куцоніжка пірчаста (Brachypodium pinnatum), костриця валіська (Festuca valesiaca), осока низька (Carex humilis), пирій середній (Elytrigia intermedia), ковила волосиста (Stipa capillata), шавлія лучна (Salvia pratense), конюшина гірська (Trifolium montanum), самосил гайовий (Teucrium chamaedrys), зрідка – ковили найкрасивіша (Stipa pulcherrima), пірчаста (S. pennata) та келерія гребінчаста (Koeleria cristata), дуже рідко – ковила вузьколиста (Stipa tirsa) та сеслерія Гефлера (Sesleria heuflerana). Лучним степам притаманний високий рівень флористичного різноманіття. Характерними видами у складі лучно-степової рослинності є горицвіт весняний (Adonis vernalis), самосил гайовий (Teucrium chamaedrys), маренка рожева (Asperula cynanchica), перстач білий (Potentilla alba), шавлії лучна (Salvia pratensis) та кільчаста (S. verticillata), півники угорські (Iris hungarica), сони великий (Pulsatilla grandis) та розкритий (P. patens), віхалка гілляста (Anthericum ramosum), анемона лісова (Anemone sylvestris), ласкавець серповидний (Bupleurum falcatum), конюшина гірська (Trifolium montanum), рутвиця мала (Thalictrum minus), омани мечолистий (Inula ensifolia) та шорсткий (I. hirta), герань криваво-червона (Geranium sanguineum), суховершки великоквіткові (Prunella grandiflora), айстра степова (Aster amellus), астрагал данський (Astragalus danicus), волошка скабіозовидна (Centaurea scabiosa), ластовень лікарський (Vincetoxicum hirundinaria), зіновать руська (Chamaecytisus ruthenicus), смовдь оленяча (Peucedanum cervaria), підмаренник дзвониковидний (Galium campanulatum), вероніка колосиста (Veronica spicata), купина пахуча (Polygonatum odoratum), первоцвіт весняний (Primula veris), іноді лілія лісова (Lilium martagon), конвалія звичайна (Convallaria majalis), любка дволиста (Platanthera bifolia). 111 Кальцепетрофільна рослинність на території парку приурочена переважно до гіпсоангідритових відслонень, які представлені на опільських степових схилах та під наметом букових лісів у нижній частині долини р. Лімниці у передкарпатській частині парку. На відслоненнях гіпсів на опільських пагорбах поширені костриці бліднувата (Festuca pallens) та валіська (F. valesiaca), ковили волосиста (Stipa capillata) й найкрасивіша (S. pulcherrima), перстач пісковий (Potentilla incana), цибуля гірська (Allium montanum), лещиця пучкувата (Gipsophilla fastigiata), астрагал еспарцетовий (A. onobrychis), очиток їдкий (Sedum acre); зрідка очиток застарілий (S. antiquum), молодило руське (Sempervivum ruthenicum). Біля підніжжя відслонень та скель, у затінених місцях, зростають аспленії муровий (Asplenium ruta-muraria) та волосовидний (A. trichomanes), пухирник ламкий (Cystopteris fragilis), багатоніжка звичайна (Polypodium vulgare). На гіпсоангідритових відслоненнях та скелястих утвореннях у нижній частині долини р. Лімниці, крім згаданих вище папоротей, характерним є також листовик сколопендровий (Phyllitis scolopendrium). З покритонасінних трапляються чистотіл великий (Chelidonium majus), герань Робертова (Geranium robertianum) та ін. Чагарникові угруповання, що розвиваються на лучно-степових схилах пагорбів (клас Rhamno-Prunetea), утворені тереном колючим (Prunus spinosa), свидиною кров’яною (Swida sanguinea), жостером проносним (Rhamnus cathartica), калиною цілолистою (Viburnum lantana), бруслиною європейською (Euonymus europaea), ліщиною звичайною (Corylus avellana), жимолостю пухнастою (Lonicera xylosteum), бирючиною звичайною (Ligustrum vulgare), вишнею степовою (Cerasus fruticosa), глодом озброєним (Crataegus praearmata), глодом гладеньким (C. leiomonogyna) та ін. Болотна рослинність (клас Phragmito-Magnocaricetea) на території парку зосереджена переважно в заплавах і на нижніх терасах рр. Дністра (ур. Біля Маріямполя, Водники, Дубівці, Королівка, Корчева, Бабина яма), Гнилої Липи (ур. Залісця, Біля австрійської колії), Лімниці (ур. Лази). Є також невеликі болота в місцях витоків джерел, на зниженнях рельєфу тощо. Найбільш поширеними є монодомінантні угруповання очерету південного (Phragmites australis) на місці заростаючих стариць. У складі болотної рослинності домінують також рогози широколистий (Typha latifolia), рідше – вузьколистий (T. angustifolia), лепеха звичайна (Acorus calamus), лепешняк великий (Glyceria maxima), осоки гостра (Carex acuta), Буека (C. buekii), побережна (C. riparia), лисяча (C. vulpina), хвощ болотний (Equisetum palustre) та ін. 112 Більш обводнені ценози високих трав поширені у старицях Дністра (оз. Королівка, Водницькі стариці, Дубівецькі стариці, Бабина яма, Біля Маріямполя), в лісових озерах карстового походження Сімлин та Ворониця, в Бурштинському водосховищі та риборозплідних ставах (смт Більшівці та с. Медуха). У складі прибережної рослинності всіх типів водойм (клас Phragmito-Magnocaricetea) переважають очерет південний (Phragmites australis), рогіз широколистий (Typha latifolia), їжача голівка пряма (Sparganium erectum), куга озерна (Scirpus lacustris), лепеха звичайна (Acorus calamus), лепешняк великий (Glyceria maxima). На мілководді водойм поширені угруповання ряски малої (Lemna minor), спіродели багатокореневої (Spirodela polyrrhiza), жабурника звичайного (Hydrocharis morsus-ranae), різака алоевидного (Stratiotes aloides), у деяких старицях Дністра також – сальвінії плаваючої (Salvinia natans). Для центральної частини стариць Дністра найбільш характерними є ценози класу Potametea, з домінуванням глечиків жовтих (Nuphar lutea), рдесника плаваючого (Potamogeton natans), латаття білого (Nymphaea alba) та сніжно-білого (N. candida). У Бурштинському водосховищі та деяких ставах (смт. Більшівці) сформувались угруповання з домінуванням водяного горіха плаваючого (Trapa natans), у одному із ставів – плавуна щитолистого (Nymphoides peltata). У складі рослинності Галицького НПП станом на січень 2011 р. виявлено 23 синтаксони, занесені до Зеленої книги України, в тому числі 9 лісових, 8 лучно-степових і 6 водних. Синтаксони лісової рослинності: угруповання букових лісів (Fageta sylvaticae) з домінуванням у травостої барвінку малого (Vinca minor) – досить часто (Крилоське, Блюдницьке, Галицьке лісництва); угруповання букових лісів (Fageta sylvaticae) з домінуванням у травостої листовика сколопендрового (Phyllitis scolopendrium) – на схилах пагорбів в ур. Селище Блюдницького лісництва; угруповання букових лісів (Fageta sylvaticae) з домінуванням у травостої лунарії оживаючої (Lunaria rediviva) – фрагментарно на схилах пагорбів з гіпсоангідритовими відслоненням та в ярах у нижній частині долини р. Лімниці – ур. Селище Блюдницького лісництва; угруповання букових лісів (Fageta sylvaticae) з домінуванням у травостої плюща звичайного (Hedera helix) – на схилах пагорбів з гіпсоангідритовими відслоненням у нижній течії р. Лімниці (Крилоське й Блюдницьке лісництва) та біля с. Деліїв (Галицьке лісництво); угруповання букових лісів (Fageta sylvaticae) з домінуванням у травостої цибулі ведмежої (Allium ursinum) – ур. Лази Крилоського лісництва та ур. Селище Блюдницького лісництва; 113 угруповання буково-звичайнодубових лісів (Fageto (sylvaticae) – Querceta (roboris)) – часто в Крилоському, Галицькому, Блюдницькому лісництвах; угруповання звичайнодубових лісів (Querceta roboris) з домінуванням у травостої плюща звичайного (Hedera helix) – ур. Галич-гора Галицького лісництва; угруповання сіровільхових лісів (Alneta incanae) з домінуванням у травостої страусового пера звичайного (Matteuccia strutiopteris) – заплава р. Раків Потік у Блюдницькому лісництві; угруповання звичайнодубово-ялицевих лісів (Querceto (roboris) – Abieta (albae)) – ур. Діброва Крилоського лісництва; угруповання формації вівсюнця пустельного (Helictotrichoneta desertori) – Скельно-флористичний резерват “Поділля”, Касова гора; угруповання формації ковили волосистої (Stipeta capillatae) – ур. Касова гора, Камінь, Скельно-флористичний резерват “Поділля”; угруповання формації ковили вузьколистої (Stipeta tirsae) – ур. Касова гора; угруповання формації ковили найкрасивішої (Stipeta pulcherrimae) – ур. Касова гора; угруповання формації ковили пірчастої (Stipeta pennatae) – ур. Касова гора, Камінь, Сімлин; угруповання формації костриці блідої (Festuceta pallentis) – Скельно-флористичний резерват “Поділля”, ур. Камінь, Сімлин; угруповання формації осоки низької (Cariceta humilis) – ур. Касова гора, Скельно-флористичний резерват “Поділля”, Камінь, Гора Магса; угруповання формації сеслерії Гефлерової (Seslerieta heufleranae) – ур. Бручева, Скельно-флористичний резерват “Поділля”; угруповання формації сальвінії плаваючої (Salvinieta natantis) – стариці Дністра: оз. Королівка, Дубівецькі стариці; угруповання формації водяного горіха плаваючого (Trapeta natantis) – стариця Дністра Бабина яма, стави (смт Більшівці); угруповання формації глечиків жовтих (Nuphareta luteae) (в т. ч. ас. Nupharetum (luteae) salviniosum (natantis)) – стариці Дністра: Водницькі та Дубівецькі стариці, Королівка. угруповання формації латаття білого (Nymphaeeta albae) (в т. ч. ас. Nymphaeetum (albae) traposum (natantis)) – стариця Дністра: Бабина яма; угруповання формації латаття сніжно-білого (Nymphaeeta candidae) (в т. ч. ас. Nymphaeetum (candidae) salviniosum (natantis)) – стариці Дністра: Озеро Королівка, Дубівецькі стариці; угруповання формації плавуна щитолистого (Nymphoideta peltatae) – другий став (смт Більшівці). 114 • булатка червона (Cephalanthera rubra (L.) Rich.) – дуже рідко в букових лісах (ур. Лази Крилоського лісництва, Яри Блюдницького лісництва); • відкасник осотовидний (Carlina cirsioides Klokov) – на схилах опільських пагорбів (ур. Касова гора, Камінь, Бручева); • відкасник татарниколистий (Carlina onopordifolia Bess. ex Szaf., Kulcz. et Pawł.) – наводиться для схилів опільських пагорбів (Червона книга України, 2009); • водяний горіх плаваючий (Trapa natans L.) – стариці Дністра (Бабина яма, Дубівецькі стариці), Бурштинське водосховище, риборозплідні стави в смт Більшівці); • гніздівка звичайна (Neottia nidus-avis (L.) Rich.) – спорадично у широколистяних лісах; • горицвіт весняний (Adonis vernalis L.) – досить часто, великими популяціями, – на схилах опільських пагорбів; • зіновать Блоцького (Chamaecytisus blockianus (Pawł.) Klásk.) – дуже рідко на схилах опільських пагорбів (ур. Касова гора); • зіновать Пачоського (Chamaecytisus paczoskii (V.Krecz.) Klásk.) – у складі лучно-степової рослинності на схилах опільських пагорбів (ур. Бручева, Касова гора, Камінь); • зіновать подільська (Chamaecytisus podolicus (Błocki) Klásk.) – схили пагорбів (ур. Касова гора, Скельно-флористичний резерват “Поділля”, Бручева); • зозулинець обпалений (Orchis ustulata L.) – дуже рідко, по кілька особин, – на схилах опільських пагорбів (ур. Касова гора та Камінь); • зозулинець салеповий (Orchis morio L.) – зрідка, на відкритих місцях (ур. Галич-гора, Касова гора); • зозулинець шоломоносний (Orchis militaris L.) – на схилах опільських пагорбів в ур. Касова гора та Бручева, представлений численними популяціями; • зозулині сльози яйцевидні (Listera ovata (L.) R. Br.) – зрідка, групами по 2-5 особин, в букових та грабово-дубових лісах, на узліссях; • зозулині черевички справжні (Cypripedium calceolus L.) – зрідка трапляються невеликими групами на узліссях (ур. Галичгора, Бручева, Касова гора); • катран татарський (Crambe tataria Sebeok) – південносхідний схил ур. Касова гора; • ковила волосиста (Stipa capillata L.) – на схилах опільських пагорбів (ур. Касова гора, Камінь, Сімлин, Поділля, Камінь над ставами); На території парку станом на січень 2011 року зареєстровано 923 види судинних рослин. До вузькоареальних видів належать зіновать подільська (Chamaecytisus podolicus (Błocki) Klásková), зіновать Блоцького (Chamaecytisus blockianus (Pawł.) Klásková), лещиця дністровська (Gypsophila thyraica A. Krasnova), молочай волинський (Euphorbia volhynica Besser ex Racib.), підмаренник забутий (Galium exoletum Klokov), ушанка Ївги (Otites eugeniae (Kleopow) Klokov), юринея вапнякова (Jurinea calcarea Klokov), заяча конюшина Шиверека (Anthyllis schiwereckii (DC.) Błocki), жовтець Запаловича (Ranunculus zapałowiczii Pacz.), відкасники осотоподібний (Carlina cirsioides Klokov) та татарниколистий (C. onopordifolia Besser ex Szaf., Kułcz.et Pawł.). У складі флори судинних рослин парку відмічено 60 видів, занесених до ІІІ видання Червоної книги України: • анемона нарцисоцвіта (Anemone narcissiflora L.) – на північно-західних та північних схилах деяких пагорбів та узліссях опільської частини парку (ур. Касова гора, Бручева, Транти, Сімлин); • баранець звичайний (Huperzia selago (L.) Bernh. ex Schrank et Mаrt.) – зрідка, невеликими групами в букових лісах (ур. Селище й Вербівці Блюдницького лісництва, ур. Галич-гора Галицького лісництва); • беладонна звичайна (Atropa belladonna L.) – дуже рідко в букових лісах (ур. Сокіл Крилоського лісництва); • билинець довгорогий (Gymnadenia conopsea (L.) R. Br.) – на схилах опільських пагорбів, переважно північно-західних, луках, лісових галявинах (ур. Глинне Крилоського лісництва, Камінь, Бручева, Касова гора, Сімлин); • билинець щільноквітковий (Gymnadenia densiflora (Wahlenb.) A. Dietr.) – дуже рідко на схилах опільських пагорбів (ур. Бручева); • білоцвіт весняний (Leucojum vernum L.) – представлений великими популяціями у вологих місцях, в ярах у букових та грабово-дубових лісах (ур. Глинне й Сокіл Крилоського лісництва, Раків Потік та Селище Блюдницького лісництва, “Під кар’єром” Галицького лісництва); • булатка великоквіткова (Cephalanthera damasonium (Mill.) Druce) – зрідка в грабово-дубових та букових лісах, на узліссях, по чагарниках; • булатка довголиста (Cephalanthera longifolia (L.) Fritsch.) – поодинці або нечисленними групами в грабово-дубових та букових лісах; 115 116 • ковила вузьколиста (Stipa tirsa Steven) – ур. Касова гора; • ковила найкрасивіша (Stipa pulcherrima K. Koch) – на схилах опільських пагорбів (ур. Касова гора, Камінь, Камінь над ставами); • ковила пірчаста (Stipa pennata L.) – зрідка, на схилах опільських пагорбів (ур. Касова гора, Сімлин, Камінь); • конюшина червонувата (Trifolium rubens L.) – на схилах опільських пагорбів (ур. Касова гора, Сімлин); • коручка болотна (Epipactis palustis (L.) Crantz) – волога лука у заплаві р. Дністер; • коручка пурпурова (Epipactis purpurata Smith) – спорадично в букових лісах; • коручка темно-червона (Epipactis atrorubens (Hoffm. ex Bernh.) Besser) – дуже рідко в букових лісах (ур. Лази Крилоського лісництва); • коручка чемерниковидна (Epipactis helleborine (L.) Crantz) – спорадично в грабово-дубових й букових лісах, на узліссях; • косарики черепитчасті (Gladiolus imbricatus L.) – вологі луки (ур. Корчева Бурштинського лісництва, ур. Глинне Крилоського лісництва, північно-західний схил ур. Касова гора); • костриця блідувата (Festuca pallens Host.) – зрідка на виходах гіпсів на опільських пагорбах (ур. Камінь, “Скельнофлористичний резерват Поділля”, Сімлин); • лещиця дністровська (Gypsophila thyraica A.Krasnova) – зрідка на гіпсових відслоненнях на схилах опільських пагорбів – ур. Касова гора, Камінь; • лілія лісова (Lilium martagon L.) – досить часто у широколистяних лісах, по чагарниках, на узліссях, галявинах, лучно-степових ділянках; • лунарія оживаюча (Lunaria rediviva L.) – зрідка в букових лісах (ур. Селище, Вербівці Блюдницького лісництва); • любка дволиста (Platanthera bifolia (L.) Rich.) – розсіяно у широколистяних лісах, на узліссях, галявинах, луках, лучностепових схилах; • любка зеленоквіткова (Platanthera chlorantha (Cust.) Rchb.) – буково-ялицевий ліс (ур. Глинне Крилоського лісництва); • молочай волинський (Euphorbia volhynica Bess. ex Racib.) – зрідка на схилах опільських пагорбів – Касова гора, Камінь; • офрис бджолоносна (Ophrys apifera Huds.) – узлісся в ур. Гора Магса Галицького лісництва – 2 генеративні особини (Данилик, Борсукевич, 2011); 117 • очиток застарілий (Sedum antiquum Omelcz. et Zaverucha) – зрідка на гіпсових відслоненнях на схилах опільських пагорбів (ур. Поділля, Сімлин, Камінь); • пальчатокорінник м’ясочервоний (Dactylorhiza incarnata (L.) Soó) – вологі луки (заплава р. Дністер); • пальчатокорінник плямистий (Dactylorhiza maculata (L.) Soó) – нерідко на узліссях, лісових галявинах, луках, у грабоводубових лісах (ур. Галич-гора Галицького лісництва, ур. Глинне та Діброва Крилоського лісництва, ур. Селище та Раків Потік Блюдницького лісництва); • пальчатокорінник травневий (Dactylorhiza majalis (Rchb.) P.F. Hunt et Summerhayes) – вологі луки (ур. Залісця у заплаві р. Гнила Липа, Ворониця Галицького лісництва). • пальчатокорінник Фукса (Dactylorhiza fuchsii (Druce) Soó) – заплава р. Дністер); • півники сибірські (Iris sibirica L.) – вологі луки (ур. Залісця у заплаві р. Гнила Липа, ур. Корчева Бурштинського лісництва, ур. Касова гора); • підсніжник білосніжний (Galanthus nivalis L.) – букові, дубові та грабово-дубові ліси (ур. Лази, Діброва Крилоського лісництва, Селище Блюдницького лісництва, Галич-гора Галицького лісництва, ліс на Касовій горі та ін.), утворює великі популяції; • пізньоцвіт осінній (Colchicum autumnale L.) – волога лука в заплаві р. Гнила Липа (ур. Залісця); • плавун щитолистий (Nymphoides peltata (S.G.Gmel.) Kuntze) – риборозплідний став біля смт Більшівці; • плаун річний (Lycopodium annotinum L.) – дуже рідко в буково-ялицевих лісах (ур. Глинне Крилоського лісництва); • рутвиця смердюча (Thalictrum foetidum L.) – наводиться для ур. Касова гора (Шеляг-Сосонко та ін., 1981); • рябчик шаховий (Fritillaria meleagris L.) – вологі луки у долині ріки Гнила Липа (ур. Корчева й Тенетники Бурштинського лісництва; Залісця та Біля австрійської колії); • сальвінія плаваюча (Salvinia natans (L.) All.) – стариці Дністра (оз. Королівка, Дубівецькі та Водницькі стариці); • скополія карніолійська (Scopolia carniolica Jacq.) – зрідка в букових лісах (ур. Селище Блюдницького лісництва); • сон великий (Pulsatilla grandis Wender.) – на схилах опільських пагорбів (ур. Касова гора, Сімлин, Транти, Камінь); • сон лучний (Pulsatilla pratensis (L.) Mill. s.l.) – дуже рідко – ур. Касова гора; 118 • сон розкритий (Pulsatilla patens (L.) Mill.) – на схилах опільських пагорбів (ур. Касова гора, Транти, Сімлин, Бручева); • траунштейнера куляста (Traunsteinera globosa (L.) Rchb.) – зрідка на луках та лучно-степових ділянках (ур. Глинне Крилоського лісництва, Касова гора); • цибуля ведмежа (Allium ursinum L.) – вологі місця в букових та грабово-дубових лісах; інколи є домінантом трав’яного ярусу. До Додатку І Бернської конвенції включено 6 видів рослин: відкасник татарниколистий (Carlina onopordifolia), зозулині черевички справжні (Cypripedium calceolus), сони великий (Pulsatilla grandis) та розкритий (P. patens), сальвінію плаваючу (Salvinia natans), водяний горіх плаваючий (Trapa natans); до Європейського червоного списку – 4 види: відкасник осотовидний (Carlina cirsioides), зіноваті Блоцького (Chamaecytisus blockianus) та подільську (Chamaecytisus podolicus), очиток застарілий (Sedum antiquum). До Червоного списку МСОП занесено 3 види: відкасник татарниколистий (Carlina onopordifolia), зіноваті Блоцького (Chamaecytisus blockianus), Пачоського (Ch. paczoskii) та подільську (Ch. podolicus); до додатку IІb Директиви по біотопах Європейського Союзу – 4 види: сони великий (Pulsatilla grandis) та розкритий (P. patens), синяк плямистий (Echium russicum J.F.Gmel.), півники угорські (Iris hungarica Waldst. et Kit.). На території Галицького НПП, починаючи з 2009 року, проводиться дослідження макроміцетів (Літопис природи Галицького НПП, т. ІV-V; Маланюк, 2010). Станом на травень 2011 року обліковано 304 види макроміцетів: 272 з відділу Basidiomycota та 32 види з віділу Ascomycota. У 2010 р., протягом експедиції за участю І.О. Дудки, Д.В. Леонтьєва та А.В. Кочергіної на території парку виявлено 67 видів слизовиків (Myxomycota) (Літопис природи Галицького НПП, т. V). За період досліджень знайдено 12 видів грибів, занесених до Червоної книги України (Маланюк, 2010, Літопис природи Галицького НПП, т. V): • білопавутинник бульбистий (Leucocortinarius bulbiger (Alb. et Schwein.: Fr.) Singer) – дві знахідки на правобережжі Дністра в Крилоському л-ві: ур. Галич-Гора (дендропарк), ур. Діброва (дубово-грабовий ліс); • герицій коралоподібний (Hericium coralloides (Scop.) Pers.) – іноді трапляється в букових лісах Крилоського (урочище Галич Гора) та Блюдниківського лісництв; • грифола листувата (Grifola frondosa (Dicks.: Fr.) Gray) – дубово-грабові і букові ліси в ур. Галич-Гора (Крилоське л-во), HT TH 119 поблизу с. Вікторів (Крилоське л-во), поблизу с. Тимерівці (Блюдниківське л-во); • зморшок степовий (Morchella steppicola Zerova) – єдина знахідка в ур. Щовби (Галицьке лісництво), степова ділянка; • квіткохвісник Арчера (Anthurus archeri (Berk.) Fischer) – нерідко в широколистяних лісах правобережної частини парку, в т.ч. в насадженнях дуба північного; • мутин малиновий (Mutinus ravenelii (Berk. et M.A. Curtis) E. Fisch) – одна знахідка в Блюдниківському лісництві (біля с. Блюдники) на вологому узліссі грабово-дубового лісу з домішками вільхи сірої та берези повислої. • мутин собачий (Mutinus caninus (Huds.) Fr.) – нерідко в широколистяних лісах правобережної частини парку, а також в ялицевій посадці в ур. Глиняний ліс. • мухомор щетинистий (Amanita solitaria Bull.: (Fr.) Mer.) – в широколистяному лісі в ур. Касова гора (Бурштинське ліс-во); • сироїжка синювата (Russula turci Bres.) – знайдено поблизу с. Майдан в ялицевому лісі (Крилоське ліс-во); • трутовик зонтичний (Polyporus umbellatus (Pers.) Fr.) – часто в грабово-дубових і букових лісах (ур. Галич-Гора, ур. Діброва, ур. Раків потік), в посадці ялиці в ур. Глиняний ліс (Крилоське л-во); місцями зустрічається у великій кількості; • філопор рожево-золотистий (Phylloporus pelletieri (Lév. apud Crouan) Quél.) – в ур. Глиняний ліс (Крилоське ліс-во) в ялицево-буковому лісі, в урочищі Галич Гора (Крилоське ліс-во) в широколистяному лісі; • шишкогриб лускатий (Strobilomyces strobilaceus (Scop.) Berk.) – часто в широколистяних лісах правобережної частини парку. Основні проблеми охорони фіторізноманіття на території Галицького НПП пов’язані з фрагментарністю й невеликою площею деяких природно-заповідних ділянок та їх розміщенням поблизу населених пунктів. Особливо це стосується опільських пагорбів, зайнятих лучностеповою рослинністю. Проблемою є також заростання деяких лучних степів чагарниковою й деревною рослинністю, у зв’язку з припиненням сінокосіння та випасання худоби. Особливо небажаним є заростання таких ділянок інтродукованими та нехарактерними для лучних степів видами – дубом північним, робінією, сосною звичайною тощо, як це відбувається в урочищі Бручева. Іншою проблемою є заболочування заплавних водойм, що призводить до зменшення площ, зайнятих гідрофільною рослинністю, зокрема угрупованнями, занесеними до Зеленої книги України. HT 120 TH Нині чинне тимчасове функціональне зонування території парку, затверджене для території 14148,1 га (536,6 га, що знаходяться в Калуському районі, ще не передані парку). Згідно цього зонування до заповідної зони віднесено 4420,5 га (31,2 %). Це, в першу чергу, цінні корінні лісові масиви загальною площею 4,2 тис. га, деякі водноболотні угіддя та лучно-степові ділянки. Зона регульованої рекреації займає 4898,8 га (34,6 %), зона стаціонарної рекреації – 19,3 га (0,3 %), господарська зона – 4809,5 га (34 %). До останньої віднесені території, зайняті культурами інтродуцентів, молодими та середньовіковими лісовими культурами, де здійснюються природоохоронні заходи, спрямовані на відновлення корінної лісової рослинності. До господарської зони належать також землі інших користувачів. У даний час здійснюється розробка постійного, удосконаленого, функціонального зонування території Галицького НПП. На прилеглих до парку територіях виявлені ділянки природної рослинності, що відзначаються високою науковою та природоохоронною цінністю. Це, зокрема, схили опільських пагорбів з відслоненнями гіпсів і вапняків, вкриті лучно-степовою й петрофільною рослинністю (ур. Щовби, Гора Виноград, Камінь над ставами, Жалиборський камінь, Куропатницький камінь, Гора Магса та ін.), луки, болота й водойми в долинах рр. Дністер та Гнила Липа тощо. З метою збереження цих територій у природному стані їх доцільно приєднати до Галицького НПП. Розпорядженням КМУ від 23.02.2011 р. № 147-р погоджено включення до переліку об’єктів, яким надається статус водно-болотних угідь міжнародного значення, р. Дністер із заплавними водоймами у межах парку (820 га) та Бурштинського водосховища (1260 га). Список літератури 1. Данилик І.М., Борсукевич Л.М. Нове місцезнаходження Ophrys apifera Huds. (Orchidaceae) в Україні // Укр. ботан. журн. – 2011. – 68, № 1. – С. 58-63. 2. Дідух Я.П. Екологічна характеристика степів Західного ВолиноПоділля (Україна) // Укр. ботан. журн. – 1993. – 50, № 2. – С. 5-13. 3. Жижин М.П., Кагало О.О., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Стан і перспективи охорони популяцій Crambe tataria Sebeók на Опіллі (УРСР) // Укр. ботан. журн. – 1990. – 47, № 6. – С. 77-79. 4. Заверуха Б.В. Новий локалітет рідкісної для Радянського Союзу формації Festuceta pallentis з Подільської височини // Укр. ботан. журн. – 1978. – 35, № 1. – С. 42-45. 121 5. Літопис природи Галицького НПП. Т. І-V. – Галич, 2006-2010. 6. Куковиця Г.С. Найбільша ділянка ковилового степу на Поділлі // Укр. ботан. журн. – 1970. – 27, № 1. – С. 111-113. 7. Куковиця Г.С. Про охорону степових ділянок Поділля // V з’їзд Укр. ботан. тов-ва (тези доп.) – Ужгород, 1972. – С. 139-140. 8. Куковица Г.С. Степная растительность Ополья и ее охрана // Актуальные вопросы современной ботаники. – К., 1976. – С. 78-92. 9. Куковиця Г.С. Степова рослинність Західного Поділля та її охорона. – Автореф. дис. …канд. біол. наук. – К.: 1984. – 40 с. 10. Куковиця Г.С., Мовчан Я.І., Соломаха В.А.. Шеляг-Сосонко Ю.Р. Синтаксономія лучних степів Західного Поділля // Укр. ботан. журн. – 1994. – 54, № 2-3. – С. 35-48. 11. Куковиця Г.С., Дідух Я.П., Шеляг-Сосонко Ю.Р., Абдулоєва О.С. Синтаксономія лучних степів пам’яток природи республіканського значення гг. Касова та Чортова // Укр. фітоцен. збірн. Серія А. Фітосоціологія. – 1998. – Вип. 2 (11). – С. 42-61. 12. Кулинич Н.Б., Шумська Н.В. Стан популяцій Helleborus purpurascens Waldst. et Kit. (Ranunculaceae) в Галицькому національному природному парку // Вісник Прикарпатського нац. ун-ту ім. Василя Стефаника. Серія Біологія. – 2008. – Вип. XIІ. – С. 108-112. 13. Маланюк В.Б. Гриби Галицького національного природного парку, занесені до Червоної книги України // Рослинний світ у Червоній книзі України: впровадження глобальної стратегії збереження рослин. Мат-ли міжнар. наук. конф. (м. Київ, 11-15 жовтня 2010 р.). – Київ: Альтерпрес, 2010. – С. 231-233. 14. Наконечний О.М. Водні макрофіти Рогатинського Опілля та їх життєві форми // Наукові записки Держ. природозн. музею. – Львів, 2002. – 17. – С. 59-62. 15. Наконечний О.М., Кагало О.О. Sedum antiquum Omelcz. et Zaverucha на Західному Опіллі: екологічна приуроченість, фітоценологічні особливості, хорологічний та созологічний аналіз // Уч. зап. Таврич. нац. ун-та им. В.И. Вернадского. Сер. Биол. – 2001. – 14, № 1. – С. 141-144. 16. Омельчук-М’якушко Т.Я., Заверуха Б.В. Новий вид Sedum antiquum Omelcz. et Zaverucha sp. nova // Укр. ботан. журн. – 1978. – 35, № 2. – С. 180-184. 17. Онищенко В.А., Шумська Н.В. Лісова рослинність Галицького НПП // Біологічні системи. – 2011. – 3, Вип. 4. – С. 427-437. 18. Охорона природи Українських Карпат та прилеглих територій / Стойко С.М.. Мілкіна Л.І., Жижин М.П. та ін. – К.: Наук. думка, 1980. – 264 с. 19. Приходько М.М., Дмитраш Н.В., Сав’юк В.О. та ін. Галицький регіональний ландшафтний парк. – Івано-Франківськ: Альфа, 1997. – 38 с. 20. Раритетні фітоценози західних регіонів України (Регіональна “Зелена книга”) / С.М. Стойко, Л.І. Мілкіна, П.Т. Ященко та ін. – Львів: Поллі, 1997. – 190 с. 122 21. Шеляг-Сосонко Ю.Р., Дідух Я.П., Єременко Л.П. та ін. Рослинність Касової гори (Опілля) // Укр. ботан. журн. – 1981. – 38, № 3. – С. 6066. 22. Чуй О.В., Шумська Н.В. Поширення видів роду Pulsatilla Mill. у Галицькому національному природному парку та на прилеглих територіях // Рослинний світ у Червоній книзі України: впровадження глобальної стратегії збереження рослин. Матер. Міжнар. наук. конф. (м. Київ, 11-15 жовтня 2010 р.). – К.: Альтерпрес, 2010. – С. 205-209. 23. Шумська Н.В. Раритетний фітоценофонд водної рослинності Галицького національного природного парку // Вісник Прикарпатського нац. ун-ту ім. Василя Стефаника. Серія Біологія. – 2009. – Вип. XIV. – С. 5-8. 24. Шумська Н.В., Дмитраш І.І. Поширення та сучасний стан популяцій Fritillaria meleagris L. у Галицькому національному природному парку (Івано-Франківська область) // Природно-заповідний фонд України – минуле, сьогодення, майбутнє. Мат-ли Міжнар. наук.-практ. конф. (смт. Гримайлів, 26-28 травня 2010). – Тернопіль: Підручники і посібники, 2010. – С. 592-596. 25. Kozłowska A. Elementy genetyczne і pochodznie flory stepowej Polski. – Bull. Acad. pol. – 1931. – Ser. B, № 4. – S. 1-110. 26. Szafer W. Las і step na zachodniem Podolu // Rozpr. Wydz. mat.przyr., Polsca Acad. Umiej., 1935. – 71, № 2. – S. 1-124. 27. Wierdak Sz. Roślinność Bolszowiec (Przyczynek do znajomości flory Opola). – Spraw. Komis. Fizyogr. – 1916. – 50. – S. 13-31. 28. Wierdak Sz. Zapiski florystyczne z Opola. – Warszawa: Kosmos. – 1926. – 51. – S. 55-61. 29. Wierdak Sz. O ochronę skał gipsowych I otoczajacej je halawy w międzyhorcach. – Ochr. przyr. – 1932. – Rocz. 12. – S. 51-54. 30. Wierdak Sz. Zanikanie resztek stepów na Opolu. – Kwart. Biul. Inf. ochr. przyr. – 1936. – 6, № 4. – S. 31-32. T T 123 НПП Гетьманський Парк створений 27 квітня 2009 р. на території Великописарівського, Охтирського та Тростянецького районів Сумської області, займає площу 23360,1 га, в тому числі 11673,2 га земель, наданих у постійне користування. НПП підпорядкований Мінприроди. Територія парку складається з 18 відокремлених ділянок із складною конфігурацією меж. Загалом Гетьманський НПП тягнеться майже на 70 км вздовж долини р. Ворскла у її середній течії. На сучасній території НПП існували природно-заповідні території: заповідне урочище “Литовський бір” (площа 914,2 га; створений у 1970 р.), гідрологічні заказники загальнодержавного значення “Бакирівський” (площа 2606,0 га; створений у 1971 р.), “Климентівський” (площа 1007,5 га; створений у 1979 р.) та “Хухрянський” (площа 4591,6 га; створений у 1979 р.), а також гідрологічний заказник місцевого значення “Ямний” (площа 696,7 га; створений у 1982 р.). Північно-східна та центральна частина Гетьманського НПП розташована на відрогах Середньоруської височини, а південнозахідна – в межах Полтавської рівнини. Переважна частина території Гетьманського НПП належить до Сумської схилово-височинної області Східноукраїнського лісостепового краю і лише землі вздовж нижніх 10-15 км русла р. Ворскли – до Східнополтавської височинної області Лівобережно-Дніпровського лісостепового краю (Екологічна енциклопедія, 2006). За геоботанічним районуванням України (Національний атлас України, 2008) територія парку знаходиться в Євразійській степовій області, Лісостепові підобласті, в двох підпровінціях – Українській лісостеповій (Полтавський округ липово-дубових, соснових, дубовососнових лісів, остепнених лук, лучних степів та евтрофних боліт) та Середньоруській лісостеповій (Харківський округ дубових, липоводубових лісів та лучних степів). Середня температура в січні становить −7 − −8°С, у липні – +19 − +20°С. Тривалість безморозного періоду – 160 днів. Річна кількість опадів – 550-600 мм, з них за період з квітня по жовтень випадає 350375 мм (Клімат України, 2003). У межах Гетьманського НПП р. Ворскла приймає свої ліві (Івани, Рибинка, Охтирка та Хухра) і праві (Ворсклиця, Боромля та Олешня) притоки. До місця впадіння р. Боромля Ворскла тече із сходу на захід, нижче – на південь. Долини річок Ворскла та Боромля врізані в корінні породи на 80120 м. Між селами Доброславівка та Скельки на схилах правого корінного берега на денну поверхню виходять пісковики. Долина р. Ворскла завширшки 10-12 км, має асиметричну будову з високим 124 правим берегом та терасами: заплавною, боровою і кількома лесовими, які на території НПП не представлені. Ширина заплави р. Ворскла – 3-5 км. Поверхня рівна, в центральній частині багато перезволожених западин і стариць. Річище звивисте, утворює рукави (Нешатаев, 1989; Физико-географическое…, 1968). У ландшафтній структурі Гетьманського НПП можна виділити: а) підвищені ділянки вододільних плато з різко вираженою яружнобалковою мережею на правобережжі річок Ворскла та Боромля з абсолютними висотами до 180-200 м; б) заплави річок Ворскла, Боромля та Ворсклиця з абсолютними висотами 95-120 м; в) надзаплавні піщано-борові тераси річок Ворскла та Боромля з абсолютними висотами 100-140 м. До земель парку не включені надзаплавні лесові тераси р. Ворскла. Четвертинні відклади представлені потужними шарами лесу і лесоподібних суглинків, а в межах річкових долин – древніми і сучасними алювіальними відкладами. У балках акумулюються делювіальні товщі. На плакорах під лучно-степовою рослинністю сформувалися середньогумусні опідзолені чорноземи важкого механічного складу, а на схилах – їх варіанти з різним ступенем змитості. Під широколистяними лісами поширені темно-сірі грунти та опідзолені чорноземи. На боровій терасі р. Ворскла грунтовий покрив утворюють дерновослабопідзолисті піщані і дерново-середньопідзолисті супіщані грунти, а у болотах-блюдцях – торф’яно-болотні. У заплавах річок типовими грунтами є лучні, дерново-глейові, лучно-болотні, чорноземно-лучні та торф’яно-болотні грунти. Заплавні грунти мають ознаки содового засолення (Нешатаев, 1989; Фізико-географічне…, 1968) Першими дослідниками флори та рослинності сучасної території Гетьманського НПП були вчені Харківського університету, зокрема В.М. Черняєв. Нині його колекція зберігається у Гербарії Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України (Крицька та ін, 2002). Матеріали гербарію В.М. Черняєва використані в публікаціях Г. І. Ширяєва (Ширяєв, 1910), А.М. Краснова (Краснов, 1893) і у “Флорі УРСР”. А.М. Краснов у 1981 р. проводить дослідження лісів вздовж р. Ворскли, пізніше описує соснові ліси в околицях м. Охтирка і наводить для них ряд північних видів (Краснов, 1893). Згодом ботанічні дослідження в Охтирському повіті здійснив В.І. Талієв (Талиев, 1913). К.А. Угринський обстежив заплаву та правобережжя р. Ворскла від місця впадіння р. Олешня до околиць с. Журавне і виявив низку рідкісних видів (Угринський, 1912). Деякі відомості про флору сучасної території НПП знаходимо у працях і К.М. Залеського (Залеский, 1914). Сфагнові болота на південній межі свого поширення описані Є.М. Лавренком (Лавренко, 1922, 1927). Лісова 125 рослинність території сучасного Гетьманського НПП досліджувалася фахівцями Червонотростянецької лісової дослідної станції (створена у 1923 р.). Зокрема В.В. Гурский подає загальну характеристику лісової рослинності та узагальнює досвід створення лісових культур (Гурський, 1959), М.І. Бережний описує динаміку трав’яного покриву на вирубках, проводить екологічні дослідження (Бережний, 1971; 1980). Характеристика лісів наводиться в роботах П.П. Кожевнікова (1937) і М.І. Котова (1927). Відомості про широколистяні ліси регіону розташування НПП знаходимо в працях Ю.Р. Шеляга-Сосонка (1971 б), окрема стаття присвячена дубовим лісам на других терасах річок (1971 а). Лучну рослинність долини та басейну р. Ворскли, включаючи частину території нинішнього НПП “Гетьманський”, досліджував В.А. Соломаха (Соломаха, 1981; 1982; 1984). Описи рослинних угруповань з окол. с. Климентове, виконані у 1976 році, наводяться у монографії Д.В. Дубини про вищу водну рослинність України (Дубина, 2006). Питання розвитку рослинного покриву на території Гетьманського НПП описані в роботі Л.Г. Безусько на основі аналізів торфу з болота Став з околиць с. Ямне. В ранньому голоцені тут панували березово-соснові ліси з участю широколистяних порід в комплексі із ділянками степової рослинності. В середньому голоцені найбільшого розвитку отримують широколистяні ліси, а степи набувають мезотичних рис. Пізній голоцен, який супроводжується початком господарювання людини, відзначається зростанням ролі сосни і зменшенням пилку широколистяних порід, поодиноко трапляється пилок граба (Carpinus) (Безусько, 1973). З 70-х років ХХ ст. територію сучасного Гетьманського НПП досліджували викладачі Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка А.П. Вакал, К.К. Карпенко, О.С. Родінка, М.Г. Тельпухов. Ними виявлені місцезнаходження рідкісних видів рослин і описано рослинність Хухрянського гідрологічного заказника (Вакал, Москаленко, 1999; Карпенко, Родінка, Вакал, 2009; Родінка, Карпенко, Вакал, Гончаренко, 2004; Родінка, Панченко, 1998). І.В. Гончаренко за результатами своїх дисертаційних досліджень виконав оцінку флористичного та ценотичного різноманіття Сумського геоботанічного округу, узагальнив відомості щодо поширення рідкісних видів рослин, занесених до Червоної книги України (Гончаренко, 2003). Перші відомості про мікобіоту регіону розташування парку наводить А.С. Бухало у окремих публікаціях та своїй дисертаційній роботі (Бухало, 1960, 1962). У 70-х та 80-х рр. ХХ ст. відомості щодо мікобіоти території Гетьманського НПП доповнюють В.П. Гелюта, К.К. Карпенко, Т.О. Мережко, Л.В. Смик. Зокрема К.К. Карпенко вияв126 лено 7 нових для мікобіоти України видів макроміцетів (Гелюта, 1989, Карпенко, 1988; Мережко, Смик, 1990; Смик, 1980). Протягом 1998– 2001 рр. на території Гетьманського національного природного парку фітотрофні мікроміцети досліджувала О.І. Гаврило (Гаврило, 2002; 2010). Відомості про макроміцети природно-заповідних територій, що нині увійшли до складу Гетьманського НПП, узагальнила К.К. Карпенко (Карпенко, 2009). Опубліковані дані про знахідки лишайників, зібраних О.М.Байрак у заповідному урочищі “Литовський бір” (Байрак, Кондратюк, 1989). У структурі земельних угідь Гетьманського НПП найбільшу частку складають землі, вкриті лісовою рослинністю (більше 50%), луки (сіножаті і пасовища) складають майже 20%, болота – 22%, дещо менше 5% припадає на водойми. Серед лісів природного походження на вододільних плато найбільшу площу займають широколистяні ліси, які за флористичною класифікацією належать до асоціації Stellario holosteae-Aceretum platanoidis Bajrak 1996 em. Onyshchenko et Sidenko 2002 союзу Scillo sibericae-Quercion roboris Onyschenko 2009. В їх деревостані переважають дуб звичайний (Quercus robur), липа серцелиста (Tilia cordata), клен гостролистий (Acer platanoides), ясен звичайний (Fraxinus excelsior). До складу деревостану входять також клен польовий (Acer campestre), в’яз гірський (Ulmus glabra). Через територію НПП проходить східна межа поширення граба звичайного (Carpinus betulus) та черешні (Cerasus avium) (Гурський, 1959; Івашин ті ін., 1988; Івашин та ін., 1989). Домінантами у підліску є ліщина звичайна (Corylus avellana), черемха звичайна (Padus avium), бруслина європейська (Euonymus europaea), часто трапляються калина звичайна (Viburnum opulus), свидина кров’яна (Swida sanquinea) та клен татарський (Acer tataricum). Домінантами трав’яного ярусу є яглиця звичайна (Aegopodium podagraria), підмаренник запашний (Galium odoratum), осока волосиста (Carex pilosa), зірочник ланцетовидний (Stellaria holostea), зеленчук жовтий (Lamium galeobdolon), переліска багаторічна (Mercurialis perennis). У складі весняної синузії із загальним проективним покриттям до 30-60% домінують проліска сибірська (Scilla siberica), рясти ущільнений (Corydalis solida) та Маршалла (C. marschalliana), анемона жовтецева (Anemone ranunculoides), пшінка весняна (Ficaria verna). Типовими видами є зірочки жовті (Gagea lutea) та малі (G. minima), зубниці п’ятилиста (Dentaria quinquefolia) та бульбиста (D. bulbifera). У днищах балок та подекуди у заплавах річок трапляються ліси асоціації з присутністю в деревостані вільхи, домінуванням яглиці звичайної (Aegopodium podagraria), наявністю жовтяниці черговолистої (Chrysosplenium 127 alternifolium), гравілату річкового (Geum rivale), вербозілля звичайного (Lysimachia vulgaris), ожини сизої (Rubus caesius). У першій половині ХХ століття на крутих схилах ярів та балок ліси були вирубані, значних масштабів набула ерозія. Тому у середині ХХ століття широко запроваджувалися лісомеліоративні заходи, створено протиерозійні насадження із робінії звичайної (Robinia pseudoacacia), берези повислої (Betula pendula), дубів звичайного (Quercus robur) та червоного (Q. rubra), а у місцях виходу пісків – сосни звичайної (Pinus sylvestris). У підліску цих лісів широко використовувалися аморфа кущова (Amorpha fruticosa), черемха пізня (Padus serotina), пухироплідник калинолистий (Physocarpus opulifolius). Видовий склад трав’яного ярусу цих насаджень збіднений, а домінуючі позиції займають синантропні види – жабрій двонадрізаний (Galeopsis bifida), чистотіл звичайний (Chelidonium majus L.), кропива дводомна (Urtica dioica), нерідко злаки. Весняна синузія, якщо і представлена, то 1-3 видами: адоксою мускусною (Adoxa moschatellina), пшінкою весняною (Ficaria verna), зірочками малими (Gagea minima), що разом мають проективне покриття до 20-30%. На боровій терасі корінними прийнято вважати дубово-соснові ліси (Геоботанічне…, 1977). Проте ще у ХІХ столітті вони були вирубані і на їх місці створені монокультури сосни звичайної (Pinus sylvestris). Тому нині дубово-соснові ліси займають відносно невеликі площі, як і дубові ліси, що сформувалися внаслідок випасання худоби та рубок (Шеляг-Сосонко, 1971а). На бідних піщаних грунтах борової тераси переважають чисті соснові насадження з слабовираженим підліском із горобини звичайної (Sorbus aucuparia), крушини ламкої (Frangula alnus), де домінують злаки, орляк звичайний (Pteridium aquilinum), розвивається покрив із зелених мохів, трапляються фрагменти соснових лісів лишайникових. Невеликі ділянки лісів з участю чорниці (Vaccinium myrtillus) та молінії голубої (Molinia caerulea) у складі трав’яно-чагарничкового ярусу зустрічаються на краще зволожених місцях по краю западин. Більш поширеними сосновими лісами є ті, що формуються на багатших грунтах. У складі їх деревостану є дуб звичайний (Quercus robur), клен гостролистий (Acer platanoides), липа серцелиста (Tilia cordata), які формують другий під’ярус. У таких лісах часто розвивається підлісок із ліщини звичайної (Corylus avellana), клена татарського (Acer tataricum). Домінантами трав’яно-чагарничкового ярусу є осока волосиста (Carex pilosa), зірочник ланцетовидний (Stellaria holostea), конвалія звичайна (Convallaria majalis). За відсутності підліску домінують злаки – куничник наземний (Calamagrostis epigeios), мітлиця велетенська (Agrostis gigantea), тонконіг вузьколистий (Poa 128 angustifolia). В антропогенно порушених місцях розвивається підлісок із бузини червоної (Sambucus racemosa), малини (Rubus idaeus), поширюється хміль звичайний (Humulus lupulus). У складі трав’яного ярусу домінуючі позиції мають синантропні види: чистотіл звичайний (Chelidonium majus), жабрій двонадрізаний (Galeopsis bifida), герань Робертова (Geranium robertianum). На значних площах у лісах борової тераси відбувається інвазія черемхи пізньої (Padus serotina), значно рідше – аморфи кущової (Amorpha fruticosa). У заплавах річок лісова рослинність представлена берегозахисними насадженнями тополь, здебільшого чорної (Populus nigra), невеличкими ділянками лісів з переважанням у деревостані осики (Populus tremula) та дуба звичайного (Quercus robur) у центральній частині заплави. На піщаних грунтах трапляються культури сосни звичайної (Pinus sylvestris). Видовий склад трав’яного покриву характеризується наявністю кропиви дводомної (Urtica dioica), ожини сизої (Rubus idaeus), розхідника звичайного (Glechoma hederacea), підмаренника чіпкого (Galium aparine), глухої кропиви крапчастої (Lamium maculatum), конвалії звичайної (Convallaria majalis). Вільхові ліси різного рівня зволоження трапляються у притерасній частині заплави та по берегах стариць. Насадження тополь у заплаві дуже уражені омелою білою (Viscum album). Лучна рослинність найбільше представлена у заплаві р. Ворскли, де виділено наступні групи формацій: остепнені, справжні, торф’янисті, болотисті та засолені луки (Соломаха, 1982). Остепнені луки представлені у центральній та прирусловій частинах заплави р. Ворскла і займають підвищені ділянки з дерново-лучними грунтами. У їх травостані домінують костриця валіська (Festuca valesiaca), тонконіг вузьколистий (Poa angustifolia), мітлиця виноградникова (Agrostis vinealis) (Соломаха, 1982). Справжні луки формуються в усіх частинах заплави р. Ворскла та її приток. У прирусловій частині заплави трапляються ділянки із домінуванням стоколосу безостого (Bromopsis inermis) та куничника наземного (Calamagrostis epigeios). Як у прирусловій, так і в центральній частині заплави трапляються луки з домінуванням пирію повзучого (Elytrigia repens). Переважно в центральній частині заплави у складі лучних угруповань домінують костриця лучна (Festuca pratensis), тонконіг лучний (Poa pratensis), китник лучний (Alopecurus pratensis), грястиця збірна (Dactylis glomerata) та костриця червона (Festuca rubra). У складі травостою типовими є види-індикатори засолення: конюшина суницевидна (Trifolium fragiferum), ситник Жерара (Juncus gerardii), тризубець морський (Triglochin maritimum) (Соломаха, 1982) . 129 Не мають значного поширення в заплаві р. Ворскла торф’янисті луки з домінуванням щучника дернистого (Deschampsia cespitosa) (Соломаха, 1982). Найпоширенішою групою формацій лучної рослинності заплави р. Ворскла є болотисті луки. В усіх частинах заплави представлені угруповання з домінуванням тонконогу болотного (Poa palustris). Переважно у зниженнях центральної частини заплави формуються угруповання осоки лисячої (Carex vulpina); у центральній та притерасній частинах заплав представлені угруповання лепешняків плаваючого (Glyceria fluitans), та великого (G. maxima), бекманії звичайної (Beckmannia eruciformis). Здебільшого у притерасній частині заплави трапляються угруповання осок пухирчастої (Carex vesicaria) та гострої (C. acuta), у прирусловій та центральній частинах заплави – очеретянки звичайної (Phalaroides arundinacea). Засолені луки займають незначні площі на невеликих плескатих зниженнях центральної та притерасної частин і представлені угрупованнями з домінуванням мітлиці повзучої (Agrostis stolonifera), ситника Жерарда (Juncus gerardii), ситняга однолускового (Eleocharis uniglumis), бульбокомиша морського (Bolboschoenus maritimus), осоки розсунутої (Carex distans) (Соломаха, 1982). На південних та південно-західних схилах правого корінного берега та балок переважають остепнені луки з домінуванням стоколоса безостого (Bromopsis inermis), куничника наземного (Calamagrostis epigeios), осоки ранньої (Carex praecox), тонконога вузьколистого (Poa angustifolia), костриці валіської (Festuca valesiaca). У формуванні їх травостою значну роль відіграє різнотрав’я: шавлії лучна (Salvia pratensis) та дібровна (S. nemorosa aggr.), миколайчики плоскі (Eringium planum), різак звичайний (Falcaria vulgaris), чистець прямий (Stachys recta) тощо. На окремих ділянках таких лук відбувається заростання деревно-чагарниковою рослинністю, при цьому це здійснюється як за участі аборигенних видів (глоду кривочашечкового (Crataegus curvisepala), терену (Prunus spinosa), дуба звичайного (Quercus robur), жостеру проносного (Rhamnus cataria)), так і адвентивних (робінії звичайної (Robinia pseudoacacia), клену ясенолистого (Acer negundo), дуба червоного (Quercus rubra)). Заплава р. Ворскла дуже обводнена, тому тут великі площі займають евтрофні болота, домінантами яких є осоки гостровидна (Carex acutiformis) та гостра (C. acuta), очерет звичайний (Phragmites australis), рогози широколистий (Typha latifolia) та вузьколистий (T. angustifolia). В літературі зауважується, що у 70-х і 80-х роках ХХ століття очеретяні болота в заплаві р. Ворскла займали відносно невеликі площі (Геоботанічне…, 1977). Проте в умовах зменшення обсягів 130 сінокосіння відбувається експансія очерету. Збільшуються також площі чагарникових боліт, де домінує верба попеляста (Salix cinerea). Високим різноманіттям відзначається водна та прибережноводна рослинність, представлена в численних рукавах та старицях заплави р. Ворскла. Смуги заростання вздовж русла формують очерет звичайний (Phragmites australis), стрілолист стрілолистий (Sagittaria sagittifolia), а навколо берегів стариць – разом з очеретом осока гостра (Carex acuta), також тут зарості утворюють лепеха звичайна (Acorus calamus), лепешняк великий (Glyceria maxima). Ценози лататтєвих, зокрема глечиків жовтих (Nuphar lutea), латаття білого (Nymphaea alba) та чисто-білого (N. candida) представлені у руслі, протоках та старицях із піщаним і мулисто-піщаним дном. У старицях із мулистим дном поширені угруповання водяного різака алоевидного (Stratiotes aloides), жабурника (Hydrocharis morsusranae), спіродели багатокореневої (Spirodela polyrrhiza), ряски малої (Lemna minor). Із угруповань занурених водних рослин представлені ценози водопериці колосистої (Myriophyllum spicatum), куширу темнозеленого (Ceratophyllum demersum), елодеї канадської (Elodea canadensis) (Заповідні скарби, 2001; Дубина, 2009). На боровій терасі р. Ворскли на схід від с. Климентове відомі осоково-сфагнові болота-блюдця з шейхцерією болотною (Scheuchzeria palustris), журавлиною болотною (Oxycoccus palustris), пухівкою піхвовою (Eriophorum vaginatum), вербою чорничною (Salix myrtilloides) (Залесский, 1914; Лавренко, 1927). Ці болота збереглися і донині (Карпенко, Родінка, Вакал, 2009). До Зеленої книги України (2009) занесені наступні угруповання: угруповання формації ковили волосистої (Stipeta capillatae) – з високою вірогідністю представлена на схилах південної експозиції правого корінного берега р. Ворскла; відомі з прилеглих до НПП земель в окол. смт Велика Писарівка; угруповання формації альдрованди пухирчастої (Aldrovandeta vesiculosae) – у водоймах заплави р. Ворскла; угруповання формації глечиків жовтих (Nuphareta luteae) – по руслу і заплавних водоймах р. Ворскла та її приток; угруповання формації куширу донського (Ceratophylleta tanaitici) – у водоймах заплави р. Ворскла; угруповання формації латаття білого (Nymphaeeta albae) – по руслу і заплавних водоймах р. Ворскла та її приток; угруповання формації латаття сніжно-білого (Nymphaeeta candidae) – по руслу і заплавних водоймах р. Ворскла та її приток; угруповання формації рдесника туполистого (Potamogetoneta obtusifolii) – у заплавних водоймах р. Ворскла. 131 Флора судинних рослин НПП “Гетьманський” (за попередніми даними) налічує 635 видів із 376 родів, 105 родин. До десяти провідних родин за кількістю виявлених видів належать: Айстрові (Asteraceae) – 80 видів, Злакові (Poaceae) – 56, Бобові (Fabaceae) – 32, Капустяні (Brassicaceae ) та Губоцвіті (Lamiaceae) – по 28 видів, Розові (Rosaceae) – 27, Осокові (Cyperaceae) – 23, Гвоздичні (Caryophyllaceae) – 22, Жовтецеві (Ranunculaceae) – 21, Ранникові (Scrophulariaceae) – 20 видів. Загалом список видів судинних рослин для Гетьманського НПП може становити не менше 900 видів. За результатами досліджень К.К. Карпенко (1972–2011 рр.) на території НПП “Гетьманський” виявлено 332 види макроміцетів із 138 родів, 54 родин, 13 порядків, 3 класів – Leotiomycetes, Pezizomycetes відділу Ascomycota та Agaricomycetes відділу Basidiomycota (Карпенко, 2009, 2011). Шість видів мають охоронний статус, зокрема мутин собачий (Mutinus caninus (Huds.) Fr.), занесений до Червоної книги України, кальватія гігантська (Calvatia gigantea (Batsch.) Rostk.), боровик жовтий (Boletus impolitus Fr.), боровик сітчастий (Boletus reticulates Schaeff.), оннія закручена (Onnia circinata (Fr.) P. Karst.), що відома також під назвою полістикт закручений (Polystictus circinatus (Fr.) Cooke), сироїжка луската, або товстуха (Russula virescens (Schaeff.) Fr.), занесені до Червоного списку Сумської області. На території Гетьманського НПП відомі місцезнаходження 34 раритетних видів судинних рослин, серед яких – 1 вид занесений до Додатку І Бернської конвенції; 21 вид занесений до Червоної книги України та 14 видів охороняються у Сумській області. До Червоної книги України (2009) занесені: • верба чорнична (Salix myrtilloides L.) – сфагнове болото серед соснового лісу на надзаплавній терасі р. Ворскла, в урочищі Литовський бір (Гончаренко, 2003; Карпенко, Родінка, Вакал, 2009; Родінка, 2002); • гронянка багатороздільна (Botrychium multifidum (S.G. Gmel.) Rupr.) – околиці м. Охтирка (Угринський, 1912); • гронянка півмісяцева (Botrychium lunaria (L.) Sw.) – околиці м. Охтирка, на захід від с. Чернеччина; між селами Буймерівка та Журавне (Угринський, 1912); • гудайєра повзуча (Goodyera repens (L.) R. Br.) – у сосновому лісі зеленомоховому, на надзаплавній терасі р. Ворскла в урочищі Литовський бір (Гончаренко, 2001; Родінка, 1997); • діфазіаструм сплюснутий (Diphasiastrum complanatum (L.) Holub) – соснові ліси на боровій терасі р. Ворскла у кв. 21 ур. 132 Литовський бір (Карпенко та ін., 2001; Карпенко, Родінка, Вакал, 2009; Родінка, 2002); • зозулинець блощичний (Orchis coriophora L.) – між селами Чернеччина та Риботень (Угринський, 1911); • зозулинець болотний (Orchis palustris Jacq.) – болотисті луки в різних частинах парку (Карпенко, Родінка, Вакал, Панченко, 2001; Родінка, Карпенко, 2004; Флора УРСР, т. 3, 1950; Ширяев, 1910); • зозулині сльози яйцевидні (Listera ovata (L.) R. Br.) – околиці м. Охтирка (Угринський, 1912); • коручка чемерниковидна (Epipactis helleborine (L.) Crantz.) – діброви у долині р. Ворскла, на території Климентівського та Хухрянського заказників (Родінка, 2002); • косарики тонкі (Gladiolus tenuis M.Bieb.) – в долині Ворскли біля м. Охтирка та на заплавних луках р. Ворскла біля с. Чернеччина на території Хухрянського заказника (Вакал, Москаленко, 1999; Карпенко, Родінка, Вакал, 2009; Угринський, 1911); • косарики черепитчасті (Gladiolus imbricatus L.) – луки в долині Ворскли на території Хухрянського і Климентівського заказників (Бабко та ін., 2006; Карпенко, Родінка, 2004; Родінка, 2001 та 2002; Родінка та ін., 2004); • пальчатокорінник м’ясочервоний (Dactylorhyza incarnata (L.) Soó) – заплавні луки р. Ворскла між селами Пристань і Риботень; між селами Климентове і Залужани на території Климентівського заказника; біля с. Катанське (Родінка, 2001; 2004; Угринський, 1911); • пальчатокорінник травневий (D. majalis (Rchb.) P.F. Hunt et Summerhayes) – заплавні луки р. Ворскла поблизу місця впадіння в неї притоки Ворсклиці – на території Бакирівського заказника біля с. Каменецьке (Бережний, 1994); • півники сибірські (Iris sibirica L.) – заплавні луки р. Ворскла на території Климентівського заказника (Родінка, 2002; Родінка, Карпенко, Вакал, Гончаренко, 2004); • плаун колючий (Lycopodium annotinum L.) – соснові ліси на боровій терасі р. Ворскла у кв. 7 та 21 ур. Литовський бір; поблизу с. Гай-Мошенка (Карпенко, Родінка, Вакал, 2009; Родінка, 2002); • пухирник середній (Urticularia intermedia Hayne) – сфагнове болото В’юнне між селами Хухра і Котельва (Залесский, 1914); • рябчик руський (Fritillaria ruthenica Wikstr.) – у заплаві р. Ворскла на луках і по узліссях в околицях с. Журавне та м. 133 Охтирка (Гончаренко, 2003; Карпенко, Родінка, Вакал, Панченко, 2001; Заповідні скарби ..., 2001; Родінка, 2002; Угринський, 1912); • сон лучний (Pulsatilla pratensis (L.) Mill. s.l.) – сосновий ліс на першій надзаплавній терасі р. Ворскла в урочищі Литовський бір (Карпенко, Родінка, Вакал, 2009); • сон розкритий (Pulsatilla patens (L.) Mill s.l.) – на боровій терасі р. Ворскла у кв. 13 урочища Литовський бір на кількарічному згарищі, зайнятому рідколіссям із сосни звичайної та домінуванням куничника наземного серед трав; • тюльпан дібровний (Tulipa quercetorum Klokov et Zoz.) – діброва поблизу с. Куземин (Родінка, 2002); • шейхцерія болотна (Scheuchzeria palustris L.) – сфагнове болото між озером Рибним і озером Свинячим на надзаплавній терасі р. Ворскла в урочищі Литовський бір (Залесский, 1914). До Додатку І Бернської конвенції занесені гронянка багатороздільна (Botrychium multifidum) і сон широколистий (Pulsatilla patens). У парку є багато видів із Червоного списку Сумської області: плаун булавовидний (Lycopodium clavatum L.), вужачка звичайна (Ophioglossum vulgatum L.), страусове перо звичайне (Matteuccia struthiopteris (L.) Tod), латаття біле (Nymphaea alba L.), латаття сніжнобіле (N. candida J.C.Presl.), зубниця п’ятилиста (Dentaria quinquefolia M.Bieb.), журавлина болотна (Oxycoccus palustris Pers.), грушанка зеленоцвіта (Pyrola chlorantha Sw.), росичка круглолиста (Drosera rotundifolia L.), ряст Маршалла (Corydalis marschalliana (Pall. ex Willd.) Pers.), тирлич звичайний (Gentiana pneumonanthe L.), оман високий (Inula helenium L.), осока кореневищна (Carex rhizina Blytt ex Lindbl.), скорзонера дрібноквіткова (Scorzonera parviflora Jacq.), черешня (Cerasus avium (L.) Moench), яловець звичайний (Juniperus communis L.) (Бережний, 1994; Вакал, 1998; Гончаренко, 2003; Залесский, 1914; Івашин та ін., 1989; Карпенко, 1973; Карпенко, Родінка, 2004; Краснов, 1893; Родінка, Карпенко, Бабко, 2004; Родінка, 2001; Угринський,1912). Функціональне зонування території Гетьманського НПП станом на 1 січня 2012 р. не проведене. Частину території НПП у заплаві р. Ворскла нижче за течією від сіл Вольне і Ямне до с. Скельки рекомендовано до включення до переліку Водно-болотних угідь України (Бабко та ін., 2006). У зв’язку із розташуванням території на кордоні з Російською Федерацією є перспектива транскордонного співробітництва в долині р. Ворскла. Найближча російська природоохоронна установа – державний заповідник “Білогір’я”. 134 Список літератури 1. Бабко Р.В., Кириченко М.Б., Родінка О.С., Скляр Ю.Л. Заплава річки Ворскла // Водно-болотні угіддя України. Довідник / Під ред. Марушевського Г.Б., Жарук І.С. – К.: Чорноморська програма Ветландс Интернешнл, 2006. – С. 234-241. 2. Байрак О.М., Кондратюк С.Я. Нові та рідкісні для ліхенофлори УРСР види лишайників із Лівобережного Лісостепу України // Укр. ботан. журн. – 1989. – 46, № 2. – С. 74-76. 3. Безусько Л.Г. До питання про розвиток рослинності Лівобережного Лісостепу України в голоцені за даними спорово-пилкових досліджень // Укр. ботан. журн. – 1973. – 30, № 2. – С. 228-237. 4. Бережний М.І. Зміна трав’яного покриву під впливом поступових і суцільних рубок у свіжих кленово-липових дібровах на півдні Сумської області // Укр. ботан. журн. – 1971. – 28, № 3. – С. 343-345. 5. Бережний М.І. Кількість і склад опаду в насадженнях Alnus glutinosa (L.) Gaertn. // Укр. ботан. журн. – 1980. – 37, № 2. – С. 62-64. 6. Бережний М.І. Лікарські рослини Тростянецького району Сумської області, їх раціональне використання та охорона // Лікарські та рідкісні рослини Сумської області (ресурси, використання, охорона). – Суми, 1994. – С. 12-22. 7. Бухало А.С. Нове місцезнаходження гастероміцета Mutinus caninus (Huds. et Pers.) Fr. на Україні // Укр. ботан. журн. – 1960. – 17, № 1. – С. 89-90. 8. Бухало А.С. Мікологічні дослідження в лісах середньої течії р. Ворскли // Укр. ботан. журн. – 1961. – 18, № 1. – С. 104-113. 9. Бухало А.С. Микофлора лесов района среднего течения реки Ворсклы: Автореф. дис. … канд. биол. наук. – К., 1962. – 17 с. 10. Вакал А.П., Москаленко М.П. Рослинність Хухрянського гідрологічного заказника // Біологічні науки. Зб. наук. праць Сумського державного педагогічного ун-ту ім. А.С. Макаренка. – Суми: Редакційновидавнчий відділ СДПУ, 1999. – С. 40-50. 11. Гаврило О.І. Облігатнопаразитні фітотрофні мікроміцети Харківського Лісостепу: Автореф. дис. … канд. біол. наук. – Київ, 2002. – 20 с. 12. Гаврило О.І. Облігатнопаразитні мікроміцети природоохоронних територій Сумського геоботанічного округу // Природничі науки: Збірник наукових праць / за ред. Є.О. Лебідя. – Суми: СумДПУ ім. А.С. Макаренка, 2010. – С. 7-12. 13. Гелюта В.П. Флора грибов Украины. Мучнисторосяные грибы. – К. : Наук. думка, 1989. – 256 с. 14. Геоботанічне районування Української РСР. – К.: Наук. думка, 1977. – 304 с. 15. Гончаренко І.В. Лучна рослиинність північно-східної частини Лівобережного Лісостепу України // Укр. ботан. журн. – 2000. – 57, № 6. – С. 669-676. 135 16. Гончаренко І.В. Ценотичне різноманіття трав’яного типу рослинності Сумського геоботанічного округу // Укр. фітоцен. зб. – К.: Фітосоціоцентр, 2000. – Сер. А, № 1 (16). – С. 117-131. 17. Гончаренко І.В. Флористична класифікація лісів Лісостепової Сумщини // Укр. фітоцен. зб. – К.: Фітосоціоцентр, 2001. – Сер. А, вип. 1 (17). – С. 3-17. 18. Гончаренко І.В. Ценотичне різноманітність лісової рослинності Сумського геоботанічного округу // Укр. ботан. журн. – 2001. – 58, № 4. – С. 471-478. 19. Гончаренко І.В. Флористична різноманітність Сумського геоботанічного округу // Укр. ботан. журн. – 2001. – 58, 5. – С. 595-604. 20. Гончаренко І.В. Флористичне та фітоценотичне різноманіття північно-східної частини Лісостепу України (Сумський геоботанічний округ). Автореф. дис. … канд. біол. наук. – К., 2001. – 20 с. 21. Гончаренко І.В. Аналіз рослинного покриву північно-східної частини Лісостепу України. – К.: Фітосоціоцентр, 2003. – 203 с. 22. Гурский В.В. Красно-Тростянецкая лесная опытная станция. – Харьков, 1959. – 116 с. 23. Дубина Д.В. Вища водна рослинність / Рослинність України. – К.: Фітосоціоцентр, 2006. – 412 с. 24. Залесский К.М. Первые сведения о флоре Сумского уезда Харьковской губернии. – Труды о-ва испытателей природы при Имперском Харьковском ун-те, 1914 . – Т. XLVII, вып. 1. – С. 101-147. 25. Заповідні скарби Сумщини / Під заг. ред. д.б.н. Т.Л. Андрієнко. – Суми: Джерело, 2001. – 208 с. 26. Івашин Д.С., Буйдін В.В., Орлова Л.Д., Дорошенко І.Б. Поширення та східна межа ареалу Carpinus betulus L. у Лівобережному Лісостепу України // Укр. ботан. журн. – 1988. – 45, № 2. – С. 28-31. 27. Івашин Д.С., Орлова Л.Д., Буйдін В.В., Дорошенко І.Б. Cerasus avium (L.) Moench. на Лівобережжі України // Укр. ботан. журн. – 1989. – 46, № 6. – С. 39-41. 28. Карпенко К.К. Нові для Української РСР види шапинкових грибів // Укр. ботан. журн. – 1988. – 45, № 1. – С. 54-56. 29. Карпенко К.К. Нові та рідкісні для України види макроміцетів із північно-східної частини Лівобережного Лісостепу // Укр. ботан. журн. – 2004. – 61, № 2. – С. 34-40. 30. Карпенко К.К. Макроміцети заповідних територій Сумської області. – Суми : ПП Вінниченко М.Д., 2009. – 356 с. 31. Карпенко К.К. Макроміцети заповідних територій Сумської області. 2-е видання, перероблене й доповнене. – Суми : ПП Вінниченко М.Д., 2011. – 200 с. 32. Карпенко К.К., Родінка О.С., Вакал А.П. Попередні дані про природного парку раритетне фіторізноманіття національного “Гетьманський” (Сумська область) // Науковий вісниик Миколаївського 136 державного університету ім. В.О. Сухомлинського. Біол. науки. – 2009. – Вип.. 24, № 4 (1). – С. 105-109. 33. Клімат України / за ред. В.М. Ліпінського, В.А. Дячука, В.М. Бабіченко. – К.: Вид-во Раєвського, 2003. – 343 с. 34. Кожевніков П.П. Екологічний нарис дубових лісів лівобережного лісостепу // Тр. Ін-ту бот. ХДУ, 1937, № 2. – С. 117-134. 35. Котов М.І. Ботаніко-географічний нарис Тростянецького комбінату Сумської округи // Труди с.-г. бот., Харків, 1927, Т. 1, вип. 3. – С. 69-77. 36. Краснов А.Н. Рельеф, растительность и почвы Харьковской губернии. – Харьков, 1893. – 140 с. 37. Крицька Л.І, Мосякін С.Л., Федорончук М.М. та ін. Гербарій судинних рослин // Гербарій Інституту ботаніки НАН України KW. – Київ, 2002. – С. 9-30. 38. Лавренко Е.М. Сфагновые торфяники Харьковской губернии // Вестник торфяного дела и сельскохозяйственного использования болот. – 1922. – № 1–2. – С. 23-29. 39. Лавренко Є.М. Опис сфагнових та осоково-гіпнових боліт колишньої Харківщини // Охорона пам’яток природи на Україні. – Харків, 1927. – С. 3-14. 40. Мережко Т.А., Смык Л.В. Флора грибов Украины. Диапортовые грибы. – К.: Наук. думка, 1990. – 216 с. 41. Нешатаев Б.Н. Физико-географическое районирование Сумской области // Деп. в Укр. НИИНТИ. – Сумы, 1989. – 54 с. ДР № 777 – ук 87. 42. Родінка О.С. Рослинність долини р. Ворскли та її охорона // Проблеми р. Ворскли: Мат-ли міжнародного наук.-практ. семінару “Роль національних парків у навчально-виховній роботі” (21–23 травня 2003 р., м. Охтирка). – Охтирка, 2002. – С. 35-37. 43. Родінка О.С., Карпенко К.К., Вакал А.П., Гончаренко І.В. Рослини, занесені до Червоного списку Сумської області // Стан природного середовища та проблеми його охорони на Сумщині. Кн. 6. Ч. 1. – Суми : ПП Вінниченко М.Д., 2004. – 120 с. 44. Родінка О.С., Панченко С.М. Знахідки Goodyera repens (L.) R. Br. (Orchidaceae) у Сумській області // Біологічні науки. Збірник наукових праць Сумського державного педагогічного ін-ту ім. А.С. Макаренка. – Суми: Редакційно-видавничий відділ СДПІ, 1998. – С. 112-114. 45. Смык Л.В. Флора грибов Украины. Сфериальные грибы. – К.: Наук. думка, 1980. – 184 с. 46. Соломаха В.А. Заплавні луки р. Ворскли // Укр. ботан. журн. – 1982. – 39, № 4. – С. 30-35. 47. Соломаха В.А. Флористична класифікація лучної рослинності басейну р. Ворскли // Укр. ботан. журн. – 1981. – 38, № 6. – С. 66-69. 48. Соломаха В.А. Зміни лучної рослинності басейну р. Ворскли // Укр. ботан. журн. – 1984. – 41, № 3. – С. 23-28. 137 49. Талиев В. Введение в ботаническое исследование Харьковской губернии. – Харьков : Изд-е Харьковского губернского земства, 1913. – 136 с. 50. Угринский К.А. Материалы к флоре Ахтырского уезда Харьковской губернии. Часть 1. Сборы 1911 года // Труды общ-ва испыт. природы при Имперском Харьковском ун-те. – Харьков, 1912. – 45. – С. 333-386. 51. Физико-географическое районирование Украинской ССР / Под ред. В.П. Попова, А.М. Маринича. – К.: Изд-во Киевского ун-та, 1968. – 683 с. 52. Флора УРСР / Під ред. Котова М.І., Барбарича А.І. – Т. 3. – К.: Вид-во АН УРСР, 1950. – 428 с. 53. Шеляг-Сосонко Ю.Р. Дубові ліси других терас річок Лісостепової зони України // Укр. ботан. журн. – 1971 а. – 28, № 2. – С. 186-191. 54. Шеляг-Сосонко Ю.Р. Формація дуба звичайного (Querceta roboris) Лівобережного рельєфного лісостепу України // Укр. ботан. журн. – 1971 б. – 28, № 3. – С. 356-361. 55. Ширяев Г. И. Некоторые данные о местонахождении более редких растений “Конспекта растений” etc пр. В.М. Черняева по гербарию пр. В.М. Черняева // Труды Юр. Бот. С. – 1910. – Т. ХІ, вып. 2. 138 НПП Голосіївський НПП “Голосіївський” знаходиться в південній частині міста Києва (Голосіївський район). З кінця 1995 р. ця територія входила до складу РЛП “Голосіївський”. НПП створено Указом Президента України № 794 від 27 серпня 2007 р. Згідно цього Указу площа НПП становить 4521,29 га, в т.ч. в постійному користуванні 1890,2 га (ботанічний заказник “Лісники” і Голосіївський ліс). НПП підпорядковано Мінприроди. Згідно іншого Указу Президента України (№ 976) від 30 жовтня 2008 р. з території парку для будівництва дитячої лікарні в центральній частині Голосіївського лісу вилучено 10,77 га. Цим же Указом приєднується інша ділянка площею 15,0 га. З врахуванням цих змін загальна площа становить 4525,52 га, в постійному користуванні – 1879,43 га. НПП “Голосіївський” знаходиться в північній частині лісостепової зони на правому березі Дніпра. За фізико-географічним районуванням (Екол. енциклопедія, 2006) територія належить до Київської височинної області Подільсько-Придніпровського лісостепового краю (плакорні урочища) та Північно-Придніпровської терасної низовинної області Лівобережно-Дніпровського лісостепового краю (решта території). За геоботанічним районуванням (Національний атлас України, 2008) територія належить до двох округів: Північного Правобережнодніпровського округу грабово-дубових, дубових лісів, остепнених лук та лучних степів і Лівобережнодніпровського округу липово-дубових, соснових (на терасах) лісів, лук, галофітної та болотної рослинності. Обидва округи належать до Східноєвропейської лісостепової провінції Євразійської степової області. Територія включає кілька урочищ, розділених землями, що не входять до складу НПП. Ур. Бичок (59 га) знаходиться в межах заплави Дніпра. Більша частина території НПП (бл. 3,5 тис. га) утворює цілісний контур, який знаходиться переважно на піщаній першій надзаплавній терасі Дніпра, а також в заплаві р. Віта (південна частина парку). Голосіївський ліс (788 га), прилягаючий до нього Голосіївський парк імені Максима Рильського (127 га) і ур. Теремки (90,3 га) знаходяться на височинній лесовій території. Голосіївський ліс і Голосіївський парк мають складний рельєф, в них багато ярів і балок. В ур. Теремки перепади висот незначні. НПП “Голосіївський” знаходиться в м. Києві, який є великим науковим, в т.ч. ботанічним, центром. Тому вивчення флори цієї території проводилось ще в XIX ст. (В.В. Монтрезор, А.С. Рогович, І.Ф. Шмальгаузен та ін.). Спеціальне вивчення рослинного світу Голосіївського лісу почалось у 60-ті роки, коли розроблявся детальний проект 139 Голосіївського лісопарку (Родичкин та ін., 1985). Рослинність Голосіївського лісу висвітлюється в статтях В.М. Любченка та І.М. Падун (1985), В.М. Любченка (1986), В.М. Любченка та В.М. Вірченка (2007), Б.Є. Якубенка та І.М. Григори (2007). В декількох статтях характеризуються рослинність і флора ставків Голосіївського лісу (Дубина та ін., 2002; Дубина та ін., 2005; Зуб та ін., 2007; Царенко та ін., 2007). Окремі відомості про флору водойм є в узагальнюючих роботах по вивченню водойм Києва (Оляницька, Богацька, 2005). Є статті по рослинності заказника “Лісники” (Дідух, Чумак, 1992; Дідух та ін., 1994; Фіцайло, 1997). Інформація про рослинний світ території регіонального ландшафтного парку “Голосіївський” та окремих його частин міститься в довіднику “Природно-заповідний фонд м. Києва” (2001) та статті В.А. Онищенка (2008). Стан популяцій деяких рідкісних рослин Голосіївського лісу характеризується в статті І.Ю.Парнікози і М.С.Шевченко (2007). В кількох статтях міститься інформація про синантропні та адвентивні види рослин цієї території (Мосякін, 1992, 1996; Мосякін, Яворська, 2001; Бурда, 2007; Багацька, 2008). Після створення НПП “Голосіївський” (2007) розпочався новий етап у вивченні флори і рослинності як окремих ділянок, так і парку в цілому. Низка статей стосується сучасного стану популяцій рідкісних видів вищих судинних рослин, наявних нині в парку (Прядко, Арап, Субота, 2008; Прядко, Арап, 2010 б, в; Онищенко, 2010; Арап, 2010; Прядко, Арап, 2011). Інформація про наявність та поширення в парку адвентивних видів висвітлена в роботі Л.П. Вакаренко та О.І. Прядко (2011). Відомості про бріофлору парку знаходимо в роботі В.М. Вірченка (2011). Ряд статей присвячені сучасному стану та особливостям рослинного покриву парку, як всієї території, так і окремих його ділянок (Прядко, Арап, 2009; Прядко, Арап, 2010 а; Онищенко, 2011). На території НПП “Голосіївський” переважає лісова рослинність. За даними лісового впорядкування вона займає 4232,8 га (93,4% території). Більше половини території парку (2730,4 га) займають соснові ліси, які поширені переважно в південній частині території, на надзаплавній терасі Дніпра. На другому місці за площею ліси дуба звичайного (560,2 га), поширені переважно в північній частині території, найбільша площа – в Голосіївському лісі. Далі йдуть чорновільхові (263,6 га, переважно в заказнику “Лісники”), грабові (197,7 га, переважно в Голосіїівському лісі), ясенові (143,4 га), чорнотополеві (75,9 га), березові (60,9 га), липові (52,6 га), вербові (верби козячої, 35,6 га), дуба північного (31,6 га), бука лісового (14,1 га). Два останні вказані домінанти трапляються лише в лісових культурах. Голосіївський ліс знаходиться в межах Київського плато. Грунти тут відносно багаті, сформовані переважно на лесових відкладах. В 140 Голосіївському лісі знаходиться дві системи балок – Дідорівська у його північно-західній частині і Китаївська у східній частині. По днищах головних балок протікають струмки, на яких створено каскади ставків. В деревостані Голосіївського лісу переважають граб звичайний (Carpinus betulus) і дуб звичайний (Quercus robur). Місцями високою є участь кленів польового (Acer campestre) і гостролистого (Acer platanoides), липи серцелистої (Tilia cordata). Ліс переважно старий, в різних його частинах трапляються дерева дуба віком понад 200 років, а інколи – більше 400 років. В межах території НПП в Голосіївському лісі виявлено 23 дерева дуба звичайного з обхватом стовбура 450 см (діаметр 143 см) і більше на висоті 150 см, з них 6 мають обхват не менше 500 см. Хорошій збереженості дерев сприяло знаходження цього лісу поблизу (а пізніше – в межах) м. Києва, а також належність лісів до монастирських володінь. В трав’яному ярусі лісу влітку найчисельнішим видом є адвентивний вид розрив-трава дрібноквіткова (Impatiens parviflora), значне поширення якої є наслідком високого рекреаційного навантаження на цю територію. Із інших трав’яних видів як домінанти трапляються яглиця звичайна (Aegopodium podagraria), осока волосиста (Carex pilosa), зеленчук жовтий (Lamium galeobdolon), зірочник ланцетолистий (Stellaria holostea), підмаренник чіпкий (Galium aparine). Звичайними видами є копитняк європейський (Asarum europaeum), купина багатоквіткова (Polygonatum multiflorum), медунка темна (Pulmonaria obscura), підмаренник запашний (Galium odoratum), фіалка запашна (Viola odorata). Окремими ділянками в масиві зустрічаються дубово-грабові ліси з покривом із барвінка малого (Vinca minor). Навесні чисельними є кілька видів ефемероїдів. Це анемона жовтецева (Anemone ranunculoides), пшінка весняна (Ficaria verna), ряст ущільнений (Corydalis solida). Трапляються також рясти порожнистий (C. cava) і проміжний (C. intermedia), зірочки жовті (Gagea lutea) та маленькі (G. minima), зубниці п’ятилиста (Dentaria quinquefolia) та бульбиста (D. bulbifera), проліска дволиста (Scilla bifolia), рідко – підсніжник білосніжний (Galanthus nivalis). Такі ліси належать до придніпровської лісостепової асоціації Galeobdolono lutei-Carpinetum Shevchik et al. 1996. У днищах балок в місцях, які збереглися від затоплення при створенні ставків, є ділянки лісу з вільхи чорної (Alnus glutinosa), в тому числі заболочених. Трав’яний ярус вільхових лісів сформований такими видами, як гравілат річковий (Geum rivale), зірочник гайовий (Stellaria nemorum), жеруха гірка (Cardamine amara) жовтяниця черговолиста (Chrysosplenium alternifolium), яглиця звичайна (Aegopodium 141 podagraria). На більш обводнених ділянках домінують осока побережна (Carex riparia), дягель лікарський (Archangelica palustris). У ставках Голосіївського лісу найбільш поширені ценози з домінуванням куширу темнозеленого (Ceratophyllum demersum), ряски малої (Lemna minor), спіродели багатокореневої (Spirodela polyrrhiza). В окремих ставках виявлені угруповання водяного горіха плаваючого (Trapa natans). Повітряно-водна рослинність на ставках Голосіївського лісу займає невелику площу. Це переважно угруповання очерету (Phragmites australis), на менших площах – рогозу вузьколистого (Typha angustifolia), рогозу широколистого (Typha latifolia), лепешняку великого (Glyceria maxima). Голосіївський парк імені Максима Рильського – це територія, яка за своїми природними умовами дуже близька до Голосіївського лісу. Однак вона значно більше трансформована. Великі площі займають штучні насадження дерев неприродного флористичного складу. Серед інтродуцентів поширені дуб північний (Quercus rubra), клен сріблястий (Acer saccharinum), ялівець козацький (Juniperus sabina), туя західна (Thuja occidentalis), ялина європейська (Picea abies), ялина колюча (Picea pungens), тополя пірамідальна (Populus pyramidalis). Частина території парку має природний характер. В парку також є каскад ставків (Горіховатський каскад) і ділянка вільхового лісу на днищі балки. Урочище Теремки являє собою вирівняну, без ярів і балок, плакорну територію. Переважає лісова рослинність. Сухіші ділянки зайняті здебільшого грабово-дубовим лісом. На вологіших ділянках участь граба в деревостані знижується, тут переважають чисті дубові ліси. Характерною для цього лісового масиву є висока участь черешні (Cerasus avium). Як і в Голосіївському лісі, в Теремках є багато старих дерев. В трав’яному ярусі переважають розрив-трава дрібноквіткова (Impatiens parviflora), цирцея звичайна (Circaea lutetiana), медунка темна (Pulmonaria obscura), яглиця звичайна (Aegopodium podagraria). Весняних ефемероїдів майже немає. Про добру збереженість лісових екосистем свідчать великі популяції лілії лісової (Lilium martagon) та зозулиних сліз яйцевидних (Listera ovata) (Онищенко, 2010). В урочищі Теремки є кілька галявин з лучною рослинністю площею від 0,1 до 1 га. Домінує на цих луках найчастіше костриця лучна (Festuca pratensis), місцями – райграс високий (Arrhenatherum elatius), грястиця збірна (Dactylis glomerata), щучник дернистий (Deschampsia caespitosa), осока шершава (Carex hirta). Урочище Бичок знаходиться в заплаві Дніпра. В ньому переважає лісова рослинність (ас. Ficario-Ulmetum, субас. typicum). В деревостані найчастіше домінує дуб звичайний (Quercus robur), характер142 ною є домішка в’язів гладенького (Ulmus laevis) та граболистого (U. minor), тополь чорної (Populus nigra) та білої (P. alba). Є невелика ділянка з домінуванням верби білої (Salix alba). Багато ожини (Rubus caesius), гравілату міського (Geum urbanum). Ефемероїдів мало. Є ділянка розрідженого дубового лісу, травостій якого сформований переважно лучними та узлісними видами – куничником наземним (Calamagrostis epigeios), пирієм повзучим (Elytrigia repens), тонконогом лучним (Poa pratensis), підмаренниками справжнім (Galium verum) та здутоплодим (G. physocarpum), буквицею лікарською (Stachys officinails). Звичайними видами тут є ластовень лікарський (Vincetoxicum hirundinaria), хвилівник звичайний (Aristolochia clematitis), вероніка колосиста (Veronica spicata), нечуйвітер зонтичний (Hieracium umbellatum), оман верболистий (Inula salicina). В соснових лісах південної частини парку (союз Cytiso rutheniciPinion Krausch 1962) типовими домінантами трав’яного ярусу є куничники наземний (Calamagrostis epigeios) та тростиновий (C. arundinacea), конвалія звичайна (Convallaria majalis), орляк (Pteridium aquilinum), купина пахуча (Polygonatum odoratum), костяниця (Rubus saxatilis), костриця овеча (Festuca ovina). Значну постійність мають дзвоники круглолисті (Campanula rotundifolia), еремогоне скельна (Eremogone saxatilis), золотушник звичайний (Solidago virgaurea), мітлиця тонка (Agrostis capillaris), нечуйвітри зонтичний (Hieracium umbellatum) і волохатенький (Pilosella officinarum), осоки вереснянкова (Carex ericetorum) й весняна (Carex caryophyllea), перестріч лучний (Melampyrum pratense), перлівка поникла (Melica nutans), смілка поникла (Silene nutans), суниці лісові (Fragaria vesca). Як правило, є розріджений моховий покрив з домінуванням Pleurozium schreberi або Dicranum polysetum. Ці ліси зазнавали інтенсивної експлуатації, в тому числі протягом останніх років, коли вони вже входили до зони регульованої рекреації Голосіївського регіонального ландшафтного парку. Велику площу тут займають вируби і незімкнуті лісові культури. Краще збереженими є соснові ліси, які входять до складу ботанічного заказника загальнодержавного значення “Лісники”. Вони займають близько половини цього заказника (його східну частину). На малій площі є вологі ліси з домінуванням сосни звичайної (Pinus sylvestris) і співдомінуванням берези пухнастої (Betula pubescens). З великим покриттям у них ростуть молінія голуба (Molinia caerulea) і ведмежина (Rubus nessensis). Крім соснових лісів, у південній частині парку є невеликі ділянки ацидофільних дубових та дубово-соснових лісів. Західна частина заказника “Лісники” зайнята в основному листяними лісами, в тому числі заболоченими. Найбільшу площу тут 143 займають ліси вільхи чорної (Alnus glutinosa). У деревостані як правило є домішка ясена (Fraxinus excelsior) і в’яза граболистого (Ulmus minor). Найпоширенішим домінантом у заболочених вільхових лісах (союз Alnion glutinosae) є осока побережна (Carex riparia). Типовими видами цих лісів є вовконіг європейський (Lycopus europaeus), живокіст лікарський (Symphytum officinale), жовтець повзучий (Ranunculus repens), калюжниця болотна (Caltha palustris), осока видовжена (Carex elongata), паслін солодко-гіркий (Solanum dulcamara), півники болотні (Iris pseudacorus), підмаренник болотний (Galium palustre), розрив-трава звичайна (Impatiens noli-tangere), смородина чорна (Ribes nigrum), теліптерис болотний (Thelypteris palustris). На пристовбурних підвищеннях, створених деревами вільхи, ростуть види широколистяних лісів помірного зволоження: бруслина європейська (Euonymus europaea), клен польовий (Acer campestre), кропива дводомна (Urtica dioica), ожина (Rubus caesius), розхідник шорсткий (Glechoma hirsuta), свидина кров’яна (Swida sanguinea), щитник шартрський (Dryopteris carthusiana). В дещо менш зволожених місцях формуються вільхові, ясенові, дубові ліси, в трав’яному ярусі яких влітку переважають яглиця звичайна (Aegopodium podagraria), розрив-трава звичайна (Impatiens noli-tangere) і дрібноквіткова (I. parviflora), розхідник шорсткий (Glechoma hirsuta), а навесні – пшінка весняна (Ficaria verna) і анемона жовтецева (Anemone ranunculoides) (ас. Ficario-Ulmetum, субас. chrysosplenietosum). У ще сухіших умовах формуються ліси, деревостан яких сформований переважно ясеном, грабом і дубом (Galeobdolono lutei-Carpinetum). В їх травостої влітку переважають яглиця (Aegopodium podagraria), копитняк європейський (Asarum europaeum), зірочник ланцетолистий (Stellaria holostea), навесні – ряст порожнистий (Corydalis cava) і анемона жовтецева (Anemone ranunculoides). В південній частині НПП є ділянки з псамофітною трав’яною рослинністю. Тут найчастіше домінує куничник наземний (Calamagrostis epigeios). Характерними видами є волошка сумська (Centaurea sumensis), юринея волошковидна (Jurinea cyanoides), сон лучний (Pulsatilla pratensis). На найвищих елементах рельєфу відмічені ковилові угруповання, утворені ковилою дніпровською (Stipa borysthenica) та ковилою волосистою (Stipa capillata). В заказнику “Лісники” є також луки з переважанням грястиці збірної (Dactylis glomerata), пирію повзучого (Elytrigia repens), костриці східної (Festuca regeliana), костриці лучної (Festuca pratensis), тонконогу вузьколистого (Poa angustifolia), тонконогу лучного (Poa pratensis), щучника дернистого (Deschampsia caespitosa). Найбільші 144 ділянки таких лук розміщуються біля озера Шапарня. На таких луках виявлені косарики черепитчасті (Gladiolus imbricatus), гвоздика стиснуточашечкова (Dianthus stenocalyx), фіалка висока (Viola elatior). Внаслідок припинення викошування поширився інвазійний вид золотушник канадський (Solidago canadensis). В грабово-дубових лісах НПП “Голосіївський”, як і в цілому по Україні на багатих грунтах, незадовільно відновлюється дуб. Він представлений переважно старими деревами, серед дерев молодшого віку переважає граб. В значній частині соснових лісів немає відновлення сосни, але є численний підріст дуба. Ці ліси переважно являють собою соснові культури на ділянках, де раніше були дубові або дубово-соснові ліси. В заказнику “Лісники” знаходиться озеро Шапарня площею 37 га. Воно оточене вільховим лісом. Значна частина озера заросла очеретом (Phragmites australis). Трапляються ценози латаття білого (Nymphaea alba), латаття сніжно-білого (Nymphaea candidae), сальвінії плаваючої (Salvinia natans). До Зеленої книги України занесено такі виявлені в парку рослинні угруповання: угруповання звичайнодубових лісів (Querceta roboris) з домінуванням у травостої цибулі ведмежої (Allium ursinum); угруповання формації ковили дніпровської (Stipeta borysthenicae); угруповання формації ковили волосистої (Stipeta capillatae); угруповання формації глечиків жовтих (Nuphareta luteae) – третій (із чотирьох) став Горіховатського каскаду, в т.ч. асоціація з водяним горіхом плаваючим; угруповання формації латаття білого (Nymphaeeta albae) – озеро Шапарня; угруповання формації латаття сніжно-білого (Nymphaeeta candidae). угруповання формації водяного горіха плаваючого (Trapeta natantis) – третій і четвертий стави Горіховатського каскаду, третій став Дідорівського каскаду; угруповання формації куширу підводного (Ceratophylleta submersi) – фрагментарно на першому ставку Дідорівського каскаду (Дубина та ін., 2002); угруповання формації сальвінії плаваючої (Salvinieta natantis) – оз. Шапарня; угруповання формацій стрілолисту стрілолистого (Sagittarieta sagittifoliae). Станом на червень 2012 р. на території НПП зареєстровано бл. 680 видів судинних рослин. Вузькоареальних таксонів мало, всі вони пов’язані з псамофітними ценозами. Це волошка сумська (Centaurea 145 sumensis Kalen.), гвоздика несправжньорозчепірена (Dianthus pseudosquarrosus (Novak) Klokov), козельці українські (Tragopogon ucrainicus Artemcz.). На території відмічається 24 види судинних рослин з Червоної книги України: • булатка довголиста (Cephalanthera longifolia (L.) Fritsch.) – в Голосіївському лісі біля обсерваторії (Любченко, Падун, 1985); • вовчі ягоди пахучі (Daphne cneorum L.) – відомо два близько розташованих локалітети в дубово-сосновому лісі (Лісники, кв. 25); • водяний горіх плаваючий (Trapa natans L. s.l., T. borysthenica V.Vassil.) – ставки Голосіївського лісу і Голосіївського парку ім. Максима Рилського, в попередні роки знищувався працівниками Голосіївського парку; • гніздівка звичайна (Neottia nidus-avis (L.) Rich.) – зрідка в широколистяних лісах (Голосіївський ліс, Лісники, Теремки); • гронянка віргінська (Botrychium virginianum (L.) Sw.) – один екземляр було виявлено в 1999 р. в заказнику “Лісники”; • змієголовник Рюйша (Dracocephalum ruyschiana L.) – дуже рідко в дубово-сосновому лісі в південній частині заказника “Лісники” (кв. 29); • зозулинець болотний (Orchis palustris Jacq.) – маленька популяція на болотистих луках в заказнику “Лісники”, після створення НПП не відмічався; • зозулині сльози яйцевидні (Listera ovata (L.) R.Br.) – велика популяція (2500-3000 екз.) існує у вологому дубовому лісі в ур. Теремки, вид виявлено також в заказнику “Лісники”; • ковила дніпровська (Stipa borysthenica Klokov ex Prokud.) – в псамофітних ценозах південної частини парку, в т.ч. в заказнику “Лісники”; • ковила волосиста (Stipa capillata L.) – в південній частині парку (кв. 38); • косарики черепитчасті (Gladiolus imbricatus L.) рідко на луках біля оз. Шапарня; • коручка чемерниковидна (Epipactis helleborine (L.) Crantz) – рідко в лісах (Голосіївський ліс, Лісники, Теремки); • коручка темночервона (Epipactis atrorubens (Hoffm.ex Bernh.) Schult.) – рідко на узліссях соснового лісу (Лісники); • лілія лісова (Lilium martagon L.) – велика популяція (понад 1000 екземплярів) є в ур. Теремки, виявлено також в заказнику “Лісники” і Голосіївському лісі; 146 • любка дволиста (Platanthera bifolia (L.) Rich.) – рідко в лісах та на узліссях (Голосіївський ліс, Лісники); • осока затінкова (Carex umbrosa Host) – рідко в дубовососновому лісі заказника “Лісники” (кв. 9); • пальчатокорінник м’ясочервоний (Dactylorhiza incarnata (L.) Soó) – на вологих луках в заказнику “Лісники”; • пальчатокорінник Фукса (Dactylorhiza fuchsii (Druce) Soó) – вказується для заказника “Лісники”; • півники сибірські (Iris sibirica L.) – на вологих луках в заказнику “Лісники”, в незначній кількості виявлено в ур. Теремки та в ур. Бичок; • підсніжник білосніжний (Galanthus nivalis L.) – в широколистяному лісі (Голосіївський ліс), стан популяції хороший, чисельність стабільна (Парнікоза, Шевченко, 2007), проводяться роботи по збільшенню чисельності виду; • сальвінія плаваюча (Salvinia natans (L.) All.) – на оз. Шапарня (заказник “Лісники”); • сон лучний (чорніючий) (Pulsatilla pratensis (L.) Miller s.l.) – в соснових лісах та трав’яних псамофітних ценозах південної частини парку, в т.ч. в заказнику “Лісники”; • сон розкритий (Pulsatilla patens (L.) Miller) – нерідко в соснових лісах та в трав’яних псамофітних ценозах південної частини парку, в т.ч. в заказнику “Лісники”; дуже знищується як декоративна рослина, протягом останніх десятиріч чисельність зменшилася в декілька разів; • цибуля ведмежа (Allium ursinum L.) – велика природна популяція є в заказнику “Лісники”, висаджено на днищі балок в кількох місцях Голосіївського лісу, чисельність в новостворених локалітетах збільшується (Дубровський та ін., 2007), відмічена в урочищі Теремки біля експериментальної бази Інституту зоології. До Додатку І Бернської конвенції занесені 5 видів судинних рослин, виявлених в НПП “Голосіївський”. Це згадані вище водяний горіх плаваючий, змієголовник Рюйша, сальвінія плаваюча, сон розкритий, а також юринея волошковидна (Jurinea cyanoides (L.) Rchb.), яка спорадично трапляється в псамофітних угрупованнях південної частини парку. Єдиний відмічений в НПП вид з Європейського Червоного списку (1991) – козельці українські (Tragopogon ucrainicus Artemcz.), місцезростання якого пов’язані з псамофітними ділянками південної частини парку. Основні проблеми з охороною території парку пов’язані з її знаходженням у великому місті. Внаслідок цього значна частина території 147 зазнає сильного витоптування і засмічування. Особливо багато відвідувачів у Голосіївському парку імені Максима Рильського, ур. Теремки, в Голосіївському лісі поблизу Дідорівського каскаду ставків. Голосіївський парк імені Максима Рильського давно функціонує як окультурена територія інтенсивної рекреації – тут є алеї з твердим покриттям, територія регулярно прибирається, тому негативні наслідки рекреації тут менш помітні. Голосіївський ліс і ур. Теремки все ще мають природний характер, який бажано зберегти. Тому тут слід обмежувати рекреаційну діяльність. Велика шкода деяким видам рослин завдається зриванням квітів, особливо страждає сон розкритий. Парку загрожує також вилучення земель для будівництва, що пов’язано з високою ціною землі у Києві. НПП проіснував лише рік, як Указом Президента України було вилучено 10,8 га для будівництва лікарні. На території НПП “Голосіївський” існують природно-заповідні території інших категорій. Це ботанічний заказник загальнодержавного значення “Лісники” (1110,2 га), парки-пам’ятки садовопаркового мистецтва загальнодержавного значення “Голосіївський ліс” (в межах НПП – 784,2 га) і “Голосіївський парк імені Максима Рильського” (134,7 га), лісовий заказник місцевого значення “Дачне” (6,0 га), пам’ятки природи місцевого значення “Група вікових дерев дуба” (ботанічна, в ур. Теремки), “Святе цілюще джерело” (гідрологічна, в Голосіївському лісі). Функціональне зонування території ще не затверджене. Найбільша частина заповідної зони планується в східній частині заказника “Лісники” (бл. 500 га, вологі листяні ліси і вільхові болота). Також до заповідної зони запропоновано ділянку на південному сході заказника “Лісники” (кв. 25, 29 і частково 21; сосновий і дубовососновий ліс), ділянку в східній частині Голосіївського лісу (кв. 23, 24, частково 14, 16, 17; грабово-дубовий ліс і заболочений вільховий ліс), ділянку на південному заході ур. Теремки (частина кв. 3, старий листяний ліс з високою щільністю лілії лісової). Господарська зона планується в основному в південній частині парку, в її західній частині на південь від заказника “Лісники” (бл. 1000 га, сосновий ліс). До складу НПП “Голосіївський” увійшли не всі території, які входили до РЛП “Голосіївський”. Не включені ур. Лиса гора (137 га, цікава в історичному відношенні ділянка з наявністю степової рослинності і багатою флорою), ур. Серякове (130 га, переважно грабово-дубовий ліс), ур. Володарське (41 га, вологий широколистяний ліс в заплаві р. Віта), ур. Жуків острів (заплава Дніпра з тополевими, дубовими лісами, луками і водоймами), ур. Феофанія (150 га, грабово-дубовий ліс, який протягом останніх років зазнав значного руйнування в ході перетворення в окультурений парк) та 148 деякі інші ділянки. Існують також пропозиції щодо приєднання до парку деяких інших територій в межах м. Києва та Київської області. Список літератури 1. Арап Р.Я. Trapa natans L. s.l. у приграничній частині України, Росії та Білорусі // Фіторізноманіття прикордонних територій України, Росії та Білорусі у постчорнобильський період: зб. статей за матеріалами міжнар. конф., 17-18 груд. 2010 р., Чернігів, Україна / Чернігів, нац. пед. ун-т ім. Т.Г. Шевченка, Чернігів. обл. орг. Всеукр. екол. ліги. К.: Фітосоціоцентр, 2010. – С. 22 – 27. 2. Багацька Т.С. Нові місцезнаходження заносних рослин Аrtemisia argentata і Heracleum sosnovski на берегах Київських водойм. // Укр. ботан. журн. – 2008. – 65, № 4. – С. 535-543. 3. Бортняк М.М. Матеріали до флори Київської області // Укр. ботан. журн. – 1975. – 32, № 4. – С. 356-361. 4. Бурда Р.І. Небезпека рослинних інвазій у Голосіївському лісі та заходи щодо їх запобігання // Екологія Голосіївського лісу. – К.: Фенікс, 2007. – С. 336. 5. Вакаренко Л.П., Прядко О.І. Адвентивні види дерев і чагарників в Національному природному парку “Голосіївський” // Флорологія та фітосозологія: зб. праць всеукраїнської наукової конференції “Теоретичні та практичні аспекти флорології та фітосозології”, присвяченої 90-річчю з дня заснування Ботанічного музею. – Т. 2. – Київ: Фітон, 2011. – С. 156 – 160. 6. Вірченко В.М. Епіфітні мохи, що збільшують своє поширення в Україні // Ботаніка та мікологія: проблеми і перспективи на 2011-2020 роки. Мат-ли Всеукр. наук. конф. (6-8 квітня 2011р., м. Київ). – Київ: Ін-т ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України, 2011. – С. 171-173. 7. Вірченко В.М. Матеріали до бріофлори НПП “Голосіївський” // Проблеми відтворення охорони біорізноманіття України. Мат-ли всеукр. наук.-практ. конф. (21-22 квітня, 2011 р., м. Полтава). – Полтава: Астрая, 2011. – С. 86-88. 8. Дідух Я., Андрієнко Т., Серебряков В., Вольвач Ф., Філенко А., Лопарьов С., Чумак К. Заказник “Лісники” та його проблеми // Ойкумена. – 1994, № 1-2. – С. 116-127. 9. Дідух Я.П., Чумак К.В., Геоботанічна характеристика заказника “Лісники” (м. Київ) // Укр. ботан. журн. – 1992. – 49, № 3. – С. 22-27. 10. Дубина Д.В., Царенко М.П. Якубенко Б.Є. Фіторізноманіття водойм Дідорівського урочища (Голосієвський р-н. м. Києва) ) // Наук. вісник НАУ. – 2002. Вип. 53. – С. 257-264. 11. Дубина Д.В., Царенко М.П. Якубенко Б.Є. Фіторізноманіття водойм урочища “Китаєво” (Голосієвський р-н. м.Києва) ) // Наук. вісник НАУ. – 2005. Вип. 53. – С. 24-30. 149 12. Дубровський Ю.В., Дубровська Л.Д., Зуб Л.М. Розведення цибулі ведмежої на вологих грабово-кленових фаціях Голосіївського лісу // Екологія Голосіївського лісу . – К.: Фенікс, 2007. – С. 101-105. 13. Зуб Л.М., Дубровський Ю.В., Савицький О.Л. Особливості екологічного стану каскадів руслових ставків Голосіївського лісу // Екологія Голосіївського лісу . – К.: Фенікс, 2007. – С.302-308. 14. Зуб Л.М., Савицький О.Л. Угрупування вищих водних рослин в умовах урболандшафту (на прикладі водойм м. Києва) // Укр. фітоцен. зб. – К., 1998. – Сер. А, № 1(9). – С. 35-59. 15. Любченко В.М. Весенние ефемероиды широколиственных лесов в лесопарках Киева // Охрана, изучение и обагащение растительного мира. – Киев, 1986. – Вып. 14 – С. 32-35. 16. Любченко В.М., Вірченко В.М. Стан і тенденції зміни рослинності та флори Голосіївського лісу // Екологія Голосіївського лісу. – К.: Фенікс, 2007. – С. 34-41. 17. Любченко В.М., Падун І.М. Сучасний стан рослинності Голосіївського лісопарку // Укр. ботан. журн. – 1985. – 42, № 1. – С.65-70. 18. Мосякін С.Л. Нові відомості про поширення адвентивних видів рослин Роасеае в м.Києві // Укр. ботан. журн. – 1992. – 48, № 3. – С. 45-48. 19. Мосякін С.Л. Територіальні закономірності експансії адвентивних рослин в урбанізованому середовищі (на прикладі м.Києва) // Укр. ботан. журн. – 1996. – 53, № 5. – С.536-545. 20. Мосякін С.Л., Яворська О.Г., Нові знахідки адвентивних рослин у флорі Київської міської агломерації // Укр. ботан. журн. – 2001, – 58, № 4. – С. 493-498. 21. Оляницька Л.Г., Багацька Т.С., Сучасні фітокомплекси і угрупування рослин водойм м.Києва // Екол. стан водойм м.Києва. – К.: Фітосоціоцентр, 2005, – С. 49-55. 22. Онищенко В.А. Голосіївський регіональний ландшафтний парк // Дніпровський екологічний коридор. – К.: Чорноморська програма Ветландс інтернешнл, 2008. – С. 191-195. 23. Онищенко В.А. Види з Червоної книги України в ур. Теремки (НПП “Голосіївський”, м. Київ) // Мат-ли Міжнародної наукової конференції “Рослинний світ у Червоній книзі України: впровадження Глобальної стратегії збереження рослин”. – Київ , 2010. – С. 288-289. 24. Онищенко В.А. Рослинність ур. Теремки (НПП “Голосіївський”, м. Київ) // Біологічні системи: Тернопіль, 2011. – Т. 3, вип. 1. – С. 56-74. 25. Парнікоза І.Ю., Шевченко М.С. Сучасний стан популяцій деяких рідкісних рослин Голосіївського лісу. // Екологія Голосіївського лісу. – К. : Фенікс, 2007. – С. 61-73. 26. Природно-заповідний фонд м. Києва. Довідник – Київ, 2001. – С. 65. 27. Прядко Е.И., Арап Р.Я. Растительность и редкие сообщества национального природного парка “Голосеевский” (г. Киев) // Раститель- 150 ность Восточной Европы: классификация, экология и охрана. Материалы Международной научной конференции (Россия, г. Брянск, 19-21 октября 2009 г.). – Брянськ, 2009. – С. 182-186. 28. Прядко Е.И., Арап Р.Я. Особенности формирования водной и прибрежно-водной растительности на территории НПП “Голосеевский”. // Мат-лы Международной конференции по водным макрофитам “Гидроботаника”. – Борок: ИБВВ РАН, 2010 а. – С. 250-252. 29. Прядко О.І., Арап Р.Я. Поширення та сучасний стан популяцій видів рослин із Червоної книги України на території НПП “Голосіївський” // Мат-ли Міжнародної наукової конференції “Рослинний світ у Червоній книзі України: впровадження Глобальної стратегії збереження рослин”. – Київ, 2010 б. – С. 297-300. 30. Прядко О.І., Арап Р.Я. Представленість видів рослин міжнародної охорони в національному природному парку “Голосіївський” (м. Київ). // Мат-ли Міжнародної науково-практичної конференції “Біорізноманіття: теорія, практика та методичні аспекти вивчення у загальноосвітній та вищій школі”. – Полтава, 2010 в. – С. 207-209. 31. Прядко Е.И., Арап Р.Я. Охрана орхидных в Национальном природном парке “Голосеевский” // Охрана и культивирование орхидей: мат-лы: IX Международной научной конференции (Санкт-Петербург, 2630 сентября 2011 г.). – М.: Товарищество научных изданий КМК, 2011. – С. 341-344. – С. 341 – 344. 32. Прядко О.І., Арап Р.Я., Субота В.В. Раритетна компонента флори НПП “Голосіївський” // Мат-ли Українського екологічного конгресу 27-28 жовтня 2008 року. – К., 2008. – С. 247-251. 33. Родичкин И.Д., Родичкина О.И., Гринчак И.Л. и др. // Сады, парки и заповедники Украинской ССР . – К.: Будівельник, 1985. – 167 с. 34. Фіцайло Т.В. Еколого-ценотична оцінка місцезростань рідкісних видів в околицях м. Києва (заказник “Лісники”) // Укр. ботан. журн. – 1997 – 54, № 2. – С. 162-167. 35. Царенко П.М., Дубина Д.В., Рідей Н.М., Якубенко Б.Є.. Фітогідробіонти водойм Дідорівського урочища: різноманіття та деякі аспекти використання // Екологія Голосіївського лісу. – К. : Фенікс, 2007. – С. 336. 36. Якубенко Б.Є., Григора І.М. Флора і рослинність Голосіївського лісу та прилеглих територій. // Екологія Голосіївського лісу. – К. : Фенікс, 2007. – С.21-34. 151 НПП Гомільшанські ліси НПП “Гомільшанські ліси” розташований у центрі Харківської області, в Зміївському та Первомайському районах. Перший “заповідний” об’єкт на території теперішнього парку виник за часів імператора Петра І, коли тут затвердили “Заповідний корабельний гай”. На картах Генерального межування 1915 р., за рекогносцировкою 1867 р. тут відмічено “Урочище Гомольшанський заказний гай”. Передумовою створення стало заснування в 1914 р. проф. В.М. Арнольді Сіверсько-Донецької біологічної станції Товариства випробувачів природи (нині біостанції ХНУ ім. В.Н. Каразіна та ХНПУ ім. Г.С. Сковороди) в околицях Зайцевих Хуторів (зараз с. Гайдари) Зміївського повіту. На початку ХХ ст. з пропозицією заснувати тут національний парк виступали В.І. Талієв, Г.О. Бризгалін. Ця ідея була підтримана іншими видатними біологами (Лавренко, 1927а; Лавренко, Погребняк, 1929; Шалит, 1932; Котов, 1937), які пропонували створити на правому березі р. Сів. Донець для охорони вікових дібров державний лісовий заповідник. Українським Комітетом охорони пам’яток природи у 1929 р. був підготовлений перший перспективний план організації 12 нових державних заповідників, у т.ч. “Донецький лісовий заповідник” (1104 га, Зміївські ліси Харківської обл.). Перед Великою Вітчизняною війною на короткий час вдалося створити заповідник місцевого значення “Гомольшанський ліс” площею 2067 га, який існував на папері лише до 1951 р. (Токарський та ін., 2004). Боротьбу за охорону цього лісового масиву продовжили М.І. Котов та С.С. Харкевич (1956). В 1978 р. було розроблено перший проект створення Державного Гомольшанського природного парку площею 15300 га (Сидорова и др., 1979). В цей час харківські вчені проводять комплексні наукові дослідження території парку (Шкорбатов и др., 1974; Прокудін, 1979; Северско-Донецкий природный комплекс, 1980). Проект не був реалізований. В ряді публікацій наступних 20 років ця територія характеризується як перспективна для заповідання (Природоохоронні території ..., 1983; Сады, парки ..., 1985; Перспективная сеть ..., 1987; Саппа, 1987; Природные национальные ..., 1988; Шеляг-Сосонко та ін., 1991; Горелова, Ермоленко, 1995). У 1984 р. був створений ландшафтний заказник місцевого значення “Гомільшанська лісова дача” площею 9092 га, до якого увійшла більша частина нагірної діброви планованого парку. Указом Президента України № 1047/2004 від 6 вересня 2004 р. був створений національний природний парк “Гомільшанські ліси” на площі 14314,8 га. З них у постійне користування надано 3392,8 га, 152 без вилучення у землекористувачів – 10922 га (Проект організації …, 2007). Парк підпорядкований Держлісагенству України. НПП “Гомільшанські ліси” знаходиться на південній окраїні лісостепової зони. За фізико-географічним районуванням (Екологічна енциклопедія, 2006) територія парку належить до Лісостепової зони, Східноукраїнського лісостепового краю, Харківської схилово-височинної області. НПП розташований на одному з південних відрогів Середньоросійської височини (Северско-Донецкий …, 1980). Парк має цілісну територію, розташовану в долині р. Сів. Донець, і займає правобережні нагірні схил і плато (10241 га), заплаву (1450 га) та лівобережну надзаплавну піщану терасу (2624 га). Сіверський Донець протікає в межах парку з півночі на південь. Геоморфологічні особливості полягають у різко вираженій асиметрії схилів долини Сів. Дінця: правий схил високий і крутий, лівий – низинний, пологий і терасований. Правобережні схил і плато займають центральну, західну й південну частини НПП. Вони розчленовані розгалуженою яружнобалковою мережею, яка належить до долин чотирьох річок: р. Сів. Донець, його приток рр. Гомільша та Бишкин, а також р. Вільшанка (притока р. Мож). По днищах балок протікають струмки, на яких створено кілька ставків. Долина р. Гомільша, поділяє плато на дві частини: північну – ур. Гомільшанська дача (6806 га в межах парку) і південну (3435 га) – ур. Берецька дача (1190 га) та ур. Бишкинська дача (2245 га), які розділені балкою Берецький яр. Типові грунти на плато – сірі і темно-сірі опідзолені суглинні лісові. Заплава р. Сіверський Донець і надзаплавна піщана тераса розташовані в східній частині парку. Заплава має виражені прируслову, серединну та притерасну частини. Переважає пологохвилястий рельєф, ускладнений підвищеними й зниженими ділянками. Представлені різні лучні і лучно-болотні алювіальні грунти. В заплаві, крім русла річки з рукавами, на знижених ділянках розташована мережа заплавних водойм: заток і стариць. Надзаплавна піщана тераса має “кучугурний” рельєф. Типові грунти – дерново-слабкопідзолисті піщані і глинисто-піщані. На терасі два урочища: північне – Задінецький бір (1402 га в межах парку) і південне – Бишкинський бір (1222 га). Вздовж зовнішнього краю тераси, в міждюнних зниженнях тягнеться ланцюг з дрібних пересохлих і пересихаючих боліт, здебільшого торфових. Згідно геоботанічного районування України (1977) територія НПП знаходиться в двох геоботанічних округах: Харківському окрузі східного варіанту лучних степів, кленово-липово-дубових, дубових і дубово-соснових (на терасах) лісів та заплавних лук та Вовчансько153 Куп’янському окрузі лучних степів, дубових, соснових і дубовососнових (на терасах) лісів та заплавних лук. Ці округи входять до Середньоросійської лісостепової підпровінції, Східноєвропейської провінції, Європейсько-Сибірської лісостепової області. За іншим районуванням (Національний атлас України, 2008) територія знаходиться переважно в Євразійській степовій області, Степовій підобласті, Самарському лівобережнму окрузі різнотравно-злакових степів, байрачних лісів та засолених лук, поблизу межі з Лісостеповою підобластю. Вивчення рослинного покриву цього району вченими Харківського університету (1804 р. заснування) триває із середини ХІХ ст. (Догадина, 2001; Глущенко та ін., 2001). Тому НПП разом з тривалою історією створення має міцне й дуже багате наукове підгрунтя. За цей період опубліковано понад 300 наукових робіт ботанічного та мікологічного напрямків. Спочатку проводились гербарні збори та складалися флористичні списки вищих рослин: В.М. Черняєв, І. Ковалевський, К. Горницький, К.О. Угринський, Г.І. Ширяєв; прісноводних водоростей: А.С. Пітра, Л.В. Рейнгард, М.А. Алексенко; грибів: В.М. Черняєв, А.О. Потебня; лишайників – Г.Ф. Шперк. Результати комплексних ботаніко-географічних досліджень представлені в роботах В.І. Талієва (1913) та Ю.Д. Клеопова (1941). Низка робіт Є.М. Лавренка (1924, 1925, 1927б, 1930, 1940, 1973 та ін.), публікації В.І. Талієва (1897), І.Н. Литвиненка (1937) та інших ботаніків присвячені реліктовості флори та рослинності третинного й льодовикового періодів на території сучасного парку та його околиць, питанням їх охорони. Зі створенням у 1914 р. Сіверсько-Донецької біологічної станції поглиблені дослідження водойм проводила плеяда вчених харківської альгологічної школи: В.М. Арнольді, Л.А. Шкорбатов, Я.В. Ролл, Д.О. Свіренко, О.А. Коршиков, Н.Т. Дедусенко-Щеголева, А.І. Прошкіна-Лавренко та ін. (Догадина, Горбулин, 1995; Матвиенко, Догадина, 1995). Мікологічні дослідження (Догадина, Мещерякова, 1995) були присвячені фітопатогенним і водним (фікоміцети) грибам (Г.Є. Спагоров (Спангенберг); Т.Д. Страхов, Л.А. Шкорбатов, М.О. Міловцова). Флору лишайників вивчав В.С. Михайловський (1927), вищих рослин – С.М. Мілютін (1915-1916). У передвоєнний час геоботанічні дослідження заплавних лук р. Сів. Донець проводив Г.Т. Білик (1949). У післявоєнний період прісноводні водорості вивчали А.І. Прошкіна-Лавренко (1954), Л.А. Шкорбатов (1956), Н.Т. ДедусенкоЩеголева (1959), О.М. Матвієнко (1974). Деяким рідкісним судинним рослинам території сучасного парку присвячена стаття І.Г. Зоза (1956). В кількох публікаціях наводиться характеристика різних типів рослинності (Ткаченко, 1964, 1967; Алексеенко, 1965, 1971 та ін.). 154 Детально рослинний покрив території досліджується із середини 70-х років ХХ ст. Флора вищих рослин та рослинність вивчаються у зв’язку з впливом антропогенних факторів і необхідністю охорони: наземна фітобіота (Ермоленко и др., 1977; Горелова, 1977, 1987; Ермоленко, 1986, 1987; Шеляг-Сосонко та ін., 1990, 1993; Вовк та ін., 2000; Горєлова та ін., 2006а та ін.); вища водна фітобіота (Черная, 1981, 1987; Чорна, 1982); бріофлора (Друлева, Великодна, 1989); узагальнююча праця (Горелова, Алехин, 2002). Проводяться регулярні дослідження флори прісноводних водоростей р. Сів. Донець і водойм парку (Догадина, 1987; Жупаненко, Полторак, 1977; Веретенникова, 1987; Догадина и др., 1992; Догадина, Горбулин, 1999; Догадина, 2006 та ін.); мікрофлори (Шеховцов та ін., 1982; Матвиенко, Догадина, 1985; Шеховцов, 1995; Винникова, Шеховцов, 2003; Віннікова, Шеховцов, 2004 та ін.); ліхенобіоти (Байрак, 1987, 1993; Тарасенко, Бочка-Громакова, 2000). Підсумки комплексних ботанічних досліджень висвітлені в статті Ю.М. Прокудіна та О.М. Матвієнко (1987). Методико-педагогічні аспекти вивчення фітобіоти представлені в публікації колективу ботаніків-викладачів (Догадина и др., 1995). У 70-80-ті роки відновились дослідження фітопатогенних (Мещерякова, Рыбалко, 1979; Гребенчук и др., 1989) і водних грибів (Мещерякова, 1981; Логвиненко, 1987). В 2000-х роках мікологічні дослідження на території та в околицях НПП отримали новий активний розвиток. Вивчення слизовиків відображене в роботах Д.В. Леонтьєва (2006 а, б, 2007 а, б та ін.), афілофороїдних грибів – у роботах А.С. Усіченка (2002) та О.В. Ординця (2009), гастероїдних – О.В. Сивоконь (2008). Досліджуються гриби з інших груп (Андріанова, 2004; Климова, Акулов, 2005; Прилуцький, 2006; Краснікова, 2008 та ін.). У кількох узагальнюючих наукових працях (Глущенко и др., 2002; Akulov, Usichenko, 2005; Akulov, Prydiuk, 2007; Дудка та ін., 2009) використані дані мікологічних зборів з території НПП. Особлива увага приділяється вивченню та питанням охорони рідкісних видів рослин (Горелова, 1975, 1986; Чорна, 1978; Прокудин и др., 1979; Горелова, Друлева, 1987; Горелова, Тверетинова, 1992; Горелова, Алехин, 1999; Бенгус та ін., 2006; Горєлова та ін., 2006 б, в; Горелова и др., 2007; Вовк, 2007; Саідахмедова, 2008; Догадина и др., 2009 та ін.) та грибів (Акулов, Ординець, 2003; Акулов, Леонтьєв, 2008). В таких науково-популярних виданнях, як “Сохраним навечно...” (1981), “Люби свою землю...” (1986), “Зачарованная долина...” (1990), “Рідний край” (1993) відображені нариси флори, рослинності та ландшафтів майбутнього парку. 155 На території НПП “Гомільшанські ліси” переважають лісові землі – 12599,7 га (88% площі території парку): вкриті лісом – 12033,2 га, не вкриті лісом – 566,5 га (станом на 2011р.). Сільськогосподарські угіддя займають 929,8 га (6,5%): сіножаті, пасовища, багаторічні насадження, рілля; відкриті землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом (піски та ін.) – 43,2 га (0,3%); природні та штучні водотоки – 339 га (2,4%): рр. Сів. Донець та Гомільша, озера, болота, ставки; урбанізовані ландшафти – 446,3 га (3,1%): села, заклади відпочинку, садівничі товариства, дороги, просіки, ЛЕП, газопровід тощо (Проект організації..., 2007). Серед лісів переважають ліси з домінуванням дуба звичайного (Quercus robur), які займають 8603,9 га. Більше половини цієї площі складають старі ліси (90-180 років): середній лісів дуба звичайного становить 101 рік (станом на 2010 р.). Переважають дубові ліси природного походження – 93,5% площі дубових лісів: порослеві (89,9%), насіннєві (3,6%). Найпоширенішими є нагірні діброви, заплавні займають значно меншу площу. Друге місце за площею посідають ліси сосни звичайної (Pinus sylvestris) – 2334,4 га. Серед соснових переважають ліси штучного походження – 76% площі соснових лісів, природні складають 24%. Інші ліси та штучні насадження займають 1102,8 га: осикові (Populus tremula) – 390,5 га, ясенові (Fraxinus excelsior) – 208,3 га, кленові (Acer campestre і Acer platanoides) – 136 га, липові (Tilia cordata) – 114 га, чорновільхові (Alnus glutinosa) – 71,2 га, березові (Betula pendula, B. pubescens) – 30 га, тополеві (Populus alba, P. nigra, P. deltoides) – понад 22,4 га, в’язові (Ulmus laevis) – 11га), вербові (Salix alba, S. fragilis) – понад 4 га, селекційні плантації сосни звичайної та інших видів сосни – 64,8 га, робінії звичайної (Robinia pseudoacacia) – 36,2 га, ялини європейської (Picea abies), модрини сибірської (Larix sibirica), горіха чорного (Juglans nigra), абрикоса звичайного (Armeniaca vulgaris), яблуні лісової (Malus sylvestris) – разом 14,4 га. В цілому, на території НПП переважають ліси природного походження – 79,6% лісової площі: порослеві (71,9%) і насіннєві (7,7%). Загальна частка всіх лісових культур складає 20,4% (Проект організації..., 2007). Правобережні прирічкові крутосхили р. Сіверський Донець і плато вкриті переважно нагірними дібровами. Деревостани 2-3-ярусні, зрідка одноярусні. В ур. Гомільшанська дача й північно-східній частині ур. Бишкинська дача поширені діброви: кленово-липові, кленово-липовоясенові, липові, липово-ясенові, ясенові та чисті дубові. В ур. Берецька дача та південно-західній частині Бишкинської дачі поширені переважно кленові і кленово-ясенові діброви. Перший ярус деревостану 156 утворює дуб звичайний (Quercus robur), супутником якого переважно є ясен звичайний (Fraxinus excelsior). На правобережжі Сіверського Дінця збереглись ділянки найстарішого природного лісу. Ділянка насіннєвого дуба віком 170-180 років (станом на 2010 р.) і площею 22,1 га спускається по прирічковому схилу Сіверського Дінця (ур. Гомільшанська дача) і переходить у заплавну діброву. На плато 232,5 га займає ділянка 150-річного насіннєвого лісу – генетичний резерват дуба звичайного. Зустрічаються окремі дерева дуба віком 200-300 років. Другий деревний ярус складають липа серцелиста (Tilia cordata), клени польовий (Acer campestre) і гостролистий (A. platanoides). На гребнях балок, змитих прирічкових схилах та в південній частині Берецької і Бишкинської дач у другому ярусі зростає клен татарський (Acer tataricum). Часто виражений третій ярус деревостану, в якому домінує в’яз гірський (Ulmus glabra). В підліску переважає ліщина звичайна (Coryllus avellana), місцями домінують бруслини європейська (Euonymus europaea), бородавчаста (E. verrucosa), свидина кров’яна (Swida sanguinea), на вологих місцях – черемха звичайна (Padus avium), на порушених – бузина чорна (Sambucus nigra) і клен ясенолистий (Acer negundo). Зрідка підлісок відсутній. По узліссях тягнуться смуги густих заростей клена татарського (Acer tataricum) і сливи колючої (Prunus spinosa). Природне поновлення дуба звичайного незадовільне. Домінантами трав’яного ярусу є осока волосиста (Carex pilosa), зірочник ланцетовидний (Stellaria holostea) та яглиця звичайна (Aegopodium podagraria). На свіжих, помірно зволожених ділянках можуть домінувати копитняк європейський (Asarum europaeum), переліска багаторічна (Mercurialis perennis), підмаренник запашний (Galium odoratum), конвалія звичайна (Convallaria majalis). На вологих місцях, у днищах балок і нижній частині прирічкових схилів Сіверського Дінця трапляються зарості хвощу зимуючого (Equisetum hyemale). Весняні аспекти утворюють ефемероїди: проліска сибірська (Scilla siberica), рясти Маршалла (Corydalis marschalliana) та ущільнений (C. solida), анемона жовтецева (Anemone ranunculoides), пшінка весняна (Ficaria verna), адокса мускусна (Adoxa moschatellina), види зірочок (Gagea). Місцями домінують види, занесені до Червоної книги України (ЧКУ) (2009): тюльпан дібровний (Tulipa quercetorum) і цибуля ведмежа (Allium ursinum). Лісові культури дуба звичайного займають невеликі площі, на виходах піщаних порід на правобережжі створені насадження сосни звичайної (Pinus sylvestris). На ділянках, де дубовий ліс був вирубаний і не поновлений, утворились похідні лісові угруповання – осичники, липняки та кленово-ясенники. 157 Суходільні луки на території НПП займають лише близько 50 га. Основні ділянки розміщені на схилах Корякового яру (поблизу с. Гайдари) та біля с. Суха Гомільша. Це остепнено-лучні ценози з лучно-степових, псамофітних, узлісних і бур’янових видів. По днищах великих і глибоких балок розташовані угруповання, подібні до заплавних. Вузькими переривчастими смугами вздовж р. Гомільша та балкових струмків тягнуться вільшняки з вільхи чорної (Alnus glutinosa). На помірно зволожених і вологих місцях в трав’яному ярусі переважають кропива дводомна (Urtica dioica) та розхідник звичайний (Glechoma hederacea), на болотистих – жовтяниця черговолиста (Chrysosplenium alternifolium) і високотрав’я з дудника лісового (Angelica sylvestris) і гадючника оголеного (Filipendula denudata). Ці ділянки вільшняків густо повиті хмелем звичайним (Humulus lupulus), в підліску росте черемха звичайна (Padus avium). На заболочених і обводнених місцях розвивається типова гідрофільна рослинність. Деякі ценози правобережжя Сіверського Дінця були антропогенно трансформовані. Крім створених гребельних ставків, невеликі за площею ділянки нагірної діброви були вирубані під сіножаті, пасовища та лісові кордони, заклади відпочинку, прорубана просіка для газопроводу. Крутосхили Сіверського Дінця північної частини НПП, у минулому вкриті різнотравно-ковиловим степом, були заліснені в 60-х роках ХХ ст. у рамках боротьби з грунтовою ерозією (Алексеенко, 1965).. Заплава р. Сів. Донець – це складний комплекс із заплавних ценозів: лісів, чагарників, лук і водойм. У період весняної повені заплава залита від краю до краю, але таке явище буває не щороку. В заплавних лісах в першому ярусі деревостану домінують дуб звичайний (Quercus robur), тополя біла (Populus alba), тополя чорна (P. nigra), вільха чорна (Alnus glutinosa), верба біла (Salix alba), верба ламка (S. fragilis). Найбільші за площею – заплавні діброви (160 га), розташовані на обох берегах Сів. Дінця. Переважно це ліси природного походження: насіннєві і порослеві. На правому березі вони є продовженням нагірних дібров, що спустилися з прирічкових схилів у заплаву (33 га). На лівобережній заплаві знаходяться два цілісні масиви дубового лісу (загальна площа 127 га), розділені автошляхом до с. Коропове, в які вкраплені інші заплавні ценози. В деревостані заплавних дібров домінує дуб звичайний (Quercus robur), на лівобережжі разом з ясеном звичайним (Fraxinus excelsior). До них домішуються тополя біла (Populus alba) й інтродукована тополя канадська (P.×canadensis), осика (P. tremula), в’яз гладкий (Ulmus laevis), верба біла (Salix alba), вільха чорна (Alnus glutinosa), в 158 притерасній частині (ур. Косачі) – також сосна звичайна (Pinus sylvestris) й береза повисла (Betula pendula). Більшість цих лісів старі (вік дуба та ясена понад 90 років). Найстаріші з них – 160-180-річні правобережні заплавні діброви. Окремі дерева дуба віком 200400 років трапляються по заплаві на обох берегах. Другий ярус деревостану на правому березі формують липа серцелиста (Tilia cordata), клени гостролистий (Acer platanoides) і польовий (A. campestre), в’яз гірський (Ulmus glabra), на лівому березі – в’яз гладкий (Ulmus laevis) і клен польовий (Acer campestre). Підлісок і трав’яний покрив близькі до нагірних дібров. Решта заплавних лісів розташовані фрагментарно. Заплавні вільшняки за своїм складом і структурою схожі до балкових на правобережжі. Проте, характерною тут є значна участь папоротей – щитника шартрського (Dryopteris carthusiana), безщитника жіночого (Athyrium filix-femina) та страусового пера звичайного (Matteuccia struthiopteris), на обводнених – теліптериса болотяного (Thelypteris palustris). Чагарникова рослинність заплави представлена ценозами верб попелястої (Salix cinerea) та тритичинкової (S. triandra). Найбільшу площу заплави Сіверського Дінця займають луки. Остепнені і справжні луки використовуються як сіножаті та пасовища. На підвищених ділянках сінокісних заплавних лук представлені остепнені луки з домінуванням мітлиці виноградникової (Agrostis vinealis), тонконогу вузьколистого (Poa angustifolia), костриці валіської (Festuca valesiaca), келерії Делявіня (Koeleria delavignei), осоки ранньої (Carex praecox), гадючника звичайного (Filipendula vulgaris), косариків тонких (Gladiolus tenuis), подорожника ланцетолистого (Plantago lanceolata). На середніх вирівняних ділянках (справжні луки) домінують костриця лучна (Festuca pratensis), тонконоги лучний (Poa pratensis) і лісовий (P. sylvicola), мітлиці повзуча (Agrostis stolonifera) і тонка (A. capillaris), китник лучний (Alopecurus pratensis), осока шершава (Carex hirta), рябчик малий (Fritillaria meleagroides), жовтеці золотистий (Ranunculus auricomus) і багатоквітковий (R. polyanthemos), волошка лучна (Centaurea jacea), родовик лікарський (Sanguisorba officinalis), лядвенець український (Lotus ucrainicus), конюшина лучна (Trifolium pratense), герані пагорбкова (Geranium collinum) і лучна (G. pratense). Для пасовищних заплавних лук характерні лучні та рудеральні види, пристосовані до витоптування та об’їдання худобою або непридатні для неї. Знижені ділянки заплавних лук (болотисті луки) зайняті переважно осоками гострою (Carex acuta) та побережною (C. riparia), рідше домінують очеретянка звичайна (Phalaroides arundinacea), бульбокомиш морський (Bolboschoenus maritimus), ситники Жерара (Juncus 159 gerardii) і скупчений (J. conglomeratus), смикавець бурий (Cyperus fuscus), ситняг болотний (Eleocharis palustris). Найбільш поширені справжні і болотисті луки, остепнені розташовані фрагментарно. В заплаві Сіверського Дінця яскраво виражені водно-болотні ценози. Крім русла річки з рукавами, представлені численні затоки та озера, з яких найбільшими є затока Косач і оз. Біле. Серед повітряноводної рослинності найпоширеніші угруповання з домінуванням очерету звичайного (Phragmites australis). Також домінують рогози вузьколистий (Typha angustifolia) і широколистий (T. latifolia), куга озерна (Scirpus lacustris), лепешняк великий (Glyceria maxima), рідше – стрілолист стрілолистий (Sagittaria sagittifolia), частуха подорожникова (Alisma plantago-aquatica), їжачі голівки пряма (Sparganium erectum) і непомітна (S. neglectum), на порушених місцях – омег водяний (Oenanthe aquatica). Водну рослинність формують в основному кушир темнозелений (Ceratophyllum demersum), водопериця кільчаста (Myriophyllum verticillatum), види рдесника (Potamogeton), ряска мала (Lemna minor). Крім них, у руслі річки поширені угруповання з домінуванням сальвінії плаваючої (Salvinia natans) і глечиків жовтих (Nuphar lutea), а в затоках і старицях – рясок триборозенчастої (Lemna trisulca) і горбатої (L. gibba), вольфії безкореневої (Wolffia arrhiza), куширу підводного (Ceratophyllum submersum), жабурника звичайного (Hydrocharis morsus-ranae), латаття білого (Nymphaea alba). Соснові, дубово-соснові та дубові ліси надзаплавної піщаної тераси р. Сів. Донець у межах НПП належать до ур. Задінецький та ур. Бишкинський бори. В ХІХ та на початку ХХ ст. урочища являли собою два відокремлені лісові масиви, оточені відкритими пісками, що перевівались. Зараз відкриті піски заліснені сосновими культурами. Соснові та дубово-соснові ліси піщаної тераси за ступенем зволоженості є сухими та свіжими. В деревостані домінує сосна звичайна (Pinus sylvestris), в дубово-соснових лісах разом із дубом звичайним (Quercus robur). На відміну від дуба, природне поновлення сосни добре. Як природні ліси, так і старі соснові культури мають різновікову структуру, в них спостерігається самосів і підріст сосни. Більшу площу займають соснові ліси, дубово-соснові розташовані невеликими фрагментами серед них у призаплавній і центральній частинах піщаної тераси. Ділянки старих соснових і дубово-соснових лісів віком від 90 років збереглися від вирубувань на чверті площі терасових лісів. Серед них є культури сосни звичайної віком від 95 до 110 років (загальна площа 124 га). Ценотична структура цих насаджень майже не відрізняється від природних соснових лісів, але 160 в них мало рідкісних видів рослин. Залишки найстаріших природних соснових і дубово-соснових лісів мають вік сосни й дуба 140 років (станом на 2010р.) – це три дрібні ділянки загальною площею 7,7 га. На сухих ділянках підлісок відсутній або зріджений і складений переважно з бузини червоної (Sambucus racemosa), клена татарського, інтродукованої аморфи кущової (Amorpha fruticosa), зіноваті руської (Chamaecytisus ruthenicus), дроку красильного (Genista tinctoria). Густий підлісок характерний для свіжих лісів у міждюнних пониженнях. В його складі – клен татарський (Acer tataricum), крушина ламка (Frangula alnus), бруслина бородавчаста (Euonymus verrucosa), слива степова (Prunus stepposa), горобина звичайна (Sorbus aucuparia), черемха звичайна (Padus avium), малина (Rubus idaeus). В трав’яному ярусі сухих соснових і дубово-соснових лісів домінують куничник наземний (Calamagrostis epigeios), чаполоч пахуча (Hierochloё odorata), тонконіг дібровний (Poa nemoralis), костриця Беккера (Festuca beсkeri). У свіжих лісах переважають орляк звичайний (Pteridium aquilinum) і конвалія звичайна (Convallaria majalis). Значну участь мають смовдь гірська (Peucedanum oreoselinum), купина пахуча (Polygonatum odoratum), віхалка гілляста (Anthericum ramosum), буквиця лікарська (Stachys officinalis), суниці лісові (Fragaria vesca) тощо. На галявинах верхівок дюн домінують лишайники, чебрець Палласа (Thymus pallasianus), костриця Беккера (Festuca beсkeri), келерія піскова (Koeleria sabuletorum), житняк гребiнчастий (Agropyron pectinatum), наявні цмин пісковий (Helichrysum arenarium), волошка сумська (Centaurea sumensis), перстач розлогий (Potentilla patula) тощо. Дубові ліси борової тераси трапляються фрагментарно, за структурою та умовами зростання подібні до свіжих дубово-соснових. В прилесовій частині піщаної тераси розкидані дрібні торфові болота площею від 0,1 до 1,5 га. Ценози пересихаючих боліт складаються з видів осок (Carex sp.), куничника сіруватого (Calamagrostis canescens), мітлиць повзучої (Agrostis stolonifera) і собачої (A. canina), кропиви дводомної (Urtica dioica), видів зелених мохів. Ці відкриті ділянки оточені смугами верби попелястої (Salix cinerea), беріз повислої (Betula pendula) і пухнастої (B. pubescens), осики (Populus tremula). Пересохлі болота перетворились на осиковоберезові колки. До Зеленої книги України (2009) занесені 7 рослинних угруповань: (Літопис природи..., 2009): угруповання звичайнодубових лісів (Querceta roboris) з домінуванням у травостої цибулі ведмежої (Allium ursinum) – 11 локалітетів у днищах балок і на прирічковому схилі до Сів. Дінця, 10 локалітетів – 161 в ур. Гомільшанська дача (Коропівське та Гомільшанське л-ва), 1 локалітет – в ур. Бишкинська дача (Первомайське л-во); угруповання клейковільхових лісів (Alneta glutinosae) з домінуванням у травостої страусового пера звичайного (Matteuccia struthiopteris) – один локалітет у притерасній частині заплави р. Сів. Донець, поблизу с. Черкаський Бишкин (Задонецьке л-во); угруповання формації сальвінії плаваючої (Salvinieta natantis) – русло, рукави та прируслові частини заток р. Сів. Донець; угруповання формації глечиків жовтих (Nuphareta luteae) – фрагментарно по р. Сіверський Донець і затоках, один локалітет у р. Гомільша; угруповання формації латаття білого (Nymphaeeta albae) – фрагментарно по затоках й озерах заплави Сів. Дінця; угруповання формації куширу напівзануреного (Ceratophylleta submersi) – фрагментарно в затоках і старицях заплави Сів. Дінця; угруповання формації ряски горбатої (Lemneta gibbae) – фрагментарно в затоках і старицях заплави Сів. Дінця; угруповання формація стрілолисту стрілолистого (Sagittarieta sagittifoliae) – фрагментарно по р. Сів. Донець, затоках й озерах, один локалітет у р. Гомільша. В межах НПП станом на 2010 р. виявлено 926 видів вищих рослин, які належать до 6 відділів (Літопис природи..., 2010): Мохоподібні (Bryophyta) – 51 вид (Друлева, Великодна, 1989); Плауноподібні (Lycopodiophyta) – 1 вид (плаун булавовидний (Lycopodium clavatum L.)); Хвощеподібні (Equisetophyta) – 7 видів; Папоротеподібні (Polypodiophyta) – 10 видів; Голонасінні (Pinophyta) – 12 видів, з яких сосна звичайна (Pinus sylvestris L.) є видом місцевої флори, інші – це хвойні екзоти; Покритонасінні (Magnoliophyta) – 845 видів. Частка інтродуцентів, включаючи лісові екзоти, здичавілі інтродуценти та культурні рослини, у флорі НПП складає 6,7% (62 види). Флора водоростей НПП та його околиць складає понад 1500 видів (Догадина, 2006), грибів і грибоподібних організмів станом на 2011р. – 1203 види (Літопис природи..., 2011), лишайників – близько 140 видів (Байрак, 1993; Тарасенко, Громакова, 2000). До ЧКУ занесено 20 видів рослин (Літопис природи..., 2009-2011): • в’язіль стрункий (Securigera elegans (Pančić) Lassen) – два локалітети на правобережних плакорах ур. Гомільшанська дача в широколистяному лісі з домінуванням у травостої осоки волосистої або зірочника ланцетовидного; в одному з них (Коропівське л-во, заповідна зона) популяція стабільна й складає понад 100 екз. (генеративних 20-30 особин), інший локалітет (на межі Гомільшанського та Таранівського л-в, господарська зона) постраждав через лісогосподарські заходи 2005-2006 років: у 162 2009-2010 рр. зафіксовано 3 особини (з 6-10 особин, що зростали раніше), нині і в подальшому там заборонені будь-які лісогосподарські заходи; • гніздівка звичайна (Neottia nidus-avis (L.) Rich.) – у 197080-х роках рідко відмічалась у Задінецькому бору (Горелова Л.Н. и др., 2007), у 2010 р. було виявлено 2 генеративні особини в ур. Гомільшанська дача (Гомільшанське л-во); • гронянка півмісяцева (Botrychium lunaria (L.) Sw.) – у 5070-х ХХ ст. було відомо два локалітети з кількома екземплярами в нагірній діброві ур. Гомільшанська дача (нині Коропівське л-во) (Горелова и др., 2007); • зозулинець болотний (Orchis palustris Jacq.) – відомий один локалітет на лівобережній заплавній луці Сіверського Дінця (Задонецьке л-во), понад 100 особин, до 2010 р. страждала від щорічного механізованого сінокосіння; існує загроза забудови приватною особою (Саідахмедова, 2011), гібридизує з зозулинцем рідкоквітковим (Orchis laxiflora); • зозулинець рідкоквітковий (Orchis laxiflora Lam.) – популяція з 30-40 особин у тому ж місцезростанні, з тими ж проблемами, що й попереднього виду, з яким створює гібридні форми; • зозулині сльози яйцевидні (Listera ovata (L.) R. Br.) – відомо 3 локалітети в ур. Гомільшанська дача (Коропівське та Гомільшанське л-ва), в старих, вологих вільхово-дубових лісах нижніх частин схилів; популяції малочисельні, від 2 до 25 особин; • ковила дніпровська (Stipa borysthenica Klokov ex Prokudin) – зрідка на остепнених узліссях і невеликих галявинках лівобереж\ної піщаної тераси (Задонецьке л-во), де зростає поодиноко або маленькими групами від 2 до 20 дернин; • коручка чемерниковидна (Epipactis helleborine (L.) Crantz) – на правобережжі Сів. Дінця зустрічається дуже рідко в старих, свіжих нагірних дібровах Гомільшанської та Бишкинської дач, поодиноко або маленькими групками (2-5 особин, популяції нестабільні; на лівобережній піщаній терасі відомо 3 локалітети в Задінецькому бору; загальна чисельність – кілька сотень особин; • косарики тонкі (Gladiolus tenuis M. Bieb.) – на сінокісних остепнених і справжніх заплавних луках Сів. Дінця; популяції дуже чисельні: від 10 тис. до 200 тис. особин на 1га; спостерігається поступове відновлення на сіножатях, які в минулому були пасовищами, при припиненні сінокосіння чисельність знижується. • любка дволиста (Platanthera bifolia (L.) Rich.) – поширена переважно в старих, свіжих борах, суборах і дубняках лівобереж163 ної піщаної тераси (Задінецький бір), відоме одне місцезнаходження в ур. Гомільшанська дача (Коропівське л-во) у правобережній нагірній діброві; загальна чисельність – кілька тисяч особин; • пальчатокорінник м’ясочервоний (Dactylorhiza incarnata (L.) Soó) – відомий один локалітет на лівобережній заплавній луці Сів. Дінця (Задонецьке л-во), чисельність критично низька (до 10 особин) через щорічне механізоване сінокосіння, яке проводилось до 2010 р. (Саідахмедова, 2011); • півники борові (Iris pineticola Klokov) – зрідка на лівобережній піщаній терасі (Задонецьке л-во), переважно в старих соснових і дубових лісах, де ростуть невеликими скупченнями, популяції стабільні; • рябчик малий (Fritillaria meleagroides Patrin ex Schult. et Schult. f.) – сінокісні справжні та болотисті луки та болотисті зниження заплави Сіверського Дінця, популяції дуже чисельні (від 10 тис. до 150 тис. особин на 1га); аналогічно косарикам тонким відновлюється на сіножатях – колишніх пасовищах, при припиненні сінокосіння чисельність скорочується. • рябчик руський (Fritillaria ruthenica Wikstr.) – 4 локалітети в Коропівському л-ві, три з них – у заплавних природних старих ясенових дібровах та один – у природному старому сухому татарськокленово-ясеново-дубовому лісі верхньої частини прирічкового крутосхилу до Сів. Дінця, популяції невеликі та розріджені (від 2-15 до 50-60 особин); • рястка Буше (Ornithogalum bouchenum (Kunth) Asch.) – у 1970-80-х роках було відоме одне місцезнаходження в ур. Хомутки (нині Коропівське л-во), на узліссях і галявинах заплавних лісів (Горелова Л.Н. и др., 2007), пізніше зростання на території НПП не підтверджене; • сальвінія плаваюча (Salvinia natans (L.) All.) – масово в руслі, рукавах, заводях та прируслових частинах довгих заток р.Сів. Донець; • сон розкритий (Pulsatilla patens (L.) Mill.) – кілька локалітетів у старих свіжих борах і суборах піщаної тераси (Задонецьке л-во); • сон лучний (чорніючий) (Pulsatilla pratensis (L.) Mill.) – спорадично по лівобережній піщаній терасі (Задонецьке л-во), переважно в старих сухих та свіжих борах і суборах; • тюльпан дібровний (Tulipa quercetorum Klokov et Zoz) – спорадично, місцями масово в сухих, рідше свіжих, переважно 164 старих, правобережних нагірних дібровах (на плакорах, гребнях балок та схилах південної і західної експозицій), популяції чисельні; зрідка в заплавних ясенових дібровах; • цибуля ведмежа (Allium ursinum L.) – 11 загальних локалітетів, складених з дрібніших, 10 – в ур. Гомільшанська дача (Коропівське та Гомільшанське ліс-ва), 1 локалітет – в ур. Бишкинська дача (Первомайське л-во); свіжі і вологі дубові, осикові та вільхові ліси в балках та на прирічковому схилі до Сів. Дінця; популяції великі, проте половина локалітетів страждає від масового збору. До Додатку І Бернської Конвенції занесені 3 види судинних рослин – це “червонокнижні” сальвінія плаваюча й сон розкритий, а також юринея волошковидна (Jurinea cyanoides (L.) Rchb.). Остання є характерним видом піщаної тераси Сів. Дінця, де поширена спорадично поодинокими особинами або невеликими групками в сухих і свіжих соснових лісах природного та штучного походження. На піщаній терасі парку зростають також 2 види, занесені до Європейського Червоного списку: зірочки борові (Gagea pineticola Klokov) і фіалка Лавренка (Viola lavrenkoana Klokov). Перший нерідко зустрічається в сухих злакових борах, на освітлених місцях узлісь і галявин. Фіалка Лавренка приурочена до освітлених, псамофітних, порушених місцезростань – узбіч доріг, просік, країв вирубок, де трапляється скупченнями. Виявлено один вид водоростей з ЧКУ – торея найрозгалуженіша (Thorea ramosissima Bory). Цей вид червоних водоростей (Rhodophyta) виявлено в р. Сів. Донець, в околицях біостанції ХНУ ім. В.Н. Каразіна (Догадина и др., 2009). У складі раритетної флори на особливу увагу заслуговують лісові третинні релікти – “червонокнижний” в’язіль стрункий і хвощ великий (Equisetum telmateia Ehrh.). Це представники грабово-дубових лісів, що були поширені на даній території в минулому. Хвощ великий має одне місцезнаходження на території НПП – в ур. Гомільшанська дача (Коропівське л-во): нижня частина правобережного прирічкового схилу до Сів. Дінця, волога гостролистокленово-липова діброва. Чисельність популяції коливається в різні роки від 24 до 65 наземних пагонів; не спороносить, розмножується вегетативно. Серед грибів на території НПП зареєстровано 10 видів, занесених до ЧКУ (Акулов, Леонтьєв, 2008): • білопавутинник бульбистий (Leucocortinarius bulbiger (Alb. et Schwein.: Fr.) Singer) – плакорно-схилові діброви, відомий за єдиною знахідкою; 165 • боровик бронзовий, б. темно-каштановий (Boletus aereus Bull) – плакорно-схилові діброви, відомий за двома знахідками; • герицій коралоподібний (Hericium coralloides (Fr.) Gray) – плакорно-схилові діброви, відомий за кількома знахідками; • клаваріадельф товкачиковий (Clavariadelphus pistillaris (L.) Donk) – плакорно-схилові діброви, днища ярів; відомі два локалітети; • міріостома шийкова (Myriostoma coliforme (With.: Pers.) Corda) – плакорно-схилові діброви, відома за єдиною знахідкою; • моховик паразитний (Boletus parasiticus Fr.) – плакорносхилові діброви, відомий за єдиною знахідкою; • мутин собачий (Mutinus caninus (Huds.) Fr.) – плакорно-схилові діброви; спостерігається регулярне утворення плодових тіл; • мухомор щетинистий (Amanita solitaria (Bull.) Fr.) – ур. Задінецький бір, відомий за єдиною знахідкою; • трутовик зонтичний (Polyporus umbellatus (Pers.) Fr.) – балка Піонерська; спостерігається регулярне утворення плодових тіл; • шишкогриб лускатий (Strobilomyces strobilaceus (Scop.) Berk.) – плакорно-схилові діброви, відомий за поодинокими знахідками. Основними напрямками вдосконалення режиму парку є зменшення рубок лісу, обмеження застосування моторних човнів, які розмивають береги і завдають негативного впливу на прибережні і водні екосистеми, оптимізація викошування заплавних лук (наявний режим сінокосіння загрожує чисельності лучних орхідей, а його припинення – чисельності рябчика малого і косариків тонких). Невирішеним є забезпечення індивідуальною охороною старих дерев дуба звичайного віком 200-400 років, які зростають у заплаві Сів. Дінця на території сіл, приватних садиб і закладів відпочинку. У 1999 р. територія площею 13700 га, що входить до НПП, була включена до складу ІВА територій України. За “Проектом організації ...” (2007) та “Положенням про НПП ...” (2011) до заповідної зони включені 1541 га (10,7% загальної площі НПП). Це переважно корінні, зі складною структурою, нагірні діброви, в яких трапляються ділянки з віком дуба звичайного насіннєвого походження до 150 років (станом на 2010 р.). Навколо заповідної зони концентричними колами сформовані інші зони. Площа зони регульованої рекреації 3792 га (26,7% загальної площі НПП), зони стаціонарної рекреації – 221,3 га (1,5%), господарська зона – 8760,5 га (61,1%). Передбачене створення охоронної зони навколо парку площею близько 6700 га. Заплановані зміни функціонального зонування, згідно яких заповідна зона повинна складати 3672,5 га (25,6% загаль166 ної площі НПП), зона регульованої рекреації – 4208,4 га (29,4%), зона стаціонарної рекреації – 221,4га, (1,5%), господарська зона – 6212,5 га (43,5%). У перспективі плануються зміни землекористування на території НПП з вилученням земель в інших землекористувачів для надання парку в постійне користування, а саме: кварталів Гомільшанського л-ва загальною площею 772 га та заплав рр. Сів. Донець і Гомільша загальною площею близько 1100 га. Перспективним є розширення площі парку до 70 тис. га для збереження біорізноманіття прилеглих територій, у т.ч. степових і галофітних ділянок. Список літератури 1. Акулов О.Ю., Леонтьєв Д.В. Гриби, занесені до Червоної книги України, з національного природного парку “Гомільшанські ліси” // Укр. ботан. журн. – 2008. – 65, № 4. – С. 586-589. 2. Акулов А.Ю., Ордынец А.В. Редкие грибы Национального природного парка “Гомольшанские леса” // Научные исследования на территориях природно-заповедного фонда Харьковской области. Научные исследования на территориях природно-заповедного фонда Харьковской области: Сб. науч. ст. – Харьков, 2003. – С. 17-24. 3. Алексеенко М.И. О восстановлении лесной растительности на эродированных землях под защитой Государственной лесной полосы Белгород-Дон // Матер. Харьк. отдел. Географ. общ-ва Союза ССР. – Вып. II. – Харьков: Изд-во Харьк. ун-та, 1965. – С. 115-124. 4. Алексеенко М.И. Растительность Харьковской области // Матер. Харьк. отдела Географ. общ-ва Украины. – Вып. VIII. Харьковская область: Природа и хозяйство. – Харьков: Изд-во Харьк. ун-та, 1971. – С. 80-94. 5. Андріанова Т.В. Мітоспорові гриби проектованого Гомільшанського державного природного парку та його околиць // Укр. ботан. журн. – 2004. – 61, № 4. – С. 56-64. 6. Байрак О.М. Лишайники Гомольшанського державного природного парку // Укр. ботан. журн. – 1987. – 44, № 4. – С. 38-42. 7. Байрак О.М. Лишайники природно-заповідних територій Лівобережного Лісостепу // Укр. ботан. журн. – 1993. – 50, № 1. – С. 167-170. 8. Байрак О.М., Гапон С.В., Леванець А.А. Безсудинні рослини Лівобережного Лісостепу України (грунтові водорості, лишайники, мохоподібні). – Полтава: Верстка, 1998. – 161 с. 9. Бенгус Ю.В., Чоломбітько О.В., Ширяєва Т.С. Водні рослини національного парку “Гомольшанські ліси”, їх вивчення в природі, культивування в дендрарії ХНУ ім. Г.С. Сковороди і використання в учбовому процесі // Старовинні парки і ботанічні сади – наукові центри збереження біорізноманіття та охорона історико-культурної спадщини: Мат-ли 167 міжнар. наук. конф., присвяч. 210-річчю Національного дендрологічного парку “Софіївка” НАН України. – Умань, 2006. – С. 201-203. 10. Бiлик Г.I. Заплавні луки р. Північного Дінця // Ботан. журн. АН УРСР. – 1949. – 6, № 4. – С. 10-32. 11. Веретенникова В.Ф. Альгофлора р. Сев. Донец и его притоков // Вестник Харьк. ун-та. – 1987. – № 306. – С. 32-36. 12. Винникова О.И., Шеховцов А.Г. Исследования почвенных микромицетов и водорослей Гомольшанского природного парка // Научные исследования на территориях природно-заповедного фонда Харьковской области: Сб. науч. статей. – Харьков, 2003. – С. 18-23. 13. Віннікова О.І., Шеховцов О.Г. Вплив умов місцезростання на різноманітність мікроміцетів і водоростей у грунтах лісових насаджень // Укр. ботан. журн. – 2004. – 61, № 2. – С. 21-27. 14. Вовк О.Г. Про рідкісну фітобіоту національного природного парку “Гомільшанські ліси” // Екологія: наука, освіта, природоохоронна діяльність: Матер. Міжнар. наук.-практ. конф., присвяч. 15-річчю науководослідної лабораторії екології та освіти. – К.: Науковий світ, 2007. – С.13. 15. Вовк О.Г., Клімов О.В., Філатова О.В., Тверетінова В.В. Ботанічна характеристика проектованого національного природного парку “Гомільшанські ліси” // Біологія та валеологія: Зб. наук. праць. – Харків: ХДПУ, 2000. – Вип.2. – С. 167-178. 16. Гапон С.В. Конспект бриофлоры Левобережной Лесостепи Украины // Деп. в ГНТБ Украины. 04.01.98. № 2 – Ук. 98. 17. Геоботанічне районування Української РСР. – К.: Наук. думка, 1977. – С. 185-194. 18. Глущенко В.І., Акулов О.Ю., Леонтьєв Д.В. Історія мікологічних досліджень в Харківському університеті (до 200-річчя створення університету) // Мат-ли ХІ з’їзду Укр. ботан. тов-ва. – Харків, 2001. – С. 86-87. 19. Глущенко В.И., Леонтьев Д.В., Акулов А.Ю. Слизевики. – Харьков: ХНУ, 2002. – 135 с. 20. Горелова Л.Н. О некоторых редких и реликтовых растениях Харьковской области // Вестник Харьк. ун-та. – 1975. – № 126, вып. 7. – С. 56-58. 21. Горелова Л.Н. К характеристике типов дубрав Готвальдовского природного парка // Вестник Харьк. ун-та. – 1977. – № 158. – С. 17-21. 22. Горелова Л.Н. Состояние и перспективы охраны видов растений среднего течения р. Северский Донец, включенных в “Красную книгу СССР” и “Червону книгу УРСР” // Флора и растительность Украины: Сб. науч. тр. – К.: Наук. думка, 1986. – С. 19-22. 23. Горелова Л.Н. Флора и растительность в районе среднего течения реки Северский Донец // Вестник Харьк. ун-та. – 1987. – № 308. – С. 8-16. 24. Горелова Л.Н. Национальный природный парк “Гомольшанский” // Характеристика основних заповідних територій Харківської області. – Харків: Мін-во освіти і науки України, 2004. – С. 14-23. 168 25. Горелова Л.Н., Алехин А.А. Редкие растения Харьковщины. – Харьков, 1999. – 52 с. 26. Горелова Л.Н., Алехин А.А. Растительный покров Харьковщины: Очерк растительности, вопросы охраны, аннотированный список сосудистых растений. – Харьков: Изд. центр ХНУ им. В.Н. Каразина, 2002. – 231 с. 27. Горелова Л.Н., Алехин А.А., Друлева И.В., Гамуля Ю.Г. Редкие и исчезающие растения национального природного парка “Гомольшанские леса”. – Харьков: Видавничий центр ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2007. – 137 с. 28. Горєлова Л.М., Альохін О.О., Комариста В.П., Гамуля Ю.Г. Лікарські рослини Національного природного парку “Гомільшанські ліси”. – Харків: Видавничий центр ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2006 а. – 122 с. 29. Горєлова Л.М., Альохін О.О., Саідахмедова Н.Б. До вивчення рідкісних судинних рослин національного природного парку “Гомільшанські ліси” // Биол. вестник. – 2006 б. – 10, № 1. – С. 31-34. 30. Горєлова Л.М., Альохін О.О., Саідахмедова Н.Б. До проекту третього видання Червоної книги України (Список рідкісних судинних рослин Харківщини) // Биол. вестник. – 2006 в. – Т. 10, № 2. – С. 28-35. 31. Горелова Л.Н., Друлева И.В. Редкие и исчезающие растения бассейна р. Северский Донец в его среднем течении // Вестник Харьк. ун-та. – 1987. – № 308. – С. 17-19. 32. Горелова Л.Н., Ермоленко Е.Д. К истории организации охраны растительного покрова в окрестностях биологической станции Харьковского университета // Научные исследования на Северо-Донецкой биологической станции: Мат-лы юбил. конф., посвящ. 80-летию основания. – Харьков: ХГУ, 1995. – С. 14-16. 33. Горелова Л.Н., Тверетинова В.В. Состояние охраны редких растений Харьковской области // Вестник Харьк. ун-та. – 1992. – № 364. – С. 30-32. 34. Гребенчук Е.А., Петруша Е.Е., Балыкина Л.М. и др. Фитопатогенные грибы – компоненты фитоценозов основных типов ландшафтов Харьковской области // Вестник Харьк. ун-та. – 1989. – № 330. – С. 10-14. 35. Дедусенко-Щеголева Н.Т. Новые виды водорослей из водоемов Харьковской области // Ботан. матер. отд. спор. раст. Ботан. ин-та АН СССР. – 1959. – Т. 12. – С. 44-46. 36. Догадина Т.В. Водоросли естественных стоячих водоемов бассейна р. Сев. Донец // Вестник Харьк. ун-та. – 1987. – № 308. – С. 2832. 37. Догадина Т.В. История ботанических исследований в Харьковском университете (к 200-летию образования университета) // Мат-ли ХІ з’їзду Укр. ботан. тов-ва. – Харків, 2001. – С. 123-124. 38. Догадина Т.В. О подготовке конспекта флоры водорослей национального природного парка “Гомільшанські ліси” // Мат-ли ХІІ з’їзду Укр. ботан. тов-ва. – Одеса, 2006. – С. 211. 169 39. Догадина Т.В., Горбулин О.С. История изучения водорослей Харьковской области (Украина) // Альгология. – 1995. – 5, № 4. – С. 413-420. 40. Догадина Т.В., Горбулин О.С. Фоновые типы водорослей разнотипных водоемов Гомольшанского природного парка // Биологические исследования на природоохранных территориях и биологических стационарах: Тез. докл. юбил. конф., посвящ. 85-летию биостанции ХГУ. – Харьков, 1999. – С. 49-50. 41. Догадина Т.В., Мещерякова Р.И. Исследования в области микологии на биостанции Харьковского университета // Научные исследования на Северо-Донецкой биологической станции: Мат-лі юбил. конф., посвящ. 80-летию основания. – Харьков, 1995. – С. 26-27. 42. Догадина Т.В., Будник Н.И., Бочка А.Б., Гучигова Н.П. Флора водорослей Северского Донца (по данным 1988 г.) // Вестник Харьк. унта. – 1992. – № 364. – С. 9-15. 43. Догадина Т.В., Друлева И.В., Горелова Л.Н. и др. Биостанция как база ботанических практик // Научные исследования на СевероДонецкой биологической станции: Мат-лы юбил. конф., посвящ. 80летию основания. – Харьков, 1995. – С. 42-46. 44. Догадина Т.В., Громакова А.Б., Горбулин О.С. Новая находка представителя Rhodophyta из р. Северский Донец (Украина) // Альгология. – 2009. – 19, № 3. – С. 313-315. 45. Друлева И.В., Великодна В.Н. К бриофлоре окрестностей биостанции Харьковского государственного университета // Вестник Харьк. ун-та. – 1989. – № 330. – С. 14-17. 46. Дудка І.О., В.П. Гелюта, Т.В. Андріанова та ін. / Гриби заповідників та національних природних парків Лівобережної України. – К.: Арістей, 2009. – Т.І. – С. 203-226. 47. Екологічна мережа Харківської області / Клімов О.В., Філатова О.В., Надточій Г.С. та ін. – Харків: Райдер, 2008. – 167 с. 48. Ермоленко Е.Д. Адвентивные растения в составе естественной растительности Северско-Донецкого природного комплекса // Флора и растительность Украины: Сб. науч. тр. – К.: Наук. думка, 1986. – С. 32-34. 49. Ермоленко Е.Д. Влияние антропогенных факторов на некоторые луговые и лесные фитоценозы поймы р. Сев. Донец // Вестник Харьк. унта. – 1987. – № 308. – С. 19-22. 50. Ермоленко Е.Д., Горелова Л.Н., Рогов В.Г. Некоторые особенности Задонецкого бора Готвальдовского района Харьковской области // Вестник Харьк. ун-та. – 1977. – № 158. – С. 14-17. 51. Жупаненко Р.П., Полторак О.А. Альгофлора водоемов планируемого Готвальдовского природного парка в Харьковской области // Вестник Харьк. ун-та. – 1977. – № 158. – С. 3-7. 52. Зачарованная долина: Путешествие по Северскому Донцу / Горелова Л.Н., Догадина Т.В., Кривицкий И.А. – Харьков: Прапор, 1990. – 118 с. 170 53. Зоз И.Г. Новые и редкие растения для Харьковской области // Ботан. журн. – 1956 а. – 41, № 4. – С. 575-578. 54. Клеопов Ю.Д. Основные черты развития флоры широколиственных лесов в Европейской части СССР // Материалы по истории флоры и растительности СССР. – М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1941. – Вып. 1. – С. 183-256. 55. Климова С.А., Акулов А.Ю. Новые для Украины виды Xylariaceae // Грибы в природных и антропогенных экосистемах: Тр. Междунар. конф. – С.Петербург: Ботан. ин-ут им. В.Л. Комарова РАН, 2005. – Т. 1. – С. 259-263. 56. Котов М.И. Новые заповедники на Украине. – М., Л.: Природа. – 1937. – № 8. – 48с. 57. Котов М.І., Харкевич С.С. Охорона природи в Українській РСР та завдання ботаніків // Укр. ботан. журн. – 1956. – 13, № 2. – С. 158-160. 58. Краснікова О.М. Нові відомості про дискоміцети Харківського Лісостепу // Молодь і поступ біології: Матер. ІV Міжнар. наук. конф. – Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2008. – С. 98-99. 59. Лавренко Є.М. Находження Equisetum maximum Lam. в Харківській губернії // Вісник Київ. бот. саду. – 1924. – № 1. – С. 41-43. 60. Лавренко Е.М. Новые данные к флоре Харьковской губернии // Труды общ-ва любителей природы Харьк. ун-та. – 1925. – Т. 50, вып. 1. – С. 26-33. 61. Лавренко Є.М. Охорона природи на Україні. – Харків: Харк. друк., 1927 а. – 16с. 62. Лавренко Є. Coronilla elegans Panč. на Україні в зв’язку з питанням про третинні лісові релікти // Труди с.-г. ботаніки. – 1927 б. – Т. І, вип.3. – С. 88-95. 63. Лавренко Е. Лесные реликтовые (третичные) центры между Карпатами и Алтаем // Журнал Русск. ботан. общ-ва. – 1930. – 15, № 4. – С. 351-363. 64. Лавренко Е.М. Сфагновые болота бассейна р. Донца // Труды Ботан. ин-та АН СССР. – 1940. – Сер.3: Геоботаника, вып.4. – С. 603-632. 65. Лавренко Е.М. Бореальная растительность лиманской группы болот и озер в долине Среднего Донца // Проблемы биогеоценологии, геоботаники и ботанической географии. – Л.: Наука, 1973. – С. 125-155. 66. Лавренко Є., Погребняк П. Лісові пам’ятки природи на Україні та їх охорона. – Харків: Укр. комісаріат краєзнавства, 1929. – 23 с. 67. Леонтьев Д.В. Видовой состав миксомицетов (Myxomycota) национального природного парка “Гомольшанские леса” (Украина) // Микол. и фитопатол. – 2006 а. – 40, вып. 2. – С. 101-107. 68. Леонтьев Д.В. Новые для Украины виды миксомицетов // Микол. и фитопатол.– 2006 б. – 40, вып. 3. – С. 218-230. 69. Леонтьев Д.В. Фитоценотические связи миксомицетов (Myxomycetes) в Национальном природном парке “Гомольшанские леса” (Украина) // Экология. – 2007 а. – № 2. – C. 1-3. 171 70. Леонтьєв Д.В. Міксоміцети національного природного парку “Гомільшанські ліси” / Автореф. дис. ... канд. біол. наук., 03.00.21 / Ін-т ботаніки НАНУ. – К., 2007 б. – 20 с. 71. Литвиненко І.Н. Нотатка про умови зростання Coronilla elegans Panč. на Харківщині // Учені записки ХДУ. – 1937. – Кн. 8-9. – С. 155-158. 72. Літопис природи НПП “Гомільшанські ліси” / Влащенко С.В., Влащенко А.С., Саідахмедова Н.Б. та ін. Т. 5-7. Рукопис. – ХарківЗадонецьке, 2009-2011. 73. Логвиненко Л.И. Водные оомицеты верхнего и среднего участков бассейна р. Сев. Донец // Вестник Харьк. ун-та. – 1987. – № 308. – С. 39-42. 74. Люби свою землю: Книга о редких и исчезающих растениях и животных Харьковской области / И.А. Кривицкий, В.Н. Грамма, И.В. Друлева и др. – Харьков: Прапор, 1986. – 198 с. 75. Матвієнко О.М. Підсумки вивчення гідрофлори Сіверського Дінця // Проблеми малих річок України. – К.: Наук. думка, 1974. – С. 107-109. 76. Матвиенко А.М., Догадина Т.В. Желтозеленые водоросли черноземов Харьковской области // Вестник Харьк. ун-та. – 1985. – № 269. – С. 3-4. 77. Матвиенко А.М., Догадина Т.В. Роль биостанции в развитии альгологических исследований в Харьковском университете // Научные исследования на Северо-Донецкой биологической станции: Мат-лы юбил. конф., посвящ. 80-летию основания. – Харьков, 1995. – С. 11-14. 78. Мещерякова Р.И. Водные грибы оз. Белого долины р. Сев. Донец // Вестник Харьк. ун-та. – 1981. – № 211. – С. 18-20. 79. Мещерякова Р.И., Рыбалко Л.И. Распределение ржавчинных грибов на территории Готвальдовского природного парка // Вестник Харьк. ун-та. – 1979. – № 189. – С. 21-23. 80. Милютин С.Н. Список растений, найденных летом 1912 г. в окрестностях г. Змиева Харьковской губернии и Святогорского монастыря Изюмского уезда той же губернии // Труды об-ва испытателей природы Харьк. ун-та. – 1915-1916. – Т. 48, вып.1. – С. 8-66. 81. Михайловский В.С. Результаты лихенологических наблюдений в пределах Харьковского округа // Науч. записки Харьк. НИИ ботаники. – 1927. – С. 1-27. 82. Ординець О.В. Trametes ljubarskii Pilat – новий для території України рідкісний вид трутових грибів // Наук. записки Терноп. нац. пед. ун-ту ім. Володимира Гнатюка. Сер. Біологія. – 2009. – № 4 (41). – С. 76-82 83. Перелік видів, що підлягають особливій охороні на території Харківської області (Рішення Харківської обл. ради від 25.09.2001р.) – Харків, 2001. – 7 с. 84. Перспективная сеть заповедных объектов Украины / Ю.Р. Шеляг-Сосонко, С.М. Стойко, Я.П. Дидух и др. – К.: Наук. думка, 1987. – С. 128-132. 172 85. Положення про національний природний парк “Гомільшанські ліси” (Затверджено Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України 30.09.2011, № 367). – 24 с. з Дод. 86. Прилуцький О.В. Hypocrea minutispora – новий для України вид з Національного природного парку “Гомільшанські ліси” // Від молекули до біосфери: Мат-ли міжнар. наук. конф. – Харків: ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2006. – С. 91. 87. Природно-заповідний фонд Харківської області / Клімов О.В., Вовк О.Г., Філатова О.В. та ін. – Харків: Райдер, 2005. – С. 113-115. 88. Природные национальные парки Украины / П.Т. Ященко, Е.М. Гребенюк, Л.А. Тасенкевич и др. – Львов: Изд-во при Львовском гос. ун-те “Вища школа”, 1988. – С. 67-69. 89. Природоохоронні території Української РСР / За ред. Д.І. Проценко. – К.: Урожай, 1983. – С.118-119. 90. Проект організації території національного природного парку “Гомільшанські ліси”, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об’єктів / О.В. Клімов, О.Г. Вовк, О.В. Філатова та ін. (Затверджено Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України 28.11.2011, № 478). – Харків, 2007. – 562 с. з Дод. 91. Прокудин Ю.Н. Северско-Донецкий природный комплекс в Готвальдовском районе Харьковской области // Проблемы охраны природы и рекреационной географии УССР: Тез. докл. респ. научн. конф. – Харьков, 1979. – Вып. 5. Охрана природы Харьковской области. – С. 32-33. 92. Прокудин Ю.Н., Матвиенко А.М. Краткие итоги комплексного изучения флоры и растительности среднего течения р. Сев. Донец в связи с задачами их охраны // Вестник Харьк. ун-та. – 1987. – № 308. – С. 3-8. 93. Прокудин Ю.Н., Тверетинова В.В., Горелова Л.Н. и др. Редкие и исчезающие растения Харьковской области, требующие охраны // Вестник Харьк. ун-та. – 1979. – № 189.– С. 26-33. 94. Прошкина-Лавренко А.И. Экологический очерк водорослей водоемов левобережных террас долины реки Северный Донец // Труды Ботан. ин-та АН СССР. – 1954. – Сер. 2, вып. 9. – С. 105-190. 95. Рідний край: Навчальний посібник з народознавства / За заг. ред. І.Ф. Прокопенка. – Харків: Основа, 1993. – 582 с. 96. Сады, парки и заповедники УССР. – К.: Будівельник, 1985. – С. 49-51. 97. Саідахмедова Н.Б. Orchis laxiflora Lam. у Харківській області і стан його місцезнаходження // Біологія: від молекули до біосфери: Матер. ІІІ Міжнар. конф. молод. наук. – Харків: СПД ФО Михайлов Г.Г., 2008. – С. 452-453. 98. Саідахмедова Н.Б. Проблеми збереження фіторізноманіття в НПП “Гомільшанські ліси” та шляхи їх вирішення // Каразінські прирородознавчі студії: Мат-ли наук. конф. з міжнар. участю, присвяченої 100-річчю з дня народження Ю.М. Прокудіна і О.М. Матвієнко – 173 професорів Харківського університету. – Харків: Харк. нац. ун-т ім. В.Н. Каразіна, 2011. – С. 68-71. 99. Саппа Н.Н. Харьковщина заповедная. – Харків: Прапор, 1987. – 117 с. 100. Северско-Донецкий природный комплекс / Под ред. проф. Ю.Н. Прокудина. – Харьков: Вища школа, Изд-во при Харьк. ун-те, 1980. – 85 с. 101. Сивоконь О.В. Гастероїдні базидіоміцети Національного природного парку “Гомільшанські ліси” // Заповідна справа в Україні. – 2008. – Т. 14, № 2. – С. 56-62. 102. Сидорова Н.В., Гребенюк Е.М., Ступаченко В.С. Гомольшанский природный парк (основы ландшафтной организации) // Проблемы охраны природы и рекреационной географии УССР: Тез. докл. респ. научн. конф. – Харьков, 1979. – Вып. 5. Охрана природы Харьковской области. – С. 35-37. 103. Сохраним навечно: Дикорастущие виды растений Донского бассейна, требующие охраны / Т.И. Абрамова, Г.М. Зозулин, Ф.Ф. Обидина и др. – Ростов-на-Дону: Ростовск. кн. изд-во, 1981. – 96 с. 104. Талиев В.И. К вопросу о реликтовой растительности ледникового периода // Труды общ-ва испытателей природы Харьк. унта. – 1897. – Т. 31. – С. 127-241. 105. Талиев В.И. Введение в ботаническое исследование Харьковской губернии. – Харьков: Изд-во Харьк. губ. земства, 1913. – 136 с. 106. Тарасенко Н., Бочка-Громакова А. Сучасний стан ліхенофлори Гомольшанського природного парку // Актуальні проблеми ботаніки та екології: Мат-ли конф. молод. вчених-ботаніків України. – Київ: Центр екологічної освіти та інформації, 2000. – С. 25-26. 107. Ткаченко В.С. Лучна рослинність заплави Сіверського Дінця в районі м. Змієва // Питання експериментальної ботаніки. – К.: Наук. думка, 1964. – С. 103-109. 108. Ткаченко В.С. Лісова рослинність заплави Сіверського Дінця // Укр. ботан. журн. – 1967. – 24, № 2. – С. 55-60. 109. Токарський В.А., Атемасова Т.А., Горєлова Л.М. Національний природний парк “Дворічанський” та інші природні території Харківської області, що охороняються. – Харків, 2004. – С. 14-25. 110. Усиченко А.С. Афиллофоровые грибы Харьковской области // Вестник Харьк. нац. ун-та. – 2002. – № 551. – С. 222-227. 111. Черная Г.А. Высшая водная флора пойменных водоемов р. Сев. Донец в окрестностях биостанции Харьковского университета // Вестник Харьк. ун-та. – 1981. – № 211. – С. 15-18. 112. Черная Г.А. Ценотический анализ высшей водной флоры и растительности бассейна р. Сев. Донец // Вестник Харьк. ун-та. – 1987. – № 308. – С. 23-25. 113. Чорна Г.А. Знахідки рідкісних водних рослин у р. Сіверський Донець // Укр. ботан. журн. – 1978. – 35, № 5. – С. 476-478. 174 114. Чорна Г.А. Систематичний і екологічний аналіз вищої водної флори басейну р. Сіверський Донець // Укр. ботан. журн. – 1982. – 39, № 5. – С. 12-16. 115. Шалит М.С. Заповідники та пам’ятки природи України. – Харків: Народний комісаріат освіти, 1932. – 76 с. 116. Шеляг-Сосонко Ю.Р, Устименко П.М., Попович С.Ю. Синтаксономічний склад рослинності Гомольшанського державного природного національного парку // Укр. ботан. журн. – 1990. – 47, № 4. – С. 25-29. 117. Шеляг-Сосонко Ю.Р, Устименко П.М., Попович С.Ю. Функціональне зонування Гомільшанського природного національного парку (Харківська область, Україна) // Укр. ботан. журн. – 1991. – 48, № 3. – С. 84-87. 118. Шеляг-Сосонко Ю.Р, Устименко П.М., Попович С.Ю. Розподіл рослинності на території проектованого Гомольшанського державного природного національного парку // Укр. ботан. журн. 1993. – 50, № 4. – С. 65-71. 119. Шеховцов А.Г. Почвенные микромицеты в системе мониторинга территории Северо-Донецкого природного комплекса // Научные исследования на Северо-Донецкой биологической станции: Мат-лы юбил. конф., посвящ. 80-летию основания. – Харьков, 1995. – С. 39-42. 120. Шеховцов О.Г., Малєєва Н.Я., Мокрицький В.О. Мікофлора грунтів соснових, березових і мішаних насаджень // Укр. ботан. журн. – 1982. – 38, № 1. – С. 54-55. 121. Шкорбатов Л.А. Планктон озера Белого Змиевского района Харьковской области // Труды НИИ биологии и биол. ф-та Харьк. ун-та. – 1956. – Т. 23. – С. 157-211. 122. Шкорбатов Г.Л., Медведев С.И., Ермоленко Е.Д. и др. О сохранении природного комплекса в районе Донецкой биологической станции ХГУ // Вестник Харьк. ун-та. – 1974. – № 105, вып. 6. – С. 135-144. 123. Akulov O.Yu, Usichenko A.S. et al. Annotated checklist of the aphyllophoroid fungi of Ukraine // Mycena. – 2005. – P. 16-56. 124. Akulov O.Yu., Prydiuk M.P. The preliminary checklist of boletoid fungi of Ukraine // Pagine di Micologia. – 2007. – Vol. 27. – P. 117-144. 175 НПП Гуцульщина Національний природний парк “Гуцульщина” створено Указом Президента України від 14 травня 2002 р. (№ 456/2002) в межах Косівського району Івано-Франківської області. Парк підпорядковано Мінприроди. Загальна площа парку – 32271 га, в тому числі 7606 га земель надані йому у постійне користування, та 24665 га включені до його складу без вилучення у землекористувачів (Косівський міжгосподарський лісгосп - 9893 га, ДП Кутське лісове господарство – 14772 га). Територія складається з декількох близько розташованих ділянок. За фізико-географічним районуванням (Екологічна енциклопедія, 2006) територія належить до Передкарпатської височинної та Зовнішньокарпатської областей Українських Карпат. Низькогірні та середньогірні хребти простягаються паралельними пасмами з північного заходу на південний схід. Найвища вершина НПП “Гуцульщина” – гора Ґрегіт (1472 м н.р.м.), її схили вкриті кам’яними розсипами – ґреготами. На деяких хребтах, зокрема на Сокільському, виступають скелі висотою 20-40 м. За геоботанічним районуванням (Національний атлас України, 2008) територія належить до Мармаросько-Чорногірсько-Свидовецького округу скельно- та звичайнодубових, букових, ялицевих та ялинових лісів, субальпійської та альпійської рослинності. Парк знаходиться в північно-східній частині округу, включає зовнішні гірські хребти і ділянки Передкарпаття. Історія флористичних досліджень на території, яку займає НПП “Гуцульщина”, розпочалася ще в XVIII ст. Першим дослідником Гуцульщини можна вважати Б. Гакета (B. Hacqet), який здійснив дві експедиції в 1788-1795 рр. (Вальо М., 1997). Ф. Гербіхом була розроблена схема ботаніко-географічного районування Галичини (Herbich, 1831). Е. Волощак (Wołoszak, 1889) та Г. Запалович (Zapałowicz, 1908-1911) на початку ХХ століття вивчали переважно прилеглі території. Детальніше флору зазначеної території наприкінці ХІХ століття вивчав А. Следзинський (Slendzinski, 1875, 1876). В 1963-68 рр. вивчення флори Покутських Карпат проводила кафедра ботаніки Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича. І.В. Артемчук та М.К. Якимчук (1973) вперше подають геоботанічну характеристику лук Покутського Прикарпаття. В 1990-х роках ботанічні дослідження активізувалися з метою створення природно-заповідних територій, зокрема РЛП “Гуцульщина” (створений в 1997), на основі якого згодом і постав НПП. Вивчення флори велося науковцями Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України Т.Л. Андрієнко та О.І. Прядко. Вони обстежили окремі 176 території Косівщини (урочища Ґрегіт, Каменистий, Каменець, Сокільський і ін.). Деякі матеріали цих досліджень були опубліковані в книзі “Пам’ятки природи Косівщини” (1997). Після створення НПП “Гуцульщина” ведеться детальна інвентаризація біорізноманіття. Флору судинних рослин досліджували науковці парку (Л.М. Держипільський, М.В. Томич, Г.В. Савчук), Інституту екології Карпат НАН України (І.М. Данилик), Львівського національного університету ім. І. Франка (Б.В. Сенчина, Л.М. Борсукевич Л.М). В 20062008 рр. працювала комплексна геоботанічна експедиція під керівництвом В.А. Соломахи за участю І.М. Данилика, І.І. Чорнея, В.В. Буджака, А.І. Токарюк, Т.Д. Соломахи, Д.М. Якушенка та співробітників парку. За матеріалами експедиції підготована колективна монографія “Національний природний парк “Гуцульщина”: Рослинний світ”. Флору мохоподібних Покутсько-Буковинських Карпат вивчали в XIX ст. польські ботаніки Г. Лобажевський, Ф. Лілієнфельд, Т. Вісневський, Я. Черкавський та ін. (Зеров, Партика, 1975). Пізніше найбільший вклад у вивчення мохоподібних Косівщини зробив М.П. Слободян (Слободян, 1951). У 2003 р. мохоподібні вивчала аспірантка Державного природознавчого музею НАН України М.Є. Рагуліна У 2008 р. на території НПП “Гуцульщина” працювали бріологи Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного В.М. Вірченко та С.О. Нипорко. Ліхенологічні дослідження вперше на території НПП “Гуцульщина” виконав у 2008 р. С.Я. Кондратюк (Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного). Видовий склад макроміцетів досліджували завідувач наукового відділу Л.М. Держипільський та І.В. Базюк (Національний лісотехнічний університет). У рівнинній частині НПП “Гуцульщина” переважають листяні ліси, здебільшого дубові. Низькогірні пасма вкриті буковими лісами з домішками ялиці, ялини, явора, берези. Вищі пасма вкриті ялинниками. При аналізі основних лісоутворюючих порід на бук припадає 44,4%, ялину – 34,2%, ялицю – 6,9%, дуб – 6,1%, граб – 2,9%, вільху – 2,6% лісових територій. Листяні ліси займають 62% території, на хвойні ліси припадає 33,3%. Молодняки і середньовікові деревостани займають відповідно 28,7% та 53,8% лісових площ. Стиглі і перестійні деревостани, які відзначаються стійкістю, багатим біорозмаїттям займають лише 6% лісової території. До складу парку включені лише землі лісового фонду. Ліси та інші лісовкриті площі займають 98,8%, сільськогосподарські угіддя – 0,7% (з них сіножаті і пасовища – 94,6%, багаторічні насадження – 4,0%, рілля – 1,4%), води – 0,2 %, інші землі – 0,3% території. Серед лісової рослинності НПП “Гуцульщина” переважають букові ліси. Евтрофні бучини (асоціація Symphyto cordati-Fagetum Vida 177 1959) формують нижній лісовий пояс гірських хребтів середньогір’я та вкривають вершини низькогір’я. У деревостані панує бук лісовий (Fagus sylvatica) з домішкою ялиці білої (Abies alba). Чагарниковий ярус розвинений нерівномірно, його формує головним чином ліщина (Corylus avellana) та підріст деревних порід. В трав’яному ярусі ростуть зубниця залозиста (Dentaria glandulosa), зубниця бульбиста (D. bulbifera), живокіст серцевидний (Symphytum cordatum), багаторядник Брауна (Polystichum braunii), шавлія залозиста (Salvia glutinosa), молочай мигдалевидний (Euphorbia аmygdaloides), зеленчук жовтий (Lamium galeobdolon), підмаренник запашний (Galium odoratum), копитняк європейський (Asarum europaeum), щитник чоловічий (Dryopteris filix-mas), тонконіг дібровний (Роa петоralis), квасениця звичайна (Oxalis acetosella), ожина шорстка (Rubus hirtus), безщитник жіночий (Athyrium filix-femina) тощо. На кислих кам’янистих відмінах свіжих промивних бурих лісових грунтів низькогір’я формуються угруповання ацидофільних бучин (ас. Luzulo-Fagetum Meusel 1937). У трав’яному покриві переважають ожика гайова (Luzula luzuloides), нечуйвітер лісовий (Hieracium sylvularum), чорниця (Vaccinium myrtillus), веснівка дволиста (Majanthemum bifolium). Грабові ліси (чисті грабові, дубово-грабові і буково-грабові ліси) формуються в рівнинній частині та на схилах передових низькогірних хребтів. Їх деревостан формують дуб звичайний (Quercus robur), граб звичайний (Carpinus betulus), липа серцелиста (Tilia cordata); у низькогір’ї – також бук лісовий (Fagus sylvatica). У чагарниковому ярусі переважає ліщина (Corylus avellana). Домінантами трав’яного покриву є осока волосиста (Carex pilosa), осока трясунковидна (C. brizoides), яглиця звичайна (Aegopodium podagraria), зеленчук жовтий (Lamium galeobdolon), звичайно трапляються зірочник ланцетний (Stellaria holostea), горлянка повзуча (Ajuga reptans), медунка темна (Pulmonaria obscura), купина багатолиста (Polygonatum multiflorum), купина кільчаста (P. verticillatum), щитник чоловічий (Dryopteris filixmas), щитник шартрський (D. carthusiana), безщитник жіночий (Athyrium fiilx-femina), ожина шорстка (Rubus hirtus), тирлич ваточниковий (Gentiana asclepiadea) тощо. Ацидофільні діброви з дуба скельного (Quercus petrea) і дуба звичайного (Q. robur) трапляються у передгірській частині НПП та на схилах хребтів низькогір’я як вкраплення серед угруповань дубовограбових та букових лісів. На плескатих, слабо дренованих ділянках із суглинковими грунтами, в передгірній частині НПП (Старокутське лво), рідше в інших локалітетах, трапляються ліси, деревостан яких складається з дуба звичайного (Quercus robur) з незначною доміш178 кою ялини європейської (Рісеа аbies) та граба звичайного (Саrpinus betulus). У підліску переважає крушина (Frangula alnus). У трав’яному ярусі домінує осока трясунковидна (Саreх brizoides), звичайними є також щитник шартрський (Dryopteris carthusiana), нечуйвітер лісовий (Hieracium sylvularum), осока волосиста (Саrех рilоsa), зірочник ланцетовидний (Stellaria holostea), анемона дібровна (Апетопе петоrosa). Наявні також мезогігрофіти – вербозілля звичайне (Lysimachia vulgaris), безщитник жіночий (Athyrium filix-femina), дудник лісовий (Angelica sylvestris), щучник дернистий (Deschampsia caespitosa) тощо. Моховий покрив практично не розвивається. В урочищі Діброва в околицях с. Нижній Березів на вирівняних ділянках та слабкопохилих (10°) схилах відмічено ліси дуба звичайного (Quercus robur) з домінуванням чорниці (Vaccinium myrtillus). Скельнодубові ліси на дослідженій території трапляються дуже рідко, відомі лише у 3 локалітетах. Усі вони містяться на схилах периферійних хребтів низькогірної частини НПП. Такі угруповання належать до ас. Luzulo luzuloidis-Quercetum petraeae Hilitzer 1932. В деревостані присутній бук лісовий (Fagus sylvatica). Типовими видами є ожика гайова (Luzula luzuloides), вероніка лікарська (Veronica officinalis), нечуйвітер лісовий (Ніеrасіит sylvularum), чорниця (Vaccinium myrtillus) тощо. Покриття мохового ярусу 5-20 %, в ньому переважає політрих звичайний (Роlуtrichum соттипе). На верхівці хребта Дубовий в околицях Яблунова, на ділянці західної експозиції нахилом 15° описане угруповання скельнодубового лісу з великою кількістю світлолюбних узлісних видів: круціатою голою (Cruciata glabra), дзвониками персиколистими (Campanula persicifolia), дроком красильним (Genista tinctoria), смовдю гірською (Peucedanum oreoselinum), куничником тростиновим (Calamagrostis arundinacea), осокою гірською (Carex montana), скорзонерою низькою (Scorzonera humilis), кострицею тонколистою (Festuca tennuifolia) тощо. Природні хвойні ліси трапляються лише на найвищих ділянках парку. Найбільші масиви зосереджені на схилах масиву г. Ґрегіт. Площа хвойних насаджень становить 33,3% території, проте значну частину з них складають культури ялини (Picea abies) у невластивих умовах на місці букових і ялицево-букових лісів. Крім того, спорадично трапляються створені штучно насадження інших хвойних порід: сосни звичайної (Pinus sylvestris), сосни кедрової європейської (P. cembra) тощо. У ялинових чорницево-зеленомохових лісах (асоціація Luzulo sylvaticae-Piceetum Wraber 1963) значну постійність мають ялиця біла (Аbіеs аlba), чорниця (Vассіпіит туrtillus), ожика лісова (Lиzиlа sуlvаtіса), ожика гайова (L. luzиlоіdеs), підбілик альпійський (Нотоgупе аlріпа), куничник тростиновий (Саlатаgrostis аrипdіпасеа), 179 куничник волохатий (С. vіllоsa), плаун річний (Lусороdіит аппоtіпит), баранець звичайний (Ниреrzіа sеlаgо), квасениця звичайна (Охаlis асеtоsеllа). Покриття мохів 40-100%. Зрідка на г. Ґрегіт, на багатших грунтах трапляються угруповання “трав’яних смеречин”, в яких, крім вищезгаданих видів ялинових лісів ростуть фагетальні види та види субальпійського високотрав’я: сугайник австрійський (Dоrоnicит аustrіасит), аденостилес сіролистий (Аdіепоstyles аllіаrіае), дзвоники ялицеві (Сатрипиlа аbіеtіпа), зубниця залозиста (Deпtaria glапdиlоsa), анемона дібровна (Апетопе петоrоsа), живокіст серцевидний (Sутрhіtит соrdatит) та ін. Покриття мохів не перевищує 5%. В межах космацьких пралісів під г. Ґрегіт виявлено дві ділянки сосни гірської (Pinus mugо) (асоціація Vаcсіnіо myrtilli-Ріnеtum mugi Sill. 1933). Вони знаходяться на висоті 1350 і 1175 м. н. р. м. Уздовж водотоків рівнинної частини НПП на добре забезпечених мінеральними речовинами грунтах із постійним зволоженням проточними водами формуються чорновільхові угруповання (ас. Fraxino-Alnetum W.Mat 1952). У чагарниковому ярусі представлені крушина (Frangula alnus), ліщина (Corylus avellana), явір (Acer pseudoplatanus) та інші види. У трав’яному ярусі зростають ожина шорстка (Rubus hirtus), осока трясунковидна (Carex brizoides), безщитник жіночий (Athyrium filix-femina) та інші види. Ясенові ліси, в деревному ярусі яких переважає ясен звичайний (Fraxinus exelsior) з домішкою вільхи сірої (Alnus incana), вільхи клейкої (A. glutinosa), явора (Acer pseudoplatanus) трапляються спорадично. Це флористично багаті угруповання. Високу постійність в них мають черемха (Padus avium), ліщина (Corylus avellana), бузина чорна (Sambucus nigra), щавель кривавий (Rumex sanguineus), астранція велика (Astrantia major), розрив-трава звичайна (Impatiens noli-tangere), калюжниця болотна (Caltha palustris), чистець лісовий (Stachys sylvatica), зірочник гайовий (Stellaria nemorum), хвощ лісовий (Equisetum sylvaticum), куколиця дводомна (Melandrium dioicum), копитняк європейський (Asarum europaeum), медунка темна (Pulmonaria obscura), осот городній (Cirsium oleraceum), кремена біла (Petasites albus), бутень п’янкий (Chaerophylum temulum). Вздовж водотоків трапляються угруповання лісів з домінуванням вільхи сірої (Alnus incana), типовими видами яких є свидина кров’яна (Swida sanguinea), страусове перо звичайне (Matteuccia struthiopteris), кропива дводомна (Urtica dioica), чистець лісовий (Stachys sylvatica), гадючник оголений (Filipendula denudata), ожина сиза (Rubus caesius), шавлія клейка (Salvia glutinosa), яглиця звичайна (Aegopodium podagraria), куцоніжка лісова (Brachypodium sylvaticum), костриця 180 велетенська (Festuca gigantea). Флористично близькими є угруповання верби ламкої (Salix fragilis) з незначною домішкою тополі чорної (Populus nigra), осики (Р. tremula) і вільхи сірої (Alnus incana). На більших висотах у середньогірній частині НПП “Гуцульщина” трапляються сіровільхові ліси з калюжницею приємною (Caltha laeta) і видами субальпійського високотрав’я – аконітом молдавським (Aconitum moldavicum), аконітом волотистим (A. paniculatum), сугайником австрійським (Doronicum austriacum), валеріаною трикрилою (Valeriana tripteris) тощо. Ліси з домінуванням явора (Acer pseudoplatanus) виявлено на кам’янистих грунтах північних схилів хребта Каменистий (LunarioAceretum Grüneberg et Schült. 1957, Arunco-Aceretum Moor 1952 s.l.). Тут у трав’яному ярусі переважають лунарія оживаюча (Lunaria rediviva) та переліска багаторічна (Mercurialis perennis), зростають також багаторядник шипуватий (Polystichum aculeatum), багаторядник Брауна (Р. brauni), кремена біла (Реtasites albus), багатоніжка звичайна (Polypodium vulgare) та інші види. На наносах дрібнопіщано-мулистого алювію р. Черемош трапляються чагарникові угруповання з домінуванням мірикарії німецької (Myricaria germanica) і верби прутовидної (Salix viminalis) з домішкою вільхи сірої (Alnus incana), верби ламкої (S. fragilis) та верби білої (S. alba). Серед лук найбільші площі займають справжні мезофітні післялісові сінокісні та пасовищні луки. Поблизу осель на доглянутих, помірно нітрифікованих сінокосах, що інтенсивно використовуються, у сприятливих умовах зволоження та мінерального живлення звичайно формуються угруповання, в яких переважають райграс високий (Аrrhenаtherum еlаtіus), герань лучна (Gеranіum рratеnsе) і борщівник європейський (Неrасlеum sphondylіum). Значну роль в них відіграють лучні мезофіти: конюшина лучна (Trіfоlіum рrаtense), жовтець їдкий (Ranunculus acris), горошок плотовий (Vісіа sеріum), грястиця збірна (Dасtуlіs glоmеratа) та нітрофільні види: яглиця звичайна (Аеgороdіum роdagrarіа), розхідник звичайний (Glechoma hederaсеа), бугила лісова (Аnthriscus sylvestris), глуха кропива біла (Lamium аlbum), кропива дводомна (Urtica dioiса) тощо. Часто трапляються мало- і середньовидові низькотравні угруповання з переважанням пажитниці багаторічної (Lolium perenne), гребінника звичайного (Cynosurus cristatus), стокроток багаторічних (Bellis perennis), конюшини повзучої (Trifolim repens), подорожника ланцетолистого (Plantago lanceolata), що формуються під впливом випасу. Найбільш типові для парку луки з переважанням костриці червоної (Festuca rubra), мітлиці тонкої (Agrostis capillaris), пахучої трави 181 звичайної (Anthoxanthum odoratum), трясучки середньої (Briza media), гребінника звичайного (Cynosurus cristatus), медової трави шерстистої (Holcus lanatus), грястиці збірної (Dactylis glomerata). В них добре представлені бобові: лядвинець рогатий (Lotus cornicilatus), вовчуг польовий (Опоnis аrvensis), конюшини альпійська (Тrіfolium alpestre), середня (T. medium), гірська (T. montanum), паннонська (T. Раппопісит), лучна (T. pratense), повзуча (T. repens) та інші види. Зростають численні види різнотрав’я: буквиця лікарська (Stachys оffісіпаlіs), дзвоники скупчені (Сатрапиlа glотеrаtа), косарики черепитчасті (Glаdіolus ітbriсаtus), билинець довгорогий (Gутпаdепіa сопорsеа), первоцвіт високий (Рrітиlа еlаtіоr), первоцвіт весняний (Р. veris), королиця звичайна (Lеисапthетит vиlgаrе), волошка лучна (Сепtаиrеа jасеа), волошка карпатська (С. сarрatіса), волошка несправжньофригійська (С. рseиdoрhrygіа), бедринець ломикаменевий (Рітріпеllа saхіfraga), звіробій плямистий (Нуреrісит тaсиlatит), астранція велика (Аstraпtіа таjor), сонцецвіт яйцевидний (Неlіапthетит оvatит), китятки звичайні (Роlуgala vulgaris), чебрець блошиний (Тhутus риlеgіoіdes), відкасник безстебловий (Саrlіпа асаиlіs), гадючник звичайний (Fіlірепdula vиlgаrіs), підмаренник справжній (Gаlіит verum), круціата гола (Сrисіаtа glаbrа), свербіжниця польова (Кпаиtіа аrveпsis), смовдь гірська (Реисеdапит оrеоsеlіпит) та інші види. Пустищні луки з домінуванням біловусу стиснутого (Nardus stricta) (ас. Hypochoeridi uniflorae-Nardetum strictae Winnicki 1999) спорадично трапляються на полонинах середньогірної частини НПП на ділянках нахилом до 30-35° переважно північних або північносхідних схилів. У щільному трав’яному ярусі ростуть арніка гірська (Аrпіса топtапа), ахірофорус одноквітковий (Асhуrорhоrus ипіflоrиs), нечуйвітер оранжево-червоний (Ніеrасіит аиrапtіасит), скорзонера рожева (Sсorzопеrа rоsеа), маруна Клузія (Руrethrит сlusіі), а також перстач прямостоячий (Роtепtіllа еrесta), чорниця (Vacciniuт туrtillus), брусниця (V. vitis-іdаеа), зиглінгія лежача (Sіеglіпgіа dеситbens), китятки звичайні (Роlуgаlа vиlgаris), вероніка лікарська (Veronica оffїсіпаlis), підбілик альпійський (Нотоgупе alріпа) тощо. Вологі луки займають незначну площу, однак є типовими для регіону. У їх складі переважають комиш лісовий (Sсіrрus sylvаtіса), ситник розлогий (Jипсus еffиsus), ситник пониклий (J. іпflехus), осот прибережний (Сіrsium rіvиlаrе), гадючник оголений (Fіlірепdиlа denиdata), щучник дернистий (Dеschаmрsіa саеsріtоsа). За умов нерегулярного пізнього скошування формуються своєрідні багатовидові ценози асоціації Моlіnіеtum саеrulеае W.Koch 1926 із щільним (90-100%) проективним покриттям, характерними для яких є молінія голуба (Моlіпіа сaerulеа), родовик лікарський (Saпqиіsorba оffiсіпаlіs), 182 комонник лучний (Sиссisa рrаtensis), буквиця лікарська (Stachys оffiсіпаlіs), підмаренник справжній (Gаlіит verum L.), тирлич звичайний (Gепtіапа рпеитопапthe), серпій фарбувальний (Serratиlа tinсtоrіа). Болота займають незначну площу. Відмічені угруповання асоціації Valerianо-Саrісеtum flavae Pawł. (1949) 1960 класу Scheuchzerio-Caricetea nigrae, в яких зростають пухівка широколиста (Еrіорhоrит lаtіfоlium), пухівка багатоколоскова (Е. роlуstachion), коручка болотна (Ерірасtis palustris), осока чорна (Carex nigra), осока їжакова (С. есhіпаtа), осока жовта (С. flаvа), ситник членистий (Juncus articulatus), пальчатокорінник травневий (Dactуlоrhizа таjаlis), калюжниця приємна (Саltha lаеtа), бутень шорстковолосистий (Сhаеrорhyllum hirsutum), скереда болотна (Crepis paludosa), білозір болотний (Раrnassia palustris), поодинокo – валеріана цілолиста (Vаlеrіапа sітрlісіfоlіа) та валеріана трикрила (V. tripteris). Наявний блок видів вологих лук – ситник розлогий (Juncus effusus), щучник дернистий (Deschampsia саеsріtоsа), хвощ болотний (Еquietит рalustre), гравілат річковий (Geum rivalе) та інші. На карбонатних породах в ущелині урочища Каменець відмічені скельні угруповання з аспленієм зеленим (Аsplenium viride), аспленієм волосовидним (А. trichomanes), пухирником ламким (Суstopteris fragilis), багатоніжкою звичайною (Роlypodium vulgare). В околицях с. Шешори в долині потоку Черлиняк відмічено угруповання з аспленієм муровим (Asplenium ruta-muraria). На силікатних породах під наметом букових лісів трапляються угруповання з переважанням у трав’яному ярусі багатоніжки звичайної (Роlуроdіит vulgarе), а в щільному моховому покриві – гіпну кипарисового (Нурпит сирrеssiforте). У долині р. Пістинька на стрімких стінках зростають аспленій волосовидний (Asplenium trichomanes), тонконіг дібровний (Роа петоralis), дзвоники ріпчасті (Сampanula rapunculus), вероніка дібровна (Veronica chamaedrys) та інші види. Специфічною рисою рослинного покриву є наявність галофітних угруповань, що формуються поблизу соляних джерел і криниць низькогірної частини НПП. Насиченість грунтів солями сприяє поселенню тут покісниці розставленої (Puccinelia distans), стелюшка морського (Spergularia marina), осоки розсунутої (Carex distans), тризубця болотного (Triglochin palustris) та ін. На галечниках вздовж гірських річок формуються зарості куничника несправжньоочеретяного (Calamagrostis pseudophragmites). В межах НПП “Гуцульщина” виявлені такі угруповання, занесені до Зеленої книги України: угруповання букових лісів (Fageta sylvaticae) з домінуванням барвінку малого (Vinca minor); 183 угруповання скельнодубово-букових лісів (Querceto (petraeae)Fageta (sylvaticae)); угруповання звичайнодубових лісів (Querceta roboris) з домінуванням плюща звичайного (Hedera helix); угруповання ацидофільних скельнодубових лісів (Querceta petraeae); угруповання буково-звичайнососнових лісів (Fageto (sylvaticae)Pineta (sylvestris)); угруповання сіровільхових лісів (Alneta incanae) з домінуванням у травостої страусового пера звичайного (Matteuccia struthiopteris); угруповання формації гірськососново-сфагнової (Pineto (mugi)Sphagneta). Відповідно до останніх даних флора судинних рослин НПП “Гуцульщина” представлена 878 видами. На території НПП “Гуцульщина” зростають карпатські ендеміки (Чорней І.І., 2006): приворотень буковинський (Alchemilla bucovinensis Sytschak) – рідко; тирлич роздільний (Gentiana laciniata Kit. ex Kanitz) – рідко; медунка Філярського (Pulmonaria filarszkyana Jáv.) – рідко; чебрець чергововолостий (Thymus alternans Klokov) – звичайно; дзвоники пилчасті (Campanula serrata (Kit ex Schult.) Hendrych) – спорадично; фітеума чотирироздільна (Phyteuma tetramerum Schur) – спорадично; фітеума Вагнера (Phyteuma wagneri A. Kern.) – рідко; будяк Кернера (Carduus kerneri Simonk.) – рідко; волошка карпатська (Centarea carpatica (Porcius) Porcius) – досить часто; нечуйвітер роксоланський (Hieracium roxolanicum Rehm.) – спорадично; королиця круглолиста (Leucanthemum rotundifolium (Waldst. et Kit. ex Willd.) DC.) – спорадично. На території НПП “Гуцульщина” виявлено 50 видів судинних рослин, один вид мохів, 7 – макроміцетів та 2 види лишайників, які занесені до Червоної книги України. Судинні рослини, занесені до Червоної книги України: • баранець звичайний (Huperzia selago (L.) Bernh. ex Schrank et Mart.) – в низинах рідко, частіше в ялинових лісах, на кам’янистих розсипах; • беладонна звичайна (Atropa belladonna L.) – спорадично у букових та ялицево-букових лісах і на узліссях; • билинець довгорогий (Gymnadenia conopsea (L.) R.Br.) – часто на вологих луках, узліссях, лісових галявинах; • билинець найзапашніший (Gymnadenia odoratissima (L.) Rich.) – дуже рідко на вологих солонуватих луках (г. Мел на північно-західній околиці с. Космач); • билинець щільноквітковий (Gymnadenia densiflora (Wahlenb.) A.Dietr.) – зрідка на вологих луках (ур. Лебедин в Шешорському ПНДВ; волога лука біля присілка Ведмежий, західна околиця с. Космач); 184 • білоцвіт весняний (Leucojum vernum L.) – часто на заболочених луках і в дібровах Старокутського ПНДВ, спорадично на решті території; • булатка довголиста (Cephalanthera longifolia (L.) Fritsch.) – звичайно в листяних лісах і на узліссях; • відкасник осотоподібний (Carlina cirsioides Klokov) – дуже рідко на вапнякових відслоненнях, по узліссях (південно-західна околиця с. Старі Кути, південний скелястий схил в ур. Каменець); • водяний горіх плаваючий (Trapa natans L.) – дуже рідко у малопроточних штучних водоймах (ставок на північній околиці с. Вербовець); • гніздівка звичайна (Neottia nidus-avis L. ) – спорадично по всій території у листяних та мішаних лісах; • гронянка півмісяцева (Botrychium lunaria (L.) Sw.) – стара знахідка на післялісовій луці (с. Космач, ур. Прелуки – CHER); • гудаєра повзуча (Goodyera repens (L) R.Br.) – рідко у шпилькових лісах (ялиновий ліс під полониною Прелуки на південній околиці с. Космач); • зозулинець обпалений (Orchis ustulata L.) – дуже рідко на луках і узліссях (між гг. Ґорґан і Рокита); • зозулинець салеповий (Orchis morio L.) – спорадично на сухих луках і узліссях (хр. Карматура в окол. с. Шешори, урочище Брєнка в Шешорському ПНДВ); • зозулинець чоловічий (Orchis mascula L. ) – зрідка на вологих луках і узліссях (ур. Голиця Косівське ПНДВ); • зозулині сльози яйцеподібні (Listera ovata R.Br.) – часто на луках, по чагарниках, на лісових галявинах; • зозулині черевички справжні (Cypripedium calceolus L.) – дуже рідко у листяних лісах та на узліссях; • клокичка периста (Staphylea pinnata L.) – рідко на узліссях (урочище Сокири біля покинутої садиби), походження не встановлено; • коральковець тричінадрізаний (Corallorhiza trifida Chatel) – рідко у ялинових і мішаних лісах (кв. 25 Космацького лісництва ДП “Кутське лісове господарство”); • коручка болотна (Epipactis palustris (L.) Granz.) – спорадично на заболочених луках, мохово-осокових болотах (волога лука на схилі г. Мел, північно-західній околиці с. Космач, висяче болото в прс. Завоєла, на південній околиці с. Космач); • коручка пурпурова (Epipactis purpurata Smith) – дуже рідко у букових лісах (ур. Лебедин Шешорського ПНДВ; прс. Завоєли на південний окол. с. Космач); 185 • коручка чемерниковидна (Epipactis helleborine (L.) Granz.) – спорадично у лісах, по чагарниках, на узліссях; • косарики черепитчасті (Gladiolus imbricatus L.) – спорадично на лісових галявинах, луках в поясі букових і мішаних лісів; • лілія лісова (Lilium martagon L.) – спорадично у лісах, на галявинах, узліссях; • лунарія оживаюча (Lunaria rediviva L.) – спорадично у букових та мішаних лісах, по узбіччях лісових доріг; • любка дволиста (Platanthera bifolia (L.) Rich) – часто на луках і узліссях; • малаксис однолистий (Malaxis monophyllos (L.) Sw.) – дуже рідко на післялісових луках (урочище Лебедин в Шешорському ПНДВ); • осока затінкова (Carex umbrosa Host.) – дуже рідко в широколистяних лісах і на луках (північно-західна околиця с. Шешори, лука серед березового рідколісся (LWKS)); • пальчатокорінник бузиновий (Dactylorhiza sambucina (L.) Soó.) – дуже рідко на післялісових луках (урочище Якими на південно-західній околиці с. Текуча); • пальчатокорінник плямистий (Dactylorhiza maculata L.) – спорадично на вологих луках, по чагарниках, лісових галявинах, узліссях; • пальчатокорінник травневий (Dactylorhizа majalis (L.) Soó) – спорадично на вологих луках, узліссях, лісових галявинах; • пальчатокорінник Фукса (Dactylorhiza fuchsii Druce.) – часто на луках, узліссях, по чагарниках, лісових галявинах; • півники сибірські (Іris sibirica L.) – рідко на вологих луках (лука напроти корпусу НПП “Гуцульщина”); • підсніжник білосніжний (п. звичайний) (Galanthus nivalis L.) – рідко на вологих луках, у садах (підніжжя г. Голиця в кв. 24 Косівського ПНДВ); • пізньоцвіт осінній (Colchicum autumnale L.) – часто на вологих луках (ур. Лебедин в Шешорському ПНДВ; ур. Каменистий в Косівському ПНДВ; Ботанічна памятка природи “Пізньоцвіт” в с. Космач); • плаун річний (Lycopodium annotinum L.) – спорадично по всій території парку у хвойних та мішаних лісах, на узліссях, у ялинових лісах подекуди утворює суцільний покрив; • псевдорхіс білуватий (Pseudorchis albida (L.) E.Mey.) – зрідка на узліссях і луках (урочище Ганска в Шешорському ПНДВ; полонина Прелуки на південній околиці с. Космач); 186 • пухирник південний (Utricularia australis R.Br.) – озеро Банське в м. Косів; • рутвиця смердюча (Thalictrum foetidum L.) – дуже рідко на вапнякових відслоненнях (південно-західна околиця с. Старі Кути, південний скелястий схил в ур. Каменець, 463 м н.р.м.); • ситняг карніолійський (Eleocharis carniolica W.D.J.Koch) – давня знахідка на мокрій луці (Яблунівський район, с. Люча, мокра лука 19.08.1940, LWS); • скрученик спіральний (Spiranthes spiralis (L.) Chevall.) – старі знахідки на луках (між м. Косів і с. Кути, сухі луки, 1853, G. Lobarzewski (LWS); с. Люча, г. Клифа, галявина в буковому лісі, 1932, М. Пригродський (LWS)); • сосна кедрова європейська (Pinus cembra L.) – природно трапляється поодиноко (полонина Мунчели, гг. Ротил, Лисина Космацька), культивується в кв. 27 Космацького лісництва ДП “Кутське лісове господарство”); • тирлич безстебловий (Gentiana acaulis L.) – рідко на післялісових луках (г. Штовба на західній околиці с. Баня Березів); • тирлич розсічений (Gentiana laciniata Kit. ex Kanitz.) – рідко на післялісових луках (гг. Штовба і Рокита на західній околиці с. Баня Березів); • тис ягідний (Taxus bаccata L.) – рідко в мішаних лісах на вологих місцях (потік Гранітний біля Косова, с. Космач (Kontny, 1937)), проводиться програма по ренатуралізації цього виду; • траунштейнера куляста (Traunsteinera globosa Rchb.) – часто на луках; • цибуля ведмежа (Allium ursinum L.) – зрідка у вологих букових лісах (ур. Каменистий в кв. 12 Косівського ПНДВ; г. Рокита, кв. 3 Березівського лісництва ДП “Кутське лісове господарство”); • чихавка язичкова (деревій язичковий) (Ptarmica lingulata (Waldst.et Kit.) DC.) – давня знахідка на післялісовій луці (окол. с. Космач, полонина Прелуки – CHER); • шафран Гейфелів (Crocus heufеlianus Herb. ) – звичайно на луках, листяних лісах, узліссях; • шолудивник лісовий (Pedicularis sylvatica L.) – спорадично на узліссях, післялісових луках. До Європейського Червоного списку включені медунка Філярського (Pulmonaria filarszkyana Jav.) і відкасник остовидний (Carlina cirsioides Klokov), 4 види – дзвоники ялицеві (Campanula abietina Griseb. et Schenk.), зозулині черевички справжні (Cypripedium calceolus L.), водяний горіх плаваючий (Trapa natans L.), ситняг 187 карніолійський (Eleocharis carniolica W.D.J.Koch) – до Додатку І Бернської конвенції. На території парку виявлено один вид мохоподібних з Червоної книги України (Anacamptodon splachnoides (Froel. ex Brid.) Brid.), 2 види лишайників (меланохалеа елегантна (Melanohalea elegantula (Zahlbr.) O. Blanco et al.) і ласалія пухирчаста (Lasallia pustulata (L.) Merat)). Виявлено також 7 видів макроміцетів, занесених до Червоної книги України: • катателазма царська (Catathelasma imperiale (Fr.) Sing.) – на полонині Прелуки на під г. Ґрегіт; • шишкогриб лускатий (Strobilomyces strobilaceus (Scop.) Berk., S. floccopus (Vahl) P. Karst.) – буковий ліс в ур. Каменистий; • квітохвісник Арчера (Anthurus archeri (Berk.) Fischer) – узлісся мішаного лісу в Шешорському ПНДВ; • клаваріадельф товкачиковий (Clavariadelphus pistillaris (L.) Donk) – у букових лісах урочища Ґенчуричка (Косівське ПНДВ) та на хр. Дубовий на північній околиці смт. Яблунів, • герицій коралоподібний (Hericium coralloides (Fr.) Gray) – буковий ліс в урочищі Каменистий; • трутовик зонтичний (Polyporus umbellatus (Pers.) Fr. (Grifola umbellata (Pers.) Pilát)) – біля струмка в буковому лісі в ур. Каменистий; • листочня кучерява (Sparassis crispa (Wulfen) Fr.) – буковий ліс в урочищі Каменистий. За функціональним зонуванням НПП “Гуцульщина” згідно Проекту організації території, який станом на квітень 2010 р. перебуває на стадії погодження, заповідна зона включає 2480,3 га (7,7%), зона регульованої рекреації – 13295,1 га, зона стаціонарної рекреації – 129,8 га (0,4%); господарська зона – 16342,8 га (50,7%). До заповідної зони включені пам’ятки природи, яким був наданий охоронний статус до створення парку. Територія НПП “Гуцульщина” фрагментована і межує з 40 населеними пунктами, що ускладнює її охорону. Місцеве населення використовує ліс для забезпечення власних життєвих потреб. Традиційний розвиток промислів, низький рівень добробуту населення, відсутність інших джерел прибутків зумовлюють значну кількість самовільних рубок та надмірне використання побічної продукції лісу (гриби, ягоди, лікарська сировина). Зниження обсягів сінокосіння активізує заростання лук чагарниками і деревною рослинністю, а випалювання нескошеної трави призводить до скорочення біотопів рідкісних видів, витісняючи їх із біоценозів. Як і в 188 цілому в Українських Карпатах, поширеним явищем є всихання похідних ялинників, що зростають у не властивих для виду екотопах. Найближчим часом очікується передача невилучених земель ДП “Кутське лісове господарство” в постійне користування НПП “Гуцульщина”. Ці площі планується віднести до зон заповідної і регульованої рекреації. Список літератури 1. Артемчук І.В., Якимчук М.К. Луки Покутського Передкарпаття та шляхи їх поліпшення // Укр. ботан. журн. – 1973. – 31, – № 5. – С. 605-609. 2. Бачурина Г.Ф., Мельничук В.М. Флора мохів України. Вип.4. – К.: Академперіодика, 2003. – 256 с. 3. Бачурина Г.Ф., Мельничук В.М. Флора мохів Української РСР. Вип.1. – К.: Наук. думка, 1987. – 180 с. 4. Бачурина Г.Ф., Мельничук В.М. Флора мохів Української РСР. Вип.2. – К.: Наук. думка, 1988. – 180 с. 5. Бачурина Г.Ф., Мельничук В.М. Флора мохів Української РСР. Вип.3. – К.: Наук. думка, 1989. – 176 с. 6. Бондар Т.Г., Улична К.О. Матеріали по роду Tortula Hedw. родини Pottiaceae (Musci) бріологічного гербарію музею. I. Секція Zygotrichia // Кулик Т.Г. Материалы по семействам Brachytheciaceae, Entodontaceae, Hypnaceae в бриологическом гербарии // Каталог музейных фондов. Сборн. науч. трудов. - Львов, 1990. – С. 6-25. 7. Вальо М. Балтазар Гакет і Україна. Статті і матеріали – Львів, 1997. 8. Визначник рослин Українських Карпат. – К.: Наук. думка, 1977. – 434 с. 9. Данилик І.М., Соломаха В.А., Соломаха Т.Д., Цимбалюк З.М. Utricularia australis R.Br. (Lentibulariaceae) – новий вид для флори Прикарпаття // Укр. ботан. журн. – 2007. – 64, № 2. – С. 242-246 10. Зеров Д.К., Партика Л.Я. Мохоподібні Українських Карпат. – К.: Наук. думка, 1975. – 231 с. 11. Камелин Р.В. Флорогенетический анализ естественных флор горной Средней Азии. – Л.: Наука, 1973. – 356 с. 12. Літопис природи НПП “Гуцульщина”. Том 1, 2004 р., 402 с. 13. Літопис природи НПП “Гуцульщина”. Том 3, 2006 р., 233 с. 14. Літопис природи НПП “Гуцульщина”. Том 6, 2009 р., 218 с. 15. Малиновский А.К. Монтанный элемент во флоре Украинских Карпат. – К.: Наукова думка, 1991. – 240 с. 16. Определитель высших растений / Доброчаева Д.Н., Котов М.И., Прокудин Ю.Н. и др. – К.: Фитосоциоцентр, 1999. – 545 с. 189 17. Природно-заповідні території та об’єкти Івано-Франківщини – Івано-Франківськ: Плай, 2000. – 279 с. 18. Пам’ятки природи Косівщини / Упорядник І. Пелипейко. – Писаний камінь, 1997. – 124 с. 19. Слободян М.П. До бріогеографії Західного Поділля, Опілля і Покуття // Наук. зап. Львів. наук. природозн. музею АН УРСР. – 1951. – Т.1. – С. 66-90. 20. Стойко С. М. Фитогенофонд // Украинские Карпаты. Природа. – К.: Наук. думка, 1988. – С. 167-173. 21. Тахтаджян А.Л. Система магнолиофитов. – Л.: Наука, 1987. – 439 с. 22. Толмачов А.И. Введение в географию растений. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1974. – 244 с. 23. Улична К.О. Листяні мохи. I, II. // Каталог музейних фондів. Зб. наук. праць. – Київ: Наук. думка, 1978. – С. 5-92. 24. Улична К.О., Вороніна Н.М. Листяні мохи. III. // Каталог музейних фондів. Зб. наук. праць. – Київ: Наук. думка, 1979. – С. 4-18. 25. Чорней І.І. До питання ендемізму флори Українських Карпат // Заповідна справа в Україні. – 2006. – 2, т. 12. – С. 7-16 26. Шмидт В.М. Зависимость количественных показателей конкретных флор Европейской части ССР от географической широты // Ботан. журн. – 1979. – 64, № 2. – С. 172-183. 27. Шмидт В.М. Количественные показатели в сравнительной флористике // Ботан. журн. – 1974. – 59, № 7. – С. 929-940. 28. Kontny P.Z. Z przeszlości cisa (Taxus baccata L.). Sylwan, Rocznik LV, ser. A. Lwow, 1937. 29. Zapałowicz H. Krytyczny przegląd roślinności Galicyi – Kraków.: 1908 – 1911 – 860s 30. Herbich F. Additamentum ad floram Galiciae – Leopoli, 1831. – 48 p. 31. Mosyakin S.L. Fedoronchuk M.M. Vascular plants of Ukraine. A nomenclatur cheklist. – Kiev: 1999. – 760 s. 32. Śleńdziński A. Przyczynek do flory obwodu kołomyjskiego // Spraw. Kom. Fizyjograf. – 1875. – 9. – S. 49-71. 33. Śleńdziński A. Wykaz roślin zebranych w obwodzie kołomyjskim w roku 1876 // Spraw. Kom. Fizyjograf. – 1876. – 10. – S. 91-112. 34. Wołoszczak E. Trzeci przyczynek do Flory Pokucia // Spraw. Kom. Fizyjograf. – 1889. – 24. – 389 s. 190 НПП Дворічанський Національний природний парк “Дворічанський” розташований на північному сході Харківської області, в Дворічанському районі. Він створений указом Президента України № 1044/2009 від 11 грудня 2009 року. Площа парку становить 3131,2 га. З них 658,8 га земель надані національному природному парку в постійне користування, і 2472,4 га земель включені до його складу без вилучення у землекористувачів. Парк підпорядкований Мінприроди України. Проект створення НПП “Дворічанський” розроблений Харківським національним університетом імені В.Н. Каразіна (ХНУ ім. В.Н. Каразіна) (2009). Парк створений насамперед для охорони та збереження унікального крейдяного природного комплексу на правому березі р. Оскіл. Ще в 1931 р. видатний дослідник крейдяних відслонень Б.М. КозоПолянський пропонував створення в Пооскіллі заповідника. За ці часи на суміжній території Росії створено кілька невеликих за площею заповідних ділянок з реліктовою флорою “знижених Альп”. На необхідність організації охорони крейдяної флори та створення об’єктів ПЗФ на українській території Поосколля неодноразово вказували харківські ботаніки (Ермоленко и др., 1981; Горелова, 1986; Ткаченко та ін., 1986; Горелова, 1987; Горелова, 1989; Горелова и др., 1990; Горелова, Тверетинова, 1992; Горелова, Алехин, 1999, 2002). За цей час було створено кілька ботанічних заказників місцевого значення, два з яких увійшли до сучасної території НПП: “Червоний” (1984 р.) та “Конопляне” (1998 р.) (Природно-заповідний фонд..., 2005). Проте, статус заказників не забезпечує належної охорони та збереження природних комплексів. На початку 2000-х років учені ХНУ ім. В.Н. Каразіна запропонували створити національний природний парк “Дворічанський” та розпочали роботу з його створення (Токарський та ін., 2002, 2004; Горелова, Горелова, 2003; Горелова, 2004), яка мала успішне завершення. Територія НПП “Дворічанський” належить до підзони Південного Лісостепу. За фізико-географічним районуванням (Екологічна енциклопедія, 2006) територія парку входить до Харківської Схилово-височинної області Східноукраїнського лісостепового краю.Територія парку розташована на південно-західних відрогах Середньоросійської височини, в межах Приоскольського плато. Долина р. Оскіл глибоко врізана в плато і розділяє його на східну та західну частини. Приоскольське плато сильно розчленоване долинами, балками та яругами, особливо в західній частині – типовий яружно-балковий рельєф. Парк має цілісну, витягнуту вузькою смугою вздовж р. Оскіл, територію. До неї належить корінний правий берег та заплава Осколу. Для долини річки характерна різко виражена асиметрія схилів. 191 Правий берег крутий, високий, складений крейдою, крейдяним мергелем, глауконітовими пісками. Заплава утворена алювіальними відкладами, що залягають на корінних породах. Лівий берег – більш положистий, терасований (Атемасова, Токарський, 2003). На території парку переважають чорноземи типові середньогумуснi. В заплаві Осколу сформувалися гідроморфні лучні грунти, зокрема, лучні чорноземи. В притерасній частині заплави вони суглинкові, а в прирусловій – супіщані і піщані. В перезволожених мікрозниженнях сформовані заболочені грунти (Атемасова, Токарський, 2003). Вперше сучасна територія НПП та його околиць була обстежена видатним ботаніко-географом А.М. Красновим у 1891 році. В своїй праці (Краснов, 1893) він подав список виявлених видів, в якому вперше для колишньої Харківської губернії вказав на знахідки окремих крейдяних видів рослин у межах нинішнього НПП. Пізніше обстеження цієї території було здійснене видатним ботаніком В.І. Талієвим наприкінці 1890-х років. Детальні відомості про флору і рослинність за результатами цього обстеження надані ним у статті 1897 р., деякі додаткові дані містяться в його капітальній праці 1904 р. про рослинність крейдяних відслонень (Талиев, 1897, 1904). Цінний фактичний матеріал з флори крейдяних відслонень зібраний у низці праць (Širyaev, Lavrenko, 1926-1927; Котов, 1927 а, б, 1930, 1931; Гринь, 1938). Дослідженням крейдяної флори та рослинності Поосколля різного напрямку присвячена значна кількість робіт вітчизняних ботаніків (Котов, 1939; Лавренко, 1949; Алексеенко, 1967, 1968, 1970, 1971; Ермоленко др., 1981; Ткаченко та ін., 1986; Горелова, 1987; Горелова, Алехин, 2002; Кривохижа та ін., 2011). Особливу увагу вчені-ботаніки приділяли проблемам охорони цієї ендемічної і реліктової флори та рослинності (Прокудин и др., 1979; Тверетинова и др., 1979; Горелова, 1986, 1989; Горелова, Друлева, 1987; Прокудин, Матвиенко, 1987; Горелова, Тверетинова, 1992; Горелова, Алехин, 1999; Горелова, Горелова, 2003; Горелова, 2004; Горєлова та ін., 2006). У загальних науковопопулярних виданнях початку та кінця ХХ ст. (Талиев, 1913, 1918; Сохраним навечно..., 1981; Люби свою землю..., 1986; Горелова и др., 1990; Рідний край, 1993) наведені нариси рослинного покриву крейдяних відслонень українського Поосколля та висвітлена його унікальність. У 2000-х роках рослинність та тваринний світ крейдяних відслонень долини р. Оскіл та, зокрема, території НПП, досліджувались групою харківських екологів під керівництвом Т.А. Атемасової та М.В. Баніка∗. TP PT ∗ 2000 р. – за підтримки BP Conservation Programme, 2004 р. – Rufford Small Grants, 2008 р. – Crowder Messersmith Conservation Fund, 2010-11 рр. – Conservation Leadership Programme. TP 192 PT Експедиційні дослідження 2000-го року, що охоплювали майже всю область поширення крейдяних відслонень Лівобережної України, дали змогу зібрати порівняльний матеріал щодо розповсюдження та чисельності більшості видів крейдяної флори. Матеріали досліджень були використані в підготовці “Проекту створення НПП “Дворічанський”” (2009). Перші альгологічні, гідробіологічні та гідрохімічні дослідження р. Оскіл у межах сучасної території НПП та в його околицях були проведені видатними вченими Харківського університету – Л.А. Шкорбатовим (1959) та О.М. Матвієнко (1963) у зв’язку з будівництвом Червонооскільского водосховища. В цей же час Н.І. Ільченко (1963) вивчала водорості заплавних водойм долини Осколу. Майже через 35 років подібні дослідження були проведені Т.В. Догадіною та Н.В. Селезньовою (1999), що дозволило виявити зміни в розподілі видового складу водоростей у водоймах та в систематичних групах. Під час експедиційних виїздів харківських альгологів на територію проектованого НПП у 2002 р. були виявлені види водоростей, занесені до Червоної книги України (Горбулин и др., 2005). Дослідження лишайників почали проводитися на території НПП з 2002 р. (Громакова, Косенко, 2004; Громакова, 2006 а, б, 2011). На території НПП “Дворічанський” землі за господарською класифікацією та матеріалами держлісфонду розподілені таким чином: сіножаті – 1073 га; пасовища – 550,1 га; вкриті лісом – 780,7 га, не вкриті лісом (вирубки, галявини, пустирі, болота) – 17,6 га; землі без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом (переважно крейдяні схили) – 574,5 га; болота (заплавні) – 72,7 га; під водою (р. Оскіл) – 44,4 га; шляхи і просіки – 10,9 га (Проект створення..., 2009). За геоботанічним районуванням (Національний атлас України, 2008) територія парку знаходиться у Євразійській степовій області, Степовій підобласті, Понтичній степовій провінції, Середньодонській степовій підпровінції, Сіверськодонецькому окрузі різнотравно-злакових степів, байрачних дубових лісів та рослинності крейдяних відслонень (томілярів). На крейдових відслоненнях поширені угруповання з переважанням напівчагарничків (часто – у формі “подушок”) і стрижневокореневих багаторічників. На крейді з більш-менш вираженим шаром грунту поширені крейдяні степи. В межах НПП їх структура визначається присутністю в складі травостою дернинних злаків і осок – переважно видів ковили (Stipa sp.) та осоки низької (Carex humilis). Ці два типи рослинних угруповань домінують на схилах на території НПП. 193 В умовах постійного руху достатньо великих уламків крейди, по відносно крутих схилах формуються угруповання з переважанням в їх складі стрижневокореневих багаторічників – справжніх ерозіофілів. Домінує гісоп крейдяний (Hyssopus cretaceus) за участі ранника крейдяного (Scrophularia cretacea), левкою запашного (Matthiola fragrans), іноді – полину суцільнобілого (Artemisia hololeuca). Рослинний покрив дуже розріджений. Майже всі види зі складу цих угруповань здатні добре відновлюватися на свіжих осипах у крейдяних кар’єрах. Угруповання ерозіофілів такого типу займають на території НПП невеликі площі. Інший характер мають рослинні угруповання на ділянках з меншим ухилом, але з постійним рухом дрібних часток крейди і їх накопиченням. В цих угрупованнях домінує чебрець вапняковий (Thymus calcareus) за участі бедринцю вапнолюбного (Pimpinella titanophila), смілки приземкуватої (Silene supina), астрагалу білостеблого (Astragalus albicaulis), дроку донського (Genista tanaitica), маренки сіроплодої (Asperula tephrocarpa), кравнику жовтого (Odontites luteus). На схилах значної крутизни, на ділянках з постійним впливом водної ерозії, але із уповільненим накопиченням середніх за розмірами уламків крейди, формуються угруповання з домінуванням полину суцільнобілого (Artemisia hololeuca). Типовими видами також є чебрець вапняковий (Thymus calcareus) (подекуди – співдомінант), бедринець вапнолюбний (Pimpinella titanophila), ранник крейдяний (Scrophularia cretacea), рогачка крейдова (Erucastrum cretaceum), левкой запашний (Matthiola fragrans), головачка уральська (Cephalaria uralensis), лещиця малонасінна (Gypsophila oligosperma), льон український (Linum ucrainicum), локально та дуже обмежено – солодушка великоквіткова (Hedysarum grandiflorum) (заказник “Червоний”). По деяких схилах утворюються агломераційні угруповання з домінуванням осоки низької (Carex humilis). На так званих “лобах” – опуклих ділянках схилів – розвиваються угруповання полину суцільнобілого (Artemisia hololeuca). По середніх та особливо нижніх частинах крутих схилів, там, де зустрічаються невеличкі тераси та відчутне накопичення змитих часток чорноземного грунту і середніх за розміром уламків крейди, утворюються угруповання з переважанням чебрецю вапнякового (Thymus calcareus), сонцецвіту крейдяного (Helianthemum cretaceum), переломника Козо-Полянського (Androsace koso-poljanskii), льону українського (Linum ucrainicum). Значну роль відіграють також молочай Сегієрів (Euphorbia seguieriana), лещиця малонасінна (Gypsophila oligosperma), астрагал австрійський (Astragalus austriacus), китятки крейдяні (Polygala cretacea), громовик донський (Onosma tanaitica), плоскоплідник льонолистий (Meniocus linifolius), самосил білоповстистий (Teucrium 194 polium), полин суцільнобілий (Artemisia hololeuca), ласкавець серповидний (Bupleurum falcatum), осока низька (Carex humilis), локально – бурачок голоніжковий (Alyssum gymnopodum). Окремо можна виділити рослинні угруповання на шлейфах виносу біля підніжжя схилів. На території НПП шлейфи розвинені слабко і мають фрагментарний характер. Тут зустрічаються угруповання з переважанням подорожника солончакового (Plantago salsa). Ділянки з помірним впливом водної ерозії зберігають шар чорноземного грунту. Вони займають сідловини та плоскі вершини крейдяних пагорбів, пологі частини схилів у підніжжі. Тут сформовані крейдяні степи з багатоярусним покривом. Домінують види ковили (Stipa) та осока низька (Carex humilis). Характерними видами є стоколос прибережний (Bromopsis riparia), костриця валіська (Festuca valesiaca), громовик донський (Onosma tanaitica), перстач Шура (Potentilla schurii), молочай Сегієрів (Euphorbia seguieriana) та степовий (E. stepposa), лещиця малонасінна (Gypsophila oligosperma), скабіоза блідожовта (Scabiosa ochroleuca), шавлія поникла (Salvia nutants), самосил білоповстистий (Teucrium polium). По заростаючих улоговинах стоку трапляються шоломниця крейдяна (Scutellaria creticola), в’язіль барвистий (Securigera varia), еспарцет донський (Onobrychis tanaitica). На днищі невеликих балок та улоговин стоку значну роль у складі покриву відіграє півонія тонколиста (Paeonia tenuifolia) (заказник “Червоний”). У верхніх частинах схилів, де процеси ерозії мають помірний характер, на середньогумусних чорноземних грунтах розвинена степова рослинність з домінуванням та участю різних злаків: костриці валіської (Festuca valesiaca), тонконогу вузьколистого (Poa angustifolia), стоколосу прибережного (Bromopsis riparia), кипцю гребінчастого (Koeleria cristata) та суттєвою часткою різнотрав’я: шавлії пониклої (Salvia nutans), горицвіту весняного (Adonis vernalis), барвінку трав’янистого (Vinca herbacea), ломинісу цілолистого (Clematis integrifolia), кринітарії волохатої (Galatella villosa) та місцями звичайної (G. linosyris). У складі степової рослинності парку представлені також ділянки чагарникових степів з домінуванням карагани кущової (Caragana frutex). Караганники займають переважно вершини схилів. Подекуди зустрічаються угруповання зіноваті австрійської (Chamaecytisus austriacus) та руської (Ch. ruthenicus). У деяких балках трапляються фрагменти деревної і чагарникової рослинності з в’яза граболистого (Ulmus minor), яблуні лісової (Malus sylvestris), терену колючого (Prunus spinosa), клена татарського (Acer campestre), жостеру проносного (Rhamnus cathartica), 195 бруслини бородавчастої (Euonymus verrucosa), вишні степової (Cerasus fruticosa), видів глоду (Crataegus sp.) та шипшини (Rosa sp.). В межах парку розташовані кілька невеликих байраків у верхів’ях та на схилах балок, зайнятих байрачними дібровами з дуба звичайного (Quercus robur) та ясена високого (Fraxinus excelsior). Другий ярус утворює клен польовий (Acer campestre) з домішкою липи серцелистої (Tilia cordata). У підліску зустрічаються бруслина бородавчаста (Euonymus verrucosa), ліщина звичайна (Corylus avellana). По узліссях звичайним є клен татарський (Acer tataricum). У травостої переважають зірочник ланцетовидний (Stellaria holostea), яглиця звичайна (Aegopodium podagraria), осока волосиста (Carex pilosa) з участю купини багатоквіткової (Polygonatum multiflorum), копитняку європейського (Asarum europaeum), медунки темної (Pulmonaria obscura) та ін. Значна частина лісової рослинності заплави р. Оскіл попри “Проект створення національного природного парку “Дворічанський”” (2009) до його території не увійшла. Прируслову частину заплави та стариці облямовують смуги вербового та в’язово-вербового лісу з верб білої (Salix alba) та ламкої (S. fragilis) і в’язу гладкого (Ulmus laevis), подекуди із спідомінуванням тополь білої (Populus alba) та чорної (P. nigra). Вздовж притерасної частини заплави тягнуться переривчасті смуги вільшняків з вільхи чорної (Alnus glutinosa). Лучна рослинність заплави р. Оскіл у господарському відношенні чітко розподілена: на лівому березі річки поширені переважно сінокісні луки, на правому – пасовищні. Основний масив центральної частини лівобережної заплави зайнятий справжніми луками. Правобережні луки сильно вибиті випасанням, представлені дигресивними угрупованнями з великою кількістю рудеральних видів. Болотисті луки широкими смугами розміщені навколо заплавних водойм і на їх узбережжях переходять у ценози з пануванням прибережно-водного високотрав’я. Навколо деяких водойм смуга очеретяних боліт та прибережно-водних угруповань заміщується заростями чагарникових верб – попелястої (Salix cinerera) і тритичинкової (S. triandra). У заплавних водоймах розвинена водна рослинність. Із рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України (2009), станом на 2011 р. достовірно виявлено 11: угруповання формації гісопу крейдяного (Hyssopeta cretacei) – часто на крейдяних схилах до р. Оскіл у межах всієї території НПП; угруповання формації полину суцільнобілого (Artemisieta hololeucae) – часто на крейдяних схилах до р. Оскіл у межах всієї території НПП; 196 • толіпела проліферуюча (Tolypella prolifera (Ziz. ex A. Braun) Leonhar.) – заплавна водойма на правому березі р. Оскіл в околицях с. Красне Перше; • торея найрозгалуженіша (Thorea ramosissima Bory; Th. hispida (Thore) Desvaux) – в р. Оскіл біля с. Красне Перше, прикріплюється до вапнякового або глинистого грунту, на дні та крутих берегах річки, серед заростей вищої водної рослинності, досить багато, для НПП приводиться вперше за зборами 2010 р. Лишайники: • лептогій Шредера (Leptogium schraderi (Bernh.) Nyl.) – на крейдяних відслоненнях р. Оскіл, два локалітети в околицях с. Красне Перше. Судинні рослини: • бурачок голоніжковий (Alyssum gymnopodum P. Smirn.) – знайдений в двох місцезнаходженнях на території НПП: на південь від с. Кам’янка (між ним та колишнім хутором Приоскілля) та у заказнику “Червоний”, зростає на крейдяних схилах, чисельність популяції невисока; • гісоп крейдяний (Hyssopus cretaceus Dubjan.) (ЄЧС) – на крейдяних відслоненнях у межах всієї території НПП, найчастіше на чистій крейді по крутих схилах крейдяних рівчаків, добре поновлюється на осипах у крейдяних кар’єрах; • горицвіт весняний (Adonis vernalis L.) – спорадично на степових ділянках верхніх частин схилів, на всій території НПП; • громовик донський (Onosma tanaitica Klok) – спорадично на крейді по схилах у межах всієї території НПП; • дворядник крейдяний (Diplotaxis cretacea Kotov) – дуже рідко на крейдяних відслоненнях у заказнику “Конопляне”; зустрічається також у заказнику “Коробочкине” в околицях смт Дворічна (перспективна територія для розширення НПП); • катран татарський (Crambe tataria Sebeók) – знайдений лише в одному місці – між південною межею заказника “Червоний” та с. Новомлинськ, де росте розсіяно по середніх і нижніх частинах пологих крейдяних схилів; • ковила волосиста (Stipa capillata L.) – спорадично на степових ділянках у межах всієї території НПП, місцями домінує; • ковила Лессінга (Stipa lessingiana Trin. et Rupr.) – спорадично на степових ділянках у межах всієї території НПП, місцями домінує; • косарики тонкі (Gladiolus tenuis M. Bieb.) – спорадично на заплавних, переважно лівобережних, справжніх та остепнених сінокісних луках р. Оскіл; угруповання формації сонцецвіту крейдового (Helianthemeta cretacei) – фрагментарно на крейдяних схилах до р. Оскіл між селами Кам’янка та Тополі; угруповання формації осоки низької (Cariceta humilis) – фрагментарно у верхній частині крейдяних схилів; угруповання формації ковили волосистої (Stipeta capillatae) – фрагментарно на крейдяних і степових ділянках; угруповання формації ковили Лессінга (Stipeta lessingianae) – зрідка фрагментарно на крейдяних і степових ділянках; угруповання формації сальвінії плаваючої (Salvinieta natantis) – часто по руслу та затоках р. Оскіл; угруповання формації глечиків жовтих (Nuphareta luteae) – фрагментарно по руслу р. Оскіл; угруповання формації латаття білого (Nymphaeeta albae) – фрагментарно в затоках та озерах заплави р. Оскіл; угруповання формації стрілолисту стрілолистого (Sagittarieta sagittifoliae) – фрагментарно по руслу та затоках р. Оскіл (Сальницкая, 2011); угруповання формації ряски горбатої (Lemneta gibbae) – фрагментарно в затоках і старицях заплави р. Оскіл (Сальницкая, 2011). За літературними даними (Ермоленко, Горелова, Кушнарева, 1981; Ткаченко, Парахонська, Горєлова, 1986; Горелова, 1989; Горелова, Догадина, Кривицкий, 1990; Горелова, Горелова, 2003) на степових ділянках НПП та його околиць зустрічаються угруповання формацій ковили пірчастої (Stipeta pennatae), к. найкрасивішої (Stipeta pulcherrimae) та к. Залеського (Stipeta zalesskii). Проте наявність і поширення цих угруповань саме в межах сучасної території НПП потребує додаткових досліджень. За попередніми даними ліхенобіота крейдяних відслонень НПП становить близько 60 видів (Громакова, 2006 а,б, 2011). Особливістю флори парку є концентрація в її складі великої кількості ендемічних і реліктових видів крейдяного комплексу. До Червоної книги України (ЧКУ) (2009) занесені 26 видів, які достовірно виявлені і визначені на сучасній території НПП останніми роками: три види водоростей, один вид лишайників і 22 види судинних рослин. Із видів судинних рослин, занесених до ЧКУ, 4 види входять до Додатку І Бернської Конвенції. Нижче представлений перелік видів флори НПП, занесених до ЧКУ. Водорості: • батрахоспермум драглистий (Batrachospermum gelatinosum (L.) DC; B. moniliforme Roth f. densum (Sirod.) Israelson) – у р. Оскіл біля с. Кам’янка як обрісник на кореневищах лепехи болотної (Acorus calamus L.), дуже рідко; 197 198 • левкой запашний (Matthiola fragrans Bunge) – спорадично на крейдяних відслоненнях по всій території парку, частіше на чистій крейді у верхніх та середніх частинах схилів; • переломник Козо-Полянського (Androsace koso-poljanskii Ovcz.) (МСОП, ЄЧС) – на крейдяних відслоненнях у межах всієї території НПП, переважно у нижніх частинах схилів, де місцями домінує; • півонія тонколиста (Paeonia tenuifolia L.) (БЕРН) – спорадично на степових ділянках в заказнику “Червоний”, на задернованих ділянках у нижній частині схилів та по тальвегах балок; • полин суцільнобілий (Artemisia hololeuca M. Bieb. ex Besser) (МСОП, ЄЧС) – на крейдяних відслоненнях у межах всієї території НПП, в багатьох місцях домінує на так званих “лобах” (опуклий профіль схилу); • ранник крейдяний (Scrophularia cretacea Fisch. ex Spreng.) (МСОП, ЄЧС) – часто на крейдяних відслоненнях у межах всієї території НПП. • рябчик малий (Fritillaria meleagroides Patrin. ex Schult. et Schult. f.) – спорадично на заплавних, переважно лівобережних, сінокісних справжніх та болотистих луках р. Оскіл, популяції досить чисельні; • рябчик руський (Fritillaria ruthenica Wikstr.) – поодиноко у заростях чагарників в заказнику “Червоний”; • сальвінія плаваюча (Salvinia natans (L.) All.) (БЕРН) – переважно в руслі р. Оскіл та затоках у межах всієї території НПП, часто домінує у водних угрупованнях, популяції чисельні; • сон лучний (Pulsatilla pratensis (L.) Mill. s.l.) – зрідка на степових ділянках в заказнику “Червоний”; • сон розкритий (Pulsatilla patens (L.) Mill. s.l.) (БЕРН) – поодинокі екземпляри на степових ділянках в заказнику “Червоний”; • сонцецвіт сивий (Helianthemum canum (L.) Hornem. s.l., H. cretaceum (Rupr.) Juz.) – два місцезнаходження на крейдяних відслоненнях – заказники “Конопляне” та “Червоний”, у першому з них домінує разом із переломником Козо-Полянського в нижній частині схилів; • тюльпан дібровний (Tulipa quercetorum Klokov et Zoz) – спорадично у байрачних лісах; • шоломниця крейдяна (Scutellaria creticola Juz.) – спорадично на крейдяних відслоненнях по всій території НПП. Окремо слід відзначити 1 вид лишайника та 4 види судинних рослин, занесених до ЧКУ, які зростають в околицях НПП, але останнім часом не виявлені на його території: 199 агрестія щетиниста (Agrestia hispida (Mereschk.) Hale et W.L. Culb.) – на вапняковому грунті у смт Дворічна, знахідка цього виду Г.Ф. Бачуріною в 30-х рр. ХХ ст. (Окснер, 2010) була підтверджена нами в 2012 р; вовчі ягоди Софії (Daphne sophia Kalen.) (МСОП, ЄЧС) – в околицях с. Колодязне на узліссі, в заростях чагарників на крейдяному схилі в долині р. Верхня Дворічна, одне з 4 відомих у Харківській області і в Україні місцезнаходжень (Банік та ін, 2007); жовтушник український (Erysimum cretaceum (Rupr). Schmalh.) – на схилах правого корінного берега р. Оскіл від Лисої гори (заказник “Крейдяний”) на південній околиці смт Дворічна, на чистій крейді, зрідка; льонок крейдовий (Linaria cretacea Fisch. ex Spreng.) – на схилах правого берега р. Оскіл від заказника “Коробочкине” на південній околиці смт Дворічна до колишнього с. Червона Долина, спорадично групами на крейді; смілка крейдяна (Silene cretacea Fisch. ex Spreng.) (БЕРН) – відомі лише 2 місцезнаходження в Харківській обл., на схилах правого берега р. Оскіл: в заказнику “Коробочкине” та на північ від колишнього с. Червона Долина, на крейді, рідко. Випалювання сухої трави, степові та заплавні пожежі — одна з найголовніших проблем не тільки НПП “Дворічанський”, а й багатьох інших степових заповідних територій. Зі створенням парку з’явилась необхідність регулювання випасу худоби в заплаві правого берега Осколу. На території, перспективній для розширення НПП “Дворічанський”, проблемним для збереження крейдяних природних комплексів є дрібне копальневе добування крейди. Функціональне зонування території НПП ще не затверджене. До заповідної зони попередньо увійшли ділянки крейдяних відслонень площею 658,8 га, які мають бути повністю вилучені з господарського користування. До зони стаціонарної рекреації площею 384,2 га відведені прилеглі до населених пунктів ділянки заплави. До зони регульованої рекреації (площа – 436 га ) згідно “Проекту створення...” (2009) відведені степові ділянки. До господарської зони (1688,2 га) увійшли ділянки байрачних лісів та заплава р. Оскіл. В межах НПП знаходиться два ботанічні заказники місцевого значення: “Червоний” площею 49,8 га, розташований на яружно-балкових схилах правого берега р. Оскіл в околицях с. Красне Перше; “Конопляне” площею 315,9 га – між селами Тополі та Кам’янка (Природно-заповідний фонд..., 2005; Екологічна мережа..., 2008). Ведеться робота з розширення НПП “Дворічанський” до орієнтовної площі 10 тис. га. 200 Список літератури 1. Алексеенко М.И. К характеристике растительных сообществ и дигрессивных и демутационных смен на меловых склонах в бассейне р. Сев. Донец // Мат-лы Харьк. отд. Геогр. о-ва Союза ССР. – 1967. – Вып. IV. – С. 135-142. 2. Алексеенко М.И. Эдификаторы и доминанты растительных сообществ меловых обнажений в бассейне р. Сев. Донец // Биологическая наука в университетах и педагогических институтах Украины за 50 лет: Мат-лы респ. межвуз. конф. – Харьков: Изд-во Харьк. ун-та, 1968. – С. 84-85. 3. Алексеенко М.И. Основные фитоценотипы на мелах в бассейне р. Сев. Донец // Мат-лы Харьк. отд. Геогр. о-ва Украины. – 1970. – Вып. VII. – С. 105-112. 4. Алексеенко М.И. Растительность Харьковской области // Мат-лы Харьк. отдела Геогр. о-ва Украины. – Вып. VIII. Харьковская область: Природа и хозяйство. – Харьков: Изд-во Харьк. ун-та, 1971. – С. 80-94. 5. Атемасова Т.А., Токарський В.А. До характеристики природних умов проектованого національного природного парку “Дворічанський” // Научные исследования на территориях природно-заповедного фонда Харьковской области. Сб. науч. ст. – Харьков, 2003. – С. 3-11. 6. Банік М.В., Тверетинова В.В., Волкова Р.Є., Атемасова Т.А., Атемасов А.А., Брезгунова О.О., Влащенко А.С., Гончаров Г.Л., Коноваленко С.В., Скоробогатов В.М., Скоробогатов Є.В., Целіщев О.Г. Нові місцезнаходження Daphne sophia Kalen. (Thymeleaceae) в Україні // Укр. ботан. журн. – 2007. – 64, № 4. – С. 565-569. 7. Горбулин О.С., Громакова А.Б., Швед М.Д. О новых Rhodophyta из водоемов Харьковской области // Актуальные проблемы современной альгологии: Тез. докл. ІІІ Междунар. конф. – Харьков: ХНУ, 2005. – С. 38-39. 8. Горелова Е.И. К флоре редких сосудистых растений меловых обнажений планируемого национального природного парка “Двуречанский” // Охрана редких видов растений: проблемы и перспективы. Мат-лы Междунар. науч. конф., посвящ. 200-летию Бот. сада Харьк. нац. ун-та им. В.Н. Каразина. – Харьков, 2004. – С. 40-41. 9. Горелова Л.Н. Состояние и перспективы охраны видов растений среднего течения р. Северский Донец, включенных в “Красную книгу СССР” и “Червону книгу УРСР” // Флора и растительность Украины: Сб. науч. тр. – К.: Наук. думка, 1986. – С. 19-22. 10. Горелова Л.Н. Флора и растительность в районе среднего течения реки Северский Донец // Вестник Харьк. ун-та. – 1987. – № 308. Флора и растительность среднего течения р. Северский Донец и вопросы ее охраны. – С. 8-16. 11. Горелова Л.Н. Охрана растительного покрова бассейна Северского Донца в пределах Харьковской области // Вестник Харьк. унта. – 1989. – № 330. – С. 23-26. 201 12. Горелова Л.Н., Алехин А.А. Редкие растения Харьковщины. – Харьков, 1999. – 52 с. 13. Горелова Л.Н., Алехин А.А. Растительный покров Харьковщины: Очерк растительности, вопросы охраны, аннотированный список сосудистых растений. – Харьков: Изд. центр Харьк. нац. ун-та им. В.Н. Каразина, 2002. – 231 с. 14. Горелова Л.Н., Горелова Е.И. Растительный покров меловых обнажений планируемого национального парка “Двуречанский” // Научные исследования на территориях природно-заповедного фонда Харьковской области. Сб. науч. ст. – Харьков, 2003. – С. 23-28. 15. Горелова Л.Н., Догадина Т.В., Кривицкий И.А. Зачарованная долина: Путешествие по Северскому Донцу. – Харьков: Прапор, 1990. – 118 с. 16. Горелова Л.Н., Друлёва И.В. Редкие и исчезающие растения бассейна р. Северский Донец в его среднем течении // Вестник Харьк. ун-та. – 1987. – № 308. Флора и растительность среднего течения р. Северский Донец и вопросы ее охраны. – С. 17-19. 17. Горелова Л.Н., Тверетинова В.В. Состояние охраны редких растений Харьковской области // Вестник Харьк. ун-та. – 1992. – № 364. – С. 30-32. 18. Горєлова Л.М., Альохін О.О., Саідахмедова Н.Б. До проекту третього видання Червоної книги України (Список рідкісних судинних рослин Харківщини) // Биол. вестник. – 2006. – Т. 10, № 2. – С. 28-35. 19. Гринь Ф.О. До питання про динаміку рослинності крейдяних відслонень // Геоботан. збірник. – К., 1938. – № 2. – C. 89-110. 20. Громакова А.Б. Новые местонахождения редких видов лишайников в Харьковской области // Вісник ХНУ ім. В.Н. Каразіна. Серія: Біологія. – Харків. – 2006 а. – № 729, вип. 3. – С. 25-31. 21. Громакова А.Б. О характере распределения лишайников на меловых обнажениях // Мат-ли ХІІ з’їзду Укр. бот. т-ва (Одеса, 1518 травня 2006 р.). – Одеса, 2006 б. – С. 206. 22. Громакова А.Б. Эпигейные лишайники степних ценозов Харьковской области // Мат-ли XIII з’їзду Укр. бот. т-ва (Львів, 1923 вересня 2011 р.). – Львів, 2011. – С. 273. 23. Громакова А.Б., Косенко Н.А. О лишайниках меловых обнажений долины реки Оскол (Украина) // Актуальные проблемы сохранения устойчивости живых систем. Мат-лы VIII Междунар. науч. экол. конф. (г. Белгород, 27-29 сентября 2004 г., Россия) – Белгород: изд-во БелГУ, 2004. – С. 51-53. 24. Догадина Т.В., Громакова А.Б., Горбулин О.С. Новая находка представителя Rhodophyta из р. Северский Донец (Украина) // Альгология. – 2009. – 19, № 3. – С. 313-315. 25. Догадина Т.В., Селезнева Н.В. Водоросли р. Оскол и ее пойменных водоемов // Биол. вестник. – 1999. – Т.3. – № 1-2. – С. 80-83. 202 26. Екологічна мережа Харківської області / Клімов О.В., Філатова О.В., Надточій Г.С. та ін. – Харків: Райдер, 2008. – 167 с. 27. Ермоленко Е.Д., Горелова Л.Н., Кушнарева Ю.И. К флоре и растительности меловых обнажений рек Волчьей и Оскол в Харьковской области // Вестник Харьк. ун-та. – 1981. – № 211. – С. 6-11. 28. Ильченко Н.И. Материалы к альгофлоре пойменных озер реки Оскол // Тр. НИИ биологии и биол. ф-та. – Харьков: изд-во ХГУ, 1963. – Т. 37. – С. 65-71. 29. Козо-Полянский Б.М. В стране живых ископаемых. Очерк из истории горных боров на степной равнине Центрально-черноземной области. – М.: Гос. уч.-пед. изд-во, 1931. – 184 с. 30. Котов М.И. Ботанико-географический очерк растительности меловых обнажений по р. Осколу и его притокам // Журн. Русск. бот. ова. – 1927 а. – Т. 12, № 3. – С. 249-266. 31. Котов М.И. Список новых, редких и более интересных растений, собранных нами или наблюдавшихся по р. Осколу в Воронежской губ. (Бирючинский и Валуйски уу.) и в Харьковской губ. (Купянский у.) // Бюлл. Воронеж. о-ва естествоиспыт. Воронеж. ун-та. – 1927 б. – Т.2, вып.1. – С. 28-45. 32. Котов М.И. Ботанические экскурсии в Купянский округ Харьковской губ. и в Артемовский округ Донецкой губ. // Журн. Русск. бот. о-ва. – 1930. – Т. 14, № 2. – С. 175-179. 33. Котов М.И. Материалы к растительности долины р. Оскола между гг. Купянском и Валуйками // Журн. Русск. бот. о-ва. – 1931. – Т. 16, № 5-6. – С. 446-455. 34. Котов М.І. Флора і рослинність крейдяних відслонень в Донецькому Басейні та використання їх в сільському господарстві // Журн. Ін-ту ботаніки АН УРСР. – 1939. № 21-22 (29-30). – С. 221-241. 35. Краснов А.Н. Рельеф, растительность и почвы Харьковской губернии // Докл. Харьк. о-ва сельского хоз-ва. – Харьков: тип. Зильберберга, 1893. – 140 с. 36. Кривохижа М.В., Морозова І.І., Саідахмедова Н.Б., Прилуцький О.В. Деякі екологічні особливості окремих представників крейдяної флори НПП “Дворічанський” та його околиць // Біологія: від молекули до біосфери: Мат-ли VI Міжнар. конф. молод. наук. (22-25 листопада 2011 р., м. Харків, Україна) – Харків: ФОП Шаповалова Т.М., 2011. – С. 417-419. 37. Лавренко Е.М. О “залужении” крутых смытых склонов (злаки – эндемы меловых и известняковых обнажений юга Европейской части СССР как возможные закрепители смытых склонов) // Изв. Всесоюз. Геогр. о-ва. – 1949. – 81., вып. 2. – С. 177-182. 38. Люби свою землю. Книга о редких и исчезающих растениях и животных Харьковской области: Научно-популярный очерк / И.А. Кривицкий, В.Н. Грамма, И.В. Друлёва, Л.Н. Горелова, А.М. Рудик. – Харьков: Прапор, 1986. – 198 с. 203 39. Матвиенко А.М. Альгофлора реки Оскол // Тр. НИИ биологии и биол. ф-та. – Харьков: изд-во ХГУ, 1963. – Т. 37. – С. 45-64. 40. Окснер А.М. Флора лишайників України. – К.: Наукова думка, 2010. – Т. 2, вип. 3. – 663 с. 41. Природно-заповідний фонд Харківської області: Довідник / Клімов О.В., Вовк О.Г., Філатова О.В. та ін. – Харків: Райдер, 2005. – 304 с. 42. Проект створення НПП “Дворічанський” / В.А. Токарський, Л.М. Горєлова, Т.А. Атемасова, О.І. Сінна. – Харків, 2009. – 86 с. (Рукопис). 43. Прокудин Ю.Н., Тверетинова В.В., Горелова Л.Н., Ермоленко Е.Д., Друлёва И.В., Комир З.В. Редкие и исчезающие растения Харьковской области, требующие охраны // Вестник Харьк. ун-та. – 1979. – № 189.– С. 26-33. 44. Прокудин Ю.Н., Матвиенко А.М. Краткие итоги комплексного изучения флоры и растительности среднего течения р. Сев. Донец в связи с задачами их охраны // Вестник Харьк. ун-та. – 1987. – № 308. – С. 3-8. 45. Рідний край: Навчальний посібник з народознавства / За заг. ред. І.Ф. Прокопенка. – Харків: Основа, 1993. – 582 с. 46. Сальницкая М.А. К изучению высшей водной флоры рек Северский Донец и Оскол // Біологія: від молекули до біосфери: Мат-ли VI Міжнар. конф. молод. наук. (22-25 листопада 2011 р., м. Харків, Україна) – Харків: ФОП Шаповалова Т.М., 2011. – С. 435-437. 47. Сохраним навечно: Дикорастущие виды растений Донского бассейна, требующие охраны / Т.И. Абрамова, Г.М. Зозулин, Ф.Ф. Обидина Г.Д. Гашков, Г.А. Садименко, Г.И. Стенкин, В.Б. Редяева, Л.Н. Горелова и др. – Ростов-на-Дону: Ростовск. кн. изд-во, 1981. – 96 с. 48. Талиев В.И. К вопросу о реликтовой растительности ледникового периода // Тр. О-ва испыт. природы при Имп. Харьк. ун-те. – 1897. – Т. 31. – С. 127-241. 49. Талиев В.И. Растительность меловых обнажений Южной России. Ч. I. // Тр. О-ва испыт. природы при Имп. Харьк. ун-те. – 1904. – Т. 39, вып. 1. – С. 81-238. 50. Талиев В.И. Введение в ботаническое исследование Харьковской губернии. – Харьков: Изд-во Харьк. губ. земства, 1913. – 136 с. 51. Талиев В.И. Очерк растительности / Харьковская губерния // Природа и население Слободской Украины. – 1918. – С. 51-154. 52. Тверетинова В.В., Горелова Л.Н., Таран А.А. Требующие охраны редкие и исчезающие растения долины Северского Донца и некоторых его притоков // Проблемы охраны природы и рекреационной географии УССР: Тез. докл. респ. научн. конф. – Харьков, 1979. – Вып. 5. Охрана природы Харьковской области. – С. 53-54. 53. Ткаченко В.С., Парахонська Н.О., Горєлова Л.М. Ботанічний заказник для охорони природної рослинності Поосколля // Укр. ботан. журн. – 1986. – 43, № 6. – С. 59-63. 204 54. Токарський В.А., Атемасова Т.А., Горєлова Л.М. Охорона рідкісних та зникаючих видів тварин та рослин на заповідних територіях у Харківській області. – Харків, 2002. – С. 35-45. 55. Токарский В.А., Атемасова Т.А., Горелова Л.Н. Проектируемый национальный природный парк “Двуречанский” и другие охраняемые природные территории Харьковской области. – Харьков, 2004. – С. 60-70. 56. Шкорбатов Л.А. Результаты гидробиологических и гидрохимических обследований р. Оскол в связи с сооружением Краснооскольского водохранилища // Тр. VI совещания по проблемам биологии внутренних водоемов СССР. – ЗИН АН СССР, 1959. – С. 453-458. 57. Shirjaev G., Lavrenko E. Conspectus criticus florae provinciae Charkoviensis. (Рукопис) Pars 1 (1926) – 2 (1927). Pars 1. Pteridophyta et Monocotyledones. – 1926. – 65 p. – Pars 2. Juglandaceae-Cruciferae. – 1927. – 38 p. (Рукопис). 205 НПП Дермансько-Острозький Дермансько-Острозький НПП знаходиться в південній частині Рівненської області, в Здолбунівському і Острозькому районах. Загальна площа парку 5448,3 га, у тому числі 1647,6 га передається йому у постійне користування. Парк був створений Указом Президента України від 11 грудня 2009 р., підпорядкований Мінприроди. З 2002 р. у Здолбунівському районі існував ДерманськоМостівський регіональний ландшафтний парк площею 19837 га, частина його увійшла до національного природного парку, крім того, були додані нові території в Острозькому районі. За фізико-географічним районуванням України (Екологічна енциклопедія, 2006) територія належить до трьох областей. Північносхідна частина – до Волинської височини (бл. 15%), центральна – до Малого Полісся (бл. 50% території), південна – до Середньоподільської височинної області (Кременецькі гори). Всі три області належать до широколистянолісової зони. Таке розташування території зумовлює різноманіття екотопів та багатство рослинного світу. За геоботанічним районуванням (Національний атлас, 2008) територія належить до трьох округів: Люблінсько-Волинський округ грабово-дубових, дубових лісів і остепнених лук; Малополіський округ грабово-дубових, соснових лісів, заплавних лук та евтрофних боліт; Опільсько-Кременецький округ букових, грабово-дубових лісів, справжніх та остепнених лук та лучних степів. Територія парку значною мірою знаходиться в долині р. Збитнянки (Збитинки), яка є колишньою долиною стоку льодовикових вод (Острозька прохідна долина). Її днище вкрите потужними піщаними відкладами. В межах прохідної долини на території парку наявні ерозійні останці розмитого північного краю Подільської височини – це куполоподібні пагорби, які піднімаються над днищем на 50-80 м. Останцеві горби побудовані з крейди, перекритої згори неогеновими вапнякуватими пісками. Серед заболоченої долини, вкритої сосновими лісами, останці чітко виділяються переважанням листяних лісів. Малополіська частина парку відзначається значною заболоченістю. Переважна кількість боліт за еколого-генетичним типом евтрофні. Значну площу серед грунтотвірних порід у парку займають лесовидні відклади, переважно в північно-східній частині парку, в межах Волинської височини. Середня температура найтеплішого місяця липня +18°, середня температура найхолоднішого місяця січня –5°. Середня річна кількість опадів 600-650 мм. Історія ботанічного вивчення території парку починається в 1950-их роках, коли А.І. Барбарич в околицях Дермані збирав рідкісні 206 види рослин, серед них осоку Девелла (Carex davalliana), меч-траву болотну (Cladium mariscus), сашник іржавий (Schoenus ferrugineus). Особливо слід відзначити статтю А.І. Барбарича “Фрагменти рослинності боліт Лісостепу і Малого Полісся” (1966), яка була першою українською публікацією про вищеназвані рідкісні види на Рівненщині. Флора та рослинність боліт регіону охарактеризована в роботах Є.М. Брадіс і узагальнена в монографії “Болота Української РСР” (1969). Саме на матеріалах з півдня Рівненської області в цій монографії подана рослинність карбонатних боліт. У 1980-1990-их проводилось, переважно київськими та рівненськими ботаніками, вивчення флори та рослинності регіону. Серед матеріалів, які висвітлюють рослинний світ цієї території, слід назвати першу публікацію про природоохоронні об’єкти Рівненщини – книгу Т.Л. Андрієнко, Г.М. Антонової, А.А. Єршова “Край лісів та імлистих боліт” (1988), статті Т.Л. Андрієнко та С.Ю. Поповича (1986), В.І. Мельника та ін. (1999). Деякі дані про цей регіон знаходимо також в монографіях Б.В. Заверухи (1985), Я.П. Дідуха та П.Г. Плюти (1994). У 1996-2000 рр. вивчення флори і рослинності південної частини Рівненщини проводилось у зв’язку із створенням регіонального ландшафтного парку “Дермансько-Мостівський” та створенням в перспективі національного природного парку. Ця робота проводилися сумісно київськими ботаніками (Т.Л. Андрієнко, О.І. Прядко) та рівненськими фахівцями (Ю.М. Грищенком та його учнями). Важливим результатом цієї роботи було видання книги “Дермансько-Мостівський регіональний ландшафтний парк: проблеми становлення” (2001). В ній вперше були узагальнені матеріали, які стосувалися насамперед території регіонального ландшафтного парку, створеного у 2002 р. У рослинному покриві Дермансько-Острозького НПП переважає лісова рослинність. Із інших типів рослинності наявні болота, заболочені і торф’янисті луки, які сформувались на місці осушених боліт. Болота трапляються переважно на території Малого Полісся і прилеглій до неї. Вони розміщені в долинах невеликих алювіально недіяльних річок. Болота торфові, майже виключно евтрофні. Лісова рослинність представлена листяними, мішаними та хвойними лісами. За площею переважають широколистяні – з домінуванням дуба звичайного (Quercus robur), дуба скельного (Quercus petraea), грабоводубові з тими ж видами, похідні від попередніх грабові та березовограбові ліси. Досить поширені соснові та дубово-соснові ліси. Найбільшу наукову цінність мають старі грабово-дубові ліси, що вкривають горби-останці. Такі ділянки були виявлені в урочищах Мостівському, Гурби, Турова могила. Старі дерева дуба звичайного 207 (Quercus robur) мають здебільшого вік 90-100 років, на окремих ділянках до 130 років. В деревостані є домішка дуба скельного (Quercus petraea), явора (Acer pseudoplatanus), клена гостролистого (Acer platanoides). Граб (Carpinus betulus) утворює другий ярус. Підлісок і трав’яний ярус у зв’язку із затіненістю розріджені. Найбільшу участь у травостої беруть зеленчук (Lamium galeobdolon), зірочник ланцетовидний (Stellaria holostea), біля підніжжя горбів – яглиця (Aegopodium podagraria). Ліси з переважанням дуба скельного (Quercus petraea) займають верхні частини куполоподібних підвищень. Вони формуються на дерново-підзолистих грунтах, що підстелюються оолітовими вапняками. Вік дерев досягає 100-120 років, в окремих місцях – 150 років. Чималу домішку в деревостані складають гібриди дуба скельного з дубом звичайним. Є домішка інших листяних порід. Дуб скельний формує перший ярус. Другий ярус сформований грабом (Carpinus betulus). Іноді це старі граби, частіше молоді, віком 30-40 років. Дуб скельний в таких місцях майже не відновлюється. Але в світлих соснових та дубово-соснових лісах, що розміщуються по краях горбів та між ними, багато молодих екземплярів дуба скельного. Тут він формує мішані насадження із сосною, під негустим ярусом якої добре відновлюється. Переважають в лісах з дуба скельного рідкотравні угруповання, де покриття травостою здебільшого складає 5-15%. Найбільшу участь в будові травостою беруть зеленчук (Lamim galeobdolon), квасениця звичайна (Oxalis acetosella), веснівка дволиста (Majanthemum bifolium), печіночниця благородна (Hepatica nobilis). В цілому, це флористично багаті ліси, в їх складі виявлена низка рідкісних видів флори, які будуть охарактеризовані нижче. На вирівняних територіях парку переважають дубово-соснові та соснові ліси, які звичайно утворюють комплекс. Найбільшу площу займають чорницеві та чорницево-зеленомохові ліси, а в комплексі з ними орлякові. Вони досить близькі за характером до аналогічних лісів Українського Полісся. Звичайними є такі бореальні види, як ожика волосиста (Luzula pilosa), одинарник європейський (Trientalis europaea), золотарник звичайний (Solidago virgaurea). Наявні і рідкісні бореальні види – насамперед, плаун колючий (Lycopodium annotinum) та баранець звичайний (Huperzia selago). Зрідка трапляються фрагменти соснових лісів лишайникових та зеленомохових. Загалом, лісова рослинність парку є дуже різноманітною при переважанні дубових та грабово-дубових лісів. Болота в парку заплавні, вони знаходяться переважано по р. Збитнянці, а також в долинах її приток. В рослинному покриві боліт переважають звичайні для лісової зони евтрофні (низинні) болота, 208 здебільшого трав’яні. Тут представлені угруповання осок омської (Carex omskiana), рідше зближеної (C. appropinquata) та пухирчастої (C. vesicaria). Досить поширені болота з переважанням очерету (Phragmites australis). Рідше трапляються болота з домінуванням лепешняку великого (Phalaroides arundinacea). На болотах парку відмічені такі бореальні види, як росичка круглолиста (Drosera rotundifolia), росичка англійська (Drosera longifolia), теліптерис болотяний (Thelypteris palustris), грушанка круглолиста (Pyrola rotundifolia). Вказується для цього регіону і зростання берези низької (Betula humilis). Найдетальніше болотна рослинність вивчена на території Бущанського заказника, який являє собою комплекс лісової та болотної рослинності. Система піщаних гряд на терасі р. Збитнянки, вкритих сосновим лісом, поділяє болото на окремі ділянки. Серед евтрофних угруповань, розташованих в рельєфі нижче соснових лісів, найбільш поширені лісові вільхові (Alnus glutinosa) болота з домінуванням осоки зближеної (Carex appropinquata), осоки гостровидної (Carex acutiformis), гадючника в’язолистого (Filipendula ulmaria). Значну участь в ньому відіграють жовтець повзучий (Ranunculus repens), смовдь болотна (Peucedanum palustre), чистець болотний (Stachys palustris). Із рідкісних видів тут ростуть язичник сибірський (Ligularia sibirica), сверція багаторічна (Swertia perennis), валеріана цілолиста (Valeriana simplicifolia). Трапляються чагарникові болота з переважанням верби попелястої (Salix cinerea). Дуже поширені в заказнику трав’яно-мохові (осоково-гіпнові) болота. Тут переважають осоки здута (Carex rostrata), пухнатоплода (C. lasiocarpa), жовта (C. flava) в супроводі інших видів осок та болотного різнотрав’я. Серед них низка малопоширених видів – осока дводомна (Carex dioica), осока піхвова (C. vaginata), осока багнова (C. limosa). В моховому покриві переважають Aulacomium palustre, Drepanocladus aduncus, D. vernicosus, Calliergonella cuspidata. Серед болотних угруповань Бущанського заказника є ділянки зі сфагновим покривом. Це переважно березово-осоковосфагнові ділянки з переважанням в травостої осоки пухнатоплодої (Carex lasiocarpa). В моховому покриві переважають Sphagnum fallax, S. squarrosum, S. warnstorfii. Серед трав’яних болотних угруповань слід відмітити ценози осоки омської (Carex omskiana) з добре виявленими купинами заввишки до 120 см, тут був знайдений рідкісний вид – їжача голівка маленька (Sparganium minimum). Характерною особливістю Бущанського заказника є наявність рідкісних для України карбонатних боліт з домінуванням меч-трави болотної (Cladium mariscus), сашника іржавого (Schoenus ferrugineus), осоки Девелла (Carex davalliana) та осоки Хоста (C. hostiana). 209 Співдомінантами сашника на окремих ділянках є осока жовта (Carex flava) та молінія голуба (Molinia coerulea). В цих угрупованнях зростає декілька видів болотних орхідей – коручка болотна (Epipactis palustris), пальчатокорінник м’ясочервоний (Dactylorhiza incarnata), пальчатокорінник Фукса (D. fuchsii), а також товстянка звичайна (Pinguicula vulgaris), сверція багаторічна (Swertia perennis), язичник сибірський (буковинський) (Ligularia sibirica), незабудка литовська (Myosotis lithuanica), білозір болотний (Parnassia palustris) та деякі інші. Значний науковий інтерес являє зростання тут валеріани цілолистої (Valeriana simplicifolia) – центральноєвропейського, переважно гірського виду, який знаходиться тут біля східної межі ареалу. На території парку наявна також водна і прибережно-водна рослинність. Серед водної рослинності слід назвати угруповання глечиків жовтих (Nuphar luteum), латаття білого (Nymphaea alba), гірчака земноводного (Persicaria amphibia). Досить поширеними є угруповання ряски триборозенчатої (Lemna trisulca) та спіродели багатокореневої (Spirodela polyrrhiza). Із угруповань прибережно-водної рослинності, що трапляються практично по всій території, найпоширенішими є угруповання очерету (Phragmites australis), який, як відмічалось, часто утворює спільні угруповання із сашником іржавим (Schoenus ferrugineus) та іншими видами. Спорадично трапляються ценози лепешняку великого (Glyceria maxima), рогозів широколистого (Typha latifolia) та вузьколистого (T. angustifolia). Значний науковий інтерес мають на цій території виходи каменю – вапнякуватих пісковиків. Вони відмічені на ділянках Зіньків камінь, на схилах біля с. Мости. На них росте чимало петрофітних рослин, насамперед, скельних папоротей – багатоніжка звичайна (Polypodium vulgare), аспленій волосовидний (Asplenium trichomanes). Тут знайдена смородина блискуча (Ribes lucidum), вид, що в Україні трапляється здебільшого в Карпатах. На виходах каменів також трапляються плющ звичайний (Hedera helix), жимолость пухнаста (Lonicera xylosteum). Місцями на схилах є смуги остепнених лук з багатою флорою. Переважають осока рання (Carex praecox) та тонконіг вузьколистий (Poa angustifolia), наявні інші лучно-степові види – шавлія лучна (Salvia pratensis), суниці зелені (Fragaria viridis), віхалка розлога (Anthericum ramosum) тощо. Найцікавішим видом в цій смузі є осока повисла (Carex flacca) – рідкісний західний лучний вид. Таким чином, для території парку характерні висока ценотична різноманітність, добра збереженість і значна наукова цінність угруповань. 210 На території парку виявлено 7 рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України (2009): угруповання звичайнодубових лісів (Querceta roboris) з домінуванням у травостої цибулі ведмежої (Allium ursinum); угруповання ацидофільних скельнодубових лісів (Querceta petraeae); угруповання звичайнососново-скельнодубових лісів (Pineto (sylvestris) – Querceta (petraeae)); угруповання скельнодубово-звичайнососнових лісів (Querceto (petraeae) – Pinetum (sylvestris)); угруповання формації іржавосашниково-гіпнової (Schoeneto (ferruginei) – Hypneta). Асоціації: іржавосашниково-гіпнова, молінієвоіржавосашниково-гіпнова, очеретово- іржавосашниково-гіпнова; угруповання формації меч-трави болотної (Cladieta marisci); асоціації: болотномечтравова чиста, іржавосашниково-болотномечтравова; угруповання формації осоки Девелла (Cariceta davallianae). Флора парку в цілому відзначається багатством і різноманітністю. Основною особливістю флори є те, що як у складі лісової, так і болотної рослинності поруч із центральноєвропейськими та амфіатлантичними видами наявна низка бореальних видів, які перебувають тут у локалітетах на південь від межі їх суцільного ареалу. Вони розглядаються як льодовикові (гляціальні) релікти. Як і в цілому в регіонах Малого Полісся та Волинського лесового плато, ендемічних (вузькоареальних) видів на території парку немає. Проте, виявлено чимало видів, які перебувають на межі ареалу, переважно на східній та південній. Даних про несудинні рослини нині майже немає, є окремі відомості про види мохів на болотах. На території парку виявлений один вид з Червоного списку МСОП і Європейського Червоного списку – глід український (Crataeges ucrainica Pojark.), чотири види з Додатку І Бернської конвенції – сон широколистий (Pulsatilla patens (L.) Mill.), ломикамінь болотний (Saxifraga hirculus L.), жировик Лезеля (Liparis loeselii (L.) Rich), язичник сибірський (Ligularia sibirica Cass.). До Червоної книги занесені: • астрагал піщаний (Astragalus arenarius L.); • баранець звичайний (Huperzia selago (L.) Bernh. ex Schrank et Mart.); • береза низька (Betula humilis Schrank); • булатка великоквіткова (Cephalanthera damasonium (Mill.) Druce); • булатка довголиста (Cephalanthera longifolia (L.) Fritsch); 211 • булатка червона (Cephalanthera rubra (L.) Rich.); • верба Старке (Salix starkeana Willd.); • верба чорнична (Salix myrtilloides L.); • вовчі ягоди пахучі (Daphne cneorum L.); • гніздівка звичайна (Neottia nidus-avis (L.) Rich.; • діфазіаструм Зейлера (Diphasiastrum zeileri (Rouy) Holub); • жировик Лезеля (Liparis loeselii (L.) Rich.) • зозулині сльози яйцевидні (Listera ovata (L.) R.Br.); • косарики черепитчасті (Gladiolus imbricatus L.); • коручка болотна (Epipactis palustris (L.) Crantz); • коручка чемерниковидна (Epipactis helleborine (L.) Crantz); • коручка темночервона (Epipactis atrorubens (Hoffm. ex Bernh.) Besser); • лілія лісова (Lilium martagon L.); • ломикамінь болотний (Saxifraga hirculus L.); • лунарія оживаюча (Lunaria rediviva L.); • любка дволиста (Platanthera bifolia Rich.); • любка зеленоквіткова (Platanthera chlorantha (Cust.) Rchb.); • меч-трава болотна (Cladium mariscus (L.) Pohl; • осока Буксбаума (Carex buxbaumii Wahlenb.); • осока Девелла (Carex davalliana Smith); • пальчатокорінник м’ясочервоний (Dactylorhiza incarnata (L.) Soό); • пальчатокорінник травневий (Dactylorhiza majalis (Rchb.) P.F.Hunt et Summerhayes); • пальчатокорінник Фукса (Dactylorhiza fuchsii (Druce) Soό); • плаун річний (Lycopodium annotinum L.); • росичка англійська (Drosera longifolia L.); • сашник іржавий (Schoenus ferrugineus L.); • сон широколистий (Pulsatilla patens (L.) Mill.); • сверція багаторічна (Swertia perennis L.); • товстянка звичайна (Pinguicula vulgaris L.); • цибуля ведмежа (Allium ursinum L.); • язичник сибірський (Ligularia sibirica Cass.). На території парку, на Бущанському болоті, виявлений один вид мохів із Червоної книги України – скорпідій скорпіоноподібний (Scorpidium scorpiodes (Hedw.) Limpr.). Із інших малопоширених у регіоні видів на території ДерманськоОстрозького НПП виявлені аконіт шерстистовустий (Aconitum 212 lasiostomum Rchb.), аспленій волосовидний (Asplenium trichomanes L.), аспленій муровий (Asplenium ruta-muraria L.), багаторядник Брауна (Polystichum braunii (Spenn) Fée); багаторядник шипуватий (Polystichum aculeatum (L.) Roth), валеріана цілолиста (Valeriana simplicifolia (Rchb.) Kabath), вишня степова (Cerasus fruticosa Pall.), голокучник дубовий (Gymnocarpium dryopteris (L.) Newm.), голокучник Робертів (Gymnocarpium robertianum (Hoffm.) Newm.), дзвоники оленячі (Campanula cervicaria L.), їжача голівка маленька (Sparganium minimum Wallr.), кадило сарматське (Melittis sarmatica Klokov), китятки гіркуваті (Polygala amarella Crantz), клопогін європейський (Cimicifuga europaea Schipcz.), купальниця європейська (Trollius europaeus L.), льон жовтий (Linum flavum L.), осока дводомна (Carex dioica L.), осока піхвова (Carex vaginata Tausch), осока повисла (Carex flacca Schreb.), осока Хоста (Carex hostiana DC), орлики звичайні (Aquilegia vulgaris L.), первоцвіт високий (Primula elatior (L.) Hill), півники угорські (Iris hungarica Waldst. et Kit.). На території Дермансько-Острозького НПП існують природнозаповідні території інших категорій. Велика частина НПП входить до раніше створеного Дермансько-Острозького РЛП. На території Дермансько-Острозького НПП знаходиться ботанічний заказник загальнодержавного значення “Бущанський” площею 385 га, а також декілька заказників місцевого значення та заповідних урочищ. Станом на серпень 2012 р. функціональне зонування розроблене, але не затверджене. Пропонується віднести до заповідної зони 1210 га (22% території), зони регульованої рекреації – 1293 га (24%), зони стаціонарної рекреації – 110 га (2%), господарської зони – 2835 га (52 %). До заповідної зони планується включити заповідні урочища (“Мостівське”, “Зіньків камінь”, “Турова Могила”, “Пекло”, “Будки”, “Гурби”), ботанічні заказники (“Бущанський”, “Урочище Бір”, “Заплава річки Збитинка”, “Болото Кругляк”), гідрологічний заказник “Збитинський”, ландшафтний заказник “Південно-Мостівський”; до зони регульованої рекреації – орнітологічний заказник “Збитинський”, лісовий заказник “Ольхава”, ландшафтний заказник “Північно-Мостівський”, геологічний заказник “Мізоцький кряж”, гідрологічну пам’ятку природи “Джерело Ринва”; зона стаціонарної рекреації планується на березі Новомалинського ставу; до господарської зони пропонується віднести територію, що увійшла до складу парку без вилучення та на якій до створення парку не було об’єктів ПЗФ. 213 Список літератури 1. Андрієнко Т.Л., Антонова Г.М., Єршов А.А. Край лісів та імлистих боліт. Розповідь про природоохоронні об’єкти Рівненської області. – Львів: Каменяр, 1988. – 96 с. 2. Андриенко Т.Л., Попович С.Ю. Современное состояние и охрана редких сообществ Cladium mariscus и Schoenus ferrugineus на Украине // Ботан. журн. – 1986. – 71, № 4. – С. 557-561. 3. Андрієнко Т.Л., Прядко О.І. Рослинний світ проектованого Дермансько-Мостівського регіонального ландшафтного парку // Дермансько-Мостівський регіональний ландшафтний парк: проблеми становлення. – Київ: Карбон, 2001. – С. 74-81. 4. Барбарич А.І. Фрагменти рослинності боліт перехідного типу на межі Волинського Лісостепу та Малого Полісся УРСР // Укр. ботан. журн. – 1966. – 23, № 1. – С. 104-106. 5. Брадіс Є.М. Рослинний покрив боліт УРСР // Болота УРСР. – Київ: Наук. думка, 1969. – С. 34-133. 6. Дермансько-Мостівський регіональний ландшафтний парк: проблеми становлення. – Київ: Карбон, 2001. – 136 с. 7. Дідух Я.П., Плюта П.Г. Фітоіндикація екологічних факторів. – Київ, 1994. – 280 с. 8. Мельник В.І., Савчук Р.І., Баточенко В.М. Фітосозологічна оцінка унікального ландшафтного екотону на межі Волино-Поділля і Малого Полісся та шляхи поліпшення його охорони // Заповідна справа в Україні на межі тисячоліть (сучасний стан, проблеми і стратегія розвитку). – Київ, 1999. – С. 140-145. 214 НПП Деснянсько-Старогутський Історія заповідання на сучасній території національного природного парку “Деснянсько-Старогутський” (далі НППДС) бере початок з 1970 р., коли була оголошена пам’ятка природи місцевого значення “Ділянка лісу” в кв. 94 Старогутського лісництва на площі 39,7 га. Вона увійшла до території створеного у 1987 р. заказника загальнодержавного значення “Старогутський” (693 га). У 1990 р. його розширюють до 3192 га. Заказник займав прилеглу до села територію Старогутського лісового масиву. У 1994 р. землі Старогутського лісництва зарезервовано з метою створення тут заповідника “Старогутський” на площі 7300 га, передбаченого у проектах перспективної мережі заповідних територій (Перспективная …, 1987). Однак необхідність заповідання природних комплексів у заплаві р. Десни створила потребу проголошення саме національного природного парку з новою назвою “Деснянсько-Старогутський”. Його і було створено Указом Президента України 23 лютого 1999 р. на площі 16215,1 га. НПП підпорядковано Мінприроди. Територія НППДС знаходиться на сході Поліського краю і за фізико-географічним районуванням (Екологічна енциклопедія, 2006) належить до Новгород-Сіверського Полісся. НППДС репрезентує основні типи ландшафтів: алювіально-зандрові рівнини, терасові піщані рівнини, заплави. НППДС розташований на самому сході Українського Полісся, і клімат тут більш континентальний, що виражається в меншій кількості опадів, у більш суворій зимі, збільшенні вірогідності пізньовесняних заморозків. По території протікає велика річка Десна та її ліві притоки Свига і Знобівка. До системи останньої належать також Чернь та Улиця (праві притоки). Рельєф території НППДС типовий для Полісся. Це низовина з рівнинною, іноді слабохвилястою, поверхнею, що має загальний ухил на захід – до р. Десни. Абсолютні висоти складають від 124 м у заплаві р. Десна в районі с. Очкине до 163 м на північ від с. Стара Гута. За особливостями ландшафтів, рослинності, використання та режимів охорони на території парку чітко простежуються дві ділянки: західна Придеснянська та східна Старогутська. Придеснянська ділянка витягнута з півночі на південь вздовж лівого берега р. Десни. Вона складається з восьми окремих територій складної форми. Старогутська ділянка – це дещо витягнутий із заходу на схід суцільний масив, зайнятий переважно лісами. На морено-зандровій рівнині та на надзаплавних терасах річок грунтовий покрив утворюють дерновослабо- та середньопідзолисті 215 піщані та супіщані оглеєні грунти. У безстічних і слабостічних низинах формуються торфові і торфово-болотні грунти і торфовища. Болотні грунти перехідного типу формуються у замкнутих зниженнях серед вирівняних місцевостей із послабленим притоком грунтових вод, а болотні грунти низинного типу – у проточних пониженнях вздовж терас річкових долин та в улоговинах стоку. У заплаві Десни представлені різноманітні грунти від алювіально-дернових глейових у зниженнях до алювіально-дерново-зернистих суглинкових з розвинутим перегнійним горизонтом – на гривах і вирівняних дренованих ділянках. У притерасній частині представлені торфовоболотні грунти і типові низинні торфовища. Перші відомості про рослинний покрив території НПП знаходимо у праці П.С. Погребняка, опублікованій у 1928 р. і присвяченій лісорослинним умовам Лівобережного Полісся (Погребняк, 1993). У 60-х роках ХХ ст. виходить серія публікацій С.О. Мулярчука, присвячених поширенню на сучасній території НПП ялівця звичайного (Juniperus communis) і ялини європейської (Picea abies) (Мулярчук, 1962, 1966). В іншій його статті (1970) наведена характеристика соснових лісів Сумського Полісся. З використанням спорово-пилкового аналізу відкладів боліт Новгород-Сіверського Полісся Г.О. Пашкевич (1972) виділені фази розвитку рослинності регіону у голоцені. Д.В. Дубина та К.А. Семеніхіна дослідили водну рослинність і поширення рідкісних видів макрофітів у заплаві р. Десни біля с. Нововасилівка (Дубина, 1982; Дубина, Семеніхіна, 1978; Семеніхіна, 1979, 1982). Лучна рослинність заплави р. Знобівки описана у роботі Л.М. Сипайлової (1983). Особливості відновлення широколистяних порід у Старогутському лісовому масиві встановлені В.Г. Скляр (1998; 2003). На початку 90-х років ХХ ст. флористичні знахідки зроблені ботаніками Сумського педагогічного інституту ім. А.С. Макаренка, результати яких опубліковані вже після створення парку (Карпенко та ін, 2002). Цілеспрямовані флористичні дослідження на території сучасного НПП в рамках розробки проекту його створення розпочаті у 1996 р. Міжвідомчою комплексною лабораторією наукових основ заповідної справи НАН України та Мінекобезпеки України. Їх результати опубліковані у низці збірників та статей, де подано загальні риси флори і рослинності (Андрієнко, Прядко, 1998; Міждержавні…, 1998; Заповідні …, 2001), відомості про поширення рідкісних видів (Скляр Ю., 1998; Лукаш, та ін, 1998; Панченко, 1999). Після створення НППДС здійснено інвентаризацію флори його території (Панченко, 2005 б), при цьому виявлено 2 нові для флори України види судинних рослин (Данилик, Панченко, 2001; Панченко, Мосякін, 2005). 216 Створено гербарій (Панченко, 2003). Досліджено флору мохоподібних (Вірченко, Панченко, 2005), грибів (Дудка та ін., 2009). Є відомості про альгофлору (Ліліцька, Капустін, 2007; Царенко, 1986; Швед, 2003, 2008). Описано типові та рідкісні рослинні угруповання (Панченко, Онищенко, 2003 а, б; Панченко, 2001; Панченко, Лукаш, Чорноус, 2006) Досліджено репрезентативність природних комплексів НППДС щодо Новгород-Сіверського Полісся і запропоновано концепцію екологічної мережі регіону (Екологічна…, 2003). Вивчаються різні аспекти синантропізації флори (Панченко, 2005 а, б; 2009). Нині провідним напрямком ботанічних досліджень у НППДС є екологія популяцій рослин (Коваленко, 2001, 2005, 2006, 2007; Панченко, Чорноус, 2005; Панченко, Рак, 2007; Панченко, 2006, 2007). Ліси на території парку займають 52,9% площі (8583,9 га), лучні угруповання (сіножаті та пасовища) – 33,0% (5315,8 га). Заболоченість території становить 4,1% (662,7 га). Під водою (річки, ставки, канави) знаходиться 2,1% території парку (350,2 га). Рівно 2% (325,4 га) території НППДС зайнято пісками, торфорозробками, кар’єрами, лісосмугами та іншими землями. Під населеними пунктами, виробничими будівлями та шляхами зайнято 1,4% (249,7 га) земель парку. Орні землі становлять 4,5% (727,4 га) території. Переважна більшість лісів НПП знаходиться на Старогутській ділянці, де вони займають до 80% території (66% від площі лісів – соснові ліси, 9% – березово-соснові, 19% – березові, 2% – дубові, а решта – ялинові, вільхові, осикові). Болота на цій ділянці займають 7%, луки – 12%. Найбільшу площу займають ліси з переважанням в деревостані сосни звичайної (Pinus sylvestris). В трав'яно-чагарничковому ярусі найчастіше домінують чорниця (Vaccinium myrtillus), молінія голуба (Molinia caerulea) та зелені мохи (ас. Peucedano-Pinetum, ас. MolinioPinetum). Характерними для парку є соснові ліси більш континентального характеру, характерні види яких – вероніка сива (Veronica incana), герань криваво-червона (Geranium sanguineum), нечуйвітер зонтичний (Hieracium umbellatum), скорзонера низька (Scorzonera humilis) (ас. Veronico incanae-Pinetum). У трав’яному ярусі дубових (Quercus robur) лісів (ас. MercurialoQuercetum) домінує осока волосиста (Carex pilosa), а у вільшняках (Alnion glutinosae) – кропива жабрійолиста (Urtica galeopsifolia), рідше гадючник в’язолистий (Filipendula ulmaria) та очерет звичайний (Phragmites australis). Близько 10% площі займають культури сосни звичайної (Pinus sylvestris) на багатих грунтах з домінуванням у ярусі підліску ліщини звичайної (Corylus avellana) і переважанням у трав’яно-чагарничковому ярусі неморальних видів. 217 У Придеснянській ділянці парку лісова рослинність у заплаві р. Десни представлена невеличкими (рідко більше 1-2 га) перелісками. На надзаплавних терасах існує низка лісових урочищ, які, однак, не увійшли до складу НПП. Переважно по їх краях охороняються ділянки, де представлені молоді та середньовікові культури сосни звичайної з розрідженим трав’яно-чагарничковим ярусом та з домінуванням малини (Rubus idaeus), орляка звичайного (Pteridium aquilinum), костриці червоної (Festuca rubra), мітлиці велетенської (Agrostis gigantea). Лісоутворюючими породами у заплавних лісах є осика (Populus tremula), рідше дуб звичайний (Quercus robur) та ясен звичайний (Fraxinus excelsior) з участю в’язів гладкого (Ulmus laevis) та граболистого (U. minor), клена гостролистого (Acer platanoides). Домінантами трав’яного ярусу виступають ожина сиза (Rubus caesius), конвалія звичайна (Convallaria majalis), яглиця звичайна (Aegopodium podagraria). Біля підніжжя борової тераси заплави р. Десни є невеликі ділянки деревостанів вільхи чорної (Alnus glutinosa), де у трав’яному ярусі домінують безщитник жіночий (Athyrium filix-femina), кропива дводомна (Urtica dioica) та гадючник в’язолистий (Filipendula ulmaria). У Старогутській ділянці луки поширені в заплаві р. Улиця, на осушених землях та по краях боліт. За площею переважають торф’янисті луки з домінуванням щучника дернистого (Deschampsia cespitosa), осоки чорної (Carex nigra) та медової трави шерстистої (Holcus lanatus). Значні площі займають справжні луки, на яких домінують костриця червона (Festuca rubra), тонконіг лучний (Poa pratensis), а також пустищні угруповання, утворені мітлицею тонкою (Agrostis capillaris) і біловусом стиснутим (Nardus stricta). У Придеснянській ділянці НППДС основу рослинного покриву складають луки. В заплаві р. Десни луки використовуються як сіножаті і (рідше) пасовища. За площею переважають угруповання китника лучного (Alopecurus pratensis), очеретянки звичайної (Phalaroides arundinacea), осоки гострої (Carex acuta). Поширені також справжні луки з домінуванням мітлиці велетенської (Agrostis gigantea), костриць червоної (Festuca rubra) і лучної (F. pratensis) та торф’янисті луки щучника дернистого (Deschampsia cespitosa), осоки лисячої (Carex vulpina), мітлиці собачої (Agrostis canina). По високих прируслових валах трапляються остепнені луки з мітлицею виноградниковою (Agrostis vinealis). На плакорних ділянках післялісові луки на піщаних грунтах здебільшого мають пасовищний режим використання. Домінантами на дренованих ділянках є мітлиця тонка (Agrostis capillaris), костриця червона (Festuca rubra), а в замкнутих та проточних зниженнях – щучник дернистий 218 (Deschampsia cespitosa). Тут в умовах зменшення пасовищного навантаження в останні роки поширюється високотрав’я: гадючник в’язолистий (Filipendula ulmaria) та кропива жабрійолиста (Urtica galeopsifolia), відбувається заростання кущами верб попелястої (Salix cinerea) та тритичинкової (S. triandra). Заболоченість Старогутської ділянки парку становить більше 7%. За площею переважають купинні болота з домінуванням осоки ситничковидної (Carex juncella). Вони розміщені в середній та нижній течії улоговин стоку, що тягнуться майже через всю ділянку. Серед цих угруповань трапляються фрагменти боліт з домінуванням очерету звичайного (Phragmites australis), осок пухирчастої (Carex vesicaria) та здутої (C. rostrata), хвоща річкового (Equisetum fluviatile). Останні два угруповання часто трапляються невеличкими ділянками в заплавах малих річок. Лісові евтрофні болота представлені невеликими ділянками вільшняків з домінуванням у трав’яному ярусі теліптерису болотяного (Thelypteris palustris) та очерету звичайного (Phragmites australis), розташовані у заплавах малих річок та серед трав’яних боліт. Не менше 15% площі боліт в Старогутській ділянці парку займають мезо- та оліготрофні болота. Це переважно замкнуті западини та верхів’я улоговин стоку. В деревостані лісових та рідколісних мезотрофних боліт деревостан утворений березою пухнастою (Betula pubescens) та сосною звичайною (Pinus sylvestris), а у трав’яно-чагарничковому ярусі домінують пухівка піхвова (Eriophorum vaginatum), осока пухнатоплода (Carex lasiocarpa), рідко очерет звичайний. Суцільний ярус утворють сфагнові мохи. На трав’яно-сфагнових мезотрофних болотах домінують осоки пухнатоплода (Carex lasiocarpa) і здута (C. rostrata), пухівки вузьколиста (Eriophorum angustifolium) і піхвова (E. vaginatum). Оліготрофні болота на території парку розташовані на крайній межі свого поширення, тому не відрізняються різноманітністю і мають збіднений флористичний склад порівняно з такими болотами західних регіонів України. Типова будова їх ценозів така: розріджений деревостан утворений березою пухнастою та сосною звичайною; у трав’яно-чагарничковому ярусі домінують пухівка піхвова (Eriophorum vaginatum) та журавлина болотна (Oxycoccus palustris). Моховий покрив утворений сфагновими мохами секції Cuspidata. У заплаві р. Десни найбільш поширені мінеральні болота, де домінують лепешняк великий (Glyceria maxima) та осока гостра (Carex acuta). У притерасній частині заплави трапляються лісові болота з вільхою чорною у деревостані та теліптерисом болотяним (Thelypteris palustris) і безщитником жіночим (Athyrium filix-femina) у трав’яному ярусі. 219 Прибережно-водна рослинність в Старогутській ділянці представлена вузькими смугами заростей очерету звичайного (Phragmites australis), лепешняку великого (Glyceria maxima), стрілолисту стрілолистого (Sagittaria sagittifolia) та рогозу широколистого (Typha latifolia) вздовж крутих берегів малих річок та каналів. У складі водної рослинності на території цієї ділянки парку в річках типовими є угруповання елодеї канадської (Elodea canadensis), глечиків жовтих (Nuphar lutea), а у меліоративних каналах – ряски малої (Lemna minor), спіродели багатокореневої (Spirodela polyrrhiza), пухирника звичайного (Utricularia vulgaris). Велика кількість різноманітних за швидкістю течії, характером дна та особливостями водного режиму водойм у Придеснянській частині парку зумовлює високе різноманіття водної та прибережноводної рослинності. Типовими для цієї ділянки парку є прибережні угруповання осоки гострої (Carex acuta), лепешняку великого (Glyceria maxima), комишу озерного (Scirpus lacustris), хвоща річкового (Equisetum fluviatile), стрілолисту стрілолистого (Sagittaria sagittifolia) та водні глечиків жовтих (Nuphar lutea), латаття сніжно-білого (Nymphaea candida), рдесників пронизанолистого (Potamogeton perfoliatus) та блискучого (P. lucens), водяного різака алоевидного (Stratiotes aloides). Синантропна рослинність на території парку представлена перелогами (угруповання пирію повзучого (Elytrigia repens), мітлиці велетенської (Agrostis gigantea), злинки канадської (Conyza canadensis)), агроценозами (найбільш поширені типи забур’яненості однорічно-довгокореневищний та однорічний), збитими пасовищами, рудеральними угрупованнями населених пунктів, узбіч доріг тощо. До Зеленої книги України занесені угруповання з домінуванням латаття сніжно-білого (Nymphaea candida), плавуна щитолистого (Nymphoides peltata), сальвінії плаваючої (Salvinia natans), водяного горіха плаваючого (Trapa natans) та глечиків жовтих (Nuphar lutea). Флора судинних рослин НППДС налічує 798 видів, 402 роди та 109 родин. У систематичній структурі флори перші три позиції займають родини Айстрові (Asteraceaea), Злакові (Poaceae) та Розові (Rosaceae). Родина Осокових (Cypersceae) займає четверту позицію, що не характерно для флор заповідників і національних природних парків Полісся і наближує флору НППДС до більш південних флор. У флорі НППДС найбільшу частку складають лісові види (272; 34,2%). Лучні види разом становлять 24,4% флори (195). Синантропні види за кількістю посідають третє місце (155; 19,4%). Водно-болотні види займають четверте місце. Вони складають 14,8% флори НППДС (118 видів). Псамофітних видів (борова та алювіальна еколого-ценотичні 220 • гніздівка звичайна (Neottia nidus-avis (L.) Rich.) – у південній та східній частинах Старогутського лісового масиву у соснових лісах ліщинових (культурах) на місці дубово-соснових та дубових лісів; • гронянка багатороздільна (Botrychium multifidum (S.G. Gmel.) Rupr.) – у Придеснянській ділянці у кленовому лісі ліщиново-конвалієвому у заплаві р. Десни в ур. “Уборок”, що за 3 км на північ від с. Очкіне; у Старогутському лісовому масиві на узліссі соснового лісу ліщинового (кв. 13); • гудайєра повзуча (Goodyera repens (L.) R.Br.) – у кв. 94 Старогутського лісового масиву, популяція чисельністю більше 170 тис. раметів на площі 18,4 га у ялиново-сосновому лісі (Панченко, Рак, 2007); • діфазіаструм Зейлера (Diphasiastrum zeilleri (Rouy) Holub) – у Старогутському лісовому масиві у соснових лісах зеленомохових (кв. 26, 45, 89, 105, 123 та 124) (Лукаш та ін., 1998; Панченко, Чорноус, 2005); • діфазіаструм сплюснутий (Diphasiastrum complanatum (L.) Holub) – у Старогутському лісовому масиві у сосновому лісі зеленомоховому (кв. 5) і у дубово-сосновому лісі чорницевому (кв. 105) (Лукаш та ін., 1998; Панченко, Чорноус, 2005); • зозулині сльози яйцевидні (Listera ovata (L.) R.Br.) – одне місцезнаходження у кв. 85 Старогутського лісового масиву на краю сосново-березового лісу біля евтрофного болота; • коручка болотна (Epipactis palustris (L.) Crantz) – на заростаючих торф’янистих луках з домінуванням щучника дернистого у кв. 31 Старогутського лісового масиву; • коручка темночервона (Epipactis atrorubens (Hoffm. ex Bernh.) Besser) – у Старогутському лісовому масиві значно рідше, ніж попередній вид, у тих же місцезростаннях; • коручка чемерниковидна (Epipactis helleborine (L.) Crantz) – У Старогутській та Придеснянській ділянках переважно у похідних угрупованнях – культурах сосни звичайної на місці дубово-соснових та дубових лісів; • лілія лісова (Lilium martagon L.) – два місцезнаходження виду: у кв. 94 Старогутського лісового масиву у сосоновому лісі ліщиновому та в ур. Уборок у заплаві р. Десни на узліссі широколистяного лісу; • любка дволиста (Platanthera bifolia (L.) Rich.) – спорадично у південній та східній частинах Старогутського лісовго масиву у похідних соснових лісах ліщинових, березових лісах та на узліссях; групи) 6,9% від загальної кількості видів у флорі. Рівень синантропізації флори НППДС є достатньо високим. Синантропний елемент налічує 304 види (38,09%), з них 170 апофітів та 134 видів адвентивних рослин (Панченко, 2005; Фіторізноманіття, 2006). Флора мохоподібних становить 103 види, з них 93 види мохів та 10 – печіночники (Вірченко, Панченко, 2005). Мікобіота НППДС становить 633 види грибів і грибоподібних організмів, які належать до 278 родів, 114 родин і 31 порядку. 47 видів є представниками грибоподібних організмів з відділу Myxomycota (царство Protozoa), а 586 видів справжніх грибів з царства Fungi sensu stricto. Новими для України виявилися 36 видів (Дудка та ін., 2009). Досі відомо про 82 види лишайників з території НППДС, які належать до 35 родів, 19 родин (Зеленко, 2005; Редченко, 2007). Із занесених до ІІІ видання Червоної книги України у флорі НППДС нараховується 33 види: • альдрованда пухирчаста (Aldrovanda vesiculosa L.) – у затоках р. Десна на мілководді в угрупованнях плавуна щитолистого (Nymphoides peltata) (Дубина, 2006, стор. 164); • баранець звичайний (Huperzia selago (L.) Bernh. ex Schrank et Mart.) – у Старогутському лісовому масиві 9 клонів: у сосновому лісі крушиново-чорницевому (1 клон; кв. 111), у культурах сосни з підліском з ліщини рідкотравних (1 клон; кв. 96), чорницевих (1 клон; кв. 35), зірочникових (6 клонів; кв. 98) (Панченко, 2006); • борідник паростковий (Jovibarba sobolifera (Sims) Opiz) – у Старогутській частині у соснових лісах зеленомохових, злакових та лишайникових на боровій терасі р. Улиця на схід від с. Улиця (площа популяції більше 10 га, чисельність кілька сотень тисяч особин), вирощується на могилах кладовищ у селах Улиця та Стара Гута; • верба лапландська (Salix lapponum L.) – у Старогутському лісовому масиві трапляються поодинокі кущі на трав’яних болотах у кварталах 85 та 104; • верба Старке (Salix starkeana Willd.) – у Придеснянській ділянці на притерасному болоті поблизу південної межі парку і у Старогутській на торф’янистих луках у кв. 31, 32, 35, 79 та 104; • верба чорнична (Salix myrtilloides L.) – у Старогутському лісовому масиві на мезо-оліготрофній ділянці Коровицького болота (кв. 6), а також на еумезотрофному болоті у кв. 105; • водяний горіх плаваючий (Trapa natans L.) – у озерах заплави р. Десни, де формує монодомінантні угруповання на ділянках з мулистим дном на глибинах 50-200 см; 221 222 • любка зеленоквіткова (Platanthera chlorantha (Cust.) Rchb.) – у Старогутському лісовому масиві у соснових лісах ліщинових, березняках, по узліссях; • осока Буксбаума (Carex buxbaumii Wahlenb.) – у заплаві р. Десна на луці з домінуванням мітлиці тонкої (Agrostis capillaris), за 4-5 км на північ від с. Очкине; • осока буріюча (Carex brunnescens (Pers.) Poiret) – у Старогутському лісовому масиві у соснових лісах у кв. 60, 62, 94, 112 та 113 (Данилик, Панченко, 2001); • осока кулястоподібна (Carex globularis L.) – у Старогутському лісовому масиві (кв. 79) у замкнутому заболоченому зниженні, зайнятому вільшняком, серед соснових лісів; • осока піхвова (Carex vaginata Tausch) – у Старогутському лісовому масиві поодиноко і групами у кв. 85, 92, 106, 112, 113, 121, 126, де зростає у дубових, соснових та березових лісах; • осот різнолистий (Cirsium heterophylum (L.) Hill.) – у Старогутському лісовому масиві на торф’янистих луках на екотоні між сосновими лісами та вільшняками та у заростях чагарників у кв. 57 та 84 на площі кілька сотень квадратних метрів; • пальчатокорінник м’ясочервоний (Dactylorhiza incarnata (L.) Soó) – у Старогутському лісовому масиві на лучно-болотних ділянках формує численні популяції (кв. 7, 31, 32, 104 у заплаві р. Улиця); у Придеснянській ділянці на луках у заплаві р. Свига та біля сіл Червоне й Красноярське; • пальчатокорінник плямистий (Dactylorhiza maculata (L.) Soó) – у Старогутському лісовому масиві на лучно-болотних ділянках у кв. 7 та у заплаві р. Улиця; • пальчатокорінник Фукса (Dactylorhiza fuchsii (Druce) Soó) – на лучно-болотних ділянках у кв. 114 Старогутського лісового масиву, у заплаві р. Улиця та у Придеснянській ділянці на вологих луках у заплаві р. Свиги (окол. с. Журавка); • півники сибірські (Iris sibirica L.) – у Придеснянській ділянці спорадично на луках, по чагарниках та на узліссях в заплаві р. Десни; • плавун щитолистий (Nymphoides peltata (S.G.Gmel.) O.Kuntze) – в Придеснянській ділянці в великих заплавних озерах Малі Баги, Синичкине, в рукавах р. Десни біля ур. “Очкинська дача” і на південній околиці с. Очкине; • пухирник малий (Utricularia minor L.) – у кар’єрах на місці видобування торфу на південь від с. Боровичі; • сальвінія плаваюча (Salvinia natans (L.) All.) – у заплаві Десни у непроточних водоймах глибиною 50–130 см з мулистим 223 дном, окремих ділянках є співдомінантом разом із ряскою малою та спіроделою багатокореневою, чисельність в різні роки істотно коливається в залежності від погодно-кліматичних умов; • сон розкритий (Pulsatilla patens (L.) Mill.) – в центральній частині Старогутського лісового масиву, зокрема у кварталах 4, 37, 60, 64, 65, 67, 68, 88, 92; • шолудивник королівський (Pedicularis sceptrum-carolinum L.) – у кв. 103 та 104 Старогутського лісового масиву, на болотистих луках і евтрофних болотах (Панченко, 1999). Видів, що занесені до Додатку I Бернської конвенції на території НППДС виявлено 6: альдрованда пухирчаста (Aldrovanda vesiculosa), сальвінія плаваюча (Salvinia natans), водяний горіх плаваючий (Trapa natans), сон розкритий (Pulsatilla patens), гронянка багатороздільна (Botrychium multifidum) та юринея волошковидна (Jurinea cyanoides (L.) Rchb.). Перші п’ять занесені до Червоної книги України і їх поширення аналізується вище. Юринея волошковидна виявлена у Старогутському лісовому масиві (кв. 29) у сосновому лісі зеленомоховому. Видів, занесених до Європейського червоного списку та Червоного списку МСОП, на території НППДС не виявлено. У складі флори НППДС є три види, внесені до Додатку IIb Директиви Європейського Союзу по охороні біотопів і видів: альдрованда пухирчаста, юринея волошковидна та парило волосисте (Agrimonia pilosa Ledebour). Останній вид зрідка трапляється у світлих лісах, на узліссях та на луках Старогутської та Придеснянської ділянок НППДС. Відразу після створення НППДС постало питання про розширення його території, оскільки лісові урочища “Нововасилівське”, “Острів”, “Очкинська дача”, “Мерзлик” та “Радгоспний бір”, загальною площею майже 2,5 тис. га, не увійшли до його складу. Внаслідок цього територія Придеснянської ділянки втратила цілісність і не включає типової для борової тераси рослинності. Основним завданням охорони видового різноманіття рослин у Придеснянській ділянці є раціональне використання природних ресурсів. Землі тут знаходяться переважно у сільськогосподарському використанні. Вони слугують сіножатями та пасовищами. Догляд за цими угіддями не проводиться, допускається перевипас, поширення бур’янів. Найбільш порушеною територією Придеснянської ділянки НППДС є село Нововасилівка з розташованими навколо орними землями. Для Старогутської ділянки НППДС важливою є проблема відтворення корінних деревостанів. Внаслідок інтенсивної господарської діяльності мішані та широколистяні ліси з участю дуба, липи, клена заміщені культурами сосни. Нині вони є сосновими лісами ліщиновими, флористичний склад яких складають характерні види широколис224 тяних лісів (Панченко, Онищенко, 2003 а). Створення культур сосни на місці широколистяних та мішаних лісів призводить до зникнення в першу чергу видів світлих дубових лісів (дзвоників оленячих (Campanula cervicaria), рутвиці орликолистої (Thalictrum aquilegiifolium), дроку германського (Genista germanica), серпію фарбувального (Serratula tinctoria), первоцвіту весняного (Primula veris)), весняних ефемероїдів, низки видів орхідей. Натомість створюються умови для інвазій нітрофільних видів. Також актуальним завданням для Старогутської ділянки НППДС є збереження лучних ділянок на колишніх сіножатях серед лісів навколо боліт. Нині тут відбувається заболочування і заростання лісом, що призводить до зменшення чисельності рідкісних лучних видів рослин. Заповідна зона займає площу 2357,4 га і включає озера Великі та Малі Баги у заплаві р. Десни (40,4 га) та північну частину Старогутського лісового масиву (2317 га). Зона регульованої рекреації є найбільшою (7803,4 га). Вона рівномірно розподілена між Старогутською та Придеснянською частинами. В господарській зоні розміщується 2 населені пункти, орні землі, перелоги та пасовища, що інтенсивно використовуються. Переважна більшість земель господарської зони розташовані у Придеснянській частині парку. Ця зона займає площу 6052,3 га, а зона стаціонарної рекреації – 2,0 га. В межах НППДС у лівобережній частині заплави р. Десни у 2004 р. проголошене водно-болотне угіддя міжнародного значення “Заплава Десни” на площі 4270 га. З 2009 р. НППДС є ядром біосферного резервату “Деснянський”. Територія біосферного резервату охоплює північну частину Середино-Будського району Сумської області і північно-східну – НовгородСіверського району Чернігівської області. Загальна площа БР “Деснянський” становить 70748 га. Природне ядро, де запроваджено абсолютно заповідний режим, має площу 2397 га. Це заповідна зона НППДС та пам’ятка природи загальнодержавного значення “Мурав’ївська” (40 га). Буферною зоною є територія НПП “ДеснянськоСтарогутський” (крім заповідної) загальною площею 13156 га. Транзитна зона, або зона співробітництва, має площу 55195 га. Створений на базі НППДС біосферний резерват “Деснянський” в перспективі розглядається як українська ділянка транскордонного біосферного резервату в басейні р. Десни (Україна – Росія). З російського боку до його складу має увійти біосферний резерват “Неруссо-Деснянське полісся”. 225 Список літератури 1. Андрієнко Т.Л., Прядко О.І. Рослинний світ проектованого Деснянсько-Старогутського національного природного парку // Актуальні проблеми створення Деснянсько-Старогутського національного природного парку та шляхи їх вирішення. Мат-ли наук.-практ. семінару (Середина Буда, 19-20 листопада 1997 р.). – Київ, 1998. – С. 62-69. 2. Вірченко В.М., Панченко С.М. Мохоподібні національного природного парку “Деснянсько-Старогутський” (Сумська обл., Україна) // Чорноморський ботан. журн. – 2005. – 1, № 2. – С. 92-99. 3. Данилик І.М., Панченко С.М. Carex brunnescens (Pers.) Poiret (Cyperaceae Juss.) – новий вид флори України // Укр. ботан. журн. – 2001. – 58, № 1. – С. 73-77. 4. Дубына Д.В. Распространение, экология и ценология Trapa natans (Trapaceae) на Украине // Ботан. журн. – 1982. – 67, № 5. – С. 659-667. 5. Дубина Д.В. Вища водна рослинність / Рослинність України. – К.: Фітосоціоцентр, 2006. – 412 с. 6. Дубина Д.В., Семеніхіна К.А. Trapa natans L. на Десні // Укр. ботан. журн. – 1978. – 35, № 4. – С. 371-374. 7. Дудка І.О. та ін. Гриби та грибоподібні організми національного природного парку “Деснянсько-Старогутський”. – Суми: Університетська книга, 2009 (у друці). 8. Екологічна мережа Новгород-Сіверського Полісся / Панченко С.М., Андрієнко Т.Л., Гаврись Г.Г., Кузьменко Ю.В. – Суми: Університетська книга, 2003. – 92 с. 9. Заповідні скарби Сумщини / Під заг. ред. д.б.н. Т.Л. Андрієнко. – Суми: Джерело, 2001. – 208 с. 10. Зеленко С.Д. Конспект флори лишайників НПП “ДеснянськоСтарогутський” // Літопис природи НПП “Деснянсько-Старогутський”. – Т. 4. – 2005. – С. 53-57. 11. Карпенко К.К., Родінка О.С., Вакал А.П., Книш М.П. До характеристики природно-заповідного фонду басейну р. Івотки в Сумській області // Екологічні дослідження річкових басейнів Лівобережної України. Зб. наук. праць (За мат. Всеукр. наук.-практ. конф., м. Суми, 14-16 листопада 2002 р.). Суми: СумДПУ ім. А.С. Макаренка, 2002. – С. 149-154. 12. Коваленко І.М. Популяції Vaccinium vitis-idaea L. в лісах Деснянсько-Старогутського національного природного парку // Укр. ботан. журн. – 2001. – 59, № 5. – С. 535-541. 13. Коваленко І.М. Структура популяцій домінантів трав’яно-чагарнич\кового ярусу в лісових фітоценозах Деснянсько-Старогутського національного природного парку. 1. Онтогенетична структура // Укр. ботан. журн. – 2005. – 62, № 5. – 707-714. 14. Коваленко І.М. Структура популяцій домінантів трав’яночагарничкового ярусу в лісових фітоценозах Деснянсько-Старогутського 226 національного природного парку. Віталітетна структура // Укр. ботан. журн. – 2006. – 63, № 3. – 376-383. 15. Коваленко І.М. Прогноз стану популяцій рослин трав’яночагарничкового ярусу в лісових фітоценозах на основі кореляційнорегресійної моделі // Укр. ботан. журн. – 2007. – 64, № 3. – 411-417. 16. Ліліцька Г.Г., Капустін Д.О. Систематичний список водоростей, знайдених у НПП “Деснянсько-Старогутський” // Літопис природи НПП “Деснянсько-Старогутський”. – Т. 6. – 2007. – С. 79-82. 17. Лукаш О.В., Карпенко Ю.О., Прядко О.І. Diphasiastrum complanatum (L.) Holub та D. zeilleri (Rouy) Holub на Лівобережному Поліссі // Укр. ботан. журн. 1998. – 55, № 4. – С. 410-413. 18. Міждержавні природно-заповідні території України / Під заг. ред. Т.Л. Андрієнко. – К., 1998. – 132 с. 19. Мулярчук С.О. Поширення ялівця звичайного (Juniperus communis L.) на Лівобережному Поліссі // Укр. ботан. журн. – 1962. – 19, № 6. – С. 97-99. 20. Мулярчук С.О. Сучасний стан природних лісостанів ялини європейської на Лівобережному Поліссі // Укр. ботан. журн. – 1966. – 23, № 3. – С.111-116. 21. Мулярчук С.О. Соснові ліси Сумського Полісся // Укр. ботан. журн. – 1970. – 27, № 6. – С. 726-730. 22. Панченко С.М. Рідкісні види Старогутського лісового масиву (Сумська область) // Укр. ботан. журн. – 1999. – 56, № 1. С. 22-23. 23. Панченко С.М. Рослинність Старогутського лісового масиву // Укр. ботан. журн. – 2001. – 58, № 6. – С. 684-693. 24. Панченко С.М. Гербарій НПП “Деснянсько-Старогутський” // Вісник Луганського державного педагогічного університету ім. Тараса Шевченка. – 2003. – № 11 (67). – С. 29-32. 25. Панченко С.М. Інвазійна спроможність північноамериканського виду Conyza canadensis (L.) Cronq. в НПП “Деснянсько-Старогутський” // Укр. ботан. журн. – 2005 а. – 62, № 4. – С. 548-557. 26. Панченко С.М. Флора національного природного парку “Деснянсько-Старогутський” та проблеми охорони фіторізноманіття Новгород-Сіверського Полісся / За заг. ред. д.б.н. С.Л. Мосякіна. – Суми: ВТД “Університетська книга”, 2005 б. – 170 с. 27. Панченко С.М. Особенности вегетативного размножения клонов Huperzia selago (Huperziaceae) на востоке Полесской низменности // Ботан. журн. – 2006. – 91, № 5. – С. 716-728. 28. Панченко С.М. Неразрушающие методы морфометрического анализа редких растений и их применение на примере Huperzia selago (Huperziaceae) // Заповідна справа в Україні. – 2007. – Т. 13. – Вип. 1-2. – С. 106-110. 29. Панченко С.М. Еколого-ценотична приуроченість адвентивного виду Axiris amaranthoides L. (Chenopodiaceae) у національному 227 природному парку “Деснянсько-Старогутський” // Укр. ботан. журн. – 2009. – 66, № 2. – С. 171-178. 30. Панченко С.М., Лукаш О.В., Чорноус О.П. Весняні ефемероїди листяних лісів Лівобережного Полісся // Укр. ботан. журн. – 2006. – 63, № 5. – С. 671-680. 31. Панченко С.М., Мосякін С.Л. Axiris amaranthoides L. (Chenopodiaceae Vent) – новий адвентивний вид флори України // Укр. ботан. журн. – 2005. – 62, № 2. – С. 213-217. 32. Панченко С.М., Онищенко В.А. Союзи Dicrano-Pinion Libb. 1933 і Pino-Quercion Medw.-Korn. 1959 в Деснянсько-Старогутському НПП // Рослинність хвойних лісів України. Матеріали робочої наради (Київ, листопад, 2003). – К.: Фітосоціоцентр, 2003 а. – С. 146-167. 33. Панченко С.М., Онищенко В.А. Дубові ліси Старогутського лісового масиву // Заповідна справа в Україні. – 2003 б. – Т. 9. – Вип. 2. – С. 11-16. 34. Панченко С.М., Рак О.О. Популяція Goodyera repens (L.) R. Br. (Orchidaceae) у національному природному парку “ДеснянськоСтарогутський” // Укр. ботан. журн. – 2007. – 64, № 4. – С. 526-533. 35. Панченко С.М., Чорноус О.П. Вікова та віталітетна структура популяцій Diphasiastrum complanatum s.l. у НПП “ДеснянськоСтарогутський” // Укр. ботан. журн. – 2005. – 62, № 5. – С. 698-706. 36. Пашкевич Г.О. До історії рослинності Новгород – Сіверського Полісся в голоцені // Укр. ботан. журн. – 1972. – 57, № 2. – С. 177-184. 37. Перспективная сеть заповедных объектов Украины / Под общ. ред. Ю.Р. Шеляга-Сосонко. – К.: Нук. думка, 1987. – 292 с. 38. Погребняк П.С. Лісова екологія і типологія лісів. Вибрані праці. – К.: Наук думка, 1993. – 496 с. 39. Семеніхіна К.А. Нові місцезнаходження рідкісних видів у заплавних водоймах річки Десни // Укр. ботан. журн. – 1979. – 36, № 3. – С. 214-218. 40. Семеніхіна К.А. Водна рослинність р. Десни та водойм її заплави в межах УРСР // Укр. ботан. журн. – 1982. – 39, № 2. – С. 57-62. 41. Сипайлова Л.М. Пойменные луга Левобережного Полесья УССР, пути их улучшения и рационального использования: Автореф. дис. ... канд. биол. наук. – К., 1983. – 25 с. 42. Скляр В.Г. Особенности естественного возобновления широколиственных пород в Старогутском лесном массиве // Актуальні проблеми створення Деснянсько-Старогутського національного природного парку та шляхи їх вирішення. Мат-ли наук.-практ. семінару (Середина-Буда, 1920 листопада 1997 р.). – К.: 1998. – С. 73-77. 43. Скляр В.Г. Екологічні зв’язки дрібного підросту деяких широколистяних порід // Укр. ботан. журн. – 2002. – 39, № 5. – С. 356-361. 44. Скляр Ю.Л. Редкие и охраняемые водные растения поймы Десны // Актуальні проблеми створення Деснянсько-Старогутського 228 національного природного парку та шляхи їх вирішення. Мат-ли наук.практ. семінару (Середина-Буда, 19-20 листопада 1997 р.). – К.: 1998. – С. 77-79. 45. Редченко О.О. Нотатки щодо списку лишайників НПП “Деснянсько-Старогутський” // Літопис природи НПП “Деснянсько-Старогутський”. – Т. 6. – 2007. – С. 76-79. 46. Фіторізноманіття Українського Полісся та його охорона / Під заг. ред. Т.Л. Андрієнко. – К.: Фітосоціоцентр, 2006. – 316 с. 47. Царенко П.М. Хлорококові водорості (Chlorococcales) річок лівобережної частини Українського Полісся // Укр. ботан. журн. – 1986. – 43, № 1. – С. 61-66. 48. Швед М.Д. Материалы к флоре водорослей р. Десна // Актуальные проблемы ботаники и экологии: Мат-лы конф. молодых ученыхботаников Украины (26-29 сентября 2003 г.). – Одеса, 2003. – 30-31. 49. Швед М.Д. Альгологические исследования водоемов Левобережного Полесья // Вісник Харк. нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. Сер. біол. – 2008. – С. 37-41. 229 НПП Джарилгацький Національний природний парк “Джарилгацький” (НППД) знаходиться на півдні України у Скадовському районі Херсонської області. Він створений Указом Президента України № 1045/2009 від 11 грудня 2009 р. і включає острів Джарилгач, розташований у Каркінітській затоці Чорного моря та частину Джарилгацької затоки. Підпорядкований парк Держлісагентству. Охорона природних комплексів території НППД була започаткована ще на початку ХХ сторіччя шляхом створення природнозаповідних територій різного рангу. У 1923 р. о. Джарилгач було включено до заповідника “Асканія-Нова”. У 1927 створено Заповідник Надморських кіс площею біля 32000 га, до якого входили весь острів Джарилгач, частина Джарилгацької затоки, смуга акваторії шириною 1 км, а також коси “Бірючий острів” (Азовське море), Тендра і низка островів однойменної затоки. У 1933 р. заповідник було реорганізовано у Чорноморський державний заповідник, основним завданням якого була охорона птахів. У 1937 р. більшу частину природоохоронної території острова Джарилгач було вилучено і передано у користування колективного господарства. У 1951 р. тут було створено Джарилгацький ботанічний заказник загальнодержавного значення для охорони золотобородника цикадового (Chrysopogon gryllus) на площі 300 га. Загальна площа парку становить 10000 га. З них 805 га, які належали до земель державного підприємства “Скадовське дослідне лісомисливське господарство”, знаходяться у Національному природному парку в постійному користуванні, а 6726 га земель цього ж господарства і 2469 га акваторії Джарилгацької затоки Чорного моря включені до складу території парку без вилучення. За фізико-географічним районуванням (Екологічна енциклопедія, 2006) територія НППД входить до Степової зони, Південностепової підзони, Нижньодніпровської терасно-дельтової низовинної області. За геоботанічним районуванням (Національний атлас України, 2008) вона належить до Євразійської степової області, Степової підобласті, Понтичної степової провінції, Чорноморсько-Азовської підпровінції, Нижньодніпровського округу піщаних степів, пісків та плавнів. Острів Джарилгач витягнутий із сходу на захід, його довжина становить 42 км, загальна площа 5605 га. Вузькою протокою Джарилгач з’єднаний із материковим берегом біля смт Лазурне Голопристанського району Херсонської області. За походженням Джарилгач є наносною піщано-черепашниковою косою, що утворилася у четвертинний період (Биоразнообразие…, 2000). 230 У геоморфологічному відношенні окремі частини острова є різними. Його широка частина в напрямку від моря до затоки представлена смугами кучугур, висота яких досягає 1-1,2 м і зменшується у напрямку останньої, та знижень між ними. Ці геокомплекси переходять у рівнинні території, що затоплюються внаслідок згіннонагінних явищ. У північній частині острова розташовані численні, різні за розміром і глибиною, непроточні і слабопроточні озера, а також затоки із солоною водою. Західна частина острова відзначається менш піднятими і значно вужчими, ніж в східній, кучугурами і міжкучугурними зниженнями, які переходять у рівнинні ділянки, що періодично затоплюються. Південна частина острова обмежена приморським піднятим валом, північна – невисоким береговим. Грунти острова формуються переважно на піщаних і піщаночерепашкових відкладах. Вони слабогумусовані, і вже на глибині 1520 см змінюються корінними породами. Місцями, у зв’язку з близьким заляганням грунтових вод, грунти оглеєні. В міжкучугурних зниженнях поширені лучно-болотні засолені грунти, а на ділянках з постійним підтопленням – болотні засолені. Рівнинні тривало- і середньо затоплювані ділянки відзначаються солончаковими грунтами сульфатнохлоридного типу засолення. Водойми характеризуються мулистими засоленими донними відкладами. Більшість водойм острова солонуватоводні. Водойми з прісною і слабосолонуватою водою приурочені до територій з найвищими кучугурами. Більшість з них влітку пересихає. На острові функціонує три артезіанських свердловини. Ботанічні дослідження території НППД були розпочаті ще у XІХ сторіччі. У різний час флору острова вивчали Й.К. Пачоський (1907), Н.О. Десятова-Шостенко (1937), Н.О. Десятова-Шостенко і Ф.Я. Левіна (1928), С.О. Іллічевський (1937), О.Е. Вирлич (1984), Д.В. Дубина, Ю.Р. Шеляг-Сосонко (1989), М.Ф. Бойко та інші (1987), М.Ф. Бойко і С.Г. Чорний (2001), Д.В. Дубина, П.А. Тимошенко (2004). Загальну характеристику рослинного покриву острова із картою навели Д.В. Дубина, Ю.Р. Шеляг-Сосонко і М.Ф. Бойко (2000). Д.В. Дубиною і Т.П. Дзюбою (2005) встановлена синтаксономічна структура рослинності острова за еколого-флористичними критеріями. Д.В. Дубиною і Ю.Р. Шелягом-Сосонко спільно зі співробітниками Інституту зоології НАН України були проведені комплексні дослідження біорізноманіття острова. Результати цих та інших попередніх досліджень відображені в монографії “Биоразнообразие Джарылгача: современное состояние и пути сохранения” (2000). Авторами запропоновано створити на цій території національний природний парк та запропоновано схему його функціонального зонування. Також розроблено план екологічного менеджменту Джарилгацького 231 природного комплексу. Значна увага приділена питанням впливу новітніх антропогенних факторів на флору і рослинність острова (Дубина, Тимошенко, 2004). Висвітлені питання охорони флороценотичних комплексів. Територія острова розглядається в якості природного ядра міжнародного рангу Азово-Чорноморського екокоридору. Мікроландшафтна диференціація території острова зумовлює неоднорідність його рослинного покриву, основу якого складає літоральний комплекс, сформований історично за участю піщаностепового, лучного, болотного і водного. Менш представлений пустельно-степовий. Відмінною рисою угруповань є наявність у них групи ендемічних видів, характерних для арен Нижнього Дніпра, а також видів, що знаходяться на крайній південній межі ареалу. Рослинність острова Джарилгач представлена псамофітностеповою, лучною, болотною, солонцевою і солончаковою, а також вищою водною. Значні площі займають штучні насадження дерев та кущів. Піщано-степова рослинність (класи Festuco-Brometea та Festucetea vaginatae) займає найвищі ділянки і об’єднує угруповання приморських кучугур. Характеризується ценотичною різноманітністю і представлена 10 асоціаціями. Найбільші площі займає у центральній та південній частині острова. Тут переважають слабосформовані угруповання, утворені осокою колхідською (Carex ligerica), молочаєм Сегієровим (Euphorbia seguieriana), житом диким (Secale sylvestre), волошкою Майорова (Centaurea majorovii). Вони є діагностичними видами класу Festucetea vaginatae і його нижчих синтаксонів. В їх складі значну участь беруть костриця Беккера (Festuca beckeri), бурачок пустельний (Alyssum desertorum), анізанта неплідна (Anisantha sterilis), горобейник лікарський (Lithospermum officinale), гіркуша нечуйвітрова (Picris hieracioides), гвоздика плоскозуба (Dianthus platyodon), маренка щетиниста (Asperula setulosa) та ін. Зустрічаються ценози, утворені ковилами дніпровською (Stipa borysthenica) і волосистою (S. capillata), кострицею валіською (Festuca valesiaca), ефедрою двоколосковою (Ephedra distachya), тонконогом бульбистим (Poa bulbosa) та ін. На локальних неглибоких зниженнях часто трапляються осока рання (Carex praecox), свинорий пальчастий (Cynodon dactylon), тонконіг вузьколистий (Poa angustifolia). На рівнинних положистих кучугурах, які частіше зустрічаються в ширшій частині острова на північних його ділянках, поширені рідкісні для регіону угруповання асоціацій Dauco (guttati)-Chrysopogonetum grylli та Centaureo odessanae-Stipetum capillatae (Дубина, Дзюба, 2005). У цих угрупованнях широко представлені види, занесені до Червоної книги України (2009): холодок прибережний (Asparagus litoralis), волошка 232 короткоголова (Centaurea breviceps), гвоздика бессарабська (Dianthus bessarabicus) та люцерна приморська (Medicago marina), а також види, які є рідкісними і зникаючими в регіоні, зокрема, гвоздика плоскозуба (Dianthus platyodon), пирій бессарабський (Elytrigia bessarabica), ушанка густоцвіта (Otites densiflorus), жабриця тендрівська (Seseli tenderiense), цмин щитконосний (Helichrysum corymbiforme) та ін. Лучна рослинність острова Джарилгач також відзначається видовим і ценотичним багатством (класи Festuco-Puccinellietea, Juncetea maritimi). Вона приурочена до міжкучугурних знижень, грядових улоговин та короткозаливних рівнинних ділянок. Представлена переважно засолено-лучним типом. Найбільші площі утворюють угруповання, в яких домінують покісниці розставлена (Puccinellia distans) та Фоміна (P. fominii), прибережниця берегова (Aeluropus littoralis), а також пирій видовжений (Elytrigia elongata). Досить поширеними є також ценози, утворені ситниками приморським (Juncus maritimus) та Жерара (J. gerardii), бульбокомишем морським (Bolboschoenus maritimus), сашником чорніючим (Schoenus nigricans). Вони займають переважно глибші улоговини зі слабозасоленими грунтами, відзначаються багатим флористичним складом. Справжньо-лучна рослинність менш поширена. Її утворюють костриця лучна (Festuca pratensis), тонконіг лучний (Poa pratensis), пирій повзучий (Elytrigia repens), куничник наземний (Calamagrostis epigeios). В лучних угрупованнях трапляються занесені до Червоної книги України зозулинці болотний (Orchis palustris), блощичний (O. coriophora) (рідше), салеповий (O. morio), розмальований (O. picta), рідкоквітковий (O. laxiflora), а також коручка болотна (Epipactis palustris) (дуже рідко). Основні масиви за участю видів родини Orchidaceae поширені у північно-західній частині острова. Болотна рослинність (клас Phragmito-Magnocaricetea) приурочена до тривалозатоплюваних знижень центральної частини острова, де розташована система озер, а також прибережних мілководь і перезволожених ділянок контактних смуг на півночі та заході. Її ценози займають значні площі. Відзначаються небагатим видовим складом гігрофільного флористичного комплексу та значною участю мезофільного, переважно широкої екологічної амплітуди. Ценози болотної рослинності розвиваються в умовах аридного клімату, внаслідок чого є специфічними і надзвичайно вразливими. У ценотичному відношенні є небагатими. Найчастіше трапляються угруповання очерету (Phragmitetes australis). Ценози меч-трави болотної (Cladium mariscus) є за площами найбільшими в регіоні. У флористичному складі болотної рослинності беруть участь рідкісні та зникаючі у регіоні види – осоки розсунута (Carex distans), розтягнута 233 (C. extensa) і чорноколоса (C. melanostachya), ситняг болотний (Eleocharis palustris), щавель пірамідальний (Rumex thyrsiflorus), водяний хрін короткоплодий (Rorippa brachycarpa), молочай болотяний (Euphorbia palustris), подорожник Корнута (Plantago cornuti), самосил часниковидний (Teucrium scordium), осот крилатий (Cirsium alatum), солонечник двоквітковий (Galatella biflora). Солончакова рослинність (класи Thero-Salicornietea і Salicornietea fruticosae) на острові займає найбільші площі. Її угруповання приурочені до середньо- і тривалозаливних рівнинних ділянок прибережних територій солонуватоводних озер та заток, які звільняються в літньо-осінній період від води. Домінантами є солонець простертий (Salicornia prostrata), содник простертий (Suaeda prostrata), кермеки каспійський (Limonium caspium) і Мейєра (L. meyeri). Вища водна рослинність (класи Zosteretea, Ruppietea maritimae, Potametea) займає значні площі, проте не відзначається флористичною та ценотичною різноманітністю. Домінантами є рдесник гребінчастий (Potamogeton pectinatus), цанікелії болотна (Zannichelia palustris) і стеблиста (Z. pedunculata), камки мала (Zosterа noltіi) і морська (Zosterа marina), рупія великовусикова (Ruppia cirrhoza). На прибережних мілководдях поширені угруповання очерету південного (Phragmites australis). В ценозах літоральної рослинності класу Cakiletea maritimae переважають морська гірчиця чорноморська (Cakile euxina), молочай щебриковидний (Euphorbia peplis), курай содовий (Salsola soda), латук татарський (Lactuca tatrica), гірчак морський (Polygonum maritimum). На приморських валах поширені ценози класу Ammophiletea. Типовими їх видами є колосняк чорноморський (Leymus sabulosus), аргузія сибірська (Argusia sibirica), миколайчики приморські (Eryngium maritimum), волошка одеська (Centaurea odessana), полин пісковий (Artemisia arenaria), жабриця тендрівська (Seseli tenderiense), катран понтійський (Crambe pontica), а також види аренних слабозакріплених пісків – волошка Майорова (Centaurea majorovii), жито дике (Secale sylvestre), костриця Беккера (Festuca beckeri), льонок дроколистий (Linaria genistifolia), маренка пахуча (Asperula graveolens), молочай Сегієрів (Euphorbia seguieriana), осока колхідська (Carex ligerica). На заударних ділянках приморського валу значні площі займають ценози пирію бесарабського (Elytrigia bessarabica) (ас. Lactuco tataricae-Elytrigietum bessarabicae). На острові також поширені угруповання порушених ділянок, оскільки територія зазнає значного антропогенного навантаження внаслідок проведеної лісомеліорації, надмірного випасання дикими 234 копитними та посилення рекреації. Серед них найчастіше трапляються угруповання, утворені куничником наземним (Calamagrostis epigeios), ячменем мишачим (Hordeum murinum), полином звичайним (Artemisia vulgaris), анізантою неплідною (Anisantha sterilis). На території острова з 1960 р. розпочаті роботи із заліснення ділянок, зайнятих піщано-степовою та лучною рослинністю. Тепер серед деревних і чагарникових видів представлені розріджені насадження із маслинки вузьколистої (Elaeagnus angustifolia) та сріблястої (E. argentea), тамарикса галузистого (Tamarix ramosissima), робінії звичайної (Robinia pseudoacacia), в’язу низького (Ulmus pumila). Рідше по берегах водойм зі слабомінералізованою водою трапляються біогрупи з верби гостролистої (Salix acutifolia), тополі чорної (Populus nigra), ясена звичайного (Fraxinus excelsior). Лісонасадження здійснювалися до кінця минулого сторіччя. При цьому відбувалося розорювання цілинних ділянок, що посилювало зміни рельєфу острова і рівня грунтових вод. У НППД наявні угруповання, занесені до Зеленої книги України (2009). Це угруповання формацій меч-трави болотної (Cladieta marisci), покісниці сиваської (Puccinellieta syvaschicae), ковили дніпровської (Stipeta borysthenicae), ковили волосистої (Stipeta capillatae), золотобородника цикадового (Chrysopogoneta gryllus). Флора НППД включає близько 500 видів вищих спорових і судинних рослин, що належать до 252 родів і 72 родин. Високою є питома вага ендемічних і субендемічних видів. Їх на острові нараховується 54 (10,82% від всієї флори). Вони трапляються, як вже зазначалося, на приморському валу і кучугурах. Значною є чисельність видів, характерних для арен нижнього Дніпра, з якими острів пов’язаний генетично з прадавніх часів (козельці дніпровські (Tragopogon borysthenicus Artemcz.), конюшина дніпровська (Trifolium borysthenicum Grun.), еспарцет дніпровський (Onobrychis borysthenica (Širj.) Klokov), ушанка дніпровська (Otites borysthenicus (Grun.) Klokov), волошка короткоголова (Centaurea breviceps Iljin) та ін.), а також видів, що знаходяться на крайній південній межі поширення (оман високий (Inula helenium L.), агалик-трава гірська (Jasione montana L.), зозулинець блощичний (Orchis coriophora L.), верби розмаринолиста (Salix rosmarinifolia L.) і гостролиста (S. acutifolia Willd.) та ін.). До Червоної книги України (2009) занесено 15 видів судинних рослин: • волошка короткоголова (Centaurea breviceps Iljin) – рідко, у фітоценозах заростаючих кучугур; • гвоздика бессарабська (Dianthus bessarabicus Klokov) – спорадично, у фітоценозах вирівняних невисоких кучугур; 235 • зозулинець блощичний (Orchis coriophora L.) – рідко, у фітоценозах рівнинних незаливних і короткозаливних слабозасолених геокомплексів; • зозулинець болотний (Orchis palustris Jacq.) – спорадично, у фітоценозах рівнинних короткозаливних геокомплексів; • зозулинець рідкоквітковий (Orchis laxiflora Lam.) – дуже рідко, у фітоценозах рівнинних короткозаливних геокомплексів; • зозулинець розмальований (Orchis picta Loisel.) – рідко, у фітоценозах рівнинних короткозаливних геокомплексів, є діагностичним видом асоціації Orchido-Schoenetum nigricantis; • зозулинець салеповий (Orchis morio L.) – дуже рідко, у фітоценозах рівнинних короткозаливних геокомплексів; • золотобородник цикадовий (Chrysopogon gryllus (L.) Trin.) – спорадично, у фітоценозах рівнинних незаливних і короткозаливних рівнинних геокомплексів (клас Festucetea vaginatae, виступає діагностичним видом асоціації Dauco (guttati)Chrysopogonetum grylli); • катран понтійський (Crambe pontica Steven ex Rupr; Crambe maritima L.) – звичайно, у фітоценозах приморського валу; • ковила волосиста (Stipa capillata L.) – рідко, у фітоценозах закріплених невисоких кучугур; • ковила дніпровська (Stipa borysthenica Klokov ex Prokudin) – спорадично, у фітоценозах піщаних степів; • коручка болотна (Epipactis palustris (L.) Crantz) – дуже рідко, у фітоценозах рівнинних короткозаливних геокомплексів; • люцерна приморська (Medicago marina) – дуже рідко, у фітоценозах приморського валу; • меч-трава болотна (Cladium mariscus (L.) Pohl) – спорадично, у фітоценозах короткозаливних геокомплексів; • холодок прибережний (Asparagus litoralis Steven) – спорадично, у фітоценозах приморського валу. До Європейського Червоного списку занесено гвоздику бесарабську (Dianthus bessarabicus Klokov), покісницю сиваську (Puccinellia syvaschica Bilyk), содник ягодоносний (Suaeda baccifera Pall.), холодок прибережний (Asparagus litoralis Steven). До Червоного списку МСОП – франкенію припорошену (Frankenia pulverulenta L.). До Додатку І Бернської конвенції включено камку морську (Zostera marina L.). Мікобіота Джарилгача нараховує 57 видів грибів, які належать до 7 порядків (Гелюта, Тихоненко, 2000). Переважають іржасті, дотідеальні і мучнисторосяні гриби, що характерно для приморських цено236 зів. Значну участь у складі мікофлори мають види-паразити. Нерідко вони представлені масово (Blumeria graminis, Erysiphe aquilegiae, E. convolvuli, Puccinia bromina та ін.) (Гелюта, Тихоненко, 2000). Флора лишайників нараховує 26 видів, які належать до 14 родів і 6 родин (Бойко, Ходосовцев, 2000). Переважаючими за числом видів є роди кладонія (Cladonia P. Browne), калоплака (Caloplaca Th.Fr.) і леканора (Lecanora Ach.). Ліхенофлора відзначається бідністю, що зумовлено відсутністю типових для лишайників субстратів і впливом випасання диких копитних. Мохоподібні на острові ще менш представлені і налічують 5 видів. Це зумовлено, як вказує М.Ф. Бойко, засоленням екотопів, рухливістю субстрату та надмірним впливом випасання. Серед мохів на острові зростає тортелла нахилена (Tortella inclinata (R. Hedw.) Limpr.), яка, крім Джарилгача, в Україні зустрічається ще на косі Тендра і на Тарханкуті. Згідно зонування, запропонованого Д.В. Дубиною і Ю.Р. Шелягом-Сосонком (Котенко и др., 2000), заповідна зона має бути досить великою за площею. Вона охоплює південно-східну частину острова з різноманітними літоральними, піщаними, лучними і галофітними ценозами. Сюди увійшли найбільші в Україні площі золотобородника цикадового, а також угруповання ковил дніпровської і волосистої, меч-трави болотної. Зона регульованої рекреації складається з п’яти ділянок (урочище Глибоке, приморська смуга у кв. 57-59, східна ділянка острова в 68 кв., територія острова 43 кв. і територія на західній частині кв. 29). Господарська зона займає невелику площу. Вона вузькою смугою тягнеться від кордону до узбережжя Джарилгацької затоки. З огляду на вразливість приморських геокомплексів і посилення рекреації, очевидною є необхідність розширення площі існуючого парку. Насамперед, йдеться, про Каланчакські, Каржинські і Мідієві острови, Джарилгацьку затоку в частині, яка прилягає до мису Джалдихан, материкове узбережжя затоки і смугу Каркінітської затоки, що прилягає до острова. На території островів має бути заповідна зона, на решті – зона регульованої рекреації. Територія національного природного парку “Джарилгацький” входить до складу Рамсарського угіддя “Каркінітська та Джарилгацька затоки” (код UА012) площею 87000 га. Джаригацька і Каркінітська затоки з косами і островами є територією, важливою для охорони птахів (площею 87000 га, код UА067). Очевидною є необхідність призупинення будь-якої діяльності з лісорозведення, враховуючи його руйнівний вплив на екосистеми парку. Необхідна також оптимізація чисельності диких копитних тварин у напрямку суттєвого зменшення їх поголів’я. Охорона природних 237 комплексів НППД може бути успішною лише за умови збереження прилеглих територій. Це, насамперед, материкове узбережжя та сама Джарилгацька затока. У зв’язку з цим необхідно заборонити добування піску в затоці, а землечерпальні роботи проводити лише для підтримання суднового каналу з відповідним складуванням вийнятих грунтів за межами парку. Основна увага на материковому узбережжі має бути зосереджена на повній ліквідації джерел забруднення води, обмеженні забудови берегових смуг та їх руйнування. Значна увага має надаватися розвитку рекреаційної інфраструктури, спрямованої на збереження залишків природної степової рослинності. Список літератури 1. Биоразнообразие Джарылгача: современное состояние и пути сохранения / Котенко Т.И., Ардамацкая Т.Б., Дубына Д.В. и др. / Науч. ред. Т.И. Котенко, Ю.Р. Шеляг-Сосонко. – Вестн. зоологии. – 2000. – Спец. выпуск. – 240 с. 2. Бойко М.Ф., Москов Н.В., Тихонов В.И. Растительный мир Херсонской области. – Симферополь: Таврия, 1987. – 142 с. 3. Бойко М.Ф., Ходосовцев А.Е. Флора лишайников и мхов // Биоразнообразие Джарылгача: современное состояние и пути сохранения. – Вестн. зоологии. – 2000. – Спец. выпуск. – С. 43-44. 4. Бойко М.Ф., Чорний С.Г. Екологія Херсонщини. — Херсон, 2001. – 156 с. 5. Вирлич А.Э. Памятники природы Херсонской области. – Симферополь: Таврия, 1984. – 110 с. 6. Гелюта В.П., Тихоненко Ю.Я. Микофлора острова Джарылгач // Биоразнообразие Джарылгача: современное состояние и пути сохранения. – Вестн. зоологии. – 2000. – Спец. выпуск. – С. 51-52. 7. Дасятова-Шостенко Н.О. Ботанічне дослідження надморських заповідників: коси Джарилгача, Тендера та стровів Бабиного і Смаленого // Тр. Ін-ту ботаніки при Харків. держ. ун-ті. – 1937 (1936). – 2. – С. 116173. 8. Десятова-Шостенко Н.О., Левіна Ф.Я. Ботанічне дослідження Чорноморських кіс та островів – Тендра, Джарилгача, Орлова та Довгого // Матеріали охорони природи України. – 1928. – 10, вип. 1. – С. 1-72. 9. Дубина Д.В., Дзюба Т.П. Фітоценотична різноманітність острова Джарилгач (Херсонська обл.) // Укр. ботан. журн. – 2005. – 62, № 2. – С. 128-142. 10. Дубина Д.В., Тимошенко П.А. Особливості флористичного різноманіття острова Джарилгач // Укр. ботан. журн. – 2004. – 61, № 3. –С. 61-72. 238 11. Дубына Д.В., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Плавни Причерноморья. – Київ: Наук. думка, 1989. - 272 с. 12. Дубына Д.В., Шеляг-Сосонко Ю.Р., Бойко М.Ф. Растительность // Биоразнообразие Джарылгача: современное состояние и пути сохранения. – Вестн. зоологии. – 2000. – Спец. выпуск. – С. 46-51. 13. Іллічевський С.О. Матеріали для флори приморської частини України // Журн. Ін-ту ботаніки АН УРСР. – 1937. – № 15 (23). – С. 253-255. 14. Котенко Т.И. и др. Джарылгачский национальный природный парк: необходимость создания и предлагаемая схема функционального зонирования его территории // Биоразнообразие Джарылгача: современное состояние и пути сохранения. – Вестн. зоологии. – 2000. – Спец. выпуск. – С. 105-112. 15. Пачоский Й.К. Матералы для флоры северной части Таврической губернии // Зап. Новорос. о-ва естествоиспытателей. – 1907. – Т. 31. – С. 31-32, 34-59. 239 НПП Дністровський каньйон Національний природний парк “Дністровський каньйон” створений згідно з указом Президента України № 96/2010 від 3 лютого 2010 року. Загальна площа парку становить 10829,18 га, у тому числі 7189,65 га земель, які надані йому в постійне користування та 3639,53 га земель, що включені до його території без вилучення в землекористувачів. Парк підпорядкований Мінприроди. НПП “Дністровський каньйон” розташований на території Борщівського, Бучацького, Заліщицького та Монастириського районів Тернопільської області. Територія парку має кластерну структуру. Вона складається з окремих масивів, які охоплюють фрагменти каньйону Дністра й прилеглих до нього лісових масивів та інших територій, що розділені сільськогосподарськими угіддями, селітебними територіями та землями, які не ввійшли до складу парку за відсутності відповідних погоджень землекористувачів та землевласників. Згідно з фізико-географічним районуванням України (Екологічна енциклопедія, 2006), територія парку знаходиться в межах Широколистолісової зони, Західноукраїнського краю, Західноподільської височинної області. За геоботанічним районуванням (Національний атлас України, 2007) парк знаходиться в межах Європейської широколистянолісової області, Центральноєвропейської провінції, Південнопольсько-Західноподільської підпровінції, ОпільськоКременецького округу букових, грабово-дубових лісів, справжніх та остепнених лук і лучних степів та Покутсько-Медобірського округу букових, грабово-дубових і дубових лісів, справжніх та остепнених лук і лучних степів. Протягом середини XIX й початку XX століття дослідження каньйонового Придністров’я й прилеглих територій мали переважно флористичний характер (Zawadskі, 1835; Herbіch, 1860 a, b; 1861, 1866; Błockі, 1880, 1881, 1883, 1907, 1908, 1912; Trusz, 1883, 1884; Wołoszczak, 1887; Zapałowіcz, 1906, 1908, 1911; Wіerdak, 1923, 1926, 1927). На початку минулого століття виходить низка праць, які містять певні узагальнення інформації про поширення видів у регіоні. Зокрема, роботи В.Шафера (Szafer, 1913, 1923, 1930) та В.Гаєвського (Gajewskі, 1931, 1937), які стосуються аналізу реліктових видів у флорі регіону, монтанного елемента, флороценотичної диференціації флори, деяких питань флорогенезу. Важливою подією для флорографії Галичини й, зокрема, Волино-Поділля, у тому числі й придністровського, стала публікація праці В. Шафера, С. Кульчинського, Б. Павловського “Roślіny polskі...” (Szafer, Kulczyńskі, Pawłowskі, 1923). 240 Деякі роботи були присвячені описові та аналізу походження степової рослинності регіону, а також питанням її охорони (Wіerdak, 1936). Важливе значення для розуміння походження й природоохоронного статусу рослинності регіону мала робота В.Шафера (Szafer, 1935) про взаємодію лісу й степу на Поділлі. У другій половині XX, на початку XXI століття у регіоні активно проводилися комплексні геоботанічні та флористичні дослідження (Кузнецова, 1958, 1963, 1967; Луковиці, 1971, 1976, 1984; ШелягСосонко, Куковиця, 1971, 1974, 1980), які дали змогу скласти загальну характеристику фітобіоти регіону. Були узагальнені результати флорогенетичних і флорологічних досліджень регіону (Заверуха, 1976, 1978, 1983, 1985; Кагало 2002). Також, в останні роки, було здійснено узагальнення деяких даних щодо загальної різноманітності фітобіоти регіону та її раритетної складової (Черняк, Синиця, 2008; Кагало, 2011; Кагало, Реслер, 2011; Кагало, Сичак, Скібіцька, 2011 а, б; Кагало, Скібіцька, 2011) Отже, на сьогодні, щодо регіону, де розташований НПП “Дністровський каньйон”, накопичено значний обсяг інформації, що дає змогу вже зараз дати певну характеристику основних рис його рослинності й досить повну – раритетної компоненти флори. Звичайно, на цьому етапі можуть бути наведені лише загальні дані, оскільки кластерний характер території парку потребує детального вивчення видового складу флори й синтаксономічної структури рослинності кожного з кластерів. Загалом, на території парку переважає лісова рослинність. Основними домінантами деревостану є дуб звичайний (Quercus robur) і граб звичайний (Carpinus betulus). В травостої домінують осока волосиста (Carex pilosa), яглиця звичайна (Aegopodium podagraria), зірочник ланцетолистий (Stellaria holostea). На ділянках багатих грунтів трапляються дубові ліси з домінуванням осоки гірської (Carex montana) і підліском з свидини кров’яної (Swida sanguinea). Подекуди (наприклад, околиці с. Зелений Гай – урочище Жижава) у при вершинних частинах схилів на супіщаних субстратах формуються ліси дуба скельного (Quercus petraea) ацидофільнонейтрофільного ряду. У південно-східній частині парку між річками Нічлава та Збруч трапляються фрагменти лісів бука лісового (Fagus sylvatica) з пануванням у травостої осоки волосистої (Carex pilosa), підмаренника запашного (Galium odoratum), рідше – яглиці звичайної (Aegopodium podagraria) та конвалії звичайної (Convallaria majalis). На крутих схилах південної експозиції з чорноземними опідзоленими грунтами в цьому районі ростуть дубові ліси, підлісок i травостій яких формують субсередземноморські види, такі як кизил (Cornus mas), 241 калина гордовина (Viburnum lantana), егоніхон фіолетово-голубий (Aegonychon purpureo-coeruleum), лазурник трилопатевий (Laser trilobum), перлівки ряба й одноквіткова (Melica picta, M. uniflora) та ін. Нині ці ліси збереглися на дуже обмежених площах, тому вони включені до Зеленої книги України (2009) й потребують першочергового збереження. Степова рослинність пов’язана з крутими південними схилами пагорбів та схилів каньйонів Дністра та його приток з дерновокарбонатними грунтами. Площа окремих ділянок не перевищує кількох десятків гектарів. Представлена вона ценозами костриці валіської (Festuca valesiaca), осоки низької (Careх humilis), ковили найкрасивішої (Stipa pulcherrima), ковили пірчастої (Stipa pennata), ковили волосистої (Stipa capillata), а також наскельних та осипищних степів з домінуванням тонконогу різнобарвного (Poa versicolor). У дещо мезофітніших умовах трапляються ценози сеслерії Хейфлерової (Seslerieta heuflerianae). У центральній та південно-східній частині парку значні площі у верхніх частинах схилів каньйонів займають вторинні угруповання з домінуванням бородача звичайного (Воthrіоchloa ischaemum). Зрідка в Дністровському каньйоні трапляються острівні угруповання з домінуванням мигдалю степового (Amygdalus nana) та ефедри двоколоскової (Ephedra distachya). У видовому складі степових угруповань цього району у придністровській частині представлена значна кількість раритетних виді, зокрема реліктів, ендемів і степових видів, які ростуть на межі ареалу: цибулі перевдягнена та круглоголова (Allium pervestitum, A. sphaeropodum), рутвиця смердюча (Thalictrum foetidum), волошка східна (Centaurea orientalis), мигдаль степовий (Amygdalus nana), ефедра двоколоскова (Ephedra distachya) та ін. У цьому районі знаходиться locus classicus відомого ендемічного виду таволги польської (Spiraea роlоnіса) (Червона книга України, 2009). Лучна рослинність представлена фрагментарно, практично виключно суходільними типами угруповань, здебільшого з домінуванням райграсу високого (Arrhenatherum elatius), костриць червоної та лучної (Festuca rubra, F. pratensis). Болотна рослинність практично відсутня. Трапляються лише невеликі фрагменти гігро- й гідрофільної рослинності в прибережній зоні Дністра та його приток, при виходах джерел тощо. На території парку представлені такі рослинні угруповання, що включені до Зеленої книги України (2009): угруповання звичайнодубових лісів (Quercetа roboris) з домінуванням плюща звичайного (Hedera helix), угруповання звичайнодубових лісів деренових (Quercetа (roboris) cornosа (maris)) та польово кленово-звичайнодубових лісів деренових (Acereto (campestris)-Quercetа (roboris) cornosа (maris)), 242 • в’язіль стрункий (Securigera elegans (Pančić) Lassen.) − наводиться в літературі для території парку (Черняк, Синиця, 2008), вказівки потребують підтвердження; • геліосперма таємна (Heliosperma arcanum Zapał.) – описаний автором виду з околиць м. Заліщики, точний locus classicus невідомий, вважається, що вид зник з природних оселищ; • гніздівка звичайна (Neottia nidus-avis (L.) Rich.) − трапляється спорадично у всіх лісових масивах; • горицвіт весняний (Adonis vernalis L.) − трапляється серед лучно-степової рослинності на схилах основних річок (Дністра, Серету, Стрипи, Тупи, Джурина) та їхніх приток; • зіновать біла (Chamaecytisus albus Rothm.) – відзначена в декількох урочищах на території Бучацького, Заліщицького та Борщівського р-нів; • зіновать Блоцького (Chamaecytisus blockianus Klasková) − виявлена в урочищі Бубнівка (околиці с. Лисівці); • зіновать подільська (Chamaecytisus podolicus Klasková) – за літературними даними відома для Жижавського заказника (Заверуха, 1985), дуже рідко трапляється на схилах Дністра, Серету та Стрипи; • зозулинець чоловічий (Orchis mascula (L.) L.) – наводиться для околиць с. Костільники Бучацького р-ну (Черняк, Синиця, 2008); • зозулинець обпалений (Orchis ustulata L.) − наводиться для околиць с. Більче-Золоте Борщівського р-ну та околиць м. Заліщики (Черняк, Синиця, 2008); • зозулинець пурпуровий (Orchis purpurea Huds.) − наводиться для околиць с. Шутроминці Заліщицького р-ну (Черняк, Синиця, 2008); • зозулинець салеповий (Orchis morio L.) − наводиться для околиці с. Горошова Борщівського р-ну (Черняк, Синиця, 2008); • зозулинець шоломоносний (Orchis militaris L.) − на вологих галявинах уздовж р. Джурин та на околицях с. Гінківці на лівому схилі долини р. Тупа; • зозулині сльози яйцелисті (Listera ovata R. Br.) − відомі три локалітети в урочищах Кашталянка, Пустельня та Вощилівка; • зозулині черевички справжні (Сypripedium calceolus L.) − за літературними даними вид відомий в урочищі Обіжева (Природно-заповідний …, 1986), проте в цьому урочищі нині не виявлена, натомість вид виявлений в околицях с. Устечко в урочищі Пустельня; угруповання звичайнодубових лісів кров’яносвидинових (Quercetа (roboris) swidosа (sanguineae)) з домінуванням у травостої осоки парвської (Carex brevicollis), угруповання скельнодубово-звичайнодубових лісів (Querceto (petraeae)-Quercetа (roboris)), угруповання ацидофільних скельнодубових лісів (Quercetа petraeae), угруповання скельнодубових лісів деренових (Quercetа (petraeae) cornosа (maris)), угруповання формації вівсюнця пустельного (Helictotrichoneta desertori), угруповання формації ковили волосистої (Stipeta capillatae), угруповання формації ковили найкрасивішої (Stipeta pulcherrimae), угруповання формації ковили пірчастої (Stipeta pennatae), угруповання формації осоки низької (Cariceta humilis), угруповання формації сеслерії Хейфлера (Seslerieta heufleranae), угруповання формації тонконога різнобарвного (Poeta versicoloris), угруповання формації водяного горіху плаваючого (Trapeta natantis). За результатами аналізу літератури та власних досліджень, проведених упродовж 1985-2012 рр., на територіях, які нині належать до складу парку, виявлено 49 видів судинних рослин, які включені до Червоної книги України (2009): • аконіт несправжньопротиотруйний (Aconitum pseudantora Błocki ex Pacz.) − дуже рідко трапляється уздовж каньйону Дністра, частіше у Заліщицькому Придністров’ї; • беладона звичайна (Atropa belladonna L.) − трапляється спорадично у масивах широколистяних лісів; • берека (Sorbus torminalis (L.) Crantz) − група дерев росте у резерваті “Берекова діброва”; • білоцвіт весняний (Leucojum vernum L.) – росте в урочищі Теребіш Монастириського р-ну (Синиця, 2005); • булатка довголиста (Cephalanthera longifolia (L.) Fritsch) − вид відзначений в урочищі Пустельня (околиці с. Устечко Заліщицького р-ну); • вальдштейнія гравілатоподібна (Waldsteinia geoides L.) − спорадично трапляється у нижніх частинах схилів каньйону Дністра та його приток у складі широколистяних лісів Бучацького й Заліщицького Придністров’я; • вовчі ягоди пахучі (Daphne cneorum L.) – наводиться для околиць с. Звенигород Борщівського р-ну (Черняк, Синиця, 2008); • водяний горіх плаваючий (Trapa natans L. s.l.) − трапляється у затоках Касперівського водосховища; 243 244 • клокичка периста (Staphylea pinnata L.) − відомі локалітети у Жижавському (урочище Жолуб) й Обіжевському заказниках, урочищі Королівка, на Шутроминській стінці; • ковила волосиста (Stipa capillata L.) − спорадично трапляється на кам’янистих степових схилах каньйону Дністра уздовж усієї його протяжності в межах Тернопільської області; • ковила вузьколиста (Stipa tirsa Steven) − наводиться для околиць с. Шутроминці Заліщицького р-ну (Черняк, Синиця, 2008), вказівка потребує ретельної перевірки; • ковила найкрасивіша (Stipa pulcherrima K.Koch) − спорадично трапляється на схилах каньйону Дністра в околицях с. Устя Борщівського р-ну (урочище Глоди), М.П. Чайковський в 1981 році вказує цей вид для Заліщицького р-ну в околицях с. Деренівка; • ковила пірчаста (Stipa pennata L.) − виявлена в урочищах Криве, Серебрія (Касперівський заказник), на верхній частині схилу Дністра в околицях сс. Іване-Золоте та Берем’яни; • коральковець тричінадрізаний (Corallorhiza trifida Châtel.) − наводиться для околиць с. Нирва Борщівського р-ну (Черняк, Синиця, 2008); • коручка чемерниковидна (Epipactis helleborine (L.) Crantz) – спорадично у дубово-грабових лісах; • лілія лісова (Lilium martagon L.) – спорадично, у всіх лісових масивах; • лунарія оживаюча (Lunaria rediviva L.) − на залісненому правому схилі долини р. Серет напроти с. Монастирок; • любка дволиста (Platanthera bifolia (L.) Rich.) – трапляється майже в усіх лісових масивах; • марсилeя чотирилиста (Marsilea quadrifolia L.) − за гербарними матеріалами середини минулого століття наводиться для околиць м. Заліщики (Заверуха, 1985). Можливо росте на північно-західних околицях с. Ставки; • підсніжник білосніжний (Galantus nivalis L.) − трапляється у багатьох лісових масивах; • рутвиця гачкувата (Thalictrum uncinatum Rehm.) − наводиться в літературі для околиць с. Більче-Золоте Борщівського району (Черняк, Синиця, 2008), вказівка потребує ретельної перевірки; • скополія карніолійська (Scopolia carniolica Jacq.) − трапляється зрідка у дубово-грабових лісах; • сон розкритий (Pulsatilla patens (L.) Mill. s.l.) − в обгрунтуванні створення парку М.П. Чайковський вказує для Обіжевського 245 заказника та ботанічного заказника загальнодержавного значення “Криве”, зрідка трапляється в околицях с. Устя Борщівського р-ну (урочище Глоди); • сон великий (Pulsatilla grandis Wenderoth) − рідко, на декількох лучно-степових ділянках; • сон лучний (Pullsatilla pratensis (L.) Mill.) − росте на багатьох лучно-степових ділянках; • сугайник угорський (Doronicum hungaricum Rchb. f.) – наводиться в літературі для території НПП (Черняк, Синиця, 2008), вказівка потребує ретельної перевірки; • таволга польська (Spiraea polonica Blocki) − на сьогодні відомі дві локальних популяції, чисельністю до 200 рослин у Жижавському заказнику та в околицях с. Костільники Бучацького р-ну – кілька десятків особин; • цибуля ведмежа (Allium ursinum L.) – вказується для деяких лісництв Борщівського та Бучацького районів (Черняк, Синиця, 2008); • цибуля круглонога (Аllium sphaeropodum Klokov) − трапляється на вапнякових скелях, дуже рідко, популяції нечисленні; • цибуля перевдягнена (Allium pervestitum Klokov) – вказується в долині Дністра в околицях с. Устя Борщівського р-ну (Заверуха, 1985); • шафран Гейфеля (Crocus heuffelianus Herb.) – трапляється в лісових масивах Борщівського та Заліщицького районів; • шипшина Чацького (Rosa czackiana Besser) − спорадично трапляється на схилах каньйону Дністра в Бучацькому, Заліщицькому та Борщівському р-нах; • шоломниця весняна (Scutellaria verna Besser) − наявні локальні популяції в урочищі Криве, Обіжева та на схилах Дністра на південно-західних околицях м. Заліщики; • язичок зелений (Coeloglossum viride (L.) C.Hartm.) − наводився в літературі для Придністров’я; • ясенець білий (Dictamnus albus L.) − наявні малочисельні групи рослин в декількох урочищах. До Червоного списку МСОП занесені зіновать подільська (Chamaecytisus podolicus) і зіновать Блоцького (Chamaecytisus blockianus), ці ж два види занесені до Європейського Червоного списку. Із Додатку І Бернської конвенції для території парку вказуються 4 види: зозулині черевички справжні (Cypripedium calceolus), сон великий (Pulsatilla grandis), сон розкритий (Pulsatilla patens), водяний горіх плаваючий (Trapa natans). 246 Нині НПП “Дністровський каньйон” переживає період становлення, започаткування комплексної інвентаризації фітобіоти й підготовки до розробки проекту функціонального зонування території. Список літератури 1. Заверуха Б.В. Збереження генофонду рiдкiсних рослин ВолиноПодiльської височини // Укр. ботан. журн. – 1976. – 33, № 3. – С. 279-282. 2. Заверуха Б.В. Хорологический анализ флоры Волыно-Подолии // Тез. докл. VI Делегат. съезда Всесоюзн. ботан. о-ва. – Л.: Наука, 1978. – С. 301-302. 3. Заверуха Б.В. Allium pervestitum Klok. – новий для флори Волино-Подiлля вид // Укр. ботан. журн. – 1983. – 40, № 3. – С. 19-21. 4. Заверуха Б.В. Флора Волыно-Подолии и ее генезис. – К.: Наук. думка, 1985. – 192 с. 5. Кагало О.О. Історичні передумови формування раритетної компоненти рослинного покриву Волино-Поділля // Ю.Д.Клеопов та сучасна ботанічна наука. Мат-ли читань, присвячених 100-річчю з дня народження Ю.Д.Клеопова. – К.: Фітосоціоцентр, 2002. – С. 93-105. 6. Кагало О. Ресурси рослинного світу // Природні умови та ресурси Тернопільщини. – Тернопіль: ТзОВ «Техно-граф», 2011. – С. 279-287. 7. Кагало О., Реслер І. Різноманіття рослинності за еколого-флористичною (Браун-Бланке) класифікацією // Природні умови та ресурси Тернопільщини. – Тернопіль: ТзОВ “Техно-граф”, 2011. – С. 240-257. 8. Кагало О., Сичак Н., Скібіцька Н. Різноманіття флори судинних рослин області та її місце у флористичному районуванні // Природні умови та ресурси Тернопільщини. – Тернопіль: ТзОВ «Техно-граф», 2011 а. – С. 234-240. 9. Кагало О., Сичак Н., Скібіцька Н. Рідкісні та зникаючі види рослин і фітоценози та їх охорона // Природні умови та ресурси Тернопільщини. – Тернопіль: ТзОВ «Техно-граф», 2011 б. – С. 258-279. 10.Кагало О., Скібіцька Н. Місце Тернопільської області в системі геоботанічного районування // Природні умови та ресурси Тернопільщини. – Тернопіль: ТзОВ «Техно-граф», 2011. – С. 222-234. 11.Кузнецова Г.О. Флора i рослинність Поділля як пам’ятка природи // Мат-ли про охорону природи на Україні. – Вип. 1. – К.: Вид-во АН УРСР, 1958. – С. 55-62. 12.Кузнецова Г.О. Флора i рослинність Середнього Придністров’я // Мат-ли до вивчення природних ресурсів Поділля. – ТернопільКременець, 1963. – С. 113-115. 13. Кузнецова Г.О. Флора Середнього Придністров’я та її ботанікогеографічний аналіз // Мат-ли наук. конф. по вивч. та використанню продуктивних сил Поділля. – Вип. 2. – Львiв: Вид-во Львiв. ун-ту, 1967. – С. 18-19. 247 14.Куковиця Г.С. Релiктова формацiя вiвсюнця пустельного (Helictotrichoneta desertori) на Подiллi // Укр. ботан. журн. – 1971. – 28, № 6. – С. 772-774. 15.Куковица Г.С. Степная растительность Ополья и ее охрана // Актуальные вопросы современной ботаники. – К.: Наук. думка, 1976. – С. 78-92. 16.Куковица Г.С. Растительность степей Западной Подолии и ее охрана: Автореф. дисс. ... канд. биол. наук. – К., 1984. – 21 с. 17.Природно-заповідний фонд Української РСР / Ред. М.А. Воїнственський. – Київ: Урожай. – 1986. – 224 с. 18.Черняк В.М., Синиця Г.Б. Рідкісні та зникаючі рослини Тернопільщини з Червоної книги України. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2008. – 224 с. 19.Шеляг-Сосонко Ю.Р., Куковица Г.С. Геоботаническое районирование запада Украины // Ботан. журн. – 1971. – 56, № 10. – С. 1388-1395. 20.Шеляг-Сосонко Ю.Р., Куковиця Г.С. Нові та рідкісні види флори Західного Поділля та їх охорона // Укр. ботан. журн. – 1974. – 31, № 4. – С. 522-524. 21.Шеляг-Сосонко Ю.Р., Куковица Г.С. Степные заказники и памятники природы // Охрана важнейших ботанических объектов Украины, Белоруссии, Молдавии. – К.: Наук. думка, 1980. – С. 221-232. 22.Błocki B. Roślinność letnia i jeśienna okolic Bilcza i Cygan // Kosmos – Ser. A. – 1880. – 5. – S. 222-229, 270-280, 318-326, 375-382, 435-451, 484-513. 23.Błocki B. Przyczynek do flory Galicyi // Ibid. – 1881. – 6. – S. 379385. 24.Błocki B. Ein Beitrag zur Flora Galizien und der Bukowina // Ibid. – 1883. – 33. – S. 37-40, 116-119, 144-147, 175-176, 220-229, 257-259, 361364, 397-400. 25.Błocki B. Rzut oka na genezę i charakter flory lwowskiej // Wiczkowski J. Lwow, jego rozwoj i stan kulturalny oraz przewodnik po miescie. – Lwów, 1907. – S. 37-49. 26.Błocki B. Versuch einer genetischen Erklärung des Charakters der Flora von Lemberg // Magyar Bot. – 1908. – 7. – S. 281-289. 27.Błocki B. Floristisches aus Galizien // Österr. bot. Zeitschr. – 1912. – 62. – S. 396-399. 28.Gajewski W. Szczatki flory pierwotnej w jarze Dniestru // Ochr. przyr. – 1931. – 11. – S. 10-40. 29.Gajewski W. Elementy flory polskiego Podola. – Warszawa: Planta pol. – 1937. – 5. – 211 s. 30.Herbich F. Pflanzengeographiseche Bemerkungen über die Wälder Galiziens // Verh. Zool.-bot. Ges. Wien. – 1860 a. – 10. – S. 359-366. 31.Herbich F. Beiträge zur Flora von Galizien // Ibid. – 1860 b. – 10. – S. 607-634. 248 32.Herbich F. Über die Verbreitung der in Galizien und der Bukowina wildwachsenden Pflanzen // Ibid. – 1861. – 11. – S. 33-70. 33.Herbich F. Przyczynek do geografji roślin w Galicji // Roczn. Towarz. nauk. Kraków. – 1866. – 33. – S. 70-129. 34.Koczwara M. Granice florystyczne Podola // Ibid. – 1925. – 50. – S. 1285-1322. 35.Koczwara M. Osobliwości flory Polski. Podole // Zemia. – 1927. – 11. – S. 137-139. 36.Koczwara M. Alabastrowa gora pod Nizniowem // Ziemia. – 1939. – 24. – S. 26-29. 37.Makowiecki S. Spis roślin południowo-zachodniej cześći Podola Zazbruczanskiego // Spraw. Komis. Fizyogr. – 1939. – 72. – S. 269-326. 38.Szafer W. O niektórych rzadszych roślinach nizu galicyjskiego // Spraw. Komis. Fizyogr. – 1913 a. – 47/2. – S. 41-51. 39.Szafer W. Trzeciorzędowe rośliny górskie na wale scytyjskim w ostoi podolsko-wołyńskiej // Acta Soc. Bot. Pol. – 1923. – 1, № 2. – S. 97-119. 40.Szafer W. Element górski we florze nizu polskiego // Rozpr. wydz. mat.-przyrodn. Pol. Acad. Umiej. – 1930. – 69. – S. 1-151. 41.Szafer W. Las i step na zachodniem Podolu // Rozpr. wydz. mat.przyrodn. Pol. Acad. Umiejęt. – 1935. – 71. – S. 1-123. 42.Szafer W., Kulczyński S., Pawłowski B. Rośliny polskie. – Warszawa: Ksiaznica – Atlas, 1924. – 736 s. 43.Trusz S. Przyczynek do flory Galicyi, a wzglednie Buczacza i okolic // Ibid. – 1884a. – 9. – S. 13-22. 44.Trusz S. Przyczynek do flory Galicyi // Spraw. Dyrekcji C.K. gimnasium w Złoczowie za rok szkolny 1888, Progr. gimn. – Złoczow, 1888. – S. 1-36. 45.Wierdak S. O rzadkich roślinach z Opola // Kosmos. – Ser. A. – 1923. – 48. – S. 245-253. 46.Wierdak S. Zapiski florystyczne z Opola // Kosmos A. – Ser. A. – 1926. – 51. – S. 55-74. 47.Wierdak S. Zanikanie resztek stepow na Opolu // Kwart. Biul. Int. ochr. przyr. – 1936. – 6, № 4. – S. 31-32. 48.Wołoszczak E. Zur Flora von Galizien // Österr. Bot. Zeitschr. – 1887. – 37. – S. 278-280. 49.Zapałowicz H. Krzytyczny przegląd roślinności Galicii. Conspectus florae Galiciae criticus // Rozpr. Wydz. mat.-przyrod. Pol. Acad. Umiejęt. – Kraków, 1906-1911. – T. 1-3. – 296 s.; 311 s; 246 s. 50.Zawadzki A. Enumeratio plantarum Galiciae et Bukovinae oder die in Galizien und der Bukowina wildwachsenden Pflanzen mit genauer Angabe ihrer Standorte. – Breslau, 1835. – 200 s. 249 НПП Зачарований край НПП “Зачарований край” розташований в межах Іршавського району Закарпатської області. Парк створений Указом Президента України № 343 від 21.05.2009 року на базі одноіменного регіонального ландшафтного парку, який діяв з січня 2002 р. Площа парку 6101 га. Підпорядкований Державному агенству лісового господарства України. Територія парку розташована на південному мегасхилі гірського масиву Великий Діл – центральної частини Вигорлат-Гутинської вулканічної гряди Східних Карпат. Масив відмежований від інших частин вулканічної гряди долинами річок Латориця з північного заходу та р. Боржава з південного-сходу. Парк розташований на південно-західних схилах масиву, відроги якого спускаються до околиць сіл Осій, Ільниця, Підгірне, Крайня Мартинка. Північно-східна межа парку проходить по хребту гряди, східна – продовжується по хребту, який від найвищої точки масиву – гори Бужора (1086 м над р.м.) – звертає на південь. За фізико-географічним районуванням України (Екологічна енциклопедія, 2006) територія парку належить до Вулканічноміжгірноулоговинної області Українських Карпат. За геоботанічним районуванням України (Національний атлас, 2008) парк знаходиться у Верховинсько-Бескидському окрузі дубових, букових, ялицевих та ялинових лісів і післялісових лук Східнокарпатської підпровінції Карпатсько-Альпійської гірської провінції Європейської широколистянолісової області. Вигорлат-Гутинська гряда асиметрична. Південні її схили, до яких приурочена територія НПП, пологіші, мають більшу протяжність, ніж північні. Cередня крутизна схилів різна – від 15° до 25°. Переважаючими висотами на території НПП є 400-700 м н.р.м., мінімальна – 350 м, максимальна – 1086 м (г. Бужора). Південно-східні схили г. Бужора сильно почленовані ярами і вирівняними конусами виносу, які представлені мезоплейстоценовими (середньочетвертинними) алювіальними відкладами четвертої надзаплавної тераси. У підніжжі гори Бужора поширені еоплейстоценові алювіальні відклади, представлені дрібнозернистими світлими пісковиками з кремнистим цементом (Природні багатства Закарпаття, 1987). Вигорлат-Гутинську гряду в зоні розташування НПП формують такі стратифіковані магматичні неогенові утворення бужорської світи, як крупнопорфірові андезити й базальти. До південної частини парку приурочена т.з. Ільницька світа, складена туфогенно-осадочно-вугленосним комплексом. Інша, т.з. Бужорська світа теж цього віку, представлена андезитами, андезитобазальтами, ліпаритами та їх туфами. 250 Територія знаходиться у басейні р. Іршави, яка є правою притокою Боржави (басейн р. Тиса). Всього гідрологічну мережу території складають близько 36 малих річок і потоків гірського характеру (Wiesner, 1935) та болота. На території парку переважають грунти типу бурих лісових. Під буковими лісами на висоті до 700 м над р. м. грунти відносять до світло-бурих гірсько-лісових, а розташовані вище 700 м – до темнобурих гірсько-лісових типів (Руднєва, 1960; Природні багатства Закарпаття, 1987). Територія парку переважно вкрита листяними лісами. Вона розташована у поясах передгірних дубових лісів з дуба скельного (Quercus petraea) та бука лісового (Fagus sylvatica). Найбільші площі в парку займають ліси бука лісового (Fagus sylvatica), який утворює переважно монодомінантні клімаксові угруповання. Лише у менш сприятливих умовах – на межі з поясом скельнодубових лісів, а також на кам’янистих грунтах і крутих схилах бук формує мішані деревостани. В межах парку букові ліси зростають на бурих грунтах, що утворилися на твердих вулканічних породах – трахітах, андезитах та ін. Підлісок у чистих букових лісах переважно відсутній, його ценотичну функцію у розріджених деревостанах заміняє рясний підріст бука. У межах свіжих і вологих евтрофних бучин в трав’яному ярусі домінують підмаренник запашний (Galim odoratum), осока волосиста (Carex pilosa), ожина шорстка (Rubus hirtus), живокіст серцевидний (Symphytum cordatum), переліска багаторічна (Mercurialis perennis), безщитник жіночий (Athyrium filixfemina). Серед весняних ефемероїдів найчастіше переважають анемона дібровна (Anemonе nemorosa), зубниця залозиста (Dentaria glandulosa), зубниця бульбиста (D. bulbifera). Бук формує високопродуктивні фітоценози з запасом деревини 400-650 м3 на 1 га. У пригребневій зоні хр. Великий Діл на вищих висотних рівнях, де випадає більша кількість опадів, в більш бідних і холодних лісорослинних умовах поширені свіжі, вологі й сирі мезотрофні й оліготрофні бучини. В них домінантами є квасениця звичайна (Oxalis acetosella), чорниця (Vaccinium myrtillus), аденостилес сіролистий (Adenostyles alliariae). В парку ще збереглися невеликі ділянки лісу, ідентифіковані як пралісові. Вони є одним із двох (разом з ділянками пралісів на Авашських горах) нині відомих пралісових локалітетів букових лісів, які збереглися на вулканічному Вигорлат-Гутинському хребті. Всі пралісові фрагменти та прилеглі ділянки старовікових лісів мають виняткову природоохоронну цінність, важливе ботаніко-географічне, фітоісторичне, еталонне значення та потребують беззастережної охорони. P P 251 Починаючи з минулого століття, під впливом монокультурного господарства на місці букових лісів стали частково створювати монокультури ялини, які згодом виявились екологічно нестабільними. Ялина в парку представлена лише штучно створеними монокультурами, з домішкою бука, явора. Останнім часом спостерігається масове всихання посадок всіх вікових груп. Окремо варто відмітити експериментальні посадки псевдотсуги тисолистої (Pseudotsuga menziesii). На невеликих за площею ділянках стрімких скелястих схилів, грубоуламкових осипів, щебнистого підніжжя скель та великих кам’яних брил у букових лісах співдомінують явір (Acer pseudoplatanus), ясен звичайний (Fraxinus excelsior), в’яз гірський (Ulmus glabra), на деяких ділянках ясен і явір є основними домінантами. Дуб скельний (Quercus petraea) в межах парку не формує самостійних угруповань, а представлений переважно в складі буководубових (лише окремі виділи) і дубово-букових передгірних лісів нижчих висотних рівнів. В деревостанах окрім ценозоформуючих порід бука і дуба в другому ярусі зростають граб звичайний (Carpinus betulus), ясен (Fraxinus excelsior), липа серцелиста (Tilia cordata) та ін.; у чагарниковому ярусі – ліщина (Corylus avellana), калина (Viburnum opulus), бузина чорна (Sambucus nigra), свидина (Swida sanguinea), верба козяча (Salix caprea), вовчі ягоди звичайні (Daphne mezereum); у трав’яному покриві – осока волосиста (Carex pilosa), зубниця залозиста (Dentaria glandulosa), медунка темна (Pulmonaria obscura), чистець лісовий (Stachys sylvatica) та ін. В трав’яному ярусі найчастіше домінує підмаренник запашний (Galium odoratum) та зубниця бульбиста (Dentaria bulbifera). У вологих і сирих місцезростаннях вздовж русел струмків з намулисто-піщаними (з великим вмістом гальки) дерново-глеєвими грунтами трапляються ліси вільхи сірої (Alnus incana). Переважають чисті сіровільхові ліси, як домішка у деревному ярусі може траплятися явір (Acer pseudoplatanus), ясен звичайний (Fraxinus excelsior). Характерною рисою вільшняків є наявність у трав’яному покриві бореальних і монтанних видів. Невеликі площі в парку, переважно по периферії болота “Чорне багно”, займають післялісові мезофільні луки, які виникли на місці зрубаних дубово-букових і букових лісів. Найбільш поширені луки з переважанням костриці червоної (Festuca rubra), мітлиці тонкої (Agrostis capillaris), костриці лучної (Festuca pratensis), трясучки середньої (Briza media), конюшини лучної (Trifolium pratense). Місцями, на підмочених ділян\ках поширені ценози щучника дернистого (Deschampsia caespitosa). Особливу природоохоронну цінність має найбільше болото південного мегасхилу української частини Карпат Чорне багно. Воно 252 • билинець комарниковий (Gymnadenia conopsea (L.) R. Br.) – на луках, галявинах, окраїнах боліт; • білоцвіт весняний (Leucojum vernum L.) – на вологих луках, болотах, у лісах; • гніздівка звичайна (Neottia nidus-avis L.) – в букових лісах, спорадично; • еритроній собачий зуб (Erythronium dens-canis L.) – в букових, дубово-грабових лісах; • зозулинець салеповий (Orchis morio L.) – на луках, болотистих луках, узліссях, галявинах; • зозулинець шоломоносний (Orchis militaris L.) – на луках, лучних схилах, узліссях; • зозулині сльози серцелисті (Listera cordata (L.) R. Br.) – в тінистих лісах, на лісових болотах; • зозулині сльози яйцевидні (Listera ovata (L.) R. Br.) – на луках, узліссях, в лісах; • лілія лісова (Lilium martagon L.) – на узліссях, на галявинах, луках, в лісах; • лунарія оживаюча (Lunaria rediviva L.) – в букових лісах, на стрімких схилах; • любка дволиста (Platanthera bifolia (L.) Rich) – на луках, у розріджених лісах, серед чагарників, на узліссях; • любка зеленоквіткова (Platanthera chlorantha (Cust.) Rchb.) – на луках, у розріджених лісах, серед чагарників, на узліссях; • малий комонник зігнутий (Succisella inflexa (Kluk) G. Beck) – на вологих заболочених луках, зокрема в ур. Чорне Багно; • журавлина дрібноплідна (Oxycoccus microcarpus Turcz ex Rupr.) – на оліготрофному болоті в ур. Чорне Багно; • коручка болотна (Epipactis palustris (L.) Crantz) – на болотах; • осока малоквіткова (Carex pauciflora Lightf.) – на оліготрофному болоті в ур. Чорне Багно; • сашник іржавий (Schoenus ferrugineus L.) – на евтрофних болотах (ур. Чорне Багно). • пальчатокорінник бузиновий (Dactylorhiza sambucina (L.) Soό) – на луках; • пальчатокорінник плямистий (Dactylorhiza maculata (L.) Soό) – на вологих заболочених луках; • підсніжник білосніжний (Galanthus nivalis L.) – в букових лісах, на галявинах, узліссях; розташоване на схилах гори Бужора на висоті 840 м н. р. м. в одному з витоків р. Іршавки і належить до верхових (оліготрофний). Болото має велику глибину торфових покладів (до 5,9 м). Ще у 60-і роки минулого століття тут спостерігалося виразне підвищення центральної частини над краями до 3 м (Комендар, Фодор, 1960; Брадіс, Андрієнко, Лихобабина, 1969), яке нині внаслідок осушування значно зменшилося. Поверхня болота з помірним зволоженням, без водних дзеркал. Рослинність оліготрофна з мезотрофною окраїною. У складі мохового покриву значну роль відіграє Sphagnum acutifolium. Трав’яно-чагарничковий покрив складають в основному типові оліготрофні види – пухівка піхвова (Eriophorum vaginatum), журавлина болотна (Oxycoccus palustris), ж. дрібноплода (O. microcarpus), росичка круглолиста (Drosera rotundifolia), верес звичайний (Calluna vulgaris), андромеда (Andromeda polifolia), водянка чорна (Empetrum nigrum). Моховий покрив майже скрізь суцільний або майже суцільний (90-100%) і представлений в основному Sphagnum acutifolium, S. magellanicum та ін. Деревний ярус представлений пригніченими ялиново-березовим рідколіссям (Picea abies, Betula verrucosa, B. pendula) (Andrik, Mihaly, 2005; Мигаль, 2005; Mihaly, Andrik, Kish, Hamor, 2008). Внаслідок меліоративного-осушувальних заходів відбувається швидка деградація оліготрофних болотних комплексів та заміна їх лучними угрупованнями з високою участю молінії голубої (Molinia caerulea). Нижче за течією сфагнове болото переходить у евтрофний осочник, який формують високорослі осоки. В межах парку виявлено такі угруповання, занесені до Зеленої книги України (2009): угруповання букових лісів (Fageta sylvaticae) з домінуванням у травостої лунарії оживаючої (Lunaria rediviva); угруповання букових лісів (Fageta sylvaticae) з домінуванням у травостої цибулі ведмежої (Allium ursinum); угруповання скельнодубово-букових лісів (Querceto (petraeae)– (Fageta (sylvaticae)); угруповання яворових лісів (Acereta pseudoplatani) з домінуванням у травостої лунарії оживаючої (Lunaria rediviva); угруповання формації пригніченоялиново-сфагнової (Sphagneta depressipiceetosa). На території НПП відмічено 28 видів судинних рослин з Червоної книги України (2009): • баранець звичайний (Huperzia selago L.) – в лісах, на притінених вологих кам’янистих схилах, зрідка; • беладонна звичайна (Atropa belladonna L.) – в лісах, на галявинах; 253 254 • плаун колючий (Lycopodium annоtinum L.) – в лісах, на схилах; • скополія карніолійська (Scopolia carniolica) – в лісах, на узліссях, на крутих схилах; • траунштейнера куляста (Traunsteinera globosa (L.) Rchb.) – на вологих луках, лісових галявинах; • цибуля ведмежа (Allium ursinum L.) – в букових лісах; • шафран Гейфеля (Crocus heuffelianus Herb.) – в лісах; • шейхцерія болотна (Scheuchzeria palustris) – на оліготрофному болоті в ур. Чорне Багно. Функціональне зонування території розроблене, однак, ще не затверджене. До заповідної зони пропонується віднести 2193,1 га (36,0% території), зони регульованої рекреації – 2290,6 га (37,5%), зони стаціонарної рекреації 11,0 га (0,2%), господарської зони – 1605,3 га (26,3%). До заповідної зони віднесені ділянки старих букових лісів, болото Багно та культури ялини навколо нього. Зона стаціонарної рекреації включає три маленькі ділянки, в т.ч. ділянку площею 5 га з туристично-оздоровчим табором “Смерековий камінь”. До господарської зони віднесені ділянки лісів вздовж магістральних нафтогазоконденсатопроводів і доріг (Комендар та ін., 2006). До складу парку увійшли геологічний заказник державного значення “Зачарована долина” площею 150 га і гідрологічна пам’ятка природи “Болото Чорне багно” площею 15 га. Заказник “Зачарована долина” розташований на схилі г. Бужора. Він являє собою унікальні міжгір’я, де з вторинних кварцитів після вивітрювання залишилися оригінальні кам’яні утвори, висотою до 100 м. Територія вкрита різновіковим буковим лісом за участі насадженої ялини. Поряд, на березі потоку Смерекового знаходиться печера, звідки витікає мінеральне джерело. Пам’ятка природи “Болото Чорне Багно”, з якого бере початок р. Іршава, являє собою верхове сфагнове, нині в значній мірі деградоване, болото, яке було охарактеризоване вище. В майбутньому доцільним та можливим є розширення території НПП “Зачарований край” шляхом приєднання до нього зоологічного заказника загальнодержавного значення “Річанський”, розташованого на землях Довжанського ДЛМГ. матеріалів до проекту створення Національного природного парку “Зачарований Край (перший етап)” (звіт про науково-дослідну роботу). – Ужгород, 2006. – 166 с. (Рукопис). 3. Комендар В.І., Фодор С.С. Вересово-сфагнове болото в Закарпатській області УРСР // Укр. ботан. журн. – 1960. – 17, № 3. – С. 79-81. 4. Мигаль А.В. Каталог оліготрофних сфагнових боліт Закарпаття // Тези доп. наук. конф., присв. 60-ій річниці каф. ботаніки УжНУ (м. Ужгород, Україна, 30 вересня 2005 р.). – Ужгород, 2005. – С. 32. 5. Мигаль А.В. Рослинний покрив оліготрофних сфагнових боліт Закарпатської області // Болотні екосистеми регіону Східних Карпат в межах України / Під заг. ред А.А. Ковальчука. – Ужгород: Ліра, 2006. – С. 38-46. 6. Природа Українських Карпат. – Львів: Вид-во Льв. Ун-ту, 1968. – 266 с. 7. Природні багатства Закарпаття. – Ужгород: Карпати, 1987. – 284 с. 8. Руднева Е.Н. Почвенный покров Закарпатской области. – М.: Изд-во АН СССР, 1960. – 228 с. 9. Andrik E., Mihaly A. Floristic study of peat bogs in Transcarpathia // Aktuális flóra- és vegetációkutatás a Kárpát-Medencében VI. (Keszthely, 2004, Február 26-29): Abstracts. – Keszthely (Hungary). – 2004. – Old. 36. 10. Mihaly A., Andrik E., Kish R., Hamor A. Vegetation of a planned National Park “Zacharovaniy Kraj” (Transcarpathia) // Kitaibelia (Debrecen, Hungary), 2008. – Vol. 13, № 1. – P. 177. 11. Wiesner F. Vodstvo a minerální prameny země Podkarpatoruské. – Užhorod: Politika, 1935. – 65 s. Список літератури 1. Брадіс Є.М., Андрієнко Т.Л., Лихобабина М.І. Оліготрофні болота Закарпатської області // Укр. бот. журн. – 1969. – 26. – № 1. – С. 23-31. 2. Комендар В.І., Мигаль А.В., Андрик Є. Й., Кіш Р.Я., Гамор А.Ф., Санісло Я.П., Крч Х.Л., Мателешко О.Ю., Будніков Г. Б. Підготовка 255 256 НПП Ічнянський Ічнянський національний природний парк був створений відповідно до Указу Президента України від 21.04.2004 р. № 464/2004 на території Ічнянського району Чернігівської області. Парк розташований на південний захід від м. Ічні. Він підпорядкований Мінприроди. Загальна площа національного парку становить 9665,8 га, в тому числі 4686,1 га земель, що надаються йому в постійне користування, та 4979,7 га земель, що включаються до його складу без вилучення у землекористувачів (Дендрологічний парк загальнодержавного значення “Тростянець” – 204,7 га і Прилуцьке державне лісогосподарське підприємство – 4775 га). Територію парку складають: лісовкриті території – 8301,0 га; болота – 1098,4 га; під водою – 85,8 га; піски – 178,2 га. Територія парку фрагментована, складається з кількох ділянок. В системі фізико-географічного районування (Екологічна енциклопедія, 2006) основна територія національного природного парку знаходиться в межах Лісостепової зони, Лівобережно-Дніпровського краю, Північно-Придніпровській терасній низовинній області, а територія Дендрологічного парку “Тростянець”, яка знаходиться на відстані близько 50 км від основної території – в Північнополтавській височинній області. По території Ічнянського НПП протікає річка Іченька, яка впадає в річку Удай. До складу парку ввійшла і частина болота в заплаві р. Удай та невелика кількість ставків. Рельєф рівнинний, слабохвилястий. Загальний нахил поверхні у південно-західному напрямку до Дніпра. Середня висота поверхні становить близько 150 м. Переважають дерново-підзолисті і темно-сірі опідзолені грунти. За геоботанічним районуванням України (Геоботанічне ..., 1977) Ічнянський національний природний парк знаходиться в Європейсько-Сибірській лісостеповій області, Роменсько-Полтавському геоботанічному окрузі лучних степів, дубових, грабово-дубових (на заході) та дубово-соснових (на терасах річок) лісів і евтрофних боліт, Прилуцько-Лохвицькому геоботанічному районі. За іншим геоботанічним районуванням (Національний атлас України, 2008) територія основної частини парку належить до Степової геоботанічної області, Лісостеової підобласті, Східноєвропейської провінції, ЛівобережноДніпровського округу липово-дубових, грабово-дубових, соснових (на терасах) лісів, лук, галофітної та болотної рослинності. Дендропарк “Тростянець” знаходиться в Полтавському окрузі липово-дубових, соснових, дубово-соснових лісів, остепнених лук, лучних степів та евтрофних боліт тієї ж підобласті. 257 Ліси в басейні р. Удай, в т.ч. території, на якій створено Ічнянський НПП, досліджував О.П. Мринський (1969). Узагальнені дані про рослинність Чернігівщини оприлюднив С.О. Мулярчук (1970). Загальні відомості про флору та рослинність території проектованого парку наведені у праці Т.Л. Андрієнко (1987). У 1980-х роках на території Ічнянського та Прилуцького районів працював В.М. Любченко. Тут він вивчав весняні ефемероїди дібров, а також місцезнаходження їх рідкісних видів. Л.О. Лобань вивчала флору та рослинність басейну Удаю (1999, 2000). Серед лісів переважають соснові. Значні площі займають березові та дубові. Соснові ліси розташовані переважно в північній частині парку, дубові та дубово-грабові – в центральній і південносхідній, липові – в західній, вільшняки – вздовж русел річок Удаю, Іченьки та їх приток, а також у вологих зниженнях. Ліси зазнали значного антропогенного впливу – внаслідок рубок суттєва частина корінних ценозів змінена культурами сосни звичайної (Pinus sylvestris). Вирубування також сприяло експансії граба (Carpinus betulus), який поступово витісняє дуб звичайний (Quercus robur). Найпоширенішими у парку є соснові ліси. Серед них переважають ценози з домінуванням в трав’яному ярусі костриці червоної (Festuca rubra), куничника наземного (Calamagrostis epigeios), конвалії звичайної (Convallaria majalis). Це переважно культури сосни звичайної (Pinus sylvestris) віком 50-60 років. Підлісок не виявлений. В ньому поодиноко трапляються бузина чорна (Sambucus nigra) та малина (Rubus idaeus) (особливо в північній частині парку). На освітлених узліссях таких лісів іноді наявні куртини зіноваті руської (Chamaecytisus ruthenicus). Типовими видами трав’яного ярусу є куничник наземний (Calamagrostis epigeios), конвалія звичайна (Convallaria majalis), мерингія трижилкова (Moehringia trinervia), дзвоники круглолисті (Campanula rotundifolia), розрив-трава дрібноквіткова (Impatiens parviflora). Трапляються куртини мохів (Dicranum rugosum, Pleurozium schreberi). На вологіших ділянках у соснових лісах нерідко є підлісок з крушини (Frangula alnus). Крім того, на території НПП подекуди, переважно в північній частині парку, трапляються соснові ліси з підліском з бузини чорної (Sambucus nigra). У їх травостої переважають костриця червона (Festuca rubra) або орляк (Pteridium aquilinum), поодиноко трапляються звіробій плямистий (Hypericum maculatum) і чистотіл великий (Chelidonium majus). Серед лісової рослинності Ічнянського НПП культури сосни нині займають значні площі (близько 30% площі лісів НПП). Всі вони створені на місці широколистяних лісів, зазнають значного антропоген258 ного впливу поблизу населених пунктів, інтенсивної лісогосподарської діяльності на ділянках, що увійшли до складу національного парку без вилучення у землекористувачів. Ялинові ліси представлені нечисленними дрібними ділянками, що розташовані переважно в північній частині парку. Всі вони є культурами ялини європейської (Picea abies), переважно віком 50-60 років. Підлісок не виявлений. Трав’яний покрив дуже розріджений. Поодиноко відзначені герань Роберта (Geranium robertianum), міцеліс муровий (Mycelis muralis), мерингія трижилкова (Moehringia trinervia). На деяких ділянках наявний суцільний моховий покрив. Березові ліси представлені численними дрібними ділянками, розташованими по всій території НПП. Це переважно культури берези повислої (Betula pendula) віком до 40 років. Зімкненість крон в них невисока – 0,4-0,5. Є поодинокі особини підросту берези. Підлісок не виявлений, подекуди трапляються глід несправжньокривостовпчиковий (Crataegus pseudokyrtostyla), глід український (C. ucrainica), зіновать руська (Chamaecytisus ruthenicus). В травостої переважає костриця червона (Festuca rubra), інколи співдомінує мітлиця тонка (Agrostis capillaris). Поодиноко трапляються куничник наземний (Calamagrostis epigeios), осока шершава (Carex hirta), нечуйвітер волохатенький (Hieracium pilosella), біловус стиснутий (Nardus stricta). Тут також зростають такі бореальні види, як ортилія однобока (Orthilia secunda), грушанка мала (Pyrola minor) і зимолюбка зонтична (Chimaphila umbellata). В північній та південній частинах парку трапляються світлі дубові та березово-дубові ліси з переважанням в трав’яному ярусі конвалії звичайної (Convallaria majalis), мітлиці тонкої (Agrostis capillaris), костриці червоної (Festuca rubra), молінії голубої (Molinia caerulea), пирію повзучого (Elytrigia repens). Чагарниковий ярус в них розвинений слабо, переважають бруслина бородавчаста (Euonymus verrucosa), крушина ламка (Frangula alnus). Типовими видами трав’яного ярусу, крім вказаних домінантів, є зірочник ланцетолистий (Stellaria holostea), суниці лісові (Fragaria vesca), астрагал солодколистий (Astragalus glycyphyllos), цибуля часникова (Allium scorodoprasum), просянка розлога (Milium effusum), дзвоники круглолисті (Campanula rotundifolia), наперстянка великоквіткова (Digitalis grandiflora), ластовень лікарський (Vincetoxicum hirundinaria). В ценозах з домінуванням костриці червоної (Festuca rubra), розташованих переважно в північній частині парку, трапляються перстач білий (Potentilla alba), та ломиніс прямий (Clematis recta). Грабово-дубові та дубові ліси на багатих грунтах розташовані здебільшого в центральній та південно-східній частинах Ічнянського 259 НПП. В деревному ярусі переважають дуб звичайний (Quercus robur), граб звичайний (Carpinus betulus), в меншій кількості – липа серцелиста (Tilia cordata), береза повисла (Betula pendula), клен гостролистий (Acer platanoides). Середній вік деревостанів – 60-70 років. В трав’яному ярусі домінують яглиця звичайна (Aegopodium podagraria), зеленчук жовтий (Lamium galeobdolon), зірочник ланцетолистий (Stellara holostea), осока волосиста (Catex pilosa), а навесні – анемона жовтецева (Anemone ranunculoides), ряст ущільнений (Corydalis solida), ряст порожнистий (Corydalis cava), в деяких місцях підсніжник білосніжний (Galanthus nivalis), пшінка весняна (Ficaria verna). Асектаторами є копитняк європейський (Asarum europaeum), розхідник звичайний (Glechoma hederacea), медунка темна (Pulmonaria obscura), підмаренник запашний (Galium odoratum), чина весняна (Lathyrus vernus), купина багатоквіткова (Polygonatum multiflorum), проліска дволиста (Scilla bifolia), фіалка дивна (Viola mirabilis), а на ділянках, що зазнають антропогенного впливу (біля доріг, населених пунктів), – розрив-трава дрібноквіткова (Impatiens parviflora). Флористично близькими до дубово-грабових є липові ліси, невеликі ділянки яких трапляються в центральній та східній частинах парку та осикові ліси, які подекуди трапляються майже по всій території. В північно-східній частині Ічнянського НПП зрідка трапляються дубово-соснові ліси, переважно з домінуванням зірочника ланцетолистого (Stellaria holostea). На території Ічнянського НПП є також культури дуба червоного (Quercus rubra) та модрини європейської (Larix decidua). Дуже дрібні ділянки культур дуба червоного трапляються майже повсюдно в парку. Підлісок і травостій в них розвинені слабо. Дуб червоний активно поширюється – його підріст є на всіх ділянках, що межують із насадженнями. Культури модрини виявлені в центральній частині парку. Модрина не поновлюється. Чагарниковий і трав’яний яруси розріджені, переважають неморальні види. Ліси з домінуванням вільхи чорної (Alnus glutinosa) розташовані переважно вздовж боліт та у зниженннях заплав річок Удаю, Іченьки та їх приток. В трав’яному ярусі домінують теліптерис болотяний (Thelypteris palustris), осока гостровидна (Carex acutiformis), кропива жабрійолиста (Urtica galeopsifolia), іноді співдомінує сідач конопляний (Eupatorium cannabinum). Дерева часто обплетені хмелем (Humulus lupulus). Чагарникові болота з домінуванням верби попелястої (Salix cinerea) розташовані смугами вздовж нижньої частини болота Удай (на південь від с. Заудайка). Зімкненість крон верби – 0,5-0,7. Проективне покриття травостою становить 90-95%. Переважає кропива жабрійолиста (Urtica galeopsifolia), часто співдомінує сідач 260 коноплевий (Eupatorium cannabinum). Виявлена ділянка ценозів верби попелястої із наявністю сфагнового покриву. Загальна площа нелісових боліт, що входять до території Ічнянського НПП, становить 1209,3 га. Це переважно трав’яні евтрофні болота, розташовані переважно в заплавах річок. Значні площі займають трав’яні болота з домінуванням осок омської (Cariceta omskiana), гостровидної (С. acutiformis) та зближеної (С. appropinquata), розташовані переважно вздовж р. Удай. Переважаючими є ценози осоки омської (Carex omskiana). Крім домінанта, зустрічаються рогіз широколистий (Typha latifolia), осока несправжньосмикавцева (Carex pseudocyperus), бобівник трилистий (Menyanthes trifoliata), вовче тіло болотне (Potentilla palustris). Поодиноко трапляються цикута отруйна (Cicuta virosa) та омег водяний (Oenanthe aquatica). Ці угруповання переважають і на болотах-блюдцях. Центральна частина таких боліт зазвичай обводнена, є відкрите плесо. В останні роки частина цих боліт до середини літа повністю пересихає. Саме тут зустрічаються рідкісні види флори, такі як осока богемська (Carex bohemica), пухирник малий (Utricularia minor), фіалка ставкова (Viola stagnina). Ценози хвоща річкового (Equisetum fluviatile) розташовані смугами шириною від 2 до 10 м, переважно по краю купинноосокового болота вздовж р.Удай. Співдомінують осока гостра (Carex acuta) та бобівник трилистий (Menyanthes trifoliata). Лучна рослинність в парку займає невелику площу – 22,1 га, розташована фрагментарно на притерасній частині водойм та боліт, смугами завширшки до 50 м. Найбільші площі зайняті справжніми луками, торф’янисті трапляються фрагментарно. На притерасній частині болота Удай виявлено луки з домінуванням костриці лучної (Festuca pratensis), тонконогу лучного (Poa pratensis), костриці східної (Festuca regeliana), мітлиці тонкої (Agrostis capillaris). Типовими видами цих лук є грястиця збірна (Dactylis glomerata), жовтець їдкий (Ranunculus acris), костриця червона (Festuca rubra), перстач гусячий (Potentilla anserina), подорожник ланцетолистий (Plantago lanceolata), тимофіївка лучна (Phleum pratense), трясучка середня (Briza media), суховершки звичайні (Prunella vulgaris), щавель горобиний (Rumex acetosella). Луки з домінуванням куничника наземного (Calamagrostis epigeios) виявлені на перелогах в центральній частині Ічнянського НПП на терасі однієї з приток Удаю. Типовими їх видами є перстач неблискучий (Potentilla impolita), нечуйвітер зонтичний (Hieracium umbellatum), звіробій стрункий (Hypericum elegans). 261 Луки з переважанням щучника дернистого (Deschampsia caespitosa) розташовані переважно в заплаві р. Іченьки, по берегах її приток. Асектаторами є костриця лучна (Festuca pratensis), перстач гусячий (Potentilla anserina), жовтець їдкий (Ranunculus acris), жовтець повзучий (Ranunculus repens). Незначні площі в парку займають луки з домінуванням медової трави шерстистої (Holcus lanatus). Загальна площа водойм Ічнянського НПП становить 98,4 га. До складу НПП увійшла частина русла р. Удай та частина каналів меліораційної системи, що знаходяться на південь від с. Заудайка. Зараз р. Іченька та її притоки є системою ставів, на більшості з яких збудовані дамби. Течія тут майже відсутня. Між ставами розташовані заболочені ділянки. Серед угруповань повітряно-водної рослинності переважають ценози рогозу вузьколистого (Typha angustifolia), очерету (Phragmites australis), куги озерної (Schoenoplectus lacustris) та омегу водяного (Oenanthus aquatica). Серед ценозів занурених рослин найбільші площі займають ценози куширу темнозеленого (Ceratophyllum demersum). Угруповання водопериці кільчастої (Myriophyllus verticillatus) відмічені в ставі Зазим’є, який є фрагментом русла р. Іченьки. Угруповання плавушника болотного (Hottonia palustris) та пухирника малого (Utricularieta minor) виявлено лише в невеликому озерці в заплаві р. Іченьки, поблизу с. Хаєнки. Фрагменти ценозів пухирника звичайного (Utricularia vulgaris) були виявлені лише в одному з дрібних ставів в урочищі Озера. Угруповання глечиків жовтих (Nuphar lutea) та латаття білого (Nymphaea alba) виявлені на ставах по руслу р. Іченька біля с. Хаєнки, та по руслу однієї з приток р. Удай біля сіл Дзюбівка і Пелюхівка. Поодиноко в них трапляються латаття сніжнобіле (Nymphaea candida) та гірчак земноводний (Polygonum amphibium), а в підводному ярусі кушир темнозелений (Ceratophyllum demersum). На водоймах поблизу сіл Хаєнки та Дзюбівка є фрагменти угруповань латаття сніжно-білого (Nymphaea candida). На водоймах, розташованих в північній частині НПП (став Зазим’є та невелика водойма в заплаві р. Іченьки), виявлені ценози гірчака земноводного (Polygonum amphibium). Угруповання плаваючих водних рослин на території парку представлені переважно ценозами рясок малої (Lemna minor) та триборозенчастої (L. trisulca). На території Ічнянського НПП нами було виявлено 5 рослинних угруповань, включених до Зеленої книги України (2009). Це охарактеризовані вище ценози пухирника малого (Utricularia minor), глечиків жовтих (Nuphar lutea), латаття білого (Nymphaea alba), латаття сніжнобілого (Nymphaea candida), а також угруповання звичайнососнових 262 лісів звичайноялівцевих (Pineta (sylvestris) juniperosa (communis)) та звичайнодубово-звичайнососнових лісів звичайноялівцевих (Querceto (roboris)-Pineta (sylvestris) juniperosa (communis)). Фрагменти сосноводубового лісу з підліском із ялівцю виявлені в північно-східній частині парку. Добре виражений ярус підліску (0,5), утворений переважно Juniperus communis. Висота ялівцю 3,5 м, середній діаметр стовбурів 4-6 см, найбільший – 10-12 см. Виявлені молоді особини до 1 м заввишки. В трав’яному ярусі домінує зірочник ланцетолистий (Stellaria holostea), трапляються осока шершава (Carex hirta), осока бліда (C. pallescens), астрагал солодколистий (Astragalus glycyphyllos), суниці лісові (Fragaria vesca), щитник шартрський (Dryopteris carthusiana), щитник чоловічий (D. filix-mas), чистотіл (Chelidonium majus) та кропива дводомна (Urtica dioica). Станом на кінець 2009 р. у парку виявлено 630 видів судинних рослин спонтанної флори. На території парку виявлено два види з Додатку І Бернської конвенції – сон розкритий (Pulsatilla patens (L.) Mill.) і маточник болотний (Ostericum palustre (Besser) Besser). Поодинокі екземпляри сону розкритого відмічені біля с. Хаєнки в березово-дубовому лісі та поблизу с. Коломійцево. Маточник болотний знайдено в північній частині Ічнянського НПП, на притерасній частині болота Удай на луках з переважанням костриць східної (Festuca regeliana) і червоної (Festuca rubra). З Європейського Червоного списку виявлено один вид – глід український (Crataegus ucrainica Pojark). Він знайдений в північній частині парку в дубових та березових лісах. Цей же вид занесено до Червоного списку МСОП. До Червоної книги занесено: • верба Старке (Salix starkeana Willd.) – на торф’янистій луці поблизу болота Князьки в північно-східній частині НПП між м. Ічня та с. Хаєнки; • гніздівка звичайна (Neottia nidus-avis (L.) Rich.) – три локалітети в центральній та південно-західній частинах НПП в дубових та дубово-грабових лісах; • коручка чемерниковидна (Epipactis helleborine (L.) Crantz) – 5 місцезнаходжень в різних частинах національного парку в березово-дубових лісах; • лілія лісова (Lilium martagon L.) – 4 локалітети в південній частині національного парку поблизу с. Хаєнки (кв. 2, 11,14) на галявинах в старих дубових насадженнях; • осока богемська (Carex bohemica Schreb.) – центральній частині Ічнянського НПП, в пересихаючому озері на терасі безіменної притоки р. Удай (Жигаленко та ін., 2009); 263 • пальчатокорінник м’ясочервоний (Dactylorhiza incarnata (L.) Soó) – досить великі популяції на луках з домінуванням костриці лучної та осоки чорної поблизу с. Хаєнки; • пальчатокорінник травневий (Dactylorhiza majalis (Rchb.) P.F.Hunt et Summerhayes) – на луках поблизу с. Хаєнки, в тих же місцях, що й пальчатокорінник м’ясочервоний; • плаун річний (Lycopodium annotinum L.) – два локалітети у вологих березових лісах поблизу сіл Коломійцево і Хаєнки; • підсніжник білосніжний (Galanthus nivalis L.) – значні локалітети розташовані поблизу сіл Дзюбівка та Дружба в грабово-дубових лісах, поодинокі особини виявлено поблизу сіл Хаєнки та Грабів; • пухирник малий (Utricularia minor L.) – у невеликому обводненому болітці біля берега в заплаві р. Іченьки поблизу с. Хаєнки; • сон розкритий (Pulsatilla patens (L.) Mill.) – в світлих лісах біля с. Хаєнки в і с. Коломійцево. Із інших видів рослин на особливу увагу заслуговує чемериця чорна (Veratrum nigrum L.) – дуже рідкісний на Лівобережжі України вид. В Ічнянському НПП виявлено три локалітети цього виду – один біля с. Кікали і два біля с. Хаєнки, всього 67 особин. Росте у старих світлих березово-дубових лісах, площа яких протягом останніх десятиріч значно зменшилася. В межах Ічнянського НПП знаходиться 10 природно-заповідних територій інших категорій, які займають близько чверті його території. Це дендропарк загальнодержавного значення “Тростянець” (204 га), сім заказників місцевого значення (“Довгий яр” (два заказники з такою назвою – лісовий і гідрологічний), “Князьки”, “Кути”, “Урочище Кути”, “Волик” “Софіївка-Романівщина”) загальною площею 2253 га, заповідне урочище “Софіївка” (25 га) і пам’ятка природи “Багатовіковий дуб”. До заповідної зони належить 2419,3 га (25% території парку), до зони регульованої рекреації – 4916,8 га (51%), до зони стаціонарної рекреації – 52 га (1%); до господарської зони – 2277,7 га (23%). Охорону території ускладнює значна фрагментованість території. Між ділянками парку, де переважає лісова рослинність, знаходяться орні землі, перелоги, села. Тут є і більш природні території, які не увійшли до парку, зокрема старі широколистяні ліси з великими популяціями підсніжника (Краснянське лісництво). Бажано приєднати до парку також Дорогинський гідрологічний заказник загальнодержавного значення (1880 га), гідрологічний заказник 264 місцевого значення “Жевак” (314 га), а також деякі ділянки в заплаві Удаю, що не входять до заказників. На цих територіях переважають трав’яні болота. НПП Кармелюкове Поділля НПП “Кармелюкове Поділля” оголошено Указом Президента України від 16 грудня 2009 року № 1057/2009. Територія національного парку знаходиться у межах Чечельницького й Тростянецького районів Вінницької області. До включення в територію заповідного об’єкта погоджено 20203,4 га земель. Об’єкт проектувався під назвою “Південне Поділля”. Однак без погодження з науковцями та без історичних підстав у назву національного парку ввели ім’я народного героя Устима Кармалюка. Більша частина земель майбутнього національного парку, – лісові ділянки загальною площею 16518 га – знаходиться у віданні Державного підприємства “Чечельницьке лісове господарство”, найцінніші степові ділянки належать до земель запасу Чечельницької селищної ради. НПП “Кармелюкове Поділля” знаходиться у басейні річки Південний Буг (у верхів’ї його правих приток Савранки й Кодими), в південній частині лісостепової зони. За фізико-географічним районуванням України (Екологічна енциклопедія, 2006) територія НПП “Кармелюкове Поділля” належить до Південноподільської височинної області Подільсько-Придніпровського лісостепового краю. За геоботанічним районуванням (Національний атлас України, 2008) територія належить до Південноподільського округу дубових лісів та лучних степів Східноєвропейської лісостепової провінції Євразійської степової області. Природні особливості цієї території в значній мірі зумовлені геологічною будовою: рихлі осадові породи (піски і глини), що утворилися після відступу мілководного моря у неогеновому періоді, утворили потужні товщі. На формування сучасних ландшафтів впливала і впливає діяльність поверхневих вод. Під впливом водної ерозії сформувався дуже розчленований рельєф, горбисто-увалиста рівнина, для якої характерний значний перепад відносних висот (місцями до 100-120 м). Характерна особливість рельєфу – розвинута система глибоких сухих балок, з крутими схилами (місцями до 20°). Такий складний рельєф не лише є природною передумовою збільшення біологічного розмаїття, а й перешкодою інтенсивному господарському освоєнню цих земель: на ряді старовинних карт XV– XVII ст. землі навколо річки Савранки містять надпис “Кодімія”, це слово означає “пустище, незаселене місце” (Вавричин, Дашкевич, Кришталович, 2004). Все ж у XIX–XX ст. під тиском господарської діяльності відбулися докорінні зміни місцевих ландшафтів. Про заміну лісів агроландшафтами свідчить переважання у грунтовому покриві чорноземів опідзолених і темно-сірих лісових грунтів. T Список літератури 1. Андриенко Т.Л. Ичнянский национальный парк // Перспективная сеть заповедных объектов Украины / Под общ. ред. Ю.Р. ШелягаСосонко. – Киев: Наук. думка, 1987. – 292 с. 2. Геоботанічне районування Української РСР. – К.: Наук. думка, 1977. – 302 с. 3. Жигаленко О.А., Данилик І.М., Андрієнко Т.Л. Нова знахідка Carex bohemica Schreb. (Cyperaceae) з Лівобережного лісостепу (Україна) // Укр. ботан. журн. – 2009. – 66. – № 4. – с. 566-570. 4. Жигаленко О.А., Лобань Л.О. Veratrum nigrum L. (Melanthiaceae) на Лівобережжі України // Укр. ботан. журн. – 2008. – 65, № 6. – С. 882-886. 5. Лобань Л.О. Флористичні знахідки в басейні р. Удаю (Чернігівська обл.) // Укр. ботан. журн. – 1999. – 56, № 3. – С. 314-317. 6. Лобань Л.О. Лісова рослинність верхньої частини басейну р. Удай (Чернігівська обл.) // Укр. ботан. журн. – 2000. – 57, № 4. – С. 386-392. 7. Любченко В.М. Весняні ефемероїди дібров верхньої течії р. Удай // Укр. ботан. журн. – 1988. – 45, № 6. – С. 36-39. 8. Мринський О.П. До характеристики лісової рослинності пониззя р. Удай // Укр. ботан журн. – 1969. – 26, № 4. – С. 22-26. 9. Мулярчук С.О. Рослинність Чернігівщини. – К.: Вища школа, 1970. – 212 с. 10. Удра І.Х., Батова Н.І. Широколистяні ліси з грабом як реліктова та природоохоронна основа рослинного покриву Ічнянського національного природного парку // Заповідна справа в Україні. – 2008. – 14, № 2. – С. 44-50. 265 266 Територія НПП не утворює цілісного контуру, до неї увійшли ділянки збережених у відносно непорушеному стані природних лісових і степових урочищ, які тягнуться ланцюжком з півночі на південь у міжріччі Дохни й Савранки від села Торканівка Тростянецького району до села Бритавка Чечельницького району, і далі вздовж річки Савранки на схід до села Берізки Чечельницькі. Найбільшими ділянками у складі парку є лісові урочища, котрі займають переважно широкі водороздільно-горбисті місцевості: Бритавська дача (5362 га), Крамарівська дача (3686 га), Червоногреблянська дача (2510 га), Торканівська дача (1190 га), Вербська дача (1171 га), Любомирська дача (1135 га), Стратіївська дача (641 га). До парку також включено декілька байрачних лісів, серед яких найціннішими у ботанічному відношенні є ур.Уланово (458 га), ур. Єленово (43 га) та Юрково (284 га). Особливе значення для НПП мають степові ділянки, які переважно являють собою добре задерновані круті схили сухих балок, наприклад ур. Ромашково (близько 28 га), ур. Вишня (14 га), ур. Терещуків Яр (близько 4 га). Переважна частина земель НПП належить до лісового фонду – 17422 га. Сіножаті й пасовища (як правило, ділянки природної лучностепової і степової рослинності різного рівня збереженості) складають 899 га, ще 378 га займають угіддя з дерево-чагарниковою рослинністю. До земель парку також увійшло (без вилучення у землекористувачів) 875 га ріллі та 87 га інших земель. Землі водного фонду у складі НПП відсутні. Частка лісових культур у лісовому фонді складає близько 10%, решта лісів є дібровами природного походження. У державному підприємстві “Чечельницьке лісове господарство” дубове господарство займає 99% від загальної вкритої лісом площі. Переважають середньовікові й пристигаючі (за лісівничими нормами) насадження. Найстаріші ділянки лісу збереглися у південній частині масивів Бритавської і Червоногреблянської дач, в межах існуючих ботанічних заказників. Лісова рослинність у НПП “Кармелюкове Поділля” представлена, як уже наголошувалося, переважно дубовими лісами. В деревостані представлено два види дуба – дуб скельний (Quercus petraea) і дуб звичайний (Q.robur). Саме тут проходить північно-східна межа поширення відносно більш теплолюбного, зате і більш посухостійкого, дуба скельного і відбувається його заміщення далі на північ дубом звичайним. Асоціації з домінуванням дуба скельного поширені переважно в басейні ріки Савранки, на схилах південної експозиції, на підвищених плакорних ділянках Бритавської, Вербської, Червоногреблянської, Любомирської, Стратіївської дач, в 267 урочищах Уланово та Єленово. У північній частині Бритавської дачі та ще північніше – в басейні річки Дохни, де знаходяться, зокрема, Крамарівська і Торканівська дачі, сформувалися перехідні угруповання між формаціями дуба скельного і звичайного. До поширених у цих деревостанах видів також відносяться ясен звичайний (Fraxinus excelsior), граб звичайний (Carpinus betulus), клен гостролистий (Acer platanoides), клен польовий (Acer campestre), липа серцелиста (Tilia cordata). Значно меншу участь мають явір (Acer pseudoplatanus) та черешня (Cerasus avium), а також в’язи – гірський (Ulmus glabra), граболистий (U. minor) та корковий (U. suberosa), яблуня лісова (Malus sylvestris), груша звичайна (Pyrus communis). Значну наукову і практичну цінність мають скельнодубові насадження, де в ІІ ярусі деревостану у великій кількості зустрічається субсередземноморський вид, занесений до Червоної книги України – берека (Sorbus torminalis). Чагарниковий ярус також досить різноманітний, складають його кизил звичайний (Cornus mas), клен татарський (Acer tataricum), свидина кров’яна (Swida sanguinea), гордовина (Viburnum lantana) та інші види. Особливу цінність мають близькі до корінних насадження із переважанням в підліску кизилу. На плакорних ділянках та по пласких днищах балок зустрічаються переважно дубові й дубово-ясенові ліси, а на схилах їх доповнюють дубово-грабові ліси, які утворюють типовий екологічний ряд. Домінантами трав’яного ярусу на вирівняних ділянках виступають переважно осока парвська (Carex brevicollis), зеленчук жовтий (Lamium galeobdolon), зірочник ланцетолистий (Stellaria holostea), на схилах – осока волосиста (Carex pilosa). В широких плескатих днищах – ценози з переважанням кропиви жабрійолистої (Urtica galeopsifolia) та цибулі ведмежої (Allium ursinum). Є ділянки, на яких домінантами трав’яного ярусу є конвалія звичайна (Convallaria majalis), барвінок малий (Vinca minor), плющ звичайний (Hedera helix). Угруповання з домінуванням у травостої осоки парвської, плюща звичайного або цибулі ведмежої, які є рідкісними для України, у Бритавській, Червоногреблянській і Вербській дачах займають значні площі. У трав’яному покриві лісів звичайними є арум Бессера (Arum besseranum), півники злаколисті (Iris graminea), перлівка одноквіткова (Melica uniflora), шоломниця висока (Scutellaria altissima), егоніхон фіолетово-голубий (Aegonychon purpureocaeruleum), молочай мигдалевидний (Euphorbia amygdaloides). Внаслідок аномально сильної ожеледі (“льодолому”), яка мала місце у грудні 2000 року, дерева, і найбільше дуби, отримали великі пошкодження (поламані верхівки, крупні скелетні гілки), що суттєво 268 зменшило біомасу і продуктивність деревного ярусу. Збільшилася освітленість нижніх ярусів, внаслідок чого збільшилося проективне покриття трав’яного покриву. Своєрідним елементом рослинного покриву є невеличкі лісові болота-блюдця, так звані “мочарі”. Плакорні ділянки, підстелені водотривкими глинами, слабо дренуються, відбувається застій води. Тут формуються невеличкі за площею евтрофні осокові болота, переважно з домінуванням осоки гостровидної (Carex acutiformis) та осоки побережної (C. riparia). На узліссях та у прилеглих балках значного поширення набувають також угруповання ксерофітних чагарників з домінуванням терену колючого (Prunus spinosa), зустрічаються різнотравні узлісні фітоценози з помітною участю герані криваво-червоної (Geranium sanguineum), різних видів конюшини (найчастіше – конюшин середньої (Trifolium medium) та альпійської (T. alpestre), зіноваті австрійської (Chamaecytisus austriacus), астрагалу солодколистого (Astragalus glycyphyllos), шавлії кільчастої (Salvia verticillata). Важливою складовою національного парку є урочища з природною лучно-степовою і степовою рослинністю. Степова рослинність у значній мірі трансформована, деградована від перевипасу, місцями переходить у задерновані перелоги. На ділянках, де степова рослинність збереглася відносно добре, вона представлена переважно угрупованнями з домінуванням ковили волосистої (Stipa capillata). Зовсім невеликими ділянками представлені ценози ковили найкрасивішої (Stipa pulcherrima). На деградованих ділянках часто домінує костриця валіська (Festuca valesiaca). Зустрічаються ділянки з домінуванням сону лучного (Pulsatilla pratensis). Характерною особливістю степів парку є відсутність суцільного задерніння, якому перешкоджає інтенсивна водна ерозія поверхні грунту, що дозволяє ряду видів степового різнотрав’я успішно конкурувати зі злаками. Ця особливість створила хороші умови для виживання ряду рідкісних видів, зокрема, відкасника татарниколистого (Carlina onopordifolia). Характерними для степів парку видами, крім названих вище, є материнка звичайна (Origanum vulgare), льон шорсткий (Linum hirsutum), холодок тонколистий (Asparagus tenuifolius), шавлія лучна (Salvia pratensis), в’язіль барвистий (Securigera varia), айстра степова (Aster amellus). Серед степових угруповань є ділянки з домінуванням вишні степової (Cerasus fruticosa). Найцінніші степові ділянки збереглися в урочищах Вишня, Ромашково, Терещуків яр, Суха балка. Ряд лісових і степових угруповань, виявлених на території НПП “Кармелюкове Поділля”, занесено до Зеленої книги України (їх поширення в межах НПП описано вище): 269 угруповання звичайнодубових лісів (Querceta roboris) з домінуванням плюща звичайного (Hedera helix); угруповання звичайнодубових лісів (Querceta roboris) з домінуванням у травостої цибулі ведмежої (Allium ursinum); угруповання звичайнодубових лісів деренових (Querceta (roboris) cornosa (maris)); угруповання звичайнодубових лісів кров’яносвидинових (Querceta (roboris) swidosa (sanguineae)) з домінуванням у травостої осоки парвської (Carex brevicollis); угруповання скельнодубово-звичайнодубових лісів (Querceto (petraeae)–Querceta (roboris)); угруповання скельнодубових лісів деренових (Querceta (petraeae) cornosa (maris)); угруповання формації ковили волосистої (Stipeta capillatae); угруповання формації ковили найкрасивішої (Stipeta pulcherrimae). Флора території проектованого національного природного парку вивчена недостатньо. Про багатство флори можуть свідчити дані про флору окремих урочищ. Так, флора лісового урочища Червоногреблянська дача нараховує 349 видів, флора степового урочища Ромашково – 83 види. На території парку виявлено 24 види, занесених до Червоної книги України, 2 види з Червоного списку МСОП, 1 вид з Європейського Червоного списку, 2 види з Додатку І Бернської конвенції: • берека (Sorbus torminalis (L.) Crantz.) – постійно присутня в ІІ ярусі деревостанів у всіх лісових масивах НПП (ЧКУ); • бруслина карликова (Euonymus nana M.Bieb.) – популяція виду у скельнодубових лісах Бритавської дачі є найбільшою в Україні, вид не плодоносить (ЧКУ); • булатка великоквіткова (Cephalanthera damasonium (Mill.) Druce) – одне відоме місцезростання у байрачному лісі в урочищі Уланово (ЧКУ); • в’язіль стрункий (Securigera elegans (Pančić) Lassen) – помітну роль відіграє тільки в трав’яному покриві скельнодубових кизилових лісів Бритавського ботанічного заказника, за його межами – поодиноко в Бритавській дачі (ЧКУ); • відкасник татарниколистий (Carlina onopordifolia Besser) – велика популяція знаходиться в околицях Чечельника у степових урочищах Ромашково і Терещуків яр, чисельність досить різко коливається по роках, у середньому в межах 1000-1200 вегетуючих екземплярів, з яких зацвітає і плодоносить всього кілька десятків (МСОП, БЕРН, ЧКУ); 270 • гніздівка звичайна (Neottia nidus-avis (L.) Rich.) – спорадично на всіх ділянках, зайнятих грабовими дібровами, наприклад у Крамарівській і Бритавській дачах (ЧКУ). • горицвіт весняний (Adonis vernalis L.) – найчастіше росте на узліссях (Вербська дача, Єленово), зустрічається і в степових урочищах (Вишня) (ЧКУ); • зіновать подільська (Chamaecytisus podolicus (Blocki) Klaskova) – виявлена у степовому урочищі Ромашково (МСОП, ЄЧС, БЕРН, ЧКУ); • ковила волосиста (Stipa capillata L.) – виявлено декілька ділянок з домінуванням виду в урочищах Ромашково і Суха Балка (ЧКУ); • ковила найкрасивіша (Stipa pulcherrima K. Koch) – дуже рідко в урочищах Вишня і Ромашково (ЧКУ); • коручка пурпурова (Epipactis purpurata Smith) – переважно в угрупованнях дуба скельного, зокрема у Крамарівській та Бритавській дачах (ЧКУ); • коручка чемерниковидна (Epipactis helleborine (L.) Crantz) – досить часто трапляється у трав’янистому покриві у дібровах (Крамарівська дача, Бритавська дача, Уланово) (ЧКУ); • косарики черепитчасті (Gladiolus imbricatus L.) – зрідка на узліссях, наприклад у Вербській дачі, урочищі Єленово (ЧКУ); • лілія лісова (Lilium martagon L.) – поодинокі екземпляри на плакорній ділянці урочища Вербська дача (ЧКУ); • любка дволиста (Platanthera bifolia (L.) Rich.) – спорадично у грабових дібровах (Бритавська дача) (ЧКУ); • осока затінкова (Carex umbrosa Host) – у невеликій кількості відмічена у південній частині лісового масиву Бритавська дача (ЧКУ); • підсніжник білосніжний (Galantus nivalis L.) – масово у всіх лісових урочищах (ЧКУ); • скополія карніолійська (Scopolia carniolica Jacq.) – переважно приурочена до плоских днищ лісових балок (наприклад, у Червоногреблянській дачі) (ЧКУ); • сон великий (Pulsatilla grandis Wender.) – невеликі популяції виявлено у степових балках неподалік урочища Уланово та на південь від Бритавської дачі (БЕРН, ЧКУ); • сон лучний (сон чорніючий) (Pulsatilla pratensis (L.) Mill.) – подекуди на узліссях, степова ділянка з домінуванням цього виду описана в урочищі Вишня (ЧКУ); • тюльпан дібровний (Tulipa quercetorum Klokov et Zoz) – досить численна популяція у Червоногреблянській дачі (ЧКУ); 271 • фіалка біла (Viola alba Besser) – нечасто у скельнодубових лісах Бритавської і Вербської дач (ЧКУ); • цибуля ведмежа (Allium ursinum L.) – на днищах лісових балок у межах НПП утворює суцільний покрив (ЧКУ); • чина ряба (Lathyrus venetus (Mill.) Wohlf.) – виявлена тільки в лісах дуба скельного Бритавської дачі (ЧКУ). Сон великий і відкасник татарниколистий занесені до Додатку ІІ Директиви Ради Європи щодо збереження середовищ існування дикої фауни і флори. На землях, що стали територією парку, існують заповідні об’єкти інших категорій: ботанічні заказники загальнодержавного значення “Бритавський” (3259,0 га), “Ромашково” (8,7 га) і “Терещуків яр” (3,8 га), заказники місцевого значення “Вербська дача” (46,0 га) і “Червоногреблянський” (1492,0 га). Функціональне зонування території НПП “Кармелюкове Поділля” не розроблялося. До заповідної зони доцільно включити ліси в південній частині Бритавської і Червоногреблянської дач, а в перспективі – степові урочища Вишня, Ромашково, для чого необхідно передати ці земельні ділянки в постійне користування парку. Рекреаційну зону попередньо пропонувалося прив’язати до існуючої вузькоколійної залізниці (Рудниця – Гайворон), де вже апробовано туристський маршрут на старовинному потязі прямо по межі НПП. Решта земель парку може бути віднесена до господарської зони. Список літератури 1. Вавричин М., Дашкевич Я., Кришталович У. Україна на стародавніх картах. Кінець ХV – перша половина ХVII ст. – К.: ДНВП “Картографія”, 2004. – с. 22-23 2. Заповідні об’єкти Вінниччини. – Вінниця: Велес, 2005. – 104 с. 3. Куземко А.А., Яворська О.Г., Ворона Є.І., Чорна Г.А., Федорончук М.М. Ключові території національного рівня на території Вінницької області та їх значення для оптимізації мережі природно-заповідного фонду // Заповідна справа в Україні. – 2010. – т. 16, вип. 1. – С. 88-93. 272 НПП Карпатський НПП “Карпатський” створений 3 червня 1980 р. постановою Ради Міністрів УРСР на площі 47,3 тис. га, нині його площа – 50495 га. В постійному користуванні парку знаходиться 38322 га. Це найстаріший національний парк України. Частина нинішньої території парку (Говерлянське та Високогірне природоохоронні науково-дослідні відділення (ПОНДВ)) з 1968 по 1980 рр. була у складі Карпатського державного заповідника і увійшла до складу парку згідно з вищезгаданою постановою. Парк розташований у Надвірнянському і Верховинському районах Івано-Франківської області та на землях м. Яремче. В західній і південній частинах парк межує із Закарпатською областю. Садиба парку знаходиться в м. Яремчі ІваноФранківської області. Парк підпорядкований Мінприроди України. Згідно з фізико-географічним районуванням України територія парку входить до трьох фізико-географічних районів, які належать до трьох фізико-географічних областей: району Скибових (Зовнішніх) Горган області Зовнішніх Карпат, району Ворохта-Путильського низькогір’я Водороздільно-Верховинської області, СвидовецькоЧорногірського району Полонинсько-Чорногірської області (Физикогеографическое ..., 1968; Екологічна енциклопедія, 2006). За геоботанічним районуванням України (1977) територія парку входить до чотирьох геоботанічних районів, які належать до трьох геоботанічних округів: Суходільсько-Яремчанський район смерековоялицево-букових пригорганських лісів Карпатського (РахівськоТурківсько-Берегометського) геоботанічного округу букових лісів (північна частина парку), Горганський район смерекових лісів у поєднанні з кам’янистими розсипами і заростями гірської сосни Гірськокарпатського (Вишківсько-Гринявського) округу смерекових лісів, Чорногірсько-Мармароський район смерекових лісів у поєднанні з заростями сланких чагарників і фрагментами субальпійських лук Гірськокарпатського округу смерекових лісів, ПокутськоМармароський район сланких чагарників, субальпійських та альпійських сланких чагарників і полонин Свидовецько-ПокутськоМармароського округу субальпійських і альпійських сланких чагарників і полонин. За геоботанічним районуванням, наведеним у Національному атласі України (2008), парк знаходиться у Мармаросько-ЧорногірськоСвидовецькому окрузі, який в межах України займає південно-східну частину Карпат і відрізняється від Верховинсько-Бескидського округу, насамперед, більшим поширенням субальпійської рослинності та ялинових лісів. 273 Територія парку витягнута з півночі на південь. Вздовж північної частини протікає р. Прут, південна частина являє собою північносхідний схил Чорногірського хребта, найвищого в Українських Карпатах. До складу парку входять висотні пояси буково-ялицевих лісів, ялинових лісів, субальпійський та альпійський. Окремі ділянки території Карпатського НПП вивчались з початку минулого сторіччя переважно польськими вченими. Тут працювали Т. Вільчинський, Ю. Мондальський, Б. Павловський, М. Соколовський, А. Сьродоня, В. Шафер та ін. Рослинний світ сучасної території парку в повоєнний період вивчали К.А. Малиновський, Л.І. Мілкіна, М.А. Голубець, С.М. Стойко, Л.О. Тасенкевич та ін. Досить детальний аналіз історії ботанічних досліджень флори та рослинності Українських Карпат (до 1970 р.) провів К.А. Малиновський (Малиновський, 2005). Важливими геоботанічними публікаціями повоєнного періоду є монографії К.А. Малиновського “Біловусові пасовища субальпійського пояса Українських Карпат” (1959) і “Рослиннiсть високогiр’я Українських Карпат” (1980), М.А. Голубця “Ельники Украинских Карпат” (1978), К.А. Малиновського та В.В. Крічфалушія “Рослинні угруповання високогір’я Українських Карпат” (2002). Хоча теми цих робіт територіально і виходять за межі Карпатського НПП, вони у великій мірі грунтуються на матеріалі з цієї території. Лісова рослинність території характеризується в декількох статтях (Улановский, 1957; Якимчук, 1972; Мілкіна, 1985; Онищенко, Буджак, 2003). У монографії “Флора і рослинність Карпатського заповідника” (1982) дається характеристика рослинності Чорногірського масиву заповідника, в т.ч. Високогірного і Говерлянського ПОНДВ, які входили до Карпатського заповідника, а в 1980 р. перейшли до парку (автори розділу – Л.І. Мілкіна, С.М. Стойко, К.А. Малиновський). Пізніше тими ж авторами було написано ботанічний розділ монографії “Природа Карпатського національного парку” (1993). Дані про раритетні види флори і фауни парку зведені в книзі О.І. Киселюка, В.М. Клапчука, О.В. Тимчук (2001) та останній монографії “Карпатський національний природний парк” (2009). На території парку, на Чорногірському хребті на висоті 1430 м функціонує біостаціонар “Пожижевська”, нині підпорядкований Інституту екології Карпат НАН України (м. Львів). Тут проводяться дослідження не лише з вивчення флористичної та ценотичної різноманітності території, але й роботи екологічного, популяційного та ресурсознавчого характеру. Укрита лісом площа в межах земель у постійному користуванні парку становить 34267 га (близько 89%). Решту площі займають нелісові ценози, переважно луки – післялісові та субальпійського поясу, субальпійські пустища, петрофітна рослинність, болота, синантропна рослинність. Води займають 195,1 га. 274 У складі земель, вкритих лісовою рослинністю, переважають хвойні ліси. Серед них основну площу займають ліси з переважанням ялини (Picea abies) – 27,2 тис. га, значно меншу площу – з переважанням ялиці (Abies alba) – 1,3 тис. га, сосни звичайної (Pinus sylvestris) (576 га), яка має тут реліктовий характер. В субальпійському поясі смугу криволісся формують угруповання сосни гірської (Pinus mugo) – 1417 га, які віднесені до лісів. Ліси з переважанням бука лісового (Fagus sylvatica), зосереджені в поясі ялицево-букових лісів і мають площу бл. 3,5 тис. га. Невеликі площі займають ліси з переважанням берези повислої (Betula pendula) – 131 га та вільхи сірої (Alnus incana) – 132 га. Лише фрагментарно відмічені ліси з домінуванням граба звичайного (Carpinus betulus), явора (Acer pseudoplatanus), вільхи чорної (Alnus glutinosa). На висоті понад 1200 м у лісах домінує ялина. На висотах 7001200 м переважають ліси, в яких у різних співвідношеннях співдомінують ялина, ялиця і бук. У нижній частині цього поясу в корінних лісах здебільшого переважають бук або ялиця, у верхній частині – ялина. Лісові угруповання з переважанням бука лісового (Fagus sylvatica) та ялиці білої (Abies alba) належать здебільшого до ас. Symphyto cordati-Fagetum Vida 1959 (~ Dentario glandulosae-Fagetum W.Mat. 1964 ex Guzikowa et Kornaś 196). В цих лісах домінантами трав’яного ярусу найчастіше є переліска багаторічна (Mercurialis perennis), зеленчук (Lamium galeobdolon), безщитник жіночий (Athyrium filix femina), ожина шорстка (Rubus hirtus), на півночі парку місцями – осока волосиста (Carex pilosa); серед ефемероїдів – анемона дібровна (Anemone nemorosa), зубниця залозиста (Dentaria glandulosa), зубниця бульбиста (D. bulbifera). Звичайними видами є аконіт молдавський (Aconitum moldavicum), щитник шартрський (Dryopteris carthusiana), щитник австрійський (D. dilatata), щитник розпростертий (D. expansa), щитник чоловічий (D. filix-mas), квасениця звичайна (Oxalis acetosella), купина кільчаста (Polygonatum verticillatum), жовтозілля Фукса (Senecio ovatus), чистець лісовий (Stachys sylvatica), живокіст серцевидний (Symphytum cordatum), а серед дерев – явір (Acer pseudoplatanus), ялина європейська (Picea abies). На кисліших грунтах на невеликих площах трапляються букові ліси, що належать до ас. Luzulo-Fagetum Meusel 1937. Найхарактернішими видами трав’яного ярусу в них є куничник тростиновий (Calamagrostis arundinacea) та ожика гайова (Luzula luzuloides). Смугами вздовж річок і струмків поширені ліси з домінуванням вільхи сірої (Alnus incana), в їх трав’яному ярусі домінують осока трясунковидна (Carex brizoides), калюжниця болотна (Caltha palustris), 275 кремена біла (Petasites albus). Ліси з переважанням вільхи чорної (Alnus glutinosa) займають бл. 3 га, знаходяться в північній частині парку на невеликих висотах. У травостої переважають осока трясунковидна (Carex brizoides) і калюжниця болотна (Caltha palustris). Зрідка на кам’янистих розсипах і піщаних грунтах трапляються березові (з Betula pendula) ліси, за видовим складом близькі до карпатських соснових лісів. Найпоширенішою асоціацією хвойних лісів є Luzulo sylvaticaePiceetum Wraber 1963. Вона займає відносно кислі й бідні грунти у верхній частині лісового поясу. В деревостані домінує ялина (Picea abies), часто з домішкою ялиці (Abies alba). В трав’яно-чагарничковому ярусі переважають чорниця (Vaccinium myrtillus), куничник очеретяний (Calamagrostis arundinacea), щитник австрійський (Dryopteris dilatata s.l.). З високою постійністю в цих лісах трапляються квасениця звичайна (Oxalis acetosella), малина (Rubus idaeus), горобина (Sorbus aucuparia). Характерною є наявність таких монтанних видів, як підбілик альпійський (Homogyne alpina), який нерідко домінує, ожика лісова (Luzula sylvatica), стрептоп листообгортний (Streptopus amplexifolium). В моховому ярусі, який найчастіше має покриття 20-30%, домінує Polytrichum formosum, часто трапляється Dicranum scoparium (Онищенко, Буджак, 2003). На вологіших і, як правило, дещо багатших грунтах в ялинових лісах збільшується постійність таких видів, як цицербіта альпійська (Cicerbita alpina), зірочник гайовий (Stellaria nemorum), безщитник розставленолистий (Athyrium distentifolium), сольданела гірська (Soldanella montana), чемериця біла (Veratrum album), страусове перо (Matteuccia strutiopteris), а серед мохів – Plagiothecium undulatum. Такі ліси відомі як ас. Athyrio alpestre-Piceetum Hartmann in Hartmann et Jahn 1967. Вони трапляються на висотах 1200-1500 м. У нижній частині лісового поясу, на висотах 600-1000 м, трапляються ялинові та ялицеві ліси, приурочені до найбідніших грунтів, які здебільшого формуються на елювії пісковиків (ас. Luzulo luzuloidis-Piceetum Br.-Bl. et Sissingh 1939). У трав’яно-чагарничковому ярусі переважає чорниця (Vaccinium myrtillus). В них майже немає монтанних видів, які характерні для вище розташованих лісів, константно наявні бук (Fagus sylvatica), ожика гайова (Luzula luzuloides), куничник очеретяний (Calamagrostis arundinacea), щитник австрійський (Dryopteris dilatata s.l.), веснівка дволиста (Majanthemum bifolium), ожина шорстка (Rubus hirtus), малина (Rubus idaeus), горобина (Sorbus aucuparia). На невеликій площі трапляються ліси з переважанням ялини або ялиці, які формуються на багатих грунтах і за видовим складом дуже 276 близькі до букових лісів ас. Symphyto cordati-Fagetum. Характерним видом таких лісів є підмаренник круглолистий (Galium rotundifolium). Під впливом колишнього монокультурного лісового господарства площа чистих ялинових лісів розширилась як в Карпатах в цілому, так і на території парку (Природа Карпатського ..., 1993). Карпатський НПП знаходиться в районі найбільшого в Українських Карпатах поширення сосни звичайної (Pinus sylvestris), яка домінує більш, ніж на 1% території парку. В інших частинах Карпат цей вид трапляється рідко. Соснові ліси поширені тут на елювії пісковиків та інших силікатних породах. Зазвичай, в деревостані є домішка ялини і ялиці. В трав’яно-чагарничковому ярусі переважає чорниця (Vaccinium myrtillus). Диференційними видами по відношенню до ялинових лісів парку є береза повисла (Betula pendula), крушина (Frangula alnus), орляк (Pteridium aquilinum), а серед мохів – Leucobryum juniperoideum. Крім соснових лісів на кам’янистих грунтах, є ділянки соснових лісів сфагнових. Є у парку і культури сосни. Природні соснові ліси трапляються в Яремчанському, Ямнянському, Підліснівському, Женецькому, Татарівському ПОНДВ. Смугу криволісся в субальпійському поясі складають угруповання з домінуванням душекії (вільхи) зеленої (Duschekia alnobetula), сосни гірської (Pinus mugo) та ялівцю сибірського (Juniperus sibirica). Угруповання Pinus mugo (ас. Vaccinio myrtilli-Pinetum mughi Sill. 1933 класу Vaccinio-Piceetea) формуються в найбідніших грунтових умовах. У трав’яно-чагарничковому ярусі переважає чорниця (Vaccinium myrtillus) на покриві із зелених і сфагнових мохів, а також лишайників. Серед інших видів у цих угрупованнях найчастіше трапляються куничник волохатий (Calamagrostis villosa), підбілик альпійський (Homogyne alpina), брусниця (Vaccinium vitis-idaea), квасениця звичайна (Oxalis acetosella), сольданела угорська (Soldanella hungarica), щитник австрійський (Dryopteris dilatata). Душекія зелена (Duschekia alnobetula) основні площі займає у Говерлянському ПОНДВ. Угруповання тяжіють до потоків. Вони досить багаті флористично. В травостої домінують безщитник розставленолистий (Athyrium distentifolium), куничник волохатий (Calamagrostis villosa), щавель альпійський (Rumex alpinus). Характерними для цих угруповань є медунка Філярського (Pulmonaria filarszkyana), осот Вальдштейна (Cirsium waldsteinii). В угрупованнях ялівцю сибірського (Juniperus sibirica) (ас. Juniperetum nanae Br.-Bl. et al. 1939, клас Loiseleurio-Vaccinietea) в трав’яно-чагарничковому ярусі домінує переважно чорниця (Vaccinium myrtillus). Звичайними видами є куничник очеретяний (Calamagrostis arundinacea), ожика гайова (Luzula luzuloides), 277 жовтозілля дібровне (Senecio ovatus), сольданела угорська (Soldanella hungarica), брусниця (Vaccinium vitis-idaea). Карпатський НПП є однією з найважливіших природно-заповідних територій Українських Карпат для охорони лук, як субальпійських, так і лісового поясу. Луки лісового поясу найбільші площі займають біля населених пунктів, найбільше – біля с. Микуличин, багато також біля м. Яремче. На переважаючих тут луках класу Molinio-Arrhenatheretea домінують костриця червона (Festuca rubra s.l.), мітлиця тонка (Agrostis capillaris), біловус стиснутий (Nardus stricta). Константними видами сінокісних лук є арніка гірська (Arnica montana), билинець комарниковий (Gymnadenia conopsea), відкасник безстебловий (Carlina acaulis), звіробій плямистий (Hypericum maculatum), королиця звичайна (Leucanthemum vulgare), круціата гола (Cruciata glabra), осока бліда (Carex pallescens), пахуча трава звичайна (Anthoxanthum odoratum), перстач прямостоячий (Potentilla erecta), трясучка середня (Briza media). З постійністю бл. 50% в описах цих лук відмічаються вівсюнець знебарвлений (Helictotrichon praeustum), волошка карпатська (Centaurea carpatica), дзвоники персиколисті (Campanula persicifolia), жовтець Брейна (Ranunculus breyninus), чебрець блошиний (Thymus pulegioides). На луках часто трапляються види родини Orchidaceae. Найчастіше зустрічається билинець комарниковий (Gymnadenia conopsea), нерідко (постійність 10-40%) – зозулинець обпалений (Orchis ustulata), зозулині сльози яйцевидні (Listera ovata), любка дволиста (Platanthera bifolia), пальчатокорінник плямистий (Dactylorhiza maculata), траунштейнера куляста (Traunsteinera globosa), зрідка – билинець найзапашніший (Gymnadenia odoratissima), пальчатокорінник травневий (Dactylorhiza majalis), пальчатокорінник Фукса (D. fuchsii) та ін. Характерними для гірських карпатських лук є астранція велика (Astrantia major), нечуйвітер оранжево-червоний (Hieracium aurantiacum), скорзонера рожева (Scorzonera rosea), фітеума чотирироздільна (Phyteuma tetramerum), види роду тирличничок (Gentianella). Болотисті луки (“млаки”) характеризуються домінуванням осоки жовтої (Carex flava), мітлиці собачої (Agrostis canina), осоту прибережного (Cirsium rivulare), валеріани цілолистої (Valeriana simplicifolia), комишу лісового (Scirpus sylvaticus), трапляються товстянка звичайна (Pinguicula vulgaris), білозір болотний (Parnassia palustris). На бідніших і кисліших грунтах, як в лісовому, так і в субальпійському поясах поширені луки і пустища класу Calluno-Ulicetea. Домінує в цих ценозах найчастіше біловус стиснутий (Nardus stricta). Тут високою є постійність брусниці (Vaccinium vitis-idaea), вересу звичайного (Calluna vulgaris), осоки кульконосної (Carex pilulifera), 278 чорниці (Vaccinium myrtillus). В субальпійському поясі константною є сольданела угорська (Soldanella hungarica). В субальпійському поясі великі площі займають луки з домінуванням щучника дернистого (Deschampsia caespitosa), є луки з переважанням лерхенфельдії звивистої (Avenella flexuosa), куничника волохатого (Calamagrostis villosa), осоту Вальдштейна (Cirsium waldsteinii), аденостилеса сіролистого (Adenostyles alliariae) та деякі інші. На вологих місцях трапляються луки з переважанням ситника розлогого (Juncus effusus), ситника скупченого (J. conglomeratus). На найбільших висотах на кислих кам’янистих грунтах знаходяться угруповання класу Juncetea trifidi з домінуванням арктоальпійських видів – осоки зігнутої (Carex curvula), ситника трироздільного (Juncus trifidus), костриці лежачої (Festuca airoides = F. supina). Константими видами в них, крім вже названих, є сеслерія голубувата (Sesleria coerulans), дзвоники альпійські (Campanula alpina), нечуйвітер альпійський (Hieracium alpinum), осока вічнозелена (Carex sempervirens), чорниця (Vaccinium myrtillus), брусниця (Vaccinium vitis-idaea), буяхи (Vaccinium uliginosum), сольданела угорська (Soldanella hungarica), куничник волохатий (Calamagrostis villosa), вівсюнець різнобарвний (Helictotrichon versicolor), підбілик альпійський (Homogyne alpina). Крім судинних рослин, тут з високою постійністю наявні із мохів Polytrichum alpinum і P. commune, а із лишайників – Cetraria islandica (Малиновський, Крічфалушій, 2002). На грунтах, що формуються на карбонатних породах, зустрічаються угруповання класу Elyno-Seslerietea з домінуванням європейських гірських видів: сеслерії голубуватої (Sesleria coerulans), костриці різнобарвної (Festuca versicolor), костриці безостої (F. inarmata = F. amethystina s.l.), осоки вічнозеленої (Carex sempervirens). Характерними видами цих лук є ломикамінь волотистий (Saxifraga paniculata), фітеума куляста (Phyteuma orbiculare). На незначній площі відмічені ценози арктоальпійського вічнозеленого чагарничка дріади восьмипелюсткової (Dryas octopetala). Болотна рослинність на території парку, як і в цілому в Карпатах, є рідкісним типом рослинності. Вона трапляється по всій території парку і представлена здебільшого евтрофними висячими, переважно осоково-гіпновими болотами (Андриенко и др., 1991), які належать до класу Sheuchzerio-Caricetea. Домінує найчастіше осока чорна (Carex nigra), інколи – осока здута (Carex rostrata), осока пухирчаста (C. vesicaria), пухівка широколиста (Eriophorum latifolium), переважаючі мохи – Philonotis montana, Cratoneurum commutatum. Значний інтерес становить система висячих боліт на полонині Погорілець у Високогірному лісництві. Є нечисленні улоговинні сфагнові болота в 279 лісовому та субальпійському поясах (клас Oxycocco-Sphagnetea). На них домінують Sphagnum fuscum, S. magellanicum, S. rubellum, серед судинних рослин переважає пухівка піхвова (Eriophorm vaginatum), також є андромеда багатолиста (Andromeda polifolia), буяхи (Vaccinium uliginosum), журавлина болотна (Oxycoccus palustre), журавлина дрібноплода (Oxycoccus microcarpus), осока малоквіткова (Carex pauciflora). Одним з найцікавіших є оліготрофне болото Рудяк у Ворохтянському ПОНДВ. На території парку описано також мезотрофні болотні ценози з домінуванням осоки багнової (Carex limosa), осоки Бігелова (C. bigelowii), сфагна вузьколистого (Sphagnum angustifolium) (Малиновський, Крічфалушій, 2002). Поблизу джерел і струмків в субальпійському поясі і верхній частині лісового поясу трапляються рідкісні ценози з домінуванням сугайника карпатського (Doronicum carpaticum), жерухи Опіца (Cardamine opicii), ломикаменя зірчастого (Saxifraga stellaris), а також мохів Cratoneurum commutatum, Philonotis fontana, Dicranella palustris (клас MontioCardaminetea). У високогір’ї, у місцях, де найдовше затримується сніг, розвиваються угруповання верби трав’яної (Salix herbacea), верби туполистої (S. retusa), тонконогу Дейла (Poa deylii), ожики альпійської (Luzula alpinopilosa) класу Salicetea herbaceae. Звичайними, поширеними вздовж потоків, є ценози з переважанням кремен судетської (Petasites kablikianus), гібридної (P. hybridus) та білої (P. albus). В Карпатському парку є значна кількість рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України (2009): угруповання букових лісів (Fageta sylvaticae) з домінуванням плюща звичайного (Hedera helix) – один локалітет у Яремчанському л-ві; угруповання сіровільхових лісів (Alnetum incanae) з домінуванням у травостої страусового пера звичайного (Matteuccia struthiopteris) – дуже рідко; угруповання кедровососново-ялинових лісів (Pineto (cembrae) – Piceeta (abietis)) та кедровососново-ялицево-ялинових лісів (Pineto (cembrae) – Abieto (albae) – Piceeta (abietis)) – невеликі площі в горганській і чорногірській частинах парку на висотах понад 1000 м; угруповання ялинових лісів гірськососнових (Piceeta (abietis) pinetosa (mugi)) – невеликі площі на верхній межі лісу; угруповання формації верби трав’яної (Saliceta herbacea) – на Чорногорі на висоті понад 1700 м; угруповання формації верби туполистої (Saliceta retusae) – на Чорногорі на висоті понад 1800 м, рідко; угруповання формації дріади восьмипелюсткової (Dryadeta octopetalae) – дуже рідко на незначній площі на Чорногорі (г. Піп-Іван, ур. Гаджина); 280 угруповання формації наскельниці лежачої (Loiseleurieta procumbentis) – зрідка невеликими ділянками на Чорногорі; угруповання формації рододендрона східнокарпатського (Rhododendreta kotschyi) – спорадично на Чорногорі; угруповання формації сосни гірської (Pineta mugi) – гірськососнові криволісся займають майже півтори тисячі гектарів, в Зеленій книзі уточнюються рідкісні асоціації, які підлягають охороні – Pinetum (mugi) rumicetosum (carpaticae) і Pinetum (mugi) rhododendrosum (kotschyi), ці асоціації трапляються на території парку; угруповання формації горянки дворядної (Oreochloeta distichae) – один локалітет на г. Туркул; угруповання формації костриці безостої (Festuceta inarmatae) – спорадично в чорногірській частині парку; угруповання формації костриці карпатської (Festuceta carpaticae) – рідко в чорногірській частині парку; угруповання формації тонконога Дейла (Poeta deylii) – в чорногірській частині парку; угруповання формації гірськососново-сфагнової (Pineto (mugi) Sphagneta) – невеликими ділянками в чорногірській і горганській частинах парку; угруповання формації пригніченоялиново-сфагнової (Sphagneta depressipiceetosa) – в чорногірській і горганській частинах парку. Загалом, рослинність Карпатського НПП є досить репрезентативною для північно-східного макросхилу Українських Карпат, відзначається значною різноманітністю і природною цінністю. Флора судинних рослин Карпатського НПП нараховує 1105 видів, що становить 54,9% всієї флори Українських Карпат (Природа Карпатського ..., 1993; Карпатський національний …, 2009). Велика кількість видів є карпатськими ендеміками. Вони зосереджені переважно в субальпійському поясі, найбільше – в ценозах на карбонатних грунтах. Серед них – загальнокарпатські ендеміки (наприклад, королиця круглолиста (Leucanthemum rotundifolium (Waldst. et Kit.) DC.)), східнокарпатські (наприклад, тирлич роздільний (Gentiana laciniata Kit. ex Kanitz), смілка сумнівна (Silene dubia Herbich)), ендеміки Східних і Південних Карпат (наприклад, фітеума чотирироздільна (Phyteuma tetramerum Schur), фітеума Вагнера (Phyteuma wagneri A. Kerner), первоцвіт полонинський (Primula poloninensis (Domin) Fed.), костриця Порціуса (Festuca porcii Hack.)). У флорі парку чимало реліктових видів, насамперед у групі арктоальпійських та альпійських видів, де представлені гляціальні релікти, такі як дріада восьмипелюсткова (Dryas octopetala L.), верба трав’яна (Salix herbacea L.), наскельниця лежача (Loiseleuria procumbens (L.) Desv.), горянка дворядна 281 (Oreochloa disticha (Wulfen) Link), ломикамінь моховидний (Saxifraga bryoides L.), ліннея північна (Linnea borealis L.). Раритетна компонента у флорі парку дуже значна. Тут виявлено 107 видів судинних рослин із Червоної книги України, 4 види з Європейського Червоного списку, 3 – з Червоного списку МСОП, 2 – з Додатку І Бернської ковенції. Характеристику поширення їх у парку даємо за виданням “Карпатський національний природний парк” (2009), іншими літературними даними та власними даними авторів. На території парку виявлено такі види з Червоної книги України: • айстра альпійська (Aster alpinus L.) – на карбонатних відслоненнях субальпійського та альпійського поясів, вказується для г. Туркул; • аконіт Жакена (Aconitum jacquinii Rchb.) – у високогірних петрофітних угрупованнях на карбонатних породах, дуже рідко, вказується для г. Шпиці; • анемона нарцисоквіткова (Anemone narcissiflora L.) – на карбонатних відслоненнях субальпійського та альпійського поясів, у Чоногірському масиві, рідко; • баранець звичайний (Huperzia selago (L.) Bernh. ex Schrank et C.Mart.) – ліси та щебнисті безлісі схили в лісовому, субальпійському та альпійському поясах, спорадично по всій території парку; • белардіохлоа (зеленоплідниця) фіолетова (Bellardiochloa violacea (Bellardi) Chiov.) – на відслоненнях і слабозадернованих луках у високогірній частині парку; • белладонна звичайна (Atropa bella-donna L.) – на галявинах, узліссях, зрубах (Яремчанське, Татарівське, Вороненківське ПОНДВ); • билинець комарниковий (Gymnadenia conopsea (L.) R.Br.) – на луках в лісовому та субальпійському поясах, звичайно по всій території; • билинець найзапашніший (Gymnadenia odoratissima (L.) Rich.) – на луках лісового поясу, рідко (Говерлянське ПОНДВ, ур. Бабина Яма); • билинець щільноквітковий (Gymnadenia densiflora (Wahlenb.) A.Dietr.) – на луках і болотах лісового поясу, рідко, потребує додаткового вивчення; • білотка альпійська (Leontopodium alpinum Cass.) – на скелях у субальпійському поясі відомо єдине місцезнаходження цього виду (Високогірне ПОНДВ, г. Шпиці), введений в культуру (Говерлянське ПОНДВ); 282 • білоцвіт весняний (Leucojum vernum L.) – на вологих луках та в сирих лісах у лісовому поясі, рідко; • бровник однобульбовий (Herminium monorchis (L.) R.Br.) – вологі луки, краї висячих боліт у лісовому поясі, дуже рідко (Ямнянське ПОНДВ, ур. Тісний); • булатка довголиста (Cephalanthera longifolia (L.) Fritsch.) – в лісах та на узліссях, дуже рідко (Високогірне ПОНДВ); • булатка червона (Cephalanthera rubra (L.) Rich.) – у листяних і мішаних лісах, рідко (Високогірне ПОНДВ); • верба трав’яна (Salix herbacea L.) – на кам’янистих місцях у субальпійському і альпійському поясах, де довго затримується сніг, зрідка в чорногірській частині парку (Говерлянське і Високогірне ПОНДВ); • верба туполиста (Salix retusa L.) – на кам’янистих місцях у субальпійському та альпійському поясах, зрідка в чорногірській частині парку (Говерлянське й Високогірне ПОНДВ); • гніздівка звичайна (Neottia nidus-avis (L.) Rich.) – в лісах (переважно букових та ялицевих), спорадично; • горянка дворядна (Oreochloa disticha (Wulfen) Link) – на луках і осипах в альпійському поясі, єдиний локалітет на г. Туркул, стан популяції погіршується; • гронянка багатороздільна (Botrychium multifidum (S.G.Gmel.) Rupr.) – на луках субальпійського поясу, дуже рідко; • гронянка півмісяцева (Botrychium lunaria (L.) Sw.) – на луках, скелях, у світлих лісах, зрідка (Підліснівське, Яблунецьке, Говерлянське ПОНДВ); • гудайєра повзуча (Goodyera repens (L.) R.Br.) – у ялинових лісах, рідко (Підліснівське й Вороненківське ПОНДВ); • дзвоники Кладни (Campanula kladniana (Schur) Witasek) – на луках субальпійського та альпійського поясу, переважно на слабко задернованих ділянках, відшаруваннях і кам’янистих осипах, Чорногірський масив, спорадично; • диходон роговиковий (роговиця роговикова) (Dichodon cerastioides (L.) Rchb.) – у високогір’ї на вологих місцях, переважно на ділянках з тривалим заляганням снігу, рідко; • діфазіаструм альпійський (Diphaziastrum alpinum) (L.) Holub. – на високогірних луках і кам’янистих розсипах на кислих породах, спорадично; • діфазіаструм сплюснутий (Diphaziastrum complanatum) (L.) Holub. – в лісах і на пустищних луках, рідко; 283 • дріада восьмипелюсткова (Dryas octopetala L.) – в альпійському поясі на кам’янистих грунтах на Чорногорі відомо два локалітети: г. Піп Іван і ур. Гаджина (Мілкіна, 1995); • жовтець Тора (жовтець татранський) (Ranunculus thora L. = R. tatrae Borb.) – на скелях в субальпійському і альпійському поясах, зрідка в Говерлянському та Бистрецькому ПОНДВ; • жовтозілля карпатське (Senecio carpathicus Herbich) – у високогір’ї на луках і відслоненнях, рідко; • журавлина дрібноплода (Oxycoccus microcarpus Turcz. ex Rupr.) – оліготрофні болота в лісовому поясі, дуже рідко, (болото Рудяк у Ворохтянському ПОНДВ, Високогірне ПОНДВ); • злинка альпійська (Erigeron alpinus L.) – на високогірних скелях і луках, переважно карбонатних, дуже рідко; • злинка залозиста (Erigeron atticus Vill) – один локалітет на г. Данцир на пісковиках з домішкою карбонатів (Червона книга України, 2009); • зозулинець обпалений (Orchis ustulata L.) – на луках, відомий з Ямнянського ПОНДВ; • зозулинець прикрашений (Orchis signifera Vest) – лісові галявини, чагарники, гірські схили на помірно зволожених ділянках на луках, узліссях, Чорногірський масив, рідко; • зозулині сльози серцелисті (Listera cordata (L.) R.Br.) – у верхній частині лісового поясу в ялинових лісах, заходить у субальпійський пояс, зрідка в Чорногірському масиві (відомий з Високогірного, Говерлянського, Вороненківського ПОНДВ); • зозулині сльози яйцевидні (Listera ovata (L.) R.Br.) – у вологих листяних лісах, на узліссях, луках, окраїнах боліт в лісовому поясі, заходить в субальпійський пояс, спорадично по всій території; • кисличник двостовпчиковий (Oxyria digyna (L.) Hill) – один локалітет в ур. Кізі Улоги на Чорногорі, відслонення і осипи силікатних порід; • коральковець тричінадрізаний (Corallorhiza trifida Châtel.) – в лісах та по краях боліт, переважно у верхній частині лісового поясу, рідко; • кортуза Маттіолі пухнаста (Cortusa matthioli L. subsp. pubens (Schott, Nyman et Kotschy) Jáv. – у криволіссі на пн. відрозі г. Говерла, вологі відслонення силікатних порід; • коручка болотна (Epipactis palustris (L.) Crantz) – на болотах і вологих луках, спорадично по всій території парку; • коручка пурпурова (Epipactis purpurata Smith) – листяні ліси, узлісся, відомий з Ямнянського і Вороненківського ПОНДВ; 284 • коручка темночервона (Epipactis atrorubens (Hoffm. ex Bernh) Besser) – в лісах, на узліссях і луках, зрідка, відомий з Говерлянського і Ямнянського ПОНДВ; • коручка чемерниковидна (Epipactis helleborine (L.) Crantz) – в лісах, на узліссях, зрідка по всій території парку; • косарики черепитчасті (Gladiolus imbricatus L.) – спорадично на вологих луках, на узліссях; • костриця Порціуса (Festuca porcii Hack.) – зрідка в субальпійському та альпійському поясах (Говерлянське ПОНДВ); • левкорхіс (псевдорхіс) білуватий (Pseudorchis albida (L.) A.Löve et D.Löve) – на луках, кам’янистих схилах, в криволіссі у верхній частині лісового поясу та в субальпійському поясі, зрідка; • лілія лісова (Lilium martagon L.) – на луках, узліссях, в світлих лісах в лісовому і субальпійському поясах, спорадично; • ліннея північна (Linnea borealis L.) – одне місцезнаходження в угрупованні Pinus mugo (Говерлянське ПОНДВ, над ур. Цибульник під г. Пожижевська); • ллойдія пізня (Lloydia serotina (L.) Rchb.) – відслонення в субальпійському поясі, Чорногірський масив (гг. Говерла, В. Козел, Шпиці, Смотрич), рідко; • ломикамінь аїзовидний (Saxifraga aizoides L.) – на вологих скелях в субальпійському поясі, єдине місцезнаходження відоме з Чорногори, ур. Гаджина (Бистрецьке ПОНДВ); • ломикамінь карпатський (Saxifraga carpatica Sternb.) – вологі скелі у високогірній частині парку; • ломикамінь мохоподібний (Saxifraga bryoides L.) – кам’янисті відслонення в субальпійському та альпійському поясах Чоногори, на г. Бребенескул, ур. Кізі Улоги, г. Піп-Іван; • ломикамінь супротивнолистий (Saxifraga oppositifolia L.) – вологі скелі в ур. Кізі Улоги (г. Бребенескул), відомо за гербарним зразком Г. Козія (LWS); • лунарія оживаюча (Lunaria rediviva L.) – в листяних лісах, переважно на кам’янистих ділянках, спорадично в північній частині парку; • любка дволиста (Platanthera bifolia (L.) Rich.) – на луках лісового поясу, узліссях, в лісах, нерідко по всій території; • любка зеленоквіткова (Platanthera chlorantha (Cust.) Rchb.) – у лісовому поясі, в листяних і хвойно-листяних лісах, на узліссях, зрідка; • малаксис однолистий (Malaxis monophyllos (L.) Sw.) – у вологих місцях в лісовому і субальпійському поясах, рідко; 285 • мітлиця альпійська (Agrostis alpina Scop.) – відома за зборами Й.Мондальського (гербарій LWS) в ур. Кізі Улоги на хр. Чорногора (Червона книга України, 2009), на кам’янистих ділянках; • мітлиця скельна (Agrostis rupestris All.) – на альпійських пустищних луках і відслоненнях кислих порід, дуже рідко; • міхурниця судетська (Cystopteris sudetica A.Braun et Milde) – на відслоненнях та слаборозвинених грунтах у лісовому та субальпійському поясі, дуже рідко; • міхурниця гірська (Cystopteris montana (Lam.) Bernh. ex Desv.) – на вологих тінистих карбонатних скелях, осипищах карбонатних порід, на мокрих затінених схилах під наметом лісу в субальпійському та верхній частині лісового поясу, дуже рідко; • молодило гірське (Sempervivum montanum L.) – на скелях та осипах субальпійського поясу в чорногірській частині парку (Чорногірське та Високогірне ПОНДВ); • надбородник безлистий (Epipogion aphyllum Sw.) – відомий з ялинового лісу у Вороненківському ПОНДВ; • наскельниця лежача (Loiseleuria prucumbens (L.) Desv.) – на кислих відслоненнях і слаборозвинених грунтах у високогірній частині парку, місцями домінує; • осока двоколірна (Carex bicolor All.) – трапляється у формі малочисельних ізольованих популяцій лише на високогірних приджерельних заболочених місцях Чорногори, зрідка; • осока затінкова (Carex umbrosa Host) – на заболочених карбонатних луках, г. Кукуль (Чорногора); • осока Лахеналя (Carex lachenalii Schkuhr) – на високогірних заболочених ділянках Чорногори, дуже рідко; • осока малоквіткова (Carex pauciflora Lightf.) – на сфагнових болотах верхньої частини лісового поясу та в субальпійському поясі, зрідка (Говерлянське та Високогірне лісництва); • осока піхвова (Carex vaginata Tausch) – дуже рідко на високогірних сирих луках (г. Бребенескул), популяція відзначається дигресивним характером (Червона книга України, 2009); • осока скельна (Carex rupestris All.) – на кам’янистих місцях в субальпійському та альпійському поясах Чорногори (В. Козел, Шпиці, Смотрич), дуже рідко; • осока темно-бура (Carex fuliginosa Schkuhr) – на скелях у субальпійському поясі Чорногори (гг. В.Козел, Шпиці, Бребенескул, Смотрич), дуже рідко; • осока тонкокореневищна (Carex chordorrhiza Ehrh.) – на високогірних олігомезотрофних болотах Чорногори, дуже рідко; 286 • пальчатокорінник бузиновий (Dactylorhiza sambucina (L.) Soό) – рідко на післялісових луках, В.Г. Собко вказує для околиць м. Яремчі; • пальчатокорінник м’ясочервоний (Dactylorhiza incarnata (L.) Soó) – на заболочених луках і болотах, зрідка; • пальчатокорінник плямистий (Dactylorhiza maculata (L.) Soó) – на луках та болотах в лісовому поясі, спорадично по всій території парку; • пальчатокорінник серценосний (Dactylorhiza cordigera (Fr.) Soó) – на вологих луках, по краях боліт в субальпійському поясі (Говерлянське та Високогірне ПОНДВ); • пальчатокорінник травневий (Dactylorhiza majalis (Rchb.) P.F. Hunt et Summerhayes) – на луках та болотах в лісовому поясі, спорадично по всій території парку; • пальчатокорінник Фукса (Dactylorhiza fuchsii (Druce) Soó) – на луках, по краях боліт, у вологих лісах, зрідка по всій території парку; • первоцвіт дрібний (Primula minima L.) – на кам’янистих місцях в альпійському поясі Чорногірського масиву; • первоцвіт Галлера (Primula halleri J.F.Gmel.) – відомо єдине місцезнаходження на скелях у поясі криволісся на пн. відрозі г. Говерла; • підсніжник білосніжний (Galanthus nivalis L.) – у лісах по всій території парку, зрідка; • пізньоцвіт осінній (Colchicum autumnale L.) – на вологих луках лісового поясу по всій території парку; • плаун річний (Lycopodium annotinum L.) – в хвойних лісах та в криволіссі, нерідко по всій території парку; • плаунок плауновидний (Selaginella selaginelloides (L.) C.Mart.) – у субальпійському та альпійському поясах Чорногори, спорадично; • родіола рожева (Rhodiola rosea L.) – на скелях та осипах у субальпійському та альпійському поясах, у чорногірській частині парку, спорадично; • рододендрон східнокарпатський (Rhododendron myrtifolium Scott et Kotschy, Rh. kotschyi Simonk) – на осипах і скелях у субальпійському й альпійському поясах, утворює зарості, в чорногірській частині парку; • рутовик коріандролистий (Callianthemum coriandrifolium Rchb.) – г. Бребенескул на межі з Карпатським біосферним заповідником, єдиний в Україні локалітет, в угрупованні з домінуванням осоки вічнозеленої (Carex sempervirens Vill.); 287 • сверція багаторічна (Swertia perennis L. (incl. S. alpestris Baumg. ex Fuss)) – на болотах і заболочених луках у субальпійському та альпійському поясах (Бистрецьке, Високогірне ПОНДВ); • скополія карніолійська (Scopolia carniolica Jacq.) – вид відомий з Вороненківського ПОНДВ; • скрученик спіральний (Spiranthes spiralis (L.) Chevall.) – нещодавно виявлений в околицях м. Яремче, на луках (Борсукевич, Данилюк, 2011); • сон Шерфеля (сон білий) (Pulsatilla scherfelii (Ullep) Skalicky = P. alba Rchb.) – на луках і розсипах субальпійського поясу, в криволіссі, спорадично (Говерлянське, Татарівське і Високогірне ПОНДВ); • сосна кедрова (Pinus cembra L.) – в ялинових лісах верхньої частини лісового поясу, в угрупованнях Pinus mugo Turra, на безлісих кам’янистих схилах, рідко в Женецькому, Татарівському (ур. Бредулець), Бистирицькому (ур. Кедроватий) ПОНДВ; • сосюрея альпійська (Saussurea alpina (L.) DC.) – на кам’янистих місцях у субальпійському та альпійському поясах, зрідка в чорногірській частині парку (Говерлянське і Бистрицьке ПОНДВ); • сугайник штирійський (сугайник Клузія) (Doronicum stiriacum (Vill.) Dalla Torre = Doronicum clusii All.) – на скелях, відслоненнях у субальпійському та альпійському поясах Чорногори (гг. Піп-Іван, Бребенескул, Ребра, Кізі Улоги, між Туркулом і Дзембронею); • тирлич безстебловий (Gentiana acaulis L.) – на скелях і луках в субальпійському, альпійському і лісовому поясах Чорногори спорадично, також відомий один локалітет у Женецькму ПОНДВ; • тирлич жовтий (Gentiana lutea L.) – на луках субальпійського поясу і в криволіссі, зрідка (відомий з Говерлянського, Бистрецького і Чорногірського ПОНДВ); • тирлич крапчастий (Gentiana punctata L.) – на луках і розсипах субальпійського поясу, в криволіссі, спорадично (Говерлянське, Бистрецьке, Чорногірське, Високогірне ПОНДВ); • тирлич роздільний (Gentiana laciniata Kit. ex Kanitz) – на луках і скелях субальпійського та альпійського поясів, рідко, відомий з Говерлянського та Високогірного ПОНДВ; • товстянка альпійська (Pinguicula alpina L.) – на затінених скелях біля струмків та джерел в субальпійському і альпійському поясах (г. Говерла); 288 • товстянка звичайна (Pinguicula vulgaris L.) – на евтрофних, переважно осоково-гіпнових болотах у лісовому поясі, рідко, найбільша популяція в ур. Погорілець у Високогірному ПОНДВ; • тонконіг Ремана (Poa rehmannii (Asch. et Graebn.) Woł. = P. nemoralis L. subsp. rehmannii Asch. et Graebn.) – у середньогір’ї на відслоненнях вапнякових порід, Чорногора (між с. Бистрець і смт Верховина), дуже рідко, (Червона книга України, 2009); • траунштейнера куляста (Traunsteinera globosa (L.) Rchb.) – на луках, узліссях, у криволіссі, спорадично по всій території парку; • цибуля ведмежа (Allium ursinum L.) – під наметом лісу, спорадично по всій території парку; • чихавка тонколиста (Ptarmica tenuifolia (Schur) Schur) – субальпійський та альпійський пояси, дуже рідко (г. Піп Іван); • чихавка язиколиста (Ptarmica lingulata (Waldst. et Kit.) DC.) – на кам’янистих місцях у субальпійському і альпійському поясах, зрідка в Говерлянському ПОНДВ; • шафран Гейфелів (Crocus heuffelianus Herb.) – в лісах, на галявинах, субальпійських луках, спорадично по всій території парку; • шолудивник Едера (Pedicularis oederi Vahl) – в субальпійському і альпійському поясах Чорногори, (гг. Бребенескул, Мунчел) дуже рідко; • язичок зелений (Coeloglossum viride (L.) C.Hartm.) – на високогірних луках, у листяних і хвойних лісах, серед чагарників, (Говерлянське, Бистрецьке, Високогірне ПОНДВ). Ще два види з Червоної книги України – модрина польська (Larix polonica Racib.) і тис ягідний (Taxus baccata L.) – достовірно відомі тільки у культурах (селекційний пункт “Підліснів”). У флорі парку відмічено 3 види, занесених до Червоного списку МСОП: вже згадана чихавка тонколиста (Ptarmica tenuifolia (Schur) Schur), а також південно-східнокарпатський ендемік борщівник карпатський (Heracleum carpaticum Porcius) та аконіт міцний (Aconitum firmum Rchb. = A. napellus subsp. firmum (Rchb.) Gáyer). До Червоного списку МСОП належить також модрина польська – вид, який культивується у парку. До Європейського Червоного списку занесені борщівник карпатський (Heracleum carpaticum Porcius), первоцвіт полонинський (Primula poloninensis (Domin) Fed.), жовтець Малиновського (Ranunculus malinovskii A. Jelen. et Derviz-Sokolova), смілка сумнівна (Silene dubia Herbich), тонконіг Ремана (Poa rehmannii (Asch. et Graebn.) Woł., медунка Філярського (Pulmonaria filarszkyana 289 Jáv). Останній вид є досить звичайним у субальпійському поясі та у верхній частині лісового поясу. Його ценотичний оптимум знаходиться в угрупованнях душекії зеленої (Duschekia alnobetula). До Додатку І Бернської конвенції занесено 2 види, виявлені у парку – гронянку багатороздільну (Botrychium multifidum (S.G.Gmel.) Rupr.) і дзвоники ялицеві (Campanula abietina Griseb. et Schenk). До Червоної книги України занесені такі види мохів, виявлених у парку (14 видів): гапломітрій Гукера (Haplomitrium hookeri (Sm.) Nees), гетерофіл споріднений (Heterophyllium affine (Hook.) M.Fleisch.), гукерія блискуча (Hookeria lucens (Hedw.) Sm., дикранодонцій шорсткий (Dicranodontium asperulum (Mitt.) Broth.), кампілостегій скельний (Campylostegium saxicola (F.Weber et D.Mohr), меезія багнова (Meesia uliginosa Hedw.), плагіотецій некероподібний (Plagiothecium neckeroideum Schimp.), плеврокладула білувата (Pleurocladula albescens (Hook.) Grolle), псевдобрій цинклідієподібний (Pseudobryum cinclidioides (Huebener) T.J.Kop.), псевдокаліергон плауноподібний (Pseudocalliergon lycopodioides (Brid.) Hedenäs = Drepanocladus lycopodioides (Brid.) Warnst.), птиходій складчастий (Ptychodium plicatum (Schleich. ex. Weber et D.Mohr) Schimp.), селанія сизувата (Saelania glaucescens (Hedw.) Broth.), сфагн балтійський (Sphagnum balticum (Russow) C.E.O.Jensen), тейлорія язичкова (Tayloria lingulata (Dicks.) Lindb.). Із лишайників до Червоної книги України занесені 17 видів, виявлених у Карпатському НПП: алекторія паросткова (Alectoria sarmentosa (Ach.) Ach.), алоцетрарія Океза (Allocetraria oakesiana (Tuck.) Randlane et Thell), гетеродермія прекрасна (Heterodermia speciosa (Wulf.) Trev. = Anaptychia speciosa (Wulf.) Massal.), гіалекта стовбурова (Gyalecta truncigena (Ach.) Hepp.), доліхоуснея найдовша (Dolichousnea longissima (Ach.) Articus = (Usnea longissima Ach.), ласалія російська (Lassalia rossica (Dombr.) Golubk.), лептогіум насічений (Leptogium saturninum (Dicks.) Nyl.), лобарія легеневоподібна (Lobaria pulmonaria (L.) Hoffm.), лобарія широка (Lobaria amplissima (Scop.) Forss.), меланохалеа елегантна (Melanochalea elegantula (Zahlbr.) O.Blanco et al. = Melanelia elegantula (Zahlbr.) Essl.), нефрома рівна (Nephroma parile Ach.), ліхеномфалія гудсонова (Lichenomphalia hudsoniana (H.S.Jenn.) Redhead, Lutzoni, Moncalvo et Vilgalys = Omphalina hudsoniana (Jenn.) Bigelow), пармотрема перлинова (Parmotrema perlata (Huds.) M.Choisy = Parmotrema chinense (Osbeck) Hale et Ahti), стікта закопчена (Sticta fuliginosa (Dicks.) Ach.), стікта лісова (Sticta sylvatica (Huds.) Ach.), тамнолія щетиниста (Thamnolia vermicularis (Sw.) Schaer.), тукнерарія Лаурера (Tuckneraria laureri (Krempelh.) Randlane et Thell). Із них алоцетрарія 290 Океза (Allocetraria oakesiana), доліхоуснея найдовша (Dolichousnea longissima), тукнерарія Лаурера (Tuchneraria laureri) занесені до Європейського Червоного списку. Водорості і гриби (крім лишайників) з Червоної книги України на території парку не відмічені, хоча декілька видів ймовірно трапляються. Заповідна зона парку має площу 11401,4 га (близько 22% від загальної площі). Більша частина цієї зони знаходиться на Чорногірському хребті. Зона регульованої рекреації займає 25964,2 га (53%), зона стаціонарної рекреації – 96,2 га, господарська (переважно землі, які не передано парку в постійне користування) – 13033,2 га. Протягом останніх століть на території парку зменшилась площа букових і зросла площа лісів з домінуванням ялини внаслідок створення культур. Мало місце створення лісових насаджень, що не відповідали екологічним умовам їх зростання. Наслідком цього були вітровали. У високогір’ї до створення парку мало місце інтенсивне випасання, що призвело до значного збільшення площ, зайнятих вторинними пустищними луками з домінуванням біловуса стиснутого (Nardus stricta). Також мало місце часткове зведення криволісся з метою розширення площ для випасання. Після створення Карпатського заповідника, а пізніше Карпатського НПП, тут спостерігається відновлення природної рослинності. Важливим моментом нині для зменшення антропогенного впливу є розширення границь парку до вододільної лінії верхів’я басейну Пруту. Експлуатація привододільних ділянок, які не входять до парку, негативно впливає на стан розташованих нижче територій парку. На території парку існують населені пункти. Великі площі в населених пунктах і навколо них займають сінокоси і пасовища. Хоча луки лісового поясу є результатом діяльності людини, вони мають значну цінність в аспекті охорони природного різноманіття. Важливим завданням парку, на нашу думку, є недопущення інтенсифікації використання існуючих природних сіножатей, зокрема, внесення добрив, створення штучних посівів, а також заміна сінокісного використання пасовищним. Небажаним з фітосозологічної точки зору є і заліснення цих територій. Для цього потрібно продовжувати існуюче сінокісне використання. Окремі ділянки парку помітно страждають від високої концентрації туристів. Насамперед, це г. Говерла, де на туристичних стежках загрозливого рівня набуває ерозія, та місця стоянок туристів на Чорногорі. 291 Список літератури 1. Андриенко Т.Л., Каркуциев Г.Н., Прядко Е.И. Гидрофильная растительность верховьев р. Прут // Гидробиол. журн. – 1991. – 27, № 5. – С. 16-22. 2. Борсукевич Л.М., Данилюк К.М. Spiranthes spiralis (L.) Chevall. (Orchidaceae) у Горганах (Українські Карпати) // Укр. ботан. журн. – 2011. – 68, № 2. – С. 205-208. 3. Геоботанiчне районування Української РСР. – К.: Наук. думка, 1977. – 303 с. 4. Голубец М.А. Ельники Украинских Карпат. – Киeв: Наукова думка, 1978. – 246 с 5. Карпатський національний природний парк // Киселюк О.І., Приходько М.М., Яворський А.І. та ін.. / За ред. М.М.Приходька, О.І. Киселюка, А.І. Яворського. – Івано-Франківськ: Фоліант, 2009. – 672 с. 6. Киселюк О.І., Клапчук В.М., Тимчук О.В. Сторінками Червоної книги. – Яремче, 2001. – 138 с. 7. Малиновський К. А. Біловусові пасовища субальпійського пояса Українських Карпат. – Київ: Вид-во АН УРСР, 1959. – 206 с. 8. Малиновський К. А. Рослиннiсть високогiр’я Українських Карпат. – Київ: Наукова думка, 1980. – 280 с. 9. Малиновський К.А., Крічфалушій В.В. Рослинні угруповання високогір’я Українських Карпат. – Ужгород, 2002. – 224 с. 10. Малиновський К. А. Історія ботанічних досліджень і бібліографія флори та рослинності Українських Карпат (до 1970 р.). – Львів, 2005. – 202 с. 11. Милкина Л.И. Мезоструктура коренного лесного покрова бассейна р. Прут (Украинские Карпаты) и закономерности ее формирования // Ботан. журн. – 1985. – 70, № 9. – С. 1167-1176. 12. Онищенко В.А., Буджак В.В. Ліси класу Vaccinio-Piceetea Br.-Bl. 1939 в південній частині Івано-Франківської області // Рослинність хвойних лісів України. Матеріали робочої наради (Київ, листопад 2003). – К.: Фітосоціоцентр, 2003. – С. 131-145. 13. Природа Карпатського національного парку. – К.: Наук. думка, 1993. – 216 с. 14. Улановский М.С. Вертикальная зональность и типы леса Яремчанского лесничества // Зап. Харьк. с.-х. ин-та. – 1957, т. 3. – С. 194-216 с. 15. Физико-географическое районирование Украинской ССР. – Киев: Изд-во Киевского ун-та, 1968. – 683 с. 16. Флора і рослинність Карпатського заповідника / Стойко С.М., Тасєнкевич Л.О., Мілкіна Л.І. та ін. – К.: Наук. думка, 1982. – 220 с. 17. Якимчук М.К. Лісова рослинність долини верхньої течії р. Прут // Укр. бот. журн. – 1972. – 29, № 5. – С. 641-646. 292 НПП Ківерцівський “Цуманська пуща” Указ Президента України 203/2010 “Про створення Ківерцівського національного природного парку “Цуманська пуща”” вийшов 22 лютого 2010 р. Станом на початок 2012 р. процес створення парку не завершено. Згідно Указу площа парку становить 33475,34 га, в т.ч. 3471,54 передаються йому у постійне користування. Парк підпорядкований Держлісагенству. Територія, на якій створюється НПП, знаходиться в східній частині Волинської області, в Ківерцівському районі, в південній частині Полісся. На цінність цієї території і на потребу її охорони звернув увагу Ю.Р. Шеляг-Сосонко (Шеляг-Сосонко, 1974). Пізніше, в книзі “Охрана важнейших ботанических объектов Украины, Белоруссии и Молдавии” (1980), цей автор дає характеристику лісової рослинності Цуманської пущі як перспективного заповідника, еталона природи південної частини Полісся. В монографії “Перспективная сеть заповедных объектов Украины” (1987) в розділі, присвяченому пропонованому Південнополіському заповіднику (автор – Т.Л. Андрієнко), Цуманська пуща розглядається як одна із трьох частин цього заповідника (інші частини – Надслучанська Швейцарія в Рівненській області і Дзержинський лісовий масив у Житомирській області). В 1990-их роках рослинний світ Цуманської пущі вивчає О.А. Блажко (1997, 2000). На початку 2000-их років у Цуманській пущі проводилися дослідження з метою створення регіонального ландшафтного парку, а в перспективі національного природного парку. Ботанічну частину цієї роботи виконували Т.Л. Андрієнко, О.І. Прядко, В.А. Онищенко, результати висвітлено в монографії “Біорізноманіття Цуманської пущі та питання його збереження” (2004). За фізико-географічним районуванням України (Екологічна енциклопедія, 2006) територія належить до Мішанолісової зони, Поліського краю, Волинського Полісся. За геоботанічним районуванням (Національний атлас України, 2008) – до Європейської широколистянолісової області, Східноєвропейської (Сарматської) провінції хвойно-широколистяних та широколистяних лісів, Поліської підпровінції хвойно-широколистяних лісів, Західнополіського округу дубово-соснових, соснових, грабово-дубових лісів, заплавних лук та евтрофних боліт. Територія Цуманської пущі рівнинна, перепад висот бл. 55 м, однак на майже всій площі ця величина в кілька разів менша. Найглибше врізаною є долина р. Горинь, до якої територія парку підходить в одному місці, висота крутого схилу біля р. Горинь становить близько 10 м. Відносні висоти в долині р. Кормин – 5-10 м, 293 але схили мають невелику крутизну. Заплава Кормину має здебільшого 100-200 м завширшки. На території також знаходяться малі річки Стрипа, Млинок та деякі інші. На півдні територія парку підходить до заплав річок Конопелька і Путилівка. Переважають дерново-підзолисті грунти на флювіогляціальних відкладах. Крейда знаходиться переважно на значній глибині (близько 20 м) і мало впливає на характер рослинного покриву, однак в деяких місцях вона наближається до поверхні, що можна помітити за видовим складом ценозів. За площею переважає лісова рослинність, на безлісі болота і луки приходиться приблизно по 1%, водойми займають ще меншу площу. Основною водоймою є р. Кормин з переважно каналізованим руслом. Серед лісів переважають широколистяні, які вкривають більше половини території, поширеними є також соснові і дубовососнові ліси. За даними для території Цуманського лісгоспу хвойні ліси займають 44,5% вкритих лісом земель (переважно це ліси з переважанням сосни звичайної), листяні – 55,5% (в т.ч. дуб звичайний високостовбурний – 23,9%, вільха чорна – 19,6%, береза повисла – 9,6%, ясен звичайний – 1%) (Біорізноманіття ..., 2004). За віковими групами ліси розподіляються наступним чином: молодняки – 34,5%, середньовікові – 34,6%, пристигаючі – 14,5%, стиглі і перестійні – 16,4%. Переважаючими типами лісорослинних умов є B2, B3, C3, C4. Група C (сугрудки) займає 70,7% площі. Цуманська пуща є найбільшим на рівнині України осередком широколистяних лісів. Близько половини широколистяних лісів Цуманської пущі є грабово-дубовими та дубовими лісами, які відповідають ас. Tilio-Carpinetum Traczyk 1962. В минулому це були переважно дубові ліси з домінуванням дуба звичайного (Quercus robur), однак в останні десятиріччя в них зростає участь граба (Carpinus betulus). Із інших видів дерев найчастіше домішуються, а інколи домінують, береза повисла (Betula pendula) і осика (Populus tremula), рідше – клен гостролистий (Acer platanoides), сосна звичайна (Pinus sylvestris), липа серцелиста (Tilia cordata), ясен звичайний (Fraxinus excelsior), явір (Acer pseudoplatanus). Чагарниковий ярус розвинений слабо, в ньому переважають ліщина (Corylus avellana) та іматурні екземпляри граба. Основними видами трав’яного ярусу є анемона дібровна (Anemone nemorosa), зірочник ланцетолистий (Stellaria holostea), яглиця звичайна (Aegopodium podagraria), веснівка дволиста (Majanthemum bifolium), квасениця звичайна (Oxalis acetosella). Константними видами є також зеленчук (Lamium galeobdolon), пімаренник запашний (Galium odoratum), просянка розлога (Milium effusum), купина багатоквіткова (Polygonatum multiflorum), конвалія звичайна (Convallaria majalis). На бідніших і кисліших грунтах в грабово294 дубових лісах часто трапляються куничник очеретяний (Calamagrostis arundinacea), який нерідко в таких умовах домінує, орляк (Pteridium aquilinum), чорниця (Vaccinium myrtillus), інколи одинарник європейський (Trientalis europaea). В умовах багатших і вологіших грунтів в грабово-дубових лісах з’являються пшінка весняна (Ficaria verna), черемха звичайна (Padus avium), костриця велетенська (Festuca gigantea), чистець лісовий (Stachys sylvatica). В найбагатших умовах розвиваються ліси, які відрізняються великим набором весняних ефемероїдів. Крім анемони дібровної, яка властива всім листяним лісам Цуманської пущі, тут з високою постійністю ростуть анемона жовтецева (Anemone ranunculoides), рівноплідник рутвицелистий (Isopyrum thalictroides), ряст порожнистий (Corydalis cava), ряст ущільнений (C. solida), зірочки жовті (Gagea lutea), пшінка весняна (Ficaria verna). В заплаві Кормину та в численних улоговинах, по краях боліт, на грунтах, вологіших, ніж під грабово-дубовими лісами, поширені ясеново-вільхові ліси союзу Alnion incanae. В їх деревному ярусі переважають вільха чорна (Alnus glutinosa), ясен звичайний (Fraxinus excelsior), осика (Populus tremula), в сухіших умовах часто високою є участь граба. Характерними видами є жовтяниця черговолиста (Chrysosplenium alternifolium), черемха (Padus avium), слабник водяний (Myosoton aquaticum), пшінка весняна (Ficaria verna). Константними видами трав’яного ярусу є анемона дібровна (Anemone nemorosa), анемона жовтецева (A. ranunculoides), зеленчук (Lamium galeobdolon) просянка розлога (Milium effusum), кропива дводомна (Urtica dioica). При подальшому підвищенні вологості розвиваються заболочені вільхові ліси (союз Alnion glutinosae). Їх трав’яний ярус складають теліптерис болотяний (Thelypteris palustris), паслін солодко-гіркий (Solanum dulcamara), осока видовжена (Carex elongata), осока гостровидна (C. acutiformis), осока побережна (C. riparia), калюжниця болотна (Caltha palustris), півники болотні (Iris pseudacorus), вербозілля звичайне (Lysimachia vulgaris), плакун верболистий (Lythrum salicaria), вовконіг європейський (Lycopus europaeus), підмаренник болотний (Galium palustre). На бідніших, ніж грабово-дубові ліси, грунтах поширені дубовососнові ліси і ацидофільні діброви (ас. Pino-Quercetum J.Mat. 1982). Деревостан формують сосна звичайна (Pinus sylvestris), дуб звичайний (Quercus robur), значною є участь берези повислої (Betula pendula). В чагарниковому ярусі переважають ліщина (Corylus avellana) (у сухіших умовах) або крушина ламка (Frangula alnus) (у вологіших умовах). Основним домінантом трав’яно-чагарничкового ярусу є чорниця 295 (Vaccinium myrtillus). Крім згаданих, константними видами цих лісів є граб звичайний (Carpinus betulus), горобина звичайна (Sorbus aucuparia), конвалія звичайна (Convallaria majalis), веснівка дволиста (Majanthemum bifolium), щитник шартрський (Dryopteris carthusiana), ожика волосиста (Luzula pilosa), молінія голуба (Molinia caerulea). Моховий покрив у цих лісах, як правило, відсутній або слабо розвинений. Значною мірою ацидофільні діброви і дубово-соснові ліси замінено культурами сосни. На терасі р. Путилівки в таких культурах часто домінує розрив-трава дрібноквіткова (Impatiens parviflora), а чорниця не відіграє великої ролі. Соснові ліси переважають на найбідніших в межах цієї території грунтах. В деревостані переважає сосна звичайна (Pinus sylvestris) з домішкою берези повислої (Betula pendula). В трав’яночагарничковому ярусі домінує чорниця (Vaccinium myrtillus). Ярус мохів добре розвинений (40-80%), в ньому переважає плевроцій Шребера (Pleurozium schreberi) і константно присутній дикран багатоніжковий (Dicranum polysetum). Константними видами цих лісів є горобина звичайна (Sorbus aucuparia), конвалія звичайна (Convallaria majalis), веснівка дволиста (Majanthemum bifolium), щитник шартрський (Dryopteris carthusiana), ожика волосиста (Luzula pilosa). В сухіших умовах в соснових лісах присутні смовдь гірська (Peucedanum oreoselinum), купина пахуча (Polygonatum odoratum), дрік фарбувальний (Genista tinctoria), зіновать руська (Chamaecytisus ruthenicus). Такі ліси відомі під назвою ас. Peucedano-Pinetum W.Mat. (1962) 1973. У вологіших умовах ліси флористично бідніші, їх характерним видом є молінія голуба (Molinia caerulea) (ас. MolinioPinetum W.Mat. et J.Mat. 1973). На незначній площі відмічені світлі дубові ліси, найхарактернішими видами яких є перстач білий (Potentilla alba), пахучка звичайна (Clinopodium vulgare), звіробій гірський (Hypericum montanum), дзвоники персиколисті (Campanula persicifolia), ломиніс прямий (Clematis recta), кадило сарматське (Melittis sarmatica). Це флористично багаті ліси, в них є понад 60 видів судинних рослин на 1000 кв. м. На всіх відмічених ділянках таких ценозів на території Цуманської пущі з низькою інтенсивністю здійснюється викошування або випасання. Без таких антропогенних впливів вони перетворюються у темні грабоводубові ліси, а більшість названих видів зникає. Серед нелісових боліт переважають евтрофні болота. Найбільшою їх ділянкою є Чортове болото на сході Цуманської пущі (трав’яні і мохово-трав’яні болота тут займають бл. 400 га), багато евтрофних боліт в заплаві Кормину. Переважають купинноосокові ценози з домінуванням осоки високої (Carex elata) та осоки зближеної 296 • вовчі ягоди пахучі (Dapne cneorum L.) (ЧКУ) – для території Цуманського лісу в літературі є дані про наявність виду в дубово-соснових лісах (Блажко, 1997) без конкретного зазначення місцезростань; • гніздівка звичайна (Neottia nidus-avis (L.) Rich.) (ЧКУ) – нерідко в грабово-дубових лісах; • дрочок крилатий (Genistella sagittalis (L.) Gams) (ЧКУ). (Партизанське л-во, кв. 30) – на пустищній луці на узліссі грабоводубового лісу (Андрієнко та ін., 2005); • коручка чемерниковидна (Epipactis helleborine (L.) Crantz) (ЧКУ) – спорадично по всій території; • коручка темночервона (Epipactis atrorubens (Hoffm. ex Bernt) Schult.) (ЧКУ) – у Лопатинській діброві (Партизанське лісництво, кв. 29); • косарики черепитчасті (Gladiulus imbricatus L.) (ЧКУ) – виявлено в одному місці на луках в Горинському л-ві; • лілія лісова (Lilium martagon L.) (ЧКУ) – спорадично по всій території, в основному в дубових та грабово-дубових лісах; • любка дволиста (Platanthera bifolia (L.) Rich.) (ЧКУ) – спорадично по всій території на узліссях, на луках та в лісах; • любка зеленоквіткова (Platanthera chlorantha (Cust.) Rchb.) (ЧКУ) – спорадично в широколистяних лісах; • малий комонник зігнутий (Succisella inflexa (Kluk) G.Beck) – на вологих луках в заплаві р. Кормин; • осока затінкова (Carex umbrosa Host) (ЧКУ) – спорадично в листяних лісах; • пальчатокорінник м’ясочервоний (Dactylorhiza incarnata (L.) Soó) (ЧКУ) – вивлено в декількох місцях на луках; • пальчатокорінник Фукса (Dactylorhiza fuchsii (Druce) Soó) (ЧКУ) – виявлений на ділянці заболоченої луки у кв. 30 (вид. 6) Партизанського лісництва; • півники сибірські (Iris sibirica L.) (ЧКУ) – виявлено у Лопатенській діброві на вологих луках; • підсніжник білосніжний (Galanthus nivalis L.) (ЧКУ) – виявлений у вільховому лісі у кв. 22 Партизанського лісництва та в ясеново-вільховому лісі у кв. 7 Цуманського лісництва; • плаун річний (Lycopodium annotinum L.) (ЧКУ) – відмічений на ділянках соснових лісів чорницево-зеленомохових Берестянського (кв. 26-28), Сильненського (кв. 2), Звірівського лісництв, а також у сосново-дубовому лісі чорницевому у Горинському лісництві (кв. 23); (C. appropinquata), а також очеретяні (з домінуванням Phragmites australis) болота. Типовими видами є плакун верболистий (Lythrum salicaria), вербозілля звичайне (Lysimachia vulgaris), вовче тіло болотне (Potentilla palustris), жовтець повзучий (Ranunculus repens). Є також ділянки з переважанням куничника сіруватого (Calamagrostis canescens), осоки гостровидної (Carex acitiformis), осоки побережної (C. riparia), осоки здутої (C. rostrata). Мезотрофних боліт у парку мало. Вони виявлені, зокрема, на надзаплавній терасі р. Кормин (кв. 28, 31, 34 Берестянського л-ва) і в західній частині Цуманської пущі (Муравищенське і Звірівське лісництва). На сфагновому покриві тут домінують осока пухнатоплода (Carex lasiocarpa), куничник сіруватий (Calamagrostis canescens), очерет (Phragmites australis). Є ділянки з деревним ярусом із берези пухнастої (Betula pubescens). Ще менші площі займають оліготрофні болота, виявлені в Муравищенському і Звірівському лісництвах, переважно з домінуванням пухівки піхвової (Eriophorum vaginatum) і наявністю андромеди багатолистої (Andromeda polifolia), багна болотного (Ledum palustre), лохини (Vaccinium uliginosum), журавлини болотної (Oxycoccus palustris). Луки найбільшу площу займають в заплаві Кормину. Домінантами є костриця червона (Festuca rubra), пахуча трава справжня (Anthoxanthum odoratum), у вологіших місцях – осока гостра (Carex acuta), мітлиця повзуча (Agrostis stolonifera), мітлиця собача (A. canina) і щучник дернистий (Deschampsia caespitosa). Ділянками незначної площі трапляються ценози з домінуванням біловуса стиснутого (Nardus stricta). Поблизу водойм трапляються ценози з домінуванням очерету звичайного (Phragmites australis), рогозу вузьколистого (Typha angustifolia), їжачої голівки прямої (Sparganium erectum), омега водяного (Oenanthe aquatica). Незначної площі ділянками в р. Кормин та інших водоймах трапляються угруповання латаття білого (Nymphaeeta albae), латаття сніжно-білого (Nymphaeeta candidae) та глечиків жовтих (Nuphareta luteae). На території НПП виявлено 1 вид з Європейського Червоного списку і 21 вид з третього видання Червоної книги України: • береза низька (Betula humilis Schrank) (ЧКУ) – в периферійній частині Чортового болота (кв. 46. Берестянського л-ва); • булатка довголиста (Cephalanthera longifolia (L.) Fritsch.) (ЧКУ) – в дубово-грабовому лісі (Берестянське л-во, кв. 10); • верба чорнична (Salix myrtilloides L.) (ЧКУ) – на мезотрофному болоті у кв. 28 Берестянського л-ва; 297 298 • смілка литовська (Silene lithuanica Zapał.) (ЄЧС, ЧКУ) – в соснових лісах, на галявинах та узліссях; найбільша з виявлених популяція знаходиться в кв. 47 Горинського лісництва в сосновому лісі; • цибуля ведмежа (Allium ursinum L.) (ЧКУ) – виявлено у вільховому лісі в Лопатенській діброві (Партизанське лісництво) та в ясеново-вільховому лісі у кв. 7 Цуманського лісництва. Із інших видів судинних рослин, рідкісних в Україні або на Поліссі, слід відмітити дзвоники оленячі (Campanula cervicaria L.) – сухі луки в кв. 10 Берестянського л-ва і світлий дубовий ліс в кв. 45 Мощаницького л-ва, клопогін європейський (Cimicifuga europaea Schipcz.) – світлий дубовий ліс в кв. 27 Горинського л-ва, кострицю найвищу (Festuca altissima All.) – Партизанське л-во (кв. 15, кв. 26) і Горинському л-ві (кв. 11), купальницю європейську (Trollius europaeus L.) – волога лука в Партизанському лісництві (кв. 30, вид. 6), орлики звичайні (Aquilegia vulgaris L.) – світлий ліс в Горинському л-ві, стародуб широколистий (Laserpium latifolium L.) – грабово-дубовий ліс та просіка ЛЕП у кв. 10 Берестянського л-ва (Біорізноманіття ..., 2004). На території Цуманської пущі (без врахування лісового масиву на захід від м. Ківерці) в межах Волинської області є 51 об’єкт природно-заповідного фонду (крім національного природного парку), в т.ч. дві природно-заповідні території загальнодержавного значення – ландшафтний заказник “Кормин” площею 549 га і комплексна пам’ятка природи “Горинські крутосхили” площею 30 га. Заказник “Кормин” тягнеться вздовж р. Кормин на 13 км, включає заплаву і частково надзаплавну терасу. Близько половини площі займають ліси, переважно листяні, решта – луки і болота. Пам’ятка природи “Горинські крутосхили” включає вкритий листяним лісом та культурами сосни високий крутий берег Горині. Найкраще збережені ділянки старих дубових і грабово-дубових лісів охороняються в Горинському л-ві в заповідних урочищах “Горинська дача – 1” (95,2 га, кв. 23), “Горинська дача – 2” (32,2 га, кв. 29), “Горинська дача – 3” (35,8 га, кв. 15), “Горинська дача – 4” (40 га, кв. 19), “Горинська дача – 5” (29 га, кв. 11), “Горинська діброва” (22,6 га, кв. 27), а також в ботанічних пам’ятках природи “Дібровка” (10,0 га) і “Дубова грабінка” (14 га, кв. 11). Деревостани на цих ділянках сформовані переважно дубами у віці 100-150 років. Широколистяні ліси переважають і в ландшафтному заказнику “Лопатенська діброва” площею 2140,7 га (Берестянське і Партизанське л-ва), тут є великі ділянки старого лісу, але стан їх гірший, ніж у вищезгаданих Горинських дібровах – внаслідок вибіркових рубок старих дерев деревостани, як і в багатьох інших місцях Цуманського лісу, мають низьку повноту. Найбільшим є 299 загальнозоологічний заказник “Зубр”. Його площа 4050 га. Знаходиться він на заході Цуманської пущі, на схід від м. Ківерці. Рослинність заказника різноманітна, особливістю є велика площа вологих і заболочених лісів з переважанням вільхи, осики, берези. Ліси переважно молоді і середньовікові. Найбільшу цінність ця територія має для охорони хребетних тварин, зокрема, зубра (Bison bonasus). Загальнозоологічний заказник місцевого значення “Чортове болото” площею 668,4 га знаходиться на сході Цуманської пущі, включає найбільше в межах території, що характеризується, болото з прилеглими лісами. Загальнозоологічний заказник “Кемпа” займає весь кв. 2 Сильненського л-ва і має площу 120 га. Включає переважно сирі ясеново-вільхові і заболочені вільхові ліси. Крім природних лісів, тут наявні культури сосни і дуба віком бл. 100 років. Згідно Указу Президента лише 10% території парку передається йому у постійне користування. Така невелика площа у постійному користуванні ускладнює проведення функціонального зонування з великими частками зон заповідної і регульованої рекреації. До заповідної зони, на нашу думку, треба віднести, насамперед, ділянки старих лісів у Горинському л-ві. При цьому ділянку заповідної зони слід зробити менш фрагментованою, включивши до неї ділянки лісу, які знаходяться між існуючими невеликими заповідними урочищами і пам’ятками природи. Список літератури 1. Біорізноманіття Цуманської пущі та питання його збереження / Під заг. ред. Т.Л. Андрієнко та М.Л. Клєстова. – К.: Фітосоціологічний центр, 2004. – 136 с. 2. Блажко О.А. Цуманська Пуща – запроектований природний ландшафтний парк // Наук. вісник ВДУ. – 1997. – Т. 1. – С. 37-41. 3. Блажко О.А. Аналіз флори Цуманської Пущі // Природні ресурси, екологія та охорона здоров’я Полісся. – Вип. ІІІ. – Луцьк, 2000. – С. 17-21. 4. Охрана важнейших ботанических объектов Украины, Белоруссии и Молдавии / Шеляг-Соснко Ю.Р., Парфенов В.И., Чопик В.И. и др. – Киев: Наук. думка, 1980. – С. 392 с. 5. Перспективная сеть заповедных объектов Украины / Под общ. ред. Ю.Р. Шеляга-Сосонко. – Киев: Наук. думка, 1987. – 292 с. 6. Фіторізноманіття Українського Полісся та його охорона / Під. заг. ред. Т.Л. Андрієнко. – К.: Фітосоціоцентр, 2006. – 316 с. 300 НПП Кременецькі гори Національний природний парк “Кременецькі гори” створений згідно з указом Президента України № 1036/2009 від 11 грудня 2009 року. Загальна площа парку становить 6951,2 га, у тому числі 3968,6 га земель, які надані йому в постійне користування, та 2982,6 га земель ДП “Кременецьке лісове господарство”, що включаються до складу національного природного парку без вилучення в землекористувача. До складу парку включено філіал природного заповідника “Медобори” – “Кременецькі гори”, який існував на площі 1000,0 га від 1990 року й складався з 6 фрагментів: Маслятин, г. Страхова, г. Божа, Дівочі скелі, гг. Бона (Замкова) і г. Черча, г. Гостра. НПП “Кременецькі гори” розташований на території Кременецького та Шумського районів Тернопільської області. Згідно з фізико-географічним районуванням України (Екологічна енциклопедія, 2006), територія парку знаходиться в межах Широколистолісової зони, Західноукраїнського краю, Середньоподільської височинної області. За геоботанічним районуванням (Національний атлас України, 2007) парк знаходиться в межах Європейської широколистянолісової області, Центральноєвропейської провінції, Південнопольсько-Західноподільської підпровінції, ОпільськоКременецького округу букових, грабово-дубових лісів, справжніх та остепнених лук і лучних степів. Історія ботанічних і природоохоронних досліджень регіону налічує вже 200 років. Початок комплексного пізнання флори Кременецьких гір безпосередньо пов’язаний з ім’ям В.Г.Бессера (Besser, 1809, 1820 a, b, 1822, 1823, 1827, 1832). Найдетальніша для свого часу інформація про рослинність Кременецьких гір представлена в роботі С. Мацка (Macko, 1937). Певні дані щодо флори й рослинності Кременецьких гір, переважно їхньої західної частини й околиць м. Кременець, є в роботах польських дослідників першої половини XX століття (Koczwara, 1925, 1926, 1930; Gajewski, 1937; Motyka, 1937; Panek, 1939; Dyrr, 1938). У цих роботах вперше для регіону було піднято питання охорони рослинного світу на спеціальних природоохоронних територіях. У другій половині минулого століття детально вивчав флору й рослинність Кременецьких гір Б.В.Заверуха, що знайшло відображення в його численних фундаментальних публікаціях (Заверуха, 1958, 1960 а, б, в, г, 1962, 1963 а, б, 1964 а, б, 1965, 1967, 1975, 1985 та ін.). Дослідження рослинності філіалу природного заповідника “Медобори” провів В.А. Онищенко (2000, 2001, 2002, 2003). Матеріали щодо поширення й созологічного статусу раритетних видів знаходимо в роботах низки авторів (Мшанецька, 301 1999; Стойко та ін., 2004; Дейнеко, Бойко, 2003; Чубата, Бойко, 2003; Шиманська, Сушко, 2003; Сушко, 2004; Черняк, Синиця, 2008). На території парку переважає лісова рослинність. За площею домінують широколистяні ліси. Їх деревостан складений переважно грабом звичайним (Carpinus betulus) і дубом звичайним (Quercus robur). У травостої домінують осока волосиста (Carex pilosa), підмаренник запашний (Galium odoratum), яглиця звичайна (Aegopodium podagraria), серед ефемероїдів – анемона дібровна (Anemone nemorosa). У східній частині та при підніжжі пагорбів переважають мішані ліси, у яких деревостан складений сосною звичайною (Pinus sylvestris), дубом звичайним (Quercis robur), грабом звичайним (Carpinus betulus). В них зазвичай є підлісок із ліщини (Corylus avellana), а у трав’яно-чагарниковому ярусі домінують орляк звичайний (Pteridium aquilinum), чорниця (Vaccinium myrtillus) або веснівка дволиста (Majanthemum bifolium). Незначне поширення мають дубові, вільхові та букові ліси. Останні трапляються лише в кількох місцях на схилах північної та західної експозицій. Дуже рідко у східній частині трапляються невеличкі ділянки реліктових лісів сосни звичайної (Pinus sylvestris) на вапняках з пануванням осоки низької (Carex humilis) у травостої (Заверуха, 1963, 1985). Серед лук переважають післялісові суходільні луки з домінуванням мітлиці тонкої (Agrostis capillaris), тонконога вузьколистого (Poa angustifolia), костриці червоної (Festuca rubra), трясучки середньої (Briza media), гребінника звичайного (Cynosurus cristatus). Заплавні луки займають незначні площі, разом з ними трапляються фрагменти евтрофних заболочених ділянок. Лучно-степова рослинність пов’язана з крутими схилами південних експозицій та плоскими вершинами пагорбів з дерново-карбонатними грунтами або відслоненнями вапняків і тортонських карбонатних пісковиків. Представлена вона ценозами з домінуванням костриць валіської (Festuca valesiaca), макутринської (Festuca makutrensis), бліднуватої (Festuсa pallens), осоки низької (Carex humilis), ковили пірчастої (Stipa pennata), ковили волосистої (Stipa capillata), вівсюнцю пустельного (Helictotrichon desertorum). Більш детальна характеристика рослинності частини парку, яка належала до природного заповідника “Медобори”, наведена В.А. Онищенком та Г.І. Оліяр у відповідному розділі цього видання, присвяченому описові заповідника. Станом на 2012 рік на території парку виявлені такі рослинні угруповання, включені до Зеленої книги України (2009): угруповання звичайнодубових лісів (Quercetа roboris) з домінуванням плюща звичайного (Hedera helix); 302 • бруслина карликовa (Euonymus nana М.Bieb.) – наводиться для околиць м. Кременець, вказівка потребує ретельної перевірки, можливо вид зник; • булатка великоквіткова (Cephalanthera damasonium (Mill.) Druce) – спорадично малочисельними групами в усіх типах широколистяних лісів парку; • булатка довголиста (Cephalanthera longifolia (L.) Fritsch.) – рідко, у сухих лісах (г. Маслятин, г. Страхова); • булатка червона (Cephalanthera rubra (L.) Rich.) – дуже рідко, у сухих лісах на схилах, іноді в старих культурах сосни звичайної (г. Маслятин); • відкасник татарниколистий (Carlina onopordifolia Besser ex Szafer, Kulcz. et Pawł.) – І.Ф. Шмальгаузен (1886) вказував цей вид для околиць м. Кременець і с. Залісці, 1987 року ми спостерігали одну вегетативну особину в околицях с. Підлісці; можливо вид вже зник на цій території; • гвоздика несправжньопізня (Dianthus pseudoserotinus Błocki) – рідко, на відслоненнях і степових схилах – урочище Дівочі Скелі, гг. Черча, Страхова, Маслятин, Лиса; • гніздівка звичайна (Neottia nidus-avis (L.) Rich.) – спорадично у вологих і свіжих широколистяних лісах на багатих грунтах, подекуди у лісових ярах; • горицвіт весняний (Adonis vernalis L.) – спорадично на степових та остепнених лучних схилах по всій території, у західній частині – частіше; • гронянка півмісяцева (Botrychium lunaria (L.) Sw.) – рідко трапляється на сухих лучних і лучно-степових схилах у Кременецькому та Шумському районах; • гудайєра повзуча (Goodyera repens (L.) R.Br.) – околиці с. Жолоби Кременецького району, урочище Тарнобор (Мшанецька, Зелінка, 1997); • жостір фарбувальний (Rhamnus tinctoria Waldst. et Kit.) – рідко на відслоненнях і степових південних схилах (Дівочі Скелі, Маслятин); • зіновать біла (Chamaecytisus albus (Hacq.) Rothm.) – рідко на степових схилах (Дівочі скелі, Маслятин, Страхова); • зіновать Блоцького (Chamaecytisus blockianus (Pawł.) Klásk.) – дуже рідко на степових схилах (Дівочі Скелі); • зіновать Пачоського (Chamaecytisus paczoskii (V.Krecz.) Klásk.) – дуже рідко (Дівочі Скелі); угруповання звичайнодубових лісів (Querceta roboris) з домінуванням у травостої скополії карніолійської (Scopolia carniolica); угруповання звичайнососнових лісів (Pinetа sylvestris) з домінуванням у травостої осоки низької (Carex humilis); угруповання формації вівсюнця пустельного (Helictotrichoneta desertori); угруповання формації ковили волосистої (Stipeta capillatae); угруповання формації ковили пірчастої (Stipeta pennatae); угруповання формації костриці бліднуватої (Festuсеta pallentis); угруповання формації осоки низької (Cariceta humilis); угруповання формації сонцецвіту сивого (Helianthemeta cani). Флора судинних рослин НПП “Кременецькі гори” в проектованих межах сягала понад 950 видів з 320 родів 95 родин. Однак, у сучасних межах вона буде мати дещо менше багатство, що необхідно з’ясувати в ході спеціальних флороінвентаризаційних досліджень, які мають стати одним з першочергових завдань наукового відділу парку. На підставі аналізу гербарних і літературних матеріалів, а також результатів власних досліджень протягом 1986-2012 рр. на території парку представлено щонайменше 60 видів судинних рослин, які включені до Червоної книги України (2009). Оскільки парк створений не в тих контурах, за якими було підготоване наукове обгрунтування, звичайно, на підставі подальших досліджень безпосередньо в контурах масивів парку, може виявитися, що деякі види ростуть лише не прилеглих територіях. Тоді ця інформація буде слугувати основою для обгрунтування подальших заходів щодо розширення території парку та вдосконалення його зонування. З числа видів Червоної книги України (2009) на території парку наявні або траплялися в минулому й зникли внаслідок антропогенного впливу (зазначені особливо), такі види: • беладонна звичайна (Atropa belladonna L.) – рідко, на зрубах і лісових дорогах у широколистяних лісах; • береза Клокова (Betula klokovii Zaverucha) – дуже рідко (гг. Маслятин і Страхова); • береза темна (Betula obscura А.Kotula) – дуже рідко – урочище Дівочі Скелі; • берека (Sorbus torminalis (L.) Crantz) – дуже рідко в лісах центральної частини Кременецьких гір як поодинока домішка у складі деревостанів; • билинець найзапашніший (Gymnadenia odoratissima (L.) Rіch.) – рідко на остепнених і лучних схилах (Черняк, Синиця, 2008); 303 304 • змієголовник австрійський (Dracocephalum austriacum L.) – дуже рідко – єдине місцезнаходження (два популяційних локуси) на Дівочих Скелях; • зозулинець салеповий (Orchis morio L.) – за гербарними матеріалами початку минулого століття відомий з околиць м. Кременець; • зозулинець шоломоносний (Orchis militaris L.) – рідко, на остепнених і лучно-степових схилах, узліссях, відомий за гербарними зборами середини минулого століття; • зозулині сльози яйцевидні (Listera ovata (L.) R.Br.) – дуже рідко в широколистяних лісах, на лісових галявинах і післялісових луках; • зозулині черевички справжні (Cypripedium calceolus L.) – рідко, по краях світлих лісів і серед чагарників – г. Страхова, урочище Тарнобір, околиці с. Теремне (Зелінка та ін., 1998); • клокичка периста (Staphylaea pinnata L.) – рідко на узліссях у світлих розріджених лісах в околицях м. Кременець, на Дівочих Скелях, г. Страхова; • ковила волосиста (Stipa capillata L.) – на лучно-степових ділянках і відслоненнях, рідко (гг. Страхова, Маслятин, Дівочі Скелі); • ковила пірчаста (Stipa pennata L.) – на лучно-степових ділянках, дуже рідко (гг. Страхова, Маслятин, Дівочі Скелі); • конюшина червонувата (Trifolium rubens L.) – спорадично на степових схилах і сухих остепнених узліссях (гг. Маслятин, Страхова, Лиса, Дівочі Скелі); • коральковець тричінадрізаний (Corallorhiza trifida Châtel.) – за гербарними матеріалами початку минулого століття відомий в околицях м. Кременець, можливо на сьогодні зник, але є ймовірність його знаходження в тінистих широколистяних лісах парку; • коручка пурпурова (Epipactis purpurata Smith) – спорадично у широколистяних лісах парку, переважно в центральній та західній частинах Кременецьких гір; • коручка темночервона (Epipactis atrorubens (Hoffm. ex Bernh.) Besser) – рідко на лучно-степових схилах, сухих остепнених узліссях (Дівочі Скелі, г. Маслятин); • коручка чемерниковидна (Epipactis helleborine (L.) Crantz) – досить часто в усіх типах лісів парку, частіше – у широколистяних, а також у паркових насадженнях; • костриця блідувата (Festuca pallens Host.) – на вапнякових відслоненнях, іноді на карбонатних пісках на відвалах кар’єрів (гг. Дівочі Скелі, Бона, Страхова, Маслятин, Лиса, а також 305 практично на всіх відслоненнях на схилах Кременецької улоговини). Подекуди утворює численні локальні популяції у вторинних оселищах (кар’єр на г. Лиса біля с. Куликів); • костриця різнолиста (Festuca heterophylla Lam.) – рідко на сухих узліссях широколистяних лісів (г. Маслятин); • лещиця дністровська (Gypsophila thyraica Krasnova) – дуже рідко, в урочищах Гора Божа, Маслятин, г. Страхова, Дівочі Скелі; • лілія лісова (Lilium martagon L.) – спорадично в усіх типах лісів парку, крім молодих культур сосни звичайної; • лунарія оживаюча (Lunaria rediviva L.) – дуже рідко в урочищі Маслятин і в околицях с. Веселівка; • любка дволиста (Platanthera bifolia (L.) Rich.) – спорадично на післялісових луках, галявинах, узліссях, у світлих лісах; • любка зеленоквіткова (Platanthera chlorantha (Cust.) Rchb.) – спорадично на галявинах, узліссях, у світлих лісах; • молочай волинський (Euphorbia volhynica Besser ex Racib.) – спорадично на сухих лучних і степових схилах, узліссях, по краях світлих лісів (гг. Маслятин, Страхова, Дівочі Скелі, Черча); • надбородник безлистий (Epipogium aphyllum Sw.) – наводиться для околиць м. Кременець за гербарними матеріалами початку минулого століття, нині очевидно зник через докорінну трансформацію лісів території. • неотіанта каптурувата (Neottianthe cucullata (L.) Schlechter) – за гербарними матеріалами першої половини минулого століття наводиться для околиць м. Кременець (Черняк, Синиця, 2008), нині очевидно зникла; • осока Девелла (Carex davalliana Smith) – за літературними даними наводиться для околиць с. Лішня Кременецького району (Черняк, Синиця, 2008) – близько межі парку; • осока затінкова (Carex umbrosa Host) – дуже рідко на зволожених узліссях і біля виходів джерел; • пальчатокорінник м’ясочервоний (Dactylorhiza incarnata (L.) Soó s.l.) – поодиноко на вологих луках в околицях с. Стіжок; • пальчатокорінник плямистий (Dactylorhiza maculata (L.) Soό s.l.) – спорадично на вологих узліссях, іноді в придорожних канавах; • пальчатокорінник травневий Dactylorhiza majalis (Rchb.) P.F.Hunt et Summerhayes s.l.) – спорадично на вологих луках в околицях с. Стіжок, іноді в придорожних канавах; • пальчатокорінник Фукса (Dactylorhiza fuchsii (Druce) Soó) – дуже рідко у вогких лісах, у ярах, на вологих галявинах; 306 • підсніжник білосніжний (Galanthus nivalis L.) – спорадично трапляється в лісах на всій території Кременецьких гір; • плаун річний (Lycopodium annotinum L.) – зрідка трапляється у вогкуватих лісах і ярах в околицях с Веселівка, на г. Гостра біля с. Куликів; • скополія карніолійська (Scopolia carniolica Jacq.) – рідко на відслоненнях серед лісу, на затінених скелях у південно-східній частині парку; • сон великий (Pulsatilla grandis Wender.) – поодинокі особини на г. Маслятин; • сон розкритий (Pulsatilla patens (L.) Mill. s.l.) – рідко на степових схилах (гг. Маслятин, Страхова); • сонцецвіт сивий (Helianthemum canum (L.) Hornem. s.l.) – дуже рідко, на відслоненнях Дівочих Скель та г. Страхова; • цибуля ведмежа (Allium ursinum L.) – зрідка трапляється у лісах в околицях сс. Довжок і Веселівка, урочищі Маслятин; • цибуля пряма (Allium strictum Schrad.) – представлена малочисельними популяціями на Дівочих скелях і г. Маслятин; • шавлія кременецька (Salvia cremenecensis Bess.) – спорадично на степових і остепнених лучних схилах, узліссях; • шипшина Чацького (Rosa czackiana Besser) – дуже рідко на степових схилах і сухих узліссях; • шолудивник високий (Pedicularis exaltata Besser) – відомий з околиць с. Стіжок (можливо, locus classicus), нині можливо зник з цього локалітету; • язичник сибірський (Ligularia sibirica Cass. (L. bucovinensis Nakai; L. ucrainica Minderova)) – наводиться для околиць м. Кременець, а також з Шумського району, однак, напевно зник на цій території через осушення перезволожених ділянок. Крім того, в літературі для території, яка нині належить до парку, наведені такі види: вудсія ельбська (Woodsia ilvensis (L.) R.Br.) – за літературою (Черняк, Синиця, 2008) є вказівки для вапнякових скель у Шумському р-ні, які потребують подальшої перевірки; жовтозілля Бессера (Senecio besserianus Minder.) – для околиць м. Кременець вказує Б.В. Заверуха (1985), вказівка потребує підтвердження, позаяк гербарних матеріалів з цієї території віднайти не вдалося; дифазіаструм сплюснутий (Diphasiastrum complanatum (L.) Holub) – наводиться для околиць м. Кременець (Черняк, 2003 цит. за Черняк, Синиця, 2008); гербарних матеріалів з цієї території віднайти не вдалося; 307 ковила вузьколиста (Stipa tirsa Steven) – у Червоній книзі України (2009) наведений для Кременецьких гір, що потребує перевірки, оскільки гербарні матеріали виду з території Тернопільської області відсутні. Три види судинних рослин включені до Червоного списку МСОП: відкасник татарниколистий (Carlina onopordifolia Besser ex Szaf., Kulcz. et Pawł.), зіновать Блоцького (Chamaecytisus blockianus (Pawł.) Klásk.), зіновать Пачоського (Chamaecytisus paczoskii (V.Krecz.) Klásk.). Три види – до Європейського Червоного списку: зіновать Блоцького (Chamaecytisus blockianus (Pawł.) Klásk.), шавлія кременецька (Salvia cremenecensis Bess.), шолудивник високий (Pedicularis exaltata Besser). Шість видів включені до Додатку I Бернської конвенції: відкасник татарниколистий (Carlina onopordifolia Besser ex Szaf., Kulcz. et Pawł.), змієголовник австрійський (Dracocephalum austriacum L.), зозулині черевички справжні (Cypripedium calceolus L.), сон великий (Pulsatilla grandis Wend.), сон розкритий (Pulsatilla patens (L.) Mill.), язичник сибірський (Ligularia sibirica Cass.). Актуальним для перших років становлення парку є започаткування комплексного моніторингу лучно-степових і скельно-степових типів оселищ з метою оптимізації їх охорони. В останні роки у філіалі природного заповідника “Медобори” було започатковано роботи щодо апробації активних методів збереження видової різноманітності цих типів екосистем. Важливо, щоб ці дослідження й практичні заходи мали ефективне продовження. Важливо якнайшвидше сформувати належну інформаційну базу щодо видової різноманітності флори й синтаксономічної диференціації рослинності масивів парку як основу для обгрунтування ефективного функціонального зонування. Список літератури 1. Дейнеко С., Бойко С. Природні місцезростання представників родини Orchidaceae району Кременецького горбогір’я // Роль природнозаповідних територій Західного Поділля та Юри Ойцовської у збереженні біологічного та ландшафтного різноманіття. Збірник наукових праць. – Гримайлів, 2003. – С. 251-258. 2. Заверуха Б.В. Бук в околицях м. Кременця // Тез. доп. на науковiй конф. кафедр, присвяч. пiдсумкам наук.-досл. роботи за 1957 р. – Кременець: Вид-во Крем. пед. iн-туту, 1958. – С. 31-32. 3. Заверуха Б.В. Редкое растение с Кременецких гор // Природа. – 1959. – № 8. - С. 115. 308 4. Заверуха Б.В. Бук на околицях м. Кременця // Наук. зап. Кременецького пед. iн-ту. – 1960 а. – 5. – С. 105-111. 5. Заверуха Б.В. Береза темная с Кременецких гор // Природа. – 1960 б. – № 2. – С. 106-107. 6. Заверуха Б.В. Кременецькi гори як пам’ятка природи // Мат-ли про охорону природи на Українi. – К.: Вид-во АН УРСР, 1960 в. – С. 31-36. 7. Заверуха Б.В. Степовi дiлянки схiдної частини Волинського Лiсостепу // Щорiчн. Укр. ботан. т-ва. – 1960 г. – Вип. 2. – С. 39-40. 8. Заверуха Б.В. Новi види рослин з околиць м. Кременця // Укр. ботан. журн. – 1962. – 19, № 5. – С. 49-63. 9. Заверуха Б.В. Нарис рослинностi Кременецьких гiр // Питання фiзiологiї, цитоембрiологiї i флори України. – К.: Вид-во АН УРСР, 1963 а. – С. 81-104. 10. Заверуха Б.В. Нарис рослинностi Кременецьких гiр та використання рослинних ресурсiв // Мат-ли до вивчення природних ресурсiв Подiлля. – Тернопiль-Кременець, 1963 б. – С. 95-98. 11. Заверуха Б.В. Новi та рiдкiснi види берез української флори // Укр. ботан. журн. – 1964 а. – 21, № 5. – С. 78-86. 12. Заверуха Б.В. Релiктовi та ендемiчнi рослини Кременецьких гiр та необхiднiсть їх охорони // Охороняйте рiдну природу: Третiй зб. статей з питань охорони i рацiон. викор. природних ресурсiв УРСР. – К.: Урожай, 1964 б. – С. 69-78. 13. Заверуха Б.В. Флора и растительность Кременецких гор: Автореф. дисс. ... канд. биол. наук. – Киев, 1965 а. – 19 с. 14. Заверуха Б.В. До питання про флористичну належнiсть Кременецьких гiр // Мат-ли наук. конф. по вивченню та використанню продуктивних сил Подiлля. Вип. 2. – Львiв: Вид-во Львiв. ун-ту, 1967. – С. 20-22. 15. Заверуха Б.В. Нове мiсцезнаходження рiдкiсного виду Salvia cremenecensis Bess. // Укр. ботан. журн. – 1975. – 32, № 4. – С. 525-526. 16. Заверуха Б.В. Флора Волыно-Подолии и ее генезис. – К.: Наук. думка, 1985. – 192 с. 17. Зелінка С.В., Мшанецька Н.В., Барна М.М., Зелінка С.М., Шанацда М.І. Конспект флори Кременецького філіалу державного природного заповідника “Медобори” // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка. Серія 4: Біологія, № 3. – 1998. – С. 11-15. 18. Мшанецька Н.В. Рідкісні рослини Кременецьких гір та прилеглих територій // Інтродукція і акліматизація рослин на Волино-Поділлі: Мат-ли всеукраїнської наукової конференції. – Тернопіль: Вид-во ТДПУ ім. В.Гнатюка, 1999. – С. 83-86. 19. Мшанецька Н.В., Зелінка С.В. Охорона флористичного біорізноманіття у Кременецькому філіалі державного природного заповідника “Медобори” // Мат-ли міжнар. наук.-практ. конф., присвяченої 550-річчю 309 м. Рахова “Міжнародні аспекти вивчення та охорони біорізноманіття Карпат”. – Рахів, 1997. – С. 132-135. 20. Онищенко В.А. Рослинність філіалу “Кременецькі гори” природного заповідника “Медобори” // Укр. ботан. журн. – 2000. – 57, № 3. – С. 264-272. 21. Онищенко В.А. Рослинність карбонатних відслонень природного заповідника “Медобори” // Укр. фітоцен. зб. – Сер. A. – 2001. – 1 (17). – С. 86-104. 22. Онищенко В.А. Лiсова рослиннiсть фiлiалу “Кременецькi гори” природного заповiдника “Медобори” // Запов. справа в Українi. – 2002. – 6, Вип. 1. – С. 27-39. 23. Онищенко В.А. Рослинність природного заповідника “Медобори” та питання її охорони // Роль природно-заповідних територій Західного Поділля та Юри Ойцовської у збереженні біологічного та ландшафтного різноманіття. Збірник наукових праць. – Гримайлів, 2003. – 339-358 с. 24. Стойко С.М., Ященко П.Т., Кагало О.О., Мілкіна Л.І., Тасєнкевич Л.О., Загульський М.М. Раритетний фітогенофонд західних регіонів України (созологічна оцінка й наукові засади охорони). – Львів: Ліга-Прес, 2004. – 232 с. 25. Сушко Н.О. Біорізноманіття екосистеми Кременецьких гір як прояв формування екотону // Наук. зап. Терноп. пед. ун-ту. Сер.: Географія. – 2004. – № 2. – ч. 2. – С. 255-260 с. 26. Черняк В.М., Синиця Г.Б. Рідкісні та зникаючі рослини Тернопільщини з Червоної книги України. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2008. – 224 с. 27. Чубата Т., Бойко С. Рідкісні види флори Кременецьких гір // Роль природно-заповідних територій Західного Поділля та Юри Ойцовської у збереженні біологічного та ландшафтного різноманіття. Збірник наукових праць. – Гримайлів, 2003. – 415-419 с. 28. Шиманська В., Сушко Н. Стан та завдання охорони кальцепетрофільного флороценокомплексу філії природного заповідника “Медобори” – Кременецькі гори // Роль природно-заповідних територій Західного Поділля та Юри Ойцовської у збереженні біологічного та ландшафтного різноманіття. Збірник наукових праць. – Гримайлів, 2003. – 421-424 с. 29. Шмальгаузен И. Ф. Флора Юго-Западной России, то есть губерний: Киевской, Волынской, Подольской, Полтавской, Черниговской и смежных местностей. Руководство для определения семенных и высших споровых растений. – К.: С. В. Кульженко, 1886. – XLVIII + 783 с. 30. Besser W.G. Primitiae Florae Galiciae austriacae utriusque. Encheiridion ad excursiones botanicas. – Viennae, 1809. – 1. – 399 p.; – 2. – 423 p. 31. Besser W.G. Florae Volhynicae et Podolicae affinitates cum Galicica, Pannonica et Taurico-Caucasica // Flora oder allgemeine Botanische Zeitung. – 1820 a. – 1. – S. 229-232. 310 32. Besser W.G. Zapisy nauczyciela Liceum Krzemienieckiego p. Bessera w przedmiotach Historji Naturalnej w Wołyniu, Podolu, Ukrainie i niektórych bliźszych okolicach // Pamietnik farm. Wilenski. – 1820 b. – 1. – P. 137-146. 33. Besser W.G. Enumeratio plantarum hucusque in Volhynia, Podolia, gub. Kijoviensis, Bessarabia cisthyraica et circa Odessam collectarum, simul cum observationibus in Primitias Florae Galiciae Austriacae. – Vilnae, 1822. – 111 p. 34. Besser W.G. Aperçu de la geographie phisique de Volhynie et de la Podolio // Mem. Soc. Natur. Moscou. – 1823. – 6. – P. 185-212. 35. Besser W.G. Rzut oka na geografia fizyczna Wolynia i Podola // Dziennik Wilenski. Umiejętnośći i sztuki. – 1827. – 2. – P. 414-433. 36. Besser W.G. Bemerkungen über H-rn Professor Eichwalds Naturhistorische Skizze von Lithauen, Wolhynien und Podolien // Beitrag Allg. Bot. Ztg. Flora. – 1832. – 2. – P. 1-55. 37. Dyrr O. Buk na terenie wzgуrz Krzmienieckich // Sylwan. – 1938. – 56, № 1. – S. 5-16. 38. Gajewski W. Elementy flory Polskiego Podola. – Warszawa: Planta Podolica. – 1937. – 5. – 210 s. 39. Koczwara M. Flora i wegetacja okolic Kremienca // Ziemia. – 1926. – 11, № 6. – S. 82-86. 40. Koczwara M. Geobotaniczne stosunki Wołynia // Rocznik Wołynski. – Rowne, 1930. – 1. – S. 7-56. 41. Koczwara M. Granice florystyczne Podola // Ibid., – 1925. – 50. – S. 1285-1322. 42. Macko S. Roślinność projektowanych rezerwatόw na Wołyniu // Ochrona przyrody. – Krakόw. – 1937. – 18. – S. 111-185. 43. Motyka J. O utworzeniu rezerwatów na pograniczu Wołynia i Podola // Ochr. przyr. – 1937, – 17. – S. 186-202. 44. Panek J. Roślinność stepowa i naskalna lessowego Wołynia // Rocznik Wołyński. – 1939. – 8. – S. 26-66. 311 НПП Мезинський НПП “Мезинський” знаходиться в північній частині Коропського району Чернігівської області. Його створено Указом Президента України № 122 від 10 лютого 2006 року. Згідно цього Указу площа НПП становить 31035,2 га, в т.ч. у постійному користуванні – 8543,9 га. Парк підпорядкований Мінприроди України. За фізико-географічним районуванням (Екологічна енциклопедія, 2006) територія належить до Мішанолісової зони, Поліського краю, Новгород-Сіверського Полісся. За геоботанічним районуванням (Національний атлас України, 2008) територія належить до Європейської широколистянолісової області, Східноєвропейської провінції, Лівобережнополіського округу дубово-соснових, дубових, соснових лісів, заплавних лук і евтрофних боліт. Абсолютні відмітки території від 125 до 212 м. Територія НПП “Мезинський” знаходиться в межах Понорницького лесового острова, найбільшого вздовж Десни в межах України. Рельєф території дуже почленований. Долина Десни та її правобережні притоки, балки та яри розрізають всю товщу антропогенових та палеогенових відкладів і глибоко врізаються в товщу відкладів крейди. Основними грунтотвірними породами є лесовидні суглинки, що підстилаються мореною. Грунтовий покрив НПП “Мезинський” характеризується переважанням на плакорних ділянках сірих опідзолених пилувато-легкосуглинкових, супіщаних і дерново-середньопідзолистих супіщаних і суглинкових грунтів, а також чорноземів опідзолених. В заплавній частині НПП грунтовий покрив досить різноманітний, зокрема поширені алювіально-дернові та торфово-болотні грунти. Фрагментарно флористико-геоботанічні дослідження території НПП “Мезинський” проводилися на фоні більш загальних питань розробки геоботанічного районування України та підготовки роботи “Рослинність УРСР”. Існують публікації про луки ( Афанасьєв, 1941, 1978, Шеляг-Сосонко, 1966, 1970, 1971; Мулярчук, 1958), лучностепові угруповання (Сакало, 1950), ліси та лісові види (Барбарич, 1955; Слободян, 1963; Мулярчук, 1962, 1965, 1970), водні угруповання і види (Дубина, 1978, 1982; Семеніхіна, 1978, 1982). Відомості про територію парку наводяться також в узагальнюючих роботах з флори і рослинності Українського Полісся (Барбарич, 1955; Андрієнко, Шеляг-Сосонко, 1983). З початком проектування Мезинського НПП пов’язані більш інтенсивні і комлексні дослідження цієї території (Андрієнко та ін., 1982; Устименко, 1983). Пізніше в рамках вивчення природно-територіальних комплексів Чернігівщини з метою створення нових природно312 заповідних територій та побудови екологічної мережі регіону вивчення рослинного світу тут здійснювали С.М. Панченко (2003, 2007, 2008), Ю.О. Карпенко (2007, 2008). В статті С.М.Панченка і В.А.Онищенка (2005) подається докладна характеристика широколистяних лісів з наведенням геоботанічних описів. Відомості про зростання окремих рідкісних та пограничноареальних видів цієї території наводяться в роботах С.О. Мулярчука (1962), К.А. Семеніхіної (1979), П.М. Устименка (1982, 1984), П.М. Устименка і Т.Л. Андрієнко (1982), Ю.О.Карпенка (2002, 2004, 2006-2009). Ліси займають бл. 38%, луки – 16% території, болота – 1%, водойми – 3%. Вододільні простори розорані. Орні землі займають 35%, під забудовами і дорогами знаходиться 7% площі території парку. На території НПП “Мезинський” переважає лісова рослинність, представлена переважно широколистяними лісами, в яких дуб звичайний (Quercus robur) майже завжди формує перший ярус. Другий ярус створюють липа серцелиста (Tilia cordata), клен гостролистий (Acer platanoides). У ландшафтному заказнику “Рихлівська дача” є грабово-дубові ліси, а в ботанічному заказнику “Вишенська дача” – ясенові. Чисті дубові ліси займають значні площі в центральній частині НПП “Мезинський” на схилах ярів і балок різних експозицій, а також вкривають плато на нерозораних ділянках. Густий підлісок формує ліщина звичайна (Corylus avellana). В трав’яному покриві домінують в залежності від екологічних умов яглиця звичайна (Aegopodium podagraria), зірочник лісовий (Stellaria holostea), осока волосиста (Carex pilosa), маренка запашна (Asperula odorata). Типовими видами є чина весняна (Lathyrus vernus), копитняк європейський (Asarum europaeum), фіалка дивна (Viola mirabilis), переліска багаторічна (Mercurialis perennis). Липово-дубові та кленово-липово-дубові ліси, основні масиви яких зосереджені в урочищах біля с. Великий Ліс, займають вузькі міжбалочні шпилі та круті (25-35°) схили. Перший ярус сформований дубом з домішкою ясена звичайного (Fraxinus excelsior). Другий ярус нижчий на 4-6 м, утворений липою серцелистою (Tilia cordata) та кленом гостролистим (Acer platanoides). В трав’яному покриві домінують яглиця звичайна (Aegopodium podagraria) та осока волосиста (Carex pilosa). В західній частині парку зустрічаються грабово-дубові ліси, серед них найбільш поширеними є ліси з домінуванням осоки волосистої (Carex pilosa). Широколистяні ліси парку багаті на весняні ефемероїди. Переважаючими видами серед них є анемона жовтецева (Anemone ranunculoides), пшінка весняна (Ficaria verna), ряст порожнистий (Corydalis cava), високу постійність мають зірочки жовті 313 (Gagea lutea), ряст ущільнений (Corydalis solida) і, що є характерною рисою цієї території, ряст проміжний (Corydalis intermedia). Ділянок зі старими деревостанами на території парку збереглося мало, переважають ділянки, сформовані деревами, вік яких переважно 30-60 років. На давніх порубах корінних дубових, липово-дубових, кленоволипово-дубових лісів сформувалися похідні угруповання, представлені осиково-березово-широколистяними лісами, що розміщені переважно в східній частині НПП, та березовими лісами, що зростають у північній його частині. Типові для Лівобережного Полісся вільшняки на території НПП розміщуються в притерасних зниженнях, а також в пониззях долин малих річок – приток Десни (Студинки, Хворостинки, Восковухи, Криски, Бистриці). За флористичною класифікацією рослинності природні мезофільні широколистяні ліси цієї території мають перехідні риси між кількома асоціаціями, які географічно заміщують одна одну. Більша їх частина найкраще відповідає асоціації Mercurialo-Quercetum Bulokhov et Solomeshch 2003 союзу Querco-Tilion. Більшість лісів Мезинського НПП (67% лісовкритої площі) становлять похідні угруповання, які є протиерозійними насадженнями різного складу вздовж корінного берега р. Десни та на схилах ярів. Це переважно культури берези (Betula pendula) та робінії (Robinia pseudoacacia). Культури берези мають багату флору, тут представлені як лісові, так і лучно-степові види. Ці ліси поступово наближаються за видовим складом до природних листяних лісів. У культурах робінії (Robinia pseudoacacia) переважають нітрофільні види: кропива дводомна (Urtica dioica), хміль звичайний (Humulus lupulus), чистотіл звичайний (Chelidonium majus), підмаренник чіпкий (Galium aparine), розрив-трава звичайна (Impatiens parviflora). Підлісок часто утворює бузина червона (Sambucus racemosa). Луки на території НПП “Мезинський” зосередженні переважно в заплаві Десни, в меншій мірі в заплавах її приток, які частіше заболочені. В межах парку заплава Десни має ширину 2-4 км і характеризується відсутністю заплавних лісів та незначною кількістю чагарників, що свідчить про активне використання цих лук як сіножатей та пасовищ. Вони представлені справжніми і болотистими луками, серед перших переважають луки з домінуванням китника лучного (Alopecurus pratensis) та мітлиці тонкої (Agrostis capillaris). Зниження навколо озер-стариць займають болотисті луки, представлені угрупованнями бекманії звичайної (Beckmannia eruciformis) та мітлиці повзучої (Agrostis stolonifera). 314 Суходільні луки представлені угрупованнями формацій мітлиці велетенської (Agrostis gigantea) та костриці овечої (Festuca ovina). На схилах правого корінного берега Десни, підвищених ділянках поширені остепнені луки з переважанням мітлиці виноградникової (Agrostis vinealis) та тонконогу вузьколистого (Poa angustifolia). На крейдяних ділянках відсутні специфічні крейдяні види (Мулярчук, 1965). Домінантами і співдомінантами є тонконіг вузьколистий (Poa angustifolia), тонконіг стиснутий (P. compressa), лядвенець український (Lotus ucrainicus) та костриця овеча (Festuca ovina). Болота на території НПП зосереджені в заплаві р. Десни, більш заболоченою є лівобережна її частина. Болотна рослинність представлена евтрофними трав’яними болотами, серед яких переважають угруповання осоки гострої (Carex acuta) та лепешняку великого (Glyceria maxima). Лісових боліт мало, вони поширені у долинах малих річок та представлені угрупованнями вільхи чорної (Alnus glutinosa). Водна рослинність НПП “Мезинський” найчастіше представлена угрупованнями формацій глечиків жовтих (Nuphar lutea), латаття білого (Nymphaea alba), латаття сніжно-білого (N. candida), плавуна щитолистого (Nymphoides peltata), рдесників пронизанолистого (Potamogeon perfoliatus) та блискучого (P. lucens), різаку алоевидного (Stratioites aloides) та куширу темнозеленого (Ceratophyllum demersum). Серед прибережноводних ценозів, які розміщуються невеликими смугами неподалік водойм та заростаючих стариць, поширені угруповання очерету звичайного (Phragmites australis), лепешняку великого (Glyceria maxina), куги озерної (Scirpus lacustris), сусака зонтичного (Butomus umbellatus). До Зеленої книги України (2009) занесено такі виявлені в парку угруповання: угруповання формації глечиків жовтих (Nuphareta luteae) – р. Десна, заплавні озера Десни; угруповання формації латаття білого (Nymphaeeta albae) – р. Десна, заплавні озера Десни; угруповання формації латаття сніжно-білого (Nymphaeeta candidae) – р. Десна, заплавні озера Десни; угруповання формації плавуна щитолистого (Nymphoideta peltatae) – відрізок Десни від с. Свердловка до с. Розлети, озеро Хатинь; угруповання формації сальвінії плаваючої (Salvinieta natantis) – північний відрізок Десни на території НПП, заплавні озера Десни. Особливістю рослинності НПП “Мезинський” в цілому є те, що вона характеризується значною різноманітністю та комплексністю, відсутністю великих площ, зайнятих однорідною рослинністю. 315 Станом на початок 2009 року на території НПП відмічено 670 видів судинних рослин. При вивчення флори НПП “Мезинський” в період 1980-2009 рр. виявлено ряд рідкісних видів, що надає території особливої наукової цінності (Андрієнко, Устименко, 1982, 1984; Карпенко, Графін, 2004, 2007; Карпенко, 2008, 2009); найбільша кількість раритетних видів зосереджена в центральній і східній, більш багатих за рослинним покривом, частинах території парку. На території НПП “Мезинський” виявлено 16 видів судинних рослин, занесених до Червоної книги України: • баранець звичайний (Huperzia selago (L.) Bernh ex Schrank) – одна популяція діаметром до 0,5 м. на північному схилі яру, близько 2 км на південь від с. Радичів; • водяний горіх плаваючий (Trapa natans L.) – рідко, північний відрізок Десни на території НПП; • гніздівка звичайна (Neottia nidus-avis L.) – розсіяно в широколистяних лісах (урочища Рихлівська дача, Вишенська дача); • зозулинець шоломоносний (Orchis militaris L.) – на лучній ділянці, на південь від с. Радичів; • зозулині сльози яйцевидні (Listera ovata L) – переважно популяції малочисельні, але трапляються по 40-50 екземплярів біля сіл Радичів та Розлети; • коручка темночервона (Epipactis atrorubens Schult.) – рідко на узлісних ділянках, в окол. сіл Великий ліс, Радичів та Розлети; • коручка чемерниковидна (Epipactis helleborine L.) – незначні популяції, в окол. сіл Великий ліс, Радичів та Розлети; • лілія лісова (Lilium martagon L.) – малочисельні розсіяні популяції по 3-5, місцями до 10 особин, заказник “Рихлівська дача”, окол. сіл Радичів, Вишеньки та Великий ліс; • любка дволиста (Plathanthera bifolia L.) – спорадично в лісових масивах, біля сіл Радичів, Свердловка, Бужанка, Великий ліс (популяції чисельністю до 10 екз.); • любка зеленоквіткова (Platanthera chlorantha Cust.) – в березняках, спорадично, по всій території НПП; • пальчатокорінник м’ясочервоний (Dactylorhiza incarnata (L.) Soό) – заболочені ділянки в окол. сіл Мезин і Кирилівка; • пальчатокорінник плямистий (Dactylorhiza maculata (L.) Soό) – заболочені ділянки, окол. сіл Радичів і Вишеньки; • плавун щитолистий (Nymphoides peltata O. Kuntze) – популяції багаточисельні, озеро “Хатинь”, відрізок Десни від с. Мезин до с. Розлети 316 • плаун річний (Lycopodium annotinum L.) – спорадично в північній частині, в окол. сc. Мезин, Курилівка та Радичів; • сальвінія плаваюча (Salvinia natans L.) – рідко, північний відрізок Десни на території НПП, заплавні озера Десни; • цибуля ведмежа (Allium ursinum L.) – чисельні популяції в центральній частині парку (66 кв. Понорницького лісництва), спорадично урочище “Великий ліс”, околиці х. Рихли. До Додатку І Бернської конвенції занесено 3 види, виявлених на території НПП “Мезинський”. Це згадані вище водяний горіх плаваючий, сальвінія плаваюча та юрінея волошковидна (Jurinea cyanoides (L.) Rchb.), яка зростає в псамофітних угрупованнях соснових лісів та на узліссях. З Європейського Червоного списку на території НПП відмічено 3 види, серед них щавель український (Rumex ucrainicus Fisch. ex Spreng), глід український (Crataegus ucrainica Pojark.), козельці українські (Trapogon ucrainicus Artemcz.). До Червоного списку МСОП занесено глід український. Досить цінними на території НПП є популяції (6 місцезростань) реліктового виду страусового пера звичайного (Matteuccia struthiopteris (L.) Tod.), який в місцях зростання утворює групи, що нараховують від 25 до 100 і більше екземплярів. Всього на території НПП виявлено 15 видів папоротеподібних. Серед них букова папороть (Phegopteris connectilis (Michx.) Watt), багатоніжка звичайна (Polypodium vulgare L.), багаторядник шипуватий (Polystichum aculeatum (L.) Roth), багаторядник Брауна (Polystichum braunii (Spenn.) Fee). На території НПП виявлено 3 популяції вільхи сірої (Alnus incana), які знаходяться на днищах ярів (окол. с. Покошичі, ландшафтні заказники “Мезинська Швейцарія”, “Свердловський”, (Карпенко, Графін , 2005)). Основними культурами (на площі 6843 га ріллі), що вирощувалися агропідприємствами на території НПП, були кормові та зернові, значно скоротилися площі посівів технічних культур порівняно з минулими роками, під овочами зайнято 4 га. Кількість відвідувачів НПП становить від 2 до 4 тис. чол., в основному вони були пов’язані з відвідуванням Мезинського народного археологічного науково-дослідного музею, його філіалу в с. Свердловка та 10 створених рекреаційних пунктів. Частина сільгоспугідь (в основному землі запасу, частково розпайовані землі) нині не використовуються і є перелогами стадії формування угруповань пирію повзучого (Elytrigia repens). На перелогових територіях навколо лісових масивів відбувається заростання осикою (Populus tremula), місцями сосною звичайною 317 (Pinus sylvestris), березою (Betula pendula), кленом ясенолистим (Acer negundo) і робінією (Robinia pseudoacacia). Станом на листопад 2009 р. функціональне зонування території в стадії завершення розробки, його проектантом виступає ДП “Харківагроліс”. До складу НПП увійшло 9 існуючих природно-заповідних об’єктів, які мають статус заказників: ландшафтний заказник загальнодержавного значення “Рихлівська дача” (789 га) , ботанічний заказник місцевого значення “Дубравка” (742 га), ландшафтні заказники місцевого значення “Мезинська Швейцарія” (154 га), “Криничне” (36 га), “Коропський” (114 га), “Свердловський” (159 га), “Жуків яр” (118 га), “Зміївщина” (247 га); лісовий заказник місцевого значення “Вишенська дача” (678 га). Список літератури 1. Андриенко Т. Л., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Растительный мир Украинского Полесья в аспекте его охраны. – К.: Наукова думка, 1983. – 216 с. 2. Андрієнко Т.Л., Шеляг-Сосонко Ю.Р., Устименко П.М. Лісова рослинність запроектованого Мезинського національного природного парку // Укр. ботан. журн. – 1982. – 39, № 2. – С. 74-81. 3. Екологічна мережа Новгород-Сіверського Полісся. / С.М.Панченко, Т.Л.Андрієнко, Г.Г.Гаврись, Ю.В.Кузьменко. – Суми: Університетська книга, 2003. – 92 с. 4. Карпенко Ю.О. Графін М.В. Ценотичні особливості лісових дач південного сходу Новгород-Сіверського Полісся // Актуальні питання ботаніки та екології. Мат-ли конф. молодих вчених-ботаніків України. Чернігів, 2000. – C.34-35. 5. Карпенко Ю.О. Заплавні системи як сполучні території структурних елементів екомережі (на прикладі Чернігівської області) // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. – 2007. – № 11 (ч.2). – С. 213-218. 6. Карпенко Ю.О. Поліський екокоридор на Чернігівщині // Жива Україна – К., 2006. – С. 3-4. 7. Карпенко Ю.О., Графін М.В. Видове різноманіття, екологоценотичні особливості та поширення папоротеподібних на Чернігівщині // Вісн. ЧДПУ імені Т.Г. Шевченка. Вип. 40. Сер: біол. науки: № 1. – Чернігів, 2006. – С. 13-18. 8. Карпенко Ю.О., Графін М.В. Ландшафтний заказник загальнодержавного значення “Рихлівська дача”. – Чернігів, 2007. – 56 с. 9. Карпенко Ю.О., Дадашева Т.Г. Природно-заповідний фонд Чернігівської області: історія формування. сучасний стан та перспективи 318 розвитку // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. – 2007. – № 11 (ч.2). – С. 204 – 209. 10. Карпенко Ю.О., Яковенко О.І., Графін М.В. Поширення Matteuccia struthiopteris (L.) Tod. на Чернігівщині // Природничі науки на межі тисячоліть (до 70-річчя природничо-географічного факультету НДПУ). – Ніжин, 2004. – С. 42-43. 11. Мулярчук С.О. Поширення ялівця звичайного (Juniperus communis L.) // Укр. ботан. журн. – 1962. – 19, № 6. – С. 97-99. 12. Мулярчук С.О. Рослинність Наддеснянської вододільної рівнини // Укр. ботан. журн. – 1965. – 22, № 2. – С. 56-63. 13. Мулярчук С.О. Рослинність Чернігівщини. – К.: Вища школа. – 1970. – 209 с. 14. Панченко С.М., Карпенко Ю.О., Графін М.В. Флористичні знахідки на північному сході України // Укр. ботан. журн. – 2006. – 63, № 1. – С. 40-46. 15. Панченко С.М., Лукаш О.В., Чорноус О.П. Весняні ефемероїди листяних лісів Лівобережного Полісся. // Укр. ботан. журн. – 2006. – 63, № 5. – С. 671 – 680. 16. Панченко С.М., Онищенко В.А. Широколистяні ліси Наддеснянської вододільної рівнини з точки зору флористичної класифікації // Вісн. Луганськ. нац. пед. ун-ту ім..Тараса Шевченка. – 2005, № 3 (83). – С. 69-85. 17. Перспективная сеть природно-заповедных объектов Украины / Под общ. Ред. Ю.Р. Шеляга-Соссонко. – Киев: Наук. думка, 1987. – 292 с. 18. Природно-заповідний фонд Чернігівської області / Під заг. ред. Ю.О. Карпенка. – Чернігів, 2002. – 240 с. 19. Семеніхіна К.А. Нові місцезнаходження рідкісних водних видів у заплавних водоймах ріки Десни // Укр. ботан. журн. – 1979. – 36, № 3. – С. 214-218. 20. Семеніхіна К.А. Прибережно водна і водна флора р.Десни і водойм її заплави межах УРСР // Укр. ботан. журн. – 1982. – 39, № 2. – С. 57-62. 21. Слободян С.О. До вивченя питання природного поширення граба (Carpinus betulis L) у Чернігівській області УРСР // Укр. ботан. журн.. – 1963. – 20, № 4. – С.73-79. 22. Устименко П.М. Растительность и флористические особенности запроектированого Мезинського государственного природного национального парка и его функциональнее зонирование. Автореф. дисерт. на соиск. учен.степ. канд.биол.наук (03.00.05. – ботаника) – К.: 1986. – 14 с. 23. Устименко П.М. Рослинність лісового масиву “Великий ліс” // Укр. ботан. журн. – 1983. – 40, № 3. – С. 92-97. 24. Устименко П.М. Флористичні знахідки на території запроектованого Мезинського національного природного парку // Укр. ботан. журн. – 1984. – 41, № 4. – С. 64-67. 319 25. Устименко П.М. Функціональне зонування запроектованого Мезинського національнго природного парку // Укр. ботан. журн. – 1986. – 43, № 3. – С. 99-102. 26. Устименко П.М., Андрієнко Т.Л. Нові місцезнаходження Matteuccia strutiopteris (L.) Tod. на Лівобережному Поліссі // Укр. ботан. журн. – 1982. – 39, № 1. – С. 87-90. 27. Фіторізноманіття Українського Полісся та його охорона / Під заг. ред. Т.Л. Андрієнко. – К.: Фітосоціоцентр, 2006. – 316 с. 320 НПП Меотида Національний природний парк “Меотида” створений згідно з Указом Президента України в грудні 2009 р. на основі регіонального ландшафтного парку “Меотида”, створеного рішенням Донецької обласної ради у 2000 р., у склад якого у 2004 р. увійшов регіональний ландшафтний парк “Половецький степ”, створений рішенням Донецької обласної ради у 2000 р. НПП “Меотида” має площу 20720,9 га і включає в себе окремі ділянки територій і акваторій, розташованих у трьох районах Донецької області: Володарському, Першотравневому і Новоазовському. Площа акваторій парку становить 14377,2 га (69,4%), а площа суходольних ділянок – 6343,7 га (30,6%). Згідно фізико-географічного районування (Екологічна енциклопедія, 2007) територія парку знаходиться у Степовій зоні, Північностеповій підзоні, Лівобережно-Дніпровсько-Приазовському краї, Приазовській низовинній області. За геоботанічним районуванням (Національний атлас України, 2008) територія знаходиться в Євразійській степовій області, Степовій підобласті, Понтичній провінції, Чорноморсько-Азовській підпровінції, Приазовському окрузі різнотравно-злакових степів та рослинності гранітних відслонень. НПП “Меотида” складається з кількох ділянок узбережжя Азовського моря у межах Донецької області, найбільшими з яких є Крива та Білосарайська коси, а також двох ділянок, віддалених від берега моря: територія колишнього РЛП “Половецький степ”, що розташована на відстані близько 30 км від моря (ділянка складної конфігурації між с. Захарівка Першотравневого р-ну та с. Старченкове Володарського р-ну), та невелика видовжена ділянка по степовій балці на північний захід від с. Гусельщікове, що за 5 км на північ від м. Новоазовська. Рельєф приморської частини парку – субгоризонтальна плоска рівнина на неогенових відкладах, з півдня обмежена абразійноакумулятивним великобухтовим берегом Азовського моря. У межах цієї частини парку виділяється 8 типів місцевостей: приводороздільні (майже 60% території), ерозійно-балкові, придолинно-схилові, терасно-річкові, заплавні, давніх морських терас, сучасних морських рівнин, абразійно-балочно-зсувні (Марченко, 2010). Особливістю північного узбережжя Азовського моря є сильно звивиста берегова лінія з системою акумулятивних кіс. Вони створюють унікальний ландшафт з системою лиманів, солончаків і солонців. Половецький степ – горстова горбисто-увалиста височина на кристалічних породах Приазовського виступу Українського щита. Поверхня складена 321 лесами, є оголення гранітів. Тут протікають р. Берда та її притоки Каратюк і Темрюк. Слід зазначити, що флору Північного Приазов’я в межах парку вивчало багато ботаніків. В кінці ХIX – на початку XX ст. в працях О.Л. Вержбицького (1892), О.М. Краснова (1901), А.Б. Марковського (1901), Є.М. Лавренка (1925, 1927), О.А. Янати (1926), Ю.Д. Клеопова (1926, 1930) було окреслено загальні особливості флори і рослинності цього регіону. Надалі ці наукові праці стали основою для формування і розвитку різнопланових ботанічних досліджень (напрямів): флористичних і ботаніко-географічних (Клеопов, 1926; Постригань, 1939; Білик, 1941, 1963; Краснова, 1973, 1974 а, б, в; Клоков, 1980; Гумеч, 1985, 1986; Кондратюк та ін., 1985, 1987; Бурда, 1991; Бурда и др., 1993; Остапко та ін., 2001; Коломійчук, 2010 б; Дубина та ін., 2010); систематичних (Прокудин и др., 1977; Остапко, 1977, 2005; Определитель…, 1999; Мосякін, 2003; Остапко и др., 2010); геоботанічних (Білик, 1941, 1963; Дубина та ін., 2004, 2007; Остапко, 1995; Тищенко, 1998 а, б, 1999 а, б, 2000, 2001, 2006); фітосозологічних (Молодан и др., 1987; Бурда и др., 1993, 1995 а; Бурда, Остапко, 1993; Остапко, 2001, 2011; Остапко, Муленкова, 2006; Остапко та ін., 2008; Коломійчук, 2010 а; Тищенко, 2001, 2006 та ін.; Зелена…, 2009; Червона…, 2009, 2010). Рослинність парку представлена різнотравно-типчаковоковиловими степами та їх петрофітним і геміпсамофітним (на косах) варіантами, луками, галофітними, літоральними, синантропними, прибережно-водними і водними угрупованнями. Значну площу у межах парку займають лісонасадження та захисні лісосмуги (близько 1000 га), а також сільськогосподарські угіддя з сегетальною рослинністю (до 800 га). Прибережно-водна та водна рослинність займають близько 700 га території парку, лучна і галофітна – бл. 500 га, степова рослинність – бл. 2400 га (в тому числі геміпсамофітних степів – бл. 200 га, петрофітних – бл. 1400 га), болотна – бл. 700 га, літоральна – бл. 400 га, рудеральна – бл. 60 га. Степова рослинність поширена на слабо солонцюватих південних чорноземах, рідше – на темно-каштанових грунтах в комплексі з солонцями. Вона представлена класами Festuco-Brometea, FestucoLimonietеa та Agropyretea repentis (Тищенко, 2006). Найкраще представленими на території парку є угруповання з домінуванням житняку гребінчастого (Agropyron pectinatum) (на плакорних ділянках і схилах, мають вигляд довгих і вузьких смуг), костриці валіської (Festuca valesiaca), грудниці волохатої (Galatella villosa), пиріїв волосистого (Elytrigia trichophora) та повзучого (E. repens), тонконогу вузьколистого (Poa angustifolia), стоколосу прибережного (Bromopsis 322 riparia), які притаманні виположеним схилам, рідше плакорним ділянкам. Співвдомінантами є ковила Лессінга (Stipa lessingiana), к. українська (Stipa ucrainica), к. волосиста (Stipa capillata), тонконіг бульбистий (Poa bulbosa), пижмо тисячолисте (Tanacetum millefolium), пирій повзучий (Elytrigia repens), полин австрійський (Artemisia austriaca). Типовими видами є гвоздика азовська (D. maeoticus), підмаренник руський (Galium ruthenicum), кермек сарептський (Limonium sareptanum), гоніолімон татарський (Goniolimon tataricum), люцерна румунська (Medicago romanica), залізняк колючий (Phlomis pungens), козельці шорстконосикові (Tragopogon dasyrhynchus), дивина фіолетова (Verbascum phoeniceum), шавлія поникла (Salvia nutans), горошок мишачий (Vicia cracca) (Тищенко, 2006). По схилах фрагментарно поширені чагарникові степи з переважанням карагани кущової (Caragana frutex) і мигдалю низького (Amygdalus nana). Угруповання з переважанням видів роду ковила (Stipa lessingiana, S. ucrainica, S. pulcherrima, S. capillata) спорадично трапляються на лесових чорноземних та кам’янистих грунтах, де займають близько 500 га, а волосистоковилові ценози зрідка відмічені ще й на Білосарайській косі (Бурда, Остапко, 1993; Тищенко, 2006). Співдомінантами є житняк гребінчастий (Agropyron pectinatum), костриця валіська (Festuca valesiaca), стоколос прибережний (Bromopsis riparia), пирії середній (Elytrigia intermedia), волосистий (E. trichophora) та повзучий (E. repens), полин австрійський (Artemisia austriaica), молочай Сегієрів (Euphorbia seguieriana), люцерна румунська (Medicago romanica), тонконіг бульбистий (Poa bulbosa). З видів різнотрав’я характерними є будяк гачкуватий (Carduus uncinatus), волошка притиснутолускова (Centaurea adpressa), льон австрійський (Linum austriacum), залізняк колючий (Phlomis pungens), шавлія сухостепова (Salvia tesquicola), серпій сухоцвітий (Serratula xeranthemoides), пижмо тисячолисте (Tanacetum millefolium). Іноді трапляються ефемери та ефемероїди: цибуля кругла (Allium rotundum), бурачок пустельний (Alyssum desertorum), белевалія сарматська (Bellevalia sarmatica), роговик несправжньоболгарський (Cerastium pseudobulgaricum), незабудка дрібноквіткова (Myosotis micrantha), глуха кропива стеблообгортна (Lamium amplexicaule), рястка Гуссона (Ornithogalum gussonei), тюльпан змієлистий (Tulipa ophiophylla), вероніка трилиста (Veronica triphyllos), фіалка Китайбелева (Viola kitaibeliana) (Тищенко, 2006; Глухов, Остапко, Приходько, 2010). Петрофітні степи порядку Festucetalia valesiacae з переважанням костриці валіської (Festuca valesiaca), бородача звичайного (Botriochloa ishaemum), чебреця двовидного (Thymus dimorphus), 323 льону Черняєва (Linum czerniaёvii), ковили гранітної (Stipa graniticola), солонечника мохнатого (Galatella villosa) поширені на степових схилах, разом з угрупованнями класу Koelerio-Corynephoretea на відслоненнях гранітів вдовж річок Берда, Темрюк і Каратюк. Ці ценози займають близько 1400 га. Співдомінантами у петрофітних степах є самосил повстистий (Teucrium polium), стоколос прибережний (Bromopsis riparia), шавлія поникла (Salvia nutans), бедринець титанолюбивий (Pimpinella titanophila), полин Маршалла (Artemisia marschalliana), юринея гранітна (Jurinea granitica). На гранітних скелях та осипах поширені ефедра двоколоса (Ephedra distachya), гвоздика несправжньоармерієвидна (Dianthus pseudoarmeria), роговик несправжньоболгарський (Cerastium pseudobulgaricum), грижниця Котова (Herniaria kotovii), очиток їдкий (Sedum acre) та ін. Тут також поширені угруповання чагарникового степу з домінуванням карагани кущової (Caragana frutex) і таволги звіробоєлистої (Spiraea hypericifolia), та трапляються зарості терену степового (Prunus stepposa) (Бурда та ін., 1998 а, б). Піщані степи (порядок Festucetalia vaginatae) невеликі площі займають на косах Білосарайській, Самсоновій, Кривій (близько 200 га). Найпоширенішими домінантами тут є костриця Беккера (Festuca beckeri), осока колхідська (Carex ligerica), цмин пісковий (Helichrysum arenarium), ефедра двоколоскова (Ephedra distachya), люцерна Котова (Medicago kotovii). Вони приурочені до найвищих ділянок кіс (кучугур). Співдомінантами в піщаних степах парку є житняк Лавренків (Agropyron lavrenkoanum), свинорий пальчастий (Cynodon dactylon), волошка притиснутолускова (Сentaurea adpressa). Асектаторами тут є астрагал дніпровський (Astragalus borysthenicus), бурачок шорсткий (Alyssum hirsutum), переломник видовжений (Androsace elongata), смілка напівконічна (Silene subconica), дивина перистороздільна (Verbascum pinnatifidum), жито дике (Secale sylvestre). Менш поширені угруповання астрагалу дніпровського (Astragalus borysthenicus). Подекуди в цих ценозах розвинутий мохово-лишайниковий ярус (Tortula ruralis, Cladonia convoluta, C. rangiformis, Parmelia vagans) (Тищенко, 2006). На ділянках активного кліфу узбережжя з зсувними явищами поширені розріджені ценози пирію повзучого (Elytrigia repens), лутиги татарської (Atriplex tatarica), буркуну білого (Melilotus albus), кардарії крупковидної (Cardaria draba). Літоральна рослинність на території парку поділяється на ценози смуги пляжу (Cakiletea maritimae) та угруповання літорального валу (Ammophiletea). В ценозах класу Cakiletea maritimae домінують морська гірчиця чорноморська (Cakile euxina) і аргузія сибірська 324 (Argusia sibirica), типовими видами є молочай щебриковидний (Euphorbia peplis), курай понтійський (Salsola pontica), молокан татарський (Lactuca tatarica), катран понтійський (Crambe pontica). В ценозах класу Ammophiletea домінує колосняк чорноморський (Leymus sabulosus), рідше – миколайчики приморські (Eryngium maritimum), волошка одеська (Centaurea odessana), морковниця прибережна (Astrodaucus littoralis), ефедра двоколоскова (Ephedra distachya). Співдомінантами є катран понтійський (Crambe pontica), аргузія сибірська (Argusia sіbirica), молочай Сегієрів (Euphorbia seguieriana). Ці угруповання характеризуються розрідженим травостоєм, вони знаходяться під впливом дефляційних процесів та значного антропогенного навантаження (Тищенко, 1999, 2006). Справжні луки в межах парку представлені ценозами з домінуванням пирію повзучого (Elytrigia repens), які поширені у заплавах нижніх течій річок Мокра Білосарайка, Грузький Єланчик, а також у заплавах Берди, Темрюка, Каратюка. Постійними їх компонентами є скритниця колюча (Crypsis aculeata), с. схенусовидна (C. schoenoides), стелюшок морський (Spergularia marina), подорожник тонкоколосий (Plantago tenuiflora), покісниця Фоміна (Puccinellia fominii), а на більш вологих грунтах – ситняги однолусковий (Eleocharis uniglumus) і болотний (E. palustris), солончакова айстра паннонська (Tripolium pannonicum) тощо. Пирійники у межах НПП “Меотида” займають до 100 га. Серед засолених лук (клас Festuco-Puccinellietea) найбільшу площу мають угруповання пирію видовженого (Elytrigia elongata). Вони займають знижені ділянки між степовими та солончаковими ценозами заплав приазовських річок, нижні частини схилів до них, а також є характерними для вирівняних або знижених ділянок кіс Білосарайської, Кривої, Самсонової. Досить часто пирій видовжений формує чисті зарості, в інших місцях з ним співдомінують очерет південний (Phragmites australis), хрінниця широколиста (Lepidium latifolium), мітлиця азовська (Agrostis maeotica), метлюг приморський (Apera maritima), прибережниця берегова (Aeluropus littoralis), кермек Мейєра (Limonium meyeri), ситник Жерарда (Juncus gerardii). Постійними компонентами є кермек каспійський (Limonium caspium), цинанхум гострий (Cynanchum acutum), полин сантонінський (Artemisia santonica). Такі ценози у межах НПП “Меотида” займають близько 50 га. Приблизно таку ж загальну площу займають ценози з переважанням різних видів роду покісниця (Puccinellia). Угруповання з переважанням покісниць розставленої (Puccinellia distans) і велетенської (P. gigantea) поширені на косах Кривій та Білосарайській. Співдомінантами є полин сантонінський (Artemisiа santonica), галіміона бородавчаста (Halimione verrucifera), со325 лонець простертий (Salicorniа prostrata), солончакова айстра паннонська (Tripolium pannonicum), содник простертий (Suaeda prostrata). До засолених лук належать також угруповання з переважанням комишівника звичайного (Scirpoides holoschoenus), метлюгу приморського (Aperа maritimа) та прибережниці берегової (Aeluropus littoralis), які найчастіше поширені у гирлах рр. Мокра Білосарайка, Кальміус, Грузький Єланчик. Угруповання солончакової айстри паннонської (Tripolium pannonicum) займають екотонні смуги між мокрими та пухкими солончаками (5 га). Солончакова айстра часто утворює чисті угруповання, рідше співдомінантами є бульбокомиш морський (Bolboschoenus maritimus), хрінниця широколиста (Lepidium latifolium), очерет південний (Phragmites australis), солонець простертий (Salicornia prostrata). На Приазовських косах у межах парку на площі бл. 40 га поширені угруповання бульбокомишу морського (Bolboschoenus maritimus, часто з очеретом південним (Phragmites australis). Сукулентно-трав’янисті справжні солончаки (клас TheroSalicornietea strictae) займають в парку близько 80 га. Тут на солончаках домінує солонець простертий (Salicornia prostrata), інколи із співдомінуванням соднику солончакового (Suaeda salsa), солончакової айстри паннонської (Tripolium pannonicum), тризубця морського (Triglochin maritima), петросимонії розлогої (Petrosimonia brachiata), покісниці Фоміна (Puccinellia fominii), хрінниці широколистої (Lepidium latifolium). На сухіших солончаках переважає содник простертий (Suaeda prostrata), часто із співдомінуванням солонця простертого (Salicornia prostrata), кураю содового (Salsola soda), полину сантонінського (Artemisia santonica), солончакової айстри паннонської (Tripolium pannonicum), франкенії шорсткої (Frankenia hirsutа). Ці угруповання займають близько 30 га. Галофітні угруповання з переважанням багаторічних трав та напівчагарничків (клас Salicornietea fruticosae) представлені переважно угрупованнями полину сантонінського (Artemisia santonica), галіміони бородавчастої (Halimione verrucifera) і кермеку Мейєра (Limonium meyeri). Угруповання полину сантонінського є найпоширенішими ценозами солончаків узбережжя Азовського моря. У парку їх близько 50 га, вони займають перехідні смуги між пухкими солончаками і солонцями. Угруповання кермеку Мейєра (Limonium meyeri) та галіміони бородавчастої (Halimione verrucifera) характерні для значно засолених суглинково-солончакових та мулистих піщаночерепашкових ділянок і займають відповідно 20 та 25 га. Близько 30 га солончакових грунтів не мають рослинного покриву. Прибережно-водна рослинність (клас Phragmiti-Magnocaricetea) має значне поширення у гирлових частинах річок Комишуватка, 326 Мокра Білосарайка, Грузький Єланчик, уздовж Берди та її приток, а також на косах де займає значні площі (бл. 700 га). Це в основному угруповання очерету південного (Phragmites australis). Угруповання цього класу на території парку поширені по мілких прибережних ділянках з мулисто-піщаними, рідше піщано-черепашковими грунтами. По узбережжю лиманів ценози цієї формації є менш поширеними. Тут очеретяні зарості трапляються вузькими (стрічкоподібними) смугами вздовж берега, або сконцентровані біля місць впадіння в лимани річок. Іноді співдомінантами на слабкозасолених грунтах є бульбокомиш морський (Bolboschoenus maritimus), цинанхум гострий (Cynanchum acutum), рогіз вузьколистий (Typha angustifolia), плетуха звичайна (Calystegia sepia), паслін гіркосладкий (Solanum dulcamara), частуха подорожникова (Alisma plantago-aquatica), стрілолист стрілолистий (Sagittaria sagittifolia). Літоральні болота (класи Bolboschoenetea maritimі, Juncetea maritimi) у парку займають близько 500 га. Вони представлені ценозами бульбокомишу морського (Bolboschoenus maritimus), ситнику приморського (Juncus maritimus), куги Табернемонтана (Scirpus tabernaemontani). Угруповання з панівною роллю камки морської (Zostera marina) відмічені на мілководних ділянках уздовж берега Кривої та Білосарайської заток. Як співдомінанти тут трапляються зостера мала (Zostera noltii) та цанікелія стеблиста (Zannichellia pedunculata), рдесники гребінчастий (Potamogeton pectinatum) та перерваний (P. interruptus). Крім того, у цих ценозах спорадично зустрічаються водорості (Enteromorpha maeotica, Ceramium rubrum) (Тищенко, 2006). Синантропну рослинність парку складають лісові та паркові насадження, агрофітоценози, рудеральні ценози вздовж автошляхів та навколо руїн рибстанів. До Зеленої книги України занесено такі виявлені в парку рослинні угруповання: угруповання формації карагани скіфської (Сaraganeta scythicae) – зрідка трапляються на схилах до р. Комишуватки, поблизу с. Юр’ївка Першотравневого району; угруповання формації мигдалю низького (Amygdaleta nanae) – спорадично трапляються на ділянках плакору вздовж кліфу у Першотравневому та Новоазовському районах; угруповання формації ковили Лессінга (Stipeta lessingianae) – трапляються на ділянках плакору вздовж материкового кліфу та на степових схилах до моря у Першотравневому та Новоазовському районах, а також на степових схилах понад річками у Володарському районі; 327 угруповання формації ковили української (Stipeta ucrainicae) – поширені на степових схилах до моря в Першотравневому та Новоазовському районах, зрідка на степових схилах понад річками у Володарському районі; угруповання формації ковили волосистої (Stipeta capillatae) – трапляються на ділянках плакору вздовж материкового кліфу та степових схилах до моря у Першотравневому та Новоазовському районах, а також на степових схилах та відслоненнях гранітів понад річками у Володарському районі; угруповання формації ковили гранітної (Stipeta graniticolae) – поширені на гранітних відслоненнях понад річками у Володарському районі; угруповання формації ковили найкрасивішої (Stipeta pulcherrimae) – трапляються на степових схилах до моря (окол. сіл Приморське і Виноградне) у Новоазовському районі; угруповання формації ковили Браунера (Stipeta brauneri) – зрідка трапляються на степових схилах до моря у Новоазовському районі; угруповання формації солодки голої (Glycyrrhiseta glabrae) – на приморських пісках Білосарайської та Кривої кіс та схилах до Самсонової коси; угруповання формації водяного жовтеця Ріона (Batrachieta rionii) – спорадично трапляються у бакаях та сагах Кривої коси. Флора НПП “Меотида” нараховує 731 вид судинних рослин, які об’єднані в 324 роди, 84 родини і 4 відділи. Аборигенна фракція флори налічує 587 видів, що складає 80,3% від спонтанної флори НПП. Синантропну фракцію флори утворюють 227 видів, які складаються із апофітної (аборигенної) і адвентивної груп, до яких віднесено 83 (11,4%) і 144 (19,7%) видів відповідно. Спектр 10 провідних родин парку формують Asteraceae, Poaceae, Caryophyllaceae, Fabaceae, Brassicaceae, Lamiaceae, Chenopodiaceae, Rosaceae, Boraginaceae, Apiaceae, у складі яких налічується 467 видів, що становить 63,9%. Решта 74 родини, до складу яких входить від 1 до 17 видів, включають в сумі 264 види, що складає 36,1% флори парку. У складі флори НПП “Меотида” налічується 324 роди. Найбільшим поліморфізмом відзначаються Artemisia, Plantago, Galium (по 11 видів), Atriplex (10 видів), Stipa, Silene, Potentilla (по 9 видів). Високі показники також мають поліморфні роди Astragalus, Chenopodium, Polygonum, Carex (по 8 видів), Cerastium, Salvia, Veronica, Rosa (по 7 видів). Флора НПП “Меотида” включає значну кількість вузькоареальних таксонів (53 види), що вказує на своєрідність флори парку 328 • залізняк гібридний (Phlomis hybrida Zelen.) – причорноморський ендемік у вузькому розумінні, зрідка трапляється в степових ценозах в окол. смт Урзуф (ЄЧС); • калофака волзька (Calophaca wolgarica (L. fil.) DC.) – окремі популяції відмічені у Комишуватській балці Першотравневого району (півн. окол. с. Юр’ївка) (ЄЧС, ЧКУ); • камка морська (Zostera marina L.) – звичайний вид морських мілководь і солоних озер Кривокоської і Білосарайської заток, де є домінантом водних угруповань (БЕРН); • карагана скіфська (Caragana scythica (Com.) Pojark.) – південнопричорноморський степовий ендемік, відмічений на схилах до моря і лиманів у Першотравневому районі (від с. Бабах-Тарама до смт Ялта), зрідка трапляється на кам’янистих степових схилах у Володарському районі біля с. Старченкове і с. Садове (ЄЧС, ЧКУ); • катран понтійський (Crambe pontica Steven ex Rupr., Crambe maritima L. s.l.) – спорадично трапляється у смузі пляжу і на авандюнах Кривої, Єланчикської, Самсонової, Ляпинської, Білосарайської кіс, а також вздовж пляжів абразійно-обвальних берегів (ЧКУ); • кендир сарматський (Trachomitum sarmatiense Woodson, T. venetum (L.) Woodson s.l.) – утворює значні популяції на Єланчикській косі, місцезнаходження в окол. м. Маріуполя ймовірно втрачені (ЧКУ); • ковила Браунера (Stipa brauneri (Pacz.) Klokov) – спорадично трапляється на степових схилах до моря між м. Маріуполь і с. Бердянське (ЧКУ); • ковила відмінна (Stipa anomala P.A. Smirn. ex Roshev.) – дуже рідко трапляється в петрофітному степу у Володарському районі біля с. Старченкове (МСОП, ЄЧС, ЧКУ); • ковила волосиста (Stipa capillata L.) – нерідко в степових, петрофітних і піщаностепових ценозах (ЧКУ); • ковила гранітна (Stipa graniticola Klokov) – придніпровськоприазовський ендемік, поширений на гранітних відслоненнях у Володарському районі (ЧКУ); • ковила дніпровська (Stipa borysthenica Klokov ex Prokudin) – в парку зрідка трапляється на Білосарайській косі у смузі піщаного степу (ЧКУ); • ковила Лессінга (Stipa lessingiana Trin. et Rupr.) – нерідко у степових ценозах (ЧКУ); • ковила найкрасивіша (Stipa pulcherrima K. Koch) – спорадично на степових схилах до Ляпинської коси (ЧКУ); (Краснова, 1974; Клоков, 1980; Кондратюк и др., 1985). Деякі з них описані з територій, що увійшли до парку, – Puccinellia brachylepis Klokov (Білосарайська коса), Centaurea taliewii Kleopow та Papaver maeoticum Klokov (окол. м. Маріуполя). До складу флори НПП “Меотида” входять 33 види, занесені до Червоної книги України, 11 – до Червоної книги МСОП, 20 – до Європейського Червоного списку (1991), 2 – до Додатку І Бернської конвенції. Разом – 52 види: • астрагал блідий (Astragalus pallescens M.Bieb.) – південнопричорноморський ендемік, поширений від Одеси до нижнього Дону, на території парку дуже рідко трапляється лише в окол. с. Мелекине та с. Виноградне, на степових схилах до моря. (МСОП); • астрагал Геннінга (Astragalus henningii (Steven) Klokov) – зрідка трапляється в околицях с. Мелекине, смт Ялта, с. Широкине, поблизу Новоазовська (МСОП, ЄЧС, ЧКУ); • астрагал дніпровський (Astragalus borysthenicus Klokov) – причорноморсько-приазовський літоральний ендемік, спорадично трапляється на приморських пісках Білосарайської та Кривої кіс (ЧКУ, ЄЧС). • волошка Талієва (Сentaurea taliewii Kleopow) – відмічена лише в окол. м. Маріуполя (с. Приморське Новоазовського р-ну), де зрідка трапляється на степових приморських схилах (МСОП, ЧКУ); • гвоздика блідоквіткова (Dianthus pallidiflorus Ser., D. maeoticus Klokov) – трапляється на степових схилах в Першотравневому (смт Ялта) та Новоазовському районах (між с. Виноградне і Самсонове) (ЄЧС); • геліотроп середній (Heliotropium intermedium Andrz.) – зрідка трапляється на степових схилах та приморських пісках в окол. смт Урзуф (ЄЧС); • гіацинтик Палласів (Hyacinthella pallasiana (Steven) Losinsk.) – зрідка трапляється на степових схилах в окол. смт Урзуф та поблизу с. Бердянське, а також звичайно на відслоненнях гранітів у Володарському районі (МСОП, ЧКУ); • горицвіт весняний (Adonis vernalis L.) – зрідка трапляється поблизу с. Садове у Володарському районі на степових схилах (ЧКУ); • житняк керченський (Agropyron cimmericum Nevski) – західноприазовський ендемік, на косах Кривій і Білосарайській поширений на помірно-задернованих, рідше голих пісках приморської смуги (МСОП); 329 330 • ковила українська (Stipa ucrainica P. Smirn.) – відмічена на степових схилах до моря між смт Урзуф і с. Мелекине, а також між с. Виноградне і м. Новоазовськ, де формує угруповання (ЧКУ); • курай туполистий (Salsola mutica C.A. Mey) – понтичноказахстанський літоральний вид, спорадично трапляється на солончаках гирла р. Мокра Білосарайка та на Кривій косі (ЧКУ); • ластовень азовський (Vincetoxicum maeoticum (Kleopow) Barbar.) – східнопричорноморський степовий ендемік, зрідка на степових схилах до моря в окол. м. Маріуполя та між сс. Широкиним і Самсоновим, росте по гранітних відслоненнях у Володарському районі біля сіл Старченкове, Садове, Лугове (ЄЧС); • ластовень проміжний (Vincetoxicum intermedium (Kleopow) Barbar.) – східнопричорноморський степовий ендемік, зрідка зустрічається по гранітних відслоненнях у Володарському районі біля сіл Старченкове, Садове, Лугове (ЄЧС); • льонок Біберштейна (Linaria biebersteinii Besser) – спорадично поширений у степових ценозах (МСОП); • мак азовський (Papaver maeoticum Klokov) – субліторальний приазовський (циркуммеотичний) ендемік, відмічений на піщано-черепашкових наносах Кривої та Білосарайської коси, а також на лесових схилах в окол. м. Маріуполя та смт Ялти (МСОП). • мачок жовтий (Glaucium flavum Crantz) – вказувався для м. Маріуполя, де, мабуть, зник, але є ймовірність знаходження цього виду на узбережжі моря (ЧКУ); • морковниця прибережна (Astrodaucus littoralis (M.Bieb.) Drude) – причорноморський літоральний ендемік, спорадично трапляється у смузі літорального валу на косах Кривій, Самсоновій, Білосарайській (ЧКУ); • осока блискуча (Carex liparocarpos Gaudin) – зрідка трапляється на засолених луках у заплаві р. Мокра Білосарайка та на Білосарайській косі (ЧКУ); • палімбія солона (Palimbia salsa (L. fil.) Besser – причорноморсько-прикаспійський ендемік, вказувався для околиць Маріуполя (ЧКУ); • паслін Зеленецького (Solanum zelenetzkii Pojark.) – кримсько-приазовський ендемічний вид, відмічений у лучних зниженнях Єланчикської коси (ЄЧС); • пирій ковилолистий (Elytrigia stipifolia (Czern. ex Nevski) Nevski – зрідка трапляється на степових схилах до моря в окол. с. Мелекине Першотравневого р-на та с. Виноградне Новоазовського р-ну (МСОП, ЄЧС, ЧКУ); 331 • підмаренник волинський (Galium volhynicum Pobed.) – зрідка зустрічається на степових схилах до Самсонової і Кривої кіс (ЄЧС); • підмаренник сухий (Galium xeroticum (Klokov) Soό) – зрідка зустрічається на степових схилах біля с. Садове у Володарському р-ні (ЄЧС); • піщанка Зоза (Arenaria zozii Kleopow) – азово-чорноморський літоральний ендемік, місцезнаходження приурочені до угруповань літорального валу й піщаного степу на Кривій, Єланчикській, Самсоновій, Білосарайській косах (ЄЧС); • ситник Фоміна (Juncus fominii Zoz) – західноприазовськоприсиваський ендемік, росте на засолених луках Білосарайської коси (ЄЧС); • солодка гола (Glycyrrhiza glabra L.) – на приморських пісках Білосарайської, Безіменної та Кривої кіс, у заплаві р. Мокра Білосарайка та на степових схилах до Білосарайської та Самсонової кіс (ЧКУ); • сон лучний (Pulsatilla pratensis (L.) Mill.) – поширений на кам’янистих степах та відслоненнях гранітів у Володарському районі (ЧКУ); • тамарикс стрункий (Tamarix gracilis Willd.) – трапляється поодинокими особинами на приморських пісках Кривої, Єланчикської та Білосарайської кіс серед угруповань літорального валу, іноді зустрічається на солончакових зниженнях (ЧКУ); • тюльпан гранітний (Tulipa graniticola (Klokov et Zoz) Klokov) – приазовський петрофітностеповий ендемік, поширений на гранітних відслоненнях у Володарському районі (ЧКУ); • тюльпан змієлистий (Tulipa ophiophylla Klokov et Zoz) – зрідка трапляється на степових схилах до Білосарайської коси (окол. с. Азовське Першотравневого району) (ЧКУ); • тюльпан Шренка (Tulipa schrenkii Regel) – стрічкоподібні малочисельні популяції цього виду поширені вздовж брівки плакорного степу в окол. м. Маріуполь (ЧКУ); • ушанка Гельмана (Otites hellmannii (Claus) Klokov) – відмічений на степових схилах в окол. смт Урзуф та м. Новоазовськ (ЄЧС); • ушанка довгоплода (Otites dolichocarpus Klokov) – приазовський ендемік, зрідка трапляється на степових схилах в окол. смт Ялта (ЄЧС); • ушанка полинкова (Otites artemisetorum Klokov) – південнопричорноморський літорально-степовий ендемік, на території парку частіше трапляється в угрупованнях піщаного 332 степу кіс Білосарайської та Єланчикської, рідше в степових угрупованнях поблизу с. Юр’ївка Першотравневого району (ЄЧС); • ферула східна (Ferula orientalis L.) – зрідка трапляється на брівках плакору, на солонцях гирлових ділянок заплав рр. Мокра Білосарайка, Грузький Єланець та тальвегах балок поблизу с. Широкине та в окол. м. Новоазовськ (БЕРН); • франкенія припорошена (Frankenia pulverulenta L.) – дуже рідко трапляється на солончаках Кривої коси (МСОП, ЧКУ); • холодок Палласа (Asparagus pallasii Miscz.) – на узбережжі Білосарайської коси дуже рідко зустрічається на засолених мулисто-черепашкових ділянках з солончаковою рослинністю (ЧКУ); • цибуля перевдягнена (Allium pervestitum Klokov) – поодиноко трапляється на Кривій косі в угрупованнях солонцюватого піщаного степу (МСОП, ЧКУ); • цимбохазма дніпровська (Cymbochasma borysthenica (Pall. ex Schlecht.) Klokov et Zoz) – вказувався для околиць смт Урзуф (балка Бабах-Тарама), мабуть, зник (ЄЧС, ЧКУ). 51 вид судинних рослин охороняються на регіональному рівні (Коломійчук, 2004; Червона…, 2010). До Червоної книги України занесено 2 види водоростей, виявлених на території парку: ентероморфа азовська (Enteromorpha maeotica Proschk.-Lavr.) і хара Брауна (Chara braunii Gmelin). Із лишайників з Червоної книги відмічені цетрарія степова (Cetraria steppae (Savicz) Karnef. – спорадично трапляється у степових ценозах та на схилах до моря, пармелія грубозморшкувата (Neofuscelia ryssolea (Ach.) Essl.) – у степових ценозах та на схилах до моря, ксантопармелія камчадальська (Xanthoparmelia camtschadalis (Ach.) Hale) – на степових схилах до моря (окол. смт Урзуф) та в угрупованнях піщаного степу на Білосарайській косі. За попереднім функціональним зонуванням заповідна зона парку складає близько 10%, з яких 1% припадає на акваторії Азовського моря. На господарську зону припадає понад 12%. Зони регульованої і стаціонарної рекреації не розмежовані. При розробці проекту організації парку зонування буде переглянуте і уточнене. Список літератури 1. Андросова А.Ю., Соломаха Т.Д. Псамофільна рослинність Білосарайської коси та морського узбережжя поблизу м. Маріуполя // Укр. фітоцен. зб. – Київ, 1996. – Сер. А, № 1. – С. 41-48. 333 2. Білик Г.І. Солончакова рослинність приморської смуги УРСР. – К.: Вид-во АН УРСР, 1941. – 96 с. 3. Білик Г.І. Рослинність засолених грунтів України її розвиток, використання та поліпшення. – К.: Вид-во АН УРСР, 1963. – 300 с. 4. Бурда Р.И. Фитосозологическая оценка приморской террасы в Донецком Приазовье // Самарская Лука. – 1993. – № 4. – С. 163-169. 5. Бурда Р.И. Антропогенная трансформация флоры. – К.: Наукова думка, 1991. – 168 с. 6. Бурда Р.И., Остапко В.М. Фитосозологическая роль заказника “Белосарайская коса” // Интродукция и акклиматизация растений. – 1993. – вып. 20. – С. 3-11. 7. Бурда Р.И., Остапко В.М., Ларин Д.А. Атлас охраняемых растений: виды флоры юго-востока Украины, занесенные в Красную книгу. – Киев: Наукова думка, 1995 а. – 124 с. 8. Бурда Р.И., Остапко В.М., Тохтарь В.К. Дополнение к “Конспекту флоры юго-востока Украины” // Интродукция и акклиматизация растений. – 1995 б. – Вып. 24. – С. 31-36. 9. Бурда Р.І., Глухов О.З., Остапко В.М., Чуприна Т.Т., Купенко Н.П., Шпильова Н.В., Валухова Л.М., Савченко Г.В., Щербань В.І. Перспективна мережа природоохоронних територій для збереження петрофітно-степової флори Північного Приазов’я // Роль охоронюваних природних територій у збереженні біорізноманіття: Мат-ли конф. – Канів, 1998 а. – С. 55–56. 10. Бурда Р.І., Остапко В.М., Чуприна Т.Т. Модель збереження петрофітно-степової флори Українського Приазов’я // Укр. ботан. журн. – 1998 б. – 55, № 6. – С. 656-662. 11. Вержбицкий О.Л. Заметки о флоре окрестностей г. Мариуполя // Мариуполь и его окрестности. – Мариуполь, 1892. – Приложение. – С. 454-456. 12. Вініченко Т.С. Рослини України під охороною Бернської конвенції. – Київ: Хімджест, 2006. – 176 с. 13. Глухов А.З., Остапко В.М., Приходько С.А. Фиторазнообразие регионального ландшафтного парка “Меотида” // Ландшафты, растительный покров и животный мир регионального ландшафтного парка “Меотида”: монография. – Донецк: Ноулидж, 2010. – С. 15-78. 14. Гумеч В.С. Новые и редкие адвентивные растения приморской полосы северного Приазовья // Интродукция и акклиматизация растений. – Киев, 1985, вып. 3. – С. 25-30. 15. Гумеч В.С. Новые материалы к флорографии терралиторальной полосы северного Приазовья // Интродукция и акклиматизация растений. – Киев. – 1986, вып. 5. – С. 74-78. 16. Дубина Д.В., Нойгойзлова З., Дзюба Т.П., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Продромус синтаксономічної різноманітності водойм, перезволожених територій та арен Північного Причорномор’я. – К.: Фітосоціоцентр, 2004. – 188 с. 334 17. Дубина Д.В., Дзюба Т.П., Нойгойзлова З., Соломаха В.А., Тищенко О.В., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Галофітна рослинність. Класи Bolboschoenetea maritimi, Festuco-Puccinellietea, Molinio-Juncetea, Crypsietea aculeatae, Thero-Salicornietea strictae, Salicornietea fruticosae, Juncetea maritimi / Відповід. редактор Ю.Р. Шеляг-Сосонко // Рослинність України. – К.: Фітосоціоцентр, 2007. – 315 с. 18. Дубына Д.В., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Плавни Причерноморья. – Киев: Наукова думка, 1989. – 269 с. 19. Екологічна енциклопедія: У 3 т. / Редколегія: А.В.Толстоухов (головний редактор) та ін. – К.: ТОВ “Центр екологічної освіти та інформації”, 2006. – Т. 2: Є-Н. – 416 с. 20. Злаки Украины: Анатомо-морфологический, кариосистематический и экологофитоценотический обзор / Ю.Н. Прокудин, А.Г. Вовк, О.А. Петрова и др. – Киев: Наукова думка, 1977. – 518 с. 21. Клеопов Ю.Д. Матеріали для флори Надазов’я: Маріупольська округа // Укр. ботан. журн. – 1926. – кн. 3. – С. 28-34. 22. Клеопов Ю.Д. Про Маріупольську флору в зв’язку з реліктовим питанням на Україні. – К., 1930. – 20 с. 23. Клоков М.В. Псаммофильные флористические комплексы на территории УССР (опыт анализа псаммофитона) // Новости систематики высших и низших растений. – Киев: Наукова думка, 1980. – С. 90-150. 24. Коломійчук В.П. Рослини узбережжя Азовського моря у Червоній книзі України // Рослинний світ у Червоній книзі України: впровадження Глобальної стратегії збереження рослин. Мат-ли міжнарод. наукової конференції (11-15 жовтня 2010 р., м. Київ). – Київ: Альтерпрес, 2010 а. – С. 94-96. 25. Коломійчук В.П. Доповнення до флори Північного Приазов’я // Вісті біосферного заповідника “Асканія-Нова”. – 2010 б. – Т. 12. – С. 56-60. 26. Кондратюк Е.Н., Бурда Р.И., Остапко В.М. Конспект флоры юго-востока Украины. Сосудистые растения. – Киев: Наукова думка, 1985. – 272 с. 27. Кондратюк Є.М., Бурда Р.І., Остапко В.М. та ін. Доповнення до “Конспекта флоры юго-востока Украины” // Укр. ботан. журн. – 1987. – 44, № 3. – С. 23 – 27. 28. Котов М.І., Карнаух Є.Д. Рослинність заповідників Сталінської області // Бот. журн. АН УРСР. – 1940. – 1, № 3-4. – С. 34-47. 29. Краснов А. Предварительный очерк о поездке на берега Азовского моря // Труды общ. испытателей природы Харьковского ун-та. – 1901. – Т. 27. – С. 3-16. 30. Краснова А.М. Екологічний та ареалогічний аналіз флори Північного Приазов’я // Укр. ботан. журн. – 1973. – 30, № 5. – С. 578-583. 31. Краснова А.Н. Очерк флоры Северного Приазовья // Автореф дис. ... канд. биол. наук. – К. – 1974 а. – 28 с. 32. Краснова А.М. Причорноморський ендемізм у флорі Північного Приазов’я. І. Вузькі причорноморські групи // Укр. ботан. журн. – 1974 б. – 31, № 4. – С. 472-476. 335 33. Краснова А.М. Причорноморський ендемізм у флорі Північного Приазов’я. II. Приазовський ендемізм // Укр. ботан. журн. – 1974 в. – 31, № 6. – С. 695-701. 34. Лавренко Е.М. Ботанико-географические исследования между рр. Миусом и Кальмиусом / Мат-лы для ботанико-географического районирования // Известия по опытному делу Дона и Северного Кавказа. – № 8-9. – Ростов-на-Дону, 1925. – 46 с. 35. Лавренко Є.М. Список рідших рослин, що їх знайдено в межах Таганрогської та Маріупольської округ між рр. Міусом та Кальміусом // Праці геоботанічної секції наук.-досл. кат. грунтознавства при Харківському с.-г. ін-ті., ч. 5. – Харків, 1927. – № 8/9. – С. 41-48. 36. Марковский А.Б. Геоботаническое описание Мариупольского уезда // Изв. Моск. с.-х. ин-та. – 1905. – Т. ІІ, отд. неофиц. – С. 348-454. 37. Марченко Г.А. Ландшафтное разнообразие и ландшафтообразующие элементы территории регионального ландшафтного парка “Меотида” // Ландшафты, растительный покров и животный мир регионального ландшафтного парка “Меотида”: монография. – Донецк: Ноулидж, 2010. – С. 6-14. 38. Молодан Г.Н., Бурда Р.И., Остапко В.М. Азовские косы // Заповедная природа Донбасса. – Донецк: Донбас, 1987. – С. 92-106. 39. Мосякін С.Л. Рослини України у світовому червоному списку // Укр. ботан. журн. – 1999. – 56, № 1. – С. 79-88. 40. Определитель высших растений Украины / Доброчаева Д.Н., Котов М.И., Прокудин Ю.Н. и др. – 2 изд. стереот. – К.: Фитосоциоцентр, 1999. – 548 с. 41. Остапко В.М. Нові дані про буркуни з Білосарайської коси // Досягнення ботанічної науки на Україні. – К.: Наук. думка, 1977. – С. 189– 190. 42. Остапко В.М. Рід Vincetoxicum N.M. Wolf на Південному сході України // Укр. ботан. журн. – 1995. – 52, № 3. – С. 388-393. 43. Остапко В.М. Продромус естественной растительности юговостока Украины. – Донецк: Б.и., 1995. – 142 с. 44. Остапко В.М. Раритетний флорофонд юго-востока Украины (хорология). – Донецк: ООО “Лебедь”, 2001. – 121 с. 45. Остапко В.М., Тохтарь В.К., Бойко Г.В., Хархота Г.І., Купенко Н.П., Мулєнкова О.Г., Шпильова Н.В. Нові доповнення до складу флори південного сходу України // Промышленная ботаника. – 2001. – Вып. 1. – С. 45-51. 46. Остапко В.М. Эйдологические, популяционные и ценотические основы фитосоциологии на юго-востоке Украины. – Донецк: ООО “Лыбедь”, 2005. – 408 с. 47. Остапко В.М., Муленкова Е.Г. Флористическая репрезентативность объектов природно-заповедного фонда в Донецкой области // Промышленная ботаника. – 2006. – Вып. 6. – С. 157-164. 336 48. Остапко В. М., Глухов О.З., Блакберн А.А., Мулєнкова О.Г., Ендеберя А.Я. Регіональна екологічна мережа Донецької області: концепція, програма та схема.– Донецьк: ООО “Технопак”, 2008. – 96 с. 49. Остапко В.М., Бойко А.В., Мосякин С.Л. Сосудистые растения юго-востока Украины. – Донецк: Ноулидж, 2010. – 247 с. 50. Остапко В.М. Созологическая оценка и охрана естественного растительного покрова Донецкого Приазовья // Мережа ключових ботанічних територій у Приазовському регіоні. Мат-ли міжнародної наради (6-7 жовтня 2011 р., м. Мелітополь). – Київ: Альтерпрес, 2011. – С. 27-30. 51. Постригань С.А. Рослинність надморських кіс північного узбережжя Азовського моря // Наукові записки Харківського педагогічного інституту за 1939 рік. – 1939, № 1. – С. 269-319. 52. Протопопова В.В. Синантропная флора Украины и пути ее развития. – К.: Наукова думка, 1991. – 200 с. 53. Тищенко О.В. Рослинність Самсонової та Безіменної кіс північного узбережжя Азовського моря (Донецька обл.) та особливості її динаміки // Укр. фітоцен. зб. – Київ, 1998 а. – Сер. А, № 9. – С. 60-77. 54. Тищенко О.В. Рослинність Кривої коси (Донецька обл.) північного узбережжя Азовського моря (Донецька обл.) та особливості її динаміки // Укр. фітоцен. зб. – Київ, 1998 б. – Сер. А, № 11. – С. 26-42. 55. Тищенко О.В. Рослинність Білосарайської коси (Донецька обл.) та особливості її динаміки // Укр. фітоцен. зб. – Київ, 1999 а. – Сер. А, № 12-13. – С. 42-63. 56. Тищенко О.В. Приазовські коси в системі екомережи України // Жива Україна.– Київ, 1999 б. – № 11-12. – С. 7-10. 57. Тищенко О.В. Раціональне природокористування та охорона кіс Північного Приазов’я // Вісник КНУ ім. Т. Шевченка. – Київ, 2000. – Вип. 31. – С. 47-48. 58. Тищенко О.В. Рослинність приморських кіс північного узбережжя Азовського моря // Автореферат дисер… канд. біол. наук. – Київ, 2001. – 18 с. 59. Тищенко О.В. Рослинність приморських кіс північного узбережжя Азовського моря. – Київ: Фітосоціоцентр, 2006. – 156 с. 60. Червона книга Донецької області: рослинний світ (рослини, що підлягають охороні в Донецькій області) / Під заг. ред. В.М. Остапка. – Донецьк: Вид-во “Новая печать”, 2010. – 432 с. 61. Шуйський Ю.Д. Морські береги. / Географічна енциклопедія України: в 3-х т./ Редкол.: …О.М. Маринич та ін. – К.: УРЕ ім. М.П. Бажана, 1990. – Т.2.: З-О. – С. 388-389. 62. Яната О.А. Список найрідших та найцікавіших рослин Бердянщини, зібраних року 1912-го // Укр. ботан. журн. – Київ. – 1926. – кн. 3. – С. 53-60. 337 НПП Нижньодністровський Національний природний парк “Нижньодністровський” (НППН) знаходиться на території Білгород-Дністровського, Біляївського і Овідіопольського районів Одеської області. Парк створений у 2008 р., займає площу 21311,1 га і знаходиться у підпорядкуванні Мінприроди України. В постійному користуванні парку – 3700 га. До початку 90-х років територія НППН перебувала у складі Придністровського мисливського господарства, підпорядкованого Раді військово-мисливського господарства Одеського військового округу. На його базі після проголошення незалежності України було створено Біляївське мисливське угіддя. У 1965 р. у гирловій частині дельти Дністра організовано іхтіологічний заказник місцевого значення “Карагольська затока” (1500 га), який займав частину акваторії однойменної водойми. У 1993 р. у дельті Дністра на площі 7620 га було створено заповідне урочище “Дністровські плавні”. Пізніше, Указом Президента України № 79 (94) від 10 березня 1994 р. території у пониззі Дністра (площею 22400 га) були зарезервовані для створення національного природного парку “Нижньодністровський”. Рішення про його організацію було прийняте Одеською обласною радою у 2002 р. Статус національного природного парку названа територія у межах дельти Дністра отримала 13 листопада 2008 р. відповідно до Указу Президента України № 774/2008. За фізико-географічним районуванням (Екологічна енциклопедія, 2006) територія парку входить до Степової зони і двох її підзон – Північностепової (Південно-Подільська схилово-височинна область), і Середньостепової (Дністровсько-Бузька низовинна область). За геоботанічним районуванням (Національний атлас України, 2008) вона належить до Євразійської степової області, Степової підобласті, Понтичної провінції, Чорноморсько-Азовської степової підпровінції, Одеського округу злакових та полиново-злакових степів, засолених лук, солончаків і рослинності карбонатних відслонень. НППН включає природні комплекси української частини гирлової області Дністра, частину акваторії Дністровського лиману та його прилиманні ділянки. На території є вищі водні, трав’яно-болотні, заплавно-лісові і заплавно-чагарникові, лучні та солонцеві флороценотичні комплекси. Характерним є переважання болотної рослинності. За геоморфологічним районуванням територія НППН знаходиться у межах Дунайсько-Дністровської підобласті геоморфологічної області Причорноморської низовини та рівнинного Криму. За своєю будовою вона є досить типовою – як і багато інших дельт виповнювання, відзначається рівнинними територіями із середніми коливан338 нями висот 0,5-1,3 м над рівнем моря. Основну рельєфоутворюючу роль серед порід верхнього осадового структурного поверху відіграють неоген-антропогенові відклади. Верхніми наймолодшими утвореннями є алювіальні наноси Нижнього Дністра. Поверхня території НППН майже горизонтальна з невеликим підйомом у північній частині. Найвище розташовані прируслові ділянки – гряди, які формуються вздовж великих водотоків Дністра та Турунчука, а також менших – міжозерних. Складаються з алювіального алевритового і пелітового матеріалу. Їм властива асиметрична будова, пов’язана з розмиваючою діяльністю водотоків. Окрім природних, на території НППН є також штучні підвищення – дамби, утворені у зв’язку з меліорацією окремих частин гирлової області Дністра. Гідрографічну мережу дельти Дністра складають великі водотоки – Дністер і Турунчук, а також низка менших. Останні з’єднують озера з названими водотоками. Серед озер найбільшими за площею є Тудорове (2760 га), Путрине (2600 га) та Писарське (800 га). Для них характерні низькі береги, які поступово переходять у плавневі ділянки. Глибина озер коливається від 1 до 1,5 (2) м; їх дно мулисте, грузьке, у південно-західних частинах – із наносами піску. Рівень води в озерах та водотоках коливається у широких межах і залежить від скидання води Дубосарської та Дністровської ГЕС, що зазвичай проводиться у великих обсягах і має негативний вплив на біорізноманіття НППН. Під час природних повеней рівень води підвищується на 1,2-2 м. Вода у пониззі Дністра кальцієва гідрокарбонатна середньої мінералізації. Перші ботанічні роботи, присвячені цій території, носили описовий характер і стосувалися всього регіону Південно-Східної Бесарабії (Срединский, 1872; Липский, 1889; Филярский, 1907; Пачоский, 1912). Результатом цих робіт стали списки флори дельти Дністра, екологічні характеристики місцезростань окремих видів, зокрема рідкісних. У пізніших публікаціях значна увага приділялася питанням формування рослинного покриву та його ролі у закріпленні ландшафтних морфоструктур. Великий обсяг досліджень у цьому та інших напрямках здійснив одеський географ і ботанік Л.В. Климентов. Протягом 40-х років ХХ ст. він вивчав зміни ландшафтів дельти Дністра і їх основного компоненту – рослинного покриву (Климентов, 1924, 1929, 1954, 1960, 1962 а, 1962 б). Дослідник встановив шляхи формування плаваючих островів (плавнів) в умовах півдня України, вказав їх особливості та відмінності від аналогічних у північніших регіонах, а також уперше описав зміни рослинності дельти Дністра, пов’язані з природними гідрогеологічними процесами та впливом на них людської діяльності. Дослідження Л.В. Климентова стали основою 339 подальшого вивчення флори і рослинності дельти Дністра і відповідно території майбутнього парку (Смирнова-Гараева, 1972, 1980; Батова, 1986; Дубина, 1988; Дубына, Шеляг-Сосонко, 1989). Значна увага приділялася питанням динаміки, що було зумовлено посиленням антропогенного впливу на екосистеми. Ці роботи отримали широкий розвиток у зв’язку із проектуванням будівництва водогосподарського каналу Дунай – Дністер – Дніпро та зарегулюванням стоку Дністра внаслідок спорудження Дубосарської і Дністровської ГЕС (Смирнова-Гараева, 1980; Ткаченко, 1984; Ткаченко, Костылев, 1985). У цей період активізації господарського освоєння плавневих територій були здійснені дослідження з фіторесурсної оцінки дельти Дністра (Дубына, Шеляг-Сосонко, 1989). Зокрема, були з’ясовані запаси очерету південного (Phragmites australis) та їх ценотична і територіальна диференціація. На всіх етапах ботанічного вивчення території майбутнього НПП значне місце займали прородоохоронні роботи (Смирнова-Гараева, 1975; Дубина, 1980; Ткаченко, Костылев, 1985), які були покладені в основу обгрунтування доцільності створення Нижньодністровського національного природного парку. Ключові його положення були опубліковані у колективній монографії “Перспективная сеть заповедных объектов Украины” (1987). У цій роботі вперше запропоновано функціональне зонування території майбутнього парку. Cама ж ідея його створення у гирловій області Дністра належить відомому українському природознавцю, професору Одеського університету В.І. Пузанову. Вчений пропонував організувати національний парк за зразком подібних природно-заповідних територій, що створювалися на початку минулого сторіччя у США. У останні 20 років ботанічні дослідження дельти Дністра здійснювалися у напрямку вивчення флористичного і ценотичного різноманіття, з’ясування змін рослинності під впливом новітніх антропогенних факторів (Бондарева, Попова, 2001), розроблення питань охорони та невиснажливого використання рослинних ресурсів (Русев, 1998, 2003; Русев, Щеголев, 2010; Русев, Щеголев, Курочкин, 2010). Ці та інші роботи проводяться українськими ботаніками у співпраці з молдовськими колегами, особливо у природоохоронному напрямку. Рослинний покрив НППН, який загалом є типовим для плавнів великих річок Північного Причорномор’я, відзначається високим флористичним і ценотичним багатством, що зумовлено кліматичними умовами та різноманіттям екотопів. За зайнятими площами, як вже зазначалося, переважаючими є болотні угруповання. На другому місці знаходяться водні, дещо менше – лісових та лучних. Солонцева рослинність займає найменші площі. Серед трав’яно-болотних ценозів найпоширенішими є угруповання класу Phragmito-Magno340 Caricetea. У дельті вони найчастіше трапляються на середньо- і тривалозаливних ділянках межиріччя Дністер-Турунчук та у гирловій частині. Домінантами угруповань виступають очерет південний (Phragmites australis), рогози широколистий (Typha latifolia) та вузьколистий (T. angustifolia), куга озерна (Schoenoplectus lacustris), лепеха звичайна (Acorus calamus), їжача голівка пряма (Sparganium erectum), ситняг болотний (Eleocharis palustris), лепешняк великий (Glyceria maxima), осоки гостровидна (Carex acutiformis), висока (C. elata), несправжньосмикавцева (C. pseudocyperus) та пухирчаста (C. vesicaria). Співдомінантами і асектаторами ценозів найчастіше є частуха подорожникова (Alisma plantago-aquatica), хвощ прирічковий (Equisetum fluviatile), підмаренник болотний (Galium palustre), півники болотні (Iris pseudacorus), вовконіг європейський (Lycopus europaeus), смовдь болотна (Peucedanum palustre), гірчак земноводний (Persicaria amphibia), щавель прибережний (Rumex hydrolapathum), чистець болотний (Stachys palustris), плакун верболистий (Lythrum salicaria), зніт болотний (Epilobium palustre). Угруповання класу відзначаються багатством бореальних видів, суцільні ареали поширення яких розташовані у північніших регіонах – щучник дернистий (Deschampsia caespitosa), вовче тіло болотне (Potentilla palustris), кизляк китицецвітний (Naumburgia thyrsiflora) тощо. Серед вищої водної рослинності (класи Potametea і Lemnetea) найпоширенішими є угруповання, утворені видами широкої екологічної амплітуди. Вони виступають діагностичними і домінуючими. Це рдесники пронизанолистий (Potamogeton perfoliatus), гребінчастий (P. pectinatus), блискучий (P. lucens) і Берхтольда (P. berchtoldii), кушири занурений (Ceratophyllum demersum) і плоскоостий (C. platyacanthum), різуха морська (Najas marina), водяні жовтеці Ріона (Batrachium rionii) і завитий (B. circinatum), валіснерія спіральна (Vallisneria spiralis). Значні площі займають угруповання, у яких діагностичними виступають вкорінені з плаваючими на поверхні листками види. До них належать латаття біле (Nymphaea alba), глечики жовті (Nuphar lutea), плавун щитолистий (Nymphoides peltata), рдесники плаваючий (Potamogeton natans) і вузлуватий (P. nodosus), гірчак земноводний. (Persicaria amphibia) Основні площі таких угруповань знаходяться у озерах і старицях, а також на ділянках гирлової частини, що межує з Дністровським лиманом. Угруповання вільноплаваючої рослинності фрагментарно поширені у затоках озер, де частіше приурочені до захищених місць. Переважають фітоценози, утворені спіроделою багатокореневою (Spirodela polyrrhiza), рясками малою (Lemna minor) та триборозенчастою (L. trisulca), сальвінією плаваючою (Salvinia natans), жабурником звичайним (Hydrocharis morsus-ranae), водяним 341 різаком алоевидним (Stratiotes aloides). Повітряно-водні угруповання трапляються рідше і приурочені переважно до прибережних ділянок озер та міжозерних водотоків. Значні площі вони займають на приплавневих ділянках гирлової частини, що межує з Дністровським лиманом. Переважають маловидові угруповання, у складі яких едифікаторними, домінуючими і діагностичними видами є очерет південний (Phragmites australis), рогіз вузьколистий (Typha angustifolia), куга озерна (Schoenoplectus lacustris), сусак зонтичний (Butomus umbellatus), стрілолист звичайний (Sagittaria sagittifolia). Угруповання вищої водної (справжньої водної і повітряно-водної) рослинності відзначаються рідкісними і зникаючими видами. До Червоної книги України занесені плавун щитолистий (Nymphoides peltata), сальвінія плаваюча (Salvinia natans), альдрованда пухирчаста (Aldrovanda vesiculosa) і водяний горіх плаваючий (Trapa natans). Останні три види також включені до Додатку І Бернської конвенції про охорону дикої фауни і флори та природних середовищ їх перебування. Більшість цих видів за межами дельти зустрічаються рідко, їх найближчі місцезростання знаходяться у дельті Дунаю. Площі цих фітоценозів у останні роки скорочуються, що зумовлено посиленням антропогенного евтрофування водойм та коливанням рівня води протягом вегетації внаслідок зарегулювання русла Дністра. Ймовірно, зниклими можна вважати ценози, утворені марсилеєю чотирилистою (Marsilea quadrifolia), які у гирловій області Дністра були зафіксовані на початку ХХ сторіччя. Зокрема, Й.К. Пачоський знаходив ці угруповання за рукавом Турунчука біля с Яски Біляївського району Одеської області у районі греблі. Тепер в Північному Причорномор’ї ценози марсилеї чотирилистої збереглися лише у водоймах озера Кагул (Ренійський район, Одеська обл.). Угруповання лісової рослинності займають на території дельти Дністра понад 2000 га. Вони приурочені до прируслових гряд Турунчука і Дністра, рідше трапляються на підвищених прируслових ділянках озер. Формуючись в умовах тривалого заливного режиму, ці угруповання зростають в екстремальних екологічних умовах і не відзначаються видовим багатством та складністю структури. У їх травостої переважають лучно-болотні види з невеликою кількістю типових неморальних. У складі лісової рослинності гирлової області Дністра на значних площах представлені високопродуктивні штучні насадження верб білої (Salix alba) та ламкої (S. fragilis), тополь білої (Populus alba) та чорної (P. nigra), ясена звичайного (Fraxinus excelsior). Переважають угруповання союзу Salicion albae. Їх флористичне ядро, окрім едифікаторів, утворюють мітлиця повзуча (Agrostis stolonifera), гірчаки перцевий (Persicaria hydropiper) і 342 почечуйний (P. maculata), плетуха звичайна (Calystegia sepium), вербозілля звичайне (Lysimachia vulgaris), півники болотні (Iris pseudacorus), вовчуг європейський (Lycopys europaeus), м’ята водяна (Mentha aquatica), вех широколистий (Sium latifolium), чистець болотний (Stachys palustris), розхідник звичайний (Glechoma hederacea), живокіст лікарський (Symphytum officinale) та ін. Дещо рідше на підвищених ділянках трапляються ліси з переважанням видів тополі. У їх складі відмічені пирій повзучий (Elytrigia repens), ожина сиза (Rubus caesius), подорожник великий (Plantago major), алтея лікарська (Althaea officinalis), м’ята польова (Mentha arvensis), свинорий пальчастий (Cynodon dactylon), лопух великий (Arctium lappa) тощо. В угрупованнях, утворених вільхою чорною (Alnus glutinosa) (союз Alnion glutinosae), флористичне ядро складають типові болотні види: верба попеляста (Salix cinerea), мітлиця повзуча (Agrostis stolonifera), м’ята водяна (Mentha aquatica), осока гостровидна (Carex acutiformis), незабудка болотна (Myosotis palustris), живокіст лікарський (Symphytum officinale), вербозілля звичайне (Lysimachia vulgaris), теліптерис болотяний (Thelypteris palustris). Угруповання чагарникової рослинності займають близько 1% території гирлової області Дністра. Вони характерні для прируслових гряд та середньо- і тривалозаливних рівнинних ділянок. В них домінують верба попеляста (Salix cinerea), верба тритичинкова (Salix triandra). В трав’яному ярусі переважають болотні і лучно-болотні види: незабудка болотна (Myosotis palustris), підмаренник болотний (Galium palustre), хвощ болотний (Equisetum palustre), гірчак перцевий (Persicaria hydropiper), жовтозілля болотне (Senecio paludosus), шоломниця звичайна (Scutellaria galericulata), плетуха звичайна (Calystegia sepium), живокіст лікарський (Symphytum officinale) та ін. Ценози лучної рослинності поширені на коротко- і середньозаливних рівнинних ділянках, зниженнях прируслових гряд та притерасних територій. У дельті Дністра вони займають площу близько 2000 га. Представлені справжніми, остепненими, болотистими і засоленими луками. Найпоширенішими є болотисті луки. Найбільшою видовою різноманітністю відзначаються ценози, утворені очеретом південним (Phragmites australis), лепешняком великим (Glyceria maxima), мітлицею повзучою (Agrostis stolonifera), осокою гострою (Carex acuta), тонконогом болотним (Poa palustris). У їх складі також зростають осоки гостровидна (Carex acutiformis), несправжньосмикавцева (C. pseudocyperus) і лисяча (C. vulpina), м’ята водяна (Mentha aquatica), очеретянка звичайна (Phalaroides arundinacea), вербозілля лучне (Lysimachia nummularia). Засолені луки на території НППН займають менші площі і у ценотичному відношенні бідніші, ніж 343 у дельтах інших річок Північного Причорномор’я (Дубина, ШелягСосонко,1989). Це зумовлено впливом промивного режиму Дністра. Найпоширенішими є угруповання, утворені полином сантонінським (Artemisia santonica), ситником Жерара (Juncus gerardii), бульбокомишем морським (Bolboschoenus maritimus), пирієм видовженим (Elytrigia elongata). Названі види є діагностичними і домінантними. До константних видів також належать ситник морський (Juncus maritimus), содник простертий (Suaeda prostrata), галіміона стеблиста (Halimione pedunculata), солончакова айстра паннонська (Tripolium pannonicum), покісниці розсунута (Puccinellia distans) і велетенська (P. gigantea), осока лисяча (Carex vulpina), конюшина суницевидна (Trifolium fragiferum). Справжні і остепнені луки на території НППН трапляються фрагментарно на піднятих ділянках прируслових гряд і не відзначаються флористичним багатством. Домінантами і едифікаторами угруповань є костриця лучна (Festuca pratensis), пирій повзучий (Elytrigia repens), куничник наземний (Calamagrostis epigeios), мітлиця велетенська (Agrostis gigantea), китник лучний (Alopecurus pratensis), а також свинорий пальчастий (Cynodon dactylon) і тонконіг вузьколистий (Poa angustifolia). У складі їх ценозів трапляються рідкісні види – рястка Буше (Ornithogalum bouscheanum), ластовень російський (Vincetoxicum rossicum) та ковила волосиста (Stipa capillata). Нині луки зазнають надмірного антропогенного впливу, провідними факторами якого виступають випасання та рекреація. На території НППН невеликі площі займають також солонцева і фрагменти солончакової рослинності. Ці угруповання трапляються на рівнинних (частіше знижених) територіях, у яких відсутній постійний промивний режим. Ценози солонцевої рослинності утворюють подорожник солончаковий (Plantago salsa), полин сантонінський (Artemisia santonica), костриця валіська (Festuca valesiaca), солонець сланкий (Salicornia prostrata), содник простертий (Suaeda prostratа), курай содовий (Salsola soda), кермек Мейера (Limonium meyeri). Ці види виступають діагностичними і домінантними у відповідних угрупованнях. На територіях дамб, вздовж доріг і стежок, на меліорованих і занедбаних ділянках, місцях інтенсивної рекреації досить поширені угруповання синантропної рослинності класів Agropyretea repentis, Artemisietea vulgaris, Chenopodietea, Plantaginetea majoris, GalioUrticetea, Bidentetea tripartiti, Secalietea. Рослинність НППН відзначається багатством рідкісних і зникаючих ценозів. До Зеленої книги України (2009) занесені угруповання формацій альдрованди пухирчатої (Aldrovandeta vesiculosae), водяного горіху плаваючого (Trapeta natantis), водяного жовтеця Ріона 344 (Batrachieta rionii), глечиків жовтих (Nuphareta luteae), куширу донського (Ceratophylleta tanaitici), куширу підводного (Ceratophylleta submersi), латаття білого (Nymphaeeta albae), плавуна щитолистого (Nymphoideta peltatae), пухирника малого (Utricularieta minoris), рдесника туполистого (Potameta obtusifolii) і ряски горбатої (Lemneta gibbae). Флора НППН нараховує понад 600 видів судинних рослин. На цій території зростає значна кількість видів, що є рідкісними у степовій зоні. До Червоної книги України (2009) занесено 9 видів: • альдрованда пухирчаста (Aldrovanda vesiculosa L.) – в угрупованнях асоціації Spirodelo-Aldrovandetum (клас Lemnetea); • водяний горіх плаваючий (Trapa natans L. s.l.) – в угрупованнях асоціацій Trapo-Nymphoidetum peltatae i Trapetum natantis (клас Potametea); • зозулинець болотний (Orchis palustris Jacq.) – зрідка, в угрупованнях болотистих лук (клас Phragmito-Magnocaricetea); • ковила волосиста (Stipa capillata L.) – зрідка, в псамофітних угрупованнях класу Festucetea vaginatae; • коручка болотна (Epipactis palustris (L.) Crantz) – у фітоценозах заболочених лук та боліт (клас Phragmito-Magnocaricetea); • плавун щитолистий (Nymphoides peltata (S.G. Gmel.) O.Kuntze) – в угрупованнях асоціацій Trapo-Nymphoidetum peltatae i Nymphoidetum peltatae (клас Potametea); • пухирник малий (Utricularia minor L.) – зрідка, в угрупованнях вищої водної рослинності (клас Potametea); • рястка Буше (Ornithogalum bouscheanum (Kunth) Aschers.) – як асектатор у фітоценозах заплавних лук (клас PhragmitoMagnocaricetea); • сальвінія плаваюча (Salvinia natans (L.) All.) – в угрупованнях вільноплаваючої вищої водної рослинності (клас Lemnetea). До Червоного списку МСОП включено один вид – ластовень російський (Vincetoxicum rossicum (Kleopow) Barb.), який трапляється у заплавно-чагарникових біотопах. До Європейського Червоного списку занесено кушир донський (Ceratophyllum tanaiticum Sapjeg.), який зрідка зустрічається в угрупованнях прикріпленої водної рослинності. До Додатку І Бернської конвенції занесено чотири види. Це вже згадані вище альдрованда пухирчаста, водяний горіх плаваючий та сальвінія плаваюча, а також рогіз Шуттлеворта (Typha schuttleworthii Koch et Sond.). До малопоширених у регіоні видів також належать глечики жовті (Nuphar lutea (L.) Smith), латаття біле (Nymphaea alba L.), рдесники 345 стиснутий (Potamogeton compressus L.), туполистий (P. obtusifolius Mert. et Koch) і блискучий (P. lucens L.), плавушник болотний (Hottonia palustris L.), жеруха лікарська (Nasturtium officinale (L.) R. Br.), кизляк китицецвітний (Naumburgia thyrsiflora (L.) Rchb.), теліптерис болотяний (Thelypteris palustris Schott) тощо. На території НППН за попередніми даними нараховується 12 видів мохоподібних, понад 100 видів водоростей, близько 60 – лишайників та 40 – грибів (Назарчук, 2006, 2008; Бойко, 2010). Серед мохів найпоширенішими є епігейні, серед лишайників – епіфітні. Останні найчастіше зустрічаються у лісах, де відмічено 32 види (Назарчук, 2006). Епілітних лишайників нараховується 10 видів, а епігейних – 12. Серед епілітних чисельно переважають представники родів Lecanora i Caloplaca. Територія НППН входить до складу Рамсарського угіддя “Межиріччя Дністра і Турунчука” (загальна площа 7600 га). У межах НППН функціонує територія, важлива для охорони птахів (ІВА). Це водотоки і прилеглі території дельти Дністра (UA091) загальною площею 5000 га. На цій ділянці згідно програми ІВА здійснюється охорона рідкісних видів орнітофауни. Розвиток території НППН передбачає насамперед вдосконалення зонування парку. До складу парку необхідно включити унікальні озерні комплекси Писарське, Кругле, Свинне і більшу частину акваторій Тудорове і Путрине. У заповідній зоні недостатньо представленими залишаються заплавно-лісові та чагарникові комплекси. Очевидною є необхідність продовження робіт по відновленню плавневих екосистем, порушених автомагістраллю “Одеса – Рені”, які були частково проведені за фінансової підтримки ECONET Action Fund (1999-2001). З огляду на будівництво човневої станції з інфраструктурою на площі 7,2 га біля смт Маяки Біляївського району Одеської області на відстані 220-380 м від заповідної зони має бути розроблений і реалізований план компенсаційних заходів, спрямованих на мінімізацію негативного впливу експлуатації станції на екосистеми заповідника. Немає альтернативи забороні будівництва котеджних будинків вздовж правого берега русла Дністра біля смт Маяки та у районі колишнього осетрового заводу біля с. Паланки (Республіка Молдова). Важливими є відновлення меліорованих плавневих територій, а також регуляція пасовищного навантаження та обмеження рубок лісу. Перспективним є створення на базі існуючих природо-заповідних територій у дельті Дністра транскордонного українсько-молдовського біосферного резервату. 346 Список літератури 1. Батова Н.И. Высшая водная растительность рек Приднестровья // Тез. докл. І Съезда гидробиологов Молдавии. – Кишинев: Штиинца, 1986. – С. 4-5. 2. Бондаренко Е.Ю., Попова Е.Н. Флора заповедного и населенного участков Нижнего Днестра // Ученые записки Таврического национального ун-та. Сер. Биология. – 2001. – Т. 14, № 1. – С. 27-31. 3. Дубына Д.В. Сезонное развитие водяного ореха (Trapa natans L. s.l.) в водоемах УССР // Сезонная ритмика редких и исчезающих видов растений и животных: Тез. докл. Всесоюзн. конф. – М.: Наука, 1980. – С. 46-48. 4. Дубина Д.В. Флора плавней Днестра // Изв. АН МССР. Сер. биол. и хим. наук. – 1988. – № 5. – С. 7-12. 5. Дубына Д.В., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Плавни Причерноморья. – К.: Наук. думка, 1989. – 272 с. 6. Климентов Л.В. О растительности Белого озера и его ближайших окрестностей // Журн. н.-и. кафедр в Одессе. – 1924. – Т. 1, № 10-11. – С. 107-116. 7. Климентов Л. О растительности лиманов Кучурган и Бейкуш и их побережий // Вісник Одеської комісії краєзнавства при АН УРСР. – 1929. – № 4-5. – С. 24-29. 8. Климентов Л.В. Плавы низовьев Днестра и Днепра, их генезис и некоторые свойства // Изв. Всесоюзн. географ. об-ва. – 1954. – Т. 86, № 1. – С. 80-85. 9. Климентов Л.В. О растительности и ландшафте нижнеднестровской поймы и ее плавней и происшедших в них сдвигах // Изв. Всесоюзн. географ. об-ва. – 1960. – Т. 95, № 3. – С. 235-250. 10. Климентов Л.В. Сдвиги в ландшафтах и растительности приустьевой части поймы Нижнего Днестра и ее плавней // Тр. Одесского унта им. И.И. Мечникова. – 1962. – Том 152. Геолого-географ. науки. Вып. 9. – С. 93-106. 11. Климентов Л.В. Растительность Одесской области // Тр. Одесского ун-та им. И.И. Мечникова. – 1962. – Том 152. Геолого-географ. науки. Вып. 10. – С. 85-95. 12. Липский В. Исследование о флоре Бессарабии // Зап. Киевск. обва естествоиспытат. – 1889. – Т. 10, вып. 1. – С. 228-387. 13. Назарчук Ю.С. Формаційні особливості ліхенофлори заплавних лісів басейну Нижнього Дністра // Эколого-экономические проблемы Днестра. Мат-лы V Междунар. научн.-практ. конф. (4-6 октября 2006 г., Одесса). – Одеса: Інноваційно-інформаційний центр “ІНВАЦ”, 2006. – С. 79. 14. Назарчук Ю.С. Лишайники Акерманської середньовічної фортеці // Чорноморськ. ботан. журн. – 2008. – Т. 4, № 1. – С. 71-75. 347 15. Пачоский И.К. Материалы для флоры Бессарабии // Тр. Бессараб. о-ва естествоиспыт. – 1912. – Т. 3. – 91 с. 16. Перспективная сеть заповедных объектов Украины / Под ред. Ю.Р. Шеляг-Сосонко. – К.: Наук. думка, 1987. – 282 с. 17. Русев И.Т. Дельта Днестра – национальный парк: природоохранная и рекреационная оценка территории; современная нагрузка; прогнозная характеристика состояния природных ресурсов после создания национального парка // Заповідна справа в Україні. – 1998. – Т. 4, вип. 1. – С. 20-31. 18. Русев И.Т. Дельта Днестра. – Одесса, 2003. – 766 с. 19. Русев И.Т., Щеголев И.В. Проблемы сохранения биологического разнообразия в дельте Днестра // Эколого-экономические проблемы Днестра. Мат-ли Междунар. научн.-практ. конф. (7-8 октября 2010 г., Одесса). – Одесса, 2010. – С. 7-9. 20. Русев И.Т., Щеголев И.В., Курочкин С.В. Озеро Путрино в дельте Днестра как объект природно-заповедного фонда Украины // Экологоэкономические проблемы Днестра. Мат-лы Междунар. научн.-практ. конф. (7-8 октября 2010 г., Одесса). – Одесса, 2010. – С. 29-31. 21. Смирнова-Гараева Н.В. Эколого-систематическая характеристика водно-прибережной высшей растительности Днестра на территории МССР и юга УССР // Охрана природы Молдавии. – 1972. – Вып. 10. – С. 119-124. 22. Смирнова-Гараева Н.В. Водная растительность Днестра и ее хозяйственное значение. – Кишинев: Штиинца, 1980. – 136 с. 23. Срединский Н.К. Материалы для флоры Новороссийского края и Бессарабии // Зап. Новоросс. об-ва естествоиспытателей. – 1872. – Т. 2, вып. 1. – С. 36-137. 24. Ткаченко В.С. Загальна характеристика рослинності нижньодністровських плавнів та прогноз її змін // Укр. ботан. журн. – 1984. – 41, № 2. – С. 16-21. 25. Ткаченко В.С., Костылев А.В. Фитоэкологические аспекты гидромелиорации северо-западного Причерноморья. – К.: Наук. думка, 1985. – 196 с. 26. Филярский С. Материалы по флоре Бессарабской губернии // Тр. Бессарабск. об-ва естествоиспыт. – 1907. – Т. 3, ч. 2-я. – С. 146-148. 348 НПП Нижньосульський Парк створений згідно з Указом Президента України від 10.02.2010 р. (№ 155/2010). Розташований на території Глобинського, Семенівського та Оржицького районів Полтавської області й Чорнобаївського району Черкаської області (околиці сіл Липове, Горошине, Погребняки, Дем’янівка, Великоселецьке, Малоселецьке, Плехів, Онішки, Чутівка, Лящівка, Велика Бурімка, Мохнач, Михайлівка). Загальна площа парку становить 18635,11 га, із них у межах Полтавської області 10764,2 га у тому числі 1406,3 га земель, що надаються йому в постійне користування, та на території Черкаської області 7870,91 га земель, із них 781,0 га надаються йому в постійне користування. Без вилучення надаються землі на площі 16447,81 га. Парк підпорядкований Мінприроди. Національний природний парк створений на базі ландшафтного заказника загальнодержавного значення “Сулинський” загальною площею 31161,3 га. За фізико-географічним районуванням України (Екологічна енциклопедія, 2006), територія знаходиться в межах Лісостепової зони, Лівобережно-Дніпровського лісостепового краю, Південнодніпровської терасної низовинної області на межі з Північнопридніпровською височинною областю. Межа між фізико-географічними областями проходить по високому правому берегу Сули. За геоботанічним районуванням України (Національний атлас України, 2008), територія парку належить до Євразійської степової області, Лісостепової підобласті, Східноєвропейської лісостепової провінції, Лівобережно-Дніпровського округу липово-дубових, грабово-дубових, соснових (на терасах) лісів, лук, галофітної та болотної рослинності. Територія знаходиться в долині р. Сула, переважно в її заплаві. Фрагментарні дані про рослинність цієї території є в узагальнюючих працях (Клеопов, 1934; Білик, 1957; Мринський, 1969; Зеров, 1976; Андрієнко, Байрак, 1996). На початку 90-х років минулого століття територія вивчалась з метою створення тут Сульського регіонального ландшафтного парку (Андрієнко, Клестов, Прядко, 1996). Інформація про природу Сульської затоки містится у кількох узагальнюючих працях (Дніпровський екологічний ..., 2008; Мальцев та ін, 2010) Рослинний покрив досить різноманітний – тут поєднуються водна, прибережно-водна, болотна, лучна рослинність, залишки заплавних дубових лісів і тополево-вербових лісів, а також степові ділянки на схилах ярів та балок. 349 Серед лучної рослинності парку значні площі займають справжні луки, місцями у комплексі із засоленими. Основні площі таких лук зосереджені в заплаві Сули і її приток в околицях с. Горошино та в урочищі Одинці. Угруповання справжніх лук становлять близько 1015 % від загальної площі лучної рослинності парку. Справжні луки представлені в основному злаковими угрупованнями. Поширеними є луки з домінуванням костриці східної (Festuca regeliana) і костриці лучної (F. pratensis). Нерідко домінують або співдомінують грястиця збірна (Dactylis glomerata), тонконіг лучний (Poa pratensis), пирій повзучий (Elytrigia repens), костриця червона (Festuca rubra), китники лучний (Alopecurus pratensis) і тростиновий (A. arundinacea). Типовими видами є конюшина лучна (Trifolium pratense), щавель горобиний (Rumex acetosella), горошок чотиринасінний (Vicia tetrasperma.), лядвенець рогатий (Lotus corniculatus s.l.), дивина борошниста (Verbascum lychnitis), чорна (V. nigrum), лікарська (V. phlomoides). У цих ценозах відмічено місцезнаходження лучно-болотних орхідей – зозулинця болотного (Orchis palustris), пальчатокорінників м’ясочервоного (Dactylorhiza incarnata) і травневого (D. majalis). На ділянках таких лук виявлені місцезнаходження малопоширеного виду тетрагонолобуса морського (Tetragonolobus maritimus), який для Лісостепу вказувався в Черкаській області лише по Тясмину. На більш знижених ділянках кострицевих лук зростають шоломниця звичайна (Scutellaria galericulata), очеретянка (Phalaroides arundinacea), алтея лікарська (Althea officinalis). На території парку також виявлені луки з домінуванням мітлиці велетенської (Agrostis gigantea), тимофіївки лучної (Phleum pratense). Значні площі займають ділянки сухих піщаних лік. На найвищих місцях заплави та на надзаплавній терасі розміщуються угруповання з переважанням келерії піскової (Koeleria sabuletorum), значну домішку в таких ценозах становлять тонконіг вузьколистий (Poa angustifolia) і костриця червона (Festuca rubra). Серед різнотрав’я тут звичайними є перстач сріблястий (Potentilla argentea), нечуйвітер волохатенький (Pilosella officinarum), дике жито (Secale sylvestre). Серед ділянок сухих лук слід відмітити ценози тонконогу вузьколистого (Poa angustifolia) на дерново-лучних супіщаних і піщаних грунтах. Співдомінують костриця валіська (Festuca valesiaca), куничник наземний (Calamagrostis epigeios), пирій повзучий (Elytrigia repens) за участі деревію звичайного (Achillea millefolium s.l.), жовтецю багатоквіткового (Ranunculus polyanthemos), подорожника ланцетолистого (Plantago lanceolata), конюшини повзучої (Trifolium repens) та ін. Угруповання куничника наземного (Calamagrostis epigeis) здебільшого поширені на слабодернових піщаних грунтах. Співдомінан350 тами є пирій повзучий (Elytrigia repens) і тонконіг вузьколистий (Poa angustifolia), значна участь тонконогу лучного (Poa pratensis). У середньому налічується 15-20 видів на 100 м2. У сухіших умовах у цих ценозах зустрічаються келерія піскова (Koeleria sabuletorum), холодок лікарський (Asparagus officinalis), хондрила ситниковидна (Chondrilla juncea), в свіжих умовах – деревій заплавний (Achillea inundata), щавель кучерявий (Rumex crispus), на більш зволожених ділянках – авран лікарський (Gratiola officinalis), водяний хрін австрійський (Rorripa austriaca). На сухих луках зростають також заяча конюшина (Anthyllis macrocephala), свербіжниця польова (Knautia arvensis), конюшина польова (Trifolium arvense), синяк звичайний (Echium vulgare), смілка татарська (Silene tatarica), волошка заміщаюча (Centaurea substituta), кравник звичайний (Odontites vulgaris). Засолені луки поширені в притерасній частині заплави річки між селами Лящівка та Мохнач, Худоліївка та Строкачі, на острові Чубарове на чорноземнолучних солонцюватих грунтах. Серед засолених лук найбільш поширеними є угруповання осоки розсунутої (Carex distans). Основними співдомінантами є блісмус стиснутий (Blismus compressus) і ситник Жерарда (Juncus gerardii). Трапляються також засолені луки з домінуванням костриці східної (Festuca regeliana), пирію видовженого (Elytrigia elongata). Основне флористичне ядро ценозів формують галофіти: тризубець морський (Triglochin maritimum), молочка приморська (Glaux maritima), конюшина суницевидна (Trifolium fragiferum) та деякі інші. Є ділянки засолених лук з домінуванням покісниці розставленої (Puccinella distans), ситника Жерара (Juncus gerardii), бульбокомишів скупченого (Bolboschoenus compactus) та морського (B. maritimus), тризубця морського (Triglochim maritimum). Характерними видами цих екотопів є пирій видовжений (Elytrigia elongata), солончакова айстра звичайна (Tripolium vulgare), подорожник солончаковий (Plantago salsa). Трапляється на засолених луках малопоширений в Україні вид камфоросма джунгарська (Camphorosma songarica). На окремих ділянках домінує хрінниця широколиста (Lepidium latifolium). Характерними видами засолених лук є осот крилатий (Cirsium alatum) та осот сірий (Cirsium canum). На більш засолених ділянках і на невеликій площі трапляються угруповання з домінуванням камфоросми джунгарської (Camphorosma songarica), стелюшка середнього (Spergularia media), хрінниці товстолистої (Lepidium crassifolium). Подекуди трапляються ділянки із суцільними виходами солей. Заболочені луки представлені угрупованнями осоки гострої (Carex acuta), очеретянки звичайної (Phalaroides arundinacea), P P 351 лепешняку великого (Glyceria maxima). В них зустрічаються частуха подорожникова (Alisma plantago-aquatica), вербозілля лучне (Lysimachia nummularia), рутвиця проста (Thalictrum simplex), жовтозілля татарське (Senecio tatarica). Болотна рослинність в парку не займає значних площ. Трав’яні болота поширені здебільшого у зниженнях притерасної частини заплави, а також вздовж численних проток, заток та стариць, утворюючи подекуди суцільні смуги. Грунти в основному торфовоглеєві та мулисті. Найчастіше це угруповання очерету (Phragmites australis) із співдомінуванням осоки гостровидної (Сarex acutiformis). Типовими їх видами є півники болотні (Iris pseudacorus), молочай болотний (Euphorbia palustris), жовтець язиколистий (Ranunculus lingua), теліптерис болотяний (Thelipteris palustris). Прибережно-водну рослинність формують рогози вузьколистий (Typha angustifolia) і широколистий (T. latifolia), очерет (Phragmitus australis), лепешняк великий (Glyceria maxima). Ці високотравні ценози утворюють масиви великої площі. Менш поширеними є ценози рогозу Лаксманового (T. laxmannii), комишу озерного (Scirpus lacustris). Серед водної рослинності найбільше поширення мають підводні угруповання занурених видів, прикріплених до дна – куширу темнозеленого (Ceratophyllum demersum) і рдесника пронизанолистого (Potamogeton perfoliatum). Є також угруповання рдесників кучерявого (Potamogeton crispus) і гребінчастого (P. pectinatus), зрідка – рдесника плаваючого (P. natans). Відмічені тут ценози водяного різака алоевидного (Stratiotes aloides). Малопоширені угруповання водяної сосонки ланцетолистої (Hippuris lanceolata) виявлені між островами Чубарове та Куличинний на ділянці 40х80 м, співдомінантом є рдесник блискучий (Potamogeton lucens). Трапляються ценози жабурника звичайного (Hydrocharis morsusranae), глечиків жовтих (Nuphar lutea), латаття білого (Nymphaea alba), пухирника звичайного (Utricularia vulgaris), сальвінії плаваючої (Salvinia natans), водяного різака алоевидного (Stratiotes aloides). Лісова рослинність поширена в заплаві, на першій надзаплавній (боровій) терасі Сули і Дніпра, а також на корінному березі. Одним із найбільших масивів є масив, що тягнеться від с. Велика Бурімка до с. Мохнач – урочища Стінка 1 і Стінка 2. Це листяні ліси, які розміщуються на стрімких (до 20°) схилах, а біля с. Мохнач на досить погорбованих ділянках. Склад деревостану в цих лісах дуже різноманітний. Основу утворюють дуб звичайний (Quercus robur), ясен звичайний (Fraxinus excelsior). Значну домішку створюють липа серцелиста (Tilia cordata), клен гостролистий (Acer platanoides). Є клен польовий (Acer 352 campestre). У розрідженому ярусі підліску зростають клен татарський (Acer tatarica), ліщина (Corylus avellana), бруслина бородавчаста (Euonymus verrucosa), бузина чорна (Sambucus nigra). На вирівняних ділянках в травостої переважає яглиця звичайна (Aegopodium podagraria) з плямами копитняку європейського (Asarum europaeum). На схилах в розрідженому травостої переважає зірочник ланцетовидний (Stellaria holostea). Флористичне ядро в цих лісах утворюють типові неморальні види: медунка темна (Pulmonaria obscura), просянка розлога (Milium effusum), купина багатоквіткова (Polygonatum multiflorum), фіалка дивна (Viola mirabilis). Трапляється шоломниця висока (Scutellaria altissima). Значною є участь кропиви дводомної (Urtica dioica) та кінського часнику черешкового (Alliaria petiolata). Є ділянки заплавних дубових лісів. Одна з них знаходиться в урочищі Чубарово. У деревостані переважає дуб звичайний (Quercus robur) з домішкою в’яза. Підлісок зімкнутістю до 0,4 утворює бузина чорна (Sambucus nigra). Поодиноко зростають черемха (Padus racemosa), бруслина бородавчаста (Euonymus verrucosa). Трав’яний покрив формують кропива дводомна (Urtica dioica), чистотіл великий (Chelidonium majus), кінський часник черешковий (Alliaria petiolata). Є і типові неморальні види – чистець лісовий (Stachys sylvatica), просянка розлога (Milium effusum), костриця велетенська (Festuca gigantea) та деякі інші. Є в урочищі Чубарово також липово-дубові ліси з підліском з клена татарського (Acer tataricum) і домінуванням конвалії звичайної (Convallaria majalis). Ліс на о. Дубина являє собою відносно молоду, але вже зімкнуту культуру дуба звичайного (Quercus robur) і клена гостролистого (Acer platanoides). Трав’яний ярус розріджений і рудералізований: м’яточник бур’яновий (Ballota nigra), чистотіл великий (Chelidonium majus). Серед власне лісових видів тут виявлений щитник шартрський (Dryopteris carthusiana). Серед чагарників слід відмітити бирючину звичайну (Ligustrum vulgare). Цей острів є високим і не затоплюється. Значну площу займають заплавні ліси з домінуванням верби білої (Salix alba) та тополі чорної (Populus nigra). Домінантами нижчих ярусів є аморфа кущова (Amorpha friticosa), ожина сиза (Rubus caesius), осока гостра (Carex acuta), вербозілля звичайне (Lysimachia vulgaris), пирій повзучий (Elytrigia repens), хвилівник звичайний (Aristolochia clematitis), сідач конопляний (Eupatorium cannabinum), комиш лісовий (Scirpus sylvaticus), мітлиця велетенська (Agrostis gigantea). Поодиноко відмічені плетуха звичайна (Calystegia sepium), оман британський (Inula britannica), латук татарський (Lactuca tatarica), авран лікарський (Gratiola officinalis). 353 Соснові ліси (з Pinus sylvestris) поширені в ур. Драчки і в деяких інших місцях. Підлісок в цих лісах відсутній. На підвищених місцях в травостої переважає куничник наземний (Calamagrostis epigeios). Часто домінує пирій повзучий (Elytigia repens). В більш зволожених місцях травостій злаковий з плямами зелених мохів, є ділянки зеленомохових соснових лісів. Тут трапляється льонок дроколистий (Linaria genistifolia), агалик-трава гірська (Jasione montana), багато зіноваті руської (Chamaecytisus ruthenicus). Значно доповнюють спектр лісової рослинності угруповання вільхи чорної біля с. Велика Бурімка, які в цілому не є характерними для території парку. Вони зустрічаються окремими фрагментами в нижніх частинах схилів до берегової лінії р. Сули. Це ділянки поростевих дерев вільхи чорної, висотою 15-17 м, діаметром стовбура 20-30 см. Поодиноко в ярусі підліску росте верба попелясьа (Salix cinerea). У трав’яному покриві переважає осока гостровидна (Carex acutiformis). Серед інших видів – осока висока (Carex elata), теліптерис болотяний (Thelypteris palustris), який місцями є співдомінантом, дудник лісовий (Angelica sylvestris), вовконіг європейський (Lycopus europaeus), вех широколистий (Oenanthe aquatica), цикута отруйна (Cicuta virosa), живокіст лікарський (Symphytum officinale). Важливими для загального різноманіття рослинного світу території є степові ділянки. Відкриті остепнені ділянки розміщені на стрімких схилах південної та південно-західної експозиції. Основні площі на цих схилах займають лучні степи, які знаходяться в середніх і нижніх частинах схилів, верхні більш стрімкі ділянки займають угруповання більш степового характеру зі значною участю ковили та степового різнотрав’я, в нижніх частинах схилів є ділянки чагарникових степів. Переважають угруповання тонконогу вузьколистого (Poa angustifolia), місцями стоколосу прибережного (Bromopsis riparia). Фрагментарно біля села Лящівка є степова ділянка з домінуванням бородачу (Botriochloa ischaemum). Невеликими ділянками поширені угруповання ковили волосистої (Stipa capillata), фрагментарно – ковили Лессінга (Stipa lessingiana). Типовими видами степових ценозів парку є астрагали еспарцетний (Astragalus onobrychis), борозенчастий (A. sulcatus) і шерстистоквітковий (A. dasyanthus), дзвоники болонські (Campanula boloniensis), дивина борошниста (Verbascum lychnitis), житняк гребінчастий (Agropyron pectinatum), жостір проносний (Rhamnus cathartica), залізняки бульбистий (Phlomis tuberosa) і колючий (Ph. pungens), зіновать австрійська (Chamaecytisus austriacus), келерія гребінчаста (Koeleria cristata), кринітарія волохата (Galatella villosa), маренка рожева (Asperula cynanchica), миколайчики 354 плоскі (Eryngium planum), молочай степовий (Euphorbia stepposa), пирій середній (Elytrigia intermedia), підмаренник справжній (Galium verum), чебрець Маршаллів (Thymus marschallianus), чистець трансільванський (Stachys transsilvanica), шавлії дібровна (Salvia nemorosa s.l.), лучна (S. pratensis) і поникла (S. nutans), шафран сітчастий (Crocus reticulatus). До Зеленої книги України (2009) занесено 7 виявлених в парку формацій: угруповання формації глечиків жовтих (Nuphareta luteae); угруповання формації латаття білого (Nymphaeeta albae); угруповання формації сальвінії плаваючої (Salvinieta natantis); угруповання формації куширу донського (Ceratophylleta tanaitici) – дуже рідко (біля с. Велика Бурімка); угруповання формації куширу напівзануреного (Ceratophylleta submersi) – дуже рідко (біля с. Велика Бурімка), угруповання формації ковили волосистої (Stipeta capillatae) – фрагментарно на степових схилах (Городище Бурти в с. Лящівка, Бородачевий степ в с. Лящівка, окол.с. Велика Бурімка (Собачий хутір)), угруповання ковили Лесінга (Stipeta lessingianae) – фрагментарно на степових схилах (Городище Бурти в с. Лящівка, Бородачевий степ в с. Лящівка, с. Велика Бурімка). Флора парку за попередніми даними нараховує понад 600 видів судинних рослин. На території парку виявлено 10 видів судинних рослин, занесених до Червоної книги України, 1 із Червоного списку МСОП, 2 із Європейського червоного списку, 3 види з Додатку І Бернської конвенції – 3: • астрагал шерстистоквітковий (Astragalus dasyanthus Pall.) – трапляється на степових схилах сіл Лящівка і Велика Бурімка, урочище Чубарове, о-в Високий (ЧКУ, ЄЧС, МСОП); • зозулинець болотний (Orchis palustris Jacq.) – спорадично трапляється на луках біля с. Горошине, с. Мохнач, ур.Чубарове, о-в Високий, ур. Липняги, ур. Драчки) (ЧКУ); • козельці українські (Tragopogon ucrainicus Artemcz.) – розсіяно трапляється на сухих підвищених піщаних місцях (ЄЧС); • ковила волосиста (Stipa capillata L.) – на степових ділянках (с. Лящівка, с. Велика Бурімка) (ЧКУ); • ковила Лессінга (Stipa lessingiana Trin. et Rupr.) – на степових ділянках (с. Лящівка, с. Велика Бурімка (ЧКУ); • коручка болотна (Epipactis palustris (L.) Crantz) – відмічено єдине місцезнаходження цього виду на луках ур. Березове (ЧКУ); 355 • маточник болотний (Ostericum palustre (Besser) Besser) – рідко на засолених вологих луках і болотах (БЕРН). • сальвінія плаваюча (Salvinia natans (L.) All.) – поодиноко на всій акваторії парку, інколи утворює угруповання (БЕРН, ЧКУ); • осока житня (Carex secalina Wahlenb.) – на засолених луках (ЧКУ, БЕРН); • пальчатокорінник м’ясочервоний (Dactylorhiza incarnata (L.) Soó) – спорадично трапляється на вологих луках біля с. Горошине, с. Мохнач, в ур. Березове (ЧКУ); • пальчатокорінник травневий (Dactylorhiza majalis (Rchb.) P.F.Hunt et Summerhayes) – відмічений поодиноко біля с. Мохнач (ЧКУ); • шафран сітчастий (Crocus reticulatus Steven ex Adams) – на остепнених схилах вздовж р. Сули (околиці сіл Лящівка, Велика Бурімка, Мохнач). Територія НПП “Нижньосульський” є перспективною для внесення до Рамсарського списку водно-болотних угідь міжнародного значення. Входить до складу ІВА (територія, важлива для збереження птахів) № 23 “Сульська затока”. Список літератури 1. Андрієнко Т.Л., Байрак О.М. Болота по Сулі // Заповідна краса Полтавщини. – Полтава: Астрея, 1996. 2. Байрак О.М., Стецюк Н.О. Атлас рідкісних і зникаючих рослин Полтавщини. – Полтава: Верстка, 2005. – 248 с. 3. Водно-болотні угіддя України (під ред. Марушевського Г.Б., Жарук І.С.). – К.: Чорноморська програма Ветландс Интернешнл, 2006. – С. 213-217. 4. Дніпровський екологічний коридор. К.: Ветландс Интернешнл, 2008. – 340 с. 5. Зеров К.К. Формирование растительности и зарастания водохранилищ днепровского каскада. – К.: Наукова думка, 1976. – 142 с. 6. Дубына Д.В., Гейны С., Гроудова З. и др. Макрофиты – индикаторы изменений природной среды. К.: Наукова думка, 1993. – 434 с. 7. Корелякова И.Л. Растительность днепровских водохранилищ. – Автореф. дисс. докт. биол. наук. – Кишинев. 1982. – 42 с. 8. Мальцев В.І., Зуб Л.М., Карпова Г.О. та ін. Водно-болотні угіддя Дніпровського екологічного коридору. – К.:, 2010. – С. 64-68. 356 НПП Олешківські піски НПП “Олешківські піски” знаходиться на боровій терасі Нижнього Дніпра в Цюрупинському (Новомаячківська селищна рада та Подокалинівська, Абрикосівська, Великокопанська й Раденська сільські ради), Голопристанському (Виноградівська і Малокопанська сільські ради) районах та Новокаховській (Райська сільська рада) міськраді Херсонської області. НПП створено Указом Президента України № 221/2010 від 23 лютого 2010 р. Згідно цього Указу площа НПП становить 8020,36 га, в т.ч. в постійному користуванні 5222,30. Згідно цього ж указу після вивільнення (протягом 2010–2013 років) від вибухонебезпечних предметів земельних ділянок колишнього авіаційного полігону, ці землі мають бути передані у постійне користування національному природному парку “Олешківські піски”, а це ще близько 14000 га. НПП підпорядкований Мінприроди. НПП “Олешківські піски” знаходиться на півдні степової зони, а саме на Лівобережжі пониззя Дніпра. Згідно з фізико-географічним районуванням парк належить до Степової зони, Південностепової підзони, Нижньодніпровської терасно-дельтової низовинної області (Екологічна енциклопедія, 2006). Згідно з геоботанічним районуванням (Національний атлас України, 2008) територія належить до Євразійської степової області, Степової підобласті, Понтичної провінції, Нижньодніпровського округу піщаних степів, пісків та плавнів. Територія НПП розташовується в межах двох арен (Козачелагерської та Чалбаської, або Виноградівської), розділених землями, що не входять до його складу. Обидві арени є частиною надзаплавної борової тераси Дніпра. Більша частина парку знаходиться на Козачелагерській арені – 6780,16 га, в тому числі 5222,3 га земель передаються парку у постійне користування. Територія Чалбаської ділянки складає 1240,2 га без вилучення у землевласників. Історія заповідання території розпочалася ще в далекому 1926 р., коли частина Чалбаської арени була оголошена державним заповідником (Висоцький та ін. 1928; Шаповал, 2007). Пізніше, ця ж ділянка входила до складу Чорноморського заповідника та заповідника “Асканія-Нова”. Але вже у 1956 р. вона була виведена зі складу Асканія-Нова та передана до Головного управління мисливського господарства Мінлісгоспу УРСР (Шаповал, 2007). Питання ж відносно заповідання Козачелагерської арени стало активно підніматися після ліквідації на ній військового полігону “Херсон” в роки незалежної України (Котенко та ін., 1994, 1999). В цей період фахівцями кафедри ботаніки Херсонського державного університету та екологами області (М.М. Подгайний, Є.Г. Роман) неодноразово піднімалось питання 357 створення заповідних об’єктів на цих територіях. Були розроблені та подані до Управління екології наукові обгрунтування створення ботанічного заказника “Буркутський мох”, ландшафтних заказників “Буркути” та “Козачелагерський”. Однак, лише 2010 р. на території цих двох арен вдалося створити заповідний об’єкт – національний природний парк “Олешківські піски”. Нижнє Придніпров’я згадується ще в античній літературі, зокрема, Геродот повідомляє про зростання великих масивів лісів в пониззі Борисфена (Дніпра), називаючи цей край “Гілея”. В ботанічних працях регіон вперше згадується в роботах Х. Стевена та М. Срединського, які відмічають поширення в пониззі Дніпра лісової рослинності, нехарактерної для регіону в цілому (Уманець, 1999). Спеціальне вивчення Нижньодніпровських арен започатковане Й.К. Пачоським (1927 та ін.), який детально дослідив їх флору та рослинність. Перші спеціальне дослідження рослинного покриву території сучасного НПП розпочаті у 1925 р. в рамках комплексної експедиції (Лавренко, Прянишніков, 1926; Лавренко, 1927; Висоцький та ін., 1928; Лавренко, Порецький, 1928 а, б). Пізніше М.І. Косець (1936) наводить досить детальну характеристику рослинного покриву Козачелагерської арени. В середині ХХ століття дослідження рослинного покриву цієї території проводилось мало (Афанасьєв та ін., 1952, Іллічевський, 1937), що, в тому числі, пов’язано із закритістю цієї території. Знову інтенсифікуються дослідження території майбутнього НПП в кінці 20 ст. М.Ф. Бойко (1984, 1988) на Чалбаській арені виявив унікальне оселище сфагнових мохів та наводить низку рідкісних судинних рослин. О.Ю. Уманець детально досліджує рослинний покрив Козачелагерської арени Нижньодніпровських пісків (Котенко и др., 1999, Уманец, 1999б) та відзначає созологічну цінність урочища Буркути (Чалбаська арена) (Селюнина, Уманец, 2005). Також в кінці 20 ст. рослинний покрив арен Нижнього Дніпра досліджують П.О. Тимошенко (2000) та М.Ю. Карнатовська (2007). На початку XXI століття проводяться комплексні дослідження Козачелагерської та Чалбаської арен з метою створення тут НПП. До складу дослідницької групи входили фахівці кафедри ботаніки (М.Ф. Бойко, О.Є. Ходосовцев, І.І. Мойсієнко), соціально-економічної географії (Д.С. Мальчикова та І.О. Пилипенко) Херсонського державного університету, співробітниця Чорноморського біосферного заповідника З.В. Селюніна (Бойко, Мойсієнко, 2008; Бойко та ін. 2008, 2009; Ходосовцев та ін., 2008, 2009 а, б; Khodosovtsev at al., 2011). Основним грунтоподібним субстратом національного природного парку “Олешківські піски” є голі або слабкозарослі піски, які не мають гумусу або гумусовий горизонт не перевищує 5 см 358 (дернові слаборозвинуті піщані грунти). Рідше представлені дернові розвинуті піщані грунти на давньому алювії. Також на території парку відмічені чорноземи осолоділі на лесах та лесовидних суглинках, лучно-чорноземні та болотні грунти (Ходосовцев та ін., 2009 а). Залежно від рельєфу, рівнів зволоження та засолення на території НПП поширена піщано-степова, лісова, лучна, степоволучна, галофітно-лучна, солончакова, болотна та водна рослинність. Піщані степи (клас Festucetea vaginatae) є едафічним варіантом справжніх зональних степів. Як і в справжніх степах, тут домінують дернинні злаки з родів житняк (Agropyron), костриця (Festuca), ковила (Stipa), кипець (Koeleria), однак, представлені вони іншими видами. Порівняно зі справжніми степами, значно більша роль в покриві належить мохово-лишайниковому ярусу. Рослинність піщаних степів є домінуючою, первинною, корінною. Псамофітні степи займають підвищені ділянки всіх арен. Вони приурочені до стабілізованих ділянок арен, де не відбувається активного перенесення піску вітром. Такі ділянки арени складаються з невисоких кучугур, які мають більш похилі схили. Зазвичай вони приурочені до хвилястих пісків, рідше горбистих і зовсім не трапляються на бугристих пісках. Переважають ксерофільні дернинні злаки, а саме: костриця Беккера (Festuca beckeri), келерія піскова (Koeleria sabuletorum), житняк Лавренка (Agropyron lavrenkoanum), ковила дніпровська (Stipa borysthenica); рідше кореневищні – житняк пухнастоквітковий (Agropyron dasyanthum), куничник наземний (Calamagrostis epigeos), а також осока колхідська (Carex ligerica). Серед різнотрав’я також переважають псамофіти – бурачок савранський (Alyssum savranicum), гвоздика плоскозуба (Dianthus platyodon), цмин щитконосний (Helichrysum corymbiforme), молочай Сегієрів (Euphorbia seguieriana), скабіоза українська (Scabiosa ucrainica), волошка короткоголова (Centaurea breviceps), козельці дніпровські (Tragopogon borysthenicus), жовтозілля дніпровське (Senecio borysthenicus), юринея пухка (Jurinea laxa) та ін. Значна роль в піщано-степовій рослинності арен належить напівкущикам – полину Маршала (Artemisia marschalliana) та чебрецю дніпровському (Thymus boristhenicus). На міждернинних просторах розвиваються численні однорічники, особливо під час весняного періоду (ефемери): бурачок малий (Alyssum minutum), костянець зонтичний (Holosteum umbellatum), роговик український (Cerastium ucrainicum), роговик Шмальгаузена (C. schmalhausenii), веснянка весняна (Erophylla verna), вероніка Ділена (Veronica dillenii), вероніка польова (V. arvensis). В сухих зниженнях та на схилах північної експозиції (особливо в їх нижній частині) по всій території досліджуваних арен 359 формуються більш вологолюбні варіанти псамофітних степів. Серед дернинних злаків тут домінують костриця Беккера (Festuca beckeri) та житняк Лавренка (Agropyron lavrenkoanum). Зростає роль у рослинному покриві кореневищних куничника наземного (Calamagrostis epigeos) та осоки колхідської (Carex ligerica). З різнотрав’я до домінантів долучаються оман пісковий (Inula sabuletorum) та деревій чорноморський (Achillea euxina). Також досить часто зустрічаються тут чагарники – дрік сибірський (Genistha sibirica) та верба розмаринолиста (Salix rosmarinifolia). Значну роль в покриві належить лишайникам та мохам. На більшій частині території їх покриття перевищує покриття судинних рослин. Проміжки серед рослин заростають мохами тортулою пісковою (Tortula ruraliformis) та цератодоном пурпуровим (Ceratodon purpureus), а також лишайниками – кладонією листуватою (Cladonia foliacea), кладонією оленячерогою (Cladonia rangiformis), цетрарією шипуватою (Cetraria aculeata), неофусцелією Покорні (Neofuscelia pockornii) та ін. Піонерами голих субстратів є сакоморфа багнова (Saccomorpha uliginosa) (Ходосовцев, 1999). Внаслідок надмірного випасу та наступного залісення на більшій частині території Буркутської та Козачелагерської ділянок псамофітно-степовий рослинний покрив знищений. На Козачелагерській ділянці збережені псамофітно-степові ділянки спорадично представлені в центральній (між урочищами Липайки та Лагерське) та північній (урочища Раків Куточок, Корнікова, Грушове) частинах. На Буркутській ділянці псамофітні степи зустрічаються в північно-західній частині, в околиці хутора Буркути. На Чалбаській арені піски менш розбиті, тому псамофітні степи збереглися краще, а отже займають відносно рослинності заростаючих пісків дещо більшу площу. Значно більшу частину незаліснених ділянок обох арен займають території заростаючих пісків (клас Koelerio-Corynephoretea). Значні масиви займають відкриті піскові ділянки, майже позбавлені судинних рослин або на різних етапах демутації. Рельеф таких пісків великобугристий, часто з крутими схилами. Бугристі піски, або кучугури, характеризуються нестабільними умовами, зокрема значним перенесенням піску під дією вітру. Піонерами заростання таких пісків серед судинних рослин є житняк пухнастоквітковий (Agropyron dasyanthum), зіновать дніпровська (Chamaecytisus borysthenicus), льонок солодкий (Linaria dulcis). Їм допомогають виживати в умовах рухомих пісків міцні та довгі коріння (зіновать дніпровська) або кореневища (житняк пухнастоквітковий). Останім часом до піонерів заростання Нижньодніпровських пісків долучився булавоносець сивий (Corynephorus canescens). Цей вид широко поширений на пісках в північній частині України, тоді як на 360 півдні до недавна не зустрічався. В середині ХХ ст. його активно розсівали на пісках з метою їх закріплення. Вид добре прижився на на Нижньодніпровських пісках, нині спостерігається його масова експансія на заростаючих бугристих пісках. Лісова рослинність на Буркутській та Козачелагерській ділянках представлена березовими, осиковими, дубовими та вільховими колками, чистими, або змішаними. Також трапляються вербовотополеві та ясенові лісові масиви. Деревостан березових лісів (гайків), що часто зустрічаються на пісках від Каховки до Кінбурнського п-ва, утворює ендемічний вид Нижнього Придніпров’я – береза дніпровська (Betula borysthenica). Березняки зростають в улоговинах серед піщаних кучугур або в зниженнях серед псамофітних степів. Внаслідок переміщення пісків вітром (засипання), береза нерідко опиняється на схилі, або на верхівках піщаних кучугур; може витримувати засипання навіть на кілька метрів, при цьому продовжує квітувати і плодоносити. Береза дніпровська утворює невеликі лісові гайки (колки), чисті, або разом з осикою (Populus tremula) та грушею звичайною (Pyrus communis), часто в комплексі з лучною, болотною, водною або солончаковою рослинністю. Угруповання берези дніпровської на Нижньодніпровських аренах відносять до асоціації Poo angustifoliiBetuletum borysthenicae Umanets et I.Sl. 1999 союзу Asparago tenuifolii-Quercion robori Umanets et I.Sl. 1999 класу Salicetea purpurea. Березові гайки звичайно мають витягнуту, рідше округлу форму. Займають площу від (10) 50 до 1000 (2500) м2. Загалом в типовому гайку налічується від (1) 10 до 120 (200) особин. Щільність 1200-1700 особин на 1 га. Більшість гайків є досить “світлими”, зімкнутість крон – 0,3-0,6. В підліску є жостір проносний (Rhamnus cathartica), крушина ламка (Frangula alnus), ожина (Rubus caesius). На узліссі часто формуються зарості верби розмаринолистої (Salix rosmarinifolia) та дроку сибірського (Genistha sibirica). Трав’яний покрив досить гетерогенний: від майже ксерофільного до досить гідрофільного. Типовими його видами є куничник наземний (Calamagrostis epigeios), золотушник звичайний (Solidago virgaurea), нечуйвітер зонтичний (Hieracium umbellatum), мітлиця велетенська (Agrostis gigantea), ситник скупчений (Juncus conglomeratus), осока висока (Carex elata), очерет звичайний (Phragmites australis). Березові гайки на Буркутській та Козачелагерській ділянках НПП “Олешківські піски” досить подібні. То рідше, то густіше вони поширені по всій території пісків, що не зайнята штучними лісами. Іноді трапляються і в зниженнях серед соснового лісу. В околицях с. Буркути Голопристанського району, березові ліси розташовані в P P 361 подоподібному знижені і тому займають значно більшу, ніж типові колки, площу (кілька гектарів). Діброви характерні тільки для Буркутської ділянки. Вони представлені невеликими острівними масивами в комплексі з лучною, болотною та водною рослинністю серед піщаного степу. Формуються у зниженнях з гумусованими і свіжими грунтами, або в таких же умовах, що виникають на схилах при поступовому переході від піщаного степу до гігрофільних угруповань. Дуби досягають висоти 10-16 м, дуже гіллясті та розлогі. В окремих колках налічується від (однієї) кількох до кількох десятків (сотень) особин. Деревний ярус або чистий дубовий (Quercus robur), або з домішкою берези дніпровської (Betula borysthenica), осики (Populus tremula), осокора (P. nigra), груші звичайної (Pyrus communis), вільхи чорної (Alnus glutinosa). Підлісок добре розвинутий, багатовидовий. В ньому домінують глід замшовий (Crataegus alutacea), крушина ламка (Frangula alnus), дрік сибірський (Genistha sibirica), терен степовий (Prunus stepposa), жостір проносний (Rhamnus cathartica), ожина (Rubus caesius), бузина чорна (Sambucus nigra), верба попеляста (Salix cinerea). Трав’яний покрив добре розвинутий, з високим видовим різноманіттям та домінуванням грястиці збірної (Dactylis glomerata), пирію повзучого (Elytrigia repens), пшінки весняної (Ficaria verna), підмаренника мареноподібного (Galium rubioides), герані пагорбкової (Geranium collinum), розхідника звичайного (Glechoma hederacea), куколиці білої (Melandrium album), очерету звичайного (Phragmites australis). Тут ростуть досить рідкісні в регіоні конвалія звичайна (Convallaria majalis), купина пахуча (Polygonatum odoratum). За рахунок фрагментованості лісової ролинності значну площу займають узлісні угруповання класу Trifolio-Geranietea. Характерними їх видами є герань пагорбкова (Geranium collinum), деревій заплавний (Achillea inundata), рутвиця проста (Thalictrum simplex), холодок багатолистий (Asparagus polyphyllus), молочай напівволохатий (Euphorbia semivillosa), вероніка довголиста (Veronica longifolia), валеріана лікарська (Valeriana officinalis) та зазначені вище чагарники. Дубові лісові масиви раніше очевидно були значно більш поширені на території НПП. Нині збереглись лише невеликі їх ділянки в околицях с. Буркути на Чалбанській арені. На Козачелагерській арені поки що дібров виявити не вдалося – можливо, тепер вони там повністю випали. Гайки з переважанням осики (Populus tremula) трапляються досить рідко, в умовах, подібних до тих, де формуються дубові ліси, але в більш зволожених. Нерідко вони займають знижену частину березових чи дубових колків. Чисті осикові колки трапляються досить рідко. В підліску відмічені крушина ламка (Frangula alnus), ожина 362 (Rubus caesius), верба попеляста (Salix cinerea). Травостій утворений здебільшого більш вологолюбними видами, такими як мітлиця велетенська (Agrostis gigantea), ситник скупчений (Juncus conglomeratus), осока висока (Carex elata), очерет звичайний (Phragmites australis). Осикові колки трапляються на обох аренах, але за нашими спостереженнями на Чалбаській дещо частіше. Заплавно-лісова рослинність приурочена до великих знижених масивів арен, серед яких нерідко трапляються озера. Такі ділянки очевидно є колишніми річищами р. Дніпро. Береги водойм зарослі лісовою рослинністю класу Salicetea purpurea. Домінуючими деревними породами є верба біла (Salix alba) та тополя чорна (Populus nigra), нерідко трапляється ясен звичайний (Fraxinus excelsior), дещо рідше береза дніпровська (Betula borysthenica), осика (Populus tremula), дуб звичайний (Quercus robur) та вільха чорна (Alnus glutinosa). Підлісок утворений досить вологолюбними кущами, такими як крушина ламка (Frangula alnus), ожина (Rubus caesius), верба попеляста (Salix cinerea), калина звичайна (Viburnum opulus). В трав’яному покриві осока прибережна (Carex riparia), півники болотні (Iris pseudacorus), вербозілля звичайне (Lysimachia vulgaris), чистець болотний (Stachys palustris), вовконіг європейський (Lycopus europaeaus), плакун верболистий (Lythrum salicariа), плетуха звичайна (Calystegia sepium), теліптерис болотний (Thelipteris palustris), щитник шартрський (Dryopteris carthusiana), розхідник звичайний (Glechoma hederacea), пшінка весняна (Ficaria verna) та ін. Найкраще збереглася заплавно-лісова рослинність на Чалбаській арені в околицях с. Буркути. Зокрема лише тут виявлені ясенові заплавні ліси. Також на цій арені вербово-тополеві заплавно-лісові комплекси представлені в урочищі Чалбаська лука. На Козачелагерській ділянці вербово-тополеві лісові ділянки представлені лише на території Покосів. Чагарникові ценози формуються або в узлісному екотоні навколо лісових масивів, або окремо в зниженнях. Основним утворювачем чагарникових заростей є слива степова (Prunus stepposa). Крім цього виду, відмічені глід замшовий (Crataegus alutacea), жостір проносний (Rhamnus cathartica), бузина чорна (Sambucus nigra). В розрідженому трав’яному ярусі – м’яточник бур’яновий (Ballota nigra), тонконіг лучний (Poa pratensis), пирій повзучий (Elytrigia repens). На вологих ділянках домінують ожина (Rubus caesius), верба тритичинкова (Salix triandra), верба попеляста (S. cinerea), а в більш сухих – верба розмаринолиста (Salix rosmarinifolia) та дрік сибірський (д. дніпровський)) (Genista sibirica). Найкраще чагарникові зарості збереглися на Буркутській ділянці у складі Буркутських плавнів. 363 Лучна рослинність (клас Molinio-Arrhenateratea) поширена головним чином по великих зниженнях (улоговинах) серед арен і частково на невеликих, але глибоких міжкучугурних зниженнях, в останньому випадку разом з лісовими гайками. Рослинний покрив лук сильно варіює в залежності від ступеню зволоження. Домінують мітлиця велетенська (Agrostis gigantea), куничник наземний (Calamagrostis epigeios), свинорий пальчастий (Cynodon dactylon), комишівник звичайний (Scirpoides holoschoenus), костриця борозниста (Festuca rupicola). У складі різнотрав’я – дивина фіолетова (Verbascum phoeniceum), звіробій звичайний (Hypericum perforatum), морква дика (Daucus carota), пижмо звичайне (Tanacetum vulgare), злинка подільська (Erigeron podolicus). На більш зволожених лучних ділянках домінують осока гостра (Carex acuta), осока побережна (Carex riparia), очерет звичайний (Phragmites australis) тощо, а серед різнотрав’я зустрічаються живокіст лікарський (Symphytum officinale), плакун верболистий (Lythrum salicaria), сідач коноплевий (Eupatorium cannabinum), зніт шорсткий (Epilobium hirsutum). За зайнятою площею лучна рослинність посідає друге місце, поступаючиcь лише псамофітно-степовій рослинності. На території Виноградівської арени значні масиви лук трапляються в Буркутських плавнях та Чалбаських луках. В межах Козачелагерської арени значні лучні масиви зосереджені на території центрального зниження (урочища Раків Куточок, Корнінкова, Грушове), що знаходиться в північній та північно-західній частині НПП. Невеличкі лучні масиви на обох аренах приурочені до улоговин видування серед кучугур, де зустрічаються в комплексі з лісовою рослинністю, озерами та болотами. Лучно-степова рослинність виразно представлена лише на Чалбанській арені. Приурочена до депресивних елементів рельєфу з високим рівнем грунтових вод та дерновими, більш гумусованими, грунтами. Домінуючими видами є костриця борозниста (Festuca rupicola), ковила волосиста (Stipa capillata), свинорий пальчастий (Cynodon dactylon), комишівник звичайний (Scirpoides holoschoenus), тонконіг вузьколистий (Poa angustifolia), тимофіївка степова (Phleum phleoides), куничник наземний (Calamagrostis epigeios). Серед різнотрав’я трапляються люцерна серповидна (Medicago falcata), в’язіль барвистий (Securigera varia), дивина фіолетова (Verbascum phoeniceum), березка лінійна (Convolvulus lineatus), чистець прямий (Stachis recta). Галофільно-лучна рослинність розвивається в зниженнях, часто вона оточує солоні озера, знаходячись далі від води, ніж власне галофільна рослинність. В рослинному покриві домінують покісниця велетенська (Puccinellia gigantea), костриця східна (Festuca 364 regeliana), осока розставлена (Carex distans). В складі різнотрав’я представлені козельці дрібноквіткові (Scorzonera parviflora), алтея лікарська (Althaea officinalis), подорожник солончаковий (Plantago salsa), тризубець морський (Triglochin maritimum), конюшина суницевидна (Trifolium fragiferum), кульбаба бессарабська (Taraxacum bessarabicum), перстач повзучий (Potentilla reptans), морква дика (Daucus carota). Галофільна рослинність розвивається по берегах солоних озер. Озера ці невеликі, влітку пересихають і вкриваються шаром солі – хлоридів та сульфатів. Пересохлі озера часом вкриваються шаром водоростей, іноді також тут з’являється рупія морська (Ruppia maritima). Домінують солонець сланкий (Salicornia prostrata) та cведа солончакова (Suaeda salsa), трапляються кермек Гмеліна (Limonium gmelinii) i стелюшок солончаковий (Spergularia salina). Болотна рослинність з’являється на днищі знижень у випадку виходу на поверхню днища грунтових вод. Болотні угруповання часто розвиваються в комплексі з лісовою та лучною рослинністю. В їх складі основу рослинного покриву складають осоки висока (Carex elata), побережна (C. riparia), гостровидна (C. acutiformis), очерет звичайний (Phragmites australis), куга озерна (Scirpus lacustris), ситник скупчений (Juncus conglomeratus), півники болотні (Iris pseudacorus), рогіз вузьколистий (Typha angustifolia), сідач коноплевий (Eupatorium cannabinum), вовчуг європейський (Lycopus europaeus), плакун верболистий (Lythrum salicaria), сусак зонтичний (Butomus umbellatus). Береги боліт зарослі лучними рослинами. На засолених ділянках боліт переважають бульбокомиш морський (Bolboschoenus maritimus), очерет звичайний (Phragmites australis), куга Табернемонтана (Scirpus tabernaemontani), солончакова айстра звичайна (Tripolium vulgare). На піщаних берегах після відступання води розвиваються угруповання однорічних гідрофільних рослин, таких, як ситник жаб’ячий (Juncus bufonius), ситник головчастий (J. capitatus), ситняг скупчений (Cyperus glomeratus), пікреус жовтуватий (Pycreus flavescens), які є характерними видами класу Isoeto-Nanojuncetea. Болотна рослинність Чалбаської та Козачелагерської арен є досить подібною. Ключова відмінність полягає у наявності на першій осоково-сфагнових боліт за участю сфагнів (сфагн оманливий (Sphagnum fallax), с. розчепірений (S. squarrosum) та с. бахромчатий (S. fimbriatum)) та лікоподієлли заплавної (Lycopodiella inundata). Водна рослинність на Козачелагерській ділянці розвинута слабко, оскільки звичайно водойми влітку пересихають. Частина з них розташовується у величезних вирвах (до 20 м в діаметрі), які утворились при випробуванні бомб на полігоні. Прибережно-водна 365 рослинність за видовим складом є досить подібною до болотної. З видів справжньої водної рослинності, утвореної угрупованнями гідатофітів, на арені виявлені ряска мала (Lemna minor), рдесник плаваючий (Potamogeton natans) та водяний жовтець (Batrachium sp.). На Буркутській ділянці водна рослинність, хоча і представлена слабко, але є значно багатшою порівняно з Козачелагерською. Це пов’язано з більшою кількістю озер на цій території, особливо в околицях с. Буркути, в так званих Буркутських плавнях. Із справжніх водних рослин тут відмічені ряски мала (Lemna minor) та горбата (L. gibba), кушир підводний (Ceratophyllum submersum), кушир донський (Ceratophyllum tanaiticum), плавушник болотний (Hottonia palustris), рдесник гостролистий (Potamogeton acutifolius), жабурник зивчайний (Hydrocharis morsus-ranae), сальвінія плаваюча (Salvinia natans), пухирник звичайний (Utricularia vulgaris), вольфія безкоренева (Wolffia arrhiza). Зростають вони у неглибоких озерах, які часом пересихають. Озера на Чалбаській арені зустрічаються на території Буркутських плавнів та Чалбаських лук, а на Козачелагерській – в межах центрального зниження, а також у великих воронках в центральній частині полігону. Синантропна рослинність на аренах повязана зі штучними деревними насадженнями, дорогами, інтенсивними пасовищами та садибами (хутір Буркути) з присадибними ділянками. Рослинний покрив порушених місць утворюють як апофіти: жито дике (Secale sylvestre), хондрила ситниковидна (Chondrilla juncea), верблюдка блискуча (Corispermum nitidum), гірчак розлогий (Polygonum patulum), грабельки звичайні (Erodium cicutarium), так і адвентивні рослини: булавоносець сіруватий (Corynephorus canescens), злинка канадська (Conyza canadensis), чіплянка китицева (Tragus racemosus), пальчатка звичайна (Digitaria sanguinalis), гусятник малий (Eragrostis minor), якірці сланкі (Tribulus terrestris), волошка розчепірена (Centaurea diffusa), в тому числі і карантинні ценхрус довгоколючковий (Cenchrus longispinus) та амброзія полинолиста (Ambrosia artemisiifolia). В обгрунтуванні створення парку передбачалося входження до складу господарської зони НПП “Олешківські піски” значних площ штучних лісових насаджень, серед яких домінують ліси з сосни звичайної (Pinus sylvestris) та сосни кримської (Pinus pallasiana). Однак, оскільки землі лісового фонду не увійшли до складу НПП, то штучні насадження в межах парку практично не представлені. На території НПП представлені рідкісні рослинні угруповання, включені до Зеленої книги України (2009): угруповання формації берези дніпровської (Betuleta borysthenicae) – звичайно, по всій території; 366 угруповання формації ковили дніпровської (Stipeta borysthenicae) – розсіяно, по всій території; угруповання формації ковили волосистої (Stipeta capillatae) – рідко, урочища Покоси та Буркути; угруповання формації кушира донського (Ceratophylleta tanaitici) – рідко, урочище Раків Куточок та Буркутські плавні; угруповання формації сальвінії плаваючої (Silvinieta natantis) – рідко, Буркутські плавні. Флора парку є досить репрезентативною відносно Нижньодніпровського піщаного масиву. Тут зосереджено понад 500 видів судинних рослин. Значну участь у складі флори беруть раритетні види. До Червоної книги України занесено 16 видів рослин, виявлених на території парку, до Червоного списку МСОП – 4, до Європейського Червоного списку – 7, до Додатку І Бернської конвенції – 2 (разом до чотирьох переліків – 24 види): • береза дніпровська (Betula borysthenica Klokov) (ЧКУ) – депресії серед піщаного степу, майже по всій території, часто; • бурачок савранський (Alyssum savranicum Andrz.) (ЄЧС, ЧКУ) – псамофітний степ, розсіяно по всі території, досить рідко; • волошка короткоголова (Centaurea breviceps Iljin) (ЧКУ) – псамофітний степ та заростаючі піски, по всій території, досить часто; • гоніолімон злаколистий (Goniolimon graminifolium (Aiton) Boiss.) (МСОП, ЄЧС, ЧКУ) – псамофітний степ, урочище Буркути, рідко; • еремогоне жорстка (Eremogone rigida (M.Bieb.) Fenzl) (МСОП) – супіщані ділянки в урочищі Буркути, рідко; • житняк пухнатоквітковий (Agropyron dasyanthum Ledeb.) (МСОП) – заростаюча піски, по всій території, часто; • жовтозілля дніпровське (Senecio borysthenicus (DC.) Andrz.) (ЄЧС) – піщаний степ, заростаючі піски, лучно-степові ділянки, по всій території, часто; • зозулинець блощичний (Orchis coriophora L.) (ЧКУ) – луки, урочища Буркутські плавні та Покоси, рідко; • зозулинець болотний (Orchis palustris Jacq.) (ЧКУ) – вологі луки, урочище Буркутські плавні, вказується для Козачелагерської арени, рідко; • зозулинець запашний (Orchis fragrans Pollini) (ЧКУ) – вказується для Буркутських плавнів, луки, рідко; • зозулинець розмальований (Orchis picta Loisel.) (ЧКУ) – луки, урочища Буркутські плавні та Чалбаські луки, досить рідко; 367 • зозулинець салеповий (Orchis morio L.) (ЧКУ) – вказується для Буркутських плавнів, луки, рідко; • ковила волосиста (Stipa capillata L.) (ЧКУ) – супіщані ділянки в урочищах Буркути та Покоси, рідко; • ковила дніпровська (Stipa borysthenica Klokov ex Prokud.) (ЧКУ) – псамофітний степ, розсіяно по всій території, нерідко; • козельці дніпровські (Tragopogon borystenicus Artemcz.) (ЄЧС) – піщаний степ, заростаючі піски, лучно-степові ділянки, по всій території, часто; • кушир донський (Ceratophyllum tanaiticum Sapijeg.) (ЄЧС) – мілководні озера в урочищах Буркутські плавні та Раків куточок, рідко; • лікоподієла заплавна (Lycopodiella inundata (L.) Holub) (ЧКУ) – заболочені ділянки по депресіях в урочищі Буркути, рідко, найпівденніше місцезнаходження в Україні; • маточник болотний (Ostericum palustre (Besser) Besser) (БЕРН) – вологі луки в урочищі Буркутські плавні, рідко; • пальчатокорінник м’ясочервоний (Dactylorhiza incarnata (L.) Soό) (ЧКУ) – вологі луки в урочищі Буркутські плавні, рідко; • пальчатокорінник травневий (Dactylorhiza majalis (Rchb.) P.F.Hunt et Summerhayes) (ЧКУ) – вказується для вологих лук в урочищі Буркутські плавні, рідко; • роговик Шмальгаузена (Cerastium schmalhausenii Pacz.) (ЄЧС) – заростаючі піски, піщаний степ, по всій території, досить часто; • сальвінія плаваюча (Salvinia natans (L.) All.) (БЕРН, ЧКУ) – озера Буркутських плавнів, рідко; • сон лучний (Pulsatilla pratensis (L.) Mill.) (ЧКУ) – псамофіт ний степ, лучно-степові ділянки, урочище Буркути, рідко; • чебрець дніпровський (Thymus borysthenicus Klokov et Shost.) (МСОП, ЄЧС) – псамофітний степ, по всій території, досить часто. Крім того, низка видів охороняється на регіональному рівні – включені до Червоного списку Херсонської області: вужачка звичайна (Ophyoglossum vulgatum L.), дуб звичайний (Quercus robur L.), конвалія звичайна (Convalaria majalis L.), проліска дволиста (Scilla bifolia L.), пухирник звичайний (Utricularia vulgaris L.), роговик український (Cerastium ucrainicum Pacz. ex Klokov) та ряст Пачоського (Corydalis paczoskii N.Busch). Із лишайників в межах НПП “Олешківські піски” зустрічаються включені до Червоної книги України цетрарія степова (Cetraria step368 pae (Savicz) Karnef.) та ксантопармелія грубозморшкувата (Xanthoparmelia ryssolea (Ach.) O.Blanco et al.), а також регіонально рідкісний вид – уснея коротковолосиста (Usnea hirta (L.) Weber ex T.N.Wigg). Серед грибів відмічені раритетні свинуха Зерової (Paxillus zerovae Wasser) та пізоліт безкореневий (Pisolithus arrhizus (Scop.: Pers.) S. Rauschert). Також для території парку вказуються регіонально рідкісні види мохоподібних: сфагни оманливий (Sphagnum fallax (Klinggr.) Klinggr.), розчепірений (S. squarrosum Crome) та бахромчатий (S. fimbriatum Wils.), які мають тут найпівденніший в Україні локалітет. Найближчі місцезнаходження сфагнових мохів розташовані на 250-300 км північніше (Бойко, 1974). Характерною особливістю флори майбутнього НПП є значна участь видів, що характерні для більш північних територій. Г.Н. Висоцький, який досліджував цю територію в 20-х роках ХХ ст. (1930), писав, що поява пісків у степовій зоні подібна до переходу в більш вологий клімат (Бельгард, 1971). Це пов’язано з тим, що піски мають більш сприятливі гідрологічні властивості порівняно з домінуючими в зоні каштановими та чорноземами грунтами. Особливо це виявляється в зниженнях з глинистим прошарком, що виконує функцію дна такого своєрідного водонакопичуючого “колодязя”. Ще однією важливою особливістю флори є значний відсоток ендемічних видів у складі флори. Відмічено, що на нижньодніпровських пісках відбувається масштабний видоутворювальний процес (Клоков, 1981). За даними О.Ю. Уманець (1997) у флорі Нижньодніпровських пісків налічується 108 ендемічних (в широкому розумінні, включаючи субендеміки) видів, що складає 13,2 % видового складу флори). У складі флори НПП зареєстровані такі ендеміки Нижньодніпровських пісків: волошка короткоголова (Centaurea breviceps Iljin.), юринея пухка (Jurinea laxa Fish.), чебрець дніпровський (Thymus borysthenicus Klokov), а також бузько-дніпровські ендеміки: бурачок савранський (Alyssum savranicum Andrz.), глід замшовий (Crataegus alutacea Klokov), житняк пухнастоквітковий (Agropyron dasyanthum Ledeb.), гоніолімон злаколистий (Goniolimon graminifolium (Ait) Boiss.). Функціональне зонування території парку розроблялось для масиву в 46 тис. гектарів, який практично повністю включав Козачелагерську та Чалбаську арени (Ходосовцев, 2009 а). Однак, оскільки парк створений лише на території 8 тис. га і складається з кількох фрагментованих ділянок, необхідна розробка зонування саме для цієї території. Об’єктів природно-заповідного фонду інших категорій у складі парку немає. Розширення території НПП в майбутньому можливе за рахунок включення до його складу земель колишнього авіаційного полігону 369 “Херсон” Міністерства оборони України (Козачелагерська арена) після вивільнення їх від вибухонебезпечних предметів, що передбачено згаданим Указом Президента України, а це ще близько 14 тис. га. Також необхідно розширити територію парку на Чалбаській арені, адже саме ця арена є древнішою і ціннішою в созологічному відношенні. Зокрема, тут представлені 30 созофітів та 5 раритетних угруповань, тоді як на Козачелагерській арені лише – 14 та 4, відповідно. В майбутньому ж необхідно включити до складу НПП всю територію Козачелагерської та Виноградівської арен, як це передбачалось розробленим науковим обгрунтуванням необхідності створення НПП (Наукове обгрунтування…, 2008), адже ефективна охорона природних комплексів можлива у разі, якщо вся арена, яка є цілісною системою, підлягає охороні, з диференціюванням режимів ділянок шляхом функціонального зонування. Список літератури 1. Афанасьев Д.Я., Билык Г.И., Кистяковский А.Б., Котов М.И. Растительный и животный мир юга Украинской СССР и Северного Крыма. – К.: Из-во АН УССР, 1952. – 86 с. 2. Бельгард В. Степное лесоведение. – М.: Лес. пром.,1971. – 336 с. 3. Бойко М.Ф. Найпівденніше на Україні болото із сфагновими мохами // Укр. ботан. журн. – 1974. – 31, № 2. – С. 236-237. 4. Бойко М.Ф. Нові знахідки рідкісних і зникаючих видів рослин у Херсонській та Миколаївській областях // Укр. ботан. журн. – 1988. – 45, № 5. – С. 84-87. 5. Бойко М.Ф., Мойсієнко І.І. Попередній список созофітів запроектованого національного природного парку “Олешківські піски” // ІІ Відкритий з’їзд фітобіологів Херсонщини (Херсон, 15 травня 2008 р.). Збірник тез доповідей (Відп. ред. М.Ф. Бойко). – Херсон: Айлант, 2008. С. 13-14. 6. Бойко М.Ф., Мальчикова Д.С., Мойсієнко І.І., Пилипенко І.О., Ходосовцев О.Є., Чорний С.Г. Проектування національного природного парку “Олешківські піски” // Наукові записки Херсонського відділу Українського географічного товаритства. – Херсон: ПП Вишемирський В.С., 2008. – Вип.4. – С. 18-22. 7. Бойко М.Ф., Мальчикова Д.С., Мойсієнко І.І., Пилипенко І.О., Ходосовцев О.Є. Проектування національного природного парку “Олешківські піски”: сучасні підходи та критерії до його функціональне зонування // Регіональні проблеми України: географічний аналіз та пошук шляхів вирішення. Зб. наук. праць. – Херсон: ПП Вишемирський, 2009. – С. 60-67. 370 8. Висоцький Г., Лавренко Є., Махов Г., Рудницький С. Проектований державний пісковий заповідник Дніпровського Низу Херсонської округи // Охорона пам’яток природи в Україні. – Херсон., 1928. – Зб. 2. – С. 1-9. 9. Географічна енциклопедія України: В 3-х томах / Редкол.: О.М. Маринич та ін. – К.: Укр. Енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1989-1993. – Т. 1-3. 10. Іллічевський С.О. Матеріали до флори приморської частини України // Укр. ботан. журн. – 1937. – № 15 (23). – С. 253-255. 11. Карнатовська М.Ю. Флора та рослинність Нижньодніпровських арен. – Автореф. дис. канд. біол. наук. – Київ, 2007. – 19 с. 12. Клоков М.В. Псаммофильные флористичекие комплексы на территории УССР (опыт анализа псаммофитона) // Новости систематики высш. и низш. растений. – Киев: Наук. думка, 1981. – С. 90-150. 13. Косець М.І. Рослинність Козачо-Лагерської арени Нижньодніпров’я // Журн. Ін-ту ботаніки АН УРСР. – 1936. – 17, № 9. – С. 127-191. 14. Котенко Т.И., Подгайный М.Н., Роман Е.Г. О необходимости создания заповедного объекта на территории Козачелагерской арены Нижнеднепровских песков // Оптимізація природно-заповідного фонду України. Вип. 1. – Київ: Інститут зоології НАНУ, 1994. – С. 90-92. 15. Котенко Т.И., Уманец О.Ю., Селюнина З.В. Природный комплекс Казачьелагерской арены Нижнеднепровских песков и проблемы его сохранения. Сообщение 1. Общая характеристика Казачьелагерской арены // Заповідна справа в Україні. – 1999. – Том. 5, Вип. 1. – С. 61-72. 16. Лавренко Є., Прянишніков О. Рослинність Нижньодніпровських (Олешківських) пісків та південного району, що з ними межує (по дослідженню 1925 р.) // Мат-ли по дослідженю грунтів Ураїни. – Харків, 1926. – Т. 1, вип. 3. – С. 126-221. 17. Лавренко Е.М. Пастбишная дигрессия на Нижнеднепровских песках в связи с задачами работ Алешковской опытной мелиоративной станции // С.-х. опытное дело. – № 3. – 1927. – С. 3-12. 18. Лавренко Є.М., Порецький А.С. Рослинність Чалбаського і Іванівського масивів та Кінбурнської коси Наддніпровських пісків // Матли охорони природи на Україні. – Харків, 1928. – Вип. 1. – С. 127-177. 19. Лавренко Е.М., Порецкий А.С. Новости для флоры Нижнеднепровских песков // Известия Главного Ботанического сада, 1928. – С. 25-29. 20. Наукове обгрунтування національного природного парку “Олешківські піски” // Звіт з науково-дослідної роботи. – Херсон: Херсонський державний університет, 2008. – 171 с. 21. Пачоский И.К. Описание растительности Херсонской губернии. Вып. 3. Плавни, пески, солончаки, сорные растения // Мат-лы по исследованию почв и грунтов Херсонской губернии. – Херсон, 1927. – 187 с. 22. Селюнина З.В., Уманец О.Ю. О необходимости сохранения природных комплексов урочища Буркуты // Мат-лы науч. конф.”Изучение 371 и сохранение природных экосистем заповедников лесостепной зоны”, посвященной 70-летию Центрально-Черноземного заповедника. – 2005 – С. 28-30. 23. Тимошенко П.А. Флороценотичні комплекси Нижньодніпровських арен в умовах антропогенного впливу. – Автореф. дис. канд. біол. наук. – Київ, 2000. – 19 с. 24. Уманець О.Ю. Еколого-ценотична характеритика флори піщаних масивів Лівобережжя Нижнього Дніпра та її генезис. – Автореф. дис. канд. біол. наук. – Київ, 1997. – 19 с. 25. Уманец О.Ю. Природный комплекс Казачьелагерской арены Нижнеднепровских песков и проблемы его сохранения. Сообщение 1. Изменение флоры и растительности Казачьелагерской арены за 65 лет // Заповідна справа в Україні. – 1999 а. – Том. 5, Вип. 2. – С. 9-15. 26. Уманец О.Ю. История изучения природной растительности Низовий Левобережного Днепра // Український фітоценологічний збірник. Сер. А. Фітосоціологія. – 1999 б. – № 1-2 (12-13). – С. 210-218. 27. Ходосовцев О.Є. Лишайники причорноморських степів України. – К.: Фітосоціоцентр, 1999. – 236 с. 28. Ходосовцев О.Є., Бойко М.Ф., Мойсієнко І.І., Пилипенко І.О., Мальчикова Д.С., Селюнина З.В., Мельник Р.П. Концепція створення національного природного парку “Олешківські піски” // ІІ Відкритий з’їзд фітобіологів Херсонщини (Херсон, 15 травня 2008 р.). Збірник тез доповідей (Відп. ред. М.Ф.Бойко). – Херсон: Айлант, 2008. – С. 43-44. 29. Ходосовцев О.Є., Бойко М.Ф., Пилипенко І.О., Мойсієнко І.І., Мальчикова Д.С. Функціональне зонування запроектованого національного природного парку “Олешківські піски” (Херсонщина, Україна) // V Ботанічні читання пам’яті Й.К. Пачоського. Збірка тез доповідей міжнародної наукової конференції, Херсон 28.09.–01.10.2009 р. / відповідальний редактор М.Ф.Бойко. – Херсон: Айлант, 2009 а. – С. 119-120. 30. Ходосовцев О.Є., Пилипенко І.О., Мальчикова Д.С., Мойсієнко І.І., Бойко М.Ф. Запроектований національний природний парк “Олешківські піски”. І. Природні умови // Екологічний бюллетень. – 2009 б, № 1. – С. 72-89. 31. Шаповал В.В. Заповідник “Буркути”: історія забуття // Біологія: від молекули до біосфери. ІІ міжнар. конф. молодих учених, м. Харків, 19– 21 листопада 2007 р. – Харків: Планета-Принт, 2007. – С. 415–416. 32. Khodosovtsev A.Ye., Moysiyenko I.I., Kuns B. A plant cover survey of the national park “Oleshkivski Pisky” // 8th European Dry Grassland Meeting. Dry Grassland of Europe: biodiversity, classification, conservation and management. Abstracts & Excursion Guides. – Uman: Publisherpolygraphik center “Vizavi”, 2011. – P. 84-87. T T T T 372 T T T T T T НПП Пирятинський НПП “Пирятинський” знаходиться в північно-західній частині Полтавської області у Пирятинському районі. НПП оголошено Указом Президента України № 1046/2009 від 11 грудня 2009 р. Згідно цього Указу площа НПП становить 12028,42 га, в тому числі 5555,14 га земель запасу, які надані парку в постійне користування. НПП підпорядковано Мінприроди. За категоріями земель на території НПП “Пирятинський” переважають болота (4827,92 га; 40,1%) та сіножаті і пасовища (4391,97 га; 36,5%), значно менші площі зайняті лісовою рослинністю (2304,65 га; 19,2%), незначні – під водоймами (398,78 га; 3,3%), парками і природоохоронними зонами (105,1 га; 0,9%). НПП “Пирятинський” знаходиться в північній частині лісостепової зони в долині р. Удай. За фізико-географічним районуванням (Екологічна енциклопедія, 2006) територія належить до Лісостепової зони, Лівобережно-Дніпровського лісостепового краю, Північнодніпровської терасової низовинної області і Північнополтавської височинної області. За геоботанічним районуванням України (Національний атлас України, 2008) територія знаходиться у межах Євразійської степової області, Лісостепової підобласті, Східноєвропейської лісостепової провінції, Лівобережно-Дніпровського округу липово-дубових, грабово-дубових, соснових (на терасах) лісів, лук, галофітної та болотної рослинності і Північного Лівобережного округу дубових лісів і остепнених лук. Територія парку має кластерний характер і складається із окремих урочищ, що репрезентують території природно-заповідного фонду Пирятинського району та ділянки заплави річок Удай, Перевод, Руда. За характером поверхня поділяється на два типи: правобережжя, що тягнеться по обидва боки траси Київ – Харків, i лівобережжя або заудайщина. На правобережжі поверхня рівнинна має незначні висоти, слабо розчленована. Тут немає великих ярiв та балок, характерних для лiвобережжя, яке бiльш розчленоване ярами, балками та рiчковими долинами. Історія досліджень рослинного світу долини р. Удай ведеться із середини XVIII ст. Перші відомості стосуються вивчення території Київського учбового округу, до якого належав і Пирятинський повіт. Через м. Пирятин у 1774 р. проходив маршрут комплексної краєзнавчої експедиції І.А. Гюльденштедта, за результатами якої для території наводиться більше 450 видів судинних рослин із вказанням конкретних місцезнаходжень. У флористичному відношенні 373 місцевість вивчали А.Ф. Барсуков, П.С. Рогович, В.В. Монтрезор, І.Ф. Шмальгаузен, О.М. Августинович, О.М. Краснов, на початку XX ст. – С.О. Іллічевський, В.Ф. Ніколаєв. Рослиннний покрив регіону досліджували Д.К. Зеров (болота р. Удай), О.П. Мринський (ліси). Особливості соснових лісів вивчав В.К. М’якушко, широколистяних – Ю.Р.Шеляг-Сосонко. У 60-90-х роках XX cт. природа Полтавщини досліджується в конктесті створення природно-заповідних об’єктів. Флоросозологічні дослідження здійснюють Д.С. Івашин, Р.В. Ганжа, О.А. Стасілюнас, Т.П. Голова, М.Д. Литвинова. У цей період створюються ландшафтний заказник загальнодержавного значення “Дейманівський” та ряд гідрологічних заказників місцевого значення: “Гурбинський”, “Сасинівський”, “Березоворудський”. В 1993-1997 рр. комплесні созологічні дослідження території проводилися науковою групою викладачів та студентів Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка (О.М. Байрак, Н.О. Стецюк, М.В. Слюсар, І.А. Коротченко) під керівництвом Т.Л. Андрієнко. О.М. Байрак і Н.О. Стецюк наводять для цієї території 46 раритетних видів (Байрак, Стецюк, 2005). Із 1996 р. рослинність басейну р. Удай досліджує Л.О. Лобань. Нею укладено продромус рослинності на основі домінантної системи класифікації та створена карта рослинності, наводяться локалітети деяких рідкісних видів флори. Значний внесок у вивчення природи та розширення природно-заповідної мережі Пирятинського району зробили співробітники Київського національного університету імені Тараса Шевченка (О.О. Сенчило, А.В. Подобайло та ін.). За результатами багаторічних комплексних експедиційних досліджень ними встановлені високі показники наукової цінності території і обгрунтована доцільність створення НПП “Пирятинський” (Шевчик, Подобайло, Сенчило, Миленко, 2009). Комплексні флористичні дослідження його території проводяться О.А. Коваленком (Коваленко, 2010). Інформація про природні та рекреаційні ресурси парку, біорізноманітність, екологічні проблеми наведена у збірниках екологічних науково-практичних конференцій, які щорічно проводяться Пирятинською районною радою (Пройшла пора …, 2009; Роль національного природного …, 2010). Територія НПП “Пирятинський” репрезентує всі елементи долини р. Удай: ландшафти корінного берега, борової тераси та заплави. У рослинному покриві добре представлені різні типи слабо трансформованих фітоценозів природного та штучного (лісові культури, парки) походження. Великі площі на території парку зайняті ценозами водної рослинності. Найнижчі ділянки рельєфу зайняті угрупованнями водних і прибережно-водних рослин (класів Lemnetea, Potametea, Phragmito374 Magnocaricetea). Вони поширені в межах сучасних заплав. Найпоширенішими є угруповання з домінуванням очерету звичайного (Phragmites australis), як сильно обводнені, так і болотного типу. Часто зустрічаються, хоча і ділянками меншої площі, ценози з домінуванням рогозу широколистого (Typha latifolia), лепешняку великого (Glyceria maxima), куги озерної (Schoenoplectus lacustris). Нечасто, у вигляді окремих фрагментів на заплаві відмічаються ділянки з домінуванням археофіта східноєвропейської флори – лепехи (Acorus calamus), виду, що має етноботанічне та ресурсне значення. У воді значні площі зайняті угрупованнями з домінуванням рдесників гребінчатого (Potamogeton pectinatus), кучерявого (P. crispus), злаколистого (P. gramineus), блискучого (P. lucens), плаваючого (P. natans), пронизанолистого (P. perfoliatus), водопериці колосистої (Myriophyllum spicatum), жабурника звичайного (Hydrocharis morsusranae). У гідрофільних ценозах трапляються рідкісні види рослин, які занесені до Червоної книги України – сальвінія плаваюча (Salvinia natans), до регіонального списку – пухирник звичайний (Utricularia vulgaris), латаття біле (Nymphaea alba), латаття сніжно-біле (Nymphaea candida), водяний різак алоєвидний (Stratiotes aloides). На території парку є болотні угруповання евтрофного і мезотрофного типу. На евтрофних болотах домінують очерет звичайний (Phragmites australis), осока зближена (Carex appropinquata), осока гостровидна (C. acutiformis). В місцях безстічних знижень болота досягають мезотрофної стадії розвитку. Зазвичай тут формуються рідкісні для регіону ценози, в яких співдомінують очерет (Phragmites australis) та осока шерстистоплода (Carex lasiocarpa), а в моховому ярусі переважають рідкісні для Полтавщини сфагнові мохи (Sphagnum palustre та ін.). В таких біотопах відмічено ряд регіонально рідкісних бореальних видів рослин: вовче тіло болотне (Potentilla palustris), пухівка струнка (Eriophorum gracile) та багатоколоскова (E. polystachion), бобівник трилистий (Menyanthes trifoliata), верба розмаринолиста (Salix rosmarinifolia), образки болотні (Calla palustris) (єдине місцезнаходження в Полтавській області), кизляк китицецвітий (Naumburgia thyrsiflora) та пухирник малий (Utricularia minor), занесений до Червоної книги України. Значні площі в межах цього типу місцевостей зайняті післялісовими сінокісними свіжими, вологими та заболоченими луками, на яких, в результаті тривалої сінокісної експлуатації, сформувався багатий лучними видами флористичний комплекс, що добре репрезентує лучний тип рослинності регіону. Головними домінантами на заболочених луках є осоки гостра (Carex acuta), гостровидна (C. acutiformis), дворядна (C. disticha), тонконіг болотний (Poa palusrtis), 375 мітлиця пагононосна (Agrostis stolonifera). Основне флористичне ядро формують трав’янисті рослини гігрофільно-евтрофного екотипу: вовконіг високий (Lycopus exaltatus), вербозілля звичайне (Lysimachia vulgaris), осот сивий (Cirsium incanum), живокіст лікарський (Symphytum officinalis). Головними домінантами свіжих лук виступають тонконіг лучний (Poa pratensis), костриця лучна (Festuca pratensis), грястиця збірна (Dactylis glomerata), пирій повзучий (Elytrigia repens), стоколос безостий (Bromopsis inermis), райграс високий (Arrhenatherum elatior). На вологих луках із низьким ступенем засолення представлені типові для Лівобережного Лісостепу лучні ценози з домінуванням костриці східної (Festuca regeliana). На більш засолених ділянках домінують тризубець морський (Triglochin maritimus), подорожник солончаковий (Plantago salsa), молочка приморська (Glaux maritima), ситник Жерарда (Juncus gerardii). На боровій терасі Удаю на свіжих підзолистих грунтах поширені соснові (Pinus sylvestris) культури та дубово-соснові ліси (з переважанням сосни звичайної і дуба звичайного – Quercus robur) з досить багатими флористичними комплексами. У їх трав’яному ярусі домінують веснівка дволиста (Majanthemum bifolium), куничник наземний (Calamagrostis epigeios), куничник очеретяний (Calamagrostis arundinacea), конвалія звичайна (Convallaria majalis), купина пахуча (Polygonatum odoratum), зустрічаються й малопоширені види – сон розкритий (Pulsatilla patens), гвоздика несправжньорозчепірена (Dianthus pseudosquarrosus), волошка сумська (Centaurea sumensis), лілія лісова (Lilium martagon), шолудивник Кауфмана (Pedicularis kaufmanii), ломиніс прямостоячий (Clematis recta), перстач білий (Potentilla alba). У зниженнях борової тераси з близьким заляганням грунтових вод (верховодки) досить часто зустрічаються популяції рідкісних лісових бореальних видів: плаун булавовидний (Lycopodium clavatum), хвощ зимуючий (Equisetum hyemale), щитник гребенястий (Dryopteris cristata), багатоніжка звичайна (Polypodium vulgare), орляк звичайний (Pteridium aquilinum), грушанка круглолиста (Pyrola rotundifolia), грушанка мала (P. minor), зимолюбка зонтична (Chimaphila umbellata), ортилія однобока (Orthilia secunda), під’ялинник звичайний (Hypopitis monotropa), перстач прямостоячий (Potentilla erecta). На найвищому рівні профілю (корінний лівий берег), де грунтотвірною породою є лесовидні суглинки, представлені два типи природних фітоценозів: лучні степи та широколистяні ліси. Лучні степи представлені кількома фрагментами, приуроченими до схилів південної експозиції та плакору. Основними домінантами на цих ділянках є пирій середній (Elytrigia intermedia), куничник наземний (Calamagrostis epigeios), ковила волосиста (Stipa capillata) та ковила 376 периста (S. pennata). Із малопоширених видів тут трапляються сон лучний (Pulsatilla pratensis), горицвіт весняний (Adonis vernalis), гадюча цибулька занедбана (Muscari neglecta), волошка сумська (Centaurea sumensis), анемона лісова (Anemone sylvestre). На кількох ділянках широколистяних лісів, що розміщені тут ізольовано від великих лісових масивів, добре збереглися типові широколистянолісові флористичні комплекси. У деревостані домінують дуб звичайний (Quercus robur), липа серцелиста (Tilia cordata), граб звичайний (Carpinus betulus), в’яз гладкий (Ulmus laevis), ясен високий (Fraxinus excelsior). У трав’яному ярусі переважають осока волосиста (Carex pilosa), зірочник ланцетолистий (Stellaria holostea), яглиця звичайна (Aegopodium podagraria), зеленчук жовтий (Lamium galeobdolon), копитняк європейський (Asarum europaeum). Зустрічаються й рідкісні види, а саме коручка чемерниковидна (Epipactis helleborine) та рябчик руський (Fritillaria ruthenicа). Навесні трав’яний покрив таких лісових ценозів репрезентований синузіями ранньовесняних ефемероїдів, в яких переважають проліска сибірська (Scilla siberica), проліска дволиста (S. bifolia), ряст ущільнений (Corydalis solida), ряст порожнистий (C. cava), анемона жовтецева (Anemone ranunculoides) та ін. До Зеленої книги України (2009) занесені такі виявлені в парку рослинні угруповання: формація латаття білого (Nymphaeeta albae); формація латаття сніжно-білого (Nymphaeta candidae); формація глечиків жовтих (Nuphareta luteae); формація сальвінії плаваючої (Salvinieta natantis); формація ковили волосистої (Stipeta capillatae). Флора цієї території, включаючи культивовані види, за попередніми даними нараховує 714 видів судинних рослин (Коваленко, 2010). О.А. Коваленком (Коваленко, 2010) для території НПП наведено 19 видів судинних рослин з Червоної книги України: • змієголовник Рюйша (Dracocephalum ruyschiana), • зозулинець болотний (Orchis palustris Jacq.), • ковила волосиста (Stipa capillata L.), • ковила пірчаста (Stipa pennata L.), • коручка болотна (Epipactis palustris (L.) Crantz), • коручка чемерниковидна (Epipactis heleborine (L.) Crantz), • лілія лісова (Lilium martagon L.), • любка дволиста (Platanthera bifolia (L.) Rich.), • любка зеленоквіткова (Platanthera chlorantha (Cust.) Rchb.), • пальчатокорінник м’ясо-червоний (Dactylorhiza incarnata (L.) Soό), 377 • пальчатокорінник Фукса (Dactylorhiza fuchsii (Druce) Soό), • півники сибірські (Iris sibirica L.); • підсніжник білосніжний (Galanthus nivalis L.), • пухирник малий (Utricularia minor L.), • рябчик руський (Fritillaria ruthenica Wikstr.), • сальвінія плаваюча (Salvinia natans (L.) All.), • сон розкритий (Pulsatilla patens (L.) Miller), • сон лучний (Pulsatilla pratensis (L.) Miller), • тюльпан дібровний (Tulipa quercetorum Klokov et Zoz.). Із Додатку І Бернської конвенції на території Пирятинського НПП трапляються такі види: змієголовник Рюйша (Dracocephalum ruyschiana), сон розкритий (Pulsatilla patens), сальвінія плаваюча (Salvinia natans). Із Європейського Червоного списку – козельці українські (Tragopogon ucrainicus Artemcz). Список літератури 1. Андрієнко Т.Л., Байрак О.М., Залудяк М.І., Клєстов М.Л., Литвиненко В.Г., Самородов В.М., Стецюк Н.О. Заповідна краса Полтавщини. – Полтава: ІВА “Астрая”, 1996. – 184 с. 2. Байрак О.М. Конспект флори Ліовбережного Придніпров’я. Судинні рослини. – Полтава: Верстка, 1997. – 162 с. 3. Байрак О.М. Етапи оптитмізації та структура сучасної природнозаповідної мережі Лівобережного Придніпров’я // Заповідна справа в Україні. – 1998. – 4, № 1. – С. 12-15. 4. Байрак О.М. Флористична класифікація рослинного покриву Лівобережного Придніпров’я // Укр. ботан. журн. – 1998. – 55, № 2. – С. 139-145. 5. Байрак О.М. Екологічна характеристика ценофлор Лівобережного Придніпров’я // Укр. ботан. журн. – 56, № 4. – С. 393-402. 6. Байрак О.М. Збереження фіторізноманітності в природно-заповідній мережі Лівобережного Придніпров’я // Екологія та ноосферологія. – 1999. – 7, № 3. – С. 77-83. 7. Байрак О.М. Оцінка ботанічної цінності природно-заповідних територій Лівобережного Придніпров’я // Заповідна справа в Україні. – 1999. – 5, № 1. – С. 13-20. 8. Байрак О.М. Перспективна заповідна та екологічна мережі Лівобережного Придніпров’я як шляхи збереження його фіторізноманіття // Вісник Полтавського державного педагогічного університету. – Серія “Екологія. Біологічні науки”. – 2000. – № 4. – С. 96-105. 9. Байрак О.М. Флористичне районування Лівобережного Придніпров’я // Укр. бот. журн. – 2002. – 59, № 4. – С. 391-399. 378 10. Байрак О.М., Андрієнко Т.Л. Фітоценотична характеристика ботанічних заказників Полтавщини (Україна) // Укр. ботан. журн. – 1993. – 50, № 4. – С. 82-87. 11. Байрак О.М., Проскурня М.І., Стецюк Н.О., Слюсар М.В., Томін Є.Ф., Гостудим О.М. Еталони природи Полтавщини. Розповіді про заповідні території. – Полтава: Верстка, 2003. – 212 с. 12. Байрак О.М., Самородов В.М., Стецюк Н.О. та ін. Збережи, де стоїш, де живеш. По сторінках Червоної книги Полтавщини. Рослинний світ / під заг. Ред. О.М. Байрак. – Полтава: Верстка, 1998. – 204 с. 13. Байрак О.М., Стецюк Н.О. Атлас рідкісних і зникаючих рослин Полтавщини. – Полтава: Верстка, 2005. – 248 с. 14. Байрак О.М., Стецюк Н.О. Конспект флори Полтавської області. Вищі судинні рослини. – Полтава: Верстка, 2008. – 196 с. 15. Грищенко В.М., Подобайло А.В., Яблоновська Є.Д. та ін. До орнітофауни плавнів Удаю // Беркут. Укаїнський орнітологічний журнал. – 1993. – Т. 2. – С. 12-13. 16. Казанник В. Пташине населення лісових угідь Пирятинського району // Пройшов вже час ліси рубати, прийшла пора ліси садить...: Мат-ли еколог. наук.-практ. конф., 21 травня 2009 р. – Полтава: Полтавський літератор, 2009. – С. 78-84. 17. Коваленко О.А. Раритетний флорофонд національного природного парку “Пирятинський” (Полтавська область) // Флорологія та фітосозологія. – Т. 1. – К.: Фітон, 2011. – 58-69. 18. Лобань Л.О. Весняні синузії басейну річки Удай: поширення, охорона // Праці XII з’їзду Українського ботанічного товариства. – Одеса. – 2006. – С. 134. 19. Лобань Л.О. Рослинні угруповання басейну р. Удай, занесені до Зеленої книги України // Праці ІІІ Всеукраїнського науково-практичного семінару “Навколишнє середовище і здоров’я людини”. – Полтава: ПДПУ, 2009. – С. 84-87. 20. Лобань Л.О. Поширення видів судинних рослин, які занесені до Червоної книги України на території басейну р. Удай // За матеріалами Міжнародної наукової конференції “Рослинний світ у Червоній книзі України: впровадження глобальної стратегії збереження рослин” (11-15 жовтня 2010). – Київ. – 2010. – С. 132 - 135. 21. Лобань Л.О. Удайський екокоридор та його роль у збереженні рідкісних видів рослин / Роль національного природного парку “Пирятинський” в природно-заповідній та екологічній мережах Полтавщини: Всеукраїнська екологічна науково-практична конф. (22 травня 2011 р., м. Пирятин). – К.: Просвіта, 2011. – С. 14-18. 22. Мринський О.П. Географічний аналіз флори Лівобережного Лісостепу // Укр. ботан. журн. – 1969. – 26, № 2. – С. 30-36. 23. Мринський О.П. До характеристики лісової рослинності пониззя р. Удай // Укр. ботан. журн. – 1969. – 26, № 4. – С. 22-26. 379 24. Регіональна екомережа Полтавщини / за ред. О.М. Байрак. – Полтава: Верстка, 2010. – 214 с. 25. Шевчик В.Л., Подобайло А.В., Сенчило О.О., Миленко В.М. Наукова цінність та соціально-економічне значення проектованого національного природного парку “Пирятинський” // Пройшов вже час ліси рубати, прийшла пора ліси садить...: Мат-ли еколог. наук.-практ. конф., 21 травня 2009 р. – Полтава: Полтавський літератор, 2009. – С. 62-75. 380 НПП Північне Поділля Національний природний парк “Північне Поділля” створений згідно з указом Президента України № 156/2010 від 15.02.2010 року. Загальна площа парку становить 15587,92 га, у тому числі 5434,4 га земель, які надані йому в постійне користування, та 10153,52 га земель, що включені до його території без вилучення в землекористувачів. Парк підпорядкований Держлісагенству. НПП “Північне Поділля” розташований на території Бродівського, Буського й Золочівського районів Львівської області. Територія парку має кластерну структуру. Вона складається з великої кількості окремих масивів і фрагментів, що розділені сільськогосподарськими угіддями, селітебними територіями та землями, які не ввійшли до складу парку за відсутності відповідних погоджень землекористувачів і землевласників. Згідно з фізико-географічним районуванням України (Екологічна енциклопедія, 2006), територія парку знаходиться в межах Широколистолісової зони, Західноукраїнського краю, Розтоцько-Опільської горбогірної області та Західноподільської височинної області. За геоботанічним районуванням (Національний атлас України, 2007) парк знаходиться в межах Європейської широколистянолісової області, Центральноєвропейської провінції, Південнопольсько-Західноподільської підпровінції, Опільсько-Кременецького округу букових, грабово-дубових лісів, справжніх та остепнених лук і лучних степів. Історія вивчення флори й рослинності північно-західного Поділля (Гологоро-Кременецького кряжу), у тому числі й Вороняків, де розташована основна частина масивів парку, налічує понад 200 років. За цей час опубліковані сотні різноманітних робіт, що висвітлюють різні аспекти флористичної та фітоценотичної різноманітності фітобіоти регіону. Детальний огляд різних аспектів цього тривалого процесу з його обгрунтованою періодизацією неодноразово робили різні дослідники (Бухало, 1964; Заверуха, 1985; Кагало, 1996, 2004). Натомість, слід зауважити, що регіон північного Поділля, зокрема Вороняків, відіграв важливу роль у становленні заповідної справи на території сучасної України. Найперший резерват природи, призначений для виконання наукових та естетичних функцій не лише в західних регіонах, але й загалом в межах сучасної України, було створено саме на північному Поділлі майже на два роки раніше всесвітньо відомої Асканії-Нова (Борейко, 1995). Це була “Пам’ятка Пеняцька” – фрагмент букового пралісу площею 20 га. Створений він був 1886 року графом В. Дідушицьким на його землях поблизу с. Пеняки (нині Бродівський р-н Львівської обл.). Зараз ця територія, 381 на жаль докорінно змінена в часі Другої світової війни, включена до складу новоствореного національного природного парку. У рослинному покриві парку переважає лісова рослинність. Найбільші площі займають мезофітні неморально-лісові ценози з домінуванням бука звичайного (Fagus sylvatіca), дуба звичайного (Quercus robur), граба звичайного (Carpіnus betulus). В трав’яному ярусі букових лісів найчастіше домінують осока волосиста (Carex pilosa), підмаренник запашний (Galium odoratum), копитняк європейський (Asarum europaeum), зеленчук (Lamium galeobdolon), яглиця звичайна (Aegopodium podagraria), серед весняних ефемероїдів – анемона дібровна (Anemone nemorosa) і зубниця залозиста (Dentaria glandulosa). Крім названих домінантів, з високою постійністю у букових лісах трапляються безщитник жіночий (Athyrium filix-femina), бруслини європейська (Euonymus europaea) і бородавчаста (E. verrucosa), веснівка дволиста (Majanthemum bifolium), в’яз гірський (Ulmus glabra), зірочник ланцетолистий (Stellaria holostea), квасениця звичайна (Oxalis acetosella), клени гостролистий (Acer platanoides) і несправжньоплатановий (A. pseudoplatanus), купина багатолиста (Polygonatum multiflorum), ліщина (Corylus avellana), медунка темна (Pulmonaria obscura), ожина шорстка (Rubus hirtus), печіночниця звичайна (Hepatica nobilis), фіалка Рейхенбаха (Viola reichenbachiana), щитник чоловічий (Dryopteris filix mas), щитник шартрський (D. carthusiana) (Рало, 2009). Велике созологічне значення у регіоні мають кальцефільні букові ліси, диференційними видами яких є астрагал солодколистий (Astragalus glycyphyllos), бруслина бородавчаста (Euonymus verrucosa), булатка великоквіткова (Cephalanthera damasonium), гніздівка звичайна (Neottia nidus-avis), дзвоники персиколисті (Campanula persicifolia), кадило сарматське (Melittis sarmatica), лілія лісова (Lilium martagon), осока пальчаста (Carex digitata). Найбільшу цінність мають “чагарникові” кальцефільні ліси з підліском з клокички перистої (Staphylea pinnata), наявністю клопогону європейського (Cimicifuga europaea), жимолості пухнатої (Lonicera xylosteum). У парку представлені також грабово-дубові ліси, переважно з домінуванням дуба звичайного (Quercus robur). Типовими домінантами їх трав’яного ярусу є осока волосиста (Carex pilosa), підмаренник запашний (Galium odoratum), зеленчук (Lamium galeobdolon), яглиця звичайна (Aegopodium podagraria). Порівняно незначні площі займають ліси сосни звичайної (Pіnus sylvestrіs) з домінуванням лишайників, вересу (Calluna vulgaris), чорниці (Vaccinium myrtillus). На дуже обмеженій площі на південнозахідному схилі дюноподібного гребеня між селами Хмільова та 382 Сасів Золочівського р-ну наявний фрагмент соснового деревостану з пануванням у трав’яно-чагарничковому покриві лерхенфельдії звивистої (Lerchenfeldіa flexuosa) з домішкою мітлиці тонкої (Agrostіs capillaris), біловуса стиснутого (Nardus strіcta), вересу звичайного (Calluna vulgarіs) й участю таких видів, як одинарник європейський (Trientalis europaea), грушанка мала (Pyrola minor), плаун булавовидний (Lycopodium clavatum) та ін. Цей тип угруповань характерний для дюн Середньої Європи. Крім зазначених вище соснових лісів, на території парку представлені фрагменти соснових лісів з домінуванням осоки низької (Carex humilis). Зараз вони перебувають на різних стадіях демутаційних сукцесій, оскільки корінні ценози цього типу деградували протягом агрокультурного періоду (Литвинов, 1890; Клеопов, 1935; Жижин, Кагало, 1989; Кагало, Жижин, 1991) Невеликими фрагментами на території парку представлені грабово-дубово-соснові ліси, переважно з домінуванням в трав’яному ярусі копитняка європейського (Asarum europaeum) і зеленчука (Lamium galeobdolon). У Колтівській улоговині представлені угруповання сосново-дубових лісів. Трапляються у парку гігрофільні ліси вільхи чорної (Alnus glutinosa). Домінантами трав’яного ярусу в них є кропива жабрійолиста (Urtica galeopsifolia), гравілат річковий (Geum rivale), осока гостровидна (Carex acutiformis). Є також ліси берези пухнастої (Betula pubescens), з якою співдомінують береза повисла (Betula pendula), сосна звичайна (Pinus sylvestris), вільха чорна (Alnus glutinosa), крушина (Frangula alnus), верба попеляста (Salix cinerea), верба п’ятитичинкова (Salix pentandra), береза низька (Betula humilis). Лучно-степовий тип рослинності на території парку представлений ценозами з переважанням осоки низької (Carex humilis) та куцоніжки пірчстої (Brachypodium pinnatum). Приурочені вони до схилів пагорбів різної крутизни (15-30°) південних експозицій, рідше східної та західної експозицій, переважно з дерновокарбонатними, рідше малопотужними, деградованими чорноземними грунтами. Ці формації представлені численними типами угруповань, структура й видовий склад яких добре описаний у багатьох роботах (Шеляг-Сосонко, Жижин, Куковиця, 1975; Куковица, 1976, 1984 та ін.). Угруповання мезофітних лук представлені ценозами двох типів. По-перше, це ксеро-мезофітні луки, розташовані на виположених схилах південних експозицій з домінуванням райграсу високого (Arrenatherum elatіus), трищетинника жовтуватого (Trіsetum flavescens), костриці овечої (Festuca ovіna) й участю видів лучно-степового різнотрав’я, а по-друге, мезофітні лісові луки, у складі яких домінан383 тами є костриця лучна (Festuca pratensіs), тонконіг лучний (Poa pratensіs), мітлиця тонка (Agrostіs capillaris) та ін., а асектаторами – мезофітні лучні та, частково, лісові види (королиця звичайна (Leucanthemum vulgare), буквиця лікарська (Stachys offіcіnalіs), звіробій звичайний (Hyperіcum perforatum), підмаренники справжній (Gallіum verum), північний (G. boreale) та м’який (G. mollugo)). Особливу фітосозологічну цінність мають гігрофільні трав’яні ценози прибережно-водної, болотної та болотно-лучної рослинності. Найбільші за розмірами й найкраще збережені болотні масиви на території парку знаходяться у верхів’ях рр. Західний Буг, Золочівка, Стир. Для верхів’я р. Західний Буг у межах Колтівської улоговини характерні карбонатні болота (Кагало, 1990, 1991; Кагало, Жижин, 1995). Найціннішими є угруповання осоки Девелла (Carex davalliana), сашника іржавого (Schoenus ferrugineus) та меч-трави болотної (Cladium mariscus). Крім того, тут наявні угруповання осоки зближеної (Carex appropinquata), очерету (Phragmіtes australіs), осок чорної (Carex nigra), жовтої (C. flava), здутої (C. rostrata), молінії голубої (Molinia caerulea), щучника дернистого (Deschampsіa cespіtosa). Видовий склад і структура цих угруповань загалом аналогічні таким в інших екологічно близьких локалітетах північно-західного Поділля (Жижин, Кагало, 1988). Прибережно-водна й водна рослинність представлена лише фрагментарно. Перша угрупованнями лепешняку великого (Glycerіa maxіma), рогозу широколистого (Typha latіfolіa), рогозу вузьколистого (Typha angustіfolіa), очерету (Phragmіtes australіs), комишу лісового (Scіrpus sylvatіcus), схеноплекту Табернемонтана (Scіrpus tabernaemontani), схеноплекту озерного (Scіrpus lacustrіs), осоки гострої (Carex acuta). Друга – ценозами рдесників блискучого (Potamogeton lucens), плаваючого (P. natans), гребінчастого (P. pectinatus), водяного жовтеця волосолистого (Batrachium trichophyllum), пухирника звичайного (Utrіcularіa vulgarіs) та деяких інших, які трапляються у старицях Західного Бугу, ставах і меліоративних каналах. У Колтівській улоговині представлена унікальна для регіону рослинність незакріплених піщаних дюн (Кагало, 1990) з переважанням псаммофільних ксерофітів: осоки вузьколистої (Carex stenophylla), костриць пісколюбної та шорстколистої (Festuca psammophylla, F. trachyphylla), чебрецю повзучого (Thymus serpyllum) та ін. На території парку представлені такі рослинні угруповання, включені до Зеленої книги України (2009): угруповання букових лісів (Fagetа sylvaticae) з домінуванням барвінку малого (Vinca minor); 384 угруповання букових лісів (Fagetа sylvaticae) з домінуванням плюща звичайного (Hedera helix); угруповання букових лісів (Fagetа sylvaticae) з домінуванням у травостої цибулі ведмежої (Allium ursinum); угруповання грабово-серцелистолипово-букових лісів (Carpineto (betuli)-Tilieto (cordatae)-Fagetа (sylvaticae)); угруповання звичайнососново-букових лісів (Pineto (sylvestris)Fagetа (sylvaticae)) та грабово-звичайнососново-букових лісів (Carpineto (betuli)-Pineto (sylvestris)-Fagetа (sylvaticae)); угруповання звичайнодубових лісів (Quercetа roboris) з домінуванням у травостої цибулі ведмежої (Allium ursinum); угруповання звичайнососнових лісів (Pinetа sylvestris) з домінуванням у травостої осоки низької (Carex humilis); угруповання формації вівсюнця пустельного (Helictotrichoneta desertori); угруповання формації ковили пірчастої (Stipeta pennatae); угруповання формації осоки низької (Cariceta humilis); угруповання формації берези низької (Betuletа humilis); угруповання формації іржавосашниково-гіпнової (Schoenetо (ferruginei)-Hypneta); угруповання формації меч-трави болотної (Cladiеtа mariscі); угруповання формації осоки волотистої (Caricetа paniculatae); угруповання формації осоки Девелла (Сaricetа davallianae). Флора парку за попередніми даними нараховує близько 1100 видів, які належать до 470 родів, 113 родин, 6 класів та 5 відділів. З цього числа 16 видів є ендеміками різного рангу: відкасник татарниколистий (Carlina onopordifolia Besser ex Szafer, Kulcz. et Pawł.), зіновать біла (Chamaecytisus albus (Hacq.) Rothm.), жовтозілля Бессера (Senecio besserianus Minder.), підмаренники волинський та застарілий (Galium volhynicum Pobed., G. exoletum Klokov), незабудка литовська (Myosotis lithuanica (Schmalh.) Besser ex Dobrocz.) та ін. Близько 240 видів ростуть на межах своїх ареалів, або у локалітетах, відірваних від основного ареалу. Це, зокрема, астранція велика (Astrantia major L.), осоки Девеллова та затінкова (Carex davalliana Smith, C. umbrosa Host), мечтрава болотна (Cladium mariscus (L.) Pohl), коральковець тричінадрізаний (Corallorhiza trifida Châtel.), пальчатокорінник Траунштейнера (Dactylorhiza traunsteineri (Saut. ex Rchb.) Soó), вовчі ягоди пахучі (Daphne cneorum L.), ситник тупопелюстковий (Juncus subnodulosus Schrank), білоцвіт весняний (Leucojum vernum L.), неотіанта каптурувата (Neottianthe cuculata (L.) Schlechter), сашник іржавий (Schoenus ferrugineus L.), клокичка пірчаста (Staphyllea pinnata L.), ковила пірчаста (Stipa pennata L.), тофільдія чашечкова (Tofieldia calyculata (L.) Wahlenb.) та ін. 385 За результатами аналізу літератури та власних досліджень, проведених протягом 1982-2012 рр., на територіях, які нині належать до складу парку, виявлено 82 види судинних рослин, які включені до Червоної книги України (2009): • аконіт Бессера (Aconitum besserianum Andrz. ex Trautv.) – за літературними даними (Заверуха, 1985) наведений для території, що нині належить до парку, однак інформація потребує ретельної перевірки, оскільки всі наявні гербарні матеріали належать до світлоквіткових форм аконіту молдавського (Aconitum moldavicum); • анемона нарцисоквіткова (Anemone narcissiflora L.) – рідко на остепнених ділянках північних і північно-західних схилів гір Лисої та Підлисецької (Білої); • баранець звичайний (Huperzia selago (L.) Bernh. ex Schrank et Mart.) – рідко, але практично в усіх типах широколистяних лісів парку поодинокими локусами; • беладонна звичайна (Atropa belladonna L.) – дуже рідко трапляється на зрубах і при лісових дорогах у центральній частині парку; • береза низька (Betula humilis Schrank) – у складі болотночагарникових угруповань у Колтівській улоговині; • береза темна (Betula obscura А.Kotula) – дуже рідко й поодиноко трапляється в лісах парку; • берека (горобина берека) (Sorbus torminalis (L.) Crantz) – дуже рідко трапляється у світлих широколистяних лісах центральної частини парку; • билинець довгорогий (Gymnadenia conopsea (L.) R.Br.) – часто в усіх лучно-степових урочищах на території парку; • билинець щільноквітковий (Gymnadenia densiflora (Wahlenb.) A.Dietr.) – лише на північному схилі Лисої гори біля с. Червоне Золочівського р-ну; • білоцвіт весняний (Leucojum vernum L.) – у сучасних межах парку наявний лише в одному локалітеті поблизу с. Опаки Золочівського р-ну; • борідник паростковий (Jovibarba sobolifera (Sims.) Opiz) – відомий з єдиного локалітету на піщаних узліссях в долині р. Західний Буг біля с. Сасів Золочівського р-ну; • булатка великоквіткова (Cephalanthera damasonium (Mill.) Druce) – спорадично невеликими групами трапляється в усіх типах широколистяних лісів парку; • булатка довголиста (Cephalanthera longifolia (L.) Fritsch.) – дуже рідко в букових лісах (урочище Висока гора біля с. Жуличі, 386 • зіновать біла (Chamaecytisus albus (Hacq.) Rothm.) – спорадично трапляється на лучно-степових схилах, остепнених узліссях по північно-західному краю території парку; • зіновать Блоцького (Chamaecytisus blockianus (Pawł.) Klásk.) – рідко трапляється на лучно-степових ділянках гір Лиса, Стінка, Висока, Жулицька, Свята, Підлисецька Золочівського р-ну й Макітра Бродівського р-ну; • змієголовник австрійський (Dracocephalum austriacum L.) – лише на західних схилах Лисої гори біля с. Червоне Золочівського р-ну; • змієголовник Рюйша (Dracocephalum ruyschiana L.) – відомий єдиний локалітет у Колтівській улоговині на задернованих піщаних дюнах між сс. Кругів і Верхобуж; • зозулинець обпалений (Orchis ustulata L.) – відомий за гербарними зборами 30-х років минулого століття для Лисої гори біля с. Червоне Золочівського р-ну; • зозулинець пурпуровий (Orchis purpurea Huds.) – дуже рідко – гора Стінка біля с. Стінка, урочище Ліс над Трудовачем біля с. Трудовач Золочівського р-ну; • зозулинець салеповий (Orchis morio L.) – за гербарними матеріалами першої половини минулого століття відомий для Лисої гори біля с. Червоне Золочівського р-ну; • зозулинець чоловічий (Orchis mascula (L.) L.) – відомий за гербарними зборами 30-х років минулого століття для Лисої гори біля с. Червоне Золочівського р-ну; • зозулинець шоломоносний (Orchis militaris L.) – спорадично трапляється практично на всіх лучно-степових ділянках парку, подекуди – у вторинних сухих лучних ценозах відкосів доріг; • зозулині сльози яйцевидні (Listera ovata (L.) R.Br.) – спорадично у світлих, переважно букових, лісах парку, подекуди на післялісових луках і остепнених схилах; • зозулині черевички справжні (Cypripedium calceolus L.) – рідко у складі лучно-степових угруповань на горах Лиса, Стінка, Висока, Свята, Підлисецька Золочівського р-ну, Макітра Бродівського р-ну, іноді у розріджених букових лісах (урочище Біле біля гори Шашкевича (Підлисецької) поблизу с. Волуйки Буського р-ну); • клокичка периста (Staphylaea pinnata L.) – спорадично трапляється по всій території парку у світлих лісах і на сухих сонячних узліссях; гора Вапнярка біля с. Трудовач Золочівського р-ну, урочище Біле біля гори Шашкевича поблизу с. Волуйки Буського р-ну та ін.); • булатка червона (Cephalanthera rubra (L.) Rich.) – дуже рідко, Підлисецька (Біла гора, або гора Шашкевича) біля с. Підлисся Золочівського р-ну • верба Старке (Salix starkeana Willd.) – дуже рідко у складі болотних чагарникових угруповань у Колтівській улоговині; • відкасник осотовидний (Carlina cirsioides Klokov) – рідко на лучно-степових схилах на горах Лиса, Стінка, Сипуха, Жулицька, Свята, Висока, Підлисецька Золочівського р-ну та Макітра Бродівського р-ну; • відкасник татарниколистий (Carlina onopordifolia Besser ex Szafer, Kulcz. et Pawł.) – дуже рідко на горах Лиса, Стінка, Жулицька, Підлисецька Золочівського р-ну та Макітра Бродівського р-ну; • вовчі ягоди пахучі (Daphne cneorum L.) – рідко трапляється на лучно-степових ділянках гір Лиса, Стінка, Свята, Висока, Жулицька, Підлисецька Золочівського р-ну та Макітра Бродівського р-ну; • гвоздика несправжньопізня (Dianthus pseudoserotinus Błocki) – на лучно-степових ділянках г. Макітра біля с. Суховоля Бродівського р-ну; • гніздівка звичайна (Neottia nidus-avis (L.) Rich.) – досить часто в усіх типах широколистяних лісів парку; • горицвіт весняний (Adonis vernalis L.) – спорадично на всіх лучно-степових ділянках, подекуди у складі остепнених лук (околиці с. Стінка Золочівського р-ну); • гронянка віргінська (Botrychium virginianum (L.) Sw.) – була зібрана лише один раз Й. Мондальским біля с. Сасів Золочівського району в 30-х роках минулого століття; • гронянка півмісяцева (Botrychium lunaria (L.) Sw.) – дуже рідко на сухих, іноді трохи еродованих, схилах (г. Макітра, урочище Бучок біля с. Суховоля Бродівського р-ну та ін.); • жовтозілля Бессера (Senecio besserianus Minder.) – за літературними даними (Заверуха, 1985) наводиться для території, що нині належить до складу парку, вказівка потребує ретельної перевірки; • жостір фарбувальний (Rhamnus tinctoria Waldst. et Kit.) – спорадично трапляється на території парку у складі ксеротичних чагарникових угруповань (наприклад, околиці с. Хмелева Золочівського р-ну); 387 388 • ковила пірчаста (Stipa pennata L.) – дуже рідко на Лисій горі біля с. Червоне й на г. Висока біля с. Жуличі Золочівського рну, на г. Макітра біля с. Суховоля Бродівського р-ну; • конюшина червонувата (Trifolium rubens L.) – спорадично на більшості лучно-степових ділянок парку; • коральковець тричінадрізаний (Corallorhiza trifida Châtel.) – єдиний відомий на сьогодні локалітет – на г. Висока біля с. Жуличі Золочівського р-ну; • коручка болотна (Epipactis palustris (L.) Crantz) – рідко у складі угруповань карбонатних боліт у Колтівській улоговині та долині р. Золочівка; • коручка пурпурова (Epipactis purpurata Smith) – спорадично у сухих широколистяних лісах парку; • коручка темночервона (Epipactis atrorubens (Hoffm. ex Bernh.) Besser) – рідко трапляється на лучно-степових схилах і серед розріджених низькоосокових сосняків на горах Свята, Висока, Лиса Золочівського р-ну; • коручка чемерниковидна (Epipactis helleborine (L.) Crantz ) – звичайно в усіх типах лісів парку; • косарики черепитчасті (Gladiolus imbricatus L.) – рідко у складі угруповань мезофітних і гідрофітних лук у Колтівській улоговині, біля сс. Пониква, Пеняки, Голубиця Бродівського р-ну; • костриця різнолиста (Festuca heterophylla Lam.) – за гербарними зборами 30-х років відома в околицях с. Трудовач Золочівського р-ну; • лілія лісова (Lilium martagon L.) – спорадично невеликими групами в усіх типах лісів парку; • ложечниця польська (піренейська) (Cochlearia pyrenaica DC. s.l., C. polonica E.Froehl.) – єдиний для регіону й України загалом локалітет знаходиться на території парку в Колтівській улоговині; • ломикамінь болотний (Saxifraga hirculus L.) – за гербарними матеріалами початку минулого століття відомий для Колтівської улоговини, очевидно зник; • ломикамінь зернистий (Saxifraga granulata L.) – на сьогодні відомий єдиний локалітет в околицях с. Підгірці Бродівського р-ну біля давньоруського городища Пліснеськ; • лунарія оживаюча (Lunaria rediviva L.) – рідко у вологих лісах, лісових ярах, зокрема у Колтівській улоговині, в околиця с. Опаки (заказник “Сасівський”); • любка дволиста (Platanthera bifolia (L.) Rich.) – спорадично у світлих широколистяних лісах і на післялісових луках; 389 • любка зеленоквіткова (Platanthera chlorantha (Cust.) Rchb.) – спорадично, але рідше від попереднього виду, у світлих широколистяних лісах; • малаксис однолистий (Malaxis monophyllos (L.) Sw.) – відомий єдиний локалітет на східному схилі г. Сторожиха біля с. Жуличі Золочівського р-ну; • меч-трава болотна (Cladium mariscus (L.) Pohl s.l. subsp. mariscus) – у Колтівській улоговині й долині р. Золочівка у складі угруповань карбонатних боліт; • надбородник безлистий (Epipogium aphyllum Sw.) – відомий за гербарними зборами 30-х років минулого століття для Лисої гори біля с. Червоне Золочівського р-ну; • неотіанта каптурувата (Neottianthe cucullata (L.) Schlechter) – за гербарними матеріалами 30-х років минулого століття відома з околиць с. Струтин Золочівського р-ну; • осока Госта (Carex hostiana DC.) – у складі угруповань карбонатних боліт у Колтівській улоговині та в долині р. Золочівка; • осока Девелла (Carex davalliana Smith) – на карбонатних болотах у Колтівській улоговині й долині р. Золочівка, локально домінує; • осока затінкова (Carex umbrosa Host) – на території парку трапляється дуже рідко на вологих схилах і при виходах джерел у Колтівській улоговині, біля Лисої гори (околиці с. Червоне Золочівського р-ну); • пальчатокорінник м’ясочервоний (Dactylorhiza incarnata (L.) Soό s.l.) – рідко у складі болотних угруповань у Колтівській улоговині, долині р. Золочівка, поблизу сіл Пониква, Пеняки, Голубиця Бродівського р-ну; • пальчатокорінник плямистий (Dactylorhiza maculata (L.) Soό s.l.) – спорадично на вологих луках і болотах, численний на осушених торфових луках у Колтівській улоговині й у долині р. Золочівка, трапляється в околицях сіл Пониква, Голубиця, Пеняки, Жарків та ін. Бродівського р-ну; • пальчатокорінник травневий (Dactylorhiza majalis (Rchb.) P.F.Hunt et Summerhayes s.l.) – спорадично на вологих луках і болотах, численний на осушених торфових луках у Колтівській улоговині й у долині р. Золочівка, трапляється в околицях сіл Пониква, Голубиця, Пеняки, Жарків та ін. Бродівського р-ну; • пальчатокорінник Траунштейнера (Dactylorhiza traunsteineri (Saut. ex Rchb.) Soό) – відомий єдиний локалітет у 390 Колтівській улоговині, де вид був зібраний один раз наприкінці 80х років минулого століття; • пальчатокорінник Фукса (Dactylorhiza fuchsii (Druce) Soό) – спорадично у вогкуватих і мокрих лісах парку; • підсніжник білосніжний (Galanthus nivalis L.) – спорадично, але подекуди у великій кількості в усіх типах широколистяних лісів парку; • плаун річний (Lycopodium annotinum L.) – рідко в широколистяних лісах центральної частини парку (у Вороняках) та в Колтівській улоговині; • сашник іржавий (Schoenus ferrugineus L.) – на карбонатних болотах в Колтівській улоговині й долині р. Золочівка, утворює угруповання; • сверція багаторічна (Swertia perennis L.) – у складі угруповань карбонатних боліт у Колтівській улоговині; • сеслерія голуба (Sesleria caerulea (L.) Ard.) – у складі угруповань карбонатних боліт у долині р. Золочівка біля с. Зарваниця Золочівського р-ну; • ситник тупопелюстковий (Juncus subnodulosus Schrank) – у складі угруповань карбонатних боліт у Колтівській улоговині та в долині р. Золочівка поблизу с. Зарваниця Золочівського р-ну; • скополія карніолійська (Scopolia carniolica Jacq.) – за матеріалами початку минулого століття відома для Лисої гори біля с. Червоне Золочівського р-ну, на сьогодні очевидно зникла; • скорзонера австрійська (Scorzonera austriaca Willd.) – єдиний у парку й регіоні локалітет на г. Стінка; • сон великий (Pulsatilla grandis Wender.) – у вигляді відносно малочисельних популяцій, але практично на всіх лучностепових ділянках парку; • сон розкритий (Pulsatilla patens (L.) Mill. s.l.) – у вигляді значно численніших популяцій, ніж сон великий, також практично на всіх лучно-степових ділянках парку; • товстянка двоколірна (Pinguicula bicolor Woł.) – у складі угруповань карбонатних боліт у Колтівській улоговині й долині р. Золочівка; • тофільдія чашечкова (Tofieldia calyculata (L.) Wahlenb.) – у складі угруповань карбонатних боліт у Колтівській улоговині й долині р. Золочівка; • цибуля ведмежа (Allium ursinum L.) – рідко трапляється в дубових і букових лісах (Колтівська улоговина – між сс. Верхобуж і Кругів, околиці с. Опаки); 391 • чина гладенька (Lathyrus laevigatus (Waldst. et Kit.) Fritsch) – дуже рідко у свіжих букових лісах центральної частини парку; • шипшина Чацького (Rosa czackiana Besser) – спорадично трапляється на лучно-степових ділянках та ксеротичних узліссях (наприклад, гори Свята та Висока, Підлисецька, Макітра); • язичник сибірський (Ligularia sibirica Cass.) – за гербарними зборами 70-х років минулого століття відомий для околиць с. Підлисся Золочівського р-ну (можливо, локалітет поза сучасними межами парку); • язичок зелений (Coeloglossum viride (L.) C. Hartm.) – єдиний відомий на сьогодні локалітет – на г. Макітра біля с. Суховоля Бродівського р-ну. Крім того, за літературними даними (Шеляг-Сосонко, Жижин, Куковиця, 1975) для Лисої гори біля с. Червоне вказана рутвиця смердюча (Thalictrum foetidum L.). До цього часу виявити цей вид у зазначеному локалітеті не вдалося, крім того, екологічні умови урочища не відповідають вимогам цього виду, тому цю вказівку з високою ймовірністю можна вважати помилковою. Чотири види судинних рослин включені до Червоного списку МСОП: відкасник татарниколистий (Carlina onopordifolia Bess. ex Szaf., Kulcz. et Pawł.); зіновать Блоцького (Chamaecytisus blockianus (Pawł.) Klásk.); ложечниця польська (піренейська) (Cochlearia polonica E.Froehl.), товстянка двоколірна (Pinguicula bicolor Wołoszcz.). Чотири види занесені до Європейського Червоного списку: відкасник осотовидний (Carlina cirsioides Klokov), жовтозілля Бессера (Senecio besserianus Minder.), зіновать Блоцького (Chamaecytisus blockianus (Pawł.) Klásk.), ложечниця польська (Cochlearia polonica E.Froehl.). Вісім видів включені до Додатку I Бернської конвенції: відкасник татарниколистий (Carlina onopordifolia Bess. ex Szaf., Kulcz. et Pawł.); змієголовник австрійський (Dracocephalum austriacum L.); змієголовник Рюйша (Dracocephalum ruyschiana L.); зозулині черевички справжні (Cypripedium calceolus L.); ложечниця польська (Cochlearia polonica E.Froehl.), сон великий (Pulsatilla grandis Wend.), сон розкритий (Pulsatilla patens (L.) Mill.), язичник сибірський (Ligularia sibirica Cass.). На жаль, парк був створений на площі майже вдвічі меншій, ніж було передбачено за обгрунтуванням. Згідно з обгрунтуванням він мав складатися з п’яти кластерів. Реально нині територія парку представлена кількома десятками розрізнених фрагментів. Тому проектне (в рамках наукового обгрунтування створення парку) зонування не може бути застосоване. У найближчій перспективі парку необхідно провести детальну інвентаризацію біоти всіх територій для 392 подальшого формування інформаційної основи для обгрунтування природоохоронного влаштування території, зокрема функціонального зонування. Список літератури 1. Борейко В.Е. История заповедного дела в Украине. – К., 1995. – 183 с. 2. Бухало М.А. Флора и растительность Гологор: Автореф. дисс. … канд. биол. наук. – К., 1964. – 26 с. 3. Жижин Н.П., Кагало А.А. Особенности охраны пойменных экосистем заповедных объектов северо-западного Подолья, УССР // Проблемы изучения и охраны заповедных экосистем. Тез. докл. научно.практич. конф., посвященной 20-летию Карпатского гос. заповедника. – Рахов, 1988. – С. 20-22. 4. Жижин Н.П., Кагало А.А. Проблемы сохранения структуры дериватов реликтовых сосняков Волыно-Подолья // Развитие лесного хва в западных областях УССР за годы Советской власти. Тез. докладов конф. Секция III Рекреационное лесопользование и садово-парковое строительство. – Львов, 1989. – С. 78-79. 5. Заверуха Б.В. Флора Волыно-Подолии и ее генезис. – К.: Наук. думка, 1985. – 192 с. 6. Кагало О.О. Фітосозологічна характеристика болотного масиву у верхів’ї р. Західний Буг // Укр. ботан. журн. – 1990. – 47, № 1. – С. 80-84. 7. Кагало О.О. Види, що охороняються у флорі Вороняків // Актуальні проблеми вивчення фітобіоти західних регіонів України: Мат-ли відкритої конф. молодих ботаніків м. Львова. – Львів, 1991. – С. 48-51. 8. Кагало О.О. Флора Вороняків (північно-західне Поділля, Україна), її структурна диференціація та охорона: Автореф. дис. … канд. біол. наук. – Київ, 1996. – 24 с. 9. Кагало О.О. До історії ботанічних і фітосозологічних досліджень у регіонах. Волино-Поділля // Раритетний фіто генофонд західних регіонів України (нозологічна оцінка й наукові засади охорони) / С.М. Стойко, П.Т. Ященко, О.О. Кагало, Л.І. Мілкіна, Л.О. Тасєнкевич, М.М. Загульський. – Львів: Ліга-Прес, 2004. – С. 24-32. 10. Кагало А.А., Жижин Н.П. Популяционный аспект мониторинга реликтовых флороценотических комплексов (на примере PinetoCaricetum humilis Восточной Европы) // Популяции растений: принципы организации и проблемы охраны природы – Мат-лы конф. – ЙошкарОла, 1991. – С. 35-36. 11. Кагало А.А., Жижин Н.П. Особенности изменения видового состава сообществ в процессе демутации прибрежно-водной растительности в искусственных водоемах северо-западного Подолья (Украина) // 393 Четвертая Всерос. конф. по водным растениям. – Борок, 1995. – С. 39-41. 12. Клеопов Ю.Д. Про геоморфогенетичні мотиви розвитку рослинного вкриття УРСР // Журн. iн-ту ботан. УАН. – 1935. – № 5. – С. 13-74. 13. Куковица Г.С. Степная растительность Ополья и ее охрана // Актуальные вопросы современной ботаники. – К.: Наук. думка, 1976. – С. 78-92. 14. Куковица Г.С. Растительность степей Западной Подолии и ее охрана: Автореф. дисс. ... канд. биол. наук. – К., 1984. – 21 с. 15. Литвинов Д.И. Геоботанические заметки и заметки о флоре Европейской России // Bulletin de la Soc. des Natur. de Moscou. – 1890. – № 3. – С. 322-434. 16. Рало В.М. Матеріали до класифікації букових лісів Верхобузького пасма (північно-західне Поділля) // Наукові основи збереження біотичної різноманітності / Тематичний збірник Інституту екології Карпат НАН України. – Вип. 8-9. – Львів, 2009. – С. 65-102. 17. Шеляг-Сосонко Ю.Р., Жижин М.П., Куковиця Г.С. Степова рослиннiсть Львiвської областi // Укр. ботан. журн. – 1975. – 32, № 5. – С. 630-638. 18. Шеляг-Сосонко Ю.Р., Осычнюк В.В., Андриенко Т.Л. География растительного покрова Украины. – К.: Наук. думка, 1982. – 286 с. 394 НПП Подільські Товтри Національний природний парк “Подільські Товтри” створений за указом Президента України № 474/96 від 27 червня 1996 р. на основі природоохоронних об’єктів різного рангу та унікальних історикокультурних комплексів Поділля, зокрема, Товтрового горбогірного кряжу й Кам’янецького каньйонового Придністров’я. На сьогодні – це найбільший в Україні й другий за площею у Європі національний природний парк – його загальна площа становить 261316 га, з яких 4515,8 га надані парку в постійне користування. Парк підпорядкований Мінприроди. Парк розташований на території трьох адміністративних районів Хмельницької обл.: він повністю охоплює Кам’янець-Подільський і Чемеровецький райони, а також невелику частину Городоцького р-ну. Загальна протяжність території парку з північного заходу на південний схід становить 140 км; у північній і центральній частині території розташований основний масив Товтрової гряди, для південної частини характерна наявність унікального геоморфологічного комплексу – Дністровського каньйону з каньйонами лівобережних приток Дністра. Територія парку цілісна. За фізико-географічним районуванням (Екологічна енциклопедія, 2006) парк розташований у Широколистолісовій зоні, Західноукраїнському краї, Західноподільській височинній області. За геоботанічним районуванням (Національний атлас України, 2008) більша частина парку належить до Європейської широколистянолісової області, Центральноєвропейської провінції широколистяних лісів, Південнопольсько-Західноподільської підпровінції, Покутсько-Медобірського округу букових, грабово-дубових і дубових лісів, справжніх та остепнених лук і лучних степів. Східна частина парку належить до Євразійської степової області, Лісостепової підобласті, Східноєвропейської провінції, Української лісостепової підпровінції, Центральноподільського округу грабово-дубових та дубових лісів і суходільних лук. НПП поєднав два цінних геологічних утвори – Товтрову гряду та різновікові геологічні відслонення системи каньйонів частини лівих приток р. Дністра та її лівого берега. Найвищою точкою є товтра Велика Бугаїха (401 м. над р. м.). Каньйони мають глибину до 75 м. В парку переважають сірі лісові, чорноземні й дерново-карбонатні грунти. Дослідження рослинного покриву території, на якій створено парк, започатковані на початку ХІХ ст. В.Г. Бессером (1882) та А.Л. Андржієвським (1823). У своїх роботах науковці подають видове різноманіття флори, вказують на окремі рідкісні види. У 50-70 рр. ХIХ ст. на 395 територiї Приднiстров’я свої дослiдження проводять Г. Бельке (1858), А.С. Рогович (1869), В.В. Монтрезор (1886) i I.Ф. Шмальгаузен (1895). I. Пачоський (Пачоский, 1910) вперше описує особливості генезису флори Подiлля, ендемiки та релікти, вказує на оригінальність флори цього регiону. На початку ХХ століття флористичні дослідження на цій території проводили також Г. Запалович (1906-1911), Д. Богатський (1928) С. Маковецький (1913, 1939), В. Шафер, С. Кульчинський, Б. Павловський (1924), В. Гаєвський (1937). У 30-х роках у Приднiстров’ї працюють М.М. Круцкевич (1937), Ю.Х. Молотківський (1936). Вони публікують новi данi про склад флори дослiджуваного регiону, флорогенетичні зв’язки окремих видiв, вказують мiсця поширення рiдкiсних видiв. Пiсля Другої світової війни тут працює М.М. Круцкевич (1961) Вивчення флори й рослинності Середнього Приднiстров’я проводить Г.А. Кузнецова (1963). Для цього регiону вона наводить 1152 види судинних рослин. Цiлеспрямоване вивчення флори Товтрового кряжу проводить I.I. Мороз (1970). Степову рослиннiсть Захiдного Подiлля, у тому числі території, на якій створений НПП “Подільські Товтри”, вивчала Г.С. Куковиця. Для цього типу рослинності дослідженої території вона наводить 506 видiв судинних рослин. Г.С. Куковиця розглядає фiтосозологiчнi питання. Вона проаналізувала созологічний статус видів та угруповань степового типу рослинності регіону, обгрунтувала заходи щодо їх збереження (Куковиця, 1970, 1973). У 70-80-тих роках опублiковано низку робiт, присвячених флорології та фiтосозологiї регiону (Ковальчук, Кльоц, 1984, 1987; Ковальчук, Задорожний, 1985 та ін.). Багаторiчнi дослiдження рослинного покриву регіону, його созологічних аспектів і, зрештою, обгрунтування створення НПП “Подільські Товтри”, були здійснені Б.В. Заверухою (1985). Він аналізує питання хорологiї, ценоекологiї, ендемiзму й генезису флори Волино-Подiлля (у тому числi Кам’янецького Приднiстров’я). Протягом 1982-2010 рокiв здійснюються цiлеспрямованi дослiдження флори, рослинності, раритетних видiв та їх популяцій Л.Г. Любiнською (1987, 1987, 1999, 2003, 2006). Експедиційні дослідження з метою вивчення флори й рослинності території парку, м. Кам’янець-Подільський і регіону загалом протягом 1985-2010 років проводять О.О. Кагало (2000, 2001), Н.В. Скібіцька (2000) В.В. Протопопова, М.В. Шевера (2004) , І.В. Ковтун (2001, 2002), В.В.Новосад, Л.І. Крицька (2004). У 2009 р. опубліковано конспект флори НПП (Новосад, Крицька, Любінська, 2009). Лісова рослинність окремих лісових масивів характеризується в працях М.І. Котова (1930), Ю.Р. Шеляга-Сосонка (Охрана важнейших …, 1980), В.А. Онищенка та Л.Г. Любінської (2006). 396 Загальна площа парку (261316,0 га) розподіляється за основними типами використання таким чином: сільскогосподарські землі становлять 148048,8 га (56,6 %), з них на ріллю припадає 130264,4 га (49,8%), багаторічні насадження 4628,7 га (1,8%), сіножаті – 7028,4 га (2,7%), пасовища – 6127,3 га (5,1%); заповідні й рекреаційні території (сюди належить частина лісових, степових та лучних ділянок) – 13229,5 га (5,1%); під забудовою знаходиться 39383,7 га (15,1%); ліси й лісовкриті території займають (крім тих, що увійшли до лісових і заповідних територій, і тих, що належать сільськогосподарським організаціям) – 25732,6 га (9,8%); кам’янисті землі, яри – 4057,4 га (1,6%); до категорії “інші землі” належить 30864,0 га (11,8%). Розподіл загальної площі лісів на території парку за основними категоріями земель має такий вигляд: загальна площа земель лісового фонду становить 38857 га (14,9% загальної площі парку), у т.ч.: 22708 га – на землях ДЛГО “Хмельницькліс”, 3298,2 га – на землях, підпорядкованих парку, 12453,3 га – на землях Хмельницького обласного спеціалізованого лісогосподарського агропромислового підприємства “Хмельницькоблагроліс”. З них вкритих лісовою рослинністю 34670 га, у т.ч. лісових культур – 18756 га, нелісових земель в межах земель лісового фонду – 1837 га. Такий загальний розподіл площ за основними категоріями земель, характером їх використання і типом рослинного покриву зумовлює значні проблеми, пов’язані з плануванням і реалізацією природоохоронної діяльності парку. Переважаючими породами в лісах парку є дуб звичайний (Quercus robur) – 15879 га, граб звичайний (Carpinus betulus) – 8966 га, ясен звичайний (Fraxinus excelsior) – 1921 га, бук лісовий (Fagus sylvatica) – 672 га, клен гостролистий (Acer platanoides) – 235 га. Невелику площу займають ліси з домінуванням липи серцелистої (Tilia cordata) – 42 га, осики (Populus tremula) – 57 га, вільхи чорної (Alnus glutinosa) – 17 га та ін. Штучні насадження робінії звичайної (Robinia pseudoacacia) займають 1248 га, сосни звичайної (Pinus sylvestris) – 3144 га, берези повислої (Betula pendula) – 512 га. Панівне значення в природному рослинному покриві парку мають ліси з домінуванням дуба звичайного (Quercus robus) і граба звичайного (Carpinus betulus), які належать до союзу Carpinion betuli. В негустому підліску ростуть бруслини бородавчаста (Euonymus verrucosa) та європейська (E. europea), ліщина звичайна (Corylus avellana). Найпоширенішими домінантами трав’яного ярусу є зеленчук (Lamium galeobdolon), яглиця звичайна (Aegopodium podagraria), осока волосиста (Carex pilosa), підмаренник запашний (Galium odoratum), копитняк європейський (Asarum europeum), зірочник 397 ланцетолистий (Stellaria holostea), переліска багаторічна (Mercurialis perennis). Дуже різноманітними є синузії весняних ефемероїдів, в яких найчастіше домінують анемона дібровна (Anemone nemorosa), анемона жовтецева (A. ranunculoides), рівноплідник рутвицелистий (Isopyrum thalictroides), ряст порожнистий (Corydalis cava), пшінка весняна (Ficaria verna). Такі угруповання зутрічаються у в урочищах Совий яр, Княжпільська дача, Панівецька дача, Івахновецький ліс, Вишнівчицький ліс та ін. Цікавою особливістю регіону, зокрема Товтрового кряжу, є наявність лісостанів з домінуванням ясена звичайного (Fraxinus excelsior), які займають, переважно привершинні частини товтр, де субстрат стає дуже кам’янистим або відслонюються материнські породи. Частина з них належить до ас. Aceri platanoidis-Fraxinetum Onyschenko 1998 союзу Tilio platyphylli-Acerion pseudoplatani). Типовими видами є кінський часник (Alliaria petiolata), глуха кропива крапчаста (Lamium maculatum), плющ (Hedera helix), шоломниця висока (Scutellaria altissima). Характерними є рідкісні види, що зумовлють созологічну цінність таких лісів: лунарія оживаюча (Lunaria rediviva), листовик сколопендровий (Phyllitis scolopendrium), скополія карніолійська (Scopolia carniolica). Зокрема, такі ліси поширені на товтрах “Велика і Мала Бугаїха” та поблизу с. Свіршківці Чемеровецького району. Невелику площу у парку займаюь ліси з домінуванням бука лісового (Fagus sylvatica) (союз Asperulo-Fagion), які знаходяться тут на східній межі ареалу в межах Городоцького та Чемеровецького рнів. В цих лісах домінують цибуля ведмежа (Allium ursinum), яглиця звичайна (Aegopodium podagraria), осока волосиста (Carex pilosa). Менш поширеними є гігрофільні угруповання союзу Alnion incanae з домінуванням вільхи чорної (Alnus glutinosa). Вони трапляються у заплаві річок Збруч і Тернава. Важливою складовою рослинності парку є світлі дубові ліси, деревостан яких сформований дубом звичайним (Quercus robur) і дубом скельним (Quercus petraea) порядку Quercetalia pubescentis, які найбільш поширені в каньйоні Дністра (ур. Панівецька дача, Чапля, Кривчанський ліс, Врублівецький ліс). Підлісок у них часто утворює кизил (Cornus mas), як домінанти трав’яного ярусу трапляються егоніхон фіолетово-голубий (Aegonychon purpureo-caeruleum), осока волосиста (Carex pilosa), осока парвська (Саrex brevicollis). Близько 16% лісової рослинності займають штучні насадження деревних порід, зокрема тих, які є чужими аборигенній флорі. Перш за все – це робінія звичайна (Robinia pseudacacia), ялина (Picea abies), сосна кримська (Pinus pallasiana), сосна чорна (Pinus austriaca), сосна звичайна (Pinus sylvestris) та ін. Посадки цих порід 398 здійснювалися переважно на територіях, характерною для яких була степова або ксеротермно-чагарникова рослинність. На території парку представлені також термофільні чагарникові угруповання (клас Rhamno-Prunetea) з переважанням терену колючого (Prunus spinosa), т. степового (P. stepposa), свидини кров’яної (Swida sanguinea), жостеру проносного (Rhamnus cathartica), видів роду глід (Crataegus), видів роду шипшина (Rosa), спіреї середньої (Spirea media) кизильника чорноплодного (Cotoneaster melanocarpus). З трав’яної рослинності найбільші площі займають степові й лучно-степові угруповання з домінуванням осоки низької (Carex humilis), костриці валіської (Festuca valesiaca), келерії гребінчастої (Koeleria cristata), тонконогу вузьколистого (Poa angustifolia), пирію середнього (Elytrigia intermedia), ковили пірчастої (Stipa pennata), ковили найкрасивішої (S. pulcherrima), сеслерії Гейфлерової (Sesleria heuflerana), куцоніжки пірчастої (Brachypodium pinnatum). Вирізняються наскельні степи з домінуванням зміївки пізньої (Cleistogenes serotina), тонконогу різнобарвного (Poa versicolor) тощо. Значну площу в парку займає лучна рослинність (клас MolinioArrhenatheretea) з домінуванням куничника наземного (Calamagrostis epigeios), перстача сріблястого (Potentilla argentea), мітлиці тонкої (Agrostis capillaris), тонконога вузьколистого (Poa angustifolia), костриці лучної (Festuca pratensis), китника лучного (Alopecurus pratensis). На території парку у лісових масивах трапляються скельні рослинні угруповання класу Asplenietea trichomanis (ас. Asplenietum ruta-murariae-trichomanis Kuhn. 1937, Cystopteridetum fragilis Oberd. 1938), де домінують пухирник ламкий (Cystopteris fragilis), багатоніжка звичайна (Polypodium vulgare), аспленій волосовидний (Asplenium trichomanes), аспленій муровий (Asplenium ruta-muraria). На відкритих вапнякових схилах (Вербецькі, Вільховецькі, Івахновецькі, Чернецькі, Боришковецькі товтри), поширені угруповання класу KoelerioCorynephoretea, в які входять вероніка сива (Veronica incana), щебрушка польова (Acinos arvensis), цибуля гірська (Allium montanum), цибуля подільська (A. podolicum), аспленій муровий (Asplenium ruta-muraria), ауринія скельна (Aurinia saxatilis), костриця валіська (Festuca valesiaca), підмаренник дзвониковидний (Galium campanulatum), перлівка трансільванська (Melica transsilvanica), перстач пісковий (Potentilla incana), очиток їдкий (Sedum acre), молодило руське (Sempervivum rutenicum), шиверекія подільська (Schivereckia podolica), лещиця дністровська (Gypsophila thyraica). Оскільки значна частина території парку зайнята сільскогосподарськими вгіддями, більшість з яких належать до орних земель, синтаксономічно багатою є сегетальна й рудеральна рослинність. 399 Інші типи рослинності, зокрема, водна, прибережно-водна, болотна представлені на порівняно незначних площах і не відіграють істотної ролі у формуванні рослинного покриву парку. Здебільшого це угруповання з домінуванням елодеї канадської (Elodea canadensis), ряски малої (Lemna minor), рогозу широколистого (Typha latifolia), р. вузьколистого (T. angustifolia), очерету звичайного (Phragmites australis) та ін. На кількох ставах (біля с. Почапинці) утворюють угруповання глечики жовті (Nuphar luteа) за участю латаття білого (Nymphaea alba). Наявність великої кількості ставів зумовлює значну синтаксономічну різноманітность водної рослинності: близько 25 асоціацій класів Lemnetea та Potametea. До Зеленої книги України належать такі угруповання, виявлені на території НПП “Подільські товтри”: угруповання букових лісів (Fageta sylvaticae) з домінуванням у травостої барвінка малого (Vinca minor); угруповання букових лісів (Fageta sylvaticae) з домінуванням плюща звичайного (Hedera helix); угруповання букових лісів (Fageta sylvaticae) з домінуванням у травостої цибулі ведмежої (Allium ursinum); угруповання буково-звичайнодубових лісів (Fageto (sylvaticae) – Querceta (roboris)); угруповання звичайнодубових лісів (Querceta roboris) з домінуванням плюща звичайного (Hedera helix); угруповання звичайнодубових лісів (Querceta roboris) з домінуванням у травостої скополії карніолійської (Scopolia carniolica); угруповання звичайнодубових лісів (Querceta roboris) з домінуванням у травостої цибулі ведмежої (Allium ursinum); угруповання звичайнодубових лісів деренових (Querceta (roboris) cornosa (maris)) та польовокленово-звичайнодубових лісів деренових (Acereto (campestris)-Querceta (roboris) cornosa (maris)); угруповання звичайнодубових лісів кров’яносвидинових (Querceta (roboris) swidosa (sanguineae)) з домінуванням у травостої осоки парвської (Carex brevicollis); угруповання яворових лісів (Acereta pseudoplatani) з домінуванням у травостої лунарії оживаючої (Lunaria rediviva); угруповання яворових лісів (Acereta pseudoplatani) з домінуванням у травостої скополії карніолійської (Scopolia carniolica); угруповання яворових лісів (Acereta pseudoplatani) з домінуванням у травостої цибулі ведмежої (Allium ursinum); угруповання формації ковили волосистої (Stipeta capillatae); угруповання формації ковили найкрасивішої (Stipeta pulcherrimae); T T T T 400 • гніздівка звичайна (Neottia nidus-avis (L.) Rich.) (ЧКУ) – у лісах розсіяно поодиноко у всіх районах; • горицвіт весняний (Adonis vernalis L.) (ЧКУ) – нечисленні групи на лучно-степових ділянках у всіх адміністративних р-нах; • жостір фарбувальний (Rhamnus tinctoria Waldst. et Kit.) (ЧКУ) – на вапнякових схилах, кам’янистих степових ділянках Кам’янець-Подільського р-ну; • зіновать біла (Chamaecytisus albus (Hacq.) Rothm.) (ЧКУ) – численні групи на лучно-степових ділянках, узліссях у всіх адміністративних р-нах; • зіновать Блоцького (Chamaecytisus blockianus (Pawł.) Klásk.) (МСОП, ЄЧС, ЧКУ) – нечисленні групи на лучно-степових ділянках, узліссях у всіх адміністративних р-нах; • зіновать Пачоського (Chamaecytisus paczoskii (V. Krecz.) Klásk.) (МСОП, ЧКУ) – поодинокі особини на узліссі в урочищі Чапля Кам’янець-Подільського р-ну • зозулині сльози яйцевидні (Listera ovata (L.) R.Br.) (ЧКУ) – у лісах розсіяно поодиноко у всіх адміністративних р-нах; • зозулині черевички звичайні (Cypripedium calceolus L.) (БЕРН, ЧКУ) – одне місцезростання у Совому яру в Кам’янецьПодільському р-ні; • клокичка пірчаста (Staphylaea pinnata L.) (ЧКУ) – у грабово-дубових, ясенових лісах Чемеровецького і Кам’янець-Подільського р-нів; • ковила пірчаста (Stipa capillata L.) (ЧКУ) – на вапнякових схилах, утворює угруповання у всіх адміністративних р-нах; • ковила Лессінга (Stipa lessingiana Trin. ex Rupr.) (ЧКУ) – поодинокі екземпляри на вапнякових схилах в Кам’янецьПодільському р-ні; • ковила пірчаста (Stipa pennata L.) (ЧКУ) – на вапнякових схилах, утворює угруповання і поодиноко в Кам’янець-Подільському р-ні; • ковила найкрасивіша (Stipa pulcherrima K. Koch) (ЧКУ) – на вапнякових схилах, утворює угруповання і поодиноко в Кам’янець-Подільському р-ні; • коральковець тричінадрізаний (Corallorhiza trifida Châtel.) (ЧКУ) – у лісі поодиноко в Кам’янець-Подільському районі; • косарики черепитчасті (Gladiolus imbricatus L.) (ЧКУ) – окремі особини у грабово-дубовому лісі біля с. Залуччя Чемеровецького р-ну; • коручка темночервона (Epipactis atrorubens (Hoffm. ex Bernh.) Besser) (ЧКУ) – у лісах розсіяно поодиноко групами у всіх адміністративних р-нах; угруповання формації ковили пірчастої (Stipeta pennatae); угруповання формації мигдалю низького (Amygdaleta nane); угруповання формації осоки низької (Cariceta humulis); угруповання формації сеслерії Хейфлерової (Seslerieta heufleranae); угруповання формації тонконога різнобарвного (Poeta versicoloris); угруповання формації глечиків жовтих (Nuphareta luteae) (без наявності рідкісних співдомінантів, вказаних у Зеленій книзі). Флора парку відзначається високим рівнем таксономічної різноманітності. За останніми даними список флори парку налічує 1535 видів судинних рослин. З них 335 видів є адвентивними. На території парку зростає значна кількість реліктових, ендемічних і субендемічних, граничноареальних видів. За різними даними для території, яка нині належить до національного парку, різними авторами наводилося 77 видів судинних рослин, що включені до “Червоної книги України” (2009). Достовірно є у спонтанній флорі парку 60 видів, занесених до Червоної книги України, 4 видів з Червоного списку МСОП, 3 види з Європейського червоного списку, 5 видів з Додатку І Бернської конвенції: • аконіт Бессера (Aconitum besserianum Andrz. ex Trautv.) (ЧКУ) – в урочищах Совий яр, Княжпільська Дача, Чапля Кам’янець-Подільського р-ну; • аконіт несправжньопротиотруйний (Aconitum pseudanthora Błocki ex Pacz.) (ЧКУ) – ур. Чапля Кам’янець-Подільського р-ну; • астрагал монпелійський (Astragalus monspessulanus L.) (ЧКУ) – численні групи на вапнякових схилах у всіх районах; • астрагал понтичний (Astragalus ponticus Pall.) (ЧКУ) – невеликі групи на вапнякових схилах Кам’янець-Подільського р-ну; • белладонна звичайна (Atropa belladonna L.) (ЧКУ) – у грабово-дубових лісах Городоцького і Чемеровецького р-нів; • берека (Sorbus torminalis (L.) Crantz) (ЧКУ) – у грабоводубових лісах у всіх адміністративних р-нах; • бруслина карликова (Euonymus nana М. Bieb.) (ЧКУ) – кілька місць зростання у лісі в Городоцькому та Чемеровецькому р-нах; • булатка великоквіткова (Cephalanthera damasonium (Mill.) Druce) (ЧКУ) у лісах розсіяно поодиноко або нечисленними групами у всіх адміністративних р-нах; • булатка довголиста (Cephalanthera longifolia (L.) Fritsch.) (ЧКУ) – у лісах розсіяно поодиноко і групами у всіх адміністративних р-нах; • булатка червона (Cephalanthera rubra (L.) Rich.) (ЧКУ) – у лісі поодиноко в Кам’янець-Подільському р-ні T 401 402 • коручка чемерниковидна (Epipactis helleborine (L.) Crantz) (ЧКУ) – у лісах розсіяно групами у всіх адміністративних р-нах; • коручка болотна (Epipactis palustris (L.) Crantz) (ЧКУ) – поодиноко у Городоцькому та Чемеровецькому р-нах; • коручка пурпурова (Epipactis purpurata Smith) (ЧКУ) – у лісах розсіяно поодиноко у всіх адміністративних р-нах; • лещиця дністровська (Gypsophila thyraica Krasnova) (ЧКУ) – численними групами у трьох місцезростаннях на території Чемеровецького і Кам’янець-Подільського р-нів; • лілія лісова (Lilium martagon L) (ЧКУ) – у лісах розсіяно поодиноко або нечисленними групами у всіх адміністративних р-нах; • любка дволиста (Platanthera bifolia (L.) Rich) (ЧКУ) – у лісах розсіяно, поодиноко у всіх адміністративних р-нах; • любка зеленоцвіта (Platanthera chlorantha (Cust.) Rchb.) (ЧКУ) – у лісах, розсіяно у всіх адміністративних р-нах; • льон бессарабський (Linum basarabicum (Savul. et Rayss) Klokov ex Juz.) (ЧКУ) – нечисленні групи біля с. Гораївки та с. Устя Кам’янець-Подільського р-ну; • молочай волинський (Euphorbia volhynica Besser ex Racib.) (ЧКУ) – нечисленні групи у всіх адміністративних р-нах; • лунарія оживаюча (Lunaria rediviva L.) (ЧКУ) – у лісах численними групами у чотирьох місцях Чемеровецького і Кам’янець-Подільського р-нів; • осока біла (Carex alba Scop.) (ЧКУ) – нечисленна група у грабово-дубовому лісі неподалік с. Китайгород і Врублівці Кам’янець-Подільського р-ну; • пальчатокорінник травневий (Dactylorhiza majalis (Rchb.) P.F.Hunt et Summerhayes) (ЧКУ) – одне місцезростання у Суржинецькому лісі в Кам’янець-Подільському р-ні; • підсніжник звичайний (Galanthus nivalis L.) (ЧКУ) – нерідко у грабово-дубових, ясенових та букових лісах у всіх адміністративних р-нах; • зозулинець салеповий (Orchis morio L.) (ЧКУ) – єдинне існуюче місцезростання неподалік с. Гораївка на степовому схилі в Кам’янець-Подільському р-ні; • скополія карніолійська (Scopolia carniolica Jacq.) (ЧКУ) – у грабово-дубових, ясенових лісах Чемеровецького і Кам’янецьПодільського р-нів; • рутвиця смердюча (Thalictrum foetidum L.) (ЧКУ) – Смотрицький каньйон біля с. Смотрич Кам’янець-Подільського р-ну; 403 • рябчик гірський (Fritillaria montana Hoppe) (БЕРН, ЧКУ) – нечисленна популяція неподалік с. Устя Кам’янець-Подільського р-ну; • сон великий (Pulsatilla grandis Wender.) (БЕРН, ЧКУ) – нечисленні групи на лучно-степових ділянках, узліссях у всіх адміністративних р-нах; • сон лучний (Pulsatilla pratensis (L.) Mill.) (ЧКУ) – нечисленні групи на лучно-степових ділянках, узліссях у всіх адміністративних р-нах; • сон розкритий (Pulsatilla patens (L.) Mill.) (БЕРН, ЧКУ) – Івахновецькі товтри Чемеровецького р-ну; • фіалка біла (Viola alba Besser) (ЧКУ) – у грабово-дубових лісах Кам’янець-Подільського р-ну; • цибуля коса (Allium obliquum L.) (ЧКУ) – єдине місцезростання в Україні на вапнякових схилах р. Смотрич біля с. Устя Кам’янець-Подільського р-ну; • цибуля переодягнена (Allium pervestitum Klokov) (МСОП, ЧКУ) – кілька місць зростання нечисельними групами неподалік сіл Китайгород та Гораївка на степових схилах Кам’янецьПодільського р-ну; • цибуля круглонога (Allium sphaeropodum Klokov) (ЧКУ) – поодинокі особини біля с. Жовтневе Кам’янець-Подільського р-ну; • цибуля прямостояча (Allium strictum Schrad.) (ЧКУ) – нечисленна група на вапнякових схилах р. Смотрич біля с. Устя Кам’янець-Подільського р-ну; • цибуля ведмежа (Allium ursinum L.) (ЧКУ) – нерідко у грабово-дубових, ясенових та букових лісах у всіх адміністративних р-нах,; • чина гладенька (Lathyrus laevigatus (Waldst. et Kit.) Fritsch) (ЧКУ) – поодинокі особини у Сатанівському заказнику Городоцького р-ну; • чина ряба (Lathyrus venetus (Mill.) Wohlf.) (ЧКУ) – поодинокі особини у Вихватновецькому лісі Кам’янець-Подільського рну; • шавлія кременецька (Salvia cremenecensis Besser) (ЄЧС, ЧКУ) – нечисленні групи на степових ділянках товр біля сіл Устя, Вербка, Мукша Кам’янець-Подільського р-ну; • шафран Гейфеля (Crocus heuffelianus Herb.) (ЧКУ) – численні групи у грабово-дубових, грабових лісах біля с. Залуччя, Цикова Чемеровецького р-ну та с. Вербка Кам’янецьПодільського р-ну; 404 • шиверекія подільська (Schivereckia podolica (Besser) Andrz. ex DC.) (МСОП, ЄЧС, БЕРН, ЧКУ) – біля 10 місць зростання численними групами у Чемеровецькому і Кам’янецьПодільському р-нах; • шипшина Чацького (Rosa czackiana Besser) (ЧКУ) – на кам’янистих кущових степових ділянках Кам’янець-Подільського р-ну; • шоломниця весняна (Scutellaria verna Besser) (ЧКУ) – численні групи на вапнякових схилах у всіх адміністративних р-нах; • ясенець білий (Dictamnus albus L.) (ЧКУ) – на вапнякових схилах, кам’янистих степових ділянках у всіх адміністративних рнах. Сімнадцять видів з Червоної книги України (один з них занесений до Червоного списку МСОП, два – до Європейського Червоного списку, один – до Додатку І Бернської конвенції) під час інвентаризації не виявлено, але вони відомі за гербарними зборами або літературними даними: аспленій чорний (Asplenium adiantumniqrum L.) (ЧКУ), зозулинець блощичний (Orchis coriophora L.) (ЧКУ), зозулинець болотний (Orchis palustris Jacq.) (ЧКУ), анакамптис пірамідальний (Anacamptis pyramidalis (L.) Rich) (ЧКУ), зіновать подільська (Chamaecytisus podolicus (Błocki) Klásk.) (МСОП, ЄЧС, ЧКУ), пальчатокорінник Фукса (Dactylorhiza fuchsii (Druce) Soó) (ЧКУ), пальчатокорінник м’ясочервоний (Dactylorhiza incarnata (L.) Soó) (ЧКУ), пальчатокорінник плямистий (Dactylorhiza maculata (L.) Soó) (ЧКУ), билинець довгорогий (Gymnadenia conopsea (L.) R.Br.) (ЧКУ), малаксис однолистий (Malaxis monophyllos (L.) Sw.) (ЧКУ), зозулинець обпалений (Orchis ustulata L.) (ЧКУ), зозулинець чоловічий (Orchis mascula (L.) L.) (ЧКУ), зозулинець шоломоносний (Orchis militaris L.) (ЧКУ), зозулинець прикрашений (Orchis signifera Vest) (ЧКУ), відкасник осотовидний (Carlina cirsioides Klokov) (ЄЧС, ЧКУ), змієголовник австрійський (Dracocephalum austriacum L.) (БЕРН, ЧКУ), півники сибірські (Iris sibirica L.) (ЧКУ). До Додатку IIb Директиви по біотопах Європейського Союзу занесені змієголовник австрійський (Dracocephalum austriacum L.), півники угорські (Iris hungarica Waldst. et Kit.), сон великий (Pulsatilla grandis Wender.), сон розкритий (Pulsatilla patens (L.) Mill.). Площа заповідної зони парку становить 1603,8 га, у т.ч. на вилучених землях – 653,1 га, зони регульованої рекреації – 11452,2 га (3713,3 га – на вилучених землях), зони стаціонарної рекреації – 173,5 га (69,1 га на вилучених землях). Господарська зона займає 248086,5 га (94,9% площі парку), у т.ч. на землях у постійному користуванні парку – 80,3 га. 405 Створення НПП на такій значній площі мало свої особливості, що відобразилося на структурно-функціональній організації його території. Природоохоронну основу парку, зокрема його заповідної зони, формують природоохоронні об’єкти різного рангу, які існували на цій території до його створення і які здебільшого зберігають свій статус. На загал, на території національного парку на сьогодні існує 130 природоохоронних об’єктів різного статусу, зокрема: 15 заказників загальнодержавного значення (Іванковецький – ландшафтний, 1014,5 га; Сатанівський – лісовий, 1778,0 га; Карабчиївський – ботанічний, 111,0 га; Івахновецький – ландшафтний, 155,9 га; Велика і Мала Бугаїха – ландшафтний, 66,0 га; Сокіл – ландшафтний, 56,0 га; Циківський – ландшафтний, 290,0 га; Кармалюкова гора – ландшафтний, 765,0 га; Совий яр – ландшафтний, 827,0 га; Княжпільський – ландшафтний, 821,0 га; Чапля – ботанічний, 177,0 га; Панівецька дача – ботанічний, 923,0 га, Товтра Вербецька – ботанічний, 9,3 га; Довжоцький – ботанічний, 655,0 га; Нижні Патринці – ботанічний, 80,0 га), 4 пам’ятки природи загальнодержавного значення (“Печера Атлантида” – геологічна, 10,0 га; “Китайгородське відслонення” – геологічна, 60,0 га; “Смотрицький каньон” – геологічна, 80,0 га; “Товтра Самовита” – ботанічна, 15,0 га), 1 ботанічний сад (Кам’янець-Подільський, 17,5 га), 19 заказників місцевого значення, 3 парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва, 87 пам’яток природи місцевого значення та 1 заповідне урочище. Перспектива НПП проглядається через впровадження одного із трьох сценаріїв: створення біосферного заповідника разом із заповідником “Медобори” та Хотинським НПП; реорганізацією на два об’єкти – національний природний парк та регіональний ландшафтний парк з максимальним виключенням поселень та освоєних земель; зменшення території парку за рахунок виключення земель господарського використання. Але на сучасному етапі залишається актуальним ведення моніторингу, впровадження менеджмент-планів для рідкісних видів, та виділення важливих ботанічних територій (IPA). Список літератури 1. Богацький Д. Матерiали до флори Кам’янеччини // Зап. Кам’янець-Подiльського наукового т-ва при Укр. АН. – 1928.– Т.1. – С. 50–84. 2. Дідух Я.П., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Геоботанічне районування України та суміжних територій // Укр. ботан. журн. – 2003. – 60. – № 4. – С. 447–463. 406 3. Заверуха Б. В. Флора Волино-Подiлля та її генезис. – К. : Наук. думка, 1985. – 192 с. 4. Закон України про природно-заповідний фонд України // Вісн. Верх. Ради України. – № 34.– С. 502. 5. Заповідні перлини Хмельниччини / під. ред. Т. Л. Андрієнко. – Хмельницький : ПАВФ “Інтрада”, 2006. – 220 с. 6. Кагало О.О, Скібіцька Н.В. Синоптичний продромус рослинності НПП “Подільські Товтри” // Фітосоціологія. 100 років наукового напрямку. Мат-ли конф. – Київ: Фітосоціоцентр, 2000. – С. 32-43. 7. Кагало О.О., Скібіцька Н.В. Раритетні фітоценози національного природного парку “Подільські Товтри” // Наукові основи збереження біотичної різноманітності. Темат. зб. Ін-ту екології Карпат НАН України. – 2001. – Вип. 3. – С. 19-25. 8. Ковальчук С.І., Задорожний М.А. Пам’ятки природи Хмельниччини. – Львів, Каменяр, 1985. – 55 с. 9. Ковтун І. Вплив інтродукції Pinus pallasiana D.Don на лучно-степові угруповання Кам’янецького Придністров’я // Актуальні проблеми ботаніки та екології (матеріали конференції молодих учених). – 2001. – С. 37. 10. Ковтун I.B. Систематична структура флори Кам’янецького Придністров’я // Укр. ботан. Журн. – 2002. – 59, № 4. – С. 400–405. 11. Котов М. Геоботанический очерк буковых лесов по р. Збруч // Журнал Русского ботанического общества. – 1930. – 15, № 1-2. – С. 139148. 12. Круцкевич М.М. Доповнення до флори Кам’янеччини // Журн. iнстуту ботанiки АН УРСР. – 1937. – № 11. – С. 137–140. 13. Круцкевич М.М. Про рослиннiсть степових схилiв подiльських товар в межах Хмельницької областi // Наук. працi Кам’янець-Под. СГI. – 1961. – № 4. – С. 52–56. 14. Кузнєцова Г.О. Флора і рослинність Середнього Придністров’я // Матеріали до вивчення природних ресурсів Поділля. – ТернопільКременець. – 1963. – № 4. – 146 с. 15. Куковиця Г.С. Рідкісні, ендемічні та реліктові види Подільського Придністров’я // Охорона природи та раціональне використання природних ресурсів. – 1970. – № 5. – С. 126–130. 16. Куковиця Г.С. Степова рослинність Дністровського каньйону та Товтрового кряжа на Поділлі та її флористичні особливості // Укр. ботан. журн. – 1973. – 30, № 2. – С. 196–203. 17. Любінська Л.Г. Стан популяцій деяких рідкісних видів Кам’янецького Придністров’я та охорона фітогенофонду // Укр. ботан. журн. – 1987. – 44, № 4. – С. 46-48. 18. Любінська Л.Г. Особливості деяких інвазійних видів м. Кам’янцяПодільського // Шляхи вирішення екологічних проблем урбанізованих територій: наука, освіта, практика. Збірн. праць. – Еко-Хмельницький, 2003. – С. 96-98. 407 19. Любінська Л.Г. Шиверекія подільська, астрагал монпелійський, шоломниця весняна, рябчик гірський // Плани заходів щодо збереження видів флори і фауни, що занесені до Червоної книги України та в міжнародні переліки, в межах установ ПЗФ. – Харків: ВД “Рейдер”, 2006. – С. 26-28, 32-34, 46-48, 52-54. 20. Любінська Л.Г., Болюх В.О. Флора вищих рослин національного парку “Подільські Товтри” // Укр. ботан. журн. – 1997. – 54, № 2. – С. 192197. 21. Любiнська Л.Г. Ковальчук С.І., Матвеєв М.Д. Природні цінності національного природного парку “Подільські Товтри”. – Кам’янецьПодільський, 1999. – 89 с. 22. Маковецкий С. Список растений Подольской губернии дикорастущих и некоторых одичалых // Записки Подол. О-ва естествоиспытателей и любителей природы. – 1913. – 1. – С. 53-122. 23. Молотківський Ю.Х. Геоботанічне дослідження дубового насадження в Цибулівському лісі, Кам’янецька округа // Журн. Ін-ту ботан. АН УРСР. – 1936. – № 8 (16). – С. 55-67. 24. Монтрезор В.В. Обозрение растений, входящих в состав флоры губерний Киевского учебного округа: Киевской, Подольской, Волынской, Чернигoвской и Полтавской. – Киев: Киевск. общество естествоиспытателей, 1886-1991. – 508 с. 25. Мороз I.I. Рiдкiснi рослини Товтрового кряжа Подiлля та їх охорона // Охорона природи та рацiональне використання природних ресурсiв УРСР. – К.: Наук. думка, 1970. – С. 39-41. 26. Новосад В.В., Крицька Л.І., Любінська Л.Г. Особливості систематичної структури, природно-видового та флористичного різноманіття НПП “Подільські Товтри” // Різноманіття природи Хмельниччини. Зб. стат. за мат. конф. “Ландшафтне і біологічне різноманіття Хмельниччини: дослідження, збереження та відтворення”. – Кам.-Под.: Абетка – Нова, 2004. – 296 с. 27. Новосад В.В., Крицька Л.І., Любінська Л.Г. Фітобіота національного природного парку “Подільські Товтри”. Судинні рослини. – Київ: Фітон, 2009. – 292 с. 28. Онищенко В.А., Любінська Л.Г. Грабово-дубові ліси ур. Панівецька дача (Хмельницька область) // Науковий вісник Чернівецького університету. Сер. Біологія. – 2006. – Вип. 298. – С. 128-135. 29. Охрана важнейших ботанических объектов Украины, Белоруссии, Молдавии / Шеляг-Сосонко Ю.Р., Парфенов В.И., Чопик В.И. и др. – Киев: Наук. думка, 1980. – 392 с. 30. Пачоский И.К. Основные черты развития флоры Юго-Западной России. Приложение к 34 т. Зап. Новорос. общ. естеств. – Херсон, 1915. – 430 с. 31. Рогович А.С. Обозрение семенных и высших споровых растений, входящих в состав флоры губерний Киевского учебного округа: Волынс- 408 кой, Подольской, Киевской, Черниговской и Полтавской. – Киев: Изд-во Киев. ун-та, 1869. – 308 с. 32. Шеляг-Сосонко Ю.Р., Дідух Я.П., Куковиця Г.С. Рослинність лісових заказників Середнього Придністров’я // Укр. ботан. журн. – 1980. – 37, № 5. – С. 91–95. 33. Шмальгаузен И.Ф. Флора Средней и Южной России, Крыма и Северного Кавказа. – Киев, 1895. – 468 с. 34. Andrzejowski А. Rys botaniczny krain zwiedzonych w podrozach miedzy Bohem a Dnistrem od Zbrucza az do morza Czarnego, odbytych w latach 1814, 1816, 1818, 1822. – Wilno, 1823. 35. Belke G. Krotki rys historyi naturalnej Kamienca Podolskiego // Biblioteka Warszawska. – Warszawa, 1858. – T. 3. – S. 539-563. 36. Besser W. Enumeration plantarum hucusque in Volhynia, Podolia, gub. Kioviensi, Bessarabia cis Thyraica et circa Odessam collectarum simul cum observationibus in rimitias Florae Galicia Austriacae. – Vilnae: 1882. – 111 p. 37. Gajewski W. Elementy floru Polskiego Podola. – Warszawa: Planta Polonica 1937. – T. 5. – 210 s. 38. Makowiecki S. Spis roślin poludniowa-zachodniej czesci Podola Zazbruczańskiego. – Spraw. Kon. Fizjogr., 1939. – 72. – S. 269-326. 39. Szafer W., Kulczyński S., Pawłowski B. Rośliny polskie. LwowWarszawa, Książnica – Atlas, 1924. – 736 s. 40. Zapałovicz H. Krytyczny przeglad roślinnosci Galicji. Conspectus florae Galiciae criticus. – Krakόw, 1906-1911. – T. 1-3. 409 НПП Приазовський Приазовський національний природний парк створений Указом Президента України від 10.02.2010 № 154/2010. Він має площу 78126,92 га і включає приморську територію 4 районів Запорізької області: Якимівського, Мелітопольського, Приазовського та Бердянського. Площа акваторій парку становить 62053,57 га (79%), а площа суходільних ділянок – 16073,35 га (21%). Парк підпорядкований Мінприроди. Згідно фізико-географічного районування територія парку знаходиться у двох областях степової зони України (Екологічна енциклопедія, 2006). Східна частина території знаходиться в Середньостеповій підзоні, Західноприазовській схилово-височинній області; західна – в Південностеповій підзоні, ПрисиваськоПриазовській низовинній області. За геоботанічним районуванням (Національний атлас України, 2008) територія парку знаходиться у двох округах ЧорноморськоАзовської степової підпровінції. Бердянська коса і заплава р. Берди розташовані у Приазовському окрузі різнотравно-злакових степів та рослинності гранітних відслонень. Решта території парку лежить у Дніпровсько-Азовському геоботанічному окрузі злакових і полиновозлакових степів та подових лук. Рослинний світ Північного Приазов’я в межах парку вивчало багато ботаніків. В кінці ХIX – на початку XX ст. у працях О.М. Краснова (1901), О.А. Янати (1912, 1913, 1926), Ю.Д. Клеопова (1926), М.І. Котова (1927) було окреслено загальні особливості флори і рослинності цього регіону. Надалі ці наукові праці стали основою для формування і розвитку різнопланових ботанічних досліджень (напрямів): флористичних і ботаніко-географічних (Клеопов, 1926; Котов, 1928, 1929; Левина, 1929; Попович, 1936; Котов, Прянішніков, 1937; Шостенко-Десятова, Шалит, 1937; Постригань, 1939; Білик, 1941, 1946, 1951, 1963; Алексеенко, 1950; Краснова, 1974; Кузьмичев, Краснова, 1974; Клоков, 1980; Гумеч, 1985, 1986; Кондратюк та ін 1985; Бурда, 1992; Коломійчук, 2002, 2003, 2008,2010 в; Дубина, 2002; Дубина, Тимошенко, 2004; Дубина та ін., 2010; Перегрим та ін., 2010 та ін.); систематичних (Прокудин и др., 1977; Остапко, 1995; Мосякін, 2003; Мойсієнко, 2008; Перегрим та ін. , 2009); геоботанічних (Котов, Прянішніков, 1937; Білик, 1941, 1953, 1963; Дубина, Шеляг-Сосонко, 1989, 1995 а, б, 1996; Намлієва, 1996; Тищенко, 1999, 2000, 2001, 2006; Дубина та ін., 2004, 2007); фітосозологічних (Ілляшенко, Мовчан, 1991; Остапко, 2001; Коломійчук, 2002, 2004; 2010 а, б; Коломійчук та ін., 2004; Тищенко, 2000, 2001, 2006 та ін.). U 410 U Рослинність парку представлена типчаково-ковиловими і полиново-злаковими степами та їх геміпсамофітним варіантом, луками, галофітними, літоральними, синантропними, прибережно-водними і водними угрупованнями. Незначну площу (близько 20-30 га) займають штучні (лісопаркові і паркові) ценози, які на схилах до Молочного лиману представлені лісонасадженнями, а на Федотовій та Бердянській косах насадженнями оздоровчих комплексів “Золотий берег” та “Славутич”. Прибережно-водна рослинність займає близько 6200-6300 га території парку, лучна і галофітна – 4700-4800 га, степова рослинність – 3400-3500 га (в тому числі геміпсамофітна – близько 300-350 га), болотна – 820-830, літоральна – 600-650 га (з них піщано-черепашкових степів на косах – близько 200 га), рудеральна – 130-150 га. Найбільші за площею ділянки справжніх (порядок Festucetalia valesiacae), солонцюватих (Festuco-Limonietalia) та олуговілих (Agropyretalia repentis) степів у межах Приазовського НПП розташовані на ділянках плакору, що прилягають безпосередньо до приморської абразивної смуги. Ці степи пов’язані зі слабо солонцюватими південними чорноземами, рідше – з темно-каштановими грунтами у комплексі з солонцями. Найкраще представленими на території парку є угруповання з домінуванням житняку гребінчастого (Agropyron pectinatum) (на плакорних ділянках і схилах, мають вигляд довгих і вузьких смуг), костриці валіської (Festuca valesiaca), грудниці волохатої (Galatella villosa), які приурочені до пологих схилів та плакорів. Ці ценози у межах Приазовського НПП займають близько 3000 га. Співвдомінантами є ковила Лессінга (Stipa lessingiana), к. українська (Stipa ucrainica), к. волосиста (Stipa capillata), тонконіг бульбистий (Poa bulbosa), пижмо тисячолисте (Tanacetum millefolium), пирій звичайний (Elytrigia repens), полин австрійський (Artemisia austriaca), а на лимані Сивашик ще й полин кримський (A. taurica). Домішка різнотрав’я в угрупованнях незначна, вона збільшується із заходу на схід: гвоздика азовська (D. maeoticus), підмаренник руський (Galium ruthenicum), кермек сарептський (Limonium sareptanum), гоніолімон татарський (Goniolimon tataricum), люцерна румунська (Medicago romanica), залізняк колючий (Phlomis pungens), козельці шорстконосикові (Tragopogon dasyrhynchus), дивина фіолетова (Verbascum phoeniceum), шавлія поникла (Salvia nutans), горошок мишачий (Vicia cracca) (Тищенко, 2006; Коломійчук, 2008). На правому березі Молочного лиману представлений геміпсамофітний варіант типчаково-ковилових степів, де до домінуючих злаків домішуються ефедра двоколоскова (Ephedra 411 distachya), перстач астраханський (Potentilla astracanica), осока колхідська (Carex ligerica) тощо (Коломийчук, 2003). Угруповання з переважанням видів роду ковила (Stipa lessingiana, S. ucrainica, S. capillata) спорадично трапляються на правому березі лиманів Сивашик, Утлюцький, Молочний, на схилах долини р. Берди та материкового уступу над східною частиною Бердянської коси (урочище Макорти), де займають близько 150-200 га (Коломійчук, 2003,2008; Тищенко, 2006). Вони приурочені до відвершків балок (Stipa capillata, S. lessingiana), рідше зустрічаються в умовах плакору, де розміщені на солонцюватих степових западинах та окраїнах материкового схилу. Співдомінантами є житняк гребінчастий (Agropyron pectinatum), костриця валіська (Festuca valesiaca), пирії середній (Elytrigia intermedia) та повзучий (E. repens), полин австрійський (Artemisia austriaca), тонконіг бульбистий (Poa bulbosa). З видів різнотрав’я характерними є будяк гачкуватий (Carduus uncinatus), волошка притиснутолускова (Centaurea adpressa), гвоздика ланцетна (Dianthus lanceolatus), льон австрійський (Linum austriacum), залізняк колючий (Phlomis pungens), шавлія сухостепова (Salvia tesquicola), серпій сухоцвітий (Serratula xeranthemoides), пижмо тисячолисте (Tanacetum millefolium). Певну частку складають чагарнички та чагарники – камфоросма монпелійська (Camphorosma monspeliaca), ефедра двоколоскова (Ephedra distachya), віниччя сланке (Kochia prosrata), чебрець двовидний (Thymus dimorphus). Іноді трапляються ефемери та ефемероїди: цибуля кругла (Allium rotundum), бурачок пустельний (Alyssum desertorum), белевалія сарматська (Bellevalia sarmatica), роговик сиваський (Cerastium syvaschicum), незабудка дрібноквіткова (Myosotis micrantha), глуха кропива стеблообгортна (Lamium amplexicaule), рястка Гуссона (Ornithogalum gussonei), тюльпан Шренка (Tulipa schrenkii), вероніка трилиста (Veronica triphyllos), фіалка Китайбелева (Viola kitaibeliana) (Коломійчук, 2004 б). Подекуди тут виявлений мохово-лишайниковий ярус, покриття якого нерідко становить 10-20%. Із мохів та лишайників поширені тортула сільська (Tortula ruralis), кладонія листувата (Cladonia foliacea), к. розгалужена (C. rangiformis), неофусцелія грубозморшкувата (Neofuscelia russolea), ксантопармелія камчадальська (Xanthoparmelia camtschadalis). Псамофітні степи (порядок Festucetalia vaginatae) займають невеликі площі (близько 200 га) на Федотовій, Степанівській та Бердянській косах. Найпоширенішими домінантами тут є костриця Беккера (Festuca beckeri), осока колхідська (Carex ligerica), ефедра дволоскова (Ephedra distachya). Вони приурочені до найвищих ділянок кіс (кучугур). Співдомінантами у псамофітно-степових угрупованнях парку найчастіше виступають житняк Лавренків (Agropyron lavrenkoanum), свинорий 412 пальчастий (Cynodon dactylon), волошка притиснутолускова (Сentaurea adpressa), а звичайними фітокомпонентами є астрагал дніпровський (Astragalus borysthenicus), бурачок шорсткий (Alyssum hirsutum), переломник видовжений (Androsace elongata), люцерна Котова (Medicago kotovii), смілка напівконічна (Silene subconica), дивина перистороздільна (Verbascum pinnatifidum), жито дике (Secale sylvestre). Менш поширеними тут є угруповання з домінуванням астрагалу дніпровського (Astragalus borysthenicus), ковили дніпровської (Stipа borysthenica), житняку Лавренка (Agropyron lavrenkoanum), люцерни Котова (Medicago kotovii). Подекуди в цих ценозах розвинутий мохово-лишайниковий ярус з тортули сільської (Tortula ruralis), кладонії загорнутої (Cladonia convoluta), кладонії розгалуженої (C. rangiformis), ксантопармелії камчадальської (Xanthoparmelia camtschadalis) (Тищенко, 2006; Коломійчук, 2003, 2004). Літоральна рослинність на території парку є найбільш специфічною і переважає у фронтальній зоні кіс азовського типу (Тищенко, 2006). У ценозах класу Cakiletea maritimae, які внаслідок згінно-нагінних явищ є досить агрегативними, домінують морська гірчиця чорноморська (Cakile euxina) і аргузія сибірська (Argusia sіbirica), типовими видами є молочай щебриковидний (Euphorbia peplis), курай понтійський (Salsola pontica), молокан татарський (Lactuca tatarica), катран понтійський (Crambe pontica). В ценозах класу Ammophiletea домінує колосняк чорноморський (Leymus sabulosus), рідше – миколайчики приморські (Eryngium maritimum). Співдомінантами є катран понтійський (Crambe pontica), аргузія сибірська (Argusia sіbirica), молочай Сегієрів (Euphorbia seguіeriana). Ці угруповання, як і на інших територіях Північного Приазов’я, характеризуються розрідженим травостоєм, вони знаходяться під впливом дефляційних процесів. Справжні луки в межах парку представлені ценозами з домінуванням пирію подового (Elytrigia pseudocaesia) та пирію повзучого (E. repens), які поширені у заплавах нижніх течій рр. Молочної, Берда, Корсак, Малий та Великий Утлюк, рідше – по нижніх частинах схилів подів. Постійними їх компонентами є скритниці колюча (Crypsis aculeata) та схенусовидна (C. schoenoides), стелюшок морський (Spergularia marina), подорожник тонкоколосий (Plantago tenuiflora), покісниця Фоміна (Puccinellia fominii), а на більш вологих грунтах – ситняг однолусковий (Eleocharis uniglumus), солончакова айстра паннонська (Tripolium pannonicum) тощо. Пирійники у межах Приазовського НПП займають 120-150 га. Серед засолених лук (клас Festuco-Puccinellietea) найбільшу площу мають угруповання з переважанням пирію видовженого 413 (Elytrigia elongata). Вони займають знижені ділянки між степовими та солончаковими ценозами заплав приазовських річок, нижні частини схилів до них, а також депресивні елементи мікрорельєфу Федотової, Степанівської та Бердянської кіс. Досить часто пирій видовжений формує чисті зарості, в інших місцях з ним співдомінують очерет південний (Phragmites australis), хрінниця широколиста (Lepidium latifolium), мітлиця азовська (Agrostis maeotica), метлюг приморський (Apera maritima), прибережниця берегова (Aeluropus littoralis), кермек Мейєра (Limonium meyeri). Постійними компонентами є кермек каспійський (Limonium caspium), цинанхум гострий (Cynanchum acutum), полин сантонінський (Artemisia santonica). Такі ценози у межах Приазовського НПП займають близько 800 га. Приблизно таку ж загальну площу займають ценози з переважанням різних видів покісниць (Puccinellia). Угруповання з переважанням покісниць розставленої (Puccinellia distans) і велетенської (P. gigantea) в межах парку поширені на Федотовій, Степанівській та Бердянській косах, а ценози з домінуванням покісниці Фоміна (Puccinellia fominii) притаманні переважно плескатим ділянкам заплави нижньої течії рр. Молочної, Берди, Корсак, Великий Утлюк. Співдомінантами є полин сантонінський (Artemisiа santonica), галіміона бородавчаста (Halimione verrucifera), солонець простертий (Salicorniа prostrata), солончакова айстра паннонська (Tripolium pannonicum), содник простертий (Suaeda prostrata). До засолених лук належать також угруповання з переважанням комишівника звичайного (Scirpoides holoschoenus), метлюгу приморського (Aperа maritimа) та прибережниці берегової (Aeluropus littoralis), які найчастіше поширені у верхів’ях Молочного та Утлюцького лиманів, гирлі р. Берди. Угруповання з домінуванням солончакової айстри паннонської (Tripolium pannonicum) займають екотонні смуги між мокрими та пухкими солончаками (60-70 га). Солончакова айстра паннонська часто утворює чисті угруповання, рідше співдомінантами є бульбокомиш морський (Bolboschoenus maritimus), хрінниця широколиста (Lepidium latifolium), очерет південний (Phragmites australis), солонець простертий (Salicornia prostrata). Близько 40-50 га на території парку займають ценози з домінуванням хрінниці широколистої (Lepidium latifolium), що поширені на Федотовій, Степанівській та Бердянській косах. Це переважно монодомінантні ценози, що формуються на піщано-черепашкових помірно засолених грунтах. Співдомінaнтами виступають пирій видовжений (Elytrigia elongata) та полин сантонінський (Artemisia santonica). На Приазовських косах на площі бл. 250-300 га поширені угруповання з домінуванням бульбокомишу морського (Bolboschoenus maritimus), часто з очеретом південним (Phragmites australis). 414 Сукулентно-трав’янисті справжні солончаки (клас TheroSalicornietea strictae) займають у парку 450-500 га. Тут на солончаках домінує солонець простертий (Salicornia prostrata), інколи із співдомінуванням солонцю дніпровського (S. borysthenica), соднику солончакового (Suaeda salsa), солончакової айстри паннонської (Tripolium pannonicum), тризубця морського (Triglochin maritima), сарсазану шишкуватого (Halocnemun strobilaceum), петросимонії розлогої (Petrosimonia brachiata), п. тритичинкової (P. triandra), покісниці Фоміна (Puccinellia fominii), хрінниці широколистої (Lepidium latifolium). На сухіших солончаках переважає содник простертий (Suaeda prostrata), часто із співдомінуванням солонця простертого (Salicornia prostrata), кураю содового (Salsola soda), полину сантонінського (Artemisia santonica), солончакової айстри паннонської (Tripolium pannonicum), франкенії шорсткої (Frankenia hirsutа). Ці угруповання займають близько 50-70 га. Обидва типи солончаків поширені як на косах, так і по узбережжях лиманів і у гирлових частинах річок (Дубина та ін., 2007). Справжньосолончакові угруповання з переважанням багаторічних трав та напівчагарничків (клас Salicornietea fruticosae) представлені переважно фітоценозами з домінуванням сарсазану шишкуватого (Halocnemum strobilaceum), полину сантонінського (Artemisia santonica), галіміони бородавчастої (Halimione verrucifera) і кермеку Мейєра (Limonium meyeri). Ценози сарсазану шишкуватого (Halocnemum strobilaceum) займають площу 420-450 га і поширені на глинистих (“пухких”) солончаках. Угруповання з переважанням полину сантонінського є найпоширенішими ценозами солончаків (близько 1100-1200 га), вони займають перехідні смуги між пухкими солончаками і солонцями. Угруповання з переважанням кермеку Мейєра (Limonium meyeri) та галіміони бородавчастої (Halimione verrucifera) характерні для значно засолених суглинковосолончакових та мулистих піщано-черепашкових ділянок і займають відповідно 140-150 та 200-250 га. Близько 100 га солончакових грунтів не мають рослинного покриву. Прибережно-водна рослинність (клас Phragmiti-Magnocaricetea) має значне поширення у гирлових частинах річок Молочної, Берди, Корсаку, Великого та Малого Утлюків, а також на косах, де займає значні площі (бл. 6200-6300 га). Це в основному угруповання з домінуванням очерету південного (Phragmites australis). Угруповання цього класу на території парку поширені по мілких прибережних ділянках з мулисто-піщаними, рідше піщано-черепашковими грунтами. По узбережжю лиманів ценози цієї формації є менш поширеними. Тут очеретяні зарості трапляються вузькими (стрічкоподібними) смугами вздовж 415 берега, або сконцентровані біля місць впадіння в лимани річок. Іноді співдомінантами на слабкозасолених грунтах є бульбокомиш морський (Bolboschoenus maritimus), цинанхум гострий (Cynanchum acutum), рогіз вузьколистий (Typha angustifolia) плетуха звичайна (Calystegia sepium), паслін солодко-гіркий (Solanum dulcamara). Літоральні болота (класи Bolboschoenetea maritimі, Juncetea maritimi) займають на території парку близько 800 га. Вони представлені ценозами бульбокомишу морського (Bolboschoenus maritimus), ситника приморського (Juncus maritimus), куги Табернемонтана (Scirpus tabernaemontani) і дуже рідко куги приморської (S. litoralis). Угруповання з панівною роллю камки морської (Zostera marina) відмічені на мілководних ділянках Утлюцького та Молочного лиманів, рідше уздовж берега Бердянської затоки. Як співдомінанти трапляються камка мала (Zostera noltii) та цанікелія стеблиста (Zannichellia pedunculata), рдесник гребінчастий (Potamogeton pectinatum). Крім того, у цих ценозах спорадично зустрічаються водорості (Сladophora siwaschensis, Enteromorpha maeotica, Ceramium rubrum) (Солоненко, Яровий, 2009). До Зеленої книги України (2009) занесено такі виявлені в парку рослинні угруповання: формація карагани скіфської (Сaraganeta scythicae) – зрідка трапляється на схилах материкового уступу над східною частиною Бердянської коси (урочище Макорти) та на правому березі лиману Сивашик; формація мигдалю низького (Amygdaleta nanae) – спорадично трапляється на ділянках плакору вздовж кліфу у Бердянському районі та на схилах до лиманів Сивашик, Молочний; формація ковили Лессінга (Stipeta lessingianae) – трапляється на ділянках плакору вздовж материкового кліфу та степових схилах до моря і лиманів в Якимівському, Приазовському та Бердянському районах; формація ковили української (Stipeta ucrainicae) – поширена на степових схилах до моря і лиманів в Якимівському (лимани Сивашик, Молочний) та Бердянському (окол. с. Луначарське, ур. Макорти біля м. Бердянськ) районах; формація ковили волосистої (Stipeta capillatae) – трапляється на ділянках плакору вздовж материкового кліфу та степових схилах до моря і лиманів в Якимівському, Приазовському та Бердянському районах; формація ковили дніпровської (Stipeta borysthenicae) – поширена на узбережжі Молочного лиману між селами Ленінське і Охримівка та на підвищеннях заплави р. Молочної біля сіл Тихонівка і Зелене Мелітопольського р-ну; 416 формація ковили найкрасивішої (Stipeta pulcherrimae) – трапляється на степових схилах до моря і лиманів в Якимівському (окол. сіл Охримівка та Ленінське) та Бердянському (ур. Макорти) районах; формація солодки голої (Glycyrrhizeta glabrae) – приурочена у межах парку лише до материкового уступу над Бердянською косою (ур. Макорти); формація куги приморської (Schoenoplecteta littoralis) – зрідка трапляється у верхів’ях Утлюцького (біля с. Давидівка) та Молочного (с. Тимофіївка) лиманів; формація водяного жовтецю Ріона (Batrachieta rionii) – спорадично трапляється у сагах нижньої течії р. Молочної. Флора Приазовського НПП нараховує 1060 видів судинних рослин із 418 родів, 92 родин і 4 відділів. З них 39 видів дерев і чагарників є інтродукованими і ростуть у штучних лісових насадженнях (лісосмугах, лісопарках, парках тощо), які увійшли до території національного природного парку (Коломійчук, Яровий, 2011). Аборигенна фракція флори налічує 835 видів, що складає 78,7% спонтанної флори Приазовського НПП. До адвентивної фракції віднесено 225 видів (21,3%). Спектр 10 провідних родин парку формують Asteraceae, Poaceae, Fabaceae, Brassicaceae, Caryophyllaceae, Rosaceae, Chenopodiaceae, Lamiaceae, Apiaceae, Scrophulariaceae, у складі яких налічується 656 видів, що становить 61,8%. Решта 82 родини, до складу яких входить від 1 до 30 видів, включають в сумі 404 види, що складає 38,2% флори парку. Найбільшим поліморфізмом у загальному родовому спектрі флори Приазовського НПП відзначається середземноморський рід Astragalus (18 видів) і бореальний рід Carex (17). Високі показники також мають роди Galium і Veronica (по 16 видів), Potentilla (15), Allium (13), Euphorbia (11). Монотипні роди становлять 49,5% від загального числа родів дослідженої флори. Решта 204 роди мають у своєму складі до 2 до 10 видів. Біоморфологічна структура флори Приазовського НПП досить типова для регіональних флор півдня України. Біоморфологічний аналіз вказує на переважання у фітоценозах парку трав’янистих рослин – 957 видів (90,3%), з яких 536 видів належать до багаторічників, 295 видів – до однорічників. Видів дворічників менше – 126. Чагарники і напівчагарники у списку флори складають 72 види (6,%). Відсоток дерев в цій аридній флорі незначний (31 вид; 2,9%). Флористичне багатство Приазовського НПП включає значну кількість вузькоареальних таксонів (45), що вказує на своєрідність флори парку (Краснова, 1974; Клоков, 1980; Кондратюк и др., 1985; 417 Коломійчук, 2010 а). Деякі з них описані з територій, які увійшли до парку (Gagea tesquicola A.Krasnova (окол. смт Кирилівка), Ornithogalum melancholicum Klokov ех A.Krasnova (окол. м. Бердянськ), Otites dolichocarpus Klokov (окол. м. Бердянськ) тощо). Зокрема, 20 вузькоареальних видів трапляються у степових ценозах (Astragalus henningii (Steven) Klokov, Cymbochasma borysthenica (Pall. ex Schlecht.) Klokov et Zoz, Gagea tesquicola, Ornithogalum melancholicum, Otites dolichocarpus та ін.), 14 (Achillea euxina Klokov, Agropyron cimmericum Nevski, Helichrysum corymbiforme Opperman ex Katina та ін.) поширені у фітоценозах літоралі, 7 – на луках – Achillea birjuczensis Klokov, Agrostis maeotica Klokov, Juncus fominii Zoz та ін., 4 пов’язані з петрофітними ценозами (клас Festuco-Brometea). До списку МСОП занесені 14 видів, виявлених на території парку, до Європейського Червоного списку – 24 види, до Червоної книги України – 33 види, до Додатку Бернської конвенції – 4 види (Вініченко, 2006; Червона…, 2009). Всього є 57 видів із цих списків: • астрагал дніпровський (Astragalus borysthenicus Klokov) – cпорадично трапляється на приморських пісках Федотової, Степанівської та Бердянської кіс (ЧКУ, ЄЧС); • астрагал Геннінга (Astragalus henningii (Steven) Klokov) – зрідка трапляється на східній околиці м. Бердянська (уроч. Ближні Макорти) (МСОП, ЄЧС, ЧКУ); • астрагал блідий (Astragalus pallescens M.Bieb.) – на території парку дуже рідко трапляється лише у степових ценозах правого берега Молочного лиману (МСОП); • астрагал зігнутий (Astragalus reduncus Pall.) – спорадично трапляється на степових ділянках правого берега лиману Сивашик (МСОП, ЄЧС); • астрагал одеський (Astragalus odessanum Besser) – відмічені локальні популяції в окол. м. Бердянськ (уроч. Макорти) (ЧКУ); • астрагал шерстистоквітковий (Astragalus dasyanthus Pall.) – зрідка трапляється у степових ценозах на схилах до Молочного лиману та заплави р. Берди (МСОП, ЄЧС, ЧКУ); • волошка наслідувальна (Сentaurea aemulans Klokov) – у Приазов’ї відомий лише зі степових схилів до р. Молочної (окол. м. Мелітополь) і Молочного лиману (Коломійчук, 2010) (ЄЧС); • волошка Талієва (Сentaurea taliewii Kleopow) – на території парку відмічена лише в окол. с. Луначарського Бердянського району, де зрідка трапляється на степових приморських схилах (МСОП, ЧКУ); 418 • гвоздика блідоквіткова (Dianthus pallidiflorus Ser.) – трапляється на степових схилах в Якимівському та Бердянському районах (ЄЧС); • геліотроп середній (Heliotropium intermedium Andrz.) – зрідка трапляється на степових схилах та прирічкових пісках в окол. м. Бердянськ (заплава р. Берди) (ЄЧС); • гоніолімон червонуватий (Goniolimon rubellum (S.G.Gmel.) Klokov) – зрідка трапляється на степових схилах лиману Сивашик (ЧКУ); • горицвіт волзький (Adonis wolgensis Steven ex DC.) – зрідка трапляється на степових схилах до Молочного лиману та заплави р. Берда (ЧКУ); • еремогоне жорстка (Eremogone rigida (M.Bieb.) Fenzl) – спорадично трапляється на степових схилах до лиманів Сивашик і Молочний (МСОП); • житняк керченський (Agropyron cimmericum Nevski) – на косах Федотова та Бердянській поширений на помірно задернованих, рідше голих пісках приморської смуги (МСОП); • житняк пухнатоквітковий (Agropyron dasyanthum Ledeb.) – трапляється рідко на косі Федотова, де росте на схилах горбів та слабозакріплених кучугур, і Молочному лимані (надлиманна тераса правого берега) (МСОП); • жовтозілля дніпровське (Senecio borysthenicus (DC.) Andrz. ex Czern.) – спорадично зустрічається на супіщаних схилах до Молочного лиману (ЄЧС); • залізняк гібридний (Phlomis hybrida Zelen.) – причорноморський ендемік у вузькому розумінні, зрідка трапляється у степових ценозах правобережжя лиману Сивашик та на схилах до р. Берди (ЄЧС); • зіркоплідник частуховий (Damasonium alisma Mill.) – зрідка трапляється у сагах нижньої течії р. Молочної біля с. Мордвинівка Мелітопольського р-ну (ЧКУ); • золотобородник цикадовий (Chrysopogon gryllus (L.) Trin.) – наводився для піщаних степів Бердянської коси (Злаки Украины, 1977) (ЧКУ); • льонок Біберштейна (Linaria biebersteinii Besser) – спорадично поширений у степах правого берега лиману Сивашик (МСОП); • камка морська (Zostera marina L.) – на узбережжі Утлюцького і Молочного лиманів та у Бердянській затоці є домінантом водних угруповань літоралі (внутрішні озера, мілководдя) (БЕРН); • калофака волзька (Calophaca wolgarica (L. f.) DC.) – окремі популяції відмічені нами у балках правого берега р. Берди 419 (півд. окол. с. Нововасилівка Бердянського р-ну) та біля с. Ботієво Приазовського р-ну (ЄЧС, ЧКУ); • карагана скіфська (Caragana scythica (Com.) Pojark.) – відмічена на схилах до моря і лиманів у Бердянському і Якимівському районах (ЄЧС, ЧКУ); • катран понтійський (Crambe pontica Steven ex Rupr.) – спорадично трапляється у смузі пляжу і на авандюнах кіс Федотова, Степанівській, Бердянській, а також по узбережжю Молочного та Утлюцького лиманів (ЧКУ); • ковила дніпровська (Stipa borysthenica Klokov ex Prokudin) – в парку зрідка трапляється на схилах правого берега Молочного лиману між селами. Ленінське й Охримівка, а також на підвищеннях заплави р. Молочної біля сіл Тихонівка і Зелене Мелітопольського р-ну (ЧКУ); • ковила волосиста (Stipa capillata L.) – відмічена на степових плакорних ділянках Якимівського, Мелітопольського і Бердянського р-нів (зниження степу та брівки степових схилів), де нерідко формує угруповання; також зрідка трапляється в угрупованнях піщаного степу Бердянської коси (ЧКУ); • ковила Лессінга (Stipa lessingiana Trin. et Rupr.) – нерідко зустрічається на степових схилах до лиманів Сивашик, Утлюцького та Молочного, а також на ділянках степу в окол. м. Бердянськ, де співдомінує з Festuca valesiaca, Agropyron pectinatum, Stipa capillata (ЧКУ); • ковила найкрасивіша (Stipa pulcherrima K.Koch) – спорадично зустрічається на степових схилах до лиманів Сивашик та Молочного (ЧКУ); • ковила українська (Stipa ucrainica P. Smirn.) – на степових схилах до лиману Сивашик і Молочний, де формує угруповання з Festuca valesiaca, Agropyron pectinatum, Stipa lessingiana, приурочені до чорноземних або каштанових грунтів (ЧКУ); • козельці дніпровські (Tragopogon borysthenicus Artemcz.) – на косі Федотова та правому березі Молочного лиману спорадично трапляються у смузі піщаного степу (ЄЧС); • курай туполистий (Salsola mutica C.A. Mey) – спорадично трапляється на солончаках гирла р. Берди (ЧКУ); • ласкавець тонкий (Bupleurum tenuissimum L.) – зрідка трапляється по узбережжю Молочного лиману, на солончаках лиману Сивашик і на Бердянській косі (ЧКУ); • ластовень азовський (Vincetoxicum maeoticum (Kleopow) Barbar.) – зрідка трапляється на степових схилах до Бердянських лиманів (ЄЧС); 420 • мак азовський (Papaver maeoticum Klokov) – росте на приморських пісках та урвищах до моря, популяції виду малочисельні; ми знайшли P. maeoticum на піщано-черепашкових грунтах Федотової коси та лесових схилах в окол. м. Бердянськ (МСОП); • морковниця прибережна (Astrodaucus littoralis (M.Bieb.) Drude) – на Федотовій, Степанівській, Бердянській косах утворює стабільні популяції в угрупованнях літорального валу (ЧКУ); • піщанка Зоза (Arenaria zozii Kleopow) – місцезнаходження приурочені до угруповань літорального валу і піщаного степу на піщано-черепашкових грунтах Федотової, Степанівської та Бердянської кіс (ЄЧС); • осока блискуча (Carex liparicarpos Gaudin) – зрідка трапляється на засолених луках у заплаві р. Берда та на Бердянській косі (ЧКУ); • підмаренник волинський (Galium volhynicum Pobed.) – зрідка зустрічається на степових схилах до Утлюцького та Молочного лиманів (ЄЧС); • пирій ковилолистий (Elytrigia stipifolia (Czern. ex Nevski) Nevski) – зрідка трапляється на степових схилах правого берега Молочного лиману та на степових схилах до моря в окол. м. Бердянська (МСОП, ЄЧС, ЧКУ); • рястка меланхолійна (Ornithogalum melancholicum Klokov ех A.Krasnova) – приазовський супраліторальний степовий ендемік, трапляється в околицях м. Бердянська (ур. Макорти) (Коломійчук, 2003) (ЄЧС); • ситник Фоміна (Juncus fominii Zoz) – західноприазовськоприсиваський ендемік, росте на засолених луках заплави р. Берда та узбережжі Молочного лиману (ЄЧС); • скорзонера австрiйська (Scorzonera austriaca Willd.) – зрідка трапляється на степових схилах лиману Сивашик (ЧКУ); • солодка гола (Glycyrrhiza glabra L.) – відмічена на материковому уступі над Бердянською косою та приморських пісках Бердянської коси (ЧКУ); • тамарикс стрункий (Tamarix gracilis Willd.) – трапляється поодинокими особинами на приморських пісках коси Федотова та Бердянської коси серед угруповань літорального валу, іноді зустрічається на солончакових зниженнях (ЧКУ); • тюльпан змієлистий (Tulipa ophiophylla Klokov et Zoz) – східнопричорноморський степовий вид, який зрідка трапляється на степових схилах до лиманів Сивашик, Молочний та в окол. м. Бердянськ (ур. Дальні Макорти) (ЧКУ); 421 • тюльпан Шренка (Tulipa schrenkii Regel) – стрічкоподібні популяції цього виду поширені вздовж брівки плакорного степу правого берега лиману Сивашик (ЧКУ); • ушанка довгоплода (Otites dolichocarpus Klokov) – зрідка трапляється на степових схилах в окол. м. Бердянськ (ур. Макорти) (ЄЧС); • ушанка Гельмана (Otites hellmannii (Claus) Klokov) – зрідка трапляється на степових схилах в окол. м. Бердянськ (ЄЧС); • ушанка полинкова (Otites artemisetorum Klokov) – на території парку частіше трапляється в угрупованнях піщаного степу Федотової, Степанівської та Бердянської кіс, рідше у степових угрупованнях лиману Сивашик (ЄЧС); • ферула східна (Ferula orientalis L.) – зрідка трапляється на брівках плакору (о-в Степок) та на солонцях гирлових ділянок заплав рр. Молочної, Корсак (БЕРН); • франкенія припорошена (Frankenia pulverulenta L.) – дуже рідко трапляється у перехідних смугах від солонцюватих степів до солончаків, зокрема відмічена на узбережжі лиманів Молочного та Сивашик (МСОП, ЧКУ); • холодок прибережний (Asparagus litoralis Steven) – на Федотовій косі поодиноко трапляється на узбережжі Утлюкського лиману (ЄЧС); • холодок Палласа (Asparagus pallasii Miscz.) – на узбережжі лиману Сивашик дуже рідко зустрічається на засолених ділянках із солончаковою рослинністю (ЧКУ); • цимбохазма дніпровська (Cymbochasma borysthenica (Pall. ex Schlecht.) Klokov et Zoz) – окремі популяції трапляються на правому березі лиманів Сивашик (окол. с. Нове Якимівського рну), Молочного (околиці сіл Богатир і Ленінське) (ЄЧС, ЧКУ); • цибуля перевдягнена (Allium pervestitum Klokov) – поодиноко трапляється на узбережжях Молочного та Утлюцького лиманів, ділянках солонцюватого степу та підвищеннях заплави нижньої течії р. Молочної (МСОП, ЧКУ); • цибуля Регеля (Allium regelianum A.Becker ex Iljin) – поодиноко трапляється на узбережжі лиману Сивашик (ділянки солонцюватого степу) та на підвищеннях заплави нижньої течії р. Молочної (МСОП, ЄЧС, ЧКУ, БЕРН); • юринея волошковидна (Jurinea cyanoides (L.) Rchb) – поодиноко відмічена на степових схилах в окол. м. Бердянськ (БЕРН). До Червоної книги України занесено також 2 види водоростей, виявлених у парку, 3 види лишайників і один вид грибів: 422 • ентероморфа азовська (Enteromorpha maeotica Proschk.Lavr.) – азово-чорноморський субендемічний вид, трапляється у субліторальних мілководдях Молочного, Утлюцького та Бердянського лиманів; • хара Брауна (Chara braunii Gmelin) – зрідка трапляється в Утлюцькому та Молочному лиманах; • цетрарія степова (Cetraria steppae (Savicz) Karnef. – спорадично трапляється у степових ценозах правого берега лиманів Сивашик, Молочний та на схилах до заплави р. Берда; • пармелія грубозморшкувата (Neofuscelia ryssolea (Ach.) Essl.) – спорадично трапляється у степових ценозах правого берега лиману Сивашик та на схилах до заплави р. Берда; • ксантопармелія камчадальська (Xanthoparmelia camtschadalis (Ach.) Hale) – cпорадично трапляється у степових ценозах лиману Сивашик та в угрупованнях піщаного степу на косі Федотова; • зморшок степовий (Morchella steрpicola Zer.) – відмічений на степових ділянках правого берега лиману Молочного. 85 видів судинних рослин охороняються на регіональному рівні (Коломійчук, 2004; Рішення…, 2011). За попереднім функціональним зонуванням заповідна зона парку складає близько 10%, з яких 3,5% припадає на акваторії Азовського моря. Зона регульованої рекреації – 9%, зона стаціонарної рекреації – 1%, господарська зона – 80%. При розробці проекту організації парку зонування буде переглянуте і уточнене. До складу парку входять території та об’єкти природнозаповідного фонду України, зокрема, заказники загальнодержавного значення: ландшафтні – “Заплава р. Берда” (1416,9 га), “Коса Федотова” (1910 га) та “Сивашик” (2800 га), гідрологічний – “Молочний лиман” (19000 га); заказники місцевого значення: ботанічні – “Заплава ріки Берда” (30 га), “Гирло Молочного лиману” (4 га), “Степовий схил Молочного лиману” (7,7 га), “Правий берег Молочного лиману” (4 га, 7 га, 5 га), “Цілинна ділянка” (249 га, 150 га, 502 га), ландшафтні – “Оголовок Бердянської коси” (221 га), “Гирло ріки Корсак” (800 га), “Цілинна ділянка у заплаві р. Корсак” (57 га, 63 га), “Степанівська коса” (200 га), “Заплава річки Малий Утлюк” (30,2 га), орнітологічні – “Тащенакський под” (370,4 га), “Заплава річки Атманай” (46,6 га); комплексна пам’ятка природи загальнодержавного значення “Верхів’я Утлюцького лиману” (280 га); пам’ятки природи місцевого значення: ботанічні – “Дальні Макорти” (5 га), “Ближні Макорти” (5 га), “Лисяча балка” (3 га), геологічна – “Ділянка узбережжя Азовського моря” (5 га), комплексні – “Острів Великий 423 Дзендзик” (15 га), “Острів Малий Дзендзик з архіпелагом Астапиха” (36 га). Молочний лиман, гирло річки Берди та Бердянська коса включені до офіційного переліку водно-болотних угідь України, які мають міжнародне значення. Підвищення ефективності природоохоронної діяльності у приморській смузі парку можливе за умови оптимізації просторової структури існуючих агроландшафтів та подолання інсуляризованості території парку, зокрема, включення до його складу території колишнього Бердянського військового полігону та Обитічної коси. Слід також запланувати включення до території парку виведених з користування орних земель. У більшості випадків це має бути прибережна смуга давніх перелогів завширшки від 100 до 500 м залежно від місцевості – наявності балок, річкових долин, лісосмуг, доріг тощо, яка буде перериватись у місцях розташування існуючих населених пунктів. Ці перелогові ділянки можуть використовуватися як сіножаті та нормовані пасовища, але на них слід забороняти пали, оранку та забруднення хімікатами. Список літератури 1. Білик Г.І. Солончакова рослинність приморської смуги УРСР. – К.: Вид-во АН УРСР, 1941. – 96 с. 2. Білик Г.І. Геоботанічний опис басейну р. Молочної і Молочного лиману // Ботан. журн. АН УРСР. – 1946. – 3, № 1-2. – С. 51-58. 3. Білик Г.І. Рослинність засолених грунтів України її розвиток, використання та поліпшення. – К.: Вид-во АН УРСР, 1963. – 300 с. 4. Вініченко Т.С. Рослини України під охороною Бернської конвенції. – Київ: Хімджест, 2006. – 176 с. 5. Гумеч В.С. Новые и редкие адвентивные растения приморской полосы северного Приазовья // Интродукция и акклиматизация растений. – Киев, 1985, вып. 3. – С. 25-30. 6. Гумеч В.С. Новые материалы к флорографии терралиторальной полосы северного Приазовья // Интродукция и акклиматизация растений. – Киев. – 1986, вып. 5. – С. 74-78. 7. Дубина Д.В., Дзюба Т.П., Нойгойзлова З., Соломаха В.А., Тищенко О.В., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Галофітна рослинність. Класи Bolboschoenetea maritimi, Festuco-Puccinellietea, Molinio-Juncetea, Crupsietea aculeatae, Thero-Salicornietea strictae, Salicornietea fruticosae, Juncetea maritimi. – К.: Фітосоціоцентр, 2007. – 315 с. 8. Дубина Д.В., Нойгойзлова З., Дзюба Т.П., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Продромус синтаксономічної різноманітності водойм, перезволожених 424 територій та арен Північного Причорномор’я. – К.: Фітосоціоцентр, 2004. – 188 с. 9. Дубына Д.В., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Плавни Причерноморья. – Киев: Наукова думка, 1989. – 269 с. 10. Дубына Д.В., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Рослинність, флористичні особливості та основні завдання охорони Степанівської коси (Запорізька обл.) // Укр. ботан. журн. – 1995 а. – 52, № 3. – С. 409-413. 11. Дубина Д.В. Рослинність та флористичні особливості Федотової коси // Ойкумена. – 1995 б. – № 1 – 2. – С. 67-73. 12. Дубына Д.В., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Тенденції антропогенних змін плавнево-літоральних фітосистем р. Молочної // Укр. ботан. журн. – 1996. – 53, № 1-2. – С. 31-37. 13. Злаки Украины: Анатомо-морфологический, кариосистематический и экологофитоценотический обзор / Ю.Н. Прокудин, А.Г. Вовк, О.А. Петрова и др. – Киев: Наукова думка, 1977. – 518 с. 14. Ілляшенко І.І., Мовчан Я.І. Бердянська коса як об’єкт заповідання // Укр. ботан. журн. – 1991. – 48, № 3. – С. 93-97. 15. Клеопов Ю.Д. Матеріали для флори Надазов’я: Маріупольська округа // Укр. ботан. журн. – 1926. – кн. 3. – С. 28-34. 16. Клоков М.В. Псаммофильные флористические комплексы на территории УССР (опыт анализа псаммофитона) // Новости систематики высших и низших растений. – Киев: Наукова думка, 1980. – С. 90-150. 17. Коломійчук В.П. Флористична та ценотична різноманітність островів північно-західного узбережжя Азовського моря та Сиваша / Автореф... канд. биол. наук. – К., 2002. – 20 с. 18. Коломийчук В.П. Редкие степные сообщества юга Запорожской области // Степи Северной Евразии. Эталонные степные ландшафты: проблемы охраны, экологической реставрации и использования // Матлы III международного симпозиума. – Оренбург: ИПК “Газпромпечать” ООО “Оренбурггазпромсервис”, 2003. – С. 278-281. 19. Коломійчук В.П. Locus classicus Ornithogalum melancholicum Klokov ex A. Krasnova та питання його охорони // Укр. ботан. журн. – 2003. – 60, № 2. – С. 189-191. 20. Коломійчук В.П. Регіонально рідкісні види судинних рослин Запорізької області // Вісник Запорізького державного університету: Зб. наук. статей. Біологічні науки. – Запоріжжя: ЗДУ, 2004 а. – № 1. – С. 8892. 21. Коломійчук В.П. Критичні зауваження щодо поширення рідкісних степових угруповань у Північно-західному Приазов’ї та Присивашші // Степові і галофільні екосистеми України. Збірник статей до 100-річчя д.б.н., проф. Г.І. Білика / Інститут ботаніки НАНУ. – Київ, 2004 б. – С. 464472. – Укр. – Деп. в ДНТБ України 17.05.04, № 24-Ук2004. 22. Коломійчук В.П. Ключові ботанічні території Північного Приазов’я // Заповідна справа в Україні. – 2008. – 14, вип. 1. – С. 61-66. 425 23. Коломийчук В.П. Аспекты охраны фиторазнообразия береговой зоны Азовского моря // Экологические проблемы. Взгляд в будущее: Сборник трудов VI Международной научно-практической конференции. – Ростов-на-Дону: КМЦ “Копицентр”, 2010 а. – С. 176-179. 24. Коломійчук В.П. Рослини узбережжя Азовського моря у Червоній книзі України // Рослинний світ у Червоній книзі України: впровадження Глобальної стратегії збереження рослин. Мат-ли міжнарод. наукової конференції (11-15 жовтня 2010 р., м. Київ). – Київ: Альтерпрес, 2010 б. – С. 94-96. 25. Коломійчук В.П. Доповнення до флори Північного Приазов’я // Вісті біосферного заповідника “Асканія-Нова”. – 2010 в. – Т. 12. – С. 56-60. 26. Коломійчук В.П., Подорожний С.М., Пюрко О.Є. Рідкісні види судинних рослин Запорізької області // Й.К. Пачоський та сучасна ботаніка. – Херсон: Айлант, 2004. – С. 282-286. 27. Коломійчук В.П., Яровий С.О. Конспект флори Приазовського НПП. – К.: Альтерпрес, 2011. – 296 с. 28. Кондратюк Е.Н., Бурда Р.И., Остапко В.М. Конспект флоры юговостока Украины. Сосудистые растения. – Киев: Наукова думка, 1985. – 272 с. 29. Котов М.И. Ботанико-географические исследования в причерноморских степях // Наук. записки по биологии. – Харьков: Государств. управление Наркомобразования Украины, 1927. – С. 19-49. 30. Краснов А. Предварительный очерк о поездке на берега Азовского моря // Труды общ. испытателей природы Харьковского ун-та. – 1901. – Т. 27. – С. 3-16. 31. Краснова А.М. Екологічний та ареалогічний аналіз флори Північного Приазов’я // Укр. ботан. журн. – 1973. – 30, № 5. – С. 578-583. 32. Краснова А.Н. Очерк флоры Северного Приазовья // Автореф дис. ... канд. биол. наук. – К. – 1974 а. – 28 с. 33. Краснова А.М. Причорноморський ендемізм у флорі Північного Приазов’я. І. Вузькі причорноморські групи // Укр. ботан. журн. – 1974 б. – 31, № 4. – С. 472-476. 34. Краснова А.М. Причорноморський ендемізм у флорі Північного Приазов’я. II. Приазовський ендемізм // Укр. ботан. журн. – 1974 в. – 31, № 6. – С. 695-701. 35. Кузьмичов А.І., Краснова А.М. Рослинність і деякі флористичні особливості Бердянської коси // Укр. ботан. журн. – 1974. – 31, № 3. – С. 304-310. 36. Левіна Ф.Я. Матеріали до вивчення рослинності Понадсиваської смуги України. Нарис геоботанічних умов меліофонду на Мелітопольщині (ділянки № 64, 66) // Мат-ли досліджень земель меліофонду на Мелітопольщині. – Х., 1929, № 1. – С. 133-153, 198-219. 37. Мосякін С.Л. Систематика, фітогеографія та генезис родини Chenopodiaceae: Автореф. дис. … д-ра біол. наук. – Київ, 2003. – 32 с. 426 38. Намлієва Л.М. Синтаксономія галофільної рослинності ПівнічноЗахідного Приазов’я // Укр. фітоцен. зб. – Київ. – 1996. – Сер. А., вип. 3. – С. 25-34. 39. Определитель высших растений Украины / Доброчаева Д.Н., Котов М.И., Прокудин Ю.Н. и др. – 2 изд. стереот. – К.: Фитосоциоцентр, 1999. – 548 с. 40. Остапко В.М. Рід Vincetoxicum N.M. Wolf на Південному сході України // Укр. ботан. журн. – 1995. – 52, № 3. – С. 388-393. 41. Остапко В.М. Раритетний флорофонд юго-востока Украины (хорология). – Донецк: ООО “Лебедь”, 2001. – 121 с. 42. Остапко В.М., Бойко А.В., Мосякин С.Л. Сосудистые растения юго-востока Украины. – Донецк: Изд-во “Ноулидж”, 2010. – 247 с. 43. Перегрим М.М., Мойсієнко І.І., Коломійчук В.П. Нові знахідки Tulipa gesneriana L. в Україні // Чорноморський ботан. журн. – 2010. – 6, № 1. – С. 128-134. 44. Протопопова В.В. Синантропная флора Украины и пути ее развития. – К.: Наукова думка, 1991. – 200 с. 45. Рішення Запорізької обласної ради народних депутатів VI скликання від. 24.02.2011. № 31 “Про внесення змін до рішення обласної ради” від 31.03.2000 № 7 “Про спеціальне використання природних рослинних ресурсів місцевого значення в Запорізькій області”. 46. Солоненко А.М., Яровий С.О. Анотований список водоростей солончаків Степанівської коси // Чорноморський ботан. журн. – 2009. – 5, № 4. – С. 617-628. 47. Тарасов В.В. Флора Дніпропетровської та Запорізької областей. Судинні рослини. – Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2005. – 276 с. 48. Тищенко О.В. Моніторинг вікових змін рослинного покриву приморських кіс Північного Приазов’я // Науковий вісник Українського державного лісотехнічного університету. – Львів, 1999. – Вип. 9.11. – С. 115-119. 49. Тищенко О.В. Рослинність Бердянської коси (Запорізька область) та особливості її динаміки // Укр. фітоцен. зб. – Київ, 1999. – Сер. А, № 3(14). – С. 37-57. 50. Тищенко О.В. Приазовські коси в системі екомережи України // Жива Україна.– Київ, 1999. – № 11-12. – С. 7-10. 51. Тищенко О.В. Раритетні види флори північноприазовських кіс // Ю.Д. Клеопов та сучасна ботанічна наука. Зб. праць, присвячених 100річчю з дня народження Ю.Д. Клеопова. – Київ, 2002. – С. 392-395. 52. Тищенко О.В. Раціональне природокористування та охорона кіс Північного Приазов’я // Вісник КНУ ім. Т. Шевченка. – Київ, 2000. – Вип. 31. – С. 47-48. 53. Тищенко О.В. Рослинність лесового острова Степок (Запорізька область) // Укр. ботан. журн. – 2000. – 57 , № 6. – С. 684-689. 54. Тищенко О.В. Рослинність приморських кіс північного узбережжя Азовського моря // Автореферат дисер… канд. біол. наук. – Київ, 2001. – 18 с. 427 55. Тищенко О.В. Рослинність приморських кіс північного узбережжя Азовського моря. – Київ: Фітосоціоцентр, 2006. – 156 с. 56. Шостенко-Десятова Н.О., Шалит М.С. Матеріали до вивчення рослинності Дніпропетровської та Одеської областей // Праці науководосл. інституту ботаніки. – 1937. – Т.2. – С. 67-116. 57. Шуйський Ю.Д. Морські береги. / Географічна енциклопедія України: в 3-х т./ Редкол.: …О.М. Маринич та ін. – К.: УРЕ ім. М.П. Бажана, 1990. – Т.2.: З-О. – С. 388-389. 58. Яната А.А. Материалы по сорной флоре Мелитопольского и Днепровского уездов Таврической губернии // Труды Естест.-историч. музея Таврич. губернского земства. – Симферополь, 1912. – Т.1. – С. 1-92. 59. Яната А.А. Флора степи Мелитопольского и ю.-в. части Днепровского уезда Таврической губернии // Труды естеств.-исторического музея Таврич. губернского земства. – Симферополь, 1913. – Т. 2. – С. 5250. 60. Яната О.А. Список найрідших та найцікавіших рослин Бердянщини, зібраних року 1912-го // Укр. ботан. журн. – Київ. – 1926. – кн. 3. – С. 53-60. 61. Mosyakin S.L.., Fedoronchuk M.M. Vascular plants of Ukraine: A nomenclatural checklist. – Kiev, 1999. – xxiv +346 pp. 62. Tulipa gesneriana L. (Liliaceae) в Україні / М.М. Перегрим, І.І. Мойсінко, Ю.С. Перегрим, В.О. Мельник. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2009. – 135 с. 428 НПП Прип’ять-Стохід НПП “Прип’ять-Стохід” знаходиться у північно-східній частині Волинської області, в межах Любешівського адміністративного району. Парк створений в серпні 2007 р. Загальна площа 39315,5 га. До створення НПП тут функціонував регіональний ландшафтний парк площею 44,2 тис. га, утворений у 1995 р. окремими рішеннями Волинської та Рівненської обласних рад та затверджений постановою Кабінету міністрів України № 935 від 23.11.1995. Згідно фізико-географічного районування (Екологічна енциклопедія, 2006) територія НПП “Прип’ять-Стохід” знаходиться в мішанолісовій хвойно-широколистій зоні, Поліському краю, області Волинське Полісся. За геоботанічним районуванням (Національний атлас України, 2008) територія належить до Європейської широколистянолісової області, Східноєвропейської (Сарматської) провінції хвойно-широколистяних і широколистяних лісів, Поліської підпровінції, Верхньоприп’ятського округу соснових, вільхових, ялинових (фрагментарно) лісів, заплавних лук, оліго-, мезо- та евтрофних боліт. Згідно з попереднім геоботанічним районуванням (Геоботанічне ..., 1977) територія проектованого НПП “Прип’ять-Стохід” входить до Поліської підпровінції, Ковельсько-Сарненського (Західнополіського) геоботанічного округу, Ратнівсько-Любешівського (Верхньоприп’ятського) геоботанічного району соснових лісів чорницево-зеленомохових та евтрофних осокових боліт. Територія НПП витягнута із заходу на схід вздовж р. Прип’ять, ширша в східній частині, де в Прип’ять впадає р. Стохід. Територія НПП знаходиться у флювіогляціальній низовинній рівнині, поверхня якої плеската, з окремими горбами борових пісків. Заплава та перша надзаплавна тераса заболочені. В ботанічному аспекті територія тривалий час була вивчена лише фрагментарно. Регулярні ботанічні дослідження, в основному, співробітниками Інституту ботаніки ім. М.Г.Холодного НАН України, почалися після створення регіонального ландшафтного парку та поглибились після створення НПП. Основними біотопами в парку є ліси – 13240 га (33 % площі), чагарникова рослинність – 6190 га (15,5 %), болота – 17140 га (43,6 %), піски – 54 га (0,14 %), водойми – 2165 га (5,5 %), інші землі – 513 га (1,3 %). Природні умови НПП зумовлюють розвиток своєрідного рослинного покриву. Наявність добре виявлених річкових заплав і озер спричинює переважання в рослинному покриві гідрофільних угруповань. Нині територія НПП “Прип’ять-Стохід”, органічно складаючи 429 одну заплавну територію, включає в себе дві частини. Східна частина, яку можна назвати Прип’ять-Стохідською, являє собою територію РЛП “Прип’ять Стохід”. Вона охоплює нижню течію Стоходу при його впадінні в Прип’ять та відповідну частину заплави Прип’яті. Західна частина території, яку можна назвати Прип’ятською, являє собою заплаву та частково борову терасу Прип’яті від озера Люб’язь до с. Невір, а також частину заплави р. Турії при її злитті з р. Прип’ять біля с. Щітино. В західній (Прип’ятській) частині територі, в центральній частині знаходиться прирусловий комплекс. Він охоплює водну рослинність, прилеглі болота та заболочені луки. По руслу Прип’яті переважають зарості очерету звичайного (Phragmites australis), рідше трапляються смуги лепешняку великого (Glyceria maxima) та рогозу вузьколистого (Typha angustitolia). У цих прибережно-водних заростях нерідко трапляються кущі верби попелястої (Salix cinerea). Прибережно-водна флора багата та різноманітна. Із водних ценозів найбільші площі займають угруповання водяного різака алоевидного (Stratiotes aloides), рдесників вузлуватого (Potamogeton nodosus) та блискучого (P. lucens). Зрідка трапляються угруповання латаття сніжно-білого (Nymphaea candida) та білого (N. alba). Болота, що прилягають до русла, евтрофні, переважно купинноосокові з домінуванням осок омської (Carex omskiana) та зближеної (C. appropinquata). Вологі луки формуються на плескатих підвищених ділянках на прируслових грядах. На них переважають флористично багаті торф’янисті луки з домінуванням щучника дернистого (Deschampsia cespitosa) та молінії голубої (Molinia caerulea). На окремих підвищених ділянках прируслових гряд формуються лісові “острівці” з пригніченим розрідженим дубом (Quercus robur), які є локалітетами збереження неморальних та центральноєвропейських видів. На північ від русла Прип’яті на території парку добре виявлена її борова тераса. Піщані підвищення та горби вкриті молодими та середньовіковими культурами сосни звичайної (Pinus sylvestris), переважно з покривом із булавоносця сіруватого (Corynephorus canescens). В цих лісах часто зустрічаються і локально співдомінують куничник наземний (Calamagrostis epigeios), костриця овеча (Festuca ovina), келерія сиза (Koeleria glauca). Багато в травостої типових видів-псамофітів, таких як цмин пісковий (Helichrysum arenarium), нечуйвітер волохатенький (Hieracium pilosella), енотера дворічна (Oenothera biennis), зрідка – верес звичайний (Calluna vulgaris), віхалка гілляста (Anthericum ramosum). В моховому покриві нерідко співдомінує Polytrichum piliferum, який заселює ділянки оголених 430 пісків. По міжгорбових зниженнях є невеликі ділянки заболочених лук, евтрофних та еумезотрофних боліт. У північній смузі наявна низка озер, різною мірою зарослих. У заростанні озер основну роль відіграють угруповання очерету (Phragmites australis), рогозу вузьколистого (Typha angustifolia), місцями комишу озерного (Schoenoplectus lacustris) та осоки здутої (Carex rostrata). Біля озер є ділянки старших і багатших соснових лісів, переважно чорницевих. Загалом, північна смуга має за характером рослинності суто бореальний характер із бідними сосновими лісами борової тераси та типово поліськими озерами. Рослинність південної смуги цієї частини парку має дещо інший характер. Тут до території парку увійшли значні площі притерасної частини заплави та менші – борової тераси Прип’яті. Тому в рослинному покриві переважають луки та чорновільшняки, сухі соснові ліси займають менші площі. Серед лук переважають справжні на підвищених елементах рельєфу та торф’янисті – на знижених. Ліси вільхи чорної (Alnus glutinosa) в притерассі займають значні площі. Це природні насадження поростевого походження, в основному віком 40-60 років. Поміж вільшняками знаходяться переважно ділянки щучникових та осокових лук. Подекуди в смузі вільшняків (ур. Ялина) на підвищених ділянках трапляються фрагменти рідкісних для території парку грабово-дубових лісів із низкою неморальних видів та популяціями рідкісних видів рослин. В цілому, рослинність південної смуги Прип’ятської частини має більш гідрофільний характер, ніж у північній смузі. Для Прип’ятсько-Стохідської частини парку характерні окремі моренові горби з неглибоким підстиланням мергелів, тому рослинний покрив має багатший характер. Тут наявні великі лісові масиви – Сваловицька дача та Бучинська дача. Сваловицька дача являє собою підвищену заліснену ділянку з прилеглими зниженнями із лучно-болотною рослинністю. На прилеглому озері Ніговище виявлена водна та прибережно-водна рослинність. Основні площі в рослинному покриві Сваловицької дачі займає лісова рослинність, різноманітна за ценотичним складом. Значні площі на вирівняних ділянках з багатшими грунтами в масиві займають дубові та дубово-грабові ліси. В трав’яно-чагарничковому ярусі переважають чорниця (Vaccinium myrtillus), орляк (Pteridium aquilinum), молінія голуба (Molinia caerulea). Трапляються мішані ліси, в основному дубово-соснові орляково-чорницеві. Болотна рослинність Сваловицької дачі характеризується широким спектром угруповань, хоча не займає значних площ. Серед лісових площ трапляються невеликі ділянки мезотрофних та оліго431 трофних боліт. Евтрофні болота, переважно осокові, розміщуються по знижених ділянках, прилеглих до центральної залісненої частини Сваловицької дачі. Бучинська дача розташована на спільній боровій терасі Прип’яті та Стоходу. Вона відзначається горбастим рельєфом, особливо біля русла Стоходу. Досить високі горби чергуються із заболоченими зниженнями. У рослинному покриві Бучинської дачі переважають соснові ліси, переважно типові для Полісся чорницеві та зеленомохові, в цілому типового для Українського Полісся складу, проте з участю центральноєвропейських видів, таких як лемботропіс чорніючий (Lembotropis nigricans), осока затінкова (Carex umbrosa), трищетинник жовтуватий (Trisetun flavescens). Дубові ліси виявлені на невеликій площі на плескатому підвищенні, вони межують із вільшняками у зниженнях. Для дубових лісів характерне сполучення неморальних та бореальних видів. Місцями зустрічаються лісові оліготрофні болота, сосново-багново-пухівково-сфагнові. У заплаві Стоходу на Бучинській дачі звертає на себе увагу значна участь в заростанні русла водяного різака алоевидного (Stratiotes aloides), широкий спектр прибережно-водних видів. В цілому урочище є багатим та різноманітним за рослинним покривом. У південно-східній частині ділянки (на відрізку між селами Березна Воля і Рудка) до території парку входять ділянки борової тераси Стоходу та притерасної частини його заплави. На терасних підвищеннях, як і на боровій терасі Прип’яті, тут переважають сухі середньовікові соснові ліси – лишайниково-булавоносцеві та рідкотравні. Вони добре виявлені на найбільшому підвищенні борової тераси (боровому останці) Стоходу, т.з. Маяковій горі. Міжгорбові знижені ділянки зайняті чорницево-зеленомоховими сосновими лісами. У притерассі добре виявлена смуга вільшняків, за нею – лучноболотний комплекс торф’янистих, переважно щучникових лук та осокових боліт. Значні площі під Маяковою горою в заплаві займають рідкісні для Полісся угруповання осоки дернистої (Carex caespitosa). Біля с. Пожиг (східна частина парку) знаходиться ур. Пожицький груд, де виявлені карбонатні болота. Це урочище являє собою комплекс вільшняків і обводнених заболочених ділянок. Тут виявлена система плескатих підвищених ділянок, яку називають “грудками”. На них розміщуються специфічні болота і болотисті луки. Осока Девелла (Carex davalliana) наявна на всіх обстежених ділянках урочища, місцями вона домінує. На менш зволожених ділянках з нею співдомінують молінія голуба (Molinia coerulea), осоки просовидна (Carex panicea), чорна (C. nigra), жовта (C. flava). Характерними для карбонатних боліт є наявні тут коручка болотна (Epipactis palustris), 432 блісмус стиснутий (Blysmus compressus), осока дворядна (Carex disticha), осока повисла (Carex flacca). Нерідко трапляється і місцями співдомінує осока розсунута (Carex distans). Цей вид, а також ситник пониклий (Juncus inflexus) домінують на більш зволожених ділянках. Серед водойм цієї ділянки слід особливо відмітити озеро Бережна Воля біля однойменного села. Воно має типовий для Західного Полісся периферійно-оліготрофний хід заростання. Озеро заростає з периферії плавом, більша частина його вже заросла. Хиткий плав утворюють типові види-плавоутворювачі – осока здута (Carex rostrata), вовче тіло болотне (Potentilla palustris) та бобівник трилистий (Menyanthes trifoliata), куртинами трапляються образки болотні (Calla palustris). Проте, водне дзеркало у центрі озера затягнуте майже суцільно водяним різаком алоевидним (Stratiotes aloides). На терасах Прип’яті та Стоходу на локальних підвищеннях (наприклад, ділянка площею бл. 2 га на о. Сосниця на Прип’яті та ділянка в заплаві Прип’яті біля с. Люботин) трапляються ліси із пригніченого дуба звичайного (Quercus robur) із світлолюбними видами у травостої. Для них характерна висока участь таких видів, як герань криваво-червона (Geranium sanguineum), конвалія звичайна (Convallaria majalis) та буквиця лікарська (Stachys officinalis). Значну участь в травостої беруть смовдь гірська (Peucedanum oreoselinum), чистець прямий (Stachys recta), є наперстянка великоцвіта (Digitalis grandiflora), первоцвіт високий (Primula elatior), гвоздика стиснуточашечна (Dianthus stenocalyx), дзвоники скупчені (Campanula glomerata), пахучка звичайна (Clinopodium vulgare). Таким чином, рослинність НПП “Прип’ять-Стохід”, зберігаючи загальні риси, притаманні Українському Поліссю, має ряд особливостей. Зокрема, тут велика участь у рослинному покриві гідрофільних типів рослинності – водного та прибережно-водного, які утворюють в заплавах Прип’яті, Стоходу та їх приток своєрідний комплекс із болотною та лучною рослинністю. Серед боліт переважають трав’яні, незначною є роль евтрофних трав’яно-мохових, а також мезотрофних та оліготрофних боліт. Серед лук переважають торф’янисті та болотисті. У псамофітній рослинності значну роль відіграють центральноєвропейські види. Серед рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України, на території проектованого національного природного парку “Прип’ять-Стохід” виявлено 5 угруповань (Зеленая ..., 2009): угруповання формації осоки Девелла (Cariceta davallianae) – ур. Пожицький Груд біля с. Пожиг; угруповання формації альдрованди пухирчастої (Aldrovandeta vesiculosae) – на мілководді р. Прип’ять, невеликими фрагментами зустрічаються в озерах Скоринь, Рогізне та деяких інших; 433 угруповання формації глечиків жовтих (Nuphareta luteae) – часто у водоймах парку; угруповання формації латаття білого (Nymphaeeta albae) – окремі фрагменти цих ценозів на території парку відмічені на Прип’яті та Стоході, невеликі плями утворюють по берегу озера Біле; угруповання формації латаття сніжно-білого (Nymphaeeta candidae) – невеликими плямами в заплаві Прип’яті та Стоходу, наявні ці угруповання і в озерах. Крім того, як рідкісні ценози заслуговують на увагу угруповання рдесника маленького (Potamogeton pusillus), осоки дернистої (Carex caespitosa), вологі соснові та мішані ліси з домінуванням плауна річного (Lycopodium annotinum). Флора території НПП, як і Полісся в цілому, є флорою міграційного типу. Вона сформувалась за рахунок різних центрів походження. Географічне розміщення цієї території у північній смузі Українського Полісся обумовлює переважання у флорі парку бореальних видів з голарктичними та євразійськими ареалами. Серед цих видів чимало домінантів, насамперед, лісового та болотного типів рослинності. Неморальні види значно менш поширені у флорі проектованого НПП, що пояснюється невеликими площами екотопів, зайнятих широколистяними лісами, та тим, що ці ліси належать переважно до ацидофільних дібров (Шеляг-Сосонко, 1974), в яких переважають здебільшого бореальні види, в умовах парку – звичайно чорниця. Характерною рисою флори парку “Прип’ять-Стохід” є значна участь центральноєвропейських видів. Найбільший інтерес становлять види, рідкісні для Українського Полісся в цілому. До них належать малий комонник зігнутий (Succisella inflexa (Kluk) Beck.), первоцвіт високий (Primula elatior (L.) Hill), пухирник середній (Utricularia intermedia Hayne), а також види, поява яких на Західному Поліссі фіксується в низці локалітетів лише в останні 10-15 років – щитолисник звичайний (Hydrocotyle vulgaris L.), зіновать регенсбурзька (Chamaecytisus ratisbonensis (Schaeff.) Rothm.) і тисдалія голостебла (Teesdalia nudicaulis (L.) R.Br.). В цілому, для флористичного різноманіття НПП “Прип’ять-Стохід” є характерною значна кількість пограничноареальних видів – бореальних та арктобореальних на південній межі ареалу або поблизу неї, а також центральноєвропейських видів на східній межі поширення або поблизу неї. Деякі види зростають тут поблизу західної межі свого ареалу, наприклад, синюха голуба (Polemonium caeruleum). Нині у флорі парку виявлено дещо більше 500 видів судинних рослин. У складі флори значне місце займають види рослин, які підлягають охороні на різних рівнях. До Європейського Червоного 434 • Береза низька (Betula humilis Schrank). Виявлена на ділянці мезотрофного болота на березі озера Рогізне. • Борідник паростковий (Jovibarba sobolifera (Sims) Opiz). На території НПП відмічений на борових пісках, у соснових лісах урочища “Капустяна гора”, що являє собою піщану терасу річки Глушки – притоки Стоходу. Популяція утворює смугу завширшки 10-15 м та завдовжки 50 м у сосновому лісі злаковому з плямами зелених мохів. Друге велике місцезростання виду – на терасі Стоходу неподалік с. Пожиг. Тут вид поширений у соснових лісах лишайникових, має тенденцію до поширення. • Булатка довголиста (Cephalanthera longifolia (L.) Fritsch.). Єдине нині відоме місцезростання виду знаходиться у Сваловицькій дачі. Вид зростає у дубово-грабовому лісі. • Верба лапландська – Salix lapponum L. На території парку виявлена в заплві р. Прип’ять на евтрофному осоковому болоті в ур. Сіжен, а також по р. Стоходу в ур. Пожицький Груд на в ур. Угли на мезотрофному болоті. • Верба Старке (Salix starkeana Willd.) на території парку має лише одне місцезростання. на вологій луці з переважанням молінії голубої (Molinia coelrulea) та трясучки середньої (Briza media) на острові “Млин”, що на лівому березі Прип’яті навпроти с. Мукошин. • Верба чорнична (Salix myrtilloides L.). Популяція близько 10 екземплярів виявлена на осоково-сфагновому болоті, що утворилось на терасі р. Стохід неподалік с. Заріка (урочище Угли). • Гніздівка звичайна (Neottia nidus-avis (L.) Rich.) є рідкісною на території парку внаслідок незначного поширення широколистяних лісів. Виявлене місцезростання знаходиться на території Сваловицької дачі в дубово-грабовому лісі. • Коручка болотна (Epipactis palustris (L.) Crantz). Велика популяція цього виду, в декілька сотень особин, виявлена по Стоходу на ділянці Пожицький Груд біля с. Пожиг. • Коручка чемерниковидна (Epipactis helleborine (L.) Crantz). На території парку цей вид є в лісах Сваловицької та Бучинської дач, у лісах на терасах Прип’яті та Стоходу. • Коручка темночервона (Epipactis atrorubens (Hoffm.) Crantz). Поодинокі місцезростання виявлено в листяному лісі на терасі Прип’яті (ур. Сіжен). • Косарики черепитчасті (Gladiolus imbricatus L.). На території парку виявлені 2 місцезростання на вологих луках (лівий берег р. Прип’ять навпроти с. Мукошин), вид трапляється в незначній кількості екземплярів. списку занесено 2 види, виявлені у парку – смілка литовська (Silene lithuanica Zapał.) і козельці українські (Tragopogon ucrainicus Artemcz.). Смілка литовська поодиноко трапляється на сухих ділянках соснового лісу зеленомохового на території Сваловицької дачі (кв. 29 Дольського лісництва). Козельці українські виявлені в двох локалітетах на сухих піщаних ділянках поблизу с. Люб’язь. До Додатку І Бернської конвенції включено 4 види: альдрованда пухирчаста, зозулині черевички справжні, сальвінія плаваюча, юринея волошковидна. • Альдрованда пухирчаста (Aldrovanda vesiculosa L.). Вивчення цього виду в межах Українського Полісся довело, що основні існуючі місцезростання знаходяться на Західному Поліссі, вид має тенденцію до поширення (Зуб, Карпова, 2004). На території парку альдрованда пухирчаста має кілька місцезростань в затоках та старицях Прип’яті та Стоходу, де на деяких ділянках утворює угруповання. Зустрічається вона і в озерах Скоринь та Рогізне, що на території парку. • Зозулині черевички справжні (Cypripedium calceolus L.). Рослина є рідкісною, скорочує своє поширення внаслідок вирубання лісів та зривання на букети. На території парку її лісами місцезростання пов’язані з дубово-грабовими Сваловицької дачі. Популяції виявлені в кількох місцях цього масиву. Рослина має добру життєвість, квітує і плодоносить. • Сальвінія плаваюча (Salvinia natans (L.) All.). Для Західного Полісся вид вказувався лише для території Шацького національного парку (Стойко та ін., 1986). На території національного парку “Прип’ять-Стохід” нами цей вид виявлено біля берега р. Прип’ять у смузі прибережно-водної рослинності, вона утворює тут малочисельні популяції та має малі розміри. • Юринея волошковидна (Jurinea cyanoides (L.) Rchb.). Відмічена на борових пісках Прип’яті (ур. Сіжен) та Стоходу (Капустяна гора). Із названих видів до Червоної книги України занесено смілку литовську, альдрованду пухирчасту, зозулині черевички справжні, сальвінію плаваючу. Нижче наводиться інформація про поширення на території парку інших видів, занесених до Червоної книги України. • Астрагал піщаний (Astragalus arenarius L.). Рідкісний вид сухих піщаних грунтів. На території парку виявлено три локалітети на піщаних горбах на терасах Прип’яті та Стоходу. • Баранець звичайний (Huperzia selago (L.) Bernh. ex Schrank et Mart.). Виявлений на території Сваловицької дачі у дубовому лісі орляково-чорницевому. 435 436 • Лікоподієлла заплавна (Lycopodiella inundata (L.) Holub). В парку виявлено два місцезростання, пов’язані із піщаними кар’єрами на терасі р. Стохід неподалік с. Підкормилля. Одне із них, що розміщується у кв. 25 на межі із кв. 27 – досить велике замоховіле і місцями обводнене зниження, в якому лікоподієлла утворює щільні популяції. Характерним видом в цих ценозах є росичка круглолиста. Друге місцезростання – діючий піщаний кар’єр поруч з цегляним заводом. Лікоподієлла заплавна зростає тут по краю непорушеного, замоховілого, обводненого в центрі піщаного зниження. Для спостереження за цим рідкісним видом в парку закладені моніторингові площадки. • Лілія лісова (Lilium martagon L.). Вид виявлено на території Сваловицької дачі (ур. Партизанка) в дубовому лісі та в ур. Овечне в дубово-грабовому. • Любка дволиста (Platanthera bifolia (L.) Rich.). Місцезростання виявлені на освітлених ділянках у масиві Білоозерського лісництва (кв. 50) та Сваловицької дачі, а також у залісненій частині острова Млин, що навпроти с. Мукошин. • Любка зеленоквіткова (Platanthera chlorantha (Custer) Rchb.). Відомі місцезростання у парку знаходяться на території Сваловицької дачі. Вид поодиноко зростає у дубово-грабовому лісі у центральній частині та у мішаному лісі неподалік від озера Ніговище. • Малий комонник зігнутий (Succisella inflexa (Kluk) Beck.). Значна площа вологих лук в парку сприяє поширенню цього виду – спорадично він зустрічається на вологих луках заплав Прип’яті та Стоходу. • Осока Девелла (Carex davalliana Sm.). Вид виявлено на карбонатному болоті в південно-східній частині парку по р. Стохід на ділянці Пожицький Груд (між селами Селисок та Пожиг). Вид утворює угруповання, що виявлено вперше на Українському Поліссі. • Осока затінкова (Carex umbrosa Host). У парку відмічена на території Сваловицької дачі у світлому дубовому лісі орляково-злаковому (ур. Партизанка, кв. 29) та на території Бучинської дачі (кв. 54) у дубово-сосновому лісі зеленомоховому (Андрієнко, Прядко, 2009). • Пальчатокорінник м’ясочервоний (Dactylorhiza incarnata (L.) Soó) досить поширений в межах парку. Великі популяції відмічені в заплавах Прип’яті та Стоходу, переважно на торф’янистих луках. 437 • Пальчатокорінник плямистий (Dactylorhiza maculata (L.) Soó). На території парку зрідка трапляється на торф’янистих луках заплав річок, в т.ч. на карбонатному болоті в ур. Пожицький Груд біля с. Пожиг. • Пальчатокорінник травневий (Dactylorhiza majalis (Rchb.) P.F.Hunt & Summerh.). Виявлено на луках заплави Прип’яті неподалік с. Люб’язь. • Плаун річний (Lycopodium annotinum L.). На території парку виявлений переважно у зниженнях соснових лісів Білоозерського лісництва, є у лісах Бучинської та Сваловицької дач. • Пухирник середній (Utricularia intermedia Hayne). Значні популяції цього виду в парку виявлені в заплаві Прип’яті (ур. Шершневе неподалік с. Гречище, осокове болото біля с. Шлапань). • Щитолисник звичайний (Hydrocotyle vulgaris L.). Зростає в заплаві Прип’яті в кількох локалітетах, великі популяції утворює на березі озера Люб’язь, значні за площею популяції виявлені також у Бучинській дачі. Безумовно, при подальшому вивченні флори цієї своєрідної території ці списки можуть доповнюватись як новими видами, так і новими місцезнаходженнями вже виявлених видів. Станом на кінець 2009 року функціональне зонування території парку ще не проведене. Територія НПП частково входить до водноболотних угідь міжнародного значення “Заплава річки Прип’ять” і “Заплава річки Стохід”. Список літератури 1. Андриенко Т.Л. Динамика зарастания водоемов Украинского Полесья // Гидробиол. журн. – 1988. – 24, № 2. – С. 7-13. 2. Андрієнко Т.Л., Балашов Л.С. Рослинність північної частини Житомирської області // Укр. ботан. журн. – 1975. – 32, № 2. – С. 153-159. 3. Андрієнко Т.Л., Прядко О.І. Рідкісні центральноєвропейські види у флорі Волинської частини Західного Полісся // Укр. ботан. журн. – 2006. – 63, № 5. – С. 661-670. 4. Андрієнко Т.Л., Прядко О.І. Флористичне та ценотичне різноманіття проектованого національного природного парку “Прип’ятьСтохід” // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. І Міжнародна науково-практична конференція “Шацький національний природний парк: регіональні аспекти, шляхи та напрями розвитку”. – 2007. – 11, ч. 2. – С. 132-140. 438 5. Андриенко Т.Л., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Растительный мир Украинского Полесья в аспекте его охраны. – Киев: Наук. думка, 1983. – 216 с. 6. Геоботанічне районування Української РСР. – К.: Наук. думка, 1977. – 303 с. 7. Зуб Л.М., Карпова Т.О. Рідкісні види водяних рослин та умови їх збереження у Шацькому національному природному парку // Шацький НПП. Наукові дослідження 1994-2004 р. – Світязь, 2004. – С. 70-71. 8. Прядко О.І. Рослинний покрив водно-болотних угідь РЛП “Прип’ять-Стохід” // Сучасний стан водно-болотних угідь регіонального ландшафтного парку “Прип’ять-Стохід” та їх біорізноманіття. – К:, 2001 – С. 70-75. 9. Стойко С.М., Ященко П.Т., Жижин М.П. Шацький природний національний парк. – Львів: Каменяр, 1986. – 45 с. 10. Шеляг-Сосонко Ю.Р. Ліси формації дуба звичайного на території України та їх еволюція. – К.: Наук. думка, 1974. – 240 с. 439 НПП Святі Гори НПП “Святі Гори” знаходиться на території Слов’янського, Краснолиманського та Артемівського районів Донецької області. Створений в 1997 р. за Указом Президента України № 135/97 від 13 лютого 1997 р. Згідно цього Указу площа НПП становить 40589 га, але дійсно надана площа, згідно Проекту організації території НПП “Святі Гори”, складає 40448 га, з них 11878 га передані НПП в постійне користування, 28570 га залишилося за іншими землекористувачами, у тому числі більше 27 тисяч га – це землі лісгоспів та 826 га – Святогірської міськради. Національний природний парк підпорядковано Мінприроди України. За фізико-географічним районуванням України (Екологічна енциклопедія, 2006) парк розташований у степовій зоні. У Донецькій фізико-географічній провінції знаходиться близько 18 % площі НПП (Бахмуцько-Торецький район Донецької області). Близько 82 % території належить до Задонецько-Донської провінції (Сіверськодонецький район Старобільської степової області). За геоботанічним районуванням (Дідух, Шеляг-Сосонко, 2003) НПП розташований у Євразійській степовій області, Степовій підобласті, Понтичній степовій провінції, Середньодонській степовій підпровінції, Сіверськодонецькому окрузі різнотравно-злакових степів, байрачних дубових лісів та рослинності крейдяних відслонень (томілярів). Конфігурація парку дуже складна, що зумовлено великою звивистістю його межі, довжина якої перевищує 500 км, наявністю ізольованих та майже ізольованих 7 великих та близько 30 дрібних ділянок території. Через територію “Святих Гір” протікає ріка Сіверський Донець, яка є головною водною артерією та по якій на значному протязі проходить південна межа НПП. Через НПП пролягають залізниця та кілька автодоріг. Вперше про рослинний покрив території сучасного НПП “Святі Гори” повідомив І.А. Гюльденштедт, який описав ліси на крейдяних схилах за участю сосни, дуба, берези та ясена. Пізніше цю територію відвідали понад 50 ботаніків, що опублікували праці з флори і рослинності, а саме В.М. Черняєв, О.М. Краснов, Д.І. Літвінов, Г.І. Ширяєв, М.І. Котов (1939 а, б), Є.М. Лавренко, М.В. Клоков, М.С. Шалит, М.І. Алексієнко (1967), В. Акопов, Г.І. Білик. В їх працях знаходимо основні дані щодо складу флори, відомості про зростання рідкісних, ендемічних та реліктових видів, історію формування флори, основні риси рослинності. В останнє півсторіччя тут працювали В.С. Ткаченко, який описав заплавну рослинність, В.К. М’якушко – вивчав соснові ліси, Ю.Р. ШелягСосонко – дубові. Флору крейдяних відслонень докладно вивчала С.С. 440 Морозюк (1971 а, б), чимало флористичних знахідок зроблено О.М. Дубовик. Питанням видової самостійності сосни крейдяної (Рinus сretacea) присвячував свої дослідження Є.М. Кондратюк, а поширенню адвентивних рослин – В.В. Протопопова. 3 організацією в 60-х роках минулого сторіччя в Донецьку академічного ботанічного саду та кафедри ботаніки державного університету вивчення рослинного покриву території сучасного НПП стає постійним (Синельщиков, 1979; Сінельщиков, Кірнос, 1981; Остапко, 2001, 2005; Бурда та ін., 1997, 1998; Зацепина, Хлевная, 1980 та ін.). Є сучасні статті по флорі та рослинності території НПП (Дьякова, 2006, 2007, 2008; Онищенко, Дьякова, Карпенко, 2007). Опубліковано дані про видовий склад лишайників (Надєіна, 2007), грунтових водоростей (Мальцева, 2003, 2004), грибів (Байдаченко, Демченко, 2004; Тихоненко, Дудка, 2005; Трискиба, Полохіна, Сухомлин, 2005; Морозова, 2008; Ордынец, Акулов, 2008). Лісові землі в парку займають 37530 га, в т.ч. вкриті лісом – 33543 га, сінокоси займають 483 га, пасовища – 40 га, води – 259 га, болота –1088 га, орні землі – 101 га, садиби і траси – 575 га. За лісовпорядкувальними даними на території в безпосередньому користуванні парку (Теплинське і Святогірське лісництва, вкрита лісом площа в межах двох лісництв – 10715,3 га) окремі лісові породи домінують на таких площах: сосна звичайна (Рinus sylvestris) – 6436,5 га, дуб звичайний (Quercus robur) – 2843,6 га, ясен звичайний (Fraxinus excelsior) – 588,5 га, вільха чорна (Аlnus glutinosa) – 439,2 га, береза повисла (Веtula pendula) – 105,5 га, тополя біла (Рорulus alba) – 94,6 га, робінія звичайна (Robinia pseudoacacia) – 69,2 га, липа серцелиста (Tilia cordata) – 34,7 га. Серед інших видів як домінанти найчастіше трапляються верба ламка (Salix fragilis), осика (Рориlus tremula), сосна кримська (Рinus раllasiana), клен польовий (Acer campestre). За лісорослинними умовами переважають умови А2, Д2, В2. Середній вік лісів – 73 роки. Є ділянки з сосною звичайною віком 113-163 роки, з дубом звичайним віком 190-240 років. Дещо більше половини лісів – культури (6156,5 га), більша частина яких створена в 40-60-ті роки. В основному це культури сосни звичайної (Рinus sylvestris). Рослинність НПП репрезентує всі типи, які трапляються на південному сході України: лісовий, степовий, лучний, псамофітний, петрофітний, болотний, прибережно-водний, водний і синантропний (Шпилевая, 1998). За домінантною класифікацією вона включає 96 формацій та 390 асоціацій, що становить відповідно 31% та 20% цих синтаксонів рослинності південного сходу України (Бурда та ін. 1997). Найбільшу площу на території НПП займає лісова рослинність. Переважають штучні насадження сосни звичайної (Pinus sylvestris). B B B B B B 441 Вони поширені в північній частині парку на піщаному грунті надзаплавної тераси в долині Сіверського Дінця, де раніше були псамофітні степи. Залишки степової рослинності з домінуванням полину Черняєва (Artemisia tschernieviana), осоки колхідської (Carex colchica), костриці Беккера (Festuca beckeri), келерії піскової (Koeleria sabuletorum), ковили пірчастої (Stipa pennata), чебрецю Палласового (Thymus pallasianus) зустрічаються по просіках і незначних ділянках, не зайнятих деревною рослинністю. Типовим домінантом трав’яного покриву під наметом сосни є куничник наземний (Calamagrostis epigeios). Найбільшу постійність тут мають золотушник звичайний (Solidago virgaurea), щавель горобиний (Rumex acetosella), нечуйвітер волохатенький (Hieracium pilosella), гірчак чагарниковий (Polygonum dumetorum), пижмо звичайне (Tanacetum vulgare), осока приземкувата (Carex supina). Моховий покрив має покриття 5-60% в залежності від умов зростання. Соснові насадження зростають переважно в умовах свіжого бору (А2), близько третини – в умовах свіжого субору (В2). Найстаріші насадження сосни звичайної розташовані по північній межі м. Святогірська на території санаторію “Шахтар”. На крутих берегах р. Сіверський Донець на крейдяних відкладах невеликі площі займають “гірські бори”. Едифікатором цих угруповань виступає сосна крейдяна (Pinus cretacea). Крім природних насаджень сосни, тут є штучні посадки типової сосни звичайної (P. sylvestris). Ці ліси віднесено до союзу Libanoti intermediae-Pinion sylvestris Didukh 2003 класу EricoPinetea (ас. Stipo pulcherrimae-Pinetum sylvestris Didukh 2003 та ас. Libanoti intermediate-Pinetum sylvestris Didukh 2003) (Дідух, 2003). Зрідка сосна співдомінує з дубом звичайним (Quercus robur). Чагарниковий ярус формує скумпія звичайна (Cotinus coggygria), місцями значну участь в ньому беруть геміксерофіти карагана кущова (Caragana frutex), вишня степова (Cerasus fruticosa), зіновать руська (Chamаecуtisus ruthenicus) або неморальні мезофіти бирючина звичайна (Ligustrum vulgare), бруслина бородавчаста (Euonymus verrucosa), ліщина звичайна (Corylus avellana), жостір проносний (Rhamnus cathartica). В трав’яному покриві при відсутності чагарникового ярусу домінують ковили найкрасивіша та волосиста (Stipa pulcherrima, S. capillata), осока низька (Carex humilis), костриця крейдяна (Festuca cretacea). При більш зімкнутому чагарниковому ярусі залишаються лише порізник проміжний (Libanotis intermedia), купина пахуча (Polygonatum odoratum), конвалія звичайна (Convallaria majalis), підмаренник пребореальний (Galium praeboreale), ластовень виткий (Vincetoxicum scandens), осока пальчаста (Carex digitata). На другому місці за площею – ліси дуба звичайного (Quercus robur). Вони поширені в заплаві р. Сіверський Донець та на його B 442 B B B правобережжі, на плакорі і в балках. Більшість цих лісів належить до союзу Scillo sibericae-Quercion roboris Onyshchenko 2009. В заплавних дібровах майже всі насадження природного походження. Ділянки старого лісу, де вік дерев дуба сягає 190-240 років, знаходяться в Святогірському та Теплинському лісництвах. В цих дібровах високою є участь липи серцелистої (Tilia cordata), осики (Populus tremula) та ясена звичайного (Fraxinus excelsior). В підліску переважають бруслини європейська та бородавчаста (Euonymus europaea та E. verrucosa), ліщина звичайна (Corylus avellana), глід кривочашечковий (Crataegus curvisepala), клен татарський (Acer tataricum). В трав’яному покриві як домінанти трапляються яглиця звичайна (Aegopodium podagraria), конвалія звичайна (Convallaria majalis), зірочник ланцетовидний (Stellaria holostea). Звичайними видами є розхідник звичайний (Glechoma hederacea), медунка темна (Pulmonaria obscura), фіалки запашна (Viola odorata) та дивна (V. mirabilis), вербозілля лучне (Lysimachia nummularia), перлівка ряба (Melica picta), куцоніжка лісова (Brachypodium sylvaticum). Серед ефемероїдів чисельними навесні є анемона жовтецева (Anemone ranunculoides), проліска сибірська (Scilla siberica), пшінка весняна (Ficaria verna), ряст ущільнений (Corydalis solida), тюльпан дібровний (Tulipa quercetorum). Основними домінантами деревного ярусу в плакорних лісах є дуб звичайний (Quercus robur) та ясен звичайний (Fraxinus excelsior). Значною є участь кленів польового та гостролистого (Acer campestre, A. platanoides), липи серцелистої (Tilia cordata). В чагарниковому ярусі нерідко в значній кількості представлена ліщина звичайна (Corylus avellana). Константними видами є бруслина європейська та бородавчаста (Euonymus europaea та E. verrucosa), копитняк європейський (Asarum europaeum), підмаренник запашний (Galium odoratum), купина багатоквіткова (Polygonatum multiflorum), медунка темна (Pulmonaria obscura), зірочник ланцетовидний (Stellaria holostea), яглиця звичайна (Aegopodium podagraria), конвалія звичайна (Convallaria majalis), осока волосиста (Carex pilosa), перлівка ряба (Melica picta), чина весняна (Lathyrus vernus). Серед весняних ефемероїдів переважають анемона жовтецева (Anemone ranunculoides), ряст ущільнений (Corydalis solida), зубниця п’ятилиста (Dentaria quinquefolia), проліска сибірська (Scilla sibirica), тюльпан дібровний (Tulipa quercetorum). У 114 кв. Маяцького лісництва збереглася ділянка дубо-грабового лісу, яка нині має площу близько 20 га. Граб звичайний (Carpinus betulus) тут співдомінує з дубом звичайним (Quercus robur). В травостої домінують зірочник ланцетовидний (Stellaria holostea), копитняк європейський (Asarum europaeum), підмаренник запашний (Galium odoratum). 443 На невеликій площі поширені світлі ліси союзу Aceri tatariciQuercion Zólyomi et Jakucs 1957, характерними видами яких тут є карагана кущова (Caragana frutex), скумпія звичайна (Cotinus coggygria), молочай напівмохнатий (Euphorbia semivillosa), костриця борозниста (Festuca rupicola), рябчик руський (Fritillaria ruthenica), зірочки низенькі (Gagea pusilla), бирючина звичайна (Ligustrum vulgare). Ліси з домінуванням вільхи чорної (Alnus glutinosa) поширені в заплаві р. Сіверський Донець в притерасній частині та на терасі, в численних зниженнях та западинах, і займають, в основному, окремі невеликі за площею ділянки. Найбільшими цілісними масивами, площа яких більше 50 га, є вільшняк, який має місцеву назву Вікнино в Теплинському лісництві, вільховий ліс в заплаві р. Жеребець (колишній заказник “Чорний Жеребець”) в Ямпільському лісництві та суцільний вільшняк в Дробишевському лісництві, який на великій відстані тягнеться межовою стрічкою між сосновими лісами і дубовими в притерасній частині. При домінуванні вільхи в деревостані є домішка берези повислої (Betula pendula) та в’язу гладенького (Ulmus laevis). В підліску звичайні крушина ламка (Frangula alnus), черемха звичайна (Padus avium), клен татарський (Acer tataricum), у трав’яному ярусі домінують безщитник жіночий (Athyrium filix-femina), осока гостровидна (Carex acutiformis), гадючник в’язолистий (Filipendula ulmaria), ожина сиза (Rubus caesius), кропива дводомна (Urtica dioica), теліптерис болотяний (Thelypteris palustris). У дефляційних депресіях на піщаній терасі часто трапляються колкові березові та березово-вільхові ліси, в центрі яких нерідко розвинені болотні або водні угруповання. На відслоненнях крейди на правому березі Сіверського Дінця сформувались угруповання класу Неlianthemo-Тhymetea. Тут домінують чебрець крейдяний (Тhymus cretaceus), полин донський (Аrtemisia tanaitica), сонцецвіт крейдолюбивий (Неlianthemum cretophilum), гісоп крейдяний (Нуssopus cretaceus), бедринець крейдяний (Рimpinella titanophila), юринея короткоголова (Jurinea brachycephala), громовик донський (Onosma tanaitica), полин суцільнобілий (Artemisia hololeuca). Там, де шар чорнозему збільшується, до домінантів додаються ковила Іоанна (Stipa joannis), келерія Талієва (Koeleria talievii), солодушка великоквіткова (Hedysarum grandiflorum), віхалка гілляста (Anthericum ramosum), астрагал білостеблий (Astragalus albicaulis), ласкавець серповидний (Bupleurum falcatum), осока низька (Carex humilis). Справжні різнотравно-типчаково-ковилові степи на чорноземі (порядок Festucetalia valesiacae) займають малу площу. Основні домі444 нанти – костриця валіська (Festuca valesiaca), тонконіг вузьколистий (Роа angustifolia), бромопсис прибережний (Вromopsis riparia), житняк гребінчастий (Аgropyron pectinatum), ковила Лессінга (Stipa lessingiana), пирій повзучий (Е1уtrigia repens), ковила волосиста (Stipa capillata). Нерідко степові схили зайняті чагарниковими степами з домінуванням карагани кущової (Саragana frutex), рідко – мигдалю низького (Атуgdalus nana) або по узліссях – вишні степової (Сеrasus fruticosa). Лучна рослинність заплави займає відносно значну площу парку, майже таку, як і заплавні ліси. Вона різноманітна за складом домінантів: костриця лучна (Festuca pratensis), пирій повзучий (Elytrigia repens), стоколос безостий (Вromopsis inermis), куничник наземний (Саlатаgrostis epigeios), келерія Делявіня (Коеlеria delavignei), тимофіївка лучна (Рhleum pratense), тонконіг лучний (Роа рratensis), бекманія звичайна (Весkmannia eruciformis), осока рання (Саrex рraeсох), костриця велетенська (Festuca gigantea), лепешняк великий (Glyceria maxima) та ін. Ці угруповання належать в основному до класу Molinio-Аrrhenatheretea. Болотні угруповання у заплаві також різноманітні, домінують осока побережна (Саrех riparia), очеретянка звичайна (Рhalaroides arundinacea), очерет південний (Phragmites australis), осока чорноколоса (Саrех теlanostachya), ситняг болотний (Eleocharis palustris). Головними домінантами водних угруповань парку є рогіз вузьколистий (Турha angustifolia), рогіз широколистий (Т. latifolia), ряска мала (Lemna minor), спіродела багатокоренева (Spirodela polyrhiza), рдесники кучерявий (Роtamogeton crispus), блискучий (Р. lисепs), плаваючий (Р. паtans), гребінчастий (Р. реctinatus), частуха подорожникова (Аlisma рlапtago-аquatica), стрілолист стрілолистий (Sagittaria sagittifolia), сусак зонтичний (Вutomus umbellatus), гірчак земноводний (Роlуgonum amphibium). Найбагатша у флорі парку кверцетальна флороценосвита, у складі якої чимало реліктових видів, таких як копитняк європейський (Asarum europaeum), зубниця п’ятилиста (Dentaria quinquefolia), вербозілля кільчасте (Lysimachia verticillaris), лазурник трилопатевий (Laser trilobum), живокіст кримський (Symphytum tauricum), рутвиця смердюча (Thalictrum foetidum), граб звичайний (Carpinus betulus), шипшина горінківська (Rosa gorinkensis), костяниця (Rubus saxatilis), ясенець голостовпчиковий (Dictamnus gymnostylis). До степового флороценотипу належить 308 видів, але власне степових – 210, тобто не так багато, як на прилеглих степових територіях регіону. Флора парку цікава своїми петрофітоном і псамофітоном, які представлені в основному кальцепетрофітною та 445 надрічковою псамофітною флороценосвітами завдяки поширенню у межах парку відслонень крейдяних порід і розвитку піщаних терас над заплавою Сіверського Донця. Ці комплекси включають низку реліктів різного часу: жовтушник крейдяний (Erysimum cretaceum), скумпія (Cotinus coggygria), сосна крейдяна (Pinus cretacea), вероніка крейдяна (Veronica cretacea), вероніка Пачоського (V. paczoskiana), суховершки великоквіткові (Prunella grandiflora), білолізник степовий (Krascheninnikovia ceratoides), гісоп крейдяний (Hyssopus cretaceus), чебрець війковий (Thymus ciliatissimus), полин суцільнобілий (Artemisia hololeucа), волошка донецька (Centaurea donetzica), віхалка гілляста (Anthericum ramosum), осока низька (Сarex humilis). Досить розвинені лучний (150 видів) та болотний (66 видів) комплекси. Понад 50 видів складають гідрофітний флороценотип. Висока частка флори належить до синантропофітону – близько 329 видів, серед них 154 адвентивних види. Найбільш динамічні процеси формування адвентивної фракції синантропної флори НПП “Святі Гори” відбулися до XVI сторіччя та в період XVI – XIX сторіччя, та характеризуються переважанням видів, які натуралізуються на повністю трансформованих екотопах (Шпилевая, 2001; Шпилева, 2006). До Зеленої книги України увійшли наступні угруповання: угруповання звичайнодубових лісів скумпієвих (Querceta (roboris) cotinosa (coggygriae) – лише на крейдяних схилах спорадично у західній частині НПП; угруповання звичайнососнових лісів скумпієвих (Pineta (sylvestris) cotinosa (coggygriae)), звичайнодубово-звичайнососнових лісів скумпієвих (Querceto (roboris)-Pineta (sylvestris) cotinosa (coggygriae)) та повислоберезово-звичайнососнових лісів скумпієвих (Betuleto (pendulae)-Pineta (sylvestris) cotinosa (coggygriae)) – на крейдяних схилах; угруповання формації мигдалю низького (Amygdaleta nanae) – дуже рідко на степових ділянках; угруповання формації осоки низької (Cariceta humilis) – лише у двох локалітетах невеличкими плямами на крейдяних схилах; угруповання формації пирію ковилолистого (Elytrigieta stipifoliae) – подекуди на крейдяних схилах; угруповання формації ковили дніпровської (Stipeta borysthenicae) – нечасто по піщаному степу та просіках серед соснових насаджень на надзаплавній терасі; угруповання формації ковили волосистої (Stipeta capillatae) – зрідка по схилах балок; угруповання формації ковили найкрасивішої (Stipeta pulcherrimae) – дуже рідко на петрофітному степу; 446 угруповання формації ковили пірчастої (Stipeta pennatae) – нечасто на крейдяних схилах; угруповання формації ковили Лессінга (Stipeta lessingianae) – зрідка на степових схилах; угруповання формації ковили Залеського (Stipeta zalesskii) – рідко на степовому схилі; угруповання формації сальвінії плаваючої (Salvinieta natantis) – нерідко по всій території; угруповання формації глечиків жовтих (Nuphareta luteae) – у Сіверському Донці та озерах нечасто, з часом зменшується; угруповання формації латаття білого (Numphaeeta albae) – у Сіверському Донці та озерах рідко. У межах НПП зростає 1160 видів з 480 родів та 116 родин вищих судинних рослин, що репрезентують більше половини видів, 66% родів та 83% родин флори південного сходу України. За своїм складом і структурою флора парку відбиває головні риси регіональної флори. На особливу увагу заслуговують вузькоареальні види: бурачок голоніжковий (Alyssum gymnopodum P.Smirn.), вероніка крейдяна (Veronica cretacea Ostapko), волошка донецька (Centaurea donetzica Klokov), вушкоцвіт Клокова (Сhaenorhinum klokovii Kotov), громовик донський (Onosma tanaiticum Klokov), громовик напівкрасильний (Onosma subtinctorium Klokov), дворядник крейдовий (Diplotaxis cretacea Kotov), дзвінець крейдяний (Rhinanthus cretaceus Vassilcz.), дрік донецький (Genista donetzica Kotov), дрік донський (Genista tanaitica P.Smirn.), жовтушник український (Erysimum ucrainicum J.Gay), келерія Талієва (Koeleria talievii Lavrenko), ковила відокремлена (Stipa disjuncta Klokov), костриця крейдяна (Festuca cretacea T. Pop. et Proskor.), ластовень донецький (Vincetoxicum donetzicum Ostapko), ластовень руський (Vincetoxicum rossicum (Kleopow.) Barbar), ластовень український (Vincetoxicum ucrainicum Ostapko), лещиця малонасінна (Gypsophila oligosperma A.Krasnova), маренка крейдяна (Asperula creticola Klokov), молочай крейдолюбний (Euphorbia cretophila Klokov), пирій ковилолистий (Elytrigia stipifolia (Czern. ex Nevski) Nevski), полин донський (A. tanaitica Klokov), полин суцільнобілий (Artemisia hololeuca M.Bieb. ex Besser), сонцецвіт крейдолюбивий (Helianthemum cretophilum Klokov et Dobrocz.), тюльпан змієлистий (Tulipa ophiophylla Klokov et Zoz), ушанка донецька (Otites donetzicus (Kleopow) Klokov), ушанка гранітна (Otites graniticolus Klokov), шипшина відслонена (Rosa lapidosa Dubovik), шипшина залозистозубчаста (Rosa adenodonta Dubovik), шипшина карликувата (R. subpygmaea Chrshan.), шипшина Лоначевського (R. lonaczevskii Dubovik), шипшина сланцева (R. schistosa Dubovik), 447 шипшина сухостепова (R. tesquicola Dubovik), юринея волошкова (Jurinea cyanoides (L.) Rchb.), юринея волошковидна (Jurinea centauroides Klokov), юринея гроновидна (J. thyrsiflora Klokov). Деякі види, що наводилися раніше для території НПП, мабуть зникли – зозулині черевички справжні (Cypripedium calceolus L.), зубниця бульбиста (Dentaria bulbifera L.), лікоподієлла заплавна (Lycopodiella inundata (L.) Holub.), ортилія однобока (Orthilia secunda (L.) House), грушанка зеленоцвіта (Pyrola chlorantha Sw.). На території НПП виявлено 89 видів грунтових водоростей, 69 – лишайників, 806 видів грибів, серед них грифола листянолісова (Grifola frondosa (Fr.) S.F.Gray), занесена до Червоної книги України. На території НПП відмічено 42 види судинних рослин, занесених до III видання Червоної книги України; до Червоного списку МСОП – 9 видів; до Європейського Червоного – 16 видів; до Додатку I Бернської конвенції – 3 види судинних рослин (у дужках вказана кількість достовірно виявлених локалітетів на території НПП): • булатка червона (Cephalanthera rubra (L.) Rich.) – в листяних лісах; відомо не більше трьох місцезнаходжень на південному сході України, сел. Донецьке, Гори Артема, с. Богородичне (3) – ЧКУ; • бурачок голоніжковий (Alyssum gymnopodum P. Smirn.) – на крейдяних відслоненнях; колишній заказник “Гори Артема” (7) – ЧКУ; • волошка донецька (Centaurea donetzica Klokov) – на борових пісках, ендемік середньої течії Сіверського Дінця; м. Красний Лиман, с. Студенок (2) – ЄЧС, ЧКУ; • гісоп крейдяний (Hyssopus cretaceus Dubjan.) – тільки на крейдяних відслоненнях в басейні Сіверського Донця; “Гори Артема”, с. Райгородок, с. Григорівка (3) – ЧКУ, ЄЧС; • глід український (Crataegus ucrainica Pojark.) – в лісах та по узляссях; с. Маяки, с. Богородичне – МСОП, ЄЧС; • гніздівка звичайна (Neottia nidus-avis (L.) Rich.) – в лісах; “Гори Артема”, Маяцьке лісництво (4) – ЧКУ; • громовик донський (Onosma tanaitica Klokov) – на крейдяних відслоненнях; “Гори Артема”, с. Богородичне, с. Маяки, с. Донецьке (багато) – ЧКУ; • дворядник крейдяний (Diplotaxis cretacea Kotov.) – на крейдяних відслоненнях; “Гори Артема”, с. Сидорове (7) – ЧКУ; • дельфіній Сергія (Delphinium sergii Wissjul.) – на узліссях, галявинах, вапнякових відслоненнях, Маяцьке лісництво; м. Красний Лиман (4) – ЧКУ; • дзвінець крейдяний (Rhinanthus cretaceus Vass.) – по крейдяних відслоненнях, “Гори Артема” (4) – ЄЧС; 448 • дрік донський (Genista tanaitica P. Smirn.) – на крейдяних відслоненнях; с. Богородичне (багато) – ЧКУ, МСОП, ЄЧС; • жовтушник крейдяний (Erysimum cretaceum (Rupr.) Schmalh. – по крейдяних відслоненнях; с. Богородичне – МСОП; • жовтушник український (Erysimum ucranicum J. Gay) – по крейдяних відслоненнях; “Гори Артема” – ЄЧС; • зірочки борові (Gagea pineticola Klokov) – в штучних насадженнях сосни, на узліссях, галявинах по піщаній терасі Сіверського Донця; с. Богородичне (багато) – ЄЧС; • зозулинець блощичний (Orchis coriophora L.) – зростає на вологих луках, вологих піщаних місцях; “Гори Артема”, с. Старий Караван (2) – ЧКУ; • зозулинець болотний (Orchis palustris Jacq.) – на вологих луках, болотах; с. Старий Караван, смт Райгородок (2) – ЧКУ; • зозулині черевички справжні (Cypripedium calceolus L.) – в лісах; мабуть зник, раніше зустрічався в “Горах Артема” – ЧКУ, БК; • келерія Талієва (Koeleria talievii Lavrenko) – по петрофітних степах на крейдяних відслоненнях; с. Богородичне, “Гори Артема”, с. Сидорове (багато) – ЧКУ; • ковила відокремлена (Stipa disjuncta Klokov) – на степах; с. Маяки, с. Богородичне (2) – ЧКУ; • ковила волосиста (Stipa capillata L.) – на степах, кам’янистих схилах; “Гори Артема” (багато) – ЧКУ; • ковила дніпровська (Stipa borysthenica Klokov) – на пісках; “Гори Артема”, м. Святогірськ, с. Брусівка, с. Діброва, Маяцьке лісництво, ур. “Сосна” (багато) – ЧКУ; • ковила Залеського (Stipa zalesskii Wilensky) – на степах; с. Григорівка (1) – ЧКУ, МСОП; • ковила Лессінга (Stipa lessingiana Trin. et Rupr.) – на степах; с. Григорівка (4) – ЧКУ; • ковила найкрасивіша (Stipa pulcherrima K.Koch) – на степах, кам’янистих відслоненнях; “Гори Артема”, м. Красний Лиман (2) – ЧКУ; • козельці донські (Tragopogon tanaiticus Artemcz.) – на річкових пісках, “Гори Артема” – ЄЧС; • коручка темночервона (Epipactis atrorubens (Hoffm. ex Bernh.) Schult.) – в лісах; “Гори Артема” (3) – ЧКУ; • коручка чемерниковидна (Epipactis helleborine (L.) Crantz.) – в лісах; “Гори Артема”, с. Маяки, с. Брусівка, с. Макатиха (8) – ЧКУ; • косарики тонкі (Gladiolus tenuis M.Bieb.) – на заплавних луках; с. Маяки, с. Богородичне, м. Святогірськ, с. Сидорове (8) – ЧКУ; 449 • костриця крейдяна (Festuca cretacea T.Top. et Proskor.) – крейдяні відслонення; “Гори Артема”, с. Сидорове, с. Маяки, с. Богородичне, с. Григорівка (5) – ЧКУ; • ластовень проміжний (Vincetoxicum intermedium Taliev) – на крейдяних схилах; с. Донецьке – ЄЧС; • лікоподієлла заплавна (Lycopodiella inundata (L.) Holub.) – по вологих місцях; мабуть зник, раніше зустрічався біля с. Ярова – ЧКУ; • любка дволиста (Platanthera bifolia (L.) Rich.) – в лісах, на заболочених луках, с. Маяки, с. Брусівка (3) – ЧКУ; • маренка сіроплода (Asperula tephrocarpa Czern. ex M. Pop. et Chrshan) – по крейдяних відслоненнях; смт Райгородок, с. Богородичне, с. Сидорове, сел. Донецьке, “Гори Артема” – МСОП; • пирій ковилолистий (Еlуtrigia stipifolia (Сzern. ех Nevski) Nevski) – на петрофітних степах, відслоненнях крейди; “Гори Артема” (5) – ЧКУ, МСОП, ЄЧС; • півники борові (Iris pineticola Klokov) – в борах, по піщаних степах; відомо не більше трьох місцезнаходжень на південному сході України, с. Брусівка (5) – ЧКУ; • півонія тонколиста (Paeonia tenuifolia L.) – на степах; с. Брусівка (1) – ЧКУ, БК; • підмаренник волинський (Galium volhynicum Pobed.) – на відслоненнях крейди; “Гори Артема”, с. Сидорове, с. Богородичне (3) – ЄЧС; • полин суцільнобілий (Artemisia hololeuca M.Bieb. ex Besser) – петрофітні степи на крейдяних відслоненнях, ендемік; с. Сидорове, с. Закітне (2) – ЧКУ, МСОП, ЄЧС; • ранник крейдяний (Scrophularia cretacea Fisch. et Spreng.) – по крейдяних відслоненнях; с. Григорівка, с. Закітне (4) – ЧКУ, МСОП. ЄЧС; • рутвиця смердюча (Thalictrum foetidum L.) – в дібровах на крейді; відомо одне місцезнаходження на південному сході України, “Гори Артема” (1) – ЧКУ; • рябчик малий (Fritillaria meleagroides Patrin ex Schult. et Schult.) – на заплавних луках Сіверського Донця; “Гори Артема”, с. Брусівка (багато) – ЧКУ; • рябчик руський (Fritillaria ruthenica Wikstr.) – в чагарниках, на луках, в байрачних лісах; “Гори Артема (багато) – ЧКУ; • рястка Буше (Ornithogalum boucheanum (Kunth) Aschers.) – в байрачних та заплавних лісах, в заростях чагарників; ”Гори Артема”, м. Святогірськ, с. Маяки (багато) – ЧКУ; 450 • сальвінія плаваюча (Salvinia natans L.) – по старицях та затоках Сіверського Донця; “Гори Артема”, смт Райгородок, “Конвалія”, с. Брусівка, с. Богородичне, м. Святогірськ, Дробишевське лісництво, “Заплава – 1” (багато) – ЧКУ, БК; • сиренія Талієва (Syrenia talijevii Klokov) – по крейдяних відслоненнях, с. Закітне – ЄЧС, ЧКУ; • сон лучний (Pulsatilla pratensis (L.) Mill. s.l.) – по узліссях та сухих схилах; м. Святогірськ, с. Брусівка (багато) – ЧКУ; • сосна крейдяна (Pinus cretacea (Kalenicz.) Kondr.) – на крейдяних відслоненнях; “Гори Артема” (Теплинське лісництво), с. Богородичне, с. Сидорове (3) – ЧКУ, МСОП, ЄЧС; • тюльпан дібровний (Tulipa quercetorum Klokov et Zoz.) – в лісах та по чагарниках; заплава р. Сіверський Донець та р. Жеребець, ур. Теплинська дача, с. Григорівка, с. Маяки, с. Донецьке (багато) – ЧКУ; • тюльпан змієлистий (Tulipa ophiophylla Klokov et Zoz.) – на степах та по відслоненнях материнських порід; с. Григорівка (1) – ЧКУ; • фіалка Лавренка (Viola lavrenkoana Klokov) – по березових колках, узліссях вільшняків на піщаній терасі Сіверського Донця; “Гори Артема”, м. Слов’яногірськ, с. Діброва (багато) – ЄЧС. • шафран сітчастий (Crocus reticulatus Steven ex Adams) – на степах, в дібровах, чагарниках, на узліссях та галявинах; с. Богородичне, Гори Артема (2) – ЧКУ; • шоломниця крейдяна (Scutellaria creticola Juz.) – по крейдяних схилах; “Гори Артема”, с. Григорівка, с. Закітне (багато) – ЧКУ. На південному сході України тільки у НПП “Святі Гори” поширені популяції рутвиці смердючої (Thalictrum foetidum L.), зубниці бульбистої (Dentaria bulbifera L.), грушанки зеленоцвітої (Pyrola chlorantha Sw.), веснівки дволистої (Maianthemum bifolium (L.) F.W. Schmidt), підмаренника волинського (Galium volhynicum Pobed.), куцоніжки пірчастої (Brachypodium pinnatum (L.) Beauv.), чебреця війкового (Тhymus ciliatissimus Klokov). Популяція сосни крейдяної (Pinus cretacea (Kalenicz.) Kondr.) є також у відділенні “Крейдова флора” Українського степового природного заповідника. Значна частина території парку зазнає високого рекреаційого навантаження, оскільки м. Святогірськ є курортним містом і місцем знаходження Святогірської Свято-Успенської Лаври. Особливо страждають ліси на березі Сіверського Дінця та поблизу доріг. На деяких ділянках природна трав’яна рослинність деградувала і повністю замінена рудеральними ценозами. Десятки гектарів соснових 451 насаджень щорічно гинуть внаслідок лісових пожеж, в деякі роки їх реєструється до 100 випадків. Існують намагання вилучення території для будівництва. При винесенні меж в натуру в парку виявилася зайва площа. Як зайві гектари із території парка була вилучена старовікова заплавна діброва, розташована вздовж берегової лінії Сіверського Дінця, одна із найцінніших ділянок природних лісів. Скасовано заказники “Сосна” та “Соснові насадження”. Останній знаходився на території м. Святогірськ в лісопарковій зоні. Нині там ведеться інтенсивне будівництво приватними особами. Функціональне зонування розроблене і затверджене в 2002 році. Заповідна зона займає 2648 га (6,5% загальної площі території парку). До неї включено 1295 га (внутрішні квартали) в урочищі Теплинська дача (широколистяний ліс), 359 га в урочищі Верхні луки, 245 га в урочищі Гори Артема, 197 га в ур. Дробишівське, 199 га в ур. Чернецьке, Озеро Чернецьке (17 га), 43 га в ур. Конвалія, 250 га в ур. Чорний Жеребець, 23 га в ур. Маяцький ліс, 20 га в ур. Болото Мартиненково. До складу заповідної зони ввійшли 6 природнозаповідних об’єктів, які існували до створення парку. У зв’язку з підвищенням статусу цих територій колишній їх статус скасовано. Зона регульованої рекреації займає 32089 га (79,4% території). Більша її частина – культури сосни звичайної на піщаній терасі Сіверського Донця. Також до цієї зони віднесено більшу частину ур. Маяцька дача (плакорний широколистяний ліс), а також діброви в Краснопільському та Теплинському лісництвах. В зоні регульованої рекреації на території Теплинського лісництва розташований колишній монастирський скит з печерами, що збереглися до сьогодні, територія монастирського хутора, залишки цінного пам’ятника архітектури 18–19 сторіччя – палацу графа Потьомкина; скульптурний ансамбль пам’ятника Артему (революціонеру Ф.А. Сергєєву), споруджений у 1927 р. за проектом скульптора І.П. Кавалерідзе, меморіал Великої Вітчизняної війни (Журова, 2002). В зоні стаціонарної рекреації (1894 га, 4,7%) функціонують 179 об’єктів стаціонарного відпочинку, лікування та оздоровлення і 44 оздоровчих дитячих табори. У господарській зоні (3808 га, 9,4% території) розташовані виробничі, культурні об’єкти, населені пункти, установи господарського та комунального призначення, орні та інші сільськогосподарські землі, включені до складу парку. В господарську зону включено і значну частину території Дробишівського лісництва, на якій розташовані добре збережені заплавні діброви. Цю ділянку бажано включити до заповідної зони. Вона має велику кількість стариць, озер, дуже заболочена та мало відвідується. 452 На території НПП “Святі Гори” існують природно-заповідні території інших категорій, зокрема: ботанічна пам’ятка природи загальнодержавного значення “Маяцька дача” (18 га), лісовий заказник місцевого значення “Заплава-1” (590 га), ботанічна пам’ятка природи місцевого значення “Тополя” (0,1 га). На рослинний покрив, крім вище вказаних, впливають також такі фактори, як викошування лук, випасання, рубки лісу, збір рослинної сировини, плодів, грибів тощо населенням. Для боротьби зі “шкідниками” лісового господарства на території парку застосовуються хімічні та біологічні засоби. Загальнодержавною програмою формування національної екомережі України передбачено збільшення території НПП “Святі Гори” на 10 тисяч га. Клопотання про розширення, розроблене науковцями парка, в грудні 2007 року розглядалось та схвалено Координаційною радою при НПП “Святі Гори” і зараз доопрацьовується. Територіями, перспективними для включення до національного парку, є ділянки ріки Сіверський Донець, заплавних лук і цілинних степів, до яких підступають лісові масиви парку; урочище Мар’їна Гора; цілинні крейдяні схили на схід від с. Богородичне; частина території Маяцького лісництва, не включена в НПП “Святі Гори”, та частина території Теплинського лісництва, вилучена з парку; колишні колгоспні ліси, передані Краснолиманському лісгоспу, серед яких соснові ліси, прилягаючі до Ямпільського лісництва, заплавні діброви, луки і вільхові болота. Список літератури 1. Алексеенко М.И. К характеристике растительных сообществ дигрессивных и демутационных смен на меловых склонах в бассейне Северского Донца // Мат-лы Харьк. отд. географ, о-ва. – 1967. – Вып. 4. – С. 135-142. 2. Байдаченко М.Є., Демченко С.І. Вищі шапинкові базидіоміцети національного природного парку “Святі Гори” // Збереження біорізноманіття на південному сході України: Мат-ли наук.-практ. конф. (м. Донецьк, 14 вересня 2004 р.). – Донецьк: ТОВ “Либідь”, 2004. – С. 65. 3. Бурда Р.І., Остапко В.М., Глухов А.З., Шпилева Н.В. Національний природний парк “Святі Гори”: біологічна різноманітність рослинного покриву // Заповідна справа в Україні. – 1997. – Т.3, вип.1. – С.10-17. 4. Бурда Р.И., Остапко В.М., Глухов А.З., Шпилевая Н.В. К вопросу о функциональном делении территории национального природного парка “Святые горы” // Интродукция и акклиматизация растений. – 1998. – Вып. 30. – С.129-138. 453 5. Бурда Р.И., Остапко В.М., Глухов А.З., Шпилевая Н.В. Национальный природный парк “Святые Горы” // Совет ботанических садов России: Отделение международного Совета ботанических садов по охране растений. – Информ. бюллетень. – Вып. 8. – М., 1998. – С. 50-51. 6. Дідух Я.П. Гірські бори (Erico-Pinetea Horvat 1959) України // Рослинність хвойних лісів України. Мат-ли робочої наради (Київ, листопад 2003). – Київ: Фітосоціоцентр, 2003. – С. 43-79. 7. Дідух Я.П., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Геоботанічне районування України та суміжних територій // Укр. ботан. журн. – 2003. – 60, № 1. – С. 6-17. 8. Дьякова О.В. Грабово-дубовий ліс в Національному природному парку “Святі Гори” // Менеджмент екосистем природно-заповідних територій. Мат-ли Всеукр. наук.-практ. конф., присвяч. 10-річчю створення Національного природного парку “Подільські Товтри”. – Кам’янецьПодільський: Аксіома, 2006. – С. 93-97. 9. Дьякова О.В. О нахождении Muscari neglectum Guss. на территории НПП “Святые Горы” // Промислова ботаніка: стан та перспективи розвитку: Мат-ли міжнар. наук. конф. “Промислова ботаніка: стан та перспективи розвитку” (Донецьк, 24-26 вересня 2007 р.). – Донецьк, 2007. – С.156-157. 10. Дьякова О.В. Рослинність вільхових лісів урочища Святогірський табір (НПП “Святі Гори”) // Відновлення порушених природних екосистем: Мат-ли Третьої міжнар. наук. конф. (м. Донецьк, 7-9 жовтня 2008 р.). – Донецьк, 2008. – С. 183-185. 11. Журова П.Т. Влияние рекреации на природные комплексы национального природного парка “Святые Горы” // Збереження останніх залишків степової рослинності України шляхом заповідання та режими її охорони: міжнар. наук. конф., 27–29 травня 2002 р.: мат-ли конф. – К.: Академперіодика, 2002. – 164 с. 12. Журова П.Т. Сбережение биологического и ландшафтного разнообразия национального природного парка “Святые Горы” в условиях рекреационного использования природных ресурсов // Відновлення порушених природних екосистем: міжнарод. конф., 24–27 вересня, 2002 p. – Донецьк: ТОВ “Лебідь”, 2002. – С. 142. 13. Зацепина Д.Я., Хлевная Н.А. О флоре меловых обнажений заказника “Горы Артема” // Ботан. журн. – 1980. – 65, № 4. – С. 551-555. 14. Котов М.І. Рослинність крутих схилів і відслонень кам’янистих порід Донецького кряжу та освоєння їх сільським та лісовим господарством // Журн. Ін-ту ботан. АН УРСР. – 1939. – 23 (31). – С. 27-47. 15. Котов М.І. Флора і рослинність крейдяних відслонень в Донецькому басейні та використання їх в сільському господарстві // Журн. Ін-ту ботан. АН УРСР. – 1939. – № 21-22 (29-30). – С. 221-241. 16. Мальцева І.А. Грунтові водорості лісів національного природного парку “Святі Гори” (Донецька обл., Україна) // Мат-ли конф., присвяч. 80- 454 річчю Канівського природного заповідника “Роль природно-заповідних територій у підтриманні біорізноманіття” (9-11 вересня 2003 р., м. Канів). – Канів, 2003. – С. 118-119. 17. Мальцева І.А., Супронюк І., Пушкіна О. Грунтові водорості крейдяних борів національного природного парку “Святі Гори” // 21-30 червня 2004 р., м. Дніпропетровськ). – Т. 31. Біологічні науки. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – С. 35. 18. Морозова І. Міксоміцети Національного природного пароку “Святі Гори” // Мат-ли ІV Міжн. наук. конф. студентів та аспірантів “Молодь і поступ біології” (м. Львів, 7-10 квітня 2008 р.). – Львів: ЛНУ ім.. І. Франка, 2008. – С.106-107. 19. Морозюк С.С. Екологічний та географічний аналіз флори крейдяних відслонень басейну р. Сіверський Донець // Укр. ботан. журн. – 1971. – 28, № 2. – С. 175-180. 20. Морозюк С.С. Ендемічні рослини і коротка історія розвитку флори крейдяних відслонень басейну р. Сіверський Донець // Укр. ботан. журн. – 1971. – 28, № 3. – С. 327-331. 21. Надєіна О.В. Лишайники національного природного парку “Святі Гори” // Чорноморський ботан. журн. – 2007. – 3, № 2. – С. 100-108. 22. Онищенко В.А., Дьякова О.В., Карпенко Ю.О. Лісова рослинність урочищ Теплинська Дача і Маяцька Дача (національний природний парк “Святі Гори”) // Черноморський ботан. журн. – 2007. – 3, № 2. – С. 88-99. 23. Ордынец А.В., Акулов А.Ю. Предварительные данные о биоте афиллофороидных грибов Национального природного парка “Святые Горы” (Донецкая обл., Украина) // Актуальные проблемы Экологии и сохранения биоразнообразия. Сб. статей. – Владикавказ. – СОИТСИ, 2008. – С. 64-71. 24. Остапко В.М. Раритетный флорофонд юго-востока Украины (хорология). – Донецк: ООО “Лебедь”, 2001. – 121 с. 25. Остапко В.М. Эйдологические, популяционные и ценотические основы фитосозологии на юго-востоке Украины. - Донецк: ООО “Лебедь”, 2005. – 408 с. 26. Проект організації національного природного парку “Святі Гори”, 2002. 27. Синельщиков Р.Г. Рекреационное использование лесов Донбасса в связи с их географическими особенностями // Проблемы охраны природы и рекреационной географии УССР: тез. докл. – Харьков, 1979. – С. 123-124. 28. Сінельщиков Р.Г., Кірнос В.Н. Сучасний стан старовікової сосни крейдяної в заказнику “Гори Артема” // Інтродукція та акліматиз. рослин на Україні. – 1981. – Вип. 19. – С. 10. 29. Тихоненко Ю.Я., Дудка І.О. Знахідки іржастих грибів (порядок Uredinales) в національному природному парку “Святі Гори” // Укр. ботан. журн. – 2005. – 62, № 4. – С. 495-499. 455 30. Трискиба С.Д., Полохіна І.І., Сухомлин М.М. Знахідка Grifola frondosa (Fr.) S. Gray на півночі Донецької області // Укр. ботан. журн. – 2005. – 62, № 9. – С. 87-90. 31. Шпилевая Н.В. Флороценотическая оценка современного национального природного парка “Святые Горы” // Роль охоронюваних територій у збереженні біорізноманіття: наук. конф., 8 – 10 верес. 1998 р.: тези допов. – Канів, 1998. – С.120-122. 32. Шпильова Н.В. Категоризація видового складу флори національного природного парку “Святі гори” за ознакою рідкісності // Конф. мол. вчених – ботан. Укр., 14-17 вересня 1999 р.: мат-ли конф. – Ніжин, Ядути: Вид-во Ніж. держ. пед. унів-ту, Ніжин. – 1999. – С. 68-69. 33. Шпилевая Н.В. Фракционный состав флоры национального природного парка “Святые горы” // Промышленная ботаника. – 2001. – Вып. 1. – С.52-55. 34. Шпилевая Н.В. Синантропная флора национального природного парка “Святые Горы” // Відновлення порушених природних екосистем: мат-ли другої міжн. конф., 6-8 верес. 2005 р.: тезисы докл. – Донецьк: ТОВ “Лебідь”, 2005. – С. 109-110. 35. Шпилева Н.В. Оцінка антропогенної трансформації флори національного природного парку “Святі Гори” // Синантропізація рослинного покриву України: наук. конф.: тези. допов. – Київ, ПереяславХмельницький, 2006. – С. 220-223. 36. Шпилевая Н.В. Антропогенная динамика флоры национального природного парка “Святые Горы” // Різноманіття фітобіоти: шляхи відновлення, збагачення і збереження. Історія та сучасні проблеми: міжн. наук. конф. 18 – 23 черв. 2007 р.: мат-ли допов.– Кременець, Тернопіль: Підручники і посібники, 2007. – С. 188. 456 НПП Синевир Територія національного природного парку “Синевир” розташована у північно-східній частині Міжгірського району Закарпатської області. До неї належать землі лісового фонду та населених пунктів Слобода, Синевирська Поляна, Синевир, Негровець, Горб, Колочава, Мерешор. До створення НПП на означеній території існували ландшафтний заказник загальнодержавного значення “Озеро Синевир” площею 960,0 га, ботанічний заказник загальнодержавного значення “Глуханя” (23,1 га), лісовий заказник загальнодержавного значення “Кам’янка” (328,0 га), іхтіологічний заказник місцевого значення “Кантина” (25,0 га), гідрологічний заказник місцевого значення “Озірце” (322,2 га), пам’ятка природи місцевого значення “Мінеральні джерела” (3,0 га). Наукове обгрунтування створення НПП підготував С.М. Стойко (1966, 1977). НПП “Синевир” був створений згідно з постановою Ради Міністрів УРСР від 5 січня 1989 року за № 7 і наказу Міністерства лісової промисловості УРСР від 17 січня 1989 року за № 9 на базі земель Міжгірського лісокомбінату Закарпатського виробничоторгового об’єднання “Закарпатліс” і колгоспів Міжгірського району, які розміщувалися у верхньому басейні ріки Теребля на площі 40400 га. В 1995 р. парк був підпорядкований Міністерству охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України. Протягом багатьох років розроблялась технічна документація щодо розширення існуючої території парку за рахунок площ інших землекористувачів, а особливо йшла мова про передачу колгоспних лісів у постійне користування НПП “Синевир”. В 2009 р. територію НПП розширено на 2304 га за рахунок земель урочища Вільшанка Хустського району. Нині загальна площа парку складає 42704 га. Згідно з фізико-географічним районуванням України (Екологічна енциклопедія, 2006) територія НПП належить до двох фізикогеографічних областей. Більша частина НПП “Синевир” знаходиться в межах Водороздільно-Верховинської області (у двох районах: Приводороздільні (Внутрішні) Горгани (більше половини території парку) і Воловецько-Міжгірська Верховина (значно освоєна територія вздовж р. Теребля)). Полонинсько-Чорногірська фізико-географічна область (район Полонинського хребта) займає південно-західну частину НПП. Територія знаходиться в діапазоні абсолютних висот від приблизно 550 м (р. Теребля біля с. Мерешор) до 1719 м над рівнем моря (г. Стримба). За геоботанічним районуванням (Національний атлас України, 2008) територія належить до Європейської широколистянолісової 457 області, Карпатсько-Альпійської гірської провінції, Верховинсько-Бескидського округу звичайнодубових, букових, ялицевих та ялинових лісів і післялісових лук. За геоботанічним районуванням Українських Карпат (Голубец, Малиновский, Стойко, 1965) на території НПП виділяють такі три геоботанічні округи: 1) букових лісів, 2) смерекових гірських лісів, а також 3) субальпійського й альпійського криволісся, гірськолучних і чагарникових формацій альпійської смуги. Гірські хребти захищають Закарпаття з північного сходу від арктичних повітряних мас, тому температура взимку тут вища, ніж у Прикарпатті. Гірські хребти також сприяють конверсії, особливо влітку. НПП має досить густу гідрологічну мережу з характерним порогововодоспадним типом русел загальною протяжністю 426,9 км. Теребля, найбільша річка, яка протікає тут, належить до басейну р. Тиса і є правою її притокою. На території НПП Теребля протікає у південнозахідній частині. На своєму шляху вона має ширину 15-30 метрів з характерними глибинами від 0,7 до 1,5 метра зі швидкістю течії 16-18 км/год. Водний режим гідромережі суттєво змінюється протягом року. Характерною особливістю внутрішнього розподілу стоку є наявність повеней протягом більшої частини року. Весь теплий період року характеризується частими зливовими дощами, внаслідок чого виникають паводки (5-10 в рік), ерозійні процеси, зсуви, селі. На території НПП розрізняють шість типів грунтів: гірсько-лучні – 782,8 га (2,4%); гірсько-підзолисті – 1010,9 га (3,13%); бурі гірсько-лісові – 29890,1 га (92,6%); дернові – 249,2 га (0,77%); лучно-болотні – 42,2 га (0,13%); кам’янисті розсипи – 103,6 га (0,3%). Бурі гірсько-лісові розподілені на підтипи: темно-бурі (86%), світло-бурі (5%), дерновобуроземні (1%). Решта (0,5%) площ займають річки, струмки, озера. Сільськогосподарські угіддя мають площу 6361 га, з них пасовищ 4147 га та сіножатей 1755 га. Водоймами зайнято 293 га, болотами – 36 га, садиби та споруди займають 1763 га, інші нелісові землі – 495 га, а всього площа нелісових земель становить 8948 га. Решту площ займають лісові землі. Хвойні ліси складають 18170 га, а листяні та мішані – 11545 га. За віковими групами ліси розподіляються так: хвойні молодняки – 2988 га, середньовікові – 10845 га, пристигаючі – 2516 га, стиглі і перестиглі – 1821 га. Серед твердолистяних та мішаних лісів молодняки займають 2033 га, середньовікові – 5601 га, пристигаючі – 1880 га, стиглі та перестиглі – 2031 га. Нині рослинний світ НПП “Синевир” вже достатньо добре досліджений. Спеціальне вивчення безпосередньо його лісів розпочалося у другій половині минулого століття з монографій С.М. Стойка (1966, 1977) та боліт – із статті Є.М. Брадіс із співавторами (Брадіс, Андрієнко, Лихобабина, 1969). Болотна рослинність продовжувала 458 досліджуватися у 80-х роках (Андрієнко, Попович, 1981, 1987; Попович, Андрієнко, 1982). Сучасний стан лісової рослинності фрагментарно опублікований також у декількох працях (Субота, 2003, 2007; Попович, Субота, 2005). Цілеспрямовані фітосозологічні дослідження НПП розпочалися з праць С.Ю. Поповича та П.М. Устименка (1993, 1996). Наступні результати фітосозологічних і особливо флористичних досліджень були опубліковані у цілому ряді робіт (Тюх, 1995, 1997, 1998, 1999, 2007, 2009; Попович, Андрієнко, 1998; Новосад та ін., 1999; Протопопова, Тюх, Шевера, 1999; Новосад та ін.., 2001; Новосад, Крицька, Тюх, 2001; Тюх, Бугина, 2007, 2008; Зиман, Тюх, 2008; Тюх, Ярема, 2009). Ці та інші матеріали були узагальнені у кандидатській дисертації Ю.Ю. Тюха (2010). Результати бріологічних досліджень представлені у роботах В.М. Вірченка і С.Ю. Поповича (1995, 2003). Коротка характеристика рослинного покриву наведена у декількох монографіях (Охорона…, 1980; Перспективная…, 1987; Стойко та ін., 1991; Природно-заповідний…, 1998, Попович, 2002). У рослинному покриві НПП “Синевир” наявна вертикальна поясність. При цьому у розподілі фітоценозів першочергове значення мають кліматичні показники, пов’язані з висотою над рівнем моря. Більша частина парку знаходиться у гірському лісовому поясі. Нижню його частину утворюють букові, а верхню – ялинові ліси. Широколистяні ліси НПП представлені лісами з домінуванням бука лісового (Fagus sylvatica), які займають на цій території порівняно невеликі площі (близько 15%) й розташовані переважно в урочищах Квасовець, Сухар, Горбик, Бояринський, Тяпиш, Чертежник та деяких інших. Для чистих букових лісів характерними є майже повна відсутність підліску й бідний видовий склад трав’яного ярусу. Вони переважають на висотах до 700 м над рівнем моря (Тюх, Тільняк, 1998). В трав’яному ярусі переважають зубниця залозиста (Dentaria glandulosa), підмаренник запашний (Galium odoratum), квасениця звичайна (Oxalis acetosella), ожина шорстка (Rubus hirtus), зеленчук (Lamium galeobdolon), безщитник жіночий (Athyrium filixfemina), щитник чоловічий (Dryopteris filix-mas) 3 точки зору флористичної класифікації більшість букових лісів парку належать до ас. Symphyto cordati-Fagetum Vida 1959 (~ Dentario glandulosaeFagetum W.Mat. 1964 ex Guzikowa et Kornas 1968). Трапляються також ацидофільні букові ліси. Ліси з переважанням граба (Carpinus betulus) поширюються до висоти близько 700 м над рівнем моря (село Негровець). Часто граб з буком та ліщиною (Coryllus avellana) утворюють переліски серед післялісових лук. Ліси з домінуванням явора (Acer pseudoplatanus) поширені вузькими довгими (інколи переривчастими) смугами на верхній межі букових лісів, особливо на 459 схилах південної експозиції. На вологих ділянках вузькими стрічками поширені ліси з домінуванням вільхи сірої (Alnus incana). Хвойні ліси НПП представлені ялиновими та ялицевими ценозами. Ліси з домінуванням ялини європейської (Picea abies), включаючи й ялинове рідколісся, займають в парку найбільші площі (близько 65%). Чисті ялинові ліси поширені переважно у верхній частині гір, а нижче 1200 м над рівнем моря ялина європейська (Picea abies) росте разом з ялицею (Abies alba), буком (Fagus sylvatica), явором (Acer psevdoplatanus) та ясеном звичайним (Fraxinus excelsior). Тому значні площі на території НПП зайняті мішаними ялиново-ялицевобуковими та буково-ялицево-ялиновими лісами, що поширені до верхньої межі лісу. При цьому з підняттям над рівнем моря стан дерев бука значно гірший, й вони там низькорослі, з покрученими стовбурами. Чисті ялинники високопродуктивні, але й вразливі – часто піддаються буреломам і вітровалам, мішані ялинники більш стійкі. Вони переважають на висотах 1100-1500 м, а на висотах близько 1000 м найбільш поширеними є мішані ліси, в деревостанах яких у різних пропорціях співдомінують ялина, бук та ялиця, а у трав’яному ярусі найчастіше домінує квасениця звичайна (Oxidis acetosella). До основних домінантів ялинових лісів належать також чорниця (Vaccinium myrtyllus) та куничник очеретяний (Calamagrostis arundinacea), часто добре розвинений ярус мохів, серед яких переважають Dicranum scoparium, Pleurozium schreberi, Polytrichum commune, Polytrichum strictum. Ялинові та ялицеві ліси належать до союзів Abieti-Piceion (Br.-Bl. 1939) Soό 1964 (угруповання відносно багатих грунтів з видами широколистяних лісів) та Vaccinio-Piceion abietis Br.Bl. 1939 (Piceion abietis Pawł. et al. 1928). Ялицеві ліси фрагментарно трапляються переважно у межах поясу букових лісів. З ялицею часто співдомінують явір (Acer pseudoplatanus) та вільха сіра (Alnus incana). У субальпійському поясі на території НПП досить часто зростають високогірні деревно-чагарникові, чагарникові й чагарничкові угруповання, в основному з домінуванням сосни гірської (Pinus mugo), душекії зеленої (Duschekia alnobetula), яловця сибірського (Juniperus sibirica) й чорниці (Vaccinium myrtillus). Найпоширеніше у субальпійському поясі гірськососнове криволісся, зарості якого простягаються переважно від полонини Горб до гори Великий Горган на висоті 1400-1600 м над рівнем моря. Сосна гірська утворює суцільні, щільно зімкнені, майже непрохідні монодомінантні фітоценози, які складаються з дуже галузистих й полеглих рослин заввишки 1-2,5 м. Вище 1600 м сосна гірська зростає лише у вигляді невеликих куртин серед лучних фітоценозів (Тюх, Ярема, Дербак, 2008). Зарості душекії зеленої зустрічаються на невеликих площах, 460 але в багатьох місцях, переважно на вологих схилах північної експозиції або в жолобах. Угруповання ялівця сибірського поширені у вигляді досить щільних невисоких й невеликих за розмірами заростей переважно на верхній межі лісу й, частково, в субальпійському поясі, у тому числі й поблизу вершин, на теплих й сухих, переважно південної експозиції схилах. Чорницеві фітоценози теж поширені у верхній частині лісового й частково у нижній частині субальпійського поясів. Серед них можна виділити первинні й вторинні чорничники. Останні формуються на місці зведених лісів. Післялісові луки на території НПП поширені на значних площах і є досить різноманітними щодо структури та видового складу. Найпоширенішими домінантами цих лук є біловус стиснутий (Nardus stricta), щучник дернистий (Deschampsia caespitosa), костриця червона (Festuca rubra), мітлиця тонка (Agrostis capillaris). Ці угруповання належать до класів Саlluno-Ulicetea та Molinio-Arrhenatheretea. Лучні високогірні угруповання (полонини) займають значні площі на хребтах та гірських вершинах, тобто розміщуються у субальпійському поясі. Проте найбільші площі у високогір’ї займають пустищні луки (біловусники), які поширені на різних висотах над рівнем моря й на схилах різної крутизни й експозиції. Вони характеризуються дуже бідним видовим складом. Болотна рослинність на території НПП представлена оліготрофними (найбільші з них “Глуханя” й “Замшатка”), мезотрофними й евтрофними болотами, які займають невеликі площі. Болото “Глуханя” знаходиться на західній околиці села Негровець й має площу 17 га, болото “Замшатка” – у долині річки Озерянки, має площу 4,2 га. Обидва болота утворилися на місці колишніх лісових ділянок, про що свідчать рештки дерев у торфових шарах. Якщо на болоті “Глуханя” наявні позитивні зміни (відновлення популяцій фонових видів, стабілізація гідрологічного режиму тощо), то на болоті “Замшатка” спостерігається тенденція повернення до вихідного стану лісового угруповання. Зокрема, за останні роки наявний інтенсивний ріст дерев. Вже близько 15 років тут зростає єдине деревце сосни звичайної (Pinus sylvestris), мабуть заносного походження. Мезотрофні та оліготрофні болотні ділянки описані й для озера Гропа площею 1,2 га (Попович, Андрієнко, 1982). Мезотрофні частини тут представлені осоково-сфагновими фітоценозами з осокою здутою (Carex rostrata), а оліготрофні – переважно угрупованнями з домінуванням пухівки піхвової (Eriophorum vaginatum) на покриві із Sphagnum rubellum та пригніченою ялиною. Евтрофні висячі болота детально охарактеризовані у статті Т.Л. Андрієнко і С.Ю. Поповича (1981). Серед них найпоширеніші осоково-мохові угруповання з домінуванням осоки чорної (Carex nigra). 461 Із ценозів, занесених до Зеленої книги України (2009), на території НПП “Синевир” є такі: угруповання букових лісів (Fageta sylvaticae) з домінуванням у травостої лунарії оживаючої (Lunaria rediviva) – відомі лише з одного місця НПП; угруповання букових лісів (Fageta sylvaticae) з домінуванням у травостої скополії карніолійської (Scopolia carniolica) – відомі також лише з одного місця; угруповання сіровільхових лісів (Аlnеta incanae) з домінуванням у травостої страусового пера звичайного (Matteuccia struthiopteris) – фрагментарно поширені у заплавах рік; угруповання ялинових лісів гірськососнових (Piceeta (abietis)pinetosa (mugi) – дуже рідко трапляються на межі верхнього лісового та субальпійського поясів; угруповання сосни гірської (Pinetа mugi) – часто трапляються у субальпійському поясі; угруповання формації гірськососново-сфагнової (Pineto (mugi)Sphagneta) – подекуди трапляються у субальпійському поясі; угруповання формації пригніченоялиново-сфагнової (Sphagneta depressipiceetosa) – відомі лише з двох місць НПП (Андрієнко, Прядко, Попович, 1987). На території НПП досить поширеними є фітоценози формації яворових лісів (Acereta pseudoplatani), вірогідно є яворові ліси з домінуванням лунарії оживаючої (Lunaria rediviva) (Устименко, Попович, 1998). Флора території НПП “Синевир” характеризується значним видовим та родовим різноманіттям. Флора судинних рослин включає 890 видів судинних рослин і за відділами розподіляється наступним чином: плауноподібні – 6 видів; хвощеподібні – 4 види; папоротеподібні – 10 видів; голонасінних – 6 видів; покритонасінних – 864 види. Види судинних рослин належать до 398 родів, 104 родин та п’ятьох відділів (Тюх, 2010). У цілому, флора НПП типова для Східних Карпат. Несудинних рослин виявлено 735 видів. До Червоної книги України занесено 64 види судинних рослин, виявлених у парку, до Додатку І Бернської конвенції – 1 вид, до Європейського Червоного списку – 1 вид. Видів із Червоного списку МСОП немає. • Анемона нарцисоцвіта (Anemone narcissiflora L.) (ЧКУ) – дуже рідко на незадернованих стрімких схилах, осипищах субальпійського поясу • Баранець звичайний (Huperzia selago (L.) Bеrnh. еx Schrank et Mart) (ЧКУ) – зрідка в тінистих місцях, на скелях, серед чагарників, на полонинах. 462 • Зозулинець блощичний (Orchis cordiopora L.) (ЧКУ) – рідко на галявинах у межах лісового поясу. • Зозулинець обпалений (Orchis ustulata L.) (ЧКУ) – рідко на луках, серед чагарників, узліссях букових лісів (урочище Полянки). • Зозулинець салеповий (Orchis morio L.) (ЧКУ) – рідко на галявинах у межах лісового поясу. • Зозулинець чоловічий (Orchis mascula (L.) L.) (ЧКУ) – дуже рідко в заростях чагарників, на полянах лісового поясу. • Зозулинець шоломоносний (Orchis militaris L.) (ЧКУ) – спорадично на лісових полянах, вологих луках, серед чагарників. • Зозулині сльози серцелисті (Listera cordata (L) R.Br.) (ЧКУ) – дуже рідко в гігрофітних затінених і заболочених хвойних та мішаних лісах (озеро-болото Озірце). • Зозулині сльози яйцевидні (Listera ovata (L.) R.Br.) (ЧКУ) – рідко в сирих лісах, на лісових полянах, серед чагарників (гора Озірна, урочище Брідський). • Коручка болотна (Epipactis palustris (L.) Crantz) (ЧКУ) – спорадично на висячих та присхилових болотах. • Коручка пурпурова (Epipactis purpurata Smith) (ЧКУ) – дуже рідко на узліссях букових лісів. • Коручка темночервона (Epipactis atrorubens (Hoffm. ex Bernh.) Besser) (ЧКУ) – спорадично в букових та мішаних лісах, узліссях (схил гори Стримба, урочище Березовець). • Коручка чемерниковидна (Epipactis helleborine (L.) Сrantz) (ЧКУ) – звичайно в букових і мішаних лісах, на сирих луках, узліссях. • Косарики черепитчасті (Gladiolus imbricatus L.) (ЧКУ) – спорадично на післялісових мезофітних луках. • Лікоподієлла заплавна (Lycopodiella imundata (L.) Holub) (ЧКУ) – дуже рідко в мочажинах торф’яних боліт (Глуханя, Мочари) • Лілія лісова (Lіlium martagon L.) (ЧКУ) – рідко в лісах, серед чагарників, на узліссях (гора Озірна, перевал Брадолець). • Лунарія оживаюча (Lunaria rediviva L.) (ЧКУ) – зрідка переважно в світлих букових, яворових, іноді мішаних лісах. • Любка дволиста (Platantera bifolia (L.) Rich.) (ЧКУ) – рідко в освітлених лісах, на полянах, узліссях, заплавах (урочище Брідський, гора Озірна). • Любка зеленоквіткова (Platantera chlorantha (Cust.) Rich.) (ЧКУ) – дуже рідко в букових та мішаних лісах. • Орлики трансільванські (Aquilegia transsilvanica Schur) (ЧКУ) – дуже рідко на вапнякових місцях серед лук, осипищах, стрімких схилах субальпійського поясу (гора Негровець). • Беладонна звичайна (Atropa belladonna L.) (ЧКУ) – спорадично у букових лісах. • Билинець довгорогий (Gуmnadenia conopsea (L.) R.Br.) (ЧКУ) – рідко в гігрофітних і мезофітних умовах висячих боліт, заболочених лук, перелісків (гора Озірна, урочище Брідський). • Билинець найзапашніший (Gуmnadenia odoratissima (L.) Rich.) (ЧКУ) – рідко у лісовому поясі на вологих луках та галявинах. • Білоцвіт весняний (Leucojum vernum L.) (ЧКУ) – рідко у гігрофітних і мезофітних умовах букових лісів, на полянах (урочище Грабове). • Булатка великоквіткова (Cephalanthera damasonium (Mill.) Druce) (ЧКУ) – рідко на галявинах букових лісів. • Булатка довголиста (Cephalanthera longifolia (L.) Fritsch) (ЧКУ) – дуже рідко на мезофітних галявинах, узліссях серед чагарників букового поясу (урочище Брідський). • Булатка червона (Cephalanthera rubra (L.) Rich) (ЧКУ) – рідко на узліссях букових та ялинових лісів. • Гадюча цибулька гроноподібна (Muscari botryoides (L.) Mill.) (ЧКУ) – дуже рідко на узліссях букових лісів. • Гніздівка звичайна (Neottia nidus-avis (L.) Rich.) (ЧКУ) – спорадично в тінистих букових лісах. • Гронянка півмісяцева (Botrychium lunaria (L.) Sw) (ЧКУ) – дуже рідко на стрімких лучних схилах субальпійського поясу (гора Горб). • Дзвоники Кладни (Campanula kladniana (Schur) Witasek) (ЧКУ) – дуже рідко на слабозадернованих схилах субальпійського поясу. • Дзвоники ялицеві (Campanula abietina Сrisеb. et Schenk.) (БЕРН) – зрідка у хвойних лісах, рідше на луках, у тому числі високогірних. • Дзоники карпатські (Campanula carpatica Jacq.) (ЧКУ) – дуже рідко на кам’янистих місцях лісового поясу. • Діфазіаструм альпійський (Diphasiastrum alpinum (L.) Holub) (ЧКУ) – дуже рідко на урвищах, осипищах, безкарбонатних схилах субальпійського поясу. • Діфазіаструм Іслера (Diphasiastrum issleri (Rony) Holub) (ЄЧС, ЧКУ) – рідко на післялісових, іноді субальпійських луках, в світлих ялинових лісах • Журавлина дрібноплода (Оxyсoсcus microcarpus Turcz. ex Rupr.) (ЧКУ) – дуже рідко на сфагнових купинах оліготрофних боліт (Глуханя, Озірце). 463 464 • Орлики чорніючі (Aquilegia nigricans Baumg.) (ЧКУ) – дуже рідко на слабозадернованих відслоненнях, осипищах, стрімких схилах субальпійського поясу (гора Негровець). • Осока затінкова (Carex umbrosa Host) (ЧКУ) – рідко на узліссях та у розріджених букових лісах. • Осока малоквіткова (Carex pauciflora Lightf.) (ЧКУ) – дуже рідко на оксилофітних оліготрофних болотах (Глуханя, Глуха Млака, Озірце). • Осока темнобура (Carex fuliginosa Schkuhr) (ЧКУ) – дуже рідко на кам’янистих мохових схилах субальпійського поясу (північний схил вершини гори Стримба). • Пальчатокорінник Фукса (Dactylorhiza fuchsii (Druce.) Soό) (ЧКУ) – спорадично на відкритих евтрофних болотах, сирих луках. • Пальчатокорінник м’ясочервоний (Dactylorhiza incarnata (L.) Soό) (ЧКУ) –спорадично на мохових болотах, вологих луках, сирих лісових полянах. • Пальчатокорінник плямистий (Dactylorhiza maculata (L.) Soό) (ЧКУ) – спорадично на заболочених луках та відкритих евтрофних болотах. • Пальчатокорінник серценосний (Dactylorhiza cordigera (Fries.) Sc.) (ЧКУ) – рідко на вологих луках, мохових болотах, узліссях верхнього лісового поясу. • Пальчатокорінник травневий (Dactylorhiza majalis (Rchb.) P.F.Hunt et Summerhayes s. l.) (ЧКУ) – рідко на висячих болотах, сирих луках (гора Озірна). • Підсніжник білосніжний (Galanthus nivalis L.) (ЧКУ) – рідко в букових лісах, на полянах (урочище Грабове, гора Озірна). • Пізньоцвіт осінній (Colchicum autumnale L.) (ЧКУ) – спорадично на заплавних та післялісових луках. • Плаун річний (Lycopodium annotinum L.) (ЧКУ) – звичайно у гігромезофітних хвойних і мішаних лісах, домінант. • Плаунок плауноподібний (Selaginella selaginoides (L.) P. Beauv. ex. Mart.) (ЧКУ) – дуже рідко серед мохів вологих і тінистих місць, криволісся, на скелях субальпійського поясу. • Псевдорхіс білуватий (Pseudorchis albida (L.) A. Love et D. Love) (ЧКУ) – дуже рідко на гірських вологих луках (гора Горб). • Родіола рожева (Rhodiola rozea L.) (ЧКУ) – дуже рідко на кам’янистих стрімких схилах субальпійського поясу. • Рябчик шаховий (Frittilaria meleagris L.) (ЧКУ) – дуже рідко на заплавних луках. 465 • Скополія карніолійська (Scopolia carniolica Jacq.) (ЧКУ) – спорадично в сирих і освітлених букових лісах. • Сон Шерфеля (Pulsatilla scherfelii (Ullep.) Skalicky) (ЧКУ) – дуже рідко на слабозадернованих ділянках, осипищах, стрімких схилах субальпійського поясу (гора Негровець). • Сосна кедрова європейська (Pinus cembra L.) (ЧКУ) – дуже рідко (одне місцезростання), але посаджений у селах Негровець, Колочава. • Тирлич безстебловий (Gentiana aucalis L.) (ЧКУ) – дуже рідко на полонинських луках та осипищах субальпійського поясу (гора Негровець). • Тирлич жовтий (Gentiana lutea L.) (ЧКУ) – дуже рідко на мезофітних післялісових і полонинських луках, в заростях жерепу (північний схил урочища Брадолець, під перевaлом). • Тирлич крапчастий (Gentiana punctata L.) (ЧКУ) – дуже рідко у западинах, на мезофітних слабокислих кам’янистих грунтах, полонинських луках, серед заростей жерепу в субальпійському поясі. • Тис ягідний (Taxus baccata L.) (ЧКУ) – посаджений в селі Колочава (садиба бiобази Ужгородського національного унiверситету) та Син-Полянському ПОНДВ (лісництво). • Траунштейнера куляста (Traunsteinera globosa (L.) Rchb.) (ЧКУ) – дуже рідко на гігромезофітних луках і узліссях (гора Озірна, урочище Брідський). • Цибуля ведмежа (Allium ursinum L.) (ЧКУ) – рідко в букових та буково-яворових лісах. • Шафран Гейфелів (Crocus heuffelianus Herb.) (ЧКУ) – зрідка на мезофітних луках лісового, іноді субальпійського поясів (урочище Квасовець). • Шейхцерiя болотна (Scheuchzeria palustris L.) (ЧКУ) – дуже рідко на мезотрофних болотах (Мочари, Глуханя, Глуха Млака, Озірце) • Язичок зелений (Coeloglossum viride (L.) C. Hartm) (ЧКУ) – дуже рідко на стрімких підстелених вапняками схилах субальпійського поясу (гора Горб). Утворює популяцію площею близько 50 м² із щільністю 5-15 особин на 1 м² та неповночленним віковим спектром. У парку виявлено два види, нових для флори України: Coeloglossum alpinum Schur та Phyteuma confusum A.Kerner. Перший вид (знахідка С.М. Зиман) зростає у субальпійському поясі на горі Горб, утворює популяцію площею близько 50 м2 із щільністю 5-15 P 466 P особин на 1 м2 та неповночленним віковим спектром. Другий вид (знахідка С.М. Зиман, О.В. Булах, Ю.Ю. Тюха) на тій же горі займає площу 100 м2 із щільністю 5-10 рослин на 1 м2 і неповночленним віковим спектром. У флорі НПП нараховується 34 карпатські ендеміки та субендеміки. Із родини орхідних (Orchidaceae) тут зростають 26 видів (Тюх, 2010). Із мохів, занесених до Червоної книги України, для НПП “Синевир” вказувався (можливо, помилково) сфагн блискучий (Sphagnum subnitens Russow et Warnst). Із лишайників наявна лобарія легенеподібна (Lobaria pulmonaria (L.) Hoffm.) – у листяних та ялинових лісах, на старих стовбурах. Із грибів: • боровик бронзовий (Boletus aereus Bull) – дуже рідко у букових лісах; • боровик королівський (Boletus regius Krombh) – дуже рідко у букових лісах; • катателазма царська (Catathelasma imperiale (Fr.) Sing.) – дуже рідко у ялинових та мішаних лісах; • хрящ-молочник криваво-червоний (Lactarius sanguifluus (Paulet) Fr.) – дуже рідко у ялинових лісах на вапнякових грунтах. Один вид мохів – буксбаумія зелена (Buxbaumia viridis (Moug. ex Lam et DC) Brid. ex Moung. et Nestl.) – занесений до Додатку І Бернської конвенції та Європейського Червоного списку мохоподібних (1995); трапляється дуже рідко у хвойних і букових лісах на гнилій деревині або оголеній землі У 2002 році був розроблений Проект організації території НПП “Синевир”, згідно з котрим функціональне зонування виглядає таким чином: заповідна зона становить 5818 га, зона регульованої рекреації – 21385 га, зона стаціонарної рекреації – 17 га, господарська зона – 5074 га. Рослинність заповідної зони представлена переважно ялиновими лісами. Ця зона є суцільною компактною територією у північно-східній частині НПП. У зоні регульованої рекреації великі площі займають ялинові та букові ліси. Безперечно, що представлене функціональне зонування не є зразковим і тому його необхідно вдосконалювати відповідно до розроблених наукових та нормативних рекомендацій (Попович, 1999, 2002, 2007; Андрієнко, Попович, Парчук та ін., 2002). Озеро Синевир з прилеглою смугою лісів має статус водноболотного угіддя міжнародного значення. НПП “Синевир” у значній мірі репрезентативно відображає природу Горган, однак потребує розширення території, насамперед за рахунок Полонинського хребта. Детальний опис підвищення репрезентативності даної території наведено у деяких працях (Тюх, P P P P P P 467 2006; Субота, 2007). В аспекті реалізації запропонованих рекомендацій вже кілька років планується приєднати до території НПП гору Кам’янку площею 328 га, яка включає угруповання душекії зеленої (Duschekia alnobetula) і сосни гірської (Pinus mugo). Наступним кроком має бути приєднання Вільшанського водосховища, що підвищить гідрологічну репрезентативність НПП і забезпечить розвиток водної рекреації. Список літератури 1. Андрієнко Т.Л., Попович С.Ю. Висячі болота Українських Карпат у долині р. Тереблі // Укр. ботан. журн. – 1981. – 38, № 5. – С. 28-32. 2. Андрієнко Т.Л., Попович С.Ю. Болота Закарпаття // Природні багатства Закарпаття: Зб. наук. праць. – Ужгород: Карпати, 1987. – С. 161-165. 3. Андрієнко Т.Л., Попович С.Ю., Парчук Г.В., Гавриленко В.С., Прядко О.І., Коротченко І.А., Демченко В.П. Програма Літопису природи для заповідників та національних природних парків: Метод. посіб. / Під ред. Т.Л. Андрієнко. – К.: Академперіодика, 2002. – 103 с. 4. Андрієнко Т.Л., Прядко О.І. Попович С.Ю. Рідкісні угруповання оліготрофних боліт України // Укр. ботан. журн. – 1987. – 44, № 2. – С. 60-64. 5. Брадіс Є.М., Андрієнко Т.Л., Лихобабина Є.П. Оліготрофні болота Закарпатської області // Укр. ботан. журн. – 1969. – 26, № 1. – С. 29-35. 6. Вірченко В.М., Попович С.Ю. До бріофлори національного природного парку “Синевир” // Проблеми становлення і функціонування новостворених заповідників: Мат-ли наук.-практ конф. (Гримайлів, червень 1995 р.). – Гримайлів, 1995. – С. 221. 7. Вірченко В.М., Попович С.Ю. Мохоподібні національного природного парку “Синевир” // Роль природно-заповідних територій у підтриманні біорізноманіття: Мат-ли конф., присвяч. 80-ччю Канів. природ. зап-ка (Канів, вересень 2003 р.). – Канів, 2003. – С. 94-95. 8. Голубец М.А., Малиновский К.А., Стойко С.М. Геоботаническое районирование Украинских Карпат. – Львов: Изд-во Львов. ун-та, 1965. – С. 10-14. 9. Зиман С.М., Тюх Ю.Ю. Біоморфологічний аналіз рідкісних таксонів судинних рослин у флорі Національного природного парку “Синевир” // Укр. ботан. журн. – 2008. – 65, № 4. – С. 513-519. 10. Зиман С.М., Тюх Ю.Ю. Рідкісні рослини флори НПП “Синевир” / Фіторізноманіття Карпат: сучасний стан, охорона та відтворення: Мат-ли міжн. наук. конф., присв. 15-річчю Міжвідом. наук.-дослід. лабор. охорони природ. екосистем Ужгород. нац. ун-ту (11-13 вересня 2008 р., м. Ужгород, Україна). – Ужгород: Ліра, 2008. – С. 63-67. 468 11. Крічфалушій В.В., Будников Г.Б., Мигаль А.В. Червоний список Закарпаття: види рослин та рослинні угруповання, що знаходяться під загрозою зникнення. – Ужгород, 1999-2000. – 121 с. 12. Новосад В.В., Крицька Л.І., Тюх Ю.Ю. НПП “Синевир” як форпост збереження фіто- та флорорізноманіття судинних рослин регіону Горган // Вісник Нац. наук.-природ. музею. – 2001. – С. 236-241. 13. Новосад В.В., Тюх Ю.Ю., Зиман С.М., Попович С.Ю. Систематична структура флори судинних рослин НПП “Синевир” та її аналіз // Проблеми екологічної стабільності Східних Карпат: Мат-ли міжнарод. наук.-практ. конф., присвяч. 10-ччю створен. націон. природ. парку “Синевир” (Україна, Синевир, червень 1999 р.) – Синевир, 1999. – С. 136-139. 14. Новосад В.В., Тюх Ю.Ю., Крицька Л.І., Зиман С.М. Фітобіота судинних рослин НПП “Синевир” та її репрезентативність у флорі Ґорган // Наук. вісник Ужгород. держ. ун-ту. Серія Біологія. – 2001. – № 9. – С. 261-264. 15. Охорона природи Українських Карпат та прилеглих територій / С.М. Стойко, Л.І. Мілкіна, Т.І. Солодкова та ін. – Киев: Наук. думка, 1980. – 264 с. 16. Перспективная сеть заповедных объектов Украины / Под общ. ред. Ю.Р. Шеляг-Сосонко– Киев: Наук. думка, 1987. – 292 с. 17. Попович С.Ю. Функціональне зонування національного природного парку “Синевир” // Жива Україна. Екол. бюл. – 1999. – № 5-6. – С. 9. 18. Попович С.Ю. Синфітосозологія лісів України – К.: Академперіодика, 2002. – 228 с. 19. Попович С.Ю. Природно-заповідна справа. Навчальний посібник. – К.: Арістей, 2007. – 480 с. 20. Попович С.Ю., Андрієнко Т.Л. Рослинність озера Гропа та його наукова цінність // Укр. ботан. журн. – 1982. – 39, № 4. – С. 92-95. 21. Попович С.Ю., Андрієнко Т.Л. Рідкісні види флори гірських боліт Українських Карпат та стан їх охорони // Збереження флористичного різноманіття Карпатського регіону: Мат-ли наук.-практ. конф. (Синевир, жовтень 1998 р.). – Синевир, 1998. – С. 120-122. 22. Попович С.Ю., Субота В.В. Заповідні ліси Українських Карпат – територіальна основа формування екомережі // Наук. вісник Націон. аграр. ун-ту. – 2005. – Вип. 91. – С. 242-249. 23. Попович С.Ю., Устименко П.М. Созологічний аналіз рослинного світу національного природного парку “Синевир” // Екологічні основи оптимізації режиму охорони і використання природно-заповідного фонду: Тез доп. міжнар. наук.-практ. конф., присвяч. 25-річчю Карпат. біосф. запка (Рахів, жовтень 1993 р.). – Рахів, 1993. – С. 199-200. 24. Попович С.Ю., Устименко П.М. Рослинні раритети національного парку “Синевир” // Укр. ботан. журн. – 1996. – 53, № 1-2. – С. 111-117. 25. Природно-заповідний фонд Закарпатської області (Довідник). – Ужгород, 1998. – 304 с. 469 26. Протопопова В.В., Тюх Ю.Ю., Шевера М.В. Характеристика адвентивної фракції флори Національного природного парку “Синевир” // Проблеми екологічної стабільності Східних Карпат: Мат-ли міжнар. наук.практ. конф., присвяч. 10-річчю створ. Націон. природ. парку “Синевир” (24-27 червня 1999 р., Синевир, Україна). – Синевир, 1999. – С. 157-158. 27. Стойко С.М. Заповідники та пам’ятки природи Українських Карпат. – Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1966. – 142 с. 28. Стойко С.М. Карпатам зеленіти вічно. – Ужгород: Карпати, 1977. – 174 с. 29. Стойко С., Гадяч Е., Шимон Т., Михайлик Е.. Заповідні екосистеми Карпат. – Львів: Світ, 1991. – 248 с. 30. Субота В.В. Ценотичні особливості лісів національного природного пару “Синевир” // Роль природно-заповідних територій у підтриманні біорізноманіття: Мат-ли конф., присвяч. 80-ччю Канів. природ. зап-ка (Канів, вересень 2003 р.). – Канів, 2003. – С. 149-151. 31. Субота В.В. Оптимізація територіальної структури національного природного парку “Синевир” для підвищення репрезентативності лісової рослинності // Наук. вісник Нац. аграр. ун-ту / Лісівництво. Декоративне садівництво. – К.: НАУ, 2007. – Вип. 113. – С. 258-266. 32. Тюх Ю.Ю. Систематичний та екологічний аналіз флори Синевирського національного парку // Наук. вісник Ужгород. держ. ун-ту. Серія Біологія. – 1995. – № 2. – С. 56-57. 33. Тюх Ю.Ю. Характеристика синантропної рослинності Національного природного парку “Синевир” // Охорона довкілля: сучасні дослідження в екології і мікробіології: Мат-ли міжн. рег. семінару (13-16 травня 1997, Ужгород). – Ужгород, 1997. – Т. 2. – 173-176. 34. Тюх Ю.Ю. Особливості флори субальпійських лісів і криволісся // Збереження флористичного різноманіття Карпатського регіону: Мат-ли наук.-практ. конф. (1-4 жовтня 1998 р., Синевир). – Синевир, 1998. – С. 156. 35. Тюх Ю.Ю. Рідкісні та зникаючі види рослин Національного природного парку “Синевир” // Збереження флористичного різноманіття Карпатського регіону: Мат-ли наук.-практ. конф. (1-4 жовтня 1998 р., Синевир). – Синевир, 1998. – С. 157-159. 36. Тюх Ю.Ю. Систематичний та екологічний аналіз флори Національного природного парку “Синевир” // Проблеми екологічної стабільності Східних Карпат: Мат-ли міжнар. наук.-практ. конф., присвяч. 10-річчю створ. Націон. природ. парку “Синевир” (24-27 червня 1999 р., Синевир, Україна). – Синевир, 1999. – С. 194-195. 37. Тюх Ю.Ю. Аналіз проектованої території НПП “Синевир” (ур. Вільшанка) // Наук. вісник Ужгород. нац. ун-ту. Серія Біологія. – 2006. – № 19. – С. 222-226. 38. Тюх Ю.Ю. Загальний огляд флори НПП “Синевир” // Актуальні питання досліджень рослинного покриву Українських Карпат: Мат-ли 470 міжн. рег. наук. конф., присв. 100-річчю від дня народж. проф. С.С. Фодора (4-6 жовтня 2007 р., м. Ужгород). – Ужгород, 2007. – С. 109-110. 39. Тюх Ю.Ю. Сучасний стан флори судинних рослин Національного природного парку “Синевир” // Наук. вісник Ужгород. нац. ун-ту. Серія Біологія. – 2009. – № 25. – С. 123-126. 40. Тюх Ю.Ю. Флора судинних рослин національного природного парку “Синевир” (Українські Карпати): аналіз та охорона: Автореф. дис. … канд. біол. наук / Інститут ботаніки ім. М.Г.Холодного НАН України. – К., 2010. – 24 с. 41. Тюх Ю.Ю., Бугина Т.І. Про стан флори раритетного об’єкта “Глуханя” // Актуальні питання досліджень рослинного покриву Українських Карпат: Мат-ли міжн. рег. наук. конф., присв. 100-річчю від дня народж. проф. С.С. Фодора (4-6 жовтня 2007 р., м. Ужгород). – Ужгород, 2007. – С. 111-112. 42. Тюх Ю.Ю., Бугина Т.І. Структурний аналіз флори НПП “Синевир” / Охорона та раціональне використання природних ресурсів Українських Карпат: Тези доп. рег. наук.-практ. конф., присв. 25-річчю біобази УжНУ в с. Колочава та пам’яті її фундатора В.Ю.Штаєра (23-25 травня 2008 р., с. Колочава, Міжгірський р-н Закарпатської обл.). – Ужгород, 2008. – С. 102-104. 43. Тюх Ю.Ю., Тільняк І.І. Особливості букових лісів НПП “Синевир” // Збереження флористичного різноманіття Карпатського регіону: Мат-ли наук.-практ. конф. (1-4 жовтня 1998 р., Синевир). – Синевир, 1998. – С. 160-162. 44. Тюх Ю.Ю., Ярема Ю.М. Особливості охорони і збереження природних комплексів НПП “Синевир” / Матеріали конференції, присвяченої 20-річчю створення НПП “Синевир” (1-3 жовтня 2009 р.). – Синевир; Ужгород, 2009. – С. 86-87. 45. Тюх Ю.Ю., Ярема Ю.М., Дербак І.С. Характеристика криволісся верхньої межі лісів НПП “Синевир” // Охорона та раціональне використання природних ресурсів Українських Карпат: Тези доп. рег. наук.-практ. конф., присв. 25-річчю біобази УжНУ в с. Колочава та пам’яті її фундатора В.Ю. Штаєра (23-25 травня 2008 р., с. Колочава, Міжгірський р-н Закарпатської обл.). – Ужгород, 2008. – С. 106-107. 46. Устименко П.М., Попович С.Ю. Ценотичне різноманіття національних природних парків України // Карпатський регіон і проблеми сталого розвитку: Мат-ли міжнарод. наук.-практ. конф., присвяч. 30-ччю Карпат. біосф. зап-ка. Україна, Рахів, жовтень 1998 р. – Рахів, 1998. – Т. 2. – С. 153-156. 47. Шеляг-Сосонко Ю.Р., Устименко П.М., Попович С.Ю., Вакаренко Л.П. Зелена книга України. Ліси – К.: Наук. думка, 2002. – 256 с. 471 НПП Сколівські Бескиди Національний природний парк “Сколівські Бескиди” створений згідно з указом Президента України № 197/99 від 11.02.1999 р. Загальна площа парку становить 35684 га, у тому числі 24702 га, що надані йому в постійне користування, та 10982 га, що включені до його складу без вилучення в землекористувачів (землі Сколівського військового лісгоспу). НПП “Сколівські Бескиди” розташований на території Дрогобицького, Сколівського та Турківського районів Львівської області й підпорядкований Держлісагенству України. Територія парку має кластерну будову. Вона складається з окремих масивів (один великий контур, ще один – дещо менший, решта – невеликі ділянки по декілька десятків гектарів), представлених переважно лісовими землями, що розділені сільськогосподарськими угіддями та селітебними територіями. Згідно з фізико-географічним районуванням України (Екологічна енциклопедія, 2006), територія парку знаходиться переважно в Зовнішньокарпатській області Українських Карпат, південно-західна частина – у Вододільно-Верховинській області. За геоботанічним районуванням (Національний атлас України, 2007) парк належить до Європейської широколистянолісової області, Карпатсько-альпійської гірської провінції, Східнокарпатської підпровінції, ВерховинськоБескидського округу звичайнодубових, букових, ялицевих та ялинових лісів і післялісових лук. За схемою геоморфологічного районування Українських Карпат (Цись, 1962; 1968; 1972) НПП “Сколівські Бескиди” розташований у районі середньовисотних моноклінальних хребтів Сколівських Бескидів (область Зовнішніх Карпат) і, частково, на південному заході – у районі низькогірних ерозійно-антиклінальних хребтів СтрийськоСянської верховини (Вододільно-Верховинська область). Для орографії Бескидів характерне поздовжньо-зональне розміщення структурно-орографічних елементів, що простягаються в північно-західному напрямку. Найвищою точкою на території парку є г. Парашка (1268 м). Для гідромережі Сколівських Бескидів характерною є сітчаста будова (Милкина, 1988 б). Поблизу межі парку протікають р. Стрий та її права притока – р. Опір. Значну роль у формуванні гідрологічної мережі Сколівських Бескидів відіграють також малі річки: Рибник Майданський, Сопіт, Крушельния, Бутивля, Кам’янка та ін. З ХІХ ст. до першої половини ХХ ст., ботанічні дослідження у Сколівських Бескидах (у т.ч. в межах сучасної території НПП) мали переважно флористичний та фітогеографічний характер (Herbich, 1860, 1861, 1864, 1865; Rehman, 1873; Wołoszczak, 1892, 1893). 472 Опубліковані результати окремих геоботанічних та лісівничих досліджень (Stenzel, 1910; Kozikowski, 1937; Mauve, 1931). Від другої половини ХХ ст. провідної ролі набувають лісотипологічні та геоботанічні дослідження (Федець, 1957, 1959, 1962, 1963, 1964, 1971, 1972; Молотков, 1966, 1967, 1972; Молотков, Федець, 1980; Голубец, Малиновский, 1967, 1968, 1969; Голубец, Малиновский, Стойко, 1965; Голубець, 1966, 1967, 1971, 1977; Мілкіна, 1998; Стойко, 1977, 1991; Воронцов, Мілкіна, 1996; Мілкіна, Воронцов, 1998, 1999). У 1990-х роках на території Сколівських Бескидів починається вивчення рослинності на засадах еколого-флористичної системи (Воронцов, Мілкіна, 1999, 2002, 2006; Воронцов, 1999, 2000, 2004, 2008 а, б, в, 2009, 2010; Воронцов, Коханець, Мілкіна, 2004, 2005; Воронцов, Підгребельна, 2002, 2003; Воронцов, Пука, Козловський, 2004; Воронцов, Якушенко, 2003; Соломаха та ін., 2003; Соломаха та ін., 2004; Дейнека, Мілкіна, Приндак, 2006; Лях, Мілкіна, 2008). За даними лісовпорядкування на території, що надана у постійне користування (24702 га), площа лісових земель становить 23807 га (96,4 % території) (Соломаха та ін., 2004). Вкриті лісом землі займають 21833 га (88,4%), з них 7914 га (32,0%) – лісові культури. Незімкнені культури займають 1200 га. Площа нелісових земель парку (переважно сіножаті та пасовища) становить 895 га (3,6% території парку). На землях, які знаходяться в безпосередньому користуванні парку, найбільші площі займають хвойні породи (12146 га – 55,6% від покритих лісом земель) (Соломаха та ін., 2004). Серед них переважають ялина європейська (Picea abies) (8822 га) та ялиця біла (Abies alba) (3192 га). Невеликі площі займають лісові культури сосни звичайної (Pinus sylvestris) (83 га) та модрини (Larix sp.) (49 га). Листяні породи на території НПП займають 9686 га, в т. ч. ліси з домінуванням бука лісового (Fagus sylvatica) – 9307 га, вільхи сірої (Alnus incana), вільхи чорної (A. glutinosa) – 139 га, явора (Acer pseudoplatanus) – 122 га, берези повислої (Betula pendula) – 77 га, дуба звичайного (Quercus robur) – 24 га, граба звичайного (Carpinus betulus) – 14 га, ясена звичайного (Fraxinus excelsior) – 2 га, осики (Populus tremula) – 1 га. Чагарникові угруповання з домінуванням ліщини звичайної (Corylus avellana) займають близько 1 га. Всього по території в безпосередньому користуванні парку вкрито лісом 21833 га. Близько 45% вкритих лісом земель – середньовікові деревостани, молодняками зайнято понад 25% (третю частину з них становлять деревостани першого класу віку). Пристигаючі деревостани займають 16%, стиглі – 11%, перестійні – 2% від вкритої лісом площі. 473 Основними лісотвірними породами є бук лісовий (Fagus sylvatica), ялина європейська (Picea abies) та ялиця біла (Abies alba). Букові ліси трапляються як у вигляді чистих деревостанів, так і з утворенням мішаних ялицево-ялиново-букових. Підлісок і трав’яно-чагарниковий ярус у незрушених букових деревостанах розвинені слабо. Лише поодиноко ростуть ліщина (Corylus avellana), бузина чорна (Sambucus nigra), бузина червона (S. racemosa), жимолость пухната (Lonicera xylosteum), вовчі ягоди звичайні (Daphne mezereum). Найтиповіші представники трав’яного покриву – підмаренник запашний (Galium odoratum), зубниця залозиста (Dentaria glandulosa), зубниця бульбиста (D. bulbifera), квасениця звичайна (Oxalis acetosella), осока волосиста (Carex pilosa), апозерис смердючий (Aposeris foetida), живокіст серцевидний (Symphytum cordatum), розхідник шорсткий (Glechoma hirsuta) тощо. Корінні букові ліси представлені переважно бучинами з домінуванням у покриві осоки волосистої (Carex pilosa), безщитника жіночого (Athyrium filix-femina), зубниці бульбистої (Dentaria bulbifera), рідше – лунарії оживаючої (Lunaria rediviva), живокосту серцевидного (Symphytum cordatum), ожики гайової (Luzula luzuloides) і підмаренника запашного (Galium odoratum). Переважають ліси асоціації Dentario glandulosae-Fagetum ( ~ Symphyto cordati-Fagetum). Трапляються також ацидофільні букові ліси. Фрагментарне поширення мають яворові бучини, для яких найхарактернішими є ценози з домінуванням у трав’яному ярусі переліски багаторічної (Mercurialis perennis), лунарії оживаючої (Lunaria rediviva) та живокосту серцевидного (Symphytum cordatum). Загалом склад трав’яно-чагарничкового ярусу дуже подібний до букових ценозів. Зрідка трапляються яворові ліси (союз Tilio-Acerion) зі значною участю в покриві листовика сколопендрового (Phullitis scolopendrium), агрусу відхиленого (Grossularia reclinata) та лунарії оживаючої (Lunaria rediviva). На гірських схилах поширені ялицево-букові та буково-ялицеві ліси, трапляються вторинні чисті яличини. На північному мегасхилі Бескидів існують найбільш сприятливі кліматичні й грунтові умови для ялиці білої (Abies alba) (Стойко, 1991). Ялицеві ліси трапляються, як правило, у вигляді мішаних із буком та ялиною. Чисті ялицеві насадження мало поширені і звичайно не є природними. Основу трав’яного яруса утворюють квасениця звичайна (Oxalis acetosella), підмаренник запашний (Galium odoratum), анемона дібровна (Anemone nemorosa), зеленчук (Lamium galeobdolon), зубниця залозиста (Dentaria glandulosa), чорниця (Vaccinium myrtillus), щитник чоловічий (Dryopteris filix-mas), осока волосиста (Carex pilosa), ожика лісова (Luzula sylvatica) тощо. 474 Ліси з домінуванням ялини (Picea abies) на території парку переважно представлені монодомінантними деревостанами культурного походження. Інколи вони утворюють у Бескидах верхній лісовий пояс (Бережний, Шишова, 1972). При цьому верхня межа ялинового лісу, як правило, антропогенного походження. У первісному вигляді ялинові ліси майже не збереглися. У мішаних ялинових лісостанах значна участь належить таким видам, як бук лісовий (Fagus sylvatica), ялиця біла (Abies alba), явір (Acer pseudoplatanus). Підлісок у добре збережених ялинових лісах не розвинений. В розрідженому трав’яночагарничковому ярусі ростуть підмаренник запашний (Galium odoratum), переліска багаторічна (Mercurialis perennis), щитник чоловічий (Dryopteris filix-mas), квасениця звичайна (Oxalis acetosella), кремена біла (Petasites albus), чорниця (Vaccinium myrtillus) тощо. Наявність у покриві значної кількості видів фагетального комплексу свідчить про штучне походження більшості ялинових деревостанів на території парку. Зрідка, на виходах твердих ямненських пісковиків, трапляються азональні літогенні ялинові ліси, представлені угрупованнями з домінуванням у покриві чорниці (Vaccinium myrtillus) та зрідка левкобрію (Leucobryum glaucum s.l.) (басейн потоку Кам’янка). На вершинах гір Парашки та Зелемину, вище межі лісу, на незначних площах збереглося також криволісся душекії зеленої (Duschekia alnobetula) (г. Парашка), місцями – горобини звичайної (Sorbus aucuparia) та бука лісового (Fagus sylvatica) (г. Парашка). На невеликих ділянках трапляються осередки ялинового криволісся (г. Зелемінь). Уздовж гірських потоків поширені ліси з домінуванням у деревостані вільхи сірої (Alnus incana), у покриві яких домінують страусове перо звичайне (Matteuccia struthiopteris), калюжниця болотна (Caltha palustris), лунарія оживаюча (Lunaria rediviva) та цибуля ведмежа (Allium ursinum). Зрідка трапляються угруповання з домінуванням вільхи чорної (Alnus glutinosa) (околиці м. Сколе, с. Підгородці). На лісових зрубах формуються угруповання з домінуванням ожини шорсткої (Rubus hirtus), малини (Rubus idaeus), хамерію вузьколистого (Chamaerion angustifolium). Типові післялісові луки представлені різнотравно-злаковими травостоями, у складі яких панують костриця червона (Festuca rubra) та мітлиця тонка (Agrostis capillaris), з участю пахучої трави звичайної (Anthoxanthum odoratum), костриці лучної (Festuca pratensis), трясучки середньої (Briza media), гребінника звичайного (Cynosurus cristatus) та інших мезофільних злаків. Серед представників дводольного різнотрав’я на таких луках багато королиці звичайної (Leucanthemum vulgare), перстачу прямостоячого (Potentilla erecta), конюшини лучної (Trifolium pratense) тощо. На пустищних луках панівне місце належить 475 угрупованням біловусу стиснутого (Nardus stricta), часто зі значною участю вересу звичайного (Calluna vulgaris). Місцями (Підгородцівське, Завадківське л-ва) біловусники трапляються у комплексі із заростями ялівцю (Juniperus communis). На полонинах, як правило, переважають фітоценози з домінуванням біловусу стиснутого (Nardus stricta). Великі площі, особливо безпосередньо над верхньою межею лісу, займають чагарничкові пустища, утворені чорницею (Vaccinium myrtillus). На заболочених ділянках річкових долин трапляються угруповання ситника розлогого (Juncus effusus), рогозу широколистого (Typha latifolia), комишу лісового (Scirpus sylvaticus), м’яти довголистої (Mentha longifolia), лепешняка плаваючого (Glyceria fluitans) та ін. Прируслова трав’яна рослинність здебільшого представлена угрупованнями кремени білої (Petasites albus). Болотна рослинність представлена оліготрофними угрупованнями з пануванням сфагнових мохів (Sphagnum magellanicum, S. nemoreum) (Сколівське, Завадківське л-ва). Деревний ярус представлений пригніченоялиновим рідколіссям, а в трав’яно-чагарничковому ярусі трапляються чорниця (Vaccinium myrtillus), брусниця (Rhodococcum vitis-idaea), лохина (Vaccinium uliginosum), журавлина болотна (Oxycoccus palustris), росичка круглолиста (Drosera rotundifolia), пухівка піхвова (Eriophorum vaginatum), осока багнова (Carex limosa) (ас. Sphagnetum magellanici (Malc. 1929) Kästner et Flössner 1933). Вища водна рослинність представлена фрагментарно, переважно угрупованнями ряски малої (Lemna minor). Характерним наслідком антропогенного впливу є поширення в рудералізованих екотопах угруповань з домінуванням полину звичайного (Artemisia vulgaris), у рекреаційних місцях – тонконогу однорічного (Poa annua) та гірчаку звичайного (Polygonum aviculare), а в місцях колишнього кошарування худоби – щавелю альпійського (Rumex alpinus). До Зеленої книги України (2009) включено такі виявлені в парку рослинні угруповання: угруповання букових лісів тисових (Fageta (sylvaticae) taxosa (baccatae)) та ялицево-букових лісів тисових (Abieto (albae) – Fageta (sylvaticae) taxosa (baccatae) – наведення цього синтаксона потребує додаткового підтвердження; угруповання букових лісів (Fageta sylvaticae) з домінуванням у травостої листовика сколопендрового (Phyllitis scolopendrium) – кв. 2 Сколівського л-ва (Воронцов, Мілкіна, 2006; Воронцов, 2009); угруповання букових лісів (Fageta sylvaticae) з домінуванням у травостої лунарії оживаючої (Lunaria rediviva) – Сколівське, Майданське л-ва (Воронцов, Мілкіна, 2006; Воронцов, 2009); 476 угруповання букових лісів (Fageta sylvaticae) з домінуванням плюща звичайного (Hedera helix) – Сколівське л-во (Соломаха та ін., 2004; Воронцов, Мілкіна, 2006; Воронцов, 2009); угруповання букових лісів (Fageta sylvaticae) з домінуванням у травостої скополії карніолійської (Scopolia carniolica) – Сколівське лво (Воронцов, Мілкіна, 2006; Воронцов, 2009); угруповання букових лісів (Fageta sylvaticae) з домінуванням у травостої цибулі ведмежої (Allium ursinum) – північно-східні схили хребта Парашки в Сколівському військовому ЛГ, схили г. Високий Верх, Майданське, Сколівське (кв. 12), Крушельницьке (кв. 29, 30) та Завадківське (кв. 12) л-ва (Соломаха та ін., 2004; Дейнека, Мілкіна, Приндак, 2006); угруповання ялицево-звичайнодубових лісів (Abieto (albae) – Querceta (roboris)) – наводиться для парку в Зеленій книзі України (2009); угруповання сіровільхових лісів (Alneta incanae) з домінуванням у травостої скополії карніолійської (Scopolia carniolica) – Сколівське лво (кв. 12) (Воронцов, Мілкіна, 2006; Воронцов, 2009); угруповання сіровільхових лісів (Alneta incanae) з домінуванням у травостої страусового пера звичайного (Matteuccia struthiopteris) – Сколівське (кв. 3) та Майданське (кв. 53) л-ва (Воронцов, Мілкіна, 2006; Воронцов, 2009); угруповання сіровільхових лісів (Alneta incanae) з домінуванням у травостої цибулі ведмежої (Allium ursinum) – Підгородцівське (кв. 38) та Майданське (кв. 54, на терасах уздовж р. Рибник) л-ва (Воронцов, Мілкіна, 2006; Воронцов, 2009); угруповання яворових лісів (Acereta pseudoplatani) з домінуванням у травостої лунарії оживаючої (Lunaria rediviva) – Майданське л-во (кв. 42) (Воронцов, Мілкіна, 2006; Воронцов, 2009); угруповання яворових лісів (Acereta pseudoplatani) з домінуванням у травостої скополії карніолійської (Scopolia carniolica) – Сколівське л-во (кв. 12) (Воронцов, Мілкіна, 2006; Воронцов, 2009; Дейнека та ін., 2006); угруповання формації пригніченоялиново-сфагнової (Sphagneta depressipiceetosa) – урочище Журавлине в кв. 3 Сколівського л-ва (Воронцов, Пука, Козловський, 2004; Воронцов, 2009), ур. Селище в Завадківському л-ві (Воронцов, Підгребельна, 2002, 2003; Воронцов, 2009). За даними на 2012 рік, спонтанна флора судинних рослин парку налічує 844 види, що належать до 395 родів, 103 родин, 6 класів та 5 відділів. Більшість родин, родів і видів належить до покритонасінних рослин, серед яких переважають дводольні. 477 До складу парку не ввійшли селітебні території, обмеженою є площа сегетальних і рудеральних біотопів. Це відображається на видовому складі й структурі флори, і, певною мірою, зумовлює її відмінності від регіональної флори та флори Українських Карпат загалом. Серед ендемічних і субендемічних таксонів трапляються аконіт молдавський (Aconitum moldavicum Hacq.), дзвоники ялицеві (Campanula abietina Griseb. et Schenk.), щавель карпатський (Rumex carpaticus Zapał.), гвоздика скупчена (Dianthus compactus Kit.), зубниця залозиста (Dentaria glandulosa Waldst. et Kit.), королиця круглолиста (Leucanthemum rotundifolium (Waldst. et Kit.) DC.), кремена судетська (Petasites kablikianus Tausch. ex Bercht.), живокіст серцелистий (Symphytum cordatum Waldst. et Kit.), фіалка відхилена (Viola declinata Waldst. et Kit.). У складі флори Сколівських Бескидів багато реліктів третинного та льодовикового періодів, які мають велике значення для вивчення історії флори. Зокрема, це такі види, як блехнум колосистий (Blechnum spicant (L.) Roth.), гронянка півмісяцева (Botrychium lunaria (L.) Sw.), костриця гірська (Festuca drymeja Mert. et Koch), гудайєра повзуча (Goodyera repens (L.) R.Br.), плющ звичайний (Hedera helix L.), підбілик альпійський (Homogyne alpina (L.) Cass.), королиця круглолиста (Leucanthemum rotundifolium (Waldst. et Kit.) DC.), псевдорхіс білуватий (Pseudorchis albida (L.) A.Löve et D.Löve), лунарія оживаюча (Lunaria rediviva L.), листовик сколопендровий (Phyllitis scolopendrium (L.) Newm.), скополія карніолійська (Scopolia carniolica L.), тис ягідний (Taxus baccata L.). На початок 2009 р. на території НПП “Сколівські Бескиди” знайдено 35 видів вищих судинних рослин, занесених до Червоої книги України (2009): • баранець звичайний (Huperzia selago (L.) Bernh. ex Schrank et C.Mart.) – спорадично у вологих тінистих хвойних лісах, по всій території парку; • билинець довгорогий (Gymnadenia conopsea (L.) R.Br.) – часто, на післялісових луках, у світлих лісах, по всій території парку; • билинець найзапашніший (Gymnadenia odoratissima (L.) Rich) – рідко, на луках, у лісах, на лісових галявинах, (Підгородцівське, Сколівське л-ва); • білоцвіт весняний (Leucojum vernum L.) – дуже рідко; на території парку відомо лише два локалітети, у Сколівському та Підгородцівському л-вах; • булатка великоквіткова (Cephalanthera damasonium (Mill.) Druce) – рідко, на узліссях, по чагарниках, на свіжих гумусних грунтах (Мілкіна, Дейнека, Приндак, 2011); 478 • булатка довголиста (Cephalanthera longifolia (L.) Fritsch.) – рідко, у широколистяних і мішаних лісах, на узліссях; хребет г. Парашка (Сколівський військовий лісгосп), Сколівське, Підгородцівське л-ва (Мілкіна, Дейнека, Приндак, 2011); • булатка червона (Cephalanthera rubra (L.) Rich.) – рідко, у широколистяних і мішаних лісах, на узліссях, по чагарниках, на свіжих гумусних грунтах • гніздівка звичайна (Neottia nidus-avis (L.) Rich.) – рідко, у тінистих листяних і мішаних лісах, по всій території парку; • гронянка півмісяцева (Botrychium lunaria (L.) Sw.) – рідко, поодинокі локалітети на хребті г. Парашки (Сколівський військовий лісгосп); • гудайєра повзуча (Goodyera repens (L.) R.Br.) – рідко, поодинокі локалітети, переважно у хвойних лісах (Сколівське, Майданське, Бутивлянське л-ва; околиці с. Корчин); • зозулинець обпалений (Orchis ustulata L.) – поодинокі локалітети, на післялісових луках, на трав’янистих схилах, на узліссях (Підгородцівське л-во; г. Ключина); • зозулинець салеповий (Orchis morio L.) – рідко, на післялісових луках, на лісових галявинах, на узліссях (Підгородцівське, Сколівське, Бутивлянське л-ва); • зозулинець чоловічий (Orchis mascula (L.) L.) – рідко, на післялісових луках, на лісових галявинах (Підгородцівське, Сколівське л-ва; хребет г. Парашка); • зозулині сльози яйцевидні (Listera ovata (L.) R.Br.) – спорадично, на післялісових луках, на узліссях, по всій території парку; • коручка болотна (Epipactis palustris (L.) Crantz) – дуже рідко, на мокрих болотистих луках (Мілкіна, Дейнека, Приндак, 2011); • коручка темночервона (Epipactis atrorubens (Hoffm. ex Bernh.) Schult.) – дуже рідко; вид знайдено на хр. г. Парашки (Сколівський військовий лісгосп) та в Сколівському л-ві, у волосистоосоковому буковому ценозі; • коручка чемерниковидна (Epipactis helleborine (L.) Crantz) – рідко, у широколистяних і мішаних лісах, по всій території парку; • косарики черепитчасті (Gladiolus imbricatus L.) – рідко, на післялісових луках, поодинокі локалітети; • костриця гірська (Festuca drymeja Mert. et Koch) – поодинокі локалітети, у широколистяних лісах, на узліссях (Майданське л-во, кв. 70, 76); 479 • лілія лісова (Lilium martagon L.) – рідко, у широколистяних (переважно букових) лісах, по всій території парку; • лунарія оживаюча (Lunaria rediviva L.) – спорадично у широколистяних та мішаних лісах, по всій території парку; інколи домінує в покриві букових лісів (Майданське, Сколівське л-ва); • любка дволиста (Platanthera bifolia (L.) Rich.) – спорадично, на лісових галявинах, на узліссях, на післялісових луках, по всій території парку; • любка зеленоквіткова (Platanthera chlorantha (Cust.) Rchb.) – рідко, на післялісових луках, на узліссях і лісових галявинах, у широколистяних і мішаних лісах (Бутивлянське л-во; г. Яворинка, Підгородцівське л-во); • модрина польська (Larix polonica Racib.) – у НПП – інтродуцент, який зрідка трапляється на території парку, зокрема в Майданському та Підгородцівському лісництвах; • нарцис вузьколистий (Narcissus angustifolius Curt.) – відомий єдиний вторинний локалітет, на місці розташування колишнього селища Мальмансталь у долині р. Рибник Майданський (Майданське л-во); • пальчатокорінник бузиновий (Dactylorhiza sambucina (L.) Soό) – спорадично, на луках, узліссях, на лісових галявинах, по всій території парку; • пальчатокорінник плямистий (Dactylorhiza maculata (L.) Soό) – рідко, на вологих післялісових луках, на узліссях, по чагарниках (Сколівське, Майданське, Підгородцівське л-ва); • пальчатокорінник травневий (Dactylorhiza majalis (Rchb.) P.F.Hunt et Summerhayes) – спорадично, на вологих післялісових луках, на узліссях, по всій території парку; • пальчатокорінник Фукса (Dactylorhiza fuchsii (Druce) Soό) – спорадично, на післялісових луках, по всій території парку; • підсніжник білосніжний (Galanthus nivalis L.) – рідко, у листяних лісах, рідше на післялісових луках; по всій території парку; • пізньоцвіт осінній (Colchicum autumnale L.) – дуже рідко, на післялісових луках; поодинокі локалітети (Бутивлянське л-во); • плаун річний (Lycopodium annotinum L.) – спорадично у хвойних і мішаних лісах, по краях боліт, по всій території парку; • псевдорхіс білуватий (Pseudorchis albida (L.) A.Löve et D.Löve) – рідко, на узліссях і лісових галявинах, на післялісових луках (полонина г. Парашки (Сколівський військовий лісгосп), Сколівське, Майданське л-ва; г. Високий Верх; г. Перекоп); 480 • скополія карніолійська (Scopolia carniolica Jacq.) – рідко, у широколистяних, переважно букових і яворових лісах, здебільшого на правобережжі р. Опір; • тирлич крапчастий (Gentiana punctata L.) – на післялісових луках біля м. Сколе; у своїй монографії Л.І. Мілкіна зі співавторами (2011) наводять для території парку Gentiana lutea L. (стор. 128-129), однак, на сторінці 128, на фотографії, чітко видно зображення власне G. punctata L; тому цей вид ми наводимо на підставі цієї інформації, яка в подальшому потребує ретельної перевірки; • тис ягідний (Taxus baccata L.) – поодинокі локалітети, відзначений лише у двох природних місцезростаннях: у Майданському (кв. 63) та Бутивлянському (кв. 20) л-вах; • траунштейнера куляста (Traunsteinera globosa (L.) Rchnb.) – спорадично, на післялісових луках, у букових і мішаних лісах, по всій території парку; • цибуля ведмежа (Allium ursinum L.) – рідко, у тінистих, переважно широколистяних лісах, на схилах хребта г. Парашки (Сколівський військовий лісгосп); • чина гладенька (Lathyrus laevigatus (Waldst. et Kit.) Gren.) – рідко, у широколистяних і мішаних лісах, на узліссях, по чагарниках; • шафран Гейфелів (Crocus heuffelianus Herb.) – рідко, на післялісових луках, полонина г. Парашки (Сколівський військовий лісгосп), Підгородцівське л-во; • шолудивник лісовий (Pedicularis sylvatica L.) – рідко, на заболочених і вологих луках (луки на правобережжі р. Кам’янка у Сколівському л-ві). До Додатку І Бернської конвенції включено два види судинних рослин, виявлених у НПП “Сколівські Бескиди”. Це дзвоники ялицеві (Campanula abietina Griseb. et Shrenk) (трапляється спорадично по всій території НПП) та нарцис вузьколистий (Narcissus angustifolius Curt.) (окремі вторинні локалітети на місці колишнього хутору Мальмансталь, що існував у долині р. Рибник Майданський до кінця першої половини ХХ ст.). Список літератури 1. Бережний І.В., Шишова Є.І. Рослинність / Природа Львівської області / за ред. К.І. Геренчука. – Львів: Вид-во Львівського університету, 1972. – С. 73-80. 481 2. Воронцов Д.П. Фітоценози з домінуванням граба звичайного (Carpinus betulus L.) на території національного природного парку “Сколівські Бескиди” // Проблеми та перспективи розвитку лісівничої освіти, науки та виробництва. Міжнар. наук.-практ. конф.: тез. доп. – Львів, 1999. – С. 24. 3. Воронцов Д.П. Рослинність болота “Журавлине” в національному природному парку “Сколівські Бескиди” // Наукові основи збереження біотичної різноманітності. – Львів: “Ліга-Прес”, 2000. – Вип. 2. – С. 17-19. 4. Воронцов Д.П. Пропозиції до розширення території НПП “Сколівські Бескиди” // Наукові записки Державного природознавчого музею. – Львів, 2004. – Т. 19. – С. 159-166. 5. Воронцов Д.П. Аналіз флори національного природного парку “Сколівські Бескиди” // Наукові записки Державного природознавчого музею. – Львів, 2008 а. – т. 24. – С. 99-108. 6. Воронцов Д.П. Фітосозологічна характеристика національного природного парку “Сколівські Бескиди” // Значення та перспективи стаціонарних досліджень для збереження біорізноманіття. Мат-ли міжнар. наук. конф., присв. 50-річчю функціонування високогірного біологічного стаціонару “Пожижевська” (Львів-Пожижевська, 23-27 вересня 2008 р.). – Львів, 2008 б. – С. 73-74. 7. Воронцов Д.П. Перспективи розвитку НПП “Сколівські Бескиди” та збереження його раритетного фітоценофонду // Розвиток заповідної справи в Україні і формування Пан’європейської екологічної мережі. – Мат-ли міжнар. наук.-практ. конф. (м. Рахів, 11-13 листопада 2008 року). – Рахів, 2008 в. – С. 107-110. 8. Воронцов Д.П. Раритетний фітоценофонд НПП “Сколівські Бескиди” // Наукові записки Державного природознавчого музею. – Львів, 2009. – т. 25. – С. 237-244. 9. Воронцов Д.П., Коханець М.І., Мілкіна Л.І. Угруповання “Зеленої книги” у національному природному парку “Сколівські Бескиди” // Науковий вісник: Заповідна справа в Галичині, на Поділлі та Волині. – Львів: УкрДЛТУ. – 2004. – вип. 14.8. – С. 334-338. 10. Воронцов Д.П., Коханець М.І., Мілкіна Л.І. Грабові ліси національного природного парку “Сколівські Бескиди” // Вісник Львівського університету. Серія географічна. – 2005. – вип. 32. – С. 87-95. 11. Воронцов Д.П., Мілкіна Л.І. Смерекові ліси державного заказника “Майдан” (Карпати) // Актуальные вопросы ботаники и экологии: конф. молодых ученых и специалистов: тезисы докл. – Х., 1996. – С. 33. 12. Воронцов Д.П., Мілкіна Л.І. Ялицеві ліси національного природного парку “Сколівські Бескиди” як об’єкт охорони // Проблеми екологічної стабільності Східних Карпат: міжнар. наук.-практ. конф.: матеріали конф. – Синевир, 1999. – С. 32-33. 13. Воронцов Д.П., Мілкіна Л.І. Ценотична структура лісів з Alnus incana (L.) Moench. в басейні р. Рибник Майданський (НПП “Сколівські 482 Бескиди”) // Наукові записки Державного природознавчого музею. – Львів, 2002. – т. 17. – С. 47-54. 14. Воронцов Д.П., Мілкіна Л.І. Рідкісні лісові угруповання національного природного парку “Сколівські Бескиди” // Наукові записки Державного природознавчого музею. – Львів, 2006. – т. 22. – С. 155-167. 15. Воронцов Д.П., Підгребельна О.М. Про доцільність збереження верхового болота “Селище” (Східні Бескиди) // Наукові основи збереження біотичної різноманітності. – Вип. 4, – 2002. – Львів: “Ліга Прес”, 2003. – С. 28-31. 16. Воронцов Д., Пука Є., Козловський В. Рослинний покрив оліготрофного пухівково-сфагнового болота “Журавлине” (НПП “Сколівські Бескиди”) // Вісник Львівського університету. Серія біологічна. – 2004. – Вип. 37. – С. 114-124. 17. Воронцов Д.П., Якушенко Д.М. Сколівські Бескиди // Фіторізноманіття національних природних парків України / під заг. ред. Т.Л. Андрієнко та В.А. Онищенка. – К.: Наук. світ, 2003. – С. 76-83. 18. Дейнека А.М., Мілкіна Л.І., Приндак В.П. Ліси національного природного парку “Сколівські Бескиди”. – Львів: СПОЛОМ, 2006. – 176 с. 19. Голубець М.А. Лісорослинне і лісогосподарське районування Українських Карпат // Використання лісових багатств. – Ужгород: Карпати, 1966. – С. 40-52. 20. Голубец М.А. О высотной зональности растительного покрова Украинских Карпат // Растительный мир высокогорий СССР и вопросы его использования. – Фрунзе: Илим, 1967. – С. 56-66. 21. Голубець М.А. Темнохвойні ліси / Рослинність УРСР. Ліси / відп. ред. Є.М. Брадіс. – К.: Наук. думка, 1971. – С. 84-136. 22. Голубець М.А. Східнокарпатська гірська підпровінція / Геоботанічне районування Української РСР / за ред. А.І. Барбарича. – К.: Наук. думка, 1977. – С. 18-44. 23. Голубец М.А., Малиновский К.А. Принципы классификации и классификация растительности Украинских Карпат // Ботан. журн. – 1967. – 52, № 2. 24. Голубець М.А., Малиновський К.А. Рослинність / Природа Українських Карпат / за ред. К.І. Геренчука. – Львів: Вид-во Львівського університету, 1968. – С. 125-159. 25. Голубец М.А., Малиновский К.А. Классификация растительности Украинских Карпат // Вопросы ценологии, географии, экологии и использования растительного покрова СССР. – Л.: Наука, 1969. – С. 237-254. 26. Голубец М.А., Малиновский К.А., Стойко С.М. Геоботаническое районирование Украинских Карпат // Докл. и сообщ. Львовского отделения Геогр. о-ва за 1964 г. – Львов, 1965. – С. 10-13. 27. Лях І.В., Мілкіна Л.І. Національний природний парк “Сколівські Бескиди”. – Львів: Сполом, 2008. – 224 с. 483 28. Мілкіна Л.І. Українські Карпати / Раритетні фітоценози західних регіонів України (Регіональна “Зелена книга”) / [С.М. Стойко, Л.І. Мілкіна, П.Т. Ященко та ін.]. – Львів: Поллі, 1998. – С. 30-97. 29. Мілкіна Л.І., Воронцов Д.П. Букові ліси басейну ріки Рибник Майданський у Сколівських Бескидах (Українські Карпати). – К., 1998. – 21 с. – Деп. в ДНТБ України 13.07.98, – № 318-Ук 98. 30. Мілкіна Л.І., Воронцов Д.П. Букові ліси заказника “Майдан” (Сколівські Бескиди) // Карпатський регіон і проблеми сталого розвитку: мат-ли міжнар. наук.-практ. конфер. – Рахів, 1998. – С. 103-106. 31. Мілкіна Л.І., Воронцов Д.П. Смерекові ліси заказника “Майдан” // Праці наукового товариства ім. Шевченка. – т. ІІІ. – Екологічний збірник. – Львів: НТШ, 1999. – С. 136-144. 32. Молотков П. И. Буковые леса и хозяйство в них. – М.: Лесная промышленность, 1966. – 224 с. 33. Молотков П.И. Геоботаническо-лесоводственное районирование Карпат. – Ужгород: Карпаты, 1967. 34. Молотков П.И. Буковые леса Украинских Карпат // Буковые леса СССР и ведение хозяйства в них. – М.: Лесная промышленность, 1972. – С. 78-109. 35. Молотков П.І., Федець І.П. Лісорослинне районування // Посібник карпатського лісівника. – Ужгород: Карпати, 1980. – С. 19-24. 36. Соломаха В.А., Мілкіна Л.І., Якушенко Д.В. та ін. Синтаксономія класу Vaccinio-Piceetea Br.-Bl. 1939 національного природного парку “Сколівські Бескиди” // Рослинність хвойних лісів України. Мат-ли робочої наради (Київ, листопад 2003). – К.: Фітосоціоцентр, 2003. – С. 168-194. 37. Соломаха В.А., Якушенко Д.М., Крамарець В.О. та ін., Національний природний парк “Сколівські Бескиди”. Рослинний світ. – К.: Фітосоціоцентр, 2004. – 240 с. 38. Стойко С. М. Карпатам зеленіти вічно. – Ужгород: Карпати, 1977. – 174 с. 39. Стойко С., Гадач Е., Шимон Т., Михалик С. Українські Карпати. Заповідні екосистеми Карпат / за ред. С. М. Стойка. – Львів: Світ, 1991. – С. 144-184. 40. Федець І. П. Визначник типів лісу гірської частини Дрогобицької області. – Львів, 1957. – 24 с. 41. Федец И. Ф. О лесорастительных условиях и вертикальной поясности лесов Средних Бескид // Научные труды Львовского лесотехнического института, – 1959. – Т. 4. – С. 179-185. 42. Федец И.Ф. Возобновление пихтовых лесов Бескид // Повышение продуктивности лесов и эффективности агролесомелиоративных насаждений. – К.: Госсельхозиздат, 1962. – С. 46-53. 43. Федець І.П. Закономірності поширення та продуктивності типів лісу Бескид // Питання екології гірських лісів Карпат. – К: Держсільгоспвидав УРСР, 1963 а. – С. 79-90. 484 44. Федец И.Ф. Типы лесов и закономерности их формирования в Бескидах: автореф. дисс. … канд. с.-х. наук. – Харьков, 1963 б. – 20 с. 45. Федец И.Ф. Типологический очерк пихтовых лесов Бескид // Лесоведение и лесоводство. – Харьков: Изд-во Харьковского университета, 1964. – С. 59-80. 46. Федец И.Ф. Типы буковых лесов Приводораздельных Карпат // Лесоводство и агролесомелиорация, – 1971. – Вып. 27. – С. 13-22. 47. Федец И.Ф. Эдафограмма Карпатских лесов // Лесоводство и агролесомелиорация. – 1972. – Вып. 31. – С. 3-10. 48. Цись П.М. Геоморфологія УРСР.– Львів: Вид-во Львівського університету, 1962.– 224 с. 49. Цись П.М. Геоморфологія і неотектоніка // Природа Українських Карпат / за ред. К.І. Геренчука. – Львів: Вид-во Львівського університету, 1968. – С. 50-86. 50. Цись П.М. Геоморфологічні райони // Природа Львівської області / за ред. К.І. Геренчука. – Львів: Вид-во Львівського університету, 1972. – С. 27-39. 51. Herbich F. Pflanzengeographische Bemerkungen über die Walder Galiziens // Verhandlungen der K.-K. Zool.-Bot. Gesellschaft in Wien. – 1860. – T. 10. – S. 355-366. 52. Herbich F. Über die Verbreitung der in Galizien und der Bukowina wildwachsenden Pflanzen // Verhandlungen der K.-K. Zool.-Bot. Gesellschaft in Wien. – 1861. – T. 11. – S. 33-70. 53. Herbich F. Ein Blick auf die Pflanzengeographischen Verhältnisse Galiziens // Verhandlungen der K.-K. Zool.-Bot. Gesellschaft in Wien. – 1864. – T. 14. – S. 125-136. 54. Herbich F. Przyczynek do geografii roślin w Galicyi // Rocznik ces.krуl. Tow-wa nauk. krakowskiego. – Krakόw, – 1865. – T. 33. – S. 70-129. 55. Hołowkiewicz E. Flora leśna i przemysі drzewny w Galicyi. – Lwόw, 1877. – 99 s. 56. Hołowkiewicz E. Lasy i pastwiska gόrskie // Sylwan. – 1885. – Vol. 3. – S. 206-216, 241-247. 57. Kozikowski K. Cis w nadleњnictwach Majdan i Podbuz w Bieszczadach // Sylwan. – 1937. – T. 55. – ser. A. – S. 141-151. 58. Mauve K. Ueber Bestandesaufbau, Zuwachsverhältnisse und Verjungung im galizischen Karpaten-Urvald // Mitteilungen aus Forstwirtschaft und Forstwissenschaft. – 1931. – Heft 2. – II. Jahrgang. – S. 257-311. 59. Rehman A. Materialy do flory Wschodnich Karpat, zebrane w r. 1871 i 1872 // Sprawozd. Kom. fizyogr. – 1873. – t. 7. – S. 1-89. 60. Stenzel A. Przewodnik dla wycieczki Galicyjskiego Towarzystwa leśnego do lasόw państwa Skole. – Skole, 1910 – 38 s. 61. Wołoszczak E. O roslinnosci Karpat między Lomnicą i Oporem // Sprawozd. Kom. fizyogr., – 1872. – T. 27. – S. 183-229. 62. Wołoszczak E. Sprawozdanie z wycieczek botanicznych w Karpaty Stryjskie i Samborskie // Sprawozd. Kom. fizyogr., – 1893. – T. 28. – S. 49-85. 485 НПП Слобожанський НПП “Слобожанський” розташований у Краснокутському районі Харківської області. Законом України “Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 20002015 роки” передбачено створення на Харківщині НПП “Слобожанський”, завданням якого є збереження типової лісостепової біоти. Одними з найменш антропогенно змінених куточків Харківської області є його північно-західні райони, які за думкою С. Поповича та М. Стеценка (1999) і були найкращим місцем для парку. НПП “Слобожанський” площею 5244 га створено згідно Указу Президента України від 11 грудня 2009 р. № 1047/2009 р. на території державного підприємства “Гутянське лісове господарство”. Всі землі надаються НПП в постійне користування. Парк підпорядкований Мінприроди України. За фізико-географічним районуванням (Екологічна енциклопедія, 2006) територія НПП “Слобожанський” належить до Лісостепової зони, Лівобережно-Дніпровського лісостепового краю, Східнополтавської височинної області. За геоботанічним районуванням (1977) – до Європейсько-Сибірської лісостепової області, Східноєвропейської провінції, Середньоросійської лісостепової підпровінції, Харківського округу, Богодухівського геоботанічного району лучних степів, байрачних дубових перелісків та дубово-соснових лісів. За районуванням, наведеним в Національному атласі України (2008), територія належить до Євразійської степової області, Лісостепової підобласті, Східноєвропейської провінції, Середньоруської лісостепової підпровінції, Харківського округу дубових, липово-дубових лісів та лучних степів (поблизу південно-західної границі цього округу на межі з Полтавським округом Української лісостепової підпровінції). НПП створений на землях лісового фонду, що входять до Володимирівського (кв. 6, 7, 13-18, 24-31, 37-44, 50-59, 64-104, 121, площа 3297 га), Краснокутського (кв. 94-98, 103, 104 210 га) та Пархомівського (кв. 27-30, 41-45, 64-69, 75-84, 90-92, 94-96, 105-107, 109, 110 1737 га) лісництв у місці впадіння р. Мерчик до р. Мерло (притоки р. Ворскла). Територія парку складається з шести лісових масивів. Заплава р. Мерло, що не увійшла до складу ННП, розсікає парк на дві великі частини (правобережну та лівобережну). Між цими суцільними лісовими масивами розміщені ще три незначні за площею ділянки лісових земель, що входять до складу НПП: дві з них – штучні лісові масиви в м. Краснокутськ (кв. 106 та 107), одна – вільшняки та заплавні луки (кв. 110 Пархомівського л-ва). Ще одна заповідна ділянка знаходиться на правому березі р. Мерчик (кв. 121 Володимирівського л-ва), тут розміщена ботанічна пам’ятка природи місцевого значення “Мурафська дача”. 486 До останнього часу флористичний і фітоценотичний склад Краснокутських лісів був досліджений значно менше інших районів Харківської області. До перших публікацій про флору й рослинність цього регіону можна віднести роботи Л. Павловича (1889) та М.М. Орлова (1913). Більш повний ботанічний опис Мерлянщини зробив місцевий краєзнавець А.І. Наумов (1902). Значна увага флорі та рослинності цього району приділена в узагальнюючій роботі І.В. Сладковського (1915). Гутянський лісгосп протягом багатьох років є базою для проведення наукових досліджень фахівцями УкрНДІ лісового господарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького. Завдяки цій роботі у Володимирівському л-ві зберігаються генетичні резервати дуба звичайного (19 га) і сосни звичайної (21 га). Для покращення насіннєвої бази використовуються 120 га постійних лісонасінневих ділянок дуба звичайного і 9 плюсових дерев сосни звичайної. В 19972001 рр. у Володимирівському л-ві створена клоново-насіннєва плантація І і II порядку сосни звичайної (7,5 га), а також закладені родинні плантації дуба звичайного в Пархомівському л-ві (1,6 га) – 16 клонів плюсових дерев із Харківської та Сумської областей. В низці сучасних робіт наведені фрагментарні дані про флору та рослинність майбутнього НПП “Слобожанський” (Прокудин и др., 1979; Горелова, Алехин, 1999, 2002; Горєлова та ін., 2006; Філатова, Клімов, 2007; Саідахмедова, 2008; Філатова, 2010). Відомості про ліхенофлору парку містяться в публікаціях А.Б. Громакової (2006), А.Б. Громакової та Ю.В. Земляченко (2011). Дані про об’єкти природно-заповідного фонду, що увійшли до НПП, є у довідниках О.В. Клімова та ін. (2005, 2008). Повніше рослинний покрив НПП описаний у статті О.В. Філатової та О.В. Клімова (2008), що присвячена фітосозологічній цінності ценозів згідно першого проекту створення НПП, який був пізніше відхилений. За цим документом до території НПП входили не лише землі лісового фонду, а й сіножаті та пасовища в заплаві р. Мерло та прилеглих балкових системах, де представлені заплавні і суходільні луки та лучні степи, а також старовинний паркпам’ятка садово-паркового мистецтва “Краснокутський”. Суттєвим недоліком першого проекту була відсутність у складі НПП цінних лісових масивів, які включають лісовий заказник місцевого значення “Володимирівська дача” та старовікові нагірні діброви. Загальний характер рослинності НПП “Слобожанський” відповідає геоморфологічним та ландшафтним особливостям. На високому правому березі долини р. Мерло поширені нагірні діброви, які в заплавній частині переходять у заплавні. На боровій терасі положистого лівого берега представлені соснові та дубово-соснові ліси. В прите487 расних пониженнях, на межі заплавної і надзаплавної терас та окремим масивом у заплаві, розміщені угруповання природних вільхових лісів і високотравних боліт. Заплава річки була меліорована, й до складу НПП увійшли лише незначні її ділянки. Заплавні луки мають незначні площі, вони оточують лісові масиви і зустрічаються на лісових галявинах у заплаві. Нагірні діброви зростають на плакорах, на багатих сірих лісових грунтах та на схилах, де грунти в різній мірі змиті. Основні площі зайняті порослевими деревостанами з переважанням дуба звичайного (Quercus robur). Трапляються дерева дуба з діаметром стовбура понад 1 м. Переважають лісорослинні умови D2, і лише в нижніх частинах схилів та по днищах з близьким заляганням підгрунтових вод – вологі та сирі умови (D3-4). Такі ліси переважають на території великого правобережного лісового масиву по р. Мерло та малого – по р. Мерчик (кв. 121 Володимирівського л-ва). В першому ярусі деревостану домінує дуб звичайний (Quercus robur), часто до нього домішується ясен звичайний (Fraxinus excelsior). Другий ярус не завжди виражений, у ньому представлені липа серцелиста (Tilia cordata), клени гостролистий (Acer platanoides) та польовий (A. campestre), рідше груша звичайна (Pyrus communis) та черемха звичайна (Padus avium). Підлісок найчастіше добре виражений, із клена татарського (Acer tataricum), ліщини звичайної (Corylus avellana), бруслини європейської (Euonymus europaea) та бородавчастої (E. verrucosa), свидини кров’яної (Swida sanguinea). В трав’яному покриві навесні переважають пшінка весняна (Ficaria verna), проліска сибірська (Scilla siberica), ряст ущільнений (Corydalis solida), анемона жовтецева (Anemone ranunculoides), тюльпан дібровний (Tulipa quercetorum). Влітку домінують яглиця звичайна (Aegopodium podagraria), зірочник ланцетовидний (Stellaria holostea), тонконіг дібровний (Poa nemoralis), осока волосиста (Carex pillosa), переліска багаторічна (Mercurialis perennis), копитняк європейський (Asarum europaeum). Досить поширені конвалія звичайна (Convallaria majalis), купина багатоквіткова (Polygonatum multiflorum), розхідник шорсткий (Glechoma hirsuta), чина весняна (Lathyrus vernus), медунка темна (Pulmonaria obscura), підмаренник запашний (Galium odoratum), костриця велетенська (Festuca gigantea), шоломниця висока (Scutellaria altissima), чистець лісовий (Stachys sylvatica). Соснові (з Pinus sylvestris) ліси приурочені переважно до борової тераси й утворюють великий суцільний лісовий масив. Вони ростуть на дерново-підзолистих грунтах із слабко вираженим гумусовим горизонтом, що сформувалися на давньоалювіальних пісках. Рельєф хвилястий з положистими сухими горбами та западинами з високим B B 488 B B рівнем підгрунтових вод, які в блюдцеподібних пониженнях можуть виходити на денну поверхню та зумовлюють заболочування. Трофність грунту пов’язана з положенням у рельєфі. Бідні сухі грунти (сухі бори А1) приурочені до верхніх частин пагорбів, на схилах потужність гумусового шару збільшується (свіжі субори – В2). У нижніх частинах на вирівняних ділянках помітних улоговин характерні найбагатші в межах борової тераси грунти (свіжий та вологий субір – С2-3). В цих умовах на території парку переважають середньовікові соснові ліси штучного походження в умовах свіжого субору. Окремі фрагменти природних лісів із старими деревами сосни звичайної (Pinus sylvestris) збереглися лише навколо заболочених понижень. Стиглі і пристигаючі деревостани займають незначні площі. Соснові ліси монодомінантні, одноярусні із сосни звичайної з незначним або відсутнім підліском. На багатших грунтах в деревостані є другий ярус. У ньому трапляються берези повисла (Betula pendula) та пухнаста (B. рubescens), дуб звичайний (Quercus robur), в’яз гірський (Ulmus glabra). Підлісок складають крушина ламка (Frangula alnus), горобина звичайна (Sorbus aucuparia), барбарис звичайний (Berberis vulgaris), ялівець звичайний (Juniperus communis), вишня кущова (Cerasus fruticosa), бруслина бородавчаста (Euonymus verrucosa), ліщина звичайна (Corylus avellana), черемха звичайна (Padus avium) та інтродукована ірга колосиста (Amelanchier spicata). Із менших кущів досить поширені зіновать руська (Chamaecytisus ruthenicus), дрік красильний (Genista tinctoria), малина (Rubus idaeus), ожина сиза (R. caesius). Трав’яний ярус у високоповнотних соснових культурах та у сухих умовах майже не розвинений. Тут трапляються куничник наземний (Calamagrostis epigeios), тонконіг стиснутий (Poa compressa), келерія піскова (Koeleria sabuletorum), цмин пісковий (Helichrysum arenarium), сон лучний (Pulsatilla pratensis), молодило руське (Sempervivum ruthenicum) тощо. Значні площі покриті епігейними ксерофітними лишайниками та мохами. У вологіших та більш родючих умовах трав’яний покрив багатший. Його складають тонконіг дібровний (Poa nemoralis), герань Робертова (Geranium robertianum), чистотіл великий (Chelidonium majus), пахучка звичайна (Clinopodium vulgare), купина пахуча (Polygonatum odoratum), суниці лісові (Fragaria vesca), золотушник звичайний (Solidago virgaurea), костяниця (Rubus saxatilis), щитник шартрський (Dryopteris carthusiana) тощо. Найбільше флористичне різноманіття зосереджене в блюдцеподібних пониженнях рельєфу. Характер рослинності навколо цих понижень має чітку зональність. Тут у складі соснового насадження поступово з’являються, а потім і повністю заміняють сосну, в’яз гладкий B B B B B B 489 (Ulmus laevis), осика (Populus tremula), берези повисла (Betula pendula) та пухнаста (B. pubescens), вільха чорна (Alnus glutinosa). Підлісок стає густішим, в його складі поширені крушина ламка (Frangula alnus), ожини несійська (Rubus nessensis) та сиза (Rubus idaeus). Трав’яний покрив добре розвинений і відзначається комплексом бореальних видів. Найбільше раритетне фіторізноманіття властиве південним окраїнам понижень, які мають північну експозицію схилів. У травостої тут зростають рідкісні для регіону види: веснівка дволиста (Majanthemum bifolium), плауни булавовидний (Lycopodium clavatum) та річний (L. annotinum), щитники гребенястий (Dryopteris cristata) та шартрський, (D. carthusiana), безщитник жіночий (Athyrium filix-femina), теліптерис болотяний (Thelypteris palustris), гадючник оголений (Filipendula denudata), грушанка круглолиста (Pyrola rotundifolia), верес звичайний (Calluna vulgaris), брусниця (Vaccinium vitis-idaea), чорниця (Vaccinium myrtillus), зимолюбка зонтична (Chimaphila umbellata) тощо. Центральна частина знижень заболочена, вона оточена смугою чагарникових верб попелястої (Salix cinerea) та вушкатої (S. aurita), до яких домішується очерет звичайний (Phragmites australis), комиш лісовий (Scirpus sylvaticus), осоки (Carex sp.), ситник розлогий (Juncus effusus). Часто все пониження заростає сфагновими та зеленими мохами, над якими підіймаються куничник сіруватий (Calamagrostis canescens), смовдь болотна (Peucedanum palustre), вербозілля звичайне (Lysimachia vulgaris), вовконіг високий (Lycopus exaltatus), вовче тіло болотне (Potentilla palustris), пухівки піхвова (Eriophorum vaginatum) та вузьколиста (E. angustifolium), бобівник трилистий (Menyanthes trifoliata), папороті. У відкритій воді боліт трапляються латаття сніжно-біле (Nymphaea candida), пухирник малий (Utricularia minor), кушир підводний (Ceratophyllum submersum). Заплавні діброви на території НПП мало поширені. В деревостані домінують дуб звичайний (Quercus robur), в’яз гладкий (Ulmus laevis), липа серцелиста (Tilia cordata), клен польовий (Acer campestre), клен татарський (A. tataricum), груша звичайна (Pyrus communis). Підлісок добре розвинений, із типових дібровних видів. В трав’яному ярусі, крім домінуючих у нагірних дібровах видів, значне місце посідають кропива дводомна (Urtica dioica), конвалія звичайна (Convallaria majalis), підмаренник чіпкий (Galium aparine), розхідник звичайний (Glechoma hederacea). Заплавні луки увійшли до НПП лише поблизу надзаплавної тераси, на галявинах і узліссях заплавних лісів, що найменше постраждали від меліорації. Серед злаків тут домінують тонконіг лучний (Poa pratensis), костриця лучна (Festuca pratensis), тимофіївка лучна (Phleum pratense), серед різнотрав’я – родовик лікарський 490 (Sanguisorba officinalis), волошка лучна (Centaurea jacea), герань лучна (Geranium pratense) На притерасних пониженнях та окраїнах боліт, де поширені дерново-підзолисті оглеєні та торф’янисті грунти, знаходяться лісові та лісоболотні ценози з переважанням вільхи чорної (Alnus glutinosa). Вільха переважно порослевого походження. Найчастіше ці ліси обводнені лише у весняний період, а влітку відкрита вода залишається лише в незначних пониженнях (сирий груд, D4). На більш обводнених ділянках (мокрий груд, D5) дерева вільхи коренями піднімаються над поверхнею болота й утворюють пристовбурні підвищення, де зосереджені мезофільні види рослин. Інколи до вільхи в невеликій кількості домішуються береза пухнаста (Betula pubescens), сосна звичайна (Pinus sylvestris), рідше осика (Populus tremula) та дуб (Quercus robur). У підліску трапляються черемха звичайна (Padus avium), крушина ламка (Frangula alnus), бузина чорна (Sambucus nigra), калина звичайна (Vuburnum opulus), малина звичайна (Rubus idaeus), смородина чорна (Ribes nigrum). Склад домінантів трав’яного ярусу вільхових лісів залежить від обводнення. На менш обводнених ділянках переважають яглиця звичайна (Aegopodium podagraria), розхідник звичайний (Glechoma hederacea), підмаренник чіпкий (Galium aparine), на більш обводнених – кропива жабрієлиста (Urtica galeopsifolia), гадючник оголений (Filipendula denudata), комиш лісовий (Scirpus sylvatica), види осок. В цих угрупованнях трапляються рідкісні для регіону оман високий (Inula helenium), лепешняк тростиновий (Glyceria arundinacea), плавушник болотний (Hottonia palustris). В пониженнях і більш освітлених ділянках вільшняків з’являються зарості із чагарникових видів верби, переважно попелястої (Salix cinerea). При переході до надзаплавної тераси вільхові ліси замінюються на сосново-вільхові та березововільхові ценози. На території парку є 9 угруповань, включених до Зеленої книги України (2009): угруповання звичайнососнових лісів звичайноялівцевих та звичайнодубово-звичайнососнових лісів звичайноялівцевих (Pineta (sylvestris) juniperosa (communis), Querceto (roboris)-Pineta (sylvestris) juniperosa (communis)) – Володимирівське л-во; угруповання формації латаття сніжно-білого (Nymphaeeta candidae) – озера борової тераси р. Мерло у Володимирівському л-ві; угруповання формації глечиків жовтих (Nuphareta luteae) – зрідка в руслах рр. Мерло та Мерчик; угруповання формації стрілолисту стрілолистого (Sagittarieta sagittifoliae) – зрідка в рр. Мерло та Мерчик і заплавних водоймах; B B B B 491 угруповання формації пухирника малого (Utricularieta minoris) – зрідка в торф’яних озерах і болотах борової тераси р. Мерло (Володимирівське л-во); угруповання формації куширу напівзануреного (Ceratophylleta submersi) – спорадично в торф’яних озерах і болотах борової тераси р. Мерло; угруповання формації осоково-сфагнової (Cariceto (rostratae et limosae) sphagneta (cuspidati)) – торф’яні болота борової тераси р. Мерло у Володимирівському л-ві; угруповання звичайнодубових лісів (Querceta roboris) з домінуванням у травостої цибулі ведмежої (Allium ursinum) – зрідка в заплавних дібровах та в пониззях на правобережжі; угруповання формації лепешняку тростинового (Glycerieta arundinaceae) – зрідка у притерасних пониззях. Повний флористичний список НПП ще не складений. За попередніми даними налічується понад 450 видів судинних рослин. Серед них є бореальні види, що зростають на межі (а інколи і за межею) основного ареалу. Тут проходить крайня південна межа ареалу для брусниці (Vaccinium vitis-idaea (L.) Avror.) та чорниці (Vaccinium myrtillus L.), крайня південно-східна межа ареалу для ялівцю звичайного (Juniperus communis L.) та вересу звичайного (Calluna vulgaris (L.) Hull). На території НПП локалізоване єдине в лісостеповій зоні, острівне місцезнаходження діфазіаструму сплющеного (Diphasiastrum complanatum (L.) Holub) та острівне місцезнаходження граба звичайного (Carpinus betulus L.). До Додатку І Бернської конвенції занесені 3 види – це “червонокнижні” сон розкритий (Pulsatilla patens (L.) Mill.) і змієголовник Рюйша (Dracocephalum ruyschiana L.), а також юринея волошковидна (Jurinea cyanoides (L.) Rchb.) – типовий вид соснових лісів борової тераси, де спорадично трапляється поодинокими особинами. На території НПП “Слобожанський” виявлено 12 видів судинних рослин, занесених до Червоної книги України (2009): • діфазіаструм сплющений (Diphasiastrum complanatum (L.) Holub) – одне місцезнаходження площею 8×3 м у центральній частині лісового масиву борової тераси (Володимирівське лісництво), в насадженні середньовікових соснових культур, на краю вирубки старовікового субору (Саідахмедова, 2008); спороносних колосків не виявлено; • змієголовник Рюйша (Dracocephalum ruyschiana L.) – відоме одне місцезнаходження на боровій терасі р. Мерло (Володимирівське лісництво), в центральній частині лісового масиву: остепнена злакова галявинка серед соснових культур середнього віку; виявлено 5 особин; 492 • ковила дніпровська (Stipa borysthenica Klokov ex Prokudin) – кілька локалітетів на боровій терасі р. Мерло; зустрічається невеликими групами (5-30 дернин) на остепнених галявинах, у псамофітних ценозах. • любка дволиста (Platanthera bifolia (L.) Rich.) – відомо одне місцезнаходження у Володимирівському л-ві: призаплавна до р. Мерло частина борової тераси, старовіковий дубовососновий ліс; популяція налічує кілька десятків особин; • півники борові (Iris pineticola Klokov) – виявлено одне місцезнаходження в старовіковому дубово-сосновому лісі центральної частини борової тераси (Володимирівське л-во); • плаун річний (Lycopodium annotinum L.) – спорадично на боровій терасі в березових лісах по південних окраїнах торфових боліт та їх пересохлих залишків; зрідка домінує; • пухирник малий (Utricularia minor L.) – озера та болота борової тераси, рідко; • рябчик малий (Fritillaria meleagroides Patrin ex Schult. et Schult. f.) – зрідка на заплавних луках; • сон лучний (Pulsatilla pratensis (L.) Mill. s.l.) – спорадично у сухих старовікових борах та суборах поодинокими особинами; • сон розкритий (Pulsatilla patens (L.) Mill.) – спорадично в свіжих старовікових борах та суборах піщаної тераси поодинокими особинами; • тюльпан дібровний (Tulipa quercetorum Klokov et Zoz) – спорадично в нагірних дібровах Пархомівського л-ва на правому березі р. Мерло, невелика популяція є в заплавній діброві Володимирівського л-ва на лівому березі р. Мерчик; • цибуля ведмежа (Allium ursinum L.) – два місцезнаходження: в балці нагірної діброви Пархомівського л-ва на правому березі р. Мерло, досить велика популяція; в заплавній діброві Володимирівського л-ва на лівому березі р. Мерчик, поблизу с. Сорокове, невелика розріджена популяція. За даними А.Б. Громакової та Ю.В. Земляченко (2011) у межах НПП виявлено 62 види лишайників. Серед рідкісних для Харківської області видів лишайників тут зростає платизматія сиза (Platismatia glauca (L.) W.L.Culb. et C.L.Culb.) (Громакова, 2006). Для НПП “Слобожанський” створений проект попереднього зонування. Основу заповідної зони складає лісовий масив, де представлені особливо цінні ділянки соснових лісів з блюдцеподібними зниженнями рельєфу (кв. 26-28, 38-42, 52-57, 65-71, 76-81, 87-89, 97, 98 Володимирівського л-ва). Перед створенням НПП у цих кварталах були проведені 493 великі суцільні рубки старих природних борів і суборів, які замінені на незімкнуті соснові культури. Деякі пересохлі торф’яні болота засаджені культурами сосни звичайної. Співвідношення функціональних зон пропонується таке: заповідна зона – 1358 га (25,8 % від загальної площі парку), зони рекреації – 1775 га (33,8 %) та господарська зона – 2111 га (40,4 %). На території парку існують об’єкти природно-заповідного фонду інших категорій: лісовий заказник місцевого значення “Володимирівська дача”, створений на площі 699 га для охорони соснових лісів; ботанічна пам’ятка природи місцевого значення “Мурафська дача” (5,2 га) – для охорони високопродуктивного дубового деревостану природного походження. Головною природоохоронною проблемою на території парку є продовження ведення лісового господарства, яке призводить до зменшення площі природних старих лісів та збіднення біорізноманіття в цілому. Список літератури 1. Геоботанічне районування Української РСР. – К.: Наук. думка, 1977. – 301с. 2. Горелова Л.Н., Алехин А.А. Редкие растения Харьковщины. – Харьков, 1999. – 52 с. 3. Горелова Л.Н. Алехин А.А. Растительный покров Харьковщины. – Харьков: ХНУ им. В.Н. Каразина, 2002. – 231с. 4. Горєлова Л.М., Альохін О.О., Саідахмедова Н.Б. До проекту третього видання Червоної книги України (Список рідкісних судинних рослин Харківщини) // Биол. вестник. – 2006. – Т. 10, № 2. – С. 28-35. 5. Громакова А.Б. Новые местонахождения редких видов лишайников в Харьковской области // Вісник ХНУ ім. В.Н. Каразіна. Серія: Біологія. – Харків. – 2006. – № 729, Вип.3. – С. 25-31. 6. Громакова А.Б., Земляченко Ю.В. Материалы к изучению лихенофлоры национального природного парка “Слобожанский” // Каразінські прирородознавчі студії: Мат-ли наук. конф. з міжнар. участю, присвячена 100-річчю з дня народження Ю.М. Прокудіна і О.М. Матвієнко – професорів Харківського університету. – Харків: Харк. нац. ун-т ім. В.Н. Каразіна, 2011. – С. 100-102. 7. Клімов О.В., Вовк О.Г., Філатова О.В. та ін. Природно-заповідний фонд Харківської області. Довідник. – Харків: Райдер, 2005. – 304 с. 8. Клімов О.В., Філатова О.В., Вовк О.Г. Мережа регіональних ландшафтних парків Харківщини // Мат-ли наук.-практ. семінару: Роль регіональних ландшафтних парків, як навчально-виховних центрів. – Полтава: Верстка, 2002. – С. 14-17. 494 9. Клімов О.В., Філатова О.В., Надточій та ін. Екологічна мережа Харківської області. – Харків, 2008. – 168с. 10. Наумов А.И. Флора окрестностей села Рублевки Богодуховского уезда // Труды Харьковского об-ва испытателей природы при Харьк. унте. – 1902 (1903). – Т. 37. – С. 51-150. 11. Орлов М.М. Лесное хозяйство в Харьковских имениях / Л.Е. Кениг-наследники. – СПб, 1913. – 185 с. 12. Павлович Л. Очерки растительности Харьковской губернии и соседних с нею мест // Харьковский сборник. – 1889. – № 4 – С. 26-53. 13. Перелік видів, що підлягають особливій охороні на території Харківської області (Рішення Харківської обл. ради від 25.09.2001р.) – Харків, 2001. – 7 с. 14. Попович С.Ю., Стеценко М.П. Перспективи оптимізації природно-заповідного фонду України // Розбудова екомережі України. – К., 1999. – С. 53-56. 15. Проект створення національного природного парку “Слобожанський” / О.В. Клімов, О.В. Філатова, Г.С. Надточій та ін. – Харків, 2009. – 124 с. з Дод. (Рукопис). 16. Прокудин Ю.Н., Тверетинова В.В., Горелова Л.Н. и др. Редкие и исчезающие растения Харьковской области, требующие охраны // Вестник Харьк. ун-та. – 1979. – № 189.– С. 26-33. 17. Саідахмедова Н.Б. Про знахідку Diphasiastrum complanatum (L.) Holub на Харківщині // Створення кадастрів фіторізноманіття заповідних територій, ботанічних садів та дендропарків: Мат-ли наук. конф., м. Канів. – Київ: Фітосоціоцентр, 2008. – С. 24-25. 18. Сладковский И.В. Природа края как арена сельскаго хозяйства / Издание Ю.Л. Кениг. – Харьков: Адольф Дарре, 1915. – 424 с. 19. Філатова О.В. Червона книга нова – проблеми старі // Мат-ли Міжнар. наук. конференції “Рослинний світ у Червоній книзі України: впровадження Глобальної стратегії збереження рослин”. – К.: Альтерпрес, 2010. – С. 48-49. 20. Філатова О.В., Клімов О.В. Раритетне фіторізноманіття запроектованого національного природного парку “Слобожанський” // Екологія: наука, освіта, природоохоронна діяльність: Мат-ли Міжнар. наук.-практ. конф. – К.: Наук. світ, 2007. – С. 68-69. 21. Філатова О.В., Клімов О.В. Фітосозологічна цінність ценозів запроектованого Слобожанського національного природного парку // Заповідна справа в Україні. – 2008. – Т. 14, вип.2. – С. 50-54. 495 НПП Тузловські лимани Національний природний парк “Тузловські лимани” (НППТЛ) знаходиться між селами Лебедівка і Катранка Татарбунарського району Одеської області і займає приморські території та акваторії. Загальна його площа складає 27865,0 га. У постійне користування передано 2022,0 га (36,83 га території коси Чорного моря та 1705,17 га озер Шагани, Алібей, Бурнас). До його території також належать 25843 га, які включено до НППТЛ без вилучення. Це 3233,18 га земель запасу, 541 га, що перебувають у постійному користуванні державного підприємства “Саратівське лісове господарство”, 21186,03 га акваторій (частина озер Шагани, Алібей, Бурнас, Джантшейське, повністю озера Солоне, Хаджидер, Карачаус, Будури, Мартаза, Магалевське, Малий Сасик), а також 882,79 га прилеглої акваторії Чорного моря шириною 200 м. Крім названих озер, до складу НППТЛ входять Тузловська (Лебедівська) приморська коса, гирлові ділянки річок Алкалія, Хаджидер і Карачаус, лісове урочище “Лебедівка” (площею 545 га), а також схили, узбережжя лиманів і прилиманні степові ділянки. Парк підпорядкований Мінприроди. Створенню НППТЛ передувало формування природо-заповідних об’єктів різного рангу та резервування земель запасу. Наприкінці ХХ сторіччя природні комплекси Тузловських лиманів було внесено до списку запропонованих для створення природно-заповідних територій. У межах лиманів Шагани, Алібей та Бурнас було оголошено Рамсарське угіддя міжнародного значення загальною площею 19000 га (код 3UA005). На окремих ділянках, які згодом увійшли до складу НППТЛ, функціонували мисливські угіддя. Сам національний природний парк “Тузловські лимани” був створений відповідно до Указу Президента України № 1 від 01.01.2010 р. За фізико-географічним районуванням (Екологічна енциклопедія, 2006) територія НППТЛ входить до Степової зони, Середньостепової підзони, Задністровсько-Причорноморської низовинної області. За геоботанічним районуванням (Національний атлас ..., 2008) вона належить до Євразійської степової області, Степової підобласті, Понтичної провінції, Чорноморсько-Азовської степової підпровінції, Дунайсько-Дністровського округу злакових та полиновозлакових степів і плавнів. За геоморфологічним районуванням територія, на якій розміщений НППТЛ, знаходиться в межах Дунайсько-Дністровської підобласті геоморфологічної області Причорноморської низовини та рівнинного Криму. Район виділяється як система вузької приморської смуги і підвищених плакорних ділянок. Особливості формування 496 ландшафтів пов’язані з неотектонічними низхідними рухами. Про це свідчать опускання приморських територій нижче рівня моря в антропогені, велика потужність алювіальних і озерно-лиманних відкладів, а також утворення солонуватоводних лиманів Тузловської групи. Своєрідність ландшафтної структури району визначається поєднанням аквальних, приморських, лиманних і затоплених заплавно-долинних комплексів та суходільних місцевостей. Гідрографічну мережу парку складають мілководдя морського узбережжя, озера-лимани, річки, канали та штучні водосховища. Лимани утворилися внаслідок неотектонічних опускань суходолу і трансгресій моря у пригирлові зони річок і балок. Їм властивий періодичний поверхневий водообмін з морями та постійна інфільтрація морської води через косу. Лимани парку належать до закритих і характеризуються незначним річним стоком. Середня глибина лиманів складає 1,5 м. Рівень води у цих водоймах пов’язаний із надходженням атмосферних опадів (50%) і морської води (40%). Основна частина води лиманів характеризується мінералізацією 20-30 г/л і належить до хлоридного класу натрієвої групи. Сучасний режим рибогосподарського використання окремих із цих водойм передбачає їх відкриття весною для заходу молоді кефалі і закриття восени. Влітку лимани природним способом і штучно ізолюються від моря. В цей період за рахунок випаровування рівень води знижується порівняно з рівнем моря, а солоність підвищується до 30-40 ‰. На ділянках інтенсивного випаровування і відсутності водообміну формується ропа. Вона є продуктом трансформації і концентрації морської води і за складом є сульфатно-хлоридною магнієво-натрієвою. Розпріснюючий вплив річок, що впадають у Тузловську групу озер (Хаджидер, Алкалія та інших менших), незначний, оскільки їх стік повністю зарегульований. Вода в річках і штучних водосховищах гідрокарбонатно-кальцієва підвищеної мінералізації. Берегові зони лиманів відзначаються широким поширенням абразивних і акумуляційних форм рельєфу. На приморських територіях залежно від глибини залягання грунтових вод формуються лучно-солонцеві, лучно-солончакові та солончакові грунти. Більш підняті зарослі ділянки зайняті дерновими грунтами на піщано-черепашкових і піщаних відкладах. На знижених середньо- і тривалозаливних ділянках поширені засолені лучноболотні та засолено-болотні грунти. На більш піднятих територіях над шаром солоних грунтових вод розміщується прісноводний шар (верховодка). Каштанові грунти функціонують в умовах непромивного режиму. Їх грунтотвірною породою є лес. Товщина гумусового горизонту складає від 50 до 100 см. Це малоструктуровані лужні 497 грунти з коротким періодом біологічної активності. На території парку вони зайняті степовою рослинністю та лісовими насадженнями. В парку трапляється лучна, солончакова і солонцева, вища водна, приморська аренна, степова (справжньо-степова), а також лісова і чагарникова рослинність. Відмінною рисою флори є наявність ірано-туранських видів, що знаходяться на крайній східній межі поширення, а також субсередземноморських, що зростають тут на північній межі свого географічного ареалу. Крім цього, територія, зокрема пересипів Тузловських лиманів, відзначається багатством ендемічних та субендемічних чорноморсько-каспійських видів. Велику питому вагу у їх складі займають неоендемічні види. Лучна (зокрема засолено-лучна) рослинність займає найбільші площі і відзначається ценотичним різноманіттям (класи FestucoPuccinellietea, Bolboschoenetea maritimi, Juncetea maritimi). Вона приурочена до коротко- та середньозаливних рівнинних ділянок приморської частини парку та прибережних рівнинних геокомплексів верхів’їв лиманів. Значні площі її трапляються у гирлових областях річок, а також у балках лиманів. Дуже поширеними тут є ценози бульбосхенуса морського (Bolboschoenus maritimus), очерету (Phragmites australis), комишу Табернемонтана (Scirpus tabernaemontani), ситника морського (Juncus maritimus). Типовими співдомінантами ситника морського є кермек Мейера (Limonium meyeri), прибережниця берегова (Aeluropus littoralis). Часто зустрічаються угруповання дрібнозлакових засолених лук з домінуванням покісниць розставленої (Puccinellia distans) i велетенської (P. gigantea); низькозлакових – утворених прибережницею береговою (Aeluropus littoralis), покісницею Фоміна (Puccinellia fomini) та низькотравних, сформованих молочкою приморською (Glaux maritima), кульбабою бессарабською (Taraxacum bessarabicum), конюшиною суницевидною (Trifolium fragiferum). Рідше трапляються дрібнорізнотравні засоленолучні ценози з переважанням у травостої подорожника Корнута (Plantago cornuti), скорзонери дрібноквіткової (Scorzonera parviflora), тризубця морського (Triglochin maritimum), солончакової айстри звичайної (Tripolium vulgare) та крупнорізнотравні – з хрінницею широколистою (Lepidium latifolium) і морковником звичайним (Silaum silaus). У їх складі представлена значна кількість східних арало-каспійських видів, які знаходяться на крайній західній межі поширення. Серед них лещиця пронизанолиста (Gypsophila perfoliata), подорожники Корнута (Plantago cornuti) і тонкоколосий (P. tenuiflora), скорзонера дрібноквіткова (Scorzonera parviflora), стелюшок середній (Spergularia media) та ін. Крім цього, тут представлені понтичні види – метлюг приморський (Apera maritima), кравник солончаковий (Odontites 498 salinus), гірчак Янати (Polygonum janatae), покісниця велетенська (Puccinellia gigantea), кульбаба бессарабська (Taraxacum bessarabicum) тощо. Досить поширеними також є види приморського лучного флороценокомплексу, які є рідкісними та зникаючими в Північному Причорномор’ї, і виступають діагностичними для синтаксонів вищих і середніх рангів. Солонцева і солончакова рослинність є досить характерною для території парку. Як і засолено-лучна, вона займає незаливні, коротко-, середньо- і тривалозаливні рівнинні території, і найбільш поширена на приморських ділянках, а також на прибережних зниженнях по периферії лиманів. Крім того, трапляється у локальних депресіях на ділянках гирлових областей річок. У складі солонцевої рослинності частіше виявлені угруповання, утворені полином сантонінським (Artemisia santonica), камфоросмою монпелійською (Camphorosma monspeliaca), кострицею борознистою (Festuca rupicola), віниччям сланким (Kochia prostrata), подорожником солончаковим (Plantago salsa). Солончакова рослинність у ценотичному відношенні більш різноманітна, ніж солонцева. Вона займає також більші площі. Характерні угруповання, утворені басією шорсткою (Bassia hirsuta), галіміоною черешкуватою (Halimione pedunculata), солонцем трав’янистим (Salicornia prostrata), кураєм содовим (Salsola soda), содниками заплутаним (Suaeda confusa) та простертим (S. prostrata), а також франкенією волосистою (Frankenia hirsuta), галіміоною бородавчастою (Halimione verrucifera), сарсазаном шишкуватим (Halocnemum strobilaceum), кермеком каспійським (Limonium caspium). Великі площі на незаливних і короткозаливних рівнинних ділянках займають ценози, з домінуванням полину сантонінського і кермеку Мейєра (Limonium meyeri). У складі солончакової рослинності, як і в угрупованнях інших засолених екотопів, широко представлені види Давнього Середзем’я: басія шорстка (Bassia hirsuta), камфоросма монпелійська (Camphorosma monspeliaca), франкенія припорошена (Frankenia pulverulenta), ситник приморський (Juncus maritimus), сарсазан шишкуватий (Halocnemum strobilaceum), содники високий (Suaeda altissima) і солончаковий (S. salsa) та ін. Значну участь у цих ценозах беруть арало-каспійські види: лещиця пронизанолиста (Gypsophila perfoliata), кермек каспійський (Limonium caspium), петросимонії супротивнолиста (Petrosimonia oppositifolia) та тритичинкова (P. triandra), подорожники Корнута (Plantago cornuti) і солончаковий (P. salsa), курай модринний (Salsola laricina), скорзонера дрібноквіткова (Scorzonera parviflora), стелюшок середній (Spergularia media), содник простертий (Suaeda prostrata) та ін. У складі флори досить 499 представленими є ендемічні понтичні види – кравник солончаковий (Odontites salinus), гірчак Янати (Polygonum janatae), покісниця велетенська (Puccinellia gigantea), кульбаба бессарабська (Taraxacum bessarabicum), содник ягодоносний (Suaeda baccifera), хрінниця хрящувата (Lepidium cartilagineum). Вища водна рослинність (справжня водна і повітряно-водна) трапляється на значних площах, але не відзначається ценотичним різноманіттям. Її угруповання часто приурочені до мілководних ділянок лиманів. У північних частинах вони нерідко займають всю акваторію. Представлені угрупованнями, утвореними камками морською (Zostera marina) та малою (Z. noltii), цанікелією болотною (Zannichellia palustris) (приморські мілководдя лиманів), а також куширами темно-зеленим (Ceratophyllum demersum) і п’ятиостим (C. pentacanthum), різухою морською (Najas marina), рдесником гребінчастим (Potamogeton pectinatus). На прибережних ділянках значні площі займають ценози, сформовані очеретом південним (Phragmites australis). Крім названих, з цієї групи трапляються угруповання з домінуванням рогозів вузьколистого (Typha angustifolia) та Лаксмана (Typha laxmannii), комишів озерного (Scirpus lacustris), Табернемонтана (S. tabernaemontani) і приморського (S. litoralis) (останні зустрічаються значно рідше). У водоймах гирлових областей річок часто трапляються ценози, утворені осокою гострою (Carex acuta), бульбокомишем морським (Bolboschoenus maritimus), лепешняком тростиновим (Glyceria arundinacea). Аренна рослинність є досить характерною для приморської коси. Відзначається різноманіттям угруповань та багатством видів приморського псамоендемічного чорноморсько-каспійського флористичного комплексу. Ценози, утворені ендемічними видами (волошкою одеською (Centaurea odessana), катраном понтійським (Crambe pontica), пирієм бессарабським (Elytrigia bessarabica) та ін.), займають значні площі. На підударній частині приморського валу формуються дуже розріджені піонерні угруповання, утворені аргузією сибірською (Argusia sibirica), морською гірчицею чорноморською (Cakile euxina), верблюдкою українською (Corispermum ucrainicum), миколайчиками приморськими (Eryngium maritimum), латуком татарським (Lactuca tatarica), колосняком чорноморським (Leymus sabulosus), гірчаком морським (Polygonum maritimum), кураєм чіплянковим (Salsola tragus). Власне приморський вал, де найбільш інтенсивно відбуваються еолові процеси, зайнятий розрідженими ценозами, які формують колосняк чорноморський (Leymus sabulosus), гірчак Янати (Polygonum janatae), курай чіплянковий (Salsola tragus), астрагал дніпровський (Astragalus borysthenicus), осока колхідська 500 (Carex ligerica), катран понтійський (Crambe pontica), цинанхум гострий (Cynanchum acutum), полин пісковий (Artemisia arenaria), ефедра двоколоскова (Ephedra distachya), підмаренник сланкий (Galium humifusum), солодка щетиниста (Glycyrrhiza echinata), хрінниця широколиста (Lepidium latifolium), льонок дроколистий (Linaria genistifolia), люцерна румунська (Medicago romanica), жито дике (Secale sylvestre), жабриця звивиста (Seseli tortuosum), нетреба каліфорнійська (Xanthium californicum). Флористичний склад цих угруповань зазвичай маловидовий. Заприбійні ділянки приморського валу є більш зарослими. Їх утворюють більшість уже названих видів, а також волошки одеська (Centaurea odessana) та Майорова (C. majorovii), пирії видовжений (Elytrigia elongata) і азовський (E. maeotica). Погорбовані приморські ділянки, що розміщуються за приморським валом, не займають значних площ і переходять у рівнинні середньота тривалозаливні території, зайняті солончаковою рослинністю. Заприбійні ділянки також відзначаються розрідженим рослинним покривом. Тут найчастіше трапляються і утворюють угруповання метлюг приморський (Apera maritima), осока колхідська (Carex ligerica), жито дике (Secale sylvestre), мітлиця азовська (Agrostis maeotica), бурачок шорсткий (Alyssum hirsutum), басія очитковидна (Bassia sedoides), молочай Сегієрів (Euphorbia seguieriana), буркун білий (Melilotus albus). Міжкучугурні зниження на території приморської коси виражені слабо. Вони найчастіше зайняті угрупованнями, утвореними куничником наземним (Calamagrostis epigeios), пирієм повзучим (Elytrigia repens), лещицею пронизанолистою (Gypsophila perfoliata), люцерною хмелевидною (Medicago lupulina), буркуном білим (Melilotus albus), подорожником ланцетолистим (Plantago lanceolata), перстачем повзучим (Potentilla reptans), комишівником звичайним (Scirpoides holoschoenus) та ін. Степова рослинність приуроченa до схилів балок, уступів лиманів і не займає значних площ. Більша її частина не увійшла до складу парку. Вона поширена вузькими смугами вздовж лиманів і представлена справжньо-степовою рослинністю. Значні площі займають угруповання, утворені бромусом розчепіреним (Bromus squarrosus), стоколосом безостим (Bromopsis inermis), кострицею валіською (Festuca valesiaca) і тонконогом вузьколистим (Poa angustifolia). Зрідка зустрічаються ценози, утворені ковилами волосистою (Stipa capillata), Лессінга (S. lessingiana) та українською (S. ucrainica). У зв’язку з певним послабленням пасовищного навантаження в останні 10 років їх площі дещо збільшилися. Степова рослинність відзначається флористичним багатством та різноманіттям. У складі ценозів відмічено понад 300 видів судинних 501 рослин. Більшість з них у зв’язку з розораністю степів в регіоні представлені найповніше саме на території парку. Найпоширенішими є ценози, утворені кострицею валіською (Festuca valesiaca) і полином сантонінським (Artemisia santonica). Вони характерні для вирівняних та слабо виположених територій і відзначаються багатим флористичним складом. Це типові степові види – житняк гребінчастий (Agropyron pectinatum), бородач звичайний (Botriochloa ischaemum), бромус ячменевидний (Bromus mollis), підмаренник весняний (Galium verum), дивина фіолетова (Verbascum phoeniceum), в’язіль барвистий (Securigera varia), шавлія сухостепова (Salvia tesquicola), синяки Біберштейна (Echium biebersteini) та звичайний (E. vulgare), чорноголовник багатошлюбний (Poterium polygamum), різак звичайний (Falcaria vulgaris), звіробій звичайний (Hypericum perforatum), молочай степовий (Euphorbia stepposa), люцерна румунська (Medicago romanica), підмаренник м’який (Galium mollugo), рутвиця мала (Thalictrum minus), гвоздика ланцетна (Dianthus lanceolatus), льон тонколистий (Linum tenuifolium) та ін. Лісова рослинність на території парку представлена в урочищі Лебедівка на площі 545 га. Вона репрезентована типовими для півдня України насадженнями із дуба звичайного (Quercus robur), кленів польового (Acer campestre) і татарського (A. tataricum), робінії звичайної (Robinia pseudoacacia), маслинки вузьколистої (Elaeagnus angustifolia), а також, на менших площах, сосен звичайної (Pinus sylvestris) і Палласа (P. pallasiana), гледичії колючої (Gleditsia triacanthos) та ін. Деревостан розріджений. У травостої переважають типові степові види широкої екологічної амплітуди. Висока питома вага синантропних, зокрема, адвентивних видів. Крім урочища, деревна рослинність представлена у лісосмугах, які прилягають до верхів’їв лиманів. У їх складі, крім названих видів, поширені софора японська (Sophora japonica), скумпія звичайна (Cotinus coggygria), абрикос звичайний (Armeniaca vulgaris), карагана дерев’яниста (Caragana arborescens), аморфа кущова (Amorpha fruticosa). На приморській косі фрагментарно поширені угруповання, утворені маслинкою вузьколистою (Elaeagnus angustifolia). Ці природного походження ценози відіграють виключно важливу роль в закріпленні грунтів, що піддаються впливу еолових та дефляційних процесів. Зімкнутість крон складає 0,3-0,4, висота особин – 3-5 м. Травостій розріджений і представлений вже названими видамипсамофітами приморської коси. Рудеральні ценози найчастіше трапляються уздовж автомобільних і пішохідних доріг на вигонах. В останній час їх площі збільшуються, зокрема на приморській косі, що зумовлено процесами 502 нітрифікації екотопів, а також накопиченням сміття та інших пов’язаних з відпочинком рекреантів предметів. При цьому типові угруповання аренної рослинності зазнають деградації. До Зеленої книги України занесені угруповання формацій ковили волосистої (Stipeta capillatae), ковили Лессінга (Stipeta lessingianae) та ковили української (Stipeta ucrainicae). Флора парку нараховує понад 600 видів судинних рослин. Вона відзначається особливостями, пов’язаними із різноманітністю екотопів та кліматичними умовами. Останні в регіоні зумовили зміщення грунтово-рослинних поясів на південь і проникнення у флору багатьох видів, характерних для більш північних степів (Ткаченко, Костильов, 1985). На території парку виявлено 11 видів, занесених до Червоної книги України (2009): • астрагал понтичний (Astragalus ponticus Pall.) – дуже рідко, на схилах лиману Алібей; • гвоздика бессарабська (Dianthus bessarabicus Klokov); • карагана скіфська (Caragana scythica (Kom.) Pojark.) – спорадично, на схилах лиманів; • катран понтійський (Crambe pontica Steven ex Rupr.) – часто, у псамофітних угрупованнях приморської коси; • ковила волосиста (Stipa capillata L.) – спорадично, на схилах лиманів; • ковила Лессінга (S. lessingiana Trin. et Rupr.) – спорадично, на слабоеродованих схилах лиманів; • ковила українська (S. ucrainica P. Smirn.) – спорадично, на схилах лиманів; • пізньоцвіт анкарський (Colchicum ancyrense B.L.Burtt) – поодиноко, на схилах лиману Бурнас; • пізньоцвіт Фоміна (Colchicum fominii Bordz.) – поодиноко на схилах лиману Бурнас; • франкенія припорошена (Frankenia pulverulenta) – зрідка у ценозах солонцевої і солончакової рослинності (клас Thero-Salicornietea); • шафран сітчастий (Crocus reticulatus Steven ex Adams) – поодиноко, на схилах лиману Бурнас. До Європейського червоного списку занесено 6 видів: гвоздики бессарабську (Dianthus bessarabicus Klokov) та ланцетну (D. lanceolatus Stev. ex Rchb.), карагану скіфську (Caragana scythica (Kom.) Pojark.), келерію молдавську (Koeleria moldavica M.Alexeenko), пізньоцвіт Фоміна (Colchicun fominii Bordz.), содник ягодоносний (Suaeda baccifera Pallas). 503 До Червоного списку МСОП занесено 3 види: гвоздику бессарабську (Dianthus bessarabicus Klokov), пізньоцвіт Фоміна (Colchicun fominii Bordz.) і франкенію припорошену (Frankenia pulverulenta). До Додатку І Бернської конвенції включено камку морську (Zostera marina L.) і пізньоцвіт Фоміна (Colchicun fominii Bordz.). Після організації НППТЛ з’ясувалося, що частина його територій ще на початку 2000 р. була передана у приватну власність місцевого населення. Вона складає близько 16 га і тепер частково освоюється, з чим, з огляду на багатство природної рослинності, не можна погодитися. Є очевидною необхідність залишити ці території у підпорядкуванні парку і виділити для місцевого населення ділянки на інших віддалених від моря та лиманів територіях. Це допоможе уникнути посилення антропогенного впливу на приморські екосистеми, який є досить високим, і відповідатиме природоохоронним завданням парку. Також необхідно визначитися з територіальною приналежністю Джантшейського лиману, одна частина якого належить парку, а друга – Дунайському біосферному заповіднику “Дунайські плавні” (постанова Ради Міністрів УРСР № 203 від 23 квітня 1981 р.). З огляду на історико-генетичну єдність Джантшейського лиману з Тузловською групою, доцільніше передати цю частину території НППТЛ, оскільки до неї прилягає західна частина його заповідної зони. Заповідна зона парку займає приморську косу від смт Лебедівка Татарбунарського району, протяжністю 16 км, а також смугу лиманів завширшки 200 м. Якщо стосовно території коси витримано принцип історико-генетичної цілісності, то для решти, зокрема лиманів, він порушений. До заповідної зони не увійшли ділянки середніх і, особливо, верхніх частин, які відзначаються високим біорізноманіттям. Прокладання тут навіть тимчасових маршрутів для таких заходів, як, наприклад, джипінг-раллі “Бессарабія”, має бути забороненим. Зона регульованої рекреації включає частину приморської коси в районі розташування будинків відпочинку та інших закладів, а також лісове урочище Лебедівське. З огляду на вразливість приморських екотопів і стихійність місць розташування відпочиваючих, слід обмежити відвідування територій, на яких представлені рідкісні види та угруповання. Це стосується зокрема, місцезростань пирію бессарабського біля смт Лебедівка Татарбунарського району, де вони займають найбільші площі у Причорномор’ї. Більша частина парку входить до складу Рамсарського угіддя “Система озер Шагани-Алібей-Бурнас” (код 3UA005) площею 19000 га (Водно-болотні…, 2006) та території, важливої для охорони птахів, (IBA) “Система озер Шагани-Алібей-Бурнас” (код UA087), загальною площею 19200 га (Directory…, 2003). 504 Розвиток території Національного природного парку “Тузловські лимани” передбачає, як вже зазначалося, проведення суттєвих змін в існуючому функціональному зонуванні, насамперед, в напрямку збільшення території заповідної зони. Це один із найефективніших заходів збереження унікального приморського біотичного комплексу з огляду на комерційну цінність цієї території. Крім того, до НППТЛ доцільно включити степові ділянки та перелоги, які прилягають до його території. Список літератури 1. Водно-болотні угіддя України. Довідник / Під ред. Марушевського Г.Б., Жарук І.С. – Київ: Чорноморська програма Ветландс Інтернешнл, 2006. – 312 с. 2. Резенгурт М.Ш. Гидрология и перспективы реконструкции природных ресурсов Одесских лиманов. – Киев: Наук. думка, 1974. – 224 с. 3. Смирнова-Гараева Н.В. О водной флоре Дунайско-Днестровского междуречья // Тезисы докладов совещания по использованию ресурсов Дуная. – Москва, 1965. 4. Ткаченко В.С., Костылев А.В. Фитоэкологические аспекты гидромелиорации северо-западного Причерноморья. – К.: Наук. думка, 1985. – 196 с. 5. Directory of Azov-Black Sea Coastal Wetlands: Revised and updated / Ed. by G. Marushevsky. – Kyiv: Wetlands International, 2003. – 235 pp. 505 НПП Ужанський Ужанський НПП створено Указом Президента України № 1230/99 від 27 вересня 1999 р. Згідно цього Указу площа НПП становить 39159 га, в т.ч. в постійному користуванні 14905 га. НПП підпорядковано Мінприроди. Територіальною основою для створення Ужанського національного природного парку був регіональний ландшафтний парк “Стужиця”. Ужанський НПП знаходиться у північній частині Великоберезнянського району Закарпатської області, на кордоні зі Словаччиною та Польщею. Адміністрація Ужанського НПП знаходиться у смт Великий Березний. Територія Ужанського НПП має розірваний характер, складається з основного масиву та відокремлених ділянок у районі с. Тихий. Більша частина земель Тихівської сільської ради не увійшла до складу парку. За фізико-географічним районуванням (Екол. енциклопедія, 2006) територія Ужанського НПП знаходиться в Українських Карпатах, в межах двох областей – Полонинсько-Чорногірської (південно-західна частина території) та Вододільно-Верховинської (північно-східна частина території). Згідно з геоботанічним районуванням України (Національний атлас України, 2008) територія належить до Верховинсько-Бескидського округу звичайнодубових, букових, ялицевих та ялинових лісів і післялісових лук КарпатськоАльпійської гірської провінції лісів та високогірної рослинності Європейської широколистянолісової області. Вивчення флори Ужанського НПП розпочалося в 30-их роках ХХ століття, коли чеським лісоводом, геоботаніком Алантоїсом Златніком були закладені постійні пробні площі у Стужицькому масиві та масиві гори Явірник для ведення моніторингу за станом пралісових екосистем (Zlatnik, 1934, 1935, 1938; Zlatnik, Hilitzer, 1932). За радянських часів територія теперішнього парку була важкодоступна для вивчення внаслідок суворого прикордонного режиму. Відомості про дослідження знаходимо у праці ботаніків Ужгородського університету Х.Ю. Руденка, С.С. Фодора і О.П. Різниченка (1954), які наводять для території парку 178 видів судинних рослин та у праці К.Н. Ігошиної – науковця Ботанічного інституту ім. В.Л. Комарова (1965). Важливими працями з території парку, що стосувалися охорони природи, були праці С.М. Стойка (1957, 1966, 1980). У 1970их роках він провів та опублікував дослідження букових та ялицевобукових пралісів у лісових резерватах Кременець (560 га) та Явірник (130 га), де наводиться зростання 75 видів судинних рослин та 8 видів мохів, дослідження резервату Дубова, де охороняється реліктовий осередок дуба скельного, резервату ялицево-букових та 506 буково-ялицевих лісів Тихий, пам’ятки природи Уличанка (Стойко, 1980). У праці С.С. Фодора “Флора Закарпаття” для території УНПП наводиться 12 видів судинних рослин. З 1992 року розпочалися активні флористичні дослідження Ужанського НПП. За методичної допомоги словацького ботаніка Е. Гадача було розпочато вивчення рослинного покриву національного парку за методикою Браун-Бланке. Виходять публікації, де описана рослинність заповідного Стужицького масиву (Hadač et al., 1995; Hadač et al. 1996 а, б; Hadač, Stoyko, 1999). У монографії “Біорізноманіття Карпатського біосферного заповідника” С.М. Стойко та Л.О. Тасєнкевич опубліковали перший конспект флори Ужанського ландшатного парку, що включав 550 видів судинних рослин (1996). Вивченню рослинності Стужицького масиву присвячені публікації П.М. Устименка та С.Ю. Поповича (1995, 1996). У монографії “Біорізноманіття Карпатського біосферного заповідника” (1997) Ю.Р. Шеляг-Сосонко, С.Ю. Попович, П.М. Устименко публікують продромус рослинності Стужицького заповідного масиву за домінантною класифікацією. У книзі В.В. Крічфалушія “Ужанський національний природний парк” (2001) подається характеристика рослинності та список флори, який складає 573 види судинних рослин. У монографії “Ужанський національний природний парк. Поліфункціональне значення” (2007) Л.О. Тасєнкевич та С.М. Стойко подають список судинних рослин, що включає 870 видів та підвидів, список рідкісних та інтродукованих видів, созологічні засади збереження флористичної різноманітності. Е. Гадач, С.М. Стойко, Л.О. Тасєнкевич, М. Бураль, Я. Терраї у розділі “Збереження фітоценотичної різноманітності” цієї монографії подають ценотичну характеристику лісів та чагарників, криволісся зеленої вільхи, трав’яних фітоценозів. Територію парку складають, головним чином, флішові узгір’я верхньої крейди і магурського палеогену. Вона характеризується переважанням бурих лісових грунтів, дерново-буроземних та лучнобуроземних грунтів на алювіальних і делювіальних відкладах. Бурі гірсько-лісові грунти за вмістом гумусу різняться в залежності від висоти над рівнем моря. На території Ужанського НПП переважає лісова рослинність. За даними лісового впорядкування вона займає 26844,4 га (68,5% всієї території). Лісовпорядкувальні дані узагальнені лише для території, переданої у постійне користування (14904,6 га). В межах цієї площі лісова рослинність складає 14063,9 (95,9%). Ліси з домінуванням бука лісового (Fagus sylvatica) займають 10718,2 га, з домінуванням ялини європейської (Picea abies) – 827,3 га, ялиці білої (Abies alba) – 780,8 га, граба звичайного (Carpinus betulus) – 477,2 га, берези повислої 507 (Betula pendula) – 435,8 га, вільхи сірої (Alnus incana) – 364,9 га, дуба звичайного (Quercus robur) – 107,3 га, ясена звичайного (Fraxinus excelsior) – 69,5 га, явора (Acer pseudoplatanus) – 44,1 га, дуба скельного (Quercus petraea) – 18,3 га, осики (Pupulus tremula) – 3,8 га. Лише в культурах трапляються сосна звичайна (Pinus sylvestris) – 16,3 га, модрина європейська (Larix decidua) – 25,5 га, дуб північний (Quercus rubra) – 97,7 га, псевдотсуга Мензіса (Pseudotsuga menziesii) – 54,8 га. Cередньовікові деревостани складають 66%, молодняки – 15%, стиглі і перестійні 13%, пристигаючі – 6%. Найбільшу площу на території Ужанського НПП займають нейтрофільні букові ліси (союз Asperulo-Fagion), меншу площу – ацидофільні букові ліси (Luzulo-Fagion). Найбільш поширені евтрофні букові ліси типового для Карпат видового складу (ас. Symphyto cordati-Fagetum Vida 1959; ~ Dentario glandulosae-Fagetum W.Mat. 1964 ex Guzikowa et Kornaś 1969). Вони трапляються переважно на висоті 500-800 м н.р.м. В деревостані панує бук (Fagus sylvatica). Крім чистих букових лісів, трапляються ліси із співдомінуванням ялини і ялиці. У підліску поодиноко зростають ліщина звичайна (Corylus avellana), калина звичайна (Viburnum opulus). Велику участь в цих ценозах мають ожина шорстка (Rubus hirtus), зубниця залозиста (Dentaria glandulosa), зубниця бульбиста (D. bulbosa), живокіст серцелистий (Symphytum cordatum), підмаренник запашний (Galium odoratum), шавлія клейка (Salvia glutinosa), зеленчук жовтий (Lamium galeobdolon), щитник чоловічий (Dryopteris filix-mas). Звичайними видами є жовтозілля Фукса (Senecio ovatus), купина кільчаста (Polygonatum verticillatum), актея колосиста (Actaea spicata), квасениця звичайна (Oxalis acetosella). З весняних ефемероїдів, крім зубниць, можна зустріти підсніжник звичайний (Galanthus nivalis), проліску дволисту (Scilla bifolia), ряст ущільнений (Corydalis solida), ряст порожнистий (Corydalis cava), анемону дібровну (Anemone nemorosa), анемону жовтецеву (A. ranunculoides). На висоті понад 1000 м трапляються букові ліси, що мають своєрідний видовий склад (Hadač et al, 1996 б). Тут трапляються види, в цілому не характерні для карпатських лісів, такі як герань лісова (Geranium sylvaticum), фітеума колосиста (Phyteuma spicatum) та ін. Місцями деревостан розріджений, в таких умовах з’являється багато нелісових видів. Домінантом найчастіше є куничник очеретяний (Calamagrostis arundinacea). В деревостані є значна домішка явора (Acer pseudoplatanus). Ацидофільні бучини (Luzulo-Fagetum Meusel 1937) формуються на бідних буроземних грунтах на висоті 650-850 м н.р.м. Деревостан одноярусний з незначною домішкою явора. Видова насиченість 508 низька. Трав’яний ярус утворюють ожика гайова (Luzula luzuloides), ожика лісова (L. sylvatica), пренант пурпуровий (Prenanthes purpurea), ожина шорстка (Rubus hirtus), костриця гірська (Festuca drymeja), підмаренник запашний (Galium odoratum), дріоптерис чоловічий (Dryopteris filix-mas), квасениця звичайна (Oxalis acetosella), веснівка дволиста (Majanthemum bifolium). На висотах 800–1200 м на сильно скелетних, добре зволожених грунтах трапляються ліси з домінуванням явора (Acer pseudoplatanus) (союз Tilio platyphylli-Acerion pseudoplatani, ас. Arunco-Aceretum Moor 1952 s.l., Phyllitido-Aceretum ). В їх деревному ярусі, крім явора, є бук лісовий (Fagus sylvatica), в’яз гладкий (Ulmus glabra). У підліску зустрічаються бузина чорна (Sambucus nigra), агрус звичайний (Grossularia uva-crispa), ожина шорстка (Rubus hirtus). У трав’яному ярусі – медунка темна (Pulmonaria obscura), розхідник шорсткий (Glechosa hirsuta), багаторядник Брауна (Polystichum braunii), листовик сколопендровий (Phyllitis scolopendrium), щитник чоловічий (Dryopteris filix-mas). Дубові і грабово-дубові ліси збереглися в околицях сіл Сіль та Кострино в урочищах Княгиниця, Дубова, Дубовий гай на теплих південних схилах. В деревостані переважають дуб звичайний (Quercus robur), дуб скельний (Q. petraea). Меншою є участь явора (Acer pseudoplatanus) і граба звичайного (Carpinus betulus). В підліску – ліщина звичайна (Corylus avellana), бруслина європейська (Euonymus europaea). У трав’яному ярусі переважають зірочник лісовий (Stellaria holostea), копитняк європейський (Asarum europaeum), зеленчук жовтий (Lamium galeobdolon). Сіровільхові ліси трапляються у долині річки Уж та її приток. Смугу криволісся в субальпійському поясі на Ново-Стужицькій та Ужоцькій ділянках складають угруповання з домінуванням душекії зеленої (Duschekia alnobetula), бука лісового (Fagus sylvatica), з високою участю горобини (Sorbus aucuparia) та явора (Acer pseudoplatanus). Характений густий підлісок з малини (Rubus idaeus). У травостої зустрічаються безщитник розставленолистий (Athyrium distentifolium), куничник волохатий (Calamagrostis vilosa), куничник очеретяний (C. arundinacea), підбілик альпійський (Homogyne alpina), щитник розширений (австрійський) (Dryopteris dilatata). Лучні угруповання на території парку досить різноманітні у ценотичному відношенні. За своїм походженням вони є вторинними, оскільки сформувалися на місці вирубаних лісів і використовувались як пасовища та сінокоси. Поширені лучні фітоценози на вершинах гірських хребтів, у долинах річок та у незначній кількості серед лісових масивів. Лучні фітоценози Ужанського НПП відзначаються багатством видового складу, в тому числі і рідкісних видів рослин. 509 Переважно вище смуги букового рідколісся (понад 1000 м н.р.м.) поширені лучні ценози класів Mulgedio-Aconitetea і Calluno-Ulicetea. Типовими домінантами в ценозах першого з цих класів є безщитник роставленолистий (Athyrium distentifolium), аденостилес сіролистий (Adenostyles alliariae), тонконіг Ше (Poa chaixii), щавель альпійський (Rumex alpinus). Характерними видами є цицербіта альпійська (Cicerbita alpina), жовтець платанолистий (Ranunculus platanifolius), купина кільчаста (Polygonatum verticillatum), шипшина повисла (Rosa pendulina), фітеума колосиста (Phyteuma spicatum), куничник очеретяний (Сalamagrostis arundinacea), куничник волохатий (C. villosa), золотушник альпійський (Solidago virgaurea subsp. alpestris). Найбільші площі субальпійські луки займають на Ужоцькій ділянці (гірський масив Розсипанець – Полонина Буковська), також поширені на Ново-Стужицькій ділянці (гірський масив Кременець – Мала Равка). У минулому вони використовувались як високогірні пасовища та сінокоси. Зараз ці луки розміщені у прикордонній зоні і не використовуються. На луках класу Calluno-Ulicetea основним домінантом є буловус стиснутий (Nardus stricta). Типовими їх видами є ожика багатоквіткова (Luzula multiflora), нечуйвітер волохатенький (Hieracium pilosella), плаун булавовидний (Lycopodium clavatum), поросинець одноквітковий (Hypochoeris uniflora), підбілик альпійський (Homogyne alpina), перстач золотистий (Potentilla aurea), мітлиця тонка (Agrostis capillaris), скорзонера рожева (Scorzonera rosea). Більшість лук лісового поясу належать до класу MolinioArrhenatheretea. Вони поширені переважно на висоті 400-800 м н.р.м. і використовуються як сінокоси. Це переважно луки помірного зволоженя (порядок Arrhenatheretalia elatioris). Переважаючі домінанти – райграс високий (Arrhenatherum elatior), костриця червона (Festuca rubra), гребінник звичайний (Cynosurus cristatus). Характерними видами є дзвоники розлогі (Campanula patula), підмаренник м’який (Galium mollugo), свербіжниця польова (Knautia arvensis), скереда дворічна (Crepis biennis). Вологі луки (порядок Molinietalia coeruleae) в національному природному парку займають незначну площу. Серед них відмічені угруповання з домінуванням гадючника в’язолистого (Filipendula ulmaria), комишу лісового (Scirpus sylvaticus), щучника дернистого (Deschampsia caespitosa), буквиці лікарської (Stachys officinalis). На теплих схилах на лісових галявинах та узліссях зрідка трапляються угруповання класу Trifolio-Geranietea sanguinei. Тут зустрічаються парило звичайне (Agrimonia eupatoria), герань кривавочервона (Geranium sanguineum), конюшина середня (Trifolium medіum), перестріч гайовий (Melampyrum nemorosum). 510 На території парку трапляються скельні рослинні угруповання, що належать до класу Asplenietea trichomanis. Тут зростають ломикамінь волотистий (Saxifraga paniculata), смілка сумнівна (Silene dubia), костриця лежача (Festuca airoides), багатоніжка звичайна (Polypodium vulgare). Болотна рослинність займає площу лише 0,5 га в урочищі Чорні Млаки (Ново-Стужицьке ПНДВ) і представлена союзом Caricion nigrae Koch 1925. Водна та прибережно-водна рослинність представлені на порівняно невеликих площах і не відіграють істотної ролі у формуванні рослинного покриву парку. Це угруповання з домінуванням рогозу широколистого (Typha latifolia) і рдесника плаваючого (Potamogeton natans). Ряд видів і підвидів флори парку є карпатськими ендеміками: аконіт Хоста (Aconitum hosteanum Schur), аконіт молдавський (A. moldavicum Hacq. ex Rchb.), дзвоники ялицеві (Campanula abietina Griseb. et Schenk), дзвоники мінливі (C. polymorpha Witas.), дзвоники пилчасті (C. serrata (Kit.) Hendrych), кардамінопсис Овіренса (Cardaminopsis ovirensis (Wulf) Thell. ex Jav.), волошка карпатська (Centaurea carpatica (Porc.) Porc.), волошка східнокарпатська (C. kotschyana Heuffel ex Kotschy), осот Вальдштейна (Cirsium waldsteinii Rouy), гвоздика скупчена (Dianthus compactus Kit.), молочай карпатський (Euphorbia carpatica Woł.), підмаренник польський (Galium carpaticum Klokov), борідник Прейса (Jovibarba preissiana (Domin) Omelczuk et Czopik), королиця круглолиста (Leucanthemum waldsteinii (Schultz Bip.) Pouzar), білоцвіт весняний карпатський (Leucojum vernum subsp. carpaticum (Spring.) O. Schwarz), перестріч Гербіха (Melampyrum herbichii Woloszczak), перестріч скельний (M. saxosum Baumg.), кадило карпатське (Melittis melissophyllum L. subsp. carpatica (Klokov) P.W.Ball), шолудивник Гакетта (Pedicularis hacquetii Graf), фітеума Вагнера (Phyteuma vagneri A.Kerner), тонконіг карпатський (Poa carpatica (Jiras) Czopik), жовтець карпатський (Ranunculus carpaticus Herbich), смородина карпатська (Ribes carpaticum Schult.), щавель карпатський (Rumex carpaticus Zapał.), смілка сумнівна (Silene dubia Herbich), бузок угорський (Syringa josikaea Jacq.), чебрець чергововолосистий (Thymus alternans Klokov), чебрець субальпійський (Th. subalpestris Klok.), тоція карпатська (Tozzia carpatica Woł.), конюшина лучна Котули (Trifolium pratense subsp. kotulae (Pawł.) Sojak), валеріана австрійська (Valeriana tripteris L. subsp. austriaca Walther), фіалка дакійська (Viola dacica Borb.), вальдштейнія гравілатоподібна (Waldsteinia geoides Willd.). 511 До Зеленої книги України (2009) занесено такі виявлені в парку рослинні угруповання: угруповання букових лісів (Fagetа sylvaticae) з домінуванням у травостої листовика сколопендрового (Phyllitis scolopendrium); угруповання букових лісів (Fagetа sylvaticae) з домінуванням у травостої лунарії оживаючої (Lunaria rediviva); угруповання букових лісів (Fagetа sylvaticae) з домінуванням у травостої скополії карніолійської (Scopolia carniolica); угруповання букових лісів (Fagetа sylvaticae) з домінуванням у травостої цибулі ведмежої (Allium ursinum); угруповання звичайногоробиново–букових лісів (Sorbeto (aucupariaе)–Fagetа (sylvaticae)); угруповання сіровільхових лісів (Alnetа incanae) з домінуванням у травостої страусового пера звичайного (Matteuccia struthiopteris); угруповання сіровільхових лісів (Alnetа incanae) з домінуванням у травостої цибулі ведмежої (Allium ursinum); угруповання сіровільхових лісів угорськобузкових (Alnetа (incanae) syringosа (josikaeae)); угруповання яворових лісів (Aceretа pseudoplatani) з домінуванням у травостої лунарії оживаючої (Lunaria rediviva); угруповання яворових лісів (Aceretа pseudoplatani) з домінуванням у травостої скополії карніолійської (Scopolia carniolica); угруповання яворових лісів (Aceretа pseudoplatani) з домінуванням у травостої цибулі ведмежої (Allium ursinum); угруповання субформації звичайногоробиново–душекієвої (Sorbeto (aucupariae)–Duschekietа (viridis)). Станом на початок 2010 р. на території НПП зареєстровано 875 видів судинних рослин. Із видів судинних рослин, занесених до третього видання Червоної книги України, відмічено 51 вид: • аконіт опушеноплодий (Aсonitum lasiocarpum (Rchb.) Gáyer) – рідко у вогких бучинах на верхній межі лісу; • баранець звичайний (Huperzia selago (L.) Bernh. ex Schrank et Mept.) – у букових лісах на кам’янистих схилах, у трав’яних угрупованнях і скелястих екотопах понад верхньою межею лісу; • беладона звичайна (Atropa bella-donna L.) – у букових лісах, на вирубках, згарищах; • береза темна (Betula obscura A. Kotula) – наводиться за літературними даними для урочища Заворотичне Жорнавського лісництва (С.М.Стойко, П.Т.Ященко, О.О.Кагало та ін., 2004.), нами виявлений на лівому березі потоку Ставненський Лубнянського ПНДВ; 512 • коручка болотна (Epipactis palustris (L.) Crantz) – на болотистих місцях, біля джерел; • коручка пурпурова (Epipactis purpurata Smith) – відомо одне місцезнаходження у Лубнянському ПНДВ, буковий ліс в урочищі Сходище; • коручка чемерниковидна (Epipactis helleborine (L.) Crantz) – по світлих лісах, на узбіччях лісових доріг; • косарики черепитчасті (Gladiolus imbricatus L.) – на луках; • костриця гірська (Festuca drymeja Mert. et Koch) – у букових лісах; • костриця скельна (Festuca saxatilis Schur = F. rupicola Heuff. subsp. saxatilis)) – в урочищі Майкова лука на горі Стінка Костринського ПНДВ; • лілія лісова (Lilium martagon L.) – у світлих лісах, на високогірних луках; • лунарія оживаюча (Lunaria rediviva L.) – у букових та яворово-букових лісах; • любка дволиста (Platanthera bifolia (L.) Rich.) – у світлих лісах, на луках, узліссях; • любка зеленоквіткова (Platanthera chlorantha (Cust.) Rchb.) – у світлих лісах, на луках, узліссях; • міхурниця судетська (Cystopteris sudetica A.Braun et Milde) – у букових лісах; • осока лапкоподібна (Carex pediformis C.A. Mey.) – на луці в урочищі Стінка Костринського ПНДВ (Игошина, 1955); • пальчатокорінник бузиновий (Dactylorhiza sambucina (L.) Soó) – на луках; • пальчатокорінник м’ясочервоний (Dactylorhiza incarnata (L.) Soó) – на вологих луках, болотистих місцях; • пальчатокорінник плямистий (Dactylorhiza maculata (L.) Soó) – на вологих луках, болотистих місцях; • пальчатокорінник травневий (Dactylorhiza majalis (Rchb.) P.F.Hunt et Summerhayes) – на вологих луках, болотистих місцях; • пальчатокорінник Фукса (Dactylorhiza fuchsii (Druce) Soó) – на луках та узліссях, на узбіччях лісових доріг; • півники сибірські (Iris sibirica L.) – одне місцезнаходження в селі Жорнава, біля канави під лісом, недалеко від місця впадіння потоку Парашинський в р. Уж; • підсніжник білосніжний (Galanthus nivalis L.) – у широколистяних лісах, по чагарниках; • берека (Sorbus torminalis (L.) Crantz.) – відоме одне місцезнаходження в Костринському ПНДВ, на горі Княгиниця; • билинець довгорогий (Gymnadenia conopsea (L.) R.Br.) – на луках та узліссях; • білоцвіт весняний (Leucojum vernum L.) – в НовоСтужицькому ПНДВ на правому березі потоку Солотвинський та в урочищі Канчова у буковому лісі на верхній межі лісу; • білоцвіт літній (Leucojum aestivum L.) – одне місцезнаходження у Лубнянському ПНДВ, на горі Вежа; • борідник шерстистоволосистий (Jovibarba hirta (L.) Opiz. = Jovibarba preissiana (Domin) Omelczuk et Czopik) – відоме одне місцезнаходженя в урочищі Стінка Костринського ПНДВ; • бузок угорський (Syringa josikaea Jacq. fil.) – одне місцезнаходження в урочищі Борсучини Жорнавського лісництва ДП “Великоберезнянське лісове господарство”, культивується при хатах; • булатка довголиста (Cephalanthera longifolia (L.) Fritsch.) – у світлих букових та грабово-букових лісах на горах Княгиниця та Голаня, біля урочища Дубовий гай; • булатка червона (Cephalanthera rubra (L.) Rich.) – у світлих букових та грабово-букових лісах; • вальдштейнія гравілатоподібна (Waldsteinia geoides Willd.) – наводиться за літературними даними (Руденко, Фодор, Різниченко, 1954); • вудсія ельбська (Woodsia ilvensis (L.) R.Br.) – відоме одне місцезнаходження в ур. Стінка Костринського ПНДВ, на скелях; • гніздівка звичайна (Neottia nidus-avis (L.) Rich.) – у букових та яворово-букових лісах; • дрочок крилатий (Genistella sagittalis (L.) Gams) – відомi два місцезростання в урочищі Стінка та одне місцезростання в урочищі Папоротне Костринського ПНДВ, за літературними даними (Малиновський, 1962 в) зростає на Ужоцькому перевалі; • зозулинець обпалений (Orchis ustulata L.) – на луці біля дороги до села Стричава та у колишньому колгоспному саду смт Великий Березний; • зозулинець прикрашений (Orchis signifera Vest.) – на луці на вершині гори Голаня Жорнавського ПНДВ та на луці біля підніжжя гори Розсипанець біля контрольно-слідової смуги; • зозулинець салеповий (Orchis morio L.) – на луках в урочищі Термачув та на луці біля дороги до села Стричава; • зозулині сльози яйцевидні (Listera ovata (L.) R.Br.) – на луках та узліссях; 513 514 • пізньоцвіт осінній (Colchicum autumnale L.) – охороняється на території ботанічних заказників “Пасіки” та “Ірташі”; • плаун річний (Lycopodium annotinum L.) – на луках, полонинах; • псевдорхіс білуватий (Pseudorchis albida (L.) A.Löve et D.Löve) – відомі три місцезнаходження – на луці в урочищі Канчова Ново-Стужицького ПНДВ, в урочищі “Витік річки Уж” Ужоцького ПНДВ, в урочищі Папоротне Костринського ПНДВ; • свистуля татарська (Conioselinum vaginatum (Spreng.) Thell.) – в урочищі Стінка Костринського ПНДВ; • скополія карніолійська (Scopolia carniolica Jacq.) – у букових та яворово-букових лісах; • скручений спіральний (Spiranthes spiralis (L.) Chevall.) – на луках у межах сіл Стричава, Сіль та Домашин (Лоя В.В., 2009; Кваковська І.М., 2009); • траунштейнера куляста (Traunsteinera globosa (L.) Rchb.) – на високогірних луках; • цибуля ведмежа (Allium ursinum L.) – у букових та яворово-букових лісах, у вільшняках; • чина гладенька (Lathyrus laevigatus (Waldst. et Kit.) Fritsch) – у букових лісах та на гірських луках гори Голаня Жорнавського ПНДВ та в урочищі Стінка Костринського ПНДВ; • шафран Гейфелів (Crocus heuffelianus Herb.) – біля житла у селі Луг, здичавіло; • шолудивник лісовий (Pedicularis sylvatica L.) – біля села Гусний, на перевалі; • язичок зелений (Coeloglossum viride (L.) C.Hartm.) – у букових лісах. До Червоного списку МСОП занесено бузок угорський (Syringa josikaea Jacq.), до Європейського Червоного списку занесено смілку сумнівну (Silene dubia Herbich). До Додатку І Бернської конвенції занесено 3 види: дзвоники ялицеві (Campanula abietina Griseb. et Schenk), бузок угорський (Syringa josikaea Jacq. fil.), рогіз Шутлеворта (Typha schuttleworthii W.D.J.Koch et Sond.). На території Ужанського НПП зустрічаються три види рослин, що охороняються Додатком IIb Директиви Європейського Союзу по охороні біотопів і видів: дзвоники пилчасті (Campanula serrata (Kit.) Hendrych), тоція карпатська (Tozzia carpathica Woł.), парило волосисте (Agrimonia pilosa Ledeb.). На території Ужанського НПП існують природно-заповідні території інших категорій. Це ботанічна пам’ятка природи загальнодержавного значення “Гора Явірник” (124,1 га), ботанічний заказник місцевого значення “Пасіки” (1,2 га), лісовий заказник місцевого значення “Тихий” 515 (25 га), лісовий заказник місцевого значення “Дубова” (3,9 га), ботанічна пам’ятка природи загальнодержавного значення “Дуб звичайний”, гідрологічні пам’ятки природи місцевого значення – мінеральні джерела № 1, 2, 3 (с. Ужок), № 1, 2 (с. Сіль). Перелічені заказники та пам’ятки природи мають вагоме значення для збереження фітогенофонду, а також біологічної і фітоценотичної різноманітності. Ботанічний заказник “Ірташі” (3,1 га), лісовий заказник “Дубовий гай” (3,5 га, грабово-звичайнодубовий ліс), лісовий заказник місцевого значення “Уличанка” (10 га), лісовий заказник місцевого значення “Голаня” (89,4 га), геологічна пам’ятка природи місцевого значення – печера “Княгиня” виключені з переліку заповідних об’єктів Закарпатської області після створення Ужанського НПП в зв’язку з наданням їм вищого природоохоронного статусу. Функціональне зонування території ще не затверджене. Згідно розробленого Проекту організації території в межах території, що надана парку в постійне користування, заповідна зона займає 3530,5 га (23,7% загальної площі парку), зона регульованої рекреації – 5146,4 га (34,5 %), зона стаціонарної рекреації – 89,1 га (0,6 %), господарська зона – 6138,6 га (41,2 %). Територія, що надана парку без вилучення в землекористувачів, тобто 24254,7 га (62%), зонування не має. До заповідної зони включені пралісові і квазіпралісові екосистеми, натуральні ліси віком понад 100 років, букове криволісся та криволісся вільхи зеленої. Заплановано розширення земель постійного користування Ужанського НПП шляхом додаткового передавання до складу парку з вилученням земель ДП “Великоберезнянське лісове господарство” площею 9,9 га. Ужанський НПП є частиною трилатерального біосферного резервату “Східні Карпати”. Цей біосферний резерват був створений у 1992 році і схвалений ЮНЕСКО як складова частина міжнародної мережі природоохоронних територій у 1998 році. Він включає з польської сторони Бещадський національний парк (27064 га), ландшафтні парки “Долина Сяну” (35365 га) та “Ціснянсько-Ветлінський” (46025 га), з словацької сторони – національний парк “Полоніни” (29809 га), з української сторони, крім Ужанського НПП, входить РЛП “Надсянський”. У 2007 році 2,5 тис. га пралісів Ужанського НПП включено у список Всесвітньої природної спадщини ЮНЕСКО “Букові праліси Карпат”. Список літератури 1. Игошина К.Н. Дополнение к флоре Закарп. области. Ботанич. материалы гербария Ботан. ин-та АН СССР. – М.-Л., 1965, т.18. 516 2. Кваковська І.М. Флористичні знахідки на території Ужанського національного природного парку // Науковий вісник Ужгородського НУ. Серія : Біологія. – 2008. – Випуск 22. – С. 54-55. 3. Кваковська І.М. Знахідка Spiranthes spiralis (L.) Chevall. (Orchidaceae) в Українських Карпатах // Укр. ботан. журн. – 2009. – 66, № 2. – С. 205-207. 4. Крічфалушій В.В., Лесьо І.М. Раритетні види рослин флори Ужанського національного парку // Укр. ботан. журн. – 2001. – 58, № 1. – С. 27-35. 5. Лоя В.В. Нове місцезнаходження Spiranthes spiralis (L.) Chevall. (OrchidaceaeJuss.) в Україні // Укр. ботан. журн. – 2009. – 66, № 2. – С. 202-204. 6. Раритетні фітоценози західних регіонів України / Стойко С.М., Мілкіна Л.І., Ященко П.Т. та ін. – Львів : Поллі, 1998. – 190 с. 7. Руденко Х.Й., Фодор С.С., Різниченко О.П. Матеріали до флори Закарпатської області. Львів: вид-во Львівського ун-ту, 1954. – 121-169. 8. Стойко С.М. Заповідники та пам’ятники природи Українських Карпат // Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1966. – 142 с. 9. Стойко С.М. Ботанічні резервати та пам’ятки природи Закарпатської області // Охорона природи Українських Карпат та прилеглих територій. – К. : Наукова думка, 1980. – С. 79-142. 10. Стойко С.М., Тасєнкевич Л.О. Систематичний список судинних рослин регіонального ландшафтного парку “Стужиця” // Біорізноманіття Карпатського біосферного заповідника. – Київ, 1997. – С. 643-648. 11. Ужанський національний природний парк / Крічфалушій В.В., Луговой О.Є., Іванега І.Ю. та ін. – Ужгород: ЕкоЦентр – Тиса, 2001. – 120 с. – (Серія “Збереження біорізноманіття”: кн. 5). 12. Ужанський національний природний парк. Поліфункціональне значення / С.М.Стойко, Е. Гадач, Л.О.Тасєнкевич та ін.; під ред. С.М.Стойко. – Львів: Меркатор, 2007. – 306 с. 13. Устименко П.М., Попович С.Ю. Продромус рослинності Стужицького масиву Карпатського біосферного заповідника // Укр. ботан. журн. – 1995. – 52, № 3. – С. 414-419. 14. Устименко П.М., Попович С.Ю. Висотна диференціація рослинності Стужицького масиву Карпатського біосферного заповідника // Укр. ботан. журн. – 1996. – 53, № 3. – С. 703-707. 15. Фодор С.С. Флора Закарпаття. – Львів: Вища школа, 1974. – 208 с. 16. Hadač E., Stoyko S.M., Terray J., Tasenkevich L., Bural M. Notes on plant communities of the protected complex Stuzhytsia – a part of the trilateral Polish-Slovakian-Ukrainian biosphere reserve “The Eastern Carpathians” // Укр. ботан. журн. – 1995. – 52, № 5. – С. 686-695. 17. Hadač E., Stoyko S.M., Bural M. Contributions to the plant communities of the Ukrainian part of East Carpathians Biosphere Reserve // Roczniki Bieszczadzkie. – 1996 а. – № 4. – S. 25-44. 517 18. Hadač E., Stoyko S.M., Terray J., Tasenkevich L., Bural M. Notes on the flora and vegetation of the botanical reserve “Stinka” (Biosfere reserve “The Eastern Carpathians”) // Укр. ботан. журн. – 1996 б. – 53, № 1/2. – С. 105-111. 19. Hadač E., Stoyko S.M. Plant communities of the Uzhanski national park (Ukrainian part of international biosphere reserve “Eastern Carpathians”) // Roczniki Bieszczadzkie. – 1999. – № 8. – S. 135-138. 20. Kvakovska-Lesjo I. Nowe gatunki roslin naczyniowych Użańskiego Parku Narodovego / Kvakovska-Lesjo I. // Roczniki Bieszczadzkie, 2006. – Vol. 14. – S. 119-121. 21. Zlatnik A. Prozkum prirozenych lesu na Podkarpatske Rusi. Vegetace a stanoviste reservace Stuzica, Javornic, Pop Ivan / Zlatnik A. – Brno, 1938. – 244 s. 518 НПП Чарівна гавань НПП “Чарівна гавань” створений згідно Указу Президента України № 1037/2009 від 11.12.2009 р. в адміністративних межах Чорноморського району, на землях Оленівської і Окунівської сільських рад. Загальна площа становить 10 900 га, з вилученням – 6150 га. Займає прибережну частину Тарханкутського півострова, що розташований у західній частині степової зони Криму. НПП підпорядковано Мінприроди України. За фізико-географічним районуванням (Екологічна енциклопедія, 2006) територія належить до Степової зони, Південностепової підзони, Кримського степового краю, Тарханкутської височинної області. За геоботанічним районуванням (Національний атлас України, 2008) вона знаходиться в Євразійській степовій області, Степовій підобласті, Понтичній степовій провінції, Центральнокримському окрузі різнотравно-злакових та злакових степів. Тарханкутська піднесена рівнина закінчується морськими береговими обривами заввишки до 50-60 м. Її перетинають три ували, серед них виділяється Джангульський, або Оленівський. Ували, звернені до моря, мають стрімкі схили, прорізані ярами та балками. Територія розташована на піднесеній розчленованій ерозійно-денудаційній рівнині з прямим віддзеркаленням в рельєфі антиклінальних і синклінальних складчастих структур. Найвищими (понад 100 м н.р.м) частинами західної ділянки Тарханкутського півострова є найбільш віддалена від моря осьова зона Джангульського увалу, а в межах південної ділянки – осьова смуга Крейдяного увалу (близько 100 м н.р.м). Територія дуже розчленована внаслідок великих відносних висот, глибокого положення місцевих базисів ерозії і різного складу гірських порід, що складають місцевість (Подгородецкий, 1961). Уздовж берегової лінії піщані пляжі чергуються з обривистими скельними ділянками, в яких знаходяться численні гроти, ніші, тунелі, що надають узбережжю неповторний вигляд. У прибережній зоні чисельні кекури – оточені морем останці скельних ділянок. Поблизу меж НПП знаходяться землі сільськогосподарського, промислового і рекреаційного призначення. Наявні малопродуктивні й покинуті землі, пасовища. Вздовж узбережжя розвинена стихійна рекреація. Флористична самобутність Джангульського узбережжя відзначалася багатьма ботаніками, починаючи з В.П. Агеєнка (1887). Перші відомості про флору і рослинність Тарханкуту з’явилися в науковій літературі в 1915 р., коли був опублікований список 65 видів рослин, зібраних на Тарханкуті зоологом А.А. Браунером і оброблених ботані519 ком Й. Пачоським. У 1923 р. Й. Пачоський зробив короткий опис рослинності півострова, а за чверть століття А.С. Дойч (1948) детально охарактеризував водно-болотну рослинність озера Донузлав і склав список 104 видів зібраних ним рослин. У 1950 р. Н.Н. Дзенс-Литовська опублікувала порівняно повний опис рослинності, а пізніше (1970) навела список 550 видів рослин Тарханкуту. У ті ж роки Н.А. Троїцький (1954) і група співробітників відділу охорони природи Нікітського ботанічного саду (Голубева, Маслова, 1986) доповнили список флори Тарханкуту. Деякі аспекти флористичної своєрідності території розглядалися також в роботах Н.Б. Беляниної і В.Г. Шатко (1992, 1999). Відомості про морську флору і донну рослинність прибережної акваторії Тарханкутського п-ова нечисленні, її вивчення здійснювалося лише з другої половини ХХ ст. (Калугина-Гутник, 1975; Маслов, 2001, 2002; Мильчакова, Миронова, Рябогина, 2010; Миронова, Мильчакова, Рябогина, 2011). Станом на початок 2009 р. зареєстровано понад 80 видів макрофітів. Рослинність Тарханкутського півострова представлена переважно підтипами справжніх дерниннозлакових і пустельних (полиновозлакових) степів (Дзенс-Литовская, 1970). На території НПП дерниннозлакові біднорізнотравні степи зустрічаються у вигляді ценозів з домінуванням ковили Лессінга (Stipa lessingiana), ковили волосистої (S. capillata), костриць борознистої і валіської (Festuca rupicola, F. valesiaca), житняку гребінчатого (Agropyron pectinatum). Значну постійність в цих ценозах мають люцерна румунська (Medicago romanica), підмаренник руський (Galium ruthenicum), астрагал Геннінга (Astragalus henningii), астрагал еспарцетний (A. onobrychis), гвоздика головчаста (Dianthus capitatus), льон тонколистий (Linum tenuifolium), волошка східна (Centaurea orientalis), пижмо Пачоського (Tanacetum paczoskii), полин кримський (Artemisia taurica), полин Лерхе (Artemisia lerchiana), скабіоза передгірська (Scabiosa praemontana). На менших площах домінують бородач звичайний (Botriochloa ischaemum), келерія коротка (Koeleria brevis). Дерниннозлакові багаторізнотравні степи розвиваються в балках і сухоріччях. В них домінують ті ж види ковили і костриці, але більшою є участь видів лучно-степового різнотрав’я (гадючник звичайний (Filipendula vulgaris), підмаренник справжній (Galium verum), шавлія поникла (Salvia nutans), шавлія дібровна (S. nemorosa), вероніка колосиста (Veronica spicata), люцерна серповидна (Medicago falcata) горлянка верболиста (Ajuga salicifolia)) і ксерофітного різнотрав’я (шавлія ефіопська (Salvia aethiopis), волошка розлога (Centaurea diffusa), перстач сріблястий (Potentilla argentea)). Багаторізнотравні 520 степи мають проективне покриття травостою 90-100% і високу видову насиченість (в середньому 19 видів на 1 м2). Внаслідок наявності щебню в субстраті, в справжніх степах цієї території присутні в невеликій кількості кальцефільні напівчагарнички з родів Teucrium, Thymus, Artemisia. Пустельні степи в регіоні є вторинними ценозами, що утворилися внаслідок інтенсивного випасання. Їм властиве домінування або співдомінування полинів – Лерхе (Artemisia lerchiana), кримського (A. taurica), австрійського (A. austriaca), разом з ковилами Лессінга і волосистою (Stipa lessingiana, S. capillata), кострицями борознистою і валіською (Festuca rupicola, F. valesiaca). Константними видами є шавлія ефіопська (Salvia aethiopis), жабник польовий (Filago arvensis), волошка сонячна (Centaurea solstitialis), сафлор шерстистий (Carthamus lanatus), молочай Сегієрів (Euphorbia seguieriana), молочай степовий (E. stepposa), миколайчики польові (Eryngium campestre). Типове покриття травостою у цих ценозах – 70%, на 1 кв. м зазвичай 9-10 видів. Добре представлені петрофітні варіанти пустельних степів. В петрофітних полинових угрупованнях домінують полин Лерхе (Artemisia lerchiana) і полин кавказький (A. caucasica), наявні такі кальцефільні види, як роман сумнівний (Anthemis dubia), вовчуг маленький (Ononis pusilla), самосили гайовий (Teucrium chamaedrys) та білоповстистий (T. polium), вероніка кримська (Veronica taurica), дрік білуватий (Genista albida), березки шовковиста (Convolvulus holosericeus) і кантабрійська (C. cantabrica), карагана скіфська (Caragana scythica), катран шорсткий (Crambe aspera). На щебнистих грунтах трапляються ценози з домінуванням чебреців Рьогнера (Thymus roegneri, ~ Th. callieri) і Дзевановського (Th. dzevanovskyi), асфоделіни кримскої (Asphodeline taurica), юринеї вузьколистої (Jurinea stoechadifolia), березки шовковистої (Convolvulus holosericeus), деревія благородного (Achillea nobilis). Вказані угруповання мають помітну участь (10-15%) степових дернинних злаків (Stipa lessingiana, S. сapillata, S. ucrainica, Festuca rupicola, F. valesiaca, Agropyron pectinatum), що дозволяє ці ценози розглядати як степові. Загальне проективне покриття, як правило, 60-65 %. Петрофітні варіанти справжніх і пустельних степів найбільше ценотичне різноманіття мають саме на Тарханкутському п-ові (Вахрушева, 1985; Дидух, Вакаренко, 1987). Крім вказаних петрофітних варіантів степів, на дуже щебнистих грунтах трапляються також фриганоїдні угруповання як природного, так і антропогенного походження. Вони можуть формуватися під впливом надмірного випасання з петрофітних степів, коли відбувається послідовне випадіння з травостою дернинних злаків і всіх P P 521 їстівних компонентів, а також заміна домінантів. Крім того, тут мають місце первинні фриганоїдні ценози, що виникли в процесі освоєння рослинами сильно щебнистих едафотопів. У них домінування повністю належить евксерофітним або гіперксерофітним напівчагарничкам: самосилам гайовому (Teucrium chamaedrys) та білоповстистому (T. polium), полинам кавказскому і Лерхе (Artemisia caucasica, A. lerchiana), чебрецям Рьогнера (Thymus roegneri), Дзевановського (Thymus dzevanovskyi), вінниччю сланкому (Kochia prostrata). Із злаків ростуть окремі дернини келерій лопатевої (Koeleria lobata) і короткої (K. brevis). Чисельним є кальцефільне різнотрав’я: роман сумнівний (Anthemis dubia), вовчуг маленький (Ononis pusilla), еспарцет стрункий (Onobrychis gracilis), скабіоза передгірська (Scabiosa praemontana), перстач кримський (Potentilla taurica). Поширені фриганоїдні ценози переважно на вододільних і схилових частинах ландшафту. Найбільший науковий інтерес мають петрофітні варіанти дерниннозлакових багаторізнотравних степів, сформовані ковилою Лессінга (Stipa lessingiana), асфоделіною кримською (Asphodeline taurica), юрінеєю вузьколистою (Jurinea stoechadifolia), а також асоціації ковили найкрасивішої (Stipa pulcherrima) і асфоделіни кримської з багатим різнотрав’ям, що збереглися на обмеженій площі лише на Джангульському зсувному узбережжі. На занедбаних землях, особливо в циркоподібних верхів’ях балок, поширені угруповання з пирію повзучого (Elytrigia repens), пирію волосистого (E. trichophora), полину кримського (Artemisisa taurica) і степового гірчаку звичайного (Acroptilon repens). Трапляються ценози тонконогу бульбистого (Poa bulbosa), тонконогу неплідного (P. sterilis) та однорічних бромусів – японського (Bromus japonicus) і розчепіреного (B. squarrosus). У балках і на зсувному узбережжі Джангульської ділянки є також деревно-чагарникові угрупування. Їх знаходження в степовій частині Криму має важливе значення для вирішення питань щодо походження флори Криму. З деревно-чагарникових видів відмічені: груші звичайна (Pyrus communis) і маслинколиста (P. elaeagnifolia), яблуня лісова (Malus sylvestris), берест (Ulmus minor), ясен звичайний (Fraxinus excelsior), а також декілька видів шипшини і ожини, глід одноматочковий (Crataegus monogyna), жостір проносний (Rhamnus cathartica), терен (Prunus spinosa), бирючина звичайна (Ligustrum vulgare), скумпія звичайна (Cotinus coggygria), бузина чорна (Sambucus nigra), барбарис звичайний (Berberis vulgaris). Цікавою є присутність тут типового лісового виду – бруслини бородавчастої (Euonymus verrucosa), а також таких середземноморських видів, як жасмину кущового (Jasminum fruticans), дроку білуватого (Genista T 522 T albida) і особливо плюща кримського (Hedera taurica). Для останнього – це одне з унікальних місць знаходження в степовому Криму. Під наметом кущів зустрічаються арум видовжений (Arum elongatum), фіалка дивна (Viola mirabilis), аспленій волосовидний (Asplenium trichomanes), види холодків (Asparagus officinalis, A. litoralis, A. verticillatus), рутвиця мала (Thalictrum minus), грястиця збірна (Dactylis glomerata), калачики прямостоячі (Malva erecta), подекуди катран мітридатський (Crambe mitridatis). На колишніх перелогах після короткого періоду панування польових бур’янів поширені практично суцільні зарості волошки розлогої (Centaurea diffusa). До них приєднуються такі посухостійкі види як шавлія ефіопська (Salvia aethiopis), миколайчики польові (Eryngium campestre), будяк пониклий (Carduus nutans), шандра чужоземна (Marrubium peregrinum) і молочаї (Euphorbia seguieriana, E. stepposa, E. virgata). У своєму сучасному вигляді ці угруповання не мають ні флористичної, ні фітоценотичної цінності, але є перспективними для здійснення на них робіт по штучному відновленню степів. Донні морські фітоценози розташовані від урізу води до глибини 18–20 м, ширина поясу макрофітів коливається від 300 до 1500 м. Найбільша фітоценотична різноманітність виявлена в прибережній зоні північної частини півострова. Поблизу урізу води переважають мозаїчні мікроугруповання зелених і червоних водоростей. В субліторальній зоні всюди домінують цистозіровий (Cystoseira crinita + C. barbata – Cladostephus spongiosus – Corallina elongata) і цистозірово-філлофоровий (Cystoseira crinita + C. barbata – Phyllophora crispa) фітоценози, приурочені до валунно-глибового і кам’янистого субстрату, глибин 0,5–10 м і 10–15 м відповідно. Вони характеризуються високим видовим різноманіттям, повночленною структурою, великою кількістю багаторічних водоростей. Окрім домінантів, найчастіше зустрічаються представники червоних (Ceramium virgatum, Laurencia coronopus, L. obtusa), бурих (Dictyota fasciola) і зелених (Ulva intestinalis, Cladophora albida) водоростей. До бурих водоростей належить від 70 до 90% біомаси фітоценозів, що свідчить про відносну чистоту прибережних акваторій півострову. Значні скупчення макрофітів і цистозіри зосереджені на ділянці урочище Рибальське – балка Кастель, їх більш розріджені зарості зустрічаються від урочища Атлеш до м. Урет. Велику кількість філлофори зареєстровано на ділянках урочище Джангуль – м. Прибійний і південний мис балки Чорноморська – урочище Рибальське. У середньому, на 1 га досліджуваного прибережжя нараховується 15,6 т макрофітів, у тому числі 10,7 т цистозіри і 0,2 т філлофори. 523 На більшості ділянок виявлено високу ступінь збереження угруповань макрофітобентосу, тому прибережні акваторії Тарханкутського п-ова мають високу природоохоронну цінність і значення. За класифікацією європейської морської екомережі (Natura 2000; Habitats Directive (92/43/EEC, Annex 1) в акваторії НПП підлягають охороні природні комплекси, що мають високий охоронний статус: біоценози Cystoseira і Phyllophora crispa, підводні луки Zostera. Чорноморські донні фітоценози в Зеленій книзі України не представлені. До Зеленої книги України (2009) занесені такі угруповання, виявлені на території НПП “Чарівна гавань”: угруповання формації асфоделіни жовтої та кримської (Asphodelineta luteae et tauricae), угруповання формації ковили волосистої (Stipeta capillatae), угруповання формації пирію ковилолистого (Elytrigieta stipifoliae), угруповання формації мигдалю низького (Amygdaleta nanae), угруповання формації ковили Лессінга (Stipeta lessingianae), угруповання формації ковили найкрасивішої (Stipeta pulcherrimae), угруповання формації ковили української (Stipeta ucrainicae). Флора території, за різними даними, налічує до 600 видів судинних рослин. Вона має тісні зв’язки з флорою Гірського Криму. Давньосередземноморська флора представлена тут набагато більшим числом видів, ніж понтична. Відповідно до даних про ендемізм А.В. Єни (2009), тут росте 9 кримських ендеміків, з яких 3 ендеміки степового Криму (Alyssum kotovii Iljinskaja, Artemisia dzevanovskyi Leonova, кульбаба солончакова (Taraxacum salsum Kirshner et Štěpánek), 6 кримських ендеміків, які трапляються і в Кримських горах: роман сумнівний (Anthemis dubia Steven), гвоздика Маршаллова (Dianthus marschallii Schischk.), чебрець Дзевановського (Thymus dzevanovskyi Klokov et Shost.), глід клинолистий (Crataegus sphaenophylla Pojark.), пижмо Пачоського (Tanacetum paczoskii (Zefir.) Tzvelev), скабіоза передгірська (Scabiosa praemontana Privalova). В акваторії прибережно-аквальних комплексів біля Джангульського зсувного узбережжя і мису Атлеш зустрічається понад 70 видів водоростей, з них половина належить до червоних макроводоростей. Різноманіття бурих водоростей невелике (14 видів). Найбільша видова насиченість притаманна родам червоних і зелених водоростей (Ceramium, Polysiphonia, Ulva і Cladophora). Їх представники панують в псевдоліторальній зоні (Ulva intestinalis, U. linza, Cladophora albida, C. sericea, Chondrophycus papillosus), де бурі водорості зустрічаються рідко, за винятком Dilophus fasciola. Максимальне видове різноманіття макрофітів, особливо бурих і червоних водоростей, притаманне субліторальній зоні (глибина від 1 до 5 м). 524 До Червоної книги України (2009) занесено 38 видів судинних рослин, до Європейського Червоного списку – 15, до Червоного списку МСОП – 8, до Додатку І Бернської конвенції – 5: • астрагал Геннінга (Astragalus henningii (Steven) Boriss.) (ЧКУ, ЄЧС, МСОП); • астрагал сизий (Astragalus glaucus M.Bieb.) (ЧКУ); • бурачок Борзи (Alyssum borzaeanum Nyár.) (ЧКУ, БЕРН); • волошка козяча (Centaurea caprina Steven) (ЧКУ); • волошка Талієва (Centaurea taliewii Kleopow) (ЧКУ, МСОП); • глід клинолистий (Crataegus sphaenophylla Pojark.) (ЄЧС); • горицвіт весняний (Adonis vernalis L.) (ЧКУ); • громовик багатолистий (Onosma polyphylla Ledeb.) (ЧКУ, ЄЧС, МСОП, БЕРН); • дрік скіфський (Genista scythica Pacz.) (ЧКУ); • залізняк гібридний (Phlomis hybrida Zelen.) (ЄЧС); • камка морська (Zostera marina L.) (БЕРН); • карагана скіфська (Caragana scythica (Kom.) Pojark.) (ЧКУ, ЄЧС); • катран мітридатський (Crambe mitridatis Juz.) (ЧКУ, ЄЧС); • катран морський (Crambe maritima L.) (ЧКУ); • катран шершавий (Crambe aspera М. Bieb.) (ЧКУ, ЄЧС); • ковила Браунера (Stipa brauneri (Pacz.) Klokov) (ЧКУ); • ковила волосиста (Stipa capillata L.) (ЧКУ); • ковила каменелюбна (Stipa lithophila P.Smirn.) (ЧКУ, МСОП, ЄЧС); • ковила Лессінга (Stipa lessingiana Trin. et Rupr.) (ЧКУ); • ковила Мартиновського (Stipa martinovskyi Klokov) (ЧКУ); • ковила найкрасивіша (Stipa pulcherrima K.Koch.) (ЧКУ); • ковила Сирейщикова (Stipa syreistschikowii P.Smirn.) (ЧКУ, МСОП, БЕРН); • ковила українська (Stipa ucrainica P.Smirn.) (ЧКУ); • критмум морський (Crithmum maritimum L.) (ЧКУ); • ластовень кримський (Vincetoxicum tauricum Pobed.) (ЄЧС); • лещиця скупчена (Gypsophila glomerata Pall. ex Adams.) (ЧКУ); • льонок піщаний (Linaria sabulosa Czern. ex Klokov) (ЄЧС). • люцерна приморська (Medicago marina L.) (ЧКУ); • мачок жовтий (Glaucium flavum Crantz) (ЧКУ); • мікромерія чебрецелиста (Micromeria serpyllifolia (M.Bieb.) Boiss.) (ЧКУ, ЄЧС, МСОП); 525 • морковниця прибережна (Astrodaucus littoralis (M.Bieb.) Drude) (ЧКУ); • пижмо Пачоського (Tanacetum paczoskii (Zefir.) Tzvelev) (ЄЧС, МСОП); • пирій ковилолистий (Elytrigia stipifolia (Czern. ex Nevski) Nevski.) (ЧКУ, ЄЧС, МСОП); • півонія тонколиста (Paeonia tenuifolia L.) (ЧКУ, БЕРН); • пізньоцвіт анкарський (Colchicum ancyrense B.L.Burtt) (ЧКУ); • полин Дзевановського (Artemisia dzevanovskyi Leonova) (ЧКУ); • тюльпан Біберштейна (Tulipa biebersteiniana Schult. et Schult. f. s.l.) (ЧКУ); • тюльпан двоквітковий (Tulipa biflora Pall.) (ЧКУ); • тюльпан Шренка (Tulipa schrenkii Regel.) (ЧКУ); • холодок Палласа (Asparagus pallasii Miscz.) (ЧКУ); • холодок прибережний (Asparagus litoralis Steven.) (ЄЧС); • цибуля білувата (Allium albidum Fisch. ex M.Bieb.) (ЧКУ); • чебрець Дзевановського (Thymus dzevanovskyi Klokov et Des.-Shost.) (ЄЧС); • шафран кримський (Crocus tauricus (Trautv.) Puring) (ЧКУ); • шафран Палласа (Crocus pallasii Goldb.) (ЧКУ); • штернбергія морозникоквіткова (Sternbergia colchiciflora Waldst. et Kit.) (ЧКУ). Камка морська (Zostera marina L.) і камка мала (Z. noltii Hornem) занесені до Червоної книги Чорного моря (1999). В акваторії росте 17 видів макроводоростей, занесених до ІІІ видання Червоної книги України (2009). Серед них 5 видів бурих водоростей – діктиота дихотомічна (Dictyota dichotoma (Huds.) J.V. Lamour.), кадостефус губчастий (Сladostephus spongiosus (Huds.) C. Ag.), кладостефус кільчастий (Cladostephus verticillatus (Lightf.) C.Ag.= C. spongiosus (Huds.) C. Ag. f. verticillatus (Lightf.) Prud’houme van Reine), пунктарія хвиляста (Punctaria tenuissima (C.Ag.) Grev. = Desmotrichum undulatum (J.Ag.) Reinke) і сперматохнус особливий (Spermatochnus paradoxus (Roth) Kütz.), 6 видів зелених – ентероморфа азовська (Enteromorpha maeotica Proschk.-Lavr.), кладофора вадорська (Cladophora vadorum (Aresch.) Kütz.), кладофора далматська (Cladophora dalmatica Kütz.), кладофоропсис шкірястий (Cladophoropsis membranacea (Hofm.Bang. ex C.Ag.) Børg.), кодіум черв’якуватий (Codium vermilara (Olivi) Delle Chiaje), хетоморфа Зернова (Chaetomorpha zernovii Woronich.), а також 6 видів червоних – евпогодон короткогостро-кінцевий (Eupogodon 526 apiculata (C.Ag.) P.C.Silva = Dasyopsis apiculata (C.Ag.) Zinova), калітамніон зернистий (Callithamnion granulatum (Ducluz.) C.Ag.), лоренсія чашоподібна (Laurencia coronopus J. Ag.), лофосифонія повзуча (Lophosiphonia reptabunda (Suhr) Kylin), осмундея гібридна (Osmundea hybrida (A.P.de Candolle) K.W. Nam = Laurencia hybrida (A.P. de Candolle) T.Lestiboudois), осмундея зрізана (Osmundea truncata (Kütz.) K.W. Nam et Maggs = Laurencia pinnatifida (Huds.) Lamour.). До Червоної книги Чорного моря (1999) занесено такі види: Cystoseira barbata (Stackhouse) C. Ag., Cystoseira crinita Duby, Phyllophora crispa (Huds.) P.S. Dixon (= Ph. nervosa (DC) Grev.). Серед азовсько-чорноморських ендеміків зустрічаються ентероморфа азовська (Enteromorpha maeotica), евпогодон короткогострокінцевий (Eupogodon apiculata) і хетоморфа Зернова (Chaetomorpha zernovii), що занесені до ЧКУ, а також кладофора сиваська (Cladophora siwaschensis C.Meyer). Основним негативним чинником для біоти парку є майже нерегульована рекреація на прибережній території, особливо поблизу нижніх частин балок прибережних аквальних комплексів біля урочищ Атлеш і Джангуль, а також біля села Рибальське, бухти Ярилгацька і мису Тарханкут, що призводить до руйнування природних біотопів. Мальовничий берег Атлешу є відомим місцем для підводного плавання. Парк знаходиться в процесі створення, функціональне зонування його території відсутнє. На цій території існують такі природно-заповідні території: ландшафтний заказник місцевого значення “Джангульське зсувне узбережжя” біля с. Оленівка площею 100 га, ботанічний заказник місцевого значення “Ділянка степу на Тарханкутському півострові” біля с. Красносільське площею 100 га, заповідне урочище “Балка Великий Кастель” біля с. Оленівка площею 20 га, гідрологічна пам’ятка природи місцевого значення “Прибережно-аквальний комплекс біля Джангульського зсувного узбережжя” біля с. Оленівка площею 180 га (довжина узбережжя 6 км), гідрологічна пам’ятка природи місцевого значення “Прибережноаквальний комплекс біля мису Атлеш” біля с. Оленівка площею 180 га (довжина узбережжя 6 км), заповідне урочище “Атлеш” біля с. Оленівка площею 12,13 га. До складу НПП рекомендовано включення прибережної зони від с. Мар’їно до смт Чорноморське з прилеглими цілинними степовими ділянками і морською акваторією. T H T T T H H H 527 Список літератури 1. Агеенко В.Н О растительных формациях Таврического полуострова // Тр. СПб общества естествоисп., 1887. – Т. 18. – С. 1-4. 2. Белянина Н.Б., Шатко В.Г. Флористические находки с Тарханкутского полуострова // Бюл. Главн. ботанич. сада. – 1992. – Вып. 164. – С. 57-63. 3. Белянина Н.Б., Шатко В.Г. Конспект флоры Джангульского побережья (Крым) // Бюл. Главн. ботанич. сада. – 1999. – Вып. 178. – С. 43-65. 4. Вахрушева Л.П. Использование количественного состава экобиоморф для классификации степных и галофитных ценозов Крыма / Автореф. дисс. …канд. биол. наук. – Симферополь, 1985. – 24 с. 5. Голубева И.В., Маслова И.И. Оценка современного состояния и предложения по заповедной охране степной растительности в связи с организацией Тарханкутского заповедника // Фонды Никитс. ботан. сада. – Ялта, 1986. – 4 с. 6. Дідух Я.П., Вакаренко Л.П. Флористичні та ценотичні особливості Тарханкутського півострова (Крим) // Укр. ботан. журн. – 1987. – 44, № 3. – С. 31-36. 7. Дзенс-Литовская Н.Н. Почвы и растительность степного Крыма. – Л.; Наука. 1970. – 156 с. 8. Дзенс-Литовская Н.Н. Растительность степного Крыма // Ученые зап. Ленинградского ун-та. – Сер. Геогр. – Л.: ЛГУ, 1950. – № 125. – Вып. 7. – С. 128-219. 9. Дойч А.С. Растительность побережья Донузлавского озера в Крыму // Тр. Гос. Никитс. ботан. сада. – Ялта, 1948. – т. 25, Вып. 1-2. – С. 62-74. 10. Ена В.Г., Ена Ал.В., Ена Ан.В. Заповедные ландшафты Тавриды. – Симферополь: Бизнес-Информ, 2004. – 424 с. 11. Єна А.В. Феномен флористичного ендемізму та його прояви у Криму / Автореф. дис. … докт. біол. наук. – К., 2009. – 36 с. 12. Калугина-Гутник А.А. Фитобентос Черного моря. – Киев: Наук. думка, 1975. – 248 с. 13. Концепция программы охраны окружающей среды Автономной Республики Крым до 2010 года / С.А.Карпенко, В.А.Боков, А.М.Лесов, А.И.Лычак и др. – Симферополь: ДиАйПи, 2005. – 115 с. 14. Корженевский В.В., Багрикова Н.А, Рыфф Л.Э., Левон А.Ф. Продромус растительности Крыма (20 лет на платформе флористической классификации) // Бюл. Глав. Ботан сада РАН. – 2003. – Вып. 186. – С. 32-63. 15. Коростелева П.Г. Овчинникова Г.Н., Савчук И.А. Путеводитель по Тарханкуту. – Симферополь: Бизнес-Информ, 2004. – 208 с. 16. Маслов И.И. Фитобентос заповедной акватории “Прибрежный аквальный комплекс у мыса Атлеш” (Черное море) // Экология моря. – 2001. – Вып. 56. – С. 30-34. 528 17. Маслов И.И. Макрофитобентос некоторых заповедных акваторий Черного моря (Украина) // Альгология. – 2002. – 12, № 1 – С. 81-95. 18. Мильчакова Н.А. Макрофитобентос // Современное состояние биоразнообразия прибрежных вод Крыма (черноморский сектор). – Севастополь: ЭКОСИ-Гидрофизика, 2003. – С. 152-208. 19. Мильчакова Н.А. Заповедание морских акваторий Крыма: проблемы и перспективы // Заповедники Крыма – 2007. Мат-лы IV междунар. науч.-практ. конф., 2 нояб. 2007 г., Симферополь. – Ч. 1. Ботаника. Общие вопросы охраны природы. – Симферополь, 2007. – С. 317-321. 20. Мильчакова Н.А., Миронова Н.В., Рябогина В.Г. Современное состояние запасов макрофитобентоса в прибрежной зоне Тарханкутского полуострова (Чёрное море) // Наук. записки / Тернопiл. нацiонал. пед. ун-т. Сер. бiологiя. – 2010. – Т. 3 (44). – С. 176-179. 21. Пачоский И. Ботаническая экскурсия в Крым // Изв. Гос. Степ. зап-ка Аскания Нова. – 1923. – С. 43-49. 22. Пачоский И. Список растений, собранных на Тарханкутском полуострове в Крыму // Зап. Крым. общ. естествоиспытателей. – Симферополь, 1915. – С. 22-28. 23. Подгородецкий П.Д. Тарханкутский национальный природный парк // Заповедники Крыма – 2007. Мат-лы IV междунар. науч.-практ. конф., 2 нояб. 2007 г., Симферополь. – Ч. 1. Ботаника. Общие вопросы охраны природы. – Симферополь, 2007. – С. 341-352. 24. Троицкий Н.А. Степные пастбища северо-западной части Крымского полуострова // Вопросы улучшения кормовой базы в степной, полупустынной и пустынной зонах СССР. – М.-Л. – 1954. – С. 137-143. 25. Black Sea Red Data Book / Ed. By H.J. Dumont. – New York: United Nations Office for Project Services, 1999. – 413 p. 26. Interpretation Manual of European Union Habitats / European Commission. – Eur27. Council of Europe Publications. – Strasburg, 2007. – 142 pp. 27. WCPA/IUCN. Establishing networks of marine protected areas: a guide for developing national and regional capacity for building MPA networks. – IUCN, Full Technical Report, 2007. – 213 pp. 529 НПП Черемоський НПП “Черемоський” створено Указом Президента України від 11 грудня 2009 року (№ 1043/2009) в адміністративних межах Путильського району Чернівецької області у найбільш віддаленому і важкодоступному регіоні Буковини. Згідно цього Указу загальна площа НПП становить 7117,5 га, у тому числі 5556,0 га земель надано йому у постійне користування, а 1561,5 га включено без вилучення у землекористувача (Карпатського державного спеціалізованого лісгоспу АПК). Територія НПП складається з суцільного масиву площею 6856,1 га, який знаходиться у витоках Білого Черемошу, та п’яти відокремлених ділянок (від 18,0 до 107,0 га), підпорядкованих Карпатському держспецлісгоспу АПК і включених до складу парку без вилучення. Становленню НПП “Черемоський” передувало утворення низки заповідних об’єктів різних категорій. Зокрема, в 1972 р. взяті під охорону скелі на вершині г. Великий Камінь як геологічна пам’ятка природи місцевого значення площею 2,0 га. Рішенням Чернівецького облвиконкому в 1979 р. її територію збільшено до 293,0 га і надано статус ландшафтного заказника, а Постановою Ради Міністрів України його оголошено загальнодержавним. У 1979 р. в околицях с. Сарата створено ботанічну пам’ятку природи місцевого значення “Жупани” площею 2,0 га, а також три гідрологічних пам’ятки природи: Джерело Сарата-1, Джерело Сарата-2, Джерело Сарата-3 площею 0,5 га кожна. У 90-х роках створюються карстово-спелеологічний заказник загальнодержавного значення “Молочнобратський карстовий масив” площею 20,3 га та комплексна пам’ятка природи місцевого значення “Білий потік” площею 5,0 га. У 1997 р. у верхів’ях Білого Черемошу створено регіональний ландшафтний парк “Черемошський” площею 6555,8 га. У 2004 р. Путильська районна рада вирішила розширити територію РЛП за рахунок територій лісового фонду Путильського держлісгоспу (загальною площею 13986,0 га) і Карпатського держспецлісгоспу АПК (площею 1561,5 га), що розташовані на висоті 1100 і більше метрів н.р.м. і звернулася з клопотанням до Чернівецької обласної ради про створення національного природного парку “Черемоський” в межах адміністративного підпорядкування Путильської районної ради. Парк підпорядкований Мінприроди. За фізико-географічним районуванням (Екологічна енциклопедія, 2007) переважна більшість території НПП знаходиться в межах Рахівсько-Чивчинської та Полонинсько-Чорногірської областей Українських Карпат, дві з відокремлених ділянок розташовані в Зовнішньокарпатській області. За геоботанічним районуванням (Національний атлас України, 2008) територія належить до Європейської широ530 колистянолісової області, Карпатсько-Альпійської гірської провінції, Східнокаратської підпровінції, Мармаросько-Чорногірсько-Свидовецького округу скельно- та звичайнодубових, букових, ялицевих та ялинових лісів, субальпійської та альпійської рослинності. Територія НПП “Черемоський” розташована в діапазоні висот 940-1574 м н.р.м. і вирізняється складною геологічною будовою, оскільки знаходиться на північно-східній периферії Мармароського кристалічного масиву – прадавнього герцинського ядра Карпат. Геоморфологічна будова парку тісно пов’язана з текто-геологічною будовою та історією розвитку гірського регіону в цілому. Основними орографічними структурами на його території є субмеридіональні пасма Яровиця–Томнатик у східній частині НПП з абсолютними відмітками 1574 м н.р.м. (г. Томнатик), та Чорний Діл-Жупани (абс. відмітки 1480,8 м н.р.м.), відокремлені від сусідніх пасом глибокими долинами верхів’їв Білого Черемошу – річок Сарата та Перкалаб, які є головними річковими дренами території парку. Найнижча відмітка в руслі р. Білий Черемош в місці виходу за територію парку – 940 м н. р. м., що свідчить в цілому про середньогірний характер рельєфу та відповідного висотно-поясного протікання фізико-географічних процесів. Рельєф правобережжя р. Сарата включно з пасмом Яровиця– Томнатик (довжина 12,5 км) має м’який характер контурів, спричинений формуванням його у флішових відкладах. Пасмо Чорний Діл простягнулось на 6,0 км з півночі на південь і є доволі симетричною гірською структурою, на 80–100 м нижчою за хребет Яровиця–Томнатик. Макросхили цього пасма (і долин) мають в цілому випуклий профіль, збільшуючи стрімкість загального нахилу в нижній частині, ближче до річок. Тут також добре збереглися платоподібні ділянки давніх поверхонь вирівнювання з мінімальними ухилами, найкраще виражені у південній частині біля г. Юпаня (1435 м н.р.м.). Однак загальний горбисто-хвилястий вигляд порушується гостроверхими стрімчаковими пірамідальними вершинами карбонатних кліпенів, найвиразнішими у вершинах Великого і Малого Каменів (1453,6 м н.р.м.), Молочнобратського карстового масиву (1475 м н.р.м.), Сарати (1298 м н.р.м.). На тлі схилів вирізняються окремі потужні брили-відторженці, скельні виходи гравелітів. Самі схили стрімкіші – до 30–35°, місцями переходять в осипні урвища до 45– 55°. З півдня сідловиною понад 100-метрової глибини пасмо Чорний діл відділяється від іншого субмеридіонального пасма Жупани, який за літологією та структурою поверхні нагадує пасмо Томнатик: має порівняно вирівняний гребеневий вододіл з невеличкими горбамивершинами висотами 1441,4, 1451,2 та на лінії державного кордону 531 до 1476 м н.р.м. Лише на його південно-західному схилі, складеному доломітизованими вапняками та доломітами, відмічено гострі форми стрімких схилів із скельними відслоненнями. Кліматичні особливості НПП визначаються його розміщенням у середньогір’ї, де на улоговинну специфіку мікроклімату накладається висотно-кліматична зональність. Кількість опадів у цьому регіоні перевищує 1000 мм. Першим ботаніком, який побував на території, що зараз увійшла до складу парку, був Остап Волощак. У одній із його статей наведено відомості про флористичні знахідки на хребті Чорний Діл (Wołoszczak, 1888). У працях польських ботаніків, які працювали у Чивчинських горах у 30-х роках минулого століття, наводяться окремі відомості про флору і рослинність хребта Чорний Діл (Pawłowski, 1948; Pawłowski, Walas, 1949). Відомості про флористичні знахідки та поширення у цьому регіоні деяких, переважно рідкісних, видів наводяться у низці публікацій другої половини ХХ – початку ХХІ століття (Артемчук, Барыкина, 1963; Артемчук, 1966; Харкевич, 1968; Чопик, 1969; Клепач, Смолинская, Вайнагий, 1987; Анастасій, Величко, Клепач, Якимчук, 1978; Чорней, Загульський, Смолінська, 2003; Чорней, Загульський, Смолінська та ін., 1993; Загульський, Чорней, 1993, 2004; Teppner, Klein, Drescher. et all., 1994; Чорней, Стефаник, Буджак, 1998; Чорней, 1999; Величко, Чорней, Буджак, 2004; Тасєнкевич, 2010). Геоботанічну характеристику ялинників хребта Чорний Діл наводить Т.І. Солодкова (1965), болотну рослинність регіону охарактеризовано у статті І.І. Чорнея, В.В. Буджака та Т.Л. Андрієнко (2008), опубліковано продромус рослинності верхів’я Білого Черемошу за домінантною класифікацією (Чорней, Смолінська, Королюк, 1997) та проектованого НПП “Черемоський” за флористичною класифікацією (Чорней, Буджак, Токарюк, 2009). Низку публікацій присвячено характеристиці рослинного покриву заповідних об’єктів території НПП: заказника “Чорний Діл” (Заєць, Солодкова, Стойко, 1980; Чорней, Скільський, Коржик, Буджак, 2001; Чорней, Буджак, 2007), пам’ятки природи “Жупани” (Чорней, Буджак, Величко, 2004), регіонального ландшафтного парку “Черемоський” (Чорней, Коржик, Скільський та ін., 2000; Чорней, Скільський, Буджак, 2001), проектованого НПП “Черемоський” (Чорней, Буджак, Скільський, 2006), історії формування природно-заповідного фонду в регіоні (Чорней, 2005). До складу НПП включено лише землі лісового фонду. Ліси та інші лісовкриті площі займають 92,0 %, сіножаті та пасовища – 6,6 %, під водою – 0,5 %, інші землі – 0,9 % території. У складі лісової рослинності домінують ялинові ліси, які складають 99,0 % лісовкритої площі. 532 НПП “Черемоський” знаходиться в межах верхнього лісового поясу Карпат, пануюче положення тут займають угруповання хвойних лісів класу Vaccinio-Piceetea. В умовах парку ялина (Picea abies) формує монодомінантні угруповання, лише іноді з домішкою сосни кедрової (Pinus cembra). Разом з тим, характерною рисою флори цих лісів є тісний зв’язок з буковими лісами – багато видів фагетальної флороценосвіти (зубниці залозиста (Deпtaria glапdиlоsa) і бульбиста (D. bulbifera), анемона дібровна (Апетопе петоrоsа), яглиця звичайна (Aegopodium podagraria), переліска багаторічна (Mercurialis perennis), молочай мигдалевидний (Euphorbia amygdaloides), живокіст серцевидний (Sутрhytит соrdatит), актея колосиста (Actaea spicata) та ін.) досить часто трапляються в їхньому складі, особливо в межах висот 1000-1200 м н.р.м. У деревному ярусі, крім ялини (Picea abies), поодиноко росте клен-явір (Acer pseudoplatanus), у чагарниковому найчастіше трапляються жимолость чорна (Lonicera nigra), шипшина повисла (Rosa pendulina), малина (Rubus idaeus), верба сілезька (Salix silesiaca), таволга в’язолиста (Spiraea ulmifolia), горобина звичайна (Sorbus aucuparia). У складі цих угруповань з високою постійністю наявні чорниця (Vассіпіит туrtillus), ожика лісова (Lиzиlа sуlvаtіса), підбілик альпійський (Нотоgупе аlріпа), куничник волохатий (Сalamagrostis vіllоsa), стрептоп листообгортний (Streptopus amplexifolius), щитник широколистий (Dryopteris dilatata), фегоптерис з’єднуючий (Phegopteris connectilis), голокучник дубовий (Gymnocarpium dryopteris), плаун річний (Lусороdіит аппоtіпит), сугайник австрійський (Doronicum austriacum), квасениця звичайна (Охаlis асеtоsеllа), жовтозілля Фукса (Senecio ovatus), а ближче до верхньої межі лісу – аденостилес сіролистий (Adenostyles alliariae), безщитник розставленолистий (Athyrium distentifolium). Моховий покрив, як правило, добре розвинутий і складає 40-100%. Більшість угруповань цього класу на території НПП належать до союзу Piceion excelsae. На хребті Чорний Діл досить часто трапляються ділянки багатовидових ялинових лісів на евтрофних грунтах, які належать до асоціації Chrysanthemo rotundifolii-Piceetum Krajina 1933 і відзначаються високим рівнем флористичного багатства й наявністю низки раритетних та постійною участю фагетальних видів. Листяні ліси на території НПП займають невелику площу і належать до союзу Alnion incanae (клас Querco-Fagetea). Вони поширені, як і скрізь в Українських Карпатах, вузькими смугами в долинах річок та потоків на алювіальних грунтах нижніх річкових терас, а також на корінних схилах уздовж тимчасових малих водотоків по всій території парку. Домінує у складі цих угруповань вільха сіра (Alnus incana). У деревному ярусі трапляються ялина європейська (Picea abies), горо533 бина звичайна (Sorbus aucuparia), верби козяча (Salix caprea) і сілезька (S. silesiaca), бузина червона (Sambucus racemosa), зрідка агрус відхилений (Grossularia reclinata). Типовими видами трав’яного ярусу є кропива дводомна (Urtica dioica), гадючник оголений (Filipendula denudata), яглиця звичайна (Aegopodium podagraria), калюжниця приємна (Caltha laeta), гравілат річковий (Geum rivale), астранція велика (Astrantia major), види роду Petasites і види субальпійського високотрав’я – аконіти молдавський (Aconitum moldavicum) та Дегена (A. degenii), сугайник австрійський (Doronicum austriacum), королиця Вальдштейна (Leucanthemum waldsteinii), валеріани трикрила (Valeriana tripteris) та бузинолиста (V. sambucifolia) тощо, нерідко трапляється медунка Філярського (Pulmonaria filarszkiana). Спільною характерною рисою сіровільшняків НПП “Черемоський” є відсутність у їхньому флористичному складі таких монтанних видів як страусове перо звичайне (Matteucсia struthiopteris) та крем’яник гарний (Telekia speciosa), які є досить звичайними компонентами цих угруповань на нижчих гіпсометричних рівнях. Цінними у созологічному відношенні на території НПП “Черемоський” є скельні угруповання лісового поясу класу Asplenietea trichomanis, поширені в основному на хребті Чорний Діл і представлені ценозами двох асоціацій союзу Cystopteridion. Угруповання асоціації Cystopteridetum fragilis Oberd. 1938 займають невеликі за площею ділянки (10-30 м2) і приурочені до затінених вапнякових скель г. Великий Камінь. На скельних відслоненнях південної та південно-східної експозицій цієї вершини поширені угруповання ендемічної для Східних Карпат асоціації Saxifragetum luteo-viridis Pawłowski et Walas 1949. У складі цих асоціацій росте низка раритетних видів: елізанта Завадського (Elisanthe zawadskii), скереда Жакена (Crepis jacquinii), жовтушник трансільванський (Erysimum transsilvanicum), костриця cкельна (Festuca saxatilis), смілка сумнівна (Silene dubia), борідник Прейса (Jovibarba preissiana), білотка альпійська (Leontopodium alpinum), дзвоники Кладни (Campanula kladniana), міхурниця гірська (Cystopteris montana) та ін. Особливе природоохоронне значення на території парку мають угруповання субальпійських та альпійських лук класу Elyno-Seslerietea, які формуються на карбонатних породах і приурочені до схилів південної експозиції. Вони представлені однією ендемічною для Східних і Південних Карпат асоціацією Festucetum saxatilis Domin 1933. Ценози цієї асоціації трапляються серед відслонень карбонатних порід на схилах південної, південно-східної та південно-західної експози\ції крутизною 20-40º хребта Чорний Діл і належать до найбільш багатих і насичених рідкісними та ендемічними видами як в P 534 P Українських Карпатах загалом, так і на території парку зокрема. У їхньому складі ростуть аконіт Жакена (Aconitum jacquinii), коручка темночервона (Epipactis atrorubens), костриця cкельна (Festuca saxatilis), лілія лісова (Lilium martagon), зозулинець обпалений (Orchis ustulata), орлики чорніючі (Aquilegia nigricans), соссюрея різноколірна (Saussurea discolor), нігрітела карпатська (Nigritella carpatica), смілка сумнівна (Silene dubia), підмаренник білий підведений (Galium album subsp. suberectum), первоцвіт полонинський (Primula poloninensis), скабіоза світла бородата (Scabiosa lucida subsp. barbata), трищетинник альпійський голуватий (Trisetum alpestre subsp. glabrescens), королиця Рациборського (Leucanthemum raciborskii), китятки гіркі гірські (Polygala amara subsp. brachyptera), щебрушка альпійська (Аcinos alpinus), будяк відцвілий сизий (Carduus defloratus subsp. glaucus), волошка Кочі (Centaurea kotschyana), королиця Вальдштейна (Leucanthemum waldsteinii), жовтозілля чубкове (Tephroseris papposa), гусимець овірський (Arabis ovirensis), заяча конюшина альпійська (Anthyllis alpestris). Значну площу на території НПП займають справжні та пустищні луки, які поширені в основному на південних схилах пасма Яровиця– Томнатик, в околицях с. Сарата, місцями на хребтах Чорний Діл і Жупани. Переважно це післялісові луки, що сформувалися на місці зведених лісів і наступного використання цих ділянок під пасовища або сіножаті. На мезофільних луках переважають гребінник звичайний (Cynosurus cristatus), костриця червона (Festuca rubra), костриця лучна (F. pratensis), мітлиця тонка (Agrostis capillaris), пахуча трава звичайна (Anthoxanthum odoratum), грястиця збірна (Dactylis glomerata). Звичайними компонентами цих угруповань є билинець довгорогий (Gymnadenia conopsea), пальчатокорінник травневий (Dactylorhiza majalis), зозулині сльозі яйцевидні (Listera ovata), траунштейнера куляста (Traunsteinera globosa), дзвоники пилчасті (Campanula serrata). Своєрідні угруповання описані нами на теплих пологих схилах південної експозиції поблизу відслонень карбонатних порід в урочищі Жупани (с. Сарата, висота 1115 м н.р.м.). З високим ступенем постійності та рясності тут трапляються заяча конюшина звичайна (Anthyllis vulneraria aggr.), конюшина гірська (Trifolium montanum), вівсюнець плоскостеблий (Helictotrichon planiculme), костриця лучна (Festuca pratensis), трясучка середня (Briza media), мітлиця тонка (Agrostis capillaris), тимофіївка лучна (Phleum pratense), осока гірська (Carex montana), буквиця лікарська (Stachys officinalis), підмаренник справжній (Galium verum). Досить часто на території парку трапляються гігрофільні лучні угруповання. На них переважають осот прибережний (Cirsium 535 rivulare), купальниця звичайна (Trollius europaeus), скереда болотна (Crepis paludosa), комонник лучний (Succisa pratensis), валеріана цілолиста (Valeriana simplicifolia), гадючник в’язолистий (Filipendula ulmaria), коронарія зозуляча (Coronaria flos-cuculi), дудник лісовий (Angelica sylvestris), комиш лісовий (Scirpus sylvaticus) та ін. На полонинах хребта Яровиця досить великі площі займають угруповання пустищних біловусових лук (союз Nardo-Agrostion tenuis класу Calluno-Ulicetea). На них домінує біловус стиснутий (Nardus stricta), постійними компонентами є мітлиця тонка (Agrostis capillaris), щучник дернистий (Deschampsia caespitosa), ожика гайова (Luzula luzuloides), скорзонера рожева (Scorzonera rosea), щучник звивистий (Avenella flexuosa), зіглінгія лежача (Sieglingia decumbens), арніка гірська (Arnica montana), чорниця (Vaccinium myrtillus), брусниця (V. vitis-idaea), поросинець одноквітковий (Hypochaeris uniflora). На території НПП “Черемоський” досить добре представлені високотравні угруповання вогких і мокрих лук та заростей чагарників лісового і субальпійського поясів, які належать до класу Mulgedio-Aconitetea. Союз Calamagrostion villosae представлений в основному ценозами з домінуванням щучника дернистого (Deschampsia caespitosa). Вони трапляються в основному на привершинних схилах хребта Яровиця. Цим угрупованням властивий високий рівень флористичного багатства, ядро складають види монтанного елемента флори, характерна багатоярусна структура за участю видів різних життєвих форм. З високим ступенем постійності тут трапляються тонконіг Ше (Poa chaixii), фіалка відхилена (Viola declinata), ожика гайова (Luzula luzuloides), куничник очеретяний (Calamagrostis arundinacea), костриця червона (Festuca rubra), гірчак зміїний (Bistorta officinalis), тимофіївка альпійська (Phleum alpinum), скорзонера рожева (Scorzonera rosea), арніка гірська (Arnica montana), а з числа раритетних – осока затінкова (Carex umbrosa), билинець щільноквітковий (Gymnadenia densiflora), лілія лісова (Lilium martagon). Часто трапляються на території парку угруповання гігрофільного прируслового високотрав’я з домінуванням кремени судетської (Petasites kablikianus), детально охарактеризовані в окремій публікації К.А. Малиновського та Й.В. Царика (1995). У межах НПП в місцях стійбищ худоби поширені нітрофільні рудеральні угруповання з переважанням щавелю альпійського (Rumex alpinus) (союз Rumicion alpinae). Високу постійність в них мають жовтець повзучий (Ranunculus repens), кропива дводомна (Urtica dioica), жабрій гарний (Galeopsis speciosa), звіробій плямистий (Hypericum maculatum), зірочник гайовий (Stellaria nemorum) та ін. Болотні угруповання в межах НПП різноманітні у ценотичному і оригінальні у флористичному відношеннях, трапляються на всіх гіпсо536 метричних рівнях – від долин річок до привершинних схилів. Характерними є карбонатні болота з домінуванням осоки волотистої (Carex paniculata), виявлені на схилах хребта Яровиця і в околицях с. Сарата. Вони характеризуються багатим видовим складом за участю таких видів, як сверція багаторічна (Swertia perennis), пальчатокорінники серценосний (Dactylorhiza cordigera) і травневий (D. majalis), зозулині сльози яйцевидні (Listera ovata), осока затінкова (Carex umbrosa), костриця Порціуса (Festuca porcii), язичник сибірський (Ligularia sibirica), первоцвіт полонинський (Primula poloninensis), жеруха Мархольда (Cardamine marholdii). Невеликі за площею ділянки займають угруповання з домінуванням осоки здутої (Carex rostrata), осоки пухирчастої (C. vesicaria), осоки чорної (C. nigra). З прибережно-водних угруповань в межах НПП зрідка трапляються монодомінантні ценози їжачої голівки прямої (Sparganium erectum), рогозу широколистого (Typha latifolia), хвоща річкового (Equisetetum fluviatile). Дуже рідкісними на території НПП є карбонатні приджерельні угруповання класу Montio-Cardaminetea. Вони займають невелику площу у витоках потоку карстового походження в урочищі Білий потік, потребують особливої уваги созологічного характеру і належать до союзу Cratoneurion commutati. У їхньому складі переважно домінують мохи, а також ростуть стенотопні види з широким ареалом, багато з яких є рідкісними – зозулині сльози серцелисті (Listera cordata), міхурниця гірська (Cystopteris montana), сверція багаторічна (Swertia perennis), товстянка альпійська (Pinguicula alpina), язичник сибірський (Ligularia sibirica), кортуза Маттіолі (Cortusa matthioli), а також загальнокарпатський ендемік костриця карпатська (Festuca carpatica). З території парку (вершина г. Великий Камінь) вперше описані рідкісні в Українських Карпатах угруповання асоціації Dryopteridetum robertianae Kaiser 1926 (союз Stipion calamagrostis, клас Thlaspietea rotundifolii), які приурочені до сухих кам’янистих осипищ карбонатних порід. Для них характерне виразне домінування голокучника Роберта (Gymnocarpium robertianum) за участю таких видів, як підмаренник білий підведений (Galium album subsp. suberectucm), ломикамінь волотистий (Saxifraga paniculata), будяк відцвілий сизий (Carduus defloratus subsp. glaucus), дзвоники ріпчастовидні (Сampanula rapunculoides), герань Робертова (Geranium robertianum), скабіоза гірська бородата (Scabiosa lucida subsp. barbata) та ін. В межах НПП “Черемоський” виявлені такі угруповання, занесені до Зеленої книги України (2009): угруповання формації костриці карпатської (Festuceta carpaticae) – описано на карбонатних відслоненнях хребта Чорний Діл (г. Змієвон); 537 угруповання формації костриці скельної (Festuceta saxatilis) – зрідка трапляються на карбонатних осипищах хребта Чорний Діл; угруповання формації осоки волотистої (Cariceta paniculatae) – поширені на хребті Яровиця і в околицях с. Сарата. За попередніми даними флора судинних рослин НПП “Черемоський” налічує близько 650 видів. Серед них низка ендемічних. Це ендеміки Східних Карпат – аконіт опушеноплодий типовий (Aconitum lasiocarpum (Rchb.) Gáyer subsp. lasiocarpum), купальниця найвища Дейла (Trollius altissimus Crantz subsp. deylii Chrtek), жеруха Мархолда (Cardamine marholdii Tzvelev), підмаренник білий підведений (Galium album Mill. subsp. suberectucm (Klokov) E.Michalkova), медунка Філярського (Pulmonaria filarszkiana Jav.), перестріч скельний (Melampyrum saxosum Baumg.), деревій карпатський (Achillea carpatica Blocki ex Dubovik), волошка мармароська (Centaurea marmarosiensis (Jav.) Czerep.), нігритела карпатська (Nigritella carpatica (Zapał.) Teppner, Klein et Zagulski), тонконіг Ремана (Poa rehmannii (Asch. et Graebn.) Woł.); Південних і Східних Карпат – аконіт буковинський (Aconitum bucovinense Zapał.), аконіт Дегена типовий (A. degenii Gayer subsp. degenii), орлики трансільванські (Aquilegia transsilvanica Schur), жовтець карпатський (Ranunculus carpaticus Herbich), елізанта Завадського (Elisanthe zawadskii (Herbich) Klokov), смілка сумнівна (Silene dubia Herbich), фіалка відхилена (Viola declinata Waldst. et Kit.), жовтушник трансільванський (Erysimum transsilvanicum Schur (E. wittmannii Zawadski subsp. transsilvanicum (Schur) P.W.Ball)) (на території парку знаходиться єдине в Україні місцезростання виду), первоцвіт полонинський (Primula poloninensis (Domin) Fed.), жовтяниця альпійська (Chrysosplenium alpinum Schur), приворотень буковинський (Alchemilla bucovinensis Sytschak), борщівник пальчастий (Heracleum palmatum Baumg.), скабіоза гірська бородата (Scabiosa lucida Vill. subsp. barbata Nyár.), фітеума чотирироздільна (Phyteuma tetramerum Schur), фітеума Вагнера (Ph. vagneri A.Kern.), будяк Кернера типовий (Carduus kerneri Simonk. subsp. kerneri), трищетинник альпійський голуватий (Trisetum alpestre (Host) P.Beauv. subsp. glabrescens); Західних і Східних Карпат – борідник Прейса (Jovibarba preissiana (Domin) Omelczuk et Czopik); загальнокарпатські – королиця Рациборського (Leucanthemum raciborskii M.Pop. et Chrshan.), костриця карпатська (Festuca carpatica F.G.Dietr.). Спеціальне вивчення мікофлори, альгофлори та бріофлори на території НПП “Черемоський” не проводилось. На території парку виявлено 49 видів судинних рослин, занесених до Червоної книги України (2009): T 538 T • аконіт Жакена (Aconitum jacquinii Rchb. (~ A. anthora aggr.)) – вапнякові скелі, осипи карбонатних порід на вершинах гір Великий і Малий Камінь, багато; • аконіт опушеноплодий (Aсonitum lasiocarpum (Rchb.) Gáyer = A. degenii auct. non Gáyer) – рідко на узліссях в долині р. Сарата; • баранець звичайний (Huperzia selago (L.) Bernh. ex Schrank et Mart.) – часто у ялинових лісах по всій території парку; • билинець довгорогий (Gymnadenia conopsea (L.) R.Br.) – на луках, узліссях, карбонатних скелях і осипах по всій території парку, іноді у великій кількості; • билинець щільноквітковий (Gymnadenia densiflora (Wahlenb.) A.Dietr.) – спорадично на вологих луках і болотах, долина р. Сарата, хребет Яровиця; • білотка альпійська (Leontopodium alpinum Cass.) – відома малочисельна популяція з вершини г. Великий Камінь, культивувався місцевим населенням на карбонатних скелях в урочищах Вапнярка і Широкий; • борідник шерстистоволосистий (Jovibarba hirta (L.) Opiz. = J. preissiana (Domin) Omelczuk et Czopik) – рідко серед відслонень карбонатних порід, на полицях, у тріщинах скель, серед щебнистого рухляку на вершинах гір Великий, Середній і Малий Камінь, в урочищі Широкий; • гніздівка звичайна (Neottia nidus-avis (L.) Rich.) – дуже рідкісний вид на території парку, знайдено кілька особин у ялиновому лісі на північно-східному схилі г. Великий Камінь; • гронянка багатороздільна (Botrychium multifidum (S.G. Gmel.) Rupr.) – дуже рідкісний вид, відомий з двох локалітетів в долині річки Перкалаб, де виявлено по кілька особин на ділянках з порушеним травостоєм; • гронянка півмісяцева (Botrychium lunaria (L.) Sw.) – досить часто трапляється у лучних фітоценозах по всій території парку, місцями у великій кількості; • гудайєра повзуча (Goodyera repens (L.) R.Br.) – відоме одне місцезнаходження у ялиновому лісі біля вершини г. Великий камінь; • дзвоники Кладни (Campanula kladniana (Schur) Vitasek) – рідко на вапнякових відслоненнях г. Великий Камінь; • елізанта Завадського (Elisanthe zawadskii (Herbich) Klokov) – ендемік Південних і Східних Карпат, на території парку росте тільки на карбонатних скелях вершини г. Великий Камінь; 539 • зозулинець обпалений (Orchis ustulata L.) – відомі два місцезнаходження з території парку: на задернованих карбонатних осипах в урочищі Слатина (підніжжя хребта Чорний Діл в долині річки Сарата) і на території пам’ятки природи “Жупани” (с. Сарата); • зозулині сльози серцелисті (Listera cordata (L.) R.Br.) – відомі з одного місцезнаходження в долині р. Сарата (заболочений ялиновий ліс з добре розвинутим моховим покривом в урочищі Білий потік); • зозулині сльози яйцевидні (Listera ovata (L.) R.Br.) – часто на вологих і заболочених луках, галявинах, лісових дорогах, узліссях, осокових болотах по всій території парку; • коральковець тричінадрізаний (Corallorhiza trifida Châtel.) – спорадично у ялинових лісах на хребтах Яровиця, Чорний Діл, Жупани; • коручка болотна (Epipactis palustris (L.) Crantz) – зрідка на заболочених луках в околицях с. Сарата; • коручка темночервона (Epipactis atrorubens (Hoffm. ex Bernh.) Besser – зрідка на карбонатних відслоненнях і осипах гір Змієвон, Великий, Середній і Малий Камінь, околиці с. Сарата; • коручка чемерниковидна (Epipactis helleborine (L.) Crantz) – у лісах, на узліссях, лісових дорогах, спорадично поодинокими особинами, групами по декілька особин по всій території парку; • косарики черепитчасті (Gladiolus imbricatus L.) – зрідка на заболочених луках в околицях с. Сарата; • костриця cкельна (Festuca saxatilis Schur) – рідко на карбонатних скелях і осипах хребта Чорний Діл; • костриця Порціуса (Festuca porcii Hack.) – рідко на трав’яних болотах хребта Яровиця; • лілія лісова (Lilium martagon L.) – у лісах, на галявинах, узліссях, лісових дорогах, луках, карбонатних відслоненнях, по всій території парку, звичайно; • міхурниця гірська (Cystopteris montana (Lam.) Bernh. ex Desv.) – дуже рідко на вапнякових скелях хребта Чорний Діл (г. Малий Камінь); • міхурниця судетська (Cystopteris sudetica A.Braun et Milde) – зрідка на вологих мохових подушках у лісах, біля витоків джерел, вздовж потоків на хребтах Яровиця і Чорний Діл, в урочищі Білий потік; • нігритела карпатська (Nigritella carpatica (Zapał.) Teppner, Klein et Zagulski = Gymnadenia carpatica (Zapał.) Teppner et 540 E.Klein, Nigritella nigra auct. non (L.) Rchb. f.) – вузьколокальний східнокарпатський ендемік, на території парку відомий з двох локалітетів: околиці села Сарата (памятка природи “Жупани”), урочище Слатина – схили хребта Чорний Діл; • орлики трансільванські (Aquilegia transsilvanica Schur) – наводиться для карбонатних відслонень вершини г. Великий Камінь; • орлики чорніючі (Aquilegia nigricans Baumg.) – рідко у складі карбонатних лучних угруповань хребта Чорний Діл; • осока затінкова (Carex umbrosa Host) – часто на луках по всій території парку, іноді у великій кількості (хребет Яровиця); • пальчатокорінник серценосний (Dactylorhiza cordigera (Fries) Soó) – спорадично на вогких луках і болотах в долині р. Сарата, на схилах хребтів Яровиця і Чорний Діл; • пальчатокорінник травневий (Dactylorhiza majalis (Rchb.) P.F.Hunt et Summerhayes) – часто на вогких, заболочених луках, іноді у великій кількості, по всій території парку; • пальчатокорінник Фукса (Dactylorhiza fuchsii (Druce) Soó) – спорадично на заболочених луках і узліссях в долинах річок Перкалаб і Сарата; • пізньоцвіт осінній (Colchicum autumnale L.) – рідко у складі лучних фітоценозів в околицях с. Сарата. Можливо, антропогенного походження; • плаун річний (Lycopodium annotinum L.) – часто у ялинових лісах по всій території парку; • псевдорхіс білуватий (Pseudorchis albida (L.) A.Löve et D.Löve) – спорадично по всій території парку, переважно у складі пустищних угруповань; • сверція багаторічна (Swertia perennis L.) – рідко на карбонатних болотах, біля джерел та вздовж потоків на карбонатному субстраті в долині р. Сарата і на хребті Яровиця; • скереда Жакена (Crepis jacquinii Tausch) – карбонатні скелі на вершинах гір Змієвон, Великий, Середній і Малий Камінь; • сосна кедрова (Pinus cembra L.) – г. Великий Камінь (єдине природне місцезростання виду у Чивчинських горах), на території парку відомо ще кілька місцезнаходжень штучного походження; • соссюрея різноколірна (Saussurea discolor (Willd.) DC.) – карбонатні скелі та осипи на вершинах гір Великий і Малий Камінь, єдине відоме місцезростання виду в Україні; • тирлич безстебловий (Gentiana acaulis L.) – зрідка трапляється на лучних схилах хребта Яровиця; 541 • тирлич мішкоподібний (Gentiana utriculosa L.) – на луках вздовж доріг у с. Сарата, в т.ч. й на території пам’ятки природи “Жупани”, одне з двох відомих місцезнаходжень виду в Україні; • товстянка альпійська (Pinguicula alpina L.) – мохові подушки вздовж потоків, що витікають з карстових джерел в урочищі Білий Потік; це найнижче місцезнаходження виду в Українських Карпатах; • тонконіг Ремана (Poa rehmannii (Asch. et Graebn.) Woł.) – рідко на відслоненнях карбонатних порід хребта Чорний Діл; • траунштейнера куляста (Traunsteinera globosa (L.) Rcnb.) – часто у складі лучних фітоценозів по всій території парку; • чина гладенька (Lathyrus laevigatus (Waldst. et Kit.) Fritsch) – зрідка на узліссях і зрубах, хребет Чорний Діл; • шафран Гейфелів (Crocus heuffelianus Herb.) – часто, іноді у великій кількості росте росте у складі лучних угруповань по всій території парку; • язичник сибірський, я. буковинський (Ligularia sibirica Cass. = L. bucovinensis Nakai) – карбонатне болото біля витоків і вздовж русла кальценосного потоку в урочищі Білий Потік біля підніжжя хребта Чорний Діл; це одне з двох відомих в Українських Карпатах місцезнаходжень цього виду; • язичок зелений (Coeloglossum viride (L.) C.Hartm.) – розсіяно на луках, лісових дорогах, вздовж потоків по всій території парку. Крім того, з ділянок, безпосередньо прилеглих до території НПП “Черемоський”, відомі місцезнаходження таких “червонокнижних” видів, як малаксис однолистий (Malaxis monophyllos (L.) Sw.) – долина р. Білий Черемош (Wołoszczak, 1888) і Перкалаб; гронянка ромашколиста (Botrychium matricariifolium (A.Braun ex Doll) W.D.J.Koch) – урочище Нижня Яровиця між вершинами Томнатик і Піп-Іван на хребті Яровиця (Тасєнкевич, 2009); зозулинець прикрашений (Orchis signifera Vest) – долина р. Білий Черемош, нижче злиття Сарати і Перкалабу; зозулинець шоломоносний (Orchis militaris L.) – сінокісні карбонатні луки в околицях с. Сарата; любка дволиста (Platanthera bifolia (L.) Rich.) – луки в урочищі Верещиха у нижній частині південного схилу хребта Яровиця; півники сибірські (Іris sibirica L.) – висяче болото між вершинами Томнатик і Піп-Іван на хребті Яровиця; скополія карніолійська (Scopolia carniolica Jacq.) – долина р. Білий Черемош поблизу с. Нижній Ялівець (Wołoszczak, 1888); шолудивник високий (Pedicularis exaltata Besser) – сінокісні луки у с. Сарата. Зазначені види можливо у майбутньому будуть 542 знайдені на території парку, або ці ділянки опиняться у його складі внаслідок розширення меж. До Червоного списку МСОП занесено один вид флори парку – елізанта Завадського (Elisanthe zawadskii (Herbich) Klokov). Цей вид разом з іще чотирма – медункою Філярського (Pulmonaria filarszkiana Jav.), первоцвітом полонинським (Primula poloninensis (Domin) Fed.), смілкою сумнівною (Silene dubia Herbich) і тонконогом Ремана (Poa rehmannii (Asch. et Graebn.) Woł.) занесено до Європейського Червоного списку. У межах НПП ростуть чотири види, занесені до Додатку І Бернської конвенції – гронянка багатороздільна (Botrychium multifidum (S.G. Gmel.) Rupr.), дзвоники ялицеві (Campanula abietina Griseb. et Schenk), язичник сибірський та рогіз Шуттлевортів (Typha schuttleworthii W.D.J.Koch et Sond). Три види занесено до Додатків IIb і IVb Директиви ЄС про збереження типів оселищ та видів природної фауни і флори – це дзвоники пилчасті (Campanula serrata (Kit. ex Schult.) Hendrych), тоція карпатська (Tozzia carpatica Woł.) та язичник сибірський (Ligularia sibirica Cass.). Рідкісними видами, що заслуговують на увагу созологічного характеру, на території парку є також клопогін європейський (Cimicifuga europaea Schipcz.), геліосперма карпатська (Heliosperma carpaticum (Zapał.) Klokov), смілка Юндзілла (Silene jundzillii Zapał.), вечорниці білі (Hesperis candida Kit. ex Müggenb., Kanitz et Knapp), китятки гіркі гірські (Polygala amara L. subsp. brachyptera (Chodat) Hayek), щебрушка альпійська (Аcinos alpinus (L.) Moench), будяк відцвілий сизий (Carduus defloratus L. subsp. glaucus Nyman), волошка Кочі (Centaurea kotschyana Heuffel ex Koch), королиця круглолиста (Leucanthemum waldsteinii (Schultz Bip.) Pouzar), тефрозерис чубковий (Tephroseris papposa (Rchb.) Schur), гусимець овірський (Arabis ovirensis (Wulfen) Iljinskaja), заяча конюшина альпійська (Anthyllis alpestris (Kit. ex Schultes) Rchb.), синюха голуба (Polemonium caeruleum L.) (в Українських Карпатах відомий тільки з хребта Чорний Діл), осот перехресний (Cirsium decussatum Janka), їжача голівка маленька (Sparganium minimum Wallr). Однією з важливих практичних проблем збереження фіторізноманіття в регіоні є сильватизація лучних та відкритих скельних оселищ через припинення випасу і сінокосіння у зв’язку із занепадом господарської діяльності, а також підняттям верхньої межі лісу. В межах саме цих оселищ зосереджена значна частина раритетного фіторізноманіття парку. Крім того, необхідно збільшити площу парку за рахунок включення до його складу низки масивів, які вже знаходяться у складі 543 природно-заповідного фонду Чернівецької області. Передусім це решта території РЛП “Черемоський”, яка не увійшла до складу НПП. В основному це лісові масиви, розташовані вище 1100 м н.р.м. площею майже 15 тис. га. Заслуговують включення до складу парку і деякі інші заповідні об’єкти з території Путильського району – лісовий заказник “Боргиня” (470,0 га), пам’ятка природи “Буковинка” (2.8 га), заповідні урочища “Товарниця” (15,0 га) і “Павлюково” (260,9 га). Це дозволить значно підвищити територіальну репрезентативність НПП, посилить контроль за дотриманням належного режиму в межах цих об’єктів. Функціональне зонування території НПП “Черемоський” ще не розроблене. Основною перспективною ділянкою заповідної зони є хребет Чорний Діл з існуючим в його межах ландшафтним заказником загальнодержавного значення “Чорний Діл” площею 614,9 га. Багатство природних умов, а надто біологічного різноманіття, розташування Мармароського кристалічного масиву дають всі підстави для створення тут територіально монолітного українськорумунського біосферного резервату (Загульський, Чорней, 2001; Андрієнко, Чорней, Онищенко, Буджак, 2005; Величко, Чорней, Буджак, 2010). В Румунії у 2005 р. створений природний парк “Гори Мармарощини” площею 150 тис. га, територія якого прилягає до кордону з Україною і може бути румунською частиною транскордонного резервату. Складовими частинами резервату з української сторони можуть бути НПП “Черемоський” та “Верховинський” на суміжній прикордонній частині Івано-Франківської області, а також Мармароський масив Карпатського біосферного заповідника. Список літератури 1. Анастасій С.Г., Величко М.В., Клепач І.А., Якимчук М.К. Поширення Cortusa mattioli L. на території Радянської Буковини // Укр. ботан. журн. – 1978. – 35, № 5. – С. 528-529. 2. Андрієнко Т.Л., Чорней І.І., Онищенко В.А., Буджак В.В. Флора та рослинність проектованого міждержавного україно-румунського біосферного резервату “Мармароські та Чивчино-Гринявські гори” // Укр. ботан. журн. – 2005. – 62, № 4. – С. 589-596. 3. Артемчук И.В. Тайны Большого Камня // Карпатские заповедники. – Ужгород: Карпаты, 1966. – С. 108-111. 4. Артемчук И.В., Барыкина Т.В. Особенности флоры гор Большого и Малого Камней в Буковинских Карпатах // Мат-лы 19 научн. сессии Черновицкого гос. ун-та. Секция биол. наук. – 1963. – С. 106-107. 544 5. Величко М.В., Чорней І.І., Буджак В.В. До поширення Aconitum jacquinii Rсhb. (Ranunculaceae Juss.) у Чивчинських горах (Українські Карпати) // Наук. вісник Чернівецького ун-ту: Зб. наук. праць. Вип. 194: Біологія. – Чернівці: Рута, 2004. – С. 78-84. 6. Величко М.В., Чорней І.І., Буджак В.В. Про місце Чивчинських гір у складі проектованого транскордонного україно-румунського біосферного резервату “Гори Мармарощини” // Національна екологічна політика в контексті європейської інтеграції України: мат-ли Міжнародної науковопрактичної конференції (Київ, 27 жовтня 2010 р.). – К.: Центр екологічної освіти та інформації, 2010. – С. 75-78. 7. Загульський М.М., Чорней І.І. Нове місцезнаходження Nigritella nigra (L.) Rich. (Orchidaceae) в Українських Карпатах // Укр. ботан. журн. – 1993. – 50, № 2. – С. 125-129. 8. Загульський М.М., Чорней І.І. Фітосозологічні аспекти створення міждержавного біосферного резервату у Чивчинах // Розточанський збір – 2000: Мат-ли міжнар. конф. – Львів: Меркатор, 2001. – С. 243-245. 9. Загульський М.М., Чорней І.І. Gentiana utriculosa L. (Gentianaceae Juss.) в Українських Карпатах // Укр. ботан. журн. – 2004. – 61, № 2. – С. 79-83. 10. Заєць 3.С., Солодкова T.I., Стойко С.М. Ботанічні резервати і пам’ятки природи Чернівецької області // Охорона природи Українських Карпат та прилеглих територій. – К.: Наук. думка, 1980. – С. 220-252. 11. Клепач И.А., Смолинская М.А., Вайнагий В.И. Редкие, исчезащие и эндемичные растения Перкалабо-Саратского междуречья Буковинских Карпат и пути их охраны // Тез. докл. 8 съезда Украинского ботанического общества. – К.: Наук. думка, 1987. – С. 16. 12. Куземко А.А. Лучна рослинність. Клас Molinio-Arrhenatheretea // Рослинність України. – К.: Фітосоціоцентр, 2009. – 376 с. 13. Малиновський К.А., Царик Й.В. Нові для України синтаксони з Карпат // Укр. ботан. журн. – 1994. – 52, № 5. – С. 621-639. 14. Солодкова Т.І. Ялинники хребта Чорний Діл у Буковинських Карпатах // Тези доп. міжвузівськ. ювілейної наук. конф. Чернівецького ун-ту. – Чернівці, 1965. – С. 255-257. 15. Тасєнкевич Л.О. Botrychium matricariifolium (A.Braun ex Doll) W.D.J.Koch – новий вид для флори Чернівецької області // Біологічні системи. – Т. 1 вип. 1. – Чернівці: Чернівецький національний ун-тет, 2010. – С. 91-92. 16. Харкевич С.С. Ботанічна екскурсія у Чивчинські гори // Досягнення ботанічної науки на Україні 1965-1966 р.р. – К.: Наук. думка, 1968. – С. 121-122. 17. Чопик B.I. Ботаніко-географічна характеристика Чивчино-Гринявських гір в Українських Карпатах // Укр. ботан. журн. – 1969. – 26, № 6. – С. 26-33. 18. Чорней І.І. Ligularia bucovinensis Nakai (Asteraceae) – новий вид для флори Українських Карпат // Укр. ботан. журн. – 1999. – 56, № 1.– С. 19-22. 545 19. Чорней І.І. Історія формування природно-заповідного фонду в Чивчинських горах (Українські Карпати) // Заповідна справа в Україні. – 2005. – Т. 11., вип. 2. – C. 63-67. 20. Чорней І.І., Буджак В.В. Оцінка заказника “Чорний Діл” як “Важливої ботанічної території” // Молодь у вирішенні регіональних та транскордонних проблем екологічної безпеки. Мат-ли Шостої Міжнар. наук. конф. (м. Чернівці, 11–12 травня 2007 року) – Чернівці: Зелена Буковина, 2007. – С. 271-273. 21. Чорней І.І., Буджак В.В., Андрієнко Т.Л. Болота Буковинських Карпат // Укр. ботан. журн. – 2008. – 65, № 2. – С. 180-188. 22. Чорней І.І., Буджак В.В., Величко М.В. Ботанічна характеристика памятки природи місцевого значення “Жупани” (Буковинські Карпати) // Біорізноманітність флори: проблеми збереження і раціонального використання. Репродуктивна здатність рослин як основа їх збереження і поширення в Україні: Мат-ли міжнар. наук. конф. присв. 150-річчю Ботанічного саду ЛНУ ім. І. Франка і сесії ради ботанічних садів України (Львів, 27-29 квітня 2004 р.). – Львів, 2004 – С. 120-121. 23. Чорней І.І., Буджак В.В., Скільський І.В. Рослинний і тваринний світ території майбутнього національного природного парку “Черемоський”: сучасний стан, раритетні види // Молодь у вирішенні регіональних та транскордонних проблем екологічної безпеки. Мат-ли П’ятої Міжнародної наукової конференції (м. Чернівці, 5-6 травня 2006 року). – Чернівці: Зелена Буковина, 2006. – С. 243–260. 24. Чорней І.І., Буджак В.В., Токарюк А.І. Продромус рослинності проектованого національного природного парку “Черемоський” // Функціонування заповідних територій в сучасних умовах України: Мат-ли міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 20-тиріччю створення НПП “Синевир” (1-3 жовтня 2009 р., Синевир, Україна). – Синевир, 2009. – С. 90-91. 25. Чорней І.І., Загульський М.М., Смолінська М.О. та ін. Стан та перспективи охорони рідкісних видів флори у верхів’ї Білого Черемошу // Екологічні основи оптимізації режиму охорони і використання природнозаповідного фонду: Тез. доп. міжнар. конф. – Рахів, 1993. – С. 70-72. 26. Чорней І.І., Коржик В.П., Скільський І.В., Загульський М.М., Буджак В.В. Природні умови, созологічна характеристика флори та нарис фауни наземних хребетних регіонального ландшафтного парку “Черемоський” // Заповідна справа в Україні. – 2000. – Т. 6, вип. 1-2. – С. 95-100. 27. Чорней І.І., Скільський І.В., Буджак В.В. Місце і роль регіонального ландшафтного парку “Черемошський” у системі екомережі Українських Карпат // Національні природні парки в екологічній мережі України (до створення в зоні Малого Полісся Хмельницької області національного природного парку “Озеро Святе”): Зб наук. праць за матеріалами Всеукр. наук.-практ. конф. – К.-Подільський: ОІЮМ, 2001. – С. 42-47. 546 28. Чорней І.І., Скільський І.В., Коржик В.П., Буджак В.В. Заповідні об’єкти Буковини загальнодержавного значення як основа регіональної екологічної мережі // Заповідна справа в Україні. – 2001. – Т. 7, вип. 2. – С. 73-98. 29. Чорней І.І., Смолінська М.О., Королюк В.І. Продромус рослинності верхів’я річки Білий Черемош (Українські Карпати) // Заповідна справа в Україні. – 1997. – Т. 3, вип. 2. – С. 11-13. 30. Чорней І.І., Стефаник В.І., Буджак В.В. Раритетний фітогенофонд верхів’я річки Білий Черемош та його охорона // Значення та перспективи стаціонарних досліджень для збереження біорізноманітності. – Львів: “Простір – М”, 1998. – С. 173-175. 31. Pawłowski В. Ogόlna charakterystyka geobotaniczna Gόr Czywczyńskich // Rozprawy Wydziału Mat.-Przyrodniczego. – Krakow, 1948. – p. 1-72. 32. Pawłowski В., Walas J. Les associations des plantes vesculaires des Monts de Czywczyn // Bull. Int. Acad. pol. B. – 1949. – 1. – P. 1-181.Teppner H., Klein Е., Drescher A. et all. Nigritella carpatica (Orchidaceae) – ein Reliktendemit der Ost-Karpaten // Phyton. Annales rei botanicae. – 1994. – 34, № 2. – P. 169-187. 33. Wołoszczak E. Przyczynek do Flory Pokucia // Spraw. kom. fizyogr. – 1888. – 21. – S 1-134. 547 НПП Шацький НПП Шацький був створений у 1983 р. на площі 32830 га. У 1999 р. площа парку була збільшена до 48977 га. У постійному користуванні парку знаходиться 18810,0 га. Площа земель Шацького держлісгоспу – 11291,0 га. За часом створення це другий (після Карпатського) національний природний парк України і перший на Українському Поліссі. Шацький НПП знаходиться в крайній північно-західній частині України, поблизу кордону з Польщею і Білоруссю. На цій території знаходиться відомий комплекс озер, який і зумовив створення тут національного природного парку. В адміністративному відношенні територія парку знаходиться у Шацькому районі Волинської області. За фізико-геогрфічним районуванням України (Екологічна енциклопедія, 2006) територія парку належить до Мішанолісової хвойношироколистої зони, Поліського краю, області Волинське Полісся. За геоботанічним районуванням України (Національний атлас України, 2008) вона належить до Європейської широколистянолісової області, Східноєвропейської (Сарматської) провінції хвойно-широколистяних та широколистяних лісів, Верхньоприп’ятського округу соснових, вільхових, ялинових (фрагментарно) лісів, заплавних лук, оліго-, мезо- та евтрофних боліт. Територія Шацьких озер давно привертала увагу вчених. Інформацію про озеро Світязь знаходимо в роботі П.А. Тутковського ще у 1901 році. Перші відомості про флору та рослинність деяких боліт цього регіону наведені в роботах польських вчених, пізніше більш детально болотна рослинність була висвітлена в роботі Т.Л. Андрієнко, А.І. Кузьмичова, О.І. Прядко (1971). У зв’язку зі створенням Шацького національного парку проводиться детальне вивчення флори і рослинності цієї території, результати якого висвітлені в цілій низці робіт (Андриенко, Шеляг-Сосонко, 1983; Ященко та ін., 1983; Ященко, 1983, 1984, 1985 а, б). Проводиться вивчення поширення окремих видів на території парку (Цурик, Жижин, Ященко, 1973; Карпова, Зуб, 2002). Є публікації по угрупованнях харових водоростей оз. Світязь (Борисова, Якушенко, 2008), псамофітних ценозах (Якушенко та ін., 2005). Також опублікована класифікація рослинності біосферного резервату “Шацький” на флористичних засадах (Дідух та ін., 2008). Є статті по бріофлорі парку (Вірченко, 1999; Мамчур, Савицька, 2006). Узагальнені дані про рослинний світ парку наводяться в монографіях “Фіторізноманіття національних природних парків України” (2003) та “Фіторізноманіття Українського Полісся та його охорона” (2006). Матеріали про парк, в т.ч. про його 548 рослинний світ, є в збірках “Шацький національний природний парк. Наукові дослідження 1983-1993 рр.” (1994), “Шацький національний природний парк. Наукові дослідження 1994-2004 рр.” (2004). Відомості про флору та рослинність парку знаходимо також у низці науково-популярних видань. Територія парку, яка до розширення була цілісною, складається з кількох ізольованих ділянок, оскільки розширення в північному напрямку відбувалося лише за рахунок державних лісів. На території парку знаходиться 24 озера, найбільшими з яких є Світязь (2621 га), Пулемецьке (1569 га), Луки (673 га), Острів’янське (257 га), Пісочне (189 га). Вкрита лісом площа у парку становить 24503,4 га (50,0%), в тому числі 9142,9 га – лісові культури. Луки займають в парку близько 3300 га (6,8%), болота – 1947,4 га (4,0%). Площа, вкрита водою, становить 6961,7 га (14,2%), площа орних земель – 4726,4 га (9,7%), забудовані території – 1709,2 га (3,5%). Серед лісів основні площі займають ліси з домінуванням сосни звичайної (Pinus sylvestris) (62%), вільхи чорної (Alnus glutinosa) (20%), берези повислої (Betula pendula) (16%). Найпоширенішими сосновими лісами є ліси з домінуванням чорниці (Vaccinium myrtillus) та зелених мохів. У деревостані з невисокою участю трапляються береза, дуб звичайний, (Quercus robur). Підлісок розвинений слабо, в ньому переважає крушина (Frangula alnus), трапляється горобина (Sorbus aucuparia). Звичайними видами цих угруповань є молінія голуба (Molinia coerulea), брусниця (Vaccinium vitis-idaea), верес (Calluna vulgaris). Як правило, в цих лісах добре розвинений моховий покрив, у якому переважають Pleurozium schreberi або Hylocomium splendens, часто трапляються Dicranum polystetum, Plagiomnium cuspidatum, Leucobryum glaucum (нерідко має значне покриття), Polytrichum formosum. За флористичною класифікацією переважаючі у парку соснові ліси належать до ас. Peucedano-Pinetum та MolinioPinetum. Найвищі елементи рельєфу займають соснові ліси з покривом лишайників (Cladonio-Pinetum). Трав’яно-чагарничковий ярус у цих ценозах утворюють чебрець повзучий (Thymus serpyllum), костриця овеча (Festuca ovina), агалик-трава гірська (Jasione montana), нечуйвітер волохатенький (Pilosella officinarum) та ін.; трапляються мучниця (Arctostaphylos uva-ursi), гвоздика несправжньорозчепірена (Dianthus pseudosquarrosus). Нерідко трапляються і заболочені соснові ліси ас. Vaccinio uliginosi-Pinetum. Дубово-соснові та ацидофільні дубові ліси в парку займають невелику площу. В них переважно є добре виявлений підлісок з 549 домінуванням крушини (Frangula alnus). У трав’яно-чагарничковому покриві переважають веснівка дволиста (Majanthemum bifolium), чорниця (Vaccinium myrtillus), молінія голуба (Molinia caerulea), квасениця звичайна (Oxalis acetosella). Ліси з домінуванням берези повислої (Betula pendula) утворилися на місці корінних соснових та дубово-соснових і зберігають значною мірою їх видовий склад. Невеликими ділянками в парку відмічені лісові угруповання з переважанням ялини європейської (Picea abies). Значну участь в їх деревостані беруть сосна, вільха, береза. В парку наявні невеликі ділянки грабово-дубових лісів (ас. Tilio-Carpinetum). Звичайними видами трав’яного ярусу цих лісів є квасениця звичайна (Oxalis acetosella), зірочник ланцетовидний (Stellaria holostea), копитняк європейський (Asarum europaeum), печіночниця звичайна (Hepatica noibilis). Незаболочені вільхові ліси мають деревостан, в якому, крім вільхи чорної (Alnus glutinosa), звичайними видами є береза повисла (Betula pendula), осика (Populus tremula), дуб звичайний (Quercus robur), ясен звичайний (Fraxinus excelsior). Підлісок утворює крушина (Frangula alnus), на підвищених ділянках – з ліщиною (Corylus avellana). Характерними видами трав’яного ярусу є безщитник жіночий (Athyrium filix-femina), кропива дводомна (Urtica dioica), костриця велетенська (Festuca gigantea), пшінка весняна (Ficaria verna), яглиця звичайна (Aegopodium podagraria), копитняк європейський (Asarum europaeum). Заболочені чорновільшняки (ас. Carici elongatae-Alnetum s.l.) мають переважно чистий вільховий деревостан, інколи співдомінують береза та сосна. В їх трав’яному покриві переважають осока побережна (Carex riparia), осока гостровидна (C. acutiformis), півники болотні (Iris pseudacorus). Характерними видами є теліптерис болотяний (Thelypteris palustris), смовдь болотна (Peucedanum palustre), осока пухирчаста (Carex vesicaria), осока несправжньосмикавцева (C. pseudocyperus), чистець болотний (Stachys palustris). У дещо бідніших грунтових умовах розвиваються вільхові угруповання з видами роду Sphagnum, найчастіше S. centrale, рідше – S. squarrosum, S. obtusum (ас. Sphagno squarrosi-Alnetum). Серед нелісових боліт найбільшу площу займають евтрофні болота. Переважають болота з домінуванням осоки омської (Carex omskiana) та осоки зближеної (C. appropinquata), значно менше поширені високотравні ценози з домінуванням очерету (Phragmites australis), рогозу вузьколистого (Typha angustifolia). Флористичне ядро осокових та високотравних видів утворюють типові болотні бореальні види – вовче тіло болотне (Potentilla palustris), бобівник 550 трилистий (Menyanthes trifoliata), осока здута (Carex rostrata), осока жовта (C. flava), хвощ річковий (Equisetum fluviatile), кизляк китицецвітий (Naumburgia thyrsiflora). Різноманітність евтрофних боліт у парку доповнюють угруповання осоково-гіпнових боліт. Характерними для парку є мезотрофні болота, які переважають в урочищах Князь Багон, Мальоване та Лука. Болото Князь Багон є лісовим мезотрофним болотом. По периферії цього болота в деревостані переважає сосна, в центрі є берези. Зімкнутість деревостану тут 0,2-0,4. У трав’яному покриві цього болота переважає очерет (Phragmites australis), місцями куничник сіруватий (Calamagrostis canescens), співдомінує бобівник трилистий (Menyanthes trifoliata), значну домішку місцями утворює журавлина болотна (Oxycoccus palustris). У майже суцільному сфагновому покриві переважає Sphagnum fallax. На болотах Мальоване та Лука переважають відкриті мезотрофні ценози з домінуванням осоки пухнатоплодої (Carex lasiocarpa) на сфагновому покриві. Тут відмічені такі рідкісні види, як шейхцерія болотна (Scheuchzeria palustris), росичка англійська (Drosera anglica), росичка середня (D. intermedia), береза низька (Betula humulis). Вивчення рослинного покриву та стратиграфії цих боліт (Андриенко, Кузьмичев, Прядко, 1971) довело, що болота виникли шляхом заростання озер і вступили в мезотрофну стадію лише в останні десятиріччя. Оліготрофних боліт у парку мало. Одним з найвідоміших є болото Втенське в Ростанському лісництві. Це лісове, з сосною (Pinus sylvestris), сфагнове болото, горби на якому утворюють Sphagnum magellanicum та S. acutifolium. Домінантами трав’яночагарничкового ярусу є пухівка піхвова (Eriophorum vaginatum), місцями зі співдомінуванням журавлини болотної (Oxycoccus palustris). Лише тут відмічений вид з Червоної книги – журавлина дрібноплода (Oxycoccus microcarpus). Незначні площі по периферії цього болота займають угруповання мезотрофного типу. У трав’яному покриві співдомінантом пухівки піхвової є очерет (Phragmites australis), а сфагновий покрив утворений Sphagnum fallax. Торфовий поклад цього болота має глибину до 3 м (Ященко та ін., 1983). Вивчення стратиграфії довело, що болото Втенське утворилось, як і деякі інші болота парку, шляхом заростання озера. Луки парку болотисті з домінуванням осоки гострої (Carex acuta), мітлиці повзучої (Agrostis stolonifera), тонконогу болотного (Poa palustris) та торф’янисті з переважанням щучника дернистого (Deschampsia caespitosa). Торф’янисті луки у парку сформувалися переважно на місці осушених боліт. Справжні луки з домінуванням пахучої трави 551 звичайної (Anthoxanthum odoratum), мітлиці тонкої (Agrostis capillaris), костриці червоної (Festuca rubra) займають невеликі площі. Добре представлена в парку прибережно-водна та водна рослинність. У прибережних смугах озер та річок найчастіше домінують куга озерна (Scirpus lacustris), очерет звичайний (Phragmites australis), лепешняк великий (Glyceria maxima). Водна рослинність представлена ценозами з домінуванням латаття білого (Nymphaea alba), латаття сніжно-білого (N. candida), глечиків жовтих (Nuphar lutea), куширу темнозеленого (Ceratophyllum demersum), рдесників кучерявого (Potamogeton crispus), блискучого (P. lucens), гребінчастого (P. pectinatus), елодеї канадської (Elodea canadensis), водяного різака алоевидного (Stratiotes aloides). Значна частина водних угруповань парку є рідкісними для України. В озерах відмічено також угруповання харових водоростей з домінуванням Chara aspera, Ch. fragilis, Ch. delicatula, Ch. contraria, Lychnothamnus barbatus, Nitella symcarpa (Борисова, Якушенко, 2008). У південній частині парку до його складу після розширення території увійшла долина р. Прип’ять (верхня течія річки), яка на цій ділянці осушена, а русло річки каналізоване. Нині після припинення осушення та сільськогосподарського використання земель тут відбуваються демутаційні зміни рослинного покриву. Частина осушених боліт нині заліснюється. Проводиться вивчення змін рослинного покриву долини р. Прип’ять (Ященко та ін., 2004). До Зеленої книги України занесені такі угруповання: групи асоціацій звичайнососнових лісів звичайноялівцевих (Pineta (sylvestris) juniperosa (communis)) та звичайнодубовозвичайнососнових лісів звичайноялівцевих (Querceto (roboris)-Pineta (sylvestris) juniperosa (communis)); угруповання ялиново-клейковільхово-звичайнососнових лісів (Piceeto (abietis)-Alneto (glutinosae)-Pineta (sylvestris)) та ялиновоповислоберезово-звичайнососнових лісів (Piceeto (abietis)-Betuleto (pendulae)-Pineta (sylvestris)); угруповання ялинових лісів (Piceeta abietis); угруповання формації берези низької (Betuleta humilis); угруповання формації меч-трави болотної (Cladieta marisci); угруповання формації альдрованди пухирчсатої (Aldrovandeta vesiculosae); угруповання формації глечиків жовтих (Nuphareta luteae); угруповання формації їжачої голівки малої (Sparganieta minimi); угруповання формації латаття білого (Nymphaeeta albae); угруповання формації латаття сніжно-білого (Nymphaeeta candidae); 552 • діфазіаструм сплюснутий (Diphaziastrum complanatum (L.) Holub); • жировик Лезеля (Liparis loeselii (L.) Rich.); • журавлина дрібноплода (Oxycoccus microcarpus Turcz. ex Rupr.); • зозулинець блощичний (Orchis coriophora L.); • зозулині сльози яйцевидні (Listera ovata (L.) R.Br.); • зозулині черевички справжні (Cypripedium calceolus L.); • коручка болотна (Epipactis palustris (L.) Crantz); • коручка темночервона (Epipactis atrorubens (Hoffm.ex Bernh.) Schult.); • коручка чемерниковидна (Epipactis helleborine (L.) Crantz); • косарики черепитчасті (Gladiolus imbricatus L.); • лікоподіелла заплавна (Lycopodiella inundata (L.) Holub); • лілія лісова (Lilium martagon L.); • любка дволиста (Platanthera bifolia (L.) Rich.); • меч-трава болотна (Cladium mariscus (L.) Pohl) – єдине відоме місцезростання знаходиться на березі о. Світязь); • молодильник озерний (Isoetes lacustris L.) (Кухтей, Мусієнко, 2002); • осока дводомна (Carex dioica L.); • осока Девелла (Carex davalliana Smith); • осока затінкова (Carex umbrosa Host); • осока тонкокореневищна (Carex chordorhiza Ehrh); • пальчатокорінник м’ясочервоний (Dactylorhiza incarnata (L.) Soó); • пальчатокорінник плямистий (Dactylorhiza maculata (L.) Soó); • пальчатокорінник травневий (Dactylorhiza majalis (Rchb.) P.F.Hunt et Summerhayes); • пальчатокорінник Фукса (Dactylorhiza fuchsii (Druce) Soó); • півники сибірські (Iris sibirica L.); • плаун річний (Lycopodium annotinum L.); • пухирник середній (Utricularia intermedia Hayne); • пухирник малий (Utricularia minor L.); • росичка англійська (Drosera anglica Huds.); • росичка середня (Drosera intermedia Hayne); • сальвінія плаваюча (Salvinia natans (L.) All.); • cмілка литовська (Silene lithuanica Zapal.); • сон розкритий (Pulsatilla patens (L.) Miller); угруповання формації пухирника малого (Utricularieta minoris); угруповання формації рдесника довгого (Potamogetoneta praelongi); угруповання формації рдесника червонуватого (Potamogetoneta rutili); угруповання формації рдесника туполистого (Potamogetoneta obtusifolii); угруповання формації куширу напівзануреного (Ceratophylleta submersi). В результаті інвентаризації флори парку до його розширення в 1999 р. виявлено 792 види вищих судинних рослин природної флори та 70 видів культурних рослин, деякі з них дичавіють і трапляються як дикорослі (Ященко, 1994). Флора парку за своїм складом відображає основні риси флори Українського Полісся. Вона є відносно молодою і має переважно міграційний характер. У флорі парку переважають види з широкими голарктичними, палеарктичними та європейськими ареалами. Серед вузькоареальних видів слід назвати гвоздику несправжньорозчепірену (Dianthus pseudosquarrosus (Novák) Klokov) і гвоздику несправжньопізню (Dianthus pseudoserotinus Błocki), які трапаляються в сухих соснових лісах та в трав’яних псамофітних ценозах. Алофіти становлять 16,7% загального складу флори, що більше, ніж для інших національних природних парків і заповідників Українського Полісся (Панченко, 2006). На території парку виявлено 112 видів мохоподібних (Вірченко, 1999). До Червоної книги України занесено 45 видів вищих судинних рослин, виявлених у парку: • альдрованда пухирчаста (Aldrovanda vesiculosa L.) – відмічена по берегах озер Світязь, Пісочне, Кримне, Пулемецьке, Луки, Перемут, Люцимер (Карпова, Зуб, 2002); • астрагал пісковий (Astragalus arenarius L.); • береза низька (Betula humilis Schrank); • борідник паростковий (Jovibarba sobolifera (Sims) Opiz); • булатка червона (Cephalanthera rubra (L.) Rich.); • верба чорнична (Salix myrtilloides L.); • гвоздика несправжньопізня (Dianthus pseudoserotinus Blocki); • гніздівка звичайна (Neottia nidus-avis (L.) Rich.); • гронянка півмісяцева (Botrychium lunaria (L.) Sw.); • гронянка багаторздільна (Botrychium multifidum (S.G.Gmel.) Rupr.); • гудайєра повзуча (Goodyera repens (L.) R.Br.); 553 554 • • товстянка звичайна (Pinguicula vulgaris L.); шейхцерія болотна (Scheuchzeria palustris L.). До Європейського Червоного списку занесений один вид – смілка литовська (Silene lithuanica). Шість видів – гронянка багатороздільна (Botrychium multifidum), альдрованда пухирчаста (Aldrovanda vesiculosa), сон розкритий (Pulsatilla patens), сальвінія плаваюча (Salvinia natans), жировик Лезеля (Liparis loeselii) та зозулині черевички справжні (Cypripedium calceolus) – занесені до Додатку І Бернської конвенції. Крім того, в складі флори парку виявлена низка видів, які є рідкісними або малопоширеними для Українського Полісся, а більшість з них і для України в цілому. Це осока повисла (Carex flacca Schreb.), росичка круглолиста (Drosera rotundifolia L.), звіробій сланкий (Hypericum humifusum L.), стародуб широколистий (Laserpitium latifoium L.), вужачка звичайна (Ophioglossum vulgatum L.), дуб скельний (Quercus petraea Liebl.), їжача голівка мала (Sparganium minimum Wallr.). Із водоростей, виявлених на території Шацького НПП, до Червоної книги України занесено хару витончену (Chara delicatula C.Agardh), хару мохувату (Chara muscosa J.Groves et Bull.-Webst.), педіаструм Каврайського (Pediastrum kawraiskyi Schmidle), із мохоподібних – гелодій Бландова (Helodium blandowii (Web. et Mohr) Warnst.), псевдокаліергон (дрепаноклад) плауновидний (Pseudocalliergon lycopodioides (Brid.) Hedenäs), псевдокаліергон трирядний (Pseudocalliergon trifarium (F.Weber et D.Mohr) Loeske), скорпідій скорпіоновидний (Scorpidium scorpioides (Hedw.) Limpr.). До Додатку І Бернської конвенції і Додатку IIb Директиви Європейського Союзу по охороні біотопів і видів занесено гаматокауліс глянсуватий (Hamatocaulis verniculosus (Mitt.) Hedenas (Drepanocladus vernicosus (Mitt.) Warnst.)). Заповідна зона у парку займає 4804,9 га, зона регульованої рекреації – 12325,0 га, зона стаціонарної рекреації – 1282,7 га, господарська зона – 30564,0 га. Заповідна зона складається з 11 ділянок. Найбільшою з них є частина великого лісового масиву у східній частині парку, де переважають соснові ліси. До заповідної зони увійшла також територія ботанічного заказника “Втенський”, яка являє собою переважно оліготрофне болото. За категоріями земель в заповідній зоні переважають ліси – 80% (3820,4 га), 9% (430,8 га) займають болота, 6,5% (314,5 га) – води. У зоні регульованої рекреації ліси займають 46% зони (5637,5 га), 48% (5866,4 га) – води. До цієї зони входять, зокрема озера Світязь, Пулемецьке, Луки, Перемут, Люцимер. До зони стаціонарної рекреації увійшли території 555 рекреаційних закладів біля озер Світязь та Пісочне з прилеглими лісами і озеро Пісочне. В парку розпочаті роботи з відновлення водного режиму водойм та боліт, перший етап яких реалізований в районі озер Кримно і Пулемецьке. Територія Шацького НПП з 2002 р. увійшла до складу біосферного резервату “Шацький”, являючи собою більшу його частину. Проводиться робота зі створення міждержавного біосферного резервату “Західне Полісся”. До цього біосферного резервату мають увійти території, які входять до біосферного резервату “Західне Полісся” на території Польщі (в т.ч. національний парк “Poleski”, ландшафтні парки “Poleski”, “Sobiborski”, “Pojezierze Łęczynskie”), біосферного резервату “Шацький” на території України та біосферного резервату “Прибужское Полесье” на території Білорусі. “Шацькі озера” включені до переліку водно-болотних угідь, які мають міжнародне значення (Рамсарська конвенція). Список літератури 1. Андрієнко Т.Л., Кузьмичов А.І., Прядко О.І. Болота в районі Шацьких озер // Укр. ботан. журн. – 1971. – 26, № 6. – С. 727-733. 2. Андриенко Т.Л., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Растительный мир Украинского Полесья в аспекте его охраны. – Киев: Наук. думка, 1983. – 215 с. 3. Борисова О.В., Якушенко Д.М. Угруповання харових водоростей південно-західного сектора озера Світязь (Волинське Полісся) // Укр. ботан. журн. – 2008. – 65, № 2. – С. 226-233. 4. Вірченко В.М. Бріофлора Шацького національного природного парку // Укр. ботан. журн. – 1999. – 56, № 1. – С. 67-73. 5. Дідух Я.П., Якушенко Д.М., Фіцайло Т.В. Класифікація рослинності та біотопів Української частини транскордонного біосферного резервату “Західне Полісся” // Створення транскордонного біосферного резервату та регіональної екологічної мережі в Поліссі. – К., 2008. – С. 41-56. 6. Карпова Г.О., Зуб Л.М. До поширення Aldrovanda vesiculosa L. на озерах Шацької групи // Ю.Д. Клеопов та сучасна ботанічна наука. Матли читань, присвячених 100-річчю з дня народження Ю.Д. Клеопова. – К., 2002. – С. 375-378. 7. Кухтей Р.Р, Мусієнко М.М. Екологічна структура гідромакрофітів Шацьких озер // Укр. ботан. журн. – 2002. – 59. № 5 – С. 584-588. 8. Мамчур З., Савицька А. Екологічна характеристика листяних мохів Шацького національного природного парку // Вісник Львівського університету. Сер. біологічна. – 2006. Вип. 42. – С. 38-47 556 9. Панченко С.М. Порівняльний аналіз флори природних заповідників та національних природних парків // Фіторізноманіття Українського Полісся та його охорона. – К.: Фітосоціоцентр, 2006. – С. 285-292. 10. Цурик Є.І., Жижин М.П., Ященко П.Т. Поширення та охорона Picea abies (L.) Karsten у районі Шацьких озер // Укр. ботан. журн. – 1973. – 36, № 4. – С. 313-315. 11. Шацький національний природний парк. Наукові дослідження 1983-93 рр. – Світязь, 1994. – 248 с. 12. Шацький національний природний парк. Наукові дослідження 1994-2004 рр. – Луцьк, 2004. – 224 с. 13. Якушенко Д.М., Фіцайло Т.В., Коротченко І.А. Псамофітні екосистеми української частини біосферного резервату “Західне Полісся” // Стан і біорізноманіття екосистем Шацького національного природного парку: Мат-ли наук. конф. – Львів: СПОЛОМ, 2005. – С. 82-86. 14. Ященко П.Т. Біоморфологічний спектр флори району Шацьких озер. – Укр. ботан. журн. – 1984. – 41, № 4. – С. 73-77. 15. Ященко П.Т. Структурний аналіз флори району Шацьких озер // Укр. ботан. журн. – 1983. – 40, № 6. – С. 39-71. 16. Ященко П.Т. Флористична оцінка території Шацького природного національного парку // Укр. ботан. журн. – 1985. – 42, № 1. – С. 22-23. 17. Ященко П.Т. Судинні рослини Шацького національного природного парку // Шацький національний природний парк. Наукові дослідження 1983-1993 рр. – Світязь. – С. 132-163 с. 18. Ященко П.Т., Андрієнко Т.Л., Шеляг-Сосонко Ю.Р., Стойко С.М. Рослинний покрив Шацького природного парку // Укр. ботан. журн. – 1983. – 50, № 4. – С. 68-72. 557 НПП Яворівський Національний природний парк “Яворівський” створений за указом Президента України № 744/98 від 4 липня 1998 року. Формування його відбувалося на базі частин Старицького та Магерівського військових лісгоспів, оскільки до створення природоохоронного об’єкта ця територія належала до військового полігону Західного оперативного командування. Загальна площа парку становить 7108 га, з яких 2915 га надані парку в постійне володіння, а 4193 га включені до його складу без вилучення в землекористувачів і лишилися у віданні названих вище військових лісгоспів. Національний парк створений на основі Яворівського ландшафтного регіонального парку, який був затверджений Львівською обласною Радою 1996 року на площі 4190 га. На південному сході й півдні парк безпосередньо межує з природним заповідником “Розточчя”. Розташований НПП “Яворівський” на території Яворівського та Жовківського адміністративних районів Львівської області. Відповідно, 5085 га території парку знаходиться на землях селищної ради смт Івано-Франкове, а 2023 га – на землях Лозинської сільської ради. З південно-східною частиною парку збігається Головний Європейський вододіл, що розділяє басейни річок Чорного й Балтійського морів. Територія парку є цілісною. За фізико-географічним районуванням (Екологічна енциклопедія, 2006) територія належить до Широколистолісової зони, Західноукраїнського краю, Розтоцько-Опільської горбогірної області. За геоботанічним районуванням України (Національний атлас України, 2008) територія парку належить до Європейської широколистянолісової області, Центральноєвропейської провінції, Південнопольсько-Західноподільської підпровінції, Розтоцького округу букових, буково-соснових, дубово-соснових, ялицевих та дубових лісів, заплавних лук та евтрофних боліт. Важливою особливістю території національного парку є висока ландшафтна, геоморфологічна, геоботанічна й зоологічна репрезентативність у межах регіону Розточчя. Це пов’язано з тим, що він розташований у межах трьох із шести ландшафтів височини Розточчя: Янівського, Дубровицького і Верхньоверещицького (Брусак та ін., 2000), у той час як природний заповідник “Розточчя” охоплює лише Янівський тип ландшафту Розточчя. На території парку представлені ділянки добре збережених природних лісів віком 100120 років, які можуть слугувати еталонами для обгрунтування раціональних форм лісового господарства в регіоні. Населені пункти на території парку відсутні. В північній частині він межує з діючим 558 військовим полігоном спільного використання України й країн НАТО. У лісогосподарському аспекті територія земель, наданих парку, організована у два лісництва – Млинківське та Янівське (відповідно, 1479 га та 1436 га), а територія, що надана парку без вилучення в землекористувачів належить Магерівському лісництву Магерівського військового лісгоспу (917 га) і Майданському лісництву Старицького військового лісгоспу (3276 га). Обидва військові лісгоспи належать державному підприємству “Львівський лісокомбінат”. Незважаючи на те, що загалом рослинний покрив регіону Розточчя є добре дослідженим як у лісівничому (Лісівницькі дослідження ..., 1972 (з бібліографією) та ін.), так і флорологічному, геоботанічному, популяційно-екологічному й фітосозологічному аспектах (Стойко, Жижин, Кагало, 1990; Кагало, 1990; Сорока, 1995, 1999; Загульський, 2000; Загульський, Кучинська, Майданський, 2000; Кагало, Скібіцька, 2001 та ін.), дослідження рослинного світу території, яка нині належить до НПП “Яворівський”, у минулому практично не проводилося. Лише певне ретроспективне значення можуть мати ботанічні праці польських дослідників кінця XIX, початку XX століть, які стосувалися цієї території лише частково. У повоєнний період (після Другої світової війни) на цій території було створено військовий полігон, що практично унеможливило проведення будьяких дослідницьких робіт. Публікацій, які стосуються рослинного світу власне парку на сьогодні обмаль (Громов, 2000; Загульський, 2000; Загульський, Кучинська, Майданський, 2000; Кагало, Скібіцька, 2001; Яворівський …, 2008). Площа земель, що належать до категорії лісових становить 6740,2 га (94,8% загальної площі). У тому числі це землі, вкриті лісовою рослинністю (6398,1 га – 90%), зокрема, лісові культури – 1126,1 га (15,8%), незімкнені лісові культури – 31,7 га (0,4%), лісові розсадники, плантації тощо – 0,4 га (0,006%). Серед лісових земель, частка території, не вкритої лісом, незначна – 188,8 га (2,7%), причому переважно це галявини – 172,6 га (2,4%). Решта не вкритих лісом земель цієї категорії – це рідколісся, згарища, зруби тощо. Лісові шляхи на території парку займають 121,2 га (1,7%). До категорії нелісових земель належить 367,8 га (5,2%) території парку. Зокрема, це сільскогосподарські вгіддя – 52,7 га (0,7%) (рілля – 9,2 га, сіножаті – 29,5 га, пасовища 14,0 га), води займають 100,7 га (1,5%), болота – 27,2 га (0,4%), садиби, споруди – 24,5 га (0,3%), траси, ЛЕП – 3,5 га (0,05%), інші нелісові землі, зокрема об’єкти військового призначення, займають 159,6 га (2,25%). Серед лісових угруповань парку переважають грабово-дубові, грабово-букові й буково-грабові, а також, меншою мірою, сосново559 дубові, соснові й сосново-букові лісостани. За попередніми даними інвентаризації рослинності парку (Загульський, Кучинська, Майданський, 2000) на його території представлені ліси з домінуванням: сосни звичайної (Pinus sylvestris) – 2578,5 га (40,3%), бука лісового (Fagus sylvatica) – 2190,3 га (34,2%), дуба звичайного (Quercus robur) – 316,0 га (4,9%), граба звичайного (Carpinus betulus) – 264,5 га (4,1%), явора (Acer pseudoplatanus) – 5,3 га (0,08%), клена гостролистого (Acer platanoides) – 15,5 га (0,24%), вільхи чорної (Alnus glutinosa) – 252,6 га (3,95%), вільхи сірої (A. incana) – 0,8 га (0,01%), осики (Populus tremula) – 2,3 га (0,04%), берези пухнастої (Betula pubescens) – 693,8 га (10,8%). Крім того, в парку створені культури модрини (Larix sp.) – 9,2 га (0,14%), дуба червоного (Quercus rubra) – 47,3 га (0,74%). Панівними на території парку є широколистяні ліси класу QuercoFagetea, серед яких переважають ценози союзу Asperulo-Fagion. В деревостані цих лісів переважає бук лісовий (Fagus sylvatica). Домінантами травостою є осока волосиста (Carex pilosa), зеленчук (Lamium galeobdolon). Типовими видами є веснівка дволиста (Majanthemum bifolium), копитняк європейський (Asarum europaeum) купина багатоквіткова (Polygonatum multiflorum), ожина шорстка (Rubus hirtus), щитник чоловічий (Dryopteris filix mas). Серед ефемероїдів переважає анемона дібровна (Anemone nemorosa), на багатших грунтах часто домінує зубниця залозиста (Dentaria glandulosa). Досить поширеними є дубово-соснові ліси і ацидофільні діброви. В їх деревостані у різних пропорціях переважають дуб звичайний (Quercus robur) і сосна звичайна (Pinus sylvestris). В трав’яночагарничковому ярусі переважають анемона дібровна (Anemone nemorosa), веснівка дволиста (Majanthemum bifolium), конвалія звичайна (Convallaria majalis), чорниця (Vaccinium myrtillus). Часто є моховий ярус, у якому переважає плевроцій Шребера (Pleurozium schreberi). На найбідніших грунтах поширені соснові і березово-соснові ліси. У відносно мезофільних умовах (ас. Leucobryo-Pinetum) домінує чорниця (Vaccinium myrtillus). Константними видами є брусниця (Vaccinium vitis idaea), одинарник європейський (Trientalis europaea), ожика волосиста (Luzula pilosa), перестріч лучний (Melampyrum pratense). В добре розвинутому моховому ярусі домінує Pleurozium schreberi. У сирих умовах (ас. Molinio-Pinetum) в деревостані багато берези пухнастої (Betula pubescens), домінантами трав’яночагарничкового ярусу є молінія голуба (Molinia coerulea) і чорниця (Vaccinium myrtillus). Гігрофільні лісові й чагарникові угруповання представлені ценозами асоціації Ribeso nigri-Alnetum (клас Alnetea glutinosae), а 560 також, значно частіше, асоціаціями союзу Salicion cinereae порядку Salicetalia auritae того ж класу. На невеликих площах, здебільшого прилеглих до території діючого полігону, де лісова рослинність не сформована, а грунти представлені бідними супісками й пісками, переважно флювіогляціального походження, формуються чагарничкові угруповання з переважаняям вересу звичайного (Calluna vulgaris) і чорниці (Vaccinium myrtillus) (ас. Calluno-Vaccinietum Büker 1942). Трав’яна рослинність представлена на дуже малих площах. Це післялісові й заплавні луки, ценотично відкриті угруповання незакріплених пісків, синантропна рослинність тощо. Переважаючими є угруповання з домінуванням куничника наземного (Calamagrostis epigeios), що формуються переважно на зрубах, та лучні ценози з домінуванням грястиці збірної (Dactylis glomerata), молінії голубої (Molinia caerulea), щучника дернистого (Deschampsia cespitosa), костриці лучної (Festuca pratensis), костриці овечої (F. ovina), костриці червоної (F. rubra), тимофіївки лучної (Phleum pratense), комишу лісового (Scirpus sylvaticus), ситника розлогого (Juncus effusus). Болотна та прибережно-водно рослинність на території парку представлена слабо. Виявлені ценози осоки здутої (Carex rostrata), осоки гостровидної (C. acutiformis), півників болотних (Iris pseudacorus), лепешняку великого (Glyceria maxima), рогозу широколистого (Typha latifolia), очерету (Phragmites australis). Власне водна рослинність займає в парку незначну площу і представлена ценозами жабурника звичайного (Hydrocharis morsus-ranae), водяного різаку алоевидного (Stratiotes aloides), елодеї канадської (Elodea canadensis), куширу темнозеленого (Ceratophyllum demersum), водопериці кільчастої (Myriophyllum verticillatum), латаття сніжно-білого (Nymphaea candida), рдесника плаваючого (Potamogeton natans). Важливе созологічне значення мають фрагменти термофільних угруповань з участю ксерофітних і петрофітних видів, наприклад, в урочищі Біла Скеля, де представлена одна з двох, відомих в Україні, локальних популяцій костриці пісколюбної (Festuca psammophylla). Певний созологічний інтерес представляють також фрагменти лісів з домінуванням вільхи сірої (Alnus incana), які трапляються біля підніжжя схилів у долинах річок. Їх формування зумовлене мезокліматичними інверсіями, і, загалом, вони в регіоні мають, очевидно, реліктове походження. На території національного парку виявлені угруповання 8 синтаксонів, що включені до Зеленої книги України: угруповання букових лісів (Fagetа sylvaticae) з домінуванням барвінку малого (Vinca minor), 561 угруповання букових лісів (Fagetа sylvaticae) з домінуванням плюща звичайного (Hedera helix), угруповання звичайнососново–букових лісів (Pineto (sylvestris)– Fagetа (sylvaticae)) та грабово–звичайнососново–букових лісів (Carpineto (betuli)–Pineto (sylvestris)–Fagetа (sylvaticae)), угруповання буково–звичайнодубових лісів (Fageto (sylvaticae)– Quercetа (roboris)), угруповання букових лісів барвінкових (Fagetа (sylvaticae) vincosa (minoris))), угруповання буково-звичайнососнових лісів (Fageto (sylvaticae)– Pinetа (sylvestris)), угруповання буково-звичайнодубово-звичайнососнових лісів (Fageto (sylvaticae)–Querceto (roboris)–Pinetа (sylvestris)) та грабово– буково–звичайнососнових лісів (Carpineto (betuli)–Fageto (sylvaticae)– Pinetа (sylvestris)); угруповання формації латаття сніжно-білого (Nymphaeaeta candidae). За попередніми даними флора парку налічує близько 800 видів судинних рослин і, відповідно, парк майже не поступається за рівнем флористичної репрезентативності заповіднику “Розточчя”, флора якого налічує 825 видів. Разом з тим, на його території значно менше представлені види гігро- й гідрофільних флороекотопологічних комплексів, зокрема палюдофітона. За зведеними даними (Кагало, 1990; Загульський, 2000) для флори Розточчя вказувалося 79 видів, включених до Червоної книги України (1996). Зростання значної частини цих видів на сьогодні не підтверджено (близько 25 %), або їхні оселища є достовірно зруйнованими. За попередніми літературними даними для території НПП “Яворівський” наводиться близько 40 видів рослин з Червоної книги України. За останніми даними спеціальних флорологічних досліджень території на сьогодні для території парку виявлено лише 19 видів, що занесені до Червоної книги України (2009). Це такі види: • баранець звичайний (Huperzia selago (L.) Bernh. ex Schrank et Mart.) – спорадично трапляється в букових лісах Янівського лісництва; • білоцвіт весняний (Leucojum vernum L.) – рідко у свіжих і вогкуватих лісах, в ярах (околиці с. Фійна); • булатка великоквіткова (Cephalanthera damasonium (Mill.) Druce) – поодиноко або невеликими групами трапляється в букових і грабово-букових лісах Янівського лісництва; 562 • булатка довголиста (Cephalanthera longifolia (L.) Fritsch.) – дуже рідко в розріджених букових лісах на схилах; • гніздівка звичайна (Neottia nidus-avis (L.) Rich.) – спорадично трапляється в лісах по всій території парку; • гронянка півмісяцева (Botrychium lunaria (L.) Sw.) – на сухих трав’яних схилах дуже рідко (урочище Біла Скеля біля с. Лелехівка); • зозулині сльози яйцевидні (Listera ovata (L.) R.Br.) – рідко росте в букових лісах Янівського та Майданського лісництв; • коручка чемерниковидна (Epipactis helleborine (L.) Crantz) – спорадично трапляється по всій території парку, але переважно в букових, буково-соснових і грабово-букових лісах, переважно на освітлених місцях, уздовж просік на узліссях; • лілія лісова (Lilium martagon L.) – спорадично в усіх типах широколистяних лісів парку, але малочисельними ценопопуляціями; • лунарія оживаюча (Lunaria rediviva L.) – рідко в букових лісах (поблизу с.Фійна); • любка дволиста (Platanthera bifolia (L.) Rich.) – трапляється зрідка на узліссях і в розріджених букових лісах по всій території парку; • любка зеленоквіткова (Platanthera chlorantha (Cust.) Rchb.) – поширена аналогічно до попереднього виду, але трапляється дуже рідко; • пальчатокорінник плямистий (Dactylorhiza maculata (L.) Soό) – зрідка трапляється на вологих луках і в заплавах (околиці с. Ставки); • пальчатокорінник травневий (Dactylorhiza majalis (Rchb.) P.F.Hunt et Summerhayes) – рідко на вологих луках у Янівському лісництві; • підсніжник білосніжний (Galanthus nivalis L.) – спорадично в букових, буково-соснових, грабово-букових, грабових лісах по всій території парку; • плаун колючий (Lycopodium annotinum L.) – дуже рідко в соснових і дубово-соснових лісах; • сальвінія плаваюча (Salvinia natans (L.) All.) – зрідка в каналах і водоймах на межі парку біля с. Лелехівка; • товстянка двоколірна (Pinguicula bicolor Wołoszcz.) – поодиноко на болотистих луках біля с. Ставки; • цибуля ведмежа (Allium ursinum L.) – поодиноко у свіжих букових лісах біля с. Фійна і с. Верещиця. 563 До Червоного списку МСОП включено товстянку двоколірну (Pinguicula bicolor), а до Додатку І Бернської конвенції – сальвінію плаваючу (Salvinia natans). Види з Європейського Червоного списку не виявлені. Наведені дані щодо поширення раритетних видів флори парку мають лише попереднє значення. Необхідними є детальне вивчення їх поширення й стану популяцій. За функціональним зонуванням територія парку розподілена на заповідну зону площею 661,6 га, зону регульованої рекреації – 1254,1 га, зону стаціонарної рекреації — 30,2 га та господарську зону – 5162,1 га. Територія, що надана парку без вилучення в землекористувачів, тобто 4193 га (59% загальної площі парку), зарахована до господарської зони. Такий розподіл не є оптимальним для виконання парком природоохоронних функцій, оскільки зарахування території до господарської зони передбачає здійснення на ній повного обсягу лісогосподарських заходів, практично без урахування созологічного значення території. Згідно з проектом влаштування території, результатами лісовпорядкування, певними традиціями регіону пріоритетним напрямком діяльності парку є його екотуристична спеціалізація. У зв’язку з цим важливим є формування і розвиток власної рекреаційної інфраструктури парку. Певну проблему в цьому створює те, що землі, які надані парку в постійне користування, передані без передавання парку тих об’єктів, зокрема рекреаційних, які на них розташовані. Крім того, парадоксальною є та ситуація, що парку не належить жодний водний об’єкт на його території. Така ситуація ускладнює не лише виконання парком рекреаційної функції, але й безпосередніх природоохоронних завдань. Список літератури 1. Громов Е.М. Сучасний стан, перспективи розвитку та проблеми організаційного становлення національного природного парку “Яворівський” // Проблеми і перспективи розвитку природоохоронних об’єктів на Розточчі. Мат-ли міжнародної наук.-практ. конф. (с. Шкло, 6-7 липня 2000 р.). – Львів: Логос, 2000. – С. 145-149. 2. Брусак В. Історія, сучасний стан і перспективи розвитку заповідної справи на Розточчі // Вісник Львів. ун-ту. Серія географічна. – Л., 2000. – Вип. 26. – С. 237-242. 3. Любинець І.П. Нові локалітети рідкісних видів рослин на території Яворівського НПП // Збереження та відтворення біорізноманіття 564 Горган. Мат-ли наук. практ. конф., присвяченої 10-річчю природного заповідника “Горгани”. – Надвірна, 2006. – С. 131-132. 4. Загульський М.М. Судинні рослини Українського Розточчя, що занесені до Червоної книги України // Проблеми і перспективи розвитку природоохоронних об’єктів на Розточчі (с. Шкло, 6–7 липня 2000 р.): Мат-ли міжнар. наук.-практ. конфер. Львів, 2000. – С. 145-149. 5. Загульський М.М., Кучинська І.В., Майданський М.А. Созологічна оцінка території національного природного парку “Яворівський” // Проблеми і перспективи розвитку природоохоронних об’єктів на Розточчі. Мат-ли міжнародної наук.-практ. конф. (с. Шкло, 6-7 липня 2000 р.). – Львів: Логос, 2000. – С. 150-152. 6. Кагало А.А. Охраняемые виды во флоре Украинского Росточья // Badania biologiczne ekosystemów lądowych i wodnych Roztocza i Karpat Wschodnich w warunkach antropopresji (Lublin, 25–27 września 1989): Lubelsko-Lwowska Sesja naukowa. Lublin, 1990. – S. 61-62. 7. Кагало О.О. Скібіцька Н.В. До оцінки аутфітосозологічної репрезентативності заповідників і національних парків Поділля // Національні природні парки в екологічній мережі України. – Хмельницький-Славута, 2001. – С. 38-41. 8. Кагало О., Зінько Ю., Татух С., Андрєєва О., Скібіцька Н., Савка Г., Горбань І. Яворівський національний природний парк у системі регіональної, національної та загальноєвропейської екомережі // Яворівський національний природний парк (до десятиріччя створення). За ред. Ю. Чорнобая, О. Кагала. – Львів: ЗУКЦ, 2008. – С. 51-61. 9. Лісівницькі дослідження на Розточчі. – Львів: Каменяр, 1972. – 312 с. 10. Сорока М.І. Рідкісні та зникаючі види рослин Українського Розточчя // Науковий вісник УкрДЛТУ. – Львів, 1995, вип. 4. – С. 77-81. 11. Сорока М.І. Аналіз флори Українського Розточчя // Праці Наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка. – Екологічний зб. – 2. – Львів, 2001, т. VIII. – С. 143-158. 12. Сорока М.І. Флора судинних рослин Українського Розточчя. – Львів, 2002. – 154 с. 13. Сорока М.І. Рослинність Українського Розточчя. – Львів : Вид-во “Світ”, 2008. – 432 с. 14. Стойко С.М., Жижин М.П., Кагало О.О. Флороценотична структура та охорона раритетних лісів Pineto-Fageta sylvaticae на північно-східній межі поширення // Укр. ботан. журн. – 1990. – 47, № 3. – С. 68-73. 15. Яворівський національний природний парк. До 10-річчя створення / ред. Ю. Чорнобай, О. Кагало. – Львів: ЗУКЦ, 2008. – 166 с. 565 Порівняльний аналіз представленості у заповідниках і національних природних парках України рідкісних видів та угруповань Червона книга України, Червона книга МСОП, Європейський Червоний список і Додаток І Бернської конвенції разом включають 718 видів судинних рослин. Згідно даних, наведених у попередніх розділах, із них 613 вказуються для заповідників і національних природних парків, а 105 – не вказуються. Для біосферних заповідників вказується 230 видів, природних заповідників – 386 видів, національних природних парків – 426 видів. Для видів з Червоної книги України ці величини становлять відповідно 200, 324, 365; для видів з Червоного списку МСОП – 19, 67, 52; для видів високих категорій (E, V) Червоного списку МСОП – 9, 22, 19; для видів з Європейського Червоного списку МСОП (1991) – 35, 98, 89; для видів з Додатку І Бернської конвенції – 15, 38, 34. Найбагатшими за кількістю видів з Червоної книги України є гірські заповідники і НПП (Табл. 1). В Карпатах значно вищі показники мають об’єкти з добре виявленим субальпійським поясом, розташовані в південно-східній частині Українських Карпат. За кількістю видів з Червоного списку МСОП перші місця займають території Гірського Криму, мало поступаються їм приазовські території. За кількістю видів з Європейського Червоного списку провідні місця займають території Гірського Криму і Лівобережного Степу. Видів Додатку І Бернської конвенції найбільше в заповідниках Гірського Криму, а також у Канівському заповіднику. Найменшою кількість видів з Червоної книги України є на територіях північного сходу і частково центру України (НПП “Мезинський”, “Ічнянський”, “Пирятинський”, “Слобожанський”, “Гетьманський”, “Нижньосульський”) та на деяких територіях південно-західної частини степової зони (НПП “Нижньодністровський”, “Тузловські лимани”, “Білобережжя Святослава”, “Олешківські піски”). Деякі з цих “бідних” територій є мало вивченими, але великого зростання кількості видів з Червоної книги на них очікувати не слід. Бідність названих територій степової зони значною мірою пов’язана з їх екотопічною нерепрезентативністю – у них відсутні або слабо представлені зональні степові ценози. Кількість угруповань із Зеленої книги найвищою є переважно на територіях заходу України і територіях з високою представленістю водної рослинності. 566 Таблиця 1. Кількість видів судинних рослин із різних переліків та рослинних угрупованнях із Зеленої книги України у заповідниках і національних природних парках України Територія 1. БЗ Асканія-Нова 2. БЗ Дунайський 3. БЗ Карпатський Чорногірська діл. Свидовецька діл. Мармароська діл. Кузійська діл. Уг.-Широколуж. діл. Чорна гора Юлівські гори Долина нарцисів 4. БЗ Чорноморський 5. ПЗ Горгани 6. ПЗ Дніпровсько-Орільський 7. ПЗ Древлянський 8. ПЗ Єланецький степ 9. ПЗ Казантипський 10. ПЗ Канівський 11. ПЗ Карадазький 12. ПЗ Кримський гірсько-лісова частина Лебедині острови 13. ПЗ Луганський Станично-Луганське відділення Стрільцівський степ Провальський степ Трьохізбенський степ 14. ПЗ Медобори Медобори Кременецькі гори 15. ПЗ Мис Мартьян 16. ПЗ Опукський 17. ПЗ Поліський 18. ПЗ Рівненський 19. ПЗ Розточчя 20. ПЗ Український степовий Михайлівська цілина МСОП ЄЧС БЕРН ЧКУ 7 6 5 4 1 3 0 1 1 0 0 5 0 2 0 7 8 0 16 17 17 0 9 2 9 5 8 5 5 3 3 3 1 0 0 16 0 4 0 8 8 4 29 33 31 2 18 6 2 6 6 2 4 4 1 1 0 1 2 3 2 4 4 0 3 8 8 11 10 1 5 2 20 26 148 76 58 43 34 45 9 13 23 30 26 16 17 25 24 27 84 98 95 3 48 10 Разом видів 26 31 156 83 64 49 37 49 9 14 23 44 27 24 18 31 34 34 98 115 110 5 62 18 0 4 1 5 5 1 4 6 0 0 1 19 2 4 9 3 6 6 2 6 10 2 2 0 25 1 3 1 1 5 5 3 7 3 1 1 2 8 3 28 33 7 48 39 29 36 27 26 38 38 73 14 31 37 12 49 40 29 39 34 27 39 38 86 15 ЗКУ 10 8 1 6 4 4 3 4 8 11 11 18 3 5 20 37 3 6 9 5 7 4 4 7 14 14 0 15 4 567 Територія Крейдяна флора Хомутовський степ Кам’яні могили Кальміуське відділення 21. ПЗ Черемський 22. ПЗ Ялтинський гірськолісовий 23. НПП Азово-Сиваський Сиваська ділянка Бірючий острів 24. НПП Білобережжя Святослава 25. НПП Білоозерський 26. НПП Бузький Гард 27. НПП Великий Луг 28. НПП Верховинський 29. НПП Вижницький 30. НПП Галицький 31. НПП Гетьманський 32. НПП Голосіївський 33. НПП Гомільшанські ліси 34. НПП Гуцульщина 35. НПП Дворічанський 36. НПП ДерманськоОстрозький 37. НПП ДеснянськоСтарогутський 38. НПП Джарилгацький 39. НПП Дністровський каньйон 40. НПП Зачарований край 41. НПП Ічнянський 42. НПП Кармелюкове Поділля 43. НПП Карпатський 44. НПП Ківерцівський Цуманська пуща 45. НПП Мезинський 46. НПП Меотида 47. НПП Нижньодністровський 48. НПП Нижньосульський 568 МСОП ЄЧС БЕРН ЧКУ 11 9 9 2 1 17 10 12 13 4 3 28 2 1 4 0 4 10 33 33 33 18 46 100 Разом видів 38 41 40 20 48 113 ЗКУ 11 8 4 3 17 10 9 7 2 1 1 1 20 11 11 18 40 22 22 25 7 6 2 2 1 5 2 3 0 4 0 0 0 0 3 0 1 6 7 7 0 4 0 1 2 2 4 1 3 2 4 2 1 6 2 5 3 4 4 3 8 34 20 59 35 60 21 21 20 50 22 36 9 34 24 65 36 60 21 23 23 52 22 38 3 11 14 6 8 23 7 10 7 7 11 7 0 0 6 33 34 5 1 2 4 2 1 4 15 46 19 46 5 14 0 1 2 0 1 1 0 2 2 28 11 24 28 13 24 4 4 8 3 0 6 1 2 0 107 21 114 21 16 3 1 11 1 3 18 1 3 2 4 16 32 9 20 52 12 5 10 11 1 2 3 10 12 7 8 13 9 8 10 11 Територія 49. 50. 51. 52. 53. 54. 55. 56. 57. 58. 59. 60. 61. 62. 63. 64. НПП Олешківські піски НПП Пирятинський НПП Північне Поділля НПП Подільські товтри НПП Приазовський НПП Прип’ять-Стохід НПП Святі гори НПП Синевир НПП Сколівські Бескиди НПП Слобожанський НПП Тузловські лимани НПП Ужанський НПП Чарівна гавань НПП Черемоський НПП Шацький НПП Яворівський МСОП ЄЧС 4 0 4 4 14 0 9 0 0 0 3 1 8 1 0 1 7 1 4 3 24 2 16 1 0 0 6 1 15 5 1 0 БЕРН ЧКУ 2 3 8 5 4 4 3 1 2 3 2 3 5 4 6 1 16 19 78 60 33 30 43 63 41 12 11 51 38 49 45 19 Разом видів 25 20 78 60 57 32 52 64 42 13 15 54 46 54 45 19 ЗКУ 5 5 15 20 10 5 14 7 13 9 3 12 7 3 15 8 Кількість видів, наявних лише на одній території, показана в Табл. 2. Найбільше таких унікальних видів у БЗ “Карпатський” (25 видів: Antennaria carpatica, Anthemis carpatica, Astragalus krajinae, Biscutella laevigata, Carduus collinus, Crocus banaticus, Doronicum hungaricum, Draba aizoides, Erythronium dens-canis, Genista oligosperma, Gentiana nivalis, Hedysarum hedysaroides, Iris pseudocyperus, Lonicera caerulea, Minuartia pauciflora, Plantago atrata, Poa deylii, Quercus austriaca, Salix alpina, Saxifraga androsacea, Stipa transcarpatica, Trifolium badium, Veronica aphylla, Veronica bellidioides, Veronica fruticans) і ПЗ “Карадазький” (17 видів: Anthemis tranzscheliana, Astragalus similis, Astragalus suprapilosus, Atraphaxis replicata, Centaurea sarandinakiae, Cephalaria demetrii, Cleome ortithpodioides, Crambe steveniana, Crataegus karadaghensis, Crataegus pojarkovae, Eremurus spectabilis, Nitraria schoberi, Notholaena marantae, Onobrychis pallasii, Orchis punctulata, Raphanus maritimus, Stipa heterophylla). Велика кількість унікальних видів у БЗ “Карпатський” значною мірою пов’язана з його кластерним характером і великою площею. Окремі кластери цього заповідника мають від 0 до 8 унікальних видів, значно менше, ніж ПЗ “Карадазький”. 569 Таблиця 2. Кількість видів з Червоної книги України та міжнародних червоних списків списків, які трапляються лише на одній території. Територія 1. БЗ Асканія-Нова 2. БЗ Дунайський 3. БЗ Карпатський Чорногірська ділянка Свидовецька ділянка Мармароська ділянка Кузійська ділянка Угольсько-Широколужанська ділянка Чорна гора Юлівські гори Долина нарцисів 4. БЗ Чорноморський 5. ПЗ Горгани 6. ПЗ Дніпровсько-Орільський 7. ПЗ Древлянський 8. ПЗ Єланецький степ 9. ПЗ Казантипський 10. ПЗ Канівський 11. ПЗ Карадазький 12. ПЗ Кримський гірсько-лісова частина Лебедині острови 13. ПЗ Луганський Станично-Луганське відділення Стрільцівський степ Провальський степ Трьохізбенський степ 14. ПЗ Медобори Медобори Кременецькі гори 15. ПЗ Мис Мартьян 16. ПЗ Опукський 17. ПЗ Поліський 18. ПЗ Рівненський 19. ПЗ Розточчя 20. ПЗ Український степовий 570 К-ть унікальних видів 6 4 25 2 8 4 0 0 2 1 0 0 0 2 0 2 0 2 17 13 13 0 10 1 3 2 0 1 0 1 2 1 0 1 0 14 Територія Михайлівська цілина Крейдяна флора Хомутовський степ Кам’яні могили Кальміуське відділення 21. ПЗ Черемський 22. ПЗ Ялтинський гірсько-лісовий 23. НПП Азово-Сиваський Сиваська ділянка Бірючий острів 24. НПП Білобережжя Святослава 25. НПП Білоозерський 26. НПП Бузький Гард 27. НПП Великий Луг 28. НПП Верховинський 29. НПП Вижницький 30. НПП Галицький 31. НПП Гетьманський 32. НПП Голосіївський 33. НПП Гомільшанські ліси 34. НПП Гуцульщина 35. НПП Дворічанський 36. НПП Дермансько-Острозький 37. НПП Деснянсько-Старогутський 38. НПП Джарилгацький 39. НПП Дністровський каньйон 40. НПП Північне Поділля 41. НПП Зачарований край 42. НПП Ічнянський 43. НПП Кармелюкове Поділля 44. НПП Карпатський 45. НПП Ківерцівський Цуманська пуща 46. НПП Мезинський 47. НПП Меотида 48. НПП Нижньодністровський 49. НПП Нижньосульський 50. НПП Олешківські піски 51. НПП Пирятинський 52. НПП Подільські товтри К-ть унікальних видів 0 3 3 5 3 2 12 2 2 0 0 0 6 1 4 0 0 0 0 0 1 1 2 2 0 2 7 0 0 0 6 0 0 0 0 0 0 0 5 571 Територія 53. НПП Приазовський 54. НПП Прип’ять-Стохід 55. НПП Святі гори 56. НПП Синевир 57. НПП Сколівські Бескиди 58. НПП Слобожанський 59. НПП Тузловські лимани 60. НПП Ужанський 61. НПП Чарівна гавань 62. НПП Черемоський 63. НПП Шацький 64. НПП Яворівський К-ть унікальних видів 3 0 3 2 1 0 2 3 3 4 0 0 Для кожного із видів, занесених до Червоної книги України і міжнародних списків, обчислено кількість заповідників і парків, у яких вид наявний. Для таких об’єктів, як БЗ “Карпатський”, ПЗ “Кримський”, “Медобори”, “Український степовий”, “Луганський”, НПП “АзовоСиваський” наявність виду враховувалася окремо за кластерами, які наведені в Табл. 1 і Табл. 2. Всього до аналізу залучено 81 територію. Види, які є на більш, ніж 20 територіях, наведені в Табл. 3. 162 види наявні тільки на одній території, 108 видів – на двох, 87 – на трьох. Таблиця 3. Види, які трапляються у найбільшій кількості заповідників і національних природних парків України (з врахуванням основних кластерів). Вид Epipactis helleborine Neottia nidus-avis Stipa capillata Platanthera bifolia Lilium martagon Epipactis palustris Listera ovata Dactylorhiza incarnata Lycopodium annotinum Dactylorhiza majalis Pulsatilla pratensis 572 Кількість територій 44 40 40 38 36 32 32 30 30 28 27 Вид Cephalanthera longifolia Galanthus nivalis Platanthera chlorantha Epipactis atrorubens Huperzia selago Dactylorhiza fuchsii Pulsatilla patens Stipa lessingiana Allium ursinum Adonis vernalis Salvinia natans Dactylorhiza maculata Gladiolus imbricatus Режим заповідників і національних природних парків України та основні проблеми охорони рослинного світу в них Кількість територій 27 27 26 25 25 24 24 24 23 22 22 21 21 Ефективна охорона природи, в т.ч. рослинного світу, залежить від правильного вибору режиму охорони. Режим, в свою чергу, залежить від пріоритетів охорони і ступеня охорони, тобто від того, в якій мірі територія використовується для неприродоохоронних цілей. Різні завдання і режими відповідають різним категоріям природнозаповідного фонду та різним функціональним зонам у межах однієї природно-заповідної території. В природному заповіднику встановлюється суворий режим охорони майже на всій його території. В біосферних заповідниках і національних природних парках виділяються значної площі території, де дозволена рекреаційна або господарська діяльність. В Табл. 4 і Табл. 5 показано співвідношення функціональних зон в біосферних заповідниках і тих національних природних парках, де функціональне зонування вже затверджене або перебуває на стадії затвердження. Таблиця 4. Площі функціональних зон біосферних заповідників (га) Назва об’єкта Асканія-Нова Дунайський Карпатський Чорноморський регульов. заповідна заповідного буферна режиму 11054,0 - 6895,6 14904,0 7811,0 19392,0 16505,0 3268,0 15047,0 90634,8 - 18620,0 антропоген. ландш. 15358,0 8145,9 18810,0 - загальна площа 33307,6 50252,9 58035,8 109254,8 В ідеалі режим природного заповідника і заповідної зони об’єкта іншої категорії є режимом невтручання. Пріоритетним їх завданням є забезпечення природного ходу процесів, мінімізація антропогенного впливу. Однак в низці випадків такий режим є несприятливим для певних природних об’єктів, які є важливими об’єктами охорони (наприклад, для видів, занесених до Червоної книги України). Переважно це стосується лучних і степових угруповань, які сформувалися за умови інтенсивного відчуження наземної фітомаси шляхом випасання, викошування, випалювання. За умови припинення цих впливів у ценозах зростає участь чагарників і дерев, відбуваються зміни видового складу. Відомим прикладом таких змін є резерватні сукцесії 573 574 Таблиця 5. Площі функціональних зон національних природних парків (га) Назва об’єкта Азово-Сиваський Бузький Гард Великий Луг Вижницький (до розш. 2007 р.) Галицький Гомільшанські ліси Гуцульщина Дворічанський ДеснянськоСтарогутський Ічнянський Карпатський Подільські товтри Святі Гори Синевир Сколівські Бескиди Ужанський Шацький стаціорегульонарної госпо- загальна заповідна ваної рекре- дарська площа рекреації ації 39231,0 289,0 8104,0 2087,2 618,0 4618,0 1124,6 4886,8 49,0 12256,0 52154,0 93,0 1138,0 6138,1 48,6 47,5 16756,0 8,6 945,8 7928,4 5105,0 4405,0 1541,0 3792,0 2480,3 13295,1 658,8 284,2 2357,4 7803,4 14,0 5160,8 14684,8 221,3 6212,5 14314,8 129,8 16342,8 32271,0 384,2 1688,2 3131,2 2,0 6052,3 16215,1 2140,0 11401,4 1603,8 2648,0 5818,0 5194,0 3530,5 4804,9 7324,7 35,0 166,1 9665,8 25964,2 96,2 13033,2 50495,0 11452,2 173,5 248086,5 261316,0 32089,0 1894,0 3808,0 40448,0 21385,0 17,0 5074,0 42704,0 6973,0 336,0 22758,0 35261,0 5146,4 89,1 30393,3 39159,0 12325,0 1282,7 30564,0 48977,0 у відділеннях Українського степового і Луганського природних заповідників, створених на ділянках степу, які раніше інтенсивно використовувалися як пасовища. Процеси олуговіння і поширення чагарників у степах заповідників посилюються кліматичними змінами. Збалансована степова екосистема має високу біомасу диких степових копитних, які в українських степах давно зникли. Стабільні їх популяції в українських заповідниках не можуть існувати внаслідок малої площі заповідних ділянок і переважання на прилеглих територіях дуже трансформованих і густо заселених місцевостей. Протягом десятків і сотень років, які передували створенню степових заповідників, їх території використовувалися як пасовища домашньої худоби. Закон України “Про природно-заповідний фонд України” дозволяє “здійснення заходів щодо … збереження та відновлення 575 рослинних угруповань, що історично склалися, видів рослин і тварин, які зникають”. Регуляційні заходи, здебільшого у вигляді викошування, проводяться на значних площах у відділеннях степових заповідників Михайлівська цілина, Хомутовський степ, Стрільцівський степ, Провальський степ. Здебільшого вони є недостатніми для підтримання степової рослинності, і, не зважаючи на косіння, в ценозах зменшується кількість степових видів, а дернинні домінанти заміщуються кореневищними травами і кущами. Більш ефективним є випасання тварин. На значній площі воно здійснюється в заповіднику “АсканіяНова”, переважно на територіях із лучною рослинністю. Хоча у цьому випадку основною метою є утримування копитних, випасання в комплексі з витоптуванням сприяє існуванню деяких рідкісних видів рослин (зіркоплідник частуховий (Damasonium alisma Mill.), ситник кулястоплодий (Juncus sphaerocarpus Nees) та ін.). В Українському степовому заповіднику утримуються коні, але чисельність їх низька, випасаються вони на малій площі. Ділянки, що випасаються кіньми, мають типовішу степову рослинність з вищою участю дернинних злаків. Небажані трансформації трав’яних ценозів внаслідок припинення випасання або викошування відбуваються природному заповіднику “Медобори” (Гостра Скеля, ур. Волове), національних природних парках “Галицький”, “Гетьманський” “Голосіївський”, “Черемоський”. В заповіднику “Медобори” здійснюються заходи проти розвитку дерев і чагарників на лучностепових ділянках шляхом вирубування. На відміну від степових ценозів, созологічна цінність лук, як правило, є вищою при їх сінокісному використанні або випасанні з низькою інтенсивністю. Значні площі лук в НПП України існують завдяки їх традиційному використанню, яке пов’язане з низьким економічним рівнем суспільства. В багаших країнах Європи площа природних лук в останні десятиріччя дуже зменшилася (як внаслідок інтенсифікації використання, так і внаслідок заростання деревами й кущами), і їх охорона там вимагає дотацій для виконання нерентабельних сільськогосподарських заходів. Лісовим ценозам і їх окремим рідкісним видам природні сукцесії загрожують рідко. Тому на територіях високого ступеня охорони рубки та інші лісогосподарські заходи, як правило, не потрібні. Більшість тих заходів, які здійснюються в лісах заповідників і парків України, не мають на меті збереження тих чи інших зникаючих об’єктів. Аргументами при їх обгрунтуванні бувають наявність високої захаращеності, поганий санітарний стан, наявність шкідників лісу. Але це суто господарські поняття, які придумані для підвищення кількості і якості деревини, яка заготовлюється. Цими поняттями не 576 можна користуватися на територіях, які згдіно Закону України “Про природно-заповідний фонд України” “вилучаються з господарського використання”, а такими є природні заповідники, заповідні зони біосферних заповідників і національних природних парків. Корінні природні ліси, як правило, містять багато мертвої деревини й існують в такому стані дуже тривалий час. Не повинні бути приводом для рубок на територіях високого ступеня охорони і нерегулярні явища, такі як вітровали та пожежі. Ці явища завжди були нерегулярними, а розвиток фітоценозів – нерівномірним. Природні цикли, що включають вітровали і пожежі, забезпечують існування певних типів ценозів. Зокрема лісові пожежі сприяють формуванню соснових лісів. У більшості національних природних парків України найбільшу площу займає господарська зона. Це значить, що в середньому по території парку офіційно встановлений режим охорони є слабким. В лісах рівнинної частини України, які віднесені до господарської зони, здійснюються навіть суцільні рубки головного користування. Таке співвідношення зон робить більшість НПП України невідповідними критеріям, які розроблені IUCN для категорії “національний парк” (за класифікацією IUCN), за якими в ”національному парку” не менше 75% території мають бути позбавлені господарського використання (Онищенко, 1998; Андрієнко та ін., 2003; Guidelines… , 2006). Тому важливим напрямком розвитку мережі національних природних парків України, є вдосконалення їх функціонального зонування, в т.ч. зменшення площі господарської зони. Низка заповідників і парків включає землі високої ціни і тому знаходяться під значним тиском бажаючих придбати землю для неприродоохоронних цілей, в основному, для забудови (ПЗ “Ялтинський гірсько-лісовий”, НПП “Голосіївський”, “Приазовський”, “Святі гори”, “Шацький” та ін.). Негативні наслідки рекреації найбільше проявляються в НПП “Голосівський”. В лісах більш відвідуваної північної частини цього парку в трав’яному ярусі переважає адвентивний вид розрив-трава дрібноквіткова (Impatiens parviflora). В інших об’єктах рекреаційна дигресія спостерігається на невеликій частині загальної площі. Ряд заповідників і НПП України потребує територіальних змін, в основному в напрямку розширення. Так, до НПП “Чарівна гавань” не увійшла морська акваторія, хоча вона планувалася до включення. До НПП “Білобережжя Святослава” не включено деякі созологічно цінні ділянки, які були і є у складі РЛП “Кінбурнська коса” і які планувалося включити до національного парку. До НПП “Голосіївський” не увійшли деякі досить цінні урочища Голосіївського РЛП. НПП “Верховинський” створено на лісових землях без включення багатьох цінних 577 гірськолучних ділянок. НПП “Хотинський” створено переважно на водосховищі на р. Дністер, тоді, як його основою мав стати великий лісовий масив на Хотинській височині, який не увійшов до парку. В Деснянсько-Старогутському НПП в його придеснянській частині до парку не увійшли ліси, внаслідок чого ця частина парку має дуже складну конфігурацію. Дуже фрагментованою є територія НПП “Північне Поділля”, включення до парку низки природних ділянок може значно зменшити кількість його кластерів. НПП “Подільські товтри”, навпаки, потребує реорганізації в іншому напрямку. Цей парк складається переважно з орних земель та інших неприродних територій. В сучасних межах він мало відповідає поняттю природно-заповідної території, хоча й включає багато цінних ділянок. Проблемою є підвищення ізольованості природних територій в межах деяких заповідників і парків із-за освоєння прилеглих земель. В найбільшій мірі це стосується Дніпровсько-Орільського природного заповідника і Голосіївського НПП. Список літератури Андрієнко Т.Л., Онищенко В.А., Клєстов М.Л., Прядко О.І., Арап Р.Я. Система категорій природно-заповідного фонду України та питання її оптимізації / під ред. Т.Л. Андрієнко. – К.: Фітосоціоцентр, 2001. – 60 с. Онищенко В.А. Про відповідність національних парків України міжнародним критеріям // Заповідна справа в Україні. – Канів, 1998, том 4, №1. – С. 17-20 Guidelines for Applying Protected Area Management Categories / Ed. by N.Dudley. – Gland: IUCN, 2006. – 86 p. (http://data.iucn.org/dbtw-wpd/ edocs/PAPS-016.pdf) H H 578 View publication stats Післямова Перспектива інтеграції природно-заповідної мережі України у загальноєвропейську мережу зумовлює особливу увагу до природнозаповідних територій України, насамперед, міждержавних та загальнодержавних територій. Тому підготовка цього видання спрямована насамперед на те, щоб виявити сучасну картину фіторізноманіття заповідників і національних природних парків (НПП) України. Останнє зведене видання по НПП України вийшло в світ 2003 р. Перед цим було опубліковано декілька робіт по системі заповідників, в т. ч. і біосферних. Хоча з того часу не пройшло і 10 років, а загальна картина природно-заповідних територій України дуже змінилася. Це пояснюється насамперед тим, що у 2000-2010 роках інтенсивно створювались нові природно-заповідні території України, пожвавилась також міжнародна діяльність в цьому напрямку. Особливо зросла кількість НПП. Адже Україна, як і всі пострадянські держави успадкувала від Радянського союзу специфічну мережу природнозаповідних територій, в центрі якої знаходились заповідники, що не було властивим більшості інших країн світу. В Україні вони в сукупності займали близько 0,3% території і являли собою наукові установи в природі (категорія Ia в класифікації МСОП), а загальна площа природно-заповідного фонду була близько 1%. Нині склад природно-заповідних територій України докорінно змінився. Кількість НПП з 2003 р. зросла майже вчетверо і становить 47. Кількість природних заповідників – 19, біосферних заповідників – 4. Таке стрімке нарощування кількості НПП обумовлює те, що їх фіторізноманіття нині активно вивчається, в деяких парках цей процес тільки розпочатий. Автори, які уособлюють всі регіони України, де створені НПП, представляють читачу сучасну картину природно-заповідних територій. Для всіх територій наводяться актуальні завдання подальшого їх вивчення, проблеми розширення, зонування тощо. Автори щиро сподіваються, що книга буде корисною всім категоріям читачів. Це допоможе поглибленню вивчення найцінніших територій України. Автори: Акулов О.Ю. Андрик Є.Й. Андрієнко Т.Л. Арап Р.Я. Банік М.В. Біатов А.П. Буджак В.В. Вакал А.П. Вахрушева Л.П. Воронцов Д.П. Гальченко Н.П. Громакова А.Б. Данилик І.М. Дацюк В.В. Держипільський Л.М. Дзюба Т.П. Драбинюк Г.В. Дубина Д.В. Дьякова О.В. Ємельянова С.М. Єпіхін Д.В. Жигаленко О.А. Кагало О.О. Карпенко К.К. Карпенко Ю.О. Кваковська І.М. Кіш Р.Я. Клімов О.В. Коломійчук В.П. Комендар В.І. Кривохижа М.В. Лобань Л.О. Любінська Л.Г. Маланюк В.Б. Мандзюк Л.О. Мигаль А.В. Мільчакова Н.П. Мойсієнко І.І. Онищенко В.А. Остапко В.М. Панченко С.М. Попович С.Ю. Прилуцький О.В. Прядко О.І. Саідахмедова Н.Б. Санісло Я.П. Стецюк Н.О. Субота В.В. Тищенко О.В. Токарюк А.І. Томич М.В. Тюх Ю.Ю. Філатова О.В. Чорней І.І. Шпилева Н.В. Шумська Н.В. Яворська О.Г. Якушенко Д.М. Ярова О.А. Фіторізноманіття заповідників і національних природних парків України Ч.2. Національні природні парки під редакцією к.б.н., с.н.с. В.А. Онищенка і д.б.н., проф. Т.Л. Андрієнко Друкується в авторській редакції Технічний редактор – І.В. Соломаха Видавництво Українського фітосоціологічного центру Київ–28, Проспект Науки, 15, кв. 40, тел./факс (044) 5241161 Підписано до друку 21.09.2012 р. Формат 60х84 1/16. Друк різографічний. Папір офсетний. Гарнітура Arial. Умов. друк. арк. 34,9. Умов. вид. арк. 35,9. Зам. №896. Тираж 300 прим. Надруковано в друкарні Українського фітосоціологічного центру 579 580

Log In

Фіторізноманіття заповідників і національних природних парків України. Ч. 2. Національні природні парки [Phytodiversity of nature reserves and national nature parks of Ukraine. P. 2. National nature parks]

Фіторізноманіття заповідників і національних природних парків України. Ч. 2. Національні природні парки [Phytodiversity of nature reserves and national nature parks of Ukraine. P. 2. National nature parks]

Related Papers

RELATED PAPERS